50665

Релігія в світовому культурно-історичному просторі

Лекция

Культурология и искусствоведение

Світові релігії в культурно-історичному просторі. Естетичні канони й етична програма буддизму. Етико-естетичні концепції християнства. Естетичний вимір Корану як священної книги ісламу. Особливості мусульманського мистецтва...

Украинкский

2014-10-04

103.5 KB

5 чел.

Тема 7. Релігія в світовому культурно-історичному просторі

План  лекції

1. Світові релігії в культурно-історичному просторі

2 Естетичні канони й етична програма буддизму

3 Етико-естетичні концепції християнства

4 Естетичний вимір Корану як священної книги ісламу. Особливості мусульманського мистецтва

1. Світові релігії в культурно-історичному просторі

Важливою віхою в історії релігії стало виникнення світових релігій, які, на відміну від релігій етнічних та регіональних, набули міжнаціонального характеру. Буддизм, християнство та іслам - це підсумок тривалого розвитку політичних, економічних та культурних контактів між різними країнами та народами.

Світові релігії з'являлися в епохи великих історичних поворотів, переходу від одних суспільних відносин до інших. Буддизм - у VI ст. до н.е., коли у Північній Індії розхитувався становий устрій; християнство - у I ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії під час кризи рабовласницького ладу; іслам - у VII ст. н.е. у Західній Аравії в період переходу до класового суспільства.

У їх становленні і розвитку велику роль відігравали засновники або група засновників, які самі відчували потребу у новій релігії, розуміли релігійні потреби мас. У віровченнях, що розроблялись, у культі, церковній організації відображався спосіб життя багатьох регіонів, різних класів, прошарків, каст, племен, народностей, і тому ці різнорідні спільноти ставали носіями нових релігій.

Ці релігії принесли уявлення про рівність єдиновірців перед Богом або Абсолютом, про можливість виходу за межі певних традиційних культур, пов'язаних з національно-державними ідеологіями. Світовим релігіям притаманний яскраво виражений прозелітизм - пропагандистська активність, їх проповідь носить міжетнічний і космополітичний характер, що дало їм змогу перетнути державні кордони. Поява світових релігій означала виникнення вперше в історії людства віросповідального зв'язку, який істотно відрізнявся від етнічного, мовного і політичного. Люди стали об'єднуватися між собою як єдиновірці, незалежно від місця народження, мови і країни, де вони жили.

2 Естетичні канони й етична програма буддизму

Найдревнішою з трьох світових релігій є буддизм, який існує понад 2500 років. Буддизм виник у північній частині півострова Індостан, у долині ріки Ганг у VI-V столітті до н.е., тобто на п'ять століть раніше від християнства і на дванадцять століть раніше від ісламу.

Буддизм відіграв важливу роль у культурно-історичному розвитку людства, він продовжує здійснювати значний вплив на спосіб життя значної частини населення Японії, Шрі-Ланки, Ліми, Таїланду, Китаю, Монголії та інших країн Південної, Східної та Південно-Східної Азії. У світі, за різними підрахунками, нараховується від 300 до 600 млн. буддистів.

Буддизм - це грандіозний соціокультурний комплекс, що включає як релігійний світогляд і культ, так і філософські та етичні погляди, традиції і звичаї, специфічні жанри мистецтва, духовні практики та ставлення до світу. Ця могутня культурна традиція довгий час розвивалася на власній основі, у відриві від християнської та мусульманської культур, тому людині Заходу важко розібратися в уявленнях і поглядах Давнього Сходу.

Буддизм виник на противагу брахманізму з його кастовістю, ритуалізмом та жертвоприношеннями. Буддизм здобуває підтримку, перш за все, серед нижчих станів суспільства як рух, що визнає принципову рівність усіх людей, що й дозволило буддизмові згодом набути статусу світової релігії.

Буддійське вчення вказувало шлях позбавлення від страждань широким народним масам, котрі не бачили виходу з нужди та бідувань. Це вчення не вимагало дорогих жертвоприношень і складних обрядів.

Буддизм є особливою світовою релігією, вчення в основному зосереджено на земному стражданні і звільненні від нього; вказує шлях до порятунку, до подолання страждань.

Головна увага була приділена індивідуальному порятунку кожної людини, її особистому, праведному шляху. Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини: істину страждання (життя є страждання), істину причини (жага до життя), істину звільнення (можна звільнитися від страждання), істину шляху (існує восьмеричний шлях позбавлення від страждань).

Цей шлях включає такі принципи: правильні погляди, правильна рішимість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна увага, правильна зосередженість.

Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина досягає спочатку просвітлення (самадхі), а потім поринає у нірвану (заспокоєння, згасання) - ідеальний стан людського буття, який означає звільнення від страждань, бажань, незворушного спокою, вічного блаженства у житті і абсолютного спокою, своєрідного «безвітря душі». Це внутрішнє згасання чуттєвості і тілесності має звільнити людину від її страждаючого «Я» і від жаги до життя, яке тягне всіх живих істот до нескінченних перероджень. Тим самим відміняється влада карми, просвітлений мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої.

Людина, що побажала досягти звільнення від страждання на шляху, запропонованому буддизмом, повинна слідувати моральним приписам буддизму, не відчувати ні до кого злості й ненависті, бути дружелюбним, співчувати всім живим істотам (принцип ахім- си), звільнитися від метушні, від нескінченних усе нових і нових бажань.

У буддизмі існують свої моральні табу, дуже подібні до біблійних. Це лаконічно виразилося у так званих п'яти правилах (Панча-шила): не шкодити живим істотам; не красти; не перелюбствувати; не брехати; не вживати алкоголю та наркотиків. Будда вчив, що ніколи в цьому світі ненависть не припиняється ненавистю, але відсутністю ненависті припиняється вона.

Згідно з вченням буддизму, людина посідає особливе місце в ієрархії всіх істот, тому що вона одна має можливість врятуватися від ланцюгів одвічної сансари (колеса життя) і досягнути нірвани. Взагалі нірвана порівнюється з вогнем світильника, який згас через те, що згоріло масло. Нірвана - це не смерть, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої. Усі прояви індивідуальності згасли: немає ні відчуттів, ні образів, ні свідомості. Чинність закону карми припиняється, після досягнення нірвани людина вже не відроджується і залишає сансару.

Послідовники Будди утворили два основних напрямки: тхераваду - вчення старійшин (його ще називають хінаяна - мала колісниця) та махаяну (велика колісниця). З махаяни виокремилася ваджраяна (алмазна колісниця), згодом сформувалися ламаїзм (синтез махаяни, ваджраяни і тибетської релігії), а також дзен- буддизм (особливий китайський і японський напрямок махаяни).

Тхеравада (південний буддизм) - вузький шлях спасіння. Цей напрямок набув поширення в Таїланді, Лаосі, Шрі-Ланці, частково в Індії. Особисті зусилля самого індивіда визнаються вирішальною умовою порятунку, якого можуть досягти лише ченці.

Махаяна - північний буддизм - широкий шлях спасіння. Послідовники махаяни - буддисти Китаю, Тибету, Монголії, Кореї та Японії. Махаяна виходить з того, що врятуватися може не тільки чернець, але й мирянин. Особливе значення тут надається культу бодхісатв. Бодхісатві притаманні дві головних якості - прояснена мудрість і жалість, співчуття, що дозволяють йому одночасно прямувати до вищого знання і продовжувати трудитися на благо всіх живих істот.

3 Етико-естетичні концепції християнства

Християнство виникло в І столітті нової ери на території Східної частини Римської імперії, в Палестині. Нова ера і починає свій відлік з часу народження Ісуса Христа.

Широке розповсюдження в Римській імперії, особливо з І ст. н.е., отримав культ іудейського бога Яхве. До початку сучасного літочислення в Іудеї склалася велика релігійна література, яка називалась Торою, або законом, Священним писанням. Священні книги містили віровчення, яке базувалось на очікуванні пришестя Месії-Спасителя. Для євреїв це очікування спасителя зробилось наріжним каменем релігії. Християнство зароджується як одна з течій, сект в іудаїзмі. Разом з тим, християнство засвоїло та переосмислило давньосхідні релігії та деякі світоглядно-філософські погляди.

Особливо помітний вплив на основи християнського віровчення мали філософські погляди Філона Олександрійського (25 р. до н.е. - 50 р. н. е.) та етичні погляди римського філософа-стоїка Сенеки (4 до н.е.- 65 н.е.). Філон вважав, що Бога як творця всього сущого можна пізнати тільки через Логос - Слово; він вчив про природжену гріховність людей, про необхідність каяття. В основі ж етичного вчення Сенеки - думка про покірність долі, яка породжує незворушність духу, про добродійність як єдину мету людських прагнень, про смерть як позбавлення від турбот сьогодення.

Головним для будь-якої людини Сенека вважав досягнення свободи духу за допомогою усвідомлення божої необхідності. Якщо ж свобода не буде витікати з неї, вона виявиться рабством. Тільки покора долі породжує незворушність духу, совість, моральні норми, загальнолюдські цінності.

Християнству також були співзвучні ідеї Сенеки про швидкоплинність та оманливість чуттєвих задоволень, турботу про інших людей, самообмеження в користуванні матеріальними благами, скромність та поміркованість у повсякденному житті, недопущення розгулу пристрастей, руйнівних для суспільства та людини. У своїй моральній проповіді Сенека закликав створювати особливу співдружність людей, вільних від усіляких пристрастей та потреб, справжніх господарів самих себе, які підкоряються провіденціальному устрою світу.

Християнству імпонували сформульовані Сенекою принципи індивідуальної етики: особисте спасіння вимагає суворої оцінки власного життя, самовдосконалення, отримання божого милосер­дя. Таким чином, стоїцизм надав християнству певну систему моральних цінностей.

Християнська етика — це раціоналізація (теоретичне прояснення) вчення про мораль. Вона передбачає богословські, філософські, теологічні та релігійно-філософські принципи інтерпретації. Християнська раціоналізація містить різноманітні етичні концепції, які обумовлені культурно-конфесійними контекстами. Формування загальних принципів християнської морально-етичної концепції щільно пов’язано з історією християнства. Масштабні зміни у геополітичних процесах, переміщення світових центрів, об’єднання Стародавнього світу у всезагальне ціле та занепад Античної культури створили унікальні підстави для появи в І ст. н.е. на території Римської Імперії, у Палестині, нової релігійної свідомості.

Християнський світогляд поєднує, здавалося б, непримиренні ідеї. Месіанство (віра у Божественного Спасителя), есхатологія (вчення про кінець світу та його наступне оновлення), ідея первісного гріха та моральні повчання іудейських пророків з’єдналися з концепцією універсалізму, індивідуалізації релігійного життя, з уявленнями про людину-учасника всесвітньої космічної общини. Нове культурне утворення гармонійно інтегрувало в собі мудрість покори стоїчної філософії.

Канонічним джерелом християнського світогляду є книги Біблії, які були створені на Близькому Сході впродовж п’ятнадцяти століть (з ХІІІ ст. до н.е. — по ІІ ст. н.е.).

Традиційно основи християнського морально-етичного вчення пов’язують з окремими книгами Старого (взятого в іудеїв) та Нового Завіту, написаного християнськими авторами. Серед книг Старого Завіту виокремлюють: Буття, Вихід, Псалтир, книга Іова, Притч Соломонових, Єкклезіаста, або Проповідника. Велике значення для християнської моральної свідомості має книга Вихід, де пророк Мойсей проголошує Божий Завіт. Серед заповідей, що накреслені на двох кам’яних скрижалях, є такі: шануй свого батька і матір (5); не вбивай (6); не чини перелюбу (7); не кради (8); не свідчи неправдиво на свого ближнього (9); не жадай дому ближнього свого, не жадай дружини ближнього свого, ані раба його, ані всього, що є у ближнього твого .

Прості істини, сформульовані для стародавнього народу, стали відкриттям моральної сфери життєдіяльності не тільки для іудеїв, але й для всіх народів. Етичні постулати Декалога перетворилися на загальнолюдські норми моральності.

Практично усі книги Нового Завіту належать до морально-повчальних джерел.

Виконання Закону, волі Бога в проповіді Ісуса вимагає поглиблення морального життя. Якщо Декалог заперечував убивство, Ісус закликав позбавляти серце ненависті — коріння злочину. Осуд, перелюби доповнюються застереженням проти порочних почуттів. Помста, яка людиною старого світу вважалася справедливою відповіддю на зло, стає тепер гріхом. Зло потрібно перемагати добром: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, чиніть добро тим, хто ненавидить вас...» .

Морально-етична концепція християнства внесла критичний дух до європейської культури. Античне бачення світу людини як такого, що відбиває закони Космосу, впорядкованого, розумного та прекрасного, змінилося ідеєю гріховності людини. Християнська моральна свідомість уперше пояснила природу зла, виводячи її з вільної волі людини. Гріх — наслідок зарозумілості, гордині, самовпевненості, нестриманості, невизнання обмежень, безвідповідальності (Бут. 3: 1-19). Первісний гріх, успадкований людиною від Адама та Єви, — причина зла. Божественний замисел виключає зло зі структури творіння. Джерелом зла стає відхід від Бога, спричинений вільною волею людини. Шлях спасіння — повернення до Бога: волею людина занепадає, волею спасається.

Християнська етика визначає суб’єкт моралі інакше, ніж іудаїзм та античність. На відміну від іудаїзму, в центрі нової моральної свідомості та діяльності перебуває не народ, що виконує Закон, а окрема людина, її внутрішній світ, її віра, її серце і воля. Вимоги давніх обряду і табу, санкції держави та релігійних інститутів — знеособлені принципи. Християнські ж моральні цінності звертаються до особистості. Рух від традиційного іудаїзму до християнства — шлях від зовнішнього до внутрішнього, від релігійного права до моралі, від етноцентризму до антропоцентризму, від Закону до Благодаті.

Богоподібна людина в християнській концепції, наділена волею, суттєво відрізняється від космоподібної людини античності. Християнський волюнтаризм змінив античний раціоналізм. Волюнтаристський принцип християнської моралі передбачає вільне обирання добра, з’єднання з Богом. Тому вища чеснота християнства — покора божественному моральному порядку. Іноді християнські безпристрасність, поміркованість, лагідність, виконання волі Бога асоціюються в нерелігійній свідомості з пасивністю, несвободою, втратою особистої унікальності. Насправді ж високі стандарти моральних норм християнства передбачають мужні зусилля духу та волі людини.

Головна моральна цінність християнського вчення — це любов. В християнських текстах вона визначається як грецьке «агапе» — сердечність, всепрощення, жертовність, що є даром Бога.

Любов у християнській концепції — абсолютна універсальна моральна норма, засіб перетворення людини та світу. Вона створює й того, хто любить, і предмет любові. Таким чином, сенс християнської любові — в переборюванні егоїзму та визнанні безумовного значення іншого: «Я» виходить з-під влади гріха відокремленого існування.

Отже, християнський світогляд склався як наслідок глобальних історичних змін Стародавнього світу. Найважливішою з них було об’єднання народів та їх культур в єдиному геополітичному просторі. Специфічна культурно-політична конфігурація сприяла взаємопроникненню та взаємозбагаченню релігійно-філософських ідей учасників цих історичних процесів.

Найважливішими ідейними засадами морально-етичної концепції християнства став творчий синтез елліністичної культури та традицій східних релігій, стандарту римського права. Найвпливовішими релігійно-філософськими течіями були іудаїзм, стоїчна філософія, кінізм та епікуреїзм.

Актуальність звернення до відкриттів християнської моралі, таких як любов, співчуття, милосердя, обумовлюється фундаментальним значенням цих відкриттів для людства. А догматичність норм християнської моралі, її діалогічна спрямованість (на відміну від богословських, обрядових, естетичних традицій) робить її потрібною в сучасному світі.

4 Естетичний вимір Корану як священної книги ісламу. Особливості мусульманського мистецтва

Іслам є другою (після християнства) за кількістю послідовників світовою монотеїстичною релігією, на якій ґрунтується культура численних народів Сходу. Його сповідують до 1 млрд. осіб більш ніж у 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнано державною релігією - таких як Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан тощо. Значна кількість мусульман живе в окремих країнах Європи.

Іслам - наймолодша зі світових релігій; зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії. Іслам виник на початку VII ст. н.е. на Аравійському півострові, який населяли арабські племена. Він формувався на ґрунті родоплемінного культу найвпливовішого племені Західної Аравії - курайшитів, релігійний та адміністративний центр якого був у Мецці, племінним богом яких був Аллах (араб. аль-Іллах). Остаточно ж іслам як релігія з розвиненою міфологією, канонічними текстами, ритуалами сформувався вже за межами Аравії: в Ірані, Сирії, Єгипті, тобто в країнах, що мали до часів Середньовіччя багату культурну спадщину.

На формування ісламу великий вплив мали християнство та іудаїзму. Власне Аллаха мусульмани вважають тим же богом, якому моляться іудеї та християни, але вважають, що ті хибно трактують як сам образ бога, так і його настанови.

Процес формування ісламу пов'язаний із діяльністю реальної історичної особи - пророка Мухаммеда бен Абд Аллаха (570-632).

Основні положення віровчення ісламу викладено в головній священній книзі мусульман - Корані (в перекладі з арабської «читання вголос, повчання»), який складається з 114 сур. Зібрання історій з життя Мухаммеда та його близьких утворило Суну, яка подібна до священного переказу християн.

В основі віровчення ісламу сім основних положень: віра в єдиного Бога - Аллаха, що створив усе суще і визначив його долю, вищого, всемогутнього, мудрого і милостивого суддю; віра в янголів і демонів; віра у святість Корану, який вважається вічним, нество- реним; віра в пророків, печаттю яких є посланник Аллаха - Мухаммед; віра в рай і пекло; віра в божественне провидіння; віра у безсмертя душі, яка залишає тіло в день смерті, та її воскресіння в день Страшного суду.

Важливим поняттям у віровченні ісламу є джихад («зусилля») - боротьба за віру. Це багатозначне поняття: джихад серця - боротьба з власними недоліками мусульманина; джихад мови - схвалювання того, що відповідає Корану і засудження того, що засуджує Коран; джихад руки - покарання за злочини перед вірою; джихад меча - пряма озброєна боротьба з невірними.

Мусульманський культ базується на таких основних п'яти обов'язках мусульманина, так званих «стовпах ісламу»:

1) Іман - повторення формули віри (шахади): «Немає бога, крім Аллаха, а Мухаммед - посланець Аллаха», розуміння її смислу і щира переконаність у її істинності;

2) Сала(я)т (араб. «ас-салат», перс. «намаз») - щоденна п'ятиразова молитва та колективна молитва (джумма) в мечеті у п'ятницю;

3) Саум (перс. «рузе», турецьке - «ураза») - дотримання посту протягом дев'ятого місяця за місячним календарем;

4) Зак'ят - обов'язкова регулярна милостиня-податок на користь бідних, яка становить 1/40 частину річного доходу;

5) Хадж (ар. паломництво)- паломництво до Мекки у дванадцятий місяць мусульманського календаря, приурочений до свята жертвоприношення (курбан-байрам).

Невіддільною частиною ісламського культу є релігійні свята, такі як: Ід аль-фітр (Ураза-байрам) - свято закінчення посту, розговіння; Ід аль-адха (Курбан-байрам) - свято жертвопринесення; Мірадж - свято вознесіння; Маулюд - день народження пророка (дванадцятого числа третього місяця місячного календаря); Лей- лят аль-Кадр - ніч напередвизначення (цієї ночі почалось послання Корана Мухаммеду).

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона активно втручається в усі аспекти життя людей. Іслам не просто релігія, це - спосіб життя. Сукупність мусульманських правових норм, норм моралі, культурних приписів, які регулюють життя мусульманина, називається шаріат (араб. аш-шарія - належний шлях, закон, припис).

Шаріат базується на ідеї обов'язку людини перед Аллахом, точніше - її неоплатного боргу Творцеві. Людина, згідно з мусульманськими уявленнями, істота недосконала. Аллах допускає зло, аби випробувати людину. Отже, слід прагнути добра. Мусульманське право поділяє сі вчинки людини на п'ять категорій: суворо обов'язкові, бажані, дозволені (добровільні), небажані, суворо заборонені. Доброчинності людини, за шаріатом: правдивість, терпіння, вміння прощати, милосердя, відсутність заздрості, покірність владі. Мета людини - наблизитися до Аллаха.

Шедеври арабо-мусульманського мистецтва по праву займають одне з чільних місць у художній скарбниці людства. Своєрідністю художньої культури ісламського світу була відсутність у ній пластики, оскільки релігія забороняла зображати Аллаха й усе, що належало до сфери божественного.

Вона зробила значний внесок у світову літературу й поезію, філософію й медицину, математику й астрономію, географію та історію, явила людству прекрасні і оригінальні твори мистецтва.

Особливо велике поширення мала поезія. Мусульманські володарі не шкодували коштів, аби наблизити до себе поетичну знаменитість, утримували часто цілу армію придворних поетів. Традиційно вони розглядали слово поета як засіб власного звеличення, адже прекрасні вірші одразу ставали надбанням базару, де вирувало релігійно-культурне й політичне життя того часу.

Омар Хайям (бл. 1048 — бл. 1123 рр.) — один з найвидатніших учених свого часу, філософ, математик, астроном, поліглот. Хайям — автор кількох сотень рубаї. Рубаї — маленька поема з філософським підтекстом, що лише в чотирьох радках дає прекрасний синтез сміливої думки й високого почуття.

Загадка життя і смерті, сенс земного існування, щастя людське — ось ті проблеми, до яких з гуманістичних позицій звертається у своїх мініатюрах-шедеврах Хайям.

Епоха класики, блискучого розвитку арабської художньої культури, припадає на IX—XII століття. В X—XI століттях у Багдаді були складені перші казки всесвітньо відомої збірки казок "Тисяча і одна ніч". Саме на вістрі епохи була написана "Книга пісень" — одна з найзначніших пам'яток арабської літератури. "Книга пісень" побачила світ у Багдаді, а її автором був Абу-ль-Фарадж аль-Ісфахані (897—967 рр.).

Як уже зазначалося, арабо-мусульманська культура не мала пластичного мистецтва — живопису, скульптури в традиційному європейському чи античному розумінні. Тому ці види мистецтва представлені орнаментальним та абстрактними мотивами.

Можна сказати, що пластичне мистецтво присутнє в ісламській культурі через каліграфію й мініатюрний живопис Сила впливу нової релігії ґрунтувалася на слові, а не на зображенні живих істот. Головними святинями стали не ікони й статуї, а давні рукописні Корани. Високо розвинута каліграфія була письмом не лише релігії, а й поезії, філософії, науки. Досягти особливої витонченості у використанні різних ускладнених типів письма, каліграфія перетворилася в одну з форм орнаменту, який відіграв значну роль у мистецтві мусульманського Середньовіччя. Писали справа наліво, обов'язково використовуючи певний графічний стиль. Найпоширенішими були стилі дівані, магріб, талік, насх. куф, насталік, сульс.

Якщо, згідно з приписами Корану, Бога не дозволялося зображати, то все ж таки можна було його позначати буквами й знаками. Тому в мистецтві, особливо в оздобленні культових споруд, дістав розвиток геометричний орнамент, який в основі своїй мав знаки й мотиви із символічним релігійним змістом. Наприклад, слово "Аллах" позначалося чотирма вертикальними лініями, котрі схематично виражали літери цього арабського слова. Формуючи геометричну фігуру квадрат, вони ставали символом Кааби. Два перехрещених квадрати утворювали восьмикутну зірку — найпопулярніший елемент мусульманської орнаментики. Накладання багатьох квадратів породжувало складний багатокутник. Трикутник, пов'язаний з магічними уявленнями ще доісламської пори, позначав "око" Бога. П'ятикутник символізував п'ять стовпів ісламу.

Під впливом образотворчих традицій інших народів орнамент розвивався, ставав складнішим. Поряд з геометричними візерунками й написами починають широко застосовуватися рослинні мотиви. Орнамент, як "музика для очей", слугував художникам головною сферою прикладання творчих зусиль, компенсував небаченим розвитком існуючі обмеження художньої творчості.

В XIV—XVI століттях сягає найвищих своїх вершин мистецтво книжкової мініатюри Середнього Сходу. В цей час вирізняються своєрідною манерою живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії.

Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучним витонченій поезії Сходу. Сюжетами мініатюр слугували подвиги легендарних героїв, битви, урочисті бенкети, ліричні сцени, які оспівували високі почуття вірності й кохання. Мистецтво мініатюри умовне й декоративне. Це живопис без світлотіні. Зображення давалося на основі тонкого лінійного малюнка й поєднання чистих і соковитих кольорових плям. Мініатюра не знає перспективи. Фігури й предмети розташовані без зменшення розмірів угору на площині аркуша і схожі на елементи барвистого візерунка. Умовні прийоми обмежують зображення людини: її пози, жести, змалювання почуттів підпорядковані канонові.

Культура мусульманських країн вплинула на багато держав у різних кінцях світу, стала проміжною ланкою між Античністю й Середньовіччям Західної Європи. Землі Сирії, Іраку, Єгипту, Ірану, Афганістану, Середньої Азії, Азербайджану й Туреччини, Тунісу, Алжиру, Марокко та Південної Іспанії прикрашали густонаселені, упорядковані міста з прекрасними будівлями.

Світові релігії - це релігії, звернені до всіх людей і мають широке розповсюдження (у планетарному масштабі). Цей тип релігій складають буддизм, християнство, іслам.

Попри всю різницю та розбіжності між світовими релігіями можна виділити такі спільні характерні для них риси:

1. Зверненість до всіх людей, незалежно від етнічного, соціального і т.ін. походження;

2. Соціальна й етнічна гнучкість, адаптивність, тобто здатність пристосовуватись до різних соціально-політичних та національних особливостей, що підтверджує багатовікова історія цих релігій в тій чи іншій країні;

3. Прозелетизм, бажання залучити до своєї віри якомога більше число послідовників;

4. Масштабність, широта розповсюдження;

5. Визнання рівності людей перед Богом:

- в буддизмі - у стражданні,

- в християнстві - у гріху,

- в ісламі - в покірності.

Список рекомендованої літератури

  1.  Конституція України. – К. 1996.
  2.  Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації».
  3.  Релігієзнавство. Програма для вищих аграрних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації, - К., «Аграрна освіта», 2000.
  4.  Біблія.
  5.  Коран.
  6.  Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992.
  7.  Дохристиянські вірування; Прийняття християнства (За ред. Б. Любовика. – К., 1996).
  8.  Історія релігій в Україні: Навчальний посібник у 3-х книгах. – К., 1994.
  9.  Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. – К., 1994.

10. Любський В.І. Релігієзнавство. – К., 1997.

11. Нові релігійні течії та організації в Україні. – К., 1997.

12. Релігійний словник. – К. 1996.


PAGE   \* MERGEFORMAT 2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33806. Гражданство Республики Беларусь 17.47 KB
  Гражданство Республики Беларусь это устойчивая правовая связь человека Республикой Беларусь выражающаяся в совокупности их взаимных прав обязанностей и ответственности.1991 года был введен в действие Закон Республики Беларусь О гражданстве Республики Беларусь который действовал до 17.2002 года был принят Закон Республики Беларусь О гражданстве Республики Беларусь который вступил в силу 17.
33807. Избирательная система 17.6 KB
  Избирательная система в широком смысле совокупность правовых норм регулирующих порядок предоставления избирательных прав проведения выборов в органы государства и местного самоуправления определения результатов голосования. Такая система правовых норм в совокупности образует избирательное право в широком смысле. Избирательная система в узком смысле порядок определения результатов голосования.
33808. Референдум. Виды референдумов 15.74 KB
  Виды референдумов. Референдум важнейший институт прямой демократии. Референдум это один из способов участия общественности в принятии решений важных для государства и для каждого отдельного гражданина. Условия проведения референдума и его процедура регулируются конституциями и законодательством соответствующих стран.
33809. Президент 16.56 KB
  Президент Республики Беларусь является главой государства гарантом конституции Республики Беларусь прав и свобод человека и гражданина. Он представляет Республику Беларусь в отношениях с другими государствами и международными организациями. Президентом может быть избран гражданин Республики Беларусь по рождению не моложе 35 лет обладающий избирательным правом и постоянно проживающий в Республике Беларусь не менее десяти лет непосредственно перед выборами. Статус права и обязанности президента Статус права и обязанности президента...
33810. Правительство 16.92 KB
  Совет Министров Республики Беларусь высший орган исполнительной власти осуществляющий руководство системой подчиненных ему республиканских органов государственного управления и иных государственных организаций а также местных исполнительных и распорядительных органов в Беларуси. Главой Совета Министров является Премьерминистр который назначается Президентом Республики Беларусь с согласия нижней палаты Парламента Республики Беларусь. Совет Министров Беларуси в своей деятельности подотчётен Президенту Республики Беларусь и ответствен перед...
33811. Парламент 18.1 KB
  Состоит из двух палат Палаты представителей и Совета Республики. Совет Республики является палатой территориального представительства. От каждой области и города Минска избираются на заседаниях депутатов местных Советов по восемь членов Совета Республики. В дополнение к ним восемь членов Совета Республики назначаются Президентом Республики Беларусь.
33812. Конституционный суд 16.07 KB
  Конституционный суд в отличие от всех прочих судов вправе отменить закон или иной нормативный правовой акт в случае признания его неконституционным. Канстытуцыйны суд Рэспублікі Беларусь один из высших судов Белоруссии осуществляющий конституционный контроль; существует с 1994 года. История Во время конституционного кризиса 1996 года суд счёл что результаты референдума об изменении конституции не будут обязательными.
33813. Прокуратура 15.72 KB
  Например прокуратура в Российской Федерации не только поддерживает государственное обвинение в суде но и осуществляет надзор за соблюдением и исполнением законов другими правоохранительными органами: осуществляющими оперативнорозыскную деятельность предварительное расследование дознание и предварительное следствие и исполнение судебных решений судебными приставами. История Впервые прокуратура была создана во Франции в 1302 году именно как орган представляющий интересы монарха. Прокуратура была учреждена тремя петровскими указами:...
33814. Образ богочеловека — Иисуса Христа 19.21 KB
  Ветхий завет священная книга последователей иудаизма и Новый завет излагающий важнейшие этапы жизни создателя христианства Иисуса Христа и основные положения его учения. Два из этих Евангелий от Матфея и от Иоанна приписываются непосредственно ученикам Иисуса Христа а два других от Марка и от Луки ученикам учеников Иисуса Христа. Новая эра и начинает свой отсчет со времени рождения Иисуса Христа.