5112

Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей шкільного віку

Реферат

Педагогика и дидактика

Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей шкільного віку. До шкільного віку відносяться діти від 6-7 до 17-18 років. Відповідно до існуючої системи загальної освіти цей віковий період поділяється на три етапи: молодший середній і старший....

Украинкский

2012-12-03

94 KB

21 чел.

Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей шкільного віку.

До шкільного віку відносяться діти від 6-7 до 17-18 років. Відповідно до існуючої системи загальної освіти цей віковий період поділяється на три етапи: молодший середній і старший.

Сьогодні склалася науково обґрунтована система фізичного виховання, розрахована на залучення до фізичної культури усього підростаючого покоління. Основа цієї системи – обов’язковий курс фізичного виховання.

Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети. Мета – це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина. Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних та взаємопов’язаних завдань.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об’єднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні (Додаток 7).

Освітні завдання полягають в тому щоб:

- зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання нагромаджені у сфері фізичної культури;

- забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових вмінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;

- навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Оздоровчі завдання передбачають:

- забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку.

- зміцнення і збереження здоров’я;

- удосконалення будови тіла і формування постави;

- забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Виховні завдання повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси.

Оцінюючи значення фізичної культури у шкільному віці, необхідно враховувати її необхідність у вирішенні завдань загальної фізичної освіти і фізичного розвитку. Необхідно виходити з того, що рухова активність – природна потреба організму, що росте, неодмінна умова фізичного розвитку, зміцнення здоров’я та підвищення опору організму несприятливим умовам.

Фізична культура у шкільному віці має особливо велике значення для формування необхідних у житті рухових вмінь, навичок, оволодіння основами їх практичного використання у різних умовах рухової діяльності. У навчанні рухових дій у цьому віці можна виділити етапи, сприятливі для швидкого і повноцінного засвоєння нових рухових дій. У процесі цілеспрямованого використання цієї особливості створюються найкращі умови для всебічного розвитку рухових якостей. Набуті у шкільному віці рухові вміння і навички, а також, фізичні, інтелектуальні, вольові та інші якості стають базою для швидкого і повноцінного оволодіння професійно-трудовими, військовими та іншими спеціальними руховими діями, подальшого фізичного вдосконалення у зрілому віці. Не менше значення має внесок шкільної фізичної освіти у розвиток особистості молодих людей, формування їхнього світогляду та життєвої позиції, моральних рис, інтелектуальної й естетичної культури, вольової зосередженості.

Основним компонентом фізичної освіти є відповідні знання. Методика їх формування не тільки ґрунтується на загально-педагогічних положеннях, а й визначається специфікою предмета.

До методики формування знань у процесі фізичного виховання ставляться такі вимоги:

Методика повинна забезпечувати повноцінність засвоєння знань без шкоди для рухової активності учнів. Цього можна досягти при органічному поєднанні теоретичного матеріалу із змістом практичної діяльності. Наприклад, гігієнічні правила виконання фізичних вправ повинні викладатися в процесі їх вивчення; формування знань правил спортивних ігор доцільно виконувати на прикладі роз’яснення допущених учнями в двосторонній грі помилок. Окремі теоретичні дані можуть подаватися у вигляді коротких повідомлень (3-5 хв) на початку уроку. Теми методичного характеру, із записуванням учнями матеріалу, краще планувати на вступних уроках.

Методика повинна передбачати реалізацію міжпредметних зв’язків, тобто використання знань учнів з інших предметів (фізики, біології) для розуміння причинно-наслідкових залежностей між окремими компонентами техніки рухової дії, впливу фізичних вправ на організм.

Використання методів активізації пізнавальної діяльності учнів (самостійної роботи, завдань для самоконтролю, взаємоаналізу дій товаришів тощо).

Забезпечення контролю, що дозволяє вносити корективи в дії учнів та використовувану методику. Формами контролю можуть бути нагляд, опитування, спеціальні завдання щодо застосування знань на практиці.

Перед викладанням теоретичного матеріалу вчителю необхідно психологічно підготувати учнів до сприйняття певної інформації. Яка б методика викладання знань не застосовувалась на уроці, обов’язковою має бути умова – заінтересованість учнів у надбанні знань, формування у школярів бажання дізнатись про деталі явища, що вивчається, або виконуваної дії, активізація застосування набутих теоретичних знань у практичній діяльності.

До основних методичних прийомів формування інтересу до навчального матеріалу відносяться:

  1.  Новизна, різноманітність засобів, методів, способів організації учнів на уроках.
  2.  Постановка конкретних задач навчання, які можуть бути виконані вже до кінця уроку або системи уроків.
  3.  Забезпечення точного і глибокого розуміння кожним учнем змісту і значення кожної навчальної теми в цілому, кожного розділу програми.
  4.  Застосування ігрового і змагального методу на етапі вдосконалення рухів, що вивчаються.
  5.  Постійне спонукання учнів до самостійних занять фізичними вправами у позаурочний час, шляхом використання системи заохочень.
  6.  Регулярний контроль досягнень учнів в засвоєнні знань, формуванні рухових навичок, розвитку основних рухових якостей.
  7.  Широке використання наочних і технічних засобів навчання, нестандартного устаткування та інвентаря.
  8.  Проведення уроків із музичним супроводом.

Перевірка знань може відбуватися в ході уроку, після викладання певної теми, а також наприкінці навчального року. При поточному опитувані для вчителя важливо не стільки виставити оцінку, скільки з’ясувати, в якому обсязі школярі засвоїли матеріал, чи є прогалини в їхніх знаннях, які питання вимагають додаткового вивчення.

Коли проводити опитування учнів, вчитель вирішує сам. При виставлені підсумкових оцінок успішності з фізичної культури необхідно звернути увагу на рівень засвоєних знань. Критеріями оцінки знань є їх глибина, розуміння сутності питань і вміння використовувати одержані знання.

До найраціональніших методів формування звички до фізичних вправ належать методи: а) що забезпечують усвідомлене засвоєння знань, вмінь і навичок; б) що розвивають інтерес до занять фізичною культурою; в) що сприяють розвитку самооцінки рухів; г) що забезпечують урахування індивідуальних особливостей учнів при самостійному виконанні домашніх завдань з фізичної культури; д) що виховують звичку до активного відпочинку в режимі дня.

Сама ж звичка – це сформована дія, виконання якої за деяких обставин стає потребою людини.

На уроці навчання загально-розвиваючих вправ слід проводити в такій послідовності: спочатку 4-5 вправ пропонують всьому класу, далі слід виконувати вправи, які кожний підготував вдома для розвитку індивідуальних якостей. Вчитель при цьому вибірково оцінює виконання, враховуючи новизну вправи, допомагає уникнути тих або інших помилок. Важливо добитись, щоб учні при виконанні ранкової гімнастики вдома паралельно із засвоєнням рухових дій запам’ятовували порядок їх виконання, правильно визначали дозування.

Ряд вправ на розвиток рівноваги, спритності, гнучкості викликають у деяких учнів відчуття страху, що заважає в подальшому впровадженню їх у побут школяра. Розсіяти цей страх допомагають роз’яснення, що сприяють наполегливості, сили волі, сміливості. Важливо також при цьому дотримуватись принципу посильності виконання вправ, поступового переходу від простих до складних дій. Порушення такої послідовності, включення на перших порах складних вправ може призвести до невиконання їх і навіяти невпевненість у своїх силах, погасити інтерес до занять фізичною культурою.

Гарний результат дає включення до занять елементів гри, романтики; створення ситуації, яка потребує прояву вольових якостей. Навчаючи лазіння по канату або вправ на колоді, учнями ставиться завдання: “Сьогодні ви маєте врятувати людину. На вершині скелі знаходиться ваш товариш, він потрапив під сніговий обвал. До скелі можна підійти лише вузькою колодою, яка висить над прірвою”. Виходять 6-7 учнів, викликаних учителем. Перед ними перевернуті гімнастичні лавки. За сигналом учні проходять по лаві. При підведенні підсумків учитель вказує кожному на помилки й дає домашнє завдання для оволодіння прийомами подолання перешкод. Для одних таке завдання буде тижневим, для інших – місячним, але воно сприятиме виробленню звички постійно включати до своїх занять вправи на збереження рівноваги і т.п.

У ході формування звички займатися фізичною культурою слід використовувати розмітку спортивного залу, роз’яснюючи учням користь її використання в самостійних вправах.

Викликає інтерес і сприяє закріпленню звички раціонально користуватися фізичними вправами елемент новизни. Так, при закріпленні вже відомої вправи її можна виконувати в різному темпі, з різних положень і т.п., рекомендувати виконувати їх у різних умовах – на відпочинку в лісі, в туристичному поході і т.п. Його джерелами можуть бути:

а) завчасна (до початку уроку) підготовка спортивного залу, спортмайданчику, необхідного інвентаря згідно з темою уроку і з конкретними завданнями формування звички;

б) економне використання часу на підготовку учнів до уроку;

в) короткі пояснення вчителем нового матеріалу;

г) збільшення моторної щільності уроку шляхом поділу класу на 10-12 груп по 3-4 учні.

Встановлено, що обов’язковою складовою успіху у формуванні вказаної звички є відповідна спрямованість у використанні засобів виховання. Так, метод прикладу можна використовувати як у навчальній, так і у позакласній роботі для конкретизації мети занять фізичною культурою, постановки перед учнями близької та далекої перспективи. Методи коригування і стимулювання, інструкції, заохочення й покарання активізують мислення та дії учнів; громадська думка сприяє виконанню навчальних і виховних завдань.

В оцінкових судженнях учнів провідне місце посідають такі якості дорослої людини і підлітка, як сила, спритність, витримка і т.п. Володіючи такими якостями, вони розцінюють це як шлях до самоутвердження в класі. Педагог повинен використовувати це як стимул до фізичного вдосконалення, орієнтуючи учнів на позитивний приклад товаришів, батьків і вказуючи шляхи цієї мети – заняття у спортивних секціях, планування рухового режиму і т. ін. Підхід тут мусить бути суто індивідуальним. Одних можна зацікавити виконанням обов’язків судді й інструктора на заняттях груп ЗФП, спортивних секцій, інших – туристичними походами, третіх слід включати в організацію фізкультурних свят і зустрічей з ветеранами спорту і т.п. Потрібно зважати на те, що школярі охоче займаються такими видами фізичної культури, які їм доступні, де вони з успіхом можуть докласти свої здібності.

Для закріплення звички до занять фізичною культурою надзвичайно корисні групові завдання; їх виконання створює сприятливі умови для взаємодопомоги і взаємоконтролю при виконанні ранкової зарядки, під час фізкультурних пауз, виконання домашнього завдання. До того ж діяльністю такої мікрогрупи вчителю легше керувати.

У формуванні звички займатися фізкультурою чималу роль відіграє систематичний контроль вчителя за виконанням фізичних вправ школяра в режимі дня. Одним з видів контролю є аналіз записів у щоденниках самоконтролю учнів. Аналіз щоденників можна проводити за такою схемою: визначення правильності записів порядку виконання вправ, дозування їх відповідно до індивідуального фізичного розвитку школяра та завдань вчителя; перевірка правильності проведення самоконтролю та врахування фізичного стану організму, дотримування гігієнічних вимог; перевірка систематичності занять фізичною культурою в режимі дня.

Використання прийомів самоконтролю, взаємоконтролю та контролю з боку вчителя, ведення щоденників рухової активності допомагають учням оволодівати вміннями самоспостереження за своїм фізичним розвитком, характеризувати вплив вправ на організм, вміло чергувати розумову та фізичну працю.

Схема формування потреби до ФВ.

Шкільний вік – один із найскладніших етапів вікового розвитку організму людини. Розвиток передбачає процес кількісних та якісних змін в організмі людини, котрі призводять до ускладнення організації та взаємодії всіх його органів та систем. Розвиток містить: ріст, диференціювання органів і тканин та набуття організмом характерних для нього форм. Усі ці фактори знаходяться між собою у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності.

Характерна особливість процесу росту дитячого організму – нерівномірність та хвилеподібність.

Молодший шкільний вік сенситивний до навчальної діяльності. Підвищенню сприйнятливості сприяють авторитет вчителя, віра у правдивість усього, чому навчають, старанність.

Середній шкільний вік сенситивний до поза навчальних справ, які доступні дітям і в яких вони можуть проявити себе та свої нові можливості. Їх приваблює спільна діяльність з однолітками. Значною мірою проявляється потреба у самоствердженні та готовність до дій.

Старший шкільний вік сенситивний до усвідомлення та освоювання свого внутрішнього світу і характеризується величезною внутрішньою роботою, пошуку перспектив життєвого шляху, розвитком відчуття відповідальності, прагненням володіти собою, збагаченням емоційної сфери.

У шкільному віці продовжується інтенсивний розвиток форм і функцій організму, які значною мірою залежать від умов життя і якості психологічної діяльності учнів,  зокрема від використання засобів фізичної культури.

Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарату. Довжина тіла збільшується у цей період більше, ніж маса. Завершується розвиток кісткового скелета. Суглоби рухливі, зв’язковий апарат еластичний, скелет містить велику кількість кісткової тканини. Хребет дуже гнучкий та рухливий. У цей період відбувається окостеніння кистей рук. Тому, слід стежити за симетричним розвитком лівої і правої рук, що важливо для правильного фізичного розвитку дитини. М’язи та зв’язковий апарат слабкі – потрібне значне напруження м’язів, щоб утримувати тіло у вертикальному положенні (неправильне положення тіла, однобічне навантаження, велике м’язеве напруження призводить до викривлення хребта). М’язева система розвивається інтенсивно, але нерівномірно – відстають у розвитку дрібні м’язи. У 7-8-річної дитини м’язи складають 27% маси тіла. М’язева сила рук збільшується приблизно на 2 кг щорічно. У 10 років сила правої руки складає в середньому 16-17 кг. Розвитку м’язів сприяють різноманітні рухи. Бажання бігати, лазити стрибати – фізіологічна потреба дитини. До 9-11 років відбувається формування взаємодії м’язів-антагоністів, що підвищує координаційні здібності дітей. Цей вік сприятливий для спрямованого розвитку рухливості в основних суглобах.

Майже повністю завершується морфологічний розвиток нервової системи, закінчується ріст та структурна диференціація нервових клітин. Проте у функціональної відношенні мозок ще розвинений слабо. Дедалі більше зростає роль другої сигнальної системи. Діяльність нервової системи характеризується переважанням процесів збудження. Висока реактивність і збудженість, а також висока пластичність нервової системи сприяють кращому і більш швидкому засвоєнню рухових навичок, складних за координацією рухів. Рухи дітей у цьому віці досить швидкі, але не точні. Під час сильних та монотонних рухових подразнень у них знижується стійкість до зовнішнього впливу. Уникнути цього можна шляхом внесення різноманітності у заняття фізичними вправами, включенням рухливих ігор. Сприйняття чіткіше (порівняно з дошкільнятами) – краще засвоюють абстрактні поняття, швидше запам’ятовують. Однак, увага нестійка і зосереджується більше на тому, що справляє сильне враження. Діти цього віку легко збуджуються, вони дуже емоційні. Недостатня сила і врівноваженість нервових процесів, перевага збудження над гальмуванням можуть призвести до швидкої втоми клітин головного мозку, і таким чином, до загальної втоми.

Змінюється та вдосконалюється серцево-судинна і дихальна системи. Серцевий м’яз дитини 7-8 років ще слабкий. Триває процес розвитку серця і його складного нервового апарату, тому спостерігаються різні коливання пульсу, порушення ритму серцевих скорочень через незначні причини. Водночас серце швидко пристосовується до фізичних навантажень. З віком поступово сповільнюється ЧСС. У дітей віком 7-8 років ЧСС – 80-92 уд./хв, у 9-10 років – 76-86 уд./хв.

Збільшується окружність грудної клітки і досягає до 64 см. Дихальні м’язи відносно слабкі. Недостатня глибина дихання компенсується більшою частотою дихання – до 20-22 рази/хв. ЖЕЛ від 7-10 років збільшується з 1300 до 2000 см2. У дівчат значно менші показники. Спостерігається диференціація типів дихання – у хлопчиків починає формуватись діафрагмальне, у дівчаток – грудне дихання. У 7-8 років дихання дітей часто ускладнюється через вузькість носових ходів або внаслідок зростання пухкої аденоїдної тканини.

У практиці фізичного виховання показники функціональних можливостей дитячого організму є основним критерієм у виборі фізичних навантажень, структури рухових дій, методів дії на організм. Для молодших школярів природною є потреба у руховій активності, тому важливо забезпечити дітям достатній обсяг рухової активності, що відповідає їхньому віку та індивідуальному стану здоров’я.

У середньому шкільному віці посилено починають функціонувати залози внутрішньої секреції, які стимулюють діяльність усіх органів і систем, викликають перебудову всього організму. Внаслідок цього - значне прискорення росту організму і поява ознак статевого дозрівання.

Середній шкільний вік характеризується інтенсивним ростом та збільшенням розмірів тіла, головним чином за рахунок подовження ніг. Швидко ростуть кістки верхніх і нижніх кінцівок, прискорюється ріст хребців у висоту. Дівчата 3 11 до 13 років в середньому виростають на 8-10 см, а маса їхнього тіла збільшується на 4,5-9 кг. Хлопчики теж виростають за рік на 8-10 см. Внаслідок того, що ріст тіла у довжину переважає над ростом в ширину, змінюються пропорції тіла. Для підліткового віку характерний період видовження. Процес окостеніння триває. Надмірні навантаження прискорюють процес окостеніння і можуть уповільнити ріст трубчастих кісток у довжину. Хребет дуже рухливий.

Швидкими темпами розвивається м’язева система. Оскільки, ріст м’язових волокон не встигає за більш швидким ростом трубчастих кісток, спостерігається натягування м’язів. Вони стають довгими і тонкими. У 13 років відмічається різке збільшення маси м’язів за рахунок потовщення м’язових волокон. Також спостерігається у цьому віці збільшення кількості міофібрил (м’язових волокон) та внутрішньо-м’язових сполучно-тканинних волокон (саркоплазми).

Розміри серця у дітей швидко збільшуються, покращується його іннервація. Але розвиток кровоносних судин дещо відстає від розвитку серця, через що збільшується величина кров’яного тиску.

Морфологічна структура грудної клітки така, що рухомість ребер обмежена. Внаслідок чого дихання у дітей середнього віку часте і поверхневе. З часом збільшується сила грудних м’язів. Після 14 років дихання стає повним. Поступово зменшується частота дихання (22-26 уд./хв.). прискорення росту та поява ознак статевої зрілості у дівчаток починається на 1-2 роки швидше, ніж у хлопчиків. Ця обставина істотним чином впливає на різницю в розмірах тіла, а також у функціональних можливостях хлопчиків та дівчаток.

До 11 років пропорції тіла дівчаток та хлопчиків однакові, але обсяг грудної клітки у дівчаток менший на 1,2-2 см, на 100-200 см3 менша ЖЕЛ. 3 11 до 13 років дівчатка випереджають хлопчиків за показниками ваги, росту, ОГК. Серце дівчат менше за вагою та обсягом, грудна клітка менш розвинена, ЖЕЛ дівчат становить 60-70 % ЖЕЛ хлопчиків, дихання частіше і глибше, але сила дихальних м’язів менша. У дівчаток відносно довгий тулуб, короткі ноги, масивніший тазовий пояс.

В 12-13 років відбувається найінтенсивніший період розвитку кори головного мозку. Зокрема, посилюється аналітико-синтезуюча діяльність кори. В 13-14 років досягає високого рівня зрілості руховий аналізатор. У підлітків підвищується здатність аналізувати і точно сприймати різні рухи. Це створює сприятливі умови для успішного навчання різним руховим діям.

Статевий розвиток призводить до змін в поведінці підлітків. Для них характерні неврівноваженість, схильність до конфліктів з оточуючими. Учнів цього віку відрізняє велика нервова збудливість, бурхливі прояви почуттів, часта зміна настрою. Особливо чутливі вони до несправедливих рішень, дій. Педагогу слід терпляче та наполегливо формувати в учнів витримку, вміння володіти своїми емоціями. Найкраще це досягається в процесі гри. В цьому віці групові ігри замінюють командними та спортивними. Хлопчики-підлітки часто переоцінюють свої можливості. А у дівчаток, навпаки, спостерігається невіра у свої сили.

Організація оптимального рухового режиму в цей період може забезпечити гармонійний розвиток організму.

Старший шкільний вік характеризується відносно спокійним і рівномірним протіканням процесів росту і розвитку (закінчується статеве дозрівання). Уповільнюється ріст тіла у довжину і збільшується у ширину, збільшується маса тіла. Закінчується процес окостеніння більшої частини скелета. Інтенсивно розвивається грудна клітка, особливо у юнаків. Пропорції тіла наближаються до показників дорослих. Скелет здатний витримати значні навантаження.

Спостерігається швидкий приріст м’язової маси та асиметрія у силі м’язів лівої та правої половини тіла. М’язи еластичні, мають гарну нервову регуляцію.

Продовжується ріст маси серця. Збільшується скоротлива здатність серцевого м’яза. Ударний та хвилинний об’єми крові також збільшуються. Покращується нервова та гуморальна регуляція серцево-судинної системи.

Різниця між юнаками та дівчатами сягає максимуму. Так, дівчата старшого шкільного віку мають на 10-12 см нижчий зріст і на 5-8 кг меншу масу тіла, ніж хлопці. В дівчат значно менше зростає м’язова маса, помітно відстає у розвитку плечовий пояс. Проте, інтенсивно розвивається тазовий пояс і м’язи тазового дна.

Грудна клітка, серце, легені, сила дихальних м’язів, ЖЕЛ, максимальна вентиляція легенів, об’єм споживання кисню менше розвинені у дівчат, ніж у юнаків. Функціональні можливості органів дихання та кровообігу у них значно нижчі. У дівчат грудний тип дихання, а у хлопців – черевний. У зв’язку з менструаціями для дівчат характерне періодичне послаблення працездатності організму.

У 15-17 років завершується розвиток ЦНС. Набагато покращується аналітична діяльність кори головного мозку, сприйняття стає більш осмисленим. Підвищується здатність до розуміння структури рухових дій і до точного відтворення рухів. Учні старших класів здатні виконувати різні фізичні вправи на основі лише словесних вказівок вчителя.

У цьому віці спостерігається також і велика різниця основних антропометричних показників між учнями однієї статі і віку. Тому, необхідно проводити індивідуальну оцінку фізичного розвитку старших школярів, з метою оптимізації рухового режиму, харчування, навчання і відпочинку.

Згідно закону України “Про фізичну культуру і спорт” фізичне виховання населення здійснюється у виробничій, навчально-виховній та соціально-побутовій сферах. Фізичне виховання дітей реалізується у навчально-виховних закладах, в державних та громадських установах соціально-побутової сфери та в установах виробничої сфери батьків.

Провідне місце у фізичному вихованні дітей займають дитячі дошкільні заклади і загальноосвітні школи. В них фізичне виховання здійснюється на підставі програмно-нормативних вимог, затверджених Міністерством освіти і викладених у навчальних програмах. Фахівцями цих закладів проводяться обов’язкові заняття фізичною культурою, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня та фізкультурно-масові заходи.

Крім того фізичне виховання дітей здійснюється у спортивних школах при різних громадських товариствах та відомчих. Вони проводять навчально-тренувальні заняття з виду спорту, змагання, організовують роботу в оздоровчо-спортивних літніх таборах.

На фізичне виховання дітей впливають і ЖЕКи, парки культури і відпочинку, будинки школярів та туристичні станції.

Винятково важливою є та обставина, що система використання засобів фізичної культури у шкільному віці забезпечує тривале (протягом 10-12 років) планомірне і регулярне фізичне виховання підростаючого покоління, досягнення ним досить високих рівнів загальної фізичної підготовленості до будь-якої суспільно корисної діяльності, а також базової професійно-прикладної та спортивної підготовленості.

Соціально-педагогічне значення спрямованого використання  засобів фізичної культури у шкільному віці полягає у наступному:

  1.  Створюється фундамент гармонійного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я, фізкультурної освіти і виховання.
  2.  Накопичуються передумови для успішного оволодіння виробничо-трудовими, військовими та іншими спеціальними руховими діями.
  3.  Підтримується поточна фізкультурна і розумова працездатність, яка забезпечує успішність на навчальних заняттях, а у перспективі – ефективність будь-якої громадсько-корисної діяльності.
  4.  Раціонально організовується дозвілля дітей, елементи фізичної культури запроваджуються у побут поступовим залученням до спортивної діяльності.
  5.  Поступово підвищується моральна, інтелектуальна, естетична і трудова культура підростаючого покоління.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32067. Исследование личностной и социальной идентичности в психологии 49 KB
  Агеев Белинская В психологии: Идентичность психологическое представление человека о своем Я; отождествление человеком самого себя частично осознаваемое неосознаваемое с теми или иными типологич. Социальная и личностная идентичность. Эриксон: идентичность возникающий на биологической основе продукт определенной культуры на становление влияют особенности культуры и возможности данного индивида. Идентичность формируется в процессе взаимодействия с социокультурным окружением поэтому важно чтобы ребенок общался со взрослыми с...
32068. Я-концепция Л и регуляции соц-ого поведения. Самоув и псих-е защиты 57 KB
  В 60е гг введение в обиход понятия идентичность помогло выйти из тупика т. идентичность задает дихотомию: социальное и личное есть место для 2х подходов. Он рассматривал идентичность как некоторую структуру состоящую из определенных элементов переживаемую субъективно как чувство тождественности и непрерывности собственной личности. Идентичность – это сложное личностное образование имеющее многоуровневую структуру.
32069. Теоретические и эмпирические исследования социально-психологических свойств и типов личности 50 KB
  Теоретические и эмпирические исследования социальнопсихологических свойств и типов личности. Проблема выделения и изучения социальнопсихологических свойств личности. проблема: каков перечень социально психологических качеств свойств личности и каковы критерии для их выделения. Основа типологии – отношение лти к соц.
32070. Большие социальные группы и методы их исследования 61 KB
  Большие социальные группы и методы их исследования. Большие соц группы – общности людей отличаются от МГ наличием слабых постоянных контактов между всеми их представителями но объединенные не меньше и потому оказывают существенное влияние на общественную жизнь. Классификация: 2 больших класса: 1 случайно стихийно возникшие достаточно кратковременно существующие общности толпа масса – неорганизованные; публика аудитория митинг полуорганизованные; 2 именно социальные группы т. группы сложившиеся в ходе исторического развития...
32071. Проблема малой группы в социальной психологии 59 KB
  Проблема малой группы в социальной психологии Проблема определения малой группы Само понятие группа возникло в середине 19 века когда начали изучаться отношения между людьми психология масс народов толпы а изучение малой группы началось с начала 20го века. Как минимум существует 4 группы определений малой группы: 1. – любое количество лиц находящихся во взаимодействии друг с другом в виде одной непосредственной встречи или ряда встреч во время которых каждый член группы получает некоторое восприятие каждого другого члена группы....
32072. Становление малой группы как психологической общности 63.5 KB
  Становление малой группы как психологической общности Детерминанты возникновения малой группы факторы общественноэкономического характера требования производства специфика Дти запросы общества социальные факторы: престижность профессии безработица ради выживания чел может браться за самую непрестижную работу престижность группы не зависит от престижности профессии материальный фактор успешность группы. Психологические факторы для неофициальных неформальных групп: потребности человека в безопасности в самоуважении в...
32073. Управление малой группой 59.5 KB
  Социальная власть занимался Левин Шоу Коллинс Равен – актуальное часто потенциальное влияние оказываемое одним членом группы на другого а также контроль над другими людьми. По материалам эмпирических исследований наиболее влиятельный субъект воспринимается членами группы как своеобразный коммуникативный центр группы поэтому Равен добавил ещё один тип власти – информационную прямая и косвенная формы способна очень длительно воздействовать. Лидеры используют власть как средство в достижении целей группы или организации. Лидер...
32074. Межличностная совместимость и групповая сплочённость 51 KB
  предполагает оптимальную согласованность определенных индивидуальнопсихологических характеристик членов группы характерологических мотивационнопотребностных ролевых и др. Поведенческая – личностные свойства членов группы образуют типичные поведенческие модели модели могут быть совместимые и несовместимые очень мало исследований В них рассматриваются только отдельные личностные качества преимущественно авторитарность и доминантность. Структурный – выявление оптимальных сочетаний психологических характеристик членов группы...
32075. Изучение межгрупповых отношений в социальной психологии 39.5 KB
  предложена общая деятельность по уборке лагеря в ходе которой были выявлены стихийно сложившиеся дружеские группы; 2. подростков разделили на две группы так чтобы разрушить естественно сложившиеся дружеские отношения измерили враждебность между группами – не выявилась; 3. группы были вновь объединены и занялись общей деятельностью ремонтировали водопровод. Затем произвольно разделили людей на две группы: в одну попали те кто зафиксировал больше точек на первой в другую – на второй картине.