5202

Структура та задачі цивільного захисту населення України. Організація цивільного захисту на об’єктах господарської діяльності

Реферат

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Структура та задачі цивільного захисту населення України. Організація цивільного захисту на об’єктах господарської діяльності. Характеристика осередків ураження і вражаючих факторів. 1. Основні кроки становлення цивільного захисту у країнах сві...

Украинкский

2012-12-04

132.5 KB

213 чел.

Структура та задачі цивільного захисту населення України. Організація цивільного захисту на об’єктах господарської діяльності. Характеристика осередків ураження і вражаючих факторів.

1. Основні кроки становлення цивільного захисту у країнах світу та в Україні.

Проблема захисту населення в місцях ведення бойових дій була завжди і вирішувалась, як правило, самим населенням. На початку 20-го століття з появи військової зброї великої потужності, зброї масового ураження (хімічної), військових літаків, з поширенням бойових дій на великих просторах під час війн, з нанесенням цілеспрямованих повітряних ударів по об’єктах економіки, інших стратегічних об’єктах в глибокому тилу привело до розуміння необхідності створення спеціальних сил для фізичного захисту людей, здійснення підготовки об’єктів господарювання до сталого функціонування під час війни.

У Радянському Союзі на території України система сил такого призначення була створена у 1932 році (стаціонарні та мобільні системи протиповітряної оборони (ППО)). На систему ППО-ЦО покладались наступні завдання: створення і утримання мобілізаційних резервів, недоторканих запасів, створення і обладнання бомбосховищ, оповіщення населення, підготовка об’єктів господарської діяльності до сталого функціонування під час війни та в надзвичайних ситуаціях мирного часу, боротьби з десантами супротивника, гасіння пожеж знешкодження вибухонебезпечних предметів, надання допомоги (у тому числі медичної) потерпілим та інш.

Друга світова війна (1939-1945р.р.) бойові дії якої розгорнулися на трьох континентах – Європі, Азії й Африці, втягнула в стан війни 61 країну з загальною кількістю населення 1млрд. 700млн. людей, тобто 75% населення Землі на той час. Підсумки Другої світової війни змусили світове співтовариство замислитись над своїм майбутнім і тим, наскільки воно можливе взагалі. 24.10.1945р. була заснована Організація Об’єднаних Націй (ООН). 10.12.1949р. ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов’язала держави, що підписали її, гарантувати «кожній людині право на життя (ст.3)», а також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі сприятливі умови праці (ст.23)».

В умовах сучасних воєн ООН у Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 року зобов’язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації.

  •  перша Женевська Конвенція «З поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях»;
  •  друга Женевська Конвенція «З поліпшення становища поранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля»;
  •  третя Женевська Конвенція «З поводження із військовополоненими»;
  •  четверта Женевська Конвенція «Із захисту цивільного населення під час війни».

8 червня 1977 року за ініціативи Міжнародного Комітету Червоного Хреста у Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції були прийняті два додаткових Протоколи до Женевських Конвенцій 1949 року, що розширили діапазон захисту осіб, які постраждали від збройних конфліктів.

За основу у Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон, - потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати потрібну допомогу чи догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройних конфлікт. Сторони, які беруть участь у конфлікті, зобов’язані утримуватись від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести воєнні операції відносно до загальновизнаних правил та законів гуманності.

У 1961 році на всій території Радянського Союзу систему СППО-ЦО було реорганізовано в систему цивільної оборони.

Цивільна оборона – це система загальнодержавних оборонних заходів, що здійснюються в мирний і воєнний час для захисту населення і народного господарства від зброї масового ураження і інших засобів нападу супротивника, а також для проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження.

У 1971 році Указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу відповідальними за стан цивільної оборони на відповідній території призначались виконавчі комітети Радянської влади, до Ради Міністрів союзних республік включно, а їх голови – начальниками цивільної оборони відповідної території.

Науково-технічний прогрес підвищив ризик виникнення аварій і катастроф техногенного характеру, все частіше виникали надзвичайні ситуації природного характеру, і силам цивільної оборони все частіше доводилось ліквідовувати їх наслідки, що не співпадало з основним призначенням системи цивільної оборони.

Чорнобильська катастрофа, інші тяжкі надзвичайні ситуації об’єктивно довели необхідність докорінних змін у призначенні цивільної оборони, формах її функціонування, забезпечення, фінансування та інших сферах. Тому у Радянському Союзі, а з набуттям Україною незалежності - в Україні, було розпочато розробку нової концепції цивільної оборони і її законодавче оформлення як державної системи органів управління та сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

3 лютого 1993 року було прийнято закон України «Про цивільну оборону України». Нині він діє із змінами, внесеними у 1999 році. Згідно з цим законом в структуру цивільної оборони увійшов Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, нині діюче положення про яке затверджено Указом Президента України від 5 березня 2004 року.

Реформування цивільної оборони проходило і далі. В сфері цивільного захисту Верховною Радою України прийнято наступні закони України:

  •  «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», 1991р.
  •  «Про пожежну безпеку», 1993р. із змінами у 2011р.
  •  «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», 1994р.
  •  «Про аварійно-рятувальні служби», 1999р.
  •  «Про правовий режим надзвичайного стану», 2000р.
  •  «Про правовий режим воєнного стану», 2000р.
  •  «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», 2000р.
  •  «Про об’єкти підвищеної небезпеки», 2001р.
  •   «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», 2004р. із змінами у 2005р.
  •  «Про правові засади цивільного захисту», 2004р.

2. Загальні положення цивільного захисту.

Цивільний захист – система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності. Добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і особливий період.

Цивільний захист здійснюється з метою:

  •  реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;
  •  подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Цивільний захист здійснюється на принципах:

  •  гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров’я та їх майна, а юридичним особам – право на безпечне функціонування;
  •  добровільності при залучення людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я;
  •  комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;
  •  створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків;
  •  територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту;
  •  мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;
  •  гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері цивільного захисту відповідно до законодавства.

Основними завданнями цивільного захисту є:

  •  збирання, аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;
  •  прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;
  •  здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
  •  розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;
  •  розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;
  •  створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;
  •  розроблення і виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;
  •  оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;
  •  організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;
  •  проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
  •  забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;
  •  надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуації;
  •  навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;
  •  міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об’єктам, матеріальних і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, добровільні рятувальні формування здійснюють наступні заходи у сфері цивільного захисту:

  •  оповіщення та інформування;
  •  спостереження і лабораторний контроль;
  •  укриття у захисних спорудах;
  •  евакуацію;
  •  інженерний захист;
  •  медичний захист;
  •  психологічний захист;
  •  біологічний захист;
  •  екологічний захист;
  •  радіаційний та хімічний захист.

3. Єдина система цивільного захисту.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі єдина система цивільно захисту (ЄСЦЗ)) – сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Структуру ЄСЦЗ становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створювані ними функціональні та територіальні підсистеми ЄСЦЗ.

Підсистеми ЄСЦЗ - -сукупність підпорядкованих МНС функціональних та територіальних органів управління, на які пкладаються визначені законом завдання у конкретних сферах цивільного захисту.

Функціональні підсистеми ЄСЦЗ створюються центральними органами виконавчої влади (міністерствами та ведомствами) для організації роботи, повя’заної із запобіганням НС та захистом населення і територій в разі їх виникнення.

Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими відповідними міністерствами та ведомствами за погодженням із МНС. Приклади функціональних підсистем:

  •  навчання з питань життєдіяльності (міносвіти);
  •  забезпечення охорони громадського порядку, безпека руху на автомобільних дорогах (МВС);
  •  медицина катастроф (МОЗ);
  •  транспортн забезпечення заходів реагування на НС (мінтранс);
  •  державна система екологічного моніторингу навколишньго середовища (мінекоресурсів);
  •  установлення міжнародних зв’язків з питань НС (МІС);
  •  оповіщення населення про НС, захисту населення і територій при виникненні НС, життєзабезпечення постраждалого населення, проведення аварійно-пошуково-рятувальних та інших невідкладних робіт, сил і засобів реагування на НС, розроблення планів дій в разі виникнення НС (МНС);
  •  сили і засоби попередження і реагування на НС на об’єктах:
    1.  агропромислового комплексу – мінагропром;
    2.  рибного господарства – держкомрибгосп;
    3.  житловокомунальної сфери – держбуд;
    4.  лісового господарства – держкомлісгосп та інші функціональні підсистеми, загалом близько 50.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання та ліквідації наслідків НС техногенного, природного та військового характеру в межах відповідних територій і влючають територіальні органи управління МНС та відповідні комісії техногенно-екологічної безпеки і НС (ТЕБ і НС). Всьго їх 27 одиниць.

Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності територіальних підсистем ЄСЦЗ визначаються положеннями, які затверджуються МНС за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

ЄСЦЗ може функціонувати у режимі повсякденного функціонування, підвищенної готовності та в режимах надзвичайної ситуації, надзвичейного або воєнного стану.режим функціонування ЄСЦЗ у межах конкретної території встановлюється залежно від існуючої або прогнозованої обстановки, масштабу НС за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України. Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласной Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації і міської ради.

Режим повсякденного функціонування ЄСЦЗ встановлюється за умов нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (в тому числі бактеріологічної), сейсмічної, гідрогіологічної та гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій. У режимі повсякденного функціонування органи управління, сили і засоби ЄСЦЗ:

  •  забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об’єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;
  •  проводять постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення НС;
  •  виконують іншу планову роботу.

Режим підвищенної готовності ЄСЦЗ встановлюється в разі істотного погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (в тому числі бактеріологічної), сейсмічної, гідрогіологічної та гідрометеорологічної обстановки, за наявності загрози виникнення НС. У режимі режимі підвищенної готовності органи управління ЄСЦЗ:

  •  надають оперативну допомогу органам і структурам причетним до забезпечення цивільного захисту, в разі виникнення несприятливих, побутових або нестандартних ситуацій;
  •  формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки беспосередньо в районі можливого виникнення НС, готують пропозиції щодо її нормалізації;
  •  посилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно небезпечних об’єкиах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування можливості виникнення НС та їх масштабів;
  •  розробляють заходи із захисту населення і територій в умовах НС;
  •  приводять у стан підвищенної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють їх у разі потреби в район загрози виникнення НС;
  •  здійснюють заходи із запобігання виникненню НС.

Режим надзвичайної ситуаціі ЄСЦЗ встановлюється в разі виникнення та під час ліквідації наслідків НС. У режимі надзвичайної ситуаціі органи управління ЄСЦЗ:

  •  визначають межи території, на якій виникла НС;
  •  організують захист населення і територій в умовахНС;
  •  організують роботи з локалізації або ліквідаціїї наслідків НС, залучають необхідні сили і засоби;
  •  здійснюють бесперервний контроль за розвитком НС, становищем на аварійних об’єктах і прилеглих до них теріторіях;
  •  оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток НС, вжиті заходи та оповіщають населення.

Режим функціонування ЄСЦЗ в умовах надзвичайного стану встановлюється відповідно до вимог закону України «Про правовий режим надзвичайного стану». Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні НС техногенного або природного характеру у тому числі застосування засобів ураження не нижче загальнодержавного рівня або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню ( у тому числі силам цивільного захисту МНС) та органам місцевого самоврядування додаткових повноважень, що визначаються указом Президента України про введення надзвичайного стану і затвержденого Законом України, а також допускає тимчасове обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану можуть запроваджуватись такі заходи:

  •  встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;
  •  обмеження руху транспортних засобів;
  •  посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечуююь життєдіяльність населення та об’єктів господарської діяльності;
  •  тимчасова чи бесповоротна евакуація людей з місць небезпечних для проживання;
  •  встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого населення;
  •  встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів;
  •  запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;
  •  мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності для відвернення небезпеки та ліквідаціїї НС з обов’язковою компенсацією понесених втрат;
  •  цільова мобілізація населення, обсяги і строк проведення якої визначаються в указі Президента України.

Режим функціонування ЄСЦЗ в умовах воєнного стану, порядок підпорядкування її військовому командуванню визначається відповідно до закону України «Про правовий режим воєнного стану». Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування додаткових повноважень, а також тимчасое обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У місцевосцях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається беспосередньо на військове командування, в інших місцевосцях, де введено воєнний стан - військовим командуванням у щільній взаємодії органів виконавчої влади усіх рівнів. Військове командування під час дій воєнного стану вживає всіх заходів для забезпечення захисту безпеки населення та інтересів держави та несе відповідальність за іх запровадження на відповідній території.

Заходи правового режиму воєнного стану:

  •  запровадження трудової повинності для працездатних осіб з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідація НС техногенного, природного та воєнного характеру;
  •  встановлення порядку використання сховищ, споруд та інших об’єктів для захисту населення, а також для задоволення потреб оборони;
  •  проведення евакуації населення з місць і районів, небезпечних для проживання;
  •  запровадження в разі необхідності нормованого забезпечення населення основними продовольчими та непродовольчими товарами та ліками;

Військові формування (у тому числі МНС) залучаються до вирішення завдань і заходів правового режиму воєнного стану відповідно до їх призначення та специфіки діяльності.

4. Управління Єдиною Системою Цивільного Захисту.

Загальне керівництво Єдиною Системою Цивільного Захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Начальником цивільного захисту України є Прем’єр-Міністр України. Бесппосереднє керівництво діяльністю Єдиною Системою Цивільного Захисту покладається на МНС. Міністр МНС Є заступником начальника цивільного захисту України.

Керівництво територіальними підсистемами ЄСЦЗ здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольські міські державні адміністрації, а голови цих адміністрацій є начальниками териротиальних підсистем за посадою. Керівники територіальних органів МНС за посадою є заступниками відповідних начальників териротиальних підсистем ЄСЦЗ.

У складі МНС діють:

  •  урядовий орган державного нагляду у сфері цивільного захисту;
  •  органи оперативного реагування на НС у сфері цивільного захисту;
  •  органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС.

МНС забезпечує реалізацію державної політики та здійснює державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту, забезпечує діяльність ЄСЦЗ, здійснює інші заходи, передбачені законом. МНС здіснює свої повноваження через територіальні органи відповідно до адміністративно-територіального поділу до району включно.

До складу урядового органу державного нагляду у сфері цивільного захисту входять підрозділи державного нагляду відповідно у сфері техногенної та у сфері пожежної безпеки, територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту. Керівник урядового органу державного нагляду у сфері цивільного захисту за посадою одночасно є головним державним інспектором України з нагляду у сфері цивільного захисту.

Територіальні органи державного нагляду у сфері цивільного захисту підпорядковуються урядовому органу державного нагляду. Місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту районів, міст і районів у містах підпорядковуються обласним органам державного нагляду. Місцеві органи державного нагляду очолюють державні інспектори з нагляду у сфері цивільного захисту відповідно районів, міст і районів у містах.

До органів оперативного реагування на НС у сфері цивільного захисту входять органи управління, сили і засоби оперативного реагування на НС у складі МНС, органи управління, сили і засоби цивільного захисту в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах та районах у містах.

На органи управління органів оперативного реагування на НС у сфері цивільного захисту покладається:

  •  забезпечення готовності до дій сил і засобів, призначених для реагування на НС;
  •  здійснення комплексу заходів із реагування на НС, ліквідація наслідків НС;
  •  управління підпорядкованими силами реагування, спеціальними і спеціалізованими формуваннями;
  •  координація дій органів управління, сил і засобів цивільного захисту, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування під час реагування на НС;

На сили оперативного реагування  на НС покладаються функції з локалізації НС та ліквідації їх наслідків. Ліквідація наслідків НС – проведення комплексу які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи (РІНР), що здійснюються в разі виникнення НС техногенного, природного і військового і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій.

До органів мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС належать:

  •  спеціально уповноважений орган державного управління у сфері здійснення заходів на територіях радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи;
  •  підприємства, установи та організації, залучені в установленому порядку для здійснення заходів на радіоактивно забруднених територіях з метою мінімізації шкідливого впливу цих територій на здоров’я громадян і довкілля та поводження з радіоактивними відходами;
  •  підрозділи цивільного захисту та забезпечення особливого режиму і додержання правил перебування на радіоактивно забруднених територіях.

Завданнями органів мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС є:

  •  реалізація державної політики у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на радіоактивно забруднених територіях та у сферах поводження з радіоактивними відходами;
  •  організація, координація і контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, залучених для здійснення заходів на радіоактивно забруднених територіях;
  •  відродження та соціально-економічна реабілітація територій, забруднених внаслідок радіаційних аварій;
  •  організація заходів із цивільного захисту в 30-км зонах атомних електростанцій та навчання населення, яке проживає в них діям у разі виникнення радіаційних аварій;
  •  проведення наукових досліджень довготривалих наслідків аварій.

До сил цивільного захисту центрального підпорядкування належать:

  •  оперативно-рятувальна служба цивільного захисту – спеціальне вєнізоване формування, на яке покладається захист населення і територій від НС техногенного, природного і військового характеру, участь в заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях;
  •  спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;
  •  аварійно-відновлювальні формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;
  •  формування особливого періоду;
  •  авіаційні та піротехнічні підрозділи;
  •  технічні служби та їх підрозділи;
  •  підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

До сил цивільного захисту регіонального та місцевого підпорядкування належать:

  •  аварійно-рятувальні формування та підрозділи;
  •  спеціалізовані аварійно-рятувальні служби;
  •  сили і засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
  •  сили і ізасоби територіальних підсистем ЄСЦЗ;
  •  сили і ізасоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту;
  •  добровільні рятувальні формування.

Координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту здійснюють;

  •  Рада національної безпеки і оборони України в межах, передбачених законом «Про Раду національної безпеки і оборони України» (від 1998р.);
  •  Кабінет Міністрів України;
  •  Комісії з питань техногено-екологічної безпеки і НС регіольнаго, місцевого та об’єктового рівнів;
  •  у разі необхідності для ліквідації наслідків НС Кабінет Міністрів України створює спеціальні комісії загальнодержавного, регіольнаго, місцевого та об’єктового рівнів.

5. Організаційна структура цивільної оборони на об’єктах господарської діяльності.

Система цивільної оборони об’єкта господарської діяльності будується на основі Закона України «Про цивільну оборону України», «Положення про цивільну оборону України» зметою захисту робітників, службовців і населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді або попадає у зону ураження від об’єкта від НС техногенного, природного, екологічного та воєнногохарактера. Вона включає органи управління, сили і засоби попередження і ліквідації наслідків від НС.

Керівництво цивільною обороною здійснює адміністрація об’єкта господарської діяльності. Начальником цивільної оборони об’єкта є керівник адміністрації об’єкта господарської діяльності. Беспосередньє керівництво виконанням завдань ЦО покладається на штаб ЦО та з надзвичайних ситуацій об’єкта, а також на штатних працівників ЦО підприємств.

Функції штабу ЦО та з надзвичайних ситуацій;

  •  розробляє плани дій з НС, розвідку і вдосконалення ЦО об’єкта господарської діяльності;
  •  розробляє і втілює в життя заходи щодо захисту робітників, службовців і населення, що мешкає у відомчому житловому фонді;
  •  розробляє і подає пропозиції щодо фінансового, матеріально-технічного та транспортного забезпечення заходів ЦО в умовах НС;
  •  відповідає за постійну готовність систем управління, оповіщення і зв’язку, сил і засобів ЦО до дій в умовах НС;
  •  контролює та забезпечує своєчасне і повне інформування робітників та населення на прилеглій території при загрозі або виникненні НС;
  •  веде облік і звітність з питань ЦО за об’єкт;
  •  формує заявки на матеріально-технічні засоби та здійснює контроль за їх накопиченням та збереженням;
  •  організовує підготовку керівного складу, органів управління із сил ЦО робітників і службовців до дій в умовах НС
  •  організує контроль за підтримкою готовності систем попередження і аналізу можливої обстановки на підприємстві;
  •  готовить проекти рішень начальника цивільної оборони об’єкта, накази та розпорядження з питань ЦО та з НС

Штаб ЦО та НС об’єкта очолює начальник штабу. Посада начальника штабу може бути штатною або за сумісництвом. Начальник штабу є заступником начальника ЦО об’єкта господарської діяльності.

Для проведення заходів цивільної оборони штабом ЦО та з НС об’єкта господарської діяльності на підставі рекомендацій відділу з питань НС та ЦЗ населення району (або міста обласного підпорядкування) розробляються плани:

  •  план розвитку і удосконалення ЦО;
  •  план ЦО (дій органів управління та сил у разі НС).

Об’єкт господарської діяльності, чисельний склад працівників якого перевищив 30 осіб, за винятком радіаційних, хімічно, пожежо, і вибухонебезпечних  об’єктів, розробляє інструкцію дій у разі НС. Плани ЦО затверджуються керівником адміністрації об’єкта господарської діяльності (начальником ЦО) після погодження з відділом з питань НС та ЦО населення району (міста обласного підпорядкування).

Плани ЦО вводяться в дію у разі виникнення НС начальником ЦО об’єкту або вищим органом управління.

Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР) у разі НС застосовуються сили ЦО, які включають спеціалізовані і невоєнізовані формування. Для ліквідації наслідків НС допускаються сили ЦО об’єкта, які мають відповідну підготовку, підтверджену в атестаційному порядку, і під керівництвом відповідних органів управління у сфері ЦО. Комплектування спеціалізованих формувань здійснюється за контрактом з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслідків НС.

Невоєнізовані формування ЦО створюються об’єктом господарської діяльності відповідно до завдань, що встановлені відділом з питань НС та ЦО населення району (або міста обласного підпорядкування). До невоєнізованих формувань належать загони, команди, групи та ланки, які призначені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі НС.

Для забезпечення захисту робітників, службовців і населення, що мешкає на прилеглій території, попередження та проведення спеціальних робіт на базі структурних підрозділів об’єкта господарської діяльності можуть створюватися служби ЦО за відповідним пизначенням: енергетики, інженерна, комунально-технічна, матеріального забезпечення, медична, оповіщення і зв’язку, протипожежна, торгівлі і харчування, транспортна, технічна та інші.

Для проведення евакуаційних заходів в умовах НС і життєзабезпечення потерпілого населення на базі адміністрації об’єкта господарської діяльності створюються евакуаційні органи (евакуаційні комісії, збірні та приймальні пункти).

Організаційні засади створення служб ЦО і евкуаційних органів визначаються наказами начальника ЦО району або міста та у відповідних положення про ці служби та органи.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76474. Общая совместная собственность супругов и её состав 15.86 KB
  Супруги в брачном контракте могут отнести это имущество либо к общей долевой собственности либо к раздельной собственности каждого из них. Что касается имущества принадлежавшего каждому из супругов до вступления в брак то оно как и прежде признается их раздельной собственностью Аналогичный правовой режим распространяется на имущество полученное одним из супругов во время брака в дар или по наследству а также на вещи индивидуального пользования кроме предметов роскоши хотя бы они и были приобретены во время брака за счет общих...
76475. Личные неимущественные права и обязанности супругов 15.65 KB
  Право супругов на равенство при решении вопросов: – воспитания и образования детей; – отцовства и материнства; – планирования семьи; – распределения семейного бюджета; – ведения домашнего хозяйства; – других вопросов семейной жизни; 5 иные права предусмотренные семейным законодательством. К личными неимущественным правам тесно примыкают такие обязанности супругов как: обязанность не препятствовать другому супругу в осуществлении им личных...
76476. Собственность каждого из супругов (раздельное, индивидуальное имущество) 16.72 KB
  Например дом приобретенный на деньги полученные от продажи квартиры принадлежащей одному из супругов до брака. Семейное законодательство относит к раздельному имуществу супругов не только имущество полученное в дар или по наследству но и имущество полученное по иным безвозмездным сделкам. К этому виду приобретений прежде всего следует отнести имущество полученное в порядке безвозмездной приватизации например при безвозмездной приватизации квартиры одним из супругов.
76477. Осуществление супругами правомочий по владению, пользованию и распоряжению общим имуществом 14.94 KB
  Особенностью совместной собственности супругов является то что владение пользование и распоряжение общим имуществом супругов осуществляется по обоюдному согласию супругов п. В настоящее же время в отсутствие специальных правил единственным выходом для супругов которые не могут самостоятельно договориться по вопросу осуществления правомочий владения и пользования общим имуществом является раздел имущества который предполагает прекращение совместной собственности и возникновение общей долевой собственности. Определив свою долю в общем...
76478. Раздел общего имущества супругов: Соглашение о разделе имущества супругов 17.81 KB
  256 ГК РФ имущество нажитое во время брака супругами является их совместной собственностью а имущество которое принадлежало супругам до брака является имуществом каждого из супругов и разделу не подлежит за исключением случаев когда имущество одного из супругов признано судом общим имуществом супругов. 38 СК РФ устанавливает что общее имущество супругов может быть разделено как в течение брака так и после расторжения брака по требованию любого из супругов. Также общее имущество супругов может быть разделено по требованию кредиторов...
76479. Определение долей супругов при разделе имущества в судебном порядке 15.66 KB
  В соответствие с этим совершенно логично звучит принцип равенства долей супругов при разделе общего имущества закрепленный в п. Если договором между супругами не установлено иное то по закону по умолчанию каждый из супругов является собственником доли общего имущества в размере 1 2 части. Как уже упоминалось выше тот факт что один из супругов по уважительной причине не имел источника постоянного дохода или по совместному согласию занимался домашним хозяйством и воспитанием детей не дает никаких оснований уменьшать долю при разделе...
76480. Вопросы, разрешаемые судом при расторжении брака. Момент прекращения брака при разводе 16.15 KB
  24 СК РФ разрешить и другие вопросы: а с кем из родителей будут проживать несовершеннолетние дети после развода; б о взыскании с родителей средств на содержание детей; в о взыскании средств на содержание нетрудоспособного нуждающегося супруга; г о разделе имущества находящегося в общей совместной собственности супругов. Не вызывает сомнения что все перечисленные вопросы являются весьма важными для разводящихся супругов. 24 СК РФ требования об учете интересов детей и каждого из супругов например размер алиментов на несовершеннолетних...
76481. Брачный договор: понятие, форма, стороны 15.48 KB
  Брачный договор соглашение лиц вступающих в брак или соглашение супругов определяющее имущественные права и обязанности супругов в браке и или в случае его расторжения ст. По правовой природе брачный договор гражданскоправовой договор имеет особенности касающиеся субъектного состава предмета времени заключения и содержания договора; к нему могут применяться общие положения ГК о договорах; изменение расторжение и признание брачного договора недействительным происходят по основаниям и в порядке установленными нормами...
76482. Содержание брачного договора 15.8 KB
  Так брачным договором супруги вправе изменить установленный законом режим совместной собственности установить режим совместной долевой или раздельной собственности на все имущество супругов на его отдельные виды или на имущество каждого из супругов. Брачный договор может быть заключен как в отношении имеющегося так и в отношении будущего имущества супругов. Так условия брачного договора могут содержать: права и обязанности по взаимному содержанию; способы участия в доходах друг друга; порядок несения каждым из них семейных расходов;...