52022

Я в серці маю те, що не вмирає. (слідами Лесі Українки на Хмельниччині)

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Я в серці маю те що не вмирає слідами Лесі Українки на Хмельниччині Мета. Ознайомити учнів із досі мало відомими сторінками із життя Лесі Українки зокрема перебуванням її у нашому краї. Але сьогодні ми з вами відкриємо для себе досі не всіма знану і досконало вивчену сторінку історії як нашого краю так і біографії Лесі Українки а саме: перебування відомої поетеси на Хмельниччині її зв’язок з подільським краєм. Адже ми бажаємо глибше знати культурні і літературні традиції Хмельниччини а також життя відомої...

Украинкский

2014-02-12

4.78 MB

2 чел.

Урок літератури рідного краю, 8 клас

Тема. «…Я в серці маю те, що не вмирає»  (слідами Лесі Українки на Хмельниччині)

Мета. Ознайомити учнів із досі мало відомими сторінками із життя Лесі            Українки, зокрема, перебуванням її у нашому краї. Розширити знання учнів про життя відомої поетеси, викликати інтерес до її творчості, бажання працювати самостійно, вести пошуки. Поглибити кругозір учнів, створити умови для заохочення до розумової діяльності. Розвивати мовлення, творчу активність, вміння працювати в групах, створювати і захищати проекти.

Обладнання: проекти учнів, комп’ютер, демонстраційна дошка,  таблиці оцінювання роботи на уроці.

Методичні рекомендації:

         За два-три тижні до уроку вчитель з’ясовує, хто з учнів бажає самостійно працювати над захистом проекту за темою. Учні розподіляються на групи і починають опановувати свою тему. Напрацьований матеріал розподіляється між учнями, кожний з яких, представивши його спочатку у готовому вигляді групі і учителеві, захищає свій проект на уроці.

Хід уроку

1.Організація класу

2. Оголошення теми, мети уроку

Учитель: Кажуть,  у цьому житті людина може вибирати все, крім матері і батьківщини. Вони даються людині Богом.  Нам дароване Господом щастя народитися на благословенній подільській землі, щедрій, багатій, найкращій у світі.

Поділля

Цю землю серцем і руками

Зумій пізнать, зумій відчуть.

В думках з моїми земляками

На польових вітрах побудь.

Зумій відчуть наш чесний будень –

І думи наші, і труди.

Тут квітень, - скажеш ти, - і грудень

Одного прагнуть: щоб цвісти.

Я тут живу! Над голубою

Красою Горині й Дністра.

Прийди - я поділюсь з тобою

Скарбами праці і добра.

Тепло долонь на двох поділим,

На двох і сміх, і смутку мить.

Бо й називається Поділлям

Земля, де маю щастя жить.

Так із захопленням написав про наш край поет-подолянин Микола Федунець.

Справді, саме з любові до рідного краю, до його історії і культури починається людина. А чи знаєте ви історію свого краю, його культурні, мистецькі традиції? На скільки балів оцінили б свої знання?

Подільська земля народила, виростила і вигодувала своїм хлібом багатьох видатних людей. Серед них і майстри слова – поети, прозаїки.

  •  Кого з письменників Хмельниччини можете назвати?

Але не тільки наші земляки –подоляни захоплювались красою рідної землі. Побували тут і багато відомих українських письменників, на яких наш край справив незабутнє враження, хто саме?

Здавалося б, що про видатних людей, тим більше про письменників, творчість яких вивчається у школі, відомо все.  Але сьогодні ми з вами відкриємо для себе досі не всіма знану і досконало вивчену сторінку історії як нашого краю, так і біографії Лесі Українки, а саме: перебування відомої поетеси на Хмельниччині, її зв’язок з подільським краєм. Це буде цікаво всім нам. Адже ми бажаємо глибше знати культурні і літературні традиції Хмельниччини, а також життя відомої письменниці Лесі Українки (учні записують дату та тему уроку).

3. Основна частина уроку.

-  Що ми знаємо про поетесу з уроків української літератури?

Робота в парах: розв’язування кросворду. Із букв, записаних по вертикалі у виділених клітинках, учні мають прочитати назву першого надрукованого у львівському журналі вірша 14-річної Лесі. («Конвалія»)

1. Дівоче прізвище Лесі Українки

2. Край, який поетеса називала рідним куточком

3.  Поема про роль поета і поезії в суспільстві

4. Місто, у якому похоронена Леся Українка

5. Місто у Грузії, де часто бувала і померла поетеса

6. Ім'я старшого брата Лесі Українки

7. Прізвище чоловіка Лесі Українки

8. Місто, у якому народилась майбутня поетеса

Ми пригадали вивчене про життя і творчість поетеси. А сьогодні відкриваємо нові сторінки її біографії, пов’язані з нашим краєм.

Готуючись до уроку, ви створювали власні проекти з даної теми. Під час захистів проектів запишемо у зошитах цікаві відомості, про які сьогодні дізнаємось. У вас на столах є таблиці, в яких будете виставляти собі оцінки за роботу на уроці, а підсумковий бал виведемо разом. Підготуйте запитання, побажання і зауваження захисникам проекту.   

Записи у зошитах

Захист проекту

Питання до виступаючих

Участь в обговоренні проекту

Усні відповіді на уроці

Відповідь на підсумкове питання

Загальна кількість балів

Прізвище учня________________________________________________________________

У кінці уроку дасте відповідь на питання: Леся Українка  для мене…

Мене на уроці зацікавило…

Чоловік Лесі Українки Климент Квітка у 1914 році, через рік після смерті поетеси, писав: «її біографії, мабуть, не буде ніколи написано», бо вона все життя змушена була подорожувати, часто міняючи місце свого проживання. Але вченими –біографами вже багато зроблено, щоб дослідити життєвий шлях поетеси. Свій внесок у цю справу вкладемо сьогодні і ми.

Захист проектів групами з використанням фотографій, слайдів.

Розповідь перша: Їхала дівчина до моря…

Розповідь друга6 «Славути красної бори соснові…»

Розповідь третя: Полонне. Легенда про недоспіване кохання.

Розповідь четверта: «Зі співом на вустах»

(Під час виступу груп учні роблять записи в зошитах, ставлять запитання)

  •  Учні дають відповіді на підсумкові питання, заповнюють картки самооцінювання та здають учителю разом з робочими зошитами.

4. Домашнє завдання.

Підготуватися до уроку літератури рідного краю за повістю М. Магери «Кам’янецькими стежками» (учні отримують групові завдання.)

5. Підсумок уроку.

Жодна із світових літератур не може похвалитися такою кількістю жінок-письменниць, як українська: Маруся Чурай, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Ліна Костенко… Серед них яскравою зорею віками буде сіяти ім’я Лесі Українки. Зовсім юною нарекла вона себе українкою і гордо несе це звання крізь століття. Долинають до нас її слова:

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Слово до Лесі (твір учениці Невмержицької Насті)

Твоє слово, ніжне і тверде,

Завжди крицею здавалось.

У житті була ти горда,

Щоб не плакать, ти сміялась.

Життя твоє – це яскравий промінь в українській літературі. Це подвиг, перед яким я схиляюсь. Кожен рядок твій сповнений величезним оптимізмом, любов’ю до життя, до природи, до людей. Доля відвела тобі так мало – всього 42 роки. Але ти живеш серед нас своїм поетичним словом – ніжним і твердим водночас. «Я буду жити»… - писала ти і мала рацію, адже людина живе доти, доки її пам’ятають. А справжні таланти безсмертні. Ти , Лесю, безсмертна, як безсмертний народ, іменем якого ти себе гордо назвала. Ми будемо любити Україну твоєю любов’ю – і тоді справді будемо вічні.   

Розповідь перша:

Їхала дівчина до моря...

1888 року сімнадцятирічна Лариса вперше їхала до моря. А втім, Лариса — то мовлено занадто документально, бо ніхто в сім'ї дівчину так не називав. Спочатку вона була Лосею, але оте ім’я Лося п'ятирічній Ларисі не сподобалося, і вперте дівча самоперейменувалося на Лесю і змусило всіх поважати свій вибір.

Отже, юна Леся вперше їхала до моря. Потяг (або залізний велетень, як подумки охрестила його дівчина) мчав її з рідної Волині до Одеси, де хлюпочуться чарівні хвилі Чорного моря. Та не чарівність хвиль цікавила Лесю та її батька, що їхав разом із донькою. Мала дівчина серйозний клопіт: на десятому році життя у день Йордану, коли святили воду в річці Стир, на сильному морозі Леся простудилася. Стала боліти права нога, через півтора року з'явилася невелика пухлина на кисті лівої руки. Лікарі діагнозували то ревматизм, то недокрівну золотуху. І тільки через два з половиною роки після захворювання в Гадячі (звідки родом Лесина мама) старий поляк Борткевич, хороший лікар і дуже симпатична людина, поставив правильний діагноз: туберкульоз кісток... Тому не чарівні хвилі Чорного моря цікавили дівчину, а курс лікування на Хаджибеївському лимані.

А втім, думки Лесі аж ніяк не замикалися на хворобі, бо була то дівчина справді незвичайна. Читати навчилася в чотири роки. П'ятирічною сама захотіла написати листа дядькові Михайлові до Відня - і написала. Дев'ятирічною склала першого вірша. У 14 років її поезію «Конвалія» надрукував львівський журнал «Зоря». Через два роки вже Лесину поему «Русалка» (з додачею трьох віршів) вміщує альманах жінок-письменниць «Вінок». А перед цим були ще переклади «Ззпропащої грамоти» та «Зачарованого місця» з гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки», зроблені разом із старшим Лесиним братом Михайлом і видані у Львові окремою книжечкою,..

Ось така дівчина їхала потягом до Одеси. Як ви, напевно, вже здогадалися, це була Леся Українка (Лариса Косач), А зацікавила нас ця /Іесина подорож тому, що враження від неї сімнадцятирічної дівчини вилилися, у цикл віршів «Подорож до моря», третім у циклі є вірш «Красо України, Подолля!» - вірш, з якого старшокласники, майже її ровесники, розпочинають ґрунтовне вивчення творчості геніальної поетки.

Отож, повернімося до липня 1888 року і прослідкуємо маршрут Лесі: бо ж цікаво, яка саме подільська місцина надихнула дівчину оспівати цей чарівний край,

Косачі з травня 1882 року жили в селі Колодяжному поблизу Ковеля. А за декілька років до того стала до ладу залізниця, яка зв'язала Брест із Києвом і проходила через Ковель. Отже, Леся з батьком Петром Антоновичем сіли на потяг у Ковелі. Настрій у дівчини був не з кращих:

Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!

Мене від тебе доленька несе.

Немов від дерева відірваний листочок...

Відтинок дороги від Ковеля до Козятина Леся знала ледь не напам'ять — не раз 1 не два доводилося їй долати його як в одному, так і в зворотному напрямку: і при переїзді сім'ї Косачів із Києва на постійне проживання в Колодяжне; і під час поїздки на приватне навчання в Київ; і аж двічі до бабусі в Гадяч, що на Полтавщині; і на операцію руки, а через три роки на лікування ноги в Київ.

(перша подорож до моря)

А тим часом за вікном вагона волинська «матінка-натура чарівниця розмотує свої стобарвнії нитки». Ось промайнули «Славути красної бори соснові», а верст за десять по виїзді з Полонного показалися «Случі рідної веселі береги». Річка /Іесиного дитинства неспішно несла води на північ - до стародавнього Новограда-Волинського (вперше згаданого в Іпатіївському літопису під 1257 роком як місто Звягель), Саме в Звягелі на березі Случі Леся народилася, провела вісім ще безхмарних дитячих років..

Але повернімося до Лесиної подорожі. Дівчина вперше поїхала не на північ — знайомим маршрутом до Києва, а на південь. Отож, для неї уперше попливли за вікнами незнайомі подільські краєвиди, незнайомі міста — Славута, Шепетівка, Полонне, Козятин, Вінниця, Жмеринка, Роздільна» А потім - Одесса

Зачудовано спостерігала Леся подільські краєвиди (звучить вірш «Красо України, Подолля»)!

Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Том хати саднами вкриті,

Срібним маревом повиті,

Коло сел стоять тополі,

Розмовляють з вітром в полі.

У цій поезії, за словами Івана Франка, виявляється рука майстра, а поетессі тоді було лише 17!

... Грязьові ванни і купання в лимані допомогли Лесі: її здоров'я значно поправилося. Дівчина полишила милиці, але все ж ходити без палички не могла. Повернувшись з Одеси, восени 1888 року Леся пише цикл «Подорож до моря» з дев'яти віршів, третій з яких — «Красо України, Подолля!» А наступного року дівчина ще двічі (влітку та восени) повторила звичний маршрут подорожі до моря.

Як бачимо, Леся Українка знаменитий рядок «Красо України, Подолля!» видихнула під враженням від наших пейзажів» На півдні сучасної Хмельницької області, зокрема на Кам'янеччині та Дунаєвеччині, вона ніколи не бувала. Однак і кам'янчани, і дунаївчани з повним правом приміряють до себе чудові Лесині рядки про рідне Поділля...

Вислів «красо Украни, Подолля», став крилатим, поетичним найменуванням нашого краю одного з наичарівніших куточків України.

Рзповідь друга:

«Славути красної бори соснові…»

Першою станцією сучасної Хмельниччини, через яку проїжджала юна Леся, подорожуючи до моря влітку 1888 року, була Славута. З обох боків залізниці тягнуться і сьогодні знамениті славутські ліси. Містечко Славута розташоване на берегах річки Горинь. Як відомо з історії, що у 1634 році князь Сангушко заснував тут містечко і назвав Славутина, що означає гарну, мальовничу місцевість. Сьогодні місто Славута,яке стоїть біля повноводої річки Горині серед соснового бору, - одне з найкрасивіших міст Хмельниччини. Побачивши цю місцевість, юна Леся пише:

І мчить залізний велетень мене.

Передо мною килими чудові

Натура стеле – темнії луги,

Славути красної бори соснові

І Случі рідної веселі береги.

Новий поштовх до дискусії про перебування Лесі Українки у Славуті спричинила фотографія, привезена з далекої Австралії громадянкою Євою Зарембською-Кратохвіль, яка восени 2002 р. відвідала Славуту. Як стверджувала гостя, згадане фото зроблене у 1904 році на території кумисово-лікувального закладу у Славуті. Пані Єва вказала на цьому фото 7 осіб своєї родини Сиверських, але мешканців Славути схвилювало інше: вони побачили на фото хворобливу жінку, яка дуже нагадує Лесю Українку.

Не довіряючи власним очам, працівники музею послали копії згаданого фото у музей-садибу Лесі Українки в с. Колодяжному Ковельського району та в музей Лесі Українки у місто Новоград-Волинський з проханням уточнити, чи саме Леся Українка зображена на фото. Відповідь не забарилася з музею-садиби у с. Колодяжному, яку написала у листопаді 2002р. директор музею Віра Михайлівна Комзюк.

«Початок липня 1888р. Леся у супроводі батька прибула до Одеси з метою пройти курс лікування на Хаджибейському лимані. Вони їхали поїздом від Ковеля до Одеси через Луцьк, Рівне, Здолбунів, Славуту, Шепетівку, Козятин, Вінницю, Роздольне.

Враження від дороги описані в І-ІV поезіях циклу «Подорож до моря». Це все, що ми знаємо про Славуту сьогодні. Але Ваш лист і фото зацікавили працівників музею. З нового року науковець музею візьме собі вашу тему, як тему наукової роботи і буде досліджувати її. Дуже прошу зробити якісний знімок фотографії з ваших фондів. Наш музей не має такої фотографії».

Після того, як працівниками Славутського музею було передано якісну копію фото через працівника Луцького краєзнавчого музею О.Златоюрського, який брав участь у Сангушківських читаннях у Славуті, з музеїв с.Колодяжного і Луцька прийшли у Славуту листи з підтвердженням того, що на фото зображена саме Леся Українка. Більше того, вони впізнали і Климента Квітку, який стоїть ліворуч Лесі. Фото у пресі поки що не друкувалося, над ним працюють науковці.

Леся Українка у 1904 перебувала у кумисово-лікувальному закладі у Славуті. Наявні у музеї інші фотографії кумисово-лікувального закладу підтверджують, що на згаданому фото дійсно головне приміщення курорту, так званий кургауз.

Але чому дослідникам життєвого шляху Лесі Українки досі не було відомо, що вона лікувалася у Славуті? Можливо, відповідь на це запитання слід шукати у характері взаємин між Лесею Українкою і її другом Климентом Квіткою.

Талановитий фольклорист Климент Васильович Квітка, якого в листах до рідних і близьких Леся називала Кльонею, народився у 1880 році, за освітою юрист, з 1902 р. служив в окружному суді у Тифлісі на Кавказі. Леся Українка познайомилася з ним у 1898р. К. Квітка цікавився українською народною музикою, і поетеса пообіцяла, що наспіває йому всіх пісень, котрих знає. Ними видано дві книжки: «Дитячі ігри, пісні і казки з Ковельщини, Лущинич і Звягельщини на Волині» Зібрала Л.Косач. Голос записав К. Квітка ( м. Київ, 1902 рік) та книжка

«Народні мелодії голосу Л.Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка» (м. Київ, 1917р.) З часу їх знайомства Климент Квітка постійно супроводжував поетесу в її мандрах по Україні і навіть виїздив з нею за кордон. Так, у 1899 р. гостями Лесі Українки у с Зелений Гай на Полтавщині були Сергій Мержинський, Ольга Кобилянська і Климент Квітка. У 1901 р. у Чернівці, де Леся гостювала в Ольги Кобилянської, заїхав Квітка по дорозі до Швейцарії. Він залишився з Лесею і подорожував з нею по Буковині. Батьки поетеси від дружби Лесі з Кльонею були не в захопленні. У листі до батька з Буковини 01.07.1901 року Леся Українка намагається обстоювати право на самостійне рішення як своє, так і Квітки: «Даремно ви так нападаєт на Квітку.Я, власне, не знаю, в чім йогозлочинство. Мені дуже дивно, що ти пишеш мені «не удерживай Квитку, пусть едет в Швейцарію» . Коли я се кого удерживаю? Се зовсім залежить від його волі і потреби, куди йому їхати, а куди ні, і я нічого йому радити не буду. Не бачу теж причини, чого б я мала забороняти йому бути там, де я. Не знаю теж. чому вираз симпатії до мене, чи дбання про моє здоров'я має називатись « вмешательством в наши семейные дела» -коли так, то й порада твоя теж «єсть вмешательством»...

Влаштувавшись на службу на Кавказі, Климент Квітка літом 1903 року телеграмою кличе Лесю Українку в Одесу, щоб звідти з нею їхати у Тифліс. І Леся виїхала негайно, не зважаючи на стан свого здоров'я і на заперечення рідних. Дослідники вважають, що Леся Українка у 1903-1905 роках жила на Кавказі. Але це не перешкоджало їй бувати на Україні. У січні 1904 р. вона пише листа рідним з Тифлісу, а в червні цього ж року Леся приймала родину К.Квітки у Зеленому Гаї біля Гадяча. Літом 1904 року Леся могла побувати з К.Квіткою на лікуванні у Славуті, тим більше, що в той час лікарі виявили ще й туберкульоз легенів. А саме в кумисово-лікувальному закладі Славути лікували хронічні хвороби органів дихання.

Але чому історикам не відомі листи Лесі Українки зі Славути? Причин може бути дві. Або період їх перебування у Славуті був не тривалим, або Леся Українка не спішила повідомити своїх близьких про її перебування з Квіткою в Славуті, виходячи з того, як рідні дивилися на її взаємини з молодшим від неї на 9 років Климентом. В той час їх стосунки були ще не визначені, адже повінчалися вони лише у 1907 році в церкві під Києвом. Додамо, що Леся взагалі була проти вінчання і в листі до сестри порівнювала свій вчинок зі зреченням Галілея на суді інквізиції. Климент Квітка пережив Лесю на 40 років, він помер у 1953 році.

Без сумнівів, оприлюднення досі невідомих фактів про перебування Лесі Українки у Славуті спонукатиме науковців до нових пошуків і відкриттів.

Розповідь третя:

Полонне. Легенда про недоспіване кохання.

Зв'язки Лесі Українки з нашим краєм набагато глибші, ніж лише споглядання крізь вікна поїзда  подільської природи. Але, на жаль, про це досі майже нічого не сказано в науковій літературі.

В старовинному місті Полонному, що на півночі Хмельницької області на межі з Житомирщиною, у 90-х роках 19 століття мешкав рідний брат батька Лесі Українки Григорій Антонович Косач, або «дядя Гриша, як його звали Леся і іі сестри та брати. Він був наймолодший з братів Косачів (1843 року народжен-ня), середущий Іван (1842 р.), а Петро Антонович — Лесин батько (1841 р.).

Наймолодша сестра Лесі Українки Ісидора Петрів на Косач-Борисова, яку доля закинула за океан, у 1969 році на запитання про Полонне і дядю Гришу відповіла: «Наш дядько Григорій Антонович Косач служив мировим посередником у;  Полонному і жив там з  першою своєю дружиною. До них і наїздили наші батьки і Леся і всі ми. Дядю Гришу всі ми любили. Він був хороша лю дина: лагідний, веселий. У 1900-х роках (як вийшов на, пенсію) він оселився у Києві...»

В листах і архівних матеріалах Лесі Українки і вза галі Косачів с чимало згадок про Полонне і про перебування там сім'ї Косачів, в тому числі і Лесі Українки.

Ми знайшли лист Л. Українки в якому вона пише про поїздку в Полонне.

Про цю поїздку в Полонне є листи самої Лесі Українки. Весною 1893 р. з Колодяжного вона писала М. П. Драгоманову в Софію: «Весна, хоч і поганенька, мене дуже поправила, а то зимою, як то звичайно, мені при-ходилось часто погано. Тепер я повернулась на літній стрій і вже думаю, куди б то насамперед поїхати. Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного, звідси одбіг-ти до Звягля. А потім вже податись у Полтавщину до Гадяча та на Безбородьків хутір, та ще десь там вибрати час, щоб в Одесу попасти. Як-небудь усе те мусить вийти, коли де-небудь холера не вхопить неутомимого туриста. Олеся теж зі мною хоче рушити...»

Дійсно, весна 1893 року дала поетесі нові сили, бадьорість, бажання жити повнокровним життям. Про це свідчать поезії циклу «Мелодії», які написані в цьому ж році;

Знов весна і знов надії

В серці хворім оживають, і

Знов мене колишуть мрії,

Сни про щастя навівають.

Весна є символом людського щастя, вона приносить людині оновлення, вселяє надії. В пташиних голосах, ддюрчанні струмків, шелесті весняного лісу — у цьому співі весни — поетеса вміє почути мелодії, співзвучні власним почуттям:

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії. З таким бадьорим настроєм, мріями про краще вирушає поетеса в подорож.

Після відвідання Полонного поетеса повідомляє свою матір б. VI. 1893 р.:

«Люба мамочко!

 Сьогодні ми вже в Києві і все-таки ніякої згуби і ніякого трафунку лихого не сталося з нами. Так, дасть бог, і до Гадячого заїдемо...

У Полонному ми були тільки біля пам'ятника та в Новоселиці, а в Миропілля дядько одного дня збирав ся нас повезти, та коней не було. В Новоселиці дядько взяв у палаці картину, щоб Тося змалював, та ми вже за ту картину сварились і з Тосею і з дядьком, бо де ж таки — вибрав вид кладовища, та ще й вночі! От уже ідея...

В Полонному ми не купалися, бо одно те, що вода ще холоднувата (16°), а друге, що там по більшій частині з берега одразу «прикро» і хто не конечне пла ває, то й страшно. Є і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зо ставалися у нього, а він нам найме коня возити нас до купання, та я подумала, що так не варт зоставатися, бо І коня трудно найняти і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської».

Як і більшість листів Лесі, цей лист написаний не вимушено і докладно, у вигляді живої розмови. З цьо го видно, що поетеса під час цієї поїздки була не тіль ки в Полонному, айв навколишніх селах.

Був в Полонному і Лесин брат Михайло. Це засвідчує його лист від ЗО. І. 1890 р.

Бував там і Михайло Драгоманов перед від'їздом за кордон, бувала й Олена Пчілка. Гостювали тут літом чимало часу.

Записуючи українські народні пісні та балади, мати Лесі Українки Олена Пчілка записала поширену на Поділлі баладу  про Пилипа та Ярину, про їх велике кохання  та трагічну смерть внаслідок соціальної нерівності. Життєвим прототипом і грунтом для балади стала трагічна подія , що сталася у місті Полонному у 1849 році. Могила та пам’ятник – обеліск закоханим і досі стоїть на березі річки Хомори. Цю історію знала Леся, вона хвилювала її, тому так часто, буваючи в Полонному, Леся довго  простоювала біля могили закоханих.  Ось історія про полонських Ромео і Джульєтту.

Полонські Ромео і Джульєтта

Це історія двох закоханих, котрі вирішили ліпше вмерти, аніж страждати в розлуці

У Полонному на березі крутого схилу над Хоморою, яка несе свої води удалечінь вже не одне століття, стоїть чотиригранний пам'ятник двом закоханим. На ньому досі зберігся напис: "Петр Белокопытов и Иоганна Тушинская, два благороднейших существа, жертвы общественных предрассудков, геройски покончили жизнь свою 1849 года 9 июля. Будешь помнить благородный поступок их, если узнаешь силу любви". Приходять до цього місця наречені, закохані, аби вклонитися силі любові двох непокірних сердець, котрі вирішили ліпше вмерти і бути вічно разом, аніж страждати в розлуці. Багато полончан знають про цей пам'ятник закоханим і дуже мало хто знає справжню історію Петра і Іоганни, які стали сучасними прототипами шекспірівських Ромео і Джульєти. Є кілька варіантів історії кохання і трагічної кончини цих двох людей. Ось один із них. Його журналісти газети "ВСІМ" дізналися від місцевої вчительки Людмили Кундрик, яка почула її від свого діда. Знайомство Іоганни і Петра Колись жила у Полонному дівчина Іоганна Тушинська. Батько її був шевцем, рано помер і залишив у старенькій хатині дружину Агрипу Захарівну і доньку.  Дитячі роки Іоганни проходили в нестатках, та вона була найбільшою втіхою для матусі. Коли ж виросла, стала такою красунею, що на неї всі задивлялися. Одного квітневого недільного ранку Іоганна прогулювалася з подругами по березі Хомори. Побачив її офіцер кавалерійської військової частини, котра стояла тоді у місці. Він одразу звернув увагу на дівчину-красуню. Вона так запала йому у серце, що наступної неділі офіцер весь день бродив по містечку  і лише  надвечір вдалося її зустріти. - Пробачте, панночко. Я хотів з вами поговорити. - Що може бути спільного між дворянином і бідною міщанкою? - мовила та. - Для мене це не має  ніякого значення, - продовжував офіцер. - Дозвольте з вами познайомитися. Вона соромливо подала руку і тихо сказала: - Іоганна Тушинська. Не випускаючи її руки, тремтячим голосом промовив: - Петро Бєлокопитов. Приходьте завтра о цій же порі до млина. Довго ходив над крутим схилом річки, чекав. Раптом серед кущів промайнула жіноча постать, забіліла хустина. - Іоганна! - крикнув до неї. - Я знав, знав, що ви прийдете. Мені серце підказало. Краще померти... Щонеділі вони зустрічалися, а місцем побачення обрали крутий берег Хомори. Та недовгим було їхнє щастя - на перепоні стояли батько Петра, який відізвав свого сина у Новоград-Волинський, де служив сам, а також мама Іоганни, влаштувавши заручини доньки-красуні з іншим хлопцем. Дізнавшись про це, Петро прилетів соколом з Новограду у Полонне і викликав Іоганну з хати. Було вже за північ. Місяць світив так, що видно були сльози дівчини, котра впала в обійми коханого.  - Ти любиш мене? - якось дивно запитала вона. - Більше власного життя, - гаряче відповів він. - Тоді вислухай мене, - мовила спокійно. - Ми не будемо щасливі на цьому світі, де люди розділені на багатих і бідних. Краще піти з нього. - Ще не все втрачено, кохана, наше щастя ще можливе, - спробував заперечити юнак. Та Іоганна вже повільно розплела волосся. Петро дивився на неї, і у душі з'являвся дивний спокій. Останні поцілунки над кручею... Довге волосся обвило дві постаті. Розімкнулося і зімкнулося плесо води. Настала тиша... Певно, до цих пір оплакує гілля верб вздовж берега річки цей відчайдушний вчинок двох закоханих. На місці їх зустрічей батько Петра збудував склеп, де поклали поруч дві домовини, щоб і по смерті були вони разом. На могилі поставили пам'ятник, який зберігся донині. Значно пізніше невідомий приятель російського офіцера викарбував на пам'ятнику ще й від себе: „Благодарю судьбу, что доставила мне случай поклонится праху лучшего товарища и друга. 1862 года июля 4 дня". Оспівані віками Про пам'ятник закоханим знали Олена Пчілка і Леся Українка, яка не раз простоювала годинами біля могили. Тема трагічного кохання полончанки Іоганни Тушинської та російського офіцера Петра Бєлокопитова проходить червоною стрічкою у творчості багатьох поколінь, в тому числі і наших сучасників. Історії пам'ятника учні шкіл присвячують дослідницькі роботи, їх образи використовують під час проведення семінарів, місцеві поети пишуть вірші, художники - картини. Обцілований буйними вітрами, сніговіями, сонцем і дощем майже 160 років стоїть пам'ятник закоханим як засторога всім: справжнє кохання дарується і освячується Богом, тому ніхто не має права втручатися в рішення молодих людей, котрих об'єднало палке і взаємне, почуття бути разом. Майже півтора століття пройшло з тих пір, як два люблячих серця стрибнули з високого берега у небуття, але історія їх кохання й досі хвилює, бентежить, збуджує уяву наших сучасників.

Лесі Українці, натурі вразливій і щирій, імпонував вчинок двох юних сміливців, і постамент у їх пам’ять привертав її увагу, тому так часто вона згадує про них в листах з Полонного.

Пам’ятник закоханим у Полонному

Розповідь четверта:

«Зі співом на вустах»

На початку своєї літературної діяльності Леся Українка писала:

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на вустах.

Ні тяжка хвороба, ні матеріальні нестатки не зломили поетесу. Пісня і музика були її вірними друзями. Від природи мала прекрасну музичну пам’ять і слух. Вчитися гри на фортепіано почала дев’ятирічною дівчинкою. В одному з листів до дядька Михайла Драгоманова вже дорослою Леся писала: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура втяла мені кепський жарт».

Хвороба перервала заняття музикою, після операції на руці не змогла грати на фортепіано. Але з народною піснею не розминалася ніколи. Пісні, вивчені у дитинстві, пам’ятала вже життя і гарно співала. Багато пісень для запису проспівала Миколі Лисенку. Саме завдяки Лесі Українці збереглися і стали відомими такі народні пісні6: «Подоляночка», «Женчичок», «Заїнько». З голосу  Лесі Українки багато пісень записав її чоловік Климент Квітка. Записувала Леся Українка народні пісні, перебуваючи у наших краях. Зокрема, її рукою записано під час перебування в Полонному пісню «Ой у полі жито, копитами збито». Адже Полонне по праву вважається містом козацької слави. Леся не раз бувала тут біля козацької могили. Записувала Леся Українка і пісні та легенди про Устима Кармелка, який був її улюбленим героєм. Чарував поетесу своєю мужністю, героїзмом, відданістю народу. Про нього розповідали Лесі родичі з Полонного. Родичі згадують, що ще дитиною Леся брала участь у ляльковій виставі про Устима Кармелюка. Ставши дорослою, збирала матеріали і мала намір написати драму «Кармелюк». Лише  хвороба, а потім смерть не дали Лесі здійснти цей намір.  



Устим Кармелюк

На такому фонографі Леся Українка записувала українські народні пісні та думи

учитель Джура Н.І.

Тестові завдання до теми «Творчість Лесі Українки»

Завдання третього рівня.

1. У чому, на вашу думку, полягає творчий подвиг Лесі Українки?

2. Поетичний образ України у поезії Лесі Українки.

3. Як розкривається проблема духовного і матеріального у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня"?

4. Яке враження справила на вас драматична поема Лесі Українки "Бояриня"?

Завдання другого рівня.

1. Назвіть жанрові різновиди творів Лесі Українки.

2. Які проблеми порушила Леся Українка в "Лісовій пісні"?

3. Як ви розумієте слова Мавки "Не зневажай душі своєї цвіту"...

4. Які творчі джерела "Лісової пісні"?

5. Яка основна думка драматичної поеми "Бояриня"?

6. Висловте своє враження про "Бояриню" Лесі Українки.

7. Визначте віршовий розмір вірша:

"Що болить?"-мене питали,

Але я не признавалась-

Я була малою горда-

Щоб не плакать, я сміялась.

Завдання першого рівня.

1. Леся Українка народилась у:

A) с. Колодяжному

Б) м. Звягелі

B) м. Гура –Гомора

2. Літ. псевдонім матері Лесі Українки:

A) Ганна Барвінок

Б) Олена Пчілка

B) Дніпрова Чайка

3. Мати Лесі Українки походила з роду:

A) Драгоманових

Б) Костомарових

B) Косачів

4. Лариса Косач здобула освіту:

A) у Київському університеті

Б) у Петербурзі

B) вдома

5. Перша збірка мала назву:

A) "Подорож до моря"

Б) "На крилах пісень"

B) "З вершин і низин"

6. Який з перелічених творів не друкувався за життя поетеси:

A) "Одержима"

Б) "Бояриня"

B) "Давня казка"

7. Вершина драм, майстерності Лесі Українки-твір:

A) "Одержима"

Б) "Лісова пісня"

B) "В катакомбах"

8. Уславлення творчого генія народу звучить у вірші:

A) "Напис в руїні"

Б) "Зоря поезії"

B) "Contra spem spero"

9. "Contra spem spero" укр. мовою перекладається:

A) "завжди те саме"

Б) "марево"

B) "без надії сподіваюсь"

10. Не зневажай душі своєї цвіту

бо з нього виросло кохання наше... Слова адресовані:

A) Мавці

Б) Лукашеві

B) Килині

11. Які гетьмани України згадуються в "Боярині":

A) Брюховецький

Б) Б.Хмельницький

B) Дорошенко

12. "Від часу шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" "Україна не чула такого сильного, гарячого та неетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хорої дівчини" Слова належать:

A) М.Коцюбинському

Б) І.Франкові

B) О.Маковею

При підготовці до уроку використані матеріали книги Анатолія Сваричевського «Буду жити..(Слідами Лесі Українки на Хмельниччині)»


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42086. Измерение коэффициента нелинейных искажений 160 KB
  Ознакомиться с техническими описаниями и инструкциями по эксплуатации применяемых в работе приборов: измерителя нелинейных искажений ИНИ осциллографа. Собрать схему исследования нелинейных искажений для чего подать напряжение на вход четырёхполюсника от генератора сигналов встроенного в ИНИ выход четырёхполюсника соединить со входом ИНИ и осциллографа. Измерители нелинейных искажений измеряют непосредственно коэффициент .
42087. Створення Delphi-проекта з використанням компонентів-кнопок 79.82 KB
  Форма проекту повинна відтворювати зовнішній вигляд калькулятора за допомогою компонентів кнопок класу TBitBtn. Тоді до властивості Cption кнопок можна звернутися таким чином: Sender s TBitBtn.ТЗ Код програми...