загрузка...

5223

Інвестиційний аналіз. Конспект лекцій

Конспект

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Ефективне реформування економіки України неможливе без масштабних інвестицій, які є одним з найважливіших факторів економічного зростання й відновлення, що забезпечує можливість модернізації діючих виробництв, створення і впровадження новітньо...

Украинкский

2012-12-05

706.5 KB

55 чел.

Вступ

Ефективне реформування економіки України неможливе без масштабних інвестицій, які є одним з найважливіших факторів економічного зростання й відновлення, що забезпечує можливість модернізації діючих виробництв, створення і впровадження новітньої техніки та технологій, сучасних систем організації і управління економічними процесами, якісного відтворення виробничої, транспортної, ринкової інфраструктури.

Економічна криза в Україні зробила найбільш негативний вплив на інвестиційні процеси, які характеризуються значною різницею між інвестиційними вкладеннями й інвестиційними потребами, скороченням обсягу інвестицій, погіршенням їх технологічної й відтворювальної структури, обмеженими можливостями фінансування інвестицій з різних джерел, що в сукупності впливає на відтворювальні процеси в країні, призводить до зростання ризику й встановлення несприятливих умов інвестування.

         У сформованих умовах нераціонально розраховувати тільки на ринковий механізм управління інвестиційною діяльністю, який в кризовій ситуації не в змозі автоматично забезпечити ефективність інвестиційних процесів. Найважливішого значення набуває управління інвестиційною діяльністю, націлене на підвищення ефективності інвестування і мінімізацію ризиків інвестиційної діяльності.

1 ЗАГАЛЬНІ  ВІДОМОСТІ  ПРО  ІНВЕСТИЦІЇ  ТА  ІННОВАЦІЇ

         1.1 Економічна сутність інвестиції. Основні поняття та суб’єкти інвестиційної діяльності

         У сучасних умовах розвитку економічних процесів Україні інвестиції являють собою категорію, яка найбільш часто використовується в економіці як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях. У сучасній літературі існує безліч визначень цього поняття, однак часто пропоноване в них трактування характеризує інвестиції недостатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу лише на окремих сутнісних сторонах поняття. Тому доцільно буде уточнити економічну сутність категорії «інвестиція».

        Термін «інвестиція» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати». Існують різні визначення цього поняття. Так, у монографії «Інвестиції», підготовленою нобелевським лауреатом з економіки У. Шарпом разом з іншими американськими вченими, визначається, що «інвестувати» означає «розстатися із грішми сьогодні для того, щоб отримати більшу їхню суму в майбутньому». Аналогічне визначення терміну подано в монографії «Основи інвестування», підготовленою Л. Гітманом і М. Джонком [1997]: «Інвестиція – це спосіб розміщення капіталу, який повинен забезпечити заощадження або зростання капіталу». За цими визначеннями, інвестиції являють собою всі форми забезпечення розвитку підприємства, пов’язані зі збільшення вкладеного капіталу.

        Деякі автори розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі й сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища як усередині країни, так і за її межами з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

         В умовах командно-адміністративної системи термін «інвестиція» ототожнювався з терміном «капітальні вкладення» тобто сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничі фонди). Однак капітальні вкладення – поняття більш вузьке, що є однією з форм з інвестицій, вкладення у відтворення основних фондів. На відміну від капіталовкладень, інвестиції можуть здійснюватися і в оборотні кошти, і в нематеріальні фонди, і у фінансові активи.

        Доволі часто інвестиції представляються як довгострокові вкладення капіталу. Безумовно, окремі форми інвестицій мають довгостроковий характер, однак інвестиції можуть бути і короткостроковими (короткострокові вкладення в акції, сертифікати та інше).

        В окремих визначеннях інвестицій представляються вкладення коштів, але, крім грошової форми, інвестиції можуть здійснюватись у формі вкладень нерухомого майна, нематеріальних активів, фінансових інструментів.

        Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991р. № 1560 визначає інвестиції як «усі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої утворюється прибуток або досягається соціальний ефект».

        Найбільше відповідає сучасним умовам розвитку економічних процесів наступне визначення даного терміна.

         Інвестиції – це капітал у всіх його формах, що вкладається в об’єкти виробничого й невиробничого призначення з метою забезпечення його збільшення в майбутньому, а також досягнення позаекономічних ефектів соціального й екологічного характеру.

        Інновації – це вкладання коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, інакше – інноваційні інвестиції.

         Збільшення капіталу має бути достатнім для компенсації інвесторові відмови від використання цих коштів на споживання в поточному періоді, винагороди його за ризик, а також відшкодування витрат від інфляції в майбутньому періоді.

         Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій її суб’єктів (інвесторів та учасників) для реалізації інвестицій.

         Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», суб’єктами останньої можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів.

         Інвестор – це суб’єкт інвестиційної діяльності, що ухвалює рішення щодо вкладання власних, позикових і притягнутих інвестиційних ресурсів у об’єкти інвестування.

         Інвестори можуть бути кредиторами, вкладниками, покупцями і виконувати функції будь-якого іншого учасника інвестиційної діяльності, тобто вкладати капітал, купувати цінні папери, бути товаровиробниками, проектувальниками, підрядниками, замовниками і забудовниками.

         Розрізняють індивідуальних та інституціональних інвесторів. Індивідуальний інвестор – конкретна юридична або фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської діяльності. Інституціональний інвестор – це фінансовий посередник, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність (інвестиційні фонди і компанії). Інвестори: стратегічні, портфельні, консервативні, агресивні.

        Забудовник – суб’єкт інвестиційної діяльності, юридична особа, що забезпечує фінансування капіталовкладень та їхнє освоєння підрядним або господарським способом.

        Замовник – це суб’єкт інвестиційної діяльності, юридична особа, що видає замовлення на виконання робіт на будівництво об’єктів, укладає підрядний договір (контракт), контролює вартість, строки, якість робіт і здійснює їхню оплату.

        Реципієнт інвестицій – це суб’єкт інвестиційної діяльності, що приймає інвестиції. Якщо підприємство фінансує свої інвестиційні потреби за рахунок власних інвестиційних ресурсів, то воно є одночасно інвестором і реципієнтом інвестицій.

        До об’єктів інвестиційної діяльності належать такі цінності:

- грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

- рухоме і нерухоме майно;

- інтелектуальні права, авторські права, інші види інтелектуальних цінностей;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних знань у вигляді технічної документації, навичок, досвіду, але незапатентованих;

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням та інші майнові права.

        1.2  Класифікація інвестиції

        Для ефективного управління інвестиційною діяльністю доцільно розглянути існуючі види інвестицій за різними класифікаційними ознаками (таблиця 1.1).

         Валові інвестиції – це загальний обсяг коштів певному періоді, що спрямовуються на нове будівництво, придбання засобів виробництва, на приріст запасів товарно-матеріальних цінностей.

         Чисті інвестиції – менші від валових на величину коштів, що направляються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань  на реновацію.

         Реальні інвестиції – це вкладання капіталу в господарську діяльність підприємства з метою одержання прибутку. Це вкладання в основні та оборотні фонди і нематеріальні активи. Тобто це - капітальні вкладення плюс інноваційні інвестиції.

Рисунок 1.1 – Класифікації інвестицій

        Фінансові  інвестиції – вкладання капіталу у фінансові об’єкти інвестування. Це купівля фондових цінних паперів, цільових банківських вкладів, депозитів та інше. Фінансові інвестиції ділять на стратегічні та портфельні. Стратегічні – інвестор повністю контролює об’єкт інвестування і управляє ним. Портфельні – представлені пакетом акцій, на який припадає 10-25 % власного капіталу підприємства. Мета цих інвестицій - отримання поточного доходу або приріст суми вкладеного капіталу.

         Прямі інвестиції мають на увазі особисту участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і потребують від нього певного досвіду і знань.

         Непрямі інвестиції – найпоширеніша форма у світовій практиці, що припускає наявність інвестиційного або фінансового посередника в здійсненні інвестицій.

         Інвестиції в економіку регіону – вкладання коштів у об’єкти інвестування, розташовані на території одного регіону.

         Інвестиції в економіку держави – це сукупність інвестицій по всіх регіонах країни.

         Інвестиції за кордон – вкладання капіталу в економіку інших країн.

         Приватні (недержавні) інвестиції – це вкладання, здійснювані недержавними підприємствами, а також фізичними особами України.

         Державні інвестиції здійснюють центральні і місцеві органи державної влади за рахунок бюджетних коштів, позабюджетних фондів, а також державні підприємства за рахунок власних і позикових коштів.

         Іноземні інвестиції – інвестиції міжнародних та іноземних підприємств і організацій, іноземних громадян, іноземних держав.

         Короткострокові інвестиції – вкладання капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, короткострокові ощадні сертифікати і т. д).

         Довгострокові – вкладання капіталу на період більше одного року. Їх деталізують так:

  •  до двох років;
  •  від двох до трьох років;
  •  від трьох до п’яти років;
  •  понад п’ять років.

         Інвестиційні ресурси являють собою сукупність фінансових ресурсів, які формуються й використовуються для вирішення проблем пов’язаних з процесами проектування, будівництва, розвитку суб’єктів підприємницької діяльності, тобто фінансують інвестиційну діяльність.

         Формування інвестиційних ресурсів підприємства здійснюється за двома напрямами –  державними та недержавними джерелами фінансування. Структура інвестиційних ресурсів представлена на рисунку 1.2.

 

Рисунок 1.2 - Класифікація інвестиційних ресурсів

         Державні інвестиційні ресурси беруть участь в прямому регулюванні інвестиційної діяльності і використовуються для фінансування окремих проектів з метою розвитку галузей економіки, виділених як пріоритетні напрями інвестування, а також для підприємств (нерентабельних), що мають загальнодержавне значення.

         У сучасних умовах розвитку найбільш важливими джерелами фінансування є недержавні інвестиційні ресурси (рисунок 1.2).

         Найважливішим джерелом інвестиційних ресурсів для підприємств є власні кошти підприємств і організацій, формування яких здійснюється за допомогою частини чистого прибутку, спрямованого на виробничий розвиток; амортизаційних відрахувань; страхової суми відшкодування збитків.

         У формуванні власних коштів підприємств і організацій основне місце займають прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Частина цього прибутку, що спрямованого  на виробничий розвиток, може бути використана на інвестиційні цілі. Наступним джерелом власних коштів є амортизаційні відрахування, розмір яких залежить від обсягу використовуваних підприємством основних фондів і прийнятої політики їх амортизації.

         Рішення щодо використання власних коштів в інвестицій діяльності приймає безпосередньо керівництво підприємства з урахуванням загальної стратегії економічного розвитку підприємства.

         Використання власних інвестиційних ресурсів має істотний недолік – обмеженість власних коштів. Це обумовлює використання підприємством зовнішніх (позикових і притягнутих) джерел фінансування.

         1.3 Інвестиційні ресурси та напрями інвестиційної діяльності

         Інвестиції відіграють ключову роль у розвитку економічних процесів.

         На загальнодержавному рівні характер економічного розвитку відображає динаміку показника чистих інвестицій. Якщо сума чистих інвестиції за певний період становить негативну величину, це свідчить про те, що виробничий потенціал держави падає, знижується обсяг випуску продукції в державі. Якщо сума чистих інвестиції нульова, виходить, що виробничий потенціал держави незмінний. Позитивна величина чистих інвестицій означає, що економіка перебуває в стадії розвитку.

         Економічна криза в Україні найбільш негативно вплинула  на інвестиційні процеси в країні.

          Основні причини, які стримують вплив інвестиції в Україну та окремі промислові регіони в сучасних умовах розвитку, можна згрупувати так: економічні, політико-правові, організаційні, соціально-психологічні.

         Детально висвітлимо економічні:

  •  низькі темпи реформування економічної системи;
  •  складна й негнучка податкова система;
  •  відсутність амортизаційної політики;
  •  неефективно функціонуюча банківська система;
  •  недосконалий бюджет;
  •  обмежені можливості використання фондового ринку;
  •  неефективний процес приватизації;
  •  нестійкий курс національної грошової одиниці;
  •  недостатній розвиток малого та середнього бізнесу;
  •  високий рівень тіньової економіки, корупції й економічної

злочинності.

        У сукупності ці причини ведуть до становлення несприятливих умов здійснення інвестиційної діяльності Україні. За даними журналу «Euromoney», у рейтингу країн, привабливих для інвестицій, Україна займає місце в останній чверті із 169 країн світу, а в підготовленому дослідницькою групою «Business risk international» списку небезпечних для інвестування країн перебуває в першій третині.

        Метою інвестиційного менеджменту є забезпечення ефективності інвестиційної діяльності підприємства в короткостроковому та довгостроковому періодах.

        Напрямами інвестиційного менеджменту є:

  •  оптимізація інвестиційних потреб та інвестиційних можливостей підприємства;
  •  максимізація інвестиційного прибутку підприємства в поточному та майбутньому періодах;
  •  мінімізація інвестиційного ризику підприємства;
  •  оптимізація ліквідності інвестицій;
  •  забезпечення стійкого фінансового становища в процесі інвестиційної діяльності;
  •  пошук і реалізація напрямів удосконалювання інвестиційних процесів.

 

         

        Рисунок 1.3 – Діаграма

        Контрольні запитання

1  Дайте визначення терміна  «інвестиції».

2  Що таке «інновація»?

3  Дайте визначення інвестиційної діяльності.

4  Визначте зміст інвестиційної діяльності та інвестиційного процесу.

5  Кого відносять до субєктів інвестиційної діяльності?

6  Охарактеризуйте права та обовязки інвесторів та учасників інвестиційної діяльності.

7  Які цінності належать до об’єктів інвестиційної діяльності?

8  Визначте ознаки за якими класифікують інвестиції.

9  Дайте визначення терміна  «валові інвестиції».

10  Що таке «чисті інвестиції»?

11  Що таке «реальні інвестиції»?

12  Дайте визначення  «фінансових інвестицій».

13  Як класифікують інвестиційні ресурси?

14  Назвіть основні причини, які стримують інвестиційні процеси в Україні?

15  Що таке управління інвестиційною діяльністю?

16  Визначте мету та напрями інвестиційного менеджменту.

2 ІНВЕСТИЦІЙНИЙ  РИНОК

         2.1 Характеристика інвестиційного ринку

         Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці є одним із найважливіших сегментів загального ринку. Це складний механізм, що утворюється з великої кількості виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу.

         Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів) є сукупністю економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних товарів та послуг і об’єктів інвестування в усіх його формах.

        Ринок інвестицій (обмін інвестицій) характеризується пропозицією інвестицій (капіталу) з боку інвесторів, що виступають у даному випадку як продавці, і попитом на інвестиції з боку учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (капіталу).

        На практиці існує два види інвестиційного попиту.

        Потенційний попит виникає при відсутності намірів юридичної або фізичної особи при наявності прибутку (доходу) направляти його на інвестування. Такий попит називається формальним та виступає як інвестиційний потенціал – джерело для майбутніх інвестицій.

        Конкретний попит (пропозиція капіталу) – характеризується конкретною реалізацією намірів суб’єктів інвестиційної діяльності на ринку.

        Необхідною умовою, властивою ринковим відносинам конкурентного типу, при відносно стабільному інвестиційному попиті є випереджаючий розвиток інвестиційної пропозиції.

        Купівля – продаж капіталу на ринках інвестицій здійснюється виходячи з розрахунку отримання одходу у майбутньому, який перевищує рівень доходу на даний час. Відносини, що виникають у результаті руху інвестиційного капіталу, можна записати формулою:

І(Ітов, Ігр, Імай.пр)…Ді ,                                         (2.1)

де І – інвестиції у товарній, грошовій формі та у формі майнових прав;

   Ді – дохід від інвестиційної діяльності.

        У момент реалізації інвестицій на ринку їм протистоїть ринок інвестиційних товарів.

        По суті, ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів, являють собою дві сторони єдиного інвестиційного ринку.

  •  

  •  

Рисунок 2.1 - Ринок інвестиційних товарів

        Операції на єдиному інвестиційному ринку можна записати формулою:

І(Іт, Іг, Імп) – ІТ … Ді ,                                    (2.2)

де І – інвестиції в трьох формах;

   ІТ – інвестиційний товар;

   Ді – дохід від інвестиційної діяльності.

       Ця форма означає, що інвестування (вкладення) інвестицій (І(Іт, Іг, Імп) – ІТ) через певний період часу дає дохід (…Ді).

        Функціонування інвестиційного ринку здійснюється через інфраструктуру, яка формує інформаційне та обслуговуюче середовище, яке дозволяє інвестору працювати з мінімальним ризиком.

 

Рисунок 2.2 - Інфраструктура ринку інвестицій

        Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку, та включає в себе: державні органи регулювання ринку інвестицій (Кабінет Міністрів, НБУ, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет), які виконують на ринку інвестицій законодавчі, ліцензійні та наглядові функції та процедури. Таким чином, її основою є законодавча база, яка регулює відносини суб’єктів підприємницької діяльності на ринку інвестицій.

        Функціональна складова – це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність, а саме:

- залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних проектів;

- створення правових, економічних, організаційних умов для розвитку приватного підприємництва;

- співробітництво з міжнародними, іноземними та українськими організаціями;

- пошук джерел фінансування;

- страхування проектних ризиків;

- підтримка і розвиток малих та середніх приватних підприємств.

        Інформаційна складова включає в себе ділові видання, Інтернет сайти рейтингових систем привабливості підприємств.

        2.2  Кон’юнктура інвестиційного ринку

        Кон’юнктура інвестиційного ринку – це форми виявлення на інвестиційному ринку (ІР) системи факторів, які визначають співвідношення попиту, пропозицій, цін та конкуренції.

        Для кон’юнктури ІР характерні чотири стадії.

  1.  Підйом кон’юнктури, який пов’язано з підвищенням активності

ринкових процесів у зв’язку з пожвавленням економіки. Він характеризується ростом обсягу попиту на об’єкти інвестування, підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.

  1.  Кон’юнктурний бум, який пов’язано з різким зростанням попиту

на усі інвестиційні товари, які пропозиція незважаючи на ріст, задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на усі об’єкти інвестування, підвищуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

  1.  Ослаблення кон’юнктури, яке пов’язане із зниженням

інвестиційної активності у зв’язку із спадом в економіці, відносно повним насиченням попиту на об’єкти інвестування та деяким надлишком їх пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім початок зниження цін на більшість об’єктів інвестування. Відповідно знижуються доходи інвесторів.

  1.  Кон’юнктурний спад – це найбільш несприятлива стадія на ІР з

позицій інвестиційної активності. Вона характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції об’єктів інвестування, а доходи інвесторів та посередників падають до найнижчої позначки, а в ряді випадків інвестиційна діяльність є збитковою.

        Вивчення КІР охоплює такі стадії:

- поточне спостереження за інвестиційною активністю в першу

чергу в тих сегментах ринку, в яких планується здійснити інвестиційну діяльність;

- аналіз поточної КІР та виявлення тенденції її розвитку. Виявлення

особливостей і змін на ІР в момент спостереження порівняно з попереднім періодом;

- прогнозування КІР для вибору напрямів стратегії інвестиційної діяльності.     Основне завдання прогнозу – визначення факторів, які формують інвестиційний клімат та впливають на стан ІР в перспективі.

         2.3  Інвестиційний клімат

        Інвестиційний клімат – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів.

        Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити насамперед захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених витрат доходу і капіталу.

        До чинників, що формують інвестиційний клімат країни, відносять:

- рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку – це стан та структура виробництва, рівень робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг;

- політичні та правові чинники – створення відповідного законодавчого та нормативного поля; заходи з державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільності національної грошової одиниці; валютне регулювання;

- стан фінансово-кредитної системи; інвестиційна діяльність комерційних банків; інвестиційна політика НБУ;

- статус іноземного інвестора; режим іноземного інвестування; діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій; наявність вільних та офшорних зон;

- інвестиційну активність населення; відносини власності в державі; стан ринку нерухомості.

         Сьогодні в Україні формування сприятливого клімату здійснюється з метою створення позитивного іміджу України за кордоном відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» від 12 липня 2001 року № 512. Відповідно до цього Указу уряд розробив Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 р.р., де передбачив комплексні заходи щодо дальшого поліпшення ІК.

        2.4  Інвестиційна привабливість об’єктів ринку інвестицій

        Одним з головних завдань поставлених перед інвестором на ринку інвестицій, є вибір об’єктів інвестування компаній та фірм тих галузей, які мають найкращі перспективи розвитку та можуть забезпечити найбільш високу ефективність інвестицій. Основою такого вибору є оцінювання та прогнозування інвестиційної привабливості регіонів, окремої галузі та підприємств чи фірм.

        Інвестиційна привабливість регіонів України оцінюється на базі 5 узагальнювальних  аналітичних показників.

  1.  Рівень загальноекономічного розвитку регіону:

- питома вага регіону у ВВП і національному доході;

- обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

- рівень самозабезпечення основними продуктами;

- обсяг та динаміка капіталовкладень на душу населення;

- число компаній та фірм різних форм власності.

  1.  Рівень розвитку інфраструктури регіону:

- кількість підрядних будівельних організацій;

- обсяг місцевого виробництва будівельних матеріалів;

- виробництво енергетичних ресурсів;

- забезпеченість залізничним та автотранспортом.

  1.  Демографічна характеристика регіону:

- питома вага населеного регіону в загальній чисельності жителів України;

- співвідношення сільських та міських жителів;

- рівень кваліфікації працівників регіону.

  1.  Рівень розвитку ринкових відносин та комерційної інфраструктури регіону:

- питома вага приватизованих підприємств у загальному їх числі;

- чисельність спільних підприємств;

- чисельність банківських установ;

- питома вага компаній недержавних форм власності у загальній кількості виробничих підприємств;

- чисельність страхових компаній;

- чисельність бірж (фондових, товарних).

  1.  Рівень кримінальних, екологічних та інших ризиків:

- рівень економічних правопорушень.

- питома вага підприємств з шкідливими виробництвами.

- середній радіаційний фон тощо.

        Інвестиційна привабливість окремого підприємства (фірми) включає:

- загальну характеристику підприємства -  характер технологій, наявність сучасного обладнання, складського господарства, власного транспорту, географічне розміщення, наближеність до транспортних комунікацій;

- характеристику технічної бази – стан технологій, вартість основних фондів, коефіцієнт фізичного та морального старіння ОФ;

- номенклатуру продукції, що випускається;

- виробничу потужність;

- місце підприємства в галузі, на ринку, рівень його монопольності;

- характеристику системи управління;

- статутний фонд, власники, ціна акцій;

- структуру витрат на виробництво;

- обсяг прибутку та напрямки його використання;

- оцінювання фінансового стану підприємства.

 

        Контрольні запитання

1  Визначте характерні ознаки інвестиційного ринку.

2  Охарактеризуйте зміст інвестиційного попиту та пропозиції.

3  Охарактеризуйте основні складові інфраструктури ринку інвестицій.

4  Визначте основні складові ринку інвестицій та інвестиційних товарів.

5  Які операції відбуваються на єдиному інвестиційному ринку?

6  Які функції виконує регулююча складова інвестиційного ринку?

7  Опишіть діяльність функціональної складової інвестиційного ринку.

8  Що включає в себе інформаційна складова інвестиційного ринку?

9  Що таке конюнктура інвестиційного ринку?

10  Які стадії характерні для конюктури інвестиційного ринку?

11  Охарактеризуйте стадії конюктури інвестиційного ринку.

12  Які стадії охоплює вивчення кон’юктури інвестиційного ринку?

13  Дайте визначення терміна  «інвестиційний клімат».

14  Які чинники формують інвестиційний клімат країни?

15  Охарактеризуйте інвестиційний клімат України.

16  Визначте чинники, які роблять інвестиційний клімат сприятливим.

17 Охарактеризуйте чинники, за якими визначається інвестиційна привабливість регіону.

18 Охарактеризуйте показники, за якими визначають інвестиційну привабливість підприємства.

3 ФІНАНСОВІ  ІНВЕСТИЦІЇ

        3.1 Характеристика фінансових інвестицій

        Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких превалюють цінні папери, із метою одержання доходу у майбутньому.

         Під фінансовими  інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення фінансового активу в одного підприємства та фінансового зобов’язання в іншого.

        Фінансові інструменти поділяються на:

- фінансові активи – грошові кошти, дебіторська заборгованість;

- фінансові зобов’язання;

- інструменти власного капіталу – це прості акції та інші види власного капіталу;

- похідні фінансові інструменти – ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інше.

        Основою фінансових інструментів є цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів, процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав іншим особам.

        Цінні папери можуть бути іменними та на пред’явника. Іменні цінні папери не підлягають передачі або передаються записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером іншій особі (індосамент). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

         Усі цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів та кредитів.

         Відповідно до чинного законодавства в Україні можна випускати та обертати на фондовому ринку такими видами цінних паперів:

- акції;

- облігації;

- ощадні сертифікати;

- інвестиційні сертифікати;

- векселі;

- казначейські зобов’язання України – цінні папери на пред’явника що розміщуються на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (довгострокові: 5-10 років; середньострокові: 1-5 роки; короткострокові).

        Характеристика кожного виду цінних паперів.

        Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства (АТ), підтверджує членство в АТ та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також, на участь у розподілі майна при ліквідації АТ. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право власниками, як правило, іменних акцій.

        Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. За акціями на пред’явника в книзі реєструється їх загальна кількість.

        Привілейовані  акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна АТ у разі його ліквідації. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму більше 10 % статутного фонду товариства. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом АТ.

        Дивіденди за акціями виплачуються один раз у рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом АТ, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших бюджетних платежів та відсотків за банківський кредит.

         Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому строк із виплатою фіксованого проценту. Облігації усіх видів ділять на:

  •  облігації внутрішніх та місцевих позик;
  •  облігації підприємств.

Їх розповсюджують на добровільних засадах.

        Облігації внутрішніх та місцевих позик випускаються на пред’явника, а обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

        Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності, об’єднаннями підприємств, АТ і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними, на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), які вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

         Дохід по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

         Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх та місцевих позик, направляються відповідно до республіканського та місцевого бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад, а кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

         Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку – депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються такі: строкові, до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним.

         Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

        Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Вексельний обіг може охоплювати різні сфери. По-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських позичок; по-друге між суспільством та державою (казначейські векселя); по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.

         3.2  Фондова біржа (ФБ)

         Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржовому курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

         Фондову біржу може бути створено не менш ніж 20 засновниками – торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менше як 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Фондова біржа – організація, яку створюють без мети отримання прибутку. Дана організація займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

        Принципи роботи фондової біржі:

- перевірка якості та надійності цінних паперів;

- встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітенту (юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску);

- гласність біржових операцій.

        Функції фондової біржі:

- відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;

- координує розміщення державних цінних паперів;

- забезпечує переміщення фінансового капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

- впорядковує ринкові відносини з обігу фінансових інструментів.

         Учасники фондових бірж.

         Брокерські компанії – це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

         Дилерські компанії – це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату чинних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.

         Маклери – це особи які виступають посередниками при укладанні угод на біржі.

         Історична довідка. Першими фондовими біржами у світі були: Амстердамська біржа (1602 р.), Лондонська біржа (1770 р.), Нью-Йоркська біржа (1792 р.). Спочатку розвиток бірж був пов'язаний з ростом державного боргу. Тому що вкладені в облігаційні позики капітали могли перетворюватися в гроші. Після того як з’явилися перші АТ, об’єктом біржового обороту стали акції.

         Сьогодні в світі налічується близько 200 фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо на них припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі цінними паперами. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національних фінансово-інвестиційних системах, можна виділити країни з моноцентричною і поліцентричною організацією фондових бірж.

         На ринку цінних паперів України діють сім фондових бірж:

- Донецька ФБ;

- Київська міжнародна ФБ;

- Кримська ФБ;

- Придніпровська ФБ;

- Українська міжбанківська валютна біржа;

- Українська міжнародна ФБ;

- Українська ФБ.

        Їх призначення – створення та впровадження в країні організаційної та технічної систем, які б надавали можливість швидко і ефективно укладати та виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

        3.3  Аналіз та оцінювання ефективності фінансових інвестицій

        При розробці оптимальних фінансових рішень у конкретних ситуаціях інвестор має вміти оцінювати майбутню вартість інвестованих грошових коштів. Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень, інвестованого на строк більше одного року залежить від того, який процент (простий чи складний) буде прийматися в розрахунках. При використанні простого відсотка інвестор буде одержувати доход (нарощувати капітал) тільки з суми початкових інвестицій протягом всього строку реалізації проекту.

 , (3.1)

де PV – сума грошових коштів, інвестованих у період t=0;

    r – ставка відсотку, коефіцієнт;

    n – кількість періодів (років).

        При використанні складного процента, одержаний доход періодично додається до суми початкових інвестицій. У результаті – відсоток нараховується також із накопиченої у попередніх періодах суми відсоткових платежів або будь-якого виду доходу. Знаходження майбутньої вартості грошових коштів через n-періодів і при відомому темпі їх приросту здійснюється за формулою:

, (3.2)

 де FVIFr,n – фактор майбутньої вартості грошових вкладень. Якщо нарахування відсотків здійснюється m разів у рік, то формула (2) буде мати вигляд:

. (3.3)

        Процес, в якому при заданих значеннях PV та r необхідно знайти величину FVn до кінця певного періоду n, називається операцією нарощування.

        У фінансових розрахунках часто виникає потреба в оцінюванні поточної вартості (PV) майбутніх грошових потоків. Процес конвертування грошових коштів у їх поточну вартість називається дисконтуванням. Процент ставки, яка використовується при розрахунку PV, називається дисконтною. Показник поточної вартості визначають за формулою:

  ,     (3.4)

де   - фактор поточної вартості (PVFVr,n).

      Якщо нарахування відсотків здійснюють декілька разів у період, то:

                                         .                                              (3.5)

         Крім номінальної ставки відсотка за депозит – r, в розрахунках використовується ефективна (дійсна) ставка відсотку - це річна ставка доходності інвестора при m раз нарахувань у році за ставкою відсотка r/m. Ефективну ставку складних відсотків визначають за формулою:

          (3.6)

        В інвестиційному аналізі виникає необхідність оцінити грошові потоки в різні періоди часу. Одним із способів оцінки є представлення грошових потоків у вигляді аннуітету (фінансова рента), який представляє собою рівні за величиною грошові потоки за кожен період протягом точно визначеного часу.

        Узагальненими показниками ренти є нарощена (майбутня) сума періоду (n), може бути визначена за формулою:

 , (3.7)

де P – рівні за величиною грошові потоки;

    FVIFr,n – фактор майбутньої вартості аннуітету.

        Сучасна величина ренти (поточна вартість аннуітету) – це сума усіх членів ренти, дисконтова них на момент приведення за вибраною дисконтною ставкою.

 (3.8)

,

де FVIFr,n – фактор поточної вартості аннуітету.

Оцінювання інвестицій у цінні папери

        Методи оцінювання акцій.

  •  Оцінювання акцій з постійними дивідендами:

  , (3.9)

де D – річний дивіденд;

    Ks – ставка доходності акції.

  •  Оцінювання акцій з постійним приростом дивідендів:

 ,        (3.10)

де Diсподівані дивіденди на акцію через рік.

,

де q– темп приросту дивідендів.

  •  Оцінювання акцій з постійним приростом D:

  ,                                         (3.11)

де Dnсподіваний щорічний дивіденд на акцію.

  •  Поточна доходність акції для інвестора – рендит (dr), визначається за формулою:

 , (3.12)

де Pціна придбання акції.

  •  Поточна ринкова доходність акції (dp):

 , (3.13)

де P0 – ринкова ціна акції.

  •  Ставка дивіденду (ds):

 ,  (3.14)

де D – річний дивіденд;

    N – номінальна ціна акції.

  •  Кінцева доходність акції (dk):

                                                              ,                                           (3.15)

де   - величина дивідендів (середня за рік);

      - приріст або збиток капіталу інвестора (різниця між ціною продажу та придбання акцій);

    n – кількість років володіння акцією.

  •  Сукупна доходність (dc):

 , (3.16)

де Di – величина дивідендів виплачених в і-тому році.

  •  Річна доходність акції (d)

,         (3.17)

де P0 – ціна купівлі акції;

    Piціна продажу акції;

    t – кількість днів з дня купівлі до дня продажу.

Облігації

  •  Ринкова вартість відсоткової облігації (PV):

, (3.18)

де N0номінальна вартість облігацій;

    D0 – сума відсотків по облігації за кожен рік;

    r – дисконтна ставка;

    n – число періодів (років) до погашення облігації.

  •  Ринкова вартість безвідсоткової облігації:

  (3.19)

  •  Купонна доходність (dk):

 , (3.20)

де D – річний купонний доход;

    Nномінальна ціна облігації.

  •  Поточна доходність (dп):

, (3.21)

де PV0ціна придбання облігації інвестором.

  •  Кінцева доходність (dн):

 , (3.22)

де  - приріст-збиток капіталу (різниця між цінами реалізації (номіналу) та купівлі облігації);

    n – кількість років обігу облігації.

  •  Доходність облігації з нульовим купоном (d):

 , (3.23)

де PV0ціна покупки;

    PViціна продажу облігацій;

    t – кількість днів із дня покупки до продажу.

  •  Очікувана прибутковість за облігаціями (R0):

 , (3.24)

де PV0ціна продажу облігації.

        Контрольні запитання

1  Що таке фінансові інвестиції?

2  Що розуміють під фінансовими інструментами?

3  Як поділяються фінансові інструменти?

4  Що є основою фінансових інструментів?

5  Визначте характерні ознаки фінансових інвестицій.

6  Визначте характерні ознаки цінних паперів.

7  Визначте основні види та форми цінних паперів.

8  Які види цінних паперів можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку в Україні відповідно до діючого законодавства?

9  Дайте характеристику та визначення акції.

10  Що таке облігація?

11  Дайте визначення поняттю вексель.

12  Що таке ощадний сертифікат?

13  Що таке інвестиційний сертифікат?

14  Дайте визначення поняттю фондової біржі.

15  Охарактеризуйте принципи роботи фондової біржі.

16  Назвіть функції фондової біржі.

17  Назвіть основних учасників ринку цінних паперів в Україні.

18  Назвіть основні функції торговців цінними паперами.

19  Які фондові біржі діють на ринку цінних паперів в Україні ?

20  Як визначається майбутня вартість грошових вкладень?

21  Який процес називається дисконтуванням?

22  Як визначають показник поточної вартості?

23  Як можна визначити майбутню вартість аннуітету (фінансової ренти)?

24 Назвіть методи оцінювання акцій.

25  Назвіть методи оцінювання облігацій.


4 РЕАЛЬНІ  ІНВЕСТИЦІЇ

        4.1 Економічна сутність реальних інвестицій. Кругообіг реальних інвестицій

        Визначальною домінантою економічної політики будь-якої країни є реальні інвестиції. Вони складають економічну основу суспільства та впливають на досягнення макроекономічної стабілізації країни. Реальні інвестиції відіграють важливу роль в економічному розвитку країни та у функціонуванні ринкової економіки.

        Найчастіше під «реальними інвестиціями» розуміють ті економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого процесу.

        В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті реальні інвестиції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не виробничого значення та «валові реальні інвестиції», які відрізняються від «чистих» на величину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворення. Крім того, реальні інвестиції у формі капітальних вкладень включають у себе витрати на накопичення та реновацію основних фондів і накопичення оборотних фондів у частині приросту, незавершеного будівництва.

         Реальні інвестиції можуть виступати у вигляді нетто-інвестиції, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства та реінвестицій, які використовуються на придбання нових засобів виробництва. Нетто-інвестиції разом з реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

        Реальні інвестиції поділяються також на: інвестиції у «зовнішні умови», тобто у найбільш вигідні вкладання вільних коштів у сторонні виробничі та інші структури, та інвестиції у власну діяльність – найбільш вигідне вкладання капіталу в підвищення конкурентного статусу підприємства як за допомогою внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування. Усі згадані інвестиції у реальні активи найчастіше здійснюється у вигляді реального інвестиційного проекту.

        Ко                                   С   С1

        Ок                                   С2                   ФН1

І – Ті ... В ….. Т’ – Г’ – V           ФН

     ФН2

              РС                         М

Рисунок. 4.1 - Кругообіг реальних інвестицій

         Причому І – інвестиції в грошовій, товарних формах, а також у формі майнових прав та інтелектуальних цінностей;

Ті – інвестиційні товари, в які авансовано інвестиції;

Ко – основний капітал;

Ок – оборотний капітал;

РС – робоча сила;

В – виробнича фаза обороту інвестицій;

Т’ – товарна фаза обороту інвестицій;

Г’ – грошова фаза обороту інвестицій (ціна реалізації інвестиційного капіталу);

М – чистий дохід у вигляді прибутку;

V – фонд оплати праці, включаючи відрахування на соціальне страхування;

С – фонд відшкодування;

С1 – фонд відшкодування матеріальних витрат, які включаються у витрати виробництва;

С2 – амортизаційний фонд;

ФН – фонд накопичення;

ФН1 – фонд накопичення, який направляється на відшкодування витраченого капіталу;

ФН2 – Фонд накопичення, який використовується для нових інвестицій.

         Наведена схема може відображати рух коштів за будь-якої форми підприємницької діяльності. Залежно від специфіки підприємства із схеми можуть бути вилучені виробнича та товарна стадії руху коштів.

        Економічний сенс наведеного ланцюжка полягає в тому, що інвестиційний капітал залежно від форми його існування вкладається (перетворюється) у конкретні інвестиційні товари (основний капітал Ко, обіговий капітал Ок, робочу силу РС), що в сукупності являють собою фізичний капітал. Отже, відбувається матеріалізація інвестицій, що виступає у вигляді приросту вартості капітального майна інвестора.

        Оскільки отримані доходи є метою інвестування, то обіг реальних інвестицій обов’язково включає період експлуатації придбаних капітальних вартостей (стадія … В…Т’ – Г’) до моменту накопичення фінансових ресурсів (частина амортизаційного капіталу, прибутку), що окупають вкладений у виробництво капітал. Чим вища норма доходності (рентабельності) капітального майна, тим менший термін окупності, тобто період обігу інвестицій.

        Аналізуючи схему кругообігу інвестицій, приходимо до висновку, що може виникнути ситуація, коли інвестор не може задовольнити свого попиту на інвестиційному ринку. Тоді він змушений створювати необхідні йому елементи фізичного капіталу або самостійно або з допомогою інших учасників інвестиційного процесу. Наприклад, якщо інвесторові потрібен новий вид обладнання (активна частина основного капіталу) або новий різновид матеріалів (оборотний капітал), він може, попередньо вклавши кошти в науково-технічні розробки, самостійно налагодити виробництво такого обладнання (матеріалів). Відтак схема кругообігу інвестицій ускладнюється, оскільки процес їх матеріалізації поряд із придбанням елементів фізичного капіталу на інвестиційному ринку охопить і процес виробництва (Вті) цих елементів (рис. 4.2):

          РС                                                        С1

                                                               С     С2   ФН1

І -       Ті - Вті … В ….. Т’ – Т’–  Г’ – V                   ФН    

             Ко М ФН2

             Ок

Рисунок. 4.2 -  Кругообіг реальних інвестицій з

урахуванням виробництва інвестиційних товарів

        4.2 Об’єкти реальних інвестицій

        Реальні інвестиції – це вкладання в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів. До них відносяться інвестиції:

  1.  в основні активи на:

- придбання (виготовлення) нового обладнання, в тому числі витрати на їх доставку, монтаж, та введення в експлуатацію;

- модернізацію діючого обладнання;

- будівництво та реконструкцію будівель.

  1.  у нематеріальні активи – придбання нових технологій (патент, ліцензія) та торгової марки.
  2.  в оборотні кошти, які передбачають забезпечення:

- нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

- нових та додаткових запасів готової продукції;

- збільшення рахунків дебіторів.

        Загальна сума усіх згаданих реальних інвестицій представляє собою сукупні реальні інвестиції, об’єктами яких виступають:

- об’єкти виробничого призначення – об’єкти, які будуть функціонувати у сфері матеріального виробництва: промисловості, сільському господарстві, водному та лісовому господарствах, на транспорті, у зв’язку, у будівництві, матеріально-технічному забезпеченні та у збуті;

- об’єкти невиробничого призначення – об’єкти житлового та комунального господарства, заклади охорони здоров’я, фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науково-дослідні організації;

- будови – це сукупність будівель та споруд (об’єктів), будівництво яких здійснюється за єдиною проектно-кошторисною документацією;

- черги будівництва – частини будови, визначені проектом, що забезпечують випуск продукції і складаються з одного або декількох пускових комплексів;

- пускові комплекси – сукупність об’єктів основного, підсобного, обслуговуючого призначення, енергетичного, транспортного та складського господарства, зв’язку, інженерних комунікацій, охорони навколишнього середовища, благоустрою, що забезпечують випуск продукції або надання послуг, передбачених проектом для даного комплексу;

- об’єкти будівництва – окремі будівлі та споруди, на будівництво, реконструкцію або розширення яких повинен бути складений окремий кошторис або проект;

- нове будівництво – будівництво комплексу об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, які після введення в експлуатацію будуть знаходитись на самостійному балансі;

- розширення діючих підприємств – будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, будівництво нових та розширення існуючих окремих цехів, які після введення в експлуатацію не будуть знаходитися на окремому балансі;

- реконструкція діючих підприємств – переобладнання діючих цехів та об’єктів, пов’язане з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня, збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості продукції;

- технічне переозброєння діючих підприємств – комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим.

         Усі об’єкти для реальних інвестицій інвесторами відбираються на конкурсній основі.

         Зокрема, інвестор вкладатиме кошти в будівництво нового підприємства за умови, якщо об’єкт:

- відповідає вимогам науково-технічного прогресу;

- має позитивний висновок державної екологічної експертизи;

- забезпечує: ефективність використання коштів; окупність капіталовкладень у межах 5 років: дотримання нормативних термінів виробництва; сприяння рішенню економічно-соціальних проблем; розширення експертних можливостей.

         Інвестування витрат із технічного переозброєнні, реконструкції та розширення діючих підприємств буде здійснюватися за умови, якщо ці заходи забезпечать:

- прискорення НТП;

- розвиток наукомістких галузей;

- випуск високоефективної продукції;

- суттєве підвищення якості продукції;

- підвищення продуктивності праці;

- розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.

        4.3 Оцінювання проектів реальних інвестицій

        При оцінюванні реальних інвестицій використовується ряд стандартів вартості майна, які застосовують залежно від мети оцінювання, а саме:

- обґрунтована ринкова вартість – це ціна, за якою майно може переходити з рук продавця до рук покупця, тобто стартова початкова ціна на ринку;

- інвестиційна вартість – це конкретна вартість об’єкту, що оцінюється, для конкретного інвестора;

- внутрішня або фундаментальна вартість – є аналітичною оцінкою об’єкта, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу;

- ліквідаційна вартість – представляє собою чисту суму, яка може бути витрачена при ліквідації об’єкта. Існує «впорядкована ліквідація», яка дає можливість отримати максимально можливу ціну нерухомості та «примусова ліквідація», за якої активи продаються швидко з одного аукціону, не враховуючи інтереси власника майна;

- балансова вартість (бухгалтерська) – цей вид вартості визначається балансовим рахунком (дебіт - кредит), як сума його активів мінус знос ОФ, а також сум зобов’язань;

- відновна вартість (поточна) – це балансова вартість з урахування переоцінки активів на дату оцінювання нерухомості.

        Після визначення вартості об’єкта РІ, далі оцінюють його. Оцінювання базується на певних принципах, які умовно ділять на три групи.

      I група включає:

      а) принцип вигоди;

      б) принцип заміщення означає, що найбільша вартість об’єкту нерухомості не може перевищувати найменшу вартість, за якою можна придбати інший об’єкт;

      в) принцип очікування – дає можливість визначити поточну вартість майбутніх доходів та вигод, одержаних внаслідок використання об’єкту РІ.

         Перша група принципів оцінювання дає можливість інвестору одержати уявлення про цінність об’єкту інвестування.

        До II групи відносять:

      а) принцип економічної величини;

      б) принцип визначення впливу доходів на вартість об’єкту власності;

      в) принцип оцінки збалансованості факторів виробництва.

         Друга група принципів оцінки характеризує фактори, які безпосередньо впливають на оцінювання усіх засобів виробництва, землі, будівель та споруд тощо.

        До III групи відносять;

      а) принцип залежності (місцерозташування, інфраструктура, екологія);

      б) принцип відповідності (архітектурним, нормативним, ринковим стандартам у регіоні);

      в) принцип попиту та пропозиції;

      г) принцип конкуренції;

      д) принцип зміни вартості.

        Третя група принципів характеризує вплив зовнішнього ринкового середовища на вартість об’єктів реального інвестування.

        Вкладаючи свої кошти в ОФ, інвестор має оцінити їх за повною первісною вартістю або за відновленою вартістю.

        Первісним оцінкоюванням ОФ є вартість їх придбання або створення.

        Оцінювання за відновленою вартістю ОФ (з урахуванням індексації) встановлюється міністерством економіки та мінфіном разом з фондом державного майна України. Вона здійснюється щорічно після звітного року станом на 1 січня наступного року.

        Оцінювання за залишковою вартістю ОФ з урахуванням зносу. Таке оцінювання здійснюється з урахуванням амортизації за поточний період.

         Амортизація – це систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх експлуатації. З урахування амортизації визначаються такі види вартості основних фондів:

- амортизаційна вартість – первісна або переоцінена вартість необоротних активів без їх ліквідаційної вартості.

- первісна вартість – фактична собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів переданих для утворення необоротних активів.

- переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки.

- ліквідаційна вартість – сума коштів, яку отримує підприємство від ліквідації необоротних активів після закінчення строку їх експлуатації.

         Оцінюючи ОФ, інвестор має визначити ступінь ефективності їх використання, тобто фондовіддачу, за формулою:

  ,  (4.1)

де Опр – обсяг виробленої продукції, грн.;

    Вфон – вартість фондів, грн.

         Обернений показник до показника фондовіддачі є фондоємність, яка визначається за формулою:

 .   (4.2)

         До об’єкту реальних інвестицій відносять і оборотні фонди, їх головна функція – це здійснення розрахунків за товари, виконані роботи, готову продукцію. До них відносять:

- Фонди обертання – вартість готової продукції, кошти з її переміщення до моменту реалізації; кошти в розрахунках з замовниками; кошти в касі.

- Оборотні фонди – сировина, конструкції, деталі, виробничі запаси, паливо тощо.

        До основних показників ефективності використання оборотних коштів відносять:

  •  загальна норма оборотних коштів (Но):

 ,          (4.3)

де Оок – середньорічний обіг оборотних коштів;

    Опр – обсяг продукції.

  •  коефіцієнт обертання:

                                                  (4.4)

  •  середня тривалість одного обороту (D):

                                                    (4.5)

  •  величина умовної економії (Еум):

   , (4.6)

де Опр – обсяг продукції в плановому і фактичному періоді;

    Т – тривалість періоду;

    Д2, Д1 – середня тривалість одного обороту.

        Контрольні запитання 

1  Визначте характерні ознаки реальних інвестицій.

2 Назвіть основні обєкти реальних інвестицій.

3  Визначте критерії відбору обєктів для реальних інвестицій.

4  Охарактеризуйте стадії кругообігу реальних інвестицій.

5  За якими ознаками класифікують реальні інвестиції?

6  Які стандарти вартості майна застосовуються при оцінюванні обєктів реальних інвестицій?

7  Визначте основні методи оцінювання обєктів нерухомості.

8  Що таке амортизація?

9  Що таке фондовіддача і як її визначити?

10  Що таке фондоємність?

11  Що відносять до основних показників ефективності використання оборотних коштів?

12  Що відносять до оборотних фондів?

13  Дайте визначення ліквідаційної вартості.

14  Що таке балансова вартість?

15  Що таке відновна (поточна) вартість?


       5 ІННОВАЦІЇ  ЯК  ОБ’ЄКТ  ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

        5.1 Економічна сутність інновацій та інноваційного процесу

        Основною формою реальних інвестицій в інноваційні інвестиції, які реалізуються у процесі інноваційної діяльності підприємства.

        Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року № 40-IV, інновації – це новостворені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічне рішення виробничого, адміністративного, комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

        Розрізняють такі основні типи інновацій:

  •  товарна інновація – введення нового продукту;
  •  технологічна інновація – введення нового методу виробництва;
  •  ринкова інновація – створення нового ринку товарів та послуг;
  •  маркетингова інновація – освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;
  •  управлінська інновація – реорганізація структури управляння;
  •  соціальна інновація – впровадження заходів щодо покращення життя населення;
  •  екологічна інновація – впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

        Значення терміну «інновація» залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об’єкту.

        Інновації класифікують за такими ознаками (рис. 5.1) :

Рисунок. 5.1 - Класифікація інновацій

         Інновації можна розглядати як вкладання інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій.

        Інтенція – це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію.

        Ініціація – це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

        Дифузія – це процес передачі нововведення по комунікаційних каналах між членами соціальної системи в часі. Швидкість дифузії нововведення залежить від таких факторів, як: спосіб передачі інформації; форма прийняття рішення; властивості соціальної системи; властивості самого нововведення.

         Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням нововведенням є інноваційною діяльністю.

         Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг. Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання і представлений у вигляді моделі (рис. 5.2).

Інноваційний процес

Фундаментальні дослідження

Прикладні дослідження

Розробка і проектування

Освоєння

Промислове виробництво

Маркетинг

Збут

Рисунок. 5.2 - Модель інноваційного процесу

         Інноваційний процес у різних сферах діяльності в процесі розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні щодо тривалості і витратам етапи. Розрізняють три форми інноваційного процесу:

  •  простий внутрішньоорганізаційний (натуральний);
  •  простий міжорганізаційний (товарний);
  •  розширений.

         Натуральний інноваційний процес – це процес створення і використання нововведення у межах однієї організації.

         Товарний інноваційний процес передбачає відокремлення функцій створення і виробництва нововведення від функцій його споживання. Тобто, нововведення стає предметом купівлі-продажу.

         Розширений інноваційний процес знаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушення монополії виробника, що сприяє за допомогою конкуренції удосконаленню споживчих якостей товару.

         Головними цілями науково-технічного та інноваційного розвитку є:

- підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні призових явищ у соціально-економічному розвитку;

- створення ефективних механізмів збереження, розвитку та  ефективного використання національного науково-технічного потенціалу;

- технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою народування випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому та внутрішньому ринках;

- збільшення експортного потенціалу завдяки наукоємним галузям виробництва, зменшення заможності економіки від імпорту;

- включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави;

- відродження творчої діяльності винахідників та раціоналізаторів виробництва;

- розвиток людини як особистості, збереження та захист її здоров’я.

        5.2 Об’єкти інноваційної діяльності

        Інноваційна діяльність включає в себе доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов’язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі.

        Об’єктами інвестиційної діяльності є:

  •  інноваційні програми та проекти;
  •  нові знання та інтелектуальні продукти;
  •  виробниче обладнання та процеси;
  •  інфраструктура виробництва й підприємництва;
  •  організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного,

комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва;

  •  сировинні ресурси, засобі їх видобування та переробки;
  •  товарна продукція;
  •  механізм формування споживчого ринку та збуту продукції.

         Найчастіше об’єктами інноваційної діяльності виступають інноваційні проекти – це комплекс документів, які визначають процедуру і комплекс всіх заходів щодо створення і реалізації інноваційного продукту. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво, реалізація інноваційного продукту, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

        Результатом виконання інноваційного проекту є інноваційний продукт, який має відповідати таким вимогам:

      а) він є реалізацією об’єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, інтегрально мікросхеми, тощо), на якій виробник продукту має охоронні документи (патенти, ліцензії);

      б) розробка продукту підвищує науково-технічний та технологічний рівень;

      в) в Україні цей проект виготовлено вперше, він є конкурентоздатним і має вищі техніко-економічні показники.

        Об’єктом інноваційної діяльності може бути й інноваційна продукція – це нові конкурентоздатні товари чи послуги.

        Однією з форм інноваційних інвестицій є інтелектуальні інвестиції, які здійснюються в таких видах:

- придбання виключних прав користування (патенти, ліцензії, промислові зразки, товарні знаки);

- придбання інформаційних послуг, наймання спеціалістів за контрактом або разове придбання консультацій, експертиз, рекомендацій;

- придбання інтелектуальної продукції у матеріальній формі (проектна документація, методика, програма, ноу-хау) у вигляді друкованої продукції, програмного забезпечення, аудіо чи відео запису.

- вкладання в людський капітал – витрати на освіту, підготовку, перепідготовку, навчання, охорону здоров’я.

         Інтелектуальні інвестиції тісно пов’язані з інтелектуальною власністю, яка існує у видах:

  •  виняткова – запатентована або захищена авторським правом;
  •  інформаційна – існує у вигляді придбаних знань, досвіду, кваліфікації;
  •  ліцензійна – існує або реалізується шляхом придбання інвестором права володіння чи користування, зафіксованих ліцензіями.

         Розрізняють такі об’єкти інтелектуальних інвестицій:

- винахід – це технічне рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність). Право власності на винахід закріплюють на 20 років;

- корисна модель – нове і промислово придатне виконання пристрою, яке патентують на 5 років, з можливим продовженням ще на 3 роки;

- промисловий зразок – патентують на 10 років з можливим продовженням ще на 5;

- товарний знак – патентують на 10 років, можливим продовженням кожні 10 років.

        5.3 Суб’єкти інноваційної діяльності

        Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які проводять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові і інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

        Державні органи управління беруть активну участь в інноваційному процесі. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулювання інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

        Основним суб’єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство – це підприємство будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційні продукти і продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

  •  
  •  
  •  
  •  

  •  
  •  
  •  
  •  

Рисунок. 5.3 - Суб’єкти інноваційної діяльності

        Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Мета їх створення – інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх досягнень техніки і технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів.

        Технополіс – це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розробки нових наукових технологій на базі тісних відносин із університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місцевими та центральними органами влади.

        Науково-технологічний парк – це комплекс досліджених інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створених на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів із розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення).

         Один із потенційно найефективніших економічних засобів прискореного впровадження інновацій та економічного розвитку вважають бізнес-інкубатори. Головне їх призначення – першочергова підтримка малого інноваційного підприємництва. Вченим, інженерам, винахідникам, які виявили бажання організувати платний бізнес, надається в інкубаторі пільговий доступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей. Бізнес-інкубатор здає в оренду офісне устаткування і виробниче приміщення на вигідних умовах, надає різноманітні офісні послуги, наприклад, можливість користування електронним обладнанням (персональні комп’ютери, оргтехніка тощо). Інкубатори забезпечують себе на засадах самофінансування і бувають трьох типів: безприбуткові, прибуткові і бізнес-інкубатори при вищих начальних закладах.

        Так, за ініціативою держадміністрації для підтримки інноваційної діяльності столиці створено Київський інноваційний інкубатор (КІБІН), в Івано-Франківську в 1996 році створено Українсько-канадський бізнес-центр. Інноваційні бізнес-інкубатори діють при Національному університеті  „Львівська політехніка”, Харківському державному політехнічному університеті.

        5.4 Фінансова підтримка інноваційної діяльності

        Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є:

- кошти Державного бюджету України;

- кошти місцевих бюджетів і АР Крим;

- власні кошти спеціалізованих державних та комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

- власні і запозичені кошти суб’єктів  інноваційної діяльності;

- кошти будь-яких фізичних і юридичних осіб;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

         В умовах постійного скорочення бюджетного фінансування за рахунок державних коштів фінансуються переважно фундаментальні та довгострокові прикладні дослідження загальнонаціонального значення, а також міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми та проекти. Крім того, створюються умови для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт із різних джерел. У галузі прикладних досліджень і розробок головним стає контрактний метод фінансування на базі програмно-цільової організації. Для фінансової підтримки інноваційної діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України створює спеціалізовані державні небанківські фінансово-кредитні установи.

        Для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм органи місцевого самоврядування створюють комунальні спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи, які діють на основі положень (статутів) про них, що розробляються й затверджуються органами місцевого самоврядування.

        Велику роль у фінансування інноваційної діяльності відіграють позичкові кошти, це:

- кредити комерційних банків;

- позикові кошти від розміщення облігацій інноваційного підприємства;

- податковий кредит;

- комерційний кредит постачальників матеріальних ресурсів при купівлі їх із відстроченим платежем;

- лізинг.

         5.5 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

         Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється на основі Постанови Верховної Ради України «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13 липня 1999 року № 16XIV та Закону України «про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року № 40-IV.

        Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енергозберігаючих та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

         Основні принципи державної інноваційної політики:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- визначення пріоритетних напрямів інноваційного розвитку;

- створення для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- підтримка підприємництва у науково-виробничий сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку і просування її на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики;

- сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності.

         Найбільш пріоритетними напрямами державної підтримки є:

- у сфері наукового розвитку – фундаментальна наука; прикладні дослідження і технології; вища освіта; підготовка та перепідготовка наукових кадрів; розбудова соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення вирішення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріального забезпечення наукової діяльності;

- у сфері технологічного розвитку – дослідження і створення умов для високопродуктивної праці і побуту людини; розробка засобів збереження та захисту здоров’я людини; розробка ресурсозберігаючих та енергозберігаючих технологій; розробка сучасних технологій і техніки для електроенергетики, агропромислового комплексу, переробних галузей виробництва, легкої та харчової промисловості;

- у сфері виробництва – формування наукоємних виробничих процесів; сприяння створенню інноваційних структур (технополісів, технопарків, інкубаторів); технологічне і технічне оновлення базових галузей економіки держави; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів,створення конкурентоспроможних переробних виробництв;

- у сфері фінансово-банківської діяльності – стимулювання створення соціалізованих інноваційних банків і фондів; диференціація ставки податку на прибуток комерційних банків; створення системи пільгового рефінансування комерційних банків; впровадження державної системи страхування ризиків інноваційно-інвестиційної діяльності.

        Контрольні запитання

1  Охарактеризуйте зміст інновацій.

2  Назвіть основні типи інновацій.

3  Дайте класифікацію інновацій.

4  Що таке інтенція?

5  Що таке ініціація?

6  Який процес називається дифузією інновацій?

7  Що включає в себе інноваційна діяльність?

8  Наведіть модель інноваційного процесу.

9  Які форми включає інноваційний процес?

10  Назвіть головні цілі науково-технічного та інноваційного розвитку.

11  Назвіть об’єкти інноваційної діяльності.

12  Що таке інноваційний проект?

13  Яким вимогам має відповідати інноваційний продукт?

14  Назвіть види інтелектуальних інвестицій.

15  Назвіть види інтелектуальної власності.

16  Назвіть об’єкти інтелектуальних інвестицій.

17  Хто може бути суб’єктом інноваційної діяльності?

18  Назвіть основні джерела фінансування інноваційної діяльності.

19  Назвіть основні принципи державної інноваційної політики.

20  Назвіть напрями державної підтримки інноваційної діяльності.


6 ІНВЕСТИЦІЙНИЙ  ПРОЕКТ

         6.1 Інвестиційний проект, його зміст і форми

         Всю різноманітність процесів, що відбуваються в економічній системі тієї чи іншої країни, можна представити як сукупність соціальних, технічних, організаційних, економічних та інших проектів.

        Слід визначити, що проект, пов'язаний з реалізацією повного циклу інвестицій (від вкладення капіталу до здачі його в експлуатацію та одержання прибутку), називають інвестиційним.

         Тобто, під інвестиційним проектом слід розуміти сферу діяльності з утворенням або зміною технічної, економічної або соціальної системи, а також розробку нової структури управління або програми науково-дослідних робіт.

        Найчастіше на практиці (ІП) – це об’єкт реального інвестування. Незалежно від виду та форми, змістом реальних інвестиційних проектів є заходи щодо проектування, будівництва, придбання, технології та обладнання, підготовку кадрів тощо, направлених на утворення нового або модернізованого діючого виробництва товарів (продукції, робіт, послуг) з метою одержання економічної вигоди. Це не лише система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення яких-небудь дій але й заходи (діяльність), які передбачають їх виконання для досягнення конкретних цілей.

         Інвестиційний проект може існувати у формі:

- нульового проекту, який передбачає утворення нового виробництва;

- реконструкції – впровадження (нових) передових технологій без зміни профілю підприємства;

- розширення або реабілітації (перепрофілювання) діючого підприємства.

        Класифікація інвестиційних проектів:

- обсяг інвестицій: великі, середні, дрібні;

- напрямки інвестування: промислові, фінансові, інноваційні, галузеві, регіональні, національні, міжнародні;

- тип доходів: дохід від скорочення витрат, дохід від розширення, дохід від нових ринків збуту, дохід від нових сфер бізнесу; дохід від зниження ризику виробництва та збуту, соціальний ефект;

- тип відношень; незалежність, альтернативність, компліментарність, заміщення;

- тип грошового потоку: ординарний, неординарний;

- рівень ризику: позаризикові, з мінімальним ризиком, з середнім ризиком, з високим ризиком;

- форма власності: державні, індивідуальні, колективні, спільні.

        Напрямки інвестування. Галузеві та регіональні проекти мають місце лише у випадках, коли суб’єктом інвестування є керівний орган галузі (міністерство) або представники місцевих органів влади. Міжнародні проекти здійснюються за міжнародними угодами за участю міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

        Основою класифікації ІП за типом доходів є ціль, заради якої вкладаються інвестиції. Це може бути як одержання реального доходу від інвестиційної діяльності, так і соціального ефекту.

        Виділення відношень взаємозалежності.

        Два проекти називають незалежними, якщо рішення прийняття

одного не впливає не рішення про прийняття іншого.

         Альтернативні (взаємовиключні) – коли або більше проекти не

можуть бути прийняті одночасно, тобто прийняття рішення по одному з них автоматично означає, що інші мають бути відхиленні. В умовах обмеженого обсягу інвестицій незалежні проекти визначають за ступенем пріоритетності.

         Якщо прийняття нового проекту сприяє росту доходів по одному

або декільком іншим проектам, то такі проекти пов’язані між собою відношенням компліментарності.

         Якщо прийняття нового проекту сприяє зниженню доходів по

одному або декільком іншим проектам, то такі проекти пов’язані між собою відношеннями заміщення.

  0       1  2  3  4   5                                         0        1      2  3  4     5

                           а)                                                                        б)

Рисунок 6.1- Типи грошового потоку інвестиційного проекту:

а) ординарний; б) неординарний

         У процесі аналізу інвестиційного проекту важливе значення має тип грошового потоку.

         Потік називають ординарним, якщо він складається з інвестицій, здійснених одночасно або протягом декількох послідовних базових періодів, та наступних надходжень грошових коштів. Якщо притоки грошових коштів чергуються в будь-якій послідовності з їх відтоками, то потік називається неординарним.

         За рівнем ризику проекти можуть бути градовані від позаризикових до проектів з високим рівнем ризику. Наприклад, мінімальний ризик дають державні інвестиційні проекти, метою яких є, в переважній більшості, соціальний ефект. А найбільш ризиковими є інноваційні (вінчурні) проекти – мета яких – одержання надприбутків від впровадження нових ідей, техніки, технології тощо.

        У процесі залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів має значення форма власності. Зрозуміло, що для індивідуальних інвесторів важче знайти необхідні кошти для реалізації інвестиційних проектів ніж для колективних чи спільних. Державні інвестиційні проекти реалізуються за рахунок централізованих державних коштів або коштів державного та місцевого бюджетів.

    

    6.2 Порядок розробки інвестиційного проекту

         Розробка та реалізація інвестиційного проекту проходить тривалий шлях. В умовах ринку цей період прийнято розглядати як інвестиційний цикл, що охоплює три фази:

- передінвестиційну (попереднє дослідження до остаточного прийняття рішення);

- інвестиційну (проектування, укладання);

- виробничу (етап експлуатації створених об’єктів).

         Зрозуміло, що в інвестиційному циклі найвагомішою є передінвестиційна фаза, яка відповідно до розробок ЮНІДО (організація ООН з проблем промислового) розвитку включає в себе 4 стадії:

- пошук інвестиційних концепцій;

- попередня підготовка проекту;

- остаточне формулювання проекту та оцінювання його техніко-економічної та фінансової прийнятності;

- етап фінального розгляду проекту та прийняття по ньому рішення.

        Основою першої фази життєвого циклу інвестиційного проекту є розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту, яка проводиться в два етапи:

- попереднє техніко-економічне оцінювання проекту;

- детальне оцінювання ефективності інвестиційного проекту.

        Інвестиційна фаза інвестиційного проекту може бути розділена за такими стадіями:

- встановлення правової, фінансової та організаційної системи для здійснення інвестиційного проекту;

- придбання та передача технологій та основні проектні роботи;

- детальне проектне опрацювання, укладання контрактів, участь в тендерах, оцінювання пропозицій, участь в переговорах;

- придбання землі, будівельні роботи, установка обладнання;

- перед виробничий маркетинг, забезпечення поставок, формування адміністрації;

- набір та освіта персоналу;

- здача об’єкта в експлуатацію.

         Інвестиційна фаза або освоєння інвестицій – це період реалізації інвестиційного проекту. Головним завданням цього періоду є виконання суб’єктами ІД своїх функціональних обов’язків: контроль та нагляд за процесом реалізації проекту; оцінювання поточних результатів; внесення корективів у бізнес-план, проект організації виробництва, проект організації робіт, план фінансування, календарний план та інші документи, за допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій.

        Механізм проведення такого контролю та нагляду за процесом освоєння інвестицій називають моніторингом інвестиційного проекту.

        Експлуатаційний етап є останнім у проектному циклі, де інвестор одержує результати від вкладеного капіталу. Основою експлуатаційної фази є реалізаційні дослідження. Основна мета досліджень є аналіз технічного, комерційного, фінансового та економічного стану підприємства з метою збільшення ефективності його діяльності та прибутковості і збереження його як самостійної економічної одиниці, а також для прийняття рішення про злиття з іншими компаніями або про його закриття. Таке дослідження включає в себе:

- попередню діагностику (аналіз підприємств, які потребують

реабілітації);

- діагностика (виявлення слабких сторін підприємства);

- короткострокові заходи з реабілітації (реорганізація фінансового

управління, управління запасами, попереджувальне технічне обслуговування);

- оцінювання проектів та збільшення фінансування ( вирішується питання про

залучення додаткових інвестиційних коштів);

- реабілітація (заключний процес, який включає додаткове навчання,

введення технічного обслуговування та контролю якості, покращення фінансового та загального управління, консультування з питань стратегії, планування та інвестування).

         6.3 Бізнес-план інвестиційного проекту

         Після проведення усіх досліджень необхідно скласти підсумковий документ, який дозволить інвестору та підприємцю не лише прийняти, а й зафіксувати, що і коли належить зробити, щоб виправдалося сподівання на ефективність проекту. Для цього складається бізнес-план, який є головним інструментом для втілення підприємницької ідеї.

        Бізнес-план – це стандартний документ, в якому детально обґрунтовується концепція призначеного для реалізації реального інвестиційного плану і наводяться основні його технічні, економічні, фінансові та соціальні характеристики. Він описує основні аспекти майбутнього проекту, аналізує всі проблеми, на які проект може натрапити, а також визначає способи їх вирішення. Таким чином, бізнес-план інвестиційного проекту дає можливість з’ясувати життєздатність проекту за умов ринкової конкуренції, містить орієнтири подальшого розвитку, а також є підставою для отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

       Розробляючи бізнес-план варто враховувати певні вимоги до його форм. З врахуванням цих вимог, структура бізнес-плану інвестиційного проекту може мати такий вигляд:

     Розділ                                                       Зміст інформації

  1.  Резюме:                                - назва і адреса підприємства

-  засновники

- статус та мета проекту

- вартість проекту

- потреба у фінансах

2) Аналіз галузі,   - поточна  ситуація та тенденції розвитку в галузі

   де реалізується проект:  - напрями та завдання діяльності проекту

3) Характеристика продукції    - види продукції (послуг)та їх якісні показники

   (послуг):                                  - ліцензії та патенти

4) Розміщення об’єкту:              - повна адреса об’єкту

5) Аналіз ринку:                          - потенційні споживачі продукції

 - потенціальні конкуренти

- розмір ринку та його зростання

- оціночна частка ринку

6) Планування обсягів і  - загальні обсяги виробництва

   структура виробництва: - прогнозовані річні обсяги виробництва

- структура виробництва

- вплив на навколишнє середовище

7) Забезпеченість виробництва - наявність сировини, матеріалів, постачальників

    основними ресурсами: - наявність енергоресурсів

- наявність устаткування

- наявність технологій

- наявність кваліфікованої робочої сили

8) Стратегія маркетингу: - ціни на продукцію

- цінова політика

- канали збуту

- реклама

- прогнозування нової продукції

9) Управління реалізацією - власність та організаційно-правова форма

  інвестиційного проекту:   підприємства

- відомості про партнерів, власників                   підприємства, керівний склад, чисельність персоналу

- організаційна структура управління

10) Оцінювання ризиків              - слабкі сторони підприємства

 та форма їх страхування:          - слабкі сторони ІП                    

- види ризиків та їх ймовірність

- методи захисту від ризиків

- альтернативні стратегії та шляхи зменшення  ризиків

11) Фінансовий план: - загальний обсяг інвестицій

- структура джерел фінансування

- план доходів та витрат

- план грошових надходжень

- очікуваний баланс

- точка беззбитковості

- чистий приведений дохід, індекс прибутковості, строк окупності, внутрішня норма доходності.

  Додатки:                                      - копії контрактів

- копії ліцензій, патентів

- копії документів, з яких взяті вихідні дані

- прейскуранти та калькуляція витрат

         Для невеликих інвестиційних проектів (для одержання позик) допускається скорочений варіант бізнес-плану, який накреслює основні цілі та шляхи їх досягнення.

         Для підготовки бізнес-планів на ринку інформаційних технологій України представлено ряд програм: MICROSOFT PROJECT, TIME LIME, PRIMAVERA, COMFAR, PROEGEKT EXPERT, АЛЬТ-ІНВЕСТ.

         6.4 Аналіз інвестиційного проекту

         Одним із найбільш відповідальних та визначальних етапів проектного циклу є проектний аналіз, який представляє собою сукупність методологічних заходів та прийомів, які використовуються для підготовки проектних рішень. Тобто перед тим як реалізувати будь-який інвестиційний проект, його вибирають, проектують, вираховують, а головне оцінюють його ефективність і насамперед, на основі порівняння витрат на проект та результатів від його впровадження в життя. Проектний аналіз включає в себе:

1) технічний аналіз - визначення найбільш ефективних для інвестиційного проекту техніки та технології.

2) комерційний аналіз (маркетинговий) – аналіз ринку збуту продукції та послуг, які будуть здійснюватися після реалізації проекту.

3) інституціональний аналіз – оцінювання організаційно-правового, адміністративного, політичного середовища в якому буде здійснюватися реалізація проекту.

4) соціальний аналіз – дослідження впливу проекту на життя місцевих жителів.

5) бюджетний аналіз – визначення наслідків (фінансових) здійснення проекту для державного або місцевого бюджету.

6) аналіз навколишнього середовища – експертна оцінка збитків, які можуть бути нанесені проектом навколишньому середовищу та пропозиції способів зменшення або відвернення цього збитку.

7) фінансовий та економічний аналіз – порівняння витрат та користі від проекту. Економічний аналіз оцінює дохідність з точки зору суспільства, а фінансовий оцінює проект із пропозиції фірми та її кредиторів, якщо він кредитується.

         Кожен з цих аналізів є важливим, проте фінансово-економічні аспекти інвестиційної діяльності в багатьох випадках мають вирішальне значення, бо визначають реальну ефективність вкладення коштів.

         Ґрунтовно проводять фінансово-економічну експертизу інвестиційного проекту інвестори, які вкладають свої кошти в акціонерний капітал проекту та стають його співвласниками та кредитори, які дають гроші в борг і не стають співвласниками проекту. Їх турбує, в першу чергу, надійне та своєчасне повернення боргу з відсотками.

         Контрольні запитання

1  Визначте роль інвестиційних проектів для економічного розвитку України.

2  Дайте визначення терміну – «інвестиційний проект».

3  В яких формах може існувати інвестиційний проект?

4  Дайте класифікацію інвестиційних проектів.

5  Назвіть типи грошових потоків інвестиційних проектів.

6  Охарактеризуйте основні фази інвестиційного циклу.

7  Що таке бізнес-план інвестиційного проекту?

8  Наведіть структуру бізнес-плану інвестиційного проекту.

9  Що таке проектний аналіз?

10  Які складові включає в себе проектний аналіз інвестиційного проекту?

11  Що включає в себе фінансово-економічна експертиза інвестиційного проекту?

12  Визначте структуру та зміст інвестиційного проекту.

13  Охарактеризуйте порядок розробки інвестиційного проекту.

14  Охарактеризуйте грошовий потік за періодом життєвого циклу інвестиційного проекту.


7 ОЦІН
ЮВАННЯ ВАРТОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

         7.1 Методи оцінювання ефективності інвестиційного проекту

         Першим етапом у визначенні показників ефективності інвестиційного проекту є аналіз і оцінка грошових потоків інвестиційного проекту. Для розрахунку грошового потоку плановий строк реалізації капіталовкладень рекомендується поділити на три відрізки часу за період виникнення грошових коштів.

1) розробка та початкові інвестування проекту;

2) експлуатація інвестиційного проекту;

3) завершення проекту.

         Після складання плану грошового потоку інвестиційного проекту переходять до його оцінювання ефективності, за таких принципів:

  •  ефективність інвестиційного капіталу оцінюється шляхом порівняння грошового потоку (cash flow), що формується в процесі експлуатації інвестиційного проекту та початкової інвестиції. Проект визначають прибутковим, якщо забезпечується повернення усіх інвестицій при прийнятній для всіх інвесторів нормі доходності;
  •  процес дисконтування усіх грошових відтоків та притоків здійснюється за дисконтними ставками, які вибираються залежно від особливостей інвестиційного проекту;
  •  для розрахунку показника ефективності інвестицій як ставки проценту, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані: середньозважена вартість капіталу, середня депозитна чи кредитна ставка, індивідуальна норма прибутковості, рівень ризику інвестицій тощо.

         Залежно від основних принципів оцінювання ефективності інвестиційного проекту використовують ряд методів, які умовно можна поділити на такі, де в розрахунках використовують дисконтування, та такі, де дисконтування не враховується.

         До методів, в яких використовується операція дисконтування, відносять:

  •  метод розрахунку чистого приведеного доходу (NPV);
  •  метод визначення індексу рентабельності інвестицій(RI);
  •  метод визначення внутрішньої норми доходності інвестицій (IRR).

         До методів, які не передбачають дисконтування, відносять:

  •  метод визначення строку окупності (РР);
  •  метод визначення середньої норми прибутку на інвестиції (ARR).

         Для більш детально розглянемо методи оцінювання інвестиційного проекту.

  1.  Метод розрахунку чистого приведеного доходу.

         Це метод аналізу інвестицій, який базується на визначення величини, одержаної шляхом дисконтування різниці між усіма річними притоками та відтоками реальних грошей, які накопичуються протягом всього життя проекту.

        Розрахунок (NVP) визначається за формулою:

 , (7.1)

 де P1, P2PkPn – річні грошові надходження протягом n років;

      IC – стартові інвестиції;

      i – ставка дисконту;

- загальна сума дисконтованих надходжень за проектом.

         З використанням даної формули можна визначити NVP інвестиційного проекту при здійсненні разової інвестиції. Якщо проект припускає послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом декількох років, то для обчислень використовують формулу:

 , (7.2)

де Ij – річні інвестиції протягом m років.

        Критерії оцінки показника NVP:

NVP>0 – проект прибутковий;

NVP<0 – проект збитковий;

NVP=0 – проект не прибутковий, але й не збитковий.

  1.  Метод визначення індексу рентабельності інвестицій є продовженням попереднього. Ознак, на відміну від показник NVP, показник IR – це відносна величина, яка визначається за формулою;

. (7.3)

         Якщо RI=1, то це означає, що доходність інвестицій точно відповідає нормативу рентабельності;

         при RI>1 – проект прибутковий;

         при RI<1 – проект збитковий.

  1.  Метод визначення внутрішньої норми доходності – ставки дисконту, використання якої б забезпечило рівність поточної вартості очікуваних грошових відтоків та поточної вартості грошових надходжень. Показник внутрішньої норми доходності (IRR) – характеризує максимально допустимий відносний рівень витрат, які мають місце при реалізації інвестиційного проекту.

        Застосування цього методу практично зводиться до того, що у процесі аналізу вибирається два значення ставки дисконту i1<i2 таким чином, щоб в інтервалі (i1:i2) функція NVP=f(i) змінювала своє значення з «+» на «-» або навпаки. Для визначення IRR використовують формулу:

 . (7.4)

        До методів, які не використовують дисконтування, відносять:

  1.  Метод визначення строку окупності інвестицій (РР)

        Якщо не враховувати фактор часу, то показник строку окупності інвестицій можна визначити за формулою:

 , (7.5)

де N – спрощений показник строку окупності інвестицій;

   IC – розмір інвестицій;

   Pcщорічний середній чистий прибуток.

        Строк окупності інвестицій – це тривалість часу, протягом якого ні дисконтова, ні прогнозні надходження грошових коштів перевищують не дисконтовану суму інвестицій, тобто це число років, необхідних для відшкодування стартових інвестиційних витрат. Для більш точного визначення строку окупності інвестицій використовують метод ітеративного пошуку року, на якому грошові надходження будуть покривати вкладені кошти.

  1.  Метод визначення середньої норми прибутку на інвестиції (ARR)- коефіцієнт ефективності інвестицій.

        Суть методу полягає в тому, що величина середньорічного прибутку ділиться на середню величину інвестицій. Коефіцієнт виражається у відсотках.

        Величина середньорічного прибутку шляхом підсумування прибутку за всі роки реалізації проекту та розподілу даної суми на кількість років реалізації проекту.

         Середню величину інвестицій знаходять шляхом ділення вихідної суми капіталовкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення строку реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані. Якщо допускається наявність залишкової або ліквідаційної вартості, то її величина повинна бути виключена.

         Величина коефіцієнта (ARR) може бути визначена за формулою:

 , (7.6)

де PN – величина середньорічного прибутку;

    RN – величина залишкової ліквідаційної вартості.

        7.2 Оцінювання інвестиційного проекту в умовах невизначеності

        Основними причинами для невизначеності є – інфляція, зміни в технології, хибна одиниця проектної потужності, порушення строків будівництва тощо. Проблема невизначеності посилюється також порушенням часових строків на виконання кожної фази проекту. Тому, вкладаючи кошти в інвестиційний проект, інвестор має визначити вплив інфляції на оцінку інвестицій, оцінити результати аналізу чутливості проекту, аналізу беззбитковості та аналізу, еквівалента певності та прийняття рішення щодо вкладання коштів.

        1) Вплив інфляції на оцінювання інвестицій.

        Інфляція – це загальне підвищення цін. Коли росте інфляція, реальна вартість сподіваних грошових потоків падає. Якщо не враховувати ризик інфляції, то NVP та IRR можуть бути штучно завищені. У процесі аналізу інвестиційного проекту варто враховувати інфляцію, коригуючи грошові потоки за проектом або ставку дисконту.

         Для визначення оцінки ефективності проекту з урахуванням інфляції необхідно: скорегувати грошові потоки на середньорічний індекс інфляції, а потім на ставку дисконту; або визначити ставку дисконту, яка б враховувала індекс інфляції і скоригувати грошові потоки за новою ставкою.

         Дисконтна ставка (Ri) з урахуванням інфляції визначається за формулою:

 , (7.7)

де Riставка дисконту, яка враховує інфляцію;

    R – ставка дисконту без урахування інфляції;

    i – середньорічний індекс інфляції.

        Приклад: нехай необхідна ставка доходності становить 17 %; середньорічний індекс інфляції 15 %. Визначити Ri.

Ri=(1+0,17)(1+0,15)-1=0,346=34,6 %

         2) Аналіз чутливості проекту.

         За допомогою цього аналізу можна показати, як змінюється чистий прибуток або прибутковість інвестицій при різних значеннях заданих перемінних (ціна продаж, витрати, обсяг продаж вартість ОФ та інше).

         Аналіз чутливості повинен прийматися на етапі планування проекту і використовуватися для вибору параметрів ризику, які є критичними для економічної життєздатності проекту. У проектному аналізі прийнято перевіряти чутливість внутрішньої ставки доходу проекту (IRR) та (NVP) до зміни найважливіших вхідних показників. Будується графік чутливості для усіх невизначених факторів («Spider Graph»). Даний графік дозволяє зробити висновок про критичні фактори інвестиційного проекту з тим, щоб у процесі реалізації проекту звернути увагу на ці фактори з метою скорочення ризику невиконання інвестиційного проекту.

(IRR) %

            (NVP)                                          1

 2 

3

 

                                      Фактор невизначеності, % 

Рисунок. 7.1 - Чутливість інвестиційного проекту до факторів невизначеності

         На рисунку 7.1:

1-ціна товару;

                        2-вартість ОФ (обладнання);

              3-матеріальні витрати.

         3) Аналіз беззбитковості.

         Мета цього аналізу – визначити точки рівноваги, в яких надходження від продаж дорівнюють витратам на продану продукцію. Коли об’єм продаж нижче цієї точки, то фірма несе збитки, а в точці, де надходження рівні витратам, фірма веде справи беззбитково. Точку беззбитковості можна визначити в показниках виробленої продукції або рівня використання виробничої потужності, при якій надходження від продаж та витрат виробництва рівні. Математично беззбиткове виробництво визначається так:

- кількість одиниці продукції V, яке необхідно виробити та продати,

щоб повністю покрити річні постійні витрати Cj при даній продажній ціні Ps одиниці продукції та перемінних витратах Сν, або:

   (7.8)

або

                               , (7.9)

де Ps – ціна одиниці продукції;

    Сν – перемінні (змінні) витрати;

    V – кількість одиниць випущеної продукції;

    Сν – річні постійні витрати.

        4) Аналіз еквівалентної певності.

        Ідея методу полягає в тому, щоб розподілити грошовий потік на безпечну та ризиковану частини. Грошові потоки переводяться у безпечні (певні), потім дисконтуються за безпечною ставкою. В Україні це може бути облікова ставка НБУ.

         7.3 Врахування ризиків в процесі реалізації інвестиційного процесу      Ризик визначається як відхилення сподіваних результатів від середньої або сподіваної величини. Його можна розглядати як шанс мати збитки або отримати дохід від інвестування у певний проект. Найпростіше аналізувати ризик, якщо поділити його на дві категорії: рівень ризику та ризик часу.

         Рівень ризику можна визначити шляхом порівняння ризикованості тих чи інших вкладів. Наприклад, ризик мати справу з корпорацією «IBM» значно менший, ніж з невеликою компанією, що виробляє комп’ютери. Таким чином є фірми більш та менш ризикові. Це важливо, бо менш ризиковані компанії можуть позичати гроші під нижчий процент, ніж високо ризикові. Для них ставка дисконту нижча, отже, доходи які одержує менш ризикована фірма, ціняться більше, ніж на доходи високо ризикованої компанії.

         З фінансової точки зору ризик називають зростаючою функцією часу. Тобто, якщо довший термін вкладу, то більший ризик. Коли гарантовано, що інвестиції не принесуть збитків і вони вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними інвестиціями. Якщо гроші вкладаються на довший період, кредитор повинен отримати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.

         Проектний ризик – це сукупність ризиків, які передбачають загрозу економічній ефективності проекту, що виражається в негативному впливі на грошові потоки.

         Класифікація проектних ризиків:

  1.  Затримка введення проекту в експлуатацію (затримка будівництва).
  2.  Виробничий ризик (помилкові розрахунки витрат на електроенергію, охорону навколишнього середовища, нестаток сировини, перебої у постачанні).
  3.  Ризик, пов'язаний з управлінням (недостатня кваліфікація та низький рівень менеджменту).
  4.  Збиткові ризики (зміна кон’юнктури ринку, рух цін, зміна обсягів ринків).
  5.  Фінансові ризики (інфляційні ризики, валютні ризики зміни відсотка).
  6.  Політичні ризики (зміна податків, митних зборів, націоналізації).
  7.  Форс-мажорні ризики (землетруси, пожари, повені, страйки, тобто ризики, важко передбачити).

         Найважливішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Вкладання капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов’язково страхується.

         Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає в захисті інвестора від можливих збитків або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укладається на строк, відповідний строку окупності інвестицій.

         Існує ще один засіб зниження ризиків – лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продаж тощо. Фінансування, як правило, здійснюється поступово – траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, в свою чергу, з метою зниження міри ризику лімітують розміри позик, застосовують кредитні лінії, відновлювальні кредити.

         Контрольні запитання

1  Як складається план грошового потоку інвестиційного проекту?

2  Назвіть принципи оцінки ефективності інвестиційного проекту.

3  Як може бути визначений чистий приведений дохід за інвестиційним проектом?

4  Як визначається індекс рентабельності інвестиційного проекту?

5  Що являє собою метод визначення внутрішньої норми доходності?

6  Що таке строк окупності інвестицій?

7  Розкрийте суть методу визначення середньої норми прибутку на інвестиції.

8  Чому оцінювання інвестиційного проекту в умовах невизначеності є обовязковою?

9  Визначте вплив інфляції на прийняття інвестиційних рішень.

10  Що таке аналіз чутливості інвестиційного проекту?

11  Що таке аналіз беззбитковості і як він проводиться?

12  Що таке аналіз еквівалента певності і як він проводиться?

13  Дайте визначення ризику та рівню ризику.

14  Що таке проектний ризик?

15  За якими ознаками класифікують проектні ризики?

16  Як використовується страхування в інвестиційній діяльності?

17  Охарактеризуйте заходи щодо зниження інвестиційних ризиків.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1  Борщ Л. М. Інвестиції в Україні; стан, проблемні перспективи. – К.; Знання, КОО, 2002. – 318с.

    2  Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.; Наукова думка, 1998. – 390с.

    3  Ендовицький Д. А., Коробейникова Л. С., Сысоева Е. Ф. Практикум по инвестиционному анализу: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 240с.

    4   Загородній А. Г., Стадицький Ю. І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 209с.

    5    Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991р. № 1560 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47. – ст. 646.

    6   Про іноземні інвестиції: Закон України від 13 вересня 1992 р. № 2198 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 47. – ст. 357.

    7 Основні напрямки інвестиційної політики на 1999-2001рр.: Указ Президента України від 18.08.1999 р. № 1004/99 // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. – 1999. - № 3. – с.45-48.

    8    Савчук О. В. Теорія і практика оцінки ефективності інвестицій в Україні // Економіка України. – 2003. - № 12. – с.19-25.

    9    Самуэльсон П. Экономика. Вводний курс В 2-х т. – М.: Прогресс, 1994. – т.1. – 332с. – т.2 – 415с.

   10  Шевчук В., Рогожин П. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997. – 272с.

   11   Удалих О. О. Управління інвестиційною діяльністю підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2006. – 292с.


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

Подобные работы

2036. Інвестиційний потенціал банківської системи України 10.2 MB
  Роль інвестицій у суспільному відтворенні еволюція теоретичних поглядів, Моделі врахування коливань у розмірах інвестицій. Роль банків у суспільному відтворенні. Декомпозиційний аналіз розвитку категоріально-понятійного апарату дослідження інвестиційного потенціалу банківської системи.
11968. УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ БАНКУ (НА ПРИКЛАДІ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЗАКРИТОГО ТИПУ «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК») 975.14 KB
  61 ДИПЛОМНА РОБОТА УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ БАНКУ НА ПРИКЛАДІ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЗАКРИТОГО ТИПУ АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВОІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК Реферат Об’єкт дипломного дослідження – діяльність комерційного банку по залученню депозитн...
47770. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АНАЛІЗ. ОПОРНИЙ КОНСТПЕКТ ЛЕКЦІЙ 1.3 MB
  Аналіз і прогнозування фінансового стану підприємства та оцінювання його інвестиційної привабливості . Методологічні засади інвестиційного аналізу Інвестиції у виробництво та у ринки збуту створюючи умови для підвищення якості продукції мінімізації витрат збільшення обсягів продажу забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства. Цілі що їх за інвестування ставить перед собою підприємство відповідають стратегічним для великих проектів і тактичним для малих проектів цілям підприємства на ринку. До таких цілей можна...