5224

Інженерна графіка. Опорний конспект лекцій

Конспект

Архитектура, проектирование и строительство

Графіки, діаграми, структурні та класифікаційні схеми. Креслення розрізів та фасадів будівлі. Архітектурно–будівельне креслення. Комплексні креслення поверхонь. Методи проекціювання...

Украинкский

2012-12-05

1.79 MB

176 чел.

Вступ

Геометрія – частина математики, яка вивчає просторові форми і відносини тіл. На відміну від інших природничих наук, вона вивчає об'єкти реального світу в найбільш абстрактному вигляді, приймаючи до уваги тільки форму та розміри предметів і не враховуючи їх фізичних та інших властивостей (матеріал, міцність, масу, колір, шорсткість поверхонь та інше).

Предмети, що розрізняються за цими властивостями, прийнято називати геометричними фігурами. До них відносяться: точка, пряма, площина, коло, трикутник, круг, куля, куб, паралелепіпед, конус, циліндр та інші. Геометричну фігуру вважають такою, що складається з точок і визначають як будь-яка безліч точок. Безліч усіх точок, що розглядаються в геометрії, називають математичним простором. Будь-яка геометрична фігура є підмножиною простору. Якщо говорять: дана геометрична фігура, то це означає, що виділена вся безліч точок, яка належить даній фігурі.

Основними невизначуваними поняттями геометрії є точка, пряма, площина і відстань. Вони не можуть бути визначені за допомогою інших, простіших понять. Всі ці поняття виникли з безпосереднього спостереження предметів, що оточували нас. Поняття "множина" також є основним, невизначуваним, але не тільки геометрії, а всієї математики.

Точка є результатом перетину двох прямих, прямої та площини, в загальному випадку – трьох площин (наприклад, вершина тетраедра). Точка не має розмірів. Зображення точки дає слід вістря олівця на папері. Пряма – проста лінія, має одне вимірювання. Уявлення про пряму дає натягнута нитка, найкоротша відстань між двома точками, лінія перетинів двох площин, а зображенням її є слід, який залишає на папері вістря олівця, що рухається вподовж краю лінійки.

Площина – проста поверхня, має два вимірювання. Уявлення про площину дає спокійна поверхня води в озері, полірована поверхня столу. В даний час геометрія має численні розділи. Існують елементарна, аналітична, диференціальна, нарисна, проективна та інша геометрія.

Нарисна геометрія є тим розділом геометрії, який вивчає теоретичні основи методів побудови зображень (проекцій) геометричних фігур на будь-якій поверхні та способи рішення різних позиційних і метричних задач, що відносяться до цих фігур, за допомогою їх зображень. Поверхнею, на якій будуються зображення (проекції) предметів, як правило, вибирається площина. У спеціальних розділах нарисної геометрії розглядається побудова зображень на інших поверхнях, наприклад, сферичній, циліндровій і т.п. Нарисна геометрія базується на аксіомах і теоремах елементарної геометрії та інваріантах центрального і паралельного проекціювання.

Сукупність двох і більше взаємозв'язаних зображень предмету називається кресленням. Креслення має виключно велике значення в практичній діяльності людини. Воно є засобом виразу задумів ученого, конструктора та основним виробничим документом, за яким здійснюється будівництво будівель та інженерних споруд, виготовлення машин, механізмів та їх складових частин. Зрозуміло, що не всяке креслення може служити цим цілям, а тільки таке, яке володіє оборотністю, вимірністю, наочністю, геометричною рівноцінністю оригіналу, простотою побудови, точністю графічних рішень.

Креслення є міжнародною графічною мовою, зрозумілою будь-якій технічно грамотній людині. Нарисна геометрія – граматика цієї мови.

Для побудови зображень (проекцій) геометричних фігур нарисна геометрія застосовує метод проекціювання. Креслення, які виходять при цьому, називають проекційними.

Існує два види проекціювання – центральне та паралельне, і відповідно два види проекцій – центральні та паралельні. Побудова проекцій зводиться до побудови проекцій деякої безлічі його точок. Тому вивчення методу проекціювання починають з побудови проекцій точки.

Знання та навики, набуті при вивченні інженерної графіки, послужать надалі основою для вирішення технічних завдань в інженерній практиці. Вивчення інженерної графіки розвиває просторове і логічне мислення, необхідне в будь-якій області інженерної діяльності, та особливо для конструктора і проектувальника.


СИМВОЛІКА І ПОЗНАЧЕННЯ

Знаки геометричні

a). Знаки, що позначають геометричні фігури

Ф (фе – прописна буква грецького алфавіту) – геометрична фігура. А, В, С,...або 1,2, 3,...(прописні букви латинського алфавіту або арабські цифри) – точки простору.

а, b, с,...(рядкові букви латинського алфавіту) – прямі або криві лінії простору.

(АВ) – пряма, що проходить через точки А та В.

[АВ) – промінь з початком у точці А.

[АВ] – відрізок прямої, обмежений точками А та В.

/АВ/ – довжина відрізка [АВ], відстань від точки А до точки В.

/А,а/ – відстань від точки А до прямої а.

/А,Г/ – відстань від точки А до площини Г.

Г (гамма), Δ (дельта), Λ (ламбда), Σ (сігма), Ψ (псі) та інші – (прописні букви грецького алфавіту) – поверхні.

<ABC або α, β, γ, ... рядкові букви грецького алфавіту – кути.

П' – площина проекцій, картинна площина.

П1 горизонтальна площина проекцій,

П2 фронтальна площина проекцій,

П3 профільна площина проекцій,

П4, П5,... – інші площини проекцій.

А1, А2, А3 проекції точки А (горизонтальна, фронтальна, профільна).

I1, І2, І3 проекції лінії І (горизонтальна, фронтальна, профільна).

Г1111,), Г2222), Г3333) – проекції площини Г(АВС), що проходить через точки А, В і С (горизонтальна, фронтальна, профільна).

А нескінченно віддалена точка,

a нескінченно віддалена пряма,

Г нескінченно віддалена площина.

б). Знаки, що позначають відносини між геометричними фігурами

// – паралельність двох геометричних фігур,

– перпендикулярність,

 _ прямі, що схрещуються,

перетин геометричних фігур (множин),

= – рівні, співпадають або результат перетину геометричних фігур,

конгруентність.

в). Знаки, що позначають геометричні перетворення

 відображається.

г). Знаки, що позначають множини, операції над ними і відношення між множинами

А, В, С,... – множини.

Ф – порожня множина.

а, b, с,... – елементи множини.

{...} – складається з, наприклад: М={а, b, с} – безліч М, що складається з елементів а, b, с (і лише з них). М={а:Р(а)} множина, що складається з таких а, які володіють властивістю Р, наприклад: М={N:(/0N/=R)} М є безліч таких точок N, відстань яких до точки О рівна R (коло на площині або сфера у просторі).

приналежність, наприклад:

а) А l – точка А належить прямій 1,

б) b  М – пряма b проходить через точку М або пряма b містить точку М, 

в)  не належить.

– включення (є частиною, підмножиною, міститься в., включає, містить в собі), наприклад:

а) а Г – пряма а належить площині Г (розуміється в сенсі: безліч точок прямої а є підмножина безлічі всіх точок площини Г),

б) Г ב а площина Г проходить через пряму а або площина Г містить пряму а.

– об'єднання множин, наприклад:

АВСD = [АВ] [ВС] D] – ламана лінія є об'єднання відрізків.

– перетин множин, наприклад: b = ΔГ – пряма b є перетин Δ і Г.

І  m = Ф – перетином прямих є порожня множина, тобто прямі паралельні або схрещуються.

д. Знаки, що позначають логічні операції

^ – відповідає конюнкції "І".

n відповідає дизюнкції "АБО".

– логічне проходження, означає "якщо ..., то"

– в тому і лише в тому випадку, якщо....


ЛЕКЦІЯ №
·1. МЕТОДИ ПРОЕКЦІЮВАННЯ

1.1. Центральне проекціювання.

1.2. Паралельне проекціювання.

1.3. Інваріанти паралельного проекціювання.

1.4. Ортогональне проекціювання.

1.1. Центральне проекціювання. Поняття про проекційний простір

Для того, щоб побудувати проекцію, наприклад, деякої точки А, вибирається довільна площина П', звана площиною проекцій, і точка S, що не належить площині П', звана центром проекцій (рис. 1.1).

Рис. 1.1

Операція проекціювання полягає в тому, що через точки S та А проводиться пряма до перетину з площиною П'.

Пряма називається проекціювальною прямою, а точка А' перетину проекціювальної прямої з площиною проекцій П', – центральною проекцією точки А на площині П' (рис. 1.1). Можна побудувати центральні проекції інших точок простору (В,С,D...), за винятком тих, які належать площині П, що проходить через центр проекцій S і паралельна П'. В цьому випадку проекціювальні прямі виявляються паралельними площині П', і точок перетину їх з площиною в звичайному сенсі немає. Цей недолік центрального проекціювання усувається доповненням евклідова простору так званими нескінченно віддаленими або невласними елементами.

Доповнення евклідова простору невласними елементами дозволяє ліквідовувати виключення в основних положеннях елементарної геометрії та стверджувати:

  •  кожні дві прямі, що належать одній площині, завжди перетинаються (у власній або невласній точках);
  •  дві будь-які площини простору завжди перетинаються (лінія перетину – власна або невласна пряма);
  •  пряма і площина завжди перетинаються (у власній або невласній точках), отже, проекцією точки С, що належить площині П та П' буде невласна точка С'.

Описаним методом центрального проекціювання може бути побудована проекція будь-якої точки геометричної фігури, а отже, і проекція самої фігури. Наприклад, центральною проекцією відрізка [ВС] на площині П' є безліч центральних проекцій усіх точок відрізка [ВС] – [В'С'] (рис. 1.2).

Рис. 1.2

При центральному проекціюванні відбувається спотворення форми, розмірів та деяких інших властивостей предмету (рис. 1.3). Разом з тим, неважко відмітити, що частина властивостей зберігається, наприклад, проекція точки є точка; проекція прямої – теж пряма лінія. Якщо точка належить прямій, то проекція точки належить проекції тієї ж прямої; точка перетину прямих проектується в точку перетину їх проекцій. Проекція предмету, побудована методом центрального проекціювання, називається перспективою (рис. 1.3).

Рис. 1.3

Побудова проекцій паралельно об'єкту називається прямим завданням нарисної геометрії. Неважко відмітити, що метод центрального проекціювання дозволяє вирішувати її однозначно: кожна точка має на площині П' єдину проекцію, оскільки проекціювальна пряма перетинається з площиною П' в одній точці. Так, точка А (рис.1.1) має на площині П' єдину проекцію А', відрізок [ВС] – єдину проекцію [В'С'], будь-яка геометрична фігура – єдину проекцію.

У практичній діяльності необхідно вміти не тільки створювати креслення, але і читати їх, тобто судити за кресленням однозначно про сам предмет. Визначення форми і розмірів об'єкту за його кресленням називається зворотним завданням нарисної геометрії. Одна проекція точки не визначає її положення в просторі, оскільки може бути проекцією будь-якої точки, належної проекціювальній прямій. Так, точка А' (рис. 1.1) може бути проекцією будь-якої точки, що належить прямій ; [В'С'] на рис. 1.2 – проекцією будь-якої лінії, що належить проекціювальній площині, що визначається точкою S і прямою ВС.

Отже, одна проекція об'єкту не дозволяє судити про його форму і розміри, тобто однопроекційне креслення є необоротним.

1.2. Паралельне проекціювання

Якщо за центр проекцій прийняти невласну точку S простору, то проекціювальні прямі АА1, ВВ1, будуть паралельними між собою. Для їх побудови замість відсутньої на кресленні точки S задають напрям проекціювання s (рис. 1.4).

Рис. 1.4

Такий вид проекціювання називається паралельним, а точки А1, В1, D1 перетину проектуючих прямих з площиною проекцій П1 – паралельними проекціями точок А, В, D, простору. Очевидно, що при паралельному проектуванні, як і при центральному, кожна точка простору має на площині П1 одну проекцію. Ця проекція не визначає положення точки в просторі.

1.3. Інваріанти паралельного проекціювання

1. Проекція точки на площину є точка (рис. 1.4)

A ·A1.

2. Проекція прямої в загальному випадку пряма: І  І1, (рис. 1.5); вона вироджується в точку, якщо пряма паралельна до напряму проекціювання.

Рис. 1.5

3. Якщо точка належить лінії, то проекція точки належить проекції лінії (рис. 1.6).

A І A1  І1

Рис. 1.6

Наслідки з п.п. 2 та 3. Для побудови проекції прямої досить побудувати проекції двох точок, що належать прямій:

A І ^ B І =A1  І1 ^ B1  І1

4. Точка перетину ліній проектується в точку перетину їх проекцій (рис. 1.5):

К = а b K1 = а1  b1.

5. Проекції паралельних прямих паралельні (рис. 1.6):

І // І' =І1 // І1'

Наслідки:

1) відношення довжин відрізків паралельних прямих рівне відношенню довжин їх проекцій (рис. 1.6):

[АВ] // [CD]  

2) якщо точка, що належить відрізку прямої, ділить його в деякому відношенні, то проекція точки ділить проекцію відрізка в тому ж відношенні (рис. 1.6).

6. Якщо геометрична фігура Ф належить площині Σ, паралельній площині проекцій (наприклад, П1), то проекція цієї фігури на площину П1 конгруентна самій фігурі. Наприклад, якщо відрізок МN паралельний площині проекцій, то його проекція на дану площину конгруентна самому відрізку (рис. 1.6).

7. Проекція геометричної фігури не змінюється при паралельному перенесенні площини проекцій.

1.4. Ортогональне проекціювання

Якщо напрям проекціювання перпендикулярний площині проекцій, паралельне проекціювання називається ортогональним (прямокутним):

s П1  (AA1) П1.

В цьому випадку проекція А1 точки А називається ортогональною, або прямокутною (рис. 1.7). Інакше проекціювання називається косокутним.

Рис. 1.7

Рис. 1.8

Ортогональне проекціювання, будучи окремим випадком паралельного, значно спрощує побудову проекцій геометричних фігур і є основним при виконанні комплексних креслень технічних форм (рис. 1.8). Розглянуті в попередніх параграфах однопроекційні креслення геометричних фігур є необоротними. За ними не можна в думках відтворити просторову форму і розміри зображеного об'єкту. Існують різні способи усунення цього недоліку однопроекційних креслень залежно від прийнятого виду проекціювання.

Наприклад, при центральному проекціюванні точку можна проектувати з двох різних центрів (рис. 1.9), при паралельному – за допомогою двох різних напрямів, при ортогональному – на дві пересічні площини. Неважко відмітити, що в кожному з цих випадків виходять дві проекції А1, та А'1, точки А, що однозначно визначають її положення в просторі.

Рис. 1.9


ЛЕКЦІЯ №
·2. КОМПЛЕКСНІ КРЕСЛЕННЯ ГЕОМЕТРИЧНИХ ФІГУР

2.1. Комплексне креслення точки.

2.2. Комплексні креслення ліній.

2.3. Комплексні креслення прямих ліній.

Рис. 2.1

2.1. Комплексне креслення точки

Розглянемо систему двох взаємно перпендикулярних площин П1 та П2 (рис. 2.1). Площину П1 розташуємо горизонтально і назвемо горизонтальною площиною проекцій, а площину П2, перпендикулярну П1, розташуємо прямо перед собою і назвемо фронтальною площиною проекцій. Лінія х12 їх перетину називається віссю проекцій.

Візьмемо будь-яку точку А (рис. 2.1) і побудуємо її ортогональні проекції А1 та А2 відповідно на площинах П1 та П2. Точка А1 називається горизонтальною проекцією точки А, а точка А2 – її фронтальною проекцією.Точка А та її ортогональні проекції А1 та А2 належать одній площині. [(АА1)(АА2)], є перпендикулярною П1, П2 та осі х12. Відстань |АА1| точки А до площини П1 називається висотою точки А, а її відстань |АА2| до площини П2 – глибиною точки А.

Просторова модель площин проекцій (рис. 2.1) незручна для практичного використання, оскільки на площині П1 відбувається спотворення форми і розмірів горизонтальної проекції геометричної фігури. Для того, щоб перейти від просторової моделі площин проекцій до більш простої площинної моделі, тобто до плоского креслення, сумістимо площину П1 з площиною П2, обертаючи її навколо осі х12 в напрямі, вказаному на рис. 2.1 стрілками. В результаті отримаємо комплексне креслення точки А, яке складається з комплексу двох її проекцій А1 та А2, що належать одній прямій, перпендикулярній осі х12 (рис. 2.1). Пряма (А1,А2) та х12, що сполучає дві проекції точки на комплексному кресленні, називається лінією зв'язку. Отримане таким чином комплексне креслення точки буде оборотним, оскільки дві її проекції А1 та А2 однозначно визначають положення точки А в просторі.

У технічній практиці для визначення форми та розмірів предмету застосовується принцип внутрішнього координування, при якому задаються розміри предмету, що характеризують форму і взаємне розташування його точок, ліній і поверхонь щодо його конструкторських і технологічних баз, а не щодо площин проекцій. Тому в техніці прийнятий безосний спосіб виконання креслень. Площини проекцій при цьому в просторі не фіксуються, вісь проекцій стає невизначеною і на кресленні не наноситься (рис. 2.2,в). Підставою для цього є те, що проекція геометричної фігури не змінюється при паралельному перенесенні площини проекцій (п.7, розділ 1.3, лекція №·1).

Лінія зв'язку 1А2] на безосному комплексному кресленні проводиться вертикально. Якщо з яких-небудь причин необхідно зафіксувати площини проекцій П1 та П2, то на безосному комплексному кресленні наноситься вісь проекцій х12 перпендикулярно лініям зв'язку в будь-якому зручному місці між горизонтальною і фронтальною проекціями геометричної фігури.

У багатьох випадках для виявлення форми і розмірів предмету доводиться будувати його проекції не на дві, а на більшу кількість площин. Значна частина предметів вимагає побудови трьох проекцій. Для побудови третьої проекції предмету застосовується профільна площина проекцій П3, перпендикулярна П1 та П2 (рис. 2.2).

Рис. 2.2

Ортогональна проекція А3 точки А на профільну площину проекцій називається профільною проекцією точки. Відстань /АА3/ точки А до площини П3 називається широтою точки А. Очевидно, що дві будь-які проекції точки А визначають її положення в просторі (рис. 2.2). Утворення комплексного креслення точки А (рис. 2.2,б) зрозуміло з просторового креслення.

За двома заданими проекціями точки можна побудувати її третю проекцію, користуючись умовами зв'язку між проекціями точки на комплексному кресленні (рис. 2.2,б):

  •  горизонтальна і фронтальна проекції точки належать одній вертикальній лінії зв'язку;
  •  фронтальна і профільна проекції точки належать одній горизонтальній лінії зв'язку;
  •  горизонтальна і профільна проекції точки належать ламаній лінії зв'язку, вершина якого належить постійній прямій k креслення (пряма k є бісектрисою прямого кута, утвореного ламаною лінією зв'язку).

На безосному комплексному кресленні умови зв'язку між проекціями точки зберігаються (рис. 2.2,в). Якщо задана система взаємозв'язаних точок А,В,С, то за двома проекціями кожної з точок можна побудувати третю, якщо на ній є три проекції однієї з точок, наприклад точки А (рис. 2.3,а). Точка А називається при цьому базовою.

Рис. 2.3

Якщо прийняти площини проекцій П1, П2 та П3 за координатні площини декартової системи координат, то довжини відрізків, що виражають відстані точки А до площини проекцій, віднесені до одиниці довжини /е/ будуть координатами точки А (рис. 2.2,а,б):

|AA3| / |e| = xабсциса (широта); 

|A2| / |e| = уордината (глибина); 

|A1| / |e| = zапліката (висота). 

У технічних кресленнях за одиницю довжини приймають |е| = 1·мм. За координатами точки А(х,у,z) можна побудувати її проекції, а за заданими проекціями визначити її координати (рис. 2.2,б). При безосному способі зображення координати точки стають невизначеними. В цьому випадку для побудови комплексного креслення точки можна скористатися різницями координат, які не залежать від положення площин проекцій (рис. 2.3,б), або побудувати на ньому проекції координатних осей і віднести точку до системи координат Охуz (рис. 2.3,в).

Висновки

1.Сукупність двох і більше взаємозв'язаних ортогональних проекцій геометричної фігури, розташованих на одній площині креслення, називається комплексним кресленням.

2.Оборотне комплексне креслення повинне містити не менше двох проекцій геометричної фігури.

3. Для того, щоб креслення геометричної фігури було оборотним, воно повинно містити стільки проекцій, щоб кожна її точка мала не менше двох проекцій.

2.2. Комплексні креслення ліній

Лінії серед геометричних фігур займають особливе положення. Крім службового застосування, при виконанні зображень і різних графічних побудов, вони дають можливість вирішувати багато наукових та інженерних задач. Наприклад, за допомогою ліній можна створити наочні моделі багатьох процесів, встановити і досліджувати функціональну залежність між різними параметрами, конструювати поверхні технічних форм і т.п. Лінію можна представити або як межу поверхні, або як слід безперервно рухомої в просторі точки. Оскільки положення точки на лінії визначається однією безперервно змінною величиною (одним параметром), лінія є однопараметричною (одновимірною) безперервною безліччю точок. Для нарисної геометрії другий, так званий кінематичний, спосіб представлення лінії є зручнішим. Існують прямі, ламані та криві лінії.

2.3. Комплексні креслення прямих ліній

Пряма є така безліч точок, властивості якої визначаються відомою аксіомою прямої лінії: "через будь-які дві різні точки проходить одна і лише одна пряма" і теоремою, яка виходить з аксіоми прямої: "дві різні прямі можуть мати не більше за одну загальну точку".

Пряма загального положення

Пряма може займати в просторі різні положення щодо площин проекцій. Пряма, не паралельна і не перпендикулярна жодній з площин проекцій, називається прямою загального положення. Проекцією прямої лінії в загальному випадку є пряма. Очевидно, що в системі площин проекцій П21 пряма І буде мати дві проекції: І1 на П1 та І2 на П2 (рис.·2.4). Дві проекції прямої загального положення визначають її положення в просторі, оскільки кожна точка прямої має дві проекції.

Рис. 2.4

Для побудови проекцій прямої досить побудувати проекції двох її точок (рис. 2.4) на підставі наслідку з пп. 2 і 3, розділ 1.3.

Різниця координат двох неспівпадаючих точок А та В, що належать прямій І загального положення, не дорівнює нулю (рис. 2.4):

ХA - ХB = а ≠ 0,

YB - YA = c ≠ 0,

ZB - ZA = b ≠ 0.

Безліч точок, що складається з двох різних точок прямої та всіх точок, що знаходяться між ними, називається відрізком прямої.

Визначення довжини відрізка прямої способом прямокутного трикутника

На рис.2.5 показана просторова схема рішення даної задачі, а на рис. 2.6 приведені необхідні побудови на комплексному кресленні.

Рис. 2.5

Рис. 2.6

Проведемо [АВ0] та 1В1]. Трикутник АВВ0 – прямокутний. Довжина одного його катета дорівнює довжині горизонтальної проекції відрізка [АВ], а другого – різниці висот кінців відрізка [АВ].

|AB0| = |A1B1|; |BB0| = |BB1| – |AA1| = ZB – ZA.

Відрізок [АВ] є гіпотенузою цього трикутника, а кут α – кутом нахилу [АВ] до горизонтальної площини проекцій. Трикутник, конгруентний даному, можна побудувати на комплексному кресленні (рис. 2.6).

Прийнявши за один катет 1В1], будуємо прямокутний трикутник, другим катетом якого є відрізок 1В0] = ZB – ZA. Довжина гіпотенузи 1В0| цього трикутника рівна |АВ|, а кут α = В1 А1В0 – величині кута нахилу його до площини П1. Довжина відрізка може бути визначена як довжина гіпотенузи прямокутного трикутника, одним катетом якого є фронтальна проекція 2В2], а другим – різниця глибин точок А та В (ця побудова також показана на рис. 2.6).

Приналежність точки прямої лінії

Точка може належати прямій і знаходитися зовні прямої. Якщо точка С (рис. 2.7) належить прямій І, то проекції С1 та С2 точки С належать однойменним проекціям прямої І:

С І  СІ  І1 ^ C2  І2.

Якщо точка не належить прямій І, то принаймні одна з її проекцій не належить однойменній проекції прямої. На рис.2.7 точки А, В і D не належать прямій І, причому точка D розташована над прямою, а точка В – перед прямою.

Рис. 2.7

Пряма окремого положення

Прямі рівня

Пряма, паралельна одній з площин проекцій, називається прямою рівня. Горизонталь – пряма, паралельна П1 (рис. 2.8). На рис. 2.9 показано комплексне креслення горизонталі. Горизонталь позначається буквою h.

Рис. 2.8

Рис. 2.9

Її горизонтальна проекція h1 займає положення, відповідне положенню самої горизонталі в просторі, а фронтальна проекція перпендикулярна лініям зв'язку, оскільки ZВ - ZА = 0. Відрізок [АВ] горизонталі h і кут нахилу її до площини П2 проектуються на площину П1 без спотворення.

Фронталь – пряма, паралельна П2 (рис. 2.10, рис. 2.11).

Рис. 2.10

Рис. 2.11

Фронталь позначається буквою f, її фронтальна проекція f2 займає положення, відповідне положенню самої фронталі в просторі, а її горизонтальна проекція перпендикулярна лініям зв'язку, оскільки YB - YA = 0. Відрізок [АВ] фронталі f і кут α нахилу її до площини П1 проектуються на площину П2 без спотворення.

Профільна пряма – це пряма, паралельна П3 (рис. 2.12, рис. 2.13).

Рис. 2.12

Рис. 2.13

Профільна пряма позначається буквою р. Її профільна проекція займає положення, відповідне положенню в просторі самої профільної прямої, а горизонтальна і фронтальна проекції співпадають з однією і тією ж вертикальною лінією зв'язку, оскільки XA - ХВ = 0. Відрізок [АВ] профільної прямої р і кути α та β нахилу її відповідно до площин П1 і П2 проектуються на площину П3 без спотворення.

Положення горизонталі h і фронталі f у просторі визначається заданням на кресленні двох їх проекцій h1 і h2 та f1 і f2. Дві проекції р1 і р2 профільної прямої р не визначають її положення в просторі, оскільки цим проекціям відповідає незліченна безліч прямих, які належать профільній площині, що проходить через задану пряму. За аналогією з цим горизонталь не визначається двома своїми проекціями h2, h3, а фронталь – f1 і f3. Тому для визначення прямої р необхідно задати дві проекції р2, р3 або р1, р3 або ж задати на прямій р дві точки: А та В (рис. 2.10) – р22В2) і р11В1). Отже, двопроекційне комплексне креслення лінії рівня обернене тільки в тому випадку, якщо воно містить проекцію прямої на паралельну їй площину проекцій.


ЛЕКЦІЯ №
·3. КОМПЛЕКСНЕ КРЕСЛЕННЯ ПОВЕРХОНЬ

Всі поверхні можна розділити на плоскі (площини), багатогранні та криві. Простою поверхнею є площина.

3.1. Площина загального положення

Площина є така безліч точок, основні властивості якої виражаються наступними аксіомами:

1. Через три точки, що не належать одній прямій, проходить одна і лише одна площина. 

Наслідки:

  •  через пряму і не належну їй точку можна провести одну і лише одну площину;
  •  через дві пересічні прямі можна провести одну і лише одну площину;
  •  через дві різні паралельні прямі можна провести тільки одну площину.

2. Пряма, що проходить через будь-які дві різні точки площини, належить цій площині (якщо дві точки прямої належать площині, то і всі точки цієї прямої належать площині).

3. Якщо дві різні площини мають загальну точку, то їх перетин є пряма (дві площини перетинаються по прямій лінії).

4. Площина може займати різні положення щодо площин проекцій. Площина, не паралельна і не перпендикулярна жодній з площин проекцій, називається площиною загального положення.

Задати площину на кресленні проекціями безлічі її точок практично неможливо, оскільки проекції точок площини покриють площини проекцій і ми не отримаємо на них ніяких зображень. Тому площину на кресленні задають проекціями належних їй геометричних фігур, які однозначно визначають положення в просторі і дозволяють побудувати будь-яку її точку. На підставі аксіоми 1 та наслідків з неї, площину загального положення на кресленні можна задати (рис. 3.1.а,б,в,г,д):

Рис. 3.1

а). проекціями трьох точок, що не належать одній прямій лінії;

б). проекціями прямої і не належної до неї точки;

в). проекціями двох пересічних прямих;

г). проекціями двох різних паралельних прямих;

д)  проекціями плоскої фігури.

На рис. 3.2 приведені тривимірна модель і комплексне креслення площини загального положення.

Рис. 3.2


ЛЕКЦІЯ №
·4. КОМПЛЕКСНІ КРЕСЛЕННЯ ПОВЕРХОНЬ

4.1. Багатогранні поверхні. Многогранники.

4.2. Криві поверхні.

4.1. Багатогранні поверхні. Многогранники

Поверхня, утворена частинами попарно пересічних площин, називається багатогранною. На рис. 4.1 зображені деякі види багатогранних поверхонь. Їхніми елементами є грані, ребра та вершини.

Рис. 4.1

Відрізки площин, що створюють багатогранну поверхню, називаються гранями, лінії перетину суміжних граней – ребрами, точки перетину не менше ніж трьох граней – вершинами. Якщо кожне ребро багатогранної поверхні належить одночасно двом її граням, її називають замкнутою (рис. 4.1,б,г), інакше – незамкнутою (рис. 4.1,а,в).

Багатогранна поверхня називається пірамідальною, якщо всі її ребра перетинаються в одній точці – вершині (рис. 4.1,а). Пірамідальна поверхня має дві необмежені площини. Багатогранна поверхня називається призматичною, якщо всі її ребра паралельні між собою (рис. 4.1,г).

Геометричне тіло, з усіх боків обмежене плоскими багатокутниками, називається многогранником. Простими многогранниками є піраміди і призми (рис. 4.2).

Рис. 4.2

4.2. Криві поверхні

Загальні поняття і визначення

Криві поверхні широко застосовуються в різних областях науки і техніки при створенні контурів різних технічних форм або як об'єкти інженерних досліджень. Існують три способи задання кривих поверхонь:

1. Аналітичний – за допомогою рівнянь;

2. За допомогою каркаса;

3. Кінематичний, тобто переміщенням ліній у просторі.

Складанням рівнянь поверхонь займається аналітична геометрія; вона розглядає криву поверхню як безліч точок, координати яких задовольняють деякому рівнянню. На рис. 4.3 приведений приклад поверхні, заданої аналітично (системою рівнянь алгебри).

Рис. 4.3

При каркасному способі задання крива поверхня задається сукупністю деякої кількості ліній, що належать поверхні. Лінії, що створюють каркас, як правило, беруть сімейство ліній, що виходять при перетині поверхні рядом паралельних площин. Цей спосіб застосовується при проектуванні кузовів автомобілів, в літако- і суднобудуванні, в топографії і т.п.

Нарисна геометрія вивчає кінематичні способи створення і задання кривих поверхонь. При цьому кожна крива поверхня розглядається як сукупність послідовних положень лінії твірної І, що переміщається в просторі за певним законом. Лінія твірної при своєму русі може залишатися незмінною, а може і змінювати свою форму. Такий спосіб утворення поверхні називається кінематичним, а сама поверхня – кінематичною.

Закон переміщення лінії твірної, як правило, задається за допомогою направляючих ліній та алгоритму переміщення створюваних напрямів. На кресленні кінематична крива поверхня задається за допомогою її визначника. Визначником поверхні називають сукупність умов, необхідних і достатніх для задання поверхні у просторі.


ЛЕКЦІЯ №
·5 КОМПЛЕКСНІ КРЕСЛЕННЯ ПОВЕРХОНЬ

5.1. Аксонометричні проекції.

5.2. Основна теорема аксонометрії (теорема Польке).

5.3. Стандартні аксонометричні проекції.

5.4. Коло в аксонометрії.

5.5. Побудова аксонометричних зображень.

5.1. Аксонометричні проекції

Аксонометричні зображення широко застосовуються завдяки добрій наочності та простоті побудов. Слово «аксонометрія» в перекладі з грецького означає вимірювання по осях. Аксонометричний метод може поєднуватися з паралельним і з центральним проектуванням за умови, що предмет проектується разом з координатною системою.

Суть методу паралельного аксонометричного проектування полягає в тому, що предмет відносять до деякої системи координат і потім проектують паралельними променями на площину разом з координатною системою.

Рис. 5.1

На рис. 5.1 показана точка А, віднесена до системи прямокутних координат x,y,z. Вектор S визначає напрям проектування на площину проекцій П*.

Аксонометричну проекцію А1* горизонтальної проекції точки А прийнято називати вторинною проекцією. Спотворення відрізків осей координат при їх проекціюванні на П' характеризується так званим коефіцієнтом спотворення.

Коефіцієнтом спотворення називається відношення довжини проекції відрізка осі на картині до його дійсної довжини. Так по осі x* коефіцієнт спотворення складає u=0*x*/0x, а по осі y* і z*, відповідно, υ=0*y*/0y і ω=0*z*/0z.

В залежності від відношення коефіцієнтів спотворення аксонометричні проекції можуть бути:

1. Ізометричними, якщо коефіцієнти спотворення на всіх трьох осях рівні між собою; в цьому випадку u=υ=ω.

2. Диметричними, якщо коефіцієнти спотворення на двох будь-яких осях рівні між собою, а на третій – відрізняється від перших двох.

3. Триметричними, якщо всі три коефіцієнти спотворення на осях різні.

Аксонометричні проекції розрізняються також і за тим кутом φ, який утворюється проектувальним променем з площиною проекцій. Якщо φ ≠ 90°, то аксонометрична проекція називається косокутною, а якщо φ = 90°прямокутною.

5.2. Основна теорема аксонометрії (теорема ПОЛЬКЕ)

Розглянувши загальні відомості про аксонометричні проекції, можна зробити такі висновки:

  •  аксонометричні креслення оборотні;
  •  аксонометрична і вторинна проекції точки цілком визначають її положення в просторі.

Аксонометричні проекції оборотні, якщо відома аксонометрія трьох головних напрямів вимірювань фігури і коефіцієнти спотворення на цих напрямах. Аксонометричні проекції фігури є її проекціями на площині довільного положення при довільно вибраному напрямі проекціювання. Очевидно, можливо і зворотнє. На площині можна вибрати довільне положення осей з довільними аксонометричними масштабами.

У просторі завжди можливе таке положення натуральної системи прямокутних координат і такий розмір натурального масштабу по осях, паралельною проекцією яких є дана аксонометрична система.

Німецький вчений Карл Польке (1810 – 1876) сформулював основну теорему аксонометрії: три відрізки довільної довжини, що лежать в одній площині і виходять з однієї точки під довільними кутами, представляють паралельну проекцію трьох рівних і взаємно перпендикулярних відрізків, що виходять із однієї точки в просторі.

Згідно цієї теореми, будь-які три прямі в площині, що витікають з однієї точки і не співпадають між собою, можна прийняти за аксонометричні осі. Будь-які відрізки довільної довжини на цих прямих, відкладені від точки їх перетину, можна прийняти за аксонометричні масштаби. Ця система аксонометричних осей і масштабів є паралельною проекцією деякої прямокутної системи координатних осей і натуральних масштабів.

У практиці побудови аксонометричних зображень зазвичай застосовують лише деякі певні комбінації напрямів аксонометричних осей і аксонометричних масштабів: прямокутна ізометрія і диметрія, косокутна фронтальна диметрія, кабінетна проекція та ін.

5.3. Стандартні аксонометричні проекції

Згідно ДСТ 2.317-69, з прямокутних аксонометричних проекцій рекомендується застосовувати прямокутні ізометрію і диметрію. Між коефіцієнтами спотворення і кутом φ, створеним напрямом проекціювання і картинною площиною, існує така залежність:

u222=2+ctq2φ, 

якщо φ=900, то u222=2,

В ізометрії u=υ=ω і, отже, 3u2=2, звідки u= ≈ 0,82.

Таким чином, у прямокутній ізометрії розміри предмету за всіма трьома вимірюваннями скорочуються на 18%. ДСТ рекомендує ізометричну проекцію будувати без скорочення по осях координат (рис. 5.2), що відповідає збільшенню зображення проти оригіналу в 1,22 рази.

Рис. 5.2

Рис. 5.3

При побудові прямокутної диметричної проекції скорочення довжин по осі у' (рис. 5.3) приймають удвічі більшим, ніж по двох інших, тобто вважають, що u=ω, а υ=0,5u. Тоді 2u2+(0,5u)2=2, звідки u2=8/9 і u ≈0,94, а υ=0,47. У практичних побудовах від таких дробних коефіцієнтів зазвичай відмовляються, вводячи масштаб збільшення, що визначений співвідношенням 1/0,94=1,06, і тоді коефіцієнти спотворення по осях x' і z' рівні одиниці, а по осі у' удвічі менші υ=0,5. З косокутних аксонометричних проекцій ДСТ- ом передбачено застосування фронтальної та горизонтальної ізометрії і фронтальної диметрії (останню ще називають кабінетною проекцією).

5.4. Коло в аксонометрії

При паралельному проекціюванні кола на будь-яку площину П* отримуємо її зображення в загальному випадку у вигляді еліпса (рис. 5.4).

t2 // CB; t4 // AD; t6 // CB; t8 // AD.

Рис. 5.4

Як би не була розташована площина кола, спочатку доцільно побудувати паралелограм A*B*C*D* – паралельну проекцію квадрата ABCD, описаного біля даного кола, а потім за допомогою восьми точок і восьми дотичних вписати в нього еліпс. Точки 1, 3, 5 і 7 – середини сторін паралелограма. Точки 2, 4, 6 і 8 розташовані на діагоналях так, що кожна з них ділить напівдіагональ у співвідношенні 3:7. Дійсно, на основі властивостей паралельного проекціювания можна записати, що А2/1О=A*2*/2*O*, тобто А1/1О·=·(r √2-r)/r ≈3/7.

З восьми дотичних до еліпса перші чотири – це сторони паралелограма, а решта t2, t4,   t6, t8 – прямі, паралельні його діагоналям. Так дотична t2* до еліпса паралельна діагоналі C*D*.

Рис. 5.5

Пояснюється це тим, що t2* і C*D* є проекціями двох паралельних прямих t2 і CD. Графічні побудови, що передують викреслюванню самого еліпса, доцільно виконувати в наступній послідовності (рис. 5.5):

1. Побудувати аксонометричну проекцію квадрата – паралелограм A*B*C*D* і провести діагоналі A*C* і B*D*;

2. Відзначити середини сторін паралелограма – точки 1*, 3*, 5* і 7* ;

3. На відрізку 3*B*, як на гіпотенузі, побудувати прямокутний рівнобедрений трикутник 3*KB*;

4. З точки 3* радіусом 3*K описати півколо, яке перетне A*B* в точках L і M; ці точки ділять відрізок 3*A* і рівний йому відрізок 3*B* у відношенні 3:7;

5. Через точки L і М провести прямі, паралельні бічним сторонам паралелограма, і відзначити точки 2*, 4*, 6* і 8*, розташовані на діагоналях;

6. Побудувати дотичні до еліпса в знайдених точках. Дотичні t2 і t6 паралельні BD, а дотичні t4 і t8 паралельні AC.

7. Отримавши вісім точок і стільки ж дотичних, можна з достатньою точністю накреслити еліпс.

Рис.5.6

Рис. 5.7

ДСТ 2.317-69 визначає положення кіл, що лежать у площинах, паралельних площинам проекцій для прямокутної ізометричної проекції (рис. 5.6) і для прямокутної диметрії (рис. 5.7).

Якщо ізометричну проекцію виконують без спотворення по осях x, у, z, то велика вісь еліпсів 1,2,3 рівна 1,22, а мала вісь – 0.71 діаметра кола.

Якщо ізометричну проекцію виконують із спотворенням по осях x, у, z, то велика вісь еліпсів 1, 2, 3 рівна діаметру кола, а мала – 0.58 діаметра кола.

Якщо диметричну проекцію виконують без спотворення по осях x і z, то велика вісь еліпсів 1, 2, 3 дорівнює 1,06 діаметра кола, а мала вісь еліпса 10.95, еліпсів 2 і 30.35 діаметра кола.

Якщо диметричну проекцію виконують із спотворенням по осях х і z, то велика вісь еліпсів 1, 2, 3 дорівнює діаметру кола, а мала вісь еліпса 10.9, еліпсів 2 і 30,33 діаметра кола.

1 – еліпс (велика вісь розташована під кутом 90О до осі у);

2 – еліпс (велика вісь розташована під кутом 90О до осі z);

3 – еліпс (велика вісь розташована під кутом 90О до осі х).

5.5. Побудова аксонометричних зображень

Перехід від ортогональних проекцій предмету до аксонометричного зображення рекомендується здійснювати в такій послідовності (рис. 5.8):

Рис. 5.8

1. На ортогональному кресленні розмічають осі прямокутної системи координат, до якої відносять даний предмет. Осі орієнтують так, щоб вони допускали зручне вимірювання координат точок предмету. Наприклад, при побудові аксонометрії тіла обертання одну з координатних осей доцільно сумістити з віссю тіла.

2. Будують аксонометричні осі з таким розрахунком, щоб забезпечити якнайкращу наочність зображення і видимість тих чи інших точок предмету.

3. На одній з ортогональних проекцій предмету креслять вторинну проекцію.

4. Створюють аксонометричне зображення, для наочності роблять виріз чверті.

ДСТ 2.317-69 визначає умовності та способи нанесення розмірів при побудові аксонометричного зображення. При цьому основну увагу слід звернути на таке:

  •  Лінії штрихування перетину в аксонометричних проекціях наносять паралельно одній з діагоналей проекцій квадратів, що лежать у відповідних координатних площинах, сторони яких паралельні аксонометричним осям, рис. 5.9.

Рис. 5.9

  •  При нанесенні розмірів виносні лінії проводять паралельно аксонометричним осям, розмірні лінії – паралельно вимірюваному відрізку.
  •  В аксонометричних проекціях спиці маховиків і шківів, ребра жорсткості та подібні елементи штрихують.

5.5.1. Побудова аксонометричних проекцій плоских деталей

Побудова зображень плоских багатокутників зводиться до побудови аксонометричних проекцій їх вершин, які з'єднують між собою прямими лініями. У вигляді прикладу розглянемо побудову п'ятикутника, зображеного на рис. 5.10.

Рис. 5.10

Лінії X, Y приймемо за координатні осі. Проводимо ізометричні осі Xp та Yp (рис. 5.10). Для побудови зображення точки 1 достатньо на осі Yp відкласти відрізок Op-1, рівний за величиною координаті Y1. Потім відкладаємо в той же бік від точки Op відрізок Op-t, рівний координаті Y2, і через точку t проводимо пряму ab, паралельну осі Xp. Координати X2 вершин 2 і 5 п'ятикутника однакові за величиною, але різні за знаками; тому на ізометричному зображенні відкладаємо в обидва боки від точки t відрізки     t-2= t -5 = X2. Сторона 3-4 п'ятикутника паралельна осі X. Відклавши від точки q по осі Yp відрізок q-Op, рівний координаті Y3, проводимо пряму cd, паралельну осі Xp, і відкладаємо на ній відрізки q -3 = q -4 = X3. З'єднавши точки 1, 2, 3, 4, 5 прямими лініями, отримуємо аксонометричну проекцію п'ятикутника. Побудова аксонометричних проекцій плоскою кривою зводиться до побудови проекцій ряду її точок і з'єднання їх у певній послідовності. Hа рис. 5.11 показана побудова еліпса, розташованого в площині координатних осей X, Y.

Рис. 5.11

Hа еліпсі намічаємо ряд точок і визначаємо їх прямокутні координати X та Y. Провівши аксонометричні осі, відкладаємо від точки Op уздовж осі Xp відрізки, рівні за величиною координатам X намічених точок, а вздовж осі Yp – відрізки, рівні за величиною половині координат Y (показана побудова точок а, b, c, d). Через кінці відрізків проводимо прямі, паралельні осям Xp, Yp; на їх перетині отримуємо аксонометричні проекції відповідних точок, які з'єднуємо плавною лінією.

5.5.2. Побудова аксонометричних проекцій 3-вимірних об'єктів

Побудова проекцій многогранників зводиться до побудови їх вершин і ребер. Для призми зручніше починати з побудови вершин повністю видимої основи. Hа рис. 5.12 показана шестикутна призма, висота якої співпадає з віссю Z, а верхня основа розташована в площині осей X та Y. Ізометрична проекція цієї основи будується точно так, як і проекція п'ятикутника на рис. 5.10. Хід побудови зрозумілий з рис. 5.12. Оскільки довжина всіх бокових ребер призми рівна висоті призми h, то для побудови нижньої основи з вершин верхньої основи проведені прямі, паралельні осі Zр, і на них відкладені відрізки, рівні h. Кінці відрізків з'єднані прямими лініями.

Рис. 5.12

Побудова аксонометричної проекції піраміди, зображеної на рис. 5.12, слід почати з побудови основи, а потім з точки Ор відкласти на осі Zр висоту піраміди і отриману вершину піраміди Sр з'єднати з вершинами основи.

5.5.3. Побудова аксонометричних проекцій ліній перетину кривих поверхонь

Проекцію лінії перетину поверхонь можна будувати або за координатами ряду її точок, узятих з креслення проектованого предмету, або безпосередньо на аксонометричному зображенні, використовуючи для побудови допоміжні поверхні. Слід, по можливості, підбирати такі допоміжні поверхні, які із заданими поверхнями дають на кресленні прості для побудови лінії перетину.

Так, при побудові лінії перетину циліндрів допоміжні площини слід проводити паралельно прямолінійним створювальним циліндрових поверхонь. Hа рис. 5.13 площина R перетинає основи циліндрів по прямих ЕрFр і ОрНр, а циліндрові поверхні – по створювальних, що проходять через точки Ер, Fр, Qр, Нр. Утворювальні, перетинаючись між собою, створюють точки (наприклад, точка Ар), приналежні лінії перетину.

Рис. 5.13

Для побудови точок необхідної лінії зручно використовувати лінію перетину площин основ циліндрів (MpNp). Коли на кресленні відсутні проекції основ циліндрів, що перетинаються, то їх можна побудувати поза зображенням самої деталі (рис. 5.14).

Рис. 5.14


ЛЕКЦІЯ №·6. БУДІВЕЛЬНЕ КРЕСЛЕННЯ

6.1. Загальні поняття.

6.2. Зміст, види і масштаби будівельних креслень.

6.3. Конструктивні елементи і схеми будівель.

6.4. Координаційні осі і модуль.

6.5. Розміри на будівельних кресленнях.

6.1. Загальні поняття

Будівельними кресленнями називають креслення, які містять проекційне зображення будівельних об'єктів або їх частин і інші дані, необхідні для їх зведення.

Будівельні об'єкти залежно від їх призначення підрозділяють на 4 основні групи:

  •  житлові та громадські будівлі – цивільні;
  •  промислові будівлі;
  •  сільськогосподарські будівлі;
  •  інженерні споруди – мости, тунелі, естакади і т.п.

Найбільш прогресивний метод будівництва – монтаж, тобто збірка будівлі або споруди з окремих елементів заводського виробника. Вони в готовому вигляді поступають на будівельний майданчик, при проектуванні за каталогами типових виробів підбирають необхідні елементи і деталі, а на кресленнях проставляють марки цих виробів.

За призначенням будівельні креслення ділять на дві основні групи:

  •  креслення будівельних виробів
  •  будівельно-монтажні креслення і схеми.

При виконанні та оформленні будівельних креслень необхідно керуватися ДСТ -ами, ЕСКД і СПДБ (системи проектної документації для будівництва).

6.2. Зміст, види та масштаби будівельних креслень

Масштаби креслень вибирають відповідно до ДСТ 2.302-68. Для житлових і громадських будівель:

1. Плани поверхів, підвалу, фундаментів, розрізи, фасади, монтажі, плани перекриттів – М1:100,1:200; 1:500.

2. Плани секцій, фрагменти планів, розрізів і фасадів – 1:50; 1:100.

3. Вироби і вузли – 1:5; 1:10; 1:20.

6.3. Конструктивні елементи та схеми будівель

Будівельні об'єкти складаються з окремих частин-конструкцій. Конструкції бувають збірні, що складаються з окремих елементів, та монолітні, такі, що виготовляються на місці монтажу (рис. 6.1).

Рис. 6.1

6.4. Координаційні осі та модуль

1. Фундаментом під стіну або окрему опору (колону) називають підземельну частину будівлі, через яку передається навантаження на грунт. Фундаменти бувають стрічкові та стовпчасті.

2. Стіни в будівлі поділяються на зовнішні та внутрішні. Стіни бувають несучі (які передають навантаження на фундамент від власної ваги і ваги перекриття і даху), самонесучі (тільки від власної ваги) і навісні (навішуються на колони, складаються з окремих плит і навантаження від ваги передають на колони).

3. Перегородки – внутрішні захисні конструкції.

4. Цоколь – нижня частина зовнішньої схеми, що спирається на фундамент.

5. Перекриття – внутрішня горизонтальна конструкція, що розділяє будівлі на поверхи.

6. Покриття – верхня захищена конструкція, що визначає приміщення будівлі від зовнішнього середовища.

7. Крівля – верхній водоізолювальний шар покриття або даху будівлі.

8. Отвір – наскрізний отвір у стіні, призначений для установки вікна, дверей, воріт і ін.

9. Віконний блок – віконний перепліт з коробкою.

10. Сходова клітка – захищене капітальними стінами приміщення сходів.

11. Сходовий марш – нахилений елемент сходів із ступенями (не більше 18 ступенів).

12. Сходовий майданчик – горизонтальний елемент сходів між маршами. Основний (на рівнях поверхів) і проміжний (для переходу з одного маршу на інший).

Розрізняють дві основні конструктивні схеми будівлі:

  •  з несучими стінами (навантаження від перекриттів і даху, що сприймають стіни);
  •  каркасну (коли навантаження передається на систему зв'язаних між собою вертикально опор – колон і горизонтальних балок, на яких укладаються плити).

Основою для стандартизації та уніфікації в проектуванні, виготовленні виробів і будівництві служить Єдина модульна система (ЄМС), що є правилами координації розмірів на базі модуля. За величину основного модуля (М) прийнятий розмір 100·мм. На базі основного утворюються укрупнені та дробові модулі, які отримують множенням М на цілі та дробові числа: 6000, 3000, 1500 позначають 60М, 30М, 15М, (укрупнені модулі), а 50,20,10,5,2,1 – 1/2М, 1/5М, 1/10М, 1/20M, 1/50M, 1/100M (дроби).

Будівля або споруда в плані розчленовуються основними лініями на ряд елементів. Ці осі визначають розташування основних несучих конструкцій і називаються координаційними осями подовжніми і поперечними. Відстань між осями в плані називається кроком. Крок може бути подовжнім або поперечним (проліт – це відстань між осями в напрямі, який відповідає прольоту основної несучої конструкції перекриттю або покриттю. За висоту поверху Нпов приймають відстань від рівня підлоги даного поверху до рівня підлоги вище розміщеного. В одноповерхових промислових будівлях висота поверху рівна відстані від рівня підлоги до нижньої грані конструкції покриття. Розміри кроків, прольотів і висот поверхів повинні прийматися рівними укрупненому модулю. Розміри конструктивних елементів повинні бути кратними основному модулю.

Координаційні осі наносять штрих-пунктирними лініями і позначають марками в колах радіусом в 12·мм. Для маркування застосовують арабські цифри і прописні букви. Розмір шрифту на один-два номери більший розміру шрифту чисел. Цифрами маркірують осі зі сторони будівлі з великою кількістю осей. Послідовність маркування – зліва направо, знизу догори. Зазвичай розташовують нижньою та лівою сторонами плану.

Прив'язка. У будівлях з несучими подовжніми і поперечними стінами прив'язку до координаційних осей зовнішніх і внутрішніх стін проводять таким чином: внутрішню грань зовнішньої стіни розміщують від координаційної осі на відстані М або , тобто 100 або 200·мм (називається модульна прив'язка).

Рис. 6.2

Можлива також назва нульова прив'язка, коли координаційна вісь співпадає з внутрішньою поверхнею стіни (рис. 6.2, рис. 6.3). У внутрішніх стінах координаційна вісь повинна співпадати з віссю симетрії стіни, окрім стін сходових кліток і стін з каналами (центральними). 

6.5. Розміри на будівельних кресленнях

Розміри на будівельних кресленнях проставляються в мм без позначення одиниці вимірювання. Наносять у вигляді замкнутого ланцюга (рис. 6.2). Розміри допускається повторювати. Замість стрілок застосовують зарубки у вигляді короткої суцільної основної лінії завдовжки 2…4·мм під 45О до розмірної лінії. При цьому розміри лінії повинні виступати за крайні виносні на 1,3·мм (рис. 6.3).

Рис. 6.3

Нанесення розмірів на плані будівлі виконують за ДСТ 2.307-68, що здійснюється таким чином. Поза габаритами плану поверху проставляють три ланцюжки розмірів:

1-й ланцюжок: прив'язка простінків і зовнішніх граней стін до координаційних осей, розміри простінків і отворів.

2-й ланцюжок: відстань між всіма координаційними осями, прив'язка осей крайніх колон.

3-й ланцюжок: габаритні розміри будівлі, тобто відстань між крайніми координаційними осями.

При нанесенні розмірів діаметрів, радіусів і кутів замість зарубок ставлять стрілки.

Відмітки рівнів (висоти, глибини) елементу будівлі або конструкції від будь-якого відлікового рівня, що приймається за нульовий, поміщають на виносних лініях (або лініях контуру). Їх позначають знаком "виносна лінія рівня відповідає поверхні". Відмітки вказують в метрах з трьома десятковими знаками. Умовну нульову відмітку позначають 0.000. Відмітки нижче умовної нульової позначають із знаком мінус, відмітки вище нульової – без знаку. На планах, якщо це необхідно, відмітки вказують із знаком +. Як нульовий для будівель зазвичай приймають рівень підлоги 1-го поверху. Відмітки при необхідності супроводжують пояснювальними написами: – Рівень підлоги; Рівень землі (рис. 6.4).

Рис. 6.4

На планах напрям ухилу площини вказують стрілкою, над якою (якщо потрібно) проставляють величину ухилу.
ЛЕКЦІЯ №
·7 Архітектурно–будівельне креслення

7.1. Склад робочих креслень.

7.2. Викреслювання плану будівлі.

7.1. Склад робочих креслень

Відповідно до ДСТ 21.501-80, до складу компоненту креслень марки АР – «Архітектурне Рішення» входять:

  •  загальні дані з робочих креслень;
  •  креслення підземних конструкцій будівлі;
  •  плани поверхів, розрізи і фасади, їх фрагменти та вузли;
  •  план крівлі (даху);
  •  план підлог;
  •  схеми розташування перегородок;
  •  доповнення віконних отворів (окрім металічних).

Будівельні креслення будівлі та споруди складають за загальними правилами прямокутного проектування на основні площини проекцій. Зображення будівель мають свої назви.

7.2. Креслення планів будинків

Планом будівлі називається зображення будівлі, в думках розітнутої горизонтально, площиною на рівні віконних і дверних отворів (1м) і спроекційованого на горизонтальну площину проекцій. Показують те, що знаходиться в січній площині, і те, що під нею. Тобто, план – це горизонтальний розріз. Якщо планування приміщень однакове, то окрім плану першого поверху виконується план другого поверху. Його називають планом типового поверху.

На плані будівлі показують віконні та дверні отвори, розташування сходів, перегородок і капітальних стін, вбудованих шаф, санітарно-технічне устаткування. План розташовується під фасадом у проекційному зв'язку з ним. Для повної характеристики будівлі архітектурно-будівельна частина проекту містить різні плани: плани підвалу і фундаментів, плани поверхів (цокольного або першого), що повторюються, план типового поверху, плани підлог і покрівлі.

На плані типового поверху конструктивні елементи зображують спрощено – віконні отвори без полотен, перегородки – однією лінією.

На планах поверхів проставляють розміри, які дають можливість судити про величину всіх приміщень і розміри конструктивних елементів. Розміри наносять відповідно до ДСТ 2.307-68 і 21.105-79. Положення всіх конструктивних елементів визначається прив'язкою до координаційних осей.

Поза контуром будівлі проставляють розміри віконних і дверних отворів «у світлі» та простінків між ними, між координаційними осями і в осях.

Внутрішні розміри приміщень, товщину стін перегородок проставляють на внутрішніх розмірних лініях (ланцюжках). Їх проводять на відстані не менше 8…10·мм від стіни або перегородки. Проставляють також прив'язку всіх внутрішніх і капітальних стін до осей.

Площі приміщень проставляються в правому нижньому кутку плану приміщення в квадратних метрах без позначення одиниць вимірювання з двома десятковими знаками і межею внизу.

У будівлях з цегли товщини стін, розміри простінків повинні бути кратні розмірам цеглини: 250х120х65 мм. Вежі, канали в поперечних стінах зазвичай не показують, їх викладають на спеціальних кресленнях – розгортках стін з каналами. Схід з одного поверху на інший зазвичай здійснюється двома маршами. Оскільки план поверху утворюють розтином умовно січною площиною на рівні 1м, то в сходовій клітці висхідний марш перетинається приблизно посередині. На плані в цьому листі проводять хвилясту лінію обриву під кутом 450. Довша сторона цієї частини маршу повинна примикати до стіни сходової клітки. На планах першого поверху показують укорочений цокольний марш.

Невидимі конструктивні елементи на планах показують у тих випадках, коли вони можуть бути зображені на інших кресленнях як видимі. Їх зображають штриховими лініями.

На планах показують, в який бік відчиняються двері. Зовнішні двері з вулиці в будинок повинні відчинятися назовні, а двері зі сходів у квартиру – всередину квартири. Відкриття решти дверей визначається зручністю експлуатації.

Марки віконних отворів та зовнішніх дверей проставляють із зовнішнього боку стіни.

На плані розімкненою лінією показують положення січної площини для відповідного розрізу.

План будівлі викреслюють у такій послідовності (рис. 6.2):

1. вирішується компоновка креслярського плану,

проводяться подовжні і поперечні координатні осі;

2. викреслюються всі зовнішні і внутрішні стіни, перегородки і колони, якщо вони є;

3. проводяться розбиття віконних і дверних отворів в зовнішніх і внутрішніх стінах і перегородках, умовно показуються відчинення дверей;

4. викреслюються санітарно-технічні прилади і наносяться необхідні виносні та розмірні лінії;

5. проставляються усі розміри, робляться відповідні написи, перевіряються креслення; після виправлень і доопрацювання робиться остаточне обведення.

Контури розрізів і перетинів виконують суцільною лінією. Елементи, що не потрапляють у площину перетину, виконують тонкими лініями.


ЛЕКЦІЯ №
·8 КРЕСЛЕННЯ РОЗРІЗІВ ТА ФАСАДІВ БУДІВЛІ

8.1. Загальні поняття

8.2. Послідовність викреслювання розрізу.

8.3. Побудова розрізу по сходах.

8.4. Креслення фасадів будівель.

8.1. Загальні поняття

Розрізом називається зображення будівлі, подумки розітнутої вертикальною площиною до спроектованої на площину проекції. Положення січної площини для заданого розрізу показують на плані будівлі.

Розріз будівлі називається поперечним, коли січна площина перпендикулярна подовжнім стінам будівлі; і подовжнім, коли січна площина паралельна подовжнім стінам. Це найменування умовне, оскільки іноді трудно виділити переважаюче вимірювання. Іноді при виконанні розрізу застосовують не одну, а дві і більше січних паралельних площин. Такий розріз називається ступінчастим. Напрям січної площини позначають на плані першого поверху розімкненою лінією зі стрілками на кінцях, які показують напрями погляду. Біля стрілок ставлять арабські цифри або прописні букви, а на самому розрізі роблять напис: розріз 1-1.

При складанні розрізів січні площини не можна проводити по колонах, уздовж прогонів, балок перекриттів і по кроквах. У подовжньому напрямі ці елементи завжди показують перетнутими, а в поперечному – розітнутими. На розрізах видимі лінії контурів, перетини, що не потрапляють в площину, виконують суцільною тонкою лінією.

На початковій стадії проектування для виявлення внутрішнього вигляду приміщень і розташування архітектурних елементів інтер'єру складають архітектурні (або контурні) розрізи будівлі. В них не показують конструкції фундаментів, перекриттів, крокв (стропил) та інших матеріалів, але представляють розміри і висотні відмітки, необхідні для опрацьовування фасаду. Архітектурний розріз для будівництва будівлі не використовується.

На стадії розробки робочих креслень виконують конструктивні розрізи будівлі. Січні площини проводять так, щоб у розріз потрапили віконні та дверні отвори, сходові клітки, внутрішні стіни та інші конструктивні елементи будівлі. На розрізах видимі осі виносять вниз, маркують і проставляють розміри між суміжними осями.

Положення конструктивних елементів по висоті визначають за допомогою висотних відміток і розмірів, які проставляють на виносних лініях рівнів відповідних елементів. Усередині розрізу наносять висоти поверхів, дверних та віконних отворів, а також висотні відмітки рівнів підлог і сходових майданчиків.

Архітектурно-будівельні креслення типових проектів будівель зазвичай поділяють на дві групи: нульовий цикл (креслення підземної частини – фундаменти, підвал), креслення надземної частини будівлі.

Для монтажу сходових маршів і майданчиків служить розріз по сходах. Січна площина проводиться ближніми до спостерігача сходовими маршами. Із зовнішнього боку розрізу на відстані 12…15·мм проводять розмірні ланцюжки, які визначають розміри віконних отворів і простінків, цоколя, зовнішнього дверного отвору. На відстані 10..15·мм від цього ланцюжка наносять висотні відмітки рівня землі та верхівки стіни, полиці повернені назовні.

За умовну нульову відмітку приймають відмітку підлоги 1-го поверху. Також наносять відмітки підлоги сходової клітки в тамбурі (-0.890), вхідного майданчика (-0.940) – на один ступінь вище за тротуар. Рівень цих майданчиків підвищується в напрямі до сходового маршу, з тим, щоб дощова вода не потрапила в сходову клітку.

На розрізах виробничих будівель зображають не всі елементи, розташовані за січною площиною, а тільки в безпосередній близькості.

8.2. Послідовність креслення розрізу (рис. 8.1.

Рис. 8.1

  1.  Проводять координаційні осі основних несучих конструкцій. Перпендикулярно проводять горизонтальні лінії рівнів: поверхонь землі, підлоги, всіх поверхів і верхівки горищного перекриття та карниза.
  2.  Наносять контури зовнішніх і внутрішніх стін перегородок, що потрапили в розріз, а також висоти міжповерхових і горищних перекриттів та коника даху, викреслюють винесення карниза і цоколя, викреслюють скати дахів.
  3.  Намічають у зовнішніх і внутрішніх стінах і перегородках віконні та дверні отвори, а також видимі дверні отвори та інші елементи, розташовані за січною площиною.
  4.  Проводять виносні та розмірні лінії, кухлі для маркування осі та знаки висотних відміток.
  5.  Проводять остаточне обведення, проставляють розміри та висотні відмітки, роблять пояснюючі написи і вказують номер розрізу.

8.3. Побудова розрізу по сходах (рис. 8.2)

Рис. 8.2

Хай довжина сходової клітки 5610 мм, ширина 2200. Висота поверху 3000. При висоті ступеня 150 в кожному марші мають бути 10 ступенів (1500:150).

Горизонтальну площину ступеня називають проступом. Проступ останнього ступеня кожного маршу співпадає з рівнем майданчика і включається в нього. Тому в плані число ходи менше числа ступенів на один. Проводять координаційні осі, викреслюють стіни, відзначають горизонтальними лініями рівні сходів, майданчиків (поверхових і проміжних). Потім від внутрішньої стіни відкладають ширину майданчика (1410) і дев'ять разів по 300. Проводять тонкі вертикальні лінії. Після цього відкладають ширину одного ступеня у бік майданчика першого поверху (точка ”А”) з'єднують точку ”А” з крайньою точкою вище розміщеного майданчика (точка ”В”) пряма „АВ” перетинає вертикальні лінії в точках, через які проводять горизонтальні лінії ступенів. Після цього викреслюють сходові майданчики і марші, обводять контурними лініями всі елементи, що потрапили в січну площину.

8.4. Креслення фасадів будівель

Види будівлі спереду, ззаду, справа та зліва називають фасадами. У найменуванні фасадів указуються крайні координаційні осі. Фасади дають уявлення про зовнішній вигляд будівлі, про його загальну форму, розміри, кількість поверхів, наявність балконів і лоджій. Погляд на будівлю з боку вулиці називають головним фасадом, з боку подвір'я – дворовим, а з боків – торцевими.

На кресленнях фасадів показують розташування вікон, дверей, балконів, наличників і т.п. У великоблочних і панельних будівлях показують розрізи стін на блоки і панелі. Розміри на фасадах не наносять, показують тільки крайні координаційні осі. Справа або зліва проставляють відмітки висот – рівня землі, цоколя, низу і верху отворів, карниза, верхівки крівлі. На фасадах маркують конструктивні елементи, які не були показані на кресленнях планів і розрізів. Основою фасаду служить суцільна потовщена лінія 1,5...2.

Фасади зазвичай виконують в М 1:100, 1:200 (цивільні будівлі) та 1:200, 1:500 (промислові будівлі). Складні ділянки фасадів виконуються у вигляді фрагментів в М 1:10, 1:20.

На кресленнях фасадів виробничих будівель наносять марки заповнення віконних отворів, деформаційні шви, пожежні сходи, жалюзійні грати і т.п. Штрихуванням виділяють ділянки стін з матеріалу, який відрізняється від усього фасаду. Конструктивні елементи зображаються спрощено (наприклад, товщину палітурки викреслюють в одну лінію). До креслень фасаду відносять також схеми заповнення віконних отворів. На них показують розміри отворів. Умовним позначенням показують відкриття палітурок (гіпотенуза трикутника – місце підвіски палітурки). Наносять марки елементів. До схеми додається специфікація елементів.

Рис. 8.3

Послідовність викреслювання фасадів (рис. 8.3)

  1.  Наносять координаційні осі та креслять загальний контур будівлі.
  2.  Викреслюють віконні та дверні отвори, карниз, балкони, плити козирків та інші архітектурні елементи.
  3.  Викреслюють віконні палітурки, двері огорожі балконів, вентиляційні та димові труби на даху, проставляють значки відміток.
  4.  Після перевірки відповідності з планом і розрядом проводять остаточне обведення.

Фасади виконуються основною лінією. Лінію землі виконують потовщеною лінією, такою, що виходить за межі фасаду.


ЛЕКЦІЯ №·9. ГРАФІКИ, ДІАГРАМИ, СТРУКТУРНІ ТА КЛАСИФІКАЦІЙНІ СХЕМИ

9.1. Загальні поняття.

9.2. Правила виконання діаграм.

9.1. Загальні поняття

  1.  Координаційні осі.
  2.  Масштаби і шкала.
  3.  Лінії і точки.
  4.  Позначення величин.
  5.  Нанесення одиниць вимірювання.

Графіком називають креслення, яке показує зв'язок і залежність величин.

9.2. Правила виконання діаграм

Правильне виконання діаграм, які зображають функціональну залежність двох або більше змінних величин у системі координат, встановлює ГОСТ 2.319-81. Діаграма може мати найменування, яке пояснює функцію, що зображає залежність і текстову пояснювальну або графічну частину, застосовану в діаграмі, позначену і розміщену після найменувань діаграми або на вільному місці поля діаграми. Діаграму для інформаційного зображення функціональної залежності допускається виконувати без шкал значень величин. У цьому випадку осі координат закінчують стрілками, які вказують напрями зростання значення величин. Ці діаграми виконуються на всіх напрямках координат. У діаграмі зі шкалами осі можуть бути без стрілок.

Значення величин, пов'язаних із зображенням, слід відкладати на осях координат у вигляді шкал. У прямокутній системі незалежна змінна відкладається на горизонтальній осі. Додатні значення величин відкладаються вправо по горизонталі і вгору по вертикалі осі. При виконанні діаграми функціональної залежності слід зображати в аксонометричній площині Значення змінних величин слід відкладати на осях координат в лінійному масштабі. Координатні осі як шкали значень, що зображають величини, слід розділити на графічні інтервали одним з наступних способів:

  •  координатною сіткою;
  •  ділильними відрізками і поєднанням координатної сітки і додатковими штрихами.

Розмір графічного інтервалу слід вибирати з урахуванням призначень діаграм (для зручності звіту). Поряд з діленням сітки або ділильними штрихами повинні бути вказані відповідні числа (хоч би після першого і останнього ділення). Частоту нанесення часових позначок і проміжних ділень шкал слід вибирати з урахуванням зручності користувача діаграмами.

Числа біля шкал слід розміщувати поза полем діаграми і підписувати горизонтально осі координат, осі шкал обмежують координатною сіткою. Поле діаграми виконується суцільними осьовими лініями.

На діаграмі першої функціональної залежності її зображення виконується лінією завтовшки 2,5·мм. Характерні точки лінії функціональної залежності зображення підписуються біля точки на полі діаграм або тонкою суцільною лінією проводяться біля точки діаграми.

Змінні величини слід указувати одним з чотирьох способів:

  •  символом;
  •  найменуванням;
  •  найменуванням і символом;
  •  математичним виразом функціональної залежності.

В діаграмі зі шкалами позначення величин розміщують усередині шкали з її зовнішнього боку або (при об'єднанні символу з позначенням одиниці у вигляді дробу) в кінці шкали після останнього числа. У діаграмі без шкал позначення величин розміщується поблизу стрілки, якою закінчується вісь. Позначається у вигляді символів і математичних виразів, розташованих паралельно горизонтальній лінії. Якщо в діаграмі зображується лініями дві або більше функціональних залежностей, то біля цих ліній проставляють найменування або символи відповідних величин або порядкові номери, що розшифровують їх в пояснювальній частині діаграми. Якщо в діаграмі функціональна залежність трьох змінних зображується системою ліній, параметри (числові значення) змінної величини вказують на полі діаграми в окремих лініях системи або поза полем діаграми на ділянці, де не нанесена шкала.

Одиниці фізичних величин (одиниці вимірювання) наносять одним із наступних способів:

  1.  В кінці шкали між останнім і передостаннім числом. При відсутності місця передостаннє число не наносять.
  2.  В місці з найменуванням змінної.
  3.  Після останнього числа в кінці шкали з позначенням змінної величини у вигляді дробу, в чисельнику якого проставляють позначення змінної величини, а в знаменнику – позначення цієї величини.

Одиниці кутів (градуси, мінути, секунди) наносять один раз для останнього числа шкали. Допускається наносити їх для кожного числа шкали.


Список рекомендованої літератури

Основна література

  1.  Антонович Є.А. та ін. Нарисна геометрія. Практикум: Навч. Посібник /За ред. проф. Є.А. Антоновича. –Львів: Світ, 2004. – 528 с.
  2.  Бриллинг Н.С. Справочник по строительному черчению. – М.: Стройиздат, 1987. – 448 с.
  3.  Бубенников А.В. Начертательная геометрия / А.В. Бубенников, М.Я. Громов. – М.: Высш. шк., 2003. – 416 с.
  4.  Гордон В.О., М.А. Семенцов-Огиевский. Курс начертательной геометрии: Учеб. Пособие для вузов/ Под ред. В.О. Гордона и Ю.Б. Иванова. – 24-изд., стер. – М.: Высш. шк., 2000.– 272 с.
  5.  Государственные стандарты ЕСКД. – М., 1984
  6.  Иванов Г.С. Начертательная геометрия: Учебник для вузов. – М.: Машиностроение, 1995. – 224 с.
  7.  Інженерна та комп’ютерна графіка: Підручник / В.Є. Михайленко та ін. За ред. В.Є. Михайленка – К: Вища шк., 2007 – 342 с.
  8.  Короев Ю.Ч. Строительное черчение и рисование. – М.,1983. – 152 с.
  9.  Лагерь А.И. Инженерная графика /А.И. Лагерь, Э.А. Колесникова. – М.: Высш. шк., 1985. – 176 с.
  10.  Локтев О.В. Краткий курс начертательной геометри: Ученик для Втузов. – М.: Высш. шк., 1985. – 136 с.
  11.  Начертательная геометрия: Учебник для вузов / Н.Н. Крылов, П.И. Лобандиевский, С.А. Мэн, В.Л. Николаев, Г.С. Иконникова. – М.: Высш. шк., 2004. – 231с.
  12.  Фролов С.А. Начертательная геометрия. – М.: Машиностроение, 2003. – 240 с.
  13.  Четверухин Н.Ф. Начертательная геометрия / Н.Ф. Четверухин, В.С. Левицкий, З.И. Прянишникова и др. – М.: Высш. шк., 2003. – 420 с.

Додаткова література

  1.  Единая система конструкторской документации. Общие правила выполнения чертежей. – М.:, 1988.
  2.  Завдання з нарисної геометрії (для самостійної роботи студентів)/ Укл.: Лусь В.І..Киркач Т.Є., Мандріченко О.Є.,Радченко А.О. – Харків: ХНАМГ, 2006. – 60 с.
  3.  Збірник задач з інженерної та комп’ютерної графіки: Навч. Посіб./ В.Є. Михайленко та інш.: за ред.. В.Є. Михайленка. – К.: Вища шк.,2002 – 159 с.
  4.  Локтев О.В., Числов П.А. Задачник по начертательной геометри: Учебное пособие для Втузов. – М.: Высш. шк., 1984. – 104 с.
  5.  Начертательная геометрия. Инженерная графика (рабочая программа, методические указания и контрольные задания) – Харьков, УЗПИ, 1989.
  6.  Практикум з нарисної геометрії. Навчально-методичний посібник (для самостійної роботи студентів) Авт.: Лусь В.І..Киркач Т.Є., Мандріченко О.Є.,Радченко А.О.; за ред. Луся В.І. – Харків: ХНАМГ, 2005. – 184 с.
  7.  Семёнов В.Н. Унификация и стандартизация проектной документации в строительстве. – Л.:, 1985. – 224 с.
  8.  Система проектной документации для строительства СПДС (Межгосударственный стандарт). М.: – 2003.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23533. НЕМЕЦКО-РУССКИЙ ФРАЗЕОЛОГИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ 181 KB
  Фразеологизмы компоненты которых в качестве лексем являются грамматическими омонимами также разрабатываются в отдельных гнездах причем при вокабуле дается на это указание: ALTE der die ALTE das Указание на часть речи дается также при вокабулах имеющих омографическое начертание в связи с выделением их прописным шрифтом: LEBEN v . Расположение фразеологизмов в словаре а При наличии в компонентном составе одного существительного искать фразеологизм нужно под ним: großer Bahnhof под Bahnhof jn mit anderen Augen ansehen под Augen...
23534. Турецкий язык за 12 уроков 706.5 KB
  Начальный курс турецкого языка, разработан на основе пособия “Mehmet Hengirmen, 30 Derste Türkçe” для школы иностранных языков. В турецком все читается, как пишется, за исключением одной нечитаемой буквы. Имеет 8 гласных. Непривычных букв всего несколько:
23535. Турецкий язык за 30 уроков 765 KB
  Урок 1 Здравствуйте Ольга: Merhaba Здравствуйте Эрол: Merhaba Здравствуйте Ольга: Adınız ne Как вас зовут имя Ваше как Эрол: Adım Erol. Ольга: Nasılsınız Как поживаете как вы Эрол: Teşekkür ederim iyiyim. А у вас как дела Ольга: Teşekkür ederim ben de iyiyim. 1В Знакомство Ольга: Adınız ne Как вас зовут Эрол: Adım Erol.
23536. УЧЕБНИК ТУРЕЦКОГО ЯЗЫКА 3.45 MB
  18 Гласный а 18 Гласный ı 18 Согласные l m n s 18 Согласные b d r 18 УПРАЖНЕНИЯ 19 Гласный i 19 Гласный e 19 О СМЯГЧЕНИИ СОГЛАСНЫХ unsuz yumuşaması 20 УПРАЖНЬНИЯ 20 СЛОВАРЬ 22 НЕОПРЕДЕЛЕННЫЙ АРТИКЛЬ 23 ПРИНЦИП НЕБНОГО ПРИТЯЖЕНИЯ 24 АФФИКС МНОЖЕСТВЕННОГО ЧИСЛА çoğul eki 24 УПРАЖНЕНИЯ 25 ОПРЕДЕЛИТЕЛЬНАЯ ГРУППА belirtme grupu 25 УПРАЖНЕНИЯ 16 АФФИКСЫ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ iyelik ekleri 27 Аффикс принадлежности 1го лица единственного числа birinci kişi tekil iyelik eki 27Аффикс принадлежнocmu 2го лица единственного...
23537. ГРАММАТИКА ШВЕДСКОГО ЯЗЫКА 401 KB
  Неопределённый артикль который ставится перед существительным для общего рода en а для среднего рода ett например: en flicka девочка en dag день ett hus дом ett regn дождь. Это происходит по схеме: существительное неопределённый артикль en ett например: Dag en – dagen hus ett – huset. Определённый артикль среднего рода с существительными на согласный имеет вид –et а на безударный гласный –t например: hus – huset öga – ögat глаз. например: den långa dagen – долгий день det långa borget – длинный стол de långa...
23538. ЭКСПРЕСС–КУРС ЯПОНСКОГО ЯЗЫКА 678.5 KB
  Перед тем, как приступить непосредственно к урокам, необходимо овладеть каной. Кана – слоговая азбука, возникшая в VII в. нашей эры в результате графического сокращения и преобразования китайских иероглифов в знаки алфавита. Существует два вида каны – хирагана и катакана. Хирагана предназначена для записи собственно японских слов и китаизмов
23539. Учебник языка эсперанто 888 KB
  В отличие от русского языка в настоящем времени глаголсвязка estas 'есть' 'является' 'имеется' 'находится' от глагола esti 'быть' не опускается: Nia celo estas demokratio. Marso estas planedo. Формы множественного числа слов оканчивающихся на o или a образуются прибавлением окончания j: novaj frazoj; niaj geografiaj kartoj; Vi estas juna 'Ты молод'; Vi estas junaj 'Вы молоды'. Глагол havi всегда требует винительного падежа глагол esti – никогда; Li havas elegantan palton; Lia palto estas eleganta.
23540. ГРАММАТИКА ИСПАНСКОГО ЯЗЫКА 1.02 MB
  1 Имя существительное – Nombre sustantivo В испанском языке существительные бывают: собственные Rosa Роза Carmen Кармен нарицательные la mesa стол el árbol дерево одушевленные el hombre мужчина el gato кот неодушевленные el bosque лес la silla стул конкретные la cara лицо el techo потолок абстрактные el tiempo время el aire воздух собирательные la biblioteca библиотека la muchedumbre толпа 1. Существительные которые оканчиваются в единственном числе на согласные z и x меняют их во множественном числе на c:...