5225

Інженерне обладнання будівель. Опорний конспект лекцій

Конспект

Архитектура, проектирование и строительство

Тема 1. Склад інженерних систем у готельно-ресторанному комплексі. Системи опалення, їх характеристика та обладнання План Види інженерного обладнання та його призначення. Системи опалення. Нагрівальні прилади систем опалення....

Украинкский

2012-12-05

2.92 MB

487 чел.

Тема 1. Склад інженерних систем у готельно-ресторанному комплексі. Системи опалення,  їх характеристика та обладнання

План

  1.  Види інженерного обладнання та його призначення.
  2.  Системи опалення.
  3.  Нагрівальні прилади систем опалення.
  4.  Характеристика окремих систем опалення

1. Види інженерного обладнання та його призначення

Інженерне обладнання будівель – це комплекс технічних пристроїв, що забезпечують сприятливі (комфортні) умови побуту, трудової діяльності, технологічного процесу в приміщеннях громадської будівлі.

Інженерне обладнання за призначенням  можна умовно розділити на окремі інженерні системи.

Види інженерних систем

Опалення

Підтримання необхідного температурного режиму в приміщеннях будівлі у холодний період року

Вентиляція

Видалення із приміщень забруднень повітря, надлишків вологи і тепла та заміна повітря свіжим (зовнішнім)

Кондиціювання

Забезпечення необхідних параметрів повітря у приміщеннях будівлі

Гарячого і холодного водопостачання

Забезпечення водою для господарсько-побутових, технологічних та протипожежних  потреб

Каналізація

Приймання та відведення виробничих та господарсько-побутових стоків

Електрозабезпечення

Забезпечення приміщень будівлі електрострумом для освітлювально-побутових та технологічних потреб

Газозабезпечення

Забезпечення енергоносієм устаткування, яке працює на газі

Зв’язок

Забезпечення внутрішнього та зовнішнього зв’язку

Охоронна та протипожежна сигналізація

Забезпечення безпеки зон життєзабезпечення і протипожежної безпеки

Вертикальний транспорт

Забезпечення міжповерхового переміщення вантажів та пасажирів для підвищення ефективної експлуатації будівель та споруд

2. Системи опалення

Теплозабезпечення в закладах ресторанного та готельного господарства, у тому числі вбудованих чи вбудовано-добудованих у будівлях різного призначення, може здійснюватися:

  •  від зовнішніх мереж;
  •  від власних автономних джерел.

При теплозабезпеченні від зовнішніх мереж залежно від місцевих умов в закладах ресторанного і готельного господарства обладнують індивідуальний тепловий пункт  або вузол управління.

Опалювальні системи за місцем розміщення генератора тепла поділяються на місцеві і центральні.

В місцевих системах генератор тепла й опалювальні прилади знаходяться в опалюваному приміщенні (опалення пічне, газовими й електричними приладами). В центральних генератор тепла розміщено за межами опалювального приміщення. В закладах ресторанного і готельного господарства переважного використання набули системи центрального опалення

Система центрального опалення складається з:

  •  генератора тепла;
  •  системи трубопроводів для переміщення по них теплоносія;
  •  опалювальних приладів.

Для з’єднання всіх елементів систем опалення використовують труби:

  •  сталеві (швидко ржавіють);
  •  мідні (мають велику вартість);
  •  пластикові (недорогі, але необхідна обережність під час монтажу та експлуатації);
  •  металопластикові.

Класифікація систем центрального опалення

За видом теплоносія

Водяне

використовується вода з температурою до 150° С

Парове

використовується пара низького чи високого тиску (до 600 кПа)

Повітряне

працює за рахунок надходження в приміщення гарячого повітря з більш високою температурою, ніж в опалюваному приміщенні

За розміщенням подавальних трубопроводів

Із верхнім розведенням

подавальні трубопроводи прокладаються по даху чи під стелею верхнього поверху

З нижнім розведенням

подавальні трубопроводи прокладаються по підвалу, над підлогою першого поверху чи каналах, що знаходяться під підлогою

За схемою прокладання теплопроводів

Однотрубні

теплоносій в опалювальні прилади надходить і відводиться по одному стояку (прилади розміщені послідовно)

Двотрубні

теплоносій в опалювальні прилади надходить і відводиться по різних стояках (прилади розміщені паралельно)

За способом переміщення теплоносія

Із природною циркуляцією

за рахунок наявності більш високого тиску в централізованій мережі чи котлі або бойлері

Із штучною циркуляцією

виникає за рахунок використання насосу (відцентрового)

За способом теплопостачання

Із централізованим теплопостачанням

тепло виробляється на центральних опалювальних районних котельнях чи на ТЕЦ (теплоелектроцентралях)

Із автономним теплопостачанням

тепло виробляється у власних модульних котельних установках, встановлених на даху будівлі чи на рівні опалювальної системи. Такі установки компактні, прості та надійні в експлуатації, мають високий коефіцієнт корисної дії, працюють на рідкому чи газовому паливі

За способом приєднання до централізованої мережі теплопостачання

Із безпосереднім приєднанням

вода із ТЕЦ подається безпосередньо у місцеву мережу будівлі, попередньо пройшовши елеваторний вузол опалення, призначений для зниження тиску і температури гарячої магістральної води  

Із гідравлічно ізольованим приєднанням

вода із ТЕЦ не надходить у місцеву мережу, а використовується для  нагрівання води, що циркулює у місцевій системі. Це досягається шляхом використання теплообмінного апарата, який називається бойлером

Розрахунок втрат тепла

Основні втрати тепла приміщеннями відбуваються через зовнішні огороджувальні конструкції: стіни, вікна, підлогу нижнього і перекриття верхнього поверхів. Тепловтрати кожного огородження визначають за формулою

                      Q = k·F·(tв-t3α,                            (1)

де Q - втрати тепла через огородження, Вт

    kкоефіцієнт теплопередачі огороджувальної конструкції (кількість тепла, що передається через огородження площею 1 м2 протягом 1 години при різниці температур внутрішнього і зовнішнього повітря 1°), Вт/м2·°С;

    F – площа огороджувальної конструкції, м2;

    tв – внутрішня температура повітря, °С;

             tз   – температура зовнішнього повітря, приймається рівною розрахунковій зовнішній температурі для опалення  tр.о, °С;

    α – поплавковий коефіцієнт, що враховує ряд факторів, які збільшують чи зменшують роззвтрати тепла: надбавка на вітер і орієнтацію огороджень на сторони світу, висоту приміщень тощо.

Наближені розрахунки витрат тепла приміщеннями можна проводити з використанням питомої теплової характеристики. Тоді розрахункові витрати тепла визначаються за формулою

              Qр = qo·V·(tв- tр.о),                              (2)

 

де Qр – розрахункові витрати тепла за 1 год, Вт;

              qo – питома теплова характеристика будівлі, Вт/м3·°С.

              V  - об’єм приміщення, м3.

Питома теплова характеристика qo залежить від об’єму  будівлі. Наприклад, при  V будівлі до 1000 м3 рекомендується qo приймати рівною 0,58 Вт/м3·°С, при V будівлі від 1000 м3 до 3000 м3 qo = 0,52 Вт/м3·°С.

3. Нагрівальні прилади систем центрального опалення

Нагрівальні прилади у системах опалення  призначені для передання тепла від теплоносія до повітря приміщень за рахунок теплообміну. Встановлюються в місцях найбільшого надходження холоду.

Найбільш розповсюдженими є радіатори, які віддають тепло випромінюванням і частково конвекцією (камінний тип). Вони складаються з окремих секцій, що дозволяє збирати прилади різної площі, і можуть бути ребристими чи плоскими (рис. 1а). Виготовляються зі сталі, чавуну, алюмінію, кераміки, фарфору.

Широко використовуються також конвектори (рис. 1 б), які віддають тепло за рахунок циркуляції повітря (конвекційний тип). Кімнатне повітря надходить у прилад через нижній отвір, стикаючись із нагрівальною поверхнею (ребриста труба), нагрівається і виходить через верхній отвір.  За рахунок руху повітря інтенсивність теплообміну збільшується порівняно з радіаторами на 20%. У конвектор довжиною понад 0,55 м може бути вмонтований зволожувач повітря.

В приміщеннях, де в якості фасаду використовується вітрина з низьким підвіконним простором, перевага надається підлоговим канальним конвекторам (фанкойлам) (рис. 1 в).  Корпус такого приладу монтується в підлозі. Перадача теплової енергії відбувається шляхом природньої чи примусової (за допомогою вентилятора) конвекції.

Рис. 1. Опалювальні прилади:

а – радіатор; б – однорядний конвектор; в – канальні конвектори (фанкойли);

Останнім часом активно використовують опалювальні панелі – плити (здебільшого бетонні) з вмонтованими у них змійовиками із стальних труб або електропровідним кабелем. Такі панелі розміщують у конструкціях підлоги, стін, стелі.

Нагрівальні кабелі (рис. 2) призначені для обігрівання приміщень у житлових і виробничих приміщеннях. Максимальна температура металевого провідника становить 100° С.

                       Рис. 2. Нагрівальний кабель:

1 - металевий нагрівальний провідник; 2 - двошарова ізоляція із пластика 3 - мідне обплетення 4 - пластикова оболонка

Для регулювання підігріву повітря у приміщенні на опалювальні прилади може встановлюватися вентиль з термостатичною головкою, яка є одночасно чутливим і регулюючим елементом. Діапазон регулювання температури у приміщенні може коливатись від 10  до 28°С.

Електронні термостатичні головки з мікропроцесором дозволяють регулювати температуру за певною програмою впродовж дня, тижня, трьох тижнів з використанням більше ніж 60 режимів.

Згідно існуючих будівельних норм у виробничих приміщеннях закладів ресторанного господарства слід встановлювати опалювальні прилади з гладенькою поверхнею. На усіх опалювальних приладах мають встановлюватися індивідуальні автоматичні регулятори температури за винятком тих приладів, які встановлені у приміщеннях, де температурний режим автоматично контролюється системою кондиціонування.

Всі нагрівальні прилади, при будь-якому виді опалення, повинні бути доступні для регулярного очищення від пилу.

Для будинків готелів категорії ***** за завданням на проектування допускається передбачати резервні джерела тепла для систем опалення.

4. Характеристика окремих видів опалення

Водяне опалення

Водяне опалення, як правило, має примусову циркуляцію теплоносія (рис 3). Системи водяного опалення з природною циркуляцією теплоносія використовуються тільки для будівель невеликої довжини, у випадках, коли немає централізованого теплопостачання. Радіус дії систем з природною циркуляцією – не більше 30 м по горизонталі, а відстань від середини висоти котла до центру нижнього опалювального приладу – не менше 3 м.

Розширювальний бак в системі водяного опалення  використовується для компенсації гідравлічних розширень при нагріванні тепопносія. 

Однотрубні системи більш довершені, ніж двотрубні та простіші при монтажі, тому вони застосовуються частіше.

Для будівель з суміщеними покрівлями без горищ доцільно використовувати однотрубну систему опалення з Пподібними стояками з триходовими кранами в опалювальних приладах з прокладанням магістральних трубопроводів у підпільних каналах. Магістральні трубопроводи з гарячою і холодною водою прокладають у каналах нижче рівня підлоги. За наявності технічного поверху чи простору на горищі система опалення може бути виконана з верхнім розведенням.

           Для приєднання споживачів теплової енергії до теплової мережі використовуються теплові пункти.  Тепловий пункт - це комплекс пристроїв, розташований у відокремленому приміщенні, який складається з елементів теплових енергоустановок, що забезпечують приєднання цих установок до теплової мережі. Основне призначення теплового пункту полягає в підготовці теплоносія певної температури і тиску, регулюванні їх, підтримуванні постійної витрати, обліку споживання тепла. Теплові пункти поділяють на модульні, індивідуальні та центральні.

Модульний тепловий пункт - це повністю скомплектований пристрій, який дозволяє підключити реконструйовані або знову споруджувані об'єкти до теплових мереж в найбільш короткі терміни.

Індвідуальні теплові пункти використовуються для приєднання систем опалення, гарячого водопостачання і технологічних установок, які використовують тепло, однієї будівлі або його частини.

Центральні теплові пункти призначені для приєднання до теплопостачання двох чи більше будівель.

Основне обладнання теплових пунктів складається з гідроелеваторів, насосів, теплообмінників, змішувачів, теплолічильників тощо.

Індивідуальні та блочні теплопункти використовують в одноповерхових невеликих закаладах, центральні – в потужних об’єктах.

Лічильник тепла - засіб вимірювань або комплект засобів вимірювань, призначений для визначення теплової енергії та вимірювання маси та параметрів теплоносія (рис. 4). Як правило, лічильники складається з теплообчислювача 1, одного або двох вимірювальних перетворювачів витрати (водолічильників) 2 і двох перетворювачів (датчиків) температури 3. Витрати тепла визначаються  в гігакалоріях (Гкал).

Рис. 4. Схема роботи лічильника тепла:

1 – теплообчислювач; 2- водолічильник (водомір); 3 – перетворювач (датчик) температури

      Крім того, теплолічильники підрозділяються на єдині і комбіновані. Складові елементи (обчислювач, перетворювачі) єдиного теплолічильника не є самостійними засобами вимірювань; єдиний лічильник випускається, перевіряється та обслуговується саме як єдине ціле. Комбінований лічильник складається з елементів, кожен з яких є самостійним сертифікованим засобом вимірювань. Одні і ті ж елементи (обчислювачі, перетворювачі витрати, температури, тиску) можуть використовуватися в різних комбінаціях, тобто складати різні комбіновані теплолічильники.

Автономне водяне опалення будівель

Система автономного, або індивідуального опалення дозволяє виробляти тепло і гарячу воду безпосередньов будівлі, тим самим забезпечуючи табільну наявність отримання теплової енергії в будь-який період року. Приклад системи автономного опалення дудівлі наведено на рис. 5.

Головним елементом системи автономного опалення є котел 1. За видом палива котли бувають декількох типів: газові, електричні, рідкопаливні та твердопаливні.

Циркуляційні насоси та змішувальні групи 3 в системі опалення забезпечують змішування та транспортування теплоносія до радіаторів опалення та інших теплових приладів. Бойлер 6 непрямого нагріву призначений для акумулювання запасу гарячої води системи гарячого водопостачання. Колектор опалення 8 з гребінкою викорстовується для розподілу теплоносія до опалювальних приладів (радіаторів) з заданими параметрами. Через димохід 10 відбувається відведення продуктів горіння дизельного котла. 

Рис. 5. Схема автономного опалення будівлі.

1 – котел рідкопаливний(дизельний); 2 – розподільний колектор; 3 – циркуляційні насоси та змішувальні групи; 4 – розширювальний бак; 5 – паливний бак; 6 – бойлер; 7 – кабельне нагрівання підлоги; 8- колектор опалення; 9 – радіатор; 10 - димохід 

Повітряне опалення

Повітряне опалення – спосіб обігріву приміщення подачею в нього теплого повітря.    На відмінну від водяного і парового опалення, теплоносієм є повітря.

  На сьогоднішній день повітряне опалення займає провідне  місце в країнах Європи та Америки з холодним чи помірним кліматом.  Системи повітряного опалення широко використовуються для опалення житлових будинків, торговельно-розважальних приміщень, офісних центрів,  складів, виробничих приміщень та інше.

     За місцем розміщення генератора тепла системи повітряного опалення поділяють на: центральні (канальні) і місцеві (локальні).

    При центральній системи повітряного опалення (рис. 6) нагріте повітря від теплогенератора, який може розміщуватися в вентиляційній камері, подається в приміщення по спеціальних каналах (повітропроводах).

      

Рис. 6. Принципова схема роботи системи повітряного опалення:

1 – тепло генератор; 2 - подача підігрітого повітря, 3 – відведення охолодженого повітря

При локальному опаленні окремих приміщень використовується місцеві системи на основі автономних теплогенераторів, кожний з яких подає тепле повітря безпосередньо в приміщення, в якому він розміщений. Повітронагрівачі таких систем  характеризуються меншими витратами теплого повітря і витрачають менше енергії для роботи вентилятора.

    Крім того, така система підвищує ефективність опалення за рахунок раціонального зонального опалення: повітря нагрівається саме там, де це необхідно.

  За характером повітрообміну системи повітряного опалення поділяють на: рециркуляційні системи,  системи з частковою рециркуляцією та приточні системи

Найбільш прості у використанні і економні рециркуляційні системи повітряного опалення працюють без притоку зовнішнього повітря на основі внутрішнього повітря приміщення. Такі системи можуть бути канальними і безканальними.   

Рециркуляційні системи бувають тільки опалювальними, вони не виконують функції вентиляції. Область використання таких систем обмежена: їх не можна використовувати в приміщеннях, для внутрішнього повітря якого характерна висока концентрація шкідливих, пожежо- і вибухонебезпечних речовин.   

   Система з частковою рециркуляцією використовується для опалення приміщень і з притоком зовнішнього повітря і для опалення внутрішнього. Відношення проточного і рециркуляційного повітря в приміщенні може змінюватися залежно від технологічних чи санітарних потреб. При цьому необхідно передбачити систему витяжних вентиляцій, що забезпечить видалення зайвого повітря.

До недоліку цієї системи можна віднести тепловтрати з повітрям, яке видаляється. Для зниження цих втрат використовуються спеціальні рекуператори тепла, як правило, на основі пластинчастих теплообмінників: повітря що видаляється віддає тепло приточному, підвищуючи при цьому енергоефективність системи.

Системи повітряного опалення бувають гравітаційні і системи з вимушеною вентиляцією.

   В гравітаційній системі повітря рухається за рахунок природної циркуляції, через різницю температур.

   В системі вимушеної циркуляції використовується вентилятор з електропроводом для підвищення тиску повітря і розповсюдження його по повітропроводах по всьому приміщенні.

Система повітряного опалення складається з теплогенератора, системи повітропроводів і димоходу (для виведення продуктів згорання). Теплогенератор може встановлюватися в підвалі (котельні), на даху або в підсобному приміщенні. Вони можуть бути  і мобільними і стаціонарними

В камері згорання теплогенератора згорають рідке паливо або газ і в теплообміннику нагрівають  повітря, яке подається вентилятором. Потім нагріте повітря по повітропроводах направляється в приміщення а продукти згорання виводяться в димохід.

Переваги системи повітряного опалення:

1) температурний режим весь рік. Систему повітряного опалення можна опційно доповнити кондиціонером, тобто без будь-яких додаткових витрат в канальну систему вбудовується охолоджувач повітря;

2) контроль вологості. Дана функція дозволяє підтримувати необхідну відносну вологість в приміщенні; 

3) очищення повітря до 99,9% за допомогою фільтрів і бактерицидних ламп;

4) вентиляція приміщень.; 

5) економія енергоресурсів (завдяки автоматиці, яка при достатньому утепленні приміщенні працює в надекономічному режимі для підтримки заданої температури повітронагрівач протягом доби включається 3…4 рази на 10…15 хвилин, зменщуючи витрати на опалення;

6) мала інерційність системи (дозволяє за 35…40 хв підняти температуру від -22 до +22 градусів по цельсію, далі включається автоматика);

7) відсутність високотемпературних приладів в приміщенні;

8) безпечність замерзання системи (через відсутність води);

9) довговічність і висока надійність системи.

Недоліком цієї системи порівняно з водяною є те, що теплоємність повітря в 4000 разів менша за теплоємність води, відповідно для отримання тієї ж кількості тепла потрібна більша кількість нагрітого повітря. Це призводить до використання трубопроводів більшого діаметру, збільшення швидкості руху теплоносія (необхідність використання вентиляторів), а отже і наявність звукоізоляції трубопроводів.

 Ще одним недоліком системи повітряного опалення є переміщення в приміщеннях що опалюються великих об'ємів повітря. Це зменшує комфортність, призводить до значного руху пилу і сприяє рознесенню бактерій по всьому приміщенню.    

Випромінювальне опалення

Випромінювальне тепло – це термальне випромінювання між двома поверхнями. Термальне випромінювання відбувається, коли матеріал передає інфрачервоне випромінювання, у такий спосіб нагріваючи інший матеріал та не спричиняючи нагрівання повітря навколо матеріалів, що нагріваються.

При передачі тепла за допомогою інфрачервоних панелей відсутній проміжний носій тепла - повітря - відповідно витрати на опалення для досягнення необхідного ефекту мінімальні. 100% виробленого тепла залишається в кімнаті. Не потрібні жодні трубопроводи, каміни чи котельні, щоб доставити тепло до місця призначення.

В закладах закладів ресторанного і готельного господарства найбільшого  використання набули площинні нагрівальні системи (стельові, стінні та підлогові), Джерелом енергії в яких  можуть бути: газ, електричний струм, вода.

Поняття "площинне опалення" визначає систему опалення, при якій тепло до приміщення передається через оточуючі поверхні перегородок, тобто через стелю, підлогу або стіни. У зв’язку з цим опалення поділяється на стельове, підлогове і стінне. Теплові промені з гріючих поверхонь потрапляють на інші поверхні, які також нагріваються і передають нагромаджене тепло частково випромінюванням, а частково конвекцією.

1) Обігрівання підлогою

Основною вимогою при обігріванні підлогою є обмеження середньої температури підлоги в зоні постійного перебування людей до величини tmax = 28 °С. Переходити межу цієї температури не рекомендується, бо погіршуються умови теплового комфорту (контакт ноги з підлогою). У ванних кімнатах, привіконних поясах допускаються дещо вищі температури      ( 29-30 °С).

Теплі підлоги можуть прогрівати повітря до 2,5 м в висоту. Повітря прогрівається поступово і рівномірно розподіляється на всій площі підлоги, ближче до підлоги повітря на 2-4 градуси вище.

Теплі підлоги використовуються як для основного, так і для додаткового опалення.

2) Обігрівання стелею

Обігрівання стелею має певні переваги відносно інших систем опалення, тому що обмежує конвекційний рух в приміщенні, де закриваються гріючі площини.

Стельовий інфрачервоний (рис. 7) обігрівач складається із прямокутного металевого корпуса, покритого жаростійкою фарбою, з елементами кріплення до стелі, а випромінювачем служить пластина, покрита шаром спецкераміки, який має дуже високий коефіцієнт корисної дії перетворення теплової енергії у випромінювання.

Рис. 7. Стельовий обігрівач

Для системи обігрівання стелею потрібно дотримуватися необхідної для висоти даного приміщення температури поверхні стелі. Наприклад, для приміщень висотою 3 м ця температура не повинна перевищувати 35 °С. Така вимога виникає з обмеження максимальної густини випромінюючого теплового потоку на голову людини, яка перебуває в приміщенні (qmax = 12 Вт/м2).

Іще одним різновидом стельового випромінювального обігріву на основі довгохвильвого ІЧ випромінювання є термоплівка. Являє собою тонку (0,3 мм) і міцну поліестерову плівку, із запаяними всередину паралельними смугами карбоново-срібного напівпровідника, з’єднаними між собою мідно-срібними шинами. На смуги карбонового напівпровідника подається напруга 220 В. В основу роботи нагрівача покладено відомий принцип, відповідно до якого при протіканні току провідник виділяє тепло. Тепла поверхня плівкового електронагрівача випромінює м'який ІЧ потік.

Що стосується температури нагріваючої поверхні, вона не перевищує +35С° - це забезпечує повну пожежну безпеку, при цьому за допомогою вбудованого датчика можна регулювати температуру нагріву.

Площа покриття – близько 65% від площі приміщення.

Переваги системи випромінювального опалення:

  •  Термін використання необмежений;
  •  100% воробленої енергії залишається в опалюваному приміщенні;
  •  Інфрачервоні системи опалення не утворюють жодних викидів, як СО2, дим, сажа, бруд;
  •  Незначне споживання енергії;
  •  Доступна ціна;
  •  Мала вартість монтажу;
  •  Відсутність руху повітря та перенесення пилу;
  •  Панелі можна використати як елемент дизайну;
  •  Можливість використання одночасно з іншими системами опалення.

Теплові вентилятори і теплові пушки

 Теплові вентилятори – це пристрої, які поєднують в собі нагрівальний елемент та вентилятор, що забезпечує конвекцію повітря у приміщенні, «проганяючи» його через систему нагріву (рис. 8 а). Звичайний тепловентилятор можна на короткий час вмикати у приміщенні, щоб підняти температуру повітря на декілька градусів.

Переваги тепловентиляторів: легкість, компактність, невисока вартість, швидке і рівномірне поширення гарячого повітря в приміщенні. Деякі моделі тепловентиляторів дозволяють відключати нагрівальний елемент і тому можуть влітку використовуватись у якості звичайних вентиляторів.

Недоліки: шум при роботі вентилятора і руйнування кисню – він витрачається на окислення високотемпературних нагрівальних елементів. Однак, у тепловентиляторах з керамічними нагрівальними елементами руйнування кисню не відбувається.

 

                             

а                                                 б

Рис. 8. Загальний вигляд тепловентиляторів і теплових пушок:

а – тепловентилятор;  б – теплова пушка

Теплова пушка - це потужний тепловий вентилятор в міцному металевому корпусі, захищеному від різних пошкоджень (рис. 8 б). Принцип роботи теплової пушки той же, що і в тепловентилятора Переносні теплові пушки мають потужність в діапазоні від 2 до  30 кВт.

Теплові пушки забезпечують економічний, практичний і швидкий обігрів кімнат, складів, майстерень, цехів, конференцзалів і будівельних майданчиків. Також вони застосовуються для цілей осушення і вентиляції. Легко встановлюються і можуть використовуватися як для повного обігріву приміщення, так і для створення додаткового тепла.

В конструкцію теплової пушки входять: нагрівальний елемент, вентилятор, що продуває повітря через нагрівальні елементи, металевий корпус, регулювальник рівня нагріву, перемикач режимів витрати повітря, термостат безпеки, що не допускає перегріву приладу. Деякі моделітеплових пушок містять фільтр для очищення повітря

Теплові гармати розділяють на типи по методу нагріву:

  •  Електричні;   
  •  Дизельні (нагрівальні елементи гріються за рахунок згорання  

дизельного палива);  

Газові;

  •  Теплові гармати на відпрацьованому маслі;
  •  Тепловентилятори на гарячій воді.

Енергозбереження при опаленні будівель

  •  утеплення вікон, дверей, інших огороджень;
  •  регулювання подачі тепла залежно від зовнішніх кліматичних умов (температури, вітру, сонячної радіації);
  •  використання засобів обліку витрат теплової енергії;
  •  застосування в адміністративних приміщеннях громадської будівлі у неробочі години економного режиму роботи опалювальних приладів  шляхом використання термостатичних вентилів регулювання температури;
  •  застосування автономної системи опалення.
Тема 2. Система вентиляції і кондиціювання повітря

План

  1.  Призначення і види систем вентиляції.
  2.  Обладнання систем примусової вентиляції.
  3.  Кондиціювання повітря, устаткування систем кондиціювання.

  1.  Призначення і види систем вентиляції.

Вентиляцією (від лат. ventilatio - провітрювання) називають організований та регульований розрахунковий повітрообмін, який забезпечує видалення з приміщення забрудненого, надходження чистого повітря з метою створення сприятливого для здоров’я людини повітряного середовища.

За способом переміщення повітря вентиляція поділяється на: природну, примусову і комбіновану.

Природна вентиляція виникає внаслідок теплового та вітрового напорів (поділяється на неорганізовану й організовану). Принцип дії – за рахунок різниці густини, тиску та температури внутрішнього і зовнішнього повітря. До пристроїв вентиляції з природною спонукою відносять вентканали в конструкціях будівлі, кватирки, фрамуги, вікна, двері, елементи зовнішніх огороджень.

При примусовій вентиляції повітрообмін здійснюється внаслідок різниці тисків, що створюється вентилятором.

Переваги:

  •  великий радіус дії;
  •  можливість зміни в широких межах обсягів приточного і видаляємого повітря;
  •  можливість очищення, підігріву приточного повітря та очищення забрудненого повітря перед викидом його до атмосфери;
  •  незалежність роботи від метеорологічних умов.

Недоліки:

  •  значна вартість споруд та їх експлуатація;
  •  підвищений шум та вібрація.

 При комбінованій забезпечується поєднання природної і примусової вентиляції.

В громадських будівлях найбільшого використання набула система примусової вентиляції.

Класифікація систем примусової сигналізації

За призначенням

Робоча

забезпечує створення необхідного мікроклімату у приміщеннях будівлі

Аварійна

встановлюється в приміщеннях, де можливе раптове надходження у повітря значної кількості шкідливих речовин для їх швидкого вилучення

За напрямком потоку повітря

Припливна

забезпечує тільки організоване надходження повітря в приміщення, підвищуючи тиск у ньому. Повітря відводиться через щілини у вікнах і дверях

Витяжна

забезпечує лише організоване видалення повітря з приміщення, знижуючи тиск у ньому. Повітря надходить через відкриті вікна, двері або щілини в них

Припливно-витяжна

повітря у приміщення організовано подається і відводиться. Залежно від того, що є більшим, тиск у приміщенні може підвищуватися чи знижуватися. Знижений тиск передбачається у санітарних вузлах та гарячих цехах закладів харчування

За місцем дії

Загальнообмінна

повністю забезпечує вентилювання приміщення

Місцева

за допомогою місцевих відсосів забруднення уловлюється в місці його утворення і видаляється із приміщення, не розповсюджуючись в ньому

Комбінована

поєднання загальнообмінної і місцевої вентиляції

2. Обладнання систем примусової вентиляції

Системи примусової вентиляції включають ряд основних елементів

У системах припливно-витяжної вентиляції (рис. 9) використовуються елементи, що відносяться до наведених вище видів вентиляції.

Основне обладнання систем вентиляції розміщують у припливних і витяжних камерах. Приміщення, які потребують максимальних повітрообмінів, повинні бути наближені до венткамер. Розміри вентиляційних камер у плані визначають, виходячи з габаритів обладнання, що там встановлюється. Орієнтовна площа венткамер продуктивністю 5–10 тис.м3/г  близько 12–16 м2.

Рис. 9. Припливно-витяжна загальнообмінна вентиляція:

1 – повітрозабірна решітка; 2 – шахта припливна; 3 – утеплений клапан;
4 – фільтри повітряні; 5 – калорифери; 6 – вентилятор; 7 – припливний повітр
опровід;   8 –  припливні та витяжні решітки; 9 – витяжний повітропровід;
10 – витяжна камера; 11 –  шахта витяжна

Припливні камери необхідно максимально наближати до місць забору повітря. У камерах розміщуються вентилятори  з електродвигунами, калорифери і, у разі запилення зовнішнього повітря, – очишувальні фільтрами.

Вентиляційні камери витяжних систем розміщують якнайближче до місць викиду повітря в атмосферу. Найчастіше їх облаштовують у верхніх поверхах, на горищі або на покрівлі, якщо це не шкодить архітектурному вигляду будівлі. У витяжних камерах встановлюються вентилятори з електродвигунами і фільтри для попереднього очищення повітря, що викидається.

У гарячих цехах закладів ресторанного господарства повинно бути забезпечене розрідження, що досягається подаванням безпосередньо в цех 40 % припливного повітря, призначеного для його вентиляції. Залишок припливного повітря подається через обідню залу. Припливне повітря слід подавати в робочу зону гарячого і кондитерських цехів і у верхню зону інших приміщень.

Вентиляція приміщень громадського, виробничого і господарського призначення у готелях повинна проектуватися окремо від вентиляції номерів. За проектування припливних та витяжних систем слід вжити заходів, які виключають розповсюдження характерних для цих приміщень запахів у суміжні приміщення та житлові номери. Розташовувати витяжні шахти для викиду повітря з цих приміщень перед вікнами житлових номерів, а також прокладати повітроводи витяжної вентиляції по фасадах готелю не допускається. При проектуванні систем вентиляції з механічним спонуканням слід застосовувати вентилятори і шумопоглинальне обладнання з характеристиками, що виключають проникнення до житлових приміщень шуму, що перевищує допустимий для нічного часу рівень, встановлений чинними нормами.

Системи місцевої вентиляції

Місцева вентиляція може забезпечувати, як приплив чистого повітря (заздалегідь очищеного і підігрітого) до певних місць, так і навпаки, видалення повітря від певних місць з найбільшою концентрацією шкідливих домішок в повітрі. Загальнообмінна вентиляція обслуговує приміщення повністю.

Місцева вентиляція буває припливною і витяжною. Вентиляція, при якій повітря подають на визначені місця - місцева припливна вентиляція, а коли забруднене повітря вилучають тільки з місць утворення шкідливих речовин - місцева витяжна вентиляція.

Місцева припливна вентиляція служить для створення необхідних умов повітряного середовища в обмеженій зоні  приміщення.

До приладів місцевої припливної вентиляції належать: повітряні душі й оази, повітряні і повітряно-теплові завіси.

Повітряний душ - це спрямований на працівника потік повітря. Він повинен подавати чисте повітря до постійних робочих місць, знижувати в їх зоні температуру повітря й обдувати працівників, що піддаються інтенсивному тепловому опроміненню.

Повітряні оази  це частина площі приміщення, що відокремлюється з усіх боків легкими пересувними перегородками висотою 2 – 2, 5 м і заповнюється повітрям більш холодним і чистим, ніж повітря приміщення.

Повітряні завіси і повітряно-теплові завіси  створюють повітряні перегородки або змінюють напрямок потоку повітря. Їх використовують для захисту людей від охолодження проникаючого в приміщення холодного повітря. Завіси бувають двох типів: повітряні з подачею повітря без підігріву і повітряно-теплові з підігрівом повітря в калориферах.

Прикладом місцевої припливної вентиляції є теплові повітряні завіси, які застосовують для зменшення надходження холодного зовнішнього повітря через відкриті дверні блоки. При цьому назустріч холодному повітрю подається тепле (з температурою до 50° С) плоскими струменями, з достатньо великою швидкістю (10…15 м/с).  

Місцеву витяжну вентиляцію застосовують, коли місця виділень шкідливих речовин локалізовані, щоб не допустити їх поширення по всьому приміщенню. У виробничих приміщеннях ця вентиляція забезпечує виловлювання і вилучення шкідливих речовин: газів, диму, пилу і  частково вилучає тепло, що виділяє виробниче устаткування.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевиХ витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф (рис. 10).

Рис. 10. Місцевої витяжні пристрої

 а — витяжний зонт, б — всмоктувальна панель, в — витяжна шафа з комбінованою витяжкою

     Конструкція місцевого пристрою повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

Систему вентиляції розробляють у такій послідовності:

  1.  визначають кількість припливних і витяжних систем, розміщення венткамер, повітроводів, місць забору, подачі та видалення повітря;
  2.  розраховують кратність повітрообміну для окремих приміщень;
  3.  розподіляють розраховані повітрообміни між окремими приміщеннями;
  4.  розраховують і підбирають необхідне обладнання (вентилятори, електродвигуни).
  5.  з’ясовують спосіб вентиляції окремих приміщень та будівлі в цілому;

Вибір систем обміну повітря в закладів ресторанного і готельного господарства, залежить від типу закладу, об’єму будівлі та інших чинників.

Обираючи кількість витяжних і припливних систем, необхідно врахувати можливий радіус дії одного вентиляційного центру. Для природної витяжної вентиляції він не перевищує 8 м, для системи механічної вентиляції – близько 40 м.

Визначення кратності вентиляційного повітреобміну

Розрахунок починають з визначення  кількості повітря, яке подається чи відводиться в приміщення вентиляцією за формулою

Lв = М /(К2 – К1),                              (3)

де Lв – кількість вентиляційного повітря, м3/год;

   М – кількість шкідливих речовин, що виділяється в приміщенні, мг/год;

  К2 – гранично допустима концентрація шкідливих речовин, мг/м3 (нормується санітарними);

К1 – концентрація шкідливих речовин у припливному повітрі, мг/м3.

При наявності в приміщенні надлишків тепла кількість вентиляційного повітря визначають за формулою

Lв = Qнад / C (tвідtпод )ρ,                        (4)

де Qнад – надлишок тепла в приміщенні, що являє собою різницю між тепловиділеннями і тепловтратами, Вт;

       C – теплоємкість повітря, Дж/кг·оС;

       tвід – температура повітря, що відводиться з приміщення і яку часто приймають рівною внутрішній температурі приміщення, °С;

        tпод – температура повітря, що подається в приміщення, °С;

        ρ – густина повітря, кг/м3.

При наявності в приміщенні надлишків вологи кількість вентиляційного повітря буде дорівнювати

Lв = D/(d2d1) ρ,                                   (5)

 де D – кількість вологи, що виділяється в приміщенні, г/год;

              d2 – абсолютний вологовміст повітря, що видаляється з приміщення, г/кг;

                       d1 - абсолютний вологовміст повітря, що подається в приміщення, г/кг.

Якщо в одному і тому ж приміщенні виділяється одночасно декілька шкідливих речовин, а також є надлишки тепла і вологи, кількість вентиляційного повітря визначають по кожній шкідливій речовині, надлишків тепла і вологи. Більшу із визначених величин Lв приймають за розрахункову.

Знаючи кількість вентиляційного повітря, визначають кратність повітрообміну:

n = Lв / V,                                      (6)

де  n – кратність повітрообміну, обм/год;

               V – об’єм приміщення, що вентилюється, м3.

Розрахунок повітрообміну в гарячому і кондитерському цехах закладів ресторанного господарства проводиться на поглинання теплонадлишку в робочій зоні від людей, сонячної радіації (або електроосвітлення) і технологічного обладнання. Для розрахунку повітрообміну в цих цехах температуру повітря, що видаляється через місцеві відсоси технологічного обладнання, слід приймати 42 °С, а температуру повітря під стелею 30 °С. Повний тепловий потік від одного працівника приймається 210 Вт.

Розрахунок повітрообміну в обідніх залах закладів харчування слід проводити на поглинання теплонадлишку від людей, сонячної радіації або електроосвітлення. Повний тепловий потік від одного відвідувача приймається 116 Вт.

Для готельних номерів, згідно державних будівельних норм, встановлено такий необхідний повітрообмін для однієї людини:  

- в готелях категорії *****   в холодний і теплий перід року – 60 м3/год;

- в готелях категорій ****   в холодний і теплий перід року – 50;

- в готелях категорій ***  в холодний період року 40 м3/год, в теплий – параметр не нормується;

    - в готелях категорій * і **   в теплий період року 30 м3/год, в теплий – параметр не нормується.

3. Кондиціювання повітря, устаткування систем кондиціювання

Кондиціювання повітря – це створення та  автоматичне підтримання заданих або таких, що змінюються за певною програмою, метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими для людей (комфортне кондиціювання) чи здійснення технологічних процесів (технологічне кондиціювання).

При повному кондиціюванні забезпечується регулювання: температури (підігрів чи охолодження), потрібного рівня вологості, швидкості руху повітря, а також можливість його додаткового оброблення (очищення від пилу, дезінфекцію, дезодорацію).  При неповному кондиціюванні регулюється лише частина параметрів.

Комплекс технічних засобів, за допомогою яких здійснюється кондиціювання повітря, називається системою кондиціювання.

Класифікація систем кондиціювання

За розміщенням основних елементів

Місцеві

встановлюються безпосередньо у приміщеннях, де необхідне кондиціювання повітря (віконні, настінні, спліт-системи, канальні, ті, що розташовуються на підлозі чи під стелею)

Центральні

забезпечують кондиціювання повітря у декількох приміщеннях за допомогою агрегату, розміщеного в окремій кімнаті

За характером роботи

Автономні

конструкція передбачає апарат для отримання холоду

Неавтономні

джерело холоду знаходиться ззовні

За режимом роботи

Літні

охолоджують повітря

Зимові

підігрівають повітря

Цілорічні

працюють у комбінованому режимі

За схемою обробки повітря

Прямотечійні

для обробки і подання у приміщення використовується лише зовнішнє повітря

Рециркуляційні

частково чи повністю використовується повітря приміщення, в якому забезпечується кондиціювання

Центральні кондиціонери

Центральні кондиціонери — це неавтономні кондиціонери, до яких підводяться мережі холодопостачаиня, теплопостачання, водопостачання та електроенергія. Центральні кондиціонери широко використовуються в комфортному та технологічному кондиціюванні і призначені для обслуговування одного великого чи кількох приміщень. Інколи кілька кондиціонерів працюють на одне велике, наприклад торговельну залу великої площі.

Сучасні центральні кондиціонери складаються з уніфікованих типових секцій (модулів) - технологічних, в яких здійснюються процеси обробки повітря (нагрівання, охолодження, очищення, осушення, зволоження, транспортування), та проміжних чи модулів обслуговування, через які обслуговують технологічні модулі та змішують і регулюють витрату повітря. Не дивлячись на те, що влаштування центрального кондиціонера практично неможливе в існуючих будівлях і вимагає складних монтажно-будівельних робіт та прокладки повітропроводів, центральний кондиціонер ефективно підтримує параметри (температуру, вологість та рухливість) повітря в приміщеннях. Дослідження фахівців показують, що центральні кондиціонери кращі за автономні і за якістю обробленого повітря, і за стабільністю дотримання параметрів внутрішнього повітря, і за собівартістю обробки повітря.

Центральний кондиціонер складається з окремих типових секцій, герметично з'єднаних між собою. Корпус виготовлений з алюмінієвого каркасу, до якого прикріплені панелі, що складаються з двох оцинкованих листів з теплоізоляційним матеріалом між ними. В секціях передбачаються дверцята для обслуговування вузлів. Набір секцій залежить від вимог до параметрів обробленого повітря. Крім стандартних типових компоновок, існує можливість створення індивідуальної унікальної компоновки. Кількість секцій та їх розміри залежать від витрати повітря, яке обробляє кондиціонер.

Секція охолодження - водяний чи фреоновий теплообмінник, виготовлений з мідних трубок з алюмінієвими ребрами. Холодоносієм може бути вода, суміш води з гліколем, фреон. Холодоносій може надходити

від чиллера, артезіанської свердловини, градирні тощо. Колектори для води виконуються з оцинкованих труб, фреонові — з мідних. Патрубки колекторів виведені назовні секції. В секцію встановлюється піддон з неіржавіючої сталі з виведеним назовні патрубком. За секцією встановлюються ефективні сепаратори для уловлепня крапель. Швидкість руху повітря становить 2,5...5,0 м/с.

Секція нагрівання використовує електричні, водяні чи парові иа-грівачі. Водяні та парові нагрівачі конструктивно виконуються гак само, як і охолоджувачі.

Електричні нагрівачі виконуються у формі прямокутника з закріпленими в ньому електричними трубчастими  нагрівачами (ТЕНами). Елементи нагрівача встановлюються вертикально, а контакти виведені на бокову стінку корпусу. Нагрівач обладнується термостатом безпеки, який обмежує температуру всередині системи і відключає нагрівачі тоді, коли припиняється подача повітря.

Секція зволоження - це форсуночна камера у випадку зволоження водою чи секція {положення парою.

У форсуночній камері повіїря проходить через дощовий просіір дрібних крапель, які уїворююіься при розпиленні води з допомогою форсунок. Під час тепло- і масообмін) між водою та повітрям може здійснюватись   цілий   спектр   процесів адіабатичне   зволоження, зволоження при сталій температурі, охолодження зі сталим вологовміс-гом, політропічні процеси охолодження зі зволоженням та охолодження з осушенням. Найчастіше у форсупочних камерах підтримують процес адіабатичного зволоження.

Камера зрошення складається з корпуса, в якому встановлені труби з форсунками, піддон та насос. На вході в камеру та виході з неї встановлюють спеціальні сепаратори, які затримують краплі води. В сучасних кондиціонерах сепаратори виготовлені з пластику та нержавіючої сталі. Розмір крапель залежить від діаметрів отвору у форсунці. Використовують форсунки дрібного, середнього та грубого розпилу. Вода стікає в піддон, в якому підтримується певний рівень води, що забезпечує ефективну роботу насоса. Забір води з піддона здійснюється через спеціальний фільтр, який запобігає подачі забруднень до форсунок. Втрати води з обробленим повітрям компенсуються водою з водопровідної мережі чи з свердловин. Можлива подача води у форсуночну камеру і в прямоточному режимі, коли вода з мережі подається в до форсунок, а з піддона відводиться в каналізацію.

До складу секції зволоження парою входять сепаратор пари, термодинамічний кондеисатовідводчик, фільтр та інжекційне сопло. Зволоження сухою перегрітою парою дозволяє легко і точно регулювати вологість повітря з мінімальними експлуатаційними витратами, пара не містить мінеральних часток і бактерій.

Секція фільтрування використовується для обробки повітря та захисту секцій кондиціонера від пилу. При потребі в компоповку кондиціонера включають дві фільтрувальні секції. В секцію первинного фільтрування встановлюють сітчасті фільтри грубого очищення. Сітчасті фільтри виконують з тканини, укладеною зигзагом та армованою алюмінієвою сіткою. В секції вторинного фільтрування використовують фільтри більш тонкого очищення.

Секція шумопоглинання призначена для зниження рівня шуму, який створюється центральним кондиціонером. Всередині секції закріплені пластини з поглинаючого шум матеріалу, наприклад, мінеральної вати, підсиленої скловолокном.

Вентиляторна секція забирає повітря в центральний кондиціонер і подає його в приміщення. В кондиціонерах використовують відцентрові вентилятори одностороннього чи двостороннього всмоктування низького та середнього тиску. Вентилятори характеризуються високим ККД і змінюють продуктивність зміною числа обертів. З'єднання вентилятора та двигуна здійснюється клиноремінною передачею. Вентилятор з двигуном розташований на загальній рамі всередині секції, утворюючи вептиляційну групу, яка монтується на амортизаторах. Вентиляторна секція може бути проміжною або її напірний патрубок є виходом з кондиціонера.

Приклад можливого компонування секцій центрального кондиціонера наведений на рис. 11.

Рис. 11. Схема компонування центрального кондиціонера:

1- повітряний клапан; 2- приймально-змішувальна секція; 3 – секція охолодження; 4- проміжна камера; 5 – секція шумопоглинання; 6 – вентиляторна секція; 7 – секція нагрівання; 8 – секція фільтрування; 9 – гнучка вставка

Для економії тепла в кондиціонерах використовують утилізатори тепла. Тип утилізатора визначає і тип відповідної секції кондиціонера.

Регулювання кількості повітря, яке надходить в центральний кондиціонер, здійснюється повітряними клапанами з електроприводом. Як правило, клапан має багато стулок, встановлених паралельно.

Центральні кондиціонери поділяють на прямоточні (з утилізацією тепла чи без) та рециркуляційні (з першою рециркуляцією, з другою рециркуляцією, з першою та другою рециркуляціями та з обвідним каналом поза камерою зрошення).

Прямоточні кондиціонери здійснюють обробку лише зовнішнього повітря, кондиціонери з рециркуляцією обробляють суміш зовнішнього та рециркуляційного повітря. Коли мова йде про першу рециркуляцію, то мають па увазі, що рециркуляційне повітря змішується із зовнішнім перед калорифером першого підігріву, що дає можливість зменшити витрати тепла на цей підігрів. Друга рециркуляція — це підмішування рециркуляційного повітря до обробленого перед калорифером другого підігріву, то дає змогу відмовитись від другого підігріву в теплий період року. В цей період доцільним може бути режим, при якому в камері зрошення обробляється не все повітря, а лише частина, що зменшує витрати на другий підігрів. Використання утилізації тепла та рециркуляції здешевлює обробку повітря в холодний період року.

Місцеві кондиціонери

За конструктивними особливостями усі місцеві (побутові) кондиціонери умовно можна розділити на два великих класи :

 - моноблочні кондиціонери - складаються з одного блоку (віконні, мобільні і т.д.)
             -
спліт - системи - (від англійського 'split' - роздільний) складаються з декількох блоків.
          У спліт-систем роздільними є: головний пристрій кондиціонера (внутрішній блок, що знаходиться усередині приміщення) і виконавчий блок з компресорною частиною (зовнішній блок, що знаходиться за межами приміщення).

Віконні кондиціонери (рис. 12). Віконним називають моноблочний кондиціонер, який встановлюють у віконному отворі або тонкій стіні. Порівняно зі спліт-системою віконний кондиціонер під час роботи має більше шуму та зменшує площу скління, оскільки жорстко прив’язаний до віконного отвору.

Завдяки відносно невеликій вартості, легкості монтажу, меншій кількості фреону в системі, віконні кондиціонери продовжують користуватися попитом. Для монтажу віконного кондиціонера не потрібно спеціальних навичок та інструментів, тому встановити його під силу навіть починаючому столяру.

Рис. 12. Віконний кондиціонер

До того ж, віконні кондиціонери  мають ще один плюс – більшість з них здійснюють часткову витяжку повітря, яке проходить через апарат. В цьому випадку надходження свіжого повітря в приміщення відбувається через щілини в дверях та вікнах. Якщо ви придбали віконний кондиціонер, необхідно пам’ятати, що:

  •  його небажано загороджувати щільними шторами чи жалюзі, адже тоді робота кондиціонера спрямована не на приміщення, а у простір між вікном та шторами;
  •  обираючи віконний кондиціонер, необхідно перевірити, що його ширина менша за ширину стіни;
  •  якщо у проектованій будівлі встановлено вітражі або склопакети в рамках з ПВХ чи алюмінію, вартість монтажу кондиціонера дуже висока. До того ж, в цьому випадку кондиціонер не зможе працювати «на витяжку»;
  •  встановлюючи віконний кондиціонер, необхідно пам’ятати, що на відстані 1,5-2 м від нього у напрямку викидання холодного (нагрітого) повітря краще не сідати.

Підлогові та мобільні кондиціонери (рис. 13). Перший тип здійснює викидання нагрітого повітря через гофрований шланг у навколишнє середовище. Зазвичай шланг виводять у кватирку, відчинені двері чи вікно. Але через цю щілину легко надходить гаряче повітря з вулиці, тому є сенс зробити закритий заглушкою спеціальний отвір у віконній рамі або стіні, прибравши яку, можна вивести шланг, через котрий видаляється нагріте повітря. Взимку заглушки закривають і мобільний кондиціонер працює як звичайний тепловентилятор, якщо в ньому є функція нагріву.

Другий тип – мобільні спліт-системи, які мають як внутрішній, так і  зовнішній блоки. Між собою вони пов’язані гнучким шлангом, в якому знаходяться фреонові трубки та електричний кабель. Робота такого кондиціонера майже не відрізняється від дії звичайної спліт-системи, за винятком того, що мобільний  кондиціонер не потребує монтажу. Для його роботи необхідно винести за двері зовнішній блок, або вивісити його за вікно, закріпивши ременем.

Спліт-системи

Сьогодні в Україні кондиціонери типу спліт-системи одержали найбільш широке поширення. Відомо, що спліт-система складається з двох частин – зовнішній блок (виконавчий) і внутрішній (головний). Завдяки цьому найбільш гучна і громіздка частина кондиціонера знаходиться поза приміщенням. У результаті такого конструктивного виконання внутрішній блок можна розмістити практично в будь-якому зручному місці. Зовнішній і внутрішній блоки кондиціонера з’єднані між собою електричним кабелем і мідними трубами, по яких циркулює холодоагент. Більшість сучасних спліт-систем мають різні додаткові функції, а саме: режим обігріву, яким зручно користуватися в міжсезоння (весна, осінь); режим осушення, при якому змінюється частота обертів вентилятора внутрішнього блоку, тим самим вибирається режим найбільшого конденсування вологи, що міститься в повітрі, на внутрішньому теплообміннику; режим вентиляції, коли повітря просто прокачується через фільтри тонкого і грубого очищення, встановлені у внутрішньому блоці кондиціонера для очищення повітря від пилу, тютюнового диму, пилка рослин та ін. Усі сучасні спліт-системи забезпечені пультом дистанційного керування (ПДУ) з рідкокристалічним дисплеєм. За його допомогою задаються: режим роботи кондиціонера, температура в приміщенні. Також із ПДУ можна встановити час включення чи відключення кондиціонера. Крім цього, ПДУ регулюються швидкість і напрямок потоку охолодженого повітря та інші параметри.

Спліт-системи розрізняють за конструктивним виконанням внутрішніх блоків. Вони поділяються таким чином:

  •  настінна спліт-система;
  •  мультіспліт-система ;
  •  колонна спліт-система;
  •  касетні спліт-системи ;
  •  спліт-системи, що розміщуються на підлозі чи під стелею;
  •  канальна спліт-система.

Настінні кондиціонери (рис. 14). Кондиціонери цього типу можна назвати «побутовими». Простота конструкції, монтажу, обслуговування та експлуатації сприяє популярності цих моделей. Їх встановлюють у житлових квартирах, невеликих офісних приміщеннях, окремих торгових точках та об’єктах побутового обслуговування. Такі кондиціонери складаються з блока, що кріпиться на даху або стіні з боку вулиці й одного або декількох (у випадку мультиспліт-системи) внутрішього блока, який монтується до стіни всередині приміщення, як правило, ближче до стелі.

Для сучасних спліт-систем характерні функції: режим нагрівання для весни, осені; режим сушіння; режим вентиляції (коли повітря перекачується через фільтри для очищення від пилу, тютюнового диму, пилку рослин тощо).

Управління здійснюється з пульта дистанційного керування (ПДК). За його допомогою обирають режим роботи кондиціонера. Також ПДК встановлює час вмикання або вимикання спліт-системи, регулює швидкість й напрямок потоку охолодженого повітря.

Мультиспліт-системи (рис. 15). Якщо з одним зовнішнім блоком працює одночасно декілька внутрішніх, такий кондиціонер називають мультиспліт-системою. Коли кількість внутрішніх блоків більше 6, а максимальна відстань між блоками досягає 100 м, такі системи називають мультизональними (зонально-модульними) або VRF-системами.

Мультиспліт-системи доцільно використовувати у тому випадку, коли є необхідність кондиціювати декілька сусідніх приміщень. А якщо необхідно створити комфорт в усій будівлі або на всьому поверсі, застосовують VRF-систему.

Використання мультиспліт-систем:

  •  можлива комбінація з 2...5 внутрішніх блоків різної потужності з одним зовнішнім блоком, що забезпечить економію простору, що займається, та знизить вартість усієї системи;
  •  кожний внутрішній блок має свій пульт керування й має можливість працювати в індивідуальному режимі: частина з них - в режимі охолодження, а частина – в режимі нагрівання. При цьому підключення внутрішніх блоків відбувається шляхом поетапного монтажу;
  •  у деяких мультиспліт-системах внутрішні блоки різних типів комбінуються: настінні, підлогові, касетні та ін;

 Універсальні (підлогово-стеляні) спліт-системи (рис. 16). Унікальною особливістю кондиціонерів цієї серії є невелика товщина внутрішніх блоків. Існує два способи розташування – на стіні, близько до підлоги, й горизонтально, під стелею. Кожен з варіантів має свої пріоритети. Наприклад,  при вертикальному встановленні цей кондиціонер не зіпсує найвишуканіший інтер’єр. Підлогова спліт-система не кидається в очі. А якщо сховати її за меблями, то взагалі не помітна. Висота внутрішнього блока така, що він легко розміщується навіть під вікнами. В цьому випадку зовнішній блок вивішують з іншого боку стіни й всі комунікації мають мінімальну довжину. Це дозволяє не штробити стіни й не облаштовувати декоративні короби, тобто втрати внутрішнього простору будуть мінімальними навіть при встановленні в повністю оздобленому приміщенні.

При розміщенні під стелею цей кондиціонер ідеальний для кімнат зі скляними й тонкими гіпсокартонними перегородками. За відсутності підвісної стелі використовувати в таких приміщеннях інші види спліт-систем не завжди зручно.

 Касетні кондиціонери (рис. 17). Касетний кондиціонер ідеально підходить для приміщень з підвісною стелею. Він ефективно працює як у приміщеннях зі стандартною, так і з високою стелею до 3,8 м. Касетний кондиціонер самостійно обирає режим роботи охолодження або нагрівання. Охолоджене чи нагріте повітря подається в одному, двох, трьох або чотирьох напрямках. Зовнішній блок кондиціонера встановлюють на зовнішній стіні, даху чи балконі.

 Канальні кондиціонери (рис. 18). Популярність цього типу кондиціонера зумовлена можливістю повністю сховати внутрішній блок у будівельні конструкції й розташувати його на значній відстані від зони обслуговування, а також низькими показниками вартості.

Рис. 18 . Схема канального кондиціонера:

1 – припливний канал; 2 - канал сіжого повітря; 3 - внутрішній блок; 4 – роздавальний канал

Перевага цих моделей в тому, що конструкція практично повністю вмонтована у фальшстелю, займаючи увесь її вільний простір, тому абсолютно непомітна для присутніх у приміщенні. Не порушує інтер’єр, залишаючи зовні лише повітропоглинаючі та розподільні решітки.

Оброблене повітря рівномірно розповсюджується в об’ємі приміщення за рахунок відповідного розгалуження повітроводів, внаслідок отримується підвищена комфортність. Важливим пріоритетом канальних кондиціонерів є багатозональність – за допомогою одного блока здійснюється кондиціювання повітря в декількох приміщеннях одночасно.

У стандартній комплектації канальні кондиціонери постачають з настінною панеллю керування, яка має удосконалену конструкцію та привабливий дизайн.

Для підтримки здорового мікроклімату канальні кондиціонери забезпечені звичайним фільтром, але  у випадках особливих вимог до якості очищення повітря у блок вмонтовують додатковий фільтр будь-якого типу. Канальні кондиціонери також оснащені системою низькотемпературного приведення в дію для більш ефективної та  довговічної експлуатації канального кондиціонера в умовах низьких температур, як для нагрівання, так і охолодження.

Канальні кондиціонери – ідеал для тотального температурного контролю в будинках, офісах й будь-яких промислових приміщеннях. Велика кількість сучасних офісів, магазинів, ресторанів обладнано системами канального кондиціювання повітря, що дозволяють точно регулювати температуру та забезпечують високий рівень комфорту й гігієни.

Для приміщень, в яких передбачена присутність великої кількості людей або робота різноманітної апаратури, існує спеціальна серія напівпромислових канальних кондиціонерів, які можуть бути встановлені в приміщеннях навіть з невеликим міжстелевим простором.

Нагріте або охолоджене повітря подається в одному, двох, трьох або чотирьох напрямках. На зовнішній стіні, даху або балконі встановлюють зовнішній блок.

Підлогово-колонні спліт-системи (рис. 19). Колонні кондиціонери – це системи, що, як правило, мають велику потужність. Внутрішньою частиною цих приладів є колона. Ці кондиціонери зазвичай встановлюють у холах, торгівельних залах, конференц-залах й подібних приміщеннях великої площі. Підлогові кондиціонери колонного типу зручні у використанні, мають елегантний зовнішній вигляд й призначені для фешенебельних приміщень.

Кондиціонери цього типу отримали широку популярність серед користувачів завдяки великому спектру типів та моделей. У кондиціонерах застосовуються новітні технології – автоматичне керування, нагрівання/охолодження, незалежне сушіння повітря, ізольована вентиляція, функції таймера та ін.

Конструкція спрямовуючих заслінок дає змогу розподіляти потік повітря об’ємно по всьому приміщенню. Положення вертикальних відображувачів встановлюється автоматично. Розподіл потоку повітря досягає 15 метрів.

Залежно від форми й розміру приміщення, колонна система може бути встановлена як спліт-система канального типу, тобто розподіляти охолоджене або нагріте повітря по системі вентиляційних каналів. При цьому ефективність використання кондиціонера значно збільшується.

У цих моделях, як правило, широкоекранний рідинно-кришталевий екран на панелі кондиціонера, що доповнює експлуатаційні можливості.

Звертаючись до спеціалізованої кліматичної фірми, необхідно мати впевненість у тому, що її досвід роботи на ринку й кваліфікація персоналу дозволяє їй виконати роботу, яку ви їй довіряєте. Поцікавтесь, які саме послуги вам можуть запропонувати. Дізнайтесь про наявність ліцензії та сертифікатів, необхідних для виконання відповідних робіт, скільки часу знадобиться для виконання всього комплексу робіт з урахуванням монтажу обладнання.

Встановлення та демонтаж будь-якого обладнання передбачає виконання проектних робіт. Укладаючи угоду з фірмою на монтаж та обслуговування кондиціонера, зверніть увагу на те, щоб в тексті договору враховано всі послуги, а також терміни виконання робіт.

Гарантійне обслуговування надається виробником лише через уповноважені кліматичні компанії, які, як правило, є дистриб’юторами даної марки. Термін гарантії на кондиціонерне обладнання зазвичай не перевищує одного року.

Сервісне обслуговування, що необхідне для забезпечення основних параметрів роботи кондиціонера, є запобіжником передчасного виходу з ладу обладнання. Це комплекс робіт періодичного виконання, які потребують від персоналу кліматичних фірм високого рівня теоретичної підготовки й певних практичних навичок. Крім того, з причин досить високої вартості діагностичної апаратури, яка використовується, сервісне обслуговування під силу лише серйозним спеціалізованим компаніям.

Тема 3. Системи водопостачання.

План

Призначення та види систем водопостачання.

Вимоги до якості води та джерела водопостачання.

Схеми та обладнання внутрішнього холодного водопостачання.

Схеми та конструктивні елементи внутрішнього гарячого водопостачання.

1. Призначення та види систем водопостачання

Системою водопостачання називають комплекс інженерних споруд, машин і апаратів, які призначені для добування води з природних джерел, поліпшення її якості, зберігання, транспортування і подачі водоспоживачам. Вона складається із водоприймальних, водопідйомних, очисних, водонапірних і регулюючих споруд, магістральних водоводів і розподільних мереж, засобів автоматизації.

Господарсько-питні системи водопостачання подають воду для пиття, приготування їжі і проведення санітарно-гігієнічних процедур. Вода в цій системі повинна бути питної якості. Виробничі водопроводи подають воду на технологічні цілі. Вимоги до якості води визначаються технологами.

Протипожежні системи водопостачання призначені для подачі води під час гасіння пожежі. Вода в протипожежних водопроводах може бути і не питної якості.

Об’єднані водопроводи задовольняють потреби всіх водоспоживачів, роздільні – окремо подають воду на різні потреби. Місцеві (локальні) системи (рис. 20) забезпечують водою окремих водоспоживачів (наприклад, готельний комплекс, промислове підприємство чи окрему групу будинків), централізовані – всіх споживачів даного населеного пункту. Групові, або районні системи водопроводів призначені для: забезпечення водою кількох населених пунктів, ферм чи підприємств, віддалених одне від одного (проектуються, як правило, за відсутності прісних вод, характеризуються великою довжиною водоводів).

Згідно зі СНиП 2.04.02–84 централізовані системи водопостачання за надійністю забезпечення водою поділяються на три категорії. Системи господарсько-питного водопроводу населених пунктів з кількістю жителів до 5 тис. осіб належать до ІІІ категорії. Для них допускається зниження подання води не більше ніж на 30% на 15 діб і менше, а також перерва в подачі води на час ремонту не більше ніж на 24 год. При кількості жителів від 5 до 50 тис. передбачається II категорія, для якої перерва в подачі води може бути до 6 годин, а зниження подачі не перевищує 10 діб. Населені пункти з кількістю жителів понад 50 тис осіб належать до І категорії, для яких зниження подачі води – не більше 3 діб, перерва – не більше 10 хв. Категорію окремих елементів системи водопостачання встановлюють залежно від їх функціонального значення в загальній системі водопостачання.

2. Вимоги до якості води та джерела водопостачання

Вимоги до якості води

Якість води оцінюють за її складом та властивостями, після чого визначається її придатність для тих чи інших цілей. Особливо жорсткі вимоги висувають до води, яка використовується для господарсько-питних потреб споживачів виробничих, житлових та громадських будинків. Ця вода повинна відповідати вимогам ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая». Нормування концентрацій тих чи інших речовин обумовлене необхідністю забезпечення сприятливих органолептичних властивостей питної водії, нешкідливості її хімічного складу і безпеки води в санітарному відношенні . Невідповідність хоча б одного з цих нормативів вимогам ГОСТ 2874-82 дає підстави для визнання непридатності води для питних цілей.

Для всіх нормованих речовин визначена лімітуюча ознака шкідливості – органолептична або санітарно-токсикологічна. Наприклад, залізо у воді навіть у великих концентраціях (більше 0,3 мг/л) не справляє токсичної дії на організм людини, але надає воді жовто-коричневого кольору, погіршує її смак, зумовлює розвиток залізобактерій та відкладання осаду в трубопроводах. Лімітуючою ознакою шкідливості для сполук заліза є органолептична. Те саме стосується марганцю. Навпаки, такі хімічні речовини, як сполуки стронцію, нітрати, не змінюючи органолептичних властивостей води, є токсичними для людини. Наприклад, стронцій з концентраціями понад 7 мг/л пригнічує активність багатьох ферментів. У той же час гіркий присмак у воді з’являється лише при концентраціях стронцію більше 12 мг/л. Для таких сполук лімітуючою ознакою шкідливості є санітарно-токсикологічна.

Вміст у воді більше 500 мг/л сульфатів або 350 мг/л хлоридів надає воді солоного присмаку та викликає у людей розлади та захворювання шлунку. Ця вода має підвищену корозійну активність, більш високу некарбонатну жорсткість, руйнівно діє на залізобетонні конструкції.

На здоров’я людини суттєво впливають фтор, йод, бром, бор тощо. Так, нестача або надлишок фтору в питній воді викликають руйнування зубів та зміни в скелеті, нестача або відсутність йоду призводить до захворювання людей ендемічним зобом тощо. Отруйну дію на організм людини і теплокровних тварин справляють солі важких металів та радіоактивні елементи.

Катіони кальцію та магнію обумовлюють жорсткість води. Хоча вони не завдають особливої шкоди організму, однак їх присутність у воді у великій кількості небажана тому, що така вода малопридатна для господарських потреб. У жорсткій воді збільшуються витрати пральних засобів та мила під час прання білизни, повільно розварюються м’ясо та овочі. Жорстка вода не придатна для систем зворотного та гарячого водопостачання, для живлення парових котлів та використання в багатьох галузях промисловості. Не шкідлива для здоров’я і кремнієва кислота, однак підвищений вміст її у воді робить таку воду непридатною для живлення парових котлів через утворення силікатного накипу.

Джерела водопостачання

Джерело водопостачання повинне забезпечувати необхідну кількість води з урахуванням збільшення водоспоживання на перспективу, безперебійно постачати воду, яка вимагає мінімальних витрат на очищення та подачу споживачу. Крім того, потужність джерела має бути такою, щоб відбір води на потреби об’єкта не порушував би складну екологічну систему. Розрізняють поверхневі та підземні джерела водопостачання.

Поверхневі джерела водопостачання (річки, озера, канали, водосховища) характеризуються значними змінами якості води в окремі сезони року. Якість води річок, озер, водосховищ значного мірою залежить від інтенсивності атмосферних опадів, танення снігу, сільськогосподарської та виробничої діяльності людини в зоні водозабору.

Річкова вода має значну каламутність, особливо в період весняних повеней і злив, багата органічними домішками і містить велику кількість мікроорганізмів. Поряд із цим вміст солей і жорсткість води, як правило, незначні. Води озер і водосховищ характеризуються меншою каламутністю, але можуть мати значну забарвленість внаслідок розвитку водоростей і планктону. Якість води поверхневих джерел, як правило, не відповідає вимогам держстандартів, тому її потрібно відповідно очищати та знезаражувати. При використанні поверхневих вод слід також враховувати вимоги санітарно-епідеміологічної служби, органів рибоохорони, водного транспорту та інспекції з охорони водних ресурсів.

Підземні води за умовами залягання поділяють на ґрунтові безнапірні та напірні міжпластові (артезіанські). Природні виходи на поверхню землі ґрунтових вод утворюють так звані джерельні води. До підземних вод також належать інфільтраційні води, які є поверхневими водами, що фільтруються через дно і береги річок чи водоймищ та дренуються з пласта водоприймальною спорудою.

Підземні води (ґрунтові, артезіанські, джерельні) в основному не містять нерозчинних домішок, не мають кольору, відрізняються високою прозорістю і їх досить часто можна використовувати без очищення для господарсько-питних потреб. Порівняно з поверхневими підземні води більш мінералізовані і, як правило, мають вищий вміст заліза.

При виборі джерела водопостачання за санітарною надійністю перевагу слід віддавати (в такій послідовності) використанню артезіанських, ґрунтових, підруслових вод річок, а також поверхневих вод річок, озер, водосховищ. У всіх випадках необхідно проводити техніко-економічні розрахунки та обґрунтування.

На всіх джерелах водопостачання та водопровідних спорудах господарсько-питного призначення для забезпечення санітарно-епідеміологічної надійності систем централізованого і місцевого водопостачання населених пунктів встановлюють зони санітарної охорони відповідно до вимог СНиП 2.04.02–84. 

Зона санітарної охорони поверхневих джерел водопостачання в точці забору води складається з трьох поясів. Перший – зона суворого режиму. До нього входять джерело водопостачання і водопровідні споруди для забору, очищення і зберігання води. Межі першого пояса санітарної охорони річки повинні бути: вверх проти течії – не менше 200 м від водозабору; вниз за течією – не менше 100 м від водозабору. Для водосховищ (озеро,  водосховище) межі першого поясу мають бути не менше 100 м у всіх напрямках.

Територію першого поясу зони санітарної охорони джерела водопостачання, ділянок водопровідних споруд огороджують, упорядковують і озеленяють. Планування даної території має забезпечити відведення поверхневого стоку за межі зони. На території першого поясу забороняються всі види будівництва (крім водопровідних), проживання людей, випуск стоків, купання, напування і випас худоби. Забороняється використовувати територію під городні ділянки, прати білизну, ловити рибу, застосовувати для рослин отрутохімікати, органічні та мінеральні добрива. Ця територія повинна охоронятися від доступу сторонніх осіб.

Другий та третій пояс санітарної охорони – зона обмеження. На цій території не допускається випускати стоки і виконувати роботи, які можуть призвести до зменшення кількості або погіршення якості води у джерелі водопостачання. Розміри другого поясу встановлюються з розрахунку, щоб дотікання води від меж і до водозабору було не раніше ніж за 5 діб при середньомісячних витратах води 95%-ї забезпеченості. Вниз за течією води повинно бути не менше 250 м. Третій пояс має такі ж самі розміри, що й другий.

Підземні джерела водопостачання також повинні мати три пояси зони санітарної охорони. Межі першого поясу зони санітарної охорони (суворого режиму) встановлюють залежно від ступеня захищеності водоносних горизонтів від забруднень з поверхні землі та гідрогеологічних умов на визначеній віддалі від водозабору: для надійно захищених горизонтів – не менше 30 м; для недостатньо захищених горизонтів – не менше 50 м.

Межі другого поясу встановлюються з розрахунку, що при мікробному забрудненні води час пересування води від межі до водозабору повинен бути 100 – 400 діб. Третій пояс враховує хімічні забруднення джерела водопостачання. Тривалість часу пересування хімічних забруднень і повинна бути такою ж, як і тривалість експлуатації водозабору, але не менше 25 років.

3. Схеми та обладнання внутрішнього холодного водопостачання

Внутрішній водопровід (рис. 21) – це трубопроводи та інженерне обладнання, призначені для забезпечення подачі води від зовнішніх мереж водопроводу до всіх внутрішніх водорозбірних приладів, технологічного обладнання і пожежних кранів. Системи водопостачання будинків повинні забезпечувати споживачів водою заданої якості, в потрібній кількості та під необхідним напором. Як правило, внутрішній водопровід влаштовують лише в тих будинках та спорудах, які підключені до централізованої або місцевої каналізації.

У закладів ресторанного і готельного господарства для забезпечення господарських, виробничих та протипожежних потреб передбачається, як правило, єдина водопровідна мережа.

Водогінні мережі бувають декількох видів.

  1.  За схемою прокладання трубопроводів:
  •  тупикові (кінцеві);
  •  кільцеві (замкнуті).
  1.  За принципом розведення трубопроводів:
  •  з верхнім розведенням;
  •  нижнім розведенням.

Водопровідної мережі з нижнім розведенням прокладають під підлогою першого поверху (у підвалі або спеціальних каналах). При верхньому розведенні магістралі прокладають по горищу або під стелею верхнього поверху. Система з верхнім розведенням поступається системі з нижнім розведенням, тому що може замерзати (у випадку прокладення по горищу), а у випадку аварії трубопроводу може трапитись затоплення приміщень.

Внутрішня водопровідна мережа складається повністю або частково з таких елементів:

  •  уведення – перпендикулярний до будівлі відрізок труби (з сітчастим фільтром) від зовнішньої магістралі до водомірного вузла;
  •  водомірний вузол;
  •  водонапірно-запасні баки – встановлюють у найвищій точці  системи, завдяки чому створюється не тільки деякий запас води, але й необхідний тиск у внутрішній мережі. Це забезпечує безперебійну подачу води в найвищі і найбільш віддалені ділянки водопроводу, незалежно від тиску води в зовнішній магістралі
  •  водопровідна мережа будівлі з арматурою;
  •  насоси для подачі води у випадку недостатнього тиску у зовнішній мережі.

сновною частиною водомірного вузла є водомір, що служить для обліку витрати води.

В залежності від принципу дії водоміри класифікують на механічні (тахометричні), електромагнітні, ультразвукові і вихрові.

У механічних (тахометричних) водолічильниках використовується механічний принцип підсумовування числа обертів рухомого елементу (крильчатка, турбіна), яке залежить від швидкості протікаючої води. Відповідно водоміри цього типу поділяються на крильчасті і турбінні  (рис 22). Вони отримали найбільшошго використання. Підбирають лічильники так, щоб максимальний розрахунковий хід води у системі водопроводу був меншим, ніж найбільша допустима витрата водоміру.

                 а                              б                                                в                                          

Рис. 22. Механічні водоміри:

а – крильчастий; б – турбінний; в – загальний вигляд; 1корпус; 2 – рахунковий механізм; 3 – циферблат; 4 – кришка; 5 – передавальний механізм; 6 – крильчатка; 7 – сітка;  8 – струменевипрямлювач

Принцип дії електромеханічних водомірів заснований на законі магнітної індукції Фарадея. Вода, що проходить через електромагнітну катушку, грає роль середечника і індикує струм у котушці, пропорційний швидкості руху рідин.

В ультразвукових  водомірах використовується різна швидкість проходження звукових хвиль в рухомому потоці рідини( у напрямі потоку і в протилежному напрямі).

Робота вихрових водомірів заснована на використанні ефекту “доріжки Карно”: за наявності перешкоди в потоці утворюються вихори, причому довжина хвилі в “доріжці Карно” залежить тільки від від швидкості потоку і не залежить від його інших параметрів.

Водоміри поділяють також на побутові (квартирні) і промислові (для використання в промисловості і комунальному господарстві). Залежить дане розмежування від умовного діаметру лічильника. Водоміри з умовним діаметром від 15 до 25 мм застосовують для обліку води в квартирах, невеликих закладів ресторанного і готельного господарства, а водоміри з діаметром від 25 до 400 мм призначено для обліку води в системах промислового і комунального водопостачання.

Мережі внутрішнього водопроводу прокладають відкрито з прикріпленням труб до стін, колон, перекриттів з нахилом 0,002…0,005 м у бік вводу. Труби можуть прокладатися приховано у спеціальних каналах, шахтах або у товщині стіни, якщо це обумовлюється підвищеними вимогами до інтер’єру приміщення. У таких випадках в місцях з’єднань передбачаються ніші з оглядовими люками.

Водопровідні труби системи холодного водопостачання, які прокладаються приховано і у приміщеннях з підвищеною вологістю, вкривають ізоляцією для запобігання конденсації вологи. Якщо труби прокладаються у зоні впливу холодного повітря, передбачається теплоізоляція, яка виключає можливість замерзання.

Внутрішня водопровідна мережа монтується зі стальних оцинкованих водогазопровідних труб або пластикових труб. Використання неоцинкованих труб для господарсько-питного водопроводу з діаметрами до 70 мм забороняється через те, вода набуває темного кольору, неприємного смаку і викликає утворення плям на емальованих санітарно-технічних приладах. Останнім часом все більш поширеним стає застосування вінілпластових та поліетиленових труб, які мають високі технічні, експлуатаційні та санітарно-гігієнічні показники.

Холодне водопостачання може здійснюватись із використанням різних схем внутрішнього водопроводу. Найбільш простою і часто вживаною є схема з нижнім розведенням, що представлена на рис. 23. Вода із зовнішньої мережі під дією тиску, що вній присутній, надходить у внутрішній водопроводчерез уведення, яке проходить під землею. Через водомір вода надходить в нижню розвідну магістраль, далі в стояки і через підводки до водозабірних точок.

Для забезпечення водою високих будівель в верхні водозабірні точки, в яких не гарантується подача води і водопроводу, на водопровідному уведенні зазвичай встановлюється підкачуючі відцентрові насоси (рис. 24). Єлектродвигун насосу вмикається автоматично при падінні тиску на уведенні нижче необхідного длч подачі у верхні точки водозабору. Зворотній клапан  забезпечує рух води лише в одному напрямку.

Рис. 23. Схема внутрішнього водопроводу без водонапірного резервуара і насоса, що підкачує (з нижнім розведенням):

1 – стояки; 2  запірні вентилі; 3  розвідна (магістральна) лінія; 4 – трійник із пробкою для спускання води із системи; 5 – водомір

Рис. 24. Схема водопровідного введення в будинок з насосом, що підкачує:

1 – уведення; 2 – запірні клапани; 3 – водомір; 4 – насос; 5 – зворотній клапан

Гідравлічний розрахунок мережі гарячого і холодного водопроводу виконується за максимальною секундною витратою холодної і гарячої води. Максимальна (секундна) витрата води залежить від кількості санітарних приладів, встановлених у будівлі, кількості води (табл. 1).

Діаметри трубопроводів розподільної мережі внутрішнього водопроводу часто не розраховують, а підбирають: підбір ґрунтується на тому, що у більшості водопровідних приладів (варильні котли ємністю до 250 дм3, умивальники, кухонні крани, раковини, змивні бачки, пісуари, душові сітки та інше) встановлюється водорозбірний кран з діаметром підводу ½, який прийнято вважати за стандартну водорозбірну точку (15 мм). Електричні котли ємністю більше ніж 250 дм3, мийки, ванни і т.д. мають підводи ¾, кожен з яких приймається за дві стандартні водорозбірні точки. Підвід діаметром 1 рахується як чотири водорозбірні точки.

Таблиця 1

Характеристика санітарних приладів і технологічного обладнання

Санітарні прилади

та обладнання

Витрати води, дм3

Витрати води за годину, дм3/год

холодна

гаряча

холодна

гаряча

Раковина з водорозбірним краном діаметром 15 мм

0,15

50

Умивальник зі змішувачем

0,09

0,09

40

40

Групова душова установка

0,14

0,14

270

270

Унітаз зі змивним бачком

0,1

83

–

Пісуар

0,035

36

Поливний кран

0,3

0,2

1080

720

Мийка з кранами холодної і гарячої води з краном діаметром 20 мм

0,2

0,2

280

220

Діаметр трубопроводу, який підводить воду до кількох водорозбірних точок, визначається за табл. 2 залежно від кількості водорозбірних точок.

Таблиця 2

Діаметр трубопроводу залежно від кількості водорозбірних точок

Кількість водорозбірних точок

До

3-х

6-х

12-ти

20-ти

30-ти

60-ти

80-ти

Діаметр труби, мм

15

20

25

32

40

50

65

Система протипожежного водопроводу складається з мережі магістральних трубопроводів і стояків (розподільних ліній), пожежних кранів, а за потреби і водонапірних установок (насосів, водонапірних баків, пневматичних пристроїв).

Пожежні крани обладнуються напівгайкою діаметром 50…65 мм, яка швидко знімається, капроновим рукавом довжиною 10…20 м із двома напівгайками для приєднання до вентиля і пожежного стовбура з наконечником. Пожежні крани розміщують у начіпних чи вбудованих шафах на висоті 1,35 м від підлоги. Вони встановлюються в легкодоступних місцях – вестибулях, коридорах, проходах, сходових площадках громадських будівель.

У системах водопроводу з водонапірними баками недоторканний протипожежний запас води дорівнює кількості, необхідній для гасіння пожежі впродовж 10 хв при ручному чи автоматичному включенні пожежних насосів.

4. Схеми та конструктивні елементи внутрішнього гарячого водопостачання

Системи гарячого водопостачання в житлових і громадських будинках призначені для подачі гарячої води, температура якої повинна бути не нижче 50°С і не вище 75°С. При користуванні гарячою водою споживач має можливість знижувати температуру до необхідної величини в змішувачах, що встановлюються в місцях водорозбору. Якщо є потреба у гарячій воді більшої температури (в лікувальних закладах, підприємствах громадського харчування тощо), влаштовують місцеві установки для нагріву води або кип’ятильники.

Залежно від призначення системи гарячого водопостачання поділяють на господарсько-побутові і виробничі. Ці системи допускається об’єднувати лише тоді, коли на технічні потреби використовується вода питної якості або коли внаслідок контакту з технологічним обладнанням якість води не змінюється.

У господарсько-побутових системах гарячого водопостачання якість води повинна відповідати вимогам державних стандартів на питну воду. У виробничих системах якість води визначається за технологічними потребами.

Системи гарячого водопостачання залежно від місця отримання гарячої води поділяють на місцеві і централізовані (рис. 25).

Місцеві системи (рис. 25 а) влаштовують у невеликих будинках, де нагрівання води здійснюється для кожного споживача або групи споживачів.

Вода із системи холодного водопостачання подається на місцеву установку (місцевий водонагрівач), в якій використовуються газ, тверде паливо, електроенергія тощо.

За наявності в будинках газопостачання і централізованого опалення, нагрівання води може здійснюватись у швидкісних і ємнісних газових водонагрівачах.

Згідно з тепловими розрахунками пікове споживання тепла системою гарячого водопостачання, як правило, перевищує навантаження в системі опалення. Якщо встановити в будинку теплогенератор на сумарне теплове навантаження опалення і гарячого водопостачання, то його встановлена потужність виявиться завищеною. Внаслідок цього в періоди, коли відсутній водорозбір, теплогенератор буде працювати недовантаженим. Тому при використанні ємнісного водонагрівача його продуктивність за теплом потрібно обирати, виходячи із витрати тепла на опалення, а його ємність – на приготування води для однієї ванни.

Вибір котельного обладнання потрібно здійснювати, ґрунтуючись на потрібній потужності, схемі системи (окреме гаряче водопостачання чи поєднане з системою опалення), ефективності котлів, виді палива, довговічності, технічних і економічних характеристиках. Серед них не останнє місце займає зовнішній вигляд агрегатів, компактність. Так, настінні котли дозволяють економити корисну площу помешкання. Зокрема, вироби французької фірми FRISQUET зарекомендували себе високою якістю і довготривалим терміном роботи теплообмінників, виготовлених з міді, що запобігає відкладенню продуктів горіння і зберігає високий ККД (до 95,3%) понад 20 років.

Електричні водонагрівачі – пристрої, найбільш гігієнічні і безпечні в пожежному відношенні. Широкого розповсюдження набули ємнісні електроводонагрівачі (рис. 26), які складаються: з корпусу, що вміщує бак на 10...200 л води і більше, покритого теплоізоляцією, електронагрівного елемента – тену, регулятора температури, який відключає нагрівач у разі досягнення заданої температури, змішувача для заповнення нагрівача і відтоку гарячої води. Зокрема, водонагрівач марки TНЕКМЕХ складається з двох сталевих баків: внутрішнього і зовнішнього з теплоізоляційним прошарком з пінополіуретану, який надає водонагрівачу властивості термоса (за 12 годин випробовувань зниження температури становило всього 5° С). Теплоізоляція і тени пониженої потужності забезпечують економічну експлуатацію водонагрівача.

Потужність тенів становить 1,2...2,4 кВт за напруги 220 В. Внутрішній сталевий бак зсередини покритий склофаянсом, який захищає його від окиснення та корозії. Водонагрівач працює в автоматичному режимі, забезпечуючи заповнення бака водою, контроль за рівнем і температурою води, захист від закипання. Температура води задається в інтервалі від 26 до 78° С. Моделі різних об’ємів забезпечують різну інтенсивність надходження гарячої води: водонагрівачі місткістю 10, 15 і 30 л забезпечують безперебійну подачу гарячої води на кухонні потреби; 80 і 100 л – подачу гарячої води у ванну і на кухню; 150 і 200 л – подачу гарячої води тим споживачам, які використовують гарячу воду тривалий час (понад 3 год).

Електроводонагрівач влаштовують безпосередньо на стіні приміщення над приладом, в який подається гаряча вода, таким чином, щоб змішувач розташовувався на висоті 1...1,1 м від підлоги.

Централізовані системи гарячого водопостачання (рис. 26 б) завдяки їх економічності, простоті експлуатації та обслуговування найчастіше використовуються в житлових і громадських будівлях. Їх влаштовують за наявності потужних джерел тепла (ТЕЦ, районних котелень тощо).

У централізованих системах гарячого водопостачання воду нагрівають для групи споживачів в одному місці і транспортують її трубопроводами до місць витрачання. Схема системи гарячого водопроводу, кількість елементів у системі та їх взаємне розташування залежать від режиму водоспоживання, типу пристроїв для нагрівання води, довжини трубопроводів тощо.

Вода в системах централізованого гарячого водопостачання може нагріватися за відкритою чи закритою схемами.

У відкритій схемі гаряча вода забирається безпосередньо з теплової мережі. Вода нагрівається в котлах, розташованих у центральних котельнях або теплообмінниках ТЕЦ, і квартальною мережею подається до системи опалення, а розподільчою мережею – на гаряче водопостачання окремих будинків. Циркуляційні трубопроводи повертають охолоджену воду в котли для її підігріву.

Така схема є простою і довговічною, адже система живиться ретельно очищеною водою, що необхідна для роботи котлів без утворення накипу.

Недоліком схеми є велика потужність установок для водопідготовки, які повинні очищати всю воду, що подається в систему водопостачання. Через це схему використовують лише за низької карбонатної твердості природної води.

У закритих схемах тепло від котлів передається теплоносію (перегрітій воді, парі тощо), який теплофікаційною мережею подається до водонагрівача. Вода з системи холодного водопостачання проходить через водонагрівач, нагрівається і подається в розподільчу мережу. Недоліком закритої схеми є необхідність використання водонагрівачів та прокладання внутрішньоквартальної мережі трубопроводів. Проте в цій схемі установки для водопідготовки мають невелику потужність, адже теплоносій не витрачається, а повністю повертається в котел у той час, як споживач отримує гарячу воду питної якості з міського водопроводу. Крім того, котли перебувають під постійним тиском, який не залежить від тиску в системі гарячого водопостачання. Завдяки цим перевагам закриті системи гарячого водопостачання сьогодні здобули широке використання.

Проточні електроводонагрівачі вимагають значних потужностей, що призводить до перевантаження електричних мереж, тому їх використання обмежене тільки виробничими та громадськими будівлями.

Усі централізовані системи гарячого водопостачання проектують з циркуляційними трубопроводами (рис. 27). Без таких трубопроводів за відсутності водорозбору вода в подаючих трубопроводах остигає і споживачі отримують спочатку охолоджену воду, яку зливають в каналізацію. При цьому виникають втрати води і тепла, які тим більші, чим більші діаметри і довжини подаючих трубопроводів. Циркуляційні трубопроводи в системах гарячого водопостачання можуть функціонувати цілодобово (житлові будинки, готелі, лікарні тощо) або тільки перед початком водорозбору, якщо споживання гарячої води проходить періодично (наприклад, душові промислових підприємств). Слід зазначити, що в житлових будинках з кількістю поверхів до 4-х включно, за відсутності приладів для сушіння рушників циркуляцію води передбачають тільки в магістральних трубах до початку водорозбірних стояків.

Рис. 27. Схема циркуляційного водопроводу гарячого водопостачання (при природній циркуляції):

1 –  водопровід; 2 – водонагрівач: 3 – вхід і вихід теплоносія; 4 – головний стояк; 5 – верхня розвідна лінія; 6 – повітряний кран; 7 – водорозбірні крани; 8 – стояки; 9 – підводки;
10 – циркуляційні стояки; 11 – збірна циркуляційна лінія;  

У системах гарячого водопостачання може бути природна циркуляція води під дією гравітаційного напору, коли рух гарячої води зумовлений зміною густини при зміні температури, та примусова циркуляція, що здійснюється за рахунок роботи циркуляційних насосів.

Тупикові мережі гарячого водопостачання (без циркуляції) дозволяється застосовувати тільки в місцевих системах або в системах з тривалим безперервним розбором води (наприклад, у лазнях). Допускається також не передбачати циркуляцію в системах з регламентованим в часі споживанням гарячої води, якщо температура її в цей час в місцях водорозбору буде не нижчою, ніж потрібно.

Для мереж гарячого водопостачання використовують оцинковані сталеві труби. Рідше – пластмасові, металопластикові та мідні труби. Всі трубопроводи системи гарячого водопостачання, за винятком квартирних підведень і рушникосушарок, повинні бути покриті ізоляцією, товщина і якість якої має забезпечувати нормовану величину тепловтрат.

У готелях системи гарячого водопостачання повинні проектуватися з циркуляцією в стояках. Циркуляція повинна проектуватися з урахуванням мінімальної температури в циркуляційному трубопроводі 40 °С. У разі доцільності можуть застосовуватися системи гарячого водопостачання з закритими баками-акумуляторами, які мають водообмін не менше одного разу на добу, включеними до загального циркуляційного контуру з водопідігрівачами. Магістральні трубопроводи і стояки систем водопостачання повинні прокладатися в тепловій ізоляції. Покривний шар теплоізоляційної конструкції трубопроводу холодної води повинен бути паронепроникним. У готелях категорій **** і ***** трубопроводи водопостачання і каналізації повинні прокладатися приховано.

Тема 4. Системи каналізації

План

Призначення і класифікація систем каналізації.

Внутрішня каналізація.

Водостоки будівель.

1. Призначення і класифікація систем каналізації.

Вода, що була використана для різних потреб у побуті або на виробництві й отримала при цьому додаткові домішки (забруднення), які змінили її хімічний склад або фізичні якості, називається стічною. До стічних вод належать також атмосферні води, які відводяться з території населених пунктів та промислових підприємств.

Забруднення стічних вод можуть бути мінеральними й органічними. До мінеральних забруднень належать пісок, глина, шлак, розчини мінеральних солей, кислот та лугів. Органічні забруднення бувають рослинного і тваринного походження. Забруднення рослинного походження містять залишки рослин, плодів, злаків, овочів, паперу. З хімічної точки зору в цих забрудненнях в основному міститься вуглець у вигляді клітковини. Органічні забруднення тваринного походження містять фізіологічні відходи людей та тварин, жирові речовини, органічні кислоти тощо. Основним хімічним елементом цих забруднень є азот у вигляді білкових речовин. Стічні води, крім вуглецю та азоту, містять фосфор, калій, сірку, натрій та інші хімічні сполуки.

Виділяють також так звані бактеріальні та біологічні забруднення, які в стічних водах представлені різними бактеріями, дріжджовими та пліснявими грибками, дрібними водоростями.

За фізичним станом забруднення, що містяться в стічних водах, можуть бути у вигляді розчину, колоїдів, суспензії та нерозчинених домішок. Залежно від розмірів частинок, їх маси та швидкості руху стічних вод нерозчинені речовини можуть спливати на поверхню, знаходитись у завислому стані у воді та осідати на дно. Ступінь забруднення стічних вод оцінюється концентрацією, тобто масою домішок в одиниці об’єму в мг/л або г/м3.

За походженням та характером забруднень усі стічні води поділяють на побутові (господарсько-фекальні), виробничі та атмосферні. До побутових відносять води від кухонь, туалетних кімнат, душових, лазень, пралень, їдалень, лікарень, а також господарські води. що утворюються від миття приміщень. Вони надходять як від житлових і громадських будинків, так і від побутових приміщень промислових підприємств. За природою забруднень стічні води можуть бути фекальними, які надходять з туалетів і забруднені в основному фізіологічними відходами життєдіяльності людини, та господарськими, що забруднені різного роду побутовими відходами.

Атмосферні стічні води утворюються від випадання дощу або розтавання снігу і містять в основному мінеральні і в меншій кількості – органічні забруднення. Атмосферні стічні води, які утворюються на території промислових підприємств, містять відходи відповідних виробництв.

Відведення і знешкодження атмосферних стічних вод також одне із завдань каналізації. При цьому слід відзначити велику нерівномірність надходження цих вод. У суху погоду вони відсутні, а під час зливи їх кількість буває значною.

Склад стічних вод вивчають з метою найбільш раціонального визначення:

а) способу очищення стічних вод;

б) можливості використання очищених стічних вод як джерела технічного водопостачання;

в) матеріалів труб та каналів, якими буде відводитись стічна рідина і передбачення заходів запобігання впливу на них стічних вод.

Система каналізації (рис. 28) складається із внутрішньої каналізації будівель, дворової мережі, зовнішньої каналізаційної мережі, насосних станцій, очисних споруд і випусків стічних вод у водоймища.

За способом збору та видалення забруднень розрізняють вивізну і сплавну каналізації.

При вивізній каналізації рідкі забруднення в неканалізованих районах забирають децентралізовано (вигреби, люфтклозети), періодично вивозячи їх автотранспортом на очисні споруди. При сплавній системі забруднення розбавляють водою і транспортують за межі будинку в зовнішні каналізаційні мережі.

2. Внутрішня  та каналізація

Внутрішня каналізація – це система трубопроводів та інженерного обладнання, що забезпечують організований прийом стічних вод у місцях їх утворення та транспортування забруднених стоків за межі будинку у зовнішні мережі. Якщо необхідно, до системи внутрішньої каналізації можуть входити споруди місцевого підкачування або локального очищення стічних вод.

Системи внутрішньої каналізації поділяють за: способом збору та видалення забруднень, характеристикою стічних вод, сферою обслуговування, наявністю спеціального обладнання та вентиляції мережі.

За характеристикою стічних вод системи внутрішньої каналізації можуть бути побутові, виробничі та дощові (водостоки). Побутова каналізація відводить забруднену воду після миття посуду, продуктів, прання білизни, санітарно-гігієнічних процедур, а також фекальні стоки, що містять рідкі та тверді виділення людини. Виробнича каналізація виводить за межі будівель виробничі стічні води, що утворилися в технологічному процесі. Внутрішні водостоки (дощова каналізація) відводять з даху будинків дощові та талі води.

За сферою обслуговування розрізняють об’єднані та роздільні системи каналізації. Об’єднані системи використовують у тих випадках, коли змішування різних стічних вод не утворює токсичних, вибухонебезпечних або інших речовин, що перешкоджають безпечному транспортуванню і очищенню стічних вод. Роздільні системи каналізації (наприклад, побутової і виробничої) доцільно влаштовувати на підприємствах, якщо виробничі стоки потребують локального очищення.

Системи внутрішньої каналізації можуть бути простими, тобто без спеціального обладнання, та зі спеціальним обладнанням (наприклад, місцеві установки підкачування або очищення стічних вод перед їх відведенням у зовнішні мережі).

Зазначені системи каналізації видаляють забруднення в рідкому стані (стічні води). Тверді відходи, сміття видаляють сміттєпроводами, які також належать до систем каналізації (каналізація твердих відходів).

Система внутрішньої каналізації складається з таких основних елементів: приймачів стічних вод, гідравлічних затворів, внутрішньої каналізаційної мережі (поверхові відвідні труби, стояки, горизонтальні ділянки і випуски)      (рис. 29).

Приймачі стічних вод виконують у вигляді відкритих посудин, або воронок, що збирають забруднену воду і відводять її в каналізаційну мережу.  

Приймачами стічних вод в більшлсті випадків служать санітарно-технічні прилади (мийки, раковини, умивальники, ванни, душові піддони, біде, унітази, пісуари); пристрої для прийому виробничих стічних вод (лотки, трапи, приймальні решітки, приямки, воронки тощо); водостічні воронки, які призначені для збору і відведення з даху дощових або талих вод.

Гідравлічні затвори (сифони) розміщують після кожного санітарно-технічного приладу, крім тих, що мають його в своїй конструкції (унітази, трапи, пісуари). Водяний гідрозатвор (шар води висотою 50...70 мм) затримує шкідливі гази вз системи каналізації, не дозволяючи їм потрапляти в приміщення. Шар води утворюється в згині трубопроводу в U-подібних затворах, або між двома циліндрами в затворах пляшкового типу.Оскільки сифони можуть засмічуватись, то передбачають отвори, які закриваються кришками, що дозволяє прочищати сифони та трубопроводи біля них.

Поверхові відвідні труби з’єднують приймачі стічних вод зі стояками.. Їх встановлюють у місцях розміщення групи санітарних приладів ближче до тих приладів, у які надходять найбільш забруднені і найменше розріджені стоки. Стояки встановлюють відкрито біля стін або приховано у борознах і спеціальних шахтах. Верхня частина стояка у вигляді витяжної труби виводиться на висоту не менше 0,7 м над дахом будівлі, що забезпечує вентиляцію мережі і запобігає «зривам» гідравлічних затворів у пристроях. Діаметр витяжної труби повинен відповідати діаметру стояка. Для контролю і прочищення внутрішньої каналізаційної мережі на ній встановлюють ревізії та прочистки.

Необхідні діаметри відвідних труб і стояків визначають залежно від кількості приймальних пристроїв та секундних витрат стічних вод (табл. 3).

Таблиця 3

Розрахункові витрати стоків та діаметри відвідних труб від окремих санітарних приладів та обладнання

Прилад

Розрахункові витрати, дц3

Діаметр відвідної труби, мм

Унітаз

1,6

100

Пісуар

0,1

50

Біде

0,15

50

Умивальник

0,15

50

Душ

0,2

50

Раковина

0,3

50

Мийка на одне відділення

0,6

50

Овочемийка

0,5

50

Трап виробничий

0,7

50...100

Внутрішня каналізація закінчується випуском, який підключається до колодязя, що розташований поза будинком.

Вода від кожної групи приладів збирається і відводить до вуличної мережі окремо. Виробничі стічні води приймаються від мийних ванн, раковин, технологічного обладнання (посудомийні машини, овочемийки, картоплечистки). У овочевому, м’ясному і рибному цехах, мийних та гарячих цехах біля варильних котлів встановлюють трапи діаметром 100 мм, у цехах готової продукції – трапи діаметром 50 мм. Приміщення, які потребують обладнання каналізаційних стоків, розміщують компактними групами. Санітарні вузли, як правило, розміщують один під одним. Устрої для приймання стічних вод у підвальних поверхах встановлюють дуже рідко. Санітарне обладнання дозволяється встановлювати у підвалах, якщо глибина прокладання зовнішньої каналізаційної мережі нижче рівня підлоги підвалу і краї санітарних пристроїв вище рівня найближчого оглядового колодязя.

Виробничі приміщення закладів ресторанного господарства і торгівлі, в яких здійснюється приготування кулінарної продукції, обладнують як звичайним, так і спеціальним технологічним та санітарно-технічним обладнанням (посудо- і овочемийні машини, картоплечистки, спеціальні мийки для м’яса і риби та ін.). Такі підприємства обладнують окремими системами господарсько-побутової та виробничої каналізації. Стоки виробничої каналізації проходять очищення на локальних спорудах і лише потім скидаються в зовнішні мережі. Стічні води від миття посуду, м’яса, риби пропускають через відстійник і жировловлювачі (рис. 30). Стічні води від миття овочів проходять через пісковловлювачі; від картоплечисток – через крохмалеуловлювачі.

В жироуловлювач стічна вода надходить черех вхідний патрубок. В прийомній камері відбувається осаджування зважених частинок речовин і гравітаційне відділення жирів від стічних вод (часточки жиру збираються на поверхні вди).

Далі із прийомної камери вода і жир, зібраний на її поверхні, надходять в камеру доочистки. Тут жир затримується на поверхні, а очищена вода опускається на дно камери доочистки і через відвідний патрубок витікає в каналізаційну мережу.

Затриманий жир і крупні забрудення видаляються із жироуловлювача механічним шляхом. Періодичність очистки напряму залежить від вихідного складу стічних вод і режиму роботи кухні підприємства.

В конструкції деяких жироуловлювачів передбачаєься встановлення датчика контролю накопиченого жиру в першій камері (при досяганні зібраними жиропродуктами рівня в 10 см загорається червоний індикатор і роздається звуковий сигнал).

Рис. 30. Схема жиро уловлювача:

1 – приймальна камера; 2 – вхідний патрубок; 3 – камера доочистки; 4 – відвідний патрубок

Принцип дії уловлювача піску заснований на гравітації. Стічна вода надходить в прийомний відсік установки, де відбувається часткове зниження її швидкості. Потім в робочій частині уловлювача, по мірі руху води, швидкість течії знижується до такого ступеня, що зважені часточки, які знаходяться у воді, починають осаджуватись на дно відділювача. Частково звільнена від зважених часточок вода проходить додаткову очистку на тонкошарових фільтруючих блоках, а потім піднімається до рівня випускаючого коллектора і стікає в каналізацію.  Накопичений на дні уловлювача осад видаляється через відкачуючий стояк.

У всіх виробничих приміщеннях встановлюють трапи для збору і відведення стічних вод від миття підлоги. Діаметр відвідних ліній приймають не меншим найбільшого діаметра випуску приймачів стічних вод, апаратів і установок, що підключені до каналізації. Всі раковини і штики для миття продуктів і посуду під’єднуються до каналізації через трапи або сифони з повітряним розривом у 20...30 мм між ними. Прокладання внутрішніх каналізаційних мереж у торговельних залах, складських приміщеннях, як правило, не дозволяється. Діаметри і уклони трубопроводів визначають за розрахунком.

В закладах ресторанного господарства прокладання внутрішньої побутової каналізації під стелями, в стінах і в підлогах, а також транзитних водопровідних магістралі у виробничих приміщеннях, обідніх залах і складах (коморах) харчових продуктів не допускається.  Побутові і виробни чі стоки повинні відводитися до зовнішньої каналізації роздільними випусками. Допускається приєднання двох роздільних випусків в один колодязь зовнішньої каналізаційної мережі.

Для очищення виробничих стічних вод слід проектувати на випусках поза будівлею:

уловлювачі жиру - для підприємств харчування (закладів РГ) на напівфабрикатах з кількістю місць 500 місць і більше і для підприємств харчування (закладів РГ) на сировині з кількістю місць 200 місць і більше;

грязевідстійники і мезгоуловлювачі - для підприємств харчування (закладів РГ) з овочевими цехами продуктивністю за зміну 2 тони і більше.

У готелях системи каналізації приміщень громадського, виробничого і господарського призначення повинні проектуватися окремими від систем каналізації житлової частини готелю із самостійними випусками (до пускається в один колодязь). Не допускається розміщувати оголовки витяжних частин каналізаційних стояків прибудованих приміщень перед вікнами житлових номерів. Витяжну частину виробничої і побутової каналізації вбудованих приміщень допускається об'єднувати з каналізаційними стояками готелю.

Дворові та квартальні мережі

На території житлових кварталів та підприємств проектують систему каналізаційних трубопроводів, через яку стоки з внутрішньої каналізації відводяться до вуличних мереж. Залежно від розташування трубопроводів на території населеного пункту чи підприємства ця система називається дворовою, квартальною або заводською мережею.

Дворова мережа обслуговує один або декілька будинків, квартальна – значно більшу групу будинків у межах кварталу, а заводська прокладається на території підприємства.

Дворові, квартальні та заводські мережі прокладають з керамічних, азбестоцементних, бетонних, залізобетонних та пластмасових труб. Металеві труби використовують лише за особливих умов (наприклад, просідні ґрунти). Трубопроводи каналізаційної мережі прокладають, як правило, паралельно будинкам, об’єднуючи всі випуски внутрішніх каналізаційних мереж цих будинків. Відстань від стіни будинку приймається не менше 3,5...5,0 м, щоб при проведенні земляних робіт не пошкодити основу фундаменту будинку. Подальший відвід стічних вод здійснюється самопливом найкоротшим напрямком до контрольного колодязя, а потім до вуличного колектора зовнішньої каналізації населеного пункту.

Не слід прокладати мережі територією, де в подальшому передбачається забудова. Відстань між каналізаційними та іншими мережами приймають відповідно до нормативних документів на проектування генеральних планів.

Діаметр і уклон труб дворової та квартальної каналізації визначають за розрахунком, але приймають діаметри труб не менше 150 мм для господарсько-побутової каналізації і не менше 200 мм – для дощової та загальносплавної. На ділянках між колодязями прокладають труби одного діаметру з постійним уклоном без переломів. Труби різних діаметрів з’єднують у колодязях «шелига в шелигу», тобто верх труб знаходиться на одному рівні. Початкова глибина закладання дворової мережі визначається глибиною випуску в колодязі.

3. Водостоки будівель

Дощові та талі води з покрівлі будівлі видаляються шляхом викиду води зі звисів, карнизів організованим відводом по зовнішніх чи внутрішніх водостоках.

Зовнішні водостоки (водоспуски) (рис. 31, а) складаються з жолобів, які збирають воду зі схилу покрівлі, та водостічних труб з воронкою, що скидають воду на вимощення біля будівлі. По проїздах вода стікає у дощоприймач, а далі – в мережу зовнішньої дощової каналізації. У зимові періоди водостоки обмерзають і талі води видаляються не повністю, що призводить до руйнування будівельні конструкції через їх зволоження. Зовнішні водостоки збільшують витрати на експлуатацію покрівлі (необхідність видалення снігу, сосульок), вони не довговічні та трудомісткі у ремонті. Тому їх влаштовують у будівлях, де немає можливості організувати внутрішній водостік, або в малоповерхових будівлях з невеликою площею покрівлі, в основному в південних районах.

Внутрішні водостоки (рис. 31, б) відводять по трубопроводах, що розташовані всередині будівлі. Вони надійно працюють в усі сезони й потребують мінімального обслуговування. Внутрішні водостоки отримали широке розповсюдження при будівництві будівель з плоскими покрівлями.

Вода з внутрішніх водостоків відводиться у зовнішні мережі дощової чи загально сплавної каналізації через закритий випуск (рис. 31, б). Приєднання водостоків до господарсько-побутової системи не допускається. Дозволяється викид дощової води у виробничу каналізацію незабруднених чи повторного використання вод. За відсутності каналізації випуск передбачається в лотки біля будівлі – відкритий випуск (рис. 31, в). Внутрішні водостоки складаються з приймачів атмосферних вод – водостічних воронок, стояків, відвідних труб, які з’єднують водостічні воронки зі стояками, випусків, пристроїв для прочистки.

Водостоки з відкритим випуском при від’ємних температурах зовнішнього повітря обладнують гідрозатвором, який у холодну пору року перешкоджає проникненню охолодженого повітря та промерзанню водостоку. В будівлях з від’ємною температурою передбачають устрої для підігріву водостоків (подача теплого повітря, електропідігрів).

Внутрішні водостоки монтують з напірних чавунних, азбестоцементних, пластмасових труб.

Водостічні воронки складаються з корпуса, який влаштовується в перекритті, рами, під яку заводиться гідроізоляція, ковпака або решітки для затримування сміття. Верхня частина воронки (ковпак, решітка) мають отвори з площею перерізу не менше ніж удвічі більшою перерізу відвідного патрубка, для зменшення опору руху та підпору води перед воронкою. Воронки обов’язково герметично з’єднані з покрівлею, щоб атмосферні води не просочувалися й не руйнували перекриття. Для цього шар гідроізоляції кріпиться болтами між корпусом і рамою та заливається зверху мастикою.

Білизнопровід

Білизнопровід призначений для періодичного, порціонного гравітаційного транспортування білизни в білизноприймальну камеру.

У готелях місткістю 300 місць і більше при поверховості більше 5 поверхів допускається застосування білизнопровідов.

Схема білизнопроводу наведена на рис. 32.

Рис. 32. Схема білизнепроводу:

1 - стовбур 2 - білизноприймальник.3 - лоток сортувальний 4 - логнестійка заслінка 5 - завантажувальний люк, 6 - вентиляційний вузол. 7 - протипожежна система (сплинкер)

Стовбур білизнопровіда (діаметр 450-1000 мм) складається з окремих елементів, з'єднаних між собою в розтруб і скріплених болтовим з'єднанням.

Вогнестійка заслінка автоматично перекриває отвір ствола білизнопровода, запобігаючи поширення вогню та диму в стовбур).

Завантажувальний має ущільнення і запірний замок.

Протипожежна система (сплинкер) для автоматичної ліквідації вогнища загоряння в стовбурі білизнопровіда.

Всі конструктивні елементи білизнопровіда виконані з антикорозійного, жаростійкої сталы товщиною 1,5 мм.

Майданчик розбирання брудної білизни при білизнопроводі передбачається площею не меншою 4м2.

Найбільш безпечне технічне рішення - використання замикаючої автоматики, яка при відкриванні одного з завантажувальних люків блокує всі інші. Це пов'язано з тим, що білизнопровіди не мають завантажувальних клапанів, а геометричні розміри дверцят досить великі, і при маніпуляціях з білизною обслуговуючий персонал може отримати травму важкими тюками з білизною, що викидаються в білизнопровід з вищерозташованих поверхів. Тим не менше, оскільки нормативних вимог до білизнопроводів в нашій країні, фактично, немає, використання замикаючої автоматики не є обов'язковим, найчастіше дверцят просто замикають на ключ.

При наявності замикаючої автоматики дверцята білизнопровіду обладнується електромагнітним замком і найпростішою індикацією, наприклад, лампами червоного і зеленого кольору. При закритих дверцятах на всіх поверхах постійно горить індикаторна зелена лампа, що сигналізує про те, що білизнопровід вільний. Натисканням відповідної кнопки електромагнітний замок відмикає дверцята; одночасно блокуються дверцята на всіх інших поверхах, загоряються індикаторні лампи червоного кольору.

Вентиляція в білизноприймальній камері може бути як примусова, так і природна, через стовбур, з виведенням на покрівлю через дефлектор. Стовбур білизнопровода також може у верхній частині закінчуватися адаптером для підключення до системи загальнобудинкової витяжної вентиляції. Якщо немає можливості підключитися до витяжної вентиляції або вивести стовбур на покрівлю, влаштовують так звану вентиляцію зворотною тягою. У цьому випадку ствол білизнопровода вентилюється через білизноприймальну камеру. У білизноприймальній камері влаштовується витяжна вентиляція, причому при розрахунку її продуктивності враховується також і обсяг стовбура білизнопровіда. Для надходження повітря в стовбур використовуються нещільності в люках і спеціально передбачений зазор в заглушці у верхній частині стовбура. способом.

Ніяких запахів в білизн проводах не утворюється, проте очищати їх необхідно. При розміщенні тюків з білизною в стовбур білизнопровіда утворюється велика кількість нитяних волокон, пилу і т. д. Пил, що осів на внутрішній поверхні ствола, успішно видаляється тими ж самими тюками, але при цьому досить велика її кількість потрапляє в систему вентиляції.

Сміттєвидалення

Згідно діючих державних будівельних норм у будинках і приміщеннях закладів готельного і ресторанного господарства, підприємств торгівлі  необхідно передбачати системи очищення від сміття і пилоприбирання, тимчасового (у межах санітарних норм) зберігання сміття і можливість його вивозу. Вміст пилу в повітрі житлових приміщеннь готелів повинен бути не більше 0,15 мг/м3.

Центральне сміттєвидалення може бути сухим чи мокрим.

Найбільш поширені сухі сміттєпроводи, які складаються з приймальних клапанів та вертикального ствола, під яким розташована сміттєзбірна камера. В ній встановлюються пересувні контейнери, де сміття накопичується і спеціальним транспортом вивозиться.

Приймальні клапани призначені для прийому сміття і скидання його в ствол. Вертикальний ствол сміттєпроводу виконують з гладких безнапірних труб діаметром 400...500 мм. Сміттєзбірна камера повинна мати окремий зовнішній вихід, бути обладнаною гарячим і холодним поливальними кранами, припливно-витяжною системоювентиляції. Сміття з камери повинно видалятися щоденно.

При  мокрому сміттєвидалинні сміття подрібнюють спеціальними дробарками, які встановлюють на випусках мийок, розбавляють водою і скидають в каналізацію.

Пилоприбирання

Крім побутового сміття в троговельних комплексах утворюється або заноситься  ззовні пил, який осідає на різні предмети або знаходиться у повітрі. Для збирання та видалення такого пилу використовують індивідуальні (переносні) пилосмоки або встановлюються стаціонарні системи пиловидалення (рис. 33).

Система центрального пиловидалення складається з вакуумної установки, яка розташовується в окремій зоні далеко від приміщень, де проводиться прибирання, і мережі труб діаметром від 40 мм до 150 мм і більше, вмонтованих у підлогу, стелю та стіни. Усмоктувальні клапани (пневморозетки) встановлюються зазвичай в стінах на зручному рівні, або в підлозі таким чином, щоб охопити всі приміщення за допомогою шланга довжиною 7…15 метрів.

Довжина шланга вибирається в залежності від розмірів приміщень, в яких проводиться прибирання та плану розміщення клапанів, а різноманітні насадки дозволяють очищати будь-які поверхні і меблі. Діаметр шлангу залежить від типу збирається пилу.

Рис. 33. Система центрального пиловидалення.

У системах для громадських будівель використовується гнучкий шланг з внутрішнім діаметром 32 мм або 40 мм. Через потужне всмоктування, забезпечуваного центральною установкою, повітря всередині труб рухається з дуже великою швидкістю і доставляє пил, сміття та інші забруднювачі до сепаратора, де тверді частинки відділяються і збираються в контейнер, який повинен регулярно очищатися.

 У готелях місткістю понад 500 місць і в готелях категорій **** і ***** слід передбачати централізоване пиловидаляння (система вакуумного прибирання) з житлових і основних громадських приміщень.

Будинки готелів заввишки два поверхи і більше повинні бути обладнані сміттєпроводами, що проектуються на групу житлових приміщень з розрахунку добового накопичення сміття 0,6 кг на одне місце. Стовбури сміттєпроводів повинні знаходитися в приміщеннях з температурою не менше 5 °С. Стовбури і завантажувальні клапани сміттєпроводів необхідно відокремлювати від поповерхових коридорів протипожежними перегородками 2-го типу. Стовбур сміттєпроводу повинен виконуватися з негорючих матеріалів, мати можливість прочищення, промивання і дезінфекції, бути герметичним і звукоізольованим від будівельних конструкцій будинку.

Тема 5. Системи електрозабезпечення

План

Оновні елементи системи електрозабезпечення будівель.

Блискавкозахист будівель.

Нетрадиційні та відновлювані джерела енергії.

1. Оновні елементи системи електрозабезпечення будівель

Система електропостачання – це комплекс пристроїв для передачі і розподілення електричної енергії від джерела живлення до приймачів.  Джерелом живлення торговельного підприємства можуть бути як окремі трансформаторні підстанції, так і трансформаторні підстанції сусідніх об’єктів.

Від трансформаторної підстанції до головного розподільного щита прокладається чотирипровідникова кабельна лінія. Три провідника є лінійними (фазовими), а четвертий – нейтральний (нейтраль). Напруга між нейтральним проводом і будь-яким лінійним називається фазовою і її величина становить 220 В. Напруга між лінійними проводами трифазної системи перемінного струму називається лінійною і її значення становить 380 В (рис. 34) Відповідно в закладів ресторанного і готельного господарства розрізняють освітлювальні мережі з напругою 220 В, призначених для живлення освітлювальних установок, і силові – з напругою 380 В, призначених для живлення силових установок (торговельне холодильне, теплове та інше обладнання).

На головному розподільному щиті знаходяться:

  •  загальний вимикач;
  •  лічильники обліку витрат електроенергії;
  •  вимірювальні прилади (амперметри, вольтметри);
  •  запобіжники;
  •  вимикачі живильних групових щитків.

                                                           

Рис 34. Схема приєднання провідників чотирипровіднокової кабельної лінії

Групові щитки силової (ЩС) і освітлювальної (ЩО) мережі виконуються окремо і розміщуються поблизу приймачів із забезпеченням вільного доступу до них (в коридорах, на сходових площадках).

5.2.  Блискавкозахист будівель

Блискавка - одне з самих руйнівних природних явищ, з якими повсюдно стикається людина. На земній кулі щорік відбувається до 16-і мільйонів гроз, тобто близько 44 тисяч за день. Прямий удар блискавки є найбільш небезпечним зі всіх її проявів. Для будівель і споруд унаслідок безпосереднього контакту каналу блискавки з цим об'єктами є можливість спалаху або руйнування, а також пошкодження чутливого устаткування унаслідок супутнього блискавці імпульсного електромагнітного поля. Переважне число пожеж і руйнувань викликане саме цією дією. Прямий удар блискавки також дуже небезпечний для здоров'я людей.

Блискавкозахист розділяється на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній блискавкозахист забезпечує захист будівель від прямих ударів блискавки.

Склад зовнішнього блискавкозахисту:

1. Блискавкоприймач — пристрій, що переймає на себе розряд блискавки. Виконується з металу (неіржавіюча або оцинкована сталь, алюміній, мідь);

2. Блискавковідвід (струмовідвід, спуск ) — частина системи, призначена для відведення струму блискавки від блискавкоприймача до заземлювача;

3. Заземлювач — провідна частина або сукупність сполучених між собою провідних частин, що знаходяться в електричному контакті із землею безпосередньо або через провідне середовище.

Внутрішній блискавкозахист призначений для зменшення імпульсних електромагнітних ефектів дії струму блискавки на людей і устаткування, що знаходяться усередині будівлі.

Склад внутрішнього блискавкозахисту:

1. Система зрівнювання потенціалів всіх провідних конструкцій, що входять в об'єкт – з'єднання з низьким опором між провідними конструкціями і заземленням;

2. Пристрій захисту від імпульсного перенапруження (ПЗІП) – забезпечує обмеження занесення високого потенціалу по повітряних, кабельних лініях, лініях зв'язку і інших інженерних комунікаціях.

3. Нетрадиційні та відновлювальні джерела енергії

До основних нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії відносять: енергію сонця, вітру, тепла землі, біомаси (органічні відходи в господарській діяльності людей, енергетичні плантації), океанів та морів (наприклад, припливи та відливи, температурний градієнт); нетрадиційні види гідроенергетики (малих річок, гідроакумулюючих систем), а також вторинні енергетичні ресурси (теплові відходи промислових та сільськогосподарських підприємств).

7.4.1. Використання енергії сонця для енергопостачання будинків

Перспективним джерелом тепла в Україні є енергія сонця. Рівень інсоляції становить від 3,8 ГДж/м2 на заході до 4,99 ГДж/м: — на півдні країни. Інтенсивність сонячного випромінювання в Україні складає приблизно 3,48 МВт·год на рік. Тому сонячну енергію можна достатньо ефективно використовувати для теплопостачання будівель готельних  комплексів. Здійснюють таке теплопостачання переважно за двома принциповими схемами, які передбачають пасивне або активне використання сонячної енергії.

Системи сонячного теплопостачання передбачають влаштування сонячних колекторів па даху під кутом 45…50° або на вертикальних південно орієнтованих огороджуючих конструкціях. Площа сонячного колектора займає значну площу і тому є визначним формоутворюючим елементом будівлі. Крім того, поверхня сонячного колектора може бути гладкою плоскою, хвилястою, трубчастою або ребристою і до того ж чорного кольору для кращого поглинання сонячної енергії.

У випадку встановлення на будівлі замість сонячних колекторів сонячних концентраторів, як правило, параболоциліндричної форми, задача архітектора спрощується, оскільки їх можна розташовувати на плоскому даху, тобто розташувати так, щоб вони були невидимі з землі і не впливали на зорове сприйняття будинку в цілому.

Крім систем сонячного теплопостачання, використовують сонячні фотоелектричні установки, які безпосередньо перетворюють сонячну радіацію на електричну енергію за допомогою напівпровідникових фо-тоелектроперетворювачів. В цих установках для роботи приладів перемінного стуму передбачають інвертори.

Перспективним напрямом енергопостачанн є біоенергетика, де джерелом енергії є біомаса. В даному випадку під цим терміном розуміють відходи, які мають органічну природу, тобто всі види рослин, відходи сільського господарства (рослинні та тваринні), відходи деревообробної і а інших видів промисловості, побуюві відходи. Використання біомаси як джерела енергії до недавнього часу зводилося до прямого спалювання її у відкріпому вогнищі або в печах і топках з відносно низьким ККД. Крім того, недоліком біомаси як палива є відносно великий, порівняно з іншими видами палива, вміст вологи. При використанні біомаси як джерела енергії доцільнішою є технологія отримання з біомаси біогазу, який є сумішшю метану та вуглекислого газу і який в подальшому використовують як паливо. Біогаз отримують в анаеробних умовах у спеціальних біореакіорах, які обладнані і відрегульовані таким чином, шоб при зброджуваниі біомаси забезпечити максимальне виділення метану. Якщо реактор працює нормально, отриманий біогач місіть 60...70% метану 30...40 % двооксиду вуглецю, невелику кількість сірководню, а також суміші водню, аміаку та оксиду азоту, Енергія, яку отримують при спалюванні біогазу, може досягати 60...90 % енергії вихідного матеріалу, в той час як при прямому спалюванні вихідного матеріалу ця величина становить 35...50 %.

Ще одним важливим способом альтернативного енергопостачання є використання вітроенергетичні установок (ВЕУ), які перетворюють кінетичну енергію вітрового потоку в електричну за допомогою генератора. Лопаті ВЕУ використовуються для обертання центральної ступиці, яка під'єднана через коробку передач до електричного генератора. При цьому швидкість вітру і площа, що охоплюється лопатями вітротурбіни, є найважливішими факторами, що впливають на кількість енергії, яку ВЕУ може перетворити в електроенергію. Енергія вітру змінюється пропорціонально кубу швидкості вітру. Тобто, якщо швидкість вітру подвоюється, то кінетична енергія, яку отримає ротор, збільшиться у вісім разів.

За розташуванням осі обертання розрізняють два типи вітроенергетичні установок. ВЕУ із горизонтальною віссю обертання мають дві або три лопаті, що встановлені на вершині башти. Довжина лопатей переважно становить 15...40 м. Розміри сучасних ВЕУ мають широкий діапазон: від малих 100 кВт-них, що призначені для забезпечення електроенергією окремих будівель, до великих - потужністю більше 1 МВт. Сучасні ВЕУ зазвичай мають такі основні компоненти: лопаті, ротор, трансмісію, генератор і систему контролю.

Важливими факторами, що впливають на продуктивність ВЕУ, є висота установки та її місце розташування. Оскільки швидкість вітру зростає з висотою, то більшість ВЕУ мають високі башти (приблизно 30 м). Будинки, дерева та інші перепони зменшують швидкість вітру, у той час як значні водні простори чи території аеродромів не спричиняють стримуючого ефекту на вітер. ВЕУ повинна бути вищою за оточуючі перепони, які знаходяться в радіусі 100 м, мінімум на 10 м. Вважається, що мінімальна економічна висота установки - 15 м.

Також енергію можна отримувати з використанням низькопотенціальних (слабонагрітих) альтернативних джерел енергії, до яких відносять: воду (ґрунтову, відкритих джерел, геотермальну, підігріту стічну), повітря та грунт. Безпосереднє використання теплоти цих джерел для теплопостачання будівель у більшості випадків економічно недоцільне і тому на практиці для підняття їх потенціалу додатково застосовують теплові насоси.

Принцип роботи теплового насосу аналогічний принципу роботи холодильної шафи, але його призначення — прямо протилежне. У компресійному тепловому насосі внаслідок підведення тепла від джерела теплової енергії (наприклад, грунтові води, грунт, повітря тощо) відбувається випаровування холодоагенту у випарнику при низькій температурі та низькому тиску. У компресорі за рахунок механічної енергії здійснюється стискання холодоагенту, при цьому температура і тиск пари підвищуються. Через підвищення тиску підвищується також температура кипіння холодоагенту. У другому теплообміннику (конденсаторі) при високій температурі, споживачеві тепла віддається тепло випаровування (наприклад, опалювальним контуром), яке було сприйняте при низькій температурі у випарнику. Потім у регулюючому клапані (дроселі) рідкий холодоагент знову дроселюється до низьких значень температури і тиску на вході до випарника.

Найважливішим критерієм доцільності використання теплового насосу є так званий робочий коефіцієнт (відношення генерованої тепловим насосом теплової енергії до спожитої у вигляді електричного струму кількості енергії). Так, приміром, 81 кВт·год теплоти при спалюванні газу, перетворювані на електростанції на 25 кВт·год електроенергії, в тепловому насосі з робочим коефіцієнтом 4 будуть перетворені на 100 кВт·год теплової енергії. Значення робочого коефіцієнта залежить, передусім, від різниці температур джерела тепла і його споживача (температура у трубопроводі подачі теплоносія). Зниження різниці температур на 1 °С зумовлює зменшення споживання струму приблизно на 2,5 %.

Достатньо зручним джерелом теплоти для теплових насосів є вода, яка забезпечує найбільші значення коефіцієнта передачі теплоти. Так, наприклад, грунтові води впродовж усього року зберігають практично постійну температуру і при використанні теплових насосів для систем опалення «тепла підлога» з температурою води у трубопроводі подачі 35 °С середньорічне значення робочого коефіцієнта становить біля 4 і залишається в раціональних межах навіть при температурі води в трубопроводі подачі 55 °С.

Тема 6. Системи зв'язку, телекомунікацій, охоронної та протипожежної сигналізації

План

Системи зв’язку у готельно-ресторанних комплексах.

Системи охоронної сигналізації.

Системи протипожежної сигналізації.

1. Системи зв’язку у готельно-ресторанних комплексах.

Для забезпечення ефективного функціонування торговельного підприємства використовуються різні засоби зв’язку.

Телефонний звязок

Забезпечення якісного і ефективного телефонного звязку в сучасних готельних комплексах можливе з застосуванням власних автоматичних станцій, в т.ч., а також цифрових АТС. Мини-АТС - это специализированный компьютер, в который заводятся внешние телефонные линии и от которого отходят линии внутренней связи.  

Міні-АТС – це спеціалізований комп'ютер, в який заводяться зовнішні телефонні лінії і від якого відходять лінії внутрішнього зв'язку.Подключение непосредственно к городской телефонной сети большого количества абонентов, компактно расположенных (обычно в пределах одного или нескольких зданий) и разговаривающих преимущественно между собой, оказывается слишком дорогим удовольствием: необходимо прокладывать очень большое количество линий от ближайшей АТС. 

Підключення безпосередньо до міської телефонної мережі великої кількості абонентів, компактно розташованих (зазвичай в межах одного або декількох будинків) і розмовляють переважно між собою, виявляється занадто дорогим задоволенням: потрібно прокладати дуже велика кількість ліній від найближчої АТС. Гораздо дешевле установить мини-АТС , подключив к ней всех этих абонентов, а саму эту мини-АТС связать с городской сетью сравнительно небольшим числом линий (рис. 1.8). Набагато дешевше встановити міні-АТС, підключивши до неї всіх цих абонентів, а саму цю міні-АТС пов'язати з міською мережею порівняно невеликим числом ліній.

Сучасні міні АТС відрізняються високою якістю і надійністю, простотою установки і програмування (зазвичай, більшість сучасних АТС програмують за допомогою програмного забезпечення Windows), можливістю віддаленого адміністрування (через модемне з'єднання або інтернет), легкістю користування, підтримкою однієї, двох чи більше мов на дисплеях системних телефонів тощо.

Міні-АТС зберігає наступну інформацію про виклик: дата, час, номер внутрішнього абонента, номер зовнішньої лінії, набраний номер, тривалість і приблизна вартість розмови (на підставі введеної в пам'ять станції тарифної інформації).

Завдання, з якими легко справляється міні-АТС, можна розділити на дві групи:

обеспечение внутренней связи в учреждении забезпечення внутрішнього зв'язку в підприємстві; 

рациональное использование имеющихся внешних телефонных линий, что позволяет оптимально организовать работу как отдельно взятого сотрудника, так и организации в целом раціональне використання наявних зовнішніх телефонних ліній, що дозволяє оптимально організувати роботу як окремо взятого співробітника, так і організації в цілому. 

Можно некоторым сотрудникам запретить выход на межгород с их телефонов, а если он разрешен, то программа учета стоимости точно зафиксирует кто, когда, во сколько, куда звонил и сколько времени разговаривал. Можна деяким співробітникам заборонити вихід на міжмісто з їхніх телефонів, а якщо він дозволений, то програма обліку вартості точно зафіксує хто, коли, у скільки, куди дзвонив і скільки часу розмовляв. 

Если Вы уходите со своего рабочего места, а ждете важного звонка, Вы можете сделать переадресацию всех звонков на то место, куда направляетесь.  Якщо абонент не писутній на своєму робочому місці, є можливість зробити переадресацію всіх дзвінків на те місце, де перебуває. Ни один звонок не будет потерян. 

Можно проводить совещание по телефону с несколькими сотрудниками одновременно (конференцсвязь) не только внутри офиса, но с несколькими абонентами из города.  Можна проводити нараду по телефону з кількома співробітниками одночасно (конференцзв'язок) не тільки всередині офісу, але з кількома абонентами з міста. 

Из дополнительных возможностей стоит отметить систему персональных почтовых ящиков или «голосовую почту». З додаткових можливостей варто відзначити систему персональних поштових скриньок або «голосову пошту». Наглядно это можно себе представить, как систему автоответчиков, персонально привязанных к внутренним пользователям. Наочно це можна собі уявити, як систему автовідповідачів, персонально прив'язаних до внутрішніх користувачів. Т.е. Тобто при отсутствии того или иного абонента сообщение можно оставлять в его персональном почтовом ящике и быть уверенным, что оно дойдет до конкретного адресата. при відсутності того чи іншого абонента повідомлення можна залишати в його персональній поштовій скриньці і бути впевненим, що воно дійде до конкретного адресата. Таким образом, использование внутренней АТС существенно расширяет возможности Вашего телефонного аппарата. 

Цифровые АТС Цифрові АТС дозволяють Возможности и значение современных офисных АТС достаточно широки.забезпечити надійний зв'язок з партнерами в інших містах і за кордоном; кардинально поліпшити якість обслуговування клієнтів; впорядкувати роботу будь-якої організації; підключитися до глобальних інформаційних мереж або побудувати власну мережу підприємства та його філій для При построении системы связи среднего (более 100 сотрудников) или крупного (более 1000 сотрудников) предприятия на Ваше решение в пользу цифровой АТС могут повлиять следующие соображения:середнього (більше 100 співробітників) або великого (більше 1000 співробітників) підприємства цифровая станция может стать универсальным решением для построения единой (телефонной и информационной) сети связи предприятия цифрова станція може стати універсальним рішенням для побудови єдиної (телефонної та інформаційної) мережі зв'язку підприємства. 

Цифрові АЕС надаютьцифровая телефонная станция даст возможность подключения линий коммерческих операторов связи, обеспечивающих более низкие тарифы, качественный и разнообразный сервис  можливість підключення ліній комерційних операторів зв'язку, які забезпечують більш низькі тарифи, якісний і різноманітний сервіс;при наличии выбора маршрута телефонного вызова через различных операторов связи, цифровая телефонная станция определит оптимальный по стоимости или качеству за наявності вибору маршруту телефонного виклику через різних операторів зв'язку, цифрова телефонна станція визначить оптимальний за вартістю або якості; цифровая телефонная станция позволит ограничить число физических линий, обеспечив многоканальный стык с городской телефонной сетью (например, по линии E1) цифрова телефонна станція дозволить обмежити кількість фізичних ліній, забезпечивши багатоканальне стикування з міською телефонною мережею.

на базе цифровых телефонных станций предусмотрена возможность создания автоматизированных информационных системНа базі цифрових телефонних станцій передбачена можливість створення автоматизованих інформаційних систем. 

Безпровідні мережі зв’язку

Wi-Fi (англ. Wireless Fidelity — дослівно «бездротова точність») один із форматів передачі цифрових даних радіоканалами, який використовують для підключення до глобальної мережі Інтернет та WLAN (безпровідним локальним мережам), а точніше, сімейство стандартів IEEE 802.11. Для надання доступу до Інтернету в певній зоні встановлюють точки доступу (Access Point). Технологія забезпечує гарантований зв’язок із точкою доступу на відстані 50-100 метрів та може одночасно підтримувати декілька десятків активних користувачів. Стійкий та якісний зв’язок між всіма точками доступу забезпечують повноцінний роумінг, який дозволяє користувачеві пересуватись по всій зоні покриття, не втрачаючи при цьому постійне підключення до мережі.

Wi-Fi було створено у 1991 році NCR Corporation/AT&T у Ньївегейні, Нідерланди, автор – Вік Хейз. На початку продукти призначався для системи касового обслуговування, забезпечували швидкість передачі даних від 1 до 2 Мбіт/с.

Зазвичай схема Wi-Fi мережі містить не менше однієї точки доступу і не менше 1-го клієнта. Можливе підключення 2-х клієнтів у режимі точка-точка, коли точка доступу не використовується, а клієнти зєднуються посередництвом мережевих адаптерів «напряму». Точка доступу передає свій ідентифікатор мережі (SSID) при допомозі спеціальних сигнальних пакетів зі швидкістю 0,1 Мбіт/c кожні 100 мс. Тому 0,1 Мбіт/c – найменша швидкість передачі даних для Wi-Fi.

Переваги Wi Fi:

  •  дозволяє розгорнути мережу без прокладки кабель (це зменшує вартість розширення мережі). Місця, де не можна прокласти кабель, наприклад поза приміщеннями чи будівлями, що мають історичну цінність, можуть обслуговуватись бездротовими мережами.
  •  Доступ до мережі мобільних пристроїв.
  •  Wi-Fi – набір глобальних стандартів. На відміну від стільникових телефонів Wi-Fi обладнання може працювати у різних країнах по всьому світу.
  •  Wi-Fi пристрої широко розповсюджені на ринку. А пристрої різних виробників можуть взаємодіяти на базовому рівні сервісів

Недоліки Wi-Fi:

  •  частотний діапазон і експлуатаційні обмеження неоднакові у різних країнах. У багатьох європейських країнах розширені 2 додаткових канали, які заборонені у США. У Японії є ще один канал у верхній частині діапазону, а інші країни, наприклад Іспанія, забороняють використання низькочастотних каналів. Більше того, деякі країни (Росія, Білорусія, Італія), потребують реєстрації усіх мереж Wi-Fi, що працюють поза приміщенням чи потребують реєстрації Wi-Fi – оператора.
  •  високе порівняно з іншими стандартами споживання енергії, що зменшує тривалість життя батарей і підвищує температуру пристрою.
  •  Найпопулярніший стандарт шифрування WEP (алгоритм для забезпечення конфіденційності переданих даних авторизованих користувачів Wi-Fi від прослуховування) може бути відносно легко зламаний (слабка стійкість алгоритму). Багато організацій використовують додаткове шифрування.
  •  Wi-Fi мають обмежений радіус дії.( 45 м у приміщенні, 450 м - поза – типовий домашній маршрутизатор). Мікрохвильова піч чи дзеркало, розміщені між пристроями Wi-Fi, послаблюють рівень сигналу. Відстань залежить також від частоти.
  •  Накладання сигналів. Виникає при великій щільності точок доступу (багатоквартирні будинки – мешканці ставлять свої точки доступу Wi-Fi).
  •  Неповна сумісність між пристроями різних виробників чи неповна відповідність стандарту може призвести до обмежень можливостей з’єднання чи зменшення швидкості.
  •  Зниження продуктивність мережі під час дощу.
  •  Перенавантаження обладнання при передачі невеликих пакетів даних через приєднання великої кількості службової інформації.

Розрізняють такі стандарти безпровідних мереж:

802.11b – перший безпровідний стандарт, що з’явився в Україні (використовується й до сьогодні). Невисока швидкість передачі. Низький рівень безпеки. При бажанні хакеру знадобиться менше часу, щоб розшифрувати ключ мережі і проникнути у вашу локальну мережу. Для захисту використовується протокол WEP (охарактеризував себе не з кращого боку, був зламаний декілька років тому).

802.11g – має кращі характеристики, ніж 802.11b: збільшена швидкість передачі майже у 5 разів. Зріс рівень захисту (за вірного налаштування і виконання певних умов його можна оцінити як високий) – WPA і WPA2 (підтримується не всім обладнанням – надають кращий захист, ніж WEP, про випадки зламу невідомо).

802.11i – новий стандарт, введення у експлуатацію тільки починається. У сам стандарт введена підтримка найсучасніших технологій. Планується, що він прийде на зміну 802.11g і про те, щоб його зламати й думати годі.

802.11n – майбутній стандарт, розробки якого зараз проводяться. Має забезпечити охоплення великих відстаней без провідниковими мережами і високу швидкість.

 

2. Системи охоронної сигналізації

Централізована система охоронної сигналізації забезпечує безпеку та запобігає неконтрольованому проникненню всередину будівлі та в окремі її приміщення.

Для постійного моніторингу сигналів тривоги приймально-контрольний прилад розташовується у місці цілодобового перебування персоналу (це може бути диспетчерська, приміщення охорони).

Необхідно передбачити резервне живлення системи від акумуляторів з контролем їхнього стану й автоматичною підзарядкою.

Обладнанню охоронними датчиками на відкриття підлягають:

  •  усі аварійні виходи;
  •  усі зовнішні двері, що, як правило, закриті;
  •  двері службових приміщень з устаткуванням, що, зазвичай, працює без обслуговуючого персоналу (дизельна, трансформаторна, котельня, АТС і т.п.);
  •  двері ряду критичних приміщень підприємства, захист яких повинен забезпечуватися в той час, коли вони не використовуються активно. Це, наприклад, кімнати з електронним обладнанням (серверна і т.п.), кабінети адміністрації, бухгалтерія (каса).

У місцях, де необхідні особливі запобіжні заходи, слід установити об’ємні датчики  руху. Вони бувають таких типів:

  •  пасивні інфрачервоні датчики, принцип дії яких заснований на використанні теплової чутливості елемента, який уловлює зміну температури в зоні встановленого датчика;
  •  мікрохвильові, дія яких заснована на зміні частоти радіосигналу від об’єкта, що рухається (ефект Доплера).

Для прихованої передачі сигналу датчики тривожної сигналізації встановлюються:

  •  у касі приймання грошей;
  •  в інших приміщеннях, де може накопичуватися готівка;
  •  в офісах адміністрації.

Система охоронної сигналізації повинна бути обладнана пристроями звукової і візуальної сигналізації (зумер, сирена), які покликані привернути увагу персоналу до сигналів тривоги.

У закладах готельного та ресторанного господарства, торговельних підприємствах може передбачатися централізована система відеоспостереження. Вона повинна забезпечувати можливість спостереження в реальному масштабі часу і запис того, що відбувається для наступного вивчення.

Відеоспостереження в  забезпечує запобігання трьох основних причин фінансових збитків і втрат: крадіжок і пограбувань; розкрадання та фінансових махінацій з боку персоналу; злодійства з боку відвідувачів. Зокрема, в сфері торгівлі відеоспостереження значно скорочує втрати, що виникають у результаті шахрайства при касових операціях, таких як помилковие повернення товарів, незаконних операцій з кредитними картками покупців, імітація сканування штрих-коду, завищення кількості купленого товару та ін.; забезпечення безпеки покупців і співробітників; постійного контролю за порядком в торгових залах; запобігання крадіжок товарів покупцями, махінацій з товаром і готівковими коштами персоналу магазину, виключення конфліктних ситуацій; зниження витрат на утримання служби безпеки; отримання інформації про відвідуваність магазину, його відділів; підвищення трудової дисципліни і якості обслуговування.

Комплектація системи відеоспостереження визначається індивідуально з оставлених завдань охорони та економічної доцільності.

За характером зображення системи відеоспостереження бувають двох видів: на основі кольорових і чорно-білих камер. Кольорові камери дають краще розрізнення відвідувачів і товарів у різнокольоровій упаковці (деякі товари розрізняються тільки за кольором, а їх ціни відрізняються  в значних межах). Чорно-білі камери мають більш високу роздільну здатність (на 20%) і краще зображення в умовах слабкого освітлення, а також більш низька ціна відеокамери (на 30-50% по відношенню до кольоровий).

По конфігурації системи відеоспостереження розрізняються на наступні типи:

- малі системи відеоспостереження, що включають до 4-х відеокамер, монітор спостереження, цифровий відеореєстратор з тривалістю запису до 30 днів.

- середні системи відеоспостереження – налічують до 16-ти відеокамер, 1-2 монітора спостереження, цифровий відеореєстратор з тривалістю запису до 45-90 днів.

- великі системи відеоспостереження – мають більше 16-ти відеокамер з можливістю перегляду на декількох постах, більше 2-х моніторів спостереження, кілька цифрових відеореєстраторів з тривалістю запису до 90-150 днів.

Для торговельного залу рекомендуються застосування поворотних відеокамер з "наближенням" спільно з нерухомими відеокамерами. Це дозволяє детальніше розглянути дії когось із підозрілих осіб.

У готелях відеокамери встановлюються у наступних місцях:

  •  в’їзд на автомобільну стоянку;
  •  перехід від стоянки до готелю;
  •  головний вхід у готель;
  •  службовий вхід у готель;
  •  головний хол і зона реєстрації постояльців;
  •  ліфтові холи;
  •  зона розвантаження продуктів і майна;
  •  двері пожежних виходів (зовні);
  •  зона камери схову (депозитарію);             
  •  холи конференц-залів;    
  •  хол фітнес-центру.       

Поряд з відеоспостереженням у службових приміщеннях ефективно застосовувати системи контролю і обмеження права доступу. Така система побудована на застосуванні електронно-керованих замків на дверях і персональних пластикових карт-ключів до них. Це обмежує доступ сторонніх осіб в певні приміщення і, разом з тим, не перешкоджає роботі персоналу.

Електронні замки – це електронні пристрої, що дозволяють спроектувати систему інтелектуального управління зонами доступу. Замкові пристрої встановлюються в двері заміною існуючих замків, без додаткових переробок, так як запірний пристрій, зчитувач карти, контролер і блок живлення суміщені в одному пристрої - замку

Система контролю доступу проста в обслуговуванні і не вимагає складного програмного забезпечення, тому що програмується не контролер, а картка доступу.

Для управління електронними замками (рис. 7.3) застосовуються картки:

  •  з мікрочіпом (IC)
  •  управління по радіочастоті (RF)
  •  з магнітною смужкою
  •  зі штрих-кодом

Також існують моделі, де передбачена можливість управління по біометричних параметрах. Біометричні замки (або смартлок або дактилоскопічний замок) - це дверні замки, які замість механічного ключа використовують відбиток пальця (рис. 35). Для того, щоб відчинити двері, тепер достатньо лише дотику пальця. У лічені секунди замок розпізнає відбиток і надасть доступ до приміщення.

 

                               а                                                        б             

Рис. 35. Електронні замки:

а – картковий; б - біоптичний

Номери готелів категорії *** та вище рекомендується обладнувати електронними картковими замками з енергонезалежною пам'яттю мінімум на 500 подій, захищеною від систематичного повторювання подій, функцією антипаніки, автономним енергозабезпеченням, функцією антивіджиму защіпки.

Номери готелів категорії *** та вище рекомендується обладнувати міні-сейфами. Сейф повинен мати енергонезалежну пам'ять мінімум на 100 подій та мати електронний пристрій для відчинення в екстреній ситуації.

3. Системи протипожежної сигналізації.

Усі об’єкти торговельного підприємства необхідно забезпечити засобами пожежної сигналізації.

Пожежну сигналізацію складають:

оповіщувачі (датчики), що подають сигнал про пожежу безпосередньо з об’єкта;

• система електричних проводів до приймальної станції, яка призначена для передачі від датчиків сигналів про пожежу;

приймальні апарати (станції), що забезпечують приймання сигналів від датчиків

Сигнал тривоги подається диспетчеру  підприємства чи на пост пожежного захисту.

Лінії систем пожежної сигналізації виконуються кабелями напругою 60 В. Датчики підключають променевим чи кільцевим способом (рис. 36).


Рис. 36.
 Схема систем електричної пожежної сигналізації:

а – променева (радіальна); б – шлейфна (кільцева);

1 – датчики-оповіщувачі; 2 – приймальна станція; 3 – блок резервного живлення від акумуляторів; 4 – блок живлення від мережі (з перетворенням струму); 5 – система переключення з одного живлення на інше; 6 – лінійні елементи (проводка)

При променевому способі кожен датчик з’єднаний із приймальною станцією парою самостійних проводів, що утворять окремий промінь, у який може бути включено до 3–4 датчиків.

При кільцевому способі датчики включаються послідовно в однопровідну лінію, початок і кінець якої з’єднані з приймальною станцією. У кільцеву схему включається до 50 датчиків.

За принципом дії датчики поділяються на:

  •  теплові;
  •  димові;
  •  світлові;
  •  комбіновані.

Теплові датчики (рис. 37) реагують на підвищення температури довкілля та поділяються на: максимальні, що спрацьовують при підвищенні температури до встановленого критичного значення; диференційні – спрацьовують при підвищенні температури довкілля з певною швидкістю; максимально-диференційні.

Рис. 37. Теплові автоматичні оповіщувачі:

а – плавкий замикаючий; б – плавкий, що розмикає; в – що самовідновлюється; 1 – біметалева пластинка; 2, 3 – контакти; 4 – ізолююча основа; 5 – регулювальний гвинт

Димові датчики – поділяються на іонізаційні та фотоелектричні. Димові датчики не можна встановлювати в приміщеннях з температурою повітря нижче 30° С і вище 60°С, відносною вологістю вище 80%, а також у дуже запилених приміщеннях і місцях, де можуть бути пари кислот.

Світлові датчики – реагують на ультрафіолетове чи інфрачервоне випромінювання.

Комбіновані датчики – побудовані на принципах роботи теплових і димових датчиків.

В адміністративних приміщеннях різних закладів, готельних номерах встановлюються теплові датчики, в коридорах – димові. Датчики встановлюються на відстані 2 м від стін і 4 м один від одного.

Система пожежної сигналізації являє собою модульну адресно-аналогову пожежну станцію. Різноманітні пожежні датчики дозволяють вибрати для кожного приміщення торговельного підприємства найбільш придатний фізичний принцип виявлення загоряння: оптичний, іонізаційний, тепловий. На шляхах евакуації встановлюються адресні ручні датчики. Система покликана з високим ступенем імовірності виявляти пожежу на ранній стадії загоряння, забезпечувати локалізацію вогнища загоряння, швидко реагувати на появу "чорного" диму. Система інтегрується ЕОМ та існуючими цифровими мережами передачі даних.

До розповсюджених автоматичних систем гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити, або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.

Автоматичними установками пожежогасіння обладнуються будівлі готелів з умовною висотою понад 26,5 м.

По використанню вогнегасної  речовини системи автоматичного пожежогасіння поділяються на такі види:

  •  газове  (CO2, аргон, азот, фреони);
  •  водяне (вода);
  •  пінне та водо-пінне (вода з піноутворювачем);
  •   порошкове (порошки спеціального хімічного складу);
  •  аерозольні системи пожежогасіння (подібні до порошків, але частки на порядок менше по розмірах); 
  •  системи тонкодисперсної води (тонкорозпиленої води). 

Пожежогасіння тонкорозпиленою водою здійснюється за допомогою розпилювальних головок, що також є  датчиками. За рахунок подачі води під високим тискомропід забезпечується отримання   крапель величиною менше 100 мікрон, що гарантує наступні переваги:

  •  скорочення витрат на придбання резервуарів і ємностей для зберігання води;
  •  відсутність необхідності секціонування захищаються обсягів, як при використанні установок об'ємного гасіння;
  •  істотне зниження шкоди, заподіяної пролитої водою, в порівнянні зі звичайними спринклерними і дренчерних системами з діаметром крапель 0,4 - 2 мм.

У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки (одночасно є датчиками) (рис. 38) спрацьовують при температурі 72, 99, 141, 182 0С при підвищенні температури  у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається і розпилена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело займання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м2 підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона відкрита - не має легкоплавкого замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, обладнаного легкоплавким замком. В обох випадках вода поступає до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрощувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожеж на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182°С у залежності від можливої температури при пожежі у приміщенні, що потребує захисту.

Рис. 38. Датчики-розпилювачі сплинкерних  систем пожежегасіння

Одним з варіантів стаціонарних автоматичних установок пожежогасіння є системи автоматичні модульні САМ-3,САМ-6, САМ-9, у яких використовуються вогнегасні порошки. У цих системах принцип дії закачних порошкових вогнегасників суміщено з принципом дії теплового замка. При досягненні певної температури, що є свідченням виникнення у приміщенні пожежі, спрацьовує тепловий замок і автоматично починається розпилення порошка. Це забезпечує ефективне застосування таких САМ для протипожежного захисту об'єктів без участі людини.

Тема 7. Вертикальний транспорт будівель

План

1. Види вертикального транспорту

2. Конструкція ліфтів

3. Безпечна експлуатація ліфтів

1. Види вертикального транспорту

Вертикальний транспорт готельних закладів і багатофункціональних комплексів є важливою складовою частиною інженерного обладнання, яка забезпечує ефективне використання будівель.

До вертикального транспорту відносять ліфти, ескалатори та патерностери.

 Ліфтце підйомник періодичної дії, в якому люди і вантажі перевозяться з одного рівня на інший у кабіні, що рухається вертикальними напрямними, встановленими на всю висоту шахт, і забезпеченим на посадочних майданчиках дверима, які закриваються.

За своїм призначенням ліфти в сфері готельного і ресторанного господарства, підприємств торгівлі поділяють на пасажирські, які служать для підйому і спуску людей, вантажно-пасажирські — для підйому і спускання вантажів і людей,  вантажні з провідником, вантажні без провідника, малі вантажні (магазинні) - для підйому і спуску вантажів масою менше 200 кг. 

Всередині  будівель для  розміщення  ліфтів  влаштовують   глухі ліфтові шахти з межею вогнестійкості огороджувальних конструкцій менше 1 год. Класифікація і технічні характеристики основних типів ліфтів наведено в табл. 4.

Таблиця 4

Класифікація основних типів ліфтів

Види ліфтів

Швидкість руху, м/с

Вантажопідйомність

Пасажирські:

   - звичайні

0,71…1,4

320, 400,500,630,1000

   - швидкісні

1,4…4,0

400,630,1000,16000

Спеціальні (швидкісні)

4,0…7,0

1600,2000

Вантажо-пасажирські

0,65

500,800,1000 і більше

Вантажні

0,25…0,5

1000, 3000, 5000

Вантажні (магазинні)

0,25

100,200

У громадських будівлях число ліфтів встановлюють за розрахунком, виходячи з функціональних потреб. Число пасажирських ліфтів у будівлі повинно бути не менше двох. Ліфти слід розташовувані таким чином, щоб відстань від дверей найвіддаленішого приміщення до дверей ліфта не перевищувала 60 м.

В будинках до 10 поверхів при числі пасажирських ліфтів не більше двох дозволяється їх розташування безпосередньо на сходовій клітці. В решті випадків виходи з ліфтів слід передбачати у ліфтові холи, при цьому ширина холу при однорядному розташуванні ліфтів повинна бути не менше 1,3 найменшої глибини кабіни ліфтів, при двохрядному розташуванні — подвійної найменшої глибини, але не більше 5 м.

В готельному господарстві пасажирський ліфт або ескалатор облаштовується:

- в готелях категорій * і **   при кількості поверхів більше чотирьох;

- в готелях категорій ***  при кількості поверхів більше трьох;

- в готелях категорій ****   при кількості поверхів більше двох;

- в готелях категорій *****   при кількості поверхів більше двох;

Час очікування в готелях категорій **** і ***** не повинен перевищувати 30 с, у інших – 45 с.

В готелях категорій **** і ***** повинно бути не менше 1 ліфта  на кожні 60 номерів, а при кількості номерів більшій ніж 30 передбачається вантажний ліфт.

Важливою проблемою для сучасних багатонаселених будівель с забезпечення пожежної безпеки ліфтів, а також встановлення ліфтів для пожежників. Для боротьби із пожежею необхідне використання спеціально призначених ліфтів Ліфти для пожежників повинні забезпечувати швидку доставку пожежних підрозділів на поверхи для боротьби з пожежею. Також вони можуть використовуватись, для евакуації населення з висотних будівель під керівництвом пожежників. Ці ліфти повинні мати додатковий захист від пожежі і обов'язково забезпечуватись спеціальною системою управління, зв'язаною із розміщеними на поверхах температурними датчиками і датчиками задимлення.

Патерностери. Для вертикального транспорту в громадських будівлях інколи застосовують багатокабінні підйомники з безперервним рухом з кабінами на одного або двох чоловік (рис. 39). Одна частина кабін піднімається нагору, інша спускається вниз. Зверху і знизу кабіна переходить з однієї направляючої на іншу, не перевертаючись, що є безпечним для пасажирів. Швидкість руху кабін становить 0,25…0,3 м/с.

На даний час патерностери не набули широкої популярності, оскільки досить  небезпечні - люди спотикаються і падають при виході або вході в ліфт. Але все ж таки вони існують в таких країнах як Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Угорщина, Нідерланди, Норвегія, Польща, Словаччина, Швейцарія. Найбільша їх кількість в Чеській республіці та Германії. В Україні такий патерностер є в будинку обласної державної адміністрації в місті Ужгород.

Ескалатори відносять до класу підйомників безперервної дії, які зазвичай застосовують у громадських будівлях з інтенсивними пасажирськими потоками, та метрополітені. Один ескалатор шириною 1 м може перемістити до 150 пасажирів за хвилину. За призначенням розрізняють пасажирські і вантажно-пасажирські ескалатори.

Ескалатор складається із закріпленого на нахиленому металічному каркасі приводу, двох нахилених замкнутих ланцюгів, які огинають дві пари шківів (зірочок), верхня з яких є ведучою, нижня — натяжною (рис 40). Верхня частина полотна - робоча, нижня - холоста. Ескалатор обладнаний поручнями, що рухаються синхронно зі східцями, піддонами-сміттєзбірниками та мастильними пристроями. Кут нахилу ескалатора до 30°.


Рис. 40. Схема та загальний вигляд ескалатора.

Рух сходового полотна ескалатора направлений в одну сторону - на спускання або піднімання, тому, як правило, роблять не менше двох ліній. Зазвичай ширина сходового полотна ескалаторів становить 1000, 650 або 660 мм для розміщення на кожному східцю по два або одному пасажиру. Глибина східця приймається 400 мм, висота 200 мм. Швидкості руху ескалаторів в будівлях — 0,5…0,75 м/с, в метрополітені — 0,75…1,0 м/с. Висота підйому ескалатора 4,5…66 м. Ширина машинного відділення для двох ескалаторів з приводами і моторами становить близько 6 м, трьох ескалаторів — 15 м і чотирьох 17,5 м. Машинні відділення  ескалаторів будівель мають невеликі розміри або зовсім відсутні. В останньому випадку привід розташовують всередині ферми ескалатора, а самі ескалатори спирають па перекриття суміжних поверхів без проміжних опор і фундаментів. Відстань між двома паралельними ескалаторами приймають залежно від призначення ескалаторів і вантажопотоку. Мінімальна відстань від крайнього поручня одного ескалатора до крайнього поручня іншого — 0,6…1,2 м. 

Переваги ескалаторів:

  1.  Ескалатори володіють більшою пропускною здатністю, ніж ліфти і патерностери.
  2.  Зупинений ескалатор можна використовувати як сходи.
  3.  Ескалатори є транспортними машинами безперервної дії, тобто, пасажиру не доводиться очікувати прибуття транспортного засобу (кабіни).

Недоліки ескалаторів: .

  1.  У порівнянні з ліфтом ескалатор вимагає більшого простору для встановлення.
  2.  На відміну від ліфта, при переміщеннях в будівлі відразу на кілька поверхів пасажирові доводиться робити пересадку на кожному проміжному поверсі.
  3.  На відміну від ліфта, ескалатор не може розвивати велику швидкість, потрібну для вертикальних переміщень у високоповерхових будинках.
  4.  Ускладнене переміщення пасажирів з візками.

В останні роки набувають популярності спіральні ескалатори (рис. 41) Вони використовуються  в різних торгових центрах, готелях, аеропортах, художніх галереях. Встановлені в кутку великого приміщення, спіральні ескалатори економлять корисну площу.

Рис. 41. Загальний вигляд спірального ескалатора

2. Конструкція ліфтів

Основні елементи ліфтів

Основними елементами ліфтів будь-якого призначення, всередині якої рухається кабіна, і підйомний пристрій – лебідка з електродвигуном і редуктор з безшумною передачею (рис. 42).

Шахта — це споруда, огороджена з усіх сторін, в якій рухається кабіна і противага, встановлені направляючі, апарати управління, натяжний пристрій обмежувача швидкості, упори і буфера, електропроводка та інші вузли ліфта. Шахти всіх ліфтів повинні огороджені з усіх сторін на всю висоту і мати верхнє перекриття і підлогу. Як правило, шахти роблять із залізобетонних панелей, тюбінгів або металічних конструкцій і сітки. Приямок, розташований у нижній частині шахти (глибиною не менше 1300 мм), повинен мати амортизатори. При розташуванні декількох ліфтів в одній загальній шахті вони повинні бути відокремлені один від одного по всій висоті шахти сітчастим огородженням. Габаритні розміри шахти ліфта в плані визначаються розмірами і розташуванням кабін і противаги.

Рис. 42. Схема та загальний вигляд влаштування ліфтів в багатоповерхових будівлях

На поверхах у шахтах влаштовують двері — ті, що розкриваються навстіж, розсувні, глухі і сітчасті. Перевагу слід надавати розсувним дверям, які займають менше місця в плані і різко знижують шум при відкриванні і закриванні. Всі двері мають блокування, і рух кабіни можливий лише тоді, коли закриті всі двері шахти. Також не можна відкривати двері, якщо кабіни немає на даному поверсі. Розсувні кабіни відкриваються за допомогою електроприводу, що встановлений на даху кабіни, тому за відсутності кабіни на поверсі, шахтні двері не можуть бути відкриті.

Кабіна ліфтів має в своїй основі металічний каркас з кутника і балок. Кабіни пасажирських ліфтів огороджують з усіх сторін па всю висоту і забезпечують дверима. Огородження кабіни виконують з металічних листів товщиною не менше 1,4 мм, з дерев'яних або дерев’яно-стружкових щитів, а також з листового пластику товщиною не менше 4 мм. Кабіни вантажних ліфтів дозволяється огороджувати металічною сіткою з чарунками не більше 20х20 мм. Для безпеки пасажирів кабіни обладнують вловлювачами і обмежувачами швидкості, які спрацьовують і зупиняють або сповільнюють спускання при аварійних ситуаціях.

Противаги зрівноважують масу кабіни і частину маси вантажу, що дозволяє зменшити потужність електродвигуна. Противага виконується у вигляді рами, в яку закладають вантажі противаги вагою до 60 кг кожна. У більшості випадків противаги пересуваються у шахті, однак не виключено влаштування противаги поза шахтою. У цьому випадку весь шлях противаги надійно огороджується.

Канати, що застосовують у ліфтовому господарстві, виготовляють, зі сталевого дроту діаметром 9,9; 12,0 і 16,5 мм. Канати розрізнюють за конструкцією, характером і напрямком звивання, а також перерізом дроту. Канати повинні бути гнучкими, міцними і довговічними. Слід відмітити, що канти підвішування кабіни і противаги повинні бути однакової конструкції, діаметру і виготовлені за Держстандартами.

Напрямні призначені для напрямку руху кабіни і противаги, збереження необхідного зазору між рухомими деталями у шахті і частинами кабіни і противаги, використовуються в якості опор при їх аварійній посадці на вловлювачі. Кабіна та противага мають по дві направляючі, які розташовують з обох сторін. Напрямні кабіни розташовують по центру її ваги. Як правило, використовують сталеві профілі таврового перерізу.

Підйомні механізми забезпечують рух кабіни і противаги. У якості підйомного механізму використовують лебідку, яка складається із канатоведучого органу (шків, барабан), редуктора, гальма і електродвигуна. Електродвигуни зазвичай мають потужність 3,5 5 кВт у пасажирських ліфтах, 11,7 кВт в малих вантажних (магазинних) ліфтах.

Безпека роботи ліфтів забезпечується засобами автоматичного захисту і блокуваннями, що включають механічні й електричні пристрої – кінцеві вимикачі, дверні контакти, дверні затвори, уловлювачі й обмежники швидкості.

Кінцеві вимикачі встановлюють на 100 мм вище і нижче крайніх положень кабіни ліфта в шахті. При спрацьовуванні цих контактів привод ліфта відключається.

Дверні контакти змонтовані на дверях кабіни і шахти. Вони запобігають включенню привода з відкритими дверима.

Дверні затвори змонтовані на дверях шахти і дозволяють відкрити двері тільки тоді, коли біля неї знаходиться кабіна ліфта.

Уловлювачі являють собою затискні пристрої, що при обриві троса заклинюються між напрямними і роликами кабіни, тим самим попереджаючи її падіння. Уловлювачі спрацьовують також при перевищенні швидкості руху кабіни ліфта вниз на 15% від номінальної.

3. Безпечна експлуатація ліфтів

Згідно ДНАОП 0.00-1.02-99 “Правила будови і безпечної експлуатації ліфтів”  власник ліфта повинен забезпечити його утримання в справному стані і безпечну експлуатацію шляхом організації належного обслуговування або заключити договір зі спеціалізованою організацією з визначенням обов'язків і прав сторін з урахуванням вимог цього розділу.

Власник або спеціалізована організація повинні:

а) призначити наказом особу із числа інженерно-технічних працівників, відповідальну за організацію робіт з технічного обслуговування і ремонту ліфтів з покладенням на неї обов'язків:

- організовувати роботу електромеханіків з технічного обслуговування і ремонту ліфтів і контролювати якість їх виконання;

- організовувати роботу з охорони праці у відповідності з вимогами нормативних документів;

- забезпечувати своєчасне проведення технічного обслуговування та ремонту ліфтів і контролювати їх якість;

- пред'являти ліфти до технічного огляду і бути присутніми під час його проведення;

- проводити технічний огляд ліфтів і видавати дозвіл на введення їх в експлуатацію згідно з наказом по організації (підприємству);

- забезпечувати зберігання паспортів, експлуатаційної й іншої технічної документації;

- не допускати до обслуговування ліфтів неатестований персонал;

- контролювати забезпечення обслуговуючого персоналу виробничими інструкціями і інструкціями з охорони праці;

- забезпечувати своєчасну періодичну перевірку знань обслуговуючого персоналу;

- проводити роботу з обслуговуючим персоналом для підвищення його кваліфікації;

- виконувати в установлений термін приписи органів Держнаглядохоронпраці;

- зупиняти роботу ліфтів у разі виявлення несправностей, які можуть призвести до аварії або нещасного випадку, а також у разі відсутності атестованого персоналу;

- контролювати виконання власником ліфта (ліфтів) умов договору між спеціалізованою організацією і власником;

б) призначити наказом особу із числа інженерно-технічних працівників, відповідальну за організацію експлуатації ліфтів з покладенням на неї обов'язків:

- забезпечувати експлуатацію ліфтів у відповідності з їх призначенням і вантажопідйомністю, а також указані в паспорті ліфта умови його експлуатації (температура, вологість, навколишнє середовище і т. ін.);

- контролювати виконання порядку допуску до роботи обслуговуючого персоналу, забезпечувати обслуговуючий персонал виробничими інструкціями, а також їх виконання, своєчасну періодичну перевірку знань у випадках, якщо обслуговуючий персонал (ліфтери та оператори) їй підпорядкований;

- виконувати в установлений термін приписи органів Держнаглядохоронпраці;

- забезпечувати виконання умов договору між спеціалізованою організацією і власником ліфта;

- забезпечувати, щоб двері машинного і блочного приміщень були завжди замкнені, а підходи до цих приміщень були вільними і освітленими;

- забезпечувати виконання установленого в організації (підприємстві) порядку зберігання і обліку видачі ключів від машинного і блочного приміщень та шаф, в яких розміщене обладнання ліфтів;

- зупиняти роботу ліфтів у разі виявлення несправностей, які можуть привести до аварії або нещасного випадку, а також у разі відсутності атестованого персоналу.

Дозволяється покладання обов'язків особи, відповідальної за організацію експлуатації ліфта, на особу, відповідальну за організацію робіт з технічного обслуговування і ремонту ліфтів;

в) призначити наказом електромеханіків з закріпленням за ними ліфтів - відповідальними особами за їх справний стан з покладанням на них обов'язків:

- проведення регулярних оглядів і ремонтів в установленому порядку;

- своєчасне усунення виявлених несправностей;

- систематичне ведення журналу періодичних оглядів;

У разі обслуговування ліфтів спеціалізованою організацією дозволяється закріплення ліфтів і відповідальність покладати на бригадира електромеханіків, якщо такі є в організації;

г) призначити наказом ліфтерів і операторів з диспетчерського контролю ліфтів (далі - оператори) з покладанням на них обов'язків згідно з виробничими інструкціями.

За відсутності диспетчерського пункту наявність оператора не вимагається. Дозволяється покладати обов'язки ліфтера на електромеханіка;

д) організовувати проведення технічних оглядів;

е) організовувати навчання і періодичну перевірку знань обслуговуючого персоналу, який обслуговує ліфти;

є) забезпечувати обслуговуючий персонал, який обслуговує ліфт, виробничими інструкціями, а особи, відповідальні за організацію робіт по технічному обслуговуванню і ремонту ліфтів і організацію експлуатації ліфтів, - цими Правилами, посадовими інструкціями (положеннями), керівними вказівками і нормативною документацією. Електромеханіки, відповідальні за справний стан ліфтів, також повинні бути забезпечені цими Правилами;

ж) забезпечити в машинному приміщенні наявність принципової електричної схеми.

з)* призначити наказом електромонтерів диспетчерського обладнання та телеавтоматики (за наявності такого) після проведення відповідного навчання на підприємстві або в учбовому закладі, які мають дозвіл на проведення навчання, виданий в установленому порядку.

Відповідальні особи за організацію робіт з технічного обслуговування і ремонту та організацію експлуатації повинні бути призначені наказом тільки після перевірки у них знань цих Правил і посадових інструкцій екзаменаційними комісіями цих організацій або за договором в інших організаціях з участю інспектора органу Держнаглядохоронпраці. Повторна перевірка знань повинна проводитись не рідше одного разу на три роки.

Ліфтерами, операторами, електромеханіками та електромонтерами диспетчерського обладнання і телеавтоматики повинні призначатися особи не молодше 18 років, які навчені згідно з відповідними програмами і склали екзамени в учбовому закладі або в організації, яка має дозвіл органу Держнаглядохоронпраці на проведення навчання і атестацію. Електромеханіки складають екзамени в присутності інспектора Держнаглядохоронпраці.

Не рідше одного разу на 12 місяців вони повинні проходити повторну перевірку знань.

Додаткова або позачергова перевірка знань повинна проводитись:

а) у разі переходу з однієї організації (підприємства) на іншу;

б) на вимогу інспектора органу Держнаглядохоронпраці або особи, відповідальної за організацію робіт з технічного обслуговування і ремонту ліфтів;

в) у разі переводу електромеханіка або ліфтера на обслуговування ліфтів іншої конструкції (з електричного ліфта - на гідравлічний, з ліфта, який має нерегульований електропривод, на ліфт з регульованим електроприводом і т. ін.). Повторна перевірка знань може проводитися при відсутності інспектора Держнаглядохоронпраці.

Електромеханіки, які здійснюють технічне обслуговування і ремонт ліфтів, повинні проходити медичний огляд і мати практичний стаж з обслуговування ліфтів або їх монтажу не менше шести місяців. Особи, які не мають шестимісячного практичного стажу, можуть залучатись до виконання цих робіт тільки під керівництвом електромеханіка, якому доручено технічне обслуговування і ремонт ліфтів.

Посада, прізвище, ім'я та по батькові і підпис осіб, відповідальних за організацію робіт з технічного обслуговування і ремонту ліфта та за його справний стан, а також дата й номер наказу про призначення й закріплення за ними ліфта, а також їх підписи заносяться до паспорта ліфта.

Кожний ліфт повинен підлягати огляду ліфтером відповідно до вимог інструкції, яка діє на підприємстві.

Огляд ліфтів може бути доручений електромеханіку, який здійснює їх технічне обслуговування.

Ліфти підлягають огляду в терміни, визначені організаціями, які здійснюють їх технічне обслуговування.

Результати огляду заносяться до журналу прийому-здачі змін.

Власник ліфта або спеціалізована організація повинні розробити правила користування ліфтом, в яких зазначаються короткі відомості про порядок користування ліфтом з урахуванням його типу й призначення.

Правила користування ліфтом повинні бути вивішені:

а) на основній посадочній (завантажувальній) площадці або в кабіні - у разі змішаного керування;

б) в кабіні - у разі внутрішнього керування;

в) біля кожного поста керування - у разі зовнішнього керування.

У разі групового керування на основній посадочній (завантажувальній) площадці дозволяється вивішувати одну табличку правил, яка відноситься до всієї групи ліфтів.

На основній посадочній (завантажувальній) площадці повинна бути вивішена табличка з зазначеннями:

а) назви ліфта (за призначенням);

б) вантажопідйомності (з зазначенням допустимого числа пасажирів);

в) реєстраційного номера;

г) номера телефону для зв'язку з обслуговуючим персоналом або з аварійною службою.

У ліфта самостійного користування в табличці також указується місце перебування обслуговуючого персоналу.

На всіх дверях шахти ліфта з зовнішнім керуванням робляться написи про вантажопідйомність ліфта і про заборону транспортування людей.

Користування ліфтом, у якого закінчився зазначений в паспорті термін роботи, забороняється.

На кожному поверсі повинен бути зазначений номер поверху, який повинно бути добре видно з кабіни ліфта.

Тема 8. Експлуатація інженерних систем будівель

План

  1.  Обслуговування і ремонт інженерних систем
  2.  Система автоматичного регулювання роботи інженерних систем

1. Обслуговування і ремонт інженерних систем

Важливим елементом ефективної експлуатації інженерних систем є технічне обслуговування і ремонт обладнання.

Технічне обслуговування інженерних систем є основою безперебійної роботи будівлі. Значно дешевше запобігти поломкам, ніж усувати їх, коли вони вже відбулися.

Технічне обслуговування може здійснюватись на періодичній основі (згідно з графіком планово-профілактичних робіт), бути постійним та сезонним. Графік планово-профілактичних робіт розробляється на основі технічної документації заводів-виготовлювачів обладнання. Постійне технічне обслуговування передбачає моніторинг робочого стану інженерних систем на постійній основі. Сезонне технічне обслуговування виконується для підготовки або переведення систем до зимового опалювального або літнього сезону.

Вибір типу технічного обслуговування залежить від будівлі або споруди, інженерної інфраструктури, архітектурно-будівельного вирішення.

Технічне обслуговування інженерних систем передбачає також їх поточний ремонт, що проводиться у випадках відмов у роботи тих чи інших конструктивних елементів інженерного обладнання.

Технічне обслуговування  здійснюється за угодами зі спеціалізованою організацією, або власним підготовленим технічним персоналом.

Під час тривалої експлуатації інженерних систем можуть здійснюватися їх поточний і капітальний ремонти.

Поточний ремонт передбачає заміну деталей, що швидко зношуються, або відновлення їх працездатності, а також ліквідацію дефектів конструктивних елементів шляхом їх регулювання.

Капітальний ремонт  полягає в повному відновленні всіх основних і допоміжних частин, включаючи і базові, або їх повна заміна. До якості відновлених частин пред’являють ті ж технічні вимоги, що і до нових.

8.2. Система автоматичного регулювання роботи інженерних систем

Система автоматичного регулювання роботи інженерних систем (система диспетчирізації) – це набір апаратних і програмних засобів для централізованого контролю та управління інженерними системами. Інформація про все підключене до системи диспетчеризації обладнання виводиться на дисплеї комп'ютера.

Система диспетчеризації дозволяє в реальному часі спостерігати процеси, що відбуваються на віддалених об'єктах і територіях, контролювати їх роботу, а також змінювати параметри засобів автоматики, обслуговуючих інженерні системи. Будь-яка інженерна система будується на засобах локальної автоматики - датчиках (програмованих логічних контролерах нижнього рівня), які за допомогою вбудованих інтерфейсів передають дані на верхній рівень. Всі технологічні дані надходять на єдиний сервер диспетчеризації (залежно від складності об'єкта це персональний комп'ютер або серверна станція), здатний обробляти і зберігати необхідні об'єми інформації. Дані в графічному вигляді доступні на екрані монітора самого сервера або клієнтських робочих місць (персональних комп’ютерах , що знаходяться в єдиній локальній мережі) (рис. 43). Вся інформація обробляється і залежно від виду сигналу формуються тривожні, аварійні або системні повідомлення, які архівуються в довготривале сховище, доступне в будь-яку хвилину. Таким чином, створюється замкнута система, де кожна зміна стану устаткування обробляється, протоколюється, виводиться на пульт оператора. Така система дозволяє звести до мінімуму ризик виникнення нештатних ситуацій, а також підвищити і спростити контроль за інженерними системами.

 

Рис. 43. Робоче місце  диспетчера у системі автоматизації інженерних систем

В цілому можна виділити такі основні функції системи диспетчеризації:

• динамічне графічне, наочне відображення інформації;

• побудова графіків процесів, що відбуваються;

• контроль за процесами;

• звукова сигналізація про несправності;

• розподілена архітектура з необмеженою кількістю робочих місць;

• ведення бази даних про стан обладнання;

• зниження впливу людського фактора;

• зниження експлуатаційних витрат;

• швидка і достовірна діагностика стану об'єктів;

•  контекстні підказки операторові в аварійних ситуаціях;
• авторизований доступ до інформації та управління;

• ведення журналу подій в автоматичному режимі;

• документальне визначення причин аварій, втрат;

• гнучка система побудови звітів (зміна, місяць, рік).

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

Основна література

  1.  ДБН В.2.2-9-99. Громадські будинки і споруди. Основні положення. К.: Держбуд України, 2004. - 46 с.
  2.  ДБН В.2.2-20:2008. Громадські будинки і споруди. Готелі. К.:Мінрегіонбуд України, 2009. – 39 с.
  3.  ДБН В.2.2-25:2009. Громадські будинки і споруди. Підприємства харчування (заклади ресторанного господарства). К.:Мінрегіонбуд України, 2010. – 85 с.
  4.  Кравченко В.С., Саблій Л.А., Давидчук В.І., Кравченко Н.В Інженерне обладнання будівель. .- К.: Видавничий дім Професіонал, 2008. – 480 с.
  5.  Ливчак Й.Ф., Иванова Н.В. Основы санитарной техники.  -М.: Высш.шк., 1984. – 184 с.
  6.  Соснин Ю.П. Инженерные сети, оборудование зданий и сооружений. - М. Высшая школа, 2005. – 416 с.

Додаткова література

  1.  Байлик С.И. Гостиничное хозяйство. Проблемы, перспективы, сертификация. – Киев: ВИРА-Р, 2001. – 208 с.
  2.  ГОСТ 28681.4-95. Міждержавннй стандарт. «Туристсько-екскурсійне обслуговування».- Мінськ / МСМС СНД, 1997.
  3.  Костенко Е.М. Системы кондиционирования и вентиляции. – К.: Основа. 2006. – 448 с.
  4.  Ляпина И.Ю. Организация и технология гостиничного обслуживания. – М.: ПрофОбрИздат, 2001. – 207 с.
  5.  Роглєв Х.Й. Основи готельного менеджменту. Навч посібник. – К.: Кондор, 2005. - 256 с.
  6.  СНиП 2.04.01-85. Внутренний водопровод и канализиция зданий. – М.: Госком СССР по делам строительства, 1986. – 56 с.
  7.  СНиП 2.01.02-85. Протипожежні норми. – М.: Госком СССР по делам строительства, 1986. – 8 с.
  8.  СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентиляция и кондиционирование. – М.: Госком СССР по делам строительства, 1992. – 64 с.
  9.  Шаповал С.Л. Громадс ьке будівництво. Курс лекцій. – К.: КНТЕУ, 2008. – 208 с.350


Нагрівальні прилади

Радіатори

Конвектори

Опалювальні

панелі

б

а

в

2

1

2

3

4

4

3

1

1

Q1

Q2

Qвит = Q1 - Q2

Відбір теплоносія

3

3

1

2

2

2

3

1

Основні елементи припливної вентиляції

Повітроприймальний пристрій – розміщується за межами будівлі на висоті 2 м від поверхні землі, та на 10…12 м від джерел забруднення

Припливна вентиляційна камера – складається із вентилятора з двигуном і пристроїв для очистки повітря від пилу, регулювання температури тощо

Система повітропроводів, по яких повітря від вентилятора направляється в окремі приміщення

Припливні отвори з решітками, через які повітря надходить у приміщення

Регулювальні пристрої (дросель-клапани, засувки) – встановлюють на повітроприймальному пристрої чи відгалуженнях повітроводів

Основні елементи витяжної вентиляції

Витяжна шахта, через яку повітря видаляється в атмосферу

Витяжна вентиляційна камера, в якій розміщується вентилятор із двигуном  

Система повітропроводів, по яких повітря видаляється із приміщення і подається у витяжну камеру

Витяжні отвори з решітками – для видалення повітря з приміщень

Регулювальні пристрої (дросель-клапани, засувки) –встановлюють на  відгалуженнях повітроводів

1

2

3

4

9

8

7

6

5

Рис. 13. Підлоговий кондиціонер

Рис. 14. Настінний кондиціонер

Рис. 15 Мультиспліт- система

Рис. 16. Універсальна спліт-система

Рис. 17. Касетний кондиціонер

1

2

3

4

Рис. 19. Підлогово-колонна спліт-система

Рис. 20. Схема місцевого водопроводу:

1– джерело водозабезпечення (колодязь, свердловина); 2 – насос;
3– вод
опровідна мережа;
4 – водонапірний бак; 5 – водорозбірна арматура

За функціональним призначенням

господарсько-питні

виробничі

протипожежні

За сферою обслуговування

об’єднані

роздільні

За видом об’єктів

міські

селищні

промислові

інші

За територіальним охопленням водоспоживачів

місцеві

централізовані

групові

За тривалістю дії

тимчасові

постійні

За типом природного джерела

з використанням підземних вод

з використанням поверхневих вод

За способом підйому води

з гравітаційною подачею

з механічною подачею

прямоточні

За характером використання води

зворотні

з повторним використанням

Рис. 21. Внутрішні водопроводи:

ВО – загальний; В1 – господарсько-питний; В2 – протипожежний; В3 – виробничий; В11 – поливальний; Т3 – гарячий водопровід

Уведення

Рис. 25. Системи гарячого водопостачання:

а – місцева; б – централізована (відкрита): 1 – водонагрівач; 2 – розподільча мережа;
3 – водорозбірна арматура; 4 – мережа холодного водопроводу; 5 – колодязь; 6 – циркуляційна мережа; 7 – терморегулятор; 8,9 – трубопроводи; 10 – водогрійний к
отел; Т1 –трубопровід подачі гарячої води, Т2 – зворотний трубопровід гарячої води; Т3 – гаряче водопостачання;
Т4 – циркуляційний трубопровід, В1 –трубопровід холодної в
оди.

Рис. 26. Ємнісний електричний водонагрівач

Рис. 28. Централізована система каналізації: 

1 – водоймище; 2 – очисні споруди; 3 – напірний трубопровід; 4 – насосна станція; 5 – колектор; 6 – вулична мережа; 7 – оглядовий колодязь; 8– водостічна мережа; 9 – контрольний колодязь; 10 – дворова мережа; 11 – внутрішня каналізація будівель

Рис. 29. Елементи внутрішньої каналізації:

1 – приймачі стічних вод; 2 – гідравлічні затвори; 3 – внутрішня каналізаційна мере-жа; 4 – випуски; 5 – дворова мережа; 6 – місцева установка для перекачування стіч-них вод; 7 – місцева установка для очищення води; 8 – колодязь вуличної мережі

1

2

3

4

Рис. 31. Водостоки будівель:

а – зовнішні водостоки; б, в – внутрішні водостоки; г, д – водостічні воронки: 1 – водостічна труба; 2 – воронка; 3 – жолоб; 4 – пристрій для чищення; 5 – випуски; 6 – ковпак; 7 – рама; 8 – гідроізоляція; 9 – корпус; 10 – решітка

Лінійний провід 1   

Лінійний провід 1   

Лінійний провід 1   

Лінійний провід 1   

Нейтраль   

220 В

380 В

Системи зв’язку

Телефонна мережа

Радіомережа

Мобільний зв’язок

Комп'ютерна локальна мережа

Звязок на основі Wi-Fi - технології

ис. 39. Загальна схема  патерностера

  1.  

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52897. GLOBAL COLLABORATIVE WORK WITH EPALS 79 KB
  An outstanding American philosopher, psychologist and educational reformer John Dewey perfectly said, "Education is not a preparation for life; education is life itself." We are in an era in which teachers and books are not the only sources of information and lectures are not the only method for delivering and acquiring knowledge. Learning in the 21st century requires critical thinking, adept use of technology...
52898. ЕПОХА ГЕНІЇВ І ТИТАНІВ 231 KB
  Група ІІ Географи та винахідники Великі географічні відкриття та наукові винаходи епохи Ренесансу Група ІІІ Філософи Світоглядні засади гуманізму та його втілення митцями доби Відродження Група ІV Мистецтвознавці Основні тенденції розвитку мистецтва Ренесансу Група V Педагоги –гуманісти Гуманістичні теорії навчання та втілення мрії про щасливе майбутнє у творах представників епохи Група VІ Літературознавці та декламатори Людські почуття та пристрасті у творах найвидатніших представників епохи...
52899. Еритроцити. Переливання крові 153 KB
  Мета уроку 1. Навчальна: Формування поняття про еритроцити як формені елементи крові; формування поняття про групи крові; формування поняття про взаємозв’язок біологічних явищ з математичними діями. Тип уроку: урок засвоєння нових знань Форма уроку: уроклабораторія Обладнання: мікрокопи постійні мікропрепарати крові людини та жаби таблиця Групи крові Міжпредметний зв’язок: біологія тварин історія математика статистика географія фізика Технологічна карта уроку № Етап урока Форма реалізації Кінцевий...
52900. Урок – конкурс з трудового навчання «Технічні ерудити» 34 KB
  Для цього весь навчальний рік розподіляють між навчальними предметами для проведення тижнів фізики хімії літератури трудового навчання тощо. Оскільки в конкурсі передбачено тури в яких виконуються трудові операції треба провести інструктаж з правил безпечної роботи. Після кожного туру конкурсу журі оголошує результати в балах. Програма проведення конкурсу 1й тур Кожний учасник змагання отримує завдання виконати на дошці ескіз деталі та проставити розміри на око.
52901. Екологічний ерудиціон (екологічна гра) 76 KB
  І ми спробуємо сьогодні дати відповідь на нього. Команда за кожну правильну відповідь отримує свою смужку а земна куля очищається від сміття. За правильну відповідь 1 бал Запитання 1. Якщо команда дає неправильну відповідь з подальшої боротьби в цьому турі вибуває.
52902. Уроки литературы в 5 классе. Книга для учителя 1.12 MB
  Из русской литературы XVIII века балладу сказки романы рассказ. Вариативная природа фольклора Урок чтения и обсуждения произведений 3 Сказки как вид народной прозы. Сказки о животных волшебные бытовые сказки Урок знакомства с теоретическими понятиями Царевналягушка Урок чтения и изучения произведения 5 Царевналягушка.
52903. Спонтанні роздуми… 305.5 KB
  Пазли чомусь асоціюються в мене з педагогікою. Тож хіба пазли – то не своєрідний символ науки педагогіки До речі перші пазли були створені не для забавки а як навчальний посібник у 1761 році лондонський торговець географічними картами Джон Спілсбері наклеював останні на дерев′яну основу і розрізав отриманий сандвіч на шматки неправильної форми. І ще: навіть у давнину пазли розрізнялися кількістю й химерністю форм частинок на які було розбито малюнок. Відтак можна говорити про рівні складності завдання А це вже щось зовсім методичне...