52277

Уроки державної мови

Книга

Педагогика и дидактика

Ось що радить доктор філологічних наук Світлана Єрмоленко. У мовній практиці часом використовують ці лексеми як взаємозамінні. Але взаємозамінність у термінологічних висловах – річ небажана, і зрештою в кожному конкретному звороті утворюється якесь одне термінологічне слово, а інші, якщо вони не мають додаткових значеннєвих відтінків, виходять із літературно-нормативного вжитку.

Украинкский

2014-02-13

5.42 MB

16 чел.

Уроки державної мови

mova.kreschatic.kiev.ua

[1] Урок 1

[1.1] Ємкість чи місткість

[1.2] Майдан Незалежності чи Майдан Незалежності?

[1.3] Свято восьме березня чи восьмого березня?

[1.4] Відокремлення «напевно» комами

[1.5] Органа й органу

[1.6] Вживання «немов»

[1.7] Дієслова наказового способу

[2] Урок 2

[2.1] Німецькі та французькі запозичення

[2.2] Штани і брюки

[2.3] Личить і годиться

[2.4] Іменники у родовому відмінку множини

[3] Урок 3

[3.1] Трійка чи тройка

[3.2] Папера чи паперу

[3.3] Тюркізми

[3.4] Заборонений чи заборонено?

[3.5] Дай Бог чи дай Боже?

[3.6] Мойого чи мого?

[3.7] Засуджувати й осуджувати

[4] Урок 4

[4.1] Дрібні гроші чи дріб’язок

[4.2] У пальто чи в пальті?

[4.3] Масті тварин

[4.4] Відмінність між історизмами й архаїзмами

[5] Урок 5

[5.1] Вживання слова «значимий»

[5.2] Форми вищого ступеня порівняння

[5.3] Упадати й доглядати

[5.4] Прокидатися чи просипатися

[5.5] Презентація і репрезентація

[6] Урок 6

[6.1] Молода дівчина, старенький дідусь – це правильно?

[6.2] Прислівники

[6.3] Будинок учителя, але Будинок учених

[6.4] Кома перед або

[6.5] При одній думці чи на саму думку?

[6.6] Знає чи зна, слухає чи слуха?

[6.7] У краї чи в краю?

[6.8] Чи потрібна кома в реченні “Воля, виборена народом”

[7] Урок 7

[7.1] Морквяний чи морковний?

[7.2] Защепнути й защипнути

[7.3] Духівництво чи духовенство?

[7.4] Вживати і споживати

[7.5] Рід відмінюваних іменників

[8] Урок 8

[8.1] Як відмінюються слова плащ-дощовик і плащ-намет?

[8.2] Архіваріус чи архівіст?

[8.3] Пріоритетний чи першорядний, тренінг чи вишкіл, опір чи спротив?

[8.4] Кумир

[8.5] Майбітній час «буде»

[8.6] Звертання до посадових і титулованих осіб

[8.7] Вулиця Марка Вовчка чи Марко Вовчок?

[8.8] Диякон і дяк

[9] Урок 9

[9.1] За поданням чи на подання?

[9.2] Дахове залізо чи бляха?

[9.3] Прийняти справу до провадження

[9.4] Абітурієнт

[9.5] Ненормативні слова і словосполучення

[9.6] Зволікати і відволікати

[10] Урок 10

[10.1] Переказувати гроші й переводити гроші

[10.2] Комар у родовому відмінку однини

[10.3] Імунітет до хвороб чи проти хвороб?

[10.4] Наполегливий і настирливий

[10.5] Материзна і ріднизна

[10.6] П’янка чи пиятика?

[10.7] Чи синонімічні слова істотно і суттєво?

[11] Урок 11

[11.1] Інструктивний та інструкційний

[11.2] Платити за рахунком

[11.3] Одноособово чи особисто?

[11.4] Скорочується чи зменшується площа сільськогосподарських угідь?

[11.5] Чи є в українській мові частки да і нє?

[11.6] Одружитися на комусь чи одружитися з кимось?

[11.7] Прикметники, утворені від імен і прізвищ

[11.8] Якими відмінками може керувати дієслово заперечувати?

[11.9] Українські відповідники до російських прийменникових конструкцій

[12] Урок 12

[12.1] Темпи прискорені чи пришвидшені?

[12.2] Поставщик чи постачальник?

[12.3] Аплодувати чи оплескувати?

[12.4] Пасха, паска, Великдень

[12.5] Чи взаємозамінні іменники пасха, паска, Великдень?

[12.6] Походження імені Євгенія

[12.7] “Якого походження жіноче ім’я Євгенія?”

[12.8] Ненормативні слова й словосполучення

[13] Урок 13

[13.1] Комплімент і комплемент

[13.2] Тривкий і тривний

[13.3] Підрядник та підрядчик

[13.4] Завершення і завершеність

[13.5] Заборонений і заборонний

[13.6] Коли вживати зрештою, а коли – з рештою?

[13.7] Вакханальний і вакхічний

[13.8] Бюлетеня і бюлетня

[13.9] Тягнути чи тягти

[13.10] Весна дощова чи дощовита?

[13.11] Дотеп і дотепність

[13.12] Неозначено-кількісні числівники

[14] Урок 14

[14.1] Рухомий рядок чи біжучий рядок?

[14.2] Відмінок іменника після сповнений і наповнений

[14.3] Невідмінювані іменники

[14.4] За суттю (сутністю) чи по суті?

[14.5] Ставить в тупик – це заганяти в безвихідь?

[14.6] Корінний і докорінний

[14.7] Бон, бона, бонна

[14.8] Що означає баталер, а що – баталіст?

[15] Урок 15

[15.1] Порок чи вада?

[15.2] Прийменники для, задля, на, про, під, до, по, за, з

[15.3] Ліки від чи проти багатьох хвороб?

[15.4] Вигин і вигін

[16] Урок 16

[16.1] Мовленнєва надмірність і мовленнєва недостатність

[16.2] Міфічний і міфологічний

[17] Урок 17

[17.1] Стара казка чи давня казка?

[17.2] Палата общин чи палата громад?

[17.3] Звідки взявся іменник джусік?

[17.4] Відмінок після дієслово закидати

[17.5] Взаємини, стосунки, відносини, ставлення

[17.6] Четвероногий чи чотириногий?

[17.7] Сходити чи виходити?

[18] Урок 18

[18.1] Яка різниця між іменниками овочі, фрукти, ярина?

[18.2] Чому в російській мові сегодня закінчується на я, а в українській сьогодні – на і?

[18.3] Розкажіть докладніше про функції слова тож

[18.4] Мар’янин у родовому відмінку: Мар’яниного чи Мар’янина

[18.5] Предок і пращур, потомок та нащадок

[19] Урок 19

[19.1] Облік у розумінні “обличчя”

[19.2] Палац, палацовий і двірець, двірцевий

[19.3] Чи споріднені іменники ангел, Євангелія, Благовіщення?

[19.4] Омоніми в українській мові для російських займенників любой і другой

[20] Урок 20

[20.1] Мателот – матлот

[20.2] Регістр – реєстр

[20.3] Реверс – реверсон

[20.4] Розквас – розквась

[20.5] Ширина – широта

[20.6] Тонізувати і тонувати

[20.7] Сумирний і сумірний

[20.8] Стінний і стіновий

[20.9] Рекомендований і рекомендаційний

[20.10] Обіг, оберт, оборот

[20.11] Чи можна вживати слово жінка в значенні “дружина?”

[21] Урок 21

[21.1] На семінарі-нараді чи на семінар-нараді?

[21.2] Гьоте чи Гете

[21.3] Вирівняний чи вирівнений?

[21.4] Що таке синонімічний ряд?

[22] Урок 22

[22.1] Лангет чи лонгет?

[22.2] Заважати й мішати

[22.3] Відмінювання іменників середнього роду в нашій та російській мовах

[22.4] Активні дієприкметники минулого часу

[22.5] Пасивні дієприкметники

[22.6] Яка різниця між словами архаїка й архаїчність?

[22.7] Чи мають відмінність іменники змія та змій?

[22.8] Розбещувати і розпещувати

[23] Урок 23

[23.1] Отакий, отой

[23.2] Наголів’я та узголів’я

[23.3] Що виражає припустімо, а що – припустимо?

[23.4] Особливості вживання дієслова обходити

[23.5] Старослов’янські й староукраїнські тексти

[24] Урок 24

[24.1] Які особливості відмінювання числівників?

[25] Урок 25

[25.1] Прийменники в українській літературній мові

[25.2] Копіткий, клопіткий, клопітливий

[25.3] Спочатку і з початку

[25.4] Церемонія чи церемоніал?

[26] Урок 26

[26.1] Які іменники належать до спільного роду?

[26.2] Як треба відмінювати слово чернець?

[26.3] Синоніми числівників

[26.4] Родовий відмінок множини від іменника поверхня

[26.5] Давноминулий час дієслова

[26.6] Вимивати милом чи вимивати в милі?

[27] Урок 27

[27.1] Які джерела формування фразеологізмів?

[27.2] Зменшені й пестливі чоловічі імена

[27.3] Сервіз і сервіс

[28] Урок 28

[28.1] Преміальний – премійований – преміювальний

[28.2] Недружний – недружній

[28.3] Нащо – на що

[28.4] Насторожі – на сторожі

[28.5] Неабияк – не абияк

[28.6] Наниз – на низ

[28.7] Нагору – на гору

[28.8] Зате – за те

[28.9] Аргументація – аргументування

[28.10] Ілюстрація – ілюстрування

[28.11] Вряд (уряд) – в (у) ряд

[28.12] Глуз – глузд

[28.13] Затим – за тим

[29] Урок 29

[29.1] Перистий і перістий

[29.2] Креол, метис і мулат

[29.3] Чому родовий відмінок від лев – лева, але Лев – Льва

[29.4] Калениченко чи Калиниченко

[29.5] Здобувач чи пошуковач?

[29.6] Одним рядком

[30] Урок 30

[30.1] Красивий чи вродливий?

[30.2] Воно

[30.3] Що означає слово автокефальний?

[30.4] Коли в словах треба писати апостроф, а коли – ні?

[31] Урок 31

[31.1] Походження і значення слова міщанин

[31.2] Насіннєвий, насінний і насінницький

[31.3] Трапа і траву

[31.4] Показний і показовий

[31.5] Поезія і поетика

[31.6] Перев’язний, перев’язувальний, перев’язочний, перев’язаний

[31.7] Приголомшений і приголомшливий

[31.8] Які значення має дієслово жмуритися?

[31.9] Комунікативний і комунікаційний

[31.10] Конструктивний і конструкційний

[32] Урок 32

[32.1] Шестидесяти чи шістдесяти?

[32.2] Як перекладати російську лексему следующий?

[32.3] Які трапляються помилки в реченнях з дієприслівниками?

[32.4] Потискувати плечима чи знизувати плечима?

[32.5] Кількість чоловік чи осіб?

[33] Урок 33

[33.1] Дальній в термінологічних сполученнях

[33.2] Як висловити вдячність комусь?

[33.3] Спричиняти чи викликати?

[33.4] Питання читача

[33.5] Периферійний і периферичний

[34] Урок 34

[34.1] Одинарний та ординарний

[34.2] Питання читача

[34.3] Селянство не має форми множини?

[34.4] Який синонім у слова невпопад?

[34.5] Недо... – разом, окремо чи через дефіс

[34.6] Шийковий чи шийний?

[34.7] Як правильно: черепаховий чи черепашачий?

[34.8] Їжаковий і їжакуватий

[35] Урок 35

[35.1] Чи тотожні вислови під рукою й напохваті?

[35.2] Бажаючий чи охочий

[35.3] Подібний чи такий?

[35.4] Чому “Таврія” береться в лапки, а фіат – ні?

[35.5] Чому Микільська Слобідка, а не Микільська слобідка?

[36] Урок 36

[36.1] За ініціативою чи з ініціативи?

[36.2] Який зміст передає слово башибузук?

[36.3] Чому в словосполученні закон Ньютона перший компонент пишеться з малої літери, а не з великої?

[36.4] Як сказати: “Це правило поширюється на іменники чоловічого і середнього роду чи чоловічого і середнього родів?

[36.5] Неправильний чи невірний?

[36.6] Некорисливий чи некорисний?

[36.7] Нездужати і не здужати

[36.8] Нескінчений чи нескінченний?

[36.9] Становити чи складати?

[37] Урок 37

[37.1] Приймати до уваги чи брати до уваги?

[37.2] Рівенська область чи Ровенська?

[37.3] Мова йде чи мова йдеться?

[37.4] Поділяти чи розділяти думку?

[37.5] Чи тотожні слова інтерес і цікавість?

[38] 2003

[39] Урок 1

[39.1] Область – галузь – ділянка

[39.2] Запобігати кому чи чого?

[39.3] Прозовий – прозаїчний

[39.4] Понад те чи крім того?

[39.5] Замінюючи дієприкметники

[39.6] Не витоки – джерела

[40] Урок 2

[40.1] Передплата – підписка

[40.2] Не біблейський, а біблійний

[40.3] У даний час чи нині?

[40.4] У першу чергу – насамперед

[40.5] Хрещений – хресний

[40.6] Кожного дня – щодня

[40.7] Непосвячений чи невтаємничений?

[40.8] Товщий – товстіший

[40.9] Наприклад – до прикладу

[41] Урок 3

[41.1] Безрозсудний чи нерозсудливий?

[41.2] Не посадова особа, а урядовець

[41.3] Права людини – людські права

[41.4] Галина – Ганна – Галя

[41.5] Попередити можна когось про щось

[41.6] Попередній – передчасний

[41.7] Діти – немовлята

[41.8] Кримінальний – карний

[41.9] Управа – вправа

[41.10] Вникати – уникати

[42] Урок 4

[42.1] Висвітлювати – освітлювати – освічувати

[42.2] Гімнастерка – гімнастьорка

[42.3] Сусіда – сусід

[42.4] Ігнорувати порадами чи поради?

[42.5] Свідчити, а не давати показання

[42.6] Синоніми, та не ті

[42.7] Меморіальний – пам’ятний

[43] Урок 5

[43.1] Бєларусь чи Білорусь

[43.2] Чистьте чи чистіть

[43.3] Як грамотніше: стелиться чи стелеться?

[43.4] По-соціал-демократичному чи по-соціалдемократичному

[43.5] Два з половиною раза чи два з половиною рази

[43.6] Відігравати значення

[43.7] Туристський і туристичний

[43.8] Автор піднімає, порушує чи розв’язує проблеми?

[43.9] Чи виступає в множині іменник жах?

[43.10] Як правильно: рубльовий чи рублевий?

[43.11] Співставляти

[43.12] Царський і царствений

[43.13] Згідно рішення чи згідно з рішенням

[43.14] Збігатися і співпадати

[43.15] Подвоєння приголосних в словах іншомовного походження

[43.16] Кінь – коней?

[43.17] Які професії виступають у жіночому роді?

[43.18] Диктант, диктовка, диктування

[43.19] Передовий авангард

[43.20] Викопний і викопаний

[43.21] Тягнути чи тягти

[43.22] Найостанніший

[43.23] Напівсили

[43.24] Закінчувати та завершувати

[43.25] Завзятий, запеклий, жорстокий

[43.26] Пам’ятник Грушевського чи Грушевському

[43.27] Тавтологічне калькування

[43.28] Яке закінчення в орудному відмінку має чоловіче прізвище Логвин?

[43.29] Запитання і питання

[43.30] Спиратися й опиратися

[43.31] Зрідні

[43.32] Нервувати й нервуватися

[43.33] Позначення століття римськими цифрами

[43.34] Приурочувати відкриттю чи приурочувати до відкриття

[43.35] Чи поєднуються прислівники доки і поти?

[43.36] Гірський, гірничий та гірницький

[43.37] Зменшена міра якості

[43.38] Батьківщина

[43.39] Давальний відмінок однини іменників чоловічого роду: -ові, -еві (-єві) чи -у (-ю)?

[43.40] Відносини

[43.41] Біжучий

[43.42] Походження імені Нінель

[43.43] Що таке суржик?

[43.44] Хіба можна так сказати?

[43.45] Людина і чоловік

[43.46] Із-за хвороби чи через хворобу

[43.47] Турчанка чи туркеня

[43.48] Самий найкращий

[43.49] Перестарілий

[43.50] Чорнило в множині

[43.51] Понадплановий чи надплановий

[43.52] Спеціальність, професія, фах

[43.53] Грати першу скрипку чи головну?

[43.54] Приналежність чи належність

[43.55] Іменник біля перехідного дієслова

[43.56] Бажаючий, захоплюючий, хвилюючий

[43.57] Древній

[43.58] Місцевість обабіч Дніпра

[44] Урок 6

[44.1] Безплатно

[44.2] Вышестоящий та нижестоящий

[44.3] Як правильно: “Мені болить серце” чи “У мене болить серце”?

[44.4] Терпіння і терпеливість

[44.5] Піддувайло, рубероїд

[44.6] ахіллесова п’ята

[44.7] Давати (на щось) добро

[44.8] Задаватися метою

[44.9] Переслідувати мету

[44.10] Знищувати на корені

[44.11] Кидатися в око (очі, вічі)

[44.12] Відволікати увагу чи відвертати?

[44.13] Споживний, споживчий і споживацький

[44.14] Україна й Вкраїна

[44.15] Скальковані з російської конструкцій

[44.16] Збиткуватися з нього чи збиткуватися над ним

[44.17] Годівниця і годувальниця

[44.18] Семантика слів, які позначають ягоди

[44.19] Неповага до лексеми майдан

[44.20] Оборона і захист

[44.21] Казки братів Грімм чи братів Гріммів

[44.22] Приймати участь

[44.23] Притому, притім

[44.24] Діалект, наріччя, говірка

[44.25] Алмаз і діамант

[44.26] Коли виглядати, а коли мати вигляд?

[44.27] Як сказати – премудростів чи премудростей?

[44.28] Міроприємство

[44.29] Як би не чи хоч би як

[44.30] Довжина і довгота

[44.31] Яка правильна назва міста на Сумщині Ромни?

[44.32] Звинувачувати й обвинувачувати

[44.33] Культурність

[45] Урок 7

[45.1] Коли слід уживати дієслово носити?

[45.2] Пам’ятка і пам’ятник

[45.3] Плутати і путати

[45.4] Слідувати

[45.5] Задум і задума – одне і те саме чи ні?

[45.6] Обличчя й лице

[45.7] Скільки зараз годин чи котра година

[45.8] Корисний і корисливий

[45.9] Типовий

[46] Урок 8

[46.1] Паливно-мастильні чи пально-мастильні матеріали?

[46.2] Поділяти чи розділяти погляди?

[46.3] Здійснювати контроль чи контролювання

[46.4] З огляду і з погляду

[46.5] Народжувати і породжувати

[46.6] Одним рядком

[46.7] Подавати чи надавати допомогу?

[46.8] Виручити і вторгувати

[46.9] Абикання

[46.10] Бік і сторона

[47] Урок 9

[47.1] Власний, особистий, особовий

[47.2] Смаження – з двома чи з одним н

[47.3] Зміна значень слів в залежності від наголосу

[47.4] Троїти і труїти

[47.5] Стосилий і стосильний – взаємозамінні чи ні?

[47.6] Персона грата і персона нон грата

[47.7] Привілеїв чи привілей?

[47.8] Співзвучний поглядам чи співзвучний з поглядами

[47.9] Перевага над чи перед ким, чим?

[47.10] Вітрило чи парус

[47.11] Сеньйор і синьйор

[47.12] Пропорційно витратам чи пропорційно до витрат

[47.13] Люди похилого віку

[47.14] Одним рядком

[48] Урок 10

[48.1] Часопис “Книжковий огляд”

[48.2] З нотаток на берегах:

[49] Урок 11

[49.1] «Пісня на вірш»

[49.2] Открывать

[49.3] “Загрожував вчинити низку терактів”

[49.4] Форми

[50] Урок 12

[50.1] Наразі й відтак

[50.2] Єсть

[50.3] Мова йде чи мова йдеться?

[50.4] Знаходитися і перебувати

[50.5] Як перекласти з російської?

[51] Урок 13

[51.1] Мати рацію чи бути правим?

[51.2] Винятково і виключно

[51.3] Оберега та оберіг

[51.4] Староста в родовому відмінку множини

[51.5] В этом случае, во всяком случае, в худшем случае

[51.6] Іванівни чи Іванівної, Петрівни чи Петрівної, Максимівни чи Максимівної

[51.7] Одним рядком

[52] Урок 14

[52.1] Галицизми й галліцизми

[52.2] Яких помилок припускаємося, мовлячи про приблизну кількість?

[52.3] Нисхідний чи спадний?

[52.4] Зріднитися й поріднитися

[52.5] Інвестувати вклад чи інвестувати виробництво?

[52.6] Одним рядком

[53] Урок 15

[53.1] Круглий стіл чи «круглий стіл»

[53.2] Десь у значенні “кудись”

[53.3] У рамках чи у межах?

[53.4] Чому Президент України, але президент США?

[53.5] Як перекласти з російської?

[54] Урок 16

[54.1] У яких значеннях виступає прислівник значно?

[54.2] У залежності від (чого) чи залежно від (чого)?

[54.3] Кажуть, що Леся й Олеся – різні імена. Чи так це?

[54.4] Давати добро чи згоду?

[54.5] Як правильно: появлятися чи з’являтися?

[54.6] Хіба можна так сказати?

[54.7] Як перекласти з російської?

[55] Урок 17

[55.1] Дієслово зазнавати з іменниками

[55.2] Рослинна олія та оливкове масло

[55.3] Робити візит чи наносити візит?

[55.4] Житель і мешканець

[55.5] Як правильно: за посадою чи з обов’язку?

[55.6] Одним рядком

[56] Урок 18

[56.1] Звертання

[56.2] Зраджувати мені чи зраджувати мене?

[56.3] Завше

[57] Урок 19

[57.1] Сфотографувався в анфас чи сфотографувався анфас?

[57.2] Ви зробила, Ви зателефонував

[57.3] Якого відмінка вимагає після себе дієслово дякувати?

[57.4] Всезагальний, віднайти, допоки – словесні покручі

[57.5] Письменники і поети

[57.6] Одним рядком

[58] Урок 20

[58.1] Як написати – просвітитель чи просвітник?

[58.2] Як відмінювати назву вагон-ресторан?

[58.3] Поверховий і поверхневий

[58.4] Тим часом і тимчасово

[58.5] Лінія електропередач

[58.6] Як перекласти з російської

[59] Урок 21

[59.1] Відщепенець і відступник

[59.2] Борта і борту

[59.3] У яких випадках слово навпаки виділяється комами, а в яких – ні?

[59.4] Не що інше і ніщо інше

[59.5] Укладальник чи укладач

[59.6] Вклонятися й уклонятися

[59.7] Обидва, обидві, обоє

[59.8] Ситуативний і ситуаційний

[59.9] Численний чи багаточисленний

[59.10] Втрачати свідомість чи непритомніти?

[59.11] Інформативний та інформаційний

[60] Урок 23

[60.1] Житейський і житійний

[60.2] Оскільки, остільки

[60.3] Увагу відволікають чи відвертають?

[60.4] Являється чи є?

[60.5] Незважаючи і не зважаючи та не дивлячись

[60.6] Гадати чи ворожити?

[60.7] Дренажувати і дренувати

[61] Урок 24

[61.1] Мова і мовлення

[61.2] Продажні ціни

[61.3] Шульга

[61.4] Чому неправильні вислови музикальна школа, музикальне училище?

[61.5] Вантажівка чи грузовик?

[61.6] У тому числі чи зокрема?

[61.7] Користуватися успіхом чи мати успіх?

[61.8] При Хмельницькому чи за Хмельницького

[61.9] Обвітрюватися і звітрюватися

[61.10] Іноземний, іншомовний, закордонний

[62] Урок 25

[62.1] Чому окуляри, а не очки?

[62.2] Одягати, надівати, надягати

[62.3] Приймати міри і вживати заходів

[62.4] Оскаржувати чи оспорювати?

[62.5] Витікати і випливати

[62.6] Стежити чи слідкувати?

[62.7] Статися чи відбутися?

[63] Урок 26

[63.1] Як писати по-українському астрономічні назви?

[63.2] Як добирати слова, щоб точно передати потрібне поняття?

[64] Урок 27

[64.1] Коригуючий чи коригувальний

[64.2] Кореспонденція

[64.3] Останні чи решта?

[64.4] Стволовий і ствольний

[64.5] Спішити чи поспішати?

[64.6] Свистати чи свистіти?

[64.7] Дербі

[64.8] Словничок-рятівничок від закання

[65] Урок 28

[65.1] Дивлюся телевізор чи дивлюся на телевізор

[65.2] З великої літери чи з малої?

[65.3] Вживання лексеми розв’язок

[65.4] Коли вживати цей, а коли – той?

[65.5] Порозуміння та розуміння

[65.6] Роковий чи фатальний?

[65.7] Ім’я Ліда

[66] Урок 29

[66.1] Тепліше чи потеплішало

[66.2] Домагатися, добиватися і досягати

[66.3] Приплюснутий і приплющений

[66.4] Працювати над собою

[66.5] Опинатися й опинятися

[66.6] Виключно чи винятково?

[66.7] Знак м’якшення наприкінці слова після р

[66.8] Болгарів, татарів

[67] Урок 30

[67.1] Бути зобов’язаним чи мусити

[67.2] Вечір пройшов чи відбувся?

[67.3] Питання виносяться чи вносяться на розгляд?

[67.4] Одним рядком

[68] Урок 31

[68.1] Розробник чи розроблювач

[68.2] Верхній і горішній, нижній і долішній

[68.3] Що гублять, а що втрачають?

[68.4] Чи може бути яловий шніцель?

[68.5] Увіковічувати чи увічнювати?

[68.6] Зал: гральний чи ігровий

[68.7] Як розрізняти префікси пре- і при-?

[68.8] Одним рядком

[69] Урок 32

[69.1] Звільнити з обійманої посади

[69.2] Рятувальник і рятівник

[69.3] Докласти зусиль чи прикласти зусиль

[69.4] Вживання четверо

[69.5] Асортимент чи асортименти продукції?

[69.6] Коли пишемо близький, а коли – ближній?

[69.7] Ставити на ноги

[70] Урок 33

[70.1] Переважаюча чи переважна кількість населення?

[70.2] Читаюча громадськість чи читацька громадськість?

[70.3] Передовий авангард

[70.4] Посол, посланник, посланець

[70.5] Помилки у вживанні форм ступенів порівняння

[70.6] Циклувати і циклювати

[70.7] Збільшувальний і збільшуваний

[70.8] Одним рядком

[71] Урок 34

[71.1] Вільна вакансія

[71.2] Пришити гудзик чи гудзика, відправити лист чи листа?

[71.3] Три з половиною рази і три й п’ять десятих раза

[71.4] Полтавці чи полтавчани, луганці чи луганчани?

[71.5] Облишити й полишати

[71.6] Спалений і спаленний

[71.7] Коли вживати вірогідний, а коли – ймовірний?

[71.8] Міжмовна омонімія

[71.9] Орудний відмінок слова Перетц

[71.10] Приклади міжмовної омонімії

[72] Урок 35

[72.1] Витрати, видатки, втрати, затрати, збитки

[72.2] Як відмінюються складні слова?

[72.3] Хворобливий і хворовитий

[72.4] Звідки походить ім’я Василь?

[73] Урок 36

[73.1] Впроваджувати і запроваджувати

[73.2] Що означає “непересічний”, а що – “пересічний”?

[73.3] Як визначати рід невідмінюваних іменників?

[74] 2002

[74.1] Любий – любимий – улюблений

[74.2] Неправильний – невірний

[74.3] Ожилий, а не оживший

[74.4] Написати – напишу

[74.5] Позбавитися – позбутися

[74.6] Плутати – путати

[74.7] Відтинок – відтінок

[74.8] Змістовий – змістовний

[74.9] Парубок – наречений – жених

[74.10] Продовжуватися чи тривати?

[74.11] Навшпиньках – навшпиньки

[74.12] Спрямовувати, а не направляти

[74.13] Висновок – заключення

[74.14] Злет – зліт

[74.15] Ні в кого – в нікого

[74.16] Читачі запитують – відповідаємо

[74.17] У яких іменниках зміна закінчення впливає на значення слова?

[74.18] Тим часом – тимчасом

[74.19] Чи є різниця в значенні слів відсоток і процент?”

[74.20] стаханови, ангеліни, чкалови?

[74.21] Софійський собор, Софійський майдан, але Софіївський заповідник.

[74.22] Чи правильні вислови “Ви пішов”, “Ви сказала”?

[74.23] “Як твориться інфінітив?”

[74.24] Половинний і половинчастий

[74.25] Рахувати

[74.26] Іменники звичай і звичка – тотожні чи ні?

[74.27] Читачі запитують – відповідаємо

[74.28] Чи є відмінності у вживанні прийменників у й в у російській та українській мовах?

[74.29] Чому в сполученнях закон Архімеда, закон Ньютона перше слово пишуть з малої літери, а не з великої?

[74.30] Як правильно – чистьте чи чистіть?

[74.31] Тягнути, тягти. Яке з цих дієслів нормативне, а яке – ні?

[74.32] Стелиться і стелеться

[74.33] Правопис графічних скорочень

[74.34] Префікси де-, дез-, диз-, дис-

[74.35] Мана – манна

[74.36] Утискувати – втискувати

[74.37] Учень – школяр

[74.38] Всередині – в середині

[74.39] Плодоягідний – плодово-ягідний

[74.40] Завідувач, а не завідуючий

[74.41] Так, до того, настільки чи такий?

[74.42] Піддослідний – підслідний – підслідчий

[74.43] Неординарний – оригінальний

[74.44] Загальний – спільний

[74.45] Якщо нема іменника “площа”

[74.46] З великої чи з малої літери?

[74.47] Не по завершенні, а завершивши

[74.48] Андрухів – Андрухова

[74.49] Не що інше – ніщо інше

[74.50] Коли Корсуня-Шевченківського, а коли Корсунь-Шевченківського

[74.51] Порядок – лад

[74.52] Досадливий – досадний

[74.53] Звинувачувати – обвинувачувати

[74.54] Пиловий – пильний

[74.55] Копалини – копальні

[74.56] Чи можна сказати “старий ветеран”?

[74.57] Мова – річ

[74.58] Доречна заміна

[74.59] Прийти з повинною чи повинитися?

[74.60] Зручності чи вигоди?

[74.61] Готель – мотель

[74.62] Гамбурга – Гамбургу

[74.63] Нінащо – ні на що

[74.64] З’ясовувати – виясняти

[74.65] Становити інтерес – представляти інтереси

[74.66] Коли вживають слово “включно”

[74.67] Місце проживання чи адреса?

[74.68] Ділянка – дільниця

[74.69] Мета – ціль

[74.70] Небажані дублети

[74.71] Підняти – підійняти

[74.72] Навпаки

[74.73] Назви у лапках і без них

[74.74] Військовий – воєнний

[74.75] Букви при цифрах

[74.76] За кордон – закордон

[74.77] Болільник чи вболівальник?

[74.78] Будьте здорові – бувайте здорові

[74.79] Важений – важенний

[74.80] Виклик – заклик – поклик

[74.81] Вклонятися – уклонятися

[74.82] Відчиняти – розчиняти

[74.83] З дня народження – від дня народження

[74.84] Просто більшість

[74.85] Одним рядком

[74.86] Авторитет – популярність

[74.87] Чому "дамоклів меч" пишуть з малої літери?

[74.88] Усвідомлювати, а не давати собі звіт

[74.89] Посвідчення – свідоцтво – свідчення

[74.90] Непорушний – нерухомий

[74.91] Одним рядком

[74.92] Будівля – будова – побудова

[74.93] Будинок – дім

[74.94] Будівельник – будівник – будівничий

[74.95] Відігравати роль, а не значення

[74.96] Зупинятися – спинятися

[74.97] Коли вживають слово “плеяда”

[74.98] Дбати – піклуватися – турбуватися

[74.99] Не зробити вигляд, а удати

[74.100] Поширюватися – розповсюджуватися

[74.101] Порівняння – порівняно – проти

[74.102] Запам’ятайте!

[74.103] Знову про безособову форму на -но, -то

[74.104] Говорити – казати

[74.105] Орден – медаль

[74.106] Анти... – проти...

[74.107] Неприємний – прикрий

[74.108] Пишуться через дефіс

[74.109] Спочатку – з початку

[74.110] Учитель – педагог

[74.111] Не плутайте закінчень -а (-я) та -у (-ю)

[74.112] Активація – активізація

[74.113] Залікувати – залічити

[74.114] Повінь – повідь

[74.115] Навколишнє, а не оточуюче середовище

[74.116] Пушкін – Пушкіним, але Сербин – Сербином

[74.117] Журавлиний – журавлинний

[74.118] Оброблення – опрацювання

[74.119] Роду, а не родів

[74.120] Одягати – надягати

[74.121] Надівати – надіти

[74.122] Обеззброїти – роззброїти – озброїти

[74.123] Пересічний – середній

[74.124] Розвідницький – розвідувальний

[74.125] Набувати – набути

[74.126] Виїхати в село чи на село?

[74.127] “Аж ніяк” замість “аби не так”

[74.128] Доводити до відома, повідомляти

[74.129] Близько – біля

[74.130] Який – котрий – що

[74.131] Завдяки – дякуючи

[74.132] Щільний – тісний

[74.133] На адресу – за адресою

[74.134] Дещо про аналогію

[74.135] Фірмовий, а не фірмений

[74.136] Вщерть – вщент

[74.137] Познайомити – ознайомити

[74.138] Вид – вигляд

[74.139] Період часу чи просто період?

[74.140] Не казначейство, а державна скарбниця

[74.141] Кому не ставлять

[74.142] Порядок денний чи повістка денна?

[74.143] Гортати, а не листати

[74.144] Туристичний – туристський

[74.145] Оснований – заснований

[74.146] Листопадний – листопадовий

[74.147] “Догана по лінії”

[74.148] Лже... – “несправжній”

[74.149] Латвійці – латиші

[74.150] Кома не ставиться:

[74.151] Перевірка – повірка

[74.152] Їх – їхній

[74.153] Одноразово – одночасно

[74.154] Є – являється

[74.155] Вираз – вислів

[74.156] Видача – передача

[74.157] Довелося – випало

[74.158] Дотичний до...

[74.159] Особа – особистість

[74.160] Прописаний – прописний

[74.161] Прикрість – прикрощі

[74.162] Постава – поставка

[74.163] Подвижник – сподвижник

[74.164] Непритомніти – опритомніти

[74.165] Смаження – смаженя

[74.166] Спадковість – спадщина – спадкування

[74.167] Незаперечний – безперечний

[74.168] Користь – корисність

[74.169] Укладати – вкладати

[74.170] У капусти не качан, а головка

[74.171] Свійський і домашній

[74.172] Розв’язувати – вирішувати

[74.173] Далі – дальше

[74.174] Діловий – діловитий – діляцький

[74.175] Зцілений – зціленний

[74.176] Кристал – кришталь

[74.177] Легко...

[74.178] Масовий – численний

[74.179] Мастистий – маститий

[74.180] Мохастий – мохнатий

[74.181] Навішаний – навішений

[74.182] Навитяжку – на витяжку

[74.183] Панівний, а не пануючий

[74.184] Не простив, а застудився

[74.185] Голова – глава

[74.186] Мимохідь – мимохіть

[74.187] Серцевий – сердечний – сердешний

[74.188] Програмний – програмовий – програмований

[74.189] Керівництво – керування – управління

[74.190] Становище безвихідне чи безпорадне?

[74.191] Дружний – дружній

[74.192] Опівдні, а не ополудні

[74.193] Коли напрям, а коли напрямок

[74.194] Друг старий чи давній?

[74.195] Два типи норми

[74.196] Адресувати братові – адресувати на брата

[74.197] Багатий – бідний

[74.198] Відносно – щодо – стосовно

[74.199] Довгий – тривалий

[74.200] Відзначати – зазначати – відмічати

[74.201] Зумовлювати – обумовлювати

[74.202] Поступати чи вступати?

[74.203] Досить – дуже

[74.204] Скарб – майно

[74.205] Адресант – адресат

[74.206] Відношення – ставлення

[74.207] Почати – стати

[74.208] Заорганізованість

[74.209] Угору – у гору

[74.210] Пересаджування – пересадка

[74.211] Козаченко – козаченько

[74.212] Заважати – перешкоджати

[74.213] Збільшуватися – зростати

[74.214] Випромінювальний – випромінюваний

[74.215] Депресивний – депресійний

[74.216] Плюс – мінус

[74.217] Палкий – гарячий

[74.218] Напруження – напруга – напруженість

[74.219] Дубль – дублет

[74.220] Прислів’я – приказка

[74.221] Проект – прожект

[74.222] Дискусія – диспут

[74.223] Молодецький – молодечий

[74.224] Кубічний – кубовий

[74.225] Купівля-продаж

[74.226] Навіть

[74.227] З великої літери пишемо

[74.228] Ступені порівняння прикметників

[74.229] Драматизований – драматичний – драматургічний

[74.230] Зачин – почин

[74.231] Низинний – низовий

[74.232] Виклад – викладання

[74.233] Подих – дух – дихання

[74.234] Особистий – особовий

[74.235] Вирувати – нуртувати

[74.236] Мулкий – мулький

[74.237] Неминучий – неминущий

[74.238] Тезис – теза

[74.239] Живописний чи мальовничий?

[74.240] Закінчення, а не заключення

[74.241] Сповнений – наповнений

[74.242] Щастити – таланити – везти

[74.243] Псалом – псальма

[74.244] Статист – статистик

[74.245] Верстак – верстат

[74.246] Аполог – апологет

[74.247] Річковий – річний

[74.248] Узгодження займенників з числівниками

[74.249] Половина – третина – чверть

[74.250] Кирка – кірка

[74.251] Талан – талант

[74.252] Ласиця, а не ласка

[74.253] Спазм чи спазма?

[74.254] Поприще – нива, поле

[74.255] Купили зошити – купили зошитів

[74.256] Дистанція – інстанція

[74.257] Присмак – присмака

[74.258] Купувати – купляти

[74.259] Зазіхати чи посягати?

[74.260] Маю – повинен

[74.261] Дійсно – справді

[74.262] Відноситися – ставитися – стосуватися

[74.263] У мене є – я маю

[74.264] Виконавський – виконавчий

[74.265] Співробітництво – співпраця

[74.266] Державний – державницький

[74.267] Не існуючий, а сучасний

[74.268] Приморозки – заморозки

[74.269] Не існуючий, а сучасний

[74.270] Державний – державницький

[74.271] Приморозки – заморозки

[74.272] Правопис сталих фразеологізмів

[74.273] Противник – супротивник

[74.274] Чому з великої літери?

[74.275] Коми не ставимо

[74.276] Примушений – змушений – вимушений

[74.277] Батьків – батьківський

[74.278] Читач – читець

[74.279] Фасонний – фасонистий

[74.280] Вилуджений – вилужений

[74.281] Не зйомочний, а знімальний

[74.282] Різний – усякий

[74.283] Завдавати – задавати

[74.284] Рекордсмен – рекордист

[74.285] Наймит – найманець

[74.286] Кольоровий – різноколірний

[74.287] Лідирувати чи лідерувати?

[74.288] Вежа – башта – вишка

[74.289] Необхідний – потрібний

[74.290] Парламентарій – парламентер

[74.291] Порскати – порськати

[74.292] Зал – зала

[74.293] У готелі “Україні” чи “Україна”?

[74.294] Газифікація, а не газофікація

[74.295] Міць – моці

[74.296] Одним рядком

[74.297] Місити – мішати

[74.298] Напам’ять – на пам’ять

[74.299] Намулити – намуляти

[74.300] Як правильно записувати дати

[74.301] Одним рядком

[74.302] Плямувати – таврувати

[74.303] Бюлетня чи бюлетеня?

[74.304] Георгій – Юрій – Єгор

[74.305] Коли надіятися, а коли сподіватися?

[74.306] Засвоювати – освоювати

[74.307] Одним рядком

[74.308] Тло – фон

[74.309] Пів- і напів-

[74.310] Перетворюватися – ставати

[74.311] Не дальній, а далекий

[74.312] На планеті Марсі чи на планеті Марс?

[74.313] Інструменталіст – інструментальник

[74.314] Банкрут – банкрот

[74.315] Нездійснений – нездійсненний

[74.316] Минулорічний чи торішній?

[74.317] Замість центробіжний – відцентровий

[74.318] Не Ромен Роллана, а Ромена Роллана

[74.319] Маріана – Маріанна

[74.320] Одним рядком

[74.321] Зелений – зелен

[74.322] Три учні стояло чи стояли?

[74.323] Опановувати знання, а не знаннями

[74.324] Дефіс чи тире?

[74.325] Якщо назва неофіційна

[74.326] Так – наприклад

[74.327] Над містом Одеса чи Одесою?

[74.328] Правопис прислівників

[75] 2001-2000

[75.1] Канцеляризація мови

[75.2] Оверкові труси у несподіваній ролі

[75.3] Дякувати кого чи дякувати кому?

[75.4] “На місці звалища... розбили парк”

[75.5] Торішній і минулорічний

[75.6] Чи варто “розводити” в’єтнамські кабачки

[75.7] Мета, яка зазнала... переслідування

[75.8] Рибалка їде на... рибалку

[75.9] Іван мав уяву, та не мав уявлення

[75.10] Вирізують апендикс, а не апендицит

[75.11] У хаті праска, на дорозі – утюг

[75.12] Не можна ”закаляти волю"

[75.13] Двох великих різниць не буває

[75.14] Курець, а не палій

[75.15] Забудьте про слухавку

[75.16] Госпіталь чи шпиталь?

[75.17] Меморіального пам’ятника не буває

[75.18] Як вас тепер називати?

[75.19] Свідомості не втрачають

[75.20] Шкоду не наносять, а завдають

[75.21] На деревах ожеледь, на дорогах – ожеледиця

[75.22] Вклад вносять, а внесок роблять

[75.23] Відкривати чи відчиняти?

[75.24] Чому зникає слово ”покращання”?

[75.25] Півтора місяця, а не місяці

[75.26] Замість долі – частка

[75.27] Лід зрушився чи крига скресла?

[75.28] Чи тільки лише?

[75.29] У галузі, а не в області

[75.30] Відтак – це потім

[75.31] Покупка чи купівля?

[75.32] Дівчина недоторкана, а кордони недоторканні

[75.33] Прийменникова ротація

[75.34] Чоловічий рід жіночих професій

[75.35] Говорити українською мовою

[75.36] Як правильно?

[75.37] ”Товариш” – від слова ”товар”

[75.38] Схожі й водночас різні

[75.39] Вставні слова і словосполучення

[75.40] В Україні, а не на Україні

[75.41] Агресивне слово ”залишати"

[75.42] Коли разом, а коли окремо?

[75.43] Узаконені помилки

[75.44] Невідмінювані іменники

[75.45] Півлимона і пол-лимона

[75.46] Спрощення в групах приголосних

[75.47] Терміни знайомі й незнайомі

[75.48] В анфас чи анфас?

[75.49] Всюдисущий прийменник “за”

[75.50] Камінь спотикання

[75.51] Вишневські відсебеньки

[75.52] Брати, а не приймати

[75.53] Зникле слово

[75.54] Це капосне ”як"

[75.55] Хитавиця, а не качка

[75.56] Російські прізвища – українською

[75.57] Переходимо до абревіатури

[75.58] Не Іосіф, а Йосип

[75.59] Створили правила і самі їх порушують

[75.60] Поїхав у Львів чи до Львова?

[75.61] Коли голова, а коли глава?

[75.62] Чому Деліль, а не де Ліль?

[75.63] У сумних подій ювілеїв не буває

[75.64] Хресний хід, а не хода

[75.65] Запитання не задають, а ставлять

[75.66] Поводитися чи вести себе?

[75.67] Як вітатися і прощатися

[75.68] Оксана – від грецького Хеnіа

[75.69] Коли слово ”самий” не бажане

[75.70] Вчинок гуманний чи гуманістичний?

[75.71] Тепер і зараз

[75.72] Був коваль чи був ковалем?

[75.73] Випадок і раз

[75.74] Замість прийняти постанову – постановити

[75.75] Не сплутайте масло з олією

[75.76] Коли книжка, а коли книга

[75.77] Розмір, об’єм, обсяг

[75.78] Зняти з посади – усунути від роботи

[75.79] Чи можна взяти себе в руки?

[75.80] Не злісний, а затятий

[75.81] Шлях і дорога – що брат і сестра

[75.82] Як у множині слово "дно"?

[75.83] Недолік чи хиба?

[75.84] Виголошувати, оголошувати, проголошувати

[75.85] Нарешті про ”нарешті”

[75.86] Звідки ти, ім’я?

[75.87] Арабеск – арабески

[75.88] Лопатеподібний чи лопатоподібний?

[75.89] Стати в пригоді чи в нагоді?

[75.90] Підступне обабіч

[75.91] Пам’ятник і пам’ятка

[75.92] Бувають відсутні тільки люди

[75.93] Не вживайте слова ”слідуючий”

[75.94] Шар – верства – пласт

[75.95] Не виручка, а виторг

[75.96] Збігатися чи співпадати?

[75.97] Ненормативні вислови

[75.98] Дотримувати чи дотримуватися слова?

[75.99] Різниця між скоро та швидко

[75.100] Прізвище і фамілія

[75.101] Питання про питання

[75.102] Замість міроприємств – заходи

[75.103] Що губимо, а що втрачаємо?

[75.104] Незважаючи і не дивлячись

[75.105] Розмаєний – розмаяний

[75.106] Не звернув увагу чи уваги?

[75.107] Не штатський, а цивільний

[75.108] Заслухати – прослухати – вислухати

[75.109] Трудиться тільки людина

[75.110] Стежити і слідкувати

[75.111] Знайти те слово, одне-єдине

[75.112] Данський – від назви Данія

[75.113] Недоречне ”в якості”

[75.114] Слова, що їх скажуть сьогодні

[75.115] Робити акцент, а не ставити

[75.116] Штампують деталі, а не слова

[75.117] Складні випадки перекладу

[75.118] Варто і слід

[75.119] Літом чи влітку?

[75.120] Час не проходить, а минає

[75.121] Забити чи зняти тривогу?

[75.122] Відвертати – відволікати – відволікатися

[75.123] Коли обстоювати, а коли відстоювати

[75.124] Захоронити – похоронити

[75.125] Пов’язувати – зв’язувати

[75.126] Значення близькі, та сполучуваність різна

[75.127] Ріка й річка

[75.128] Робітник, працівник, співробітник

[75.129] Б’ють не ковадлом, а молотом

[75.130] Професора чи професори?

[75.131] Не самий великий, а найбільший

[75.132] ...І заговорили в тролейбусі українською

[75.133] Примірник – екземпляр

[75.134] Обличчя – лице

[75.135] Словесний баласт

[75.136] Дружімо з граматикою

[75.137] Коливання, хитання, вагання

[75.138] Лікувати і лічити – не синоніми

[75.139] Житловий і жилий

[75.140] “Керівні” дієслова

[75.141] Іноземний – іншомовний – іномовний

[75.142] Пронизливий чи проникливий?

[75.143] Абориген – автохтон – тубілець

[75.144] Двигун – мотор

[75.145] Садовити – саджати – садити

[75.146] Звичайно – зазвичай

[75.147] Результат – наслідок

[75.148] Дрібний – мілкий

[75.149] Звертати і привертати увагу

[75.150] Кримінальний – карний

[75.151] Відмінний – відмітний

[75.152] Комфортабельний – комфортний

[75.153] Ховати – таїти – крити (в собі)

[75.154] Влада – власті

[75.155] Вимагати – потребувати

[75.156] Літера – буква

[75.157] Коли вживати слово ”вартує”?

[75.158] Ви – Ваш

[75.159] Відповідаємо на Ваші листи

[75.160] Жити в номерах чи в числах?

[75.161] Українська криниця в Росії

[75.162] Невиправдані пропуски слів

[75.163] Загальноприйнятий – загальноприйнятний

[75.164] Робочий – робітничий

[75.165] Давайте підемо чи ходімо?

[75.166] Уповноваження – повноваження

[75.167] Звертання – звернення

[75.168] Збірка – збірник – зібрання

[75.169] Прилад – приладдя

[75.170] Судовий – судновий

[75.171] Тягнути – спричиняти

[75.172] Дійовий – діючий

[75.173] Загрожувати – погрожувати

[75.174] Ящик – скринька – шухляда

[75.175] Письменний – грамотний

[75.176] Не біля, а близько

[75.177] Останній – інші – решта

[75.178] Збити з толку чи з пантелику?

[75.179] Акту – акта

[75.180] Дипломант – дипломат – дипломник

[75.181] Кличний відмінок

[75.182] Закріплювати (закріпляти) – закріпити

[75.183] Половина, третина, чверть

[75.184] Дах – стеля

[75.185] Відміняти – скасовувати

[75.186] Не відношення, а ставлення

[75.187] Очка – очки

[75.188] Ставте слово на місце

[75.189] Сполучення – сполука – сполучність

[75.190] Тактовний – тактичний

[75.191] Показник – покажчик

[75.192] Протягати – простягати

[75.193] Утюжити – прасувати – гладити

[75.194] Співак – співець

[75.195] Стан – становище – положення

[75.196] Довжиною – завдовжки

[75.197] Максимум – мінімум

[75.198] Помилки у слововживанні

[75.199] Одним рядком

[75.200] Календар за рік чи на рік?

[75.201] Хліб-сіль

[75.202] Вникати – уникати

[75.203] Збитковий – збиточний

[75.204] Коли кандидат, а коли кандидатура

[75.205] Риболовецький – риболовний

[75.206] Спостережливий – спостережний

[75.207] Раптом – а що як

[75.208] Одним рядком

[75.209] Один, одні – самий, самі

[75.210] Два – двоє – пара

[75.211] Дво... – двох...

[75.212] Обоє – обидва – обидві

[75.213] Форум – збори

[75.214] Власник – володар

[75.215] Аркуш – лист

[75.216] Справа – діло – річ

[75.217] Просьба – прохання

[75.218] Одержувати – діставати – здобувати

[75.219] Виборний – виборчий

[75.220] Ринок – базар

[75.221] Машинно... – машино...

[75.222] Взаємно – взаємо...

[75.223] З допомогою – за допомогою

[75.224] Поступ – хода

[75.225] Звертатися – поводитися

[75.226] Верста – верства

[75.227] Верста – верства

[75.228] Культовий – культівський

[75.229] Людський – людяний – людний

[75.230] Індійці – індіанці – індуси

[75.231] Бойлер – бройлер

[75.232] Книжковий – книжний

[75.233] Аркан – оркан

[75.234] Кабінетний – кабінетський

[75.235] Йот – йота

[75.236] Більшість – більша частина

[75.237] Купити за... – купити на...

[75.238] Перевіряючи написане

[75.239] Попереджати – застерігати

[75.240] Цей і той

[75.241] Зміст – значення

[75.242] Виняток – виключення

[75.243] Чисельний – численний – багаточисельний

[75.244] Максі... – міні... – міді...

[75.245] Кінець кінцем – врешті-решт

[75.246] Ходити по кімнатах, а не по кімнатам

[75.247] Звуки “дж” і “дз”

2004

Урок 1

Відповідаємо на запитання читачів

Ємкість чи місткість

“Як правильно сказати: ємкість чи місткість?”

Ось що радить доктор філологічних наук Світлана Єрмоленко. У мовній практиці часом використовують ці лексеми як взаємозамінні. Але взаємозамінність у термінологічних висловах – річ небажана, і зрештою в кожному конкретному звороті утворюється якесь одне термінологічне слово, а інші, якщо вони не мають додаткових значеннєвих відтінків, виходять із літературно-нормативного вжитку.

Саме в таких відношеннях перебувають іменники місткість і ємкість. Коли треба передати поняття об’єму, ставлять місткість у його прямому значенні: місткість кузова, місткість залу, місткість пляшки, міра місткості, баржа місткістю від 2 тис. до 5 тис. тонн і под. У прозорій формі лексеми відбито її зв’язок з такими близькими поняттями, як містити, вміст, місткий (тобто “той, що багато вміщує в себе”). Пор.: місткі засіки, містке судно, місткий тролейбус. Цим, очевидно, зумовлюється продуктивність використання названого слова в сучасних стилях і надання йому переваги з погляду літературних норм.

Ємкість – іменник значно вужчого значення, він не може виступати в словосполученнях типу ємкість літака, ємкість кімнати. Уживається як фізичний термін, пов’язаний з електрикою. У спеціальній літературі замість нього частіше застосовують термін ємність. “При підсиленні вищих частот звукового діапазону значну роль відіграють так звані міжелектродні ємності лампи” (“Основи радіотехніки”). Науково-технічний словник рекомендує вживати словосполучення-терміни ємність станції, ємність системи, електрична ємність, ємність акумулятора, ємність насичення тощо.

Не можна виправдати стилістичне розширення слововжитку ємкість і ємкісний (трапляється навіть ємко) в переносному значенні. Стилістично невдалі фрази, де прислівники містко, ємко, утворені од відповідних прикметників, сполучаються з дієслівними формами, наприклад: “В оповіданні “Доля людини”, що увібрало в себе матеріал роману, надзвичайно містко показано зв’язок людської долі з долею народною” (з журналу); “Ніхто не розповідав про нього (Нюрнберзький процес) так ємко, з таким знанням справи, з такою ерудицією, як Ярослав Галан” (з журналу).

Містко показати, ємко розповісти – штучні вислови, в яких втрачається значення прислівників-означень. Крім того, в переносному розумінні, як і в прямому, доречно послуговуватися тільки нормативним для сучасної української мови прикметником місткий.

* * *

Майдан Незалежності чи Майдан Незалежності?

“Як треба писати іменник майдан ( з великої чи з малої літери), коли ним починається назва: майдан Незалежності чи Майдан Незалежності?” Якщо слово, котре виступає в географічному власному найменуванні, означає родове поняття, то воно є загальною назвою і пишеться з малої літери, незалежно від того, чи ним, чи іншою лексемою починається ця назва: бульвар Тараса Шевченка, проспект Перемоги, парк Слави. Отже, і майдан Незалежності.

* * *

Свято восьме березня чи восьмого березня?

У словосполученнях, які позначають дати, на зразок перше вересня, восьме березня, відмінюється тільки перша частина: приурочено до першого вересня, до восьмого березня, з восьмим березня. При поєднанні дати зі словами день, свято числівник і назва місяця вживаються в родовому відмінку: привітати зі святом восьмого березня, приготувати до дня першого вересня. Конструкції привітати зі святом восьме березня (перше вересня) належать до сфери розмовної мови.

* * *

Відокремлення «напевно» комами

“Коли слово напевно (напевне) відокремлюється комами, а коли – ні?”.

Як прислівник у значенні “точно, безперечно, неодмінно, не боячись помилитися” не відокремлюється. “Павлина, хоч і напевно знала, що він отримав свої вісім злотих, вийшла дуже незадоволена з дому Річинських” (Ірина Вільде), “Та я ж таки тебе напевне бачив!” (Леся Українка).

Як вставне слово для вираження ймовірності чогось відокремлюється. “Сагайда дізнався, що полк вийшов у другий ешелон і стоятиме тут, напевне, до завтра” (Олесь Гончар).

* * *

Органа й органу

“Як змінюється значення іменника орган з перенесенням наголосу з одного складу на інший?”

Орган – 1. Наголос на першому складі, родовий відмінок закінчується на – а. Частина організму. Лікування хворого органа.

2. Закінчення род. – у: а) Установа. Адміністративного органу. Слідчого органу. б) Періодичне видання. Звернувся до газети – органу Народного руху.

Орган, наголос на другому складі, закінчення род. – а. Музичний інструмент. Звуки органа.

* * *

Вживання «немов»

“Розкажіть про вживання лексеми немов”.

1. Сполучник порівняльний. Використовується для приєднання порівняльних зворотів і порівняльних підрядних речень (синоніми наче, начеб, начебто, неначе, мов, немовби, ніби). “Там, у степу, схрестилися дороги, немов у серці дикому мечі” (Василь Симоненко).

2. Сполучник з’ясувальний. “Здавалось, немов хтось відчинив двері”.

3. Частка. “Вона того вечора немов віджила і стала такою веселою” (Ольга Кобилянська). Кома перед немов ставиться, якщо це слово виступає сполучником. І не ставиться, якщо воно є часткою.

* * *

Дієслова наказового способу

“Які бувають форми дієслова наказового способу?”

1. Для української мови характерні прості форми першої особи множини: пишімо, граймо, працюймо, розповідаймо. А в російській форми першої особи множини можуть бути простими і складними. Перші збігаються з відповідними формами дійсного способу (бежим, встанем, летим), другі утворюються за допомогою частки давайте (давайте поработаем, давайте поприветствуем, давайте писать, давайте споем). Нашій мові такі форми не притаманні.

2. Деякі дієслова наказового способу мають дві паралельні форми другої особи однини, які стилістично не диференціюються: визначити – визнач і визначи, застругати – застругай і застружи, креслити – кресль і кресли, плескати – плещи і плескай, провітрити – провітр і провітри, хникати – хникай і хнич і т. ін.

3. У варіантних формах виступають дієслова у другій особі множини: бережіть – бережіте, скажіть – скажіте, несіть – несіте. Давні форми на – іте, вживані в художній літературі, надають висловленню урочистості.

***********************************

Урок 2

Відповідаємо на запитання читачів (II)

Німецькі та французькі запозичення

“Які німецькі та французькі лексичні запозичення є в українській мові?”

До найбільших з кількісного погляду належать німецькі. Вони так органічно адаптувалися в нашому мовному вжитку, що в багатьох випадках не сприймаються як слова іншомовного походження. Це, наприклад, будувати, гаптувати, гамувати, коштувати, мусити, мордувати, мурувати, керувати, плюндрувати, вага, варта, груба, келих, кухоль, комин, лантух, ганчірка, кучер, крам, шафа, шина, смак, рятунок, рама, кімната, картопля, крейда, будинок та багато інших назв реалій, пов’язаних з побутом і різними сферами давніх ремісничих виробництв.

Німецькі лексичні запозичення вживають також на позначення предметів, понять і процесів у царині техніки та будівництва (верстат, домкрат, кельма, клейстер, клапан, кран, муфта, стамеска, фуганок, шпунт, шланг, штукатурка), військової справи (бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, солдат, фельдмаршал, фланг, штаб, штурм), мистецтва (арфа, балетмейстер, камертон, капельмейстер, лейтмотив, танець), друкарства (абзац, кегль, форзац, шрифт), гірництва (шахта, шихта, штольня, штрек, шурф), торгівлі та фінансів (бухгалтер, вексель, касир, маклер, штраф), побутових речей (кітель, фартух, футляр, ширма).

Слова французького походження потрапляли до української мови спочатку через польське, а потім російське посередництво. Тут бачимо суспільно-політичну термінологію (абсолютизм, альтернатива, асамблея, бюлетень, бюрократ, демонстрація, імперіалізм, комюніке, націоналізм, режим, саботаж, шантаж), мистецькі терміни і поняття (акомпанемент, амплуа, ансамбль, балет, бюст, гравюра, натюрморт, рояль, шедевр), армійську лексику (авангард, ар’єргард, амбразура, арсенал, гарнізон, дирижабль, парашут), назви одягу, тканин, предметів побуту (блуза, вуаль, велюр, драп, пальто, трикотаж, абажур, одеколон, ридикюль).

* * *

Штани і брюки

“У яких випадках уживають іменник штани, а в яких – брюки?”

Слово штани в українській мові – давнє. Його засвідчують прислів’я, приказки, пісні: “Один усе закладався та й без штанів зостався”, “Невісточка сорочку полатає, а зять штани здере”, “Дожилися: штани одні, а сорочок ще менше”. Загальновідомими є фразеологізми протирати штани, залишатися в самих штанях. Це слово обов’язкове в описах чоловічого національного одягу, воно широко побутує в нашій художній літературі. Скажімо, Олесь Гончар узагалі не вдавався до іменника брюки, тільки – штани. Всі українські словники фіксують слово штани як основну видову назву відповідної реалії, порівняймо родові найменування: шаровари, галіфе, рейтузи, джинси.

Лексема брюки прийшла в нашу мову через російську й усталилася у сферах швейної промисловості, торгівлі, реклами. “Майстерня приймає також замовлення на виготовлення чоловічих та жіночих брюк” (з оголошення). Підтримується це слововживання термінологізованими сполученнями брючний костюм, брючний цех, хоч замість них можна ( й треба!) запропонувати варіанти типу жіночий костюм-штани, цех для виготовлення штанів.

* * *

Личить і годиться

“Чи однаково часто виступають семантично близькі дієслова личить і годиться?”

Личити найбільше вживається в значенні “пасувати до зовнішності людини”. Наприклад: “Вбрання... явно личило їй” (Олесь Гончар). Інше його значення – “пристойно, відповідно до становища, характеру чинити”. “Хто тут тебе поставив за пророка? Прилюдно жінці личило б мовчати” (Леся Українка).

Іноді це слово використовують у застиглій формі 3-ї особи однини – у розумінні “як має бути”, “як належить”. “Він ішов мовчки, не поспішаючи, спокійно й поважно, як і личить хазяїнові Дніпрового берега” (Олесь Донченко). У значенні “як належить” літературна мова знає також слово годитися. “Буду їсти та пити, та хороше ходити – звісно, як панові вельможному годиться” (Марко Вовчок).

Останнім часом в усному мовленні й у художній літературі лексему личити стали використовувати частіше, аніж годитися (в спільному значенні), хоча в деяких контекстах краще було б ужити друге з них.

* * *

Іменники у родовому відмінку множини

“Чи бувають варіантні форми іменників у родовому відмінку множини?”

Звичайно, бувають:

а) у іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і крихіт;

б) у іменників ІІ відміни: пара валянок і валянків, п’ять раз і разів, шість днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і кіловат. Розрізняються значенням форми чоловік, тобто “осіб”, і чоловіків – “осіб чоловічої статі”;

в) у іменників ІІІ відміни: серць і сердець, плечей і пліч, весіль і весіллів, відкрить і відкриттів;

г) у іменників, що мають лише форму множини: граблів і грабель, ночов і (рідше) ночв, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.

Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов’язані з наявністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард (від бакенбарда), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра), кужелів (від кужіль – ч. р.) і кужелей (від кужіль – ж. р.), мозолів (від мозоль – ч. р.) і мозоль (від мозоля).

Запам'ятайте іменникові форми родового відмінка множини, при утворенні яких трапляються помилки (з навчального посібника "Стилістика ділової мови"):

ампери,-ів

грами,-ів

мокасини,-ів

апельсини,-ів

гривні,-ень

молдавани,-ан

баклажани,-ів

джинси,-ів

пантофлі,-ів

болгари,-ар

жита,-ів

панчохи,-чіх

брелоки,-ів

житла,-тел

підошви,-шов

бутси,-ів

калоші, калош

плаття,-ів

валянки,-ів

канікули,-кул

помідори,-ів

вільхи, -вільх

кеди, кед

сандалі,-аль

вірмени,-ен

кілограми,-ів

солдати,-ів

вольти,-ів

консерви,-ів

томати,-ів

галичани,-ан

корективи,-ів

туфлі,-фель

Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є позанормативними.

***********************************

Урок 3

Відповідаємо на запитання читачів (III)

Трійка чи тройка

“Яке слово переважає в українській мові: трійка чи тройка?”

Поза сумнівом, перевагу має трійка, бо воно виступає в багатьох значеннях. Зокрема в таких: 1. Назва цифри й числа 3. “За двійкою ж завжди йде трійка” (Юрій Яновський). 2. Оцінка успішності учня за п’ятибальною системою, означає “задовільно”. “За хвилину вона встигла розповісти братові, що в школі отримала дві п’ятірки й одну трійку” (Микола Зарудний). 3. Керівна група, комісія тощо з трьох осіб. Директива підпільної трійки. 4. Чоловічий костюм, який складається з піджака, штанів та жилета. 5. Гральна карта з трьома вічками однієї масті. Бубнова трійка. Іменник тройка вживається лише в одному значенні – “троє коней, запряжених поряд в один екіпаж”, та й то паралельно з лексемою трійка.

Є в нашому мовленні й іменник трійця, котрий передає зміст “три особи, те саме, що й троє; три з’єднані разом свічки; триєдине божество – Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий”. Стосовно урочистостей на честь цього божества використовують два варіанти – Трійця і Тройця, а також інші назви: Зелені свята, Зелена неділя. Форма Трійця продуктивніша, ніж Тройця, оскільки більше відповідає фонетичним законам української мови.

* * *

Папера чи паперу

“Чи є нормативною форма папера в родовому відмінку однини? Чи можна закінчення -а та -у в цьому слові вважати паралельними?”

У значенні “матеріал для письма або друку” в родовому відмінку однини утворюється форма паперу. “Поліграфічний комбінат закупив сорок рулонів паперу”. А в розумінні “документ” цей іменник у родовому відмінку набирає форми папера. “Папера з підписом директора і печаткою я ще не одержав”.

Отож не можна сказати, що то паралельні закінчення, навпаки, вони виконують змістороздільнювальну роль.

* * *

Тюркізми

“Дуже добре, що “Уроки...” порушують таку важливу тему, як лексичні запозичення з інших мов. Мене, приміром, цікавлять так звані тюркізми. Чи не могли б розповісти про них?”

Будь ласка. У підручнику “Сучасна українська літературна мова” наголошується, що засвоєння їх у нас почалося ще в дописемні часи. Слова цього генетичного різновиду називають предмети побуту і домашнього господарства (аркан, батіг, казан, капкан, таз, тапчан, торба), речі й поняття, пов’язані з військовою справою (кинджал, кайдани, орда, осаул, отаман, сагайдак), осіб різних соціальних груп (бурлака, гайдамака, козак, султан, хан, чабан, чумак), фінансово-економічні поняття (аршин, базар, кабала, ярлик), тварин, птахів, риб (баран, беркут, бугай, кабан, сазан, судак), продукти харчування (балик, ковбаса, кумис, лапша, халва), предмети одягу і взуття (башлик, каптан, халат, чалма) тощо. На особливу увагу заслуговують власні назви тюркського походження, поширені у степовій і пристеповій зонах України. Так, у Причорномор’ї та Приазов’ї цими словами пойменовано багато великих і малих річок, інших водних об’єктів, а також населених пунктів. На відповідних територіях протягом тривалого історичного періоду перебували численні тюркомовні племена. Для прикладу можна навести назви річок Тилігул, Чичиклія, Бакшала, Висунь, Громоклія, Саксагань, Самара, Кальміус, Айдар.

* * *

Заборонений чи заборонено?

Ці слова одразу нагадують написи в тих установах, де нас, наприклад, попереджають: стороннім вхід заборонено. Граматика дозволяє також інший варіант: стороннім вхід заборонений. Тільки форма на -но вживається у сполученні з інфінітивом дієслова: палити заборонено, входити заборонено.

Очевидно, в дієприкметниковій формі на -но закладено більшу офіційність і категоричність, чого й потребує конкретна ситуація.

* * *

Дай Бог чи дай Боже?

За радянських часів на догоду політичним комбінаціям руйнувалася ціла мікросистема нашої мови. І все це робилося непомітно для пересічного громадянина, з уст якого сьогодні можемо почути дуже давнє українське побажання, але вже без форми кличного відмінка: дай Бог вам здоров’я! (замість Боже). Звертання у формі кличного відмінка мало залишатися хіба що в писемних пам’ятках та у фольклорних творах. І це називалося зближенням та взаємозбагаченням. Адже в російському мовленні кличної форми вже нема. Отож правильно: дай Боже вам здоров’я!

* * *

Мойого чи мого?

Форми родового та давального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, твойому, свойому належать до просторічних. Їхніми літературними відповідниками виступають мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Присвійні займенники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) моєму – (на) моїм, (на) твоєму – (на) твоїм, (на) своєму – (на) своїм, (на) нашому – (на) нашім, (на) вашому – (на) вашім. Частіше вживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому та офіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими. Нерідко в реченнях присвійний займенник свій зайвий: “Я веду свій щоденник уже кілька років”, “Свою відпустку Микола провів у Карпатах”. Тут можна без шкоди для змісту обійтися без свій.

* * *

Засуджувати й осуджувати

“Яка семантична відмінність у дієслів засуджувати й осуджувати?”

Засуджувати – 1. Визнаючи особу винною, встановлювати їй якусь міру покарання. “Через два тижні суд засудив Сергія Петровича Боровика до двох років ув’язнення” (Вадим Собко). 2. Негативно ставитися до когось, чогось. “Наталя почервоніла, опустила очі, щоб не бачити похмурого обличчя Остапчука, його іронічного погляду, що засуджував її легковажність, гарячковість, різкість” (Семен Журахович).

Осуджувати – 1. Висловлювати невдоволення чиїмись діями, вчинками. “З ним можна не погоджуватися чи осудити його, але відмовитися від нього не можна” (Михайло Томчаній).

2. Неславити, поширювати погані думки, чутки про людину чи групу людей. “З ніг до голови осудили” (Матвій Номис).

Таким чином, в обох дієсловах багато спільного в значенні, а розрізняються вони відтінками.

***********************************

Урок 4

Відповідаємо на запитання читачів (IV)

Дрібні гроші чи дріб’язок

“Як краще сказати: дрібні гроші чи дріб’язок?”

В українській мові є термін дрібні гроші, який відповідає російському мелочь щодо розмінної монети. Дріб’язок – то, за визначенням мовознавців, щось вельми незначне. Вживаючи це слово стосовно грошей, маємо на увазі їхню мізерну суму. Приміром, може бути такий діалог: “У тебе є гроші?” – “Тільки якийсь дріб’язок залишився”. А коли говоримо про розмінну монету, безвідносно до суми, слід послуговуватися словосполученням дрібні гроші або субстантивованою (іменниковою) формою дрібні. Така назва відповідає за змістом термінові розмінна монета. “Розмінна монета використовується для розрахунків за товари вартістю до одної гривні” (з газети). У побуті ще кажуть дрібняки. Не так давно в обігу були срібняки, срібнячки (монети зі срібла, його сплавів), мідяки (монети з міді або ті, що кольором схожі на мідь).

* * *

У пальто чи в пальті?

Часто у просторіччі чуємо: грають на піаніні, їдемо метром, сплю з бігудями. Це не випадкові мовні огріхи, поява їх мотивована і навіть закономірна. Адже в нас зв’язки між словами виражаються за допомогою закінчень. Запозичені з інших мов іменники типу кіно, піаніно, метро, бігуді мовець підсвідомо українізує, пристосовуючи до своєї мови. Окремі іншомовні “гості” зрештою таки адаптуються і змінюються, як, наприклад, слово пальто. Тепер кажемо у пальті, на пальті, з пальтом, хоча був час, коли це вважалося помилкою.

* * *

Масті тварин

“Яку особливість мають слова, що позначають масті тварин?”

Однією з лексико-семантичних груп в українській мові є прикметники на позначення власне кольорів, відтінків та різних поєднань барв. Наприклад: зелений, жовтий, малиновий, чорний, буряковий, вишневий, золотистий, багряний, блідо-блакитний, жовтогарячий тощо. З погляду сполучуваності вони не мають обмежень, бо іменники – назви носіїв кольорових ознак – не становлять фіксованої кількості. Зовсім інша природа в прикметників, які позначають масті тварин, а саме: вороний (чорний із синюватим полиском), буланий (світло-рудий), гнідий (темно-коричневий), чалий (сірий, сіро-коричневий). Ці лексеми функціонують як слова з фразеологічно обмеженими значеннями. Така кваліфікація випливає з того, що вони виступають тільки з іменниками кінь, жеребець, кобила, називаючи відповідну масть. У значенні гнідий уживають також прикметник карий, поєднуючи його з іменником очі. Карі очі.

* * *

Відмінність між історизмами й архаїзмами

“У чому полягає відмінність між історизмами й архаїзмами?”

За підручником “Сучасна українська літературна мова”, історизми – це слова, які використовують для позначення предметів, явищ і понять, що вийшли з ужитку через соціально-побутові й суспільно-політичні зміни. Йдеться передусім про лексеми, котрі у відповідний період історії української мови належали до активно вживаних і виступали: а) назвами одиниць адміністративно-територіального поділу на Січі: паланка – округ, центральне управління певної частини запорізьких вольностей; курінь – одиниця адміністративно-територіального поділу в межах паланки, а також найменування житла військового формування; б) назвами військових формувань (полк, сотня); в) назвами осіб та їхньою роллю в ієрархічній адміністративній і військовій організації: гетьман, генеральний писар, генеральний суддя, генеральна старшина, осавул військовий генеральний – ад’ютант гетьмана, інспектор військової справи, хорунжий військовий генеральний – радник гетьмана, хранитель військового прапора (корогви), бунчужний військовий генеральний – радник гетьмана, хранитель бунчука, генеральний підскарбій – радник гетьмана у справах землеволодіння і фінансів, полковник, сотник, писар полковий, писар сотенний, хоружий (хорунжий) сотенний, гетьман наказний – особа, що тимчасово виконувала обов’язки гетьмана, наказний полковник, наказний сотник, бунчуковий товариш – особа, яка перебувала під протекцією гетьмана поза підпорядкуванням полковій адміністрації, компанієць – козак-піхотинець, сердюк – козак-кавалерієць; г) назвами військових атрибутів (клейнодів) як символів влади: булава – срібна або позолочена, прикрашена коштовними каменями куля, закріплена на металевому, інколи золотому або дерев’яному держальні, знак гетьманської влади; бунчук – гетьманський знак, що являв собою древко з мідною чи позолоченою кулею на верхньому кінці, під якою було закріплене волосся з кінського хвоста; шестопер, або пірнач – жезл у вигляді перистої булави як символ влади полковника, значок – полковий чи сотенний прапор.

Значні за кількісним складом групи лексичних історизмів становлять слова – найменування грошових одиниць і різних мір (ваги, об’єму, розміру), часових понять, предметів побуту (одягу, тканини, їжі), родинної спорідненості, назви осіб за професійною діяльністю, ремесел, предметів виробництва тощо.

У тих випадках, коли предмети, явища, поняття зберігаються (у побуті, духовній і матеріальній культурі, в різних сферах соціальних стосунків тощо), а їхні назви у процесі розвитку мови замінюються іншими, первісні номінації переходять до розряду архаїзмів (грецьке archaios – давній). Архаїзми та сучасні відповідники цих слів співвідносяться як синоніми. На відміну від історизмів з властивою їм безпосередньою номінативною функцією архаїзми використовують передусім як категорію виразно стилістичну, розраховану на створення історичного мовного колориту. Їх поділяють на кілька груп:

1. Застарілі слова, витиснені з мовного вжитку іншими лексичними одиницями; десниця – права рука, зигзиця – зозуля, брань – битва, ланіти – щоки, ректи – говорити, перст – палець, оний – той, зане, зануж – тому що, бо.

2. Застарілі слова, що відрізняються від сучасних словотвірними елементами: вой – воїн, велій – великий, пребути – бути, возсіясти – засіяти, миса – миска.

3. Застарілі слова, що відрізняються від сучасних за фонетичним вираженням: вольний – вільний, вражий – ворожий, глас – голос, піїт – поет, ріжниця – різниця, шкло – скло, сей – цей, серебро – срібло.

4. Морфологічні: гортанію – гортанню, паде – падає.

***********************************

Урок 5

Відповідаємо на запитання читачів (V)

Вживання слова «значимий»

“Чому дедалі рідше вживають у нас слово значимий?”

У радянські часи витиснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призвело, писав академік Іван Дзюба, до нехтування її функціональних можливостей, до завмирання багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють нашу мову унікальності, небезпечно зменшують її конкурентоздатність у публічному й приватному мовленні.

Тому утворення із “запозиченим” суфіксом – им (-ий) – значимий, любимий і т. ін. – сприймаються нині як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню інших форм з таким самим значенням: значущий, улюблений. І закономірно надають перевагу, скажімо, словосполученням значущий результат (а не значимий результат), значуща подія, улюблена книжка (а не любима книжка), улюблений кіноактор, улюблена справа тощо.

* * *

Форми вищого ступеня порівняння

“Чим розрізняються форми вищого ступеня порівняння в українській та російській мовах?”

У російській такі форми поєднуються з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (это дерево толще, чем то). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) чи зі сполучником (ніж, як). “І дівчата... які бойові були! Навіть за хлопців міцніші!” (Валер’ян Підмогильний), “ – Ви молодші, ніж я”. – А ви сильніші від мене” (Богдан Лепкий).

Найуживанішими є стилістично нейтральні побудови з прийменником від і сполучником ніж. Поєднання вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти властиве розмовному мовленню. Науковим та офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з. У творах письменників минулого вищий ступінь порівняння також сполучався з прийменником над: “Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море?” (Богдан Лепкий). Тепер такі конструкції архаїчні.

* * *

Упадати й доглядати

“Чи взаємозамінні дієслова упадати й доглядати?”

Як зазначав Борис Антоненко-Давидович, для українських слів залицятися (до кого), упадати (коло когось), доглядати (когось), ходити (біля когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Утім, ухаживать може відповідати кожному з наведених наших дієслів, зате не кожне з них виступатиме йому відповідником. Якщо, приміром, цілком природно по-українському звучать фрази “Що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся?” (Іван Франко) або “Чоловіка стрінула... як ластівка, впадала й покірно лащилася до нього...” (Іван Ле), то ніяк не можна сказати: “Хворий перебував у тяжкому стані, й тому біля нього треба було упадати”.

Дієслова залицятися, упадати належать до семантичної групи, об’єднаної поняттям кохання чи симпатії. А коли йдеться про догляд дітей, людини, яка опинилася в безпорадному стані, або хворого, тоді слід користуватися словами доглядати, ходити: “А Оришка – стара вже, нездужала, – тільки й того, що доглядає дитину...” (Панас Мирний); “Циганка взяла Остапа під свою опіку. Вона ходила коло нього, варила йому зілля” (Михайло Коцюбинський). Забуваючи про ці слова, дехто з мовців часом удається до російського ухаживать, нашвидку переробивши його на український кшталт: “Мати вже два тижні хворіє, і, крім мене, нема кому за нею вхажувати”, – замість правильного “нема кому доглядати її” чи “нема кому ходити коло неї”.

Отже, замінювати лексеми упадати й доглядати одна одною не можна.

* * *

Прокидатися чи просипатися

“Як краще сказати – прокидатися чи просипатися?”

Прокидатися – пробуджуватися. “Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжко й напружено слухаю” (Михайло Коцюбинський), “Спав (Котигорошко) день, спав ніч, прокидається – прив’язаний” (з казки). Паралельно з цим дієсловом у творах класиків виступають лексеми просипатися, просинатися. “Од сну просипалися люди, виходили з хат здивовані й слухали пісню, що живою силою вривалася з яру на хутір” (Степан Васильченко), “Другого дня Лукина проснулась раненько-раненько” (Іван Нечуй-Левицький).

Однак у сучасній українській літературній мові переважає вживання дієслова прокидатися над просипатися і просинатися, хоча кожному з них притаманний значеннєвий відтінок.

* * *

Презентація і репрезентація

“У яких випадках уживають іменник презентація, а в яких – репрезентація?”

Цими лексемами нерідко послуговуються наші ЗМІ, на них можна натрапити в різних текстах, та й у розмові чуємо презентація нової збірки лірики чи томика прози, презентація виставки, гімназії, клубу і навіть конференції. Ще не так давно в одинадцятитомному Словникові української мови модне іншомовне слово тлумачилося тільки як фінансовий термін “пред’явлення грошового документа до виплати”, а презентант – як його пред’явник. Обидва іменники споріднені з латинським praesento – “передаю, вручаю”, звідси й відоме презент – “подарунок”. Згодом слово презентація розширило сполучуваність з іменниковими назвами, позначаючи разом святкову подію, урочисте відкриття, представлення чогось. Через презентацію широко інформують про певне явище, факт. Найчастіша сполучуваність: відбулася (відбудеться) презентація. Отож презентація не має зв’язку з презентувати – “дарувати”, “підносити подарунки”. Але виявляє його з репрезентувати – “представляти”, з репрезентація – “представництво”. Вони споріднені з латинським representatio – “наочне зображення”.

Очевидно, під впливом поширених тепер презентацій плутають дієслова і замість репрезентувати (представляти) ставлять іноді презентувати: “Творчість художника презентувала тогочасне образотворче мистецтво” (з газети). Правильно: газета репрезентує інтереси дебютантів, гідно репрезентувати свою країну. Частіше це дієслово потребує після себе знахідного відмінка (кого, що), але подібно до представляти (кого-що, кому-чому) вживається також із давальним.

***********************************

Урок 6

Відповідаємо на запитання читачів (VI)

Молода дівчина, старенький дідусь – це правильно?

“Читаєш і чуєш: молода дівчина, старенький дідусь. А хіба це правильно?”

– Звичайно, ні. Не буває дівчини літнього віку. Ось і в 11-томному академічному Словнику української мови наголошується, що то ще неодружена особа. Тож треба казати і писати дівчина, не вдаючись до означень. Так само прикметник зайвий у висловах старенький дідусь, старенька бабуся. Правильно: дідусь, бабуся.

* * *

Прислівники

“Які прислівники, на вашу думку, бажано б ширше використовувати в мовленні?”

Українські засоби масової інформації чомусь майже не вживають повновагих прислівників, котрі, буває, конденсують у собі цілі речення, як от: намарно, навдивовижу, мерщій, навмання, спересердя, знетями, небавом, навідліг, впроглиб, смеркома, всуціль, живосилом, ницьма, наздогад, допевне, достоту, доконче, притьма, геть-чисто, долілиць, крадькома, навперейми, наосліп, чи й простіші, похватніші: вдосталь, вкрай, навзаєм, обіруч, нашвидкуруч, надмір, відмалку, замолоду, несамохіть, силоміць, оповесні, чи й такі сполучення, як над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), без упину, до крихти, без ліку, до решти, у сто крат тощо, хоча, слава Богу, трапляються до вподоби, до снаги, віч-на-віч, на вагу...

* * *

Будинок учителя, але Будинок учених

“Як пояснити такий різнобій: Будинок учителя, але Будинок учених, День будівельника, але День працівників освіти?”

У назвах установ і свят уживання форм однини (в узагальненому значенні) чи множини визначається традицією. Запам’ятайте словосполучення, в яких використовують різні форми числа (за навчальним посібником “Стилістика ділової мови”).

* * *

Кома перед або

“Чи слід ставити кому перед або в реченні: “У нашій школі учні займаються спортом або відвідують гуртки художньої самодіяльності”?

Тут сполучник або з’єднує два однорідних члени (присудки займаються та відвідують) і виступає з розділовим значенням. А якщо єднальний чи розділовий сполучник стоїть між однорідними членами речення і вжитий один раз, то кома перед ним не потрібна. Коли або повторюється двічі чи й більше разів, то кома перед другим з них і подальшими ставиться. “Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде” (Михайло Коцюбинський).

* * *

При одній думці чи на саму думку?

Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про, може мати два значення: “Вони говорили про мене”, тобто мовилося про мою особу, і “Про мене, що вони там собі говорять”, цебто мені байдуже, однаково, про що там ідеться.

Цей займенник та присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по-моему, по-нашему. “А на мене, – кажу, – то я б із малою дитиною розмовляла” (Марко Вовчок), “Не вийде, пане ляше, на ваше” (приказка).

Варто запам’ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку – на саму згадку, на саму думку: “Сухі губи в Маланки стиснулись од болю на саму згадку” (Михайло Коцюбинський), – замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці. Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний зворотам кінець усьому, з усім покінчено: “А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна” (Іван Франко).

* * *

Знає чи зна, слухає чи слуха?

Тільки в художньому мовленні можливе вживання дієслівної форми 3-ї особи однини типу зна, дума, співа, слуха замість нормативних знає, думає, співає, слухає.

* * *

У краї чи в краю?

Залежить це часто від наголосу в слові. У ненаголошеній позиції маємо закінчення – і (-ї), в наголошеній – у (-ю): у димі й у диму, у раї і в раю.

Однак утворюються такі співвідносні пари не від усіх односкладових іменників, зазначають лінгвісти. Мова узвичаїла за більшістю з них закінчення – і (-ї), за деякими – у (-ю): у лісі, у світі, в шумі, в дзьобі, у творі, але в снігу, на шляху. Між цими рядами усталених відмінкових форм перебуває група іменників, що допускає (залежно від наголосу) обидва закінчення. При цьому на вибір закінчення (флексії) можуть впливати прислівникова функція прийменниково-відмінкової форми чи, навпаки, її “предметний характер”. У першому випадку форма тяжіє до закінчення – у (-ю): на борту корабля, живемо з людьми в ладу.

Порівняймо форми з флексією – і, в яких відчувається предметність: на високому борті вантажівки, в музичному ладі. Зазначимо, що межа такого розподілу варіантів дуже умовна. Тому і прислівникові форми, і ті, що передають предметність, можуть мати в сучасній літературній мові обидва закінчення, наприклад: сад у цвіті (у цвіту), в першому ряді (ряду), в рідному краї (в краю).

* * *

Чи потрібна кома в реченні “Воля, виборена народом”

У цьому реченні кому можна ставити і не ставити. Якщо розглядати його як просте двоскладне, то підмет у ньому буде воля, присудок виборена. А між підметом і присудком кому не ставлять. Коли ж його вважати за односкладне, то тут виборена – означення, що входить до дієприкметникового звороту, який стоїть після означуваного іменника. Такий зворот завжди відокремлюється.

Форма однини

Форма множини

Будинок книги

Будинок подарунків

Будинок актора

Будинок композиторів

Будинок моряка

Будинок літераторів

Будинок студента

Будинок офіцерів

Будинок учителя

Будинок учених

День будівельника

День працівників архівних установ

День енергетика

День працівників легкої промисловості

День журналіста

День працівників освіти

***********************************

Урок 7

Відповідаємо на запитання читачів (VII)

Морквяний чи морковний?

Від іменника морква походить прикметник морквяний, який не має варіантів. Морквяний сік, морквяне насіння. Але такі варіанти часом безпідставно створюють автори деяких публікацій – не знаючи українського слова, пишуть російське: морковний замість нормативного морквяний.

* * *

Защепнути й защипнути

“Чи є різниця між дієсловами защепнути й защипнути?”

Защепнути – взяти щось на гачок, защіпку. Защепнути вікно, защепнути двері. Похідне: защепнутий.

Защипнути – затиснути щось щипцями.

Похідне: защипнутий.

* * *

Духівництво чи духовенство?

Більше відповідає фонетико-граматичній будові української мови духівництво, про що свідчить, зокрема, і його словотворче гніздо. До нього належать духівник (священик, якому хтось постійно сповідується), духівниця (заповіт про спадщину). Духовенство такого гнізда не має.

“ – Духівництво, інтелігенція і землевласники, прошу вийти, – звернувся він до сходу” (Іван Багмут), “Не можна читати без хвилювання духівниці Архипа Тесленка, залишеної братові” (з журналу).

* * *

Вживати і споживати

“Чи збігаються в спільному значенні лексеми вживати і споживати?”

Ці слова багатозначні. Але в розумінні “їсти, пити щось” вони виступають синонімами. Отже, можна сказати уживати (споживати) курятину, уживати (споживати) фрукти. Однак і в названому спільному значенні дієсловам притаманні свої особливості. Словотвірна будова першого ніби диктує сполучуваність його з формою знахідного відмінка та прийменником у: уживають у страву багато кропу, петрушки. А в споживати наявне виразне значення “використовувати, витрачати для задоволення якихось потреб”. Звідси й похідні утворення споживний (споживні властивості, споживні гриби), споживчий (споживчі товари, споживче товариство, споживча кооперація).

* * *

Рід відмінюваних іменників

“Як визначати рід відмінюваних іменників?”

Вказівка на рід міститься уже в зовнішній формі слів: панорама, організація, брифінг, середовище, питання. Якщо він не підказується закінченням, можливі помилки при визначенні цієї категорії. Труднощі стосуються передусім іменників з нульовою флексією, що можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду.

Іменники аерозоль, картель, нежить, псалтир, рояль, толь, тунель, тюль, шампунь – чоловічого роду, а бандероль, барель, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, ретуш, розкіш, філігрань, фланель, шагрень – жіночого. Розрізняються родом омоніми туш (рідка або суха фарба), туш (музична п’єса, котра використовується як урочисте вітання під час вшанування, вручення нагород тощо) і туш (у грі в більярд ненавмисне торкання кулі, що вважається ударом). Перший з омонімів належить до жіночого роду, два інших – до чоловічого.

Деякі іменники мають однакову морфологічну структуру в українській і російській мовах, але розрізняються родовою характеристикою.

Окремі іменники мають варіантні родові форми. Найчастіше варіюються форми чоловічого та жіночого роду: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, кахель і кахля, клавіш і клавіша, лангуст і лангуста, мозоль і мозоля, мотузок і мотузка, пантофель і пантофля, реприз і реприза, спазм і спазма.

Як слова спільного (чоловічого й жіночого) роду вживаються іменники гандж (розм.), дрож, купіль, фальш, харч. Можлива варіантність форм чоловічого та середнього роду безлад і безладдя, свердел і свердло, а також жіночого і середнього роду покуть і покуття, зазначає мовознавець Галина Волкотруб.

Окремі родові варіанти іменників виявляють лише частковий збіг змісту. Семантичні розбіжності можуть супроводжуватися і функціональними. Так, іменник овоч у формі чоловічого роду використовується з одним значенням – “плід городніх (польових) рослин”, рідше “плід садових (лісових) дерев, кущів”. Реалізовуючи збірне значення (“м’які плоди будь-яких рослин”), слово виступає у формах чоловічого та жіночого роду. Запам’ятайте окремі іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та іменники жіночого роду із закінченням -а, які розрізняються значеннями, тобто до родових варіантів не належать. Це такі:

адрес (письмове вітання з нагоди визначної події) – адреса (місце проживання чи перебування);

вольт (одиниця виміру напруги електричного струму) – вольта (тканина);

гарнітур (комплект однохарактерних предметів – меблів, білизни тощо) – гарнітура (комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних за кеглем (розміром) і накресленням);

девіз (вислів, формулювання) – девіза (вексель, чек); жовтобрюх (змія) – жовтобрюха (пташка);

задум (план дій, намір; основна ідея твору) – задума (стан того, хто заглибився в думки, роздуми);

кар’єр (місце відкритого добування копалин; прискорений біг коня) – кар’єра (просування в якійсь діяльності);

меліс (сорт цукру-піску) – меліса (рослина);

округ (територіальна одиниця) – округа (навколишня місцевість);

пар (поле сівозміни) – пара (речовина в газоподібному стані).

Українська мова
(іменники чоловічого роду)

Російська мова
(іменники жіночого роду)

біль

боль

дриль

дрель

дріб

дробь

живопис

живопись

запис

запись

кір

корь

літопис

летопись

машинопис

машинопись

напис

надпись

опис

опись

перекис

перекись

пил

пыль

підпис

подпись

Полин

полынь

поступ

поступь

пропис

пропись

розсип

россыпь

рукопис

рукопись

Сибір

Сибирь

висип

сыпь

степ

степь

степінь

степень

ступінь

ступень

***********************************

Урок 8

Відповідаємо на запитання читачів (VIII)

Як відмінюються слова плащ-дощовик і плащ-намет?

У першому з них відмінюємо обидві частини, бо другий компонент (дощовик) – прикладка: плаща-дощовика, плащем-дощовиком, (на) плащі-дощовику. А от плащ-намет передає певне цілісне поняття, у нього другий компонент (намет) не є прикладкою. Це частина одного слова. Тому перший компонент не відмінюється: плащ-намету, плащ-наметом.

* * *

Архіваріус чи архівіст?

Хоч слово архіваріус 11-томний Словник української мови не подає як застаріле, проте воно рідковживане. Цю лексему тепер заступає іменник архівіст. Ним називають не тільки власне фахівців архівної справи, що збирають, упорядковують, науково класифікують та зберігають документи, писемні пам’ятки тощо, а й посаду, котру ті люди обіймають.

* * *

Пріоритетний чи першорядний, тренінг чи вишкіл, опір чи спротив?

Ось думка відомого українського мовознавця Святослава Караванського: – Коли наші президенти чи парламентарії говорять про образ, лице або ім’я держави, то хай там що скажуть імідж. А першорядні завдання неодмінно назвуть пріоритетними. Бо коли ти мовиш, як усі, то багато втрачаєш в очах оточення, тобто своїх майбутніх виборців. Отже, говори, як належить лідеру. А пересічний громадянин, коли чує іноземну тарабарщину з уст високих достойників, і собі засвоює її.

До чого це веде? “Іноземці” витискають нашу питому лексику. Ми втрачаємо віру в самих себе: починаємо боятися власних слів і зворотів. Там, де треба вжити їх, віддаємо перевагу “чужинцеві”. І коли чехи майже всі іншомовні слова замінили чеськими – навіть театр у них дівадло, то ми – навпаки: кожне своє слово хочемо замінити іноземним.

Пишуть науковці з творчої групи “Інтелект”: “... ми пропонуємо... систему підвищення... кваліфікації – інтелектуальний тренінг”. Невже тут слід конче вжити тренінг? Таж ми маємо чудове слово вишкіл! Хіба інтелектуальний тренінг краще звучить, ніж інтелектуальний вишкіл? “Інолюбці” йдуть далі: від іменника тренінг творять важкомовний прикметник тренінговий: тренінгова система. А чому не вишкільна система?

Візьмімо слово досвід. Бідолашне! Його, як і зворот виробничий досвід, сучасники живцем кладуть у могилу, використовуючи тільки високоінтелектуальне, на їхню думку, ноу-хау, дарма що воно для загалу незрозуміле.

А от пише академік НАНУ: “... мені не подобається, викликає спротив...”. Тобто він хоче сказати викликає опір. Опір – питоме українське слово. Його утворено від дієслова опиратися. Зрозуміла і легкомовна форма. Вживати б її та вживати. Аж ні, академікові треба козирнути ерудицією, козирнути “новим” словом. Бо якби він знав бодай трохи ще таку слов’янську мову, як польська, то збагнув би, що спротив – не нове й не українське слово. Це калька з польської – sprzeciw. Та чи збагачують нас позичені слова? Усякі позики слід віддавати. Тож і за словесні треба розплачуватися. А розплата ця в устах наших “друзів” виглядає так: “українська мова – це діалект: суміш польської, німецької та гебрейської (єврейської) мов”. Отак вилазять боком позички.

* * *

Кумир

«Які особливості відмінювання лексеми кумир?»

У розумінні “ідол” вона відмінюється як іменники-назви неістот (знах. відм. кумир). Повернути кумир. У переносному значенні “той, хто є предметом захоплення, поклоніння” відмінюється як іменники-назви істот (форма знах. відм. кумира). Знайти кумира, любити свого кумира.

* * *

Майбітній час «буде»

“Коли вживаємо форму майбутнього часу дієслова буде?”

Тоді, коли сподіваємося наслідків мисленнєвих дій у процесі формулювання речення. То так званий майбутній час визначень. Вісім плюс сім буде п’ятнадцять. Помилковим є використання такої форми у висловах: це буде іменник, це буде підмет, це буде голосний звук.

* * *

Звертання до посадових і титулованих осіб

“Як називати і як звертатися до посадових і титулованих осіб високих рангів, дотримуючись міжнародного етикету?”

Лінгвісти рекомендують такі мовні формули:

до монархів (королів) та їхніх дружин звертаються Ваша величносте. Про них кажуть Його (її) величність;

до князів монаршого дому, а отже, до принців, принцес звертаються Ваша високосте. Про них кажуть Його (її) високість;

до князів, кровно не пов’язаних із монаршою родиною, до можновладних осіб, а також до осіб, які обіймають високі пости (глава уряду, держави) звертаються Світлий пане, Ваша світлосте. Про них кажуть Його світлість;

щодо керівників федеральних, центральних органів державної влади, послів уживаються вислови достойний, високодостойний пане. Звертаються Ваша достойносте. Відповідно йдеться про Його достойність (високодостойність). До речі, достойний (високодостойний) пане вживається до високоповажних осіб узагалі. Широку адресацію шанобливого звертання мають прикметники високоповажний, поважний, вельмидостойний, вельмишановний, вельмиповажний, високошановний (пане).

І ще одне. До представників аристократичного роду традиційно звертаються вельможний пане, хоча цей вислів може стосуватися й широкого кола осіб.

* * *

Вулиця Марка Вовчка чи Марко Вовчок?

Письменниця Марія Вілінська, по чоловікові Маркович (просторічне Марковичка), обрала собі псевдонім Марко Вовчок. Тому його і відмінюємо так, ніби це стосується особи сильної статі: захоплююся оповіданнями Марка Вовчка, присвячено Маркові Вовчку. Отже, правильним є словосполучення вулиця Марка Вовчка.

Аналогічно Олександра Судовщикова виступала в літературі під чоловічим іменем та прізвищем Грицько Григоренко. Тож зустріч з Грицьком Григоренком.

* * *

Диякон і дяк

“Чим розрізняються значення іменників диякон і дяк?”

Диякон – церковний служитель, котрий має перший ступінь священства, помічник священика. “А там ідуть три попи і четвертий диякон, та усе в чорних ризах, а дяків – так десятка з два” (Григорій Квітка-Основ’яненко).

Дяк – 1. Нижчий церковний служитель, який не має ступеня священства. 2. У Київській Русі – переписувач князівської канцелярії; у XV – XVII століттях – значний урядовець: верховний дяк, думний дяк.

***********************************

Урок 9

Відповідаємо на запитання читачів (IX)

За поданням чи на подання?

Вислів за поданням, який дехто вживає в офіційно-діловому мовленні, є прикладом невдалого застосування прийменника за. У таких випадках українці вдаються до прийменника на: на вимогу, на замовлення, на пропозицію, на прохання. Аналогічно має бути на подання, на звернення тощо.

* * *

Дахове залізо чи бляха?

Відомо, що дахи будинків криють бляхою, пише мовознавець Святослав Караванський. Це слово коротке, легкомовне, відоме у висловах хата під бляхою, будинок під бляхою. Та дехто хоче покривати їх даховим залізом. Два слова замість одного? Чи ж це доцільно? Для декого – так. Для тих, кому дахове залізо легше скопіювати з російського кровельное железо, ніж засвоїти українське бляха.

* * *

Прийняти справу до провадження

“Натрапив у юридичній літературі на зворот прийняти справу до провадження. Що він означає?”

Це так у нас переклали з російської вислів принять дело к производству. Тут слід узяти до уваги, що производство в ньому – скорочення від слова судопроизводство. В українському відповідникові варто зберегти повну форму судочинство, і весь зворот звучатиме: прийняти справу до судочинства або з живомовним присмаком прийняти справу в роботу, а не прийняти справу до провадження (явне безглуздя!).

* * *

Абітурієнт

“Який зміст передає іменник абітурієнт?”

Це слово походить від латинського abituriens, що означало “той, хто збирається піти”. Справді, раніше ним називали випускника середньої школи, а тепер лише того, хто готується вступити до вищого навчального чи середнього спеціального закладу. “Багато вузів і технікумів шукають майбутнє поповнення спрямовано й активно, вони ще задовго до прийому прагнуть ближче познайомитися з абітурієнтами” (з газети).

* * *

Ненормативні слова і словосполучення

“Які бувають ненормативні слова і словосполучення?”

Такі лексеми заведено називати русизмами. Але ми свідомо уникаємо цієї назви, оскільки не хочемо поглиблювати значення, яке те слово набуло. Адже є багато так званих українізмів у текстах російських письменників, цілі сторінки, писані французькою, у Толстого, чимало полонізмів, германізмів у творах Франка – і ніхто не вбачає будь-якої загрози для мови. Автори вживають їх, дуже часто підкреслюючи якийсь факт, увиразнюючи думку, відтворюючи ситуацію, та ще й при цьому можуть додати: “Як німець (поляк, росіянин) каже”. Вкраплені в український текст, такі слова і цілі фрази можуть виконувати функцію сатири, іронії, натяку, дотепу, штукарства... “Чуже” також засвоюється без шкоди для самого духу мови, її природи й тоді, коли запозичуємо певне поняття, а разом з ним і слово, бо їх просто нема в національній мові. Здеформовані, або, як казав Панько Куліш, “перековерзані” слова і словосполучення – поняття дуже широке. Це найчастіше російські лексеми, перероблені на кшталт українських, – відповідно фонетизовані, морфологізовані. Наприклад, рос. принимает деформують на принімає, получает – на получає (хоча в рідній мові є дієслова приймає, одержує, дістає), испортился – на спортився, ігноруючи зіпсувався. І таких прикладів, на жаль, безліч.

З російської впродовж сторіч “напливали” різні граматичні форми, лягали своєю матеріальною силою на нейропсихічну структуру мовця її звукові особливості, витісняючи наші природні. Зник, було, кличний відмінок, нівелювалися властивості давального відмінка на -ові, -еві іменників чоловічого роду другої відміни. З’явилися й інші чужі форми, наприклад, маємо всі номера (замість номери), маю два місяця вільні (треба: два місяці), приготуйте паспорта (правильно паспорти), чи далеко до вокзала (замість вокзалу). Кажуть хожу, сижу (замість ходжу, сиджу), пересажений, розпоряження, позвонити, кукуруза (замість пересаджений, розпорядження, подзвонити, кукурудза), подарити, красота (подарувати, краса). Деформації, які відбуваються в граматичній системі мови, в її мікросистемах, найнебезпечніші. Бо непомітно і підступно руйнують сам кістяк мови, позбавляють її самобутності, вона втрачає свої природні сили забезпечувати автономність. Особливо маємо бути уважними, конструюючи різні словосполучення, що їх учені вважають найважливішою частиною нашого мовного процесу. Однак навіть у мовленні тих, хто прагне оберігати чистоту рідного слова, такі здеформовані чи напівздеформовані фрази можуть “проскакувати”: кращі з кращих (потрібно: найкращі, щонайкращі), все рівно (природні мені однаково, мені байдуже, про мене), насильно милим не будеш (забуваємо українську приповідку на милування нема силування), п’єса була до того поганою, що... (треба: такою поганою), під відкритим небом (просто неба). А в розмовному мовленні ніяк не позбудемося неоковирних фраз приймати міри, приймати участь, зверх плану, слідуючі міроприємства, на цих днях (треба: вживати заходів, брати участь, понад план, такі заходи, цими днями). Який механізм тут діє? Насамперед активізуються готові російські блоки, що їх мовець тільки наповнює українським словами. (За навчальним виданням “Антисуржик”).

* * *

Зволікати і відволікати

“Чи можна вважати синонімами дієслова зволікати і відволікати?”

Значення цих лексем збігається лише частково.

Зволікати – 1. (кого, що). Стягувати, збирати в одне; скидати з когось щось і т. ін. “То вся троянськая станиця взялася мертвих зволікать” (Іван Котляревський). 2. (з чим, що і без додатка). Повільно щось робити; затягувати виконання, здійснення чогось. Зволікати з відповіддю, зволікати сівбу. Відволікати. Вживається переважно в прямому значенні – відтягувати. “Я вже живосилом одволокла Катрю від дверей” (Марко Вовчок). Не бажано послуговуватися такими словами і зворотами: відволікати від справи, не відволікайте мене, відволікти й заспокоїти тощо. Краще в цьому разі вживати вислів відвертати увагу. Не відвертайте моєї уваги від справи.

***********************************

Урок 10

Відповідаємо на запитання читачів (X)

Переказувати гроші й переводити гроші

“Чи можна замінювати одне одним словосполучення переказувати гроші й переводити гроші?”

Ні, не можна, бо вони виражають неоднакові поняття. Перше – пересилати, відправляти кошти поштою, телеграфом, через банк. Наприклад: “Фабриканти, хто ще міг, гарячково переказували капітали за кордон” (Натан Рибак). Друге – марно, бездумно витрачати. “Це ж не писар, а злодій. Він же переводить громадські гроші ні за що ні про що. А ви мовчите!” (Іван Нечуй-Левицький).

У бухгалтерській практиці ще вживається термін, який означає “переписувати гроші чи майно на інший рахунок”. “Було вирішено перекинути кошти з однієї статті прибутку на іншу” (з газети).

* * *

Комар у родовому відмінку однини

“Яке закінчення має іменник (власна назва) Комар у родовому відмінку однини?”

І загальна, і власна назва комар у родовому однини закінчується на – а. Іменник відмінюється за зразком твердої групи: комара, комаром. Очевидно, сумніви стосовно вживання тієї або іншої відмінкової форми виникають тому, що в називному множини він має закінчення м’якої групи (-і) й дехто з мовців схильний відмінювати його саме так. Це неправильно.

* * *

Імунітет до хвороб чи проти хвороб?

Кажемо сорт стійкий проти морозів і сорт стійкий до морозів. Таке саме керування властиве іменникові стійкість: стійкість проти морозів і стійкість до морозів. Його синонім – слово іншомовного походження імунітет. “Перші праці вченого присвячені імунітету рослин, стійкості їх проти грибкових захворювань” ( з журналу). “У їжаків є імунітет до зміїної отрути” ( з газети). У сучасній мовній практиці помітна перевага надається керуванню з прийменником проти, особливо при іменникові імунітет.

* * *

Наполегливий і настирливий

“Коли треба ставити наполегливий, а коли – настирливий?”

В українській мові у розумінні “твердий, непохитний у досягненні мети” вживають прикметники наполегливий, упертий. – “Я знаю, ти – впертий... Наполегливий. Що задумав – не відступиш” (Олесь Донченко). У такому значенні виступає й слово настійливий, пов’язане з характеристикою особи чи її дій. “Командири й товариші вважали Уралова людиною впертою, вольовою, настійливою” (Олесь Гончар).

Лексема настирливий передає зміст “нав’язливий, надокучливий, набридливий”. “Дід-сторож увесь день ганяє настирливе вороння” (Олександр Копиленко), “Антон Іванович уже крізь сон почув настирливий стук у шибку” (Михайло Стельмах). Поширена стилістична помилка полягає в тому, що це слово, яке звичайно має негативне забарвлення, неправомірно вживають у позитивному плані. “Вона була активна, наполеглива, настирлива”.

* * *

Материзна і ріднизна

“Що є спільного в словах материзна і ріднизна?”

У посібниках з питань культури української мови наголошується: обидва іменники використовуються як синоніми, пов’язані з поняттям “рідна земля, Батьківщина, рідна мова, звичаї, національна культура”. Лексему материзна зафіксовано в 11-томному СУМі з одним тільки значенням “спадщина, що залишилася від матері”. Саме цей зміст розкривається в прикладах – ілюстраціях з нашої класичної літератури. “На такій батьківщині... з такою материзною можна було й добре на світі прожити, та, на жаль, обрали опікуном до сироти дядька Кузьму” (Любов Яновська).

Сучасне слововживання відходить від такого конкретного значення, підкреслюючи в іменникові зв’язок із корінням, родоводом, ширше – з духовною культурою народу. “У знаменитому “Треносі” (“Плачі”) 1610 року Мелетій Смотрицький рішуче стає на захист українського народу, його звичаїв і вірувань, гнівно таврує тих, хто відступився від материзни...” (з журналу). Очевидно, за моделлю лексеми материзна утворено й іменник ріднизна, якого не знайдемо в словниках. Але його семантичне наповнення і стилістичне забарвлення виокремлюються в ряду синонімічних висловів, допомагають виразніше передати відчуття рідної землі. “Не належала (Євпраксія) до невиразного племені втікачів з невизначеністю їхніх мандрів. Знала, куди втікати. Додому! До ріднизни!” (Павло Загребельний), “І в повісті естонця Траата “Танець навколо парового котла” людину теж не залишає відчуття зв’язку з ріднизною” (Василь Фащенко).

Отже, в слові материзна розвинулося нове значення, спільне з синонімічним ріднизна. Обидва іменники мають прозору форму, тобто легко пов’язуються з поняттям “рідна земля, вітчизна”.

* * *

П’янка чи пиятика?

Слово п’янка, писав Борис Антоненко-Давидович, дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: “Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п’янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин”. Українська класична література й фольклор не знали іменника п’янка, вони знали тільки прикметника п’янкий (із наголосом на останньому складі): “У повітрі стояв густий і п’янкий запах квітів” (Яків Баш), “А ця вишнівка така п’янка” (з живих уст). Російським пьянство, пьянка відповідають українські пиятика (“Згадую, як Степан Кишук оцьому Юхимові за неробство та пиятику гострим словом дорікав”. – Семен Журахович), гульня (“Без нього і гульня – не гульня”. – Тарас Шевченко), дудліж (“Та годі-бо вам! Другий день дудліж у хаті трива”. – З живих уст).

* * *

Чи синонімічні слова істотно і суттєво?

Коли робимо акцент на чомусь важливому, то кажемо: це істотно чи це суттєво. Прислівники-присудки походять від прикметників істотний, суттєвий. А що може бути істотним і суттєвим? Зміни, ознаки, особливості, зрушення, питання, вади, хиби, резерви, різниця, допомога тощо. Обидва прикметники входять до синонімічного ряду, який поповнюють ще слова сутній, посутній, вагомий, головний, основний, значний, кардинальний і т. ін. Немає сумнівів і щодо синонімічності прислівників істотно і суттєво. Сучасна мовна практика надає перевагу лексемі істотно, подекуди обмежуючи слово суттєво. Російський вислів существенным образом перекладаємо істотно.

***********************************

Урок 11

Відповідаємо на запитання читачів (XI)

Інструктивний та інструкційний

Чим розрізняються прикметники інструктивний та інструкційний?

Змістом, який вони передають.

Інструктивний – той, що інструктує або містить у собі керівні вказівки, настанови.

Інструктивний лист, інструктивна нарада.

Інструкційний – той, що належить до інструкції. Інструкційні положення.

* * *

Платити за рахунком

Чи правильний вислів платити за рахунком?

Це механічне перероблення російського платить по счету. По-українському правильно: оплатити рахунок або платити по рахунку. Прийменник по не чужий нашій мові: там, де треба, його слід уживати. Згадаймо, що ми відпочиваємо по черзі, відправляємо панахиду по жертвах, упізнаємо по очах, допомагаємо по змозі, читаємо по складах.

* * *

Одноособово чи особисто?

Якби попросити школярів назвати українське слово з шістьма о, хтозна чи вони дали б відповідь, зазначає Святослав Караванський. Адже лексема одноособово трапляється лише в словниках та в бюрократичному жаргоні. Це точна копія російського единолично – слова-напівпаразита, бо різниці між лично і единолично немає жодної. Тож сказане у статті 129 Конституції України “Судочинство провадиться суддею одноособово” краще було б сформулювати так: “Суддя проводить судочинство особисто”.

* * *

Скорочується чи зменшується площа сільськогосподарських угідь?

У пресі, в електронних ЗМІ часто послуговуються дієсловом скорочуватися, ставлячи його не завжди до місця. Скорочується кількість робітників на підприємствах, скорочуються обсяги виданих книг тощо. Але хіба може скорочуватися те, що не має довжини? І кількість робітників, і обсяги книг можуть лише збільшуватися (зростати) або зменшуватися. Так і маємо казати, писати.

* * *

Чи є в українській мові частки да і нє?

Рідко яка розмова обходиться в нас без стверджувальної частки так і заперечної ні. І вельми прикро, що вони в багатьох місцевостях України під нав’язливим русифікаторським впливом витісняються частками-покручами да і нє. Надто першою з них. Тільки й чуємо: да, да-да, да-да-да! А за літературною нормою саме слово так має вживатися під час відповіді, що підтверджує правильність думки, згоду слухача чи опонента з аргументами, фактами, готовність на якусь дію. Його можна замінити синонімічними авжеж, атож, еге, еге ж, справді, але тільки – не да. Бо, як висловився письменник Анатолій Бортняк, дуже псує нашу мову таке безперебійне дадакання.

* * *

Одружитися на комусь чи одружитися з кимось?

Ще на початку минулого сторіччя наш видатний історик Михайло Грушевський звертав увагу на те, яким шляхетним – демократичним, гуманним і логічним – є український вислів Іван одружується з Орисею. А згодом Іван Огієнко у “Стилістичному словнику” наголошував: “Оминайте знахідного часу (русизм), уживайте частіше родового часу! Пишіть і говоріть цього вечора (а не в цей вечір); не вживайте оженився на вдові, треба: оженився зо вдовою. Не кажіть віддалася, але: одружилася, вийшла заміж”.

* * *

Прикметники, утворені від імен і прізвищ

Як пишуться прикметники, що утворені від імен і прізвищ?

Через дефіс. Наприклад: Іван Франко – Івано-Франківська область, Лев Толстой – лев-толстовський стиль (тобто стиль Льва Толстого). Так само вальтер-скоттівський (від Вальтер Скотт), ромен-ролланівський (від Ромен Роллан).

* * *

Якими відмінками може керувати дієслово заперечувати?

Воно має два основних значення. Перше – “відкидати обов’язковість чогось; спростовувати якийсь факт”. У такому розумінні заперечувати потребує після себе додатка в знахідному відмінку; за наявності частки не – в родовому. Ніколи в літературній мові це слово не вживається з прийменником про. Порушенням норми є речення типу “Іваненко заперечував про своє знайомство з Колядою” (з газети).

Друге значення дієслова – “говорити проти, висловлювати незгоду”. Тоді лексема виступає з додатком у давальному відмінку: “Другокурсник Міхно мав звичку заперечувати викладачеві” (з газети).

Треба чітко розрізняти ці значення, бо плутання їх часом може призвести до абсурдних тверджень. Приміром: “...Не можна заперечувати проти того, що між обчислювальною машиною і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія”. У наведеному прикладі не слід було вживати прийменника проти, бо він надає дієслову значення “виступати проти”, тоді як зі змісту речення випливає інше – “не визнавати”. Адже йдеться про об’єктивну реальність, на яку ми не впливаємо, а тільки, усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, можемо визнавати чи не визнавати їхню подібність.

Українські відповідники до російських прийменникових конструкцій

Наведіть, будь ласка, українські відповідники до російських прийменникових конструкцій.

Подаємо їх нижче. 

Без четверти восемь

за чверть восьма

в алфавитном порядке

за абеткою

в другой раз

іншим разом

в защиту

на захист

в знак благодарности

на знак подяки

в значительной степени

значною мірою

в лице

в особі

в наш адрес

на нашу адресу

в пользу заказчика

на користь замовника

ввести в состав

ввести до складу

вступать в силу

набувати чинності

в порядке исключения

як виняток

в скором времени

згодом

в то время как...

тоді як...

в двух километрах

за два кілометри

получить в рассрочку

одержати на виплат

поставить в пример

поставити за приклад

превратить в шутку

перетворити на жарт

в двух словах

двома (кількома) словами

за дальностью расстояния

через далеку відстань

за недостатком сведений

через брак відомостей

к началу года

на початок року

к трем часам

на третю годину

смеяться над ним

сміятися з нього

волноваться о тебе

хвилюватися за тебе

по контракту

за контрактом

по ошибке

через помилку

по согласию

за згодою

по счастью

на щастя

по той причине

з тієї причини

по цвету

на колір

при жизни

за життя

при условии

за умови

при сем прилагается

до цього додається

***********************************

Урок 12

Темпи прискорені чи пришвидшені?

В українській мові немає іменника скорість, є швидкість, нема – скорий потяг, є швидкий потяг. Тому й темпи (будівництва, вуглевидобутку, жнив тощо) можуть бути швидкими, пришвидшеними, а не скорими, прискореними.

* * *

Поставщик чи постачальник?

Постачальник – особа або держава, установа, організація і т. ін., що постачає щось. “Відтепер Пугач став головним постачальником м’яса товариству, інших джерел здобуття їжі (опришки) не мали” (Володимир Гжицький); “ – Покладись на постачальників, – загримів він, – а то вас тут і снігом занесе!” (Яків Баш). Є ціле гніздо слів з таким самим значенням: постачати, постачання, постачальниця, постачальний, постачальницький.

Уживана часом у засобах масової інформації лексема поставщик – непотрібне запозичення з російської мови.

* * *

Аплодувати чи оплескувати?

Коли в процесі лексичного відбору чужі слова виявилися переможені власномовними синонімами, треба на це зважати. У сучасному мовленні частіше використовується вистава, а не спектакль, майже зовсім вийшли з ужитку аплодисменти, поступившись оплескам, тож і дієслову оплескувати варто надавати перевагу перед аплодувати.

* * *

Пасха, паска, Великдень

Чи взаємозамінні іменники пасха, паска, Великдень?

Ці три лексеми в розумінні “назва релігійного свята Воскресіння Христового” є стилістичними синонімами. Слово пасха (за походженням давньоєврейське) – церковнокнижне. На нього натрапляємо в українських перекладах Біблії: “Надходила юдейська пасха”. Використовується згаданий іменник у різних стилях нашої мови. Слово паска – фонетичний варіант пасхи. “У пробоїнах бійниць стирчали горлаті жерла гармат, з котрих і у великі свята, як от на різдво чи на паску, стріляли” (Панас Мирний). У художній літературі, фольклорі воно в цьому значенні є широковживаним. Проте основна назва Воскресіння Христового – Великдень (Великий день), яка засвідчується ще в текстах ХІ ст., зокрема в Остромировому євангелії. То буквальний переклад відповідного грецького найменування. “Тіснота як у церкві на Великдень! І протовпитися не можна” (Іван Нечуй-Левицький), “Вечір за вечором просиджували вони з Гафійкою у прибраній, як на Великдень, хаті” (Михайло Коцюбинський). Від Великдень утворено прикметник великодній. Великодні дзвони, великодні крашанки. Додамо, що паскою в українській мові називають і здобний високий хліб циліндричної форми, який випікають за православним звичаєм до Великодня.

* * *

Походження імені Євгенія

“Якого походження жіноче ім’я Євгенія?”

Ім’я Євгенія, або рідше вживане Євгена дійшло до нас із грецької мови, де воно означало “благородна”. В усному мовленні має відповідники Ївга, Югина, Женя. Як відомо, еллінські наймення запозичені багатьма європейськими мовами, зокрема й французькою, і в кожній дістали відповідне забарвлення. Виникає запитання: а як передавати ім’я іноземки українською? У формі, притаманній нашій мові, чи так, як воно звучить на батьківщині його носія? Правильніше буде останнє. Наприклад, ім’я визначної діячки міжнародного жіночого руху і всесвітнього руху боротьби за мир французького фізика Коттон нам відоме у формі Ежені. І ми сприймаємо це нормально. Навпаки, не зовсім виправданим видається переклад назви твору Оноре де Бальзака як “Євгенія Гранде”. Якщо стати на цей шлях, то герой роману Ромена Роллана Кола Брюньйон називався б в українському перекладі Миколою Брюньйоном, а французький поет Ежен Потьє – Євгеном Потьє. Такі відхилення від усталеної традиції небажані.

Ненормативні слова й словосполучення

"В "Уроках..." уже не раз ішлося про ненормативні слова й словосполучення. А чи можете ще навести приклади?"

Звичайно.

Неправильно

Правильно

від часу до часу

час від часу

відчислення

відрахування

взяли ссуду

взяли позику

волокита

тяганина

в його честь

на його честь

відчитатися

прозвітувати

виручені гроші

вторговані гроші

вроді

як, ніби, на зразок

виступаючий

промовець

вище вартості

понад вартість

високі дома

високі будинки

вони лакомки

вони ласуни

всього доброго

на все добре

винести подяку

скласти подяку

в остаточному рахунку

в кінцевому підсумку

внештатний

позаштатний

виносливий

витривалий

виписка з протоколу

витяг з протоколу

глиба

брила

готовити

готувати

горбушка

окраєць, цілушка

горнична

покоївка

громадянський шлюб

цивільний шлюб

гусиний

гусячий

говорити по правді

направду казати

говориться про...

йдеться про...

як говориться

як то кажуть, мовляв

з готовністю

охоче, дуже радо, залюбки

давати знати

повідомляти, сповіщати

давати взамін чого

давати замість чого

дійсне до...

чинне до...

***********************************

Урок 13

Комплімент і комплемент

“Чи є семантична відмінність між іменниками комплімент і комплемент?”

Хоча вони схожі написанням та вимовою, але передають різний зміст.

Комплімент – приємні, люб’язні слова, похвала, лестощі.

Комплемент – білкова речовина сироватки крові людини й тварини типу ферментів.

* * *

Тривкий і тривний

“Що означає прикметник тривкий, а що – тривний?”

Тривкий – якого важко зіпсувати, зруйнувати, зламати, розбити, порвати; міцний, стійкий, витривалий. Тривке дерево, тривка опора, тривке щастя.

Тривний – який добре вгамовує голод; поживний, ситний. Тривна страва.

* * *

Підрядник та підрядчик

“Як розрізняти слова підрядник та підрядчик?”

За їхнім значенням.

Підрядник – підрядковий, дослівний переклад.

Підрядчик – особа чи установа, що виконує якусь роботу за підрядом.

* * *

Завершення і завершеність

“Чи тотожні лексеми завершення і завершеність?”

Ні, оскільки виражають неоднакові поняття.

Завершення – здійснення, доведення чогось до остаточного кінця; закінчення. Завершення будівництва, завершення мисливського сезону.

Завершеність – досконалість, найвищий рівень у викінченні чогось. Поема відзначається високою художньою завершеністю.

* * *

Заборонений і заборонний

“Які значення передають близькозвучні слова заборонений і заборонний?

Заборонений – дієприкметник від заборонити. Заборонена література. Заборонний – той, що стосується заборони, забороняє. Заборонний дорожній знак.

* * *

Коли вживати зрештою, а коли – з рештою?

Зрештою, прислівник. Після всього; нарешті, врешті-решт. Виступає в значенні сполучника проте, а також вставного слова. “Зрештою Андрій не витерпів” (Степан Васильченко); “Дарина з другої світлиці прислухається, як пересварюються брати, й сумно радіє, що зрештою поміж ними не буде щоденної ворожнечі” (Михайло Стельмах); “ – Ну гаразд. Тобі, зрештою, видніш” (Андрій Головко).

З рештою, іменник з прийменником. “Врізався він з рештою своїх незамайківців у середину поляків” (Олександр Довженко); “З рештою членів бригади Герасим Петрович обходився так само просто, по-товариському” (Олекса Гуреїв).

* * *

Вакханальний і вакхічний

“Чи споріднені прикметники вакханальний і вакхічний?”

Вони збігаються у значенні “пов’язаний з вакханалією, святом на честь Вакха (Діоніса) – бога родючості, виноградарства та виноробства”; переносно “розгульний, безтямно веселий”. Вакханальні (вакхічні) ігри. Тільки вакхічний уживається в значенні “який стосується Вакха”. Вакхічна пісня.

* * *

Бюлетеня і бюлетня

“Чи є варіантами форми бюлетеня і бюлетня (родовий відмінок однини від іменника ІІ відміни бюлетень)?”

Іменники іншомовного походження з голосними е та о в кінцевому закритому складі не втрачають їх у непрямих відмінках (зокрема, й у родовому однини). У цьому відмінку бюлетень має форму бюлетеня. Форма бюлетня за нормативну в літературній мові вважатися не може. Так само брелок – брелока (а не брелка).

* * *

Тягнути чи тягти

“Яка форма дієслова в інфінітиві є літературною – тягнути чи тягти?”

У сучасній українській мові обидві вони вважаються нормативними і виступають паралельно. Особові форми цього дієслова для інфінітива – з суфіксом -ну й без нього: тягну, тягнеш, тягнемо тощо.

* * *

Весна дощова чи дощовита?

Дехто з мовців чітко не розрізняє функцій прикметників дощовий і дощовитий. Дощовий є відносним прикметником до іменника дощ, російський відповідник його – дождевой. Наприклад: “Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою” (Іван Нечуй-Левицький). Дощовитий (російський відповідник дождливый) означає “багатий на дощі”: “Літо цього року було дощовите” (Михайло Стельмах).

Закономірні словосполучення: дощові краплини, дощові хмари, дощові потоки, але дощовитий день, дощовитий рік, дощовита погода. Отже, й дощовита весна.

* * *

Дотеп і дотепність

“Чим відрізняються один від одного іменники дотеп і дотепність?”

Дотеп – 1. Кмітливий, влучний вислів із сатиричним або гумористичним відтінком. “Був веселий, і його дотепи полегшували настрій усім” (Натан Рибак). 2. Здатність оформляти думку у вигляді гострих чи смішних фраз. “Анна: – Справді, він не без дотепу, твій дон Жуан!” (Леся Українка).

Дотепність – 1. Витонченість думки. “Не бувши балакучим дуже, він для Орисі, щоб розважити дівчину, ставав зовсім іншою людиною; де та й дотепність та гумор бралися в нього” (Андрій Головко). 2. Виразність і точність у передаванні суті чогось. “Це була думка, геніальна своєю простотою й дотепністю” (Володимир Владко).

* * *

Неозначено-кількісні числівники

“Які бувають неозначено-кількісні числівники?”

До них належать: багато (небагато), мало (немало), чимало, кілька, декілька, кількадесять, кількадесятеро, кільканадцять, кільканадцятеро, стонадцять. Вони не виражають натурального ряду чисел і не створюють цілісної системи кількісних понять. Лексична семантика неозначеної кількості притаманна також займенниковим числівникам, до складу яких входять скільки, ніскільки, стільки, стільки-то, скільки-небудь, скількись. Неозначені та займенникові числівники сполучаються з іменниками, що позначають необчислювальні предмети й абстрактні поняття, наприклад: багато галасу, чимало роботи, мало добра, немало клопоту, стільки турбот, скільки-небудь терпіння. Поєднуючись з дієсловами, розглядувані лексеми набувають прислівникових функцій: багато працювати, чимало думати, мало відпочивати, небагато втратити.

Для називання неозначених кількостей вживаються слова безліч, тьма, сила, хмара, море, океан, маса тощо, використовувані в переносному значенні з супровідними експресивно-оцінними відтінками. Безліч квітів, тьма-тьмуща народу, море люду, сила-силенна відвідувачів, маса грошей.

***********************************

Урок 14

Рухомий рядок чи біжучий рядок?

Часто можна почути таке: “Я ніколи не встигаю прочитати біжучий рядок на електронних рекламах (табло)”. Кажуть часом і про біжучі події, біжучі справи, хоч є в українській літературній мові усталені вислови типу поточні події, поточні справи, зазначають автори посібника “Культура мови на щодень”. Але ж яким словом назвати таку властивість рядка на екрані, як його рух, біг літер? З погляду лексичних і словотвірних норм дієприкметник біжучий сприймається як застарілий. Сучасна літературна мова послуговується, зокрема і в термінологічному слововжитку, прикметниками рухомий, рухливий, наприклад: “Якщо в лавах мало кремнезему, то вони дуже рідкі, рухливі, текучі” (з журналу); “У давнину люди виявили на небі сім рухомих небесних тіл, бачили семибарвну райдугу” (з журналу).

Сполучуваність прикметника рухливий указує на те, що він активно поєднується з найменуваннями із лексичних сфер “людина”, “природа”. Скажімо, рухливе обличчя, підборіддя, волосся; рухливий силует, розум, рот; рухлива борода, голова, вдача; рухливі губи, ніздрі, брови; рухливий потік, вогник, пісок; рухлива річка, хмара, поверхня; рухливе сонце, море, повітря; рухливі зорі, дерева, сніжинки.

У науково-технічній літературі здатність до руху, зокрема й такого, що здійснюється під впливом дії якогось механізму, передає слово рухомий, приміром: “Існує кілька видів муфт – постійні, рухомі, зчіпні, запобіжні й т. ін.” (з газети); “Протягом дня космонавти займатимуться фізичними вправами на велоенергометрі й рухомій доріжці” (з газети). Порівняйте також: рухомий склад, тип, пристрій, наголос, тротуар, блок, верстат; рухома система, деталь, каретка, муфта, матерія, літера; рухоме майно, пояси тощо.

Отже, на електронних рекламах бачимо й читаємо рухомий рядок.

* * *

Відмінок іменника після сповнений і наповнений

“Якого відмінка іменника потребують після себе слова сповнений і наповнений?”

У сучасній літературній мові сповнений здебільшого сполучається з лексемами, які виражають моральний стан, емоції, і керує родовим відмінком. “Йому двадцять три роки, він сповнений сили і впевненості” (Микола Трублаїні), “Тоді звилась полум’яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу, що збудила всі струни” (Леся Українка). Наповнений найчастіше вживається, коли йдеться про фізичне значення. “Тьмяно полискували наповнені водою колії” (Олесь Гончар).

* * *

Невідмінювані іменники

“Продовжте, будь ласка, розповідь про невідмінювані іменники в українській мові”.

Нульова словозміна притаманна таким групам іменників, як:

1) загальні, власні назви іншомовного походження з кінцевими -а (-я) (боа, па, буржуа, бра, амплуа, Нікарагуа), -о (бароко, лібрето, банджо, адажіо, трюмо, Брно, Онтаріо, Палермо, Бордо, Осло, Токіо), -у (-ю) (рагу, какаду, кенгуру, фрау, меню, парвеню, Турку, Катманду, Антананаріву), -е (-є) (алое, фойє, ательє, рантьє, турне, резюме, Данте, Оноре, Альєнде), -і (леді, янкі, жалюзі, дербі, ралі, колі, Марі, Тбілісі, Гельсінкі, Нагасакі); 2) іншомовні загальні назви осіб жіночої статі, імена та прізвища з кінцевим приголосним: мадам, міс, місіс, Жаклін, Джудіт, Мерседес, Джонсон, Шмідт, але: Суламіф – для Суламіфі, Нінель – з Нінеллю;

3) французькі імена та прізвища з кінцевим наголошеним -а, -я: Нана, Дюма, Ніколя; 4) російські прізвища на -их, -ово (Черних, Дурново); 5) українські жіночі прізвища на -о і приголосні (Марії Стрельченко, Ользі Степанчук); 6) іншомовні топоніми на -а, що виступають у відповідних словосполученнях у функції прикладок (на острові Куба, у штаті Невада).

* * *

За суттю (сутністю) чи по суті?

За суттю – невдалий варіант нашого ж вислову по суті. Українці мають на нього такі самі права, як і росіяни (по существу). Адже кажемо: ділити по справедливості, видно пана по халявах, катюзі по заслузі, отже, й по суті для нас не чуже.

Або вживають фразу “Не узгодили кандидатів за округами”. Її просто важко зрозуміти. Бо не все можна механічно копіювати. Тут треба: в округах чи по округах, як, наприклад, по містах, по селах, по хатах. Замість за назвою (калька з російського по названию) краще використати традиційну форму з назви.

* * *

Ставить в тупик – це заганяти в безвихідь?

Чи правильно в нас перекладають російський зворот ставить в тупик як заганяти в безвихідь?

Це зразок механічного перекладу. Вислів ставить в тупик має два значення: а) пряме, взяте з мови залізничників – “заганяти в тупик (сліпу колію)”; б) переносне, більш поширене – “викликати замішання у когось, бентежити, збентежувати, збивати з пантелику”.

Ось як фігурує цей фразеологізм у російській мові: “...часто какая-нибудь арифметическая задача ставила ученика в тупик”. Щоб відтворити його українською, треба сказати: “...часто якась арифметична задача збивала учня з пантелику” (а не заганяла в безвихідь).

* * *

Корінний і докорінний

“Яка відмінність у значеннях прикметників корінний і докорінний?”

Корінний. Споконвічний, постійний – про населення певної місцевості, представників якогось середовища: корінні жителі.

Докорінний. Який стосується основ, коренів чогось. Вживається зі словами: злам, переворот, поворот, зміна, ломка, перебудова, реконструкція, реорганізація, різниця, перетворення, поліпшення, удосконалення, особливості, переваги, радить Святослав Караванський.

* * *

Бон, бона, бонна

“Чим розрізняються іменники бон, бона, бонна?”

Змістом, який вони передають.

Бон уживається переважно в множині – бони. Плавуче загородження для захисту гаваней, портів; огорожа при лісосплаві.

Бона – грошовий документ.

Бонна – вихователька (здебільшого іноземна) дітей у буржуазних або дворянських родинах; гувернантка.

* * *

Що означає баталер, а що – баталіст?

Баталер – той, хто відає на судні продовольчим і речовим постачанням особового складу.

Баталіст – художник, чия творчість присвячена воєнній тематиці.

***********************************

Урок 15

Порок чи вада?

У масовій свідомості побутує назва хвороби порок серця. Але це не одна якась конкретна недуга, а загальне означення вад серця. Лікують природжені й набуті вади. Серед них розрізняють клапанні, ревматичні, органічні, декомпенсовані. Закономірно постає питання: чи можлива взаємозаміна лексем порок і вада? З огляду на зміст, що його передають згадані іменники, слово вада однозначніше й конкретніше. “Найбільша вада штучних, а головне, синтетичних тканин – негігієнічність, некомфортність” (з журналу). Іменник порок, як правило, негативно характеризує осіб (риси поведінки, фізичні дані, умови і спосіб життя й т. ін.): “Його (Нерона) душа – ціла клоака всяких пороків, які могли зустрітися серед роду людського” (Михайло Слабошпицький).

У сучасній мовній практиці трапляються випадки ненормативного вживання лексеми порок у значенні “вада, недолік”. “Контейнер (технологія товароруху із застосуванням тари обладнання) допоможе торгівлі викоренити пороки, котрі давно набридли, – обмірювання, обважування, обрахування” (з газети). У таких випадках варто дотримуватися літературної норми і відповідно послуговуватися словами вада, недолік.

Що ж до терміна порок серця, то, на думку лінгвістів, впадає у вічі небажана синонімія першого слова з розмовним порок, через що вислів сприймається як калька з російської мови. Тому замість порок серця краще ставити вада серця. “На початку нашого століття фахівці були безпорадні перед ревматичною клапанною вадою серця” (з газети).

* * *

Прийменники для, задля, на, про, під, до, по, за, з

“Коли доречні в тексті прийменники для, задля, на, про, під, до, по, за, з?”

“У кутку кімнати стояла шафа для одежі”; “Ось тобі портфель для книжок”, – часом чуємо і навіть читаємо в художній літературі. Чи правильно це? Борис Антоненко-Давидович наголошував: ні, неправильно. Треба: “шафа на одежу”, “портфель на книжки”. Чому? Бо прийменник для слушний там, де мовиться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: “Цю шафу батько купив для мене” (з живих уст), “Для загального добра” (Михайло Коцюбинський). Якщо якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді маємо шукати інших прийменників: “Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко”, “ящик на вугілля”, “одяг на свято”. Так само слід уживати: “поштова скринька на листи й газети”, “кошик на старі папери”. А ще кажуть у народі: “мішок під картоплю”, “одежа про свято й про будень”, “книжки до читання”.

Прийменник на ставлять і тоді, коли мовиться про недуги – захворіти на що, а не чим: “Занедужав на кір”, “Він заслаб на пропасницю” (словник за редакцією Агатангела Кримського).

Прийменники для і задля часто виступають як синоніми. “Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди” (Василь Симоненко); “На соснах тих – бляшанки з-під консервів Приладнані уміло. В них лежать Горіхи завжди: то задля гостей Із лісу” (Максим Рильський). Інколи слово задля ще й пояснює причини якоїсь дії, якихось вчинків, стаючи синонімом лексем тому що, через те що, оскільки. “Це, мабуть, ти задля того до мене такий добрий, щоб я відписав тобі... хату та грунт” (Іван Нечуй-Левицький). Прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, твій, твоя, твоє, наш, наша, наше українська класична література і фольклор використовували не так часто, як тепер, коли чуємо: по-моєму, по-твоєму, по-нашому. Наприклад: “По-моєму, це чудово”. Виходячи з національних мовних традицій, наведену фразу доцільно було б сказати так: “На мою думку (на мій погляд чи як на мене), це чудово”. Однак не треба думати, що українська мова взагалі уникає прийменника по. Навпаки, ним часто користуємося, передаючи просторові, об’єктні, об’єктно-обставинні, часові відношення, відношення мети, причини, кількості, міри, ступеня тощо. “А над самою водою Верба похилилась, Аж по воді розіслала Зеленії віти” (Тарас Шевченко); “Пливуть година по годині в тиші нічній” (Володимир Сосюра); “Роман, по молодості, й не догадався збагнути материної тривоги” (Михайло Стельмах). Але неправильно кажуть: “Я мешкаю по вулиці Жилянській”. Треба: “на вулиці Жилянській”. У фразі “Він по походженню українець” прийменник по не на своєму місці. Не ліпше буде, коли замість нього поставимо за, як це часто роблять: “Він за походженням українець”, бо тут потрібний прийменник з: “Він з походження (або родом) українець”. Узагалі словом за нерідко надуживають. Якщо цей прийменник доречний у зворотах “Одягнений за останньою модою”, “Експерименти проведено за всіма вимогами науки”, то цього не скажеш, наприклад, про такі фрази: “На суботник усі вийшли за наказом директора”, “За бажанням публіки артист проспівав пісню ще раз”. Тут годиться вжити “з наказу директора”, “на бажання публіки”. Вислів “Одержати гроші за рахунком (чи за ордером)” також хибний, слід: “Одержати гроші на рахунок (чи на ордер)”.

* * *

Ліки від чи проти багатьох хвороб?

“Який прийменник – від чи проти – треба ставити в реченні “Це ліки від багатьох хвороб?”

Коли йдеться про медичні препарати, слід уживати прийменник проти: “Ліки проти застуди”. Цим прийменником послуговуються також для зіставлення, порівняння. “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський); (“ – Дак ти спершу оженись! – Одна проти мене дуже висока, а проти другої я дуже довгий” (Борис Грінченко). А ще його використовують у висловах на означення часу відповідно до російських на пятницу, под Новый год тощо. “Пізно світилося проти п’ятниці світло, як у великодню ніч” (Михайло Коцюбинський); “І сталося таке якраз проти Нового року” ( з живих уст).

* * *

Вигин і вигін

“Яка семантична відмінність між іменниками вигин і вигін?”

Вигин – вигнуте місце, округла лінія згину, повороту.

Вигін – місцевість біля села або в селі, куди виганяють пастися худобу.

***********************************

Урок 16

Мовленнєва надмірність і мовленнєва недостатність

“Що таке мовленнєва надмірність і мовленнєва недостатність?”

Відповідь подано в навчальному посібнику “Стилістика ділової мови”, виданому Міжрегіональною академією управління персоналом (МАУП) 2002-го року. Зазначається, що точність вираження думки – одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги – вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія. Плеоназмом (від грецьк. pleonasmos – надлишок) називають частковий збіг значень лексем, що утворюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір – “подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард – “ті, хто попереду”), спільна співпраця (співпраця – “спільне розв’язання проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор – “народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант – “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія – “вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив – “провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати – “повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися – “увільнитися зі збройних сил”); “у березні місяці одержав 200 гривень грошей” (слова місяць і гроші тут зайві). Плеонастичними є звороти на зразок: на полях кипить гаряча робота; треба взаємно допомагати один одному; ви повинні написати свою автобіографію; п’єсу виконувало тріо з трьох виконавців; він уперше дебютував 1989 року.

До плеоналізмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно й однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану; неослабно і пильно контролювати тощо.

Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися в мові й не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вислови, як букіністична книга (від фр. bouquin – стара книга), експонат виставки (від лат. expono – виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum – знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis – дійсний). Тавтологія (від грецьк. tauto – те саме, logos – слово) – змістові повтори, котрі виникають тоді, коли в реченні вживають поряд спільнокореневі слова, наприклад: користь від використання цих приладів є незаперечною; приймаючи на роботу нових працівників, слід при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; тривалість лекційної пари у нашому вузі триває одну годину двадцять хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: вигода від використання цих приладів є незаперечною; коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; лекційна пара в нашому інституті триває одну годину двадцять хвилин.

Не кожне повторення спільнокореневих лексем може вважатися мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці, розмовна мова, словник іншомовних слів, чорне чорнило і т. ін.

Тавтологічний характер мають стійкі вислови, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний фразеологізм святая святих. У художньому і публіцистичному стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний засіб, котрий посилює виразність та експресивність мови, надає висловлюванню афористичності. “Карналь мав би вже давно переконатися, що належить до людей, яким щастить і в найтяжчих нещастях” (Павло Загребельний); “Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини” (Василь Симоненко); “Чи людством бути люди ще спроможні?” (Ліна Костенко); “Я знову мушу йти до Чоломбитька і... бити йому чолом” (Василь Шкляр). Отож треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою.

Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм. Така вада найчастіше трапляється в усній мові, але нерідко її бачимо і на письмі. “У зв’язку з моєю відпусткою обов’язки мої покласти на Гладкого Івана Івановича, а Івана Івановича – на Людмилу Федорівну Кобзар” (з наказу); “Ці сувеніри зроблені з шкіри косівських майстрів” (з листа); “У приміщенні Підлісецької школи о 17 годині відбудуться загальношкільні батьківські збори. Батькам 1-го класу мати документи для вступу в школу. Дирекція” (з оголошення).

* * *

Міфічний і міфологічний

“Чи завжди можуть виступати паралельно слова міфічний і міфологічний?”

Міфічний походить від іменника міф, який найчастіше вживають у таких двох основних значеннях: прямому – “стародавнє народне сказання про богів і героїв” та переносному – “щось легендарне, фантастичне, казкове, уявне”; “вигадка”. “Шукачі щастя підстерігали міфічний цвіт папороті в лісі” (Максим Рильський); “Розповідає про якогось міфічного бухгалтера, котрий, працюючи на силікатному заводі, зумів у портфелі наносити собі цегли на цілий будинок” (Олесь Гончар). Міфологічний – той, що стосується міфології як сукупності, системи міфів, науки про них. Згадані прикметники можуть часом бути синонімами – коли мовиться про щось притаманне й окремому міфові, й міфології в цілому. Тобто коли міфічний передає зміст “стародавній народний твір про богів та героїв”, а міфологічний – “сукупність, система міфів”. Наприклад: міфічний герой і міфологічний герой, міфічний сюжет і міфологічний сюжет (сюжет з міфології). Але вживати міфологічний паралельно до міфічний не слід, якщо йдеться про деякі складники значення переносного – “фантастичний”, “казковий” чи “уявний”. Не скажеш: “він назвав якусь міфологічну суму”, а тільки “якусь міфічну (фантастичну) суму”. Уявлення, пов’язані з міфологією, бувають міфологічними і міфічними, а особистість – лише міфічною (легендарною).

***********************************

Урок 17

Стара казка чи давня казка?

Як прикметник слово старий уживається в значенні “літній” (старий чоловік); “непридатний до вжитку”, “занедбаний”, “занехаяний” (стара шапка); “несучасний”, “колишній” (зброя старого зразка); “той, що передував чомусь” (повернувся на старе місце).

Лексему старий часто невиправдано використовують замість давній: старий приятель, стара казка, стара звичка. Треба: давній приятель, давня казка, давня звичка.

* * *

Палата общин чи палата громад?

Парламент Великобританії складається з двох палат – палати лордів і палати громад. Перша верхня, друга нижня. Такий поділ відбувся в середині ХІV століття. Про це знають усі, крім деяких працівників наших ЗМІ, які часом розповідають про англійську палату общин. Помилка більш ніж прикра, зауважує мовознавець Олександр Пономарів, бо община в нормальній українській мові – це “форма виробничого і громадського об’єднання людей у докласовому суспільстві, що характеризується спільною власністю на засоби виробництва”. Наприклад: “Палата громад обирається кожні п’ять років за мажоритарною системою” (з газети); “Відокремлена група людей являла собою самостійну, найпримітивнішу організацію суспільства – первісну, дородову общину” (з підручника).

* * *

Звідки взявся іменник джусік?

Наша мова, як кожна інша, має певні внутрішні правила та закони щодо словотвору, словотвірних основ і суфіксів, щодо запозичень. Але хіба це цікавить когось? Без найменшої на те потреби беруть англійське juice, додають до нього російський суфікс на позначення здрібнілості – ик – і готовий український покруч джусік, що означає “сік”. Тільки брак знання й природного відчуття мови спричинив таку словесну дивовижу.

* * *

Відмінок після дієслово закидати

“Якого відмінка потребує після себе дієслово закидати (з наголосом на передостанньому складі)?”

Закидати – синонім слів докоряти, дорікати. На відміну від них цю лексему всі, не вагаючись, вживають тільки з додатком у давальному відмінку: закидати – кому? (що?). “(Захар): – ... Ти (боярин) закидаєш мені, що я не знаю того, що діється навколо нас” (Іван Франко); “Часто сценаристам закидають, що їхні сценарії довгі й не вкладаються в загальноприйнятий метраж фільму” (Олександр Довженко).

* * *

Взаємини, стосунки, відносини, ставлення

“Чи можна замінювати одного одним іменники взаємини, стосунки, відносини, ставлення?”

Ці слова деякими значеннями об’єднуються в один синонімічний ряд, але не завжди взаємозамінні. Лексеми взаємини, стосунки передають зміст “контакти, зв’язки між людьми” і слушні тоді, коли йдеться про неофіційну сферу. Родинні, братні, особисті стосунки, ми в найкращих стосунках, добросусідські взаємини. Використання в цьому розумінні слова взаємовідношення є неправомірним, оскільки воно виражає взаємозв’язки тільки між предметами, явищами. Іменник відносини вживається щодо людей, суспільства, колективу тощо. Виступає як складова частина багатьох суспільно-економічних термінологічних сполучень зі словами: аграрні, вартісні, васальні, виробничі, господарські, громадські, дипломатичні, договірні, земельні, кредитні, майнові, міждержавні, міжнародні, міжнаціональні, патріархальні, товарно-грошові, торговельні і т. ін.

У діловому стилі спостерігається тенденція до застосування іменника зносини на окреслення офіційних стосунків між країнами. Це, очевидно, пояснюється впливом російського деловые сношения. Іменник відносини має у своєму значенні відповідне “офіційне” забарвлення і замінювати його рідковживаним зносини недоречно. Лексема ставлення означає “характер поводження з кимось, чимось”. Ставлення до друзів, ставлення до життя. Вживання в цьому значенні слова відношення – ненормативне.

У книжній мові поширений канцелярський штамп ставлення з боку когось. Зворот з боку зайвий, приміром, у такому вислові: ставлення з боку керівників до... Ту саму думку можна передати економніше, простіше словосполученням ставлення керівників до...

Порушенням лексичної і стилістичної норми є прийменникові звороти по відношенню до..., у відношенні до... Замість них слід ставити прийменники щодо, стосовно.

* * *

Четвероногий чи чотириногий?

Як компонент складних слів збірний числівник четверо в українській мові не застосовуємо, натомість маємо форму чотири: чотириактовий, чотирибальний, чотириграмовий, чотиригранний, чотирикамерний, чотириколірний, чотириметровий, чотиримоторний, чотириногий... Наприклад: “На дачі в Погребняків був чотириногий сторож – вівчарка Альма” (з газети). Четвероногий є непотрібним запозиченням з російської мови.

* * *

Сходити чи виходити?

В українській мові є обидва дієслова.

Сходити – спускатися вниз (по сходах, трапу); полишати своє місце, розташоване десь угорі; припиняти рух, досягнувши кінцевої мети шляху; висаджуватися. Сходити з трибуни. Сходити з корабля (з потяга). Виходити – рухатися зсередини транспорту назовні. Виходити з вагона.

Неправильно

Правильно

примірний план

орієнтовний план

покладистий

покладливий

похожі між собою

схожі між собою

пагубний

згубний

питтєва вода

питна вода

персидський

перський

преславутий

горезвісний

риночний

ринковий

різномастний

різномастий

різношерстний

різношерстий

розпорядницькі обов'язки

розпорядчі обов'язки

рукоположена людина

висвячена людина

себелюбивий

себелюбний

слабе місце

уразливе місце

сміхотворна ціна

сміховинна ціна

***********************************

Урок 18

Яка різниця між іменниками овочі, фрукти, ярина?

Овочі – плоди городніх (рідше польових) рослин. Синонім городина вживається як слово побутове, ярина у значенні “овочі, зелень” – як діалектичне. “Овочі – дуже цінні продукти харчування” (з газети). Фрукти – плоди садових дерев, кущів. Синонім садовина сприймається як побутове. Свіжі фрукти. Соки з фруктів.

* * *

Чому в російській мові сегодня закінчується на я, а в українській сьогодні – на і?

Сьогодні виникло в результаті зрощення в одне слово давньоруського звороту сего дъне. Колишня форма родового відмінка однини дъне відбиває відмінювання дънь за певним типом словозміни іменників. Потім у ньому під впливом лексем, що змінювалися за іншим способом відмінювання іменників (поля, коня), закінчення е перейшло в я. Звідси в російській мові – день, дня і сегодня. В українській так само день – дня, але в слові сьогодні виступає форма родового відмінка дні, в якій відчутний вплив на дънь іменників, що відмінювалися інакше. У давніх пам’ятках трапляється родовий відмінок дъни (за зразком ночи). Саме ця форма лягла в основу колишнього словосполучення сього дни, яке затим перетворилося на сьогодні.

* * *

Розкажіть докладніше про функції слова тож

Тож – 1. сполучник. Уживається звичайно на початку речення, в якому підсумовується щось, робиться висновок зі сказаного; наближається значенням до таким чином, отже. “Тож як мудрості доходиш – хочеться і жить, і жить!” (Павло Тичина). Коли використовується для приєднання речення, що слугує поясненням думки, висловленої в попередньому, то змістово відповідає сполучникам тому, через те. “Ти (Леся Українка) йшла проти бурі, Мірялась силою з нею, Проти надії надіялась ти, Тож годиться тебе, непоклінну, Слово твоє, що міцніше за крицю, Називать Ломикамінь!” (Максим Рильський). 2. частка. До неї вдаються для логічного виділення якогось слова або підсилення загального змісту фрази. “І тож треба таке: з учителювання увільнили, заарештували, потім заслали, а за віщо? За те тільки, що книжки селянам читав” (Архип Тесленко); “Ластівки завжди дивують його своїм інженерним умінням, – тож треба зуміти так зробити, щоб гніздо не відліпилось від жмуття проводів, не впало” (Олесь Гончар).

Словосполученнями тож воно і є, тож-бо, тож-бо і є послуговуються, щоб підсумувати висловлене кимось. “Де це ти забарилася, дочко? – загув він, підходячи. – З новобранцями прощалася. – Тож-бо бачу, що вже зарюмсана” (Яків Баш). Зворот тож тільки подумати виражає подив, здивування, чи тож виступає синонімом лексем невже, хіба. Якщо частка то має у складі речення відтінок вказівності, ж пишеться з нею окремо. “А навкруги – то ж рідна земля!”

* * *

Мар’янин у родовому відмінку: Мар’яниного чи Мар’янина

“Як правильно писати прізвище Мар’янин у родовому відмінку однини: Мар’яниного чи Мар’янина?”

Чоловічі прізвища, котрі мають форму коротких присвійних прикметників, в однині відмінюються за зразком іменників другої відміни твердої групи. За винятком орудного відмінка, що приймає прикметникове закінчення – им. У множині ці іменники, крім називного і кличного відмінків, відмінюються так само, як прикметники.

Щоправда, в деяких говорах української мови прізвища такого типу відмінюються, як повні прикметники (Мар’яниного, Мар’яниному). Це відбувається під впливом відмінкових форм відповідних жіночих прізвищ (Мар’яниної, Мар’яниній). Але в літературній мові нормативним є відмінювання чоловічих прізвищ із суфіксами присвійності, як іменників другої відміни – в однині (окрім орудного відмінка) і як прикметників (за винятком називного та кличного) – у множині. Таким чином, прізвище Мар’янин у родовому відмінку однини має форму Мар’янина.

* * *

Предок і пращур, потомок та нащадок

“Що означають іменники предок і пращур, а що – потомок та нащадок?”

Предок – 1. Старший родич по висхідній лінії з боку матері чи батька (звичайно старіший за діда, бабу). “В бібліотеці, повній старих книжок, висять портрети поважних предків” (Михайло Коцюбинський); “Предків я знав по пальцях – до мого діда включно” (Юрій Яновський). Це також той, від кого починається родовід (про людей); родоначальник якогось виду або роду (про тварин). “Предком усіх домашніх котів є африканський дикий кіт” (з журналу). Переважно у множині: предки – люди, які жили задовго до теперішніх часів.

Пращур – далекий предок. “І от він (Павло) стоїть на цій багатостраждальній землі, густо политій кров’ю ще його пращурів” (Василь Кучер).

Слова потомок і нащадок визначають відношення між попередніми та наступними поколіннями. Насамперед так називаємо людей відповідно до їхніх безпосередніх предків (батьків, дідів, прадідів, прапрадідів). “Він був із сім’ї нащадків давнього козацького роду; потомок гетьмана”. Звідси й потомство у розумінні молоде, нове покоління стосовно старшого, стосовно батьків. Потомство родини Сагайдаків. У цьому ряду стоїть і розмовне найменування дитини (переважно сина) нащадок, рідше потомок. Наприклад: професорський нащадок; “А діти є? – запитав дід. Кулик випростався: – Якщо правду казати, то більше як у мене потомків ні в кого в Чаплинці нема. Ціла боса команда в хаті” (Олесь Гончар). Широко відомі вислови – потомствений робітник, селянин, учитель, киянин – про осіб, які за народженням належать до певного стану або до родини, кілька поколінь якої працюють у певній сфері, походять з певної місцевості. А потомствений у значенні “родовий, спадковий” сприймається сьогодні як застаріле слововживання: потомствене володіння, потомствений маєток. Люди майбутніх поколінь – це нащадки, потомки сучасних, тих, які передують їм: “Нам заздрити будуть нащадки” (Володимир Сосюра), “Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути” (переклад Бориса Тена). Коли йдеться про тварин, рослин, вживаємо потомок, потомство.

Відоме ще в українській мові нащадок у значенні “спадщина”: залишити дітям у нащадок любов до землі; йти в прийми з усім своїм нащадком. Такі вислови трапляються у творах класиків, а в сучасному вжитку їх замінили спадок, спадщина.

***********************************

Урок 19

Облік у розумінні “обличчя”

“Не раз натрапляв у текстах на слово облік у розумінні “обличчя”. Чи правомірне таке вживання? “

Коли йдеться про моральні якості людини, її духовні, творчі особливості, норми поведінки, а також про найхарактерніші ознаки предмета, явища, що виражають його суть, користуються іменником обличчя в переносному значенні: “Обличчям будь-якого театру є його репертуар” (з журналу); “Врубель Врубелем, а ти мені покажи власне обличчя” (Юрій Збанацький).

Часом в усному мовленні, а то й на письмі замість лексеми обличчя безпідставно вживають облік. Адже слово облік в українській мові має іншу семантику (означає систему реєстрації певних груп населення, народногосподарських цінностей тощо). “Чекати бульдозера неможливо, почнуться польові роботи, кожні робочі руки будуть на обліку” (Микола Руденко); “Різне нафтове устаткування (на промислі), що валялося скрізь без догляду й обліку, складалося в купи” (Олесь Донченко). Від облік походять обліковець, обліковий, облікувати і т. ін.

* * *

Палац, палацовий і двірець, двірцевий

“Чим відрізняється вживання лексем палац, палацовий від двірець, двірцевий?”

Основний прикметник до іменника палац – палацовий, а наші ЗМІ чомусь подають двірцевий переворот, двірцеві інтриги, хоча слово двірець – це не палац, а вокзал, залізнична станція. З творів українських класиків: “Приїхали у Львів на дворець” (Осип Маковей); “Вікно моє виходило на залізничний двірець” (Володимир Самійленко); “Ось бачить він себе серед сотень невідомих людей, що спішать їхати кудись і товпляться на великому залізничному двірці” (Мирослав Ірчан); “Міністр інкогніто прибув. “Біжіть, стрівайте на двірці”, Защебетали горобці” (Олександр Олесь). У цьому значенні (“вокзал, залізнична станція”), на думку деяких лінгвістів, слово двірець варто повернути до активного вжитку в літературній мові.

А палац – 1. Показна на вигляд велика будівля, призначена для мешкання монаршої чи аристократичної родини. “Палали і мінилися перламутром під першим промінням сонця кольорові вікна магнатських палаців” (Зінаїда Тулуб).

2. Представницька споруда, де містяться уряд, громадські або культурні установи. Палац “Україна”, палац урочистих подій.

* * *

Чи споріднені іменники ангел, Євангелія, Благовіщення?

Коли Київська Русь прийняла християнство і посилилися контакти з Грецією, до нас прийшло багато нових слів. Одні з них проникали через книжну старослов’янську (її називали ще церковнослов’янською) мову, що була свого часу літературною для багатьох народів, інші – усно. До книжних запозичень належать, зокрема, слова ангел і Євангеліє. Ангел грецькою означає “посланець” (ідеться не про звичайного посланця, а про особливого – з неба). Це релігійне значення слова на противагу світським (ангел – “заступник, оборонець взагалі” й “добра, гарна, лагідна людина, переважно жінка”) розвинулося згодом, на основі першого. Щоправда, для сучасної мови переносне вживання цього слова не типове. Не випадково СУМ супроводжує обидва значення ремаркою “застаріле”. У нас грецький іменник зазнав деяких змін, але варіант ангел усе-таки найприйнятніший для літературної мови, надто для конфесійного стилю. В інших стилях, зосібна в розмовно-побутовому, художньому, нарівні з основним варіантом уживають також янгол (ангол і янгел здаються менш перспективними).

Від тієї самої основи, що й лексема ангел, походить Євангеліє. Поділивши його на дві складові частини, одразу помітимо прозору спорідненість обох слів: Євангеліє дослівно означає “добра вість”. Її несли учні Ісуса Христа Матвій, Марко, Іоанн і Лука, розповідаючи людям про життя та діяння свого Учителя, наголошують автори посібника “Культура мови на щодень”.

Слово Євангеліє з грецької через церковнослов’янську мову спочатку засвоїлося в українській як іменник середнього роду. Таку форму зафіксовано у Словнику староукраїнської мови XIV-XV століть. Однак і це слово з часом трохи змінилося, зокрема, стало виступати в жіночому роді – Євангелія. Крім грецького запозичення Євангеліє, в українську ввійшла і його калька, причому з церковнослов’янським елементом благий (тобто “добрий”): благовіствованнє, що мало поширення в конфесійному стилі української мови. Натомість у писемну практику міцно вкоренилася назва свята у відповідному до фонетичних законів нашої мови оформленні – Благовіщення – день, коли, за Євангелієм, ангел Гавриїл оповістив діву Марію: “Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус” (Біблія, переклад Івана Огієнка).

* * *

Омоніми в українській мові для російських займенників любой і другой

“Які омоніми мають в українській мові російські займенники любой і другой?”

Це прикметник любий і числівник другий. Міжмовна омонімія є причиною вживання цих слів у не властивому їм значенні. Отже, правильні відповідники такі:

Російська

Українська

любой

будь-який (займ.)

дорогой, любимый

любий (прикметник, наголос на першому складі)

другой

інший (займенник)

второй

другий (числівник)

Запам’ятайте також стійкі словосполучення із займенниками, при вживанні яких внаслідок калькування російських відповідників іноді трапляються помилки:

Російська

Українська

в одном и том же (месте)

у тому самому (місці)

один и тот же

той самий

в подобном случае

у такому разі

подобным образом

таким чином

ни под каким видом

ні в якому (жодному) разі

в другой раз

іншим разом

Близькі, але не тотожні змістом займенники кожний, усякий, будь-який. Проте в певних контекстах вони можуть взаємозамінюватися. Заміна неможлива, коли займенники реалізують притаманні їм відтінки значення: кожний – “усі по одному”; всякий – “різноманітний, різний”; будь-який – “який завгодно на вибір”.

***********************************

Урок 20

Мателот – матлот

Регістр – реєстр

Реверс – реверсон

Розквас – розквась

Ширина – широта

“Яка різниця у значеннях слів мателот – матлот; регістр – реєстр; реверс – реверсон; розквас – розквась; ширина – широта?”

* * *

Мателот (-а) – найближчий корабель у строю. Курс мателота.

Матлот (-у) – 1. Матроський танець. 2. Страва із шматочків риби в соусі, приготовленому з червоного вина й різних приправ.

* * *

Регістр (-у) – 1. Ділянка звукового діапазону; орган державного технічного нагляду за будівництвом і безпекою плавання суден. Звуки нижнього регістру. Діяльність регістру. 2. Регістр (-а). Розподільник, регулятор у деяких машинах і приладах; пристрій в обчислювальних апаратах.

Реєстр (-у) – список, письмовий перелік когось, чогось; книга для записування, обліку. Внести до реєстру.

* * *

Реверс – 1. Зворотний бік медалі або монети. 2. Торговельне зобов’язання, гарантійний лист. 3. Механізм, що забезпечує можливість зворотного руху машини чи її частин. 4. У тенісі – удар над головою зліва.

Реверсон – пристосування для пуску, зміни напряму й швидкості обертання електродвигуна.

* * *

Розквас – речовина, що викликає кисле бродіння; закваска.

Розквась (розм.) – бездоріжжя від осінніх дощів, танення снігу і т. ін.

* * *

Ширина – протяжність чогось у поперечнику. Ширина річки, ширина автомагістралі.

Широта – 1. Властивість широкого. Широта зацікавлень, широта кругозору. 2. Відстань від екватора по меридіану, виражена в градусах. Рослини різних широт.

* * *

Тонізувати і тонувати

“Чи взаємозамінні дієслова тонізувати і тонувати?”

Ні, вони виражають різні поняття.

Тонізувати – поліпшувати функціональний стан органів, тканин живого організму.

Тонувати – 1. Відтворювати повне звучання музичного або мовного тексту. 2. Покривати фарбою, надаючи потрібного тону; робити декоративне забарвлення для імітації.

* * *

Сумирний і сумірний

“У чому відмінність між прикметниками сумирний і сумірний?”

Сумирний – покірний, лагідний, смирний тощо: сумирна тварина, сумирна вдача, сумирні мешканці будинку.

Сумірний – якого можна виміряти однаковою з чимось міркою; спільномірний. Сумірні частини, сумірні структурні форми.

* * *

Стінний і стіновий

Рекомендований і рекомендаційний

“Чим розрізняються слова стінний і стіновий; рекомендований і рекомендаційний?”

Стінний – той, що стосується стіни; призначений для вивішування на стіні, настінний. Стінна кладка, стінна газета, стінна шафа.

Стіновий – придатний або використовується для спорудження стін. Стіновий камінь, стінові панелі.

* * *

“Рекомендований – 1. Про якого дано позитивний відгук; пропонований; представлений. Рекомендований адвокат, рекомендована література, рекомендоване лікування. 2. Відправлений поштою з додатковою оплатою. Рекомендований лист, рекомендована бандероль, рекомендована посилка.

Рекомендаційний – який містить у собі рекомендацію. Рекомендаційний лист, рекомендаційна записка, рекомендаційний список літератури, рекомендаційна характеристика.

* * *

Обіг, оберт, оборот

“Чи близькі семантично іменники обіг, оберт, оборот?”

Так. Ось їхні значення.

Обіг – 1. Використання, вжиток. Пустити в обіг, вилучити з обігу.

2. Комерційна операція. Торговельний обіг. З. Характерна для товарного виробництва форма обміну продуктів праці та інших об’єктів власності шляхом купівлі-продажу; рух товарів, цінностей у суспільстві. Товарний обіг, грошовий обіг. Оберт – повне коло руху чогось довкіл власної осі, повний цикл тощо. Оберт колеса. “Період повного оберту Землі навколо Сонця називається роком” (з підручника).

Оборот – 1. Те саме, що оберт. “ – Я дав максимальні обороти моторів” (Юрій Яновський). 2. Повний повторюваний цикл у якомусь процесі. Оборот капіталу. 3. Поворот, новий напрям у ході, перебігу, розвитку чогось. “Шнайдер зм’як значно, бачачи, що справа може взяти небезпечний для нього оборот” (Іван Франко).

* * *

Чи можна вживати слово жінка в значенні “дружина?”

Дружина – заміжня жінка (стосовно її чоловіка). “І от знайшлася-таки людина, що покохала його. З болем дивиться (Мар’ян) на просте, трохи вилицювате, з скорботно-соромливим ротом обличчя дружини” (Михайло Стельмах). Дружина означає також чоловіка у подружжі (стосовно його жінки).

Закувала зозуленька

В зеленому гаї,

Заплакала дівчинонька –

Дружини немає.

(Тарас Шевченко) 

Проте часто в розумінні “дружина”, коли йдеться про особу жіночої статі, вживають слово жінка. “Не журися, жінко, біс біду перебуде, – кладе руку на плече дружини. – Ще ти в мене такою господинею будеш, що сам Плачинда позаздрить”. Мар’ян дивиться на дружину, сміється, втішаючи її, а вона давиться сльозами і хлипанням” (Михайло Стельмах). Але можливі ситуації, коли використання іменника жінка в значенні “дружина” може призвести до непорозуміння. Наприклад, хто така супутниця директора – його дружина чи чужа йому жінка – в оцьому реченні: “Поруч з директором школи йшла жінка”. Правда, в тексті бувають лексеми, що допомагають збагнути, в якому саме розумінні вжито слово жінка: в значенні “дружина” воно здебільшого виступає в супроводі присвійних займенників, неозначеного займенника чиясь або разом із власним ім’ям чоловіка (моя, його, чиясь жінка, Юхимова жінка, жінка Юхима); в значенні “представниця статі, протилежній чоловічій” – часто в сполученні з неозначеним займенником якась або з прикметником, що характеризує іменник жінка (наприклад, худорлява, гарна, невисока, короткозора, білява, чорнява).

Як наголошувала мовознавець Євгенія Чак, коли слово жінка має відтінок присвійності (якщо до нього можна поставити питання чия?), воно вжите в розумінні “дружина” (часом у реченні може не бути відповідного займенника або імені чоловіка, але присвійність встановлюється з контексту).

***********************************

Урок 21

На семінарі-нараді чи на семінар-нараді?

Слово семінар-нарада складається з двох іменників. Другий з них – прикладка, що пояснює лексему семінар (де, як відомо, не тільки навчаються, а й обмінюються досвідом, розв’язують якісь завдання). У таких випадках, наголошують мовознавці, відмінюються обидві частини: семінар-нарада, семінару-наради, семінаром-нарадою тощо. Так само народ-титан, народу-титана, народом-титаном, дівчина-красуня, дівчині-красуні, дівчиною-красунею, мати-героїня, матері-героїні, матір’ю-героїнею і под. Два узгоджені іменники можуть поєднуватися й так, що другий не пояснює першого (тобто не є прикладкою), а разом із ним передає єдине поняття, скажімо, генерал-майор. У цьому разі маємо складне слово, в якому змінюється тільки другий компонент: генерал-майора, генерал-майорові (майору), генерал-полковник, генерал-полковника, генерал-полковнику; кіловат-година, кіловат-години, кіловат-годиною; кілограм-молекула, кілограм-молекули, кілограм-молекулою; метан-аналізатор, метан-аналізатора, метан-аналізатором; рефлекс-камера, рефлекс-камери, рефлекс-камерою.

* * *

Гьоте чи Гете

“Як правильно писати прізвище класика світової літератури, автора “Фауста” – Гьоте чи Гете? Цікавлюся, бо в засобах масової інформації натрапляв на обидва варіанти”.

Ось думка щодо цього відомого лінгвіста Олександра Пономарева: “Деяким журналістам (тим, що сприймають світ через російську мову) видається, начебто власні назви типу Кельн, Гете, Йоганнесбург, Гофман, Шредер тощо засвоєні українською мовою неправильно, і вони (ті журналісти) пропонують фонетичні “вдосконалення”, вимовляючи Кьольн, Гьоте, Йоханнесбург, Хофман, Шрьодер і под.

Якщо писати Гьоте, Кьольн, то треба йти далі – режисьор, інженьор... Отже, єдино правильними варіантами є традиційно вживані в нашій мові форми Гете, Кельн”.

* * *

Вирівняний чи вирівнений?

Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються від перехідних дієслів переважно доконаного виду за допомогою суфікса -н-, рідше _-т-: написати – написаний, розбити – розбитий.

Якщо основа інфінітива закінчується на и або ї (після голосного), то перед суфіксом -н- у дієприкметнику ці голосні замінюються відповідно на е, є: звільнити – звільнений, напоїти – напоєний.

Якщо основа інфінітива закінчується на приголосний, то між ним і суфіксом -н- у дієприкметнику з’являється вставний звук е: принести – принесений, привезти – привезений.

У слові вирівняти основа закінчується на я, отже, заміни звуків немає: вирівняний.

* * *

Що таке синонімічний ряд?

Це група слів, об’єднаних синонімічними відношеннями. Приміром, для позначення форми державного устрою, побудованого на визнанні народу джерелом влади, на принципах рівності й свободи, використовують синонімічний ряд демократія, народовладдя, народоправство.

У складі такого ряду одне слово є основним, стрижневим. Його називають домінантою (від латинського dominans – панівний), наголошується в навчальному посібнику “Стилістика ділової мови”. Так, серед синонімів вішалка, вішак, вішало домінантою виступає вішалка.

Синоніми поділяються на абсолютні (лексичні дублети) і відносні (часткові). Перші виявляють повний збіг змісту, який передають, другі розрізняються одним чи кількома значеннями або їхніми відтінками. Абсолютні синоніми, наприклад, лінгвістика та мовознавство, кожне з них означає науку про загальні закони будови і функціонування людської мови. Ці слова взаємозамінні, як і лексеми, що виражають поняття “скам’яніла смола хвойних дерев”, – бурштин і янтар. А ось приклад відносних синонімів: інвентар і реманент об’єднуються значенням “сукупність предметів, потрібних для якоїсь галузі діяльності”. Але іменник реманент позначає предмети, котрими послуговуються лише в сільському господарстві. Слова відсоток і процент збігаються у значенні “сота частка числа, яке береться за ціле, за одиницю”. Тільки процент (причому переважно у формі множини) вживається в розумінні “дохід, що його одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або суми, покладеної в ощадний банк”.

Серед синонімів зі значенням “добре пристосований для користування” слова зручний, вигідний мають широку сполучуваність, прикметник похватний використовується лише щодо предметів, які можна взяти в руки, комфортабельний, комфортний звичайно є означеннями назв приміщень та меблів. Різне поєднання може виявлятися у неоднаковому керуванні синонімів залежними словами, як-от: кохати, любити кого, пропадати, сохнути за ким; дорожити ким, чим, цінувати, цінити кого, що; брак кого, чого, нестача, недостаток чого, у чому, дефіцит чого, у чому, скрута з чим, яка, голод на що, криза яка; опановувати що, оволодівати чим, освоювати що.

Крім значення, синоніми можуть розрізнятися емоційним забарвленням, стилістичними особливостями (тобто закріпленістю за певними сферами чи ситуаціями спілкування). У синонімічному ряду зі значенням “негативна ознака когось, чогось; те, що є невигідним, незручним для когось” об’єднуються лексеми нейтральні (вада, хиба), книжні (дефект, мінус) та розмовні (гандж, порок). Різні функціональні особливості притаманні синонімам нейтрального слова індик: дундук – розмовне, гиндик і трухан належать до діалектної лексики.

Синонімічний ряд можуть утворювати слова і словосполучення, наприклад: лікарняний листок – листок непрацездатності – бюлетень; навколишнє середовище – довкілля; мер – міський голова.

Семантико-стилістичні властивості синонімів неодмінно враховуються при використанні їх. Слова, для яких характерний відтінок розмовності, вживаються тільки у невимушеному усному мовленні. У текстах офіційно-ділового й наукового стилів мають використовуватися ті лексеми, які забезпечують нейтральність і чіткість викладу. Наявність синонімів допомагає урізноманітнити мовлення, уникнути повторення слів, найточніше висловити думки й почуття.

***********************************

Урок 22

Лангет чи лонгет?

В українській мові є обидва слова, але виражають вони різні поняття. Лангет – м’ясна страва, приготовлена з тонких шматочків вирізки.

Лонгет – пов’язка з гіпсу, що забезпечує нерухомість зламаних кісток кінцівки.

* * *

Заважати й мішати

“Чи можна вживати як синоніми дієслова заважати й мішати”?

Заважати (недоконаний вид), завадити (доконаний) мають значення “створювати перешкоди в чомусь”. Наприклад: “Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити” (Олександр Довженко), “Сказав би я правду, та що з неї буде? Самому завадить” (Тарас Шевченко).

У розмовному стилі іноді замість заважати використовують мішати. Але така заміна з погляду літературної норми не виправдана, бо це дієслово означає “плутати, змішувати щось із чимось”: “ – Не так-бо було... ви, отче Єремію, мішаєте одне з другим” (Іван Нечуй-Левицький), “Лікарка мішає карти, як шулер перед гарячою грою” (Іван Ле). А також воно передає зміст “повертати круговим рухом рідину чи масу за допомогою чогось”: “Мішати ложкою кашу”.

* * *

Відмінювання іменників середнього роду в нашій та російській мовах

“Чим розрізняється відмінювання іменників середнього роду в нашій та російській мовах?”

Російська має три відміни іменників, що відповідають стільком же в українській. Але в нас є ще й четверта. Це два типи іменників середнього роду: а) ті, що при відмінюванні дістають суфікс -ен- (ім’я – імені, плем’я – племені); б) ті, що при відмінюванні набувають суфікс -ат- (-ят-).

Іменників першого типу дуже мало. Вони зникають, часом уподібнюються до іменників середнього роду другої відміни. Так, слово ім’я інколи трансформується в імено.

Іменники другого типу становлять в українській мові численну групу. За лексичним значенням це назви молодих тварин і птахів (теля, лоша, порося, ягня, щеня, кошеня, курча, каченя тощо). Зразок відмінювання: лоша, лошати, лошаті, лоша, лошам, лошаті; порося, поросяти, поросяті, порося, поросям, поросяті. Сюди належать і найменування предметів (санчата) чи пестливі назви частин тіла (ноженята, рученята, оченята). Уживаються вони тільки у формі множини. Діставши суфікс -к (о), іменники на означення молодих і малих тварин переходять до другої відміни: телятко, поросятко, кошенятко.

У назвах тварин знахідний відмінок множини може бути рівнозначний називному або родовому: пасу ягнята, пасу ягнят.

У російській мові такої відміни іменників немає. Лексично адекватні слова утворюються за допомогою суфікса -енок (телёнок, козлёнок, цыплёнок) і належать до другої відміни. Запозичати ці побудови в українську мову немає потреби.

* * *

Активні дієприкметники минулого часу

Пасивні дієприкметники 

“Як творяться в нас активні дієприкметники минулого часу, а також дієприкметники пасивні?”

Перших з них конструюють за допомогою суфікса -л-: закам’янілий, засмаглий, полинялий, ожилий, облиплий, поріділий, посивілий, позеленілий, почервонілий, присілий, розцвілий, пошерхлий. Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) у сучасній українській літературній мові не вживаються. А російські передаються описовою формою або дієприкметником із суфіксом -л-: запевший – той, що заспівав; победивший – той, що переміг; надоевший – той, що надокучив; наболевший (вопрос) – наболіле (питання).

Пасивні дієприкметники в нашій мові мають форму тільки минулого часу, яка утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -т: збудований, народжений, написаний, завершений, пояснений, скошений, м’ятий, молочений, кинутий, тертий, умитий, побитий тощо. Дієслова з основами на -ну і на -о можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: бризнути – бризнутий і бризнений, вимкнути – вимкнутий і вимкнений, загорнути – загорнутий і загорнений, застебнути – застебнутий і застебнений, колоти – колотий і колений, одягнути – одягнутий і одягнений, пороти – поротий і порений. Російські пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі українською мовою замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу: анализуемый (проект) – аналізований (проект), желаемый (результат) – бажаний (результат), заключаемый (договор) – укладаний (договір), занимаемая (должность) – обіймана (посада), записываемый (протокол) – записуваний (протокол), освещаемый (в газетах) – висвітлюваний (у газетах), употребляемый (всеми) – вживаний (усіма), применяемый (в сельском хозяйстве) – застосовуваний, який застосовується (в сільському господарстві), поставляемый (вовремя) – який постачається (вчасно), приобретаемые (навыки) – набувані (навички) і т. ін.

Відтворюючи українською російські конструкції з дієприкметником, не слід зловживати описовими зворотами. Милозвучність й органічність перекладу досягається використанням різноманітних мовних засобів – дієслів, іменників, прикметників тощо. Наприклад: Высокие договаривающиеся стороны – Високі договірні сторони, насытившийся – попоївши досхочу, убегавший – утікач, купавшиеся – купальники, побелевший (от бессоницы) – блідий (від безсоння).

* * *

Яка різниця між словами архаїка й архаїчність?

Архаїка – старовина; характерні ознаки її. Риси архаїки у візантійському живописі. Архаїчність – застарілість. Архаїчність форм в архітектурі.

* * *

Чи мають відмінність іменники змія та змій?

Вони розрізняються вживаністю. У значенні “плазун з видовженим тілом, укритим лускою” використовуємо переважно лексему змія. У розумінні “казкова істота з крилами, яка наділена надзвичайною силою”, “дитяча іграшка у вигляді каркаса, обтягнутого папером або тканиною, з довгою ниткою для запускання в повітря” виступає іменник змій. Лише це слово вживається у значенні “біблійний образ диявола, що спокусив людину в раю”.

* * *

Розбещувати і розпещувати

“Чи взаємозамінні дієслова розбещувати і розпещувати?”

Ні, бо передають неоднаковий зміст.

Розбещувати – привчати когось до поганих, аморальних звичок; розпускати. “ – До речі, про твоїх дітей. Розбестив їх так, що вони тільки шкоду людям роблять” (Анатолій Шиян).

Розпещувати – псувати когось надмірною увагою, ніжністю, пестощами. “Він (батько) розпещував одинака по широкій своїй вдачі” (Ольга Кобилянська).

***********************************

Урок 23

Отакий, отой

Коли слід уживати лексеми отакий, отой?

Поряд з вказівним значенням частка ось, поєднуючись із займенниками та займенниковими прислівниками, використовується для підсилення, уточнення їхнього змісту або зосередження уваги на дальшому повідомленні. “Ось тут халепа. Тут вирвався якийсь бурлака-волоцюга” (Леся Українка), “А я у гай ходила по квітку ось яку” (Павло Тичина). Однак замість сполучень цієї частки із займенниками такий (така, таке, такі), той, цей і прислівниками сюди, так, там, тепер, тоді, туди, тут у сучасній мові ширше вживаються розмовні слова з підсилювальним значенням: отакий, отой, оцей, осюди, отак, отам, отепер, отоді, отут. “Чи коли й був отакий наїзд у Щербанівці, як під оцей ярмарок” (Андрій Головко), “А чого він осюди їде, отой князь” (Гнат Хоткевич), “ – Де мама? – Сидить отам і плаче” (Василь Шевчук).

* * *

Наголів’я та узголів’я

“Яка семантична різниця між словами наголів’я та узголів’я?”

Наголів’я – місце на ліжку, куди лягають головою. “Всю ніч сиділа в наголів’ї мати І погляду не зводила сестра” (Андрій Малишко).

Узголів’я (узголов’я) має те саме значення. “Клонить обличчя кохане До узголів’я жона” (Максим Рильський), “Він сягнув рукою на нічний столик, що стояв біля узголов’я його ліжка” (Іван Франко). Взагалі будь-яке місце коло голови того, хто десь лежить. А також підвищення, котре намощується під голову для спання. “Служники відв’язували від сідел ведмежі шкури й, укривши ними сіно, помостили узголів’я” (Антон Хижняк).

Отже, наголів’я та узголів’я – дублети, які передають однаковий зміст.

* * *

Що виражає припустімо, а що – припустимо?

Припустімо – вставне слово. Вживається для вираження ймовірності чогось. “ – Чого вам треба? – Ну, припустімо, просто зайшов” (Олександр Довженко).

Припустимо – 1. Прислівник. Можливо, прийнятно. “Чи ж припустимо це?”. 2) Те саме, що припустімо. “Хоч би раз тобі сталося чудо! Подивився б собі, припустимо, чоловік на вулицю, а по ній, погойдуючись, пливуть його воли й на подвір’я поглядають, чи нема там господаря” (Михайло Стельмах).

* * *

Особливості вживання дієслова обходити

“У чому полягають особливості вживання дієслова обходити?”

Переносно це слово означає “стосуватися”, “цікавити”. Крім того, в контексті може мати ще чимало значень: “хвилювати”, “непокоїти”, “зачіпати”, “зворушувати” і т. ін. “Як тепер ваше здоров’я, любий добродію? Ви нічого не пишете про те, а воно мене обходить” (Михайло Коцюбинський), “Кого то обходить, що ми їмо, що варимо, чи ситі, чи голодні?” (Іван Франко). Найчастіше в сучасній мові дієслово обходити вживають з заперечною часткою не: “Старий Джузеппе вічно співає. Його не обходять сімдесят років” (Михайло Коцюбинський).

Форму не обходить тепер використовують, коли йдеться про байдужість когось до якоїсь обставини чи іншої особи, інколи – про демонстративну незацікавленість.

* * *

Старослов’янські й староукраїнські тексти

“Що треба мати на увазі, читаючи старослов’янські й староукраїнські тексти?”

Свавільні дії щодо української мови з боку держави, а саме суцільне підпорядкування словотворчих процесів в УРСР нормам російської мови мали прецеденти в історії. Після перемоги під Полтавою цар Петро I для розбудови тоталітарної з єдиним мисленням та єдиною мовою імперії почав війну з українською мовною реальністю. Літературною мовою в нас тоді була старослов’янська, читана і виголошувана з українською вимовою. Яка ж то вимова? Характерна її особливість – озвучення слов’янської літери Ђ (ять) як українського звуку і: вЂра – віра, дЂд – дід, дЂло – діло, мЂдь – мідь. Друга виразна ознака – вимова старослов’янської літери и як українського звуку и: глаголати – глаголати, милостивый – милостивий. Молитва Отче нашь, иже еси на небесЂх передавалася так: Отче наш, їже єси на небесіх. Вислів во вЂки вЂков звучав во віки віков, а то й во віки віків, бо коли літеру о записувано з дашком, то її належало вимовляти як і. ВЂрую вимовлялося як вірую.

Міркуючи логічно, треба думати, що українська вимова старослов’янських текстів поширилася на наших теренах від хрещення, а можливо, була притаманна старослов’янщині й до цього. Важко собі уявити, писав лінгвіст Святослав Караванський, щоб за часів, коли Володимир Великий охрестив Русь-Україну, старослов’янські тексти виголошувано із сучасним російським акцентом. Та ж тоді ще не існувало Московської Руси! Ця вимова була характерна передусім для служби Божої в церквах. З нею велося викладання у школах в Україні, зокрема у Києво-Могилянській академії. Скасована Петром I, вона збереглася у греко-католиків Галичини, яка не входила до Російської імперії. Галицька вимова нічим не відрізнялася від вимови українських православних до 1709 року.

Петро I, почавши боротьбу з нашою культурною самобутністю, видав низку указів, спрямованих на ліквідацію української вимови в церквах, які тоді вже належали до московського патріархату. Ці заходи не можна було втілити в життя за один день чи місяць – на таку деукраїнізаторську акцію пішло мало не століття. Не так легко було перевчити людей, насамперед священиків і дяків, на нову вимову.

Прищеплену ще самодержцем вимову старослов’янських літер у пам’ятках давньої української літератури все тодішнє офіційне мовознавство визнавало правильною. Тобто колишню літеру Ђ вимагали читати як є замість і. На жаль, деякі нинішні мовознавці й навчальні заклади підходять до історії нашої мови через призму згаданих антиукраїнських царських указів. Зокрема старослов’янський вислів нъсть числа і далі перекладають у сучасних текстах як нєсть числа або несть числа, хоча грамотно має бути ність числа.

Треба мати на увазі, що фонема і частіше звучить в українській мові як и: помилуй, а не помілуй. Наше е ніколи не слугує для пом’якшення попереднього приголосного: день, а не дєнь, земля, а не зємля. Це варто враховувати, ознайомлюючись із проповідями Іларіона, “Повістю временних літ”, “Словом о полку Ігоревім”. Вірші Григорія Сковороди теж не можна читати по-російському. Він у Москві не бував, а писав українською літературною мовою XVI – XVII століть

***********************************

Урок 24

Які особливості відмінювання числівників?

У них розгалужена система відмінювання, котру можна умовно поділити на шість основних типів.

1. Кількісні числівники один, одна, одно (одне) відмінюються, як займенники той, та, те. У родовому та орудному відмінках однини виступають дві паралельні форми жіночого роду: однієї, однією (подібно до тієї, тією) та одної, одною (подібно до нової, новою, доброї, доброю). Форми середнього роду одно, одне – паралельні. Але одне частіше вживане. Використання слова одно в науковому й офіційно-діловому стилях не допускається.

2. Числівники два (дві), три, чотири відмінюються так: родовий – двох, трьох, чотирьох, давальний – двом, трьом, чотирьом, орудний – двома, трьома, чотирма.

До цього ж типу словозміни належать: а) збірні числівники двоє, обидва, обидві, обоє, троє, четверо; б) неозначено-кількісні та займенникові числівники багато, небагато, кілька, скільки, стільки.

3. Числівники п’ять – двадцять, тридцять – вісімдесят мають у непрямих відмінках однакові закінчення. Наприклад: родовий – п’яти, п’ятьох, семи, сімох, шістдесяти, шістдесятьох; давальний – п’яти, п’ятьом, семи, сімом, шістдесяти, шістдесятьом; орудний – п’ятьма, п’ятьома, сьома, сімома, шістдесятьма, шістдесятьома. Як бачимо, всім числівникам цього типу відмінювання у непрямих відмінках властиві паралельні (стилістично нейтральні) форми.

Сюди також відносять збірні числівники п’ятеро, шестеро (і далі). Їхні вторинні (паралельні) форми розвинулися під впливом два, три, чотири (дев’ятеро учнів, дев’ятьох учнів, дев’ятьом учням, дев’ятьма (дев’ятьома) учнями). Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються за зразком п’ять – десять, одинадцять, п’ятдесят і, отже, мають варіантні відмінкові форми.

Вживання форми знахідного відмінка регулюється іменниковою лексико-граматичною категорією істот-неістот, приміром: зустрів (двох, трьох, вісьмох) однокурсників, прочитав (дві, три) книжки, шість книжок. У числівниках – назвах десятків (п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят) в українській мові на відміну від російської перший компонент складного слова не змінюється. Порівняймо: шестидесяти – шістдесяти (шістдесятьох), шестьюдесятью – шістдесятьма (шістдесятьома).

4. Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх непрямих відмінках (крім знахідного, що збігається з називним) мають закінчення -а: сорока, дев’яноста, ста.

5. У числівниках, які позначають сотні, відмінюються обидві частини: називний – триста, сімсот, родовий – трьохсот, семисот, давальний – трьомстам, семистам, орудний – трьомастами, сьомастами (сімомастами), місцевий – (на) трьохстах, (на) семистах.

Не мають форм словозміни дробові числівники пів, півтора (півтори), півтораста, неозначено-кількісні мало, немало, чимало, а також рідковживані збірні двійко, трійко, четвірко, п’ятірко.

Як числівник два відмінюються обидва, обидві, обоє.

Збірні троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: трьох, трьом... чотирьох, чотирьом...

У складених числівниках відмінюються всі частини:

Н. триста п’ятдесят вісім

Р. трьохсот п’ятдесяти (п’ятдесятьох) восьми (вісьмох)

Д. трьомстам п’ятдесяти (п’ятдесятьом) восьми (вісьмом)

З. триста (трьохсот) п’ятдесят (п’ятдесятьох) вісім (вісьмох)

О. трьомастами п’ятдесятьма (п’ятдесятьома) вісьма (вісьмома)

М. (на) трьохстах п’ятдесяти (п’ятдесятьох) восьми (вісьмох).

6. Дробові числівники мають мішаний тип відмінювання. Чисельник відмінюється як власне кількісний числівник, а знаменник – як прикметник у множині.

Н. дві третіх три цілих п’ять сьомих

Р. двох третіх трьох цілих п’яти сьомих

Д. двом третім трьом цілим п’яти сьомим

З. дві третіх три цілих п’ять сьомих

О. двома третіми трьома цілими п’ятьма сьомими

М. (на) двох третіх (на) трьох цілих п’яти сьомих

Після прийменника близько кількісний числівник неодмінно ставиться у родовому відмінку: близько вісімдесяти кілометрів, близько десяти кілограмів.

Треба обирати правильну форму кількісних числівників при творенні складних слів (іменників і прикметників). Основними правилами є такі:

а) числівник один у складних словах набуває форми одно-: одноліток, однолюб, одноколірний;

б) у двох формах виступають у складних іменниках та прикметниках числівники два, три, чотири. Елементи дво-, три-, чотири- приєднуються до кореня, що починається на приголосний: двотижневик, двоколісний, триборство, тритомний, чотирикутник, чотириденний. Форми двох-, трьох-, чотирьох- уживаються в окремих словах, другий компонент яких починається на голосний: двохатомний, двохосьовий, трьохелементний, трьохелектродний, чотирьохактний, чотирьохетапний, а також двохсотліття, двохмільйонний тощо, хоча: двоокий, двоокис, двооксид, двоопуклий, двоутробний;

в) числівники п’ять – десять, числівники на -дцять і на -десят у складі прикметників та іменників мають форму родового відмінка (із закінченням -и): п’ятигодинний, шестиденка, десятилітровий, дев’ятнадцятиденний, п’ятдесятиметровий;

г) числівники дев’яносто, сто у складних словах зберігають форму називного відмінка: дев’яносторіччя, дев’яностопроцентний, стоголосий, стоквартирний;

д) числівники сорок, двісті – дев’ятсот виступають у складних словах у формі родового відмінка: сорокавідерний, сорокаденний, двохсотлітній, п’ятисотрічний;

є) числівник тисяча входить до складу іменників та прикметників у формі тисячо-: тисячоватний, тисячоголосий, тисячогранний, тисячократний.

* * *

Порядкові числівники відмінюються як прикметники твердої групи (шостий, шостого, шостому). Тільки третій відмінюється як прикметник м’якої групи (третього, третьому...)

У складених порядкових числівниках відмінюється лише останній компонент: тисяча дев’ятсот п’ятдесятий рік, тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року, дві тисячі четвертий рік, дві тисячі четвертого року.

***********************************

Урок 25

Прийменники в українській літературній мові

“Які відношення передають прийменники в українській літературній мові?”

У структурі речень вони виступають засобами вираження обставин:

1) причини (прийменники з, за, від, через, перед, завдяки, у результаті, під впливом, внаслідок, у зв’язку з, у силу, з огляду на, зважаючи на): “Тепер мені спокійніше, а то я за турботами не міг часом спочити як слід” (Михайло Коцюбинський); “До розмови дівчина приставала лише в силу потреби, більше відповідаючи на якісь запитання” (Василь Козаченко); “Треба ще буде у Відні та в Мілані забавити конечне для залагодження справ літературних з огляду на нову роботу” (Леся Українка). Прийменник завдяки містить у собі вказівку на причину, яка сприяє здійсненню чогось, а через (і його досить часто вживаний ненормативний відповідник із-за) позначає причину, що, навпаки, заважає здійсненню чогось. Отже, треба казати і писати: виконав завдання завдяки допомозі приятеля, зробив помилку через неуважність. Для передавання причинових відношень з обмеженим колом іменників користуються прийменниками від, з: застогнав від (з) болю, виступили на очах сльози від (з) радості;

2) мети (прийменники для, на, за, по, задля, ради, заради, з метою, в інтересах, з нагоди, з приводу, на випадок, на знак, у справах, у справі, в ім’я, на честь). Нейтральний прийменник для є домінантою цього синонімічного ряду, він уживається в усіх стилях: “Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди” (Василь Симоненко). Прийменник з метою має відтінок книжності й використовується в офіційно-діловому та науковому стилях. “Тоді я склав план реконструкції кількох площ і вулиць міста з метою його благоустрою” (Олександр Довженко). Прийменники задля, ради, заради, в ім’я, в інтересах реалізують відтінок присвяти, що неодмінно має враховуватися при використанні їх. “Вона й досі так любить свого чоловіка, що ладна все зробити... заради нього” (Михайло Стельмах).

Із словом заходи на позначення мети вживають прийменники щодо, до, для. Заходи щодо зміцнення дисципліни, заходи до поліпшення якості продукції. Сполучення іменника заходи з прийменником по (заходи по збереженню електроенергії, заходи по охороні громадського порядку) не відповідає літературній нормі;

3) часу (прийменники близько, у (в), від (од), впродовж, слідом за, до, з, за, коло, між (межи), на, над, перед, під, по, при, проти, посеред, через, більшість яких формально споріднена з просторовими. До неспіввідносних з просторовими належать такі: напередодні, наприкінці, о (об), одночасно з, під час, пізніше (пізніш), після, опісля, починаючи з, протягом, раніше (раніш), у процесі, у ході тощо).

Паралельно вживаються конструкції: на ту пору – в ту пору, за всіх часів – у всі часи, під час війни – за часів війни.

Стилістично розмежовуються конструкції: з дня народження – від дня народження, з дня заснування – від дня заснування.

Перші з них породжені впливом російської мови, вживання їх у науковому та офіційно-діловому стилях небажане. Як нейтральна й розмовна розрізняються побудови після вечері – по вечері;

4) умови (прийменники у (в), з, без, при, у разі, у випадку, за умови). “Зітхне стара, при нагоді розповівши Тоні щось із тієї давньої давнини” (Олесь Гончар); “Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволяти” (Леся Українка).

Як уже згадувалося вище, прийменники також передають:

5) просторові відношення. Синонімічними зв’язками об’єднуються прикметники цієї групи: біля – близько – коло – поруч (з) – поряд (з), край – кінець, обіч – обабіч (з обох боків) – збоку – побіч (розм.), напроти – навпроти – супроти – насупроти (розм.), серед – посеред;

6) допустові відношення (прийменники всупереч, наперекір, на противагу, незважаючи на, незалежно від, попри, при). “Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці” (Олесь Гончар), “Чим далі, тим все ясніше, що події розгортаються незалежно від його бажань і прагнень” (Олесь Гончар);

7) відношення відповідності. Синонімічний ряд утворюють прикметники: відповідно до, згідно з, залежно від, виходячи з, у світлі, у дусі, у розрізі. Всі вони характерні для офіційно-ділового мовлення. Прийменникової конструкції у відповідності до в українській мові немає, це калька з російського в соответствии с.

* * *

Копіткий, клопіткий, клопітливий

“Що означають близькозвучні слова копіткий, клопіткий, клопітливий?”

Марудну роботу, яка вимагає неабияких зусиль, споріднену з “копатися”, “поратися”, називають копіткою. Копітке дослідження, копіткі розшуки. Людина, котра витрачає багато часу на щось, також копітка (повільна, некваплива). Копіткий – це й старанний. “Галька копітка жінка: не докличешся її обідати” (Дмитро Яворницький).

Клопіткий – прикметник, пов’язаний з іменником клопіт, дієсловом клопотатися, має ті самі значення, що й копіткий, за винятком “повільний у роботі, в рухах”. Клопітка справа (діяльність, професія), клопітке вивчення умов життя.

Коли йдеться про того, хто завжди в ділі, невтомно турбується про когось, щось, використовують означення клопітливий.

* * *

Спочатку і з початку

“Чи є відмінність між словами спочатку і з початку?”

Спочатку, прислівник. Перед чимсь іншим, спершу, раніше; знову. “Спочатку все було спокійно” (Михайло Коцюбинський); “Ти б спочатку розпалив огонь під казаном, а тоді воду носив” (Григорій Тютюнник).

З початку, іменник з прийменником. “На превеликий жаль, мало не з початку боїв під Хотином Сагайдачного, що сам водив козаків у бій, було поранено кулею в руку”. (Адріан Кащенко).

* * *

Церемонія чи церемоніал?

В українській мові є обидва слова, семантично споріднені між собою.

Церемонія – 1. Установлений урочистий обряд, порядок здійснення чогось. Церемонія заручин, церемонія вручення нагород. 2. Умовності в поведінці церемонної людини. Прошу без церемоній, що за церемонії.

Церемоніал (у) – розпорядок, установлений для якогось обряду, церемонії. Церемоніал привітання, випускний церемоніал.

***********************************

Урок 26

Які іменники належать до спільного роду?

До цієї специфічної групи зараховують іменники на -а, які називають особу за її характерними діями або рисами поведінки. Наприклад: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, задирака, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, сонюга, жаднюга, сердега, бродяга, добряга, скуп’яга, знайда, пройда, заблуда, приблуда, проява, роззява, шельма, прожога, невидимка, плакса, рюмса, дубина, ханжа, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, прилиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, нероба, єхида, недоторка, ябеда тощо.

З морфологічного погляду наведені іменники належать до чоловічого чи жіночого роду залежно від статі, котру вони позначають. У зв’язку з цим родова диференціація здійснюється за допомогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або ж відповідного контексту. Порівняймо аналітичне вираження в першому випадку і контекстуальне в другому: “Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрапляло, а ковзало між пальцями” (Григорій Тютюнник), “Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою” (Кость Гордієнко).

До іменників спільного роду відносимо й деякі назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) – велике ледащо, страшенне доробало.

Подвійний рід (чоловічий – середній, жіночий – середній) спостерігається в частини іменників, утворених за допомогою суфікса -ищ (е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище, ручище.

* * *

Як треба відмінювати слово чернець?

А отак: родовий – ченця, орудний – ченцем (і далі). У множині також ченці, а не чернеці, як дехто каже й пише. Звернімося до класиків: “Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний трошки” (Панько Куліш), “По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного ченця: звідки він, чи справді з Тебаїди?” (Іван Франко).

* * *

Синоніми числівників

“Чи можуть виступати синонімами числівників іменники з числовим значенням?”

Безперечно. Наприклад: десять, десятеро – десяток; дванадцять, дванадцятеро – дюжина; сто – сотня; одна друга – половина, одна тертя – третина, одна четверта – чверть. Іменники десяток, дюжина, сотня властиві розмовно-побутовому мовленню.

* * *

Родовий відмінок множини від іменника поверхня

“Яке закінчення має родовий відмінок множини від іменника поверхня?”

Нульове: поверхонь. Правило вчить: якщо іменник першої відміни має в називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, то в родовому множини між ними з’являється о або е (є). Букву о ставимо тоді, коли в іменнику після приголосної основи є суфікс -к-: дичка – дичок, дочка – дочок, дошка – дощок, книжка – книжок, кличка – кличок, пляшка – пляшок, а також у словах кухня – кухонь, сосна – сосон (і сосен), сукня – суконь, поверхня – поверхонь, ігри – ігор. В інших іменниках з’являється е (є): бойня – боєнь, війна – воєн (і войн), лазня – лазень, мітли – мітел, стайня – стаєнь, шабля – шабель.

Як правило, не мають вставних о, е (є) іменники іншомовного походження: арфа – арф, пальма – пальм, шайба – шайб, лейба – лейб, догма – догм, форма – форм, норма – норм.

Якщо ж іншомовний іменник закінчується на -к (а), то перед ним годиться ставити о: арка – арок, марка – марок, фісташка – фісташок.

* * *

Давноминулий час дієслова

“Що являє собою давноминулий час дієслова?”

В українській мові є два минулих часи – минулий і давноминулий. Перший із них, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись (я закінчив цю школу). Другий, який утворюється з форм минулого часу відмінюваного дієслова та допоміжного бути, вказує на те, що одна дія передувала іншій. “Спершу був криком напустився на них, але вгамували його одразу” (Андрій Головко), “Піп колись був розсердився на дідових батьків, і як у них народився хлопець, то й назвав його Македоном” (Іван Сенченко).

Цією складеною формою давноминулого, або передминулого, часу користуються й тоді, коли треба показати раніше перервану дію: “Лукаш... знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези” (Леся Українка).

На минулий час указують також частки було, бувало: “А ще, було, як намалює що-небудь та підпише... що це – не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива” (Григорій Квітка-Основ’яненко); “Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю” (Леся Українка); “За медом, бувало, приїздили купці з Харкова, з Білгорода” (Олекса Стороженко). Такі частки надають відповідним текстам відтінку розмовності.

Варто нагадати, що слів було, було б часто вживають у розумінні слід було, слід би було: “Було б тобі, моя мати, цих брів не давати, та було б тобі, моя мати, щастя й долю дати” (народна пісня), “Та було б не рубати зеленого дуба, та було б не сватати, коли я – нелюба” (народна пісня).

* * *

Вимивати милом чи вимивати в милі?

Дієслово вимивати у значенні “миючи, робити когось, щось чистим”, використовується в обох названих конструкціях. Залежними словами є назви мийних засобів, рідин: мило, порошок, паста, вода, гас і т. ін. Утворення з орудним відмінком виражає інструментальне значення: “Ранок з плеса зірки вигрібає, вимиває росою човни” (Михайло Стельмах).

Прийменникова побудова з місцевим відмінком указує на середовище, в якому відбувається дія: “Дівчата вимивали коси в тайванській воді” (Григорій Тютюнник), “Запах риби чи цибулі зникне, якщо посуд вимити в солоній воді” (з газети).

Обидві конструкції взаємозамінні: вимивати водою (бензином, гасом, росою тощо) – вимивати у воді (бензині, гасі, росі). Коли ж ідеться не про середовище, а про засіб, то традиційно вживається вимивати (вимити) милом (шампунем, пастою.)

***********************************

Урок 27

Які джерела формування фразеологізмів?

Передусім, що таке фразеологізм? Це семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Наприклад: “Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз перед живою, чулою людиною свою душу (Степан Васильченко); “А мені так і кортить розпитати про Марію, так і крутиться на язиці ймення її, та ніяково розпитувати” (Михайло Коцюбинський); “З перших же днів закохався в неї, як сам признався собі, по самі вуха” (Андрій Головко).

Спостереження над навколишньою дійсністю – історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом – і спричинило появу та функціонування абсолютної більшості фразеологізмів. Такий висновок підтверджують, зокрема, мовні одиниці, підґрунтя яких становлять найменування: 1) сільськогосподарських та інших трудових процесів – варити воду (з когось), з одного тіста, орати перелоги, прокладати першу борозну, попускати віжки, повертати голоблі; 2) різних виробництв, ремесел: а) ткацько-прядильного: розплутувати вузол, де тонко, там і рветься, розмотати клубок; б) кравецького: білими нитками шите, на живу нитку, як з голочки; в) ковальського: брати в лещата, між молотом і ковадлом, міцного гарту; г) гончарського: лудити очі, полуда впала на очі, зняти полуду з очей; д) рибальства і мисливства: закидати вудку, змотувати вудки, клювати на живця, стріляна птиця, ганяти як солоного зайця; 3) театрально-музичної діяльності: увіходити в роль, помінятися ролями, у своєму репертуарі, коронний номер, попадати в тон, як по нотах; 4) військової справи: з відкритим забралом, підносити на щит, схрещувати мечі, нюхати порох, приймати бій, брати рубіж, взяти на озброєння, здавати позиції, залишати поле бою;

5) картярської гри: розкривати карти, плутати карти, мішати карти, кинути всі козирі, ставка бита, при пікових інтересах, козирний туз;

6) народних звичаїв та обрядів: давати гарбуза, облизати макогона, як засватаний; 7) вірувань і магічних дій: напускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло, встати на ліву ногу, виносити сміття з хати; 8) усталених казкових зворотів: за щучим велінням, за тридев’ять земель, тримати за хвіст жар-птицю, скоро казка мовиться; 9) ознак і дій, пов’язаних зі світом тварин і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт наплакав, показувати пазурі, птах високого польоту, розправляти крила, звити гніздо, курям на сміх.

До фразеологічного фонду української мови входять також іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти, як-от: буря у склянці води, перейти рубікон, дамоклів меч, муки Тантала, авгієві стайні, прокрустове ложе, езопівська мова, нитка Аріадни, віща Кассандра, Геркулесові стовпи, гордіїв вузол, драконівські (драконові) закони, вогонь Прометея тощо. До найважливіших джерел таких сталих словосполучень належать античні міфи.

Запозичені фразеологізми часто вживають без перекладу: нім. Sturm und Drang – “буря і натиск” – час бурхливого розвитку, піднесення; італ. Finita la commedia – комедія скінчилася; франц. Idee fix – ідея фікс, la lune de miel – медовий місяць, англ. time is money – час – гроші.

Виділяють фразеологічні одиниці біблійного походження, наприклад: око за око, наріжний камінь, Содом і Гоморра, альфа й омега, у поті чола, друге пришестя, голос волаючого в пустелі, земля обітована, камінь спотикання, вавилонська вежа, вавилонське стовпотворіння і т. ін.

* * *

Зменшені й пестливі чоловічі імена

“Які бувають зменшені й пестливі чоловічі імена в українській мові?”

За всієї різноманітності вони мають одну спільну ознаку: нульове закінчення після приголосного (Гринь, Сень) або флексію -о (Левко, Славко, Грицько, Сенько, Сашко, Сергійко, Федько, Лесько). Такі самі закінчення притаманні найменням, утвореним за допомогою різних суфіксів: Андрійчик, Петрик, Лесик, Грицуньо, Петруньо, Івасечко, Славцьо, Богданцьо, Микольцо.

Від цих та інших імен походять українські прізвища Андрійченко, Васильченко, Левченко, Іванченко, Сергійченко тощо.

Закінчення -а (я) мають поодинокі імена: Микита, Микола, Сава, Хома, Ілля.

Інакше утворюються зменшені та пестливі чоловічі імена в російській мові. Всі вони дістають закінчення -а і відмінюються як іменники першої відміни: Андрюша, Володя, Гриша, Миша, Саша, Юра... Можуть бути зі зменшеними суфіксами (Николенька, Гришутка, Петенька), але при обов’язковій флексії -а. Такі форми дуже поширилися в Східній Україні. Тут майже зникли давні українські ласкаві найменування (Івасик, Юрасик, Євгенко, Лесько, Богданчик...). “Дуже часто, – зазначав свого часу письменник та мовознавець Борис Антоненко-Давидович, – і в українській дитячій літературі стали з’являтися Гриші, Васі, Колі, Петі, замість Грицьків (або Грициків чи Грицунь), Васильків, Миколок, Петрусів (або Петриків). Невже нашим авторам чомусь не до вподоби ці лагідні й милозвучні дитячі імена? Дивна річ, тим більше, що й росіянам подобаються деякі українські ласкаві імена, через те можна назвати не одну Оксану-росіянку не тільки в Києві, а й у Москві...”

Безперечно, не все вдається повернути (і декретом цього не зробимо). Але відроджується історична пам’ять, до багатьох приходить усвідомлення спорідненості з народом, який і в способі творення пестливих імен має свої особливості. То, може, усуваючи деформації в лексиці, фонетиці, морфології, синтаксисі, подумаємо, щоб і через дитячі ймення виразити причетність до свого корінного етносу. І нехай тут скажуть слово наші молоді сім’ї.

* * *

Сервіз і сервіс

“Яка семантична різниця між іменниками сервіз і сервіс?”

Сервіз (у) – набір столового або чайного посуду. Фаянсовий сервіз, венеціанський сервіз.

Сервіс (у) – обслуговування побутових потреб населення. Міський сервіс, налагодити сервіс.

***********************************

Урок 28

Преміальний – премійований – преміювальний

Розрізняються значенням.

Преміальний – належний премії. Преміальні гроші.

Премійований – дієприкметник від преміювати. Премійований автор винаходу.

Преміювальний – який стосується преміювання. Преміювальна комісія.

* * *

Недружний – недружній

Недружний – незгуртований, неодностайний. Недружний колектив. Недружна родина.

Недружній – ворожий, неприязний. Недружній тон. Недружнє ставлення.

* * *

Нащо – на що

Нащо (наголос на першому складі). 1. Прислівник. Синонім навіщо. “О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі?” (Тарас Шевченко). 2. Використовується зрідка як сполучне слово в підрядному допустовому реченні. Нащо вже тихою була, та й то збунтувалася проти неправди.

На що, займенник з прийменником (наголос на другому слові). На що сподіватися?

* * *

Насторожі – на сторожі

Насторожі, прислівник. Вислів (бути) насторожі означає “перебувати в настороженому стані”. “Одна... заможна пані хотіла сина оженити з дочкою Ганни Федорівни, аби тільки вивідати тайну. Та Ганна Федорівна усе з цими речами насторожі” (Марко Вовчок).

На сторожі, іменник з прийменником. “Батько, мати не сплять, на сторожі стоять” (Тарас Шевченко).

* * *

Неабияк – не абияк

Неабияк, прислівник. Надто, дуже добре. “Нам щастить неабияк” (Іван Франко); “Ними неабияк пишалися діти” (Михайло Стельмах); “Коли ведмежа підросло, воно зірвалося з ланцюга й неабияк подряпало нічного вартового” (Леонід Смілянський); “Він ухекався неабияк” (Олесь Гончар).

Не абияк, частка з прислівником. “А річки! Скільки їх тут! Не абияк в’юняться, а, здається, закручуються вигадливими петлями” (з журналу); “Коли дівчата приходять на досвітки, то вони сідають не абияк – хто де попало, а на це все ведеться особливий порядок” (з журналу).

* * *

Наниз – на низ

Наниз, прислівник. У напрямку до нижньої частини чогось, донизу, униз; до гирла річки тощо. “За садком грунт спадав з пригорка наниз” (Іван Нечуй-Левицький); “Пароплав ішов наниз” (Григорій Епік).

На низ, іменник з прийменником. “Швидко дві цеглини котилися, гуркотячи, з гори на низ” (Панас Мирний).

* * *

Нагору – на гору

Нагору, прислівник. На верхню частину чогось. “Я пройшов з адміністратором нагору до зали” (Юрій Яновський).

На гору, іменник з прийменником. “Старий Прокопенко і чотири молоді богунці стали підніматися на гору” (Олександр Довженко).

* * *

Зате – за те

Зате, сполучник. Використовується для протиставлення речень або їхніх частин. Синоніми проте, однак, рідше тому. “Латин од няньки наживався, зате за няньку і вступався” (Іван Котляревський).

За те, займенник з прийменником. “(Мавка:) А я не знаю нічого іншого, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю” (Леся Українка).

* * *

Аргументація – аргументування

Збігаються у значенні “наведення доказів на користь чогось”. Переконлива аргументація (переконливе аргументування) висунутих положень.

Тільки аргументація вживається у розумінні “сукупність аргументів”. Положення підкріплені солідною аргументацією.

* * *

Ілюстрація – ілюстрування

Мають спільне значення “наведення, використання прикладів, малюнків, схем для наочного пояснення чи підтвердження чогось”. “Там, де в підручнику було сказано одним рядком: “Творчість Котляревського покликала до життя десятки наслідувачів”, я вдався навіть до ілюстрацій” (Олекса Гуреїв). “Любовно працював над ілюструванням дум Михайло Дерегус” (Максим Рильський).

Тільки ілюстрація вживається в розумінні “зображення у книжці або журналі, що пояснює зміст тексту; малюнок”. “Тарас тої зими закінчив свою картину “Катерина”, робив ілюстрації до книжок” (Оксана Іваненко).

* * *

Вряд (уряд) – в (у) ряд

Вряд (уряд), прислівник. 1. Один біля одного; поряд. “У яру гребля, верби вряд” (Тарас Шевченко). 2. Один за одним (у часі); підряд. “Я випив три склянки води вряд” (Юрій Смолич).

В (у) ряд, іменник з прийменником. В одну лінію. “Хитався вечірній задуманий сад, коли їх над яром поставили в ряд і дула повільно на них навели” (Володимир Сосюра); “Біля ставка Моргаленко вишикував своїх людей по четверо в ряд” (Леонід Первомайський).

* * *

Глуз – глузд

Глуз (у), мн. глузи,-ів, розмовне. Глузування з когось, чогось. На глузи брати (підіймати). “ – Добре, що я не вів машину, – ніби сам собі зауважує Михайло, – до нового б року вистачило глузів” (Юрій Яновський).

Глузд (у), розмовне. Розум. “У голові судді не жив як треба глузд – він все підписував, а правив секретар” (Левко Боровиковський).

* * *

Затим – за тим

Затим, прислівник, розм. Потім, після того (цього); тому; для того; входить до складеного сполучника. “Давид зараз же, вставши з-за столу, почав збиратися. Треба йому затим ще до Тихона зайти” (Андрій Головко); “Правда, що я тобі похвалявся, але ж не затим, щоб ти перехвилювався” (Марко Кропивницький).

За тим, займенник з прийменником. “І вслід за тим під дужими вітрами дуби хитнулися і пущі загули” (Микола Нагнибіда).

***********************************

Урок 29

Перистий і перістий

“Чи є синонімами прикметники перистий і перістий?”

Ні, бо передають різний зміст.

Перистий – у якого листя формою, будовою схоже на перо (про рослину). “Великі шиби уквітчалися голчастою сосною, перистим папоротником, шовковою травою і всякими іншими дивовижними візерунками, що вишив та вимережив славний морозенко” (Степан Васильченко).

Перістий – 1. З плямами іншого кольору (про масть тварин). “Пропало троє коней перістих” (Іван Нечуй-Левицький); “Перістих гудив Лев овець” (Сергій Воскрекасенко). 2. Який має неоднорідне забарвлення; смугастий, строкатий. “Ой гарбузе ти перістий! Із чим тебе будем їсти?” (Словник Бориса Грінченка). Переносно: неоднорідний. “Перістий натовп селян, звиклих до праці, покірно й разом нахилився, і важко загупала мокра з великих лопат земля” (Григорій Епік). Є ще в українській мові прикметник пірчастий із тим самим значенням, що й у слова перистий. “Між пірчастими складними листками горобин ефектно звисають зібрані у щитки оранжеві плоди” (з журналу). Пірчасті хмари (хмарини) – те саме, що перисті хмари (хмарини).

Отож синонімами тут виступають перистий і пірчастий.

* * *

Креол, метис і мулат

“Які поняття виражають іменники іншомовного походження креол, метис і мулат?”

Пояснює лінгвіст Сергій Головащук.

Креол – 1. Потомок перших європейських (переважно іспанських та португальських) колонізаторів у країнах Латинської Америки.

2. Людина, яка походить від змішаного шлюбу іспанців й індіанців, росіян й алеутів тощо. Метис – 1. Екземпляр, що з’явився в результаті схрещування різних порід тварин чи сортів рослин. 2. Нащадок від шлюбів представників різних людських рас. Зокрема в Америці – від шлюбів індіанців з європейцями. Мулат – нащадок від шлюбів білих і негрів.

* * *

Чому родовий відмінок від лев – лева, але Лев – Льва

“Чому родовий відмінок від загальної назви лев має форму лева, а від імені Лев – Льва?”

Як відомо, в українській мові спостерігається тенденція відрізняти антропологічну власну назву від назви загальної або антропологічної іншого виду (порівняймо: співак, баран з наголосом на останньому складі та Співак, Баран – на першому). Очевидно, бажанням відрізнити їх одну від одної можна пояснити те, що ім’я має форми Льва, Льву, Львом і т. ін.

Ця тенденція підтримується практикою: загальнопоширеними є форми Льва, Львович, Львівна. Підтвердженням правильності форми Льва можна вважати найменування міста – Львів. Адже Львів – присвійний прикметник від імені Лев. Назва його саме так звучить по-українському (а не Левів).

* * *

Калениченко чи Калиниченко

“Як правильно писати по-українському прізвище: Калениченко чи Калиниченко?”

Прізвище, про яке йдеться, має два варіанти: Калениченко та Калиниченко. Перший утворено від імені Каленик, другий – від імені Калина або від назви рослини (калини).

Тому правомірні обидва написання. А для кожного конкретного носія прізвища правильним є той варіант, що відповідає записові у свідоцтві про народження чи в паспорті.

* * *

Здобувач чи пошуковач?

Обидва слова побутують у мові науковців, котрі захищають кандидатські або докторські дисертації. Тож якій лексемі надавати перевагу? Згадаймо, що на титульній сторінці дисертаційного дослідження й на авторефераті написано: “Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата (доктора...).” Отже, дисертація на здобуття, а той, хто захищає її, природно, здобувач, а не пошукувач. Крім того, звернімо увагу на вислів науковий ступінь (ступінь – іменник чоловічого, а не жіночого роду), що цілком закономірно заступив поширене у мовній практиці словосполучення вчений ступінь: адже захищається наукова розвідка, автор її – науковець.

Члени спеціалізованої ради слухають, як виступає здобувач, аналізують захист і присуджують йому науковий ступінь кандидата або доктора. Саме присуджують, а не присвоюють; цю останню дію зафіксовано в іншому вислові: присвоїти наукове звання, наголошується у посібнику “Культура мови на щодень”.

На адресу (а не в адрес) спеціалізованої ради надходять відгуки (якраз цьому іменникові належить пріоритет за місцем у словотвірній будові української мови, а не відзиву) про автореферат. Зачитують відгук провідної (а не ведучої) організації. Висновок автор дисертації заслуговує наукового ступеня, або заслуговує присудження наукового ступеня відповідає сучасним літературним нормам.

Одним рядком

Неправильно

Правильно

інженер-будівник

інженер-будівельник

благополуччя населення

добробут населення

виздоровлення

одужання

ставити у вину

ставити за провину

сердечники

хворі на серце

гребці

веслувальники

виборча ділянка

виборча дільниця

угрупування

угруповання

запорука цьому

запорука цього

здатність гуртувати

спроможність гуртувати

повинні були бути

мали бути

подавати підтримку

надавати підтримку

в ущерб

на шкоду

вірний спосіб

надійний спосіб

гарантійний заробіток

гарантований заробіток

милості прошу

щиро запрошую

мітингуючі

мітингувальники

непримиримість

непримиренність

базова ціна

базисна ціна

обездолення людей

знедоленість людей

об'єм продукції

обсяг продукції

обочина

узбіччя

наступний приклад

такий приклад

***********************************

Урок 30

Красивий чи вродливий?

Гарний, вродливий, красний, красивий, чудовий – ці українські прикметники значеннєво дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Але, як наголошував Борис Антоненко-Давидович, дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна). “Який красивий будинок!” – вигукує співрозмовник, не замислюючись над тим, що, може, ліпше звучатиме: гарний (чудовий) будинок. Ось кілька прикладів із нашої класичної літератури та фольклору: “Гарна, як квітка гайова” (Матвій Номис); “На городі верба рясна, там стояла дівка красна” (народна пісня); “Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво” (Іван Нечуй-Левицький); “Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий” (Матвій Номис). Прикметникові красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає тепер, – він указує не на саму красу, а на те, що робить людину саме такою. “Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став” (казки й прислів’я, що записав Іван Манжура). Як бачимо, українська класика й народна мова широко використовували синоніми, дуже рідко вдаючись до прикметника красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про слова-діалектизми, приміром: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний (“Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка” – закарпатська пісня; “Ловкий парубок” – із живих уст на Полтавщині;

“Вдовине личко красовите” – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши про словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи усне мовлення одним-однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: “Твій вчинок – дуже некрасивий”.

* * *

Воно

“Які особливості має особовий займенник середнього роду воно?”

Він може відповідати роду іменника, якого заступає. (“Послухай море, як воно говорить”, – Тарас Шевченко). А в деяких випадках може й не відповідати, замінюючи іменники чоловічого або жіночого роду: “Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде й дурне” (Словник Бориса Грінченка). Тут займенник воно поставлений замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. “Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того” (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин. Згаданий займенник може замінювати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве або пестливе ставлення до когось. “Гомонить він до мене. А я все мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі... Говорить до мене, а я усе соромлюсь” (Ганна Барвінок). Користуються цим займенником і тоді, коли йдеться про невідому, лиху особу. “Чую, а воно вже в комору залізло й шарудить там” (із живих уст).

Цей займенник може не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука? “А що ж воно таке?” (Леся Українка); “І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла – Ониську та бабу Середиху” (Андрій Головко).

* * *

Що означає слово автокефальний?

Автокефальний, тобто незалежний, дослівно в перекладі з грецької означає “сам голова”. Слово відоме з V сторіччя.

Автокефальними традиційно називають національні незалежні православні церкви, що мають своє самоврядування, свого главу. Вони об’єднуються як рівноправні у Вселенську православну церкву. Найдавніші з них, що існують і досі, – це Єрусалимська, Олександрівська, Царгородська.

Українська православна церква, прийнявши віру від Царгорода (Константинополя), фактично 700 років була автокефальною, доки Москва повністю підпорядкувала її собі.

Новий рух за відродження нашого православ’я почався 1989 року. Нині маємо автокефальну церкву на рідній землі.

* * *

Коли в словах треба писати апостроф, а коли – ні?

Апостроф ставимо:

1. Після губних приголосних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї. Б’ю, п’є, п’ять, в’ю, у здоров’ї, в’язи, В’ячеслав, Дем’янськ, м’ясо, м’яч, мереф’янський, рум’яний, верф’ю, тім’я, Стеф’юк.

2. Після р наприкінці складу. Бур’ян, кур’єр, надвечір’я, матір’ю, міжгір’я, пір’я, на подвір’ї.

3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього. Лук’яненко, Лук’янівка, лук’янівський.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний. Без’язикий, під’їзд, з’єднаний, з’явитися, об’єм, об’ява, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’їжака, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.

5. У словах іншомовного походження після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р. Б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

Після кінцевого приголосного префікса. Ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

Апостроф не ставимо:

1. Коли перед губним є інший приголосний (крім р), який належить до кореня. Дзвякнути, духмяний, мавпячий, медвяний, свято, святкувати, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як. Якщо такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса. Зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

2. Після р, що позначає м’який приголосний. Буря, буряк, крякнути, крюк, рябий, ряд, рядок, ряска, рюкзак; Рясецький, Рєпін.

3. Після губних приголосних та р перед йо. Воробйов, Муравйов, серйозність, курйоз.

4. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х перед я, ю, є в словах іншомовного походження. Бюлетень, пюре; Мюллер, Гюго.

***********************************

Урок 31

Походження і значення слова міщанин

“Від чого походить слово міщанин? Яке значення воно має тепер?”

Міщанин походить від польського mieszczanin – мешканець міста. Передає кілька значень. По-перше, міщанином колись називали людину, що належала до міської ремісничо-торговельної верстви населення, а з 1775 року це слово стало офіційним найменуванням людей, головним чином з дрібної буржуазії, котрі уособлювали в царській Росії окремий стан (нижчий від купецького). По-друге, міщанин уживалося на позначення жителя міста.

Згаданий іменник виступає і переносно. Так кажуть про того, в кого дрібні, обмежені, власницькі інтереси та вузький ідейний і суспільний світогляд. Перші два значення в сучасній українській мові є застарілі: міщанин як назва мешканця міста виразно поступається місцем слову городянин. Проте вона може використовуватися в науковій і художній літературі як історизм.

* * *

Насіннєвий, насінний і насінницький

“Чи є семантична відмінність між словами насіннєвий, насінний і насінницький?”

Часом ці прикметники вважають за тотожні, попри відмінність у значенні названих ними понять. Особливо ця плутанина впадає у вічі, коли розповідають про фахівців, які вирощують рослини для одержання сортового насіння. В інформаціях натрапляємо на вислови насіннєва, насінна й насінницька справа; насіннєва, насінна і насінницька станція; насіннєва, насінна та насінницька бригада. Як же правильно?

У посібнику “Культура мови на щодень” наголошується, що і насіннєвий, і насінний можна сказати про рослини, їхні частини (головка, коробочка), котрі містять у собі зерно, про врожай, призначений для одержання, зберігання, продажу добірних його сортів, про посівні площі й посівний матеріал. Наприклад: насіннєве (насінне) зерно, насіннєвий (насінний) стручок, насіннєва (насінна) картопля, насіннєве (насінне) походження, розмноження, насіннєвий (насінний) фонд, насіннєва (насінна) ділянка, магазин, позичка...

Словом насінницький користуються тоді, коли треба вказати, що об’єкт, позначуваний іменником, пов’язаний із селекційним вирощуванням насіннєвих (насінних) рослин, коли йдеться про окрему галузь сільського господарства, осіб та їхню професійну діяльність.

Отже, правильно: насінницька справа, насінницька станція, насінницька бригада, але насіннєва картопля.

* * *

Трапа і траву

“Чому іменник трап у родовому відмінку закінчується або на -а, або на -у?”

Усе залежить від того, який зміст це багатозначне слово передає. Якщо лексема трап позначає сходи на судні, то флексія в неї -а. Стояти біля трапа корабля (літака). А коли трапом називають сталевий циліндричний резервуар, куди надходять гази від добутої зі свердловини нафти, чи отвір для стікання води в каналізацію (в лазнях, пральнях), тоді наведений іменник у родовому відмінку має закінчення -у.

* * *

Показний і показовий

“Чим розрізняються схожі за вимовою прикметники показний і показовий?”

Показний – 1. Що привертає увагу позитивними якостями. Показні видання. 2. Помітний, привабливий. Показний з себе. 3. Навмисний, підкреслений. Показна парадність.

Показовий – 1. Характерний, типовий. Показовий приклад.

2. Прилюдний. Показовий суд.

3. Зразковий. Експериментально-показове господарство.

* * *

Поезія і поетика

“Чи можна замінювати одне одним слова поезія і поетика?”

Поезія – словесна художня творчість. Антична поезія. 2. Віршовані твори. Поезія Павла Тичини. 3. Окремий твір, написаний ритмізованою мовою. Поезія “Надія” Лесі Українки. 4. Щось прекрасне, величне, піднесене. Поезія праці.

Поетика – розділ науки про літературу, в якому вивчають структуру і творчі засоби поетичних творів, систему художніх форм і принципів. Поетика віршів Володимира Сосюри.

Отже, іменники поезія та поетика не взаємозамінні.

* * *

Перев’язний, перев’язувальний, перев’язочний, перев’язаний

“Які змістові відтінки передають споріднені слова перев’язний, перев’язувальний, перев’язочний, перев’язаний?”

Вони збігаються у значенні “те, що стосується перев’язки”. Перев’язний (перев’язувальний, перев’язочний) матеріал. Перев’язана рана.

Тільки перев’язаний використовується як дієприкметник від перев’язати. Перев’язаний перевеслом сніп.

Тільки перев’язочний уживається в термінологічному сполученні. Перев’язочний пункт. А також у значенні іменника перев’язочна, тобто спеціально обладнане для перев’язок ран приміщення. Перев’язочна розміщена на першому поверсі.

* * *

Приголомшений і приголомшливий

“Чи є відмінність у вживанні лексем приголомшений і приголомшливий?”

Так, є.

Приголомшений – 1. Дієприкметник від приголомшити. Приголомшений ударом. 2. Прикметник. Виражає замішання, пригніченість. Приголомшений вигляд.

Приголомшливий – той, що приголомшує. Приголомшлива звістка.

* * *

Які значення має дієслово жмуритися?

Жмуритися (наголос на першому складі) – мружитися. Дівчинка жмурилася від яскравого сонця.

Жмуритися – грати в жмурки (піжмурки).

* * *

Комунікативний і комунікаційний

Конструктивний і конструкційний

“Яка відмінність між близькозвучними прикметниками комунікативний і комунікаційний, конструктивний і конструкційний”?

Комунікативний – той, що стосується спілкування за допомогою мови. Комунікативний засіб.

Комунікаційний – той, що стосується шляхів сполучення, ліній зв’язку. Комунікаційні шляхи.

Конструктивний – 1. Пов’язаний з конструкцією, конструюванням. Конструктивна схема. Конструктивна деталь. 2. Який може стати умовою для подальшої роботи, творчий. Конструктивний підхід. Конструктивна розмова.

Конструкційний – придатний для конструкцій, споруд, будівель або їхніх частин. Конструкційні матеріали.

***********************************

Урок 32

Шестидесяти чи шістдесяти?

У вживанні числівників мовці часом припускаються помилок. Наприклад, пишуть п’ятидесяти, семидесяти, тридцяти третього. Причина: незнання того, що в складених числівниках на -дцять і -десять відмінюється лише друга частина. Шістдесяти, шістдесятьом, сімдесяти, сімдесятьом. У складних числівниках на позначення сотень відмінюються обидва компоненти: чотирмастами, чотирьомстам. У складних же порядкових числівниках відмінюється тільки останнє слово: двадцять третій, двадцять третього, двадцять третьому.

* * *

Як перекладати російську лексему следующий?

Вона може бути і дієприкметником, і прикметником. Дієприкметник відповідно до певного значення перекладається українською описовою конструкцією зі сполучником: следующий через станцию поезд – поїзд, що проходить через станцію; следующий советам врача пациент – пацієнт, який слухає порад лікаря; следующие из сказанного выводы – висновки, що випливають із сказаного, наголошується в навчальному посібнику “Стилістика ділової мови”.

Прикметник следующий має такі українські відповідники: наступний, дальший, другий. У значенні займенника (як правило, перед перерахуванням або поясненням) це слово передається лексемою такий. Сейчас будут выступать следующие депутаты – зараз виступатимуть такі депутати; скажу вам следующее – скажу вам таке; вызываются следующие лица – викликаються такі особи.

Запам’ятайте відповідники російських зворотів зі словом следующий: в следующий раз – наступного разу; на следующий день – на другий день, другого (наступного) дня; следующим выступает – далі виступає; следующим образом – так, таким чином, у такий спосіб.

* * *

Які трапляються помилки в реченнях з дієприслівниками?

Насамперед варто нагадати, що дієприслівники бувають недоконаного і доконаного виду. Перші утворюються за допомогою суфіксів -учи (-ючи) та -ачи (-ячи): ідучи, співаючи, лежачи, стоячи. Форми із -а (-я) (лежа, сидя, стоя) для сучасної літературної мови є ненормативними. Другі утворюються за допомогою суфікса -вши (-ши): написавши, піднявши, принісши, прибігши, посивівши.

Дієприслівник означає додаткову дію до дієслів-присудків (працював, щось наспівуючи; зрозумівши все, усміхнулася). Отже, дія, що виражається дієприслівником, неодмінно має стосуватися підмета. Приміром: “І зваривши обід, і подавши на стіл, Маруся заливалася слізоньками, відгадувавши певно, що востаннє бачить свого Василечка” (Григорій Квітка-Основ’яненко); “Помітивши, що Остап не рушиться з місця, вона вхопила його під руку і сливе поволокла за собою” (Михайло Коцюбинський). Порушенням норми є речення, в яких суб’єкти дій, виражених дієприслівником і присудком, не збігаються, як-от: “Відпочиваючи у Карпатах, мені надзвичайно сподобалось обслуговування. Спіткнувшись вчора, у нього зломилася нога”. (Виходить, що відпочивало в Карпатах обслуговування, а спіткнулася нога). Дієприслівник не може приєднуватися до пасивної конструкції. “Докладаючи всіх зусиль, урожай збирається без втрат”; “Працюючи тиждень, ремонт був завершений”. У безособовому реченні дієприслівник може вживатися тільки в тому разі, коли у складі присудка є інфінітив: “Іноді доводилось попід віттям і крізь ліани пролазити, мов у темну нору, зігнувшись” (Іван Багряний); “Будували нову хату і біля неї обов’язково висаджували калину, щоб восени, вставляючи подвійні вікна, можна було покласти між шибами пучки червоних грон” (Василь Скуратівський). У інших випадках уживання дієприслівника в безособових реченнях не відповідає нормі: “Вивчаючи географію, у нас не було жодних проблем”; “Граючи в спортлото, мені часто щастить”. Правильно: “Вивчаючи географію, я не мав жодних проблем”; “Коли я граю в спортлото, мені часто щастить”.

* * *

Потискувати плечима чи знизувати плечима?

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів словесного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує нам стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформаційного та емоційного заряду. Виховане мовне чуття неодмінно приверне увагу читача до ненормативних висловів у газетному тексті. Потискувати плечима (рос. пожимать плечами перекладається знизувати плечима), працює спустивши рукави (українською мовою кажуть: працює як мокре горить чи працює аби день до вечора), від’ємні риси характеру (треба: негативні риси характеру). Особливе місце в системі літературної мови належить фразеології, яка надає мовленню виразного національного колориту. Але використання сталих зворотів потребує тонкого відчуття стилістичної системи мови. Неабиякою майстерністю мають володіти перекладачі, добираючи фразеологічні еквіваленти в іншій мові. Наприклад, є в російській два семантично близькі вислови: на вкус и цвет товарищей нет; о вкусах не спорят. В українській їм відповідають: на любов і смак товариш не всяк, а також з іншим експресивним значенням – кому піп, кому попадя, а кому попова дочка.

* * *

Кількість чоловік чи осіб?

Не можемо позбутися російського трафарету в означенні кількості будь-якого колективу, заходу. Називаємо стільки-то чоловік. А в українській мові є милозвучне й адекватне слово осіб. Чому ж ним не користуємося? Констатуємо, що прибуток господарства склав стільки-то мільйонів гривень або частка еродованих земель у районі складає 20 відсотків. Та не складає, а становить, дорівнює. Складати можна сіно в копиці чи гроші на купівлю меблів. Перенасичена наша мова словами відносити, відноситися, віднесений тощо. Постійно кудись когось хтось носить. Львів відноситься до міст західноєвропейського типу. Ні, він належить до цього типу міст. Учитель відносить учня до категорії мрійників, замість зараховує. А учень відноситься до такого визначення негативно, замість ставиться негативно.

***********************************

Урок 33

Дальній в термінологічних сполученнях

Чи можна слово дальній уживати в термінологічних сполученнях?”

Сфера його функціонування обмежується здебільшого розмовним стилем. А в термінологічних стандартах, у книжній мові треба послуговуватися прикметником далекий. Авіація, що долає тисячі кілометрів, – далека, капітан далекого плавання, далеке зарубіжжя.

Переносне значення віддаленості передає тільки ця лексема. Так, про погляд, спрямований у далечінь, або холодні, байдужі очі кажуть: далекий погляд, далекі очі. А людина, яка не думає про щось, не збирається щось робити, – далека від того: він був далекий від жартів (тобто не збирався жартувати).

* * *

Як висловити вдячність комусь?

Подякувати. За народною мораллю, невдячність – то невихованість, черствість. Ці риси завжди осуджують. Існує навіть сталий зворот “чорна невдячність”, який означає “зло замість вдячності за зроблене добро”. Вважається, що дякування – одна з тих дій у житті людини, котру можна виконати лише за допомогою мови, спеціально витворених для цього висловів. Найуживанішими формами подяки є дякую та спасибі, які незрідка мають при собі слова, що посилюють вираження вдячності: щиро, сердечно, красно і т. ін.

Вислів спасибі більше поширений у Східній Україні. Первісне значення “спаси біг” стерлося у свідомості тих, хто розмовляє, про що і свідчить редуктивно-зрощена форма.

Народним етикетом передбачено відповіді на подяку. Їхній вибір залежить від того, за що дякуємо: коли за їстівне, тоді – на здоров’я або їжте на здоров’я, коли за якусь річ із одягу – носи (зноси), носіть (зносіть) здоровий (-а, -і). Вельми поширені відповіді на подяку прошу та будь ласка.

За умов піднесеної тотальності спілкування, в офіційних ситуаціях слова подяки можуть уживатися із дієсловом дозвольте: дозвольте подякувати вам за... Таке стилістичне забарвлення мають й інші конструкції. Приміром: “Прийміть мою найсердечнішу подяку за Ваше щире співчуття” (Михайло Коцюбинський), “Щира дяка Вам від нас обох за надіслані книжки” (Леся Українка). У згаданих висловах яскраво виявляється функція ввічливості, й тому використання їх належить до обов’язкових етикетних настанов, пише журнал-дайджест “Урок Української”.

Хоча бувають і прикрі випадки. Рівненський тижневик “Панорама” опублікував інтерв’ю, в якому один із авторів проекту факсимільного перевидання “Кобзаря” 1840 року розповів, як виник задум, та хто його втілював. Видання справді цікаве. А коли цей чоловік повідомив, що один примірник дарує редакції, то у відповідь, зрозуміло, почув “дякую”. І тоді на те “дякую”, ніби перекреслюючи все, що доти мовив про важливість і цінність автентичного “Кобзаря”, сказав:

– Нема за що.

То є за що дякувати чи подарунок того не вартий?

І ще. Українське спасибі великим не буває – це калька з російського большое спасибо. Уже неодноразово наголошували на цьому українські видання, але знову й знову лунає: “Велике, дуже велике спасибі вам...”

* * *

Спричиняти чи викликати?

Слово спричиняти відрізняється від свого синоніма викликати тим, що пов’язане з негативними наслідками. Спричинити хворобу, спалах епідемії, невдоволення, спротив, але тільки викликати овації, захват, почуття гордості, сміх, радість. Як видно з прикладів, розглядувані дієслова поєднуються з безприйменниковим орудним відмінком. Спричиняти зрідка трапляється також у сполученні з родовим відмінком іменників та прийменником до. У сучасній мові така сполучуваність сприймається як порушення літературної норми. Порівняймо: “Це свідчить про низьку компетентність кадрів на місцях, що й спричиняє невдоволення” (з журналу) і ненормативний вислів: “Це спричинило до ідеологічних помилок” (з газети).

* * *

Питання читача

“Читаю в газетній статті: “Українству був притаманний вражаюче високий рівень народної культури”. Чи доречна тут лексема вражаюче? “

Наша мова знає слово разючий, поширене в літературі та в живому спілкування. То яка була потреба надавати перевагу кальці вражаючий, та ще й у формі прислівника вражаюче? Його міг би замінити котрийсь із синонімів: разюче, винятково, напрочуд або навдивовижу. Звучало б значно краще: “Українству був притаманний винятково високий рівень народної культури”. Наші мовці сьогодні також уживають слабнучий (замість дедалі слабший), задьористо (замість загонисто), пінистий (замість пінявий), ледве чи (замість навряд чи), непосвячений (замість невтаємничений), всеохоплюючий (замість всеосяжний), існуючий (замість сущий, сучасний, теперішній, наявний, здатний існувати), листати (замість гортати), стержень (замість стрижень), чеканити (монети) (замість карбувати).

* * *

Периферійний і периферичний

“Чи є різниця у значенні прикметників периферійний і периферичний?”

Периферійний сполучається з найрізноманітнішими лексемами. Вживаючись із географічними назвами, найменуваннями об’єктів, споруд, закладів тощо, вказує на їхню віддаленість від центру, центральної частини чогось (країни, столиці, міста): периферійне містечко, периферійний театр, зоопарк; периферійна бібліотека, школа, галерея. Поєднується цей прикметник і з найменуваннями людей і є свідченням їхнього “нецентрального” походження, місця роботи, мешкання: периферійний журналіст, периферійна вчителька. У сполученні з назвами предметів характеризує місце виготовлення чи побутування їх: периферійне підприємство, периферійна газета. У переносному слововживанні з абстрактними назвами прикметник актуалізує значення “відсталий”: периферійний погляд, периферійна думка. В останні десятиріччя стосовно технічних пристроїв, систем він передає зміст “додатковий, допоміжний”: периферійна техніка, периферійні пристрої.

У мовній практиці трапляються взаємозаміни типу периферійний кровообіг і периферичний кровообіг. Щоб не припускатися помилок, слід пам’ятати, що слово периферичний усталилося в сучасній літературній мові у значенні “який стосується зовнішньої частини організму, віддаленої від його центральної будови”, наприклад: периферична нервова система, периферичні органи чуття, периферичний зір, периферичні сухожильний і м’язовий апарати.

***********************************

Урок 34

Одинарний та ординарний

“Чи розрізняються значенням прикметники одинарний та ординарний?”

Безперечно, попри те, що вони близькі за вимовою.

Одинарний – не подвійний, який складається з однієї частини. Одинарна рама.

Ординарний – звичайний; банальний; котрий не відрізняється від інших. Ординарне обличчя.

* * *

Питання читача

“Чи можна слово майбутнє в реченні “Мати гаряче вірила в щасливе майбутнє свого сина” віднести до іменників ІІ відміни?”

Мовознавець Євгенія Чак це пояснювала так.

Майбутнє в наведеному реченні є прикметником, який субстантивувався, тобто почав виконувати функцію іменника. Проте його не можна віднести до жодної з відмін іменників.

Як відомо, прикметники передають ознаки тих іменників, з котрими вони пов’язані. Але у прикметниках, що переходять в іменники, відбуваються зміни, спрямовані на зближення з цією частиною мови: категорії роду й числа набувають певної самостійності, а категорія відмінка – іменникових функцій. Наприклад, у наведеному реченні в лексемі майбутнє родова й видова ознаки вже не залежать від іншого слова, коротше, є показником її субстантивування, переходу до категорії іменників.

Субстантивований прикметник, як і іменник, має одну родову ознаку. Так, майбутнє належить до середнього роду, передова (стаття в газеті, журналі) – до жіночого, будівничий – до чоловічого. Якщо субстантивований прикметник виступає в чоловічому і жіночому роді (подорожній – подорожня), то це не форми одного слова, а різні слова. Проте прикметникові іменники зберігають відмінкові закінчення, характерні для прикметника. Порівняймо: майбутнє місто – світле майбутнє; майбутнього міста – світлого майбутнього; майбутньому місту – світлому майбутньому. Отже, прикметники, які переходять в іменники, зберігають прикметникову систему зміни за відмінками, а ті, що вживаються і в однині, і в множині, – за числами.

Маючи прикметникові закінчення, субстантивовані прикметники, природно, не можуть належати до жодної з відмін іменників.

* * *

Селянство не має форми множини?

“Чи правильним є твердження, що іменник селянство не має форми множини?”

Він є збірним. З граматичного боку збірні іменники характерні тим, що вони не мають множини. У них форма однини виражає не один предмет чи одну істоту, а об’єднання багатьох предметів або істот, які не піддаються лічбі. Тому збірні іменники, на відміну від інших, не можуть сполучатися з кількісними числівниками.

Якщо суфікси не додають до змісту основи іншого значення, крім збірності, відповідні іменники мають співвідносні форми однини і множини: козак – козаки – козацтво, селянин – селяни – селянство. У деяких дослідженнях наголошується, що збірні іменники співвідносні з формами множини тих спільнокореневих слів, які означають одиничних осіб або одиничні предмети: студентство – студенти, генералітет – генерали, старостат – старости.

Оскільки іменник селянство позначає сукупність людей як кількісно неозначене й неподільне ціле, що не піддається лічбі, то він є збірним, уживається тільки в однині й співвідноситься з формою множини (селяни) спільнокореневого з ним слова, яке означає одиничну особу (селянин).

* * *

Який синонім у слова невпопад?

Невлад.

* * *

Недо... – разом, окремо чи через дефіс

“Як писати в словах складний префікс недо... – разом, окремо чи через дефіс?”

Цей префікс означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах неповною мірою: недобачати, недовиконувати, недоїдати, недоказувати, недолюблювати, недооцінювати, недочувати; недозрілий, недоказаний, недооцінений, недописаний, недорослий, недосолений, недочутий; недобиток, недоїдок, недокрів’я, недоліток, недорід, недостача, недосяжність, недотепа, недоук, недоторканність. Він пишеться разом, у тому числі з дієсловами. Не плутати з часткою не, що пишеться окремо з дієсловами, які мають префікс до й означають доведення дії до кінця. Недокинув камінь до воріт, але не докинув дров у піч; недочував, але не дочув моїх слів.

Перехідні дієслова з префіксом недо... керують родовим і знахідним відмінками: недобрати два бали, недобрати яблук. Форма родового відмінка вживається тоді, коли кількісне значення не конкретизується.

* * *

Шийковий чи шийний?

В українській мові є обидва слова, але передають вони різний зміст.

Шийковий – який пошкоджує, уражає шийку рослини. “Шийкова гниль – найбільш шкідлива грибкова хвороба в період зберігання цибулі” (з журналу).

Шийний – який стосується шиї, призначений для носіння чогось на ній. Шийні прикраси, “Коли він... повернув голову трохи вбік, Тоня побачила шийні м’язи – прекрасні дужі м’язи фізкультурника” (Олесь Донченко).

* * *

Як правильно: черепаховий чи черепашачий?

Ці прикметники виступають паралельно, проте з різним значенням.

Черепаховий – приготовлений з м’яса черепахи або зроблений з рогових пластинок її панцира. Черепаховий суп. Черепаховий футляр.

Черепашачий – 1. Належний, властивий черепасі. Черепашачий панцир. 2. Переносно: дуже повільний. Спорудження будинку йде черепашачим темпом.

* * *

Їжаковий і їжакуватий

“Яка відмінність між словами їжаковий і їжакуватий?”

Їжаковий – притаманний цій тваринці, пов’язаний безпосередньо з нею. Їжакові голки.

Їжакуватий – подібний до голок їжака, настовбурчений. Їжакувата борода. Їжакувате волосся.

* * *

“Беззаконність чи беззаконня?”

Збігаються у значенні “брак або порушення закону”. Цілковита беззаконність (цілковите беззаконня). У розумінні “властивість чогось, що суперечить закону” вживається беззаконність (чого). Беззаконність дій кримінальних угруповань.

***********************************

Урок 35

Чи тотожні вислови під рукою й напохваті?

Під рукою (руками) означає “поблизу, поряд бути, мати і т. ін.”. Класики пишуть: “Багато читаю, бо під руками велика бібліотека...” (Михайло Коцюбинський), “Тутешня річка теж має назву, проте з певністю встановити її не пощастило, під рукою не траплялося карти” (Юрій Яновський), “Домагайтесь, щоб на хутір сюди виселитись, до землі ближче. Хоч у землянках жили б, та завжди б її під руками, на очах мали” (Андрій Головко). Цей зворот трапляється і в усному мовленні. Але є в українській мові прислівник напохваті, який передає те саме поняття, що й вислів під рукою в переносному значенні: “Стали запорожці в мальовничих позах зі зброєю напохваті” (Олександр Довженко), “Прокіп Журба вже тримав йому напохваті скручену з махорки цигарку” (Василь Кучер). Не слід забувати це слово, тим більше, що воно – таке характерне для народної творчості, з якої нашій літературі треба черпати свій практичний словник, закликав письменник і мовознавець Борис Антоненко-Давидович.

* * *

Бажаючий чи охочий

“Як правильно сказати: бажаючий чи охочий?”

Відомо, що форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому варто уникати незграбного штучного утворення бажаючий (бажаючі). Щоб передати значення “який виявляє готовність або особливу схильність до чогось; який з власної волі зголошується на щось”, можна вдатися до описової конструкції той, хто бажає, ті, котрі, (які) бажають. А можна, не змінюючи змісту фрази, вжити прикметник охочий – він цілком відповідає тому поняттю, що мовці намагаються висловити за допомогою слова бажаючий. Наприклад: “І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі” (Володимир Самійленко), “І ми, в дитинстві до казок охочі, сміялися і плакали не раз” (Любомир Дмитерко), “Охочих послухати завжди було багато, і навіть Микита іноді наставляв довгі вуха” (Петро Козланюк).

* * *

Подібний чи такий?

У нас повелося усно й на письмі не тільки використовувати прикметника подібний у розумінні “схожий із чимось чи кимось”, а й ототожнювати його з висловом такий самий. Навіть більше: цей прикметник майже витиснув з ужитку займенник такий. “Я не проти подібної літератури”; “На подібну літературу є попит”, – часто чуємо. Важко уявити собі критика, що стояв би за подібну, а не оригінальну літературу. Навряд чи є попит і в читачів на неї. То чому б не написати: “На такі видання є великий попит”? Вчувається і певна значеннєва відмінність між висловами подібні помилки й такі помилки.

Мабуть, слід було б, як радив Борис Антоненко-Давидович, залишити за прикметником подібний тільки його синонім схожий: “Вона була так подібна до тієї, що загинула на фронті” (Дмитро Ткач). Коли ж ідеться не про схожість, тоді треба послуговуватися займенником такий: “Христі вперше доводилося бачити таке диво” (Панас Мирний).

* * *

Чому “Таврія” береться в лапки, а фіат – ні?

Назви іноземних марок авто і літаків пишуться переважно без лапок і з малої літери: машини форд, фіат, ауді, мерседес, тойота, літаки мессершміт, кондор, фантом і т. ін. Однак слова української мови, виступаючи в символічному значенні, потребують окремого виділення, що досягається вживанням лапок. Оскільки символічними назвами стають здебільшого власні імена, то в них зберігається велика літера: автомашини “Таврія”, “Запорожець”, автобус “Богдан”, літаки “Мрія”, “Руслан”.

* * *

Чому Микільська Слобідка, а не Микільська слобідка?

За “Українським правописом”, коли означуване слово, що входить до географічної назви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з великої літери: Біла Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк), Великі Луки, Жовті Води, Зелений Гай, Микільська Слобідка, Нова Гвінея (острів), Товста Могила, Ясна Поляна. Так само з великої літери пишуться складові частини географічних найменувань, які означають титули, посади, фах і т. ін.: мис Капітана Джеральда, набережна Лейтенанта Шмідта, бульвар Космонавта Комарова, проспект Академіка Корольова. Прийменники, артиклі й сполучники в складі географічних назв пишуться з малої літери й відокремлюються дефісом: Булонь-сюр-Мер, Порт-о-Пренс, Ріо-де-Жанейро, Сен-е-Уаз, Франкфурт-на-Майні. Артиклі й частки, що стоять на початку іншомовних географічних найменувань, пишуться з великої літери й приєднуються дефісом: Ла-Манш (протока), Ле-Крезо, Лос-Анджелес (місто), Лос-Фрайлес (острови).

В іншомовних складних географічних назвах, що пишуться через дефіс, родові позначення також починаються з великої літери: Іссик-Куль (куль – озеро), Муюн-Кум (кум – пісок), Порто-Алегре (порто – порт), Ріо-Негро (ріо – річка), Хара-Нур (нур – озеро), Аю-Даг, Чатир-Даг (даг – гора).

Якщо ж складова частина такого найменування увійшла в українську мову як загальна родова назва, то вона пишеться з малої літери: Варангер-фіорд, Дю-фіорд. Так само подаються й родові позначення в іншомовних назвах вулиць, майданів, бульварів: Кайзер-плац, Лібкнехт-штрасе (штрасе – вулиця), Пенсільванія-авеню (авеню – широка вулиця), Трафальгар-сквер (сквер – площа), Трептов-парк, Уолл-стрит (стрит – вулиця).

Географічні назви, вжиті в переносному значенні, зберігають написання з великої літери: Версаль (у розумінні “Версальський мир”), Мюнхен (“Мюнхенська угода 1938 року”), Парнас (“Світ поезії”).

Якщо в українських назвах вулиць, проспектів, населених пунктів тощо слова брід, вал, ворота, міст, шлях, тік, яр і т. ін. уже не сприймаються як родові позначення, то вони пишуться з великої літери: Боричів Тік, Добрий Шлях, Козиний Брід, Красні Ворота, Ярославів Вал (вулиці), Гола Пристань (місто), Козинські Горби (урочище), Сухий Яр (село). Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні найменування географічних об’єктів пишуться з великої літери: Туманний Альбіон (Англія), Країна Кленового Листка (Канада), Країна Вранішнього Сонця (Японія), Піднебесна (Китайська Народна Республіка), Буковина, Закавказзя, Закарпаття, Золотоверхий (Київ), Білокам’яна (Москва), Побужжя, Поділля, Покуття, Полісся, Приазов’я, Прикарпаття, Причорномор’я, Слобожанщина.

***********************************

Урок 36

За ініціативою чи з ініціативи?

Слово ініціатива походить від латинського initium – початок. Уживається воно в значенні “перший крок у якійсь справі, почин; активна, провідна роль у діях, заповзятливість”. В українській мові паралельно виступають синонімічні вислови за ініціативою (чиєю) та з ініціативи (чиєї). Наприклад, “За ініціативою молоді в селі збудовано стадіон”, “Журнал “Дружба народів” був створений з ініціативи Максима Горького” ( з газети).

Брати (взяти, забирати, перехопити) ініціативу (до своїх рук, у свої руки) – випереджати когось у дії, вчинку; самому братися за керування якоюсь дією. “З корми в наш бік було спрямовано, очевидячки, не менше чотирьох гвинтівок... Я взяв ініціативу до своїх рук. Нав’язавши брудну ганчірку на палицю, я виставив її в ляду. Кілька куль пронизало її одразу” (Юрій Яновський), “Від утоми він відкинувся на подушку, але, щоб не дати дочці перехопити ініціативу в розмові, зразу ж знову заговорив” (Андрій Головко).

Семантично близьке до іменника ініціатива слово пропозиція. Це те, що виноситься на обговорення, а також порада, вказівка. Воно не обов’язково виражає починання чогось, хоча й не виключає цього, наприклад: виступити з пропозицією, звернутися з пропозицією. Книжний характер таких конструкцій зумовлює використання їх в офіційно-діловому стилі. Синонімічні сполучення з іменником звернення так само властиві переважно офіційним, інформативним повідомленням. Порівняно з лексемами ініціатива та пропозиція він має ширше значення. Його семантика передбачає сполучуваність і з цими словами: виступили з ініціативою, пропозицією, звернулися з ініціативою, пропозицією, звернення з ініціативою, пропозицією.

* * *

Який зміст передає слово башибузук?

У нашій мові воно позначає людину, яка бешкетує: бешкетник, задирака. А відома ця лексема ще з часів середньовіччя, коли в українців були тісні контакти з тюркомовними народами – татарами, турками. У тюрських мовах “буза” – це п’янкий напій із проса типу браги. Його пророщували, виготовляючи солод, а потім заквашували. Напій, залежно від витримки, міг бути легким, як квас, або міцним, як брага. Пили бузу на свята. Цей простий у виготовленні напій поширився і на Кавказ, і на слов’янські терени, особливо на Балкани. “Баш”, “баши” у тюркських мовах означає “голова” (звідси й “башка”).

Отже, башибузук у найточнішому значенні – п’яна голова (з Українського народного календаря).

* * *

Чому в словосполученні закон Ньютона перший компонент пишеться з малої літери, а не з великої?

Ось як пояснювала це мовознавець Євгенія Чак. У документах державного значення, коли йдеться про один конкретний закон, таке слово пишеться з великої букви. Але якщо цей іменник не пов’язується з якимсь конкретним законом або виступає в множині, він подається з малої літери. Наприклад, “Цього вимагає чинний закон”, “Цього вимагають чинні закони”. Закон Ньютона – загальна назва, що належить до термінів, а в таких випадках з великої букви пишеться тільки прізвище.

* * *

Як сказати: “Це правило поширюється на іменники чоловічого і середнього роду чи чоловічого і середнього родів?

У висловах-термінах означуване слово (іменник) звичайно стоїть у формі однини, що підкреслює внутрішній зв’язок понять, виражених однорідними означеннями. Словосполучення чоловічий, середній рід – терміни, а вжита у формі однини лексема рід у наведеному реченні увиразнює внутрішній зв’язок між перелічуваними різновидами цього поняття (чоловічий, середній). Отже, треба сказати так: “Це правило поширюється на іменники чоловічого і середнього роду”.

* * *

“Як слід писати чоловічі й жіночі прізвища типу Нога, Муха в давальному відмінку: Мусі Оксані, Мусі Григорію чи Мухові Григорію; Нозі Людмилі, Нозі Петру чи Ногові Петру?” Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису наших слів.

Загальні назви муха, нога належать до І відміни твердої групи; отож і власні назви – прізвища Муха, Нога, – незалежно від того, хто є їхнім носієм (чоловік чи жінка), мають відмінюватися за твердою групою І відміни. У давальному відмінку однини треба писати: Мусі Оксані, Мусі Григорію, Нозі Людмилі, Нозі Петру.

* * *

Неправильний чи невірний?

Неправильний – який не відповідає певним нормам, істині; помилковий, хибний. Неправильні методи, неправильні уявлення, неправильна відповідь. Ненормативним є вживання у розумінні “помилковий” слова невірний (невірне рішення, невірне тлумачення). Треба: неправильне рішення, неправильне тлумачення.

* * *

Некорисливий чи некорисний?

Обидва прикметники притаманні українській мові, але розрізняються значенням.

Некорисливий – той, хто не прагне до наживи, власної вигоди (про людину).

Некорисний – який не дає користі. Некорисні дії.

* * *

Нездужати і не здужати

Чи мають семантичну відмінність дієслова нездужати і не здужати?

Це однозначно: мають.

Нездужати – хворіти. “Нездужає Катерина, ледве-ледве дише” (Тарас Шевченко).

Не здужати – бути нездатним щось зробити; не змогти. “Не здужав вчасно виконати ваше прохання” (з листа).

* * *

Нескінчений чи нескінченний?

Слова, які є в нашому мовному вжитку, але з різним значенням.

Нескінчений – незакінчений, незавершений. Нескінчена робота.

Нескінченний – той, що триває дуже довго; безконечний. Нескінченні балачки.

* * *

Становити чи складати?

Дієслово становити має багато значень, зокрема вживається в літературній мові в розумінні “бути складовою частиною чогось; являти собою щось”. “Що ж до простого народу, то він становить окремий світ” (Іван Франко); “Мистецтво і театр становили зміст життя Саксаганського” (з книги); “Цікаво, що жіночий організм потребує вдвічі більше заліза, ніж чоловічий. Так, добова потреба в залізі становить для чоловіків близько 5 міліграмів, для жінок – 10” (з журналу). У цьому ж значенні іноді використовують і слово складати; “Це не складає винятку...”, “економічний ефект складає...”. Такі вислови не відповідають лексико-семантичним нормам.

В усному мовленні, в художніх творах часом уживають словосполучення становити собою. Але воно тепер не сприймається як правомірне. Треба: являти собою, становити, бути.

***********************************

Урок 37

Приймати до уваги чи брати до уваги?

Нормативними в нашому мовленні є вислови брати участь, брати до уваги, брати до відома, брати до серця. Наприклад: “- Марійко, – звернувся ласкаво Василь до зажуреної дівчини, – не бери всього так близько до серця” (Іван Цюпа), “Майор сам брав участь у штурмі висоти, і його легко поранило” (Олесь Гончар), “Директор школи брав до відома повідомлення класних керівників” (з газети), “Не треба брати це до уваги” (з живих уст).

Словосполучення приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) в літературній мові вважаються за помилкові.

* * *

Рівенська область чи Ровенська?

“У передмові до “Словника географічних назв України” (Київ, Довіра, 2001) зазначено: “Автор свідомий того, що робота з відродження української системи словотворення прикметників від географічних назв лише розпочинається... Навіть узаконено неправильну назву Ровенської області (неправильно Рівне – Рівненська, треба Ровенська або Рівенська)”. 

“Під впливом офіційних довідників у писемне ділове мовлення, а через нього і в усне ввійшла значна частина чужомовних і штучно утворених прикметникових форм, які у назвах організацій, підприємств та установ України витіснили первісні рідномовні національні форми: Рівненська область замість питомого Ровенська або Рівенська від міста Рівне). Тому треба писати Рівне – Рівенська область, Рівенщина (“Мовознавство”, 1993, № 1, с.52 – 57)”. 

Просимо “Хрещатик” допомогти нам, працівникам щоденних газет, визначитися, як же все-таки правильно подавати ці назви. 

Любов Климчук, м. Київ”.

Пошлімося на авторитетну думку українського мовознавця Олександра Пономарева: “Щодо міста на річці Усті, то корінні мешканці звали його Рівне незалежно від примх різних прибульців. Але наша топоніміка (назви населених пунктів), як і антропоніміка (прізвища та імена), зазнавала впливу інших мов. Перебуваючи в складі Польщі, місто офіційно звалося Rowne (Рувне). Після возз’єднання з Україною в офіційному вжитку було запроваджено не українську назву, а перекручену російсько-польську, що явно суперечило фонетичним законам нашої мови і здоровому глуздові. Українські мовознавці й історики завжди протестували проти цього. Ще в 60-х роках до Верховної Ради УРСР було подане аргументоване клопотання про повернення Рівному, як і іншим населеним пунктам, питомих українських назв. Але тоді саме починався курс на “зближення націй” аж до злиття, і подання мовознавців проігнорували.

У незалежній Україні відновлено назву Рівне. Багато хто цікавиться, як утворити назву області. Якщо йти за граматичними правилами, то мало б бути місто Рівне, а область Ровенська, оскільки в першому випадку маємо закритий склад, а в другому відкритий (пор. прикметники гідний – годен, рівний – ровен). Але короткий прикметник ровен у сучасній українській літературній мові вийшов з ужитку, тому Ровенська сприймається як похідне від осоружного Ровно. Через те в твірному слові Рівне та похідному від нього відбулося вирівнювання основ, унаслідок чого маємо словосполучення Рівненська область”. Отже, так слід уживати його.

* * *

Мова йде чи мова йдеться?

Вислів мова йде і семантично відповідне йому дієслово йдеться завжди виступають із додатком: “Жодна душа не повинна знати, про що йде мова в листі” (Олесь Донченко), “Комбат усміхнувся, розуміючи, що йдеться про флягу вина” (Олесь Гончар). Мова йде про виставу і йдеться про виставу, мова йде про кандидата на пост президента України і йдеться про кандидата на пост президента України.

Як порушення норми сприймається словосполучення мова йдеться замість мова йде або йдеться. Неправомірне також уживання в усіх стилях, окрім поетичного, вислову річ іде (з цим самим значенням).

* * *

Поділяти чи розділяти думку?

Як засвідчує мовна практика українських письменників ХІХ і ХХ століть, у сполученні з іменниками думка, погляди, позиція, оптимізм, тривога, почуття тощо переважно вживається дієслово поділяти. “Микитині мрії поділяла з ним дружина його Параска Семенівна” (Юрій Яновський), “Післяполудневе сонце пекло й кволо всміхалося з сизого неба, наче поділяло мій радісно-журливий настрій” (Євген Гуцало).

Значно рідше, зазначають автори посібника “Культура мови на щодень”, бувають відповідні вислови з дієсловом розділяти. Розділяють, як правило, землю, межу, калач, стіл і т. ін. Інколи, щоправда, натрапляємо на звороти розділяти радість (тугу) і подібні. Приміром: “Дорош не відповів, але видно було, що він не розділяє захоплення Оксена” (Григорій Тютюнник).

Лінгвісти радять надавати перевагу сполучуваності типу поділяти почуття, долю, радість, обурення, ідеологію і под., яка набагато активніша.

* * *

Чи тотожні слова інтерес і цікавість?

Тотожні, але не в усіх випадках. Спільним значенням обох іменників є “бажання, намагання про щось дізнатися”. Інтерес, як і цікавість, викликає те, що ми бачимо вперше, що привертає увагу. З інтересом (цікавістю) аспірант ознайомлювався з новинками літератури.

Значення “увага до чогось”, “захоплення чимось” передають синонімічні вислови інтерес до наукової праці – цікавість до наукової праці. У розумінні “те, що найбільше цікавить когось, що становить зміст чиїхось думок і турбот” уживаються відповідно слова зацікавлення та інтереси, переважно у формі множини. Коло зацікавлень молоді, духовні інтереси нації. Іменник інтерес також передає зміст “те, що йде на користь комусь, чомусь, відповідає чиїмось прагненням, потребам”, скажімо, пильнувати свого інтересу, дбати про спільні інтереси. Звідси й звороти в інтересах чиїх (кого), в інтересах чого, інтереси кого.

Інтерес – це ще й “вага, значення”: дослідження має теоретичний інтерес; праця втратила для нього інтерес. Іменник інтерес зрідка вживається і в розумінні “діло, справа”. “Сусід прийшов до нього з інтересом” (тобто з якоюсь справою).

До речі, російському вислову остаться при пиковом интересе відповідає український лишитися ні з чим.

***********************************

2003

Урок 1

Область – галузь – ділянка

Область у нас – адміністративно-територіальна одиниця. “Батько одвіз матір до родичів на село в Харківську область” (Леонід Смілянський). А також місцевість, де поширені певні явища. У такому разі цей іменник поєднується з означенням: “Гарячі джерела трапляються в областях чинних і згаслих вулканів” (з журналу). Полярна область.

Сфера якоїсь діяльності зветься галузь (царина). Отже, згідно з лексичними нормами слід казати й писати: в економічній, культурній, медичній галузях, у галузі судочинства, права і т. ін. Очевидно, під впливом російської мови з аналогічним значенням часом помилково вживають і слово область. “Нинішнього року знизилися показники в деяких областях (треба: галузях) народного господарства”, “Піднесення виробництва спостерігається в області промисловості” (з газети). Поняття “частина людського організму”, буває, теж називають область замість правильного відповідника ділянка. Болі в ділянці (а не в області) грудей, хребта.

Запобігати кому чи чого?

Запобігати в значенні “заздалегідь відвертати щось неприємне, небажане” вимагає після себе давального відмінка (чому?). Запобігати аваріям, війнам, втратам, помилкам, руйнуванню і т. ін. “Дивні ті люди, бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові” (Михайло Коцюбинський).

Неправильно після цього дієслова ставити питання чого? Хоча як виняток використовують фразеологічне словосполучення запобігати ласки, що означає “шукати, домагатися чиєїсь прихильності”. Приміром: “А Юрко все запобігав ласки в батька та матері...” (Іван Нечуй-Левицький), “Як кожен магнат, він (Потоцький) зневажав дрібну шляхту і, як кожен магнат, запобігав її ласки” (Зінаїда Тулуб). У розумінні “догоджати комусь, підлещуватися до когось” згадане дієслово вживають також у поєднанні з прийменником перед та іменником або займенником (запобігати перед ким?). “Його боялись, перед ним запобігали” (Спиридон Добровольський).

Прозовий – прозаїчний

Чи є різниця у вживанні цих прикметників?

Обидва утворені від іменника проза, що виступає в значеннях: прямому – “мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване”, “невіршована література, на відміну від поезії”; в переносному – “буденне, нудне, одноманітне в житті”.

Донедавна в усіх значеннях використовували прозаїчний. Проте останнім часом слова прозовий і прозаїчний стали розрізняти семантично. Переносно, як і раніше, вживають прозаїчний. “Цей прозаїчний Рябов зіпсував йому всю промову” (Олександр Довженко), “В моїй уяві якось не вкладалося, що поет може працювати на такій прозаїчній посаді, як секретар сектора” (Олесь Донченко). А от у розумінні “властивий прозі як роду літератури” чимраз частіше послуговуються лексемою прозовий, а не прозаїчний. “Геніальна українська поетеса Леся Українка створила багато художніх речей неминущої вартості – ліричних віршів, поем, творів драматичних і прозових” (з журналу).

Понад те чи крім того?

Коли ми простежимо, як виникла ідіома (фразеологізм) понад те, то переконаємося, що це сталося через калькування звороту сверх того, досить поширеного в усній та писемній практиці росіян: “У нас вышел запас воды, и сверх того, мы устали”. Українці в таких конструкціях традиційно вдавалися до інших зразків: поза тим, крім того, до того ж. “Спосіб видався дорогим і до того ж (крім того, поза тим) ризикованим”. Жодної потреби долучати до них ще й понад те, скопійоване з російської, не було і немає, наголошує відомий мовознавець Святослав Караванський.

Замінюючи дієприкметники

Багатство нашої мови якраз і полягає в тому, що вона має безліч способів уникати не властивих їй форм. Узяти хоча б заміну активних дієприкметників теперішнього часу:

вражаючий – що вражає, разючий, здатний вразити, вразливий

всеохоплюючий – всеосяжний, всебічний, універсальний, поголовний, панорамний, всеохопний

всеперемагаючий – всепереможний, звитяжний, здатний здолати все

граючий – що грає, зайнятий грою, звиклий грати, гравець, гральний

діючий – який діє, покликаний (згодний, готовий, звиклий) діяти, діяльний, активний, чинний, дійовий, робочий, ходовий, у дії, в роботі

домінуючий – що домінує, найпоширеніший, здатний домінувати, панівний, завжди в більшості

триваючий – що триває, не припинюваний, тяглий, безперервний

шокуючий – який шокує, здатний приголомшити, звиклий шокувати, шоковий, приголомшливий, неймовірний, шокувальний, моторошний, непристойний, як грім з ясного неба

Не витоки – джерела

Іменник витоки запровадили в наш ужиток ті, хто конвертує своє українське мовлення з російського думання. У мові північного сусіда – не живій, а книжній – оддавен існує лексема истоки. Истоки первобытной культуры, истоки гуманизма, истоки казачества.

Наша мова з перших днів свого літературного буття була близька до народної, і в ній якнайменше вживано книжних слів. Письменники та просвітяни намагалися виробляти літературні норми на підставі живих форм. І ця демократична засада сприяла поширенню української мови. Тому те, що в російській означувано іменником истоки, в нас передавали словами джерела чи корені, й не завжди у множині. Так, говорячи про натхнення, ми можемо застосовувати і множину, й однину. Джерело натхнення або джерела натхнення. В інших випадках вживаємо множину: джерела первісної культури, джерела гуманізму, але корені козацтва. Що ж до слів витоки, витік, то вони штучні, не властиві українському мовленню й не бажані для вживання.

***********************************

Урок 2

Передплата – підписка

Іменники, що передають різний зміст.

Передплата – замовлення на друковане видання з попереднім внесенням плати за нього. “Завершується передплата на газети і журнали” (з оголошення).

В усному мовленні іноді замість слова передплата вживають підписка, а замість передплатник – підписчик. Така заміна помилкова. Лексема підписка має інше значення – “письмове зобов’язання або підтвердження чогось”. Наприклад: “Я ладен дати вам підписку, що визнаю ваше повне авторство” (Іван Кочерга). “Оформляйте справу до суду... Підписки про невиїзд брати не треба” (Василь Кучер).

Не біблейський, а біблійний

Чимало українських відносних прикметників утворюються від іменників іншомовного походження: емоція – емоційний, релігія – релігійний, тенденція – тенденційний. Тож слід надавати перевагу формам біблійний, міліційний, поліційний перед створеними за російським зразком біблейський, міліцейський, поліцейський.

У даний час чи нині?

У засобах масової інформації, виступах депутатів та урядовців, у офіційно-ділових, наукових текстах часто натрапляємо на вислови в даний час, у даній справі, в даній роботі тощо. Такі канцеляризми збіднюють, знебарвлюють мову, позбавляють її милозвучності. Тому перш ніж уживати слово, треба брати до уваги, яке значення в ньому закладено. Даний – це дієприкметник, утворений від дієслова дати. Виникає запитання: хто той час дав? Хто дав ту роботу (доручення, завдання)? У названих зворотах, якщо хоч трохи подумати, лексема даний не має сенсу. Чому не сказати без бюрократичних викрутасів нині, тепер (замість у даний час), у цій справі, у цьому творі? Можна дібрати й інші повноцінні вислови, радить відомий лінгвіст Олександра Сербенська. Вона зауважує, що дані, дано використовують доречно математики (дано: х=50, дані комп’ютера). У діловому мовленні відчутна тенденція замінювати словосполучення дані про автора на відомості про автора.

У першу чергу – насамперед

Багато хто вживає зворот до цих пір. Усі слова українські, але “українськість” вислову втрачено. А чому не активізувати наш гарний прислівник досі?

Доволі поширене словосполучення в першу чергу. Та насправді ніякої черги нема, зате є в мові витворені (вже на національному грунті) прислівники насамперед, найперше, передусім (передовсім) . Треба тільки ширше ними користуватися.

Хрещений – хресний

Мовці роблять похибки, замінюючи ці слова одне одним. Батько, мати, батьки – хрещені, а хресною може бути тяжка життєва дорога. Правильно: хресний шлях пройшов (шлях, устелений хрестами).

Кожного дня – щодня

Таких синонімічних утворень, які функціонують паралельно, багато: кожного року і щороку, кожного четверга і щочетверга, кожного ранку і щоранку. Під дією інтерференції (чужих “напливів”) у мовленні деяких українців закріпилися фрази, структурно однакові з російськими чи подібні до них. Той, хто “чує” свою мову, вживатиме лексеми з префіксом що-: щочетверга, щодоби, щоквартальний, щодуху, щомиті, щоразу, щонайменше, щосили. Як бачимо, побудови з цим компонентом – продуктивний словотвірний тип з власними моделями (наприклад, прислівники зі значенням часу: щоночі, щопонеділка, складні синтаксичні форми найвищого ступеня порівняння прикметників: щонайвищий, щонайдовший, щонайкращий, щонайміцніший).

Непосвячений чи невтаємничений?

Деякі автори пишуть непосвячений (у якусь справу) замість невтаємничений, задьористо замість загонисто, пінистий замість пінявий, ледве чи замість навряд чи, відстоюють усе, що можна боронити, а коли йдеться про погляди, то й обстоювати. Неважко простежити за цим тотальне, невідступне засилля суржику.

Товщий – товстіший

Від прикметника товстий можна утворити дві форми вищого ступеня порівняння: товщий і товстіший. Перше слово виступає в усіх значеннях, друге – тільки в значенні “повніший”. Наприклад, про якогось череваня кажуть, що він товщий або товстіший за іншого.

Наприклад – до прикладу

Українська мова має велику кількість вставних слів і речень, виразистих, містких прислівників тощо. Втім, в активному обігу журналістів уся ця щедрота, зауважує член-кореспондент НАН України Віталій Дончик, використовується лише якоюсь мізерною часткою. Прикметно, що тільки-но хтось із мовців вдається до ширшого й різноманітнішого лексикону, це відразу приємно відчувається. Паралельно ж бо існують наприклад і приміром, до прикладу (підкреслено рідше вживаних); мабуть, очевидно й очевидячки; звичайно і зазвичай; безумовно і поза сумнівом; напевне і певне; нарешті, зрештою і врешті-решт; по суті та власне, властиво; на мою думку і на мою гадку; правду (відверто, щиро) кажучи і правду сказати. А такі слова, як либонь (мабуть), далебі (справді, правду кажучи), годі запам’ятати й деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих. Маємо, однак, і протилежний приклад. Діалектний прислівник наразі (зараз) з чиєїсь легкої руки ожив у мові ЗМІ, тепер його незрідка вживають, хоча й не завжди до місця, але сам факт такої “реанімації” слова втішає. Рідше звучать впродовж року, ніж протягом року (трапляється і взагалі помилкове на протязі року); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на, ніж через те. Часто трапляється в тому числі, хоч цей канцелярит у багатьох випадках успішно замінюється лексемою зокрема (є ще й зосібна). Майже незрушно лежить семантично багатий, різновідтінковий шар слів на аби- (абихто, абикуди, абичий, абищиця, хіба що не забуваємо абияк), ані- (анітелень, анітрохи, аніскільки, анічогісінько), казна- (казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-коли).

***********************************

Урок 3

Безрозсудний чи нерозсудливий?

Жоден словник, виданий до погрому української інтелігенції (1933 рік), форми безрозсудний не наводить. Її притягли за вуха до СУМу в часи так званого злиття мов, переклавши з російської. Однак це слово в нас так і не прижилося, бо маємо власні питомі відповідники нерозсудливий, нерозважливий, необдуманий, безглуздий, безоглядний, відчайдушний. Ними й треба послуговуватися.

Не посадова особа, а урядовець

Радянська бюрократія відгороджувалася від народу своєю окремою канцелярською мовою. Вона не приймала на роботу двірника, а зараховувала людину в штат у якості двірника. У цьому ключі виникло й словосполучення должностное лицо замість колишнього чиновник. Йдучи за таким зразком, в УРСР швидко спекли вислів посадова особа, тоді як маємо чудову лексему урядовець. Посадова особа – мертве утворення, що використовується лише в офіційних паперах. А іменник урядовець набуває чимраз більшого поширення в різних мовних стилях.

Права людини – людські права

Відповідно до російського звороту права человека вживають права людини. Але українській мові притаманніша форма людські права. У творах класиків натрапляємо на словосполучення людська постать, людське житло, людське тіло і т. ін. Тож і українські закони мають боронити людські та громадські права й свободи.

Галина – Ганна – Галя

Читачі запитують: чи правильно Ганну називати Галею?

Галина і Ганна з походження різні імена. Перше прийшло до нас із давньогрецької мови, де означало “спокій, ясність, безтурботність”, друге – переклад гебрайського (староєврейського) імені Channa, що мало значення “благодать, ласка, дарунок”. Поетеса Анна Ахматова називала його “найсолодшим для губ людських і слуху”. Це наймення офіційні, тобто такі, що фіксуються в документах. Але в усному мовленні вживають пестливі форми: від

Галина – Галинка, Галка, Галя; від Ганна – Ганнуся, Ганя, Галя. Таким чином, Галя – розмовна форма, утворена і від імені Галина, і від імені Ганна.

Попередити можна когось про щось

У реченнях “Попередити хворобу легше, ніж її лікувати”, “Правоохоронці попередили вбивство бізнесмена” (з газети) дієслово попередити явно не на місці. Попередити можна когось переважно щодо небажаних наслідків чогось: “Бувало й таке, що Бронко попереджав: сьогодні в нього термінова робота і він затримається в друкарні” (Ірина Вільде), “Багато я вам не покажу, заздалегідь попереджаю” (Юрій Смолич).

Отже, попередження – це наперед зроблене повідомлення, здебільшого неприємне чи навіть трагічне. Тому наведені вище газетні речення доцільно відредагувати так: “Запобігти хворобі легше, ніж її лікувати”, “Правоохоронці відвернули вбивство (чи запобігли вбивству) бізнесмена”. Відвертати нещастя, запобігати біді.

Попередній – передчасний

У приміщенні автовокзалу висіла табличка “Каса передчасного продажу квитків”. Звичайно, передчасного продажу квитків ніхто не рекламує, бо цього не буває, зауважують автори довідника “Культура української мови”. Існує практика попереднього продажу квитків, тобто організованого заздалегідь у залізничних, автобусних, театральних та інших касах.

Основне значення прикметника попередній – “який відбувся, стався раніше; який передував чомусь”. Наприклад: “Ще голова дзвеніла від попереднього вибуху, ще зрушена земля сипалася в окоп, а повітря вже знов гойдалося, завивало, пружинило, втискаючи тебе в землю” (Олесь Гончар). У цього значення є відтінок – “той, що був безпосередньо перед чимось”. “Гальванеску, котрий натомився за день та попередню безсонну ніч, заявив, що ляже спати” (Юрій Смолич).

Друге значення – “такий, як і раніше”: “Дальші томи... надішліть на попередню адресу” (Михайло Коцюбинський). У формі середнього роду це слово може виступати і як іменник: “Здавалося, що проминула вічність, що попереднє раптом упало у прірву”.

А головна семантика лексеми передчасний – “який з’явився, настав дочасно, якого не чекали”. “Сніг передчасний розтанув” (Максим Рильський), “Нас не зігне старість передчасна” (Любомир Дмитерко).

Діти – немовлята

У розмовному стилі використовуються синоніми дітлахи, дітлашня, діти. Однак варто розрізняти змістові відтінки слів дитина, маля, немовля. Малям можна назвати і зовсім маленьку дитину, і молодшого школяра: “Маля спало солодким сном”, “Малята й старшокласники працювали на суботнику” (з газети). Немовлям називають тільки грудну дитину, яка не вміє говорити. Є пестливі форми цього слова: немовлятко, немовляточко.

Кримінальний – карний

У деяких значеннях ці слова вживаються паралельно. Кримінальний (карний) злочин. Але у сучасній юридичній практиці надається перевага слову кримінальний. Кримінальний кодекс, кримінальне право, кримінальне слідство, кримінальна справа.

Тільки кримінальний треба ставити, коли йдеться про художній твір: кримінальний роман, кримінальна повість. Прикметний карний виступає також у значенні “каральний”. Карний загін, карна експедиція, карний меч.

Управа – вправа

Розрізняються значенням. Управа (застаріле) – установа, що розв’язує громадські, станові та адміністративні справи. Волосна управа, лікарська управа, рудна управа. А також сила, спроможна зупинити когось у його незаконних діях, сваволі тощо. Знайти на нього управу, немає управи на хулігана. Вправа – розвиток певних якостей, навичок систематичною роботою. Мій сусід щоденно виконує спортивні вправи.

Вникати – уникати

Дієслова, які не можна взаємозамінювати, бо в них різні значення. Вникати (в що) – намагатися зрозуміти суть чогось, розібратися в чомусь. “- Навряд чи зможемо ми вам порадити щось, не вникнувши в суть справи” (Юрій Шовкопляс).

Уникати (кого, чого) – прагнути не спілкуватися з кимсь, цуратися когось, не бажати чогось, рятуватися від чогось. “Я намагався уникати особистих зустрічей з нею” (Петро Гуріненко), “Ви все якось уникаєте розмовляти про те, що мене найбільше хвилює!” (Захар Мороз)

***********************************

Урок 4

Висвітлювати – освітлювати – освічувати

Перше з дієслів у літературній мові вживають здебільшого переносно – “показувати, розкривати, пояснювати, розповідати”. Наприклад: “Твори Івана Карпенка-Карого на історичну тему правдиво висвітлювали героїчну історію українського народу” (з журналу). Зрідка ця лексема виступає й у прямому значенні: “До місця події під’їхав зустрічний “опель” і, не розминаючись, спинився, яскраво висвітлюючи фарами” (Іван Ле). Освітлювати – кидати проміння світла на когось, щось. “Вогонь палахкотів у печі й освітлював хату” (Василь Стефаник). Можна сказати: освітлений багаттям, полум’ям, прожектором, лампою, сонцем, а переносно – щастям, радістю, благородством. Цим словом ще користуються на означення рідини, з якої вилучено сторонні домішки й вона стала прозорою, світлою. Освітлена вода, освітлений сік.

Помилкою є вживання дієслова освітлювати (освітлення) у значенні “пояснювати, розкривати щось” замість висвітлювати (висвітлення). Приміром: “Я як представник центральної преси мушу написати критичну статтю про вашу фронтову газету. Вона не освітлює (?) на повний голос рядових героїв” (Олександр Корнійчук). Освічувати – робити когось обізнаним, поповнювати чиїсь знання, навички. “Я пробував освічувати селян, освічувати у всіх питаннях громадянського, матеріального і духовного життя” (Іван Франко). Отже, у висловах освічена вулиця, освічене електричними вогнями місто слова освічена, освічене слід замінити на освітлена, освітлене.

Гімнастерка – гімнастьорка

Яка з цих форм правильніша?

Російському наголошеному ё після приголосного в українській мові здебільшого відповідає е: тёлка – телиця, новосёл – новосел; те саме спостерігаємо і в словах іншомовного походження: шофёр – шофер, киоскёр – кіоскер, прожектёр – прожектер. Але лён – льон, костёл – костьол (хоч трапляється й костел). У мовній практиці надають перевагу формі з е, бо вона більш правомірна. Це й зафіксовано в “Словнику української мови”: “Гімнастерка, рідко гімнастьорка. Військова формена сорочка з цупкої тканини з відкладним або стоячим коміром”. “Словник-довідник з правопису та слововживання” Сергія Головащука, “Орфографічний словник української мови” подають тільки форму гімнастерка. І це правильно.

Сусіда – сусід

Серед поширених раніше варіантів сусіда і сусід другий став частіше вживаним у літературній мові останнього часу, тому й у родовому відмінку множини закріпилася форма із закінченням – ів: сусідів.

Ігнорувати порадами чи поради?

Чи можна вживати дієслово ігнорувати з додатком в орудному відмінку (приміром, “Петренко ігнорує порадами друзів”)?

Ігнорувати походить від латинського ignorare – “не знати” і має значення “навмисне не помічати когось або чогось, не рахуватися, не брати до уваги”. Вимагає після себе додатка в знахідному відмінку (ігнорувати кого? що?). “Дівчата невмолимо замикали вікна, зсовували занавіски й намагалися ігнорувати те, що стукало вже... до їхніх юних сердець” (Юрій Яновський), “Оскільки мистецтво основним своїм об’єктом має людину, воно не може ігнорувати багатства виявів її життя” (з журналу).

Вживання слова ігнорувати з додатком в орудному відмінку (ігнорувати порадами друзів) – помилкове. Треба: ігнорувати поради друзів.

Свідчити, а не давати показання

Дієслово свідчити (свідчення) наші засоби масової інформації нерідко замінюють незграбним словосполученням давати показання (копія російської форми). Цей мовний динозавр потрапив навіть у тексти офіційних документів, що дуже прикро.

Синоніми, та не ті

Тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Тому досі багато хто залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, виступаючий, всепоглинаючий, дислокуватися, добросовісний, економити, значимий, кафетерій, корзина, кофеварка, настійливий, переважаючий, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращими синонімічними відповідниками: добробут, вирушати, промовець, всепоглинний (всепоглинальний), розміщуватися (розташовуватися), сумлінний, заощаджувати, значущий, кав’ярня, кошик, кавоварка, наполегливий, переважний, приймальня, суперечність, початківець. Ігнорувати ці оригінальні елементи української лексеми немає жодних підстав.

Меморіальний – пам’ятний

Мають не тільки спільне значення, а й відтінки, за котрими розрізняються, не завжди однакову сполучуваність.

Меморіальний – слово іншомовного походження (memorialis латинською означало “пам’ятний”). У сучасній українській мові виступає зі значенням “той, що служить для увічнення пам’яті якоїсь особи або визначної події”. Меморіальний знак, меморіальна дошка, меморіальний комплекс.

Пам’ятний – прикметник, в якого куди ширший спектр значень, ніж у синонімічного йому тільки в одному з них меморіальний. Це – “що добре зберігся в пам’яті, довго пам’ятається”: “Ох, і ловилися ж прокляті коропи в те літо пам’ятне” (Максим Рильський). А також “про якого пам’ятають”: “Не трепетать від пам’ятного стуку” (Любов Забашта). Синонімами до цього значення є знайомий, відомий. Уживається пам’ятний і для позначення того, чого не можна забути, синонімізуючись зі словом незабутній: “Все про нього, все про славного, вічно пам’ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша” (Гнат Хоткевич).

А близькі пам’ятний і меморіальний у значенні “який слугує для запам’ятовування, для нагадування про когось, щось”: “У Києві багато пам’ятників, пам’ятних плит і стел, меморіальних дощок” (з газети). Вислів меморіальний пам’ятник – неправильний, бо є тавтологічним сполученням.

***********************************

Урок 5

Відповідаємо на запитання читачів

Бєларусь чи Білорусь

“Яку назву вживати: Бєларусь чи Білорусь?”

Ось що пише мовознавець Олександр Пономарів: “Як тільки комусь із керівників Білорусі заманулося, щоб усі називали їхню країну Бєларусь, то першими відгукнулися українські засоби масової інформації. Ті, хто каже “Бєларусь”, гадають, начебто вони цим виявляють повагу до Білорусі. Але ж не можна цього робити коштом такої самозневаги, нехтуючи власну історію, культуру, традиції свого народу. Адже, скажімо, поляки писали й писатимуть, вимовляли й вимовлятимуть Бялорусь, а греки навіть Левкоросія (від левкос – “білий”). І це аж ніяк не принижує ні білорусів, ні їхньої незалежності. Не варто й нам запроваджувати написань, котрі не відповідають ні лінгвістичним, ні логічним законам. Бо якщо Бєларусь, то тоді треба й бєларуси, бєларуська мова і т. д. Так можна зайти дуже далеко. Аби догодити, наприклад, німцям (бо ж вони не німі!), почнемо називати цей народ дойчами, а їхню країну Дойчландією або Германією (як нерідко можна почути по Українському радіо й телебаченню). Та найкраще згадати, що ми народ із давніми історичними традиціями, що про білорусів ми дізналися не після Біловезької наради. І називати їх, як і раніше, білорусами, їхню мову – білоруською, а їхню Вітчизну – Білоруссю”.

* * *

Чистьте чи чистіть

“Яку форму має дієслово чистити в 2-й особі множини наказового способу – чистьте чи чистіть?”

Оскільки в 2-й особі однини наказового способу дієслово чистити має форму чисть, то в 2-й особі множини воно закінчується на -те: чистьте.

* * *

Як грамотніше: стелиться чи стелеться?

В українській мові є два дуже близьких дієслова, фактично варіанти того самого слова – стелитися і слатися. Від стелитися 2-га особа однини теперішнього часу – стелиш, а від слатися – стелеш. Тобто стелитися – дієслово другої дієвідміни, слатися – першої. Саме тому існують і дві форми в 3-й особі однини теперішнього часу: стелиться й стелеться.

* * *

По-соціал-демократичному чи по-соціалдемократичному

“Як слід писати: по-соціал-демократичному чи по-соціалдемократичному?”

Якщо складний прислівник утворено від складного прикметника (соціал-демократичний) за допомогою префікса по- і суфіксів -ому або -и, то він пишеться з одним дефісом: по-соціалдемкратичному.

* * *

Два з половиною раза чи два з половиною рази

“Як сказати: два з половиною раза чи два з половиною рази?”

Кількісний іменник раз у поєднанні з числівником та іменником половина має форму рази (два з половиною рази). Якщо цей самий числівник виражений десятковим дробом, то раз набуває форми родового відмінка: два й п’ять десятих раза.

* * *

Відігравати значення

Чи нормативне словосполучення відігравати значення?

Оскільки вислів відігравати роль семантично тотожний зворотові мати значення, їх іноді плутають, утворюючи неправильне сполучення відігравати значення. Ще одна поширена стилістична помилка: вживають вислів відігравати функцію замість виконувати функцію.

З фразеологізмом відігравати роль часом трапляється й така трансформація: деякі мовці відігравати замінюють дієсловом грати і припускаються вже іншої похибки. Сказати це не грає ролі не можна. Зворот грати роль доречний у застосуванні до акторів або до людей, які видають себе за когось: “Степан грав роль великого начальника”, тобто прикидався ним.

* * *

Туристський і туристичний

“Чи треба паралельно вживати слова туристський і туристичний?”

Варіант туристський перекриває значення туристичний, сполучаючись зі всіма словами, що стосуються туризму. Це професійний термін, яким широко послуговуються міжнародні організації: туристська галузь (потенціал, центри, об’єкти, діяльність, компанії, представництва, послуги, середовище, практика, проекти, зв’язки, кадри, індустрія, комплекс, ресурси).

Варіант туристичний неприродний з низкою лексем, які змістово поєднуються з поняттям “турист”: база, табір, вогнище, стежка, маршрут, путівка і т. ін. Цього “конкурента” силоміць нав’язали нашій мові. Тепер тільки й чуєш: туристична агенція, туристична фірма, туристичне бюро. А в спеціальній літературі про туризм різнобій: одні автори пишуть туристський, інші – туристичний. Треба відновити справедливість, щоб прикметник туристський, як і колись, охоплював усе коло понять про цю галузь.

* * *

Автор піднімає, порушує чи розв’язує проблеми?

“Як правильно: автор піднімає, порушує чи розв’язує проблеми?” По-перше, наголошувала лінгвіст Євгенія Чак, ці слова за змістом не тотожні: перші два – піднімати, порушувати – означають “привернути увагу до якогось питання, справи,” а третє – розв’язувати – “вирішувати їх”. Порушення проблеми ще не означає її розв’язання. Тому в один семантичний ряд ставити ці дієслова не можна.

По-друге, у сполученні з словами питання, проблема, справа, клопотання за нормами сучасної літературної мови, коли йдеться про значення “пропонувати для обговорення, розв’язання”, вживають дієслово порушувати або його контекстуальні синоніми ставити, висувати, розпочинати тощо. Однак використання лексеми піднімати замість порушувати нині сприймається як стилістичне відхилення.

Отже, краще сказати: “автор порушує проблеми...” або (з іншим значенням) “автор розв’язує проблеми...”

* * *

Чи виступає в множині іменник жах?

Є слова, що їх здавна повелося вживати тільки в однині. До них належать переважно ті, які позначають людські емоції: любов, кохання, тугу, смуток, сум тощо. Адже не кажемо: “Петренко відзначався любовами до багатьох людей” або “Щеміло серце від великих смутків”. Виняток становить хіба що іменник страх (у Марка Вовчка знаходимо: “Не нагадуй про страхи – поминули вони”).

Слово жах означає “надзвичайний страх”: “Тоді латинців жах напав” (Іван Котляревський). А страхіття передає зміст “чудовисько, потвора, яка наганяє страх на людей”. Нерідко воно є синонімом іменника жах, який у множині не виступає. Тому відповідно до російського звороту ужасы войны треба писати страхіття війни, а не жахи війни (так кажуть ті, хто не в ладах з українською мовою).

Як правильно: рубльовий чи рублевий?

Коли Радянський Союз розпався, нові незалежні держави, що постали на його теренах, запровадили національні валюти, а Росія успадкувала рубль. Ми вживаємо цю назву без перекладу, однак виникла проблема з утворенням прикметника. Деякі засоби масової інформації вподобали форму рубльовий. Але вона суперечить нормам української мови, за якими прикметники такого зразка мають наголошений суфікс -ев, а не -ьов: кришталь – кришталевий, мигдаль – мигдалевий, сталь – сталевий. Отже, єдино можлива форма рублевий. Рублева готівка, рублева зона, рублева маса.

* * *

Співставляти

У 11-томному академічному та й інших словниках я не побачив дієслова співставляти. Як це розуміти?

А так, що його нема в нашій літературній мові. Люди, котрі користуються калькою з російської співставляти (від сопоставлять), роблять помилку. Бо є давні українські відповідники зіставляти й порівнювати, що передають те саме поняття. Синонімічність цих дієслів сприяла закріпленню в них однакової сполучуваності. Звичайно вони керують прийменниково-відмінковою формою з плюс орудний відмінок. Наприклад: “По суті справи грип сьогодні можна порівняти хіба що з легеневою чумою середніх віків” (Юрій Щербак), “Надто дужі були враження минулої ночі, коли зіставити їх з подіями попереднього дня” (Юрій Смолич).

Колись лексему порівнювати поєднували здебільшого з родовим відмінком іменників та прийменником до. Про це свідчать твори Панаса Мирного, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. Переважало таке керування й у мові 20 – 30 років ХХ ст. Так, у Юрія Яновського читаємо: “Дубка порівняти до шхуни”. Сучасній мовній практиці воно не властиве.

* * *

Царський і царствений

“Чи є відмінність між значенням слів царський і царствений?”

Царський – належний цареві, переносно – розкішний, багатий. Царський дім, царське самодержавство, царські розкоші.

Царствений (з одним н) – сповнений гідності; величний. Царствений вигляд, царствена хода.

Таким чином, ці прикметники близькі звучанням, але розрізняються семантичними відтінками.

* * *

Згідно рішення чи згідно з рішенням

“Як слід сказати: згідно рішення чи згідно з рішенням?”

Щоб передавати поняття відповідності синтаксичними засобами, сучасна українська мова має дві нормативні прийменниково-відмінкові форми: згідно з плюс орудний відмінок іменників, відповідно до плюс родовий відмінок іменників. “Спав згідно зі статутом – сім годин” (Дмитро Ткач), “Відповідно до завдань оновлювалися й кадри” (з газети).

Форми іменників із прийменниками згідно з та відповідно до характерні для офіційно-ділового, наукового стилів. Буває, що згідно помилково сполучають з давальним або родовим відмінком: згідно рішення, згідно протоколу. Треба: згідно з рішенням, згідно з протоколом. Неправильні конструкції типу відповідно з планами і згідно до планів. Не відповідає сучасній літературній нормі також форма іменників з прийменником у відповідності з (калька з російської мови в соответствии с).

* * *

Збігатися і співпадати

“Чи можна вживати паралельно слова збігатися і співпадати?”

Недоладними, позбавленими внутрішньої форми вважають мовознавці дієслово співпадати й утворений від нього іменник співпадіння. Адже префікс спів- (відповідник старослов’янського со-) трапляється переважно в назвах осіб, котрі з кимось щось роблять, чи дій, які виконуємо разом: співавтор, співвидавець, співдоповідач, співнаймач, співпрацівник, співрозмовник, співучасник, співтворчість, співучасть тощо. Якщо взяти на допомогу здоровий глузд, то кальку співпадіння, влучно зауважила лінгвіст Олександра Сербенська, можна тлумачити хіба що як “спільне з кимось падіння”.

Натомість маємо лексеми, які цілком відповідають значенням російського совпадать: збігатися (“Думка директора збігається з думкою його підлеглих” – з газети), сходитися (“Дивувались трохи, що слова проповіді й вчинки батющині не зовсім сходяться якось” – Михайло Коцюбинський), зійтися (“От бачиш, се випадок нещасливий, – він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою” – Леся Українка).

Такими лексемами й годиться користуватися, а не творити без потреби недолугих неологізмів на кшталт співпадати, співпадіння.

* * *

Подвоєння приголосних в словах іншомовного походження

“Коли у словах іншомовного походження приголосні подвоюються, а коли – ні?”

Подвоєння немає у загальних назвах іншомовного походження: акумуляція, бароко, беладона, бравісимо, ват (хоч Ватт), група, гун (гуни), комуна, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фін (фіни), фортисимо, шасі тощо. Зберігається воно (як виняток) в окремих назвах: аннали, бонна, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), мотто, нетто, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, мірра і т. ін.

При збігові однакових приголосних префікса і кореня подвоєння маємо лише тоді, коли в мові вживається паралельне непрефіксальне слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), інновація (бо є новація), ірраціональний (бо є раціональний), ірреальний (бо є реальний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм). Якщо непрефіксальне слово своїм змістом далеко відходить від префіксального (напр.: нотація – анотація, конотація), приголосний не подвоюється на письмі.

Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андорра, Гаронна, Голландія, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Ренн, Яффа; Бетті, Джонні, Мюллер, Руссо, Торрічелі, Фламмаріон, Шиллер. А також у всіх похідних словах: андоррський, марокканець, яффський.

* * *

Кінь – коней?

“Чим пояснити, що іменник ІІ відміни кінь у родовому відмінку множини має форму коней? Адже іменникам цієї відміни притаманне закінчення -ів?”

Закінчення -ей замість граматично зумовленого -ів мають кілька іменників чоловічого роду: кінь, гість, гріш. Таке відхилення з’явилося під впливом відповідних форм іменників ІІІ відміни: ночей, печей, тіней.

Які професії виступають у жіночому роді?

Пошлемося на мовознавця Євгенію Чак. Багато назв жінок за професією, заняттям, становищем у суспільстві, писала вона, утворюється додаванням певного суфікса до того самого кореня, який мають і відповідні чоловічі найменування. Наприклад: фрезерувальник – фрезерувальниця, вчитель – вчителька тощо. Проте є ряд відхилень від цього положення. Деякі назви професій та звань існують лише у формі чоловічого роду: токар, слюсар, адвокат, інженер, доктор, доцент, монтер. Інші тільки у формі жіночого роду: праля, покоївка. Кравчиха – це жінка, яка шиє вбрання, і (друге значення) дружина кравця. Зате швачка шиє не взуття, як швець, а плаття або білизну; дружина шевця – не швачка, а шевчиха. Білетерша – не обов’язково дружина білетера, насамперед це найменування жінки, що обіймає посаду білетера. Іменник рахівник означає особу і жіночої, і чоловічої статі (рахівниця – не жінка-рахівник, а прилад для лічби). Серед лексем іншомовного походження більшість не утворює спеціальної форми для назви професії особи жіночої статі: хірург, режисер, терапевт, декан. Дізнатися, що йдеться саме про жінку, можна з контексту (вживання імені й прізвища, дієслова в минулому часі, приміром: “Конструктор Ніна Кузьминська закінчила проект). Але від деяких слів чоловічого роду існують і досить поширені утворення жіночого роду: автор – авторка, дипломант – дипломантка, дисертант – дисертантка.

Проте слід пам’ятати, що відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний характер. І коли мовиться про офіційну назву звання, посади або ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю роль чи роботу, треба подавати згадану лексему в чоловічому роді: “Учора ми познайомилися з молодою професоркою університету Іриною Шульженко”. Але: “Як професор (а не професорка) і керівник (а не як керівниця) кафедри вона проводить величезну наукову роботу”.

Ще один приклад: майже в кожній установі є посада секретаря. Так вона й іменується офіційно – за штатним розкладом, у наказах. Однак у побутовому, неофіційному мовленні переважно використовують іменник секретарка: “зайшла секретарка”, “спитайте у секретарки” тощо. Якщо слово секретар означає не технічну посаду, а адміністративну чи виборну, воно вживається в чоловічому роді навіть тоді, коли її обіймає жінка: “Говорив з ученим секретарем (а не з ученою секретаркою) інституту Раїсою Федченко”.

Отже, зваживши на застереження, варто широко користуватися такими утвореннями жіночого роду, як авторка, бібліотекарка, лікарка, кондукторка, касирка.

* * *

Диктант, диктовка, диктування

“Чи взаємозамінні слова диктант, диктовка, диктування?”

Диктант у нас виступає у двох значеннях. То передусім відтворений на письмі текст, сприйнятий тим, хто пише, на слух із уст іншої людини. А також вид навчальної роботи.

Семантично розрізнити зміст іменника диктант у місцевому відмінку однини й множини можна таким чином: коли йдеться про текст, це слово вживають з прийменником у (в) (“У диктанті п’ятикласника не виявлено помилок”), а коли мають на увазі вид навчальної роботи, вдаються до прийменника на (“На диктанті побувала завпед школи”. У такому разі можлива й паралельна конструкція з родовим відмінком – під час диктанту. Якщо ж треба передати процес написання чогось, послуговуються словосполученням під диктовку, а не під диктант. “Листа цього пише під мою диктовку медсестра Ліда...” (Олесь Гончар). У переносному значенні під диктовку використовують, коли хочуть показати несамостійність чиїхось дій. Наприклад, “Маріонеткові уряди все роблять під диктовку своїх хазяїв”.

Але якщо в реченні наголошується не спосіб повідомлення тексту, а перебіг цього процесу, то вживають віддієслівний іменник диктування. “Диктування (а не диктовка) по районному радіо матеріалів телеграфного агентства тривало годину”.

* * *

Передовий авангард

“Чому неправильний вислів передовий авангард?”

Авангард походить з французької мови, де компонент avant означає “попереду” і garde – “охорона”. Іменник використовують на позначення підрозділу (частини), що під час пересування військ перебуває перед головними силами. Переносно: передова частина суспільства. Вислів передовий авангард є тавтологічним, і тому вживати його не слід.

* * *

Викопний і викопаний

“У чому відмінність між словами викопний і викопаний?”

Перше з них прикметник, а друге – дієприкметник. Та головне – ці слова не взаємозамінні.

Викопний – належний до минулих геологічних епох. Викопні організми.

Викопаний (від викопати) – видобутий із землі, з-під снігу і подібне.

Викопаний корч.

* * *

Тягнути чи тягти

“Яке з цих дієслів – тягнути чи тягти – нормативне, а яке – ні?”

У сучасній літературній українській мові обидві форми вважаються нормативними і вживаються паралельно.

* * *

Найостанніший

“Чи можна користуватися словом найостанніший?”

Така форма можлива, хоча найвищий ступінь утворюється від якісних прикметників, а це відносний.

* * *

Напівсили

“Як пишеться лексема напівсили – разом, через дефіс чи окремо?”

Попри те, що прислівник не фіксують українські правописи, подавати його треба як одне слово.

* * *

Закінчувати та завершувати

“Чи є тотожними дієслова закінчувати та завершувати?”

Закінчити називає кінець різноманітних дій, видів роботи, навчання людини тощо. “Хочу закінчити ще хоч одно оповідання” (Михайло Коцюбинський). Фразеологізм закінчити життя (вік) означає “померти”. Аналогічне змістове наповнення має завершити. Однак воно передає більш абстрактне значення. Так, завершити навчання, освіту, курс, але закінчити школу, університет.

Тому називати ці дієслова тотожними не бажано.

* * *

Завзятий, запеклий, жорстокий

“Чи рівноцінні сполучення завзятий, запеклий, жорстокий з іменником боротьба?”

Завзятий характеризує стійкість і наполегливість у дружньому або нейтральному змаганні; запеклий – у боротьбі з ворогом. Прикметник жорстокий позначає негуманність методів ведення боротьби і тому замість перших двох вживатися не може.

Пам’ятник Грушевського чи Грушевському

“Як правильно: пам’ятник Грушевського чи Грушевському, погруддя Ковпака чи Ковпаку, бюст Тичини чи Тичині?”

Треба казати і писати: пам’ятник Грушевському (Лесі Українці, Франку), погруддя Ковпака (Вернадського, Богомольця). А слово бюст у значенні “скульптурне зображення людини до пояса” вживати не бажано.

* * *

Тавтологічне калькування

В “Уроках...”, які веде газета “Хрещатик”, часто мовиться про бездумне калькування в нас російських висловів. Наприклад: совершить преступление – вчинити злочин, обеспечить безопасность – забезпечити безпеку. Розумію, що ці конструкції тавтологічні. А як зробити їх нормативними?”

Замінити один із компонентів словосполучень синонімічним відповідником: скоїти злочин, гарантувати безпеку.

* * *

Яке закінчення в орудному відмінку має чоловіче прізвище Логвин?

До іменникових, а не прикметникових утворень належать в українській мові прізвища з суфіксом -ин, що на час виникнення були назвами осіб за національністю (Волошин, Грузин, Литвин, Русин, Турчин, Угрин). Сюди відносять і прізвище Логвин, котре походить від чоловічого особового імені.

В орудному відмінку однини чоловічі прізвища цього типу закінчуються на -ом (а не -им, як прикметникові): Логвином, Русином, Сербином, Турчином. У давальному та місцевому відмінках вони мають паралельні форми: Волошину й Волошинові, Угрину й Угринові, що не характерне для деяких прізвищ прикметникового походження (Пушкіну, а не Пушкінові, Ільїну, а не Ільїнові).

* * *

Запитання і питання

“Чи є відмінність у вживанні слів запитання і питання?”

Коли йдеться про звернення, яке потребує відповіді, пояснення, надають перевагу лексемі запитання, а коли про якусь проблему, що її слід розв’язати чи дослідити, вдаються до слова питання. Його використовують і в граматичній термінології: знак питання, а не знак запитання, питальне речення, а не запитальне.

* * *

Спиратися й опиратися

“Чи можна вважати взаємозамінними дієслова спиратися й опиратися?”

Ні, не можна. На сучасному етапі розвитку літературної мови дуже помітна тенденція розрізняти семантику цих слів: спиратися і в прямому, і в переносному значенні – “використовувати щось як опору (фізичну, технічну, моральну, теоретичну)”, опиратися – “чинити опір”, “не піддаватися”, “опинатися”. Така тенденція, безперечно, прогресивна: вона сприяє тому, щоб висловлення стало точнішим.

* * *

Зрідні

“Вряди-годи в засобах масової інформації натрапляєш на слово зрідні. А чи українське воно?”

Це невдала калька з російського сродни, яку не ввів до свого реєстру жоден словник. Українська літературна мова в такому разі вдається до дієслова з іменником або з прикметником та іменником: бути (доводитися) родичем, бути ріднею, рідний брат (рідна сестра) комусь чи чомусь. “Вони йому родичі: дідового сусіда молотники” (жартівлива приповідка), “Його жінка – то рідна сестра (а не зрідні) відьми!” (з живих уст).

* * *

Нервувати й нервуватися

“Коли вживають дієслово нервувати, а коли нервуватися?”

Часом нервувати використовують у не властивому йому значенні: “Вона помітно нервувала і час від часу зиркала у вікно” (Петро Панч). Нервувати людину може щось чи хтось інший, а не вона саму себе: “Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора” (Іван Ле).

Якщо треба передати стан збудження, роздратування, тоді доречне слово нервуватися: “Бжеський нервувався і, чекаючи на відповідь, роздратовано тарабанив пальцями по столу” (Зінаїда Тулуб).

* * *

Позначення століття римськими цифрами 

“Останнім часом в українській мові після позначення римськими цифрами століття пишеться однакове скорочення -ст. для цього слова і в однині, і в множині. Як читати таке скорочене позначення століття в прикладі “У кінці ХХ і на початку ХХІ ст.”?

У прикладі “В кінці ХХ і на початку ХХІ ст.” іменник століття поставлено в однині, оскільки однорідними членами речення тут виступають не порядкові числівники (двадцяте, двадцять перше), а кінець і початок. Тому його слід читати так: “У кінці ХХ і на початку ХХІ століття” (а не століть).

* * *

Приурочувати відкриттю чи приурочувати до відкриття

“Як краще сказати: приурочувати відкриттю чи приурочувати до відкриття?”

Слова присвячувати, приурочувати зближуються в значенні “пов’язувати одну подію з іншою, один факт, явище з іншим”. Через таке зближення іноді плутають форми іменників, залежних від дієслів. Треба мати на увазі, що присвячувати (присвятити) керує безприйменниковим давальним відмінком іменників. Приміром: “Ціле життя своє присвятив Микола Лисенко збиранню української народної пісні” (Олександр Довженко). Дієслово приурочувати керує родовим відмінком з прийменником до: “Театр приурочив до відкриття сезону нову виставу” (з газети).

* * *

Чи поєднуються прислівники доки і поти?

Слова доки й доти, поки й поти, вживаючись при вираженні меж дії, виступають як взаємозалежні. “Вони танцювали доти, доки зовсім потомились” (Іван Нечуй-Левицький), “Поки щастя плужить, поти приятель служить” (Матвій Номис).

Не можна перемішувати цих спарених прислівників і ставити доти з поти, а поки з доти, як це часом бездумно роблять. Чуття мови підказує неприродність такого сполучення.

* * *

Гірський, гірничий та гірницький

“Чим розрізняються слова гірський, гірничий та гірницький?”

Тим, що передають різні значення.

Гірський – прикметник від іменника гора. “Гірський орел нерухомо завис у піднебессі” (Семен Журахович). Усе, що пов’язане з вивченням, видобутком і використанням корисних копалин, об’єднується лексемою гірничий. Гірничий комбінат, гірничий інститут. А гірницький – той, що стосується гірника. Гірницький колектив, гірницькі звичаї.

* * *

Зменшена міра якості

“Чим передається на письмі зменшена міра якості?”

Суфіксами -уват- (-юват-), -ав- (-яв-): жовтуватий, зеленуватий, синюватий, білявий, чорнявий. Словами: трохи низький, дещо повільний, ледь теплий, не дуже свіжий, не зовсім смачний. Прислівники вищого й найвищого ступенів збігаються звучанням з прикметниками відповідних форм у середньому роді: веселіше – яке? веселіше – як? гостріше – яке? гостріше – як? Їхній зміст з’ясовують з контексту за допомогою питань.

Батьківщина

“Чи можна вважати, що слово батьківщина поступово втрачає значення “спадщина після батьків” і стає синонімом лише іменника вітчизна?”

Лексема батьківщина має кілька значень. По-перше, вона означає країну стосовно людей, які народилися в ній та є її громадянами; по-друге, вживається переносно, позначаючи місце походження чи виникнення чогось. В обох випадках наголос у цьому слові ставимо на першому або на передостанньому складі.

Тільки з наголосом на першому складі виступає батьківщина в значенні “спадщина від батьків” узагалі й “спадковий маєток” зокрема. Звичайно, останнє тепер сприймається як застаріле (і це відбито в словниках). Та й батьківщина в розумінні “спадщина від батьків” (узагалі) вживається набагато рідше (тільки в художній літературі, усному мовленні). Зате активно використовують іменник спадщина – офіційний юридичний термін.

* * *

Давальний відмінок однини іменників чоловічого роду: -ові, -еві (-єві) чи -у (-ю)?

“Яким закінченням давального відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни надавати перевагу: -ові, -еві (-єві) чи -у (-ю)?”

Прочитаймо уважно твори Тараса Шевченка і переконаємося, що тільки поодинокі іменники він уживав із закінченням -у (-ю). Микола Вороний, котрого вважали добрим знавцем української мови, назвав одну з своїх поезій “Іванові Франкові”, не вбачаючи в цьому (поруч два слова з -ові) стилістичної невправності. Леся Українка, присвячуючи вірш Драгоманову, написала “Дядькові Михайлові”.

Однак за радянських часів відійшла на периферію природна українська форма на -ові, -еві (-єві) у назвах осіб: редакторові, видавцеві, співцеві, Сергієві (до речі, деякі посібники й сьогодні не рекомендують користуватися нею в діловому мовленні). Натомість активізувалася форма на -у (-ю), властива російській мові: директору Івану Панченку, військовослужбовцю Павлу Власенку.

Не зовсім вдало зі стилістичного погляду звучать такі вислови. Що ж тут вимагає літературна норма? Коли в давальному відмінку стоїть одне слово, слід послуговуватися формою з -ові, -еві (-єві): подякувати за допомогу приятелеві, зателефонувати батькові. Якщо ж два слова, то одне з них уживаємо з -ові, -еві (-єві), а друге з -у (-ю). Загалом перевагу треба надавати закінченню -ові, -еві (-єві). Тут кілька причин. Перша. Так каже більшість людей: з трьох наріч загальнонародної української мови воно переважає в двох – південно-східному та південно-західному. Друга. Закінчення -у (-ю) має велика кількість іменників у родовому відмінку: вітру, гніву, університету, цукру, болю тощо. Третя. Це закінчення притаманне також групі іменників у кличному відмінку: полковнику, сину, вихователю, вчителю, добродію, краю.

* * *

Відносини

“Який зміст передає слово відносини?”

У ХІХ – на початку ХХ сторіччя воно позначало не тільки взаємність у стосунках між людьми, а й ставлення особи (чи осіб) до когось. “Зрештою ми одне одному не заважаємо і тримаємося у гречних відносинах” (Леся Українка), “Мої відносини до панни Анелі тривожать мене” (Михайло Коцюбинський).

У сучасній літературній мові цей іменник у значенні “ставлення” не виступає. Він поширений як термін у суспільно-економічній, виробничій сферах, у дипломатії. Суспільні відносини, дипломатичні відносини.

* * *

Біжучий

“Наш дідусь, який колись працював у сільраді, полюбляв слово біжучий. А я тоді був малий і гадав, що це чоловік, який біжить. Чому його не почуєш тепер?”

Тому, що біжучий вважають застарілим. Замість нього використовують поточний. “Що далі, то частіше доводилося зупиняти той чи інший прилад на поточний ремонт” (Юрій Шовкопляс), поточні справи.

* * *

Походження імені Нінель

“У мене ім’я Нінель. Звідки воно походить?”

З колишнього Радянського Союзу. Утворене від зворотного прочитання прізвища (партійного псевдоніма) Ленін: Нінель.

* * *

Що таке суржик?

“Чую: суржик, суржик, суржик. А що воно таке?”

Біда наша. Доречно навести висловлювання видатного мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича: “Недобре, коли людина, не знаючи гаразд української чи російської мови або тої й тої, плутає обидві ці мови, перемішує їхні слова, відмінює слова одної мови за граматичними вимогами другої, бере якийсь притаманний саме цій мові вислів і живосилом тягне його в іншу мову, оминаючи традиції класичної літератури й живу народну мову. Так створюється мовний покруч чи, як кажуть у нас, на Україні, суржик. Суржик не є й не може бути ознакою будь-якої культури, навпаки, він завжди відбиває некультурність частини людей...”

Науковці серйозно застерігають: суржик – своєрідна лінгвістична мутація. І є загроза, що наслідком цього процесу може стати втрата українською мовою унікальності, природності. Тому маємо наполегливо “виполювати” словесні “бур’яни”, всі оті получка (є ж зарплата), врем’янка (тимчасова споруда), груз і гружчик (вантаж, вантажник), прораб (виконроб), угольник (косинець), запчасті (запчастини), каменщик (муляр), волокита (тяганина), повод (привід), криша (дах, покрівля), крановщик (кранівник), заготовщик (заготівельник), закройщик (закрійник), отвьортка (викрутка), довіреність (доручення), налажений (налагоджений), бувший (колишній), відчитатися (прозвітувати), красити (фарбувати), приймати міри (вживати заходів), зверх плану (над план), слідуючі міроприємства (такі заходи), на заключення (на закінчення, наприкінці, підсумовуючи), на цих днях (цими днями)...

* * *

Хіба можна так сказати?

“Оце прочитав у газеті: “Тисячі кубометрів лісу одержували тоді щодня споживачі”. А хіба можна так сказати? “

Справді, ця фраза якась неприродна. Адже лісом зветься сукупність дерев, що ростуть на чималій площі землі. “Якийсь хижий птах з пронизливим криком вилетів з лісу” (Зінаїда Тулуб). Одержувати щодня ліс та ще й не гектарами, а кубометрами – неможлива річ.

Якщо слово ліс має українською мовою одне значення, то дерево – два: рослина (“На похиле дерево й кози скачуть” – прислів’я) і матеріал, який добувають з неї на господарські потреби (“Я покажу, де є хороше дерево на хату” – Леся Українка). Отже, фразу, що її наводить читач, слід було б відредагувати так: “Тисячі кубометрів дерева одержували тоді щодня споживачі”.

Відповідаємо на запитання читачів

Людина і чоловік

“Чи взаємозамінні іменники людина і чоловік?”

Не завжди, бо кожен з них має свої особливості. Слово людина виступає найчастіше в значенні “жива істота, якій властиві мислення, мова, здатність створювати й використовувати знаряддя в процесі суспільної праці”. Вона і носій найвищих моральних та інтелектуальних якостей: “Людина – це звучить гордо”. У такому розумінні вживати лексему чоловік замість людина не треба. Зате тільки іменник чоловік слід сполучати з кількісними числівниками. Утім, маємо пам’ятати, що в українській мові нормативними є звороти два чоловіки і два чоловіка, котрі передають різне значення. Коли йдеться про представників чоловічої статі, то при числівниках два, три, чотири використовують форму називного – чоловіки, а коли про осіб обох статей, форму родового відмінка – чоловіка. Якщо змінити звичайний порядок слів, тобто поставити кількісний числівник після іменника, тоді вислови типу шість чоловік, двадцять, тридцять чоловік (а не людей) виражатимуть неточність, приблизність твердження (чоловік шість).

А ось збірні числівники двоє, троє, четверо, семеро, п’ятнадцятеро та ін. поєднуються лише з іменником люди (можуть виступати і без нього, але при цьому його мають на увазі). Наприклад: “До крамниці зайшло четверо людей” (“До крамниці зайшло четверо”). Зі словом люди сполучаються також дробові числівники, коли мовиться про гурт, колектив. “Третина людей у вихідні виїхала за місто” (або “Третина у вихідні виїхала за місто”). Проте іноді, характеризуючи когось, уживаємо паралельно лексеми людина й чоловік. “Він людина допитлива” – “Він чоловік допитливий” (зрозуміло, про жінку в такому разі кажемо тільки людина). Застосування слова чоловік, а не людина часто підкреслює, що йдеться про особу чоловічої статі. “Більше за всіх кричав чоловік у фуфайці, підперезаний кулеметною стрічкою” (Григорій Тютюнник). Якби автор поставив тут людина, то не можна було б збагнути, про кого мова – про чоловіка чи жінку.

Іменник чоловік виступає також як синонім розмовного дядько: “Аж ось іде (Василь) своєю дорогою, бачить, чоловік віз мішки від вітряка, та вісь йому й уломилась” (Григорій Квітка-Основ’яненко). Отже, в більш “точних” стилях – науковому та публіцистичному – останнім часом накреслилася тенденція розрізняти лексеми людина й чоловік. Себто чоловік найчастіше позначає одруженого і разом з рідкісним у нашій мові словом мужчина передає значення “особа чоловічої статі”. У решті випадків послуговуємося іменником людина. Однак у розмовному та в художньому стилях ці слова виступають паралельно, є взаємозамінними.

* * *

Із-за хвороби чи через хворобу

“Який вислів уживати: із-за хвороби чи через хворобу?”

Основне призначення прийменника з-за (фонетичний варіант із-за) – вказувати на просторові відношення. Згадаймо Шевченкові рядки “Із-за лісу, з-за туману місяць випливає” або Гончарове “Був він родом десь із-за Карпат”. Проте носії так званого суржика із-за вживають переважно при позначенні причиновості, як у російській мові. Тому не можна вважати правильними фрази: “Із-за хвороби мій приятель не пішов на концерт”, “Із-за цього порушуються угоди”, “Із-за тебе я постраждав”. У таких випадках доречний прийменник через. Порівняймо: из-за отсутствия – через відсутність; из-за собственной неосторожности – через власну необережність.

* * *

Турчанка чи туркеня

“Як краще сказати: турчанка чи туркеня?”

Від етнонімів грек, німець, турок в українській мові є паралельні утворення для називання жінок: грекиня – гречанка, німкеня – німка, туркеня – турчанка. У засобах масової інформації, наголошує мовознавець Олександр Пономарів, переважають форми на -ка. Однак давнішу традицію мають форми на -еня (-иня): “Пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян” (Леся Українка); “Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню” (Панько Куліш). У словнику за редакцією Бориса Грінченка з утворень на -ка є лише німка як другорядний варіант до німкеня; гречанки й турчанки немає. Виходить, нам теж треба віддавати перевагу питомим українським формам грекиня, німкеня, туркеня.

* * *

Самий найкращий

“Якось я прочитав фразу “Стрельченко – самий найкращий студент на курсі”. Чи правильна вона? “

Найкращий – найвищий ступінь порівняння якісного прикметника гарний (а також добрий, хороший). Його утворюють від форми вищого ступеня цього прикметника за допомогою префікса най-. Така форма дуже поширена в літературній мові – найсумлінніший, найбільший; зрідка вона може підсилюватися вживанням часток що і як (у ролі префікса) – щонайсумлінніший, якнайбільший. “...Питає дика рожа: “Чи я хороша?” А ясень їй киває в верховітті: “Найкраща в світі!” (Леся Українка). Але в усному мовленні часто сполучають форму найвищого ступеня прикметника зі словом самий (самий найкращий), що є стилістично небажаним. Уживається також словосполучення, яке виражає найвищий ступінь ознаки і складається з слова самий плюс звичайний прикметник (самий веселий, самий щирий). Це знову-таки порушення літературної норми.

Таким чином, фраза “Стрельченко – самий найкращий студент на курсі” неправильна. Лексема самий у ній зайва.

* * *

Перестарілий

“Чи доцільно користуватися словом перестарілий?”

Серед значень, які має український префікс пере-, звернімо увагу на те, що властиве словам переспілий, передержаний. Отже, є спілий огірок, спілий помідор і відповідно – переспілий. І аналогічно – старий, від якого походить дієприкметник перестарілий. Такий відтінок має й престарілий, що вживається (як і перестарілий) у побутовому мовленні, в пресі. Однак ці слова використовувати не варто, бо ними можна образити літніх людей.

* * *

Чорнило в множині

“Чи буває іменник чорнило в множині?”

Ні, не буває. То люди, які не знають добре української мови, накинули йому таку властивість: “Ще не висохли чорнила”, “Лист написаний синіми чорнилами”. Правильні варіанти такі: ще не висохло чорнило, листа написано синім чорнилом.

* * *

Понадплановий чи надплановий

“Як грамотно написати: понадплановий чи надплановий?”

В усному мовленні у словах типу надплановий (наднормовий, надшвидкісний тощо) часом замість компонента над уживають понад (понадплановий, понаднормовий). Цього робити не слід. Адже в літературній мові переважає перший варіант: надплановий. Те саме стосується і словосполучення над план, яке не рекомендують замінювати на понад план.

* * *

Спеціальність, професія, фах

“Чим розрізняються у вживанні слова спеціальність, професія, фах?”

Відтінками значення. Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, мистецтва і т. ін., в котрій людина працює; основна кваліфікація. “Потім признався (Адаменко), що його спеціальність – медицина, а в армії був за ветеринарного фельдшера” (Юрій Яновський), “Потрібні були і лікарі, і цирульники, і теслярі, і ливарники, і архітектори, і каменярі, і друкарі – різні майстри різних спеціальностей (Оксана Іваненко).

Професія – рід занять, певна форма трудової діяльності. Вибір професії, професія вчителя. Це слово найчастіше виступає як родове поняття стосовно іменника спеціальність, тому замінювати їх одне одним не бажано. Порівняймо: за професією будівельник, за спеціальністю штукатур. Фах уживається з обома значеннями. Фах учителя, журналіст за фахом.

* * *

Грати першу скрипку чи головну?

Фразеологічний зворот грати першу скрипку передає зміст “мати найбільше значення, бути найвпливовішим у якійсь справі”. “Першу скрипку завжди грає Коваль” (Вадим Собко). Іноді в цьому словосполученні замість перша ставлять головна. “Механізатори грають головну скрипку на збиранні врожаю” (з газети). Таку заміну не можна вважати правомірною, бо в музичній (оркестровій) практиці, звідки походить вислів, є термін перша скрипка, а не головна.

* * *

Приналежність чи належність

“Яке з двох близькозвучних слів потрібно вживати – приналежність чи належність?”

Штучний витвір приналежність, хоч і набув великого поширення, одначе його існування нічим не вмотивоване, бо в сучасній українській літературній мові немає лексем приналежати і приналежний. Єдино можливим варіантом у цьому випадку є належність, утворене від належний. “Почав (начальник міліції) питати й записувати: ім’я, літа, соцстан, партійну належність” (Андрій Головко), “Обов’язковою належністю костюма всіх південних слов’ян була коротка безрукавка” (з журналу).

* * *

Іменник біля перехідного дієслова

“Коли біля перехідного дієслова ставити іменник у знахідному відмінку, а коли в родовому?”

Перехідне дієслово здебільшого керує знахідним відмінком без прийменника (відповідає на питання кого? або що?): студент написав курсову роботу, учень розв’язав задачу, художник намалював картину, викладач прочитав лекцію, приятель надіслав телеграму.

Якщо присудок виражає заперечення, то прямий додаток виступає в родовому відмінку: не написав курсової роботи, не розв’язав задачі, не намалював картини... Згадаймо рядки відомої пісні: “Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка”.

Родовий відмінок означає також, що дія переходить лише на частину предмета: з’їсти хліба, випити води, тобто не весь хліб, не всю воду. Кажемо: позич мені книжки. І хоч маємо на увазі цілу книжку, але формою родового відмінка виражаємо обмеження часу – беремо її не назавжди, а, скажімо, на кілька днів.

* * *

Бажаючий, захоплюючий, хвилюючий

“Я знаю, що бажаючий, захоплюючий, хвилюючий і подібні до них слова, котрі рябіють на сторінках нашої преси та звучать у ефірі, ненормативні. А як їх уникати?”

Вдаючись до описових форм, близьких значенням прикметників та інших замінників. Наприклад, замість бажаючий можна вжити конструкцію “той, хто (який, що) бажає” або лексему охочий, котра цілком відповідає цьому поняттю: “В козацькому таборі.. не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору молодці, охочі помірятися з паном силою” (Яків Качура).

Газетну фразу “Особливо захоплюючі туристські мандрівки Карпатами” можна виправити, замінивши в ній захоплюючі дієсловом захоплюють (“Особливо захоплюють...”), чи скористатися одним з прикметників: захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний (“Особливо привабливі мандрівки...”).

Не тільки із стилістичних міркувань, а й щоб не пантеличити людей незграбним словом хвилюючий, маємо звертатися до природних прикметників: зворушливий (“Зворушливий вияв материнської любові”), бентежний (“Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце” (Василь Козаченко), збудний, збудливий (“Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях” (Яків Качура), животрепетний (“Оповідання на животрепетну тему”).

* * *

Древній

“Чи не здається вам, що прикметник древній у нас витискує з уживання свої синоніми?”

Ми в цьому переконані. Послухаймо лишень мовознавця Олександра Пономарева. Слов’янські мови взагалі, а українська особливо, каже він, багаті на синоніми. І завдання та обов’язок усіх працівників пера полягає в невтомному вивченні синонімічного розмаїття рідної мови, в ознайомленні з ним широкого загалу читачів, слухачів, глядачів. На жаль, доводиться констатувати, що не всі приділяють належну увагу виборові слова з синонімічного ряду. Часто-густо обирають якийсь один варіант, та й то не найліпший із фонетичних, граматичних та інших міркувань. За приклад можуть правити синоніми стародавній, давній, прадавній, старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній, древній, з-поміж яких у засобах масової інформації вживають чомусь лише слово древній, хоч воно стоїть аж у кінці цього ряду.

А “Словник української мови” подає древній з позначками розмовне й рідковживане. І воно не може входити до утворень офіційно-ділового характеру. Тому треба писати давньоруські князі, Давня Русь (Київська Русь).

* * *

Місцевість обабіч Дніпра

“Які наймення слід використовувати для позначення місцевості обабіч нашої головної водної артерії – Славутича?”

Найбільш українська назва Наддніпрянщина. Вона має перевагу над морфологічними синонімами Придніпров’я і Подніпров’я.

***********************************

Урок 6

Відповідаємо на запитання читачів (II)

Безплатно

“В одному з офіційних документів я прочитав, що громадяни мають право безоплатно здобувати освіту. А чому не безплатно?”

Прислівника безплатно утворено за продуктивною моделлю, на зразок без відмови – безвідмовно, без користі – безкорисно. Його всі розуміють і всі вживають. Цього не скажеш про незграбне слово безоплатно, котрим багато мовців не хоче користуватися.

* * *

Вышестоящий та нижестоящий

“Як треба перекладати з російської активні дієприкметники вышестоящий та нижестоящий?”

Питання слушне, оскільки пропоновані словниками начебто українські відповідники вищестоящий і нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології нашої мови. Замість них варто вживати прикметники вищий і нижчий. Наприклад: “Нижчі адміністративні органи, як відомо, підзвітні вищим у системі управління” (з газети).

* * *

Як правильно: “Мені болить серце” чи “У мене болить серце”?

Дієсловом боліти найчастіше послуговуються для вираження відчуття фізичного болю в якійсь частині тіла. “ – Чого ти, сину, став такий сумний? Чи в тебе щось болить?” (Іван Нечуй-Левицький). Коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити мені болить (тобто вболіваю за це), йому болить, матері болить.

Отже, крім форми з родовим відмінком (“Що в тебе болить?”), існує форма й з давальним (“Що тобі болить?”).

* * *

Терпіння і терпеливість

“Яка відмінність у значенні слів терпіння і терпеливість?”

Ось що про це пише мовознавець Олександра Сербенська. У передноворічній газеті вона натрапила на вислів: “Бажаю Вам терпіння і мудрості”. Але терпіння означає “страждання, нещастя”. У молитовнику є, наприклад, “Молитва у терпінні”, словами якої, звертаючись до Бога, християни просять: “Прийми це моє терпіння як покуту за мої гріхи...” І ще: “Пошли мені, Господи, Твою ласку витримати в надії й терпеливості так довго, доки Тобі це подобається”, “Ісусе, кріпи мене в моєму терпінні!” В іншій молитві читаємо: “Нехай це терпіння буде мені на відпущення і спокутування усіх моїх гріхів”. Чітко простежується логічний – і насамперед словотвірний – зв’язок між лексемами терпіти – терпіння (порівняймо кипіти – кипіння, сидіти – сидіння, курити – куріння) та терпеливий – терпеливість (можливий – можливість, суперечливий – суперечливість). В Івана Огієнка є мудра порада: “Майте терпеливість у терпінні”. Російські вислови имей терпение, терпение лопнуло не перекладаємо буквально, а вживаємо природні українські будь терпеливим, терпець увірвався. Отож можна побажати людині хіба що терпеливості (витримки), а терпіння не годиться зичити, його вистачить без побажань.

* * *

Піддувайло, рубероїд

“Я не раз чула в розмові слова піддувайло, рубероїд. А хіба можна так казати?”

Звичайно, ні. Наша мова має іменник піддувало (не піддувайло), що означає “отвір під топкою, через який проходить повітря, посилюючи тягу, коли горить вогонь”. Наприклад, у вірші Платона Воронька: “Він (кочегар) вугілля підкидає, За водою доглядає, Відкриває піддувало, щоб ізнизу підвівало”.

Уживаємо й руберойд (не рубероїд). Цей іменник позначає рулонний покрівельний та ізоляційний матеріал: “Павло впізнав її одразу. Рівний чіткий профіль рожевого задумливого личка на чорному тлі руберойду, яким забите вікно” (Василь Кучер).

* * *

ахіллесова п’ята

“Чому у звороті ахіллесова п’ята перше слово пишуть з малої літери?”

Ахіллесова в цьому словосполученні є присвійним прикметником, що походить від власного особового імені Ахіллес. А присвійні прикметники, утворені від таких найменувань за допомогою суфіксів -ів, -їв, -ин, -їн, пишуться з великої літери (Петрів зошит, Сергіїв рюкзак, Катрин твір, Маріїн щоденник). Однак на вислів ахіллесова п’ята це положення не поширюється, бо він є сталим фразеологічним сполученням. А у фразеологізмах присвійний прикметник, якого утворено від власного особового імені, починається з малої букви (гордіїв вузол, дамоклів меч, прокрустове ложе і под.).

* * *

Давати (на щось) добро

Задаватися метою

Переслідувати мету

Знищувати на корені

Кидатися в око (очі, вічі)

“У газетах можна прочитати, а в радіо- і телепередачах почути: давати (на щось) добро, задаватися метою, переслідувати мету, знищувати на корені, кидатися в око (очі, вічі). Чи правильно це?”

Жодного стосунку до української фразеології такі синтаксичні побудови не мають, оскільки в нашій мові їм відповідають давати згоду (схвалювати, підтримувати), ставити собі за мету, знищувати на пні, впадати в око (очі, вічі).

* * *

Відволікати увагу чи відвертати?

Лексеми відвертати, відвернути часто вживають у розумінні “спрямовувати чиюсь діяльність, думку, увагу тощо в інший бік”. “Щоб відвернути увагу від настирливих думок, давав волю фантазії” (Олександр Ільченко). Дієслова відволікати, відволікти виступають переважно в прямому значенні – “відтягати”, “відтягнути”. Приміром: “Я вже живосилом одволокла Катрю од хатніх дверей” (Марко Вовчок). У розумінні “відвертати, відвернути увагу” їх використовують зрідка, тому недоречно застосовувати лише ці слова: відволікати від справи, відволікати від пошуків, не відволікайте мене, треба відволікти й заспокоїти її.

Вживання зворотних дієслів відволікатися, відволіктися в такому значенні теж не завжди вмотивоване: не час відволікатися на спогади, відволікатися від діла, відволікатися від думок (краще відриватися, відвертати свою увагу і т. ін.).

* * *

Споживний, споживчий і споживацький

“Чи тотожні слова споживний, споживчий і споживацький?”

Вони мають різне значення. Споживний – який стосується споживання, придатний для нього; їстівний. Споживні властивості, споживні гриби. Споживчий – той, що слугує для задоволення потреб споживання. Споживчі товари, споживча кооперація. Споживацький – притаманний тому, хто прагне задоволення тільки власних потреб. Споживацькі настрої, споживацькі інтереси, споживацьке ставлення, споживацька психологія.

Україна й Вкраїна

“Коли треба писати Україна, а коли Вкраїна?”

Щодо варіантів цього слова існує така традиція: як офіційна назва держави Україна завжди вживається з початковим у, а в усному та художньому мовленні, зокрема в поетичному, припустимі обидві форми.

* * *

Скальковані з російської конструкцій

“У мові засобів масової інформації нерідко трапляються штампи, утворені за допомогою прийменника по: комісія по працевлаштуванню, майстер спорту по плаванню, кіоск по продажу сувенірів... Як позбуватися скалькованих з російської конструкцій?”

Їх можна замінювати зворотами з прийменниками з, щодо, для, над, висловом у справі (справах) чи безприйменниковою формою родового відмінка відповідного іменника. Ось як правильно звучать наведені фрази: комісія працевлаштування, майстер спорту з плавання, кіоск для продажу сувенірів.

Після слів допомога, завдання, заходи, настанови, рекомендації бажано вживати прийменник щодо. Наприклад: заходи щодо посилення боротьби з відмиванням брудних грошей, завдання щодо поліпшення навчального процесу, конкретні рекомендації щодо піднесення культури на селі.

Слова нарада, змагання, заняття, директива, іспит, залік, фахівець (спеціаліст) тощо потребують керування з прикметником з, рідше – без нього: нарада з проблем озеленення, іспит (екзамен) з французької мови, змагання з футболу, фахівець з містобудування.

Зі словами міністерство, комітет, управління, відділ, майстерня, рада, гурток органічно поєднується форма родового відмінка або прийменникове словосполучення у справі (справах): міністерство фінансів, управління охорони або у справі охорони (а не – по охороні) навколишнього природного середовища, комітет у справах молоді, майстерня ремонту (лагодження) одягу.

Часом неправильно використовують по в значенні за. Приміром, сьогодні 8 градусів по Цельсію, треба: за Цельсієм, по знижених цінах – за зниженими цінами, по графіку – за графіком.

* * *

Збиткуватися з нього чи збиткуватися над ним

“Як слід сказати: збиткуватися з нього чи збиткуватися над ним?”

Часто це дієслово помилково вживають з додатком у родовому відмінку та прийменником з (збиткуватися з хлопця) замість додатка в орудному відмінку з прийменником над (збиткуватися над хлопцем). Така похибка трапляється під впливом синонімів згаданого слова – знущатися, глумитися, глузувати, які в літературній мові виступають із додатком у родовому відмінку й прийменником з (знущатися з кого?). Так що правильно: збиткуватися над ним.

* * *

Годівниця і годувальниця

“Яка різниця між словами годівниця і годувальниця?”

Годівниця – пристрій, куди кладуть корм для худоби, птиці. “Доярки поставили перед правлінням вимогу механізувати роздавання кормів по годівницях” (з газети).

Годувальниця – 1. Жінка, що годує грудьми дитину. “Пригадую, ми гралися з сестрою на підлозі в залі, а менший брат, немовля, був у спальні з годувальницею” (з журналу). 2. Жіночий рід слова годувальник. “Старші бджоли-годувальниці, які ходили за матір’ю-бджолою і підкріпляли її їжею, розступились і пропустили Медунку” (Оксана Іваненко).

* * *

Семантика слів, які позначають ягоди

“Чи не могли б ви розповісти про семантику слів, які позначають ягоди?”

З навчального посібника “Культура слова” (автор Олександр Пономарів) дізнаємося, що, називаючи різні ягоди, мовці нерідко плутають однину з множиною. У газетах можна прочитати: “варення з полуниці”, “назбирали цілий кошик суниці”, “привезли відро черніки” та ін. Утворення типу брусніка, клубніка, черніка є невмотивованими росіянізмами; вони не збагачують нашої мови, а засмічують її, оскільки ці ягоди здавна відомі українцям і мають у нас питомі назви: брусниці, полуниці, чорниці. У деревних рослин як на рівні мови, так і на рівні мовлення маємо чітке розрізнення – коли йдеться про саму рослину, вживаємо однину: абрикоса, вишня, груша, слива, черешня, а коли про плоди, застосовуємо множину: абрикоси, вишні, груші, черешні. Щодо кущових рослин такої чіткості немає. Дехто каже повидло з яблука, варення з вишні замість правильних висловів: повидло з яблук та варення з вишень.

Мовна практика українського народу, на яку спираються рекомендації словників, свідчить, що в однині слід уживати (як назви рослин, так і назви ягід) іменники з суфіксом -ин(а): малина, ожина, калина, смородина, журавлина (рос. клюква), шипшина, лохина (рос. голубика). Отже, треба казати зарості малини, калини, ожини... і варення з малини, кисіль із калини, вареники з ожиною тощо. В однині ставимо також назви ягід, що закінчуються на приголосний: агрус (рос. крыжовник), глід (рос. боярышник). Похідні від них агрусовий, агрусівка (наливка з агрусу), глодовий (напій). Іменники, що мають у своєму складі суфікс -иц-, уживані в множині: “Спаржа, помідори, суниці встеляли грядки, наче оксамитовий килим” (Іван Нечуй-Левицький). Тож правильно казати й писати варення з полуниць (рос. клубника); назбирали кошик суниць (рос. земляника), чорниць, брусниць.

Часто можна почути: червона смородина, чорна смородина, бруньки чорної смородини, цілющі властивості чорної смородини. З погляду українських лексичних норм, ці вислови недоречні, вони є кальками з російської. У нас чагарникова рослина родини ломикаменевих з білими, жовтими і червоними ягодами зветься порічка: “Перед нею повна миска червоних порічок” (Марко Вовчок). А чорноягідна рослина з цієї родини зветься просто смородина: “Бліденький хлопчик націлив на Оксена чорні, як смородина, очі” (Григорій Тютюнник). Про розрізнення таких назв свідчить приклад: “Величні гори навколо поросли... фісташками і непрохідними хащами малини, ожини, смородини, порічок та терну” (Зінаїда Тулуб). Отже, російським словосполученням белая (желтая, красная) смородина відповідають українські білі (жовті, червоні) порічки; черная смородина перекладається одним словом – смородина. Тож у наведених уривках газетних текстів бруньки чорної смородини, цілющі властивості чорної смородини прикметник чорний є зайвим.

Неповага до лексеми майдан

“Чому така неповага до лексеми майдан? На весь Київ лише один майдан – Незалежності...”

Справді, не тільки на табличках, де написано назви вулиць, а й у газетах, теле- і радіопередачах рідко коли побачиш чи почуєш давнє слово майдан, хоч постійно використовують його зменшену форму майданчик (не площадка): будівельний, сходовий, спортивний, дитячий, танцювальний тощо. Майже всюди майдан безпідставно заміняють площею. Первісне значення цього слова – рівна ділянка поверхні землі: “І ось, нарешті, вершина... площа значних розмірів, безладно завалена голим камінням” (Олесь Гончар). Переносно вживається у висловах: виробнича площа, засівна площа, газетна площа, площа трикутника і под. Іменника площа в розумінні частини населеного пункту немає в двох найбільших дожовтневих словниках української мови – Бориса Грінченка (наддніпрянському) та Євгена Желехівського і Софрона Недільського (галицькому). Іншомовне майдан з’явилося в нас спочатку як назва незабудованого місця, де сходяться вулиці. “На майдані коло церкви революція іде” (Павло Тичина), “Майдан на хвилину ожив, залюднився” (Михайло Коцюбинський). Саме так цю лексему фіксують усі українські словники. Згодом вона набула переносних значень: лісова галявина; рівне поле; низовина, оточена лісом або будівлями; острів, укритий рослинністю; озеро в полі тощо.

Отож для називання незабудованої частини населеного пункту слід надавати перевагу іменникові майдан, а слово площа в цьому розумінні використовувати як рідше вживаний синонім.

* * *

Оборона і захист

“Чи є різниця між словами оборона і захист?”

Незважаючи на семантичну схожість, ці лексеми, якщо пильно придивитися до класичних зразків та народної мови, мають деякі нюанси в значеннях. Візьмімо речення: “Під ганочком найшла непевний захист від зливи одчайдушної “ (Максим Рильський), “Широка хвиляста долина стелилася понад лісом, а з двох боків її захищав од вітру густий молодняк” (Ігор Муратов), “Росла в гаю конвалія під дубом високим, захищалась від негоди під віттям широким” (Леся Українка). Тут захист, захищати, захищатися поставлено тому, що йдеться про потребу обійти прикру дію або створити їй перешкоду. Вживають лексему захист і в значенні “заступництво, охорона, підтримка”. Наприклад: “Кожного брати під захист, за кожного заступатись – ця уперта звичка доньчина і дивує, і трохи насторожує Яцубу” (Олесь Гончар).

Якщо мовиться про потребу застосувати фізичну силу або зброю, тоді не обійтися без слів оборона, оборонець, обороняти (боронити), оборонятися. “Вулицею перебігали підрозділи, займаючи оборону по садках і городах” (Іван Багмут), “Навіть арапника не підняв, щоб оборонитися” (Михайло Стельмах). Трапляються випадки, коли слова обох цих груп будуть слушні в одній фразі, приміром: “Люди з околиць кинулися до фортеці, шукаючи захисту, але поки оборонці завзято стримували ворога, що обложив їх звідусіль, багато хто помер від голоду й спраги”.

Зі сказаного випливає, що, прагнучи використати все багатство нашої мови, не треба забувати слів другої групи. Наприклад, у радянську добу відтіснили на задвірки правничий термін оборонець, замінивши захисником (бо це ближче до російського защитник), а тепер час повертати його до активного вжитку. Взагалі, слід зробити зросійщену термінологію по-справжньому українською.

* * *

Казки братів Грімм чи братів Гріммів

“Як сказати грамотно: “Я купив синові казки братів Грімм” чи “братів Гріммів”?”

Зі словами брати або сестри прізвища іншомовного походження виступають в однині: брати Грімм. У непрямих відмінках у такому разі прізвище залишається незмінним: братів Грімм, братам Грімм. Отже, правильно: казки братів Грімм або казки Гріммів (без іменника брати).

У звороті брат і сестра іншомовні прізвища звичайно ставлять у формі множини: брат і сестра Шлегелі.

* * *

Приймати участь

“Чи можна паралельно з висловом брати участь уживати приймати участь?”

З погляду сучасної літературної мови годиться користуватися тільки словосполученням брати участь. Звороти приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) вважаються за помилкові. Щоб вони стали нормативними, потрібно дієслово приймати замінити на брати (брати до уваги). Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицію, треба: схвалити пропозицію, якщо присутні на зборах поставилися до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицію, коли вона стала резолюцією зібрання. Узагалі, замість вислову прийняти постанову краще вживати дієслова ухвалити або постановити. Так само ухвалити закон.

Слово приймати на місці там, де воно передає зміст одержувати, брати (“Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо” – Григорій Квітка-Основ’яненко), зараховувати до установи, закладу, організації (“Прийняли його в “Молоду гвардію” одним з перших” – з газети), забирати щось звідкись (“Прийняла зі столу посуд” – з журналу), давати комусь притулок, пригощати (“Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу” – Панас Мирний) тощо.

* * *

Притому, притім

“Коли писати притому, притім разом, а коли окремо?”

Як сполучники ці слова вживаються в приєднувальних конструкціях, реченнях, що доповнюють, уточнюють попереднє повідомлення, думку. Виступають синонімами вислову до того ж і пишуться разом. “За моїми відомостями, вони в саду, і притому в найкращому настрої” (Іван Микитенко).

При тому, при тім – займенник з прийменником. Пишуться окремо. “При тому бунті я мав згубити корону і голову, але не згубив ні тієї, ні другої” (Леся Українка), “При тім командирові я і воював” (з живих уст).

* * *

Діалект, наріччя, говірка

“Чим відмінні одне від одного слова діалект, наріччя, говірка?”

Діалект – місцевий різновид загальнонародної мови, об’єднання близьких за структурою говірок.

Наріччя – сукупність таких різновидів (діалектів, говорів) на більшій території.

Говірка – різновид, поширений на маленькій території (в одному чи кількох селах).

Алмаз і діамант

“Чим схожі, а чим відмінні між собою іменники алмаз і діамант?”

Схожі тим, що це коштовності, скарби, самоцвіти.

Алмаз – 1. Мінерал, який блиском і твердістю перевершує всі інші мінерали. Кристали алмазу, вуглець існує в природі у вигляді алмазу та графіту. 2. Окремий коштовний камінь; його осколок, використовуваний для різання скла й інших технічних потреб.

А діамант – відшліфований і гранований алмаз. “Деякі дами були в діамантах, декольтовані, мов на бал” (Леся Українка), “На фіолетовому оксамиті лежав золотий перстень. Маленькими зірочками виблискували на ньому три діаманти” (Олександр Бойченко). Хоч інколи в текстах трапляється запозичене з російської брильянт, давня мовна традиція надає перевагу лексемі діамант.

* * *

Коли виглядати, а коли мати вигляд?

Про це “Хрещатик” уже писав у одному з “Уроків...” Мабуть, наш читач не помітив тієї публікації. Тож повернімося до неї.

Останнім часом слово виглядати набуло великого поширення з мало властивим значенням. У російській мові, звідки перенесено такий його зміст, є два дієслова: выглядывать (из окна) – українське виглядати і выглядеть – мати вигляд, здаватися, бути подібним, схожим тощо. Цими лексемами й слід користуватися, дбаючи про точність фрази та збереження милозвучності рідної мови. Однак деякі автори, перекладачі й промовці, нехтуючи такою багатою синонімікою, вживають (нерідко на шкоду висловлюваному) тільки виглядати: ви зараз краще виглядаєте; тоді вона виглядала старшою, ніж тепер; гудзики добре виглядають на синьому; виявилося, що галявина не така маленька, як виглядала з літака; справа з постачанням виглядає не так безхмарно.

* * *

Як сказати – премудростів чи премудростей? 

“Багато статтів написано на цю тему, багато прочитано доповідів”; “Тут продається література з різних галузів техніки;” “Йому бракує ще знаннів”. У всіх цих реченнях іменники жіночого роду стаття, доповідь, галузь та іменник середнього роду знання стоять у родовому відмінку множини з закінченням – ів, притаманним чоловічому роду: степ-степів, рятувальник-рятувальників тощо. Така плутанина відбувається під впливом деяких говірок, але літературна мова дотримується сталих граматичних закінчень, тому, як радять мовознавці, треба казати статей, доповідей, галузей, знань, премудростей (а не премудростів).

* * *

Міроприємство

На різних зборах штатні оратори люблять жонглювати слівцем міроприємство. Та хіба воно є в українській мові?

Звісно, немає. То неоковирна калька. У російській – мера, мероприятия, а в нас – захід, заходи. Ще класики писали: “Невже вам ніколи не спадало на думку, що всі оці наші заходи, метушіння, все це робиться, аби тільки не сидіти, склавши руки” (Леся Українка), “Більше вже місяця думаю над вашим заходом видати збірник” (Панас Мирний). А ось ближче до наших днів: “Він рідко вживав різких, агресивних заходів” (Олександр Копиленко).

Слово захід має ще значення “зусилля”: “Не варта справа заходу” (приповідка). Отже, здійснювати, проводити, поглиблювати заходи (а не міроприємства).

* * *

Як би не чи хоч би як

Який вислів правильніший: як би не чи хоч би як?

Дослухайтеся до поради авторитетного нашого письменника і мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича. Часто помиляються в тих випадках, наголошував він, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни (“А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь”), какой бы ни (“Какой бы ни был результат, а работать нужно”) й кажуть та пишуть: “Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того”; “Не тонкощі сюжетоскладання, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас”. Таке калькування інколи навіть не дає змоги гаразд збагнути фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: “Без освіти нічого не досягнеш, якщо того не хотів”. Щоб цього не траплялося, треба висловлюватися правильно по-українському: “Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів”; “Не тонкощі сюжетоскладання, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас”. Так усталилося в нашій класиці й живому народному мовленні, отож нема чого від цього відступати: “Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець” (Леонід Глібов). Так само російським висловам что бы не, кто бы ни, где бы ни відповідають українські хоч би що (“Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак...” – Михайло Чабанівський), хоч хто, хоч де (“Хоч хто казатиме – не слухайсь”; “Хоч де будеш, та я тебе знайду” – Словник Бориса Грінченка).

Уживають як не прикро, як не дивно, треба: хоч як прикро, хоч як дивно.

* * *

Довжина і довгота

“Чи тотожні іменники довжина і довгота?”

Вони передають різні значення.

Довжина – протяжність лінії, площини, тіла тощо між двома найвіддаленішими точками; відстань між кінцями чогось: довжина річки, міра довжини. Це також тривалість: довжина літа. Довгота – кут між площиною меридіана певного місця і площиною початкового меридіана. Отже, ці іменники не тотожні.

* * *

Яка правильна назва міста на Сумщині Ромни?

Ромен. Отак воно зветься в літописах. У Тараса Шевченка читаємо: “І книжечок з кунштиками в Ромні накупила”. Форму Ромен обстоювали й обстоюють відомі діячі української культури, життя яких пов’язане з цим містом, – Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Білоус та інші. Але в офіційному вжитку чомусь лишається невмотивована множина – Ромни. Замість питомних українських назв Броварі, Лубні користуємося зіпсованими Бровари, Лубни.

* * *

Звинувачувати й обвинувачувати

“Чи однакове застосування мають дієслова звинувачувати й обвинувачувати?”

Уживають їх паралельно, проте в судочинстві використовують переважно обвинувачувати, а також похідні обвинувачення, обвинувальний (а не обвинувачувальний).

* * *

Культурність

“Скільки значень в іменника культурність?”

На відміну від полісемічного культура він виступає тільки в значенні “освіченість, рівень культурного розвитку, властивий комусь”.

***********************************

Урок 7

Відповідаємо на запитання читачів (III)

Коли слід уживати дієслово носити?

Це слово передає зміст “узявши когось, щось, переміщати, доставляти кудись”, “надягати на себе, мати на собі або при собі”. Наприклад: “З найближчих сіл лісовими стежками бійці несли на плечах важкі човни” (Олесь Гончар), “Катерина по садочку ходить, на рученьках носить сина” (Тарас Шевченко), “Прийшов старий Кулик, що один на все село носив ще оселедець” (Панас Мирний). Виступає і в переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: “Таки явивсь! Де тебе носило так довго?” (Леся Українка); високо нести голову, важкий хрест нести, лиха година несе, носити камінь за пазухою, ноги не носять.

Але його в українській мові не пов’язують з речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли йдеться про найменування вулиць, бульварів, парків, закладів, організацій, товариств тощо, тоді краще вдаватися до дієслів зватися або мати назву. “Наша вулиця зветься (а не носить назву) Жилянська”, “Житловий масив має назву Відрадний”.

Лексему приносити треба замінити іншими дієсловами, скажімо, в таких фразах:

принесло збитків на суму... – завдало збитків на суму...

принести подяку – скласти подяку

принести переворот у техніці – зробити переворот у техніці

приносити неприємності – завдавати прикростей

приносити присягу – присягати.

* * *

Пам’ятка і пам’ятник

“Яка семантична відмінність між іменниками пам’ятка і пам’ятник?”

Одне із значень слова пам’ятка – “предмет культури минулого, який зберігся”. Наприклад: “Комісія передусім хотіла дізнатися про всі старовинні пам’ятки, що збереглися в південно-західному краї: давні церкви, замки, первісні вали, могили, городища...” (Оксана Іваненко). Це також твори стародавньої писемності та музичного мистецтва. “У світовій літературі мало знайдеться пам’яток, що відзначались би таким довголіттям, як “Слово о полку Ігоревім” (з журналу), “Збираючи пісні, молодий учений піклувався про якнайліпше збереження пам’яток народної музичної культури” (з журналу). Замість пам’ятка часом помилково вживають пам’ятник. Приміром: “Як свідчать археологічні пам’ятники (треба: пам’ятки), заснування міста (Ужгорода) належить до VIII – IX століть” (з газети). Пам’ятник – “архітектурна або скульптурна споруда на честь когось, чогось”. “Завод стоїть на березі Дніпра, і перед ним пам’ятник ніжному невідомому юнакові, темно-бронзовому красеневі, що рве на собі ланцюги...” (Юрій Яновський).

Тож лексему пам’ятка слід уживати, коли йдеться про залишки культури минулого, пам’ятник – коли мовиться про меморіальну споруду, скульптуру або плиту.

* * *

Плутати і путати

“У яких випадках ставлять плутати, а в яких – путати?”

Дієслово плутати використовують у прямому та переносному значенні. У прямому – це “безладно переплітати нитки, волосся”, ще кажуть “плутати ногами”, тобто ходити повільно, мляво, ледве переступаючи. У переносному – “вносити безладдя, неясність у щось, помилятися чи свідомо вводити в оману”. Можна плутати поняття, думки, зізнання, слова, деталі, кольори, Петра з Павлом. Бачимо цю лексему й у сталих зворотах: плутати карти – “розладнувати чиїсь плани, наміри, сподівання”, плутати сліди – “змінюючи напрям руху, збивати когось з правильного шляху”.

Слово путати означає “стягувати ременями, мотузками ноги якоїсь тварини, щоб обмежити її рух”. Отже, путати коней, лошат.

* * *

Слідувати

“Чи має сучасна українська мова дієслово слідувати? Кажуть, нібито його нема, але в наших ЗМІ на нього частенько натрапляєш”.

Воно доречне тільки тоді, коли виражає поняття “рухатися слідом за кимось”. У інших значеннях, пише дослідник історії і культури української мови, її відродження та утвердження як державної Олександр Пономарів, слідувати застаріло і вважається ненормативним, з погляду лексичних норм. Намагання збільшити частотність цього слова й розширити його семантику спричинено не внутрішніми законами нашої мови, а незнанням цих