5238

Українські землі у складі Литви і Польщі. Початок козаччини

Реферат

История и СИД

Українські землі у складі Литви і Польщі. Початок козаччини. Соціально-економічне становище України. Зміни соціально-економічних порядків. 1. 1447 рік на Православну церкву поширено католицькі порядки, згідно яких король-князь мали право, розд...

Украинкский

2012-12-05

36.5 KB

9 чел.

Українські землі у складі Литви і Польщі. Початок козаччини.

Соціально-економічне становище України.

Зміни соціально-економічних порядків.

1. 1447 рік на Православну церкву поширено католицькі порядки, згідно яких король-князь мали право,  роздавати духовні посади навіть світським особам.

2. Феодали отримали  право суду над своїми підданими.

3. Жителям міст під загрозою виселення було заборонено займатися сільським господарством.

4. Право закордонної торгівлі отримали лише феодали.

5. Як наслідок зросла внутрішня торгівля, відкривається маса ярмарків та торгів.

 В 1470-х рр.  було започатковано реформу феодального землеволодіння, яка тривала близько 20 років. Зумовлена вона була тим, що  багато бояр ухилялися від державної служби. Замість боярського (вотчиного) землеволодіння вводилося службове «землянське» (шляхта) землеволодіння.  Вплив шляхти починає неухильно зростати. Паралельно з розвитком шляхетства почалося поступове закріпачення селян

Після Люблінської унії, яка відкрила польським магнатам та шляхті широкі можливості для придбання земель в Україні, вони захопили на Придніпров'ї та Брацлавщині величезні земельні масиви. Коли Литовський статут 1588 р. юридично затвердив всі форми феодального землеволодіння, в тому числі і в Україні, польські сейми дозволили королю роздавати шляхті землі в Придніпров'ї, причому це стосувалося не тільки пустуючих земель, а головним чином земель із селянами. Так, наприкінці XVI — на початку XVII ст. на Наддніпрянщині, Брацлавщині з'явилися численні володіння шляхти — магнатів Замойських, Жолкевських, Казановських, Потоцьких та інших, на Лівобережжі — Вишневецьких. На отриманих від короля та захоплених самочинно землях Вишневецький збудував міста Лубни, Пирятин, Ромни, Прилуки, десятки сіл та хуторів. Наприкінці 30-х років XVII ст. Вишневецькі були власниками 39,6 тис. селянських дворів, 56 міст та містечок. У 20-х роках XVII ст. 18 магнатам та великим шляхтичам Брацлавського воєводства належало 18% всіх селянських та міщанських дворів.
Великими землевласниками були католицька та уніатська церкви, а також православні монастирі. Найбільшим землевласником в Україні був Києво-Печерський монастир. А на Волині на початку XVII ст. уніатській церкві належало до 2,1 тис. селянських господарств.
Маючи в своєму розпорядженні величезні наділи, польські феодали почали поступово перетворювати свої володіння на комерційно зорієнтовані господарства, що отримали назву фільварків. Причиною цього була зміна економічної ситуації в багатьох європейських країнах та зростання попиту на продовольчі товари і зерно внаслідок великих географічних відкриттів. Багатолюдні західні міста потребували великої кількості хліба, який в XVI — на початку XVII ст. почала активно експортувати Річ Посполита. Намагаючись отримати з селянських господарств якомога більше зерна, шляхтичі включали їх до складу своїх володінь. Замість оброку вони почали вимагати від селян регулярної щотижневої панщини.Зміцнення та зростання великої феодальної власності на землю призводило до посилення кріпацтва, що проявлялося в дедалі більшому обмеженні особистої свободи хлібороба і прикріпленні його до землі.
   

5.2.Волочна реформа

Узаконила дії шляхти Волочна реформа, що розпочалася в 1557 році і передбачала фіксацію земельного наділу на селянський двір, який був здатен сплачувати державі податки та нести різні повинності. Розмір однієї «волоки»  становив 20 десятин. Надлишки землі забиралися панами під фільварки. А оскільки реформу проводили самі шляхтичі то і розміри волок мали змогу зменьшувати та й забирати у свою власність кращі землі, витісняючи селян «на піски».

Результати  реформи.

  1.  Ліквідація селянської общини, як колективного власника землі.
  2.  Перехід на індивідуальне землекористування.
  3.  Обмеженя селянських наділів.
  4.  Створення великих шляхетських маєтків – фільварків.
  5.  Обезземелення значної частини колишніх общинників, які змушені були тепер у якості найманої сили працювати на фільварках.

Але біля південних кордонів  держави, нижче лінії міст Брацлав, Черкаси, Полтава бажаючих серед шляхти брати  землі майже не було.  Боялися татар. Тоді було прийнято рішення звільнити селянські общини цих районів від усіх податків, взамін їх військової служби у якості охоронців кордонів. Так починалася історія українського городового козацтва.

PAGE  1