52411

Честь, совість, гідність людини. Інтелігентність і порядність. Правда, хиба, істи

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Честь совість гідність людини. Основою відношення людини до світу є визнана суспільством значущість ряду предметів та подій що служать певними суспільними взірцями мірами вимогами ідеалами. Істотна особливість таких уявлень полягає в тому що вони впливають на самопочування людини у світі людей зворушують почуття.

Украинкский

2014-02-15

132.5 KB

2 чел.

Т е м а:   Честь, совість, гідність людини.

Інтелігентність і порядність.

Правда, хиба, істина — спільне та відмінне.

М е т а: створити в студентів власне розуміння основних понять заняття, спираючись на знання їх визначень і найважливіших ознак;

розвивати вміння готувати повідомлення на підставі самостійно опрацьованої науково-популярної літератури і виступати з ним на занятті;

співставляти власні висновки з іншими поглядами на аналогічні проблеми;

вчити формулювати свої думки на рівні філософських знань;

застосовувати набуті знання і сформовані уявлення в процесі розвитку своєї моральності, вихованості, культури поведінки.

Обладнання: підручник «Людина і світ», опорні схеми: «Совість, честь, гідність», «Порядність, інтелігентність»,  «Істина, хиба, правда і неправда».

Основні поняття і терміни: совість, честь, гідність, порядність, інтелігентність, істина, хиба, правда, неправда.

Тип заняття: повідомлення нового матеріалу

П Л А Н

1. Честь, совість, гідність людини.

2. Інтелігентність і порядність.

3. Правда, хиба, істина – спільне та відмінне.

ХІД ЗАНЯТТЯ.

І. Організаційна частина

ІІ.       МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Основою відношення людини до світу є визнана суспільством значущість ряду предметів та подій, що служать певними суспільними взірцями, мірами, вимогами, ідеалами. До цього ряду належать честь, совість, гідність та ін.

Уявлення про честь, совість, гідність змістовно змінюються залежно від історичного часу, епохи, рівня розвитку культури, соціальності. При цьому слід пам’ятати, що честь, совість, гідність притаманні людині не тільки як певне чуттєво-емоційне переживання, яке супроводжує усвідомлення конкретних проявів їх. Їхнє емоційне наповнення зумовлюється тим, що вони є формами самоусвідомлення, тобто уявлення про конкретне ставлення оточення до особи. Істотна особливість таких уявлень полягає в тому, що вони впливають на самопочування людини у світі людей, зворушують почуття. Очевидно, що вам доводилося це відчувати.

Англійський письменник Бернард Шоу, сучасник двох світових війн, сказав: «Тепер, коли ми навчилися літати у повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає лише одного: навчитися жити на Землі, як людям». Поняття, які ми розглянемо на занятті, вважаються невід'ємними складовими умовами духовності людини, її повноцінного духовного життя. Розглянути їх на занятті буде, ймовірно, нескладно, набагато важче зробити їх власними переконаннями, тим, що, як вважав Б. Шоу, дозволяє навчитися людині жити по-людські.

ІII.    АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

Філософський диктант.

1.   Яке поняття у філософському світогляді вказує на існування об'єктивного начала, що може суттєво впливати на життєдіяльність окремої людини? (Дух.)

2.   Як визначається у філософії душа? (Індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.)

3.   Наведіть приклад, коли дії людей спонукає духовність.

4.   Що таке духовне в людині? (Душевно організована соціальна визначеність людини.)

5.   Що визначають як реально існуючу, душею пережиту силу духу, яка безпосередньо спрямовує діяльність людини? (Духовність.)

6.   У чому полягає діяльність душі: у самозміні людиною себе чи у зміні оточуючого середовища? (У самозміні людиною себе.)

7.   Чи мають тварини почуття? (Ні.)

8.   Почуття мають біологічну природу чи формуються у людини в суспільстві? (Формуються у людини в суспільстві.)

9.   Зміст якого поняття полягає у здатності душі створювати абстрактні поняття, яким у повному обсязі не відповідають ніякі предмети дійсності? (Інтелект.)

10. Яка здатність дозволяє людині виявляти саме людські якості, що можуть заперечувати її природні потреби? (Воля.)

11. Чим є ідеал у своєму абсолютному формулюванні? (Уявленням про мету людського роду в цілому.)

   12. Чи може бути реалізований у повному обсязі соціальний ідеал? (Ні.)

Студенти пропонують групі результати своєї роботи у формі варіантів визначень і характерних рис понять. При цьому доцільно звернути увагу студентів на те, що плюралізм думок є прикметною рисою філософського знання і запорукою його успішного розвитку.

ІV.    ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

  1.  Честь, совість,  гідність людини.

Розглянути дане питання пропонується студентам шляхом опрацювання запропонованої опорної схеми та додаткової характеристики цих понять в ході якої студенти формулюють власні думки, наводять приклади. Визначення термінів студенти записують в зошити.

Совість — здатність людини до активного самоусвідомлення, самооцінки особистого ставлення до оточуючого, до діючих у суспільстві моральних норм

Головна функція — самоконтроль, нагадування людині про її моральні обов'язки, відповідальність, яку вона несе перед іншими і самим собою

 Відображається у почуттях сорому, каяття, жалю за вчиненим

 Слугує внутрішнім регулятором у виборі вчинків і напрямку життєвої поведінки

       Емоційний феномен, проявом якого є глибокі негативні переживання, самодокори через стурбованість людини своєю поведінкою

  Розповідь та доповнення.

Ця риса допомагає людині контролювати виконання своїх обов'язків перед суспільством і самою собою, що суспільством визнається як показник досконалості та самодостатності. Самооцінний характер совісті виявляється у почутті морального задоволення своїми вчинками або почутті сорому за них. Наявність феномену совісті засвідчує певний рівень інтелектуальної досконалості особи, бо здатність перейматися думками та почуттями інших людей — це те, що існує лише як

духовне, а не матеріальне.

Наявність совісті безпосередньо виявляється через усвідомлення почуття свободи і відповідальності людини щодо вчинення нею перед суспільством (самою собою як суспільною істотою), яке обумовлюється суспільними нормами і правилами, що стали власними переконаннями.

Честь — зовнішнє суспільне визнання вчинків людини, її заслуг, яке знаходить прояв у вшануванні, авторитеті, славі

 Внутрішньо притаманне особистості почуття, пов'язане з прагненням досягти найвищої оцінки і визнання іншими людьми

      Оцінка якостей людини з позицій соціальної групи, конкретної історичної спільноти (військова, жіноча, професійна честь та ін.)

      Почуття честі викликає у людини прагнення здобути першість у тій соціальній групі, від якої вона чекає визнання

Розповідь та доповнення.

Поняття "честь" вказує на визнання належності особи до певної верстви, спільноти, риси якої притаманні окремій як представникові окремого кола людей. Така на-зумовлює дотримання особою певних зразків поведінки для підтримання своєї репутації та поваги до неї тієї до якої вона себе відносить. Отже, усвідомлення виконує функцію самозбереження певної спільноти як певного якісного утворення.

Невідповідність дій людини певним зразкам групової поведінки усвідомлюється як втрата нею честі, що часто призводить до  відмежовування, відторгнення групою такої особи.

Гідність — внутрішня переконаність людини у власній цінності, почуття самоповаги

      Знаходить прояв в опорі будь-яким спробам посягання на індивідуальність і певну незалежність людини

      Оцінка якостей людини з точки зору людства, її загального призначення

      Ґрунтується на визнанні принципової моральної рівності з іншими людьми

     Не дозволяє особистості зневажливо ставитися до інших людей і вимагає від них, у свою чергу, ставитися до неї з повагою

Розповідь та доповнення.

Як невід’ємна риса свідомості і регулятивний принцип діяльності, гідність сприяє усвідомленню людиною свого місця в суспільстві, ідеалів, допомагає збагнути сенс власного існування. Гідність безпосередньо виявляється через усвідомлення свого суспільного значення, яке переживається відповідними почуттями, на противагу переживанню соціальної пригніченості.

Як взірець виявлення честі, совісті та гідності народна уява створила образ героя (окрема особистість, група людей, певна спільнота), неодмінно сильного, мужнього, красивого, який перебирає на себе більшу, ніж інші, міру відповідальності, володіє гострим відчуттям нагальних потреб свого часу, здатен завдяки своїм інтелектуальним, фізичним, морально-психологічним якостям істотно впливати на перебіг подій. Героїчне буття людини є системою взаємозумовлених духовних, вольових і діяльно-практичних засад, ідеалів, переконань, моральних особливостей (переконаність, упевненість, почуття обов'язку, хоробрість, відвага, вміння у вирішальний момент мобілізувати вольові зусилля), єдністю замислу, намірів, мотивів і діяльності. Такі взірці розвивають уяву окремих індивідів, створюють образ певного ставлення суспільства до конкретних вчинків.

Суспільний простір прояву честі, совісті та гідності надзвичайно широкий: сфера політики, науки (експериментально-дослідницька діяльність), виробництво тощо. Кожна історична епоха створила своїх героїв — носіїв честі, совісті та гідності, образи яких відбилися в народній (фольклорній) культурі.

Гідність, честь і совість як поняття, через які люди усвідомлюють свою суспільну сутність, спираються на загальне поняття "порядність", яким визначається ставлення до інших людей в цілому.

Додаткова інформація.

Цікаво пояснював природу совісті Зігмунд Фрейд. Він звертався до легенди, за якою у далекому минулому первісною ордою керував батько-тиран, який не мав обмежень у задоволенні інстинкту любострастя. Незадоволені сини збунтувалися, розірвали батька на шматки і пожерли їх, поглинувши одночасно частину його особистості, яка відтепер упродовж їхнього життя невідступно слідувала за ними і викликала в них почуття провини. Розвиток кожної людини повторює цей сюжет у мініатюрі. Усе життя людини, на думку 3. Фрейда, охоплене конфліктом між несвідомими потягами і моральними заборонами, який знаходить відображення у невиразному незадоволенні, стражданні, страху. При цьому людина навіть не усвідомлює, чого вона боїться. Усе це може викликати в неї невроз і навіть прагнення самогубства. Совість, таким чином, на думку 3. Фрейда, це особливий вид неврозу, який перетворює людське життя в ланцюг безперервних страждань і муки.

Інакше розглядав совість інший видатний мислитель XX ст. Мартін Гайдеггер. Совість для людини — це поклик, який примушує людину згадати про свою скінченність, смертність, виплисти зі звичайного світу, повернутися до питання про Буття і до теми про власну неповторну індивідуальність. Поклик совісті з'являється мовчки.

По завершенню опрацювання даного питання студенти читають і коментують вислови відомих людей, які характеризують питання даного пункту плану.

2.   Інтелігентність та порядність,

Розкривається дане питання пункту плану аналогічно попередньому (включаючи студентські повідомлення афоризмів, висловлювань мислителів і науковців) – за запропонованими схемами.

Порядність — властивість людини, яка відображає її нездатність на погані, нечесні або аморальні вчинки

 Втілюється у конкретних позитивних вчинках людини

   її основу складає здатність людини усвідомлювати суспільство як середовище свого існування

    Визначає зміст вчинків людини через наявні суспільні норми

Здебільшого пов'язана з певним рівнем розвитку розумових здібностей, необхідних людині для усвідомлення себе суб'єктом суспільного життя

Розповідь та доповнення.

У кожному конкретному випадку це поняття визначає зміст певних вчинків через протиставлення порядності і непорядності. При цьому критеріями слугують суспільні норми оцінки людських дій. Порядна людина є безпосереднім носієм та суб'єктом загальних суспільних цінностей — добра, краси, правди, виявляє себе гідною, достойною, чесною. Як правило, людську порядність вбачають у конкретних позитивних вчинках: відповідальності за долю інших людей, особистій причетності до суспільного життя.

Основою порядності людини є її здатність усвідомлювати суспільство як непересічну умову свого існування, тобто найвищу цінність життя. Тому людська порядність обов'язково відбиває життєву, творчу позицію особи — безпосереднього суб'єкта суспільного життя. І навпаки, непорядна людина являє собою руйнівну силу і для суспільства, і для самої себе.

Зрозуміло, далеко не кожна людина досягла такого інтелектуального розвитку, що спроможна розуміти та відчувати суспільство як головну умову свого буття. Порядність здебільшого пов'язана з певним рівнем розвитку розумових здібностей, бо потребує уявлення про таку причину власного буття, яку можна усвідомити лише за допомогою мислення. Достатній рівень розвитку мислення та розумових здібностей для осягнення властивостей буття визначають як інтелігентність.

Інтелігентність — рівень мислення і розумових здібностей людини, достатній для осягнення нею властивостей буття, що знаходить відображення в її поведінці

Властивість «інтелігентна» у значенні розумово розвинута, освічена, культурна є однією з невід'ємних складових духовності людини

Дозволяє людині виступати не лише об'єктом суспільного впливу, але і його творцем

Незалежно від зміни історичних епох спостерігається певна послідовність в уявленнях про інтелігентність (а також порядність) людини

Розповідь та доповнення.

Інтелігентність є однією з невід'ємних складових умов духовності людини, її повноцінного духовного життя.

Слід зазначити, що інтелігентністю позначають не лише поведінку окремих людей, а й діяльність колективів, партій, народів, націй, держав. Завдяки свідомому використанню у своїй поведінці інтелігентності людина виступає не лише як об'єкт суспільного впливу, а і як його творець, тобто самодіяльна особа, якій притаманні самосвідомість, людські почуття і переконання.

Найвищі духовні вимоги суспільства людина засвоює в процесі взаємодії з іншими людьми, що формує не тільки уявлення про належну суспільну поведінку, а й олюднені (інтелігентні) почуття обов'язку, совісті, відповідальності, честі та гідності. За допомогою уявлень про норми, цінності, ідеали людина регулює не тільки свою поведінку, а й, даючи їм оцінку, виявляє своє ставлення до вчинків інших, чим реально творить суспільні взаємозв'язки.

В історії філософії, етиці, літературі відбито притаманні різним епохам феномени порядності, честі, совісті, гідності, їхні сутність і прояви, спонукальні мотиви і наслідки, генезис і еволюцію. Це й було яскравим відображенням інтелігентності людини. Наприклад, міфологічна культура зображає носія цих якостей як людську істоту, що наділена незвичайними здібностями і силою, перебуває під егідою богів і з їхньою допомогою здійснює подвиги. Це дійсно інтелігентна, непересічна людина, бо пересічна людина не здатна поєднати у собі всі ці риси. Багато героїв стародавніх міфів є напівбогами (Геракл, Ахілл, Гільгамеш). В античній Греції носіями честі, совісті, гідності вважали не тільки легендарних царів, воєначальників, міфічних героїв, а всіх, хто навіть після смерті продовжував впливати на суспільну свідомість. Виникає образ героя-інтелігента. Саме тому героями називали засновників міст, митців, філософів, видатних законодавців (наприклад Солон) і політиків, визначних благодійників, прародителів племен і общин (наприклад, Ромул і Рем).

Слід зазначити, що герої по-різному впливають на події: одні позитивно, інші негативно. Негативний герой втілює в собі образ без честі, совісті та гідності, несе на собі відповідне суспільне ставлення до його вчинків.

Однак, незалежно від зміни епох, зберігається наступність образів порядності й інтелігентності. Це елементарні правила людського співжиття: повага до праці, творіння людських рук, повага до батьків, старших, піклування про дітей, взаємодопомога тощо. Саме вони породжують те, що називають інтелігентністю.

Додаткова інформація

Існує чимало афоризмів, думок і висловлювань, в яких мислителі різних епох відображали своє розуміння таких проявів духовності людини, як порядність, інтелігентність, прихильність. Учитель може запропонувати увазі студентів деякі з них.

Порядність — це здатність чинити свідомо і справедливо там, де не передбачена дія закону. (Аристотель)

Порядна людина ніколи не буває у згоді з власною совістю, їй не вистачає полум'яного почуття, що здатне осяювати своїм світлом найбільш нікчемні доводи; вона вміє усе ставити під сумнів, розглядати справу з різних боків, а коли приймає рішення на свою користь, то від цього завжди відчуває себе дещо незручно. Вона ніколи не буде нічого вимагати для себе і завжди згодна обійтися тим, що має; вона піде на будь-які поступки, аби її залишили у спокої,— але спокою вона не побачить, її совісність — мотузка, за яку її тягнуть. (Ален)

Порядність, як і цнотливість, втрачається раз і назавжди. (П. Грегор)

Інтелігентність — це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпляче ставлення до світу і людства. (Д. Лихачов)

Називатися інтелігентною людиною може лише та, для якої власна душа стала відкритою книгою. Адже культура зобов'язує нас поважати в собі особистість, свято шанувати своє право на незалежне внутрішнє життя. (X. Ортега-і-Гассет)

Основний принцип інтелігентності — інтелектуальна свобода — свобода як моральна категорія. Інтелігентна людина не є вільною лише від своєї совісті та своєї думки. (Д. Лихачов)

3. Правда, хиба, істина – їх єдність та відмінність.

Вивчення даного питання починається із реферативного повідомлення студентки на тему: «Правда, хиба, істина – їхня єдність та відмінність між ними».

Розповідь та доповнення.

Існування людини як свідомо діючої істоти неможливе без двох різних світів, що визначають її життєдіяльність. За безпосередню умову людського буття слугує не тільки матеріальний світ, а й світ духу, наявного знання, культури в цілому. Для людини важливе значення має усвідомлення взаємозв'язку і взаємозумовленості цих світів, оскільки часом виникають різні світоглядні проблеми, в яких загострюється питання існування людини. Яскравим образом цього "загострення" є те, що окреслюється поняттями "істина", "правда", "хиба".

Поняття "правда", "хиба", "істина" виявляють і визначають особливі взаємозв'язки та відношення між людськими уявленнями й дійсністю. Ці особливості окреслені духовним сприйняттям знання.

Знання як відображення дійсності, зміст яких (добутий людиною) не залежить від людини, називають об'єктивними. Для визначення таких знань користуються поняттям "істина".

Істиною називають відповідність уявлень, висловлювань об'єктивній дійсності.

Істина — це знання, що відповідає дійсності і має підтвердження цієї відповідності.

Саме наука, орієнтуючись на відкриття об'єктивних (незалежних від уявлень) властивостей дійсності, ставить за мету осягнення істини.

Однак здатність людини свідомо спрямовувати свою діяльність спочатку реалізується через створення в уяві двох образів світу: об'єктивно існуючого (недосконалого) і бажаного (омріяного). Перший не збігається з уявленнями про ідеали добра, краси, істини. Другий відповідає цим ідеалам. Визначення відмінностей між першим і другим, тотожності між ними здійснюється через поняття "правда". Отже, правда — поняття, яким визначається відношення об'єктивної дійсності до людських ідеалів буття.

Правда — це почуття і усвідомлення людиною будь-якого знання (істини чи хиби) як істини.

Щодо уявлень про об'єктивну дійсність згідно з людськими ідеалами, то саме людина є ніби критерієм оцінок притаманного об'єктивній дійсності. Тому такі оцінки не можуть бути визнані об'єктивною істиною, вони суб'єктивні.

Чим більша відмінність між світом і людськими ідеалами, тим гостріше відчувається потреба у наближенні до них життя, усвідомлюється сенс існування задля правди як життя згідно з ідеалом.

Незважаючи на суб'єктивне джерело формування, правда — це знання про стан речей, до якого небайдужа людина і з огляду на який вона будує образ мети діяльності, бажаного буття, світу.

Зазначимо, що поряд із процесом перетворення істини на правду (виникнення небайдужого ставлення до відомих властивостей дійсності) відбувається процес протилежний — рух від правди до істини.

Рух від правди до втілення бажаного у дійсності може супроводжуватися втратою гостроти протистояння бажаного і дійсного. Бажане стає фактом буття: сконструйована машина, збудований будинок тощо. Трансформування бажаного у факт істинного буття веде до втрати людиною сенсу буття в цьому бажаному. Отже, перетворення правди на істину приводить до набуття бажаним позалюдського існування. Тепер сенс існування людини переміщується з уже здоланого у щось інше. Тому правда — ніби "жива" істина, а істина — "застигла" (здобута) правда. За правду людина стоїть, до істини рухається. Згідно з правдою людина живе, істину — захищає.

Усвідомлення людиною своєї правди свідчить, що настав момент, коли своє життя людина перетворила на об'єкт самопізнання та волі, що вона відрізняє себе дійсну від бажаної. Таке усвідомлення стає основою для самозміни, саморозвитку особистості. Тому правду ми можемо назвати і принципом формування світу реального відповідно до образу світу належного. Розглядаючи правду як принцип, її іноді називають "крилами" можливого, перетворюючою світ силою, яка виявляє істинний сенс людського життя.

Якщо людина не відрізняє об'єктивно існуючу дійсність від ідеалу, вона помиляється. Іноді цю відмінність приховують свідомо — це неправда. Якщо окремі люди свідомо створюють перешкоди на шляху до досягнення омріяного, яке відповідає суспільним ідеалам, — це кривда.

Усе це окреслюється поняттям "хиба".

Хиба — це знання про дійсність, які цією дійсністю заперечуються.

Джерелом хибних уявлень слугують як особисті якості окремої людини (суб'єктивна причина), так і тимчасова обмеженість ряду людських понять, що використовуються протягом тривалого часу як абсолютизація окремих відомих властивостей дійсності (об'єктивно-історична причина).

Як конкретне поняття хибою називають невідповідність уявлень сутності речей чи ідей. Це поняття використовують для фіксації відсутності істини або протилежного істині.

Суб'єктивні причини хибних думок долаються освітою, розвитком інтелекту особи, об'єктивні — історичним розвитком пізнання (філософією, наукою) та практики (практичним застосуванням певних знань). У процесі цілеспрямованого пізнання об'єктивної дійсності практичним перетворенням довкілля людина відкриває межу істинності (обмеженість) своїх окремих уявлень про світ. Знання обмеженості знань, визначення межі істинності уявлень (наприклад, за яких умов певний процес протікає, а за яких припиняється) допомагає об'єктивно долати причини існування тих чи інших хибних думок.

Пізнання дійсності людиною (людством) відбувається як процес подолання конкретних об'єктивно-історичних причин хибних уявлень, що дає змогу безперервно рухатися "від хиби до істини". Під час навчання ви якраз і намагалися подолати хибні уявлення та рухались до істини.

Здатність людини керуватися ідеями, які визнані в суспільстві важливими, вміння підпорядковувати матеріальні інтереси суспільним і особистим ідеалам, як правило, не обов'язково реалізується нею кожної миті. Окрема людина іноді може діяти під впливом неусвідомлених психічних актів своєї душі. Прикладом можуть слугувати стани жаху та переляку, невгамовний голод чи спрага, відчуття болю і страждання, відчуття холоду та спекоти, дія у несвідомому стані тощо.

Оскільки вчинки, зумовлені неусвідомленим, можуть мати катастрофічні наслідки для суспільства, завжди усвідомлювалася проблема виявлення та стимулювання духовно спрямованої діяльності як протилежного бездуховному. Духовність постійно підкреслює важливість усвідомлення та почуття людиною того, що вона має керуватися у своїй діяльності ідеалами, ідеями, принципами, а не однохвилинними бажаннями.

Вчинки людей, що визначені духовним, як правило, називають доброчинними. Людину, здатну до доброчинності, називають доброчесною, тобто такою, що завжди дотримується загальновизнаних моральних норм поведінки. У свою чергу, людину, котра порушує суспільні норми, називають злочинною.

Оскільки в суспільстві кожен індивід є представником певної верстви населення (групи, народу, людності), тлумачення чеснот особистості може бути різним. Так, наприклад, поняття доброчинності з позицій раба має одне значення, а з позицій рабовласника — інше. Відмінність у розумінні сенсу цього поняття може мати принципово протилежний, суперечливий характер. Те, що вважається доброчинним з погляду рабовласника, вважається злочинним з погляду раба. Аналогічне спостерігається при порівнюванні доброчинного представниками двох ворогуючих народів, які перебувають між собою у стані війни. Хоча історія засвідчує, що така суперечність має тимчасовий характер, не можна заперечити, що стосовно певного періоду взаємозаперечні тлумачення доброчинного існують та визначають поведінку окремих людей чи груп.

Студенти записують визначення понять у зошити.

Додаткова інформація.

Істина і правда на перший погляд дуже схожі. Однак між ними є суттєві відмінності. Істина — це перш за все поняття, що використовується в теоретичному і науковому знанні, а правдивість є моральною рясою поведінки людини. Якщо правда — це істина, що стає принципом життя людини, то універсальної правди (правди для усіх), як і універсальної людини, не існує. Правда, завдяки тому, що вона існує як певна форма поєднання істини з життям, може набувати різних витворів. Істина в кожній предметній області єдина. Недарма кажуть, що правд багато (або у кожного своя правда), а істина одна. Правда створюється, а істина відкривається. Правда засвідчується життям чи особистим прикладом людини, а істина доводиться.

Правда зовнішніх і внутрішніх фактів дозволяє особистостям спілкуватися, розуміючи один одного, без побоювань і змістового туману. Правдивість робить людей доступними один одному для спільного існування і діяльності. Правдивість пов'язана з гідністю людини: той, хто поважає самого себе, прагне уникнути будь-якої нечесності у спілкуванні з іншими, оскільки поважає їх та цінує. Людина, яка може спокійно збрехати, не лише ставить інших у незручне становище, але й втрачає при цьому власну гідність.

Правда як адекватна характеристика ситуації протистоїть неправді, брехні, омані. Якщо правда поєднує людей, робить їх здатними до повноцінної комунікації, то неправда спричиняє появу відчуження і взаємної недовіри.

Необхідно відрізняти неправду від хиби. Той, хто каже неправду, розраховує, як правило, отримати завдяки цьому якусь користь. Хиба є протилежністю істині та з'являється у процесі пізнання без будь-яких злих намірів. Вона є результатом того, що розум людини, шукаючи істину, «примандрував» не туди, і з часом може бути подолана.

V.   ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Для закріплення набутих знань пропонується студентам розв’язати пізнавальні задачі.

1. Звідки, на вашу думку, у людини з'являється совість? Вона закладена в неї від народження чи набувається у соціальному середовищі? Обґрунтуйте свою думку.

2. Філософи сперечаються стосовно того, чи можлива «чиста совість». Видатний філософ XX ст. Альберт Швейцер вважав, що чистої совісті існувати не може, це винахід диявола. Філософ Г. Бандзеладзе, навпаки, стверджує, що чиста совість — нормальний стан людини, яка виконує свої моральні обов'язки, і винагорода за її моральні зусилля. Яку позицію поділяєте ви і чому?

3. «Втрата честі, на думку французького філософа XVIII ст. Ж. Ж. Руссо, є страшнішою, ніж смерть». Чи не застаріла ця позиція сьогодні?

4. «Втратити гідність,— стверджував /. Кант,— це все одно, що прирівняти себе до речі, стати засобом у руках інших людей, при цьому здійснити це з власної волі». Як ви розумієте висловлювання філософа?

5. У сучасному світі, як і раніше, існує чимало факторів, що принижують людську гідність. Що, на вашу думку, принижує гідність людини в нашій країні?

6. «Інтелігент — це представник професії, пов'язаної з розумовою працею,— вважає російський вчений Д. Лихачов,— і людина, якій притаманна розумова порядність». У чому, на вашу думку, полягає взаємозв'язок інтелігентності й порядності? Що таке розумова порядність?

7. «Ремесло інтелігента,— писав Ромен Роллан,— зобов'язує перш за все до наполегливої і терплячої праці розуму — до чесних і мужніх пошуків істини, до вільного і відвертого висловлювання думки. Будь-яке підпорядкування цього основного обов'язку стороннім розрахункам — свідоцтво морального занепаду. Будь-яка відмова від своїх прав на користь влади або заради обставин тимчасового характеру є зрадою». У чому вбачав сутність інтелігентності французький письменник? Чи актуальні його думки сьогодні? У чому вбачаєте сутність інтелігентності ви?

8. Чи погоджуєтесь ви з твердженням Мішеля Монтеня: «Порядна людина — людина різнобічна»?

9. Прокоментуйте висловлювання турецького філософа Зія Гекалпа: «Порядність у наші часи — єдиний суддя над совістю».

10. Поясніть, який зміст вкладав у розуміння прихильності іспанський філософ XVII ст. Балтасар Грасіан: «Для того щоб завоювати прихильність, необхідні благодіяння: роби добро направо і наліво, не шкодуй добрих слів і ще краще справ — люби, щоб бути любимим».

11. Існує думка, що правда і гідність людини взаємопов'язані. Яким є ваше ставлення до цього твердження?

12. Порівняйте правду та істину. Що між ними спільного, а що відмінного?

13. Чи поділяєте ви думку англійського філософа XIX ст. Джона Мілля: «Суспільство все ж таки більше виграє від хибних думок людини, котра після тривалого вивчення і підготовки розмірковує самостійно, ніж від правильних тверджень людей, які поділяють їх лише тому, що не дозволяють собі думати». Яку роль, на вашу думку, відіграє хиба у процесі здобуття людиною нових знань?

14. Який зміст у розуміння неправди вкладав американський філософ Вільям Джеймс: «Немає гіршої неправди, ніж невірно зрозуміла істина».

15. «Істина народжується як єресь,— вважав Г. Гегель,— і помирає як хиба». Поясніть, як ви розумієте думку філософа?

16. Багато праці необхідно докласти для пошуку істини, навіть, для невеликої її частини. Стендаль. Чи траплялася з вами подібна ситуація?

17. Чи поділяєте ви думку А.Чехова, коли вів говорив, що у людини все повинно бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки.

18. «Багато є людей з красивою зовнішністю, яким, однак, немає чим похвалитися  всередині», - говорив  Ф.Купер.  Чи поділяєте ви його точку зору?

19. «Благородство манер виховується на прикладах.» Якщо ви згідні з думкою А.Франса, обґрунтуйте її.

VІ.    ПІДСУМКИ ЗАНЯТТЯ

Можна запропонувати студентам за поняттями, що розглядалися на занятті, самостійно визначити, яку роль вони відіграють як виміри духовності людини.

VІI.   ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Систематизуйте знання, отримані на занятті, опрацювавши  підручник «Людина і світ». Розділ III.§ 3, 4, ст.100 – 108.

Література:

  1.  Гісем О.В., Мартинюк О.О. Людина і світ. Харків, 2004, ст. 68 – 77.
  2.  Людина і світ. К., 2001. Р. Ш, § 3 – 4, ст. 100 – 108.
  3.  Філософія. Навчальний посібник. (за ред. І.Ф.Надольного). К., 2005. Р.3, Т. 10, ст. 199 – 212.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16369. Библиотека консольного ввода-вывода 1.07 MB
  Дисциплина Архитектура вычислительных систем и компьютерных сетей Отчет по лабораторным работам №2 На темы: Библиотека консольного вводавывода Цель работы Научится работать с функциями Win32 API для создания и управления консолью. Задание Разработать библи...
16370. Построение сетей с помощью концентраторов, коммутаторов, маршрутизаторов 857 KB
  Построение сетей с помощью концентраторов коммутаторов маршрутизаторов. Цель работы: Ознакомление с приемами моделирования сетей с помощью ПО Cisco Packet Tracer. Получение навыков по построению и моделированию сетей с использованием концентраторов коммутаторов
16372. РАЗВИТЫЕ ФУНКЦИИ ДЛЯ ОБРАБОТКИ ДАННЫХ В EXCEL 2.97 MB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА №4 ПО КУРСУ €œКОМПЬЮТЕРНЫЕ ИНФОРМАЦИОННЫЕ ТЕХНОЛОГИИ€ РАЗВИТЫЕ ФУНКЦИИ ДЛЯ ОБРАБОТКИ ДАННЫХ В EXCEL Цель работы: изучение встроенных функций процессора Excel для сложных операций обработки данных Функции для работ...
16373. Применение финансовых функций Excel для решения задач 2.9 MB
  Применение финансовых функций Excel для решения задач. Задачи по финансовым вычислениям связанным с наращением и дисконтированием можно решать используя для расчетов обычный калькулятор или финансовый калькулятор или табличный процессор Excel. В Excel существует блок ф...
16375. Функции Excel 972.91 KB
  Функции Excel. Константы в формулах массива. Обычно формула при обработке нескольких аргументов возвращает одно значение; в качестве аргумента формулы может при этом выступать либо ссылка на ячейку содержащую значение либо само значение. Для создания ссылки на диапаз
16376. ФОРМУЛЫ И ФУНКЦИИ В MS EXCEL 923 KB
  ФОРМУЛЫ И ФУНКЦИИ В MS EXCEL Все формулы в таблицах Excel начинаются со знаков = вводятся в активную ячейку и отображаются в строке формул. После ввода формулы в активной ячейке будет отображаться результат вычислений а
16377. Табличный редактор Excel 852 KB
  Работа №3 Табличный редактор Excel Обработка данных 1. Запустите программу Excel Пуск  Программы  Microsoft Excel. 2. Создайте новую рабочую книгу кнопка Создать на стандартной панели инструментов. 3. Дважды щелкните на ярлычке текущего рабочего листа и дайте этому рабоче...