ID: 529

Название работы: Пунктуаційні норми в писемному мовленні фахівців технічної сфери

Категория: Курсовая

Предметная область: Иностранные языки, филология и лингвистика

Описание: Система правил письмового оформлення структури пропозиції. Утворення логіко-граматичного каркасу письмового висловлювання і точне вираження складних думок, які можуть бути виражені засобами усного мовлення.

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2013-01-06

Размер файла: 96.5 KB

Работу скачали: 132 чел.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донбаська державна машинобудівна академія

Факультет автоматизації машинобудування та інформаційних технологій

Кафедра українознавства та гуманітарної освіти

Пунктуаційні норми в писемному мовленні фахівців технічної сфери

Курсова робота

студента  групи ІТ-10-2

Труфанова Сергія Сергійовича

Науковий керівник –  

доцент, канд. філол. наук

Лисак Лариса Костянтинівна

Краматорськ – 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

Пунктуація …………………………………………………………………......5

Пунктуація в діловій українській мові………...……………………………..6

Розділові знаки……………………………………………………..….….…....7

Висновки………………………………………………………….…………….16

Список використаних джерел…………………………………..………….....17

ВСТУП

Актуальність теми. 

Пунктуація – система правил письмового оформлення структури пропозиції. Правила пунктуації необхідні для розуміння і правильного прочитання вголос пропозиції.

Пунктуаційні правила утворюють логіко-граматичний каркас письмового висловлювання і дозволяють точно виражати на листі складні думки, які можуть бути виражені засобами усного мовлення. Пунктуація робить письмову мову основним інструментом створення і виразу абстрактної думки. Актуальність цієї теми зумовлена низкою чинників.

Дослідження пунктуаційної практики, що є характерною для письма-мовленнєвої діяльності конкретного мовного колективу, дає можливість просунутися в осмисленні такого складного феномена, як функціональний аспект української пунктуації, а також дозволяє оптимізувати рішення проблем лібералізації пунктуаційних правил.

Функціональний напрям передбачає виявлення закономірностей вживання знаків пунктуації з урахуванням їх функціонування в реальних текстах. Однак послідовне, системне дослідження цього аспекту пунктуації тільки починається, що зумовлює наступне протиріччя.

З одного боку, мовне співтовариство має соціально усвідомленої системою кодифікованих пунктуаційних норм, з іншого боку, ми володіємо лише фрагментарними загальними знаннями про те, як їх реалізація варіюється в текстах різної комунікативної природи. Сьогодні досить добре досліджена пунктуація кодифікованих текстів, частіше художніх або публіцистичних робіт, що зачіпають питання пунктуації некодифікованих текстів.

Ступінь вивчення теми: питаннями пунктуації займається ряд вчених, наприклад А.Б. Шапіро, Л.І. Зільберман, Г.І. Абрамова, Н.С. Валгіна та ін..

Предмет: пунктуація та ії функції у мові.

Об’єкт: пунктуаційні норми в писемному мовленні фахівців технічної сфери.

Мета: комплексно дослідити використання пунктуаційної системи, проаналізувати особливості їі вживання і функціонування у мовленні фахівців технічної сфери.

Завданнями дослідження є:

1.  Визначити термін «Пунктуація».
2.  Проаналізувати функції пунктуації в сучасному діловому мовленні.
3.  Дослідити усі розділові знаки.

Джерельна база : наукові посібники Коровицького І.,   Мозгового В. І., Волкотруб Г.Й. та інші.

ПУНКТУАЦІЯ

Пунктуація — це система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мово навчальної науки про використання розділових знаків.

Пунктуація, нормована правописом система правил про вживання розділових знаків для розчленування тексту відповідно до його значеннєво-логічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей. У давніх рукописах уживалися:кома,крапка чотири - й три крапка, хрестик, рідше крапка-кома. Нинішня система розділових знаків (крапка, кома, знаки оклику й запитання, двокрапка, середник, розділка, риска, дужки, лапки, підкреслення курсивом, а спершу й скісна риска) склалися у нас з поширенням друку в 16 — 17ст. під зах. впливом. Різні засади вживання розділових знаків для членування тексту синтаксичного (комою виділяти звертання, відокремлені звороти, вставні слова, підрядні речення, одне головне від іншого), логічного (лапками виділяти цитати й іронічно вжиті слова, дужками вставний коментар до тексту, а абзацами логічно завершені частини тексту) та інтонаційного (паузи позначувати коротші — комою, а довші — крапкою, рискою, при недокінченій думці — трьома крапками; питальну інтонацію позначувати знаком запиту, а емфатичну — після вигуків і звертань — знаком оклику) перехрещуються і ті самі знаки уживаються в різних функціях. Окремі знаки уживаються ще й у ідеографічно-цінувальній функції (крапка — на вираз скорочення слова; знак запиту в дужках після цитати як вираз сумніву чи здивування; знак оклику в дужках там таки як вираз здивування, обурення, іронії чи підкреслення, що цитоване не є опискою). До синтаксично-логічного членування тексту належить і писання слів окремо, разом чи з розділкою. Найдавніші рукописи писали текст без поділу на слова (початковий і кінцевий склад слова могли інколи позначуватися значком акуту чи ґравісу, а у випадках назвучного голосного ще й значками придиху), а в 15 — 17ст. друковані ще прийменники разом з ім’ям.

ПУНКТУАЦІЯ В ДІЛОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

В українській мові вживаються одиничні (крапка, двокрапка, три крапки, кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику, знак виноски) та парні (дві коми, два тире, лапки, дужки) розділові знаки (пунктограми). Призначення розділових знаків - полегшити читачеві сприйняття змісту написаного:

•  крапка ділить текст на речення.
•  двокрапка відділяє одну частину від другої, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.
•  три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.
•  кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.
•  крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.
•  тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексично-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.
•  знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.
•  знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.
•  знак виноски – видільний, він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.
•  парні розділові знаки – дві коми, двоє тире, дужки, лапки – виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання.

Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах.

Виділення речення на письмі

В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика літера, на кінець - крапка, знак питання, знак оклику або три крапки.

У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка. Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику. У кінці питального речення ставиться знак питання. Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику. Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу.

Крапка

Крапка вживається:

•  у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Інтернет. Системний адміністратор.);
•  у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або питання (Напишіть програму. Зробіть короткий аналіз системи.);
•  у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т.д.);
•  для виділення приєднувальних конструкцій
•  після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах:

Кома

Кома ставиться:

1.  Для поєднання однорідних членів у словосполучення  і окремих висловлювань у складне речення. Наприклад: Ні гарний адміністратор, ні гарний користувач ніколи не можуть знайти проблему.
2.  Для відокремлення слів або словосполучень, граматично не зв’язаних із реченням-звертань,вставних конструкцій,вигуків,слів-речень. Наприклад:  Так,я напишу цю програму. 

Проте: Слід відрізняти стверджувальні слова ТАК,ГАРАЗД від прислівників ТАК,ГАРАЗД, після яких кома не ставиться.Наприклад: Так ніхто ще не вирішував цю задачу!

Коми – це парний звук-функція для відокремлення частин, які повністю або частково відірвались від основного змісту речення. Вони вживаються:

1.  Для віділення вставних слів і вставних речень: І, можливо, ми знову переможемо вірус.

Примітка! Вставними найчастіше бувають  такі слова й словосполучення: бач, бачиш, безперечно, безсумнівно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, проте й однак ( не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками) та інші.

2. При уточненнях,які відповідають на питання – а саме де, хто,що?

-Я, системний адміністратор,…

 3. Для відокремлення поширенних прикладок і додатків.

 4. Слід відрізняти вставні слова від подібних до них слів, які є членами речення й комами не виділяються: Ці дії програми, до речі, викликають сумнів. Ці дії зробленіі до речі.

Крапка з комою

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки. На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

Крапка з комою вживається:

•  для виділення однотипних частин складного речення
•  між поширеними членами речення
•  у кінці рубрик, напр., Звуки бувають:

1) голосні;

2) приголосні та ін.

Двокрапка

Двокрапка вживається:

•  у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину
•  після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення (напр.: послідовність дій така: 1) довести, що речення складне; 2) з'ясувати вид складного речення та ін.);
•  при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

Три крапки

Три крапки вживаються:

•  коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена
•  для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених
•  на місці розмовних пауз
•  при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин ("…а по-друге,- закінчила Лариса - хочу доробити код").

Тире

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна. Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій. Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується (Адже ми всі – звичайні користувачі!).

Парні тире виділяють з обох боків частини речення. Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз – заглушаючи всю метушню і ґвалт – по квартирі розляглися широкі і повнозвучні баси буфера.

•  при відокремленій прикладці (Я так довго працював – завдяки твоїй підтримці – для того, що б доказати самому собі: можу);
•  перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення (На сайтах, у електронних книгах – скрізь неповна інформація про наш проект;
•  при вставлених конструкціях: Є зразок – невже цього мало, – для виконання цієї роботи;
•  у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв'язок: Зійде сонце – утру піт, ніхто не подякує за роботу;
•  якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення: Ще недороблена програма – а вже працює.
•  між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зробити 15-20 підпрограм;
•  при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака;
•  перед кожною реплікою в діалозі;

Дужки

Дужки вживаються:

•  одна дужка – після цифри або букви, якою позначаються перераховуванні рубрики в тексті, напр., комп'ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; 3) клавіатури;
•  дві дужки – для додаткової інформації, різномінітних уточнень, вказівок та таке ін.: Ця специфічна мова (Pascal) дуже розповсюджена.
•  при вставних і вставлених конструкціях, напр., Що? (він уважно дивився в монітор) Невже знову помилка?;
•  для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах.

Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.

Лапки

Лапки вживаються:

•  при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви ): П.Дуров не приймав учення Гейтса про ідеї. "Він мені друг, але я знаю що роблю" ;
•  при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Павло пише, що "найкраща система для роботи сервера - Linux"
•  для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін. (СП "Комп", журнал "Хакер");
•  для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій "могучий"…– з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до ноутбука.

Лапки не вживаються, якщо цитата є епіграфом.

Знак оклику

Знак оклику вживається:

•  у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні виражається емоційний стан того, хто говорить ("А ну, відповідай!" – вигукнув хтось з вікна ICQ);
•  після звертання при емоційному його виділенні (– Хлопці! –покликав Олег Васильович – Швидко вмикайте сервер!);
•  у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора;

Знак питання

Знак питання вживається:

•  у кінці питального речення: Що таке ноутбук?;
•  у діалогах:

Микола. Слухайте, і чого ви оце все питаннями на питання відповідаєте?
Михайло. А ви як думаєте?

Знак виноски

Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних уточнюючих відомостей та посилань. Виноска складається з двох пов'язаних частин: знака виноски та тексту виноски.

Один документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски:

•  звичайні виноски використовуються для роз'яснення термінів і розташовуються, як правило, внизу кожної сторінки документа;
•  кінцеві виноски найчастіше використовуються для посилань на першоджерела; розташовуються, як правило, у кінці документа.

Розділові знаки при прямій мови

Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.

Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються): "Ганьба!" - несподівано закричав хтось на площі.

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він нам і каже: - Що ж мені з вами робити?

Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире: -Ну ось і все.- подумав я.- Розпочалося…

У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: – Гляньте, –несподівано вигукнув Степан – ось там, попереду нова серверна!

Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире:

•  Хлопці, все буде добре. – сказала мені Наталка.

Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові:

Розділові знаки при непрямій мови

При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає.

Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.

Пряма мова

Вчитель раптом запитав: – Де Мар'яна?

Непряма мова

Вчитель раптом запитав, де Мар'яна.

Розділові знаки у цитатах

У цитаті не можна нічого змінювати.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками;

Цитати можуть вживатися як:

•  пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові): С.Джобс… в своєму блозі писав: "Живи так, ніби це останній день життя";
•  доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина (цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Перший ноутбук був зроблений декілька років назад (15-20) ;
•  віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться):
•  вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найкращий винахід людства – інтернет.;
•  епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок; крапка після неї не ставиться).

Знання правил та правильне вживання розділових знаків грає велику роль у житті фахівців технічної сфери. Досконале  знання пунктуаційних норм полегшує писемне спілкування людей, сприяє піднесенню загальної мовної культури.

Отже тема « Пунктуаційні норми у писемному мовленні фахівців технічної сфери» повинна посідати не останнє місце в житті людей.

З метою з’ясування рівня знання студентів ДДМА цієї  теми, було проведено письмове тестування. Сутність цього тестування полягає у тому, що студенти повинні у даному їм технічному тексті знайти усі пропущені або неправильно-вживані розділові знаки.

Зразок тексту:

«Комп’ютери,  це електронно-обчислювальні машини які виконують завдання чи обчислення відповідно до набору інструкцій або програм. Перші повністю електронні комп’ютери, створені у 1940-х роках, були величезні, і їх обслуговували багато людей. Порівняно з тими ранніми машинами, сьогоднішні комп’ютери  це просто диво. Вони не тільки у тисячі разів швидші, але й можуть поміститися на столі, на колінах або навіть у кишені.

Комп’ютери працюють за рахунок взаємодії обладнання та програмного забезпечення. Обладнанням називають видимі та матеріальні складові комп’ютера які включають корпус, і весь його вміст. Найважливішій пристрій в обладнанні  це крихітна прямокутна мікросхема в комп’ютері, яка називається центральний процесор (ЦП) або мікропроцесор. Це "мозок" комп’ютера—частина, яка перекладає інструкції та виконує обчислення. Компоненти обладнання, такі як монітор, клавіатура, миша, принтер та інші, часто називають пристроями.»

Результати тестування були наступними:

10%  студентів, пройшовших тестування взагалі не виявили ні однієї помилки утексті, 69%- виявили усього 62% помилок, і решта виявила повністю усі помилки.

Як бачимо, знання та вивчення цієї теми знаходиться на доволі непоганому місці. Студенти мають уявлення про правила уживання розділових знаків на  пиьмі.

ВИСНОВОК

Людська мова виникла з необхідності обмінюватися інформацією, спілкуватися один з одним, розуміти один одного. Вона існує в усній і письмовій формі. Говорячи зі співрозмовником, людина робить паузи, підвищує або знижує голос, змінює інтонацію залежно від мети висловлювання чи від ступеня емоційності, з якою говорить. Як же йому передати зміст промови на листі, щоб, читаючи, інша людина правильно зрозуміла сенс? Думаю, що саме для цього люди створили систему знаків пунктуації. З тих пір вони і виконують свої функції в тексті.

По-перше, вони поділяють пропозиції в тексті, частини складного речення, однорідні члени в простому реченні, відокремлюють пряму мову від слів автора, узагальнююче слово від однорідних членів. Тут вірно служать точка і три крапки, знаки запитання й оклику, двокрапка і тире і, звичайно ж, кома. 

По-друге, знаки пунктуації виділяють певні члени речення, на місці цих знаків ми робимо особливі паузи, підвищуємо або знижуємо голос. 

Часто говорять про те, що всякі правила про постановку ком (двокрапки, тире, і т. д.) не дуже-то і потрібні, люди цілком могли б обійтися і без них. Колись книги писалися не те що без розділових знаків, а й взагалі без пробілів, і нічого, якось адже їх розуміли. Проте, не зважаючи на це, правила постановки розділових знаків (двокрапки, тире, і т. д.) потрібно знати кожному, тому що вони допомагають організувати нашу мову, виділити в тому, про що ми пишемо щось найголовніше, навіть передати наші почуття .

З курсу граматики відомо, що є знаки пунктуації завершення, виділенням, без розділових знаків у писемній мові обійтися неможливо. Пунктуація служить цілям спілкування людей. За допомогою знаків пунктуації висловлює певні значення та відтінки, що вкладаються ним свого письмове висловлювання, а читає, бачачи пунктуаційні знаки в тексті, на підставі їх сприймає виражаються ними значення і відтінки

СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.  Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989., стор. 366.
2.  Коровицький І. Розділові знаки в українській мові. Рідна мова / І. Коровицький. — Ч. 2—3. — Вінниця, 1934. Стор 255.
3.  Булаховський Л. Українська пунктуація. Розділові знаки / Л. Булаховський. — Київ — Львів, 1947. Стор 76-143.
4.  Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні. Навчальний посібник / В. І. Мозговий : ЦУЛ, 2006. — 592 c.
5.  Погиба Л. Г. Українська мова фахового спрямування. Підручник / Л. Г.   Погиба, Т. О. Грибіниченко, Л. М. Голіченко. — К. : Кондор, 2011. — 352 с.
6.  Шевчук С.В.Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера/ С. В. Шевчук, 2000. — 480 с.