52905

П’ять сходинок до успіху або маршрутами життєвої успішності

Эссе

Педагогика и дидактика

Людина Її життя вимірюється не кількістю років а ступенями ціннісного сходження. Згадалась досить цікава інформація: вченими було підраховано що життя кожної людини нараховує 700 тисяч годин. А на життя власне внутрішнє життя людини залишається 200 тисяч годин. Уявіть собі лише всього 200 тисяч годин І вся справа духовності зводиться до одного питання: як використати як заповнити ці 200 тисяч годин Це при тому що ми витрачаємо два роки життя щоб додзвонитися до своїх знайомих і рік життя – на пошуки речей...

Украинкский

2014-02-20

114 KB

5 чел.

Пять сходинок до успіху або маршрутами життєвої успішності

(есе)   

                                                  

 Учитель української мови та літератури

                                                    Соледарської загальноосвітньої

                                                    школи І-ІІІ ступенів № 13

            Артемівської міської ради

     Донецької області

             Орлова Олександра Іванівна

           У швидкоплинності часу, в різномаїтті справ, турбот людина не завжди має змогу зупинитись і, озирнувшись назад, замислитись над тим,  що і як зроблено, як прожито роки. І дуже добре, коли  випадає така нагода. Ось тепер в мене така можливість зявилася: міським методичним кабінетом оголошено конкурс на краще есе  «Секрет  мого  успіху».

Людина…

         Її життя вимірюється не кількістю років, а ступенями ціннісного сходження. Адже можна прожити дуже багато років марно, а можна за короткий термін досягнути свого духовного космосу. Згадалась досить цікава інформація: вченими було підраховано, що життя кожної людини нараховує 700 тисяч годин. З них 400 тисяч використовується на сон, обслуговування тіла, їжу, фізичні вправи тощо. А на життя, власне, внутрішнє життя людини, залишається 200 тисяч годин.  Уявіть собі - лише всього 200 тисяч годин! І вся справа духовності зводиться до одного питання: як використати, як заповнити ці 200 тисяч годин? Це при тому, що ми витрачаємо два роки життя, щоб додзвонитися до своїх знайомих, і рік життя – на пошуки речей удома. Отже, залишається дуже мало…  Але час має таку чудову здатність – він розширюється від ціннісного, духовного наповнення. І тому важливо, ви зі мною погодитесь, знайти себе, не змарнувати час, досягти успіху.   

      Чи ж просто це зробити?       

      Озираючись на роки життя, які залишились позаду, замислилася над тим, чи можу вважати себе успішною людиною, чи з користю витратила ті дорогоцінні години життя, що подаровані мені.  Що змогла досягти? Чи ці досягнення є чистими зернами, чи ж  всього-на-всього половою? Можу з впевненістю стверджувати, що відразу стати успішною неможливо, для цього треба попрацювати. Тому життя – це сходження до успіху. Звичайно, я маю на увазі сходження до успіху не на один день, місяць чи навіть рік, а до успіху справжнього.

         Першою сходинкою до успіху є правильний вибір професії.  За словами першого українського філософа Сковороди Г.С., кожний повинен займатися «сродною працею», тобто тією справою, яка тобі подобається, де можеш себе найбільше реалізувати. А як же це визначити на початку свого життя?!  

         Зі словами вдячності згадую вчительку української мови та літератури Свердловської восьмирічної школи Павленко Тамару Тарасівну. Велика душа, ясні блакитно-сірі очі, теплі лагідні руки, щедра увага до маленької і дорослої людини, безкінечна турбота про затишок у шкільному домі, материнська відповідальність до вихованців, лагідна, барвиста і трепетна поетична мова – це ще не всі добрі та вдячні слова про неї. Це вона, непримітна зовні, маленька та тендітна, особистим прикладом безупинної праці над собою і на спільне благо створювала особливу, натхненну й творчу атмосферу дитинства в школі.  Кожен її урок – це знахідка, відкриття нових імен і талантів.  Вона була твердо переконана, що література в школі – це колискова пісня, створена письменником, а виспівати її має вчитель словесності. Захоплення предметом, висока духовність – ось головні грані особистості цієї вчительки. Це завдяки їй в нашу маленьку провінційну школу на засідання шкільного гуртка приїжджали відомі столичні критики й поети:  С.Крижанівський,  В.П’янов, Олег Орач, Є. Кравченко,  В.Соколов та інші.  І сьогодні випускники пам’ятають рядки, що народились на заняттях цього гуртка, який проводила Тамара Тарасівна:

                                   Наша школа маленька, ти нас вивела в люди,

            Ти вказала, як ненька, нам незнані шляхи.

            Не забуду тебе, пам’ятатиму всюди,

                                    В серці пам'ять дитинства буду я берегти.

       Натхненні читання поезії залишили в моєму серці й свідомості слід на все життя,  а можливо, то був перший ( і потужний!) імпульс до вибору фаху. Саме на них визріло остаточне рішення поступати лише на українську філологію і присвятити своє життя плеканню дитячих душ в чистій любові до рідного слова, до високої літератури, до отчої землі. Саме їй завдячую вибору професії – вчителя української мови та літератури. І нині вона для мене взірець, вона поруч зі мною, хоч насправді, на жаль, її вже давно немає.

       Наступна сходинка до успіху – це оволодіння фахом. Одеський державний університет - моя Альма - мати, той храм науки, де оволодівала професію вчителя. Незабутніми на все життя залишились лекції талановитого викладача української літератури, майстра своєї справи, професора, проректора університету Фащенка Василя Васильовича. Тож великий уклін Вам за той змурований і викладений фундамент, міцний і довготривалий, на якому ґрунтується  моя професійна компетентність.

      Гадаю, що ви погодитесь зі мною, що кожна людина має свого земного суддю. Для лікаря – це хворі, для інженера – робітники, для агронома – рільники, для священика – парафіяни… Найвищим суддею вчителя є не інспектор, не директор чи його заступник, навіть не колеги-педагоги, а тільки його учні. Проте навряд на початку своєї педагогічної діяльності я усвідомлювала  всю міру відповідальності, котру добровільно прийняла на себе. Це розуміння  прийшло з роками.  І тут знову згадуються слова  В. Сухомлинського, що «виховують, навчають не програми, не підручники, не метод, а особистість».

    …Усе нове виростає на ґрунті, підготовленому майстерністю попередніх поколінь. Звідси  новий постулат: учитель – природжений лідер, а лідеру така доля – вчитися і вчити вчитися інших.

     Тому третьою сходинкою до мого успіху є усвідомлення мною того, що вчителю потрібно постійно вчитися, систематично працювати над собою, щоб бути особистістю, щоб учням було цікаво з тобою спілкуватися незалежно від віку вчителя. Життя не стоїть на місці, а це зобов’язує мене вчитися. Звичайно, що  в цьому твердженні я не оригінальна, так думають і говорять, без сумніву, всі мої колеги. Але я хочу звернути увагу на те,  що треба вміти вчитися.  Колись на курсах підвищення кваліфікації в м. Києві  почула притчу про В. Сухомлинського.

      В. Сухомлинський зустрічається з колегою із сусіднього села й запитує:

         - Чим живете? Що вас цікавить? Що хвилює?

     Колега відповідає:

- Нині «свирепствует»  Липецький метод навчання.

     Через декілька років  знову з ним зустрічається й знову запитує:

Чим живете? Що вас цікавить? Що хвилює? – і чує у відповідь:

Нині «свирепствует»  …

     А далі можете підставляти всі інші методи навчання й виховання, які запроваджуються в навчально-виховний процес.

    Який висновок зробила з цієї притчі? По-перше, вище згаданий колега не сприймає нового, а вчитель повинен завжди вчитися, по-друге, треба вміти вчитися. Тому  з досягнень педагогічної науки,  передового досвіду вчителів беру лише раціональне, лише те, що корисне, що ефективне, а не ефектне чи просто модне на даний час. Не хочу бути плагіатом, тому  все пропускаю через своє серце, розум, душу. І мій шлях пролягає від досконалого оволодіння традиційними методами навчання та виховання до впровадження в практику нетрадиційних методик, які на даний момент є найбільш оптимальними. І це дає мені  змогу піднятись на наступну сходинку.

         Четверта сходинка до успіху в тому, що я не ходжу на роботу, не відбуваю навчальні години, а разом з дітьми проживаю та переживаю все, що відбувається кожного дня в школі, з’єднуючи воєдино і копітку невидиму творчість з підготовки до уроків, і всю багатогранну  діяльність щодо співпраці, співробітництва з учнями та колегами. До кожного уроку старанно готуюся і прагну викласти його так, ніби він – найважливіший у житті оцих підлітків. Пам’ятаю: кожен урок має нести новизну пізнання, відкриття незвіданого для юного розуму. А ще – викликати у слухачів настійне бажання бути співучасниками складного процесу засвоєння нового. Звичайно, кожен учитель неповторний. Бо кожен по-своєму любить дітей.

І ця  любов до дітей, аж ніяк не однозначна, не одновимірна, складається з безлічі кристаликів як великих, так і малих, зовні майже непомітних.

      Для мене найважливішим є:

- прокласти стежину до дитячих сердець. А це неможливо без  такого психологічного феномену, як емпатії, тобто здатності розуміти емоційний стан іншої людини, співпереживати разом з учнями, адже людина, -  як сказав Уільямс Джеймс, – це крапля розуму в океані емоцій;  

- знайти «золотий ключик» до встановлення внутрішнього контакту «вчитель – учень», що є запорукою відкриття творчого потенціалу школярів;

- зайняти таку вчительську позицію, яка забезпечить поєднання вимогливості з повагою і такту, відповідальності з довірою;

       - зробити так, щоб для дітей кожна зустріч зі мною, кожен мій урок був радістю

       спілкування, щастям пізнання нового;

       - сприяти тому, щоб, співаючи одну «пісню», кожен учень співав своїм       

      неповторним голосом, і щоб спів цей створював гармонію «звуків»;

- знати, що переживає учень на уроці, чи задоволення від власної відповіді, чи

подив  з приводу не помічених раніше деталей, щоб в кінцевому результаті для всіх разом отримати насолоду першопрохідця у світ прекрасного і у світ власної душі;

- навчаючи всіх,  вчити кожного, враховуючи лише його особливості;

- зародити інтерес, показати напрямок, як кажуть – «поставити на крило»: коли у дитини є крила, то можна сподіватися, що вона знайде своє місце в житті.

      Цей перелік пріоритетних напрямків своєї педагогічної діяльності можу продовжувати безкінечно, так як навчально-виховний процес багатогранний, складний і залежить від багатогранності, складності внутрішнього світу дитини. Та мудріше за народ не скажеш: «Можна привести коня до води, але не можна примусити його пити». Тому успіх залежить також  від того, як зумієш навчити вчитися дитину.

      П’ята сходинка до успіху – це досягнуті результати. А що можна вважати найбільшою нагородою для вчителя? Високі показники успішності й радісну звістку про те, що  деякі твої  вихованці  стали студентами педагогічних вузів і училищ, пішли стежиною свого наставника? Чи, може, чергові відвідини рідної школи стрункими безвусими хлопцями, які прийшли до тебе, аби розповісти про своє нове життя, пригадати незабутні шкільні роки… Звичайно, що так. У мене є  випускники, які закінчили українське відділення філологічного факультету вищих навчальних закладів та працюють на педагогічній ниві. Це, мабуть, і є найвищим щастям для вчителя, коли він повторюється у своїх учнях, бачить продовження своєї справи. А для цього варто жити і працювати.

    Проте гадаю, що такий життєвий шлях у більшості моїх колег.

    То в чому мій секрет успіху?

    І виходить, що якогось особливого секрету в мене, ясна річ, немає.

              Вибір професії..

             Оволодіння фахом…

            Любов до професії, до справи, яку виконуєш;

                                                                     любов, повага до кожної дитини…

            Постійна робота над собою, вміння вчитися і вчити вчитися інших…

           І ще мої вихованці, мої випускники, якими я пишаюся…

     За плечима 37 років педагогічної діяльності, з них -21 рік на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи, нагороджена значком «Відмінник народної освіти», присвоєно звання «вчитель-методист». Та й досі в мені не вгасає вогонь невдоволення собою. І я цьому радію. Працюю над собою, щоб бути цікавою для своїх учнів, своїх колег. Тому прагну вчитися так, - як хтось сказав з великих, - ніби буду жити вічно, і намагаюсь працювати так, ніби життя закінчиться завтра,  поспішаю зробити якнайбільше й якнайкраще. Оце й є той найбільший секрет, секрет мого успіху! І роблю я це з насолодою. Про своє життя я  хотіла б сказати словами однієї героїні з новели Олеся Гончара «Соняшники» Меланії Чобітько: «Моє все там, і я вся там…»

   У скриньці мого досвіду є й інші маленькі секрети, які зібрані по зернині протягом життя і які допомагають мені в роботі:

     Будь-яку справу роби в інтересах учнів і нічого – на шкоду.

     Правильність педагогічного діагнозу – запорука правильної дії.

     Покарання нехай не перебільшує провини, схвалення – успіху.

     Розгнівайся …але на себе.

     Будь разом з учнями, поруч з ними й попереду них.

     Якщо ти не виховаєш себе, ти поганий учитель, але якщо ти виховаєш тільки

     себе, ти взагалі не вчитель.

     Звинувачувати легше, ніж розділити провину.

     Не приписуй успіх собі, а провину – учням.

     Проживи одне своє життя та тисячу своїх учнів – і ти проживеш вічність…      

    Отже, після 37-річної педагогічної діяльності я продовжую пишатися своєю професією, люблю вчитися, прагну оволодівати новими технологіями (нещодавно пройшла курсову перепідготовку й оволоділа основами роботи з комп’ютером, відвідала семінар щодо опанування інтерактивними методами навчання тощо).   

   І нині моє кредо можна висловити словами поета:

   Учитись важко, а учить ще важче,

   Але не мусиш зупинятись ти;

   Як учням віддаси усе найкраще,

   То й сам сягнеш нової висоти.

      


                      

                    

  

       

                                            

                   

                                                  

                                            


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74107. Қыпшақ хандығы 19.99 KB
  Қыпшақтар туралы алғашқы хабар Қытайдың жазба деректерінде кездеседі. Қыпшақтар ең әуелі Алтай Саян тауларының баурайларын мекендеген. VIIX ғасырларда Қазақстан аумағында қыпшақ этникалық қауымдастығының ұзаққа созылған қалыптасу процесі жүрді.
74108. Жәңгірұлы Тәуке хан 19.7 KB
  Тәуке ел ағасы жасына келіп ақыл тоқтатқан мемлекет ісіне араласып мол тәжірибе жинақтаған білікті жан болатын. Тәукені өзге қазақ хандарынан ерекшелеп оның шын мәнінде көреген басшы ақылды реформатор екенін танытанын қасиеті де осы өзіндік жолмен жүруінде. Тәуке ханның елі үшін сіңірген ерен еңбегі екі қырымен айрықша назар аударады.
74109. Шығыс Түрік қағанаты 19.42 KB
  Түрік қағанатында саясиәлеуметтік қайшылықтардың шиеленісуі оның дербестікке ұмтылған жеке бөліктерінде оқшаулану үрдісінің күшеюі Шығыс және Батыс қағанаттарының құрылуына алып келді. Шығыс түріктері Қытаймен жүргізген қиянкесті соғыстың нәтижесінде 682 жылы Монғолияда өз мемлекетін қалпына келтірді. Шығыс Түрік қағандығы 682744 Қазақстан Орталық Азия Шығыс Түркістан Оңтүстік Сібір жерлерін алып жатты.
74110. Үйсін мемлекеті 18.65 KB
  3 ғасырда Қазақстанды мекендеген тайпаларда мемлекеттіктің алғашқы белгілері болды. Ежелгі үйсіндерде әлеуметтікэкономикалық қатынастар өтпелі кезеңге тән сипатта болды. Жартылай көшпелі және жартылай отырықшы үйсін коғамында өндірістің екі негізгі түрі болды: мал және жер. Рулық құрылыстың ыдырауы барысында туындаған таптық қатынастар құлиеленушілік сипатқа ие болды.
74111. Қазақ жүздері 18.52 KB
  Дәстүрлі қазақ қоғамы үш жүзден тұрады: Ұлы жүз Қазақ жүздерінің мынандай ішкі белгілері бар: а ішкі аумақтық тұтастық; ә этностық туыстық; б шаруашылықмәдени бірлік; в саяси басқару ортақтастығы. Әрбір қазақ жүзінің тарихи қалыптаскан аумағы бар. Мысалы Ұлы жүздің таралған аймағы Жетісу мен Оңтүстік Қазақстан; Орта жүздікі Орталық Шығыс Солтүстік Қазақстан; Кіші жүздікі Батыс Қазақстан.
74112. Абай (Ибраһим) Құнанбаев Құнанбайұлы 18.47 KB
  Абай ақындық шығармаларында қазақ халқының әлеуметтік қоғамдық моральдық мәселелерін арқау еткен. Абай Шығыс пен Батыс мәдениеті мен өркениетін жетік білген. Абай өзінің өлеңдерін бала кезінен жаза бастады. Бұл кезде Абай өз атынан Жаз Жаздыкүн шілде болғанда.
74113. Қазақ хандығы 18.4 KB
  1457 жылдың күзінде Әбілқайыр хан Сығанақ түбінде қалмақтардан жеңілгеннен кейін Керей мен Жәнібек сұлтандар қол астындағы рутайпалармен Шу өңіріне келіп қоныстанып Қазақ хандығының негізін салады. Мұхаммед Хайдар Дулатидің Тарихи Рашиди кітабында Қазақ хандығының құрылған жері Шу бойы мен Қозыбасы деп айтылады. Қазақ хандығының құрылуы осыған дейін бүкіл Қазақстан аумағында болған әлеуметтікэкономикалық және этно саяси процестердің заңды қорытындысы еді.
74115. Алаш қозғалысы 17.71 KB
  Ғасырдың бас кезінде қазақ қоғамында мүлдем жаңа жағдай қалыптасты. Ресейлік әскеримонархиялық басқару жүйесі қазақ жерінің орыс мемлнің меншігі етіп жариялануы осыған орай ішкі Ресейден қоныс аударушылар легінің күрт өсуі қазақ бұқарасының зорлықпен егіншілікке жарамды жерлерден ығыстырылуы дәстүрлі қазақ шаруашылығының терең дағдарысқа ұшырауы сол қалыптасқан жағдайдың нақты көріністері еді. Сол кездегі қазақ қоғамы дамуының күн тәртібінде қазақ халқының ұлт ретінде жоғалуы не өзінөзі сақтауы үшін күреске шығу мәселесі тұрды.