52970

Класична доба української філософії

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Світова та українська культура. Вкажіть основні риси українського світогляду. Що притаманно для філософської думки Київської Русі Перерахуйте твори часів Київської Русі які відображали світогляд. Що повинні були написати на могильному камені Сковороди Світ ловив мене та не впіймав.

Украинкский

2014-02-20

141.5 KB

13 чел.

Тема. Класична доба української філософії.

Мета: визначити особливості Класичної доби української філософії; розглянути філософську спадщину Г.С. Сковороди, ідеї членів Кирило – Мефодіївського братства; розвивати навички аналітичного мислення, усної відповіді; сформувати власну точку зору на діяльність та ідеологію діячів Кирило – Мефодіївського братства; виховувати повагу та толерантне ставлення при роботі в групах.

Обладнання:

друковані засоби:

1.Абрамович С.Д. Світова та українська культура. Л., 2004 – ст. 300-316.

2.Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – К., 1993. – ст. 246 – 253, 263 – 503.

3.Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К., 1997 – ст.84 – 170.

4.Любар О.О., Стельмахович М.Г. Історія української школи і педагогіки. Навч.посіб. – К.: Знання, 2006- ст..156-167.

5.Огородник І.В. Українська філософія в іменах. Навч. посібник. – К., 1997.

6.Петрушенко В.Л. Філософія. Навч. посібник. – Л., 2004 – ст. 237 – 250.

7.Старовойт І., Сілаєв Т., Філософія. – Т. 1997.- ст. 46-51, 69 – 76.

дидактичний матеріал:

байка Г.С.Сковороди «Бджола та шершень».;

праця Г.С.Сковороди «Вступні двері до християнської добронравності».;

праця М.Костомарова скорочений виклад «Книга буття українського народу».

ТЗН:

        відеофільм;

        презентації;

        комп’ютер;

        проектор.

Вид заняття: семінар.

Основні поняття: антеїзм, екзистенціалізм, кордоцентризм, пантеїзм, свободолюбивість, гуманізм, атеїзм.

Мета: можливості використання інноваційних технологій при формуванні в студентів предметно-галузеві та громадянські компетенції, використання інтерактивних методик.

План

Духовні джерела класичної української філософії.

Філософська спадщина Г.С. Сковороди.

Кирило – Мефодіївське братство, його діяльність.

Філософські ідеї членів Кирило – Мефодіївського братства.

                                                            План семінару

Організаційна частина.

Підготовчий етап.

    Фронтальне опитування.

Бесіда за запитаннями  метод «Мікрофон».

Перегляд відеофрагменту «Г.С.Сковорода».

Тестові завдання по первинному сприйняттю.

Обговорення теоретичних питань за планом. Використання презентацій.

Підсумок роботи.

Виставлення оцінок.

Домашнє завдання.

Хід семінару

І. Організаційна частина.

Перевірка учнів, конспекти, повідомлення теми та мети.

ІІ. Підготовчий етап.

Бесіда за запитаннями, метод «Мікрофон».

Кожен має можливість сказати щось швидко, по-черзі, відповідаючи на запитання або висловити свою думку чи позицію, говорить тільки той у кого в руках мікрофон.

Вкажіть основні риси українського світогляду.

Охарактеризуйте що таке «антеїзм», «кордоцентризм».

Поясніть такі риси, як «свободолюбивість», «екзистенціалізм».

Що притаманно для філософської думки Київської Русі?

Перерахуйте твори часів Київської Русі, які відображали світогляд.

Що ви знаєте про братства, з якою метою вони виникали?

Коли виникла Києво-Могилянська академія, як вона утворилася?

Діяльність Києво – Могилянської академії та її вплив на подальший розвиток української філософської думки ( Ф.Прокопович, С. Яворський).

Перегляд відеофрагменту, тестові завдання по первинному сприйняттю, це ваша перша оцінка, а далі ви повинні працювати так, щоб вона зростала. Правильна відповідь(1 бал), неправильна(-1 бал).

Тестові завдання.

1. Якому місту Сковорода пророкував велике майбутнє? (Харків)

2. Який спосіб життя обрав Сковорода? (мандри)

3. Як називалося село в якому Сковорода прожив останні роки? (Іванівка)

4. Яке дерево посадив Г.С.Сковорода, що символізувало самотність? (дуб)

5. Як зараз називається с.Іванівка, де знаходиться його музей? (Сковородинівка)

6. Що є основною цінністю життя? (дружба)

7. У чиєму помісті помер Сковорода? (друга)

8. Назвіть прізвище друга. (Ковалевський)

9. Що повинні були написати на могильному камені Сковороди? («Світ ловив мене, та не впіймав».)

        10. Як називалося село в якому народився Сковорода? (с.Чорнухи)

        

ІІІ. Обговорення теоретичних питань за планом.

Вказати духовні джерела, пояснити, чому доба називається «Класична».

Духовні джерела класичної української філософії.

Класичним наз. період, коли відбулася творча зрілість, розквіт у кожному із процесів, напр. філософії, культурі, літературі, тобто це пік розвитку.

Але це не можна сприймати буквально, адже якщо взяти елліністичну філософію чи культуру її аж ніяк не можна назвати біднішою чи примітивнішою.

Отже «класична доба» це:

зрілість,

виразність,

чіткість.

Період ХVІІ – ІІ пол. ХVІІІ ст. характеризується посиленням боротьби монархічної Росії за ліквідацію автономії України й Запорізької Січі, яка виконувала функції української державності. В Лівобережній і Слобідській Україні активізується покріпачення селянства панщиною старшиною. На правобережжі та в західноукраїнських землях, які перебували під владою польської шляхти, становище народних мас було ще гірше, ніж на Лівобережжі. Крім панщини, що становила 4-5 днів на тиждень кріпаки виконували численні феодальні повинності. Важким були національне та релігійне гноблення.

Посилення соц. гноблення викликало загострення національно – визвольної боротьби, що знайшло відбиток у гайдамацькому русі 30 – 50-х років ХVІІІ ст. і Коліївщині 1768 р. Ці рухи були стихійними, сприяли поширенню соц. – нац. ідей мислителів – просвітителів. За цих умов виникають значні труднощі з освітою, бо занепадають братські школи. Більшість шкіл у «російській Україні» зникають і єдиними вчителями залишаються на селі – мандрівні дяки.

Філософська спадщина Г.С. Сковороди.

Робота в творчих групах.

Правила роботи в творчих групах.

Об’єднання учнів в групи по 6 чол.

Поділ ролей ( спікер, секретар, спостерігач(тайм-кіллер), доповідач ).

Групи заздалегідь поділені, ролі визначені, завдання готують вдома, всі разом, це їхня самостійна творчо-пошукова робота.

Інші групи конспектують матеріал.

Перша творча група.

Життєвий шлях Сковороди.

Г. Сковорода – засновник української класичної філософської думки. Біографія: нар. 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухи, Лубенського повіту на Полтавщині в родині достатньо заможного козака. Навчався в місцевій школі, а потім Києво – Могилянській академії, яку закінчив аж 1753 р. Навчання тричі переривалося. Наприкінці 1741 р. Г. Сковороду було зараховано співаком придворної капели в Петербурзі. Під час подорожі імператриці Єлизавети до Києва 1744 р. він повертається до академії і продовжує навчання, але недовго. В серпні 1745 р. від'їжджає до Угорщини. Побував у містах Австрії, Угорщини, Словаччини. Повернувшись з Угорщини 1750 р., Г. Сковорода певний час викладає поетику в Переяславській семінарії. Але після конфлікту з місцевим єпископом, незадоволеним прогресивними нововведеннями в курсі поетики, його було виключено із семінарії, і протягом 1751-1753 рр. він закінчує академію. Освіта й життєві враження, набуті в цей період, зрештою, визначили характер і спрямування його подальшої філософської творчості. У наступний період, що охоплює 50-60-ті роки, Григорій Сковорода працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Цей час означено активною поетичною творчістю, розробкою власної філософської та життєвої позиції. 3 1769 р мислитель рішуче відмовляється від будь яких офіційних посад, обираючи долю мандрівного філософа. Протягом 70-80-х років Г. Сковорода побував у багатьох містах і селах Слобідської та Наддніпрянської України і поза її межами. Це був період його плідної філософської творчості.

Помер Григорій Сковорода на 72-му році життя в маєтку свого давнього приятеля Андрія Ковалевського в селі Пан-Іванівка (нині — Сковородинівка) на Харківщині 9 листопада 1794 р. На могильному камені, згідно із заповітом, було написано слова, що визначають розуміння сенсу життя і спрямування філософії великого мислителя: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Друга творча група.

Творчий шлях Григорія Сковороди.

Вперше в історії укр. культури Г. Сковорода найбільш зріло розробив філософію, де чітко реалізувалися найважливіші риси укр. ментальності: кордоцентризм, абсолютна свобода індивіда, антеїзм, екзистенціалізм.

Кордоцентризм – (від сл. «кордіо» - серце).

Проживання на кордоні з кочовим степом, формувало любов до життя, гостре і емоційне переживання свого життя, сприйняття буття серцем, а не розумом.

Антеїзм – прояв в українському нац. характері та філ. думці любові до Землі, культ Землі.

Екзистенціалізм – землеробство на родючих землях не вимагало створення великих господарських колективів в яких особистість розчинялася. Звідси панує повага до окремої особистості та його думки.

Головним предметом розділів є Людина – емоційно – вольова істота.

ЇЇ центром є серце, дух.

Філософська концепція Сковороди – це пантеїзм. Бог і природа складають єдине ціле; кожна людина в собі має Бога, він не існує десь поза людиною.

Своє завдання вбачав у тому, щоб донести  до простих людей істинні уявлення про світ, про людину, її щастя і шляхи його досягнення. Тому усі твори Сковороди написані у художній формі: вірші, діалоги, байки.

Це філософсько – поетичне світосприйняття передалося йому від професора Києво – Могилянської Академії Митрофана Довгалевського, який вважав, що за допомогою поезії можна зобразити будь – який предмет метрично з правдоподібним вимислом.

Філософські трактати Г. Сковороди:

1-й цикл (1767 - 1772)

Праця «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе». Теорія двох натур будь – якого буття, стверджує, що людина невід’ємна від зовнішнього світу, від природи, має спільні з нею засади існування і тому через пізнання своєї родової натури осягає принципи людяності і закони природи.

Основне положення філософської системи є вчення про дві натури та три світи.

Три світи: все існуюче розділяється, на його думку, на три специфічні види буття – великий, малий і символічний.

Макрокосм – великий світ, Всесвіт, нескінченний і безмежний, так як і в античних мислителів, світ утворюють 4 елементи – вогонь, повітря, вода і земля.

Мікрокосм – людина з двома єствами: тіло земне і тіло духовне. Суть невидимого начала утворює серце.

Символічний, Біблія виступає як самостійна реальність, що забезпечує людині можливість осягнення Бога.

2-й цикл. (1772-1774). «Дружня розмова про душевний світ».

Праці: «Діалог або розмова про давній світ», «Кільце. Розмова, названа алфавіт, або буквар світу».

Основа – філософська антропологія: вчення про людину, людське щастя і загальні засади моральності. Принцип спорідненої праці, розкриття здібностей людей чи їхньої керівної  рівності. Кожна людина має природні схильності до якоїсь певної праці, до певного роду діяльності. І саме цю працю вона виконує якісно, з натхненням, і лише ця праця приносить людині задоволення і є основою для щасливого життя.

3-й цикл. (1775-1780). «Ікона Алківіадська», «Жінка Лотова». Аналізує символічний світ, який створює особливу сферу культурного буття, а також обґрунтовує вчення про загальний ідеал життя.

4- й цикл. (1783-1784) – «Сварка архістратига Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим», - йдеться про те, з чим повинна боротися справжня людина, що слід перемогти і від чого потрібно звільнитися. В творі «Діалог. Ім’я йому – Потоп зміїний», викладається вчення про незнищеність матерії, про нескінченний процес перетворення її форми.  

Філософію Григорія Сковороди по праву наз. філософією серця, етичного гуманізму. ЇЇ продовжили романтики – М. Гоголь, Кирило – Мефодіївці та інші. Сковорода

першим в історії української педагогічної думки і освіти висунув ідею природного виховання. Він вважав, що формування людини має бути спорідненим з її природою. Під природою людини філософ-просвітитель розуміє обдарування, схильності, дані від народження. Він стоїть на тому, що надані природою особливості дитини мають добре знати батьки та вихователі й всебічно розвивати їх шляхом навчання. Успадковані можливості людини можуть розкритися у природному стані та діяльності. Сковорода передбачав розвиток природних здібностей шляхом самовдосконалення, боротьби внутрішньої натури людини з брутальними пристрастями та потворними соціальними цінностями. Отже, він обстоює незалежну, вільнодумну людину, яка б протистояла впливові «цивілізованого» суспільства, була б свідомим творцем власних ідеалів, вчинків.

У філософських творах «Вхідні двері до християнської доброчинності…», «Дружня розмова про душевний світ» Г.С.Сковорода стверджує право людини на щастя, яким її нагороджує природа. Але щастя не приходить саме собою, воно пролягає через самопізнання і досягається шляхом неймовірної праці над собою, у пошуках істини.

Думки Сковороди про роль природи в розвитку людини та спорідненість виховання дітей з їхньою природою мали позитивний педагогічний та соціальний зміст і значно вплинули на розвиток педагогічної думки в Україні.

Григорій Сковорода досить широко користується традиційними народними засобами передачі народної мудрості: казки, байки, легенди. Цим засобом педагог веде щиру розмову з молоддю, залучає до роздумів, сприйняття здорової моралі.

Завдання для всіх творчих груп.

- Працюючи в творчих групах з першоджерелами, пояснити та проаналізувати байку «Бджола та шершень» у якій в образній формі розповідається про  «сродну працю».

Дати відповіді на питання:

1. Кого на ваш погляд, уособлює Бджола, а кого - Шершень?

2. Висловіть власну думку: на кого з героїв байки Ви хотіли б бути схожими?

Байка. БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ

Автор: Григорій Сковорода

                                                

Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твоєї праці не так тобі, як людям корисні і тобі навіть часто шкодять, приносячи замість винагороди смерть, одначе не перестаєш у дурноті своїй тягати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Очевидно, ви до нестями закохані в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику, — відповіла Бджола. — Медом любить поласувати і Ведмідь, а Шершень теж хитро його достає. І ми могли б по-злодійському здобувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більшу радість дає збирати мед, аніж його споживати. До цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без того жити, навіть купаючись у медові, для нас люта смерть.

Мораль. Шершень — це образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — герб мудрого чоловіка, який у спорідненій праці трудиться. Багато Шершнів без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: «Веселе серце — життя для людини» — і не тямлячи, що споріднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчіться.

- Прочитайте передмову до праці «Вступні двері до християнської добронравності», в якій Сковорода викладає власне розуміння щастя.

Дати відповіді:

1. Поміркуйте: чому, якщо «Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це», чимало людей у світі не відчувають себе щасливими?

2. Висловіть власну позицію:

- чи легко бути щасливим за «рецептом» Г.Сковороди?

- чи може людина бути щасливою в суспільстві, яке перебуває у кризовому стані?

ВСТУПНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОНРАВНОСТІ

 

Написано у 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії і обновлено у 1780 році. 

                                            ПЕРЕД ДВЕРИМА

  Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним[2].

Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це. Хвала ж блаженному Богові!

Царство Боже в середині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же - в законі вічного.

Це і є безперервна погожість та сонце, що не заходить, темінь сердечної прірви освічуючи. Хвала блаженному Богові!

 Щоб було тоді, коли б щастя, найпотрібніше й наймиліше для всіх, залежало б від місця, часу, плоті та крові? Скажу ясніше: що було б тоді, коли б Бог поклав щастя в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах, чи в Соломоновім віці, чи в багатстві, чи в пустелі, чи в чині, чи в науках, чи в здоров'ї?.. Тоді б щастя наше і ми б з ним були б бідні. Хто міг би дістатися до тих місць? Чи ж можливо народитись усім в одному якомусь часі? Як же поміститися в однім чині та статі? Чи ж бо то щастя затверджено на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Важке й неможливе. Хвала ж блаженному Богові, що важке зробив непотрібним.

Тепер чи ж бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй планетами, не тягайся палацами, не плазуй земною кулею, не блукай Єрусалимами… За золото можеш придбати село, річ важку, але обхідну, а щастя, як річ найнеобхідніша з необхідного, завжди і всюди дається дурно.

Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя — недалеко воно. Близько воно. У серці і в душі твоїй.

 Завдання для всіх груп.

Вказати коли утворилося товариство, їхні провідні ідеї, концепції.

3. Кирило – Мефодіївське братство, його діяльність.

Протягом віків здійснювався стійкий творчий вплив української в тому числі філософської, культури на російську, особливо за період Петра І. ХІХ ст. не стало винятком. У 1834 р. Є. Гребінка зазначав: «Петербург є колонією освічених малоросіян. Всі академії і університети наповнені земляками». Українські мислителі несли в Росію просвіту, гуманістичні ідеї, ідеї нац. культури та слов’янського єднання. Ідея об'єднання слов'ян відіграла важливу роль у формуванні самосвідомості слов’янських націй, особливо української.

Наприкінці 1845 – на поч.1846 років у Києві організувалося таємне Кирило – Мефодіївське товариство. До нього входило 12 чоловік, майже 100 чоловік підтримували з ними зв’язки та дружні відносини (в березні 1847 р. за доносом студента Петрова товариство викрили, а його учасників заарештували і дали різні строки ув’язнення).

Мета товариства:

досягнення слов’янської єдності;

формування федерації слов’янських народів на основі їх повної свободи та автономії;

повалення самодержавства;

ліквідація кріпосного права;

скасування станів;

національне визволення слов’янських народів та об’єднання їх  у республіканську федерацію на принципах повної свободи;

суверенності, незалежності, створення державності;

поширення освіти серед народу.

Історія створення

Ініціаторами створення братства виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.

Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».

У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.

Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.

Програма

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народив щодо їх національної мови, культури і освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).

Розгром товариства

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі. Найтяжче було покарано Тараса Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці Миколу Гулака, Микола Костомаров перебував в ув'язненні один рік, а Олександр Навроцький — півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну. Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського, Сергія Єфремова, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Михайла Возняка та ін.

Значення.  Історичне значення Кирило-Мефодіївського братсва полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелегенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське товариство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаціійно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.

4.Філософські ідеї Кирило – Мефодіївського братства.

Метод «Ток - шоу».

Отримання навичок публічного виступу та дискутування. Учитель ведучий, оголошує тему дискусії.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що для філософського розуміння потрібен не тільки «розум», а й зусилля серця?

Але для початку потрібно вислухати нашу третю групу з їхнім домашнім завданням. На основі цього матеріалу, ви можете дати відповідь на поставлене запитання.

Представники груп висловлюються по-черзі, не більше 1 хв.

Ведучий аналізує відповіді.

Третя група.

Філософські погляди членів Кирило-Мефодіївського товариства.

Кожний з керівників товариства – яскрава особистість. Їх об’єднувала спільна національно - визвольна та загальнослов’янська ідея і українська світоглядна ментальність.

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897)

Як і всі романтики, захоплювався етнографією, історією України. Прихильник ідеї Ж.- Ж. Руссо про гармонію людини з природою. Захисник української незалежності, виступав за автономію України у складі Росії.

Серце – внутрішня глибінь людини. Глибоко в душі лежить любов до Вітчизни, без якої людина втрачає суть, сенс і призначення життя. А все зовнішнє – вороже внутрішньому. Лише  внутрішнє істинне. Таке вороже ставлення до зовнішнього приводить П. Куліша до протиставлення минулого сучасному.

Наполегливо захищає «мову серця». Любов до рідного слова зливається у нього з любов’ю до рідної землі, старого хутірського побуту, де тільки й можна почувати себе людиною. В єдності людини з природою виявляється антеїзм світогляду П. Куліша.

Оригінальний мислитель, етнограф, публіцист, автор поетичних збірок, оповідань, першого українського роману «Чорна рада», перекладач українською мовою творів Шекспіра. В його світогляді є відданість ідеалам романтизму, і симпатії до позитивізму, від щирого слідування ідеалам православ’я він еволюціонує до ідеї створення єдиної для всіх людей світу природної релігії. Змістом діяльності Куліша є проблема національної культури. Місію всього свого життя він бачить у піднесенні українського народу до національного самоусвідомлення. Тому і називає Д. Чижевський світогляд Куліша як «україноцентричний». Також у його світогляді є погляд на двояку сутність людини і світу: наявність внутрішнього, сутнісного начала і зовнішнього, яке протистоїть йому.

Людина уявляється як осереддя постійної боротьби, що ведуть між собою «людина внутрішня», «глибина душевна» і «зовнішнє», поверхневе в людині.

«Коли б ви знали, - пише він, - як глибоко в морі ростуть корали, що з них намисто нижеться! Отже, ще глибше на дні душі людської затаїлися поетичні речі, що ними, мов дорогими коралами, людська душа закрашається». В глибині душі людської приховано не лише поетичний дар людини. Тут місце, де здійснюється спілкування людини з Богом. «Бог говорить нам через наше серце». Душа – осереддя міжлюдського спілкування.

  На підставі фундаментального дуалізму внутрішнього, «сердечного» і зовнішнього, протиставлень минулого і сучасного, хутора і міста, України і Заходу, жіночого і чоловічого начала, розробляє Куліш ідею України. Істотним у ствердженні ідеї України є звернення до її історії. П.Куліш протиставляє хутір – як осередок життя людини, не зіпсована душа цивілізацією, де вона здійснює спілкування з природою. Звертаючись до городян, він проголошує: «Оставайтесь собі при своїй городянській філософії, а нам дозвольте…селянську філософію проповідати, взявши її прямісінько із Євангелія. Справжнім охоронцем українського народного духу є селянин, хуторянин.

Тарас Григорович Шевченко (1814 – 1861 р. р.)

Український поет, художник, мислитель. Важливою особливістю суспільно – політичних поглядів Т.Шевченка є їхня послідовна безкомпромісна антикріпосницька спрямованість. Хвилювала його й слов’янська проблема. Розв’язував її з позиції революційного демократизму і братерської єдності слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов’янські та панслов’янські «теорії» пангерманістів і слов’янофілів.  Найяскравіше виявилася принципова маргінальність соціального становища поета, що багатозначно відобразилася на характері його творчості. Він – не селянин, але й не дворянин, він не може повернутися до свого минулого, але й не здатний забути чи заперечити його. Саме це зумовлює вибір ним ролі посередника, поета-пророка, який, з одного боку, не є селянином, але прибирає на себе функцію поширення духовних цінностей народу, носієм яких було передусім селянство.

Світосприйняттю Шевченка притаманний принциповий антропоцентризм, що зумовлює сприйняття навколишнього світу природи, історії й культури крізь призму переживань, потреб і прагнень людської особистості. Для Шевченка цей світ уособлює Україна. Його особиста доля й доля його народу стає віддзеркаленням одне одного. Тому образ України, яким він створений у поетичному доробку Шевченка, утворив на емоційному рівні те підґрунтя, що зумовлювало і в його час, і в подальшому спрямування теоретичних зусиль у галузі розробки філософії української ідеї.

Філософське світосприйняття Т.Шевченка належить до тієї царини, що в українській духовній традиції можна охарактеризувати як «філософію трагедії». Йдеться не про теоретичні міркування цілком благополучної людини про трагедію, людини, що зробила трагедію предметом свого вивчення і тим самим є сторонньою щодо неї. Тут мовиться про філософію як вираження душі страждальця, вираження усвідомлення ним трагедії як власної долі, так і рідного народу, України.

Світ України для Шевченка утворюють два головні компоненти – це світ українського села і світ козаччини. За частотою поетичних звернень світ села перевищує другу головну цінність – світ козацтва. Це зумовлено неоднаковим значенням, яке їм надається. Якщо світ козацтва уособлює українське минуле, то світ села – позачасовий, це світ, органічно пов'язаний з природою, з її вічним рослинним циклічним життям. Світ села – передусім світ сакрального ідеалу, що відтворює модель України як ідеальної цілісності:

 «Село! – і серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом ”.

І в минулому, і в сучасному України поет не бачить «золотого віку». В самому серці своєму історія України має глибоку дисгармонію, конфлікт, що тяжіє, як прокляття, над її долею. Образ «золотого віку», ідеального світу не зникає безслідно, він переноситься в жадане майбутнє, з яким пов’язана центральна ідея його поезіїідея перетворення рідного краю. Поет вважає себе пророком. Світ щасливої спільності, зародки якого існують і в минулому, й у сучасному України, бачиться абсолютно панівним у її майбутньому. Це світ, звільнений від сил зла – закріпачення людини людиною, національної і політичної залежності. Поет вірив у те, що представники науки і техніки допоможуть трудящій людині, що їхні прийдешні відкриття служитимуть народу.

Тарас Шевченко започатковує тему «будительства» як покликання, саме ця тема визначила зміст творчості наступних поколінь діячів, які продовжили започатковану кириломефодіївцями справу розробки філософії української національної ідеї.

  Микола Костомаров (1817-1885)

Історик, етнограф, громадський діяч. При вивченні його соціально – філософських поглядів варто звернути увагу на працю «Книги буття українського народу». Тут він висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов’язково відродиться як самобутній культурний етнос.

В центрі історіософських поглядів М.Костомарова – переконання в тому, що головний зміст і спрямування історичного процесу визначає народ. Народне життя –ось головна тема історичних пошуків Костомарова, яка чітко усвідомлюється ним уже на початку творчого шляху. Історія народу має спрямовуватися до пізнання «народного духу», який є першоосновою історичного розвитку. В історичних та етнографічних працях ученого провідною стала думка про народне життя та його історичну долю. Костомаров на рівні методології історичного дослідження здійснював органічний синтез романтичного пафосу минулого, романтичної емоції з витриманим у дусі раціоналістичних підходів культом фактів, що базується на критичному аналізі історичних документів. Займається визначенням рис, характеру, мови українського народу, це було найважливішим того часу. Це завдання відповідало ідеалові слов’янського федералізму, відстоюваного кириломефодіївцями згідно з яким кожна народність зберігала свої особливості при загальній особистій і суспільній свободі.

В 1861р. публікує статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською. Початок розходжень – ХІІ ст.

Головний висновок такий: український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які відокремлюють його серед інших народів. А саме:

українець вище цінує окрему людину ніж загал;

з незапам’ятних часів чують в собі чужу мову й не цураються людей з іншим обличчям;

росіяни – народ «матеріалістичний», українцям характерна риса – фантазія;

прагнуть «одухотворити весь світ»;

дуже люблять природу, землю;

в релігії увагу й інтерес у росіянина привертає зовнішня форма, обряд; для українця важливим є «сердечний прорив до духовного, незнаного, таємничого і радісного світу»;

цінують особисту свободу;

росіяни прагнуть до монархізму, ідеал українця – добровільний союз (федерація).

Характеризував народне життя як вияв внутрішньої глибини його духу, що відображається впродовж буття  народу.

Четверта група.

Експерти.

Слідкують за відповідями, доповнюють, формують запитання.

Завдання для груп.

Опрацювати скорочений виклад «Книги буття українського народу», де у зрозумілій формі розповідається про історичну місію України в контексті всесвітньої історії.

Дати відповіді на запитання:

Якими головними рисами в суспільно-політичному устрої та духовному житті нагородив Бог усі народи? З якою метою він це зробив?

З яких причин було спершу покарано Господом слов’ян, коли до них перейшла Божа Благодать?

Чому саме Україна повинна була зберігати й поширювати ідеали свободи, рівності й братерства?

У чому полягає кінцеве історичне завдання України?

Костомаров М.       Книга буття Українського Народу

1. Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усею твар'ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися, і постановив, щоб род чоловічеськии поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племену даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Його, і любили б Його, і були б усі щасливі.

2. Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу, а кожне племено вимислило собі богів, а в кожному племені народи повидумували собі богів, і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і хороба, і нещастя, і незгода.

3. І так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором і найгірше неволею.

4. Бо єдин єсть Бог істиний і єдин він цар над родом чоловічим, а люди, як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люди биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом і костями, і умножились на всім світі горе, біднота і хороба, і нещастя, і незгода.

5. Нема другого Бога, тільки один Бог, що живе високо на небі, іже везді сий Духом святим своїм, і хоч люди поробили богів в постаті звіриній і чоловічій со страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а привив над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубииця диявол.

6. Немає другого царя, тільки один Цар Небесний Утішитель, хоч люди і поробили собі царів в постаті своїх братів — людей, со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть Бог, а ті царі — со страстями і похотями, а правив над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубивця диявол.

7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші, або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хороба, і нещастя, і незгода.

8. Два народи на світі були дотепніші: Євреї і Греки.

9. Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Моїсея, і постановив їм Моїсей закон, що приняв од Бога на горі Синайській і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя Бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.

10. Але Євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і Бог тоді ж показав їм, що вони не гаразд зробили, бо хоч Давид був луччий з усіх царей на світі, однак його Бог попустив у гріх, що він одняв у сосіда жінку: се ж так було, аби люди зрозуміли, що хоч який добрий чоловік буде, а як стане самодержавне пановати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, Бог попустив у саме велике кепство — ідолопоклонство, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавне пановати, то одуріє.

11. Бо хто скаже сам на себе: «Я луччий од усіх і розумніший над всіх, усі мусять коритися мені і за пана мене уважати, і робить те, що я здумаю» — той согрішає первородним гріхом, которий погубив Адама, коли він, слухаючи диявола, захотів порівнятися з Богом і здурів,— той навіть подобиться самому дияволу, котрий хотів стать в рівню з Богом і упав у пекло.

12. Єдин бо єсть Бог і єдин він Цар, Господь неба і землі.

13. Тим і Євреї, як поробили собі царів і забули єдиного Царя небесного, зараз одпали і од істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.

14. І покарав їх Господь: пропало і царство їх, і всіх забрали у полон Халдеї.

15. А Греки сказали: «Не хочемо царя, хочемо бути вільні і рівні».

16. І стали Греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки і скуства і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей. 17. Але Греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали Царя Небесного і вимишляли собі богів, і так царей у їх не було, а боги були, тим вони в половину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів і знали б небесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками, і так царів не було, а панство було: а то все рівно, як би у їх було багато царів.

18. І покарав їх Господь: бились вони між собою, і попали в неволю іспершу під Македонян, а друге до Римлян. І так покарав Господь род чоловічеськии: що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.

19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

20. Тогді возрадувався диявол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: от тепер уже наше царство; чоловік далеко одступив од Бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.

21. Але в той час змилувався Господь Отець небесний над родом чоловічим і послав на землю Сина свого, щоб показать людям Бога, царя і пана.

22. І прийшов Син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.

23. І навчав Христос, що всі люди братія і ближні, всі повинні любить попереду Бога, потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою положить за други своя. А хто перший між людьми хоче бути, повинен бути всім слугою.

24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть, цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філозофів, а з простих рибалок.

25. І став народ прозрівать істину: і злякалися філозофи і люди імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.

26. І засудили на смерть Ісуса Христа, Бога, царя і пана; і претерпів Ісус Христос оплеванія, заушенія, бієнія, крест і погребеніє за свободу роду чоловічого, тим, що не хотіли прийняти його за царя і пана, бо мали другого царя — кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.

27. А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним. І воскрес Христос в третій день, і став царем неба і землі. 28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлись по світу і проповідували істину і свободу.

29.1 ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами, або невольниками, філозофами, або невченими, усі стали свободними кров'ю Христовою, котру зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.

30. І жили християни братством, усе у них було общественне, і були у них вибрані старшини, і ті старшини були усім слугами, бо Господь так сказав: «Хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою».

31. Тогді імператори римськії і пани, і чиновні люди, і вся челядь їх, і філозофи піднялись на християнство і хотіли викорінити Христову віру, і гибли християни, їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і іні тьмочисленнії муки їм чинили.

32. А віра Христова не уменшалась, а чим гірше кесарі і пани лютували, тим більше було вірующих.

33. Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: «Уже нам не викоренити християнства: піднімемось на хитрощі, приймемо її (віру Христову) самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, та й обдурімо народ».

34. І почали царі приймати християнство, І кажуть: «От, бачите, можна бути і християнином і царем вкупі».

35. І пани приймали християнство, і казали: «От бачите, можна бути і християнином і паном вкупі».

36. А того не уважали, що мало сього, що тільки назваться. Бо сказано: не всяк глаголяй мі Господи, Господи! внідеть в царство небесноє, но творяй волю Отца Моєго, іже єсть на небесіх.

37. І піддурили архиєреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: «Істинно так воно єсть, ажеж і Христос сказав: воздадите кесарево кесареві, а Божіє Богові», а Апостол говорить: «Всякая власть од Бога». Так уже Господь установив, щоб одні були панами і багатими, а другі були нищими і невольниками.

38. А казали вони неправду: хоч Христос сказав: воздадіте кесарево кесареві, а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і люб'язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать нехристиянському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон, то кесар, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою, і тоді б не було кесаря, а був би єдин цар — Господь Ісус Христос.

39. І хоча Апостол сказав: «Всяка власть од Бога», а не єсть воно те, щоб кожний, що захватив власть, був сам од Бога. Уряд і порядок і правленіе повинні бути на землі: так Бог постановив, і єсть то власть, і власть та од Бога, але урядник і правитель повинні підлягать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель — перші, то вони повинні бути слугами, і недостоїть їм робить те, що задумається, а те, що постановлене, і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а самі вони грішні люди і самі послідніші, бо всім слуги.

40. А сьому ще гірша неправда: бущм установлено од Бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире євангеліє: пани повинні свободити своїх невольників і зробиться їм братами, а багаті повинні наділяти ниших, і нищі стали б также багаті; як би була на світі любов християнська в сердцях, то так було б: бо хто любить кого, той хоче, щоб тому було так же хороше, як йому.

41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують Христово слово, ті оддають одвіт в день судний. Вони скажуть судді: «Господиі Не в твоє ми ім'я пророчествовахом», а суддя скаже їм: «Не вім вас».

42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.

43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Симово через жидів отвергнуло Христа. І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слав'янського.

44. І Греки прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при собі і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх Господь: чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до Турків.

45. Романське племено — Влохи, Французи, Гішпани — прийняло благодать, і стали народи увіходить у силу і у нову жизнь, і просвіщенність, і благословив їх Господь, бо лучче вони прийняли св. віру, ніж Греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей і панство і вимислили голову християнства — папу —, і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те буде гарно.

46. І племено німецьке — народи німецькі, прийняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову і просвіщенність, і благословив його Господь, бо вони ще лучче прийняли віру ніж Греки і Романці, і з'явивсь у них Лютер, котории почав учити, що повинно хриТак воно було прежде, так і тепер зосталось.

95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

96. Бо голос її, голос, що звав всю Слав'янщину на свободу і братство розійшовся по світу слав'янському. І одізвався він, тон голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили Поляки, щоб не було панів, а всі були б рівні в Речі Посполитій а того хотіла Україна ще за 120 літ до того.

97. І не допустили Польщу до того і розірвали Польщу, як прежде 98. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.

99. Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котора не пам'ятуєть зла і любить сестру свою, так як би нічого не було між ними.

100. І голос України одозвався в Московщині, коли після смерти царя Олександра хотіли прогнати царя і панство і установити Річ Посполитую, і Слав'ян поєднати, по образу іпостасей божественних нерозділимо і незмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.

101. І не допустив до того деспот, одні положили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз Черкесові.

102. І панує деспот кат над трьома народами Слав'янськими, править через Німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слав'янську і нічого не робить.

103. Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав'ян, і почують крик її, і встане Слав'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.

104. І Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі Слав'янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, него же не берегоша зиждущиї, той бисть во главу утла».

ІV. Підсумок роботи.

Завдання.

Прослухавши уривки, вказати автора та особливості світогляду.

1.«Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмЂстности. Над фонтаном надпись: не равное всЂм равенство. Льются из разных трубок разные токи в разные сосуды, в круг фонтана стоящіе. Меньшій сосуд менЂе имЂет, но в том равный есть /183/ большему, что равно есть полный. И что глупЂе, как равное равенство, которое глупцы в мір ввесть всуе покушаются!» (340-341). «ВсЂ... дарованія, столь различныя, един и той же Дух святый дЂйствует. Так как напримЂр, в мусикийском органЂ один воздух разные чрез различные трубки голоса производит...» (329).  

          (Г.С.Сковорода «сродна праця»).

2. « О, тихі хутори, великі у малому, великі тим, що є найлучче, краще в нас!»

          ( П.Куліш).

3.     « У нашім раї на землі

     Нічого кращого немає,

     Як тая мати молодая

     З своїм дитяточком малим.

     Буває, іноді дивлюся,

     Дивуюсь дивом, і печаль

     Охватить душу; стане жаль

     Мені її, і зажурюся,

     І перед нею помолюся,

     Мов перед образом святим

     Тієї матері святої,

     Що в мир наш бога принесла…»

               (Т.Г.Шевченко).

4. «Філософія дає життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам. Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, то й усе світле, мирне, блаженне».

                    (Г.С.Сковорода).

5. «Краще бути природним котом, ніж з ослячою породою левом». «Світ подібний до театру: щоб грати в театрі з успіхом та похвалою беруть ролі відповідно до здібностей…»

      (Сковорода).

6.« І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом створено, а німецьким або татарським…істий слов'янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятає одного бога Ісуса Христа».

      ( М.Костомаров).

V. Виставлення оцінок.

VІ. Домашнє завдання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51700. Формування особистості в початкових класах 28.5 KB
  Особливу роль в цьому напрямку відіграє початкова школа. Початкова школа – це Школа радості школа добра родинного затишку милосердя постійного спілкування і співпраці родини вчителів і дітей спрямована на: розвиток природних здібностей; формування духовності; навчання добротворення і виховання почуттєвості через різні види діяльності.
51707. Типология уроков; особенности нетрадиционных уроков биологии, лабораторных и практических занятий 94 KB
  Нетрадиционные уроки биологии 1. В зависимости от решаемых дидактических задач и их количества различают специализированные и комбинированные уроки. Специализированные уроки. В нее входят: вводные уроки уроки изучения нового материала уроки повторения уроки проверки результатов обучения.