53013

Український пісенний фольклор як джерело народознавства

Книга

Педагогика и дидактика

Особливу роль в посібнику приділяється тому щоб привернути увагу та шанобливе ставлення учнів до української пісні. Урок №1 Пісня як джерело народознавства: а виникнення народної пісні; б пісенна творчість українського народу; в пісня – жанр народної творчості; г родинно – побутові пісні; д важливість фольклорних творів; е усна народна творчість; є українська народна пісня; ж пісня – голос душі; з пісенна етнологія – частина народознавства; і додатки до уроку №1. Урок №3 Народний потенціал забавлянок та дитячих пісень:...

Украинкский

2014-02-21

580 KB

33 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 4

Відділ освіти виконкому

Тернівської районної у місті ради

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №55

«Український пісенний фольклор

як джерело народознавства»

(розробка уроків з української літератури)

                                                                                  Ткаченко Лариса Дмитрівна

                                                                              учитель української мови

                                                                            та літератури І категорії  

                                                                 КЗШ І-ІІІ ст. №55

Кривий Ріг

2011р.


Передмова

     Посібник з української літератури « Український пісенний фольклор як джерело народознавства» (розробка уроків) для учнів 5-11 класів складається з 6 розділів:

  1.  Вступна частина «Невичерпне джерело усної народної творчості».
  2.  Пісня як джерело знань.
  3.  Етнологічні аспекти колискових пісень.
  4.  Народний потенціал забавлянок та дитячих пісень.
  5.  Народна звичаєвість у історичних піснях та думах.
  6.  Пісня – це душа, вона живе в тобі.

В посібнику розміщений український пісенний фольклор, який розглядається як джерело народознавства, в якому знайшли відбиток природні реалії та матеріальна культура України.

Також розкриті факти національної та образної свідомості українців, життя і побут різних верств населення, народна звичаєвість, морально-етичні форми.

Проаналізовані особливості відображення етнологічних аспектів  колискових в дитячих піснях та забавлянках, ліричних та соціально-побутових, народних думах та історичних піснях.

Особливу роль в посібнику приділяється тому, щоб привернути увагу та шанобливе ставлення учнів до української пісні.

Кожен з 6 розділів посібника є яскравим підтвердженням усної народної культури, народної творчості, звичаїв, обрядів та традицій українського народу.

Матеріал, який досліджений в посібнику, може бути використаний під час програмних уроків з української літератури, фольклору, етнографії, народознавства, історії та культури України.

Розроблено цикл уроків, передусім для того, щоб учитель максимально міг використати цей матеріал на уроках з позакласного читання, вивчаючи тему: «Український пісенний фольклор як джерело народознавства».

Учитель може вибрати одну із тем, яку вважає доцільною, а також запропонувати її своїм учням. На власний розсуд, враховуючи потреби конкретного класу, зацікавленість у вивченні пісень різних жанрів, одну із чотирьох тем, вміщених в посібнику.


Зміст

  1.  Вступ. Український пісенний фольклор, як джерело народознавства.
  2.  Урок №1 «Пісня як джерело народознавства»:

а) виникнення народної пісні;

б) пісенна творчість українського народу;

в) пісня – жанр народної творчості;

г) родинно – побутові пісні;

д) важливість фольклорних творів;

е) усна народна творчість;

є) українська народна пісня;

ж) пісня – голос душі;

з) пісенна етнологія – частина народознавства;

і) додатки до уроку №1.

ІІІ.     Урок №2 «Етнологічні аспекти колискових пісень»:

         а) колискова – це пісня материнської душі;

б) залучення  до прекрасного;

в) мотиви дитячих пісень;

г) мова колискових пісень;

д) оспівування тварин у колискових;

е) пісня виховує любов до батьків та природи;

є) додатки до уроку № 2.

ІV.    Урок №3 «Народний потенціал забавлянок та дитячих пісень»:

а)  спілкування дорослих з малятами;

б) естетичне виховання дитини;

в) участь дітей у процесі праці;

г) дитячі пісні і віршики;

д) жартівливі пісні;

е) народні дитячі пісні;

є) дитячий фольклор;

ж) додатки до уроку №3.

V.      Урок №4 «Народна звичаєвість у історичних піснях та думах».

а) звичаї українського народу;

б) створення історичної пісні;

в) зв'язок історичних пісень з життям;

г) козацькі звичаї;

д) символ козацької честі оспіваний Миколою Гоголем;

е) козацькі атрибути в поезіях Івана Драча;

є) опис козацької люльки Дмитром Яворницьким;

ж) місце козацьких звичаїв в українських піснях та народних думах;

з) додатки до уроку №4.  

VІ.    Висновки. «А пісня – це душа, вона живе в тобі».


Вступ

                                                                                                       Епіграф:

                                                                                          Слово до слова –

                                                                                          Думка вродилась,

                                                                                          З вуст ніжна пісня,

                                                                                          Щиро полилась

Українська нація – це самобутня нація, яка створена на теренах сучасної України.

Українська нація – це молода нація, яка почала усвідомлювати свою велич, як спільноти, якій жити й будувати власний світ на теренах старої Європи.

Тяжкий тернистий шлях пройшов наш народ, але вижив. Вижив завдяки традиціям, звичаям,обрядам, рідній мові. 

         Дослідники одностайно сходяться на тому, що фольклор є мистецтвом пам'яті. Відомий фольклорист С. В. Мишанич зазначав, що необхідність глибокого вивчення української пісенності зумовлюється багатьма важливими причинами. Насамперед, це величезне значення народної пісні у суспільному і естетичному житті українців. Народна пісня чи не найяскравіша за усі види фольклору, здатна передавати специфіку художнього мислення своїх творців і носіїв. Пісня супроводжує все свідоме життя людини — від колиски до гробової дошки. Вона й донині перебуває в стані активного побутування, отже, підтримує формування національної самосвідомості українців. І в наш час пісня залишається одним із невичерпних джерел національної культури.

     Народна лірика своїм походженням сягає в глибину століть, Людина уважно придивляється до оточуючої природи, напружено вдивляється в себе,  за допомогою мовних засобів художньої уяви та фантазії, а також перебираючи струни свого серця, свій настрій, свої емоції, запліднені думкою, вплітала у надзвичайної краси і віртуозності мелодії.

       В українській народній пісні як ні в якому іншому жанрі відбилася історична пам'ять народу про його побут, звичаї, почуття, переживання, настрої, про все те, що він любить і ненавидить, про все те, до чого прагне людина в своєму житті і як би комусь не хотілося, щоб підростаюче покоління не знало, хто вони  чи -  їх батьків діти, як би комусь не хотілося знехтувати наші родовідні традиції, відчужити людину від природи, сприяти розплідненню моральної бездуховності і жорстокості, народні пісні українського народу — це могутня протидіюча сила, яка своїм змістом і образною формою пробуджує у людині людину.

Традиції та звичаї створювали віками і вирізняли українців поміж інших народів.

І якщо звичай -  це форма, що регулює своє внутрішнє життя, то традиція – спосіб передачі від одного покоління до іншого певної духовної програми, що базується на світогляді, віруваннях, способах мислення і виховання.

 Український народ являє собою духовну і матеріальну основу, великої української нації, він є спадкоємцем великого культурного народу, продовжувачем його традицій та звичаїв.

        Пісенна спадщина українського народу доносить до нас весь природний колорит нашої праматері України. Щоб хоч на мить перенестись в ту Україну, де калина в лузі і у дворі, верба край долини, тополя в полі, хрущі гудуть над вишнями, треба, хоч трохи випити води з тієї криниці, що зветься пісенною скарбницею рідного народу. Василь Скуратівський у передмові до книги А. І. Кондратюка «З вишневого саду» цілком справедливо зазначав: «...Ми загубили найсвітліше, найприродніше — людську любов до землі. Оте первісне начало — людина як частка природи, — без  якого не  може  розвиватися  будь-яка  цивілізація,  поступово ввійшло   в   небуття,   знецінилось,   а   відтак   і   здевальвувалося  у свідомості кількох поколінь». Народна ж етнопедагогіка в усі часи прагнула зберегти тісний зв'язок людини й природи і тому через пісенну й казкову творчість намагалася виплекати у людині  змалку «священне ставлення до всього живого й неживого, що оточувало дитину. Майже весь поетичний текст колисанок одухотворював шляхетну повагу до звірят, багатого рослинного й тваринного світу».

        Українські народні пісні здавна поєднують відтворення людських думок, почуттів, переживань, психологічних станів з явищами природи, що надає їм певної зовнішньої відчутності, конкретизує й поетизує душевний стан ліричного персонажу. Дослідження художньо-образного багатства пісенного фольклору України, свідчить про нерозривний зв'язок людини й природи, що характеризує своєрідність світосприйняття українців, їх образної свідомості, окреслює коло природних явищ, що стали фактом національної свідомості українців.

          Для кожного народу пісня була й лишається великим коштовним здобутком духовної діяльності багатьох поколінь. Пісенна творчість кожного народу багата й різноманітна. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею, широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, народної моралі, педагогіки, етики та естетики народу України. Лірична пісня історично конкретна в тому розумінні, що вона є відображенням смаків, поглядів, психології певного суспільства. «Народна пісенність як словесно-музичне мистецтво є особливою формою образного пізнання дійсності». У народній пісні, як зазначав М. Добролюбов, вилилась уся доля, «весь справжній характер України... все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим».

 І щоб виконати своє призначення, ми повинні ґрунтовно вивчати основи культурної спадщини, передавати їх молоді і пам’ятати, якого ми роду – племені.


Урок з української літератури

на тему:

«Пісні як джерело народознавства»

                                                                          

м. Кривий Ріг

2011р


Урок № 1

Тема: «Пісня як джерело народознавства»

Мета уроку: Засвоїти відомості про українську пісню, шляхом ознайомлення учнів з піснею, возвеличувати героїчну історію українського народу через звичаї, традиції та обряди; розкрити красу і чарівність народних пісень; прищеплювати любов, шану, повагу до українського фольклору, виховувати естетичні смаки і почуття прекрасного.

Наочність: пісенні збірники, записи, диски пісень,  вишиті рушники, фотографії (щоб забезпечити активну участь дітей на уроці, заздалегідь роздаєм їм завдання).                                                                                 

Тип уроку:  формування в  учнів вмінь та навичок.

Форми уроку: розповідь, бесіда, словникова робота, презентація, співання пісень, виразне читання.

Хід уроку

                                                                                    «Є там люди – зросли у степах,

                                                                                      Що не люблять,

                                                                                      Не вміють ридати.

                                                                                      Що не можуть без пісні

                                                                                      І нивки зорати».

І. Організаційний момент (вітання з класом, відмітка відсутніх учнів).

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку (звучить українська мелодія пісні «Україна».

     Учитель Діти! Сьогодні ми поговоримо про види народної творчості. Мова піде про пісню.

До цього уроку готувався кожен з вас. Ви маєте перед собою зразки пісень. Пісні бувають дуже різні. Ми знаємо, що людина, оспівує свою працю, свою долю, навколишній світ, природу. Співали в різний час, ваші бабусі, мами і тому пісні мали і мають різне призначення.

Давайте пригадаємо, що ми знаємо про пісню?

ІІІ. Вступна бесіда.

  1.  Що ви знаєте про пісні та про їх призначення?
  2.  Хто виконував пісні в давні часи, і хто співає їх зараз?
  3.  Як дійшли до нас пісні з різних місць і часів?
  4.  Що називається народною піснею?
  5.  Які пісні співають у ваших сім`ях?
  6.  Актуальність народної пісні в наш час?
  7.  А яких пісень ви вже навчились від своїх старших наставників, батьків, родичів?(співають разом пісню «Душі криниця».)

1. Висиха душі криниця                          Приспів:  Як побачу рідну хату –

І життя як не було,                                                         Завеснію наче цвіт,                                        

Якщо раз чи два на місяць                                        - Здрастуй, мамо!                                 

Не поїду у село.                                                               Здрастуй, тату!               

                                                                                                     І мого дитинства світ

            

              2.Сяду з вами на порозі,                                                                                                                            

                 І хоч так мені привітно,

                 Поклонюся я землі.                                               Та щемить душа сама

                 Стану справжнім, як природа,                             Я ще літо, я ще літо,

Як вечеря на столі.                                               А батьки уже – зима…

ІV. Бесіда з учнями за темою «Пісня, як джерело народознавства»

Слово вчителя:

Дорогі  діти! Ви прослухали і проспівали чудову пісню. Що ж розкривається в піснях?

Народна пісня є невід’ємною частиною історії, соціального життя кожного народу. У пісні найповніше розкривається історична сутність народу, його характер і безсмертний творчий геній. «Поезія кожного народу перебуває у тісному співвідношенні з його історією, і тому його історія може пояснюватися поезією, а поезія історією», - зазначав Бєлінський. Про народ судять, виходячи з його пісенної спадщини – основи духовної культури нації. Для кожного народу пісня була і залишається великим коштовним здобутком духовної діяльності багатьох поколінь. Пісенна поезія принесла для всесвітнього мистецтва самобутність ліричного настрою, художні образи, філософські судження, поетичні форми, ритмічні засоби й багатство мелодій.

  •  Учитель читає вірш «Червона калина».

Діти! Що спільного між піснею і мовою?

І учень. Пісня така ж давня, як і мова, є продуктом колективної праці, витвором багатьох поколінь. З мови й пісні розвиваються першоелементи духовної культури, на їх основі зростає національна література, музика, філософське сприйняття світу. Тому цивілізований народ оберігає рідну мову і пісню. Відомий вчений і літератор Й.Гердер вважав, що пісня – це «материнська мова людського народу», через пісню пізнається народ.

У всіх слов’янських мовах зберігалося слово «пісня» на означення «співочого» жанру, а це значить, що воно виникло ще у ранню епоху слов’янської єдності. Пісня тоді була тісно пов’язана як з трудовою діяльністю людей, так із їх віруваннями та обрядами. Про це маємо поодинокі згадки в різних джерелах, де йдеться про слов’ян взагалі і русичів зокрема. Давно визнано за слов’янами схильність до поезії, музики й співу, як природної риси характеру. «Цікаві матеріали про побудування українських пісень в російській культурі ХVІІ – ХVІІІ століття виявив сучасний дослідник О.Позднєєв.  Серед численних документів різного змісту і давності, в багатьох рукописних збірниках знайдено сотні українських пісень, вписаних туди кілька століть тому тогочасними аматорами пісні й літератури. …Українські народні пісні  посідають у рукописних пісенниках досить чільне місце…»

Учитель. Як виникли народні пісні?

ІІ учень. У статті «Як виникають народні пісні?» І.Я.Франко зазначав: «Народні пісні на протязі віків проходили ті самі шляхи, що й багато інших предметів сучасної науки. Довгі віки не зверталось на них жодної уваги, вчені відносились до них з погордою, як і взагалі до мови простого народу, до його життя, звичаїв і звичок, як ставились з погордою і до самого народу. Лише під кінець минулого століття під впливом народжуваного в літературі сентименталізму і звернення до природи, а також під виливом нових напрямків суспільних, історичних та філологічних наук, кинулися в різних країнах до їх збирання».

Звучить українська пісня «Летіла зозуля».

Учитель. Пісенна творчість українського народу? Яка вона?

ІІІ учень. Пісенна творчість українського народу багата й різноманітна. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею, широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприйняття, народної моралі, педагогіки, етики та естетики народу України. Тому не випадково М.Добролюбов захоплено відзначав: «У народній поезії вилилась уся доля, весь справжній характер України, все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим».

Пісня – незмінний супутник народних звичаїв та обрядів, що охоплюють усі ланки громадського, родинного і суспільного життя. Пісня, як мова і звичай, складає основу менталітету українців, окреслює провідні ознаки їх психологічного укладу.

Без народної пісні, яка осяває дитячу свідомість, випробовує і розвиває голосові здібності, емоційну рухливість людини, закладає драматичні основи душі, а найголовніше дає почуття належності до рідного народу, його духовних скарбів, без цієї пісні нема не те що митця, а й просто людини».

Учитель.  Пісня – жанр народної творчості? Як ви це розумієте?

IV учень. Пісні – один з найпопулярніших жанрів народної поетичної творчості, який краще за інші жанри розкриває духовне обличчя простого народу його гуманність, патріотизм, високі моральні ідеали, миролюбність, обдарованість, здатність на глибокі інтимні почуття, що в свою чергу робить ці твори значним внеском в національну культуру.

Пісня найкраще пристосована до вияву поетичних здібностей народу, його вміння художньо мислити і засобами образного узагальнення передавати ставлення до дійсності. Цей феномен народної пісні М.О.Добролюбов свого часу пояснював тим, що «…народ супроводжує співом всі урочисті випадки свого життя, всяке діло, всілякі веселощі й печалі… Пісня супроводжує селянина у всіх його громадських трудах; вона  поруч з ним у родинному житті».

V. Словникова робота (жниварські, веснянки, обжинки, колядки, щедрівки) поясніть ці слова. З чим вони пов’язані? (учні пишуть в зошитах, пояснюють).

          Слово вчителя.

Дорогі діти! В народній ліриці визначне місце посідають родинно-побутові пісні. В них відтворені майже всі важливі події та випадки з родинного життя людей. В цих піснях відображені почуття особи пов’язані з життям її в сім’ї, тій суспільній клітині, яка сповнена тими ж суперечностями, що і суспільство, але в мініатюрі. Про це дуже влучно сказав відомий український поет Андрій Малишко: «…Без пісні не можна уявити духовного існування нашого народу».

Народжена людина пов’язана з піснею:

а) перше кохання дівчини і юнака;

б) щастя, кохання і гіркота розлуки;

в) думи батька і матері, які чекають сина з походу.

Пісня народжується від невловимого руху людської думки і душі, як зелене листя саду чи перше проміння сонця, яке зігріває землю, і потім зростає, шириться, набирає барв і відтінків і супроводжує людину все життя.

Не існує народної пісні на загальну тему – вона завжди розкриває певну подію, пригоду, конфлікт, в ній живе людина з її настроями і думами.

«Пісня – дана  нам для збереження душі. (звучить пісня А. Горчинського «Росте черешня в мами на городі»)

1.Росте черешня в мами на городі,             Приспів: Мамо! Мамо! Вічна і кохана.

Стара – стара, а кожен рік цвіте,              Ви пробачте, що був неуважний.

Щоліта дітям ягодами годить,                  Знаю, ви молилися за мене,

Хоча вони не дякують за те.                     Дні і ночі, сива моя нене

2.Живе старенька мати у господі,         3.Ну що ж, про вдячність забувають люди,

Невтомні руки, серце золоте.                Душа сліпа у щасті, а про те,

Щодня і дітям, і онукам годить,               Вони прозріють, але пізно буде –

Хоч рідко хто з них дякує за те.           Черешня всохне, мати одцвіте…

Для кожного народу пісня була і лишається великим коштовним здобутком духовної діяльності багатьох поколінь.

Пісенна творчість українського народу багата і різноманітна.

Один з найвидатніших словістів висловився: «Українська пісня – це справжня поезія серця і почуття».

«Не можна перерахувати всі мистецькі властивості української пісні, бо вони такі невичерпні, як життя народу, що п’є цілющу силу з матері-землі. Це мистецтво глибоко народне тому, що з нього безпосередньо промовляє до нас своєрідна чиста душа українського народу. Гарна ця душа. Таке ж і її мистецтво». Народна пісенність є особливою формою образного пізнання дійсності.

Пісні – один з найважливіших елементів духовності, без якого втрачає сенс материнське й будь-яке інше виховання, затьмарюється, або й зовсім зачиняється вхід людини в мистецтво.

У піснях народ висловлює своє розуміння навколишньої дійсності, розкриває найістотніші зв’язки й закономірності життя. Пісня відображає погляди народу, його мораль і етику, возвеличує людину, поетизує у взаєминах з природою та суспільством.

        Учитель.  Яка ж важливість фольклорних творів?

V учень. Про важливість фольклорних творів, їх народознавчий характер багато говорив В.Г.Бєлінський: «Поезія народу – це дзеркало, в якому відображається його життя з усіма характерними відтінками і родовими ознаками. Оскільки ж поезія є не що інше, як мислення образами, то поезія народу є ще і його свідомість».

Про народну пісню як джерело знань, про народ прекрасно сказав М.Т.Рильський рядками свого вірша «Пісні»:

Коли пісні мойого краю,   В піснях  і труд, і даль походу,

Пливуть у рідних голосах,    І жаль, і усміх, і любов,

Мені здається, що збираю    І гнів великого народу,

Цілющі трави я в лугах.    І за народ пролита кров.

Перефразовуючи слова Харчука, наша пісня, як і мова:

- з гомоном полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом – кожна її ниточка вимочена в Дніпрі, криницях і струмках людської звитяги.

- Вона з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев’яного рала, крику погонича, стогону вола в борозні, рокоту комбайна – вся з колосся, осмаленого війнами і вражена «мирною» радіацією.

 - Вона з блиску козацької шаблі і весла невольницького човна, що чалить в бурях на тихі води – уся з шляхетного лицарства, що йому ніщо найстрашніші муки й тортури.

 - Вона, як напнуті паруси волі, зіткані з останнього поклику воїнів і борців повстань, революцій, битв за волю, честь і незалежність – вся змочена удовиною сльозою, повита дівочою тугою на ясирних та окупантських торгах і просолена зойками голодного конання.

 - Вона з полум’я очей, відчайдушної усмішки, рішучого вихору з-під каблука- вся спрямована в стрімкий лет, щоб наша доля нас не цуралась.

  - Вона з першого радісного щебету немовлят і тяжких похоронних плачів – вся з весен і морозу, так часто палена спекою, бита градом і дощем, але завжди повна осіннього достигання.

  - Вона з потаємного шепоту і зітхань закоханих у станціях метро, на ажурних мостах, на простих кладках, звичайних перелазах, у парках і дібровах – уся з хмільного чар-зілля, настояного на серці.

   - Вона із земних глибин і з небесних висот – уся з могуття інтелекту й криці моралі

    - Вона з колискової мелодії матері над первістком – уся з шелесту дерева життя й пізнання зі старого в новий світ.

    - Вона вся з тучі й грому, як з води і з роси, - така українська пісня…»

Учитель Скільки чарівних якостей у пісні? Ви це відчули. Як вона надихає, збуджує, звеселяє?

Дорогі, діти! Усна народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народних ідеалів.

Людина завжди прагнула до створення оптимальної системи передачі досвіду, життєвого та естетичного, від старшого покоління до молодшого. Такою системою стала усна народна творчість, у якій втілювалися історії «роду-племені», знання людини про себе і навколишнє середовище – і все це не лише у формі констатації, а в узагальнюючих художніх образах, що виступали як згустки громадської думки, як її символи. Потреба фіксувати життєві спостереження у пам’яті спонукала до створення певних стереотипів мовлення, досконалих художніх форм, фольклорних жанрів. Дослідники одностайно сходяться у тому, що фольклор є мистецтвом пам’яті. Відомий фольклорист С.Мишанич зазначав, що необхідність глибокого вивчення української пісенності зумовлюється багатьма важливими причинами. Насамперед, це величезне значення народної пісні у суспільному і естетичному житті українців. Народна пісня чи не найяскравіша за усі види фольклору, здатна передавати специфіку художнього мислення своїх творців і носіїв. Пісня супроводжує все свідоме життя людини – від колиски до гробової дошки. Вона й донині перебуває в стані активного побутування, отже, підтримує формування національної самосвідомості українців. І в наш час пісня залишається одним із невичерпних джерел національної культури.

Усна народна творчість – засіб узагальнення життєвого досвіду народу.

VІ. Практичне завдання.

1. Розгляд та рішення кросворду. Ключове слово Пісня.

1П

О

Е

З

І

Я

2Т

В

О

Р

Ч

І

С

Т

Ь

3У

С

Н

А

4Н

А

Р

О

Д

Н

А

5Д

И

Т

Я

Ч

А

  1.  Назва віршованих творів? (поезія)
  2.  Шлях поетів, письменників? (творчість)
  3.  Творчість яка? (усна)
  4.  Творчість яка? (народна)
  5.  Пісня яка? (дитяча)

Учитель. Пісенна етнологія – частина народознавства. А народознавство ми вивчаємо в школі: Тому пісня це голос нашого народу.

 VІ. Учень. Пісня – це голос душі народу, поетичний вияв його працелюбної і співучої вдачі, образне втілення його історії, моралі, мрій і прагнень. Вона така ж нездоланна й безсмертна, як і той народ, що її створив. Зароджувалась вона у праці і в забавах, у календарних обрядах та ритуальних дійствах наших далеких предків. Була вона з козаками і в звитяжних походах, і в турецькому полоні, і на жалібних тризнах, ночувала при чумацьких вогнищах під високими зорями, тамувала біль розлуки і заглушала брязкіт кайданів на сибірській каторзі, долинала до отчого дому, до емігрантів у заокеанській чужині.

Коли українська земля була розділена штучними кордонами, а підневільний народ стогнав у чужинських ярмах, пісня ставала голосом непокори, кличем до борні, світочем віри й надії. Коли російські монархи й сталінські сатрапи намагалися нівелювати всіх в «единой, неделимой», позбавити народ їхньої самобутності, а запопадливі прислужники-яничари поспішали зректися і роду, і рідного слова, пісня берегла золоту нитку пам’яті, була і букварем, і академією. Вона як мати-берегиня стояла на сторожі тих заповідних джерел, що нині живлять лише наше національне відродження.

Учитель: Ми вивчаємо  народну  поетичну  творчість, основи етнографії набувають великої ваги. Проблема народознавства все більше і більше цікавить суспільство, бо йдеться про виховання юної зміни, про моральне здоров’я майбутніх поколінь. У школі працює факультатив з українського фольклору, етнографії та народознавства, театральний гурток, які прилучають, вас діти  до духовних надбань предків.

Уроки з давніми і сучасними традиціями, обрядами, звичаями нашого народу, навчають  вас збирати і шанувати перлини усної народної творчості, а головне - вони збагачують душу і серце високими думками і глибокими почуттями вірності батьківській хаті, маминій пісні, рідній землі, Батьківщині.

Народознавство є ефективним педагогічним засобом всебічного розвитку: особливості та засвоєння культурної спадщини українського народу. В основу шкільного факультативного курсу народознавства покладені методологічна, культурологічна та соціологічна концепції, що ґрунтуються на таких положеннях:

  1.  Культура українського народу склалася історично.
  2.  Має самобутні національні особливості.
  3.  Є частиною європейської та світової культури.
  4.  Вона включає в себе систему матеріальних та духовних цінностей, обрядів, звичаїв і традицій, які мають середовище побутування.

На мою думку, народознавство – це наука про сукупність усіх знань про народ, його побут, звичаї, промисли, особливості світосприйняття, мораль, етику, педагогіку, естетику, мистецтво, ідеологію, політику, взаємостосунки з іншими народами та багато іншого, що дають вичерпне уявлення про народ як етнічну одиницю.

«Пісенна етнологія» - це складова частина загального народознавства.

       VІІ. Практична частинаСпіваємо разом» (використано ноутбук, караоке, записи українських народних пісень»

  1.  «Ти у мене одна єдина, Україна»
  2.  «Доле моя, Україно»
  3.  «Я – Українець»
  4.  «Калинова Україна»

(учні співають разом з учителем – під музику по 1 куплету)

      ІІ. Закріплення вивченого матеріалу.

  1.  Чи приваблюють вас українські пісні? Сподобались пісні, які щойно виконали?
  2.  В яких джерелах говориться про народні пісні?
  3.  Чому пісні називаються народними?
  4.  Які пісні подобаються вам?
  5.  Хто сьогодні виконує українські пісні?
  6.  Як змінилася українська пісня в порівнянні з 19-20 століттям?

       ІХ. Підсумок уроку.

  1.  Слово вчителя.

Вивчаючи народну словесність, досліджуючи пісенну творчість українського народу, ми зазначаємо: «Поетичні твори, заковані в віршову форму, визначаються  великою консервативністю; вони вростають сильніше в місцевий грунт та найдовше зберігають архаїчні (старовинні) ознаки у змісті й вислові». Ми дотримуємось цього, тому і обрали пісенну творчість українського народу, як предмет дослідження у народознавчому плані.

Булашев у своїй книзі «Український народ» писав: «Жоден народ не пам’ятає початку своїм казкам і пісням. Так споконвіку ведеться, що переповідають вони усно з роду в рід, з покоління в покоління, як священний заповіт старовини. Пісня завжди співається не для самої лиш розваги, а й для того, щоб її, як переказ, молоде покоління перейняло і завчило, а потім переказало своїм нащадкам, - співається… старим людям на слухання, а молодим – для пам’яті…»

Наш сучасник Олександр Правдюк влучно зазначив: «Народна пісня – це образна пам'ять про значні події в житті народу. Причому, не лише в історичному, громадському, політичному, а й особистому». Отже, про народ судять, виходячи з його пісенної спадщини – основи духовної культури нації. Для кожного народу пісня була й лишається великим коштовним здобутком духовної діяльності багатьох поколінь. Рівень пісенної культури нерідко є вірним і яскравим показником загального духовного розвитку народу.

  1.  Аналіз відповідей учнів. (Учитель дає пояснення, відповідям учнів).
  2.  Оцінювання учнів.(Оголошує оцінки, аналізує, виставляє в щоденник).

         Х. Домашнє завдання.

  1.  Відшукати і підготувати матеріали «Етнологічні аспекти  колискових пісень» (написати реферати, підготувати презентацію по темі, 3 варіанти)
  2.  Записати колискові пісні, які співали вам мами, бабусі.
  3.  Пропагування українських пісень  нашого міста, села, Дніпропетровської області (збір матеріалу: пісні, вірші, легенди).


Урок з української літератури

на тему:

«Етнологічні аспекти

колискових пісень»

                              

                                

м. Кривий Ріг

2011


Урок №2

Тема: Етнологічні аспекти колискових пісень.

Мета уроку: ознайомити учнів з жанровими особливостями етнологічних аспектів колискових пісень; допомагати усвідомити їх ліричність; виховувати любов до колискових пісень; розвивати вміння пошуку необхідної інформації про аспекти колискових.

Тип уроку: формування й удосконалення вмінь і навичок.

Форми уроку: розповідь, бесіда, словникова робота, виразне читання, спів пісень.

Обладнання та наочність: фонозапис пісень, малюнки, ноутбук, картинки.

Міжпредметні зв’язки: історія України, література рідного краю, українська мова, музика.

Хід уроку

                                                                                 Десь у діброві,

                                                                                 Сумне від безсоння,

                                                                                 Віти берізка схилила.

                                                                                Спи, моє щастя, спи моя радість.

                                                                                Спи, ненаглядна, донечко мила.

  1.  Вступна бесіда, мета якої закріпити і узагальнити знання учнів, здобуті на попередньому уроці.
  2.  Перевірка домашнього завдання.

а) презентації робіт по темі: «Народність у піснях, думах, віршах». ( три варіанти), (через ноутбук).

б) виступ з рефератами на тему: «Народна звичаєвість у народних піснях та думах».

ІІІ.   Мотивація навчальної діяльності учнів.

а) повідомлення теми і мети уроку «Етнологічні аспекти колискових пісень»;

б) мета уроку – це ознайомлення учнів з особливостями етнологічних аспектів колискових пісень.

(Учні дивляться додатки до уроку на екрані).

Учитель:У час національного та духовного відродження ми знову повертаємося до рідної мови, народної пісні, у них черпаємо скарби народної мудрості, наснагу, сподівання на кращу долю рідного народу.

Найперше, що чує дитина після народження, це материн голос, який промовляє ніжні слова і співає колискову. Це той фундамент, на якому згодом зводиться, зростає особистість.

Діти! Що називається колисковою піснею?

І Учень: Колискова – це пісня материнської душі і безмежної любові, ласки і неповторної ніжності. А тому в ній так щільно переплетені радість і біль, тривога й надія. Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до всього живого. Традиційний дитячий фольклор – яскрава ділянка народної творчості.

Учитель: У практиці родинного виховання, залучення дітей до прекрасного, починається з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро. Втіленням цього добра часто виступають «гулі», що

«Сіли на колисці

В червонім намисті.

Стали думать і гадать,

Чим дитину дарувать:

               Чи сонками, чи дрімками,

               Чи красними ягідками.

                Подаруймо сонки-дрімки.

      Сонки-дрімки в колисоньки.

Учитель: А що оспівується у дитячих піснях?.

ІІ Учень: Вхід дитини у мову, як і в навколишній світ, через пісню мами надзвичайно велике педагогічне значення. У народній пісні в повній мірі розкривається краса і велич усної мови. Народні колискові пісні глибокі за змістом. Вони вчать любити рідну землю, як ось у колисковій «Ой ти, коте, коточок»:

«Ой ти, коте, коточок!

Не ходи рано в садочок,

Не полохай дівочок,

Нехай зав’ють віночок:

Із рутоньки, із м’ятоньки,

З хрещатого барвіночку,

З запашного василечка».

Учитель: Що вчать любити колискові пісні?

ІІІ Учень:  Колискові пісні вчать також любити батьків, поважати старших:

«Бодай росло, не боліло

Головонька і все тіло

Отцю й матці на потіху,

Добрим людям на услугу».

Мова колискових пісень барвиста, соковита, приваблива, а сюжети прості й зрозумілі, насичені яскравими образами рідних і близьких для дитини людей – матері, батька, брата, сестри, дівчаток-сусідок:

«Люляй, люляй, голуб’ятко,

           Поколише тебе татко,

А як татко схоче спати,

Поколише рідна мати».

Поза увагою колискових пісень не залишається жоден аспект життя маленької дитини. Прагнення до своєрідного ідеалу забарвлює їх у світлі, радісні тони. Навіть такі прості речі, як  – годування дитини:

«Стали думать і гадать,

Чим дитину годувать:

Чи кашкою, чи борщем,

Чи бубличком, калачем,

Чи кашкою, молочком,

Чи бубличком із медком».

Учитель: Що властиве колисковим пісням?

ІV Учень: Українським колисковим пісням властива тематична й сюжетна різноманітність, барвистість образів і думок. Ряд колискових пісень розповідає маленькому слухачеві про пригоди й витівки тварин і птахів, які його оточують:

                «Пішла киця по водицю

Та й упала у криницю,

А пішов котик рятувати,

Та й за вухо витягати».


«В колискових піснях мати мріє і тужить, і ніби переливає в дитину через слова й мелодію свої почуття, свої емоції, своє світобачення, своє щастя і горе. Дитина з перших днів свого життя поринає отак у чарівний світ народної поезії».

Материнська пісня розповідає про справжнє життя, яке дитину оточує, предмети, явища, живі істоти, про основні закони й норми, що панують в ньому. Часом мати виливає в пісні свою печаль, гіркі думи й сумніви. Заспокоюючи спершу немовля ритмом, інтонаціями, поки що не зрозумілим, але неприємним набором звуків, згодом, звертаючись уже до більш розвинутого інтелекту малюка, колискова пісня перетворюється в «маленький початок поетичних пригод, перші кроки у світі духовної діяльності».

ІV.Тренувальні вправи

  1.  Словникова робота:  поясніть вживання діалектів у піснях.

Дрімки – сон;

Полохать – лякать;

Дрімота – сон;

Пташеня – птахи;

Манить – приваблює;

Уздріла – побачила.

  1.  Рішення кросворду, ключове слово – народна.

1П

І

С

Н

Я

2Д

И

Т

И

Н

А

3М

А

Т

Е

Р

И

Н

4К

О

Л

И

С

К

О

В

У

5Д

О

Б

Р

А

6М

А

Л

Е

Н

Ь

К

И

М

7Л

А

С

К

У

  1.  Що співається людьми? (пісня)
  2.  Хто слухає мамину пісню? (дитина)
  3.  Чий голос найрідніший дитині? (материн)
  4.  Яку першу пісню чує  дитина? (колискову)
  5.  Що бажають батьки своїм діткам? (добра)
  6.  Яким дітям співають дитячі пісні? (маленьким)
  7.  Що дарує мама своїй дитинці? (ласку)

Учитель: У самому змісті пісень проглядається вікова диференціація. Для самих маленьких дітей співаються колискові з повільним розміреним ритмом, що відповідає розгойдуванню колиски. «Виконуються вони заспокоюючим, монотонним, поволі стихаючим голосом. Добираються пестливі і близькі сприйманню дитини слова». Часто в таких піснях повторюються звукосполучення «а-а-а», «е-е-е», «баю-баю», «люлі-люлі».

«Основна мета колискових, або, як їх іще називають, материнських пісень, - заспокоїти дитину, зробити її сон міцним і здоровим».

Росте дитина, і колискові пісні для неї зростають текстово, розширюється їх образно-смислова тканина. Під звуки колискової перші уявлення дитини про світ, перші відчуття радості і задоволення життям.

Діти! Яка основна мета колискових пісень?

V Учень: Для дітей, які починають розуміти прості, пов’язані з найближчим оточенням поняття, чимало пісень цікаві вже за своїм змістом, потішними ситуаціями, добрими чи лихими вчинками їхніх «героїв». Колискові пісні через найближчі до дитини предмети і явища навколишньої дійсності давали їй перші уроки чесності, шанобливого ставлення до праці. Ця тема розробляється багатоманітно й цікаво. Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду – неподільності добра й праці, краси й праці, чесності й праці. Прості й водночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидактики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом – олюднення якостей та дій персонажів пісень, - малюють захоплюючу, цікаву і повчальну картину:

«Ходить котик по лавках                     Бити кота, бити –

У червоних чобітках,                           Не хоче робити».

V. Розгляд малюнків, які учні намалювали до уроку.  

         Давайте розглянемо додатки до нашого уроку.

  1.  Мама над колискою дитинки.
  2.  Мама колише дитину.
  •  Скажіть, які почуття викликають у вас ці картини?
  •  Які пісні чує дитина, коли лежить у колисці?
  •  Що в дитячих піснях наштовхує на ліричність, музикальність?
  1.  Малюнки котика.
  2.  Хатка в квітах, де ходить сон – дрімок.
  •  Які персонажі діють у дитячих піснях? (котики, голубки, ластівки, казкові Сонко, Дрімко).

Учитель: У піснях, як бачимо, діють і люди, і цілком реальні котики, голуби, ластівки, фантастичні казкові Сонко і Дрімота. Все це цілком відповідає первісному дитячому світосприйняттю. Персоніфіковані образи Сну й Дрімоти відобразили уявлення наших предків про сон не тільки як властивий людині фізичний стан, а як стан нібито навіяний зовні:

«Ой ходить сон коло вікон,               Питається сон дрімоти:

  •  А дрімота коло плота.                        Де ми будем ночувати?»

Колискові пісні  несуть в собі багато інформації, важливої для дитини. Вони виражають ставлення до дитини з боку дорослих, описують навколишнє оточення, норми поведінки, дають розуміння таких понять, як «добре» - «погане», «можна» - «не можна». З уст матері в свідомість дитини вселяється думка, що воно, коли виросте і навчиться працювати, зможе прогодувати своїх батьків у старості:

          Учитель: Діти! Які вірші ви знаєте, присвячені батькам, матерям?

         VІ. Учень:    

                       «Будеш сто літ жити,                     Матір шанувати,

      В золоті ходити,                           Вік догодувати».

         VІІ. Учень: А яка винагорода від людей?

А найвища винагорода за працю – то пошана від людей:

«…вчися робити –                     По три золотії.

Черевички шити                          Будуть люди купувати,

Та не дорогії –                            Будуть тебе шанувати».

Все це сприяє вихованню в дитини любові до природи, рідного краю, своїх батьків, вчить шанувати людей, прагнути до праці, бути розсудливою і слухняною.

VІ.  Закріплення атеріалу:

  1.  Назвіть причини популярності колискових пісень.
  2.  Хто співає колискові пісні?
  3.  Хто є головними персонажами колискових пісень?
  4.  А які пісні співали вам мами і бабусі в дитинстві?

VІІ. Підсумок уроку:

Колискові пісні відзначаються поетичністю, задушевністю й ліризмом. У них майстерно поєднано образи природи, навколишнього світу з мріями і почуттями людей. Метафоричні образи Сну, Дрімоти, постійне звертання до сил природи, домашніх тварин і птахів, вживання пестливих слів і виразів, повторень.

Колискові втілили у собі одвічний педагогічний досвід свого народу, його основні морально-етичні засади в цікавих і доступних дітям поетичних творах, які гідні бути переданими як безцінне багатство наступним поколінням, щоб зберегти національний генофонд українського народу, яким є діти.

VІІІ Домашнє завдання:

  1.  Підготувати реферати на тему: «Народна звичаєвість в народних піснях та думах».


Урок з української літератури

на тему:

«Народний потенціал дитячих пісень»

                              

                                

Кривий Ріг

2011


Урок №3

Тема: «Народний потенціал дитячих пісень».

Мета уроку: розкрити народний потенціал дитячих пісень їх красу і чарівність;  

                      Прищеплювати  ніжність та ласку дітям шляхом колискової пісні.

Наочність: пісенні збірники, диски, касети пісень, малюнки, репродукції фото,

                    експонати кабінету народознавства, комп’ютер, слайди.

Тип уроку: комбінований

Форми уроку: розповідь учителя, учнів, бесіда, словникова робота, виразне читання, співання пісень, презентації на комп’ютері.

Хід уроку:

                                                                                         «Рідна мамо! Перше слово.

                                                                                           Ти в устах своїх плекала,

                                                                                            Першу пісню колискову,

                                                                                            Наді мною ти співала».

І. Вступна бесіда, мета якої закріпити і узагальнити знання учнів, здобуті на попередньому уроці.

ІІ. Організаційний момент. (вітання з класом, відмітка про відсутніх учнів).

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

  •  Діти! На попередньому уроці «Література рідного краю», ми з вами розглянули тему «Етнологічні аспекти колискових пісень». Ви дізналися про історію виникнення колискової пісні, коли вона появилась на Україні, її актуальність  в наш час.
  •  Давайте пригадаємо:
  1.  Що називається народною піснею?
  2.  Коли дійшли до нас пісні, з яких місць?
  3.  Улюблені пісні вашої сім’ї? (діти пропонують свої три варіанти «Дитяча пісня», а також здають реферати, пісні які записали з вуст рідних, знайомих, захист презентацій)
  4.  Які аспекти колискових пісень?
  5.  Чи є диференціація у дитячих піснях?
  6.  Яку ідею несуть дитячі пісні?
  7.  Що оспівується у дитячих піснях?

ІV. Повідомлення теми і мети уроку.

  •  Сьогодні на уроці ми поговорили про народознавчий потенціал забавлянок та дитячих пісень.

V. Пояснення нового матеріалу. 

 -   Вступне слово вчителя.

Учитель:  

Твори, почуті в ранньому віці, дають дитині перші уявлення про навколишній світ. З роками ці уявлення ширшають. Спілкування дорослих з малятами: за допомогою художнього слова не обмежується колисковими піснями. Дитині потрібні не лише ніжні, лагідні звуки колисанки під ритмічне погойдування колиски.

Забавлянки є засобом пізнання дитиною світу. Разом з колисковими вони дають перші уявлення про навколишнє життя.

Купання в народі розглядається як важлива маніпуляція для здоров’я дитини, така ж важлива, як їжа і сон. При чому всі ці дії, які спрямовані на дитину, відбувалися не мовчки, а мали певне словесне оформлення.

Це наочно можна простежити в пісні-забавлянці «Купалися ластів’ята»:

«Купалися ластів’ята                         Щоб були ми білотілі,

 Та в чару-водиці,                              Та ще й білолиці».

І. Учень:

Важливе не останнє місце у забавлянках займає естетичне виховання дитини. У тексти забавлянок часто вводяться певні поетичні формули, що збуджують любов до красивого:

«Ой чук-чуки, чуки-чук,                Там нарвали квіточок,

Пішли дітки у садок,                       Сплели доні віночок».

Там нарвали квіточок,

В цій забавлянні згадується і така етнографічна деталь, як віночок. На Україні з давніх-давен дівчатка прикрашали голови віночками квітів. Плетіння віночків було своєрідним ритуалом, а також елементом естетичного виховання.

Є забавлянки, в яких перелічуються обов’язки, які згодом можуть виконувати діти. Ці забавлянки мають неабияке значення, оскільки дають можливість дитині самовизначитися у сімейно-побутових обов’язках, знайти застосування своїх маленьких сил у великому домашньому господарстві і цим активно включиться в життя:

«Гоп-чук, чук-чук-чук,                                 І волики напасе,

Кращий хлопчик, як дівчук:                        І водички принесе».

У цій забавлянні є елемент програмування можливостей і майбутніх обов’язків хлопчика: допомагати по господарству, пасти худобу, носити воду.

Учитель:

           Слід зазначити, що в ряді пісень-забавлянок міститься певна народознавча інформація. Так зокрема згадуються різні види народного вбрання: «сорочечка», «віночок», «жупанчик», «кожушок», «чобіток», «намисто». Крім того говориться про вміння виготовляти одяг самим: «Кую, кую, чобіток», «Пошив батько жупанчик», «нарвали квіточок, сплели доні віночок».

Чого вчать забавлянки?

ІІ. Учень:

Забавлянки вчать дитину шукати застосовування своїх сил у домашньому господарстві, несуть у своїх текстах первинну інформацію про різні процеси праці. Так, щоб зварити кашку, треба і «дров нарубати», і «води наносити», і «крупи надерти», а щоб хліб спекти, треба «діжу місити», «в печі топити».

У деяких забавлянках звучить думка, що треба виробляти у дитини такі вольові якості, як твердість характеру, вміння керувати своїм настроєм, здатність переборювати труднощі. Ряд забавлянок прямо звертається до дітей із закликом, щоб вони не плакали:

                   «Тпру-тпру, лялі                                   Медом помажем

 Малесенькій Галі.                                  І тобі покажем.

 Цить, не плач,                                        Будеш мовчать,

 Купимо калач,                                        Будем годувать».

          Інколи це звертання має іронічний характер, що спонукає дитину до іронізування над скиглієм і самокритичного ставлення до власної поведінки.

Учитель:

А які ще  забавлянки ви чули?

ІІІ. Учень:

Забавлянки типу «Ладки, ладки» та «Тосі, тосі», що супроводжуються плесканням долоньок, сприяють розвитку координації рухів дитини, активізують процес опанування нею мови.

Як бачимо, оточуючий світ надзвичайно яскраво відобразився у піснях-забавлянках. Аналізуючи народознавчу інформацію, що несуть у собі ці твори, ми можемо сказати, що більшість цих пісень виникла у сільському середовищі у минулому столітті, а то й раніше. Підтвердженням цьому є згадані в піснях-забавлянках систематизовані нами реалії, що стали фактом образної свідомості українців.

Учитель:

Подальший етап у розвитку дитини – це дитячі пісні та віршики, що діти виконують самостійно і засвоюють один від одного, або від дорослих. Цей жанр розрахований на дітей, що вже вміють зв’язно говорити і здатні запам’ятати певні поетичні фрази. А ви які дитячі твори пам’ятаєте?

ІV. Учень:

Твори, почуті у ранньому віці, давали нам перші уявлення про навколишній світ. З роками ці уявлення ширшають, зв'язок з середовищем стає тіснішим, і ми у поетичній формі звертаємось до живих істот і явищ, які спостерігаємо:

 «Іди, іди, дощику,                                 В полив’янім горщику,

 Зварю тобі борщику,                            Іди, іди, дощику».

Ми  засвоюємо пісні, як правило, один від одного. Пісенні та віршовані твори, що становлять репертуар  дітей, відзначаються великою різноманітністю щодо свого походження, особливостей побутування та виконання.

Є й такі, що своїм змістом нагадують казку. В них гумористичні замальовки з елементами фантастики поєднуються з реальним життям:

«Ішли кози

 Поза лози

 Капусту садити,

 Найшли муху

 На кожуху,

 Дали її забити.

З тої мухи –

Два кожухи,

Треті ногавиці.

Що зостане від ногавиць –

 То на рукавиці».

          

         Помітно, що немає різкої межі в тематиці творів для найменших (забавлянках) і пісенного репертуару дітей-дошколят. В останніх також зустрічаємо різноманітних представників живого світу:  тут і голуби, журавель, зозуля, ластівка, чайка, кури і свині, коза, бички, овечки, і песик з котом, і комашки, і метелик, і равлик. Більшість із них, як і в забавлянках, живе у невластивих їх справжній природі обставинах, їх дії та вчинки уподібнюються людським.

Учитель:

         Як в піснях оспівують представників живого світу?

V. Учень:

У дитячих пісеньках і пташиний, твариний світ працює, клопочеться. А лінощі окремих з них засуджуються іронічним зображенням їх споживацького ставлення до життя:

 «Ходив кіт по току                            А миші сміються,

 В червоному ковпаку,                          Аж в боки беруться».

Ці пісеньки допомагають виробити у свідомості дитини прагнення до праці, повагу до працюючих, внутрішню потребу розвивати свої здібності та можливості.

У пісенних та віршованих творах дитячого репертуару про навколишнє життя ми зустрічаємося з елементами народної моралі. На прикладі своїх рідних, персонажів улюблених дитячих творів дитина бачить, що ніхто з них не марнує часу, всі натхненно, дружно працюють і кожен з них виконує посильну роботу. Ця робота приносить радість, їжу, тепло і затишок. Це акцентується у пісні «Ой надворі студенейко»:

Ой надворі студенейко                          За віконцем зимонойка,

 Вітер снігом віє.                                     Вітер снігом віє,

 Когут хижу підмітає,                             А курочка з когутиком

 Курка муку сіє.                                      У хижі ся сміє».

Учитель:

         Діти. Як привчити малу дитину до праці?

         Дитина змалечку бачить, що всі домашні працюють. У неї, звичайно, теж буде поступово виникати потреба знайти собі посильну справу:

        «- Де ті отець?                                         - Гуси завертати.

 - Сокотить сто овець.                            - Де твій браток?

 - Де ті мати?                                           - Поклав калач в платок.

 - Пошла прати.                                     Лише я дома.

 - Де сестра ті?                                       Ім’я мі Тома».

 

 VІ. Тренувальні вправи. Розгадування кросворду по темі «Дитячі пісні».               

       (Ключове слово – колискова).  

1К

В

І

Т

О

Ч

К

А

2В

І

Н

О

Ч

О

К

3Ж

А

Р

Т

І

В

Л

И

В

І

4Д

И

Т

Я

Ч

І

5П

І

С

Н

Я

6К

О

Л

О

Б

О

К

7К

О

Т

И

К

8Т

В

О

Р

И

9З

А

Б

А

В

Л

Я

Н

К

И

  1.  З чого плетуть убір, на голову? (квіточка)
  2.  Що одягають на голову? (віночок)
  3.  Чкі пісні співають для настрою? (жартявливі)
  4.  Як називають вірші написані дітям? (дитячі)
  5.  Вірші, які покладено на ноти? (пісні)
  6.  Персонаж казки, який втік від бабусі?(колобок)
  7.  Герой казки «……. і півник»? (котик)
  8.  Як називається все те, що ви читаєте? (твори)
  9.  Як називаються пісні, які заспокоюють дітей? (забавлянки).

VІ. Учень:

Праця, яку в піснях виконують птахи та звірі, стає контрастом до неробства окремих людських персонажів.

Багато дитячих пісень мають форму діалогу. Дитяча свідомість краще сприймає думку, яка виражається у формі питання та відповіді. У пісні «Де-с була, донечко?» ми бачимо саме таку форму побудови. В цьому творі подано зразок ввічливого звертання до матері і до доньки, а також показана праця для задоволення естетичних потреб:

 «-Де-с була, донечко?                  - Що-с достала, донечко?

 - Жито жала, мамочко.                - Три золоті, мамочко».

Учитель:

            Щоб у дитини був настрій, яку пісню слід співати?

«Жартівливі пісні, як і інші жанри народного дитячого фольклору, є важливим засобом у розвитку зв’язного мовлення дітей. Вони виробляють естетичний смак, учать любити рідну мову, бачити її веселкові барви, щедре багатство й різноманітні відтінки вираження думки, прищеплюють вміння давати художні описи предметів і явищ, заохочувати до мовленнєвої діяльності і словесної творчості».

Народні пісні завжди оспівували злагоду в сім’ї. У пісні «Дід ходить по горі» протиставляються дві сім’ї – одна дружна, інша сварлива:

 «Дід бабу свою хвале,                            А молодий свою гуде,

 Що хороший борщик варе.                       Що не зваре, а паскуде».

         (Пісня «А мій милий вареничків хоче», виконують дівчата)

Учитель: Діти! З пісень та віршів ви вчитесь ввічливості.

Дитячий фольклор – це частина загальнонаціональної народної творчості, яка є мудрим помічником батьків у вихованні дітей. Образи народної поезії є зразками для поведінки людини в житті. Думка, виражена в художній формі, глибше вражає, стає більш зрозумілою, легше і на довгий час запам’ятовується. У пісенному та ігровому фольклорі знайшла відображення народна мораль, яка вимагає від людини бути порядною, любити свою матір, сім’ю, домівку, рідний край, де людина народилася, зростала і змужніла..

Дитячий поетичний фольклор спрямований виробити і передати певну суму народних знань, умінь, навичок, щоб передати їх кожному наступному поколінню. Серед основних чинників виховання, що мають місце у дитячих піснях та віршах, є природа, праця, народний побут, звичаї, мистецтво та багато іншого, що становить собою сукупність знань про народ.

VІІІ. Словникова робота. Діти! В дитячих піснях ви почули багато незнайомих слів, діалектів, фразеологізмів:

Чом – чому;                             Хвале – хвалить;                    Пташня – птахи;

Три золоті – гроші;                Манить – приваблює;           Студейко – холодно;

Уздріла – побачила;                Хижа – хата;                          Білотілі – умиті;                                  Когутик – півень.

ІХ.  Закріплення вивченого. 

  1.  Чому матері співають пісні над колискою дитини?
  2.  На які види поділяються дитячі пісні?
  3.  Яку пісню співала мама, коли ви були маленькими?
  4.  Про кого співається у дитячих піснях?
  5.  Чому дитячі пісні співаються не на повний голос?

Х. Підсумок уроку

  1.  Учитель оголошує і аналізує результати оцінок за:

а) презентацію пісень;

б) за підготовлені реферати;

в) за відповіді на уроці.

  1.  Виставлення оцінок в журнал і щоденники.

ХІ. Домашнє завдання.

      Підготувати:

  1.  Реферат на тему «Народна звичаєвість у народних піснях та думах».
  2.  Презентації робіт по темі: «Народність у піснях, думах, віршах». (3 варіанти)


«Народна звичаєвість

у історичних піснях та думах»

 

Кривий Ріг

2011


Тема:
народна звичаєвість у історичних піснях та думах

Мета уроку: ознайомити учнів з народними звичаями історичних пісень та дум; допомагати усвідомлювати історичне минуле нашого народу; вчити естетично сприймати тексти пісень, дум; виховувати любов та шану до історії українських пісень.

Тип уроку: формування й удосконалення умінь і навичок.

Форми уроку: бесіда, розповідь, виразне читання, спів пісень, аналіз, словникова робота, рішення кросворду, перегляд презентацій.

Міжпредметні зв’язки: історія України, література рідного краю, українська мова.

Хід уроку

                                                                          В пісні – і труд, і даль походу,

                                                                          І жаль, і усміх, і любов,

                                                                          І гнів великого народу,

                                                                          І за народ пролита кров.

  1.  Організаційний момент (вітання з класом відмітка відсутніх учнів).
  2.  Вступна бесіда: мета якої закріпити і узагальнити знання учнів, здобуті на попередньому уроці.
  3.  Перевірка домашнього завдання.

а) презентація робіт по темі: «Народна звичаєвість у історичних піснях та думах», (учні виступають, використовують ноутбук).

б) вікторина:

1. Що називається фольклором?

2. Хто співає колискові пісні?

3. Які пісні вам співали в дитинстві?

4. Що називається народною піснею?

5. Коли дійшли до нас пісні і з яких місць?

6. Улюблені пісні вашої сім’ї?

7. Що ви знаєте про пісні і їх призначення?

8. Хто виконував пісні в давні часи і хто-тепер?

9. Актуальність народних пісень в наш час?

ІV.    Мотивація навчальної діяльності учнів:

         а) повідомлення теми і мети уроку «Народна звичаєвість у           

             історичних піснях»;

         б) мета уроку – ознайомлення учнів з народними звичаями                        

             історичних пісень.

V.     Бесіда з учнями:  

Слово учителя. Видатною рисою усної поезії українського народу є історизм. Епос – це історія, художньо викладена самим народом. Витворені до потреб часу духовні обряди регулювали і контролювали ввесь спектр людських взаємин. Українців упродовж століть гуртували і єднали народні звичаєві традиції. Саме вони допомогли не тільки зберегти національну своєрідність, але й само- відновитися. Чи не першим на це звернув увагу наш великий пророк – Тарас Шевченко, коли писав слова:

Чи ти рано до схід-сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Вчити звичаїв. Ось той загадковий ключ, за допомогою якого ми можемо розгадати феномен української нації.

Учитель:Що ж таке звичай?

І учень.

а) Найлаконічнішим щодо поняття «звичай» є на сьогодні словник Грінченка: «Звичай – 1.Обычай, обыкновение. 2.Приличие. 3.Нравъ». Короткий тлумачний словник української мови дає таке визначення поняття «звичай»: «Звичай» - 1.Загальноприйнятий порядок, традиційно встановлені правила суспільної поведінки. 2.Манера поведінки, прийнятий спосіб дії».

б) «Толковый словарь русского языка» Ушакова теж дає тлумачення поняття «звичай», але прирівнює його до поняття «звичка»: «Звичай – загальноприйнятий, усталений, традиційний порядок, що вкорінився у побуті того чи іншого класу з давніх пір. Або Звичка, звичайний спосіб дії». У зв’язку з цим виникла потреба звернутися до філософського словника, який розглядає поняття «звичка» досить розгорнуто: «Звичка – особлива форма поведінки людини, яка виявляється у схильності до повторення однотипних дій у подібних ситуаціях. Звички є елементом моральних відносин, одним із способів регулювання поведінки людей».

Учитель: Що відображають звичаї?

ІІ Учень.

в) Найповніше визначення поняття звичай теж дає «Філософський словник» за редакцією В.І.Шинкарука. Саме від цього визначення ми і відштовхувались, досліджуючи тексти українських дум, історичних пісень. «Звичаї – стандартизовані норми поведінки, яких дотримується велика кількість людей за певних обставин. Звичаї відображають моральний досвід, що історично склався і переходить від покоління до покоління. Звичаї самі  по  собі не народжуються. «На їх формування роблять вплив кілька факторів, і насамперед природно-географічні. Зручне розташування, сприятливий клімат створили всі умови не тільки для формування характеру та психіки, але й витворення різноманітної обрядової сфери, позначеною особливою поетичністю.

Учитель:

Все це разом узяте, створило тривкий і плодючий грунт для духовної культури, за допомогою якої етнос не тільки консолідувався, але і розвивався, примножувався і врешті решт витворив міцний етнокод нації, без якого жоден народ не спроможний на самоутвердження. Домінуючим чинником феномену української нації є духовна повноцінність, потенційність національного самоусвідомлення і самозбереження. Саме ці риси, що переходили з покоління в покоління, допомогли зберегти свій етнокод».

Учитель: Як створювались українські пісні?

ІІІ.Учень: Відомо, що історичні пісні та думи складалися звичайно невдовзі після події. Деякі з них явно створені учасниками або свідками подій. Слід мати на увазі, що предметом історичних пісень та дум була тогочасна дійсність, а не далеке минуле. Твори героїчного епосу не зверталися до минулого, а жили сучасним. З плином часу для наступних поколінь змальовані в пісні події і особи ставали історією. Отже, історичні пісні та думи зберігають у свідомості народу пам'ять про найважливіші події і діяльність відомих осіб. Вони складають поетичний літопис довготривалої героїчної боротьби українського народу за своє існування, за соціальне і національне визволення.

Учитель. Які риси козацьких звичаїв?

ІV. Учень: Історичні пісні та думи завжди були пов’язані з громадським життям народу, з епохальними подіями, відображали національну свідомість українців, їх ідеали, мрії, прагнення, звичаї та побут. Вони виникли і розквітали за часів козацтва, тому найповніше в них знайшли відображення козацьких звичаїв.

Найвагоміший козацький звичай – вірність, відданість Батьківщині. Це знайшло втілення у «Пісні про Байду», у його єдиноборстві з турецьким царем, що хоче схилити Байду до зради Батьківщини, навіть пропонує поріднитись з ним, аби тільки зробити його своїм спільником. Але Байда вірний своєму народові, він з презирством відкидає ганебні пропозиції, воліє краще вмерти, ніж стати зрадником.

Байда, перемагаючи страшні муки, помщається царській родині:

«Ой як стрілив – царя вцілив,

         А царицю – в потилицю,

Його доньку – в головоньку.

«Отто ж тобі, царю,

За Байдину кару!»

Картина розправи вже приреченого на смерть Байди з своїми ворогами приводить до висновку: доки серце б’ється в грудях,треба шукати і знаходити засоби боротьби з ворогом. У пісні стверджується думка, що ніколи загарбники не зможуть поневолити народ, який відстоює свою волю і незалежність.

Учитель. Які ще звичаї в козаків?

V. Учень: В тяжкі хвилини козаки припадали до землі, щоб набратися з неї сили та наснаги, торбинку з рідною землею вішали собі на груди, щоб надихала на бойові подвиги, щоб зігрівала серце, а як загине козак, щоб грудка рідної землі першою лягла йому на груди.

Був ще й такий козацький звичай – насипати землі в чоботи, щоб вороги та зрадники намірів козацьких не розпізнали:

«Візьмемо своєї землі

В чоботи під ноги,

А щоб не знав та пан Сава

Нашої підмови».

Ще один звичай – прославляти вдалі козацькі походи, козаків:

«Була Варна здавна славна –

Славнішії козаченьки!»

Славиться козацьке військо і конкретними історичними особами:

«Ой Морозе, Морозенку,

Ти преславний козаче!

За тобою вся Вкраїна

Тяжко-важко плаче!»

А в пісні «Гей, та то ж не грім в степу гуркотає» є такі слова: «Гей, Сірко, Сірко, ти славний із славних».

Слід однак зазначити, що славословія у думах подаються більш розгорнуто, патетично, ніж у історичних піснях.

Основний життєвий принцип козаків – жити на волі. Неволя для козака ототожується зі смертю:

«Ох тяжко козакові

В неволі сидіти,

Тяжко бути в окові –

Ліпше йому і не жити».

Учитель: Які ще будуть доповнення?

VІ. Учень: Одним з провідних звичаїв козаків є звичай карати зрадників. Він знайшов відображення у історичній пісні «Ой був в Січі старий козак»:

«Так був покараний Сава Чалий,

Що перекинувся у панський табір.

Не схотів же той Сава

Козакам служити,

Відклонився до ляшеньків

В Польщу паном жити;

Та схотів же та той Сава

Слави залучити,

Став козаків-запорожців

По степах ловити».

Дослідник народної словесності Філарет Колесса писав про історичні пісні, що в них «козак і кінь виступають як вірна пара товаришів: козак розмовляє з конем про свої ночліги та воєнні пригоди; умираючи на полі битви, козак посилає коня із звісткою до родини.

Учитель: Улюблена тема козацьких пісень?

VІІ. Учень: Улюбленою темою козацьких пісень є прощання козака з родиною, найчастіше з матір’ю та сестрами. Прикладом того, що кінь і козак – вірні товариші, є рядки з пісні «Годі, коню, в стайні спати»:

  «Годі, коню, в стайні спати,

   Пора ляхів налякати!»

Козак завжди є нерозлучним з конем, вони всюди разом у бою і відпочинку:

«Сідлай, хлопку, сідлай, малий,

Сідлай коня вороного,

А під мене сідлай, хлопку,

Та старого гнідого!»

Для козаків основне – здобувати славу, берегти святість прапорів:

  «Гей, щоб наша червона китайка,

    Гей, гей не злиняла,

Та щоб наша козацькая слава.

         Гей, гей не пропала!»

Слід зазначити, що козаки обов’язково мали при собі певні речі, які фактично стали ознаками козаків: перш за все, це – шабля:

        «Бери шаблю гостру, довгу

         Та йди воювати».

Ці рядки співзвучні з рядками з історичної пісні «Ой з-за гори високої»:

«Держи собі шабелечку

Та під опанчею!»

Іншим козацьким атрибутом була люлька:

«Люлька в зубах зашкварчала,

Шабля в ножнах забренчала –

Шабля різанину чує,

Люлька пожари віщує».

VІ. Тренувальні вправи 

  1.  Слухання мелодії пісні «Їхав козак за Дунай»

Завдання:

а) дібрати до мелодії наочність (річка, ліс, дерева, дівчина).

б) під час слухання розвивати вміння учнів висловлювати свої думки про мелодію музики, дати естетичну оцінку.

в) письмово: хто більше згадає і запише назв пісень про історичні події?

Відповіді:

  1.  

  1.  «Їхав козак за Дунай».
  2.  «Ой з – за гори високої».
  3.  «За горою сонце сходить».
  4.  Пісня «Про Байду».
  5.  Пісня «Про Морозенка».
  6.  «Гей, то ж не грім в степу гуркоче».
  7.  «Ой був у Січі старий козак».
  8.  «Годі коню в стійні спати».
  9.  «Ой з – за гори високої».
  10.  «Посідаємо на пеньки».

VІІ. Бесіда з учнями.

Учитель:Діти! Люлька в козака служила не тільки знаряддям для куріння, а була предметом гордості та навіть символом козацької честі. То ж не даремно Микола Гоголь, змальовуючи козака-лицаря Тараса Бульбу, кульмінаційний момент свого оповідання завершує люлькою: «Стій! – випала люлька з тютюном; не хочу, щоб і люлька попала в руки ляхам! І схилився старий отаман і почав шукати свою люльку з тютюном, свою нерозлучну товаришку на морі, в горах і долах, і вдома». Так сказав Тарас Бульба вириваючись з польського оточення, і через цю ж люльку потрапив до ворожого полону.

VІІІ. Учень:У своїй поемі «Гайдамаки» наш великий поет Тарас Шевченко, змальовуючи пожарище в Лисянці, подає такий образ:

…кругом засвітило:

Ото Гонта з Залізняком

Люльки закурили!

        Страшно, страшно закурили!

І в пеклі не вміють отак курити…

Наш сучасник І.Драч теж присвятив козацькій люльці свій поетичний твір «Балада про люльку», де також описує цей козацький атрибут.

Один з найкращих знавців старовини Дмитро Яворницький писав колись, що запорожці знали два види люльок: коротенькі люльки, що їх козаки називали «носогрійками» і люльки-«обчиськи» чи інакше люльки товариські з чубуками в три аршини довжини. У походах козаки курили з носогрійок, бо ці люльки зручніші в дорозі і менше втрачають тютюну.

Про люльку згадується в народних приповідках: «Посідаймо на пеньки та закуримо люльки, щоб горілка пилась і вдома жінка не журилась!»

VІІІ. Рішення кросворду, ключове слово люлька

1 Л

И

Ц

А

Р

2 Т

Ю

Т

Ю

Н

О

М

3 Л

Я

Х

А

М

И

4К

О

З

А

Ц

Ь

К

І

5 С

І

Р

К

О

6Н

А

Р

О

Д

  1.  Яка прикладка (друга назва козака?) (лицар)
  2.  Чим набивали козаки люльку?(тютюном)
  3.  З ким воювали козаки-запорожці? (ляхами)
  4.  Як ще називаються історичні пісні? (козацькі)
  5.  Український козак (Сірко)
  6.  Хто складав народні пісні? (народ)

ІХ.    Закріплення матеріалу.

  1.  Яку тему ми сьогодні розібрали?
  2.  Чим подобаються нам пісні?
  3.  Пригадайте і запишіть назви пісень, що мають в словах склади – назви нот (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі).

До + Ля = доля

«така його доля»

До + Мі + Но = доміно

По + Мі + До + Ри = помідори

Х.     Підсумок уроку 

       Учитель: Дорогі діти! Сьгодні ми говорили про народну звичаєвість у історичних піснях.

Козацькі звичаї посідають одне з чільних місць  у образно-смисловій системі українських народних дум. Найпершим з них, на нашу думку, слід назвати звичай козакувати, який не має аналогів у інших народів. «Вважатися парубком або «козаком» означало привселюдне визнання зрілості юнака, його повноцінність і високий статус. Мають рацію ті дослідники традиційної звичаєвості, які пов’язують посвяту в парубоцтво, як своєрідні форми військових об’єднань та виховання майбутнього лицарства, що бере початок ще з княжих родоводів».

Тепер ви знаєте як утворилась пісня, які бувають пісні і з якою метою їх використовують.

  •  Учитель оголошує оцінки за урок, коментує і виставляє в щоденник і читає вірш
  1.  

  1.  Розділ цей хоч не простий,

Та для вас цікавий.

Будуть тут нові слова,

Будуть і забави.

Козаки і гайдамаки,

Будуть воювати.

І козацьким звичаєм,

Землю прославляти.

  1.  І в свою скарбничку мовну,

Поки вивчим тему,

Мовних скарбів прибагато,

              Ми з вами зберемо.

Будуть тут знання й уміння,

Правила й завдання,

Думки вашої творіння

І оповідання.

  1.  Як козак на Січі бився,

І Байда славетний,

Як прославлений козак,

Розбив в степу усіх лях.

І пісні, й загадки ваші,

Й українська пісня.

                 Все це рідне, серцю миле,

                 Народ не забуде.

  1.  Слово до слова –

Думка вродилась,

З уст, ніби пісня,

Щиро полилась.

           

  XІ. Домашнє завдання: Повторити тему «Український пісенний фольклор, як джерело народознавства»; всім учням здати реферати у музей народознавства.


V
І. Висновок

 

«А ПІСНЯ — ЦЕ ДУША, ВОНА ЖИВЕ В ТОБІ»

       Нині настали сприятливі умови для подолання тенденції духовного занепаду нашого суспільства, відродження та розвитку національної культури. У «Декларації про державний суверенітет України», зазначається, що держава «забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя».

       Робота по дослідженню текстів пісенного фольклору України переконливо показала, що всі пісенні жанри усної народної поетичної творчості є невичерпним джерелом пам'яті народу України, у якому дбайливо зберігаються протягом багатьох століть знання про життя нашого народу в різні історичні часи, його звичаєвість та побут. Українські народні пісні та думи в надзвичайно  виразній  поетичній формі  трансформували через  віки знання людини про себе, навколишнє середовище, життєвий уклад українців і в узагальнених художніх образах зберегли «згустки» громадської думки,  етичні, естетичні ідеали народу, неписані закони співжиття, свою історію, філософію, психологію та етнопедагогіку. Ліро-епічна поезія українців стала невід'ємним супутником історії, тому в ній знайшли відображення події, явища суспільного життя, етнохарактери, що мали місце за тих чи інших конкретно-історичних умов.

      Слід зазначити, що ліричні герої дум та пісень завжди виступали носіями моральних та звичаєвих норм українського народу, були виразниками загальнонародних інтересів, проявляли неабияку мужність, патріотизм, відданість Батьківщині. Серед козаків був звичай освячувати рідну землю, ставитися до неї як до оберега, в тяжкі хвилини вони припадали до неї, щоб набратися, від неї сили, наснаги, грудочка рідкої землі завжди зігрівала серце на чужині та в бою і першою лягала козаку на груди, коли над ним насипали могилу. Насипали козаки землі і в чоботи, щоб ходити по рідній землі і щоб ворог не розгадав їх думки. Козацька звичаєвість найширше відображена в думах. Очевидно це зумовлено законами епічного жанру, та й виконували і творили їх вчорашні козаки, скалічені в бою.

       Звичайно, кожен з досліджуваних жанрів відобразив певну систему звичаїв та особливості етнобуття українців по-своєму, хоч деякі з них і перегукуються, але відображені вони на різному життєвому матеріалі, в іншій життєвій ситуації. Слід звернути увагу, що в пісенних текстах маємо різні форми передачі народної звичаєвості; найпоширенішою з них є форма повчання: «отчеву й матчину молитву шанувати і поважати», «отця І матір почитати», «до смерті доглядати», «брата старшого за рідного отця в себе мати», «близьких сусідів хлібом-сіллю наділяти», «чужих малих діток на вулиці стрічати, шапку здіймати, низький поклон оддавати» та ін.

     Звичай вшановувати, часом передається через поетичні звертання та порівняння: «Братику мій, голубоньку сивий! Що кажеш, мов наше серце ножем пробиваєш... і душа наша гріхів до віку не викупиться», 

     Пісенний фольклор України, розглянутий через призму етнології, переконав нас у правомірності слів М.  Гоголя, що для України народні пісні — «все, поезія, і історія, і батьківська могила, хто не зрозумів їх глибоко, той нічого не узнає про колишній побут цієї квітучої  України».

     У наш час, час  національного і культурного відродження, в Україні поширюється рух по впровадженню в шкільну та вузівську освіту етнопедагогіки та народознавства.

      Поняття «народознавство» містить у собі етнологію і фольклористику і щільно наближається до іншого, такого ж глибокого і багатого поняття — «українознавство». Щоб нарешті на Україні школа була українською, необхідно, щоб і зміст усіх наук, усього виховання також був українським. Діти повинні мати мову землі, на якій вони живуть, силу цієї землі, її красу історію. Без цього про національну освіту не може бути й мови.

       Народознавство — це сукупність знань про народ, його походження, розселення, історію, національну культуру, побут. Внаслідок його вивчення формується історична пам'ять та духовність підростаючих поколінь.

      Як тут не згадати М. Т. Рильського:

                                                            «Нема мудріших, ніж народ, учителів,

                                                               У нього кожне слово — це перлина,    

                                                                 Це праця, це натхнення, це людина!»

      Тільки покоління, сформоване на моральних надбаннях предків, зможе утверджувати нову духовність, продовжувати і розвивати культурно-історичні традиції, забезпечувати вічність, безсмертя народу. А звідси — кожне покоління має втілювати з собі народну культуру, психологію, звичаєвість, характер — бути носієм національного менталітету. Велику роль у залученні молоді до духовних скарбів народу України належить    усній    народній творчості.

      У фольклорі знайшло відображення передусім те, що пройшло через,душу народну, тобто те, що відбилось у духовному житті і що вплинуло на життя народу.

      Сьогодні не можна вважати себе освіченою людиною, не осягнувши значення найбільшого скарбу, створеного народом впродовж тисячоліть, —його усної історії, філософії, його надій і сподівань, виспіваних, вистражданих всіма поколіннями.

       Настав час повернутися до замулених криниць народної духовності. Останнім часом вивчення народної поетичної творчості, основ етнографії набуває великої ваги. Проблема народознавства, поширення знань про народ починає все більше і більше цікавити суспільство, бо йдеться про виховання юної зміни, про моральне здоров'я майбутніх поколінь. У школі  читаються  факультативи з українського фольклору, етнографії та народознавства, які покликані сприяти пробудженню і піднесенню національної свідомості, культурного генофонду України.

        Українські народні думи, історичні пісні, балади, соціально-побутові, ліричні пісні та дитячий пісенний фольклор з давніх-давен були носіями етнічного коду українців. «Жоден народ, не пам'ятає початку своїм казкам і пісням. Так споконвіку ведеться, що

переповідаються вони усно з роду в рід, з покоління в покоління, як священний заповіт старовини... «старим людям на слухання, а молодим — для пам'яті...».

         Кожен з розділів нашої роботи є яскравим цьому підтвердженням. Матеріал, зібраний і досліджений нами, може бути використаний під час програмних уроків з української літератури, фольклору, етнографії, народознавства, історії та культури України.


Використана література

  1.  Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків. – К.: Дніпро, 1991
  2.  Булашев І. Український народ. – К.: Довіра, 1992
  3.  Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Мюнхен: Українське видавництво, 12996. Т. І-ІІ. – К.: Оберіг, 1991.
  4.  Гайдай М.М. Етичні й естетичні принципи у словянській народній баладі. – К., 1978.
  5.  Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990р. – К., 1991.
  6.  Дей О. Наша пісня, наша дума // Розлилися круті бережички. – К., 1972
  7.  Дей О. І. Поетика української народної пісні – К.: Наук. Думка. 1978
  8.  Дей О. І. Сторінки історії української фольклористики, К., 1975.
  9.  Нудьга Г. Слово і пісня. – К.: Дніпро, 1985.
  10.  Нудьга Г.А. Українська пісня в світі. – К.: Музична Україна, 1989.
  11.  Нудьга Г.А. Український поетичний епос // Думи. – К., 1971
  12.  Павлій Д.П. Героїчна поезія українського народу // Українські народні думки та історичні пісні. – К., 1955.
  13.  Погребенник Ф.М. Наша думка, наша пісня. – К., 1991.
  14.  Стельмах М. Вступне слово // Народні перлини. – К.: Дніпро, 1971.
  15.  Стельмахович М.Г. Етнопедагогічні основи вивчення народознавства в школі // Початкова школа. – 1990 - №12.
  16.  Стрюк Л.Б. Поетика пісенного фольклору Дніпропетровщини. // Культура Придніпровського регіону в контексті загальноукраїнської культури. – Дніпропетровськ, 1991.
  17.  Стрюк Л.Б., Стрюк М.І. Етнологічні аспекти народної ліричної пісні // Проблеми української фольклористики. – Львів, 1993.
  18.  Хоменко В.Г. Історичні пісні // Українська народна поетична творчість – К., 1965.
  19.  Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – У 3 т.  – К., Наукова думка, 1990-1991.
  20.  Українські народні пісні. – К.: Музична Україна, 1989.
  21.  Українські народні пісні: У двох книгах. – К.: Мистецтво, 1954
  22.  Українські народні пісні. Пісенник. – К.: Музична Україна, 1984.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33976. Дифузный полипоз. (Полипы толстой кишки. Ворсинчатые опухоли.) 26 KB
  Полипы толстой кишки. Полипы доброкачественное новообразование исходящее из эпителия склонное к малигнизации. Хирургическое: одиночные полипы ворсинчатые опухоли с хорошо выраженной ножкой электрокоагуляция через ректо и колоно скоп при малигнизации ворсинчатой опухоли радикальная операция право и левостороняя гемиколэктомия резекция сигмовидной. Множественные полипы ограниченная резекция пораженного отдела кишки.
33977. Прямая кишка. Исследования 24.5 KB
  Нижнеампулярный отдел прямой кишки переходит в анальный канал длиной 25 4 см и заканчивается задним проходом. В отличие от других отделов толстой кишки прямая кишка не имеет гаустрации ее продольный мышечный слой не собран в ленты а равномерно распределен по всей окружности. Слизистая оболочка прямой кишки покрыта цилиндрическим эпителием. В нижнеампулярном отделе прямой кишки слизистая оболочка образует продольные складки колонны Морганьи у основания которых находятся анальные пазухи крипты.
33978. Трещины анального канала. Локализация. Клиника. Механизм боли. Лечение 25.5 KB
  Трещины анального канала. Боль обусловливает спазм и углубление трещины. Может быть несколько трещин в таком случае наиболее типичная локализация их передняя и задняя комиссуры зеркальные трещины. Трещины заднего прохода чаще наблюдают у женщин в возрасте от З0 до 50 лет.
33979. ВЫПАДЕНИЕ ПРЯМОЙ КИШКИ (Пролапс прямой кишки) 28 KB
  ВЫПАДЕНИЕ ПРЯМОЙ КИШКИ Пролапс прямой кишки Выпадение прямой кишки прогрессирующее заболевание характеризующееся смещением стенок дистального отдела толстой кишки и выпадением выворачиванием их через заднепроходное отверстие. Длительно существующее выпадение приводит к выраженным морфологическим и функциональном изменениями в стенке кишки и её замыкательном аппарате. Выпадение влагалища и прямой кишки 176780. Этиология Производящие причины Повышение внутрибрюшного давления: тяжёлый физический труд затяжные роды упорные запоры...
33980. Полипы прямой кишки 23.5 KB
  Полипы прямой кишки. Гиперпластические полипы. Аденоматозные полипы. Согласно гистологическим критериям различают следующие виды аденоматозных полипов: тубулярные 6580 тубуловорсинчатые 1025 и ворсинчатые 510 Аденоматозные полипы являются предшественниками карциномы.
33981. Эндемический зоб 29.5 KB
  Эндемический зоб. Эндемический зоб. Диффузный зоб: семейная патология поддается терапии тироксином. Лекарственный зоб требует периодической отмены соответствующего препарата если это возможно если нет пациент получает тироксин.
33982. Консервативное и оперативное лечение эндемического зоба. Виды оперативных вмешательств. Профилактика э.з 24 KB
  Консервативное и оперативное лечение эндемического зоба. Характер медикаментозной терапии эндемического зоба зависит от степени увеличения щитовидной железы и состояния ее функции. Показания к хирургическому лечению определяются наличием узлов особенно холодных не поглощающих изотопы быстрым ростом зоба наличием признаков сдавления окружающих органов и тканей подозрением на малигнизацию. После операции целесообразно назначение тиреоидных гормонов для предупреждения рецидива зоба.
33983. Тиреотоксический зоб 36 KB
  У больных тиреотоксикозом в крови был обнаружен длительно действующий стимулятор LTS который активирует функцию щитовидной железы. Вследствие этого LTS вызывает такое же возбуждение щитовидной железы как и тиреотропин поскольку связывается с теми же рецепторами что и последний. Большая частота заболевания у женщин объясняется более частыми у них нарушениями норм;льного взаимоотношения функций половых желез и гипоталамогипофизарной системы что сопровождается усиленным синтезом гормонов щитовидной железы. Увеличение щитовидной железы...
33984. Осложнения варикозного расширения вен 24 KB
  Осложнения варикозного расширения вен: трофические язвы острые тромбофлебиты расширенных вен кровотечения из варикозных узлов. Язвы как правило возникают на внутренней поверхности нижней трети голени в надлодыжечной области. Язвы обычно одиночные но могут быть и множественные как правило плоские дно их ровное края неправильно очерчены пологие выделения скудные серозные или гнойные. Длительно не заживающие и рецидивирующие язвы приносят больным мучительные страдания.