53047

Співтворчість: Учитель – Учень

Научная статья

Педагогика и дидактика

Це поривання душі й серця що колись були наче весняні зелені листочки†які пахли радістю щастям молодим сильним коханням. Завірюха загасила кохання та мрії і листочки зів’яли скрутились розвіялись за вітром. Збірка складається з трьох циклів – трьох жмутків†по 20 віршів у кожному: це немов три акти драми а Франко назвав жанр збірки ліричною драмою†в яких розвивається історія кохання від його зародження зміцнення через надії на щастя до розчарування безнадії відчаю трагедії. Кожен Жмуток†– це шматок душі...

Украинкский

2014-03-27

1.1 MB

0 чел.

PAGE  3

Іванова Людмила Ігорівна, учитель-методист Макіївської міської гімназії Макіївської міської ради

Коваленко Анна, учениця Макіївської міської гімназії

Співтворчість: „Учитель – Учень”

Матеріали до вивчення збіркиІвана Франка  „Зівяле листя. Лірична драма”. Дещо осібний погляд на збірку та її ліричного героя

             „...СКАРБИ НАЙКРАЩІ ДУШІ МОЛОДОЇ”,

                   ВГАДАНІ В „ЗІВ’ЯЛИХ ЛИСТОЧКАХ” 

                              ЗБІРКИ ІВАНА ФРАНКА

                                              ЧИТАЦЬКІ РЕФЛЕКСІЇ

                                     „Зів’яле листя” сам І.Франко назвав збіркою ліричних пісень, найсуб’єктивніших з усіх, які появилися у нас <...>, та при тім найбільш об’єктивних у способі малювання складного людського чуття.

                           С.В. Задорожна

          ...Ну от, перегорнуто останню сторінку, дочитано останній рядок...

          Але не відпускає книжка! В серці – шал почуттів, у голові – вир думок, на очах – сльози. Рука тягнеться за олівцем: най на папері залишиться все, що мене зараз огорнуло... Іван Франко – великий поет, складні почуття й мислі викликає його збірка „Зів’яле листя”! От я й спробую зафіксувати власні „читацькі рефлексії”.

  1.  РЕФЛЕКСІЯ ЕМОЦІЙНА.

         Асоціативний етюд

                                     „ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ У СНІ...”

      Сни – то наша пристань по той бік свідомості, і наш відпочинок, і супокій після скаженого дня.

      Сни – то наша тривога й потворні образи, що їх народжує підсвідомість.

      Сни – то діалог із собою, незнайомим, з тим, що жиє за межами відомого, що за межами зрозумілого, з тим собою, за якого не відповідаєш.

      У тій країні снів – все неправда. І найбільша правда теж там. І там те, чого вдень боїшся і не пускаєш у думки, і про що давно забув, і з чим уже розквитався...

       „...Чого являєшся мені” у снах?! Ти – вже забута, викинута з памяті? Я вже не згадаю, який колір твоїх очей. А ти в моїх пристрасних сновидіннях „звертаєш до мене чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене”. Навіщо? Що хочеш? „Чому уста твої німі?” Навіщо мучиш мене?! Адже вдень „ідеш по вулиці – минаєш, вклонюся – навіть не зирнеш”. А от ночами... не відпускаєш, зазираючи в очі своїми тужними, прохолодними... Відчепись ти від мене, маро, омано, „моя ілюзіє”! Я не хочу пам’ятати, не хочу любити! „Свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні”. Забудь, підсвідомосте, її пекельний образ!

      О Господи! „О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні!” Хоч в сні щоб серце моє могло стрепенутися та ожити! Хоч в сні зазнати щастя... Хоч в сні...

      А в житті, вдень, я помер!

                (Виважений голос пересічного жителя всіх часів і земель: „Яка непослідовність!

                           Які примхи! Який слабак! Треба вміти себе шанувати!”

                 Ледь чутний голос крізь шар часу /у відповідь/: „В зів’ялих листочках хто може

                            вгадати красу всю зеленого гаю, ... ті скарби найкращі душі молодої...?”)

                         2. РЕФЛЕКСІЇ ЛОГІЧНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ:

                                     а) Міркування – осмислення

                                                     Нотатки

                                    ЧОМУ „ПРИСНУВ БОМБЛИК”?

   Чому з ліричним героєм все сталося так трагічно?

        У одному з передостанніх віршів збірки („Третій жмуток”-XVIII. „Душа безсмертна! Жить віковічно їй!”) окреслена така картина світу: серед вічної – без початку й кінця – матерії, що вирує й клекоче, є сонце, планети й „міліарди бомблів дрібних кишать”, а кождий бомблик „щось там мріє”. „Маленькі бомблики людськії ... міркують, мучаться, бажають...” А один з них - втілення ліричного героя - „бажає ... приснути радісно, згасить болючу іскорку – свідомість”. Він хоче тим зректися „людства свойого”... „Чому? – виникає питання. – Навіщо?” - Бомблик того дуже хоче!

       Історія „бомблика” сумна надзвичайно. Це історія руйнування сподівань та мрій безнадійно закоханої людини. Це поривання душі й серця, що колись були наче весняні „зелені листочки”, які пахли радістю, щастям, молодим сильним коханням. Але пізніше „холодні вітри” жорстокої реальності та безнадії обірвали ці „листочки”, а крижаний сніг тяжкого болю, суму та відчаю назавжди засипав їх. Завірюха загасила кохання та мрії - і листочки зів’яли, скрутились, розвіялись за вітром. А листочки ті – то частинка „малого бомблика з вічної матерії”... Що йому, розвіяному на малесенькі часточки, залишилося? – Тільки „приснути”!

       Драматизм цієї історії втілений автором на всіх рівнях збірки: в композиції, в художньо-образній системі, в ліричному переживанні, в сюжетах усіх віршів. Збірка складається з трьох циклів – „трьох жмутків” (по 20 віршів у кожному): це немов три акти драми (а Франко назвав жанр збірки „ліричною драмою”), в яких розвивається історія кохання від його зародження, зміцнення через надії на щастя, - до розчарування, безнадії, відчаю, трагедії. „Зелені й ніжні” на початку „Першого жмутка” „листочки гарячого почуття” поступово в’януть та гинуть. Кожен „Жмуток” – це шматок душі нещасного парубка, назавжди вирваний коханням й кинутий на вітер; віра й надія його стають дедалі слабкішими й слабкішими, і врешті-решт зовсім загасають, а сила кохання під кінець навпаки перетворюється на справжню пожежу.

       У „Першому жмутку” ліричний герой – закоханий парубок, сповнений сил, готовий віддатися палкому вогню кохання та згоріти в ньому без залишку. Він кохає – і це для нього головне, його почуття здатне витримати все : і тяжкі удари долі, і навіть те, що його кохана не має взаємних почуттів. Він готовий піти на будь-що, щоб ця дівчина була щаслива. У цьому циклі є вірші, пройняті радістю життя, але є й інші, наповнені сумом та жалем.

      „Другий жмуток” – це історія прозріння, написана в стилі тужливих народних пісень (цей цикл багатократно використав жанр „пісні” та її традиційну образність). Ліричний герой вже признається собі, що його коханням „згордували”. Лише людина з кам’яним серцем зуміє це витримати та кохати далі так само віддано та палко. Тому з кожним днем парубок розуміє, що далі буде ще складніше, бо в очах коханої він ніколи не побачить взаємності. Бідне серце юнака розривається від відчаю: що робити далі? Чи довгим буде життя самотнього кохання? Велика напруженість та повне розуміння реальності панують в душі парубка. Він не може так кохати далі, але й забути кохану та закреслити усі почуття до неї – неможливо, бо його кохання вже стало безмежним.

         Такий стан парубка продовжується протягом усього „Другого жмутка”, перекидається у „Третій” - і стає безвихідним та жахливим. Біль і велика туга, немов звір, стискають кігтями серце юнака. Від власного кохання він назавжди поринув у холодну безодню смутку та забуття, що поглинула його остаточно. Поранений у саме серце, юнак безмежно страждає , життя для нього втратило будь-який сенс без коханої, воно стало пустим і непотрібним. Це ніби довгий тунель страждань, що має лише єдиний вихід – смерть. Усвідомлення цього ще більше засмучує парубка та підштовхує до страшного вибору. Остаточно загнаний у кут, юнак втрачає останні надії, сили назавжди покидають його - і він закінчує життя самогубством.

         Жахливий кінець, здавалося б, життєздатного та безмежного кохання! Постає питання : а чи варте кохання таких жертв? Є відповідь: „Так, варте, але це залежить від самого кохання. Якщо воно належить двом закоханим серцям, що палають у взаємних почуттях, тоді воно казкове і живлюще! Якщо ж воно народилося лише в одному серці – тоді це тяжка та руйнівна біда. Безнадійне кохання, яке не має взаємності і викликає зневагу у коханої людини, приречене лише на крах”.

          Ця трагічна історія зворушує та змушує замислитися, наскільки тяжким, болючим та сильним може бути почуття, осміяне та відкинуте коханою людиною. Письменник ніби налаштовує читача на міркування та розуміння проблеми, намагається навчити його бачити реальність та застерігає від помилок. Адже суїцид – це недостойна плата за високе почуття кохання. Франко сподівався (у вступі до збірки): „Може, образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільності?”

          Але жаль „бомблика”, який „приснув-таки”, згасивши „болючу іскорку – свідомість”, бо, „кохаючи, загубив не тільки душу, а й саме життя”...

                        б) Спостереження за динамікою розвитку настроїв і    

                                             почуттів ліричного героя.

                Спроба дослідження тексту з коментарями до окремих віршів

                                               „СЕ ... СЕРЦЯ ДРАМА...”

Цикл „ПЕРШИЙ ЖМУТОК”

I.«По довгім, важкім отупінню» («І серце най рветься, та вільно най ллється бурливая хвиля пісень!»; «Що щастям, спокоєм здавалось, те попелу тепла верства<>Не згасла ще іскра жива<...>, тліла, ятрилась помимо сліз моїх…»)

       Ліричний герой відчуває вогонь кохання; на якусь мить йому захотілося, щоб цей вогонь згас, але у кінці вірша він відмовляється від попередніх настроїв і вирішує серцю дати волю, бо бажає кохати.

       Увесь вірш пройнятий відчуттям, що кохання – небезпечний і грішний вогонь. Але в цьому нема негативу для ліричного героя, є лиш відтінок небезпеки, якесь передчуття, страх. Та ліричний герой вирішує не зважати на ці гіркуваті ноти – і радісно та переможно ллється пісня серця..

III.«Не боюсь я ні бога, ні біса…» («Не боюсь я ні бога, ні біса, маю серця гіпотеку чисту <...> Я люблю те рум’янеє личко і розіскрені очі-красітки.»; «Лиш коли на те личко чудове ляже хмарою жалісна туга<...>Отоді моє серце стискає, мов кліщами, холодна тривога: біль німий мене більше лякає, ніж всі громи й злих сил перемога.»)

      Парубок має велике та щире кохання до дівчини; він нічого не боїться та здатний витримати все, крім сліз та суму його коханої.

       Вірш наповнений прозоро-світлими щасливими почуттями: любовю, глибоким співчуттям, бажанням захистити кохану від будь-якого негативу. „Холодна тривога” в серці виникає лише тоді, коли кохана смутна (це не є проявом зневіри ліричного героя: його внутрішній стан цілком позитивний протягом вірша)

VI.«Так, ти одна моя правдивая любов…» («Ти найтайніший порив той,що бурить кров, підносить грудь<…>ти славний подвиг той, щоб я на нього йшов…»; «Ти<...>порив той,що<...>підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться <…>як згублену любов, не сповнене бажання<…>як той огонь, що враз і гріє й пожирає, як смерть, що забива й від мук ослобоняє, - отак<...>я тебе люблю»

      Велике кохання, що приносить, як задоволення, щастя, радість, так і розчарування, відчай та сум.

      Настрої цього вірша складні, перемішані, кохання, що охопило все єство ліричного героя, здається йому чимось неможливим, нездійсненним, тому якимось реально-нереальним, що „підносить грудь” – і водночас наповнює серце щемливо-солодкою мукою...

IX.«Я не надіюсь нічого…» («І люблю тебе!<...> Усміх твій, неначе сонце листя покріпля зелене…»;«Що ж, коли жию і мучусь, не вмираю!<...>Я не надіюсь нічого…»)

      Ліричний герой вірша дуже кохає дівчину, але розуміє, що його кохання майже безнадійне.

      Переважає настрій гіркоти, прагнення перемогти сліпе почуття, хоча для ліричного героя то є – „не бажать життя живому”.

XX..Привид. («Постій! Постій!Я вмію се відчути. Моя любов не згасла, ще горить, зуміє рай запертий отворить.»; «Холодна ніч.<>З густої тьми журба якась могильна вихилює лице своє бліде. <> І я в юрбі, сумний і одинокий <> У серці все повзе зо мною сум.<>Хто смів красу<...> втоптать в болото?..»)

      Ліричний герой заглиблений у стан самотності та суму „в пестрій люду хвилі” – і раптом „мов оглушив важкий обух”: виникла попереду „висока постать, пряма та струнка”... Сколихнулись усі почуття, все навколо перемінилось. Але – чому вона „моргає на прохожого панка”? Тепер вона – пропаща? на „торгу ганьби”? чому?  що сталось? Може, його любов врятує її? – Ні! „Щезла з тим у пітьмі ночі”. Поезія наповнена складними й сильними почуттями: спершу холод і важка журба, перемішана з вогким снігом неласкавого вечора, потім – хвилювання й гострий біль за поганьблене кохання, моментально народжена гаряча й палка надія на те, що можна повернути кохану, рятуючи її з безодні падіння, - й через мить: безсиле розчарування, гіркота, безнадія: вона щезла у пітьмі ночі з тим панком...

NB: Настрої першого циклу починаються з надії на кохання та щастя. Щось у  підсвідомості ліричного героя дрижить і застерігає його, але він віддається солодким  пісням – і якийсь час навіть щасливий. Проте надія ніяк не реалізовується, її місце заступають гіркота розчарування, спустошеність, самотність („жебрак одинокий, назустріч недолі піду...”) Останній вірш жмутка „Епілог” в образі „зів’ялих листочків” концентрує й закріплює настрої втрати, жалю за „марно, без тями” розтраченими „скарбами душі”; бажання „розвіяти” все те, звільнитися; передчуття чогось недоброго володіє  ліричним героєм.

Цикл „ДРУГИЙ ЖМУТОК”

I. «В Перемишлі, де Сян пливе зелений…» («Про тебе думав я, душе моя, про щастя те...»; «Стояв на мості я в важкій задумі <> про щастя те, що, наче сонний привид, явилося, всміхнулося і щезло, лишивши жаль  <>   -   Се мого серця драма!»

     Ліричний герой у задумі, почуття порожнечі; він втратив своє щастя навіки, але спогади про надію ще сяють ясним промінчиком. Вірш залишає в читача враження казкової нереальності: сніжно-зелена „надсянськая легенда”, сон дивний...Ліричний герой пережив колись муку, „пекучі болі, сльози, божевілля”, резиґнацію, „скажені бунти придавленого серця” – і тепер вже щастя, що колись „явилося, всміхнулося і щезло”, здається пишним сновидінням...Сам ліричний герой сповнений холодним спокоєм, він немов завмер і розглядає здалеку епізоди тих давніх „сно-подій”

XII.«Чого являєшся мені у сні?» («...най серце те<...> хоч в сні на вид твій оживає <…>»; «Докір, страждання<…>ти моє серце надірвала <…> в житті мені весь вік тужити <…>най те серце марніє,в’яне, засиха…»)

    Ліричний герой розуміє, що кохання його лише мучить, наповнює стражданням, болем, але  не відмовляється від цього, а ще більше прагне далі кохати. Вірш наповнений пристрастю, „любов’ю без тями”, ніжністю й обожнюванням коханої, вдячністю, що образ її являється „хоч у сні”, але все це з надривом, з відчаєм.

XV.«Що щастя? Се ж ілюзія…» («Кринице радощів, чуття ти чарочко хрустальна!»; «О ти, ілюзіє моя, зрадлива і кохана! <...> Омано дум, мого життя ти помилко фатальна! <...> З тобою жить не довелось,без тебе жить несила<> без тебе жить - безглуздий жарт, і світ весь – порожнеча <>ходжу я, мов заклятий»)

    Сила почуттів ліричного героя стає ще більшою; видно, що ліричний герой опинився у глухому куті, з якого немає виходу: він, нарешті, собі признається, що його кохання – „помилка фатальна”, бо з нею „жить не довелось”, а без неї- світ порожній. Основний настрій вірша – зневіра, яка народжує майже відчай. Ліричний герой виголошує ілюзією та оманою саму можливість щастя. Він дуже роздратований всім, що з ним відбувається, й розгублений від того, що не зна, як подолати свої почуття

XVII.«Як почуєш вночі…» («Се любов моя…»; «Се розпука моя, невтишима тоска, се любов моя плаче так гірко.»)

      Ліричний герой у відчаю, великий сум та біль у його серці, вони поступово вбивають його життєздатність і не даюсь ані хвилини спокою. Резиґнація, розпука, невтишима туга – ось настрої цієї поезії.

XIX.«Як віл в ярмі, отак я день за днем…» («Немов повільним спалююсь огнем,та ярко бухнуть сили вже не маю<…> Завмерли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересхла»)

       Ліричний герой у постійному напруженні, його мрії та надії вже майже «пересохли», залишивши його на межі зламу. Холод, втрата сил,відсутність радості, безнадія – настрої цього вірша.

NB: Настрої другого циклу творять палітру „кипіння кохання”.Проте перша поезія являє нам героя – після розчарування від розбитих надій „Першого жмутка” – в стані якоїсь крижаної завмерлості: він неначе уві сні, й свою історію починає сприймати як сновидіння. Поволі герой виходить із цього стану, образ коханої все чіткіше проступає крізь туман і бентежить уяву, почуття спалахує з новою силою. Він нарікає „їй” за колюче серце; через образи дерев, квітів, через увесь стрій віршів, що нагадують тужливі народні пісні, герой змальовує своє нещасне нерозділене кохання, яке полум’ям охоплює все його єство, жар його стає все сильнішим та нестерпнішим. Він себе переконує, що щастя – це лише тінь, омана, впадає в „невтишиму тоску”.У кінці жмутка герой вже геть знесилений буревієм своїх почуттів. Він знову впадає в стан холодної завмерлості. І останній, ХХ, вірш циклу „Сипле, сипле, сипле сніг” фіксує цей настрій „забуття, одубіння, отупіння” в образі монотонного білого снігу, що не вщухаючи летить „з неба сірої безодні”, від чого „молодий огонь в душі меркне, слабне, погасає”.

Цикл „ТРЕТІЙ ЖМУТОК”

III.«Байдужісінько мені тепер…» («Я умер!..В моїм серці вбитий острий ніж, і навіки душу я запер…Я- судно без мачтів і вітрил…Я для радощів не маю сил, і з життям умову я роздер…»)

        Надії остаточно померли в серці юнака, залишивши лише порожнечу та безмежний відчай. Настрій абсолютної безнадії, байдужості до життя.

VII. « Не можу жить, не можу згинуть…» («Ходжу самотній між юрбою…А що ж передо мною стало?Безодня, повна тьми і мли…Пропала сила вся моя…засіла в серці, як змія.»)

       «Безодня, повна тьми і мли» - це єдине, що залишилось у ліричного героя; він втратив останні сили. Настрої гіркої самотності, зневаги до себе, зневіри проймають сей вірш.

VIII. « Я хтів життю кінець зробить…» («Здобути вихід з страшних мук, хотів я вирваться з ярма…Де я не жив, а животів… Увесь свій жаль, увесь свій біль…»)

      Ліричний герой у повному відчаї. Загнаний у кут, він не знає, що йому  робити : вбити себе – не підіймається рука, проклясти свою кохану – він ніколи не зможе. Настрій розпачу. Шквал гарячих та пекучих почуттів.

XI. «Чорте, демоне розлуки…» («Враз з тобою на страждання я готов навік піти…Лиш те серце заспокій!...Най горю сто тисяч літ!»)

       Безвихідь підводить ліричного героя до відчайдушних думок: він, матеріаліст, готовий віддатися чорту, аби тільки той заспокоїв його нещасне серце: допоміг вирвати хоч поцілунок у неприступної дівчини. Він остаточно потрапляє в пастку власного кохання. Настрій великої роздратованості, розпач юнака уже скидається на впертість, гру „на принцип” з долею і з собою; він ладен продати душу чорту за один дотик до коханої, що в наступному вірші викликало сміх і кепкування в нечистого (нащо йому старатися про грішну душу, яка й так йому вже належить?!).

XX. «Отсей маленький інструмент…» («На весь мій біль безмірний…І з мене спадуть пута…»; „Ядро завмерло – геть марну, попрожнюю лушпину!”)

        Ліричний герой втрачає останні сили й коїть жахливе: він закінчує життя самогубством. Настрій резиґнації, розуміння, що лише смерть принесе звільнення. Відчувається, що вагання ліричний герой не зовсім подолав, тому йому необхідно переконати себе самого, що можливість „в момент скинути пута” варта його рішучості, самоподолання, втрати життя. Він умовляє себе, що життя його вже й так покинуло, що він лиш „порожня лушпина”. І він таки рішівся... чи ж то правда?

NB: Настрої останнього”Жмутка” мають холодні, майже крижані відтінки. Навіть спалахи кохання та відчаю горять синім, якимось морозним полумям. Дихання смерті в циклі зявляється уже в II вірші („Вона умерла! ... Бам! Бам-бам!”). У ліричного героя стійке враження, що його смерть уже відбулася за життя, про це він невпинне твердить у багатьох віршах. Він виснажений, знеточений, нещасний, загнаний у пастку власної пристрасті. Він не може далі так жити, але не може й відмовитися від свого почуття з якоюсь дитячою впертістю. Він не знає, що таке примиритися, йому необхідне щось радикальне, наприклад, змовитися з чортом. Коли ж  „від чорта облизня спіймав”, він вибудував цілу філософську концепцію про „малого бомблика з вічної матерії”, яка дозволяла йому накласти на себе руки. Внутрішньо вагаючись, все ж не витримав: „Один кивок... легенький гук... За мить одну навіки я спочину...”  Проте останній вірш, в якому ліричний герой довго приміряється до самогубства, не дає підстав твердо вважати, що він таки вистрілив у себе, а не відкинув „отсей маленький інструмент”. Хоча в цьому переконані майже всі читачі.

                в)Унаочнення: графічне зображення динаміки настроїв та сили    

                                          почуттів ліричного героя збірки.

                                            Спроба „накреслити гармонію”

                                             КАРДІОГРАМА  РЕЗИҐНАЦІЇ

Рис.1

Рис.2

                                                     г) Резюме

                                              Спроба узагальнення

                   „ БОМБЛИК” ПРОСТО БУВ НАДТО НЕЩАСНИЙ

      Ця думка виникла одразу ж після першого читання віршів. Але хотілося переконатися. Тому ми простежили за текстом, досліджуючи стан ліричного героя протягом усієї збірки, потім зобразили зміни його настроїв графічно. Виконавши дану роботу, ми переконалися в тому, що мої дослідження збігаються з початковими враженнями, остаточно підкреслюючи їх.

      Дійсно, надто сильні почуття ліричного героя, не отримавши визнання й реалізації, зробили його нещасним і спалили його, знищили.

                       3. РЕФЛЕКСІЯ ПРАКТИЧНА або „ЖИТТЄВА” 

                                                 Висновок

                    ЩО МАЄ ПОЧУТИ Й ЗРОЗУМІТИ „ХОРА ДУША”?

      Кохання може подарувати велике щастя!

      Але ВОНО може бути й осміяним та відкинутим, і тоді стане тяжким, болючим. Слід мати сили, щоб його подолати, бо життя неодмінно чимось компенсує страждання. А ще треба берегти почуття свої й чужі, щоб, бува, не зламати чиюсь долю: треба намагатися завжди „вгадати красу всю зеленого гаю”, яка живе в іншій людині.

PS. Усі спостереження за текстом, висновки, коментарі, форма та ідея роботи належать виключно її авторам.


Додаток 1


Додаток 2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1845. СТАНОВЛЕНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО САМОСОЗНАНИЯ КЛИНИЧЕСКИХ ПСИХОЛОГОВ 1.27 MB
  Профессиональное самосознание и проблема становления личности профессионала. Основные подходы к решению проблемы становления личности профессионала. Модель личности клинического психолога абитуриентов факультета психологии. Модель личности специалиста и особенности профессиональной составляющей самосознания студентов других специализаций. Особенности становления представлений о профессиональной идентичности клинических психологов.
1846. Особенности химического состава бариевых звезд 1.27 MB
  Сравнительный анализ наблюдательного материала, методика определения химического состава атмосфер исследуемых звезд, ошибки, обусловленные неточностью принятых значений параметров модели звездной атмосферы. Исследование умеренных бариевых звезд и нормальных красных гигантов.
1847. Мотивационный менеджмент 1.26 MB
  Сущность и содержание мотивационного менеджмента, понятие мотивации и ее необходимость в управлении. Сложность управления мотивацией, стимулы и стимулирование. Теория существования, связи и роста К. Альдерфера. Содержание работы и мотивация.
1848. CCNP SWITCH 642-813 Quick Reference 1.56 MB
  Campus Network Design. VLAN Implementation. Implementing High Availability. Campus Network Security. Wireless LANs in a Campus Network. Voice and Video in a Campus Network.
1849. СЕМАНТИЧЕСКАЯ ИЗОТОПИЯ ЕДА В ХУДОЖЕСТВЕННОМ ТЕКСТЕ (НА МАТЕРИАЛЕ МАЛОЙ ПРОЗЫ 60-80-Х ГОДОВ ХХ ВЕКА) 1.26 MB
  Гносеологическая и онтологическая сущность семантической изотопии еда. Фрагмент языковой картины мира, репрезентируемый семантической изотопией еда. Реализация семантической изотопии еда в событийном пространстве текста. Ритуализованные формы речи. Застолье, чаепитие, распивание спиртных напитков.
1850. ОБРАЗ ЖИЗНИ БРИТАНСКОЙ ЭЛИТЫ В ТРЕТЬЕЙ ЧЕТВЕРТИ XIX ВЕКА 1.26 MB
  Изменение положения британской элиты в третьей четверти XIX в. Распределение социального, экономического и политического влияния в элитных группах британского общества. Трансформация ценностных ориентиров элитных групп. Досуговая культура средневикторианского высшего общества.
1851. ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ПРЕОДОЛЕНИЯ НЕГАТИВНЫХ ПОСЛЕДСТВИЙ УЧЕБНЫХ ФАКТОРОВ РИСКА, ОТРАЖАЮЩИХСЯ НА ЗДОРОВЬЕ УЧАЩИХСЯ КОЛЛЕДЖА 1.26 MB
  Современные научные подходы к выделению факторов риска в образовательном процессе. Педагогические подходы в выявлении негативных последствий учебных факторов риска, отражающихся на здоровье учащихся колледжа. Изучение взаимосвязи учебных факторов риска и состояния здоровья учащихся. Анализ результатов изучения педагогических подходов к преодолению учебных факторов риска в образовательном процессе колледжа.
1852. СЕМАНТИЧЕСКИЕ, ГРАММАТИЧЕСКИЕ И ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ СЛОВА 1.26 MB
  Аспекты изучения проблемы переходности в области неполнозначных слов. Трудные случаи морфологической квалификации слова так. Пословицы, поговорки, крылатые выражения с элементом так. Возможности транспозиции слова "так".
1853. Промисловий аналіз продуктів какао 337.08 KB
  Какао продукти, какао напої та екстракти. Какао як продукт харчування. Виробництво шоколаду. Кондитерська промисловість. Замінники какао-масла.