53159

Голгофа голодної смерті

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета: розказати учням про страшні події 19321933 років показати причини голодомору та його наслідки вшанувати пам’ять загиблих Обладнання: стіл з вишитими рушниками на ньому колоски калина запалена свічка виставка художньої та документальної літератури про голодомор на дошці плакат Епіграф: Нема в світі вищих братських могил ніж ті що заповнені останками безневинних жертв...

Украинкский

2014-02-23

88 KB

3 чел.

Голгофа голодної смерті

Померлим, народженим і ненародженим 1933-го присвячується...

Мета: розказати учням про страшні події 1932-1933 років, показати  причини

          голодомору та його наслідки, вшанувати пам’ять   загиблих

Обладнання: стіл з вишитими рушниками, на ньому колоски, калина,

                       запалена свічка, виставка художньої та документальної

                      літератури про голодомор, на дошці плакат

Епіграф:   

          Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені

          останками безневинних жертв голодомору

                                                                                                   Ю.Семенко

Звучить музика (церковні дзвони або «Реквієм» Моцарта), виходять дівчатка із свічками

1-ша учениця: Хай палає свіча…  Хай палає  Поєднає нас вона в цей час.

                Хай сьогодні спогади лунають. Пам'ять чиста, світла і велична,

                Пісня й слово хай єднає нас.

2-га учениця:

Гори священна пам’яті лампадо, В урочій тиші, під склепінням бань,

Щоб не підкралось забуття, як зрада, З підступних і замулених ковбань.

3-я учениця:  

Тільки, як тріскає в тиші земля, Стогін тяжкий із могил промовля:  

Спинись, людино, мовчки поклонись, У тиші задумайся на мить…

І нам життя всміхалося колись, Дзвонила сонцем сяюча блакить»

1-й ведучий:
Відкрийтесь небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, присілки т
а хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам'яті невгасимий собор!
2-й ведучий: Це 22 рік.
1-й ведучий: Це 32 рік
2-й ведучий: Це 46 рік.
Разом: Голодомор.
2-й ведучий:
Благословенний труд для щастя і добра
Хліботворящий люд на берегах Дніпра.
Це ми, о, Господи, твої плугатарі,
Орали, сіяли, молились на зорі.
1-й ведучий:
Немов своє дитя, ми пестили ріллю
Кохали ми життя, вклонялись мозолю,
Вдихали чорнозем, вгорталися в лани,
Не знали, що помрем з наказу сатани.
2-й ведучий:
Ви чули, юні і старі, в нас 33 богатирі
Були сучасники билин, Добринь ровесники були.
А вік новий... з яких доріг привів нам 33-й рік?
Понад селом, як бурелом,
Пройшов великий перелом...

Розповідь про голодомор.

Учитель:. Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 рр. Український голодомор узагалі слід розглядати окремою сторінкою нашої історії — на своєму шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань, однак усе, що випало на його долю у той нібито мирний час, затьмарило своїм жахом навіть воєнне лихоліття. Спланований і реалізований комуністичним режимом голодомор та масові політичні репресії поставили під знак запитання саме існування нації.

   Це не перебільшення. Голодомор став національною катастрофою. Тільки протягом 1932-1933 рр. загинула п'ята частина сільського населення України. За різними оцінками штучний голодомор забрав від семи до десяти мільйонів життів. Люди вимирали цілими селами. Демографічні, соціально-економічні, історико-культурні наслідки тодішніх злодіянь Україна відчуває й досі.

  Жорстока влада не залишала цим людям вибору. "Маємо визнати, констатує Президент України у зверненні до українського народу, це був геноцид. Цілеспрямований, ретельно спланований геноцид проти українського народу".

     Ми повинні пам'ятати, яку ціну — жахливу ціну — заплатив український народ за право жити

Учень: - З осені дуже голодні, а зовсім - від грудня.

  •  Від грудня? Нема тепер такого місяця.
  •  Ні, є грудень.
  •  Нема, вже нема! Тепер місяці нові, - вчора сусід казав.
  •  Як по-новому грудень?
  •  Зветься: трупень.
  •  Січень як?
  •  Зветься: могилень.
  •  А ті, що попереду?
  •  Вересень тепер розбоєнь, бо грабували всіх, жовтень – худень, а листопад – пухлень.
  •  А після січня як?
  •  Лютий – людоїдень, березень – пустирень, квітень – чумень, а далі я забув…

1-й ведучий: Найлютіший голод, якого не знає не тільки історія України, а, мабуть, будь-якої іншої країни. Голод, який, і це вже стократно доведено, був навмисне влаштований московсько-більшовицькими окупантами з метою зламати й знищити українське селянство, що є основою української нації.

2-й ведучий: Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 рр., не знайшло жодного відображення в офіційних документах. Сталін наказав ставитися до голоду як до ворожої провокації. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У і протоколах політбюро ЦК КП(б)У цього періоду слово "голод" відсутнє.

Учитель: "Такий темп зменшення зайвини населення за такий доволі великий час, як 5 років, не можна визнати достатнім"

    «То, что голодание не научило еще очень многих колгохозников уму-разуму, показывает неудовлетворительная подготовка к севу как раз в наиболее неблагополучных районах"

  "Вимирає виключно українське населення […]. Адміністрація по містечках і совітських господарствах майже ціла неукраїнська […]. Вони матеріяльно забезпечені тому, що купують харчі у т. зв. закритих розподільних складах, де дуже низькі ціни."(з документів)

  "В усякому разі, порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою".- Сталин Й. В. Твори. - Т. 13. - С. 243.

Й. Сталін. (Липень 1933 р.)

  З історії[...] "Більшовики не рахуються зовсім з людністю, поводяться, як з окупованою місцевістю в повному розумінні цього слова. - Наплювать, що голодують, хай вимре 75% людності, а не вимре, - розстріляємо, - виказував предо мною свою провідну думку Голова Комячейки "Рабоче-Крестьянской инспекции І Конной Армии", комуніст Латипов, - тоді 25% стане покірною. Нам потрібна сама Україна, людність не потрібна". Про це саме говорив Раковський у вересні в Житомирі на таємному зібранні комуністів".(З таємного рапорту хорунжого Степана Львівського до начальника Військової ліквідаційної комісії, 30 грудня 1920 р.)

 "Изъять из сельсоветов книги смертей за 1933 год по всем без исключения сельсоветам, а за 1932 г. по списку, сообщенному У[правлением] Н[ародно-]Х[озяйственного] У[чета]. Изъятые от сельсоветов книги передать на хранение в секретном порядке при райисполкомах."(Таємна директива Одеського виконкому до міських рад та районних виконкомів Одеської області, 13 квітня 1934 р)

Лікарські діагнози зразка 1932 р.: "Причина смерті? Невідома".

(Фрагмент фальсифікованого запису про смерть 8-річної Єфросинії Коробій у книзі реєстрації смертей, с. Антонівка Ставищенського району
Київської області, 21 червня 1932 р
)

1-й ведучий. Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити в українських селян усе зерно, а відтак заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної громадськості.

. А законом від 7 серпня 1932 року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений "карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинувачуваного і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)".

Учень  (декламує уривок з вірша поета Ігоря Проценка "Колоски").

Їдуть в гості до бабусі з Вінниці онуки.

А назустріч ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки.

Ой бабуню, кличе внук, які колосочки!

Гірко стало на душі у жінки старої,

Бо згадала ті роки неволі важкої.

Дорогі мої синочки, за ті колосочки

Я одержала тюрми чотири годочки.

Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі щось приготувати.

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі пекло в нашім краю

Голодовку і ту весну добре пам'ятаю…

Учитель: 70 років тому по Україні гуляла смерть. Смерть без війни, без посухи чи потопу. Смерть спустошила села й хутори, і живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім'я - Голод.
  Голод 32-33 років одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Мільйони людей, які загинули у 33 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі. Про них пам'ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки. Так послухайте свідчення очевидців.

1-й очевидець: Так, мешканець села Федіївки на Полтавщині, що на початку 1932 р. налічувало 550 осіб, свідчить: "Першою померла родина Рафаликів — батько, мати та дитина. Пізніше родину Федіїв із п'яти осіб також знищив голод. За нею пішли родини Прохора Литвина (чотири особи), Федора Гонтового (три особи), Самсона Федія (три особи). Другу дитину останньої родини побили до смерті на чиїйсь ділянці цибулі. Померли Микола та Ларіон Федії, за якими пішли Андрій Федій з жінкою, Борис Федій з жінкою та трьома дітьми, Іван Сказка з жінкою та вісьмома дітьми. Деякі із цих людей поховані на місцевому цвинтарі, інших лишили лежати там, де вони померли. Інших просто скинули до поблизької ями. Останки Лаврентія Федія лежали на черені його хати, аж поки їх не пожерли щурі".

2-й очевидець Жінку, вагітну на восьмому місяці з с. Харсин Полтавської області, яку піймали, коли вона рвала недозрілу пшеницю, побили дошкою, після чого вона невдовзі померла.
В с. Більське (тієї самої області) Настю Сліпенко, матір малих дітей, чоловіка якої перед тим заарештували, застрілив озброєний охоронник уночі, коли вона копала картоплю. Після цього троє її дітей померли від голоду.
В іншому селі цієї ж області сина "розкуркуленого" селянина, який збирав колосся пшениці на колгоспному полі, побив до смерті сторож-"активіст".

3-й очевидець Протягом жахливої весни 1933 р. я бачив людей, які вмирали від голоду. Я бачив жінок, дітей з роздутими животами, посинілих, які ще дихали, але з порожніми, позбавленими життя очима. І трупи - трупи в зношених вовняних кожухах та дешевих черевиках; трупи в селянських хатах, на талому снігу старої Вологди, під мостом Харкова. Я бачив усе це, не збожеволів, не покінчив життя самогубством. Я не проклинав тих, хто послав мене забрати в селян зерно взимку, а весною переконувати людей, що ледве пересували ноги, худі як скелет, або болісно опухлі, вийти в поле, щоб виконати посівний план ударними темпами.

4-й очевидець Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Уживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву.У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали у ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в центрі України.

Учитель. Влітку у серпні зорепад. Теплими погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахкують, востаннє перемовляються перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі-Душі безневинно вбитих діток. Тож послухаймо про що гомонять зорі-душі.
(Звучить повільна музика і повільно "випливають " три зіроньки)

1-а зірка: Мені заподіяли смерть за 5 колосочків. Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки... Катруся опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошку, щоб з'їсти її. Я озирнулась, зійшла з межі, зірвала один колосок, 2, 3,...5... І раптом схопив мене голова сільради і поволік до воза. Мене били, били, били... поки не забили. Забили за 5 колосочків, а було мені шість рочків. І Катруся моя теж померла, там, на межі. Тепер вона теж зіронька.
(Діти беруться за ручки і танцюють, зупиняються)
2-а зірка. І мені хотілося їстоньки, мене Петриком звали. Спочатку померли мої бабуся і дідусь. З голоду вони опухли і здавалися дуже великими. Приїхали дядьки, повкидали їх на воза і повезли за село в ями. Мій таточко пішов до міста за хлібом і не повернувся - його дядько міліціонер з рушниці застрелив. Я в матінки все просив: "Відріж мені пальчика, я його з'їм, а то він не перекушується". Мама обнімала, цілувала мене, а з її великих запалих очей котились сльози. Надвечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочки, напоїла маковинням... І вже нас не стало. Петриком, Петриком мене звали.
3-я зірка. А я Андрійком був... Було мені три рочки. Мене матуся зарубала... З моїх ручок, з моїх ніжок холодець зварила, старших братиків і сестричок ним погодувала. А мою голівку до серденька притулила, люлі-люлечки співала, любим дитям називала... А через два дні моя рідна, люба мама в річці утопилась...

Учитель Українці Канади одними з перших прагнули розказати світові правду про кремлівські злочини. Сам Яр Славутич у листопаді 1988 р. свідчив перед Міжнародною комісією для розслідування голоду в Україні. У своїй книжці спогадів він, зокрема, пише: "Відкриття пам'ятника жертвам голоду 1932-1933 років можна справедливо зарахувати до найвизначніших подій українського Едмонтону".

     До теми голодомору письменники української діаспори зверталися не раз. Згадаймо бодай повісті "План до двору" і "Ротонда душогубців" То-дося Осьмачки, "Жовтий князь" Василя Барки, "Марія" Уласа Самчука, оповіді Василя Чапленка. Роман Уласа Самчука "Марія" посідає особливе місце в нашій літературі. Це, здається, перший мистецький твір, де відтворено голодову трагедію українського народу 1933 року. І написаний він того ж страшного 1933-го. Автор не був свідком того нелюдяного шаленства, що відбувалося в ті роки в Україні. Але написав твір великої життєвої й художньої правди. Його присвята: "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-33" — звучить і звучатиме вічно як memento mori, як вічне прокляття тим, що довели мільйони людей до голодної смерті. Останні хвилини життя Марії — це й останні рядки повісті. "Ніч. Без початку і кінця ніч. Ніч вічності... Холонуть засохлі уста... Западають груди... З напруженням рветься останній нерв... Серце робить останній удар".

  Передісторія роману Василя Барки "Жовтий князь" почалася ще в 1932-1933 рр. У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. На Кубані, за свідченням автора, вимерла третина населення, переважно українці. Голод "зачепив" безпосередньо і його. У ті роки письменник їздив на Полтавщину провідати брата, бачив і там страшні картини голодних смертей. Усе це жило в пам'яті, помножувалося історіями, які Василь Барка збирав і записував упродовж 25 наступних років. Письменник назбирав велику кількість свідчень. Серед них найбільш вразила історія однієї вимерлої під час голоду української родини, переповідана земляком, який виїздив до Австралії. Саме вона стала пізніше "скелетом" сюжету "Жовтого князя".  Над романом письменник працював упродовж кількох років (1958—1961). Уперше окремою книжкою роман вийшов у Нью-Йорку 1963 року. Про роман "Жовтий князь" в Україні навіть ніхто не довідався, зате зарубіжна критика відгукнулася на нього дуже прихильно. "Добра книжка. Страшна книжка... Великий трагічний твір, який абсолютно варто прочитати", — писав французький журналіст.

(Зачитування уривків з текстів)

1-й ведучий:
Ще нагадає Мати-Україна,                      

Ще приголубить діточок своїх...         

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?                       

Чи той, що в нас поруйнували храми?   

Та руйнували їх не ми!!!                 

Прийшли в наш край перевертні і хани

Чинить страшну наругу над людьми.     

2-й ведучий:
За Петра, за Дмитра, за Антона,

За Галин, за Оксан, за Докій,       

Не співала півча похоронна,              

Не лунали дзвони за впокій...           

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,

Прямо в яму, навіки віків.     

Чорна сповідь моєї Вітчизни,                 

І її затамований гнів.

Учитель  Можна секретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш.
Після заборон, утисків, приниження людської гідності вона оживає, відроджується - що б там не було. З правдою нічого не вдієш. Не сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Хай ці гіркі слова правди, народжені після десятиліть безмовності, ляжуть першим нашим каменем у підмурівок всенародного пам'ятника трагічній історії українського народу.
 
 Прошу вшанувати пам'ять загиблих в ті страшні часи хвилиною мовчання.

1-й ведучий  Наш найсвятіший обов'язок сьогодні зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

2-й ведучий  Сьогодні, коли від початку голодомору минає ___ років, ми маємо для себе чітко зрозуміти головною, незаперечною, неперехідною цінністю для нас усіх є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться. Ми  закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть.

1-й учень Боже Великий, Всевладний, Яви нам свою могуть,.
Дай розпізнати Правду,
 Праведників не забудь. 

Дивляться в твої очі Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
 Та їх сну не поруш.                        

 2-й учень: Заступи нас і нашу державу,Од кривавих, лютих незгод.
Всі ми - сущі, усопщі, прийдешні -
 Твій пшеничний, безсмертний народ!

3-й учень Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести

Ніби зведені руки в небо...

Господи, нам прости,

Господи, їм прости, -

Тим, що в муках пішли до тебе.
 Дай їм хліба й води,

Вдосталь хліба й води,
Щоб забули страшні наруги,

Боже, не доведи,
Боже, не доведи,

Щоб той мор повторився вдруге.
Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести
По усій по моїй Україні,

А під них - за село –

Сім мільйонів лягло,

А під ними - тіла їх тлінні.
Надмогильні хрести

Надмогильні хрести,
Розмовляють і стогнуть, і плачуть.

Господи, захисти,
Од лих усіх захисти

Нам славну праматір козачу.
Землю дай засівать,

Землю дай прикрашать
Словом, ділом своїм, душею,

Бо нам жить не роки,
Бо нам жить віки,

Милуватись й гордитися нею.
Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести
Ніби зведені руки в небо..

Господи, нам прости,
Господи, їм прости, -

Тим, що рано пішли до тебе.
( виходять усі учасники, кланяються і виходять )
Дякуємо за увагу.

                                                                                             

PAGE   \* MERGEFORMAT 7


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68620. ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ: МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ 173 KB
  Лабораторні заняття проводяться індивідуально або по групах, базуються на самостійному проведенні експериментів чи досліджень студентами. Лабораторний метод дає можливість набути вміння і навички, що забезпечує формування практичних вмінь.
68621. ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОСТЕЙШИХ ЦЕПЕЙ НА ПЕРЕМЕННОМ (ГАРМОНИЧЕСКОМ) ТОКЕ 12.36 MB
  Вне зависимости от состава и схемы электрической цепи её свойства описываются рядом комплексных частотных характеристик КЧХ. Эти характеристики изображают зависимости тех или иных свойств цепи от частоты. Комплексная частотная характеристика цепи это отношение комплексного изображения...
68626. Текстовый процессор Microsoft Word: создание и редактирование математических формул 246.17 KB
  Цель и содержание работы: изучить основные возможности редактора формул. Теоретическое обоснование Если нужно набрать в документе какую-нибудь формулу лучше всего воспользоваться редактором формул который состоит из различных шаблонов упрощающих ввод формул Рисунок 1.