53160

Трагічні уроки історії (В пам’ять про голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1947 роки)

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовано слова: Голод, Голодомор.

Украинкский

2014-02-23

250.5 KB

1 чел.

слайд

Трагічні уроки історії

(В память про голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1947 роки).

 Своїй бабусі  Панайот  Палагеї Захарівні (1907-2000)присвячую….. 

Жить стало лучше,

Жить стало веселее!

Й. В. Сталин.

…а онде під тином

Опухла дитина,

голоднеє мре…

Т. Г. Шевченко.


ВЧИТЕЛЬ. Память – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовано слова: Голод, Голодомор.

Україна розіпята на хресті голодоморів.

слайд

1921-1923

1932-1933

1947

Трагічна память про голодомори – то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, але мусимо подивитися в цей колодязь, аби не повторилися найстрашніші сторінки за всю історію України.

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тих тяжких її періодів. На цей урок, урок-реквієм, урок памяті, урок скорботи ми прийшли зі свічками,  як до храму. Хай же клас сьогодні стане храмом духовності, храмом памяті.

До 70-річчя голодомору на Україні    слайд

Пом’яніте.

Пам’ятайте.

Переосмисліте.

 Поставте свічку як тільки смеркне

У себе в домі на підвіконні,

І світло свічки хай не померкне.

Про вмерлих память, що була в схроні.

Поставте свічку у темінь ночі

У себе в домі на підвіконні.

Й неначе свічка – це їхні очі,

І сльози тихі, і сум у скроні.

А вікна й свічка – це ті ж ікони.

В них душі вмерлих голодні сяють.

А свічки в вікнах – це мільйони,

Що в дім живих все заглядають.

Поставте свічку, бо місяць в небі

Ще не зявився на підвіконні.

Й голодним душам ще хліба треба

При світлі вкласти у їх долоні.

Й залиште хліба на підвіконні.

Ті ж не повірять, що хліба бачать

І візьмуть в руки, в свої долоні,

Щоб їсти й їсти, й немов віддячать.

Поставте свічку, як Богу в Церкві –

Голодні душі постійно плачуть.

Вони живі ще, вони не мертві

І в душах голод нам не пробачать.

В. Бабуха

м. Мелітополь


слайд

РІК 1921

╬ В 5-ти губерніях тяжке становище. Держава виконувала продрозкладку. Влітку щодоби відправляли за кордон 500 вагонів зерна, восени – 2100. В країні почався голод. Наприкінці грудня РКПБУ визнали факт голоду (до цього був недорід).

╬ У березні – квітні 1922 р. – 68,3% померло людей на Херсонщині, 41,6% - в Олександрівську. Від голоду і хвороб померло 3 чверті населення Катеринославської гуернії (нині Запорізької).

З 1921-1923 рр. тривав голод на Півдні.

Пройде зовсім небагато часу і …


слайд

РІК 1933

╬  Пекельні цифри та слова

У серце бють, неначе молот,

Немов прокляття ожива,

Рік тридцять третій!

Голод!Голод!

 

слайд

Україна

1932-1933

Стіни плачу

Не звільняється память,

Відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми –

Скамянілий чорнозем – потріскані стіни плачу,

Піднялись, озиваються в десятиліттях.

З далини, аж немов з камяної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття».

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три!».

Адлер Королів

 

╬ Страшно навіть через більш як 70 років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, щоб тут – у житниціУкраїни – раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди й села.

 

                          Смерть чигала на шляхах, на полі, в хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси.

 1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.

╬  (Учениця читає вірш М. Будлянського «Весна»).

Цей сніг, як сон, пройшов – розтане.

Здимить і хмару перейде… Весна.

Село лежить в тумані.

Голодний рік. Голодний день.

Іде – не йде, повзе до мертвих,

Й хвалити бога – хоч повзе.

Весняний дух живий – не спертий

До сонця зводить все живе,

Й воно і молиться, і плаче,

Й радіє сонцю і воді.

Якби він знав, коли б побачив –

Сини ростуть на лободі.

Сини Радянської держави!

Та знає вождь, усе він зна…

У вус всміхається лукаво:

В Москві весна. Його весна!

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І пють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить, і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, -

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе,

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти.

Що дзвінко скапує із стріх.


слайд

Голодомор

╬   Це був не голод, а зумисно підготовлений голодомор.

Розглянемо його причини. На січневому (1933 р.) об’єднаному пленумі ЦК і ЦКВКП(б) Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік.

У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади». Після того твердження мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору.

╬ Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників генсека – Кагановича, Молотова, Постишева викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний та насіннєвий.

╬ Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які викликали по одному майже всіх селян, вимагали негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки.

╬ Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель, фактично це була дія, свідомо спрямована на фізичне винищення селянства. Смерть косила людей аж до осені 1933 року.

 

╬ На основі перепису, архівних зарубіжних відомостей можна припустити, що в нашій республіці померло від голоду до 14 млн. чоловік. Трагедія українського народу – людиноненависницька політика сталінського режиму.

╬ Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди у селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали.

Жахливі спогади

Трагічний 33-й рік

Дороги, вкриті мертвими тілами.

То був не сон, то все реальність.

Цей жах не забувається з роками.

У спогадах лунає розповідь бабусі,

Яка розповідала з сльозами на очах,

Що бачила, як божевільна мати

Їсть своє маленьке дитинча.

Народ молився, та був безсилий,

І навіть Бог не зміг допомогти.

Усе минуло, спогади жахливі,

Але людей уже не воскресить.

Величко Марія 7-а кл.,

ЗОШ №14

м.Запоріжжя 2007 р.

╬ Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, що загинули від сапу, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їх їли.

        Чорний рік – голодний рік

В дитинстві мені розповіла бабуся

Про страшну біду, що прийшла до людей:

«Той голод проклятий,…я й досі боюся»,-

Казала вона, втерши сльози з очей.

Людей постраждало немало,

Коли страшний голод прийшов,

І пухли вони, умирали,

А голод по трупах ішов.

Той рік 33-й звалився ізмором

На наше село, на нашу сімю

По крихіткам хліб підбирали під столом,

А батько і мати ридали з жалю.

Так жили, страждали,

І сну навіть не знали,

А голод збирав свій страшний урожай,

І Бога благали, молитви читали:

«Ну дайте нам крихточку хліба. Ну дай…!»

Не всім довелось пережити

Жахливий тартар

Не всі дожили до щасливих годин,

Хто вижив, дожив – памятають,

Що хліб той святий на столі буває один!

Брицька Тетяна, 7-б кл.

ЗОШ №14

м. Запоріжжя 2007 р.

ВЧИТЕЛЬ. Чорним смерчем пройшов голод і по нашій Запорізькій області.

╬ «Оріхівська справа»

Намагаючись покінчити з саботажами місцевих працівників методом репресій, Сталін вимагав доповідати безпосередньо ЦК ВКП(б) про випадки протидій хлібозаготівлям. Навіть на рівні районної ланки. В один із своїх наїздів на Україну Молотову не сподобалась незалежна позиція керівників Оріхівського району, які всіма засобами прагнули захистити селян від голодної смерті.

╬ На політбюро ЦК ВКП(б)У сталінський емісар заявив: «У Оріхівському районі щось не ладно. Засіли люди чужі соціалізму, чужі нашій класовій політиці». Не домігшись співчутливого ставлення до цієї заяви, Молотов доповів Сталіну. Генсек розлютився і 7 грудня розіслав у всі партійні організації циркуляр, у якому керівники району оголошувалися «обманщиками партії, шахраями, які спритно проводять куркульську політику під прапором своєї згоди з генеральною лінією партії». Сталін поставив вимогу «Негайно заарештувати і «нагородити» їх по заслугах, тобто дати їм від 5 до 10 років тюремного увязнення кожному».

╬ За кілька днів було організовано показову «Оріхівську справу». Виїзна сесія Дніпропетровського обласного суду виконала розпорядження Генсека.

╬ Агроном райземуправління І.А. Аністраб був засуджений до «вищого заходу соціального захисту», як тоді висловлювалися, тобто до розстрілу, 29-річний робітник, з Нікополя секретар райкому В. П. Головін, голова райвиконкому М. С. Паламарчук, голова райККРСІ Ф. Е. Орделян, завідуючий райземуправлінням І. І. Пригода отримали по 10 років «таборів окремого призначення в далеких місцевостях Союзу».

╬ Моїй прабабусі в 1932 році було 12 років. У неї була велика сімя, і щоб вона не померла з голоду, її забрав до себе дядько, в якого не було своїх дітей.

Ходили по хатах, забирали все, що було. Для того, щоб вижити, дядько взяв зерно, висипав у металеву бочку і закопав, а зверху поставив туалет. Потім, коли перестали ходити і забирати зерно і все, що було їстівного, дядько з тіткою викопали те зерно. Вона варила з нього кашу і так врятувалися.

Біля дядька була конюшня. Одного дня на фермі здох кінь, його тягли, щоб викинути, а люди бігли слідом із сокирами  і рубали того коня. Бабуся стояла і бачила все це. Одній старенькій дісталася голова від коня. Вона ледве притягла свій «скарб» додому і почала рубати, але сил не вистачило і вона впала та померла. А ще прабабуся памятає як жили їхні сусіди. У них було 5-ро дітей. Одного разу їхні батьки взяли одяг, який був кращий, щоб обміняти на якусь їжу і пішли до іншого села, але по дорозі їх убили, а діти залишились самі. Вони лежали безсилі на печі та стогнали. Померли всі, крім найменшої дівчинки, яку забрала до себе додому якась жінка з села, то тим і врятувала їй життя.

Зараз прабабусі 85 років, але вона й досі памятає ті жахи.

(зі спогадів Щербакової Поліни Миколаївни

с. Пришиб Запорізької обл.)

╬ Моя прабабуся Клименко Галина Степанівна, 1914 р.н.. Все життя прожила в с. Іванівка Камянко-Дніпровського р-ну Запорізької обл. Її немає в живих більше як 20 років. Ось що вона розповіла моїй мамі про ті страшні часи.

У прабабусі була багатодітна сімя, в якій було 9-ро дітей. Вона була першою, найстаршою дитиною. Батьки її не були заможними селянами, тому, коли почалась колективізація, вони вступили до колгоспу, як і всі односельчани. Жили і так небагато, а тут ще й оголосили про здачу хліба.

Ходили комсомольці та активісти по хатах і забирали останні запаси зерна, навіть те, яке люди залишили на посів. Почався страшний голод. Влітку та восени якось ще можна було протриматися. Бабуся розповідала як вони рвали лободу, як мама їхня робила з неї млинці. Збирали різне коріння, якщо повезе – насіння, навіть із трави. Коли почалась зима, стало зовсім важко. Батьки намагались врятувати своїх дітей. Мати виносила з хати різні цінні речі, щоб обміняти їх на хліб. Недоїдали самі, щоб більше залишалось дітям. Першим від голоду помер батько прабабусі. Потім ще два брати. Вона розповідала жахливі речі. Всі, хто міг ходити, йшли в плавні і там ловили пацюків. Коли з’їли всіх кішок та собак по селу, почали їсти людей. Прабабуся розповідала, що їхня мати варила м’ясо їхньої померлої сестри, щоб діти, які залишились – вижили.

З усієї великої сімї залишилась в живих тільки прабабуся, тому що її прогодували чужі люди.     

╬ Люди мерли, як мухи: під тинами, в степу, в холодних хатах. На гробках була викопана одна велика яма, і її загортали по мірі наповнення трупами. І ще безліч і безліч свідчень про ті страшні роки.

слайд

╬   

З тридцять третього року.

Що ото за тіні

Під кущем маслини,

За селом на вигоні

В синій сумовині?

По троє сиріток

Сіли спочивати,

В тридцять третє літо

Згадку передати.

У холодну днину

Просять Матір Божу

Обігріть Вкраїну

Сонечком погожим.

Закликають літо

На дощі та грози,

На дорідне жито,

На тугі покоси.

Під кущем маслини

Діти з України

Полягали спати

На краю лопати.

(Газета «Трудова слава»

Оріхівського р-ну 11.10.1990 р.)


слайд

╬                                    Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки.

Врешті й ходити уже я не зміг.

Ледве дійшов, упав на поріг.

Встав би, підвівся, та зрадили сили.

Плакали діти, баби голосили.

Федір, мій син, на лежанці лежав,

Звісно, каліка, терпів і мовчав.

Вранці на другий день - зирк! Аж

У руки хтось мені суне кавалок макухи,

Хто це? Це ти, мій сусіде Петро?

Бог хай віддячить тобі за добро!

Слина пішла. Затрусилися руки.

Боженьку милий. Кавалок макухи!

Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук

Вихопив в мене кавалок із рук:

Хотів я схопитись, побігти, догнати,

Вирвати з рота! Навколішки стати…

Вже я підводжусь і падаю знов…

Впав непритомний… Прокинувся – кров…

Мабуть, забився… вже близько до краю

Крутиться все навкруги… Умираю.

В кого б спитати б, чи зїв хоч онук?

Може, і в нього хтось вирвав із рук.

слайд

ВЧИТЕЛЬ. У селах навесні 1933 року почалося людоїдство. Зареєстровано на Україні 10 тисяч судів над людоїдами.

╬ Із спогадів Євгенії Іванівни Аврамович з м. Чернігова. «У 1933 році мене направили на практику в Ріпкінську лікарню. Завідуючий лікарнею наказав усім, хто звертається з проханням видати довідку про смерть родичів, писати у них, що смерть сталася від гострої серцевої недостатності. Кілька разів за такими довідками в лікарню зверталася багатодітна мати. А одного разу міліціонер привів до нас дівчину 18-19 років і приніс всі довідки, які видавали її матері. З’ясувалося, що ця дівчина та її мати вбили і з’їли всіх молодших дітей, а потім, збожеволіла від голоду дівчина, вбила і матір, а коли її варила, сусіди заявили в міліцію, що з хати чути запах вареного м’яса».

слайд

ВЧИТЕЛЬ. Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його памяті живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать розятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

╬ Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу оповісти й сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали! Щоб більше таке не повторилося. Як ніде, може, стогне від трупів українська земля. Від кісток, похованих без трун, у спільних могилах. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі, ні на тому.

╬ Зараз створюється  книга-меморіал «33-й» - Голод». Важко твориться ця книга, бо вона є болем душі людської і складається із свідчень очевидців. Ось спогади із Житомирщини.   

╬ «У голодовку 33-го я ходила в школу. Коли мене приймали в жовтенята, я дивилася на портрет Сталіна, який тримав свою Світланку на руках. Як ми раділи цьому знімкові! Думали, що це ж наша рідна людина. А що вона зробила з нами? Померли з голоду мама, брат і сестра, а я ще ворушилася. Приїхала підвода за трупами, і їздовий сказав: «Щоб завтра не приїжджати, бо однаково вона вмре». Та вкинули і мене в силосну яму. Але йшов сусід конюх, глянув, витяг мене і забрав до себе. І то я ще живу».

слайд

╬ Нещодавно поблизу Лубен вивершували українці Курган Скорботи, на вічну память землякам своїм, які залишили життя земне у пекельних муках.

╬ Не було на тому полі ні пишних промов, ні гучних музик, ні кварти з горілкою. А була тільки вода і хліб. Черствий хліб, який люди принесли із собою. Та жменьку землі кожен затис у руці.

╬ Не було на тому піднятих знамен біля кургану, бо убієнні не полягли у борні, а знищені страшним голодомором 1932-1933рр. Не було на тому полі жодного підневільного. Кожен прийшов за покликом землі-матері, яка сховала чи то батька, чи то сестру, чи ще кого з рідних прибулого.

╬ Стоїть Гора-Зажура неподалік Лубен. А на ній Хрест здійнявся – символ розп’яття українського народу. Височезний Хрест. Здається дістає неба, вічності і Бога.

       Памяті полеглим у 33-ім

Він був жорстокий, лютий і страшний,

Той голод 33-го в країні

Косив усіх, усе живе,

І не давав розвинутись людині.

Той «жовтий князь» -

Страхітлива потвора,

Людей чекала скрізь:

У селах, на дорогах.

То ж не забудем цифру 7 мільйонів

Полеглих, змучених, голодних,

Всіх тих, кого нема із нами,

Бо їх усіх згноїли в ямах.

Схилимо голову в жалобі,

Подумаймо про мертвих і живих,

Про тих, кого немає вже між нами,

Та памятатиме про них народ.

Коропець Г.В.

Вчитель ЗОШ № 14м.Запоріжжя 2004 р.

Голодомор

У тридцять, тридцять чорні роки

Я у книзі читала,

Люди пухли від голоду, зерна збирали

Не забути ніколи ці жахливі роки.

Діти хліба не їли – вмирали вони.

Вони воду пили і у Бога просили

Дати їсти їм трохи, хоч шматочок сухий,

Або з нього хоч крихти,

Але голод безжальний,

Над усіми знущався,

Не жалів він нікого, тільки злісно втішався,

Всім, хто вижив у ті злополучні роки

Ми від щирого серця здоровя бажаєм,

І від нас їм уклін до самої землі.

Брицька Ганна, 7-б кл.,

ЗОШ №14

м. Запоріжжя 2007 р.

слайд

РІК 1947

   

 

╬        І знову голод, і знову жах…


КУСЕНЬ ХЛІБА

(Новела)

    Перші сонячні промені освітили низьку кімнату. Мати поралась по господарству. Але яке там господарство… Корову у війну зарізали. Ясна річ, треба нашим солдатам. А як її мати від німців берегла! Ховала, переховувала, у ліс водила. Знала: без молока – голод.

     Були ще в господарстві свині, кури, вівці. Але не пережила худобина війни…

      Присіла мати на пеньок. Колись було дерево. І не одне. Славні яблука родили на втіху дітворі. Позрубувала сама, як податки ввели. Своє серце рубала, а не яблуні!

        Холодно. Вже зима, а палити нічим. Більше того – їсти нічого. Влітку сонце було. Воно і життя, і смерть. Усе випалило. Що вберегли – силою забрали.

        Води треба, а до колодязя – два кілометри і ті під горбок. Встала, зітхнула і пошкандибала з відрами…

       …За тиждень зїли всі запаси продуктів… Добре, що трохи кукурудзи вберегла. Намолола муки, підвісила під стелею. Діти, а їх у неї пятеро (шостий в Донбасі), просинаючись, плачуть і дивляться на клуночок. Бє їх, лізуть до клунка, а вони ще більше плачуть, їсти хочуть, серце материне рвуть.

        Клуночок швидко спорожнів, їли порожні качани кукурудзяні. Аби до весни дотерпіти, дотягнути. Там трава, ягоди, яка не яка, а пожива…

        Діти почали хворіти… Люба простудилася, маленький Валентин у колисці слізьми заливається. Голодний. У Володі не голова – ковтун один. Чешеться, дере його, а кров тече. Боляче. Плаче малий.

       … Через місяць мороз вдарив ще сильніше. На вікнах, та, де ще є шибки, паморозь з палець. Двері теж стали чудернацькі. Діти мовчки розглядають візерунки морозяні. Вже не плачуть. стомилися, висохли. А малий захлинувся плачем… видовбала з дітьми могилку, похоронила свого Валіка. Ще й двох рочків його бідній душі не виповнилося. Задушила хвороба, затягла маленьке горло пеленою. Чує мати: ще трохи – сама за сином піде. Ні. Вона має жити. Заради дітей. Родини у неї тут, на Вінниччині, немає. Одна, як стеблина в пустелі…

        …ЇЇ дівоче прізвище Байєр. Людмила Байєр. Чорняву дівчину з косою нічого не виділяло. Хіба що чудне німецьке прізвище. А виділили… перед війною почалися арешти. Спочатку прийшли за її братом Василем. Найрозумніший у сімї був. Неполадку у двигуні за звуком визначав. Авіаконструктор.

         Не витримавши біди, наклепів, погроз, її батько Адольф помер. А маму, сестер, ще одного брата ешелоном на Схід відправили. Людмилу      врятувала сусідка, та й не шукали особливо її, було не до цього.

       Щоб змінити прізвище, вийшла заміж за Терентія, пішла на чотирьох дітей немолодого вже удівця. А добра сусідка… Не зможе віддячити Людмила – що було в селі німців, всіх вивезли…

        Терентій воював, повернувся. Та знов забрали – «на відбудову».

      … У селі половина людей померла. Ходили в міста – мало хто повертався, а якщо повертався, то голодний та злий, побитий. Хто харкав кровю, хто тримався за нирки і мовчки помирали. рятувались поїздками на захід. Там ще трохи хліба малося. Та дорога була небезпечна. Їздили нелегально, на товарняках, переловлювали НКВДисти, доходили страшні чутки про бандерівців. Все згадує Людмила історію з Мариною, яка зі своїм шестирічним Сашком рушила у далеку мандрівку…

          … Видобулись на товарняк. Поруч – товариші по нещастю, деякі односельчани. Прохолодно, та всі надії – скоро до західних сіл доберуться. Кожен зібрав пожитки, щоб виміняти на щось їстівне. Аж тут обабіч колії якісь люди. Ще мить – на людей кинулись залізні гаки. Це злодії придумали таку штуку – закидати гаки і «виловлювати» торби, пакунки.. Їх не турбувала безпека тих тисяч виснажених беззахисних людей. І скрикнути Марина не встигла, як гак упявся Сашкові в груди і потягнув його з вагона. Кинулась була  за ним Марина, та стримали – на шаленому ходу розбилася б. поблизу ж першої станції злізла і побігла назад. До міліції не звернешся – без документів вони ще посадять. Знайшла Марина своє дитятко, кинулась ластівкою – а губки вже сині. Гак  лише царапнув – захистило пальтечко, та падіння і жорстокого морозу не витримало дитяче серденько. Спинилось. А Марина збожеволіла. Привезли потім її в село. А одного разу вона пішла й не повернулася. Потім знайшли далеко в долині її тіло – завело кудись марення про сина…

           …Одного дня Людмила зібрала  вбогі пожитки, дітям наказала чекати. Під вечір добралася до станції. Це вона вирішила, що вночі подорожувати безпечніше. Як дійшла – не пам’ятає. Вийшла на колію. Чекає. Ось від станції суне товарняк. Зараз головне – на нього зіскочити. Залізо на морозі рве шкіру з рук шматтям, а вона хапається за металеві поручні, дереться далі. Раптом клунок випадає з рук. І сама не знає, що робити. Зістрибнути? Пізно. Потяг набрав швидкості. На душі боляче, але якось буде: «На коліна ставатиму, а дітям хліба дістану…»

     А товарняк сунув та сунув. Почалися ліси. Зрозуміла – це Полісся. Он куди  її доля занесла! Треба перед станцією зіскочити. Вже світає. Вдалині зявились перші вогняні цяточки. Потяг стишує хід. Шестигодинна подорож скінчилася. Людмила сіла, підсунулась до краю. Глянула на миготіння мерзлої землі унизу. Страшно стало. Раптом чобіт, що вже взявся памороззю, ковзнув по льодяному металу, і жінка, не встигши навіть крикнути, впала вниз…

       … Отямилась у ліжку, в незнайомій кімнаті. Інстинктивним порухом хотіла було рвонути з ліжка, але різкий біль в ребрах і гудіння в голові спинило її і поклало виснажене тіло в постіль. Коли знову отямилась, було легше. Але  серце кололи розпечені гіркотою та болем думки. Аж тут почула з сусідньої кімнати приглушену розмову.

  •  Що, Семене, з нею робитимемо? – грубий голос належав тому,  хто щойно випив чарку.
  •   Та ясно що… Лізуть східняки, тікають од совіцького «раю». Прибігла й ця, щоб цуценят своїх прокормити!...
  •  Тихо, почувся третій голос. Семен змовк. – Тихо. Стогне Україна в ярмі, комун яки голодом її, смертю… А ти, виходить, з ними заодно? Хочеш, щоб з нею купа її дітей загинула?! Хочеш, щоб на Україні жодної дитини не лишилось?
  •  Та ну тебе, не можна вже навіть і…- знітився Семен. – Я що? Я по дурості. Звісно, діти не винні. Хай собі живе…

       Дорога назад здавалася коротшою. Спішила до дітей. Господиня, що врятувала її, ще вмовляла затриматись, підлікуватись. Та де там! Діти ж бо голодні чекають…

         …Ось горбок. За горбком – хата. Підійшла до подвіря. діти побачили, повисипали на сніг хто в чому.

  •  Мама! Мама! – кричать і лопотять босим ногами. А мама тримає    в руках клунки і плаче. Сльози гарячі, лишають на змерзлій щоці пекучі борозни. Отямилась.
  •  Що ви голі, босі на мороз? Хутчій в хату!

   Нагодувала дітей. Дала трошки – зразу багато не можна. Уперше заснули діти ситими. Дивиться на їх мирне сопіння, плаче і думає. Аби до весни дотягнути, дотерпіти. Там трава, ягоди, яка не яка пожива… Аби до весни… До весни… Заснула мати. Біля дітей…

                                                             

                         С. Штурхецький, випускник   Млинівської середньої школи  №2 м.Рівне                   


слайд

РІК 2011

╬ В сучасній Україні четверту суботу листопада оголошено Днем пам’яті жертв Голодомору.

Страхітливі злочини ніколи й нічим не стерти з памяті.

╬ Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія голодоморів все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде обєднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у памяті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни людей приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать розятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

╬ Нехай кожен із нас торкнеться пам’яті цього священного вогню – частинки вічності. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій памяті.

╬    У ці дні, коли по всій Україні відбуваються численні заходи-реквієми, відчінімо свої душі і серця для пам’яті про ті страшні роки, зробімо все для того, щоб ніколи за будь-яких обставин подібна трагедія більше не спіткала Україну.

                                            ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

ВЧИТЕЛЬ.   Ми починали урок з того, що наш клас – це храм духовності.То ж будуймо храм.

( Звучить пісня у виконанні П. Дворського «Будуймо храм».)                                                             


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39084. Настройка сети Debian Linux. Серверная структура СДО Moodle 44.99 KB
  Интерфейс СДО Moodle. Серверная структура СДО Moodle. Формы контроля знаний в системе дистанционного обучения Moodle. Система дистанционного обучения Moodle обладает интуитивно понятным интерфейсом.
39085. Понятие инструментальной системы для создания курсов ДОТ, преимущества и классификация. Описание структуры файловой системы Linux 21.75 KB
  Понятие инструментальной системы для создания курсов ДОТ преимущества и классификация. Инструментальные системы для создания курсов ДО ориентированы на пользователей тьюторов разработчиков курсов ДО. Преимущества инструментальных систем: существенно снижается время на разработку курсов; снижаются общие затраты организации на разработку и использование курсов ДО; обеспечивается современный уровень функциональных и коммуникационных возможностей и пользовательского графического интерфейса курсов; исключаются многие ошибки начинающих...
39086. Распределение прав доступа в Linux. Системные требования для развертывания СДО Moodle 27.66 KB
  Системные требования для развертывания СДО Moodle. Количество пользователей которые смогут пользоваться Moodle может быть ограничено производительностью сервера. Большинство предпочитают вебсервер pche но Moodle будет хорошо работать и с любым другим вебсервером который поддерживает PHP например IIS под Windows. Язык сценариев PHP обратите внимание что есть особенности установки Moodle с PHPccelertor.
39087. Дистанционные образовательные технологии: история и развитие в России. Учётные записи в Linux 45.52 KB
  А также необходимостью современной педагогики дать ответ на запрос общества по выработке новых педагогических средств обучения и воспитания в новой культурноинформационной среде. Глобальные изменения в информационнокультурной среде мы относим к макрофакторам способствующим появлению электронного обучения. Мезофакторами определяющими развитие электронного обучения являются современные философские культурологические психологические и педагогические теории отражающие современные реалии культуры.
39088. Алгоритм и программа генерации ключевой информации 1.65 MB
  Настоящая работа посвящена в первую очередь ГПСП, ориентированным на использование в системах защиты информации от случайных и умышленных деструктивных воздействий. Вначале рассматриваются общие принципы проектирования непредсказуемых ГПСП, требования к таким устройствам, описываются основные строительные блоки, используемые при их создании.
39089. Отраслевой резервноинвестиционный фонд развития энергетики ГКД 34. 273.78 KB
  Пересчет характеристик газообразного топлива Приложение В. Пересчет характеристик топлива Приложение Г. Состав и характеристики разных видов органического топлива Приложение Д.
39090. Чернобыль 49.44 KB
  Могло быть такое стечение обстоятельств случайным Исследования показали: не исключенная вероятность того что вибрационнонезащищенная система реактора 4го блока ЧАЭС в период работы в внештатной ситуации за 16 сек. Причина аварии по этой версии связывается не с конструктивными недостатками а с сбоем в работе электротехнического оснащения которое привело к отключению электродвигателей которые обеспечивают подачу воды для охлаждения реактора. Взрывы в 4м реакторе ЧАЭС сдвинули со своего места металлоконструкции верха реактора...
39092. Челябинская ТЭЦ-1 2.88 MB
  Технические характеристики ежегодно корректируют с учетом проведенных модернизаций оборудования а также изменившихся условий работы. На основе технических характеристик составляются режимные карты графики или таблицы экономических режимов работы оборудования цеха устанавливается распределение нагрузок между параллельно работающими турбогенераторами и очередности пуска и остановки агрегатов.Режимные карты и другие материалы по поддержанию экономических режимов работы оборудования доводятся до всего эксплуатационного персонала цеха.Перед...