53262

Свято гумору Хочете жити на втіху, частіше «вмирайте» від сміху

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Сценка Інтернетце сила Василина Кумонько а куди це ви поспішаєте Параска Як куди На базар поторгувати вирішила. А тепер і результат Василина Кумонько а чим це від вас так тхневідвертається Параска Ойта це ж мої нові духи Запах доярки†називаються. Василина – Ходімо кумонько ходімо будемо дивитись кому гарбуза давати а до кого і на побачення ходити. Сценка Дві кумасі Одна модна друга – не дуже у фуфайці.

Украинкский

2014-02-24

86.5 KB

5 чел.

Свято  гумору

Хочете жити на втіху,

частіше «вмирайте»

від сміху

Мета. Познайомити учнів з іменами та творчістю українських гумористів; формувати навички художнього читання гуморесок, анекдотів; виховувати почуття гумору, любов до праці, розуміння потреби вчитися, засудження ледарів, хвальків, пустунів.

Ведуча 1.Добрий день  вам, люди хороші.

Ведуча 2. Добрий день  вам, люди веселі!

Ведуча 1. Зі святом Вас, шановні, дозвольте вітати, і повеселити, і щастя побажати.

Ведуча 2. Бо ж українська душа споконвіку любила веселитися, забуваючи життєві негаразди і прикрощі. А що може бути кращим, як зібратися разом, щоб пожартувати. А взагалі — свято, воно для всіх свято.

Ведуча 1. Наша святкова програма висвітлить такі питання.

Ведуча 2. Наказ № 4.032.2013 міністра сміхології від 1 дня місяця лютого, славного села Раковець  про святкування Свята гумору.

У зв’язку із славною датою Міжнародного дня рідної мови:

1. Привітати зі святом всіх вчителів, учнів, а також всіх, хто розуміє жарт та анекдоти, усмішки та витрішки.

2. Нагородити всіх за видатні успіхи в галузі вічно розкритого рота великою подякою, яку оголосити через 100 років.

Сьогодні забороняється: сумувати і плакати.

Зі змістом наказу ознайомити: всіх отроків, які вчаться і не вчаться, сміються і не сміються, розумних і не дуже, високих і низеньких, кучерявих, тоненьких і товстеньких, чорнобрових, руденьких, а також всіх, всіх, всіх.

Хай весела вдача ніколи не покидає вас.

Ведуча 3

Користь сміху ми покажем,

Щоб проблеми нам долать.

Усмішкою вік подовжим

І не будем сумувать..

Ведуча 4

Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить,

Тим і бажаний для всіх

Ведуча 3

Любі гості, добрі люди!

Смійтеся на повні груди!

Ведуча 4. Світ сміху – це особливий світ. Це світ, у якому навіть ваші зажурені очі раптом починають сміятися. Французький письменник Віктор Гюго якось сказав: «Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя».

Ведуча 3. Сміх – один із найсильніших захисників нашого організму від негативної дії стресу, а отже – від багатьох тілесних недуг. Під час сміху в головному мозку людини виділяються гормони щастя (ендорфіни), і ми почуваємося радісно, захищеними від усяких негараздів. Той, хто любить сміятися, хто сприймає життя іронічно, ніколи не захворіє на невроз.

Ведуча 4. Так, сміх і справді подовжує життя. Тут і бальзам Бітнера не треба купувати.

Сценка «Бальзам Бітнера»

Чоловік заходить в аптеку, його зустрічає жінка-фармацевт.

Чоловік. Добрий день

Жінка. Добрий день.

Чоловік. Дайте мені, будь ласка, бальзам Бітнера.

Жінка. Прошу.

Чоловік. Скажіть, а в ньому що – ноги парити треба?

Жінка. А у вас рецепт є?

Чоловік. Так, от…

Жінка. Ні, ні, ніг у ньому парити не треба, його треба в очі крапати.

Чоловік. Для чого крапати в очі. У мене ж ноги болять?..

Жінка. Правильно, на кожну ногу – до дві краплі.

Чоловік. Щось я не розумію.

Жінка. А тут нема чого розуміти. Вам укол від голови, перепрошую, куди роблять? Правильно, у м’яке місце. І ви не дивуєтесь, як ліки до голови піднімаються?

Чоловік. Ні.

Жінка. Так ось. Усе просто – крапаєте бальзам в очі, і ліки спокійно скапують до ніг.

Чоловік. То мені що – тазик треба підставляти, коли ліки будуть стікати по ногах?

Жінка. А ви поза очі не капайте, і не треба буде тазик підставляти.

Чоловік. А, зрозуміло, якщо очі заболять, в ньому треба парити ноги.

Жінка. Що ви – парити і парити… Якщо очі заболять, цим роблять клізму. А у вас що, ще й очі болять?

Чоловік. Ні.

Жінка. То чого ж ви мені голову морочите! Краще кажіть – піпетку брати будете?

Чоловік. Для очей чи для ніг?

Жінка. Повторюю, для ніг – піпетка, для очей – клізма.

Чоловік. Добре, давайте для ніг. Скажіть, а що треба робити, якщо вуха болять, чи, скажімо, є лупа?

Жінка. Якщо лупа, ноги треба парити в тазику, і довго, щоб запитання дурні в голову не лізли.

Чоловік. А вуха?

Жінка. А що – вуха?

Чоловік. Якщо вуха болять?

Жінка. Якщо вуха почали боліти, то бальзам не допоможе, це вам треба до хірурга на ампутацію.

Чоловік. Чого – вух?

Жінка. Ні, голови.

Чоловік. Це як? Як же жити без голови?

Жінка. А мені, здається, що вам однаково – чи з головою, чи без!

Чоловік. А як же я буду в очі краплі крапати, коли ноги заболять?

Жінка. А тоді треба ноги в тазику парити.

Чоловік. Ой, почекайте, щось ви мене зовсім заплутали. У вас є щось від голови?

Жінка. Вам від голови через що?

Чоловік. А через що у вас є?

Жінка. Через усе.

Чоловік. Тоді дайте мені через ніс, я ж піпетку для ніг брав.

Жінка. Будь ласка.

Чоловік. Що це?

Жінка. Аспірин «УПСА».

Чоловік. А як же його через ніс?

Жінка. Вставляйте в ніздрі і закрапуйте водою. Причому це треба робити, стоячи на голові.

Чоловік. А для чого?

Жінка. Щоб ліки в ноги не пішли.

Чоловік. Це ж треба, до чого дійшла наша фармацевтика!

Жінка. А давайте я вам ще і проносне дам. Це такий крем.

Чоловік. І що ж з ним треба робити?

Жінка. Його треба в обличчя втирати. Спробуйте, у нього запах свіжої полуниці. Не вірите? Беріть, це рекламний екземпляр.

Чоловік. І справді.

Жінка. Найголовніше – ефект моментальний.

Чоловік. Це точно. Ну добре, я пішов.

Жінка. Щасливо!

Ведуча  3. Усмішка і сміх – це ворота, через які в людину може потрапити багато хорошого. Вчені довели, що сміх збуджує центри позитивних емоцій, створює хороший настрій, допомагає жити, вчитися і працювати.

Ведуча  4. Щоб засміятись, людині потрібно напружити 17 м’язів, а щоб насупитися – аж 43! Тому веселим і усміхненим бути легше, чи не так?

Ведуча3. Зовсім інакше звучить сміх народу, коли людина хороша, чесна, але в чомусь помилилась. Тоді той сміх – доброзичливий, товариський, що допомагає людині зрозуміти помилку і виправити її.

 До вашої уваги гуморески, які прочитають  учні нашого класу.

Ведуча 4 Коли людина сміється – вона здолає усі труднощі, усі негаразди. Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ – це подвоювати зло; сміятися з неї – це нищити його».

Ведуча 3. А давні японці, які віками змагалися з тайфунами, вулканами, численними ворогами, з бідністю і горем, не забували повторювати: «У дім, де сміються, приходить щастя». І довели світу, що це – істина!

Ведуча 4. Закликав бути веселим і мудрий Соломон: «Як міль – одягові і черв’як – дереву, так печаль шкодить серцю людини», - застерігав він людей.

Сценка «Про Стецька»

- А кажуть люди, що я дурний! Тю… І я кий це я дурний? Я вже сьомий годок у школу ходжу! А ще кажуть, що в мене не всі вдома! І правда, що не всі. Я ж зараз у школі, а вдома один батько! Якщо хочете знати, то я найкраще вчуся. Не вірите, га? Он, подивіться, одні перші номери! (демонструє розгорнутий щоденник з одиницею) Це не те, що в Уляни! Як не дев’ятий, то десятий, а то й самий останній – дванадцятий! А я - перший!

(Виходить Уляна)

Що це ти про мене базікаєш? Ба, як запишався!

- А це кажу людям, що ти дівка хоч і файна, та до науки не гожа.

- Так це ж чому?

- А через те, що в твоєму щоденнику вчителі завжди останні місця пишуть. У хвості плетешся!

- У якому ще хвості? Що ти мелеш?

- А подивися! (показує щоденник, де велика червона одиниця) У мене завжди перші. Ага!..

- Ну і правда кажуть, що ти трохи того… Лоб великий, а ума….

- О! Бач! І ти на мій лоб задивилась! Бо й батько мого лоба не минає!

- А як це?

- Хе!.. Як та як… Ото якби тобі твій батько робив таке, як мій мені, то й ти розумнішою була б…

- То що ж він тобі робить?

- Ага, тобі скажи, то й ти захочеш.

-Ну, й не треба. (ображено відійшла)

- Гарна дівка… Пожалію вже. Так і буть. (смикає за рукав) Слухай!

- Ну-ну…

- Ото як мені наука в голову не лізе, то він мене лінійкою, та по лобі, та раз, та два!.. Та поміж вухами. Геть і лінійку, бувало, поб’є! Бач, (стукає по лобі) крепший за мої штани!

- А до чого ж тут штани!

- От нетямуща ти, Уляно! А до того, що мій батько каже, що я ото тільки штани протирати в школу ходжу. І скільки то я їх протер за сім років?

- А ти полічи!

- І до біса цих пальців (рахує). Позаплутувалися…

- Ну що? Полічив?

- Мовчи, саме щитаю!

- То й мовчу!

- І мовчи! Сім!

- А чого це сім?

- Бо казали батько, що в мене сім п’ятниць на тиждень, а на кожну п’ятницю він мені нові штани купляє.

- То це треба аж за сім літ!

- Яких ще літ? Літом – канікули! Я літом, щоб ти знала, в штанах не ходжу, в а в шортах. А на ставку пузо грію взагалі - в плавках!

- Ну ти й правда, розум!...

- А ти думала… Хе!..

- От і думала, що ти дурний!

- Я дурний?!

- Ти дурний!

- Я дурний?

- Ти дурний…

(тікають зі сцени)

Ведуча 1.Де немає сміху – там немає надії на оновлення. Де немає сарказму – там немає справжньої любові до людства. Тож давайте сміятися! Хай сміх освітлює обличчя, висміює неправду.

Сценка «На дорозі»

Даїшник. Ану, стій! Чого ти трясешся? Звичайна перевірка. (Обходить навколо велосипеда, постукує палкою по колесах). Підкачати треба було б. (Сердито). А де ще два колеса? Пропив, напевно. От як створюєш аварійну ситуацію.

Велосипедист. Вибачте, тут, мабуть, якась помилка.

Даїшник. Яка ще помилка! Це у тебе помилка на помилці. А я тільки розпочав огляд. Чому немає запасного колеса?!

Велосипедист. Мені що, його на спині возити?

Даїшник. НУ що ти, як маленький. Без запаски не можна. А як колесо спуститься?

Велосипедист. Поставлю латку.

Даїшник (передражнюючи). Латку він поставить. Ти на своєму драндулєті і до найближчої вулканізації не дотягнеш. За це, до речі, теж штраф треба платити. Техогляд давно проходив?

Велосипедист. А що, треба?

Даїшник. Ти вчора за кермо сів?

Велосипедист. Ні… 20 років уже їжджу.

Даїшник. І досі без довідки про техогляд? Ай-яй-яй, це ж який штраф треба платити!

Велосипедист. Ой, мені недобре.

Даїшник. Зачекай. А де у тебе аптечка? Що, і аптечки немає? Ну це, знаєш, - штраф.

Велосипедист. Ва…ва…валідолу не знайдеться?

Даїшник. А що, в тебе ще язик заплітається і обличчя якесь дуже вже червоне. Ану, дихни у трубочку! (Велосипедист астматично дихає). Ось тобі й маєш, ще й п’яний до всього. А я ж бачу, якось дивно ти поводишся!

Велосипедист. Я лише декілька ковтків пива випив!

Даїшник. Це справи не міняє. Платити все одно доведеться.

Велосипедист (розгублено). Як же так… Із глузду можна зійти… Вперше за 20 років – і таке.

Даїшник. Вперше чи не вперше, а відповісти все одно доведеться. Від нас не заховаєшся. 20 років, 20 років… Я може тут 30 років на цьому самому місці стою, а таких, як ти, лопухів ще не бачив. А цікаво, який у тебе кілометраж? А де спідометр? Де дошка приладів?

Велосипедист (починає божеволіти). Не знаю, мабуть, украли.

Даїшник. Непорядок. Це штраф. А-а-а! А ключ де?

Велосипедист. Який ще ключ?

Даїшник. Що означає – який? Я питаю, чому ключа нема? Машина крадена? Ну, хлопче, у тебе неприємності! Ану, вилізай із машини, руки на капот!

Велосипедист. З якої машини? Я ж на велосипеді.

Даїшник (дивиться на велосипедиста, наче вперше його бачить). Хм… дійсно, на велосипеді… Добре, проїжджай і не створюй пробок на дорозі, (навздогін), і наступного разу мені не попадайся, (до себе) а кардан у нього дійсно несправний, (за куліси) Михайловичу, а що ми вчора пила?

Ведуча 2 Гумор – це не просто сміх, це – сміхотерапія! Дейл Карнегі, який вчив людей мистецтва спілкування та досягнення успіху, склав таку ціну усмішці: вона нічого не коштує, а дає багато. Вона збагачує тих, хто її отримує, і не збіднює тих, хто її дарує. Вона триває лише мить, але пам’ять про неї може лишатися назавжди.

Ведуча 1 Гумор – добрий сміх. Він перейнятий приязню і любов’ю до людей. Жарт, дотепне слово часто впливають ефективніше, ніж будь-які повчання. А як корисно і важливо вміти посміятися із себе! Той сміх, що не ображає, а виліковує, - виховує людину.

Сценка «Не знали й не впізнали»

Син (вибігає). Дідуню! Гайда додому, і скажіть, що я зараз зі своєю класною дамою прийду. Тому нехай підготують прийом, ну там – кава, прикид, розумієте?

Дід. Розумію!

Дід. Жінко! Доню! Малий оце прибігав і казав, що з дамою прийде. Так що давай, готуй прийом – прикид.

Мама. Тату! Годі! Щось не зрозуміла, яка дама, який прикид?

Дід. Ну, я так зрозумів, що син приведе дівчину, даму, вона ніби класна, буде знайомитися із сім’єю. Готуй каву і знайди одяг відповідний, я теж пішов причепуритися.

Мама (до свекрухи). Мамо! Дайте-но швидше валер’янки! Зараз малий прийде  з дівчиною знайомити, треба встигнути підготуватись (заходить син і класна дама).

Син. Мамулю! Бабуню! Дідуню! Знайомтеся – це Юлія Ігорівна!

Мама (до свекрухи). Оце так! Таж їй, мабуть, усі 40! Ну і діла!

Свекруха. Вік – це не перешкода, закохана жінка – молодшає. Може, у них – духовна близькість. А якщо не тільки? Спробуємо з’ясувати.

Мама. Ну що ж, значить, це ви. Сідайте. І давно це у вас із Сашком?

Вчителька. Та вже, слава Богу, два роки, можна сказати – повне порозуміння з першого погляду.

Мама (до свекрухи). Обкрутила, безсовісна, з першого разу! І часто ви зустрічаєтесь?

Вчителька. Три рази здається, так, Сашо?!

Син. А після обіду?

Вчителька. А й справді – 5 разів на тиждень.

Свекруха. Ну і як він вам, може, все ж якісь незручності? Він же такий молоденький ще!

Вчителька. Ну що ви! Він у мене дуже здібний. Схоплює все з першого слова. Він – мій улюблений хлопчик.

Мама. Як! У вас щ й інші хлопчики є?

Вчителька. Аякже: Володька, Олежик і Віталік – вони усі Сашкові однолітки. Ви знаєте, що це – як наркотик, спілкуватися з такою чистою юною душею. Я віддаюся їм уся.

Свекруха. Так я і думала! Жінка її віку духовним спілкуванням сита не буде! Треба з’ясувати, які наслідки від їхнього спілкування. (До вчительки). Зараз ми вас пригостимо кавою. А може, ще чогось бажаєте?..

Вчителька. Мені б чогось солоденького.

Мама. Ну що ж, ви тут із нашим дідусем посидьте, погомоніть, а ми зараз принесемо. (До свекрухи). Ну що, бачите, солоденького їй хочеться! Он куди зайшло! Ну що ж, зараз я їй такого солоденького випишу! (Кидаються до вчительки). Знаєте що! Це вже… ну занадто!.. (Цієї миті вбігає донька).

Донька. Привіт! От і я! Ой, хто це в нас! Юліє Ігорівно! Як я вас давно не бачила. (Кидається їй на шию).

Тато і Мама. Ти її знаєш? Звідки? Давно?

Донька. Та це ж моя колишня класна керівничка, класна дама, як ми її називали. А тепер – Сашкова, вже 2 роки.

Тато і Мама. Вчителька?!! (Свекруха вмліває).

Донька. Ось що буває, коли батьки не ходять до школи і не знають учителів своїх дітей

Ведуча 2 Так! Із кого б ще посміятися? Кого б не оминути своєю увагою?!

Ведуча  1  Шановні гості! На численні прохання, для любителів мелодрам, у нас у програмі 17836-та серія художнього фільму «Дика Роза». Ми запросили за великі гроші чудового перекладача! Тож просимо до перегляду.

Сценка «Дика Роза»

Рікардо. Буенос утрос, Розо!

Переклад. Доброго ранку, Розо!

Роза. Буенос не доброс.

Перекладач. Для кого добре, а для кого і не дуже.

Рікардо. Пініто куарне не дохло?

Перекладач. Як твоє здоров’я?

Роза. Граціє звєздато!

Перекладач. Дякую, все прекрасно!

Рікардо. Пініто хлябало, Роза!

Перекладач. Розо, дай мені трішки води.

Роза. Тутто екзіста шестьоро.

Перекладач. Зараз покличу служницю.

Роза. Кончіта!

Перекладач. Ти що, глуха?

Кончита. Сеньйоро верещало?

Перекладач. Ви мене кликали?

Роза. Так.

Перекладач. Звичайно, я кличу тебе вже 2 години.

Роза. Сеньйоро Рікардо опухло хлябало.

Перекладач. Сеньйоро Рікардо дуже хоче пити.

Кончита. Хлябало «Пепсі-кола»?

Перекладач. Дюшесу хочете?

Рікардо. Но! Хлябало унітазо.

Перекладач. Ні, простої води з-під крана.

Рікардо. Нумо де ховала Кончітте?

Перекладач. Кончито, а що у нас на вечерю?

Кончита. Пукалом, сеньйоре.

Перекладач. Горох, сеньйоре.

Рікардо. О, музико спортом карузо!

Перекладач. А давайте заспіваємо!

Усі співають. Роза Сальва – отер, Роза Сальва – отер.

Перекладач. Несе Галя воду, коромисло.

Ведуча 2

Сміх людський – чудесна штука.

Він – мистецтво і наука.

Він в житті і для життя.

Із потворного й дурного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить,

Тим і бажаний для всіх.

Сценка « Інтернет-це сила»

Василина - Кумонько, а куди це ви поспішаєте?

Параска - Як куди? На базар, поторгувати вирішила.

Василина - А що у вас там?

Параска - А у мене тут яблучка, помідорки.

Василина - Нічого собі, оце врожай! Що ще й на продаж є?

Параска – Звичайно є. Це все завдяки Інтернету. От побачила хорошу рекламу насіння і собі придбала. А тепер і результат…

Василина - Кумонько, а чим це від вас так тхне?(відвертається)

Параска - Ой,та це ж мої нові духи „Запах доярки” називаються. Ексклюзів… Ось (махає диском) дивіться, що у мене ще є.

Василина - Ой, яке гарне дзеркальце.

Параска - Ні, це не дзеркальце, це диск – електронний носій інформації. Тут у мене всі українські письменники, всі збірки.

Василина - ( бере у руки диск) На цьому маленькому диску?

              (Василина пчихає)

Параска - Не підходь близько, а то ще віруси занесеш. (Забирає диск і кладе у кошик).

Василина - Оце техніка пішла уперед...

Параска - Записуй мою електронну адресу www.Параска.@тпру.

Василина - А ти не будеш ображатися, коли я тебе буду собакою кликати?

Параска – Та ти що? Це  ж у Інтернеті так адреса електронної пошти записується. Я навіть так  собі по Інтернету чоловіка знайшла.

Василина – А це як?

Параска – А так. Заходиш в Інтернет, пишеш якого хочеш чоловіка і вибираєш за фотографією, який сподобався.

                (Параска витягує окуляри, одягає.Бере і ноутбук)

Василина – Ну, пиши: щоб був поважного віку, так десь під 60. Але стрункий, солідний, ну… якийсь начальничок, Але не ледачий, аби по господарству порався, мав трактор, машину.

Параска – Так…, хто тут є у нас? Ой-йой-ой, та тут чоловіків, що не стане часу і до ранку,щоб передивитися.

Василина – Ходімо, кумонько, ходімо, будемо дивитись, кому гарбуза давати, а до кого і на побачення ходити.

Ведуча 3 У благородному місті Габрово на всесвітньо відомому будинку сатири і гумору викарбувано девіз: «Світ вцілів – бо сміявся». Безперечно, сміх дуже важливий, і ви самі сьогодні в цьому переконалися.

Сценка «Дві кумасі»

Одна модна, друга – не дуже (у фуфайці).

- Ой, кумасю, сто літ вас не бачила! (починає модниця)

- То це ви? Єйбо – присєйбо не впізнала б, чого це ви розодєлися зовсім не по-нашому? Як те опудало!

- То ваша, кума, балачка від вашої дрімучої необразованості – тре телевізор дивиться. То й мене цим, фе, опудалом не обзивали б.

- А що очі бачуть – то те й мелю. Я ото така – правду та межи очі. Вас хоч на огороді постав – ворін ганяти.

- Що ви мелете? Та я ж одіта по самому останньому моднячому фасоні. У Парижі так всі одіваються. Во! Модерн! (пройшлась, виляючи).

- То так би й казала, що мавпа рижа із Парижа! (звертається до глядачів) Модерн – то, мабуть, по їхньому, по французькому – морда! Та ще й розмальована. І де ви ото в нашому селі так вихилятися будете? Та на своїх каблучищах в яку кальобуху по теміні не шерепніть!

- Чи ви, кумасю, думаєте, я вже зовсім дурна? Чого б це я лазила по канавах?

- А що, в нас у селі десь найдеш гарну дорогу? Як у твойому Парижі?

- Та якщо хочете знати, то я зовсім нікуди йти не збираюся!

- То якої пам’яті наряджатися у все французьке? До вашого вєдома, я й без вашого МОРДЕРНУ вмію задом хилитати.(демонструє) На городі, з лопатою!

- Тю, дурна ви, кумонько, хай бог простить. На що ж мені та лопата?

- То те-є, брали б сапу…

- Кумонько, ну ви такі дрімучі, як хрящаки попід Сільським ставом! Куди мені сапа до меї мініюпочки? Я ж ото краще вечором під клубом постою, зернята поплюю… Хай на мою красу люди подивляться, а не на вашу задрипану кухвайку.

- Кумонько, хоч я вас і поважаю, але який чорт тебе в темноті побачить?

- Ну да!.. Я там стану під французькими фонарями, їх недавно, тижнів зо два, як почіпляли.

- А справді – забула, таки вчепили. І шо, їм ше ніхто в’язи не поскручував? Так довго?

- Ви шось таке, кумасю, як ляпнете своїм дурним язиком! То ж одна лямпочка на все село!

- Таке скажете! А на колгоспі? Сіяє краще за ваш Париж!

- Я тоже думала, нащо там їх так багато?

Ведуча 4 У народі кажуть: «Зі сміху люди бувають». Сьогодні наша усмішка – це усмішка сили, здоров’я, правди і моралі.

Сценка «У кожного свій хліб»

Кум 1. Люди! Майте совість! Змилуйтеся з каліки. Киньте хоч копійку. Бог віддасть вам гривню. О, дякую вам, пане. Он гляньте, думає, що я сліпий – кинув ґудзика.

Кум 2. Куме, тобі і ґудзик стане у пригоді. Пришиєм до штанів.

Кум 1. А, це ти, куме! А я й не впізнав.

Кум 2. Зате я тебе впізнав. Що ти тут робиш?

Кум 1. Ніби не бачиш. Індивідуальна трудова діяльність.

Кум 2. А ліцензію маєш?

Кум 1. Ні.

Кум 2. А податки платиш?

Кум 1. Тут своя податкова. Ой, дере гроші!

Кум 2. І тобі не соромно бути циганом?

Кум 1. Ми всі тепер, як цигани. Пустили нас із торбами по світу, а самі в депутати подались.

Кум 2. Де ти таке вбрання взяв?

Кум 1. Позичив на городі в опудала.

Кум 2. Але піджак ніби мій?

Кум 1. Так, я ж у твого опудала поцупив.

Кум 2. І не совісно тобі бідне опудало обдирати?

Кум 1. Хай не переживає, я йому в гуманітарні куплю кращий піджак.

Кум 2. Ну добре, ти краще скажи: а багато на день заробляєш?

Кум 1. Трохи є. Хочу іномарку купити.

Кум 2. То тобі все життя треба сидіти, аби такі гроші нажебрати.

Кум 1. А я не сам. Онде жінка грає стару і бідну, а оно свого онука загримував під циганчука.

Кум 2. То ти на сімейному підряді?

Кум 1. Хочеш, візьмемо і тебе у свою команду?

Кум 2. Ні, я в такі ігри не граюся.

Кум 1. А в які?

Кум 2. А я, куме, - рекетир. А тепер – давай сюди свій заробіток.

Кум 1. Ну ти. Куме, геть совість втратив.

Кум 2. У кожного свій бізнес. Ти собі сиди і випрощуй, а я буду рекетувати.

Кум 1. Совісті не маєш!

Кум 2. А ти маєш? Сидиш тут, здоровий, як бугай, і людей дуриш.

Кум 1. Скажи, куме, ти ж жартуєш?

Кум 2. Жартую. Зараз у країні одні жартують, а інші жебракують. Давай гроші! (Сваряться і виходять)

Ведуча 3  Українці завжди були щедрими на гумор і сатиру. Народні гуморески, жарти передають нам досвід цілих поколінь. Народ не шкодує барв, щоб висміяти ледарство, брехливість, невмілість. Вишукує народ їх по всіх куточках, витягує за хвіст та на сонце, і безжально шмагає сміхом. А що вже колючок у цьому сміхові – то годі й говорити. Щирий сміх подовжує життя.

Сценка «Золота рибка»

Ведуча 1 Ось і настав час прощатися з вами, друзі. Але ми хочемо побажати вам щирого сміху! Добрих жартів!

Ведуча 2 Веселих і доброзичливих друзів! Та нових дотепних вигадок і винаходів!

Усі разом. Смійтеся на здоров’я!

Пісня «Усмішка»

Від усмішки хмарний день ясніш,

Від усмішки засія веселка в небі…

Поділись усмішкою щедріш,

І вона не раз повернеться до тебе.

       приспів

І тоді хмарки склика

В танець музика дзвінка,

І на скрипці коник грає веселіше…

Із блакитного струмка

Починається ріка,

Ну а дружба починається з усмішки.

Від усмішки сонячної вмить

Найсумніший дощик плакать перестане.

Сонний ліс ураз загомонить,

І заплеще, мов долонями, листками.

 

Від усмішки йде до всіх тепло:

До слона, і навіть до малої мишки..

Тож нехай, щоб добре всім було,

Мов ліхтарики, вмикаються усмішки!