53265

Заняття гуртка математики на тему «Михайло Васильович Остроградський – видатний український математик»

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Спочатку юний Остроградський вчився неохоче. Поступово Остроградський починає вчитися з величезним захопленням і невдовзі вже дивує свого вчителя успіхами. університет Остроградський рік живе у батька.

Украинкский

2014-02-24

244.5 KB

18 чел.

Заняття гуртка математики на тему «Михайло Васильович Остроградський – видатний український математик»

Мета: виховувати любов до історії, до рідного краю; розвивати пізнавальний інтерес, інтерес до математики. Набуття навиків у учнів проводити дослідниць роботу.

«Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо стежити за історією їх відкриттів».

Слова вчителя:

Математика - галузь невтомного пошуку і важкої до самозабуття праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці діють досить складні механізми пошуку і філігранне оформлення знайденого результату. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити піднесено, захоплено, хоча вони також заслуговують високих слів подяки, які ми часто адресуємо людям подвигу і мужності. Праця математиків не виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.      У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, в яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, патріотами свого народу.
      Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків з України, які внесли значний вклад у світову та європейську науку: Г.Ф. Вороного, М.П. Кравчука, М.В. Остроградського, В.М. Глушкова, М.О. Зарицького, В.Й. Левицького.

Математика, що є найдавнішою
з усіх наук, разом з тим лишається
завжди молодою, бурхливо
розвивається, весь час
розширює галузі свого пізнання,
все ширше розвиває свої зв'язки
не тільки з природничими науками,
а й з найрізноманітнішими
галузями людської діяльності.
                                          

Точну дату, коли виникла математика, визначити неможливо. Її розвиток нерозривно пов'язаний з епохою становлення всіх цивілізацій нашої планети і є не менш захоплюючим, ніж сама історія людства. До творення математики причетні генії, а їхні математичні відкриття торували шлях до науково-технічного прогресу.

То що ж таке - математика? Відповідь на це запитання шукала група провідних західноєвропейських математиків першої половини ХХ століття, відома під колективним псевдонімом Нікола Бурбакі, і натрапила на дуже влучне порівняння: «Математика уподібнюється місту, в якому будівлями є окремі поняття і факти.

Мікрорайони - це теорії, які базуються на цих поняттях і фактах, а проспекти, вулиці і провулки - зв'язки між теоріями.

Місто постійно будується і перелаштовується. Тому незнайомцеві треба докласти немало зусиль, щоб добре освоїтись хоча б в одному з його мікрорайонів». 


Сьогодні ми поговоримо про дуже талановиту людину,вченого, педагога, нашого земляка – Михайла Васильовича Остроградського. Багато видатних письменників, художників, діячів науки та культури народила земля Полтавська у ХІХ ст. Але, мабуть, найпочесніше місце серед них належить видатному українському математику - Михайлу Васильовичу Остроградському, який завдяки гостроті та сміливості свого розуму, глибині аналітичних здібностей та широкій математичній освіті зумів оволодіти вищими ступенями сучасного йому природознавства і, зокрема, математики та механіки. Завдяки цьому він у своїх наукових працях одержав результати першорядного значення і зайняв почесне місце серед найвидатніших математиків свого часу.


Учень 1.
      

Свій початок рід Остроградських бере від запорозького козака на ім'я Іван, який жив у другій половині XVII століття. Син його, Матвій, пройшов великий життєвий шлях від рядового козака у Чигиринському поході 1678 р., де захищав Україну від 110-тисячної навали турецько-татарської армії, до миргородського полковника. У 1734 р. він складає детальну автобіографію, де живо і колоритно розповідає про безліч походів та боїв, у яких брав безпосередню участь.

Матвій мав трьох синів. Старшим сином одного з них був Іван — дід великого математика. Саме він першим оселився в Пашенній. Тим часом інші нащадки Матвія пішли дорогою предка-вояка і брали участь у багатьох військових походах. Найуспішнішою виявилася військова кар'єра середульшого сина Матвія — Федора. Він уславився в багатьох битвах, був миргородським полковником. Майже століття (з 1691 по 1783 р.) сотниками говтвянськими були представники роду Остроградських. Більшість Остроградських за сімейною традицією і надалі обирала для себе військову кар'єру. Серед найвизначніших військових у ХІХ ст. був правнук Федора — Матвій, який виявив такий героїзм у війні 1812 р., що серед багатьох нагород одержав золоту шаблю з написом: «За хоробрість».

 Остроградські досягали високих посад також завдяки своїй освіченості. Вони мали родинні зв'язки з представниками багатьох родин, які були носіями культурних традицій: Апостоли, Кулябки, Лизогуби, Лисенки, Ломиковські, Тарновські тощо.

 Рід Сахно-Устимовичів, з якого походила мати Михайла Остроградського, теж мав нерядових фундаторів. Тут простежуються родинні зв'язки з гетьманом Данилом Апостолом. Дуже яскравою фігурою був прадід Ірини Андріївни — Устим Сахненко. При спустошенні Чигирина він потрапив у турецький полон, в якому перебував багато років. У 1705 р. Устим одержує універсал, в якому Данило Апостол — тоді ще миргородський полковник, — «шануючи давні значні у війську Запорозькому послуги пана Устима Сахненка, сотника Уласовського, та приохочуючи його до дальших таких же вірних і щирих послуг», наділяє його землею в районі Крилова по річці Тясьмину. Десь у 10-х роках ХVІІІ ст. в житті Устима стався різкий перелом: він прийняв чернецтво з ім'ям Іларіон і відіграв помітну роль у відбудові Мотронинського монастиря ( у Холодному яру) після його зруйнування під час Чигиринської битви. За архівними документами, монах Іларіон (потім, прийнявши схиму, він одержав нове ім'я — Ігнатій), діяв у Мотронинському монастирі аж до 1753 р. Він мав великий вплив на монастирських ченців, користувався повагою, відзначався розумом і чесністю. Ігнатій фактично керував життям монастиря, хоча посади настоятеля не мав: прийнявши схиму, жив у печері. У документах монастиря Ігнатія неодмінно називають Відновлювачем монастиря, Начальником його або Будівничим, Начальником чесним. Ігнатій склав окремий документ (що одержав назву «Свідчення схимонаха Ігнатія») про стародавнє домонгольське походження монастиря, прагнув відновити та зміцнити зв'язки монастиря із запорозьким козацтвом.

Учень 2. Дитинство

Родина Остроградських походить із козацької старшини. Народився Михайло Васильович 24 (12) вересня 1801р. у селі Пашенна Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Батько – Василь Іванович - був поміщиком середнього достатку (мав 270 душ кріпосних), дослужився до чину колезького асесора і в 1809 р. пішов у відставку. Мати – Ірина Андріївна Устимович, із родини чиновника, була лагідною та дбайливою господинею. Михайло був четвертою дитиною, мав старшого брата Йосипа та сестер Олену й Марію. У 1809р. народився брат Андрій. У досить патріархальній сім ї Остроградських зберігалися звичаї батьків і розмови велись українською мовою. Михайло юність свою проводив у спілкуванні з сільськими ровесниками, жваво сприймаючи ті ж казки та повір я, що і вони, і надалі на все життя зберіг у собі приязнь та любов до своєї домівки, до рідного краю.
    За свідченням біографа, жвавий Мишко ще в ранньому дитинстві виявляв рідкісну спостережливість і природну схильність до виміру якоїсь речі та іграшки. Хлопчику ішов уже 9 рік і треба було готуватися до служби, військової чи цивільної, а першим кроком у цьому напрямку був початок навчання. З цією метою у 1809р. батько відвіз сина до Полтави
.

 Уже в ранньому дитинстві відзначався винятковою спостережливістю і захоплювався всілякими вимірюваннями — його цікавила глибина кожного колодязя, розміри кожної ями. Коли Михайлові виповнилося 8 років, батько віддав його до Полтавської гімназії. Але хлопчик жвавої та веселої вдачі, звиклий до роздольного життя у рідному селі, особливою старанністю не відзначався. Незважаючи на очевидні здібності, науками він не захопився і мріяв лише про те, щоб стати військовим. До речі, для цього він мав усе необхідне — богатирську зовнішність, міцне здоров'я, вміння оперативно оцінювати ситуацію. Однак після певних вагань батько все-таки везе сина до Харкова для підготовки і вступу до університету. І в 1816 р. юнак стає студентом.

Учень 3.  Полтава

Полтава того часу була невеликим провінційним, але знаменитим в історичному плані містом, на околицях якого відбулась відома битва із шведами. У 1802р. була заснована Полтавська губернія і відтоді місто стало досить інтенсивно розбудовуватись. У лютому 1808р. тут була відкрита гімназія й одночасно будинок “для виховання бідних дворян”, своєрідна школа-інтернат. Виховною роботою тут займались помічники директора, названі наглядачами. Серед них у роки навчання Миколи Остроградського був відомий український письменник І.П.Котляревський, майор у відставці. Він щиро піклувався покращенням побуту своїх вихованців та влаштовував для них додаткові заняття з військової справи, креслення, танців. Тут Мишко жив та навчався один рік.    У той же час, за старим звичаєм російських дворян, майбутнього математика 1809р. записали на службу до канцелярії полтавського цивільного губернатора у чині губернського регістратора. Далі (у 1812р.) його перемістили до Роменської, а трохи пізніше - до Полтавської поштової контори. Тут його скоро підвищили до чину колезького регістратора і він там числився до березня 1815р.
    До гімназії Михайло вступив у 1810р. і разом із своїм старшим братом Йосипом поселився на приватній квартирі у чиновника О.І.Ротмістрова. Перебуваючи в гімназії, М.Остроградський не відзначався особливою старанністю, хоч був помічений як жвавий та здібний хлопчик. У перші роки навчання Михайло мав дещо кращі оцінки, а далі вони значно погіршились, особливо з мов та латині, які він “не вчив”. У зв’ язку з цим батько забрав Михайла з 3-го класу гімназії (всього було 4) і на початку 1816р. повіз сина до Петербурга, маючи на увазі влаштувати його до одного із гвардійських полків, про що раніше мріяв Михайло. Але з півшляху вони повернулись додому, оскільки батько засумнівався в доцільності свого наміру.
    Далі за порадою дядька по матері - П.А.Устимовича, що займав високі пости, було вирішено направити Михайла до Харкова для вступу до університету, оскільки університетський диплом відкривав шлях до високих чинів по службовій кар’ єрі.

 Спочатку юний Остроградський вчився неохоче. Він не одразу відчув своє справжнє покликання. На його щастя, викладач математики А. Ф. Павловський, педагог з широкою ерудицією, захоплений своєю професією, помітив надзвичайні здібності юнака і зумів пробудити у ньому свідомий інтерес до науки. Поступово Остроградський починає вчитися з величезним захопленням і невдовзі вже дивує свого вчителя успіхами. Цьому значною мірою сприяло також його знайомство та зближення з ректором університету професором Т. Ф. Осиповським. З допомогою своїх старших наставників Михайло із справжньою пристрасністю починає осягати суть великих наукових ідей епохи.

Учень 4. Харків

Блискуче закінчивши у 1818 р. університет, Остроградський рік живе у батька. Та згодом, остаточно вирішивши присвятити себе математиці, знову повертається до Харкова для вдосконалення своїх знань у прикладній математиці та одержання ступеня кандидата. В цей час у країні посилюються переслідування прогресивних діячів, зокрема науковців. Активізується реакційне чиновництво і в Харківському університеті. Тому наміри Остроградського наштовхуються тут на опір. Йому закидають нехтування лекціями з філософії та богослов'я. І хоча в 1820 р. він добре склав усі необхідні екзамени і був відзначений серед найкращих, видачу йому кандидатського диплома затягували, пропонуючи складати все нові й нові іспити. Обурений таким ставленням до себе, юнак повертає до ректорату одержаний раніше атестат і просить викреслити назавжди його ім'я зі списків студентів.  

  Для підготовки до вступу в університет батько влаштував Михайла на квартиру до викладача військової справи М.К.Робуша. Останній був також власником приватного чоловічого пансіонату з правами гімназії. Спочатку Михайло навчався у М.К.Робуша. Про перші успіхи вихованця Робуш писав батьку в жовтні 1816р.: “Під час канікул я займався з Михайлом Васильовичем французькою мовою, математикою та фортифікацією. З першого вересня влаштував вільним слухачем в університет. Михайло Васильович старанно відвідує словесні та математичні науки, вдома ж повторює і поводить себе скромно і шляхетно”.
    Через рік навчання М.В.Остроградський витримав іспит для вступу до фізико-математичного відділення університету (27.8.1817). У перші місяці занять, за словами Робуша, він проявив себе зразковим студентом. Але на початку другого курсу він навчався без захвату і мріяв про військову службу, “кожної хвилини будучи готовим проміняти університет на будь-який полк”
.
    Суттєва зміна поглядів та устремлінь М.В.Остроградського сталася на початку 1818р., коли він переїхав на квартиру викладача математики університету Андрія Федоровича Павловського, який справив на юнака благотворний вплив. Павловський першим звернув увагу на незвичайні здібності Остроградського до математики і, користуючись повагою студента, довів йому всю необгрунтованість його юнацьких захоплень та пробудив у нього цікавість до науки й захоплення математикою. Слідуючи добрій пораді свого вчителя, Остроградський енергійно взявся за заняття й уже через 2–3 місяці здивував Павловського своїми успіхами. Згодом Павловський згадував, яка велика відмінність була між ним і Остроградським у засвоєнні матеріалу. Остроградський справлявся з цим значно швидше. Великий вплив на освіту та становлення Остроградського як математика мав також професор, ректор університету Т.Ф.Осиповський. Осиповський і Павловський не лише допомагали Остроградському у навчанні, а й зуміли захопити його заняттям наукою і відмовитися від військової служби.
    Захоплення навчанням дало скоро позитивні наслідки. М.Остроградський у 1818р. витримав іспит на трирічний курс університету й отримав відповідний атестат. Правда, він проігнорував деякі предмети – фізику, стародавню історію, філософію, іноземні мови, які його менше цікавили.
    Після перебування в маєтку батька М.Остроградський остаточно вирішив присвятити себе математиці і повернувся до того ж університету, аби “удосконалити себе у науках, що відносились до прикладної математики”, як він писав у заяві до ради університету (3,47). Через рік напружених занять, 1820р., М.Остроградський блискуче склав іспити і був представлений ректором Т.Ф.Осиповським до ступеня кандидата (відповідно до “Положення” 1819р.). Але фізико-математичне відділення не підтримало цієї пропозиції, оскільки М.Остроградський отримав студентський атестат до виходу “Положення”. Тоді він повторно склав усі іспити, крім філософії. Цей іспит проф. Дудрович відмовився приймати, оскільки Остроградський не відвідував його лекцій та лекцій із богослов’ я. На цій же підставі та у зв’ язку з достроковим вибуттям Остроградського з університету в 1818р. професор опротестував перед попечителем округу законність атестата Остроградського. Це був час аракчеєвської реакції, коли Т.Ф.Осиповського, що раніше симпатизував М.Остроградському, змусили піти у відставку. Після пояснення М.Остроградського, відділення дозволило йому скласти іспит і з філософії. Але донос Дудровича підтримав попечитель Карнєєв і звернувся за вироком до міністра духовних справ та народної освіти кн. Голіцина. Останній запропонував Остроградському знову повторити всі студентські іспити або анулювати атестат 1818р. Обурений таким поворотом справи, М.В.Остроградський відмовився від подальших спроб. Повернувшись до маєтку, він звернувся до батька з наполегливим проханням допомогти йому продовжити навчання в Парижі, зокрема - в галузі математичних наук. У травні 1822р. Михайло вирушив до Парижа, але біля Чернігова був обікрадений. Проте друга його спроба закінчилася благополучно, і десь у серпні він уже був у Парижі.

Учень 5.

Сталося це у 1822 р. Ця прикра історія анітрохи не пригасила в ньому любов до науки. Остроградський приймає сміливе рішення — їхати до Парижа, який був у той час центром наукових досліджень з тих проблем, що найбільше цікавили молодого математика. І жодні перешкоди: вагання батьків, осуд рідних, певні матеріальні труднощі, навіть пограбування в дорозі (через яке довелося повертатися додому і знову вирушати в путь)— вже не змогли зупинити рішучого юнака.

Остроградський прожив у Парижі шість років (1822—1828). Там у цей час працювали такі титани науки, як П. С. Лаплас, С. Д. Пуассон, О. Л. Коші, Ж. Б. Фур'є. М. В. Остроградський, навчаючись у них, невдовзі і сам спромігся заявити про себе на повний голос. Талант і завзятість молодого вченого привернули увагу корифеїв. У 1825 р. Коші у своїх мемуарах згадує про оригінальні дослідження молодого вченого з Росії, «обдарованого великою проникливістю та дуже вправного в аналізі нескінченно малих». Лаплас по-батьківськи називає його своїм сином і перед смертю дарує юнакові одну із своїх ще не надрукованих на той час праць.

У 1826 р. Остроградський подає до Паризької Академії наук своє дослідження з поширення хвиль на поверхні рідини. Цими проблемами займалися і П. С. Лаплас, Ж. Д. Лагранж, С. Д. Пауссон, О. Л. Коші. Та Остроградський знайшов принципово новий підхід. Успіх молодого вченого став його значним внеском в гідродинаміку. Існує версія, нібито Остроградський виконав це дослідження, перебуваючи у борговій в'язниці (куди він потрапив через матеріальні нестатки — був неспроможний сплатити за житло). Там, спостерігаючи за хвилями Сени, він начебто і написав працю «Теорія хвиль у посудині циліндричної форми». Розповідали, що сам Коші сплатив борг свого молодого колеги і знайшов йому роботу у Колежі Генріха ІV.

Учень 6. Париж

    У першому листі з Парижа 25 вересня 1822р. М.Остроградський писав: “Після подорожі, що продовжувалася майже півтора місяця, я приїхав до Парижа цілком здоровий, у той же день оглянув все місто. Воно, звичайно, дуже гарне, але красоти його перебільшують у сто раз” (9,363). Після опису зовнішнього устрою та перших вражень про французів, Михайло сповіщав про свої матеріальні нестатки і наполегливо прохав батька надіслати грошей через брата Йосипа в Петербурзі, оскільки прямого зв язку тоді не було.
    Перебуваючи в Парижі, Остроградський міг відвідувати лекції на факультеті наук Паризького університету, в Політехнічній школі та у Французькому коледжі, де викладали відомі вчені того часу. Трохи пізніше Михайло зустрівся з посланцем із Росії, здібним математиком В.Я.Буняковським, який у 1825р. одержав ступінь доктора. Відтоді у них склалось благотворне спілкування. Крім слухання лекцій Остроградський став відвідувати засідання Паризької академії наук. У відділенні математичних наук він міг спілкуватися з Лапласом, Лежакдром, Пуассоном, Коші, Ампером, Біом, з механіками Пуансо, Навьє, Проні, фізиками Араго, Френелем, Гей-Люссаком та ін.

    Через 30 років, звертаючись до секретаря Паризької академії наук із нагоди свого обрання в її члени-кореспонденти, М.В.Остроградський просив передати подяку математикам видатної академії, яких він мав нагоду знати особисто, зокрема Коші, “моєму видатному вчителю, винятковому вченому, який, охопивши всі науки у всій їхній широті, поширив їх межі, подібно до Ейлера й Лагранжа; пану Пуансо, який мав люб язність викласти мені принцип його прекрасної теорії обертання задовго до її публікації; пану Біне, моєму професору у Французькому коледжі, видатному математику і сучасному президенту Академії; пану Штурму, моєму другу, котрий збагатив алгебру та трансцендентний аналіз з Теоремами великої значності і пану Ламе, котрий поширив теорію лінійних рівнянь з частинними похідними”. Далі була висловлена подяка і небіжчикам: “Пуассону, який вшанував мене своєю прихильною дружбою, і Фурьє, котрий був моїм благодійником; пам ять про них і вдячність. якою я зобов язаний останньому, я збережу назавжди” (9,337).     Як відомо, Остроградський був обраний членом-кореспондентом Паризької академії наук після Лежен-Діріхле 43 голосами із 48. Наведений вище лист Остроградського був надрукований у “Доповідях” Паризької академії, т.42 (1856) ст.929.     Через рік-два занять у М.В.Остроградського відкрилось досить потужне творче джерело. Уже в 1925р. в одній із своїх робіт Коші згадував тих, хто працював по його тематиці і написав: “Один російський молодий чоловік, Остроградський, обдарований великою проникливістю і досить обізнаний у численні нескінченно малих, дає нове доведення згаданих мною вище формул, вміщених в 19 зошиті Журналу політехнічної школи” (3,66). Ця стаття Коші дійшла до Харкова і викликала бурхливу радість А.Ф.Павловського за свого вихованця, про що потім згадував брат Михайла – Андрій.

    У листопаді 1826р. Остроградський представив Паризькій академії свою першу наукову роботу “Мемуар про розповсюдження хвиль в циліндричному басейні”. Вона була сприйнята з достатньою увагою, рекомендована до друку і з явилася в “Працях” Паризької академії в 1832р. (1,7-22). У 1826-1827рр. за рекомендацією Коші Остроградський викладав математику в коледжі Генріха IV, одному із популярних на той час навчальних закладів. Ця висока довіра була відзначена при виборах Остроградського ад юнктом Петербурзької академії наук.
    Важливо зазначити й те, що завдяки пошукам відомого історика математики А.Н.Юшкевича на початку 60-х років минулого сторіччя вдалося виявити в архіві Французької академії наук ще кілька робіт М.В.Остроградського, представлених ним цій академії в 1824-1827рр. По тематиці вони належать до інтегрального числення, теорії лишків та математичної фізики. Ці роботи значно повніше знайомлять нас із відкриттям Остроградського, котрі принципово висвітлюють його внесок до загального розвитку математики. Особливо це стосується робіт з теорії теплоти і застосованого в них апарату вчення про кратні інтеграли - де одержано результати першорядного значення. Більша частина цих робіт перекладена, опублікована і докладно прокоментована в “Історико-математичних дослідженнях”, вип. XVI М., 1965.
    Отже, за час перебування в Парижі М.В.Остроградський склався як учений, цілком оволодів найбільш дійовими методами математичного аналізу того часу, в безпосередньому контакті сприйняв найбільш загальні результати і теорії механіки та математичної фізики. Йому стали також відомими здобутки і методи славетних Гауса та Абеля.

У 1828 р. М. Остроградський повертається до Петербурга уже відомим вченим. Він подає Академії наук три праці, в одній з яких наводить оригінальне виведення центрального в теорії потенціала рівняння Пуассона. В іншій (з теорії теплоти) вчений вперше формулює метод розв'язання задач математичної фізики (так званий метод Фур'є, який сам Фур'є застосовував лише в окремих випадках), доводить відому формулу, що пов'язує об'ємний інтеграл з інтегралом по поверхні (тепер вона носить назву «формула Остроградського—Гаусса»), висуває ряд важливих проблем математичного аналізу, які стали об'єктом досліджень багатьох видатних математиків на ціле століття.

До Остроградського приходять слава і визнання. У 1831 р. його обирають академіком Петербурзької Академії наук, згодом він стає членом-кореспондентом Паризької Академії наук, дійсним членом ряду інших академій: Римської, Туринської, Американської, почесним членом Київського та Московського університетів та багатьох наукових товариств.

Учень 7. Петербург

На початку 1828р. М.В.Остроградський залишив Париж. Подорож до Петербурга не обійшлась без пригод. У Дерпті він зустрівся із студентом місцевого університету - поетом Язиковим, він допоміг Михайлові дістатись до брата Йосипа, який служив тоді в канцелярії морського міністерства. Для одержання права на проживання в Петербурзі, де він збирався влаштуватись, якраз і згодився документ про присвоєння М.В.Остроградському чину колезького регістратора. По прибутті до Петербурга М.Остроградський негайно був взятий на деякий час під секретний нагляд поліції, хоч сам він цього можливо і не знав. Коли Михайло влітку поїхав до батька, то секретний нагляд поліції по інстанції передали через губернатора Кобеляцькому земському комісару Щекуніну.
    У той же час, перед від’ їздом до родини М.В.Остроградський подав до Петербурзької академії мемуар “Замітка про один інтеграл, що зустрічається при обчисленні притягання сфероїдів”, на який акад. Коллінс дав дуже прихильний відгук. Восени Остроградський представив ще дві роботи з інтегрального числення. Внаслідок академіки Коллінс, М. Фус та Вишневський у грудні 1828р. запропонував обрати М.В.Остроградського на вакантну посаду ад’ юнкта Академії з прикладної математики, де він пропрацював понад 30 років. Багато уваги та часу він присвятив педагогічній діяльності, розпочавши її у 1828р. викладачем математики в Морському корпусі.
    За рік після обрання Остроградський десять разів виступав на засіданнях Академії з доповідями про свої дослідження з розділу математичної фізики. У листопаді 1829р. він розпочав читати свій перший публічний курс з небесної механіки, який збирав багато слухачів та пізніше був схвально оцінений Араго і Пуассоном. У той же час за завданням Академії були написані відгуки на кілька робіт з математики інших авторів та підготовлено вперше в науці план створення фундаментальної праці з математичної фізики.
    11 серпня 1830р. М.В.Остроградський був обраний екстраординарним, а 21 грудня 1831р. - ординарним академіком з прикладної математики. На кафедру чистої математики він був переобраний 15 червня 1855р. Професором аналітичної механіки та астрономії Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення він був призначений у травні 1831р., а з січня 1832р. розпочав викладацьку діяльність у Головному педагогічному інституті.
    1831р. Остроградський без відома батьків одружився з Марією Василівною Купфер, яка гарно складала вірші німецькою мовою, грала на фортепіано та співала, і він приязно сприяв тому, аби вона удосконалювалась у цих мистецтвах. У них було троє дітей - син Віктор та дочки Марія й Ольга. Коли Михайло Васильович був вільний від роботи, то любив з ними бавитись. Господарські справи Остроградського не цікавили, ними займалась дружина. Коли він перебував майже щороку на відпочинку у своєму маєтку, то любив спілкуватися українською мовою, влаштовував селянам банкети і ті з нетерпінням чекали прибуття “генерала”. Оскільки в хуторі Довгому не було річки, то він часто їздив до молодшого брата Андрія в село Пашенку й купався у Пслі. При цьому він любив загравати з селянськими дітьми. Новий рік Остроградський також любив зустрічати в маєтку з гостями. Згадуючи дитинство, він під вечір виходив на двір і під вікном власної вітальні рідною мовою проголошував: “благословіть щедрувати!” і далі промовляв: “Щедрик, ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски, ще цього мало – дайте і сала” (11,81). Михайло Васильович був високого зросту (190см), статний собою і здорової комплекції, іноді любив цим похвалитись і майже не хворів. На все життя він зберіг любов до рідної мови, і часто не без задоволення вживав українські слова та вирази не лише в товариських бесідах, а й на лекціях. Так званий малоросійський акцент не полишав його все життя, за що йому дорікала його тітка. Але її він утішав зразковим володінням французькою мовою, добрим знанням французької класичної літератури, міг декламувати монологи із Райна, Корнеля, Мольєра, вірші Беранже. Згодом Остроградський добре оволодів і російською мовою, любив декламувати вірші Державіна, Жуковського, Пушкіна. Дуже любив і поважав Т.Г.Шевченка, з яким був, як видно із щоденника Шевченка, у досить дружніх стосунках. Останній згадував: “Від Н.Д.Старова поїхали ми з Семеном (Семен Степанович Гулак-Артемовський – В.Д.) до М.В.Остроградського. Великий математик прийняв мене з розпростертими обіймами, як земляка і як свого сім’ янина, що надовго відлучався. Спасибі йому”. (3,90). Згадував Шевченко про Остроградського і в повісті “Художник”.

Діапазон наукової творчості Остроградського був надзвичайно широким. Вчений займався аналітичною механікою, теорією удару, балістикою, варіаційним численням, алгеброю, теорією чисел, теорією ймовірностей тощо. Основоположник теорії гідро- та аеродинаміки М. Є. Жуковський писав, що «роботи Остроградського з самої тільки механіки охоплюють собою майже всі питання, на вирішенні яких зосереджувались у той час думки видатних європейських геометрів» (так тоді називали математиків).

У 1830 р. Остроградський (тоді ще молода людина) накреслює перед собою грандіозну програму майбутніх досліджень: створення теорії розподілу електрики та магнетизму, теорії електродинамічних явищ, руху пружних тіл, руху та рівноваги рідини, дії капілярності, розподілу тепла в рідині, обчислення ймовірностей. Така велика програма, звичайно, була не під силу одній людині, навіть надзвичайно обдарованій — над розв'язанням цих задач усе ХІХ століття працювали кращі математики світу. Але ця програма дає нам уявлення про силу творчого генія Остроградського, який зміг передбачити хід подальшого розвитку науки на багато десятиліть наперед.

Значною науковою подією став представлений Петербурзькій академії наук в 1834 р. «Мемуар обчислення варіації кратних інтегралів». Він опинився в центрі уваги тогочасних математиків. У цьому мемуарі було викладено основоположні результати інтегрального числення функцій багатьох змінних, які вже давно стали класичними й понині є основним інструментом у теорії рівнянь з частинними похідними і варіаційного числення.

Цикл праць М. В. Остроградського з теорії інтегрування алгебричних функцій був вагомим внеском у започатковану Н. Г. Абелем, К. Ф. Гауссом і К. Г. Якобі теорію алгебричних функцій і поряд з роботами Ліувілля справив помітний вплив на подальший її розвиток.

Крім проаналізованих робіт програмного характеру, Остроградському належить чимало праць, пов'язаних з безпосереднім інтегруванням конкретних задач математичної фізики, а також алгебри, спеціальних функцій, геометрії, теорії ймовірностей, обчислення інтегралів. Багато його теорем і формул увійшли до курсів аналізу і диференціальних рівнянь, проте ім'я вченого далеко не завжди згадується.

Значна частина наукових праць М. В. Остроградського стосується аналітичної механіки. Йому пощастило відкрити, незалежно від ірландського вченого У. Р. Гамільтона, один з основоположних законів механіки — принцип найменшої дії, одержати узагальнене рівняння динаміки, яке знайшло численні застосування в сучасній фізиці при вивченні руху частинок, в астрономії тощо. Поряд з розв'язанням загальних проблем, він запропонував розв'язки багатьох важливих конкретних задач у галузі гідростатики, гідродинаміки, теорії пружності, теорії тяжіння, балістики, теорії удару, небесної механіки. Йому належать фундаментальні курси небесної та аналітичної механіки.

З поверненням Остроградського до Петербурга розкрився ще один визначний його талант— талант блискучого лектора і педагога. Від славетного Коші він успадкував лаконічність, легкість, витонченість викладу. Вчений викладав одночасно у Головному педагогічному інституті та в чотирьох військових навчальних закладах Петербурга — Морському кадетському корпусі, Інституті корпусу шляхів сполучення, Михайлівському артилерійському та Головному інженерному училищах, виступав з публічними лекціями, серйозно цікавився питаннями викладання та навчальних програм.

За образним висловом М. Є. Жуковського, «Остроградський став ланкою, яка з'єднувала нашу вітчизну з тогочасним центром математичного світу. Своїми вченими працями він розширив та поповнив ідеї французьких геометрів, а своїми блискучими лекціями він насаджував ці ідеї серед російських молодих вчених».

М. В. Остроградський вражав сучасників глибиною і строгістю думки, чіткістю аналізу і разом з тим витонченістю викладу. Великого значення надавав він підвищенню ролі фундаментальних знань в інженерній практиці. Навчальні заклади, в яких викладав Михайло Васильович, забезпечували студентам найкращу математичну підготовку.


Учень 8.

  

 Кілька поколінь інженерів шляхів сполучень, офіцерів армії і флоту, артилеристів, педагогів завдячували Остроградському глибиною своїх знань. Бути учнем Остроградського (а згодом — хоча б учнем когось з його учнів), слухати лекції видатного математика вважалося за велику честь. Збереглося багато захоплених розповідей про М. В. Остроградського як педагога. Ось фрагмент із спогадів одного з його учнів — інженера В. А. Панаєва:
«Остроградський читав у нас аналітичну механіку, його улюблену науку, в якій завдяки йому розв'язано головну її задачу загального руху… Остроградський був творцем не в одній тільки науці про рух… Як геометр-філософ він не переносив окремих вирішень питань: його геній вів до розв'язків загальних, абсолютних. Публічні лекції, які він читав у середині 50-х років, відкрили неосяжний, новий горизонт та нескінченне поле для математичного аналізу…
Слухати його лекції було справжньою насолодою, він умів піднімати дух слухачів. Читав він з великим запалом, писав величезними буквами… Вся зовнішність Остроградського справляла враження сили. Дивлячись на його благородне високе чоло, на його приємне обличчя, яке виражало глибокий розум і твердість, ви відчували, що бачите перед собою могутнього мислителя…»

 Головну мету освіти М. Остроградський вбачав у тому, щоб пробудити здатність до самостійного мислення. Він намагався виховати у своїх учнях почуття гідності та впевненості у своїх силах. Великого значення надавав учений підвищенню ролі теоретичних знань в інженерній практиці, формуванню інженерної інтелігенції. Тому не дивно, що він залишив після себе велику кількість талановитих учнів, серед яких можна назвати основоположника теорії автоматичного регулювання І. О. Вишнєградського, творця гідродинамічної теорії тертя М. П. Петрова, вченого-інженера, основоположника теорії розрахунку в мостобудуванні Д. І. Журавського, інженера-фортифікатора Ц. А. Кюї (відомого як видатний російський композитор) та ін. Авторитет і популярність М. В. Остроградського були такими, що вже саме його ім'я стало синонімом вченого. Батьки, відправляючи дітей вчитись, бажали їм «стати другим Остроградським».

 Остроградський в усьому був людиною широкої натури, дотепним і товариським. Сучасники розповідали про нього багато веселих історій. Його цінували не тільки за великий розум, а й за скромність, щирість, простоту, за його повагу до людей праці, за людську гідність і принциповість. Незалежний, сміливий у висловлюваннях інтелектуал Остроградський ніколи не приховував своїх демократичних поглядів. Мабуть, тому після його повернення з Франції за ним був встановлений поліційний нагляд.

 Працюючи у Петербурзі, Михайло Васильович ніколи не втрачав зв'язків з рідною землею. Він захоплювався українським співом, поезією народних свят, шанував народне слово. Маючи чудову пам'ять, знав багато віршів, добре декламував. Найбільше любив Тараса Шевченка. І коли їм довелося зустрітись, вони заприязнилися. В листі до С. П. Левицького, знайденому у Шевченка під час трусу в Оренбурзькій фортеці, згадано про якесь доручення, що з ним треба було завітати в Петербурзі до видатного математика. Повернувшись із заслання, поет записав у своєму «Щоденнику»: «Великий математик прийняв мене з розпростертими обіймами, як свого сім'янина, який надовго кудись виїжджав. Спасибі йому».

 Приятелював М. В. Остроградський також з С. С. Гулаком-Артемовським, з М. О. Головком — магістром математичних наук Харківського університету, який поділяв ідеї Шевченка, з М. Г. Білоусовим — колишнім професором юридичних наук Ніжинської гімназії. Із родинами Лисенків та Старицьких Остроградський мав родинні стосунки. Олена Пчілка в нарисі «Микола Лисенко. Спогади і думки» згадує, що бабуся композитора Марія Василівна Булюбаш доводилася сестрою «славетному полтавцю математику Остроградському». Вона жила у Гриньках (це село розташоване поряд з Устимівкою, звідки походила мати видатного вченого). Марія Василівна любила українські пісні й часто зимовими вечорами запрошувала своїх дівчат-покоївок співати. «Можливо, що через ті хори українська пісня найперше влилася чулою і дужою хвилею в серце малого Миколи», — зазначає Олена Пчілка. Це по-новому висвітлює і дитинство майбутнього математика, адже про ті роки збереглися дуже скупі відомості.

Учень 9.

 Михайло Васильович на все життя зберіг любов до свого краю, до рідної мови. Навіть під час лекцій він частенько вставляв яке-небудь дотепне українське слівце. Влітку майже щороку виїжджав на Україну і тут, у своєму маєтку, проводив відпустку. Перебуваючи в Пашенній, він з властивою йому широтою влаштовував бенкети селянам. Та найбільше любив насолоджуватися спокоєм українського степового роздолля.

 «Перебуваючи на вершині слави, вшанований за свої наукові праці в усій Європі, Остроградський поводив себе надзвичайно просто і не любив говорити про свої заслуги.., але своє походження від полтавських дворян він високо цінував», — відзначав М. Є. Жуковський.

 Помер М. В. Остроградський раптово 20 грудня 1861 р. (1 січня 1862) у Полтаві по дорозі з Пашенної до Харкова на лікування. Похований він у сімейному склепі у Пашенній.

 У вересні 1901 року, коли відзначалося 100 років від дня народження М.В.Остроградського, з ініціативи Полтавського гуртка аматорів фізико-математичних наук в Полтаві відбулося урочисте засідання. В ньому взяли участь професори В. П. Єрмаков (з Києва), В. А. Стеклов, О. М. Ляпунов (з Харкова), М. Є. Жуковський (з Москви) та ін. Вітальні телеграми з цієї нагоди було отримано з Парижа, Варшави, Тарту (Юр'єва), Праги, Кракова, Тбілісі (Тифлісу), з багатьох міст Росії та України. Учасники ювілейного зібрання відвідали могилу М. В. Остроградського. М. Є. Жуковський після цього писав:
 «Коли дивишся на це мирне місце заспокоєння, на широкі поля, що розходяться в нескінченну далечінь, мимоволі виникає думка про вплив природи на дух людини. В математиці, панове, також є своя краса, як у живопису та поезії. Іноді ця краса виявляється в чітких, яскраво окреслених ідеях, коли на видноті кожна деталь висновків, а іноді вона вражає нас широкими задумами, що приховують у собі щось недосказане, але багатообіцяюче. У працях Остроградського нас приваблює загальність аналізу, основна думка, така ж безмежна, як і широкий простір його рідних полів».

 Математики давно звикли до термінів: рівняння Остроградського, метод Остроградського, формула Остроградського—Гаусса, принцип Остроградського—Гамільтона. Та в наш час у наукових журналах з математичної фізики з'явилися нові терміни: механіка Остроградського, квантова теорія поля Остроградського, варіаційні принципи Остроградського. Як виявилося, саме ідеї М. В. Остроградського дають можливість правильно описувати рух електрона в магнітних полях або спінові ефекти в квантовій теорії поля. Оглядаючись подумки на життєвий шлях великого вченого, ми знову і знову з вдячністю вклоняємося його пам'яті, бо в наших сьогоднішніх досягненнях є і велика частка його праці.

Ювілейна монета "Михайло Остроградський"

 Знаходиться в обігу з 20 серпня 2001 року. Ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячена 200-річчю з дня народження видатного українського вченого-математика, академіка п'яти академій (Паризької, С.-Петербурзької, Римської, Туринської та Американської) Михайла Васильовича Остроградського.

 Монета виготовлена з нейзильберу, якість виготовлення — звичайна. Діаметр монети 31,0 мм, вага — 12,8 г, гурт — рифлений, тираж — 30 000 штук. Автори: ескізів — Микола Кочубей, моделей — Володимир Атаманчук.

 На лицьовому боці монети (аверсі) у центрі зображено потік інтегральних кривих у системі координат, а також малий Державний Герб України, написи в чотири рядки: УКРАЇНА, 2001, 2, ГРИВНІ та логотип Монетного двору Національного банку України.

 На зворотньому боці монети (реверсі) зображено портрет М. В. Остроградського, ліворуч інтеграл дробово-раціональної функції (метод інтегрування таких функцій названий його ім'ям); праворуч — напис у два рядки півколом: 1801-1862, Михайло Остроградський.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82278. Возрастание роли гуманитарных знаний в современном обществе. «Сообщество знания». Значение опережающих социальных исследований для решения социальных проблем и предотвращения социальных рисков 31.17 KB
  Значение опережающих социальных исследований для решения социальных проблем и предотвращения социальных рисков. В этом состоит значение основополагающих социальных исследований. Важнейшими функциями социальных наук в современном обществе является критика действительности и ее проблематизация. Изучаются явления лежащие на стыке социальных и экономических сфер жизнедеятельности общества.
82279. Проблема глобализации в социально-гуманитарных науках 32.66 KB
  Учение интенсивно развивается и в рамках биологии исследование механизмов эволюции на молекулярном клеточном организменном уровнях. Для того чтобы описать движущие силы эволюции любого объекта нашего мира был создана синергетика новая междисциплинарная область Н исследований новое направление решения Н проблем. В настоящее время в Н в целом и в синергетике в частности используется принцип нелинейности многовариантности альтернативности путей темпов эволюции необратимости эволюции возможность непредсказуемых изменений. Поновому...
82280. Философия как интегральная форма научных знаний об обществе, культуре и человеке. (Аристотель, Гегель, Гоббс) 36.04 KB
  Ее называли наукоучением метанаукой наукой о науке а в западной традиции – эпистемологией учением о знании или философией науки. Философия – фундаментальное основание теоретической науки. Философия науки – это область лежащая на границе философии и конкретного научного математического естественнонаучного гуманитарного социального технического знания. Как известно существуют различные науки: математика естествознание гуманитарные социальные и технические науки.
82281. Донаучные, ненаучные и вненаучные знания об обществе и культуре. Природа , общество и культура в социальном познании 36.36 KB
  Появление научного знания не отменило и не упразднило не сделало бесполезными другие формы знания. Каждой форме общественного сознания: науке философии мифологии политике религии и т. соответствуют специфические формы знания.
82282. Зарождение и формирование научных дисциплин социально- гуманитарного цикла. Социокультурная обусловленность дисциплинарной структуры научного знания 37.28 KB
  Проблема истории науки не была предметом специального рассмотрения ни философов ни ученых работавших в той или иной области научного знания и только в трудах первых позитивистов появляются попытки анализа генезиса науки и ее истории создается историография науки. Разработка истории науки началась только в XIX в. Признание истории науки как специальной научной дисциплины произошла только в 1892 г. когда во Франции была создана первая кафедра истории науки Одна из главных проблем характерных для истории науки понять объяснить как...
82283. Зависимость научных знаний от социального контекста: классическая, неклассическая и постклассическая наука 38.73 KB
  создавших принципиально новое по сравнению с античностью и средневековьем понимание мира и началась классическая наука ознаменовавшая генезис науки как таковой как целостного триединства т. Тот переворот который совершил в астрономии польский астроном Николай Коперник 1473-1543 имел огромное значение для развития науки и философии и их отделения друг от друга. характеризуется торжеством опытного экспериментального подхода к изучаемым явлениям: открытие кровообращения Гарвеем 1628 установление магнитных свойств Земли Гильбертом...
82285. Причины присоединения Казахстана к России. Последствия присоединения Казахстана к России 33.97 KB
  Последствия присоединения Казахстана к России В казахскорусских отношениях были заинтересованы обе стороны и Казахстан помощь в борьбе с джунгарами решение экономических проблем оживление торговли и Россия союзник в борьбе с сибирским ханом Кучумом; выход на рынки Средней Азии; обеспечение безопасности караванных маршрутов. над Казахстаном нависла наибольшая угроза потери независимости со стороны Джунгарского ханства это побудило казахских ханов искать помощи у России. Предметами обсуждения были: обмен пленными урегулирование...
82286. Политические партии и течения в период от февраля к октябрю 1917 года 39.16 KB
  Букейханов стал лидером партии Алаш его поддержали соратники: А. В апрелемае 1917 года прошли областные и уездные съезды партии Алаш где поднимались наиболее острые проблемы: запрещение переселения взаимоотношения с Китаем и Россией. Взаимодействие созданных главным образом под руководством участников Алаш казахских комитетов как органов национального самоуправления с коалиционными Советами после февральских событий привело к усилению недоверия и отчужденности в отношениях с входившими в них большевиками. Многие представители Алаш вошли в...