53368

Ігрові технології на уроках

Научная статья

Педагогика и дидактика

Шіллер наприклад стверджував що античні ігри божественні і можуть служити ідеалом будьяких інших видів дозвілля людини. У Древньому Китаї святкові ігри відкривав імператор і сам у них брав участь. Складність визначається різноманіттям форм гри способів участі в ній партнером та алгоритмами проведення гри.

Украинкский

2014-02-25

39.5 KB

0 чел.

Ігрові технології на уроках

Проблема гри, за однією з концепцій, виникла як додаток проблеми вільного часу та дозвілля людей у силу багатьох тенденцій релігійного, соціально-економічного та культурного розвитку суспільства

У древньому світі ігри були осередком громадського життя, їм надавалося релігійно-політичне значення. Стародавні греки вважали, що боги захищають гравців, і тому Ф. Шіллер, наприклад, стверджував, що античні ігри божественні і можуть служити ідеалом будь-яких інших видів дозвілля людини.

У Древньому Китаї святкові ігри відкривав імператор і сам у них брав участь.

У радянський час збереження та розвиток тенденцій ігрової культури народу, досить деформованих тоталітарним режимом, починалося із практики літніх заміських таборів, що зберігали ігрове багатство суспільства.

У світовій педагогіці гра розглядається як будь-яке змагання або змагання між граючими, дії яких обмежені певними умовами (правилами) та спрямовані на досягнення певної мети (виграш, перемога, приз тощо).

Насамперед варто враховувати, що гра як засіб спілкування, навчання та накопичення життєвого досвіду є складним соціокультурним феноменом.

Складність визначається різноманіттям форм гри, способів участі в ній , партнером та алгоритмами проведення гри. Соціокультурна природа гри очевидна, що робить її незамінним елементом навчання.

У процесі гри:

  •  освоюються правила поведінки та ролі в них соціальних груп класу (міні-моделі суспільства), що переносяться потім у «велике життя»;
  •  розглядаються можливості самих груп, колективів, аналогів підприємств, фірм, різних типів економічних і соціальних інститутів у мініатюрі;
  •  здобуваються навички спільної колективної діяльності, відпрацьовуються індивідуальні характеристики учнів, необхідні для досягнення поставлених ігрових цілей;
  •  накопичуються культурні традиції, привнесені у гру учасниками, учителями, притягнутими додатковими засобами: наочним приладдям, підручниками, комп'ютерними технологіями.

Теорії гри

Гра - одне із чудових явищ життя, діяльність начебто марна і разом з тим необхідна. Мимоволі чаруючи й залучаючи до себе як життєве явище, гра виявилася досить серйозною й важкою проблемою для наукової думки.

У російській педагогіці та психології проблему ігрової діяльності розробляли К. Ушинський, П. Блонський, С. Рубінштейн, Д. Ельконін. Різні дослідники та мислителі зарубіжжя нагромаджують одну теорію гри на іншу - К. Гросс, Ф. Шіллер, Г. Спенсер, К. Бюлер, З. Фрейд і Ж. Піаже та інші. Кожна з них начебто відбиває один із проявів багатогранного явища гри, і жодне, очевидно, не охоплює її справжньої сутності.

Особливою популярністю користується теорія К. Гросса. Він убачає сутність гри в тому, що вона служить підготовкою до серйозної подальшої діяльності; у грі людина, вправляючись, удосконалює свої здатності. Основне достоїнство цієї теорії, що завоювала особливу популярність, полягає в тому, що вона пов'язує гру з розвитком і шукає її сенс у тій ролі, яку вона в розвитку виконує. Основний недолік - ця теорія вказує лише «зміст» гри, а не її джерело, не розкриває причин, що викликають гру, мотивів, що спонукують грати. Пояснення гри, що виходить із результату, до якого вона приводить, перетворюваного в мету, на яку вона спрямована, приймає у Гросса сугубо телеологічний характер, телеологія в ній усуває причинність. А оскільки Гросс намагається вказати джерело гри, воно, пояснюючи ігри людини так само, як ігри тварин, помилково зводить їх цілком до біологічного фактора, до інстинкту. Розкриваючи значення гри для розвитку, теорія Гроса, власне кажучи, по-своєму антиісторична.

У теорії гри, сформульованій Г. Спенсером, який, у свою чергу, розвив думку Ф. Шіллера, джерело гри вбачається в надмірі сил: надлишкові сили, не витрачені в житті, у праці, знаходять собі вихід у грі. Але наявність запасу невитрачених сил не може пояснити напрямку, в якому вони витрачаються, того, чому вони виливаються саме у гру, а не в яку-небудь іншу діяльність; до того ж грає й стомлена людина, переходячи до гри як до відпочинку.

Трактування гри як витрати або реалізації сил, що нагромадилися, на думку С. Рубінштейна, є формалістикою, оскільки бере динамічний аспект гри у відриві від її змісту. Саме тому подібна теорія не в змозі пояснити гру.

Прагнучи розкрити мотиви гри, К. Бюлер висунув теорію функціонального задоволення (тобто задоволення від самої дії незалежно від результату) як основного мотиву гри. Теорія гри як діяльності, породжуваної задоволенням, є приватним вираженням гедоністичної теорії діяльності, тобто теорії, яка вважає, що діяльність людини генерується принципом задоволення або насолоди.

Як і динамічна теорія Шіллера-Спенсера, гедоністична теорія випускає з уваги реальний зміст дії, в якому міститься її справжній мотив, що відбивається в тому чи іншому емоційно-ефективному забарвленні. Визнаючи визначальним для гри фактором функціональне задоволення або задоволення від функціонування, ця теорія бачить у грі лише функціональне відправлення організму.

Нарешті, фрейдистські теорії гри бачать у ній реалізацію витиснутих з життя бажань, оскільки у грі часто розігрується й переживається те, що не вдається реалізувати в житті. Адлеровське розуміння гри виходить із того, що у грі проявляється неповноцінність суб'єкта, який біжить від життя, якого він не має сил подолати. Таким чином, коло замикається: із прояву творчої активності, що втілює красу й зачарування життя, гра перетворюється на смітник для того, що з життя витиснуте; із продукту й фактора розвитку вона стає вираженням недостатності й неповноцінності, з підготовки до життя вона перетворюється у втечу від неї.

Л. Виготський та його учні вважають вихідним, визначальним у грі те, що людина, граючи, створює собі уявну ситуацію замість реальної і діє в ній, виконуючи певну роль згідно з тим припустимим значенням, яке вона при цьому надає навколишнім предметам.

Основні недоліки цього трактування такі:

  •  вона зосереджує на структурі ігрової ситуації, не розкриваючи джерел гри. Перенос значень, перехід у мниму ситуацію не є джерелом гри. Спроба витлумачити перехід від реальної ситуації до уявної як джерело гри могла би бути зрозумілою лише як відголос психоаналітичної теорії гри;
  •  інтерпретація ігрової ситуації як виникаючої в результаті переносу значення й, тим більше, спроба вивести гру з потреби грати значеннями є сугубо інтелектуалістичною;
  •  перетворюючий, хоча й істотний для високих форм гри, але похідний факт дійства у мнимій (уявлюваній) ситуації - вихідний і тому - обов'язковий для всякої гри; теорія Л. Виготського довільно виключає з неї ті ранні форми гри, в яких дитина не створює ніякої уявної ситуації. Крім таких ранніх форм гри ця теорія не дає змоги описати гру в її розвитку.

Д. Узнадзе вбачає у грі результат тенденції функцій дійства, які вже визріли, але ще не отримали застосування в реальному житті. Знов-таки, як у теорії гри від надміру сил, гра виступає як плюс, а не як мінус. Вона представляється як продукт розвитку, притому випереджальної потреби практичного життя. Це прекрасно, але серйозний дефект теорії полягає в тому, що він розглядає гру як дії зсередини дозрілих функцій, як відправлення організму, а не як діяльність, що народжується у взаєминах з навколишнім світом. Гра перетворюється, таким чином, у формальну активність, не пов'язану з тим реальним змістом, яким вона якось зовні наповнюється. Таке пояснення «сутності» гри не може пояснити реальної гри в її конкретних проявах.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24285. PR в организациях социальной сферы 40.5 KB
  Сфера культуры – сфера преимущественно некоммерческой деятельности. Панкрухин В принятии решения о спонсорской поддержке организаций культуры ведущее место занимают следующие аргументы: увеличение узнаваемости имени усиление образа компании брендинг; возможности доступа к целевым аудиториям реализация продукции маркетинг; развитие отношений с клиентами и партнерами; социальная ответственность социальное инвестирование развитие связей с сообществом и улучшение качества жизни в местах присутствия компании; возможность улучшения...
24287. PR в финансовой сфере 72.5 KB
  ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ PR ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В БАНКАХ. СОЗДАНИЕ ИМИДЖА БАНКА. Благополучие банков перспективы роста базируются не только на эффективных технологиях и необходимых связях но в большей степени на репутации и имидже банка. Создание имиджа можно до определенной степени форсировать а складывание репутации никогда не может обогнать естественного хода развития самого банка его финансовой интеллектуальной и организационной мощи.
24290. Состояние и перспективы развития рынка PR-услуг в России 46.5 KB
  Российский рынок PRуслуг формировался весьма активно. Только с развитием демократии становлением рыночных отношений и появлением соответствующих потребностей в области экономики и политики сфера PRуслуг стала быстро развиваться. PRагентства существенно расширяют перечень оказываемых услуг предлагая разработку концепции общественно полезной значимости предприятия создание имиджа товаров соответствующий тренинг высшего руководства подготовку взаимодействия со СМИ исследование социальнопсихологич.
24291. Особенности и основные этапы развития журналистики в ХХ веке 54.5 KB
  С гласностью стали возникать политические партии из подполья вышли социалдемократические эсеровские газеты были созданы вновь газеты и журналы партий народных социалистов народной свободы 17 октября трудовиков промышленников кадетов и т. Это были новые типы изданий: газетыманифесты газетыпризывы дискуссионные листки. В стране действовала Конституция работал парламент права цензуры ограничивались законом Оппозиционные правительству партии имели право на издание легальных газет: большевистская фракция РСДРП в Госдуме издавала...
24292. СМК, их характеристика и роль в деятельности PR-структур 38 KB
  Современная система СМК делится на три вида информационных каналов: СМИ телекоммуникацию и информатику. К СМИ относятся: организационнотехнические комплексы позволяющие осуществлять скорую передачу массовое тиражирование больших объемов словесной образной и музыкальной информации. В структуру системы СМИ входят: 1 газеты журналы дайджесты еженедельники и др. Очень часто термины средства массовой коммуникации СМК и средства массовой информации СМИ употребляются как синонимы.