53484

Зарубіжний досвід соціального страхування

Реферат

Налоговое регулирование и страхование

Державне соціальне страхування є невідємною складовою соціальної системи будь-який економічно розвиненої країни. Будь-яке держава зацікавлена в тому, щоб у суспільстві не відбувалися соціальні потрясіння, а розвиток країни йшло стабільно і планомірно.

Украинкский

2014-11-23

84 KB

5 чел.

САМОСТІЙНА РОБОТА

з дисципліни «Соціальне страхування»

На тему:

«Зарубіжний досвід соціального страхування»


ЗМІСТ

ВСТУП

1.Огляд систем соціального страхування зарубіжних країн

2.Проблеми розвитку системи соціального страхування за кордоном та в Україні

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Державне соціальне страхування є невід'ємною складовою соціальної системи будь-який економічно розвиненої країни. Будь-яке держава зацікавлена в тому, щоб у суспільстві не відбувалися соціальні потрясіння, а розвиток країни йшло стабільно і планомірно. Тому система державного соціального страхування так важлива.  

Актуальність даної роботи полягає в тому, що соціальне страхування - найважливіший елемент життя суспільства. Розгляд досвіду зарубіжних країн у цій сфері має вказати на ті досягнення і ті помилки, які були допущені іноземними державами в організації системи державного соціального страхування. Адже вчитися на помилках інших - набагато більш доцільно й безболісно, ніж на своїх. Таким чином, вивчення досвіду інших країн у сфері державного соціального страхування має сприяти тому, щоб в Україні проводилася така політика в галузі соціального страхування, яка довела свою спроможність і суспільну корисність і відкидалися ті рішення, які можуть негативно позначитися на суспільному житті країни.

Метою даної роботи є вивчення досвіду зарубіжних країн у галузі державного соціального страхування. Для досягнення цієї мети ставляться такі завдання:

- Розглянути державне соціальне страхування з теоретичної точки зору, виявити його необхідність;  

- Розглянути історію розвитку державного соціального страхування за кордоном;

- Вивчити досвід соціального страхування в ряді зарубіжних держав.

Для написання даної роботи були використані праці таких авторів як Корнюшин, Бабич, Рибкін, а також ряд періодичних публікацій.

1. Огляд систем соціального страхування зарубіжних країн

Безробіття

Соціальне страхування є найважливішим елементом системи соціального захисту, практично її організаційною основою в більшості розвинутих країн світу. Соціальне страхування, як зазначалося раніше, є організаційно-фінансовою системою, чия діяльність спрямована на захист втрат від соціальних ризиків (тобто необхідності оплати певних послуг чи інших видатків, пов'язаних із втратою здоров'я, пране здатності або настанням безробіття) за рахунок спеціальних фондів, які формують ся шляхом сплати внесків працюючими, роботодавцями та державою.

Загальнонаціональна система соціального страхування в США виникла за ініціативою державної влади і, на відміну від більшо¬сті країн Європейського Союзу (ЄС), організовується і управля¬ється федеральним урядом та урядами штатів. Спектр особливос¬тей окремих національних систем доспи, широкий.

Щодо країн ЄС, то системи соціального страхування у них складались історично шляхом розвитку товариств взаємного страхування і лише згодом отримали законодавчий статус зага¬льнонаціональних систем.

Соціальне страхування країн ЄС спрямоване на забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії факторів соціального ризику.

1. За механізмами фінансування соціальних видатків можна визначити декілька варіантів:

1) північно-європейський варіант (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціальною страхування покривається до половини соціальних видатків: кагальна сума відрахувань до фондів встановлена в межах 15% ВВП. При ньо¬му може значно коливатись як співвідношення між страховими та бюджетними виплатами, так і загальна частка соціальних ви¬плат у ВВП. Так, у Данії та Швеції загальна частка соціальних видатків становить майже 40% ВВП. водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько поло¬вини —- у Швеції. В Ірландії ж ці показники становлять відповід¬но 20 та 33%;

2) континентальний варіант представлен у Німеччині, Бельгії та Нідерландах, де частка соціальних видатків у ВВП становить приблизно 30%, дві третини з них покриваються за рахунок сис¬тем соціального страхування.

Систему соціального страхування США навряд чи можна кла-сифікувати за аналогією ЄС, хоча можна зазначити, що пропорції видатків між бюджетним та страховим фінансуванням належать до другого типу, водночас частка соціальних видатків у ВВП значно нижча.

Загалом можна зауважити, що практично для всіх розглянутих країн існує тенденція (проте не дуже яскраво виявлена) до зрос¬тання частки систем соціального страхування у фінансуванні со¬ціальних видатків.

2. Відносно соціального спрямування, то можна відмітити, що метою соціального страхування є підтримання мінімального жит¬тєвого рівня населення.

Соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних «класичних» форм у континентальних країнах (Німеччина та Франція). Для цього типу можна виділити чотири основні види соціального страхування: пенсійне, медичне, на ви¬падок безробіття та від нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види: сімейне (Франція), на випадок піклування та догляду (Німеччина, Австрія).

Управління страховими системами (фондами) використову¬ється соціальними партнерами (працівниками та роботодавцями) через спеціальних представників на паритетних засадах. Тенден¬ція до паритетності спостерігається і при сплаті внесків соціаль¬ного страхування. У більшості країн основний тягар виплат внес¬ків припадає на роботодавців (наприклад, в Італії та Іспанії — приблизно 80 %). Винятком є Нідерланди, де працівники спла¬чують дві третини загальної суми внесків. Розмір внесків віднос¬но заробітної плати коливається від 15% в Ірландії до 45% у Франції, Греції та Нідерландах.

Система соціального страхування Нідерландів, на відміну від «класичних» зразків, характеризується постійними змінами і має значний адаптаційний потенціал. Вона є найбільш розвиненою в Європі за масштабами виплат і має багато спеціальних характе¬ристик. У Нідерландах соціальне страхування здійснюється за двома організаційно-фінансовими формами:

- системою державного або національного страхування;

- системою страхування найманих працівників.

Крім цього, виділяється система соціального страхування самозайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності). Зазначені види страхування засновані на єдиному розподільчому принципі, тобто функціонують на основі бюджету поточних ви¬плат, але мають різні цілі і, відповідно, різні механізми функціо¬нування (порядок збору внесків, призначення страхових виплат, система управління).

Державному (національному) страхуванню Нідерландів підлягає все населення країни. Фінансовими джерелами державного страхування є відрахування з доходів громадян. Збір страхових коштів здійснюється органами податкової адміністрації. Кошти перераховуються роботодавцями, з якими працівники укладають контракти. У випадку індивідуального підприємництва страхові внески перераховуються безпосередньо працівниками.

Державне страхування здійснюється при настанні старості (пенсійне забезпечення), втрати годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі випадки захворювання (госпіталізації у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник). Законодавчою основою цієї системи є такі Закони:

«Загальний закон про пенсії у старості». На його фінансу¬вання відраховується 17,9% оподаткованого доходу. Цей закон гарантує одержання пенсії тільки у розмірі мінімальної заробіт¬ної плати. Пенсії призначаються і виплачуються всім громадянам після 65 років незалежно від розміру доходу, який вони отриму¬вали до виходу на пенсію. Одинокий пенсіонер отримує 70 % мі¬німальної заробітної плати, сімейні пенсіонери -100 %.

«Загальний закон про пенсії у разі втрати годувальника (ANW)», на фінансування якого направляється 1,25% відраху¬вань з доходу. За цим Законом відповідні компенсації виплачу¬ються членам сім'ї старше 50 років і в більш молодому віці у ви¬падку, якщо на утриманні знаходяться неповнолітні діти або інші непрацездатні члени сім'ї.

«Загальний закон про спеціальні медичні витрати (AWBZ.)» передбачає страховий тариф 10,25% доходу. За раху¬нок цих коштів фінансується лікування хворих у спеціальних лі¬кувальних закладах.

У структурі державного страхування існує специфічний сек¬тор— допомога на виховання дітей (надається у диференційова¬ному розмірі залежно від віку дитини без врахування розміру до¬ходу). За технологією його навряд чи можна вважати страхуванням, оскільки виплати здійснюються за рахунок загальних по¬даткових надходжень. Водночас організаційно ця допомога здій¬снюється агентами соціального страхування.

Особливістю державного страхування є те, що допомога може надаватися як у грошовій, так і в натуральній формі. До остан¬ньої належить отримання путівок у санаторії, проживання в бу¬динках для інвалідів, забезпечення працюючих інвалідів за зором собакою-поводирем.

Система соціального страхування найманих працівників охо¬плює осіб, що працюють за трудовим договором. Державні служ¬бовці страхуються окремо. В обов'язковому порядку наймані працівники підлягають страхуванню на випадок захворювання. безробіття та інвалідності.  Головним джерелом фінансування цієї системи с страхові внески роботодавців — 19 % заробітної плати; працюючі сплачують 7% фонду оплати праці. Правове регулю¬вання функціонування цієї системи здійснюється у відповідності до таких законів.

«Загальний закон про пенсії з інвалідності» передбачає на¬дання права на отримання пенсії у всіх випадках інвалідності, не¬залежно від причини її настання.

Фінансове забезпечення цього виду страхування здійснюється за рахунок внесків роботодавців, які розподіляються на дві час¬тини:

1) базову— 6,1 % заробітної плати, що встановлюється для всіх роботодавців,

2) диференційовану, яка встановлюється залежно від профе¬сійного ризику та розміру підприємства. Межі розміру зазначе¬ного внеску коливаються від 0,98% для малих підприємств з не¬значним ризиком до 6,36 % для великих компаній.

Схеми соціального медичного страхування передбачають його обов'язковість за умови середніх показників доходу (вони вста-новлюються у диференційованих розмірах для найманих праців¬ників, самозайнятих осіб та пенсіонерів). Коли дохід працюючого нижче за встановлений рівень, то йому надається безоплатне ме¬дичне обслуговування. Якщо дохід перевищує встановлений рі¬вень, працюючий за контрактом має страхуватися у приватних компаніях, які забезпечують медичне страхування.

Страхові внески на випадок захворювання становлять 6,25% для роботодавця та 1,7% для працівника. Роботодавець зо¬бов'язаний при захворюванні виплачувати робітникові мінімум 70% його заробітної плати протягом року або більш тривалого строку, якщо останнє обумовлено колективним договором. У разі декретної відпустки страхова допомога виплачується у розмірі 100% заробітку протягом 16 тижнів.

Страхування від безробіття здійснюється відповідно до зако¬ну про страхування від безробіття. До загального фонду страху¬вання від безробіття перераховується 3,65% заробітку роботодавцем та 5,25% працівником. Крім цього, роботодавець перераховує 1,5% внесків до іншої агенції Redundancy Payment Fund (RРF). За рахунок цього виду страхування спла¬чуються три види допомоги:

— короткотермінова — для осіб, то не мають належною стра¬хового стажу;

— компенсація заробітку — 70% заробітної плати на термін, який визначається залежно від загального страхового стажу;

— аналог соціальної допомоги, що виплачується протягом двох років після закінчення терміну виплати компенсації заробітку.

Для всіх видів соціального страхування існують обмеження розміру доходу, з якого сплачуються внески та встановлено міні¬мальний розмір компенсації — 70% мінімальної оплати праці.

Агентами, що забезпечують здійснення соціального страху¬вання для національної системи є Банк соціального страхування, для системи найманих працівників - Агентство соціального за¬хисту; медичне страхування в обох системах забезпечують фонди страхування здоров'я.

Аналіз системи соціального страхування пропонується здійс¬нити на прикладі США, чий досвід має велике значення для України. Законодавчою основою програми соціального страху¬вання США став Закон про соціальне забезпечення, який був прийнятий Конгресом у 1935 році. Виходячи з його вимог, були сформовані базові програми соціального страхування: програми «Оld Age (підтримка людей похилого віку)», «Survivors (Соціа¬льний захист у зв'язку із втратою годувальника)» та «Страхуван¬ня на випадок інвалідності (непрацездатності)» (загальна назва трьох програм— OASDI), яку ще часто називають «програмою соціального забезпечення». У межах цієї програми здійснюється соціальне страхування за програмою Medicare (медичне), що є системою страхування здоров'я для осіб пенсійною віку.

Таким чином, головною особливістю загальнонаціональної системи соціального страхування в США є її спрямованість на соціальну підтримку пенсіонерів.

Окремою системою, яка не має загальнонаціонального харак¬теру і функціонує на рівні штату, є соціальне страхування з безробіття. Фінансовою основою програм соціального страхування є вне¬ски як працівників, так і роботодавців. Страхові тарифи встанов¬люються диференційовано за прогресивною шкалою в рівних розмірах для працівника і роботодавця (наприклад, ставки від 1% з перших трьох тис. дол. США річної заробітної плати до 6% на основну зарплату). Крім цього, збір розміром 1,45% накладається на весь обсяг зарплати без верхнього обмеження. Ця части¬на коштів спрямовується для фінансування вже згадуваної про¬грами Medicare. Тобто зазначену програму також можна вважати окремим видом соціального страхування, хоча він і не має повно¬го організаційно-фінансового забезпечення.

Програмами соціального страхування охоплюється 90% пра¬цюючого населення США, враховуючи і осіб, які отримують до¬ход за рахунок ведення приватного бізнесу. Допомогу соціально¬го страхування отримує більше, ніж 15%, населення; видатки на ці погреби становлять 23% всіх федеральних витрат, а внески за програмою соціального забезпечення становлять 27% федераль¬них доходів. Окрім програми соціального забезпечення, існують й інші пенсійні програми, зокрема для державних службовців — працівників федеральних установ, працівників залізничного тран¬спорту та ветеранів.

Організаційно-фінансовою основою програми соціального за-безпечення OASDI є два трастових фонди — «Страхування лю¬дей похилого віку та у зв'язку з втратою годувальника» і «Стра¬хування на випадок інвалідності (непрацездатності)».

Програмою керує Управління з соціального забезпечен¬ня — незалежна федеральна агенція, очолювана комісаром та йо¬го заступником. Контрольні та консультативні функції виконує незалежна наглядова рада, що складається з семи членів. Діяль¬ність ради має забезпечувати політичну підтримку соціального забезпечення і відображає посилення політичної ваги пенсіоне¬рів впливової частини електорату, яка успішно лобіює свої ін¬тереси через численні громадські організації, найвпливовішою з яких є Ліга пенсіонерів.

Страхування на випадок безробіття є ще одним видом соціа¬льного страхування. Воно охоплює 90% всіх працюючих осіб і має на меті виплату працівникам допомоги в період вимушеного безробіття.

На відміну від національної програми соціального забезпе¬чення, страхування від безробіття фінансується і здійснюється на рівні окремих штатів. Федеральний уряд здійснює загальний кон¬троль і забезпечує пільги зі сплати федеральних податків. Внески сплачуються роботодавцями в розмірі, що визначаються конкре¬тною економічною ситуацією та фінансовими можливостями. Через це умови соціального страхування: тарифи, розміри допомоги і тривалість права на її отримання — суттєво підмінні в різ¬них штатах. Як і в Україні, умовою надання допомоги з безробіття є принципова згода отримувача влаштуватися за направленням на прийнятну роботу. Всі штати повинні мати розроблені й фун¬кціонуючі програми забезпечення роботою, а також консульта¬ційні центри із працевлаштування. Щомісяця допомогу з безро¬біття загальною річною вартістю більше 25 млрд дол. в середньому отримують майже 3 млн осіб.

У період економічного спаду федеральні органи законодавчої та виконавчої влади подовжують тривалість отримання допомоги з безробіття і виділяють додаткові кошти на ці потреби. На рівні штатів допомогу у страхуванні від втрати доходу також забезпе¬чують компенсаційні програми для працівників, які, крім компе¬нсації за втрату роботи, забезпечують також і оплату медичного обслуговування.

Найбільш вагомим економічним елементом системи соціального страхування є пенсійне. Істотне підвищення протягом останніх 50 років рівня державного пенсійного забезпечення в розвинутих країнах призвело до того, що фінансове навантажен¬ня, пов'язане з утриманням літнього покоління, зросло. На кінець 90-х років XX ст. витрати на виплату державних пенсій у більшо¬сті країн ЄС перевищили 15% ВВП. Питання різко загострюються у зв'язку зі змінами в демографічній ситуації, що пов'язані з підвищенням частки населення похилого віку.

Постає суттєва проблема реформування всієї системи пенсій¬ного забезпечення. Пошук шляхів та напрямів змій визнаначається як основними глобальними засадами пенсійного страхування, так і його особливостями в кожній країні. З огляду на це на даний час у світі можна назвати два основних типи державних пенсійних систем: розподільчі та накопичувальні.

Розподільчі — це системи, бюджет яких формується на осно¬ві поточних надходжень та виплат:

• диференційована з високим коефіцієнтом заміщення доходу (55—65 %) — країни ЄС, за винятком Нідерландів;

• обмежено диференційована з низьким заміщенням (25 - 30 %) — США;

• не диференційована — Нідерланди (незалежно від доходу пенсії надаються в однакових розмірах на рівні прожиткового мі¬німуму для одинака та подружжя).

Накопичувальні — це такі системи, в яких кошти зосереджу¬ються на персональних рахунках, і їхня сума зростає внаслідок інвес¬тування. Як загальнонаціональні, такі системи існують у Південно-, Східній Азії та Латинській Америці. На відміну від розподільчих на¬копичувальні системи досить вразливі стосовно фінансових ризиків як системних, гак і неналежного фінансового управління, а також і можливих зловживань.  Проте загальнонаціональні накопичувальні пенсійні системи неодноразово створювались саме в країнах Латин¬ської Америки, де загальноекономічна та фінансова ситуації не відзначалась стабільністю, а державний борг досягав значних розмірів. Такі системи, що були створені в 70-х рр. XX ст., досить швидко припинили своє існування і були реформовані в розподільчі.

Водночас у 80—90-х рр. XX ст. почався новий етап створення накопичувальних систем пенсійною забезпечення, пов'язаний з позитивними попередніми результатами пенсійної реформи в Чилі, де створене не державну, а загальнонаціональну приватну пенсійну систему.

Довгий час саме державні накопичувальні системи існують лише в Сінгапурі та Малайзії. Багатьма фахівцями вони розглядаються як місцевий феномен, чий досвід навряд чи може бути поширений у світі, тому що ця система заходів спрямована не стільки на забезпечення соціального захисту, скільки на підви¬щення національної норми заощаджень.

Найбільш унебезпечені щодо дії всіх факторів ризику розпо¬дільчі системи з низьким коефіцієнтом заміщення, які доповнюються значним накопичувальним сектором — недержавними пе¬нсійними фондами, участь у яких дає змогу абсолютній більшості населення підтримувати в пенсійному віці належний життєвий рівень. В умовах демографічної кризи такі системи виявляють стійкість та для елімінування впливу демографічних змін на розподільчу систему передбачають здебільшого формування нако¬пичувального Стратегічного резерву. Водночас для систем з ви¬соким коефіцієнтом заміщення збереження платоспроможності вимагає зниження цього коефіцієнта і доповнення розподільчої системи накопичувальним сектором.

 

2.Проблеми розвитку системи соціального страхування за кордоном та в Україні

Важливим складовим елементом системи соціального захисту населення є соціальне страхування. Соціальне страхування – гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах страхової медицини, з виходом на пенсію тощо.

Обов’язкова форма соціального страхування за ознакою розповсюдження (застосування) є переважною. Вона запроваджується державою з метою забезпечення соціальних гарантій та соціальних інтересів всіх суб’єктів суспільства. Об’єктивність, значимість та повсякденність соціальних ризиків ставить перед державою завдання: організувати та законодавчо закріпити обов’язкову участь певних суб’єктів у системі соціального страхування.

В Україні обов’язкова форма соціального страхування є державною. На сучасному етапі розвитку більшість країн світу шукають оптимальні шляхи полішення соціального захисту населення. Одним із перспективних вважається розвиток обов’язкового недержавного соціального страхування, який передбачає масове залучсння недержавних установ у цю сферу. Добровільне страхування на відміну від обов’язкового здійснюється за волевиявленням особи, тобто, основним критерієм їх розмежування є залежність виникнення страхування від волі .

Cтановленню обов’язкової форми соціального страхування передувала добровільна.

Зараз в Україні діють чотири фонди соціального страхування. Своєчасно та в повному обсязі забезпечуються соціальні виплати потерпілим на виробництві, особливу увагу звертають на дотримання вcix вимог щодо охорони праці на підприємстві, що, в свою чергу, призводить до зменшення рівня травматизму на виробництві, виплачується мінімальна допомога на випадок безробіття, допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності відповідно до втраченої заробіної плати. Мінімальна заробітна плата відповідає прожитковому мінімуму для працездатної особи.

Але значна соціальна диференціація населення i великий розрив у рівнях доходів різних регіонах вимагають концентрація фінансових pecypciв для розв’язання нагальних проблем: захисту найменш забезпечених верств населення, чіткої адресної допомоги. Бюджетні допомоги повинні стимулювати трудову активність, прагнення до здобуття нових професій, підвищення piвня життя. За даними Міжнародної організації праці, мінімальна заробітня плата у більшості країн світу становить 40-60 % середньої заробітньої плати i в декілька paзів перевищує прожитковий мінімум.

Для того, щоб прожитковий мінімум i соціальні гарантії стали реальним соціальним критерієм забезпечення мінімальних фізіологічних потреб громадян, необхідно запровадити нову методику його розрахунку відповідно до європейських норм і нормативів.

Також актуальним питанням є надання можливості застрахованим особам отримувати інформацію, які страхові внески та в які фонди сплачують за них роботодавці. Оскільки кожен із діючих фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування самостійно ведуть реєстри страхувальників, і лише Пенсійний фонд України запровадив реєстр застрахованих осіб і персоніфікований облік, необхідний для призначення матеріального забезпечення.

Недостатність фінансування за умов гострого дефіциту бюджетних коштів системи соціального забезпечення, загострення демографічної ситуації у державі зумовлюють реформування національної системи охорони здоров’я та системи пенсійного забезпечення, а саме перехід від виключно бюджетного забезпечення до нової бюджетно-страхової моделі, що фінансується за рахунок цільових страхових внесків працівників, підприємств, а також за рахунок бюджетних коштів.

Так, довгий час тривають дискусії щодо запровадження в Україні загальнообов’язкового державного медичного страхування. Вважаємо, що більшість проблем організаційно-правового характеру вказаного виду соціального страхування пов’язана з визначенням об’екту страхування, його відокремлення або можливістю поєднання з об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності. Слід також зазначити, що фахівці Міністерства праці розробили кілька важливих законопроектів – щодо введення єдиного соціального внеску, накопичення пенсійної системи і медичного загальнообов’язкового страхування і вже деякі є схвалені.

Тому соціальне страхування потребує подальшого вдосконалення для забезпечення прозорості та публічності діяльності фондів, уніфікація бази нарахування страхових внесків, створення єдиної процедури їх сплати, обліку і системи контролю за фінансовими потоками, запровадження медичного страхування.

Для нарахування страхових внесків можна запровадити єдиний соціальний внесок в Україні. Загалом це нововедення сприятиме: створенню системи державного соціального страхування, в якій залишиться чотири фонди, буде складено Державний реєстр соціального страхування ( які складатиметься з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб). Кожний з фондів матиме доступ до єдиної бази даних відповідно до визначених для нього прав доступу; дії єдиного порядку планування дохідної частини бюджетів фондів, тоді як нині фонди соціального страхування здійснюють планування автономно; дії єдиного порядку контролю та стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків ( на сьогодні система контролю та порядок стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків не дозволяє фондам, крім  Пенсійного, виконувати ці функції ефективно). Загалом, реалізація законопроекту про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування дозволить : забезпечити додаткові надходження страхових коштів завдяки розширення бази нарахування єдиного соціального внеску, виведення заробітної плати з тіньового сектора та розширення кола платників за рахунок дієвішого контролю; раціональніше використовувати кошти соціального страхування шляхом уникнення дублювання страховими фондами окремих функцій пов’язаних із формування страхових коштів, що спрямовуються на утримання адміністративного апарату, який відповідає за збір, облік і контроль сплати страхових внесків, зокрема відмовитися від взаєморозрахунків між фондами соціального страхування; гарантувати повну прозорість фінансових потоків для суб’єктів системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; забезпечити ефективніший облік внесків за рахунок їх персоніфікації за всіма видами соціально страхування; надати можливість застрахованим особам у будь-який час отримувати інформацію про те, які страхові внески та в як фонди робить за них роботодавець; запровадити загальнообов’язкове медичне страхування в системі єдиного соціального внеску без підвищення страхових тарифів та збільшення навантаження на фонд оплати праці. Впровадження обов’язкового медичного страхування (ОМС): створення окремого фонду МС, де б акумулювалися внески застрахованих осіб тощо. У свою чергу фонди, звільнившись від великої частини адміністративних обов’язків, більше уваги приділятимуть застрахованим особам .

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Закон України про державне соціальне страхування

2.Максимчук Є.О. Підвищення ефективності функціонування соціального страхування шляхом введення єдиного соціального внеску//Наукові праці НДФІ. – 2009. – №14(45). – С102-110

3.Режим доступу: http://studopedia.com.ua/1_8748_oglyad-sistem-sotsialnogo-strahuvannya-zarubizhnih-krain.html  

4.Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=20236


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

72861. Нормирование и контроль загрязнения почв. Эрозия почв и методы борьбы с ней 60 KB
  Поверхностные слои почв легко загрязняются. Эрозия почв от лат. Eros разъедание разрушение и снос верхних наиболее плодородных горизонтов и подстилающих пород ветром ветровая эрозия или потоками воды водная эрозия. Ветровая эрозия дефляция почв.
72862. Педосфера как часть биосферы. Химический и органический состав почвы. Гумус. Почвообразование 61 KB
  Химический и органический состав почвы. Твердая фаза почвы состоит из разнообразных химических веществ которые подразделяются на три группы: минеральные органические и органоминеральные. В состав почвы входят почти все известные химические элементы.
72863. Литосфера как часть биосферы и внутреннее строение Земли. Вещественный состав земной коры. Ландшафты, их виды и разрушение. Антропогенное воздействие на литосферу 67 KB
  Магматические горные породы. Магматические горные породы как и слагающие их минералы формируются из магматического расплава при застывании магмы в недрах интрузивные и на поверхности эффузивные Земли.
72864. Гидросфера как часть биосферы. Физические и химические свойства воды. Подземные воды. Почвенные воды. Атмосферная влага. Антропогенное воздействие на гидросферу 65.5 KB
  Гидросфера представляет собой всю водную оболочку Земли. Она включает в себя океаны, моря, реки, озера и даже влажность воздуха. Девяносто семь процентов воды земли находятся в океанах. Оставшииеся три процента — пресная вода; три четверти пресной воды пребывает в твердом состоянии в форме льда.
72865. Стратификация атмосферы. Инверсия. Ветры. Облака. Трансконтинентальный перенос примесей загрязняющих веществ 60 KB
  Инверсия атмосферная смещение охлажденных слоев воздуха вниз и скопление их под слоями теплого воздуха что ведет к снижению рассеивания загрязняющих веществ и увеличению их концентрации в приземной части атмосферы.
72866. Атмосфера как часть биосферы. Структура атмосферы. Газовый состав. Изменение давления и температуры над поверхностью Земли 62 KB
  Атмосфера это внешняя газовая оболочка Земли которая начинается у ее поверхности и простирается в космическое пространство приблизительно на 3000 км. От поверхности Земли вверх эти слои: Тропосфера Стратосфера Мезосфера Термосфера Экзосфера.
72868. Понятие биосферы. Состав, строение и границы биосферы 67 KB
  Биосфера включает в себя: живое вещество образованное совокупностью организмов флора фауна микроорганизмы; биогенное вещество которое создается в процессе жизнедеятельности организмов газы атмосферы каменный уголь нефть торф известняки и др.; косное вещество которое формируется без участия живых...
72869. Антропогенные экосистемы: агроэкосистемы и урбосистемы 60 KB
  Урбосистемы (урбанистические системы) - искусственные экосистемы, возникающие в результате развития городов. Представляют собой сосредоточение населения, жилых зданий, промышленных, бытовых, культурных объектов. Существование урбосистем поддерживается за счет агроэкосистем, энергии горючих ископаемых и атомной промышленности.