53541

Управлінські рішення

Реферат

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Управлінське рішення — це вибір альтернативи, речове відбиття управління, певною мірою його підсумок. Воно є результатом обдумувань, дій та намірів, висновків, міркувань, обговорень, постанов спрямованих на реалізацію цілей управління.

Украинкский

2014-04-01

25.34 KB

1 чел.

Тема Управлінські рішення

  1.  Зміст та види управлінських рішень
  2.  Процес прийняття управлінських рішень
  3.  Методи управління

1. Зміст та види управлінських рішень

Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя - і тисячі. Деякі з них прості, інші більш складні і вимагають ретельного обдумування. Для менеджера прийняття рішення - це постійна, досить відповідальна робота. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення. Навіть одним із показників діяльності менеджера є його здатність приймати правильні рішення.

У зв'язку із зовнішніми та внутрішніми обставинами виникає потреба у прийнятті рішення. Рішення - це відповідна реакція на внутрішні та зовнішні впливи, які спрямовані на розв'язання проблем і максимальне наближення до заданої мети. Реалізація цілей будь-якої організації забезпечується шляхом прийняття і виконання численних рішень. Своєчасно прийняте науково обгрунтоване рішення стимулює виробництво. Рішення, яке прийняте своєчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу чи окремих виконавців

Управлінське рішення — це вибір альтернативи, речове відбиття управління, певною мірою його підсумок. Воно є результатом обдумувань, дій та намірів, висновків, міркувань, обговорень, постанов спрямованих на реалізацію цілей управління.

Управлінське рішення — це основна форма управлінської діяльності, яка відбиває зміст праці керівника. Це результат діяльності суб’єкта управління, спрямованої на досягнення цілей, поставлених перед керованою системою.

Управлінське рішення — це сукупний результат творчого процесу та дій колективу для вирішення конкретної ситуації, що виникла в процесі функціонування підприємства.

Кінцевим продуктом управлінської діяльності, її основою є рішення керівника, тобто вибір ним найкращого варіанту дій із багатьох можливих.

Прийняття рішень вимагає вибору першочергових завдань і справ. Прийняти рішення - значить встановити пріоритетність.

Деякі із основних проблем керівників полягають у тому, що вони:

  1.  часто хочуть відзразу виконати дуже великий обсяг роботи;
  2.  розпилюють свої сили на окремі, часто несуттєві, але які

здаються необхідними, справи.

Основні види управлінських рішень:

  1.  За способом прийняття рішення поділяють:
  2.  одноосібні: накази, розпорядження, вказівки керівника;
  3.  колегіальні: приймають внаслідок обговорення проблеми виборчими органами або виробничими нарадами;
  4.  колективні: приймають при обговоренні колективом підприємства або структурним підрозділом.
  5.  За масштабами впливу:
  6.  загальні: стосуються кількох напрямків діяльності підприємства або структурного підрозділу;
  7.  часткові: спрямовані на локальні питання діяльності підприємства.
  8.  За строком спливу:
  9.  довгострокові: спрямовані на вирішення стратегічних завдань, які потребують для своєї реалізації тривалого часу;
  10.  короткострокові: орієнтовані на тактичні оперативні цілі.
  11.  За способом реалізації:
  12.  аналогові: приймають у практиці управління підприємством, де є стереотипи, повторювані проблеми, рішення щодо яких приймають автоматично, згідно з колись установленою процедурою;
  13.  евристичні: приймають щодо складних, маловивчених проблем, пов’язаних з ризиком для підприємства. Підставою для прийняття таких рішень є логіка, точний розрахунок, накопичений досвід, інтуїція.
  14.  За рівнем ієрархії:

І на вищому рівні управління — рішення президента компанії, голови ради директорів і т.д.;

І на середньому рівні управління — рішення директора підприємства, керівника структурного підрозділу;

  1.  на нижчому рівні управління — рішення керівників окремих відділів, груп.
  2.  За характером розв’язуваних задач:
  3.  організаційно запрограмовані: це певний відомий перелік кроків, тут мало альтернативи;

і організаційно незапрограмовані: викликані новими або невідомими факторами та ситуаціями. Це рішення з реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації;

1 компромісні: повинні врівноважувати протиріччя, що виникають.

  1.  За способом обґрунтування:

І інтуїтивні: базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору;

  1.  базуються на судженнях: вибір зумовлений знаннями, досвідом, стажем, кваліфікацією. Ці рішення безпосередньо приймає менеджер, тому вони формуються швидко і без значних витрат;

1 раціональні: обгрунтовані об’єктивними аналітичними процесами.

В Процес прийняття раціонального рішення:

  1.  Підготовка рішення:
  2.  Визначення проблеми - точно визначити і сформулювати проблему досить важко, оскільки всі частини підприємства взаємопов’язані і взаємозалежні;
  3.  Формулювання мети рішення — спочатку мета має досить загальне визначення, а потім уточнюється;
  4.  Введення обмежень і критеріїв — вони необхідні для конкретизації мети;
  5.  Уточнення мети рішення — після введення критеріїв і обмежень мета стає чіткою, зрозумілою і конкретною;
  6.  Збирання і аналіз інформації — інформація має бути достовірною, вчасною, оптимальною, систематизованою;
  7.  Розробка альтернатив — з врахуванням критеріїв, обмежень і наявної інформації розробляють різні варіанти рішення.

І 2. Прийняття рішення:

  1.  1 Порівняння і аналіз альтернатив — вибирають найкращий варіант, затверджують документально і оформляють рішення; 2.2 Вибір кращої альтернативи — найкращим вважається той варіант, який забезпечує досягнення поставленої мети з максимальною відповідністю критеріям і обмеженням;

2.3 Затвердження та документальне оформлення рішення - при цьому необхідно використовувати чіткі і зрозумілі формулювання, які не припускають різних тлумачень.

  1.  Реалізація рішення:
  2.  Організаційний план реалізації рішення — формулювання чіткої послідовності дій для реалізації рішення;
  3.  Добір виконавців - необхідні дії закріплюються за конкретними виконавцями з врахуванням посадових обов’язків, досвіду праці, кваліфікації;
  4.  Координація дій виконавців - керівник має бути впевнений, що виконавці розуміють рішення, зміст і порядок виконання дій, необхідних для його реалізації;
  5.  Контроль за виконанням рішення — використовують поточний і заключний види контролю.

Управлінські рішення мають відповідати певним вимогам:

І) вчасність — означає, що рішення має бути прийняте саме в той момент, коли потрібний керуючий вплив на об’єкт керування. Невчасно прийняте рішення малоефективне.

2) обґрунтованість — передбачає аналіз достовірної інформації про стан об’єкта зовнішнього середовища. Рішення потрібно приймати з врахуванням аналізу можливих альтернатив, використання методів оптимізації управлінських рішень, методологічних підходів до розв’язання проблеми.

3) реальність — забезпечується наявністю можливостей для їх реалізації. Приймаючи рішення необхідно враховувати, чи має підприємство потрібні для його реалізації ресурси, чи підготовлений колектив для виконання.

  1.  адресність — передбачає спрямованість рішень на конкретний ; об’єкт управління, тобто завдання з реалізації рішення покладається на конкретних виконавців.
  2.  ефективність - потребує реалізації рішень з мінімальними витратами. Необхідний глибокий аналіз всіх можливих варіантів рішення і вибір найефективнішого.
  3.  правомірність — передбачає відповідність між компетенцією менеджера і рівнем прийнятого рішення.
  4.  законність — полягає у відповідності рішення чинному

законодавству, нормативним актам уряду і т.д.

Фактори впливу на процес прийняття управлінських рішень:

  1.  особисті якості менеджера: освіта, знання, вік, досвід, характер;
  2.  середовище прийняття рішення:
  3.  визначеність (керівник точно знає результат кожного з альтернативних варіантів);
  4.  невизначеність (неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів);
  5.  ризик (менеджеру відома ймовірність кожної альтернативи);
  6.  інформаційні обмеження: зумовлені ступенем повноти інформації, її достовірності і чіткості;
  7.  поведінкові обмеження: на прийняття рішення мають вплив міжособистісні стосунки, які склалися на підприємстві.

З.Методи управління

Менеджмент використовує різноманітні способи, підходи та прийоми, які дають можливість: упорядкувати, націлити (спрямувати) та ефективно організувати виконання притаманних йому функцій, процедур і операцій, необхідних для здійснення управлінського впливу. В сукупності способи здійснення управлінської діяльності, які застосовуються для визначення та досягнення її мети, виступають як методи менеджменту.

У загальноприйнятому розумінні методи — це способи (прийоми) цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт для досягнення поставленої мети. Усі методи управління використовуються в практичній діяльності керівником не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система взаємопов'язаних та взаємодіючих конкретних методів.

У методах менеджменту виражається сутність його принципів у конкретній формі, адаптованій до реалій господарської діяльності. З їхньою допомогою менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність в організації та єдність інтересів усього персоналу. Мета і методи взаємопов'язані між собою. Кожній меті відповідають певні методи її досягнення. Тому менеджеру важливо слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

Економічні методи управління — це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємництва. Важелі економічного механізму відповідають соціально-економічній природі підприємства і є одним із факторів розвитку виробництва та обміну на ринковій основі.

До них належать:

  1.  комерційні й розрахунок;
  2.  економічне планування;
  3.  політика ціноутворення;
  4.  фінансова політика.

Адміністративні методи управління ґрунтуються на властивих системі управління відносинах влади і підпорядкування. Характерними особливостями її є прямий вплив на керований об’єкт, обов’язків характер виконання вказівок, розпоряджень, наказів керівників для підлеглих, суворо визначена відповідальність за виконання вказівок і розпоряджень.

Організаційний вплив на об’єкт управління здійснюється у формі регламентування, нормування, інструктування та інформування. Він є засобом впливу через документи тривалої дії.

Організаційне регламентування полягає в установленні основоположних правил, що регулюють створення і діяльність підприємств, підрозділів і посадових осіб. Організаційне регламентування визначається такими документами як статути і положення. На підприємствах розробляють положення про відділи і служби, а також посадові інструкції для всіх службових осіб.

Організаційне нормування як вид впливу передбачає розробку і використанні організаційних нормативів для стабільного і стійкого управління. До них відносять:

  1.  технічні нормативи — періодичність технічних обслуговувань міжремонтних строків роботи обладнання, норми міжремонтних пробігів автотранспорту підприємства та ін.;
  2.  технологічні — витрати сировини, енергії, тощо;
  3.  організаційно-економічні — правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, розміри амортизації, нормативи власних оборотних коштів, норми витрат засобів на технічне обслуговування, поточний ремонт обладнання та ін.

Організаційно-методичне інструктування здійснюється розробкою і практичним використанням інструктивних матеріалів, що визначають порядок і методи виконання управлінських робіт. Актами організаційно- методичного інструктування є інструкції і правила. Вони визначають порядок виконання будь-яких робіт, використання технічних засобів.

Розпорядчий вплив на підприємстві реалізується у формі наказів, розпоряджень, вказівок. Накази можуть видаватися керівником як в письмовій так і в усній формі.

Наказ — це розпорядчий документ, виданий керівником підприємства, яке самостійним господарюючим суб’єктом, з метою вирішення основних і оперативних завдань, поставлених перед ними.

Розпорядження — це правовий акт виданий керівником структурного підрозділу для вирішення оперативних питань.

Соціальні методи управління являють собою сукупність конкретних заходів впливу на процеси формування трудових колективів, їхній розвиток, структуру зв’язків, інтересів, стимулів, мотивів поведінки.

До методів соціального управління належать:

  1.  Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу в конкретному трудовому колективі.
  2.  Соціальне нормування як метод управління полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою, звичайно, розуміють певний, визнаний обов'язковим, порядок, правило.
  3.  Соціальне регулювання - це заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі та удосконалення соціальних відносин між працівниками.
  4.  Соціальне планування як метод соціального управління реалізується складанням плану соціального розвитку організації (підприємства).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75306. Средневековое цеховое ремесло и его характер 39 KB
  Средневековое цеховое ремесло и его характер. Характерной особенностью средневекового ремесла в Европе была его цеховая организация объединение ремесленников определённой профессии в пределах данного города в особые союзы цехи. Цехи появились почти одновременно с возникновением городов. хотя окончательное оформление цехов получение специальных хартий от королей запись цеховых уставов и т.
75307. Производительные силы Западной Европы в V-XV веков 43.5 KB
  Производительные силы средневекового общества это люди с присущими им особенностями сознания трудовыми навыками природная среда их обитания и созданные ими в процессе жизнедеятельности орудия технологии и формы организации труда. Его характеризовали ручные орудия и низкая производительность труда отсутствие скольконибудь значительных материальных ресурсов простое нерасширенное воспроизводство. Даже крупные владения феодалов чаще всего представляли собой конгломерат более или менее значительных усадеб деревень или их групп...
75308. Культура Западной Европы в V-XI веках 43 KB
  Культура Западной Европы в VXI вв. Искусство Западной Европы в средние века. Книга представляет собой очерки истории искусства стран Западной Европы в средние века. Сюда были приглашены наиболее образованные люди тогдашней Европы.
75309. Международные связи в Западной Европе в XI-XV веков 40.5 KB
  Однако международные отношения этого периода не приняли еще достаточно регулярного характера: не было постоянных послов и дипломатических представительств не сложилось еще и международное право; само это понятие в целом едва ли применимо к этому времени развивались лишь отдельные его элементы и прежде всего право войны и морское право например Барселонское морское право оформившееся в XII в. Однако неожиданно монголотатары основательно истощенные к этому времени героическим сопротивлением Руси повернули в степи Причерноморья и...
75310. Возникновение, сущность и эволюция средневекового государства 34.5 KB
  Возникновение сущность и эволюция средневекового государства. Процесс образования централизованного феодального государства в России имел в своей основе те же общие закономерности исторического развития что и процесс образования централизованных феодальных государств в странах Западной Европы. Формы феодального государства были различными но классовая его сущность оставалась одна и та же. Характеризуя основные черты государства в средние века В.
75311. Происхождение термина «средние века» 28 KB
  Происхождение термина средние века. Термин средние века перевод с латинского выражения medium evum средний век 1 был впервые введен итальянскими гуманистами. С позиций высоких достижений культуры Возрождения средние века им виделись как период одичания и варваризации античного мира как время испорченной кухонной латыни. Келлер ввел термин средние века в общую периодизацию всемирной истории разделив ее на античность средневековье и новое время.
75313. Отечественная историография о феодализме 39.5 KB
  Гуревича многих других исследователей продвинулось вперед выяснение отдельных явлений и событий истории средневекового мира прогрессировало теоретическое осмысление проблематики феодализма. Конрад хотя он сам как и другие востоковеды сталкивался с трудноразрешимыми проблемами при рассмотрении феодализма во всемирноисторическом масштабе. Но подобное понимание феодализма оказывается крайне обедненным сводимым к малосодержательной социологической абстракции....
75314. Периодизация истории средних веков и феодализма в отечественной и зарубежной историографии 34.5 KB
  Западной Римской империи. Встреча двух миров античного грекоримского и варварского германского кельтского славянского стала началом глубокого переворота который открыл новый средневековый период в истории Западной Европы. В практике преподавания пока принято считать условным концом средневековья первую буржуазную революцию общеевропейского значения английскую революцию 1640-1660х годов положившую начало господству капитализма в Западной Европе и совпавшую с окончанием первой общеевропейской Тридцатилетней войны 16181648 гг....