53574

Театральне та літературне життя Харкова початку ХХ століття

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Учитель з художньої культури Доброго дня З великим задоволенням пропоную вам розпочати урок під час якого ми познайомимося з надзвичайно цікавою інформацією яка допоможе не тільки краще зрозуміти культурномистецьке життя Харкова на початку ХХ століття а також дасть можливість усвідомити культурні зв’язки між митцями. Заснування стаціонарного театру мало велике значення для розвитку культурномистецького життя.Старицький повість Оборона Буші драматичні твори За двома зайцями та Циганка Аза пісня що стала народною Ніч яка...

Украинкский

2014-02-28

474.5 KB

11 чел.

 5

                               УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ

             АДМІНІСТРАЦІЇ  МОСКОВСЬКОГО  РАЙОНУ

                            ХАРКІВСЬКОЇ  МІСЬКОЇ  РАДИ

                  ХАРКІВСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ШКОЛА

                                     І-ІІІ СТУПЕНІВ № 156

     ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Бінарний  урок

з художньої культури та української літератури

                                          10 клас

                                                     Тема:   

Театральне та літературне  життя Харкова  початку ХХ століття

      Автори:

                                                           Дьякова Наталія Вікторівна,      

                                                           учитель української мови та

                                                           літератури, кваліфікаційна

                                                           категорія «спеціаліст І категорії»

                                                                Бурдаковська Світлана Володимирівна,

                                                            учитель художньої культури,

                                                           кваліфікаційна категорія

                                                           «спеціаліст І    категорії»

                                          

                                                Харків - 2011

Дидактична мета:  

  •  В ході уроку підвести учнів до засвоєння та усвідомлення знань  щодо   розвитку театрального та літературного мистецтва у Харкові на початку XХ століття, зв’язку української національної літератури з роботою видатного режисера-новатора Леся Курбаса,  літераторів Павла Арсеновича Грабовського та Бориса Дмитровича Грінченка.  
  •  За допомогою опрацювання літературних джерел  організувати самостійну, дослідницьку, творчу роботу учнів у напрямку розуміння зв’язку між драматургією та літературою.
  •   Виховувати вміння співчувати, формувати почуття любові, добра.
  •  Плекати почуття любові до України, високого громадянського обовязку.

Очікувані результати:

після цього уроку учні зможуть:

характеризувати   процес розвитку молодого театру «Березіль»  на початку XХ століття;  

усвідомити наслідки творчих звязків між культурними діячами, які представляють певну історичну епоху;

удосконалити вміння аналізувати прочитаний літературний твір та   співставляти діяльність письменників та драматургів, які творили на початку ХХ століття.

Тип уроку: урок засвоєння знань

Етапи уроку:

1.Організаційно – психологічний етап  ( 1 хв.)

2. Етап підготовки до активного, свідомого засвоєння знань ( 5 хв.)

2.1 Актуалізація опорних знань, мотивація.

2.2 Постанова мети і завдань уроку

    3.Етап засвоєння нових знань  ( 27хв.)

4.Етап закріплення знань  ( 5 хв.)

5.Етап  домашнього завдання ( 5 хв.)

5.1 Інструктаж учителя, щодо виконання домашнього завдання

  1.  Різнорівневе домашнє завдання
    1.  Підведення підсумків уроку, рефлексія

Методи:

1.Словесні: розповідь вчителя з елементами бесіди, евристична бесіда з класом, обговорення випереджальних завдань, обговорення результатів дослідницької та самостійної роботи

2.Наочні: робота з мультимедійним устаткуванням

3.Практичні: робота з текстом твору Б.Д.Грінченка «Каторжна»

Обладнання:

1. Художня культура: Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. Академічний рівень. -  / За редакцією Л.В.Климової. – Київ: Літера ЛТД, 2010. - 176 с.: іл.

2. Авраменко О.М., Пахаренко В.І. Українська література: Підручник для 10 класу загальноосвітнього навчального закладу (рівень стандарту, академічний рівень). – К.: Грамота, 2010. – 280 с.: іл.  

3.Мультимедійне устаткування

Оцінюється на уроці:

1.Пізнавальна діяльність учнів протягом уроку.

2.Вміння вживати лексичні одиниці  в нестандартних комунікативних ситуаціях.

3.Вміння узагальнювати вивчений матеріал, логічно та послідовно висловлюватись та викладати думки.

                                              Хід уроку

1.    Організаційно – психологічний етап (1 хв.)

Мета етапу: забезпечити робочу обстановку на уроці і психологічно підготувати учнів до уроку.

Завдання: мобілізація учнів, формування відповідального ставлення до навчання, визначення стосунків між учителем і класом.

 Учитель з  художньої культури

  •  Доброго дня! З великим задоволенням пропоную вам розпочати урок, під час якого ми познайомимося з надзвичайно цікавою інформацією, яка допоможе не тільки краще зрозуміти культурно-мистецьке життя Харкова на початку ХХ століття, а також дасть можливість усвідомити культурні зв’язки між митцями. Сьогодні урок незвичайний ще й тому, що його проведуть два учителя.
  •  Будь ласка, зверніть увагу, що на сьогоднішньому уроці у нас незвичайні гості – учні 11-х класів. Вони ознайомлять вас з інформацією про діяльність театрального діяча Леся Курбаса.

   І я запрошую вас у подорож  до  Харкова початку ХХ століття.

 2.  Етап підготовки до активного, свідомого засвоєння знань (5 хв.)

2.1 Актуалізація і  мотивація опорних знань

2.2 Постанова мети і завдань уроку

 Мета етапу: Організувати і спрямувати пізнавальну діяльність учнів, підготувати їх до засвоєння нових знань. Формувати цілеспрямований характер навчальної діяльності учнів. Навчити їх формулювати мету й обирати конкретні засоби її досягнення.

 2.1  Мотивація навчальної діяльності

        Метод: евристичної бесіди з класом

        Учитель з  художньої культури

- Пригадайте, які українські театри працювали в Україні на початку ХХ століття?

- Кого вважають корифеями українського театру? Чому?

- Яке значення мало заснування українського стаціонарного театру?

ОЧІКУВАНІ ВІДПОВІДІ:

  •  На початку ХХ століття постійно діючі українські театри працювали у Києві (під керівництвом Миколи Садовського) та у Львові.
  •  Корифеї українського театру – це члени родини Тобілевичів (Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті ) та Марія Заньковецька, Михайло Старицький, Марко Кропивницький. Корифеями їх названо тому, що вони були першими театральними діячами, які заснували професійний театр.
  •  Заснування стаціонарного театру мало велике значення для розвитку культурно-мистецького життя.

Учитель з української літератури

-  Назвіть прізвища театральних діячів-літераторів, творчість яких ми вивчали на уроках української літератури у 10 класі.

ОЧІКУВАНІ ВІДПОВІДІ:

  •  І.Карпенко-Карий драматичні твори «Мартин Боруля» та «Хазяїн»
  •  М.Старицький повість «Оборона Буші», драматичні твори «За двома зайцями» та «Циганка Аза», пісня, що стала народною «Ніч яка місячна…»

Учитель з  художньої культури

Ми вже розуміємо, що театральне і літературне життя не може існувати відірвано одне від одного.

2.2  Постанова дидактичної мети і завдань уроку

Метод: обговорення самостійно виконаної роботи  

 Учитель з  Художньої культури

- Яку ми ставимо перед собою мету уроку? Спирайтеся на тему нашого уроку.

  •  Засвоєння нового матеріалу про культурно-мистецьке життя Харкова на початку ХХ століття
    •   Які завдання ми повинні виконати?
  •  Засвоєння нового матеріалу з даної теми для подальшої його обробки та  аналізу
  •  Вивчення історії нашого міста
    •  Вашій увазі представляємо розробку-презентацію учнів 11-х класів «Лесь Курбас і новий театр»

3. Етап засвоєння знань

  •  Мета етапу: Дати учням   уявлення про розвиток театрального мистецтва у Харкові на початку ХХ століття.  Домогтися засвоєння учнями матеріалу про життя і творчу діяльність Леся Курбаса у Харківському театрі «Березіль» на початку ХХ століття.

Дивись додатки: фільм «Лесь Курбас» і презентація

Головне  про театр Леся Курбаса.

Театр  „Березіль” народився в Києві навесні 1922 року (1926 року його, як кращий театр Республіки, перевели до столиці України Харкова).

(Додатки. Презентація Лесь Курбас – кожна картинка по кліку мишки)

(Слайд 1)

Створив його фундатор української модерної сцени режисер Лесь Курбас, повне ім’я якого - Олександр-Зенон Степанович. Він  народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів.

(Слайд 2) 

Театр "Березіль". Харків, 1928р.

Березіль — українська назва третього місяця року, першого місяця весни. «Я вибираю березіль, тому що він буря, тому що він — бунт, з якого літо родиться!» — говорилося у вірші Бйорнстерне Бйорнсона, — рядки, що їх Курбас зробив гаслом «Березоля». Цьому театрові судилося зажити світової слави.

Кульмінацією творчої діяльності стали блискучі постановки Курбаса за п’єсами видатного українського драматурга

(Слайд 3)

Урочище Сандормох - Карелія

Соловецький табір

(так само в ті роки розстріляного у Сандормосі) Миколи Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса».

(Слайд 4)

Лесь Курбас. 1926 рік

В Україні викладали «систему Курбаса», багатьма театрами керували його учні, майже всі провідні актори України належали до його театральної школи. Талант Курбаса високо оцінювали його колеги — Костянтин Станіславський, А.В. Луначарський, Всеволод Мейєрхольд, Сандро Ахметелі...

У центрі його пошуків завжди була Людина, модель відносин Людини й Світу.

Згадайте із курсу історії України, що означає поняття «Соборність»? Коли у нашій країні святкують цей день?

У системі театру Курбаса людина повинна була бути соборною, але не «колективною»; Курбас передусім цінував у ній індивідуальне, самобутнє, неповторне. Сповідувана Курбасом воля й свобода, пошук вищих духовних цінностей увійшли у конфлікт з вимогою «людини—гвинтика»,  якого почала  ліпити сталінська епоха. Тому творчість Курбаса було вилучено з ужитку, і навіть у 60-ті роки, в часи хрущовської «відлиги», секретар ЦК КПУ Андрій Скаба виголосив відносно Курбаса: «Ми реабілітували людей, а не їхні ідеї!».

У виставах свого філософського театру "Березіль"  Курбас  малює Всесвіт, де головним стає особлива довіра до  життя людини у всіх його суперечностях.

Лесь Курбас і "березільці" знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш.

(Слайд 5)

 

Л.Курбас, М. Куліш,1933

П'єси М.Куліша "Народний Малахій", "Мина Мазайло", на жаль, не знайшли розуміння в критики.

Багато чого з творчих пошуків Курбаса широкі масами глядачів на розуміли. Це стосується і його вистави "Маклена Граса", яка має справжню філософську глибину.

(Слайд 6)

  •  
  •  

Сцена з вистави "Маклена Граса" М.Куліша. "Березіль",  1933

(Слайд 7)

  •  
  •  

Маклена Граса", Зброжек - Й.Гірняк. Театр "Березіль"

Але не зважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва.

Опоненти  щонайменшу невдачу Л.Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.            

Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в "похмурості", викривленні оптимістичної радянської дійсності.

(Слайд 8)

  •  
  •  
  •  

Переоцінити вплив Курбаса як митця-новатора на його оточення важко. Довірмось авторитетові редактора Української Радянської Енциклопедії поета-академіка Миколи Бажана, який вважав, що 20–30-ті роки в Україні минули не лише в театрі, але й у музиці, малярстві, поезії багато в чому «під знаком Леся Курбаса» (так він назвав у російському перекладі свої спогади про нього). Після арешту слідчий ГПУ М.Ф. Грушевський пояснював на допиті своєму підслідному, відомому акторові «Березоля», який намагався вигородити Курбаса:

Слідчий:

– Послухайте, Гірняк! Курбас не лише всеукраїнська постать. Його знає весь СРСР, вся творча інтелігенція. Його театр одержав на всесвітній виставці в Парижі золоту медаль. Тому він і є «вождем української художньої контрреволюції».

Гірняк: 

— Ну, скажімо, на роль вождя контрреволюції швидше підійшов би я, — іронізував Йосип Гірняк, який грав роль Миколи ІІ, куркулів, начальника польської контррозвідки  та інше .

Слідчий:

— Ні, це нам не підходить, — розводив руками слідчий.

Лесь Курбас і "березільці" знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш.

Курбасівці зайняті не лише виставами — вони студіюють класиків філософії, вивчають творчість утопістів, пізнають світові театральні школи, «йдуть у народ», навчають, займаються благочинністю; сенс життя вбачають у творчому місіонерстві, у будівництві нової культури нового світу.

Жили вони весело, їхні гасла були дотепні (на кшталт «У театрі не сміє бути стоячої води!» або «Скептиків — у шию!»), вистави народжувалися у відчайдушних суперечках, — курбасівські студії-комуни в певній мірі несли в собі те, чим спричинене сьогодні народження нових театрів, об’єднань, студій, жанрів і шкіл.

(Слайд 9)

Режисерська  лабораторія  театру  "Березіль".  1925 р. Сидять (зліва  направо): Я.Бортник, В.Василько, Б.Тягно, З.Пігулович, Лесь Курбас,  Ф.Лопатинський, Ю.Лішанський. Стоять: П.Береза-Кудрицький, І.Крига,  А.Ірій.

У самому «Березолі» відмінно співіснували люди різного віку, смаків, професій, походження, освіти, національності (українці, росіяни, євреї, вірмени, поляки, німці). І хоч би як сумно не було, вони знали, що завтра прийде новий день, відчиняться двері, увійде «пан Лесь» (так його називали тут на галицький лад) і вимовить своє: «Доброї роботи!» (звичне березільське привітання).

(Слайд 10)

На екрані ВАПЛІТЕ

Між тим хмари збиралися над його головою. Цензурні заборони, переслідування, котрих зазнають його друзі з Всеукраїнської Академії Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), цькування блискучого Миколи Куліша — все це ускладнює й без того важке Курбасове життя.

Лесь Курбас:

Обурючись, драматург  у листі до свого друга  Валерія Інкіжинова, який розробив мейєрхольдівську «біомеханіку» і поставив у   «Березолі» дві вистави, писав: «Одягли хомут на всю справу українського театру! Не дай боже відвернутися — неодмінно напаскудять!.. А дзуськи — років за двадцять наше все одно буде зверху! Та скільки енергії марно пропадає!»

«Наше» все ніяк не брало, й основна енергія йшла на долання перешкод. Після трьох редакцій «Народного Малахія» було знято з репертуару, за Курбасом закріпилося у пресі прізвисько «лицаря малахіянського образу».

(Слайд 11)

Микола Куліш читає березільцям "Народного Малахія", 1927р.

(Слайд 12)

Мар'ян Крушельницький у ролі Малахія, 1928р.

(Слайд 13)

Йосип Гірняк у ролі Кума, театр "Березіль"

(Слайд14)

Валентина Чистякова у ролі Любини, театр "Березіль"

Підтримана на початку критикою і Наркомосом інша вистава за М. Кулішем — «філологічний бурлеск» «Мина Мазайло», що гучно пройшла в Харкові й Києві, потім так само гучно розгромлена і повсюдно заборонена. Ця п’єса найдовше була серед числа репресованих.

(Слайд 15)

 

Мина Мазайло". О.Сердюк – Мокій.(Слайд 16)

  •  

"Мина Мазайло". Тьотя Мотя - Н.Ужвій, "Березіль", 1929 р.

(Слайд 17)

"Мина Мазайло". Дядько Тарас - М.Крушельницький.

(Слайд 18)

  •  

  •  

"Мина Мазайло". Й.Гірняк.

У 1932 році театру виповнюється 10 років, але ювілейне свято за розпорядженням згори скасовано. Починається й економічна блокада театру — скорочується дотація, театр лихоманять безкінченні перевірки.

Наступний  1933-й  виявився трагічним для України. Штучно створений голод забирає мільйони життів. Харків нагадує  місто, уражене чумою: на тротуарах трупи жінок і дітей, сонми жебраків, у селах почастішали випадки людожерства. Вимирали цілими родинами й селами

Напередодні прем'єри «Маклени Граси» Курбаса запросивши до собі новий диктатор України П. Постишев. Пояснивши керівникові «Березоля», що вважає його «сьогодні єдиним у країні режисером, здатним створити театр, гідний епохи», П. Постишев зажадав від нього повної ревізії пройденого шляху, беззастережного осуду Скрипника, Хвильового, ВАПЛІТЕ й ПРОЛІТФРОНТУ (організацій, що намагалася протистояти ВУСПП, цього українського різновиду РАПУ).

- Я старий солдат сцени, мені пізно міняти переконання, - відповів Курбас Постишеву. - А якщо ви справді хочете зрозуміти, що таке істинний реалізм, приходьте на «Маклену Грасу».

- Шкода, - сказавши Постишев. - Мені вас жаль.

- Мені вас теж, - похмуро відрізав Курбас.

Постишева розстріляли через рік після Курбаса.

5 жовтня 1933 долі відбулась колегія Наркомосу України, на якій Курбаса було усунуто від керівництва «Березолем».

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і 26 грудня 1933 заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Міхоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».

Пам’ятник «убієнним синам україни» в Сандармосі, відкритий у 2005 році.

1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку на пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль».

Лесь Курбас:

Власне, все моє життя — це підйоми світлого стремління, віри й сили в чергу з темрявою безвілля, коли чернь моєї душі бере верх і править державою Леся Курбаса. І після тридцяти вирішальних змагань, коли темне перемагало, — я все таки вірю, що останнє слово скаже та моя частина, яка вміє бути свідомістю моря, хмар, гір нації, людини взагалі. Сказано десь: досягнена на підйомі ступінь осяяння не пропадає. Вона навіки наша власність. Навіть у калюжі вона до нас повернеться. На її світло ми будемо йти — навіть наосліп і навпомацки. Бо те, що просовує нас — це бажання вищого стану. Всі сили, всі думки, кожен атом звертається на нове опанування анархічною республікою моєї індивідуальності під одним кріпким гаслом: дійти до того самого високого, на яке здатен я. В першу чергу — дійти до існування на тому рівні, на якому я робив кращі вчинки свого життя — і морального, і творчого мистецького характеру.

Скільки можливо — і скільки треба, щоб здобути вищий ступінь свідомості і осягти вищий її вияв.

Цього хочу і цеглину за цеглиною складатиму знову на будівлю себе, як сарана в житті, як клітину вищої свідомості.

(Л. Курбас. Із щоденника. Запис від 11 вересня 1926 року)

     Учитель з  художньої культури  

- бесіда й обговорення переглянутої презентації з метою аналізу діяльності театральних діячів:

  •  Що нового ви дізналися про роботу театру?
  •  Розкажіть про погляди Леся Курбаса на завдання театрального діяча.
  •  Поясніть, яку мету ставив перед глядачами режисер.
  •  Поясніть, яким чином діяльність і життя митця повязано з Харковом?

Учитель з української літератури:

Діяльність Бориса Дмитровича Грінченка.

 Метод: розповідь учителя з використанням мультимедійної дошки 

Прийоми: конспектування інформації у вигляді хронологічної таблиці основних моментів життя і діяльності Б.Грінченка

(матеріал для вчителя)

( Презентація  №2 )

Борис Дмитрович Грінченко

Борис Дмитрович Грінченко - видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники.

Б.Д. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської області у родині відставного офіцера із збіднілих дворян. Сім'я володіла 19 десятинами землі, переважно лісу, та водяним млином. Батько добре знав українську мову, але спілкувався нею тільки з селянами, дома ж розмовляли тільки російською. Але хлопчик змалку полюбляв слухати мелодичну, поетично-лагідну рідну мову. Грамоті він

навчився в сім'ї і досить рано - перечитав все, що було в батьківській бібліотеці і під впливом прочитаного почав писати вірші.

У 1874 р. поступив до Харківської реальної  школи. У цей час формується суспільно-політична позиція Б. Грінченка-юнака, його тяжіння до революційного народництва. Варто згадати, що Харків був одним з найбільших центрів антицаристської діяльності народників.

Саме тоді, під впливом "Кобзаря" він починає збирати та записувати почуті пісні, легенди, казки та ін. фольклорні матеріали. "Першими вчителями літературними" Б. Грінченко називає В. Скотта, Д. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.

29 грудня 1879 р. 16-річного юнака було заарештовано за "чтение и распространение" забороненої книжки С. Подолинського "Парова машина". Як наслідок - йому було заборонено навчатись в вищих учбових закладах.
Після року заслання на батьківському хуторі Б. Грінченко повертається до Харкова в пошуках роботи. У невимовно скрутних матеріальних умовах, зароблених репетиторством, він старався якось існувати, ще й наполегливо працювати над собою, готуючись до екстернату у Харківському університеті на народного вчителя.

У 1881 р. він успішно склав екзамен. А злигодні, усілякі труднощі переніс мужньо, заглушаючи їх самоосвітою, книгами та поезією. Не кожний був здатний на таке. Народницькі ідеї полонили душу юного поета і педагога, і він із запалом кинувся у вир громадських справ, продовжуючи вперто вдосконалювати свої знання з історії рідного краю, мови, культури.

Одержавши право працювати в школі, Б.Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання. Але дійсність внесла свої корективи.

Молодого вчителя посилають на роботу у відстале село, в якому живуть російські переселенці. Ця школа у Введенському запам'яталась назавжди, але не розчарувала його віри у значення учителя в суспільстві.

У 1883 році після літніх курсів вчителів він одержав посаду у селі Олексіївці Зміївського повіту. У Змієві на вчительських курсах Борис Грінченко познайомився із молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була найважливішою. Щирі задушевні розмови, спільні інтереси, листування зблизило їх так що вони називали одне одного лише по-родинному: "Сестро Марусю", "Брате Борисе". На початку

1884 р. він одружується з Марією Миколаївною, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом - письменницею і перекладачем.

Марія Миколаївна надала Борису Грінченко ту підтримку, якої йому так не вистачало.

Письменникові, самотньому в той час, важко було переносити бачене і пережите, а однодумців, щирих і вірних, не зустрічалось. І тільки з Марією Миколаївною танула його самота. Вони були однодумцями і однолітками. Він палко і щиро закохався у цю розумну, добру й одверту дівчину.

У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області). Відома освітня діячка і письменниця Х.Д. Алчевська відкрила народну школу у маєтку свого чоловіка - Алчевського Алексія Кириловича. Христина Данилівна була незадоволена навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти. У Харкові М. Лободовський і В. Мова порадили запросити у школу Бориса Дмитровича. Завдяки старанням Алчевських тут був створений справжній райський куточок, у якому в літку любила відпочивати не тільки родина Алчевських, а й гості.

Спочатку селяни з підозрою і недовір'ям приглядались до нового вчителя, несхожого до тих, які вже були у їхньому селі. Спершу їх найбільш дивувало, що вчитель і вчителька, які приїхали до них, розмовляють "по - мужицькому". Але повільно учні і їх батьки почали розуміти і вже не розпитували, чому він, пан, розмовляє так, як вони. Рідне слово запанувало серед учнів і батьків. Вони почали пишатися рідним словом. Хоч у школі уроки проводились російською мовою, але учні вже розуміли, що ця мова чужа, не рідна, бо рідною для них є українська, яку передали їм, нащадкам, їх предки. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як педагог - новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, тут ним написано близько двохсот творів.

В Олексіївку до Грінченків приїжджали за порадою відомі громадські, політичні та культурні діячі. Серед них - Трохим Зінківський та Іван Липа. На Луганщині з українських письменників у цей час ніхто не одержував стільки листів з усієї України, українських газет та журналів, як Грінченко.

У селі Олексіївці Борис Грінченко з дружиною повністю присвятили себе навчально-виховній роботі. Христина Данилівна була задоволена самовідданими вчителями, надіючись на них і тому без тривоги виїжджала у Харків, де знаходився великий будинок Алчевських, а також у Москву чи Петербург. Борис Дмитрович був задоволений, що управителька школи не втручалася в навчально-трудовий процес. Вона ж була задоволена, що її школа є однією з кращих в окрузі. Шість років перебування на Луганщині стали дуже плідними для подружжя Грінченків.

Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївці має всеукраїнське значення. Можна з впевненістю сказати, що саме тут сформувався Б. Грінченко як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе - надбання шестирічного перебування в Олексіївці.

На передодні складних політичних подій Грінченки змушені були попрощатися з селом Олексіївка. Доньці Насті прийшла пора продовжити навчання. Виїжджати сім'ї було потрібно і через конфлікт з Алчевською і за необхідністю продовжити освіту. В той час у Луганську не було такого середовища серед інтелігенції, де б можна було знайти спільне за інтересами товариство. Друзі з Чернігова були зацікавлені переїздом до них Грінченка. Особливо ж - В. Cамійленко, М. Коцюбинський, І. Шпраг і Ф. Уманець. Перші два входили у "Братство тарасівців". І сім'я переїздить до Чернігова.
У Чернігові у 1894 році Грінченко влаштувався на посаду ділознавця оціночної комісії. Служба у земстві все ж таки давала шматок хліба. Але за доносом Котляревського Бориса Дмитровича було звільнено. Чернігівське жандармське управління сповіщає департамент поліції про утворення в Чернігові таємного антиурядового політичного гуртка, до складу якого входить М. Коцюбинський, його дружина, Б. Грінченко, І. Шраг та інші.

Після звільнення із Земської управи Грінченка родина опинилися в скрутному матеріальному становищі. Через деякий час друзі допомогли влаштуватися йому у Чернігівському музеї української старожитності завзятого колекціонера Василя Тарновського. Музей на той час був одним з найбагатших зібрань з історії, мистецтва, літератури, етнографії та археологічних знахідок на Україні. Дружина Пантелеймона Куліша Ганна Барвінок передала сюди все, що було пов'язане з іменем Куліша. Тільки експонатів за іменем Тараса Шевченка нараховувалось 758.

Борис Грінченко з властивою йому працьовитістю взявся за діло. Разом з Марією Миколаївною цілими днями і вечорами проводив упорядкування нагромаджених безцінних скарбів української старовини. У 1900 році був складений і виданий великий том "Каталога музея украинских древностей". Багато довелось їздити по Україні і розшукувати нові невідомі експонати.

Дуже велику увагу приділяє Б.Д. Грінченко видавничій справі - 50 книжок для народу неймовірно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примірників. І це в умовах жорстокої заборони, коли не дозволялось видавати українські книжки. Одне з найкращих видань чернігівського "серіалу" - це " Кобза" П. Грабовського. Саме на цей час припадає підготовка і видання тритомної праці ( 1400 стор.) з українського фольклору.

Після звільнення з Чернігівського земства Б. Грінченко знову опинився у становищі цілковитої службової невизначеності. Але нова робота знайшла його сама. У 1902 році йому запропонували взяти участь у створенні словника української мови, який задумала видавати редакція " Киевской старины ". І сім'я Грінченків вирішила відгукнутися на запрошення. Вони переїжджають до Києва.

Матеріальні умови в Києві були набагато кращими. Але це не змінило ні характеру, ні працьовитості Грінченка. Він повністю поринув у роботу над словником, який мав бути закінчений до першого листопада 1904 року.
Хоч частина словника вже була зібрана, але весь тягар підготовки видання ліг на плечі Бориса і Марії Грінченків. Важко працюючи сім годин в день, героїчний подвиг їх увінчався успіхом. " Словарь української мови " вийшов у світ 1907-1909 рр. у чотирьох томах. Словник містить 68 тисяч українських слів з народної писемної мови, починаючи від Котляревського ї до початку ХХ століття. Словник був удостоєний Російською Імператорською Академією Наук другої премії М. І. Костомарова.

Під час перебування у Києві, Б.Грінченко не тільки працював над словником, а й займався громадською діяльністю. В 1905-1907 роках його діяльність здебільшого зосередилася навколо організації української преси і товариства "Просвіта".

Донька Грінченків Настя, переїхавши у Київ разом з батьками, вступила до восьмого класу гімназії Дубинської. Вона цікавилась українським національним рухом, перекладала, пробувала писати, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії Настя поїхала у Львів, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Незабутнє враження справила на неї зустріч з Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП (революційна українська партія), що її повністю захопило. Приїжджаючи додому в Київ, не дивлячись на перевірку, вона привозила підпільну літературу. Вона обрала революційний шлях, ставши активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху.

Архівні документи засвідчують її пряму причетність до збройних виступів в роки першої російської революції, в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Батьки з розумінням ставилися до революційної діяльності доньки і витратили немало зусиль, щоб звільнити її з в'язниці за станом здоров'я.

На початку 1906 року у Насті розвинувся туберкульоз. Невдовзі надійшла трагічна розв'язка: Настя Грінченко померла 1.Х.1908 року, а вслід за нею і її крихітний син, єдиний внук письменника.

Грінченко тяжко пережив нещастя, у яке потрапила його родина. Він починає хворіти і у вересні 1909 року виїздить разом з дружиною на лікування до Італії. Південне місто Оспедаленні стало його останнім життєвим притулком. 6 травня 1910 р. не стало видатного українського письменника, вченого, освітнього і громадського діяча. Похорони відбулися 9 травня у Києві на Байковій горі

Дуже багато людей висловлювали свій сум з приводу втрати письменника, широко відгукнулася українська та російська преса. Статті, присвячені Б. Грінченку, з'явилися в цілому ряді зарубіжних видань - в Італії, Франції, США. Австралії, Бразилії.

Вдячні нащадки глибоко шанують невтомного трудівника. В селі Олексіївці відкрито перший в світі пам'ятник Борисові Дмитровичу Грінченко. Зараз розпочато роботу над створенням меморіального комплексу.

Учитель української літератури:

  •  Назвіть основні етапи життя письменника.
  •  Вкажіть, як діяльність Б.Грінченка переплітається з історією Харкова?
  •  Яким темам присвячував власні прозові твори митець? Де брав матеріал для оповідань?
  •  Якій темі присвячено оповідання «Каторжна»?
  •  Яка основна думка цього твору?

Дослідницька робота учнів:

Мета етапу:

-  дослідити особистісні зв’язки між літераторами  Б.Грінченком та П.Грабовським

П. А. Грабовський до Б. Д. Грінченка

Хочу я збити декого з тутешніх людців, щоб у лютому посвяткувати в «народній аудиторії» пам’ять Шевченка; маю надію, що се мені вдасться. Попереду напишу в місцевій часописі про значіння Шевченка в письменстві та житті громадському, а потім уже й дальш. Програма така: автобіографія Шевченка по-московському (щоб дозволено і щоб більше зрозуміли), читання творів Шевченкових по-нашому, співання взагалі українських пісень. Чи не прислали б Ви мені для сього, коли Ваша ласка, збірника пісень Федоровича, бо хоч у мене було їх два, та добрі люди в мене їх випрохали.

2 січня 1900 р., Тобольск

П. А. Грабовський до Б. Д. Грінченка

От я і міркую: жити мені, може, недовго, то якби зробити по такому, щоб прожити з найбільшою користю для себе і людей? Не можна мені рівнятись до Шевченка, бо то людина великої вдачі та геніального талану, а я людина слаба з усіх боків, та й Шевченків талан, дарма що такий надзвичайний, неволя понівечила: в творах його, писаних на засланні, на мою думку, більш римованої прози, ніж колишньої поезії; вони далеко слабші від попередніх зразків його геніальної творчості.

8 вересня 1901 p., Тобольськ

Учитель української літератури:

  •  Про що свідчить факт листування Б.Грінченка та П.Грабовського?

Учитель української літератури:

  •  Розглянемо самостійну дослідницьку роботу про життя П.А.Грабовського
  •  Звернімо увагу на те, як переплітається життя і творчість П.А.Грабовського з Харковом.

                                          Презентація №3

               Меморіальна дошка в Охтирці Сумської області

На його обличчі - печать зажури і мужності, мудрості і самозречення. Високе чоло, задумливий погляд сірих очей, ясних, аж прозорих, глибоких, як тінь вечорова. Такі очі одних гріють вогнем, а інших обдають крижаним холодом. Хоч більшу частину свого життя письменник провів у тюремних казематах і на холодній півночі, хоч замість людей бачив грати та фортечні стіни, все ж ні на хвилину не згасав у ньому вогонь любові до скривдженої людини.

Тяжкі умови життя прирекли поета на передчасну фізичну смерть, але ніщо не могло вбити його титанічного духу, погасити вогонь його вільнолюбства.

Грабовський полум'янів, а не тлів, і рано згорів. На скромному надгробку поета стоять дати: 1864-1902. Тридцять вісім років життя. Життя — подвигу.

Його великий попередник, Т. Г. Шевченко, звертаючись до долі, говорив:

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ці слова з повним правом міг би повторити й Грабовський. Певно ж, сила його голосу поступається перед могутнім Шевченкопим покликом, але він, так як і Кобзар, не тільки словом, а й особистим життям ствердив несхитну вірність революційним ідеалам.

Поет-революціонер, борець і мученик. Українець із села Пушкарного. Охтирського повіту. Харківської губернії (тепер Грабовське. Краснопільського району. Сумської області). Українець, що став другом і братом росіянинові й полякові, італійцеві й фінну. Бурсак, вигнаний семінарист, чорнопереділець, солдат. В'язень харківської, ізюмської, Бутирської, іркутської тюрем. Засланець найвіддаленіших місць Сибіру — Балаганської округи, Вілюйська, Якутська, Тобольська. Автор кількох збірок нев'янучої поезії, блискучий публіцист, талановитий перекладач. Народник, що йшов до марксизму. Такий життєвий шлях цієї людини. «Як подивлюсь я на своє життя від початку, так не було в йому нічогісінько майже світлого, крім важкої праці, злиднів, хвороб та пропадання серед жорстоких, запеклих людей, серед нелюдських та катівських громадських обставин,— скаржився поет на власну долю у своїй «Автобіографії».—Горем та злиднями почалося моє життя, горем та злиднями й скінчиться. Але не треба мені світових заман та ласощів, аби тільки дали спромогу працювати для рідного краю, присвятити йому ті слабі сили, які ще остались в моїм покаліченім та понівеченім тілі. Не дають і не дадуть...»

З 38 років життя 20 неволі, тяжкої хвороби і смерть на чужині!

Яку ж треба було мати в серці любов до знедоленого краю, як треба було вірити в прийдешнє щастя, щоб в останні дні свого життя проспівати гімн боротьбі за людську справедливість:

За вікном у мене

Хуга прошуміла,

Почуття шалене

В серці зворушила.

Хочеться всі пута

Одразу порвати,

Як та хуга люта,

Знятись-погуляти.

А як же все це починалося? Звідкіля бралися сили? Він народився через три роки після «голодної волі», селянської реформи 1861 року, коли капіталізм змів останню перепону і заполонив Росію.

Вихователем вразливої його душі було саме життя.

Син бідного паламаря, сирота з 8 років, майбутній поет уже змалку настроювався на героїку. До цього ж кликали народні пісні та казки, почуті від матері і бабусі.

На десятому році мати віддає Павла до Охтирської бурси, в науку до попа. Піп не знав жодного українського слова, глузував з українців і всіх бурсаків поділяв на коханців і нелюбих. Серед останніх був і Павло.

«Крім мертвої науки,— пригадує в своїй «Автобіографії» П. Грабовський. - бурса нічого мені не дала; мені дуже припала до серця латинська мова, але не бурса зацікавила мене тією мовою; мені любо було перекладати оповідання про славетні вчинки стародавніх героїв, через те й латина сподобалась».

У 1879 році П. А- Грабовський вступає до Харківської семінарії. Тут він і переймається народницькими ідеями, які тоді панували серед передових людей Росії. Цьому сприяло читання книжок і розповіді та поради професора словесності. Грабовський помер дуже рано. Франко говорив: «Доконали людоїди ще одну молоду силу, понівечили гарний талант, що міг би був зробити чимало доброго серед своєї рідної „суспільності”.— З болем у серці писав промученицьке життя поета.

Боляче озвалася смерть Грабовського у серці кожного, хто знав поета і поділяв його революційне завзяття.

Могилу славного сина українського народу любовно доглядають вихованці тобольського дитячого будинку - громадяни нової епохи. На ній завжди лежать живі квіти або свіжі ялинові гілки. Вони нагадують про «живе життя», за яке боровся, страждав і передчасно поліг поет.

Поезія Грабовського живе серед нас. На нашій літературній ниві вона горить полум'яною маківкою. У ЇЇ барві — колір крові, священний колір нашого червоного революційного прапора.

Грабовський Борис Павлович



Народився

26 травня 1901 (109 років)
Тобольськ, Російська імперія

Помер

13 січня 1966 (45 років)
м.
Фрунзе, Киргизія

Громадянство

 СРСР

Галузь наукових інтересів

фізика, радіоелектроніка

Перед смертю, у 1900 році, одружився на такій як і сам, з колишньою поселенкою, Анастасією Миколаївною Лук'яновою, що навчалася тоді в Тобольській  фельдшерсько-акушерській школі. Через рік народжується син, Борис, а ще через рік, у 1902 році, Павло Грабовський помирає.
24 листопада, за п'ять днів до смерті,
письменник пише листа до Бориса Грінченка: "Я тяжко занедужав, нема надії прожити зиму. Вада серця. По моїй смерті, якщо прийде хіть та ласка, складіть... ще яку збірочку, бо самому, мабуть,вже не доведеться...Ось ще просьба: стрінете мого маленького сина де-небудь, так поможіть йому прибитись до якого щиро українського гурту. Бувайте здорові, та й сили писати немає більш... України так і не побачу".Борис Грінченко не встиг допомогти синові Грабовського, бо передчасно вмирає від хвороби у 1910 році і той застає Жовтневий переворот вже у Киргизії.Далі його життя складається, як у більшості молодих людей того часу – комсомол, Червона Армія, потім закінчує Ташкентську радпартшколу, Середнєазіатський державний університет. Працює лаборантом. До нього приходять перші успіхи.
У 1923 році Борис Грабовський винаходить і виготовлює катодний комутатор.Через рік переїжджає до Саратова. Тут він сходиться з талановитою молоддю, багато експериментує. Нові друзі та вчителі допомагають Борису теоретично розробити принцип сучасного телевізора, який він назвав "телефот".Восени 1928 року у Ташкенті Борисом Грабовським, вперше у світі, було передано зображення людей та різних предметів на відстань, яке мало велике наукове значення.
У цьому апараті на передавальному боці вперше в світі була використана катодно-промінева трубка.Ось так син Павла Грабовського започаткував таке сучасне потужне явище, як телебачення. Все життя віддав науці та техніці, він автор 50 заявочних свідоцтв та 12 патентів. Жив ще у шістдесятих роках у Бішкеку.Сьогодні ми з повним правом можемо сказати, що Павло Грабовський повернувся на Україну, у кожну хату та квартиру, де є телевізор, який був створений і за допомогою його сина...

м.Харків,

провулок П.Грабовського

                  Провулок Грабовського

Короткий провулок у центрі Харкова, з'єднує вулиці Римарську й Сумську біля театру  ім. Шевченка. Названий на честь українського поета-лірика Павла Грабовського, що вчився й жив у Харкові. Адміністративно розташований у Дзержинському районі. Довжина близько 100 м.
Провулок був прокладений
наприкінці XIX - початку XX ст. У той же час відбулася його забудова. Найближча станція метро - "Історичний музей". Провулок Грабовського є адресою тільки одного будинку - будинку № 4. Цей колишній дохідний будинок споруджений в 1905 році за проектом архітекторів Олександра Гінзбурга й Іліодора Загоскіна. Чотириповерховий будинок із червоно-коричневої цегли виконаний в стилі модерн.

Учитель української літератури:

- як життя письменника перепліталося з Харковом?

4.  Етап закріплення знань (5 хв.)

 Мета етапу: закріпити в пам’яті учнів ті знання і уміння, які необхідні йому для подальшої самостійної роботи з новим матеріалом. Добиватися в ході закріплення підвищення рівня усвідомлення вивченого матеріалу, глибини його розуміння. Вироблення відповідних навичок та умінь.

 

Обговорення результатів роботи:

- охарактеризуйте мистецьке життя у Харкові на початку ХХ століття.

- назовіть прізвища видатних культурних діячів цієї епохи.

- назовіть митців, які співпрацювали. Як ця співпраця позначалася на їхній творчості?

- як сьогодні вшанується память про видатних діячів початку ХХ століття?

5.  Етап  задання домашнього завдання (5 хв.)

1 Інструктаж учителя, щодо виконання домашнього завдання

2 Диференційоване домашнє завдання

3 Підведення підсумків уроку, рефлексія

Мета етапу: повідомлення учням домашнього завдання, роз’яснення методики його виконання, мотивація. Підведення підсумків уроку.

Учитель з художньої культури  

Завдання для всього класу

1. Опрацювати текст підручника стор.150-155

- Прочитати текст підручника та звернути увагу на розвиток театрального мистецтва в цілому в Україні у ХХ століття; запамятати імена видатних культурних діячів.

2. Дослідницьке завдання – зібрати  інформацію та підготувати повідомлення про розвиток кіномистецтва на початку ХХ століття в Україні (10-12 балів).

 Учитель української літератури

  1.  Записати у читацькі щоденники інформацію про цикл «Веснянки» П.А.Грабовського
  2.  Підготуватися до контрольної роботи з теми «Література 70-90 років ХІХ століття»
  3.  Підготувати інформацію про «Словник українською мови» Б.Д.Грінченка

Учителі української літератури та художньої культури повертають учнів до мети уроку, яка була колективно сформульована на початку уроку.

 Метод: евристична бесіда з класом.

Учні за допомогою вчителів обговорюють результати діяльності протягом уроку, дають самооцінку власної діяльності та діяльності товаришів по класу.

Це є важливим тому, що саме діяльність учнів оцінювалася учителями  протягом усього уроку.

Додаток

Рекомендована  література

1.Авраменко О.М., Пахаренко В.І. Українська література: Підручник для 10 класу загальноосвітнього навчального закладу (рівень стандарту, академічний рівень). – К.: Грамота, 2010

2. Бєлєнок О. А. Про шляхи формування життєвої компетентності старшокласників в умовах кризового суспільства - К.: « А.С.К.», 2006

3. Баженова Н.А. Педагогічний пошук – К.:  Просвіта, 1989

4. Василюк А.М. Школа і вчитель: вчора і завтра. Причини і тенденції змін у світовій освіті // Рідна школа – 1999. - №3.

5. Вахтеров В.О. Психологія мистецтва. – К., 1998

6. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. – К.: Літера ЛТД, 2006

7.Животенко-Піанків А. педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. – К.: Просвіта, - 1999

8. Єрмаков І. Г. На шляху до школи життєвої компетентності: проектний підхід - К.:  Освіта, 2004

9. Єрофеева Г.М., Ярошик В.О. Історія Слобідської України. Бібліографічний покажчик. – Х., 1993

10. Ільченко В.Р. Мислення учнів школи майбутнього // Постметодика. – 1996. №2.

11. Калошин В. Ф. Педагогіка оптимізму і успіху – Х.:  Основа, 2005

10.Калягін Ю.М. Інтеграція шкільного навчання // Початкова школа. - 1990. - №9

12. Каптерев П.Ф. Избранные педагогические труды. М.: Просвещение, 1984

13. Комар О.А., Лобановська О.М., Лаптєва Л.Ф. Проводимо інтегровані уроки // Початкова школа – 1996. - №1.  

14. Лактай Л.К. Нестандартний урок // Початкова школа. -1992. №3

15. Олійник В.Ф. Забезпечення міжпредметних зв’язків на заняттях // Початкова школа. – 1998. - №10  

16.  Павлова  Н. Л. Потенціал проектно-дослідницької діяльності – К., 2001

17. Погрібний А. Борис Грінченко // Літературні явища і зяви. – К.: Аспект-Поліграф, 2007

18. Присяжнюк Н.І. Інтегровані уроки // Рідна школа – 1997. - №8

19. Савченко О.Я. Вимоги до якості педагогічної освіти // Початкова школа. – 1995 - №1   

20. Савченко О.Я. Дидактичні особливості інтегрованих уроків // Початкова школа. – 1992. - №1   

21. Скрипненко Н.Ф. Концепція літературна -   К.: Освіта,  1993

22. Форми навчання в школі: книга для вчителя. /За редакцією Ю.І. Мальованого. – К.: Освіта,  1992 .

23. Художня культура: Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. Академічний рівень. -  / За редакцією Л.В.Климової. – Київ: Літера ЛТД, 2010.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9545. Військовослужбовці та відносини між ними. Військова дисципліна, її зміст та значення 220 KB
  Військовослужбовці та відносини між ними. Військова дисципліна, її зміст та значення Більшість перемог, ще з часів Київської Русі були зумовлені принципами єдиноначальності. Князі приділяли увагу єдності дій. У критичні моменти вони скликали військо...
9546. Внутрішній порядок у підрозділах 6.2 MB
  Внутрішній порядок у підрозділах Внутрішній порядок - це суворе додержання визначених військовими статутами правил розміщення, повсякденної діяльності, побуту військовослужбовців у військовій частині (підрозділі) й несення служби д...
9548. Права та обовязки посадових осіб 97 KB
  Права та обовязки посадових осіб В звязку з цим, що кожний командир (начальник) є єдиноначальником та особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреного йому підрозділу за забезпечення охорони державної таємни...
9549. Обовязки осіб добового наряду 1.04 MB
  Обовязки осіб добового наряду. Так як військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру, для військових частин і підрозділів встановлені певні правила внутрішнього порядку. Досвід, накопичений військами, показує, що ...
9550. Основи організації та несення вартової служби 477 KB
  Основи організації та несення вартової служби В мирний час особовий склад виконує лише одне бойове завдання - це несення вартової служби, яке вимагає від особового складу точного дотримання всіх положень, визначених Статутом гарнізонної...
9551. Несення вартової служби 226.5 KB
  Несення вартової служби. Розвід добового наряду. Розвід добового наряду (варт) проводиться з метою перевірки готовності варт до несення служби, переходу їх у підпорядкування щойно призначених чергових та їх помічників, надання вартам права змі...
9552. Материальное сходство и родство языков. Основные принципы сравнительно-исторического языкознания 24.5 KB
  Материальное сходство и родство языков. Основные принципы сравнительно-исторического языкознания. В XIX веке появляется сравнительно-исторического языкознания, идея которого заключалась в сравнении языков для установления их исторических корней и оп...
9553. Генеалогическая классификация языков 32.5 KB
  Генеалогическая классификация языков I. Индоевропейские языки. 1. Славянские: восточные - русский, украинский, белорусский западные - польский, чешский, словацкий, верхне- и нижнелужицкий (на юге ГДР) южные - болгарский, македонски...