53777

Розвиток національного театру («Березіль» Леся Курбаса та Харківський театр ім. І.Франка). Пєси В.Винниченка, М.Куліша, І. Дніпровського, І. Кочерги

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Антоніна Куліш дружина митця у своїх мемуарах Спогади про Миколу Куліша завершених у 1953 році у Філадельфії детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ записаний зі слів письменника що засвідчує що мати його неодноразово била за брехню та інші провини. Чаплинські інтелігенти особливо енергійний шкільний вчитель Володимир Пилипович Губенко...

Украинкский

2014-03-03

104.5 KB

79 чел.

Конспект уроку з української літератури 11-Б клас

Тема: Розвиток національного театру («Березіль» Леся Курбаса та Харківський театр ім. І.Франка). Пєси В.Винниченка, М.Куліша, І. Дніпровського, І. Кочерги

Слово вчителя

Драматургія 20-30 рр. черпала дуже багато з драматичної творчості Лесі Українки, Олександра Олеся, вона також чимало брала від театру українського модерну та західноєвропейських новітніх театральних тенденцій. Її представляє творчість М.Куліша, І.Дніпровського, І.Кочерги, В. Винниченка.

Взагалі період 20-30 рр. XX ст. характеризувався наявністю надзвичайно гострих дискусій у сфері драматургії, що мали не так естетичний, як політичний характер.

Професійний театр 20-30-х рр. XX ст. розвивався за двома напрямками, які умовно можна окреслити як «психологічний» та «експериментальний». «Психологічний» мимоволі асоціювався з театром імені І.Франка, керованим Гнатом Юрою, а «експериментальний» – з театром «Березіль», який очолював Лесь Курбас.

Театр «Березіль» був заснований 31 березня 1922 р. навколо групи акторів колишнього «Молодого театру» (створений в 1918). Назва походить від першого місяця весни - березня. Працював 1922-1926рр. у Києві, а в 1926-1933рр - у Харкові.

Лесь Курбас намагався створити так званий «театр дії», який на відміну від «психологічного» театру спирався на активну позицію глядача. Це мав бути театр. Що втілює на сцені найскладніші твори з усесвітньої драматичної творчості. Він використав риси експресіоністичної драми:

  •  епічність (розповідний характер)
  •  персонажі виступають як символи
  •  персонажі доповнюють функції головного героя
  •  швидка зміна подій
  •  є центральна фігура
  •  телеграфний діалог
  •  1 емоційне слово заміняє концептуальне речення.

Театр імені Івана Франка засновано у Вінниці 1920 року. Очолив його видатний український митець Гнат Юра. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою "Гріх" В.Винниченка. За віком виконавців це була трупа молодіжна. До неї входили актори, котрі згодом увійшли в історію української сцени як видатні митці - Г.Юра, А.Бучма, Й.Гірняк, М.Крушельницький, Ф.Барвінська, О.Горська, М.Братерський, П.Нятко, К.Блакитний, О.Рубчаківна, М.Пилипенко, С.Семдор, О.Юра-Юрський, Т.Юра та ін. Театр працював напружено: лише за перший сезон показав 23 прем`єри. Вистави користувалися надзвичайним успіхом. Преса гаряче вітала талановитий "театр нової доби".

Україна в цей час мала кілька талановитих театрів, між якими встановлювалися стосунки творчого змагання. Франківці відстоювали свою художню програму, власний мистецький стиль найчастіше у "поєдинках" з театром "Березіль", яким керував Лесь Курбас. Врешті подібний творчий неспокій всім йшов на користь.

Влітку 1926 року театр ім. І.Франка рішенням уряду переводиться із столичного Харкова до Києва, а з Києва до Харкова їде театр "Березіль".

Незмінність художнього керівництва театру (Г.Юра очолював колектив з 1920 до 1961 року) стабілізувала його художню програму, яку можна визначити як будівництво театру народного, реалістичного, що цінує традиції театру корифеїв, проте схильний і до новаторських пошуків.

У 1940 році театр одержав звання академічного.

Неабияке місце в історії української драматургії та українського модерного театру займає В. Винниченко. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми.

Винниченкові п‘єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний,  романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п‘єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути “чесними з собою”. Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому “чесним з собою”, оскільки вони лише прагнули цього.

  В.Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр, тобто “надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію …»

П‘єси Винниченка посіли провідне місце у репертуарах “Березолю”, та драматичного театру ім. І.Я.Франка. В останньому протягом 1920-1921 років йшли п‘єси “Гріх”, “Дисгармонія”, “Великий Молох”, “Панна Мара”, “Співочі товариства”. Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Вони ставилися у Німеччині, Голандії, Швейцарії, Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Румунії та ін.

Найяскравішою постаттю епохи можна вважати Миколу Куліша (1892-1937), який увійшов у історію літератури як найвидатніший драматург-новатор, основоположник новітньої драматургії. Його творчий шлях позначено численними драматичними шедеврами («Патетична соната», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса»).

Біографія письменника (опитування учнів)

Дитинство

Народився у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — територія Херсонської області). У своїх листах він називав рідне село Чаплинь.

Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах «Спогади про Миколу Куліша», завершених у 1953 році у Філадельфії, детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника, що засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.

Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у автобіографії, написаній 1921 року російською мовою.

З 9 років навчався у церковно-парафіальній школі, де виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти (особливо енергійний шкільний вчитель Володимир Пилипович Губенко, який довго переконував батьків Миколи Куліша, що їхній син дуже здібний) вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти — близько 100 карбованців — щоб він міг продовжувати освіту.

З 1905 року навчався в Олешківському (тепер Цюрупинськ Херсонської області) міському восьмикласному училищі.

Приятель Куліша по училищу Антон Алейников згадував: «Куліша привела до хати наша мати. Вона казала, що цього хлопчика помітила на Базарному майдані в передвечір’я і, довідавшись із розпитувань, що йому ніде зупинитися, привела до себе додому … Ми всією родиною, 9 душ, жили в одній великій кімнаті, спали на полу, а Кулішеві виділили житлову площу на печі й запнули фіранкою». Нічим не прикметна хата Алейникових, на Міщанській (нині вул. Самарця), де Куліш так і лишився жити, збереглася. Саме в Олешках Куліш і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Проте через свою різку вдачу і здатність групувати навколо себе критично мислячих учнів, він мав погані стосунки з керівництвом. Через це Куліша декілька разів відраховували з училища, як він писав з автобіографії «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству».

Але не зважаючи на це, Кулішеві вдалося 1908 року вступити до Олешківської прогімназії. Тут він навчання не закінчив, оскільки заклад закрили у часі. Мешкав на квартирі свого гімназійного приятеля Всеволода Невелля. Де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.

Перші літературні спроби

Загалом у літературному розвитку Миколи Куліша містечко Олешки посідає особливе місце, адже тут він починає писати. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них.

В Олешках також з'являються перші драматичні спроби Куліша — колоритні малюнки з колишнього життя. 1913 року він пише першу п'єсу «На рыбной ловле» російською мовою, що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув Гуска».

Перша світова війна

Коли Миколі Кулішеві було 22 роки, він надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, де його навіть зарахували на перший курс. Проте ці плани перервав початок Першої світової війни, коли у серпні 1914 року його мобілізували до війська.

В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру.

Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні і перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Антоніну, яка була вчителькою у селі за 72 версти від казарми. Тому він самочинно залишив казарму, через що отримав покарання від полковника, хоча й не дуже суворе.

В 1914 році полковник відправив його до Одеської школи прапорщиків, після закінчення якої він вирушає на фронт. У 1915—1917 роках проводить на передовій. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися у армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.

Перша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього поранення, контузія, посилення критичних настроїв. У 1917 році, вже будучи офіцером, Микола Куліш під час Лютневої революції стає на її бік, пов'язуючи з цим свої надії на побудову гуманістичного і справедливого суспільства.

З початку 1918р Микола Куліш — голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів.

У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Микола Куліш формує Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями.

За гетьманського правління П. Скоропадського Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.

Після повернення Червоної Армії на Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів.

Після демобілізації письменник керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську (тепер Кіровоград). В цей період він складає першу українську абетку  для дорослих — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921—1922 років Куліш усяко намагався допомогти школярам і учням. Події цього періоду життя він зображує у документально-нарисованій повісті російською мовою «По весям и селам». Цей твір складається із двох частин «Из записной книжки 1921 года» та «Из записной книжки 1922 года» (опубліковані в одеському педагогічному журналі «Наша школа» №№3,4-5 за 1923 р.). У ньому Микола Куліш використовує елементи художньої оповіді, публіцистичні міркування, документалізовані спостереження, за допомогою яких описав голод в Таврії.

У 1922 працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В 1924 написав п'єсу «97», в якій розповів про голод 1921-22 на Херсонщині. Постановки цього твору та п'єси «Комуна в степах» (1925) на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання. У 1924 році Куліш також знайомиться із Юрійєм Смоличем — відомим письменником і громадським діячем, який залишив багато спогадів про Куліша.

В Одесі письменник стає членом письменницької спілки «Гарт». Цікавиться культурним, літературним і мистецьким життям України свого часу.

У Зінов'євську з кінця квітня до початку червня 1925 року редагує газету «Червоний шлях». У цей час переписувався з Дніпровським та іншими відомими культурними діячами.

В 1925 переїхав до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Хвильовий Микола, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входив у літературну організацію «ВАПЛІТЕ». Вів багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, з яким Микола Куліш познайомився у 1925 році.

З середини 1920-их років Микола Куліш поступово стає одною з найцентральніших постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, а також центральною постаттю тодішньої української драматургії. Через це у листопаді 1926 року його було обрано президентом «ВАПЛІТЕ» і до січня 1928 року він займав цю посаду. У 1926-1928 Куліш входив до складу редакційної колегії журналу «Червоний Шлях», друкується у альманасі «Літературний ярмарок», пише статтю «Критика чи прокурорський допит», де захищає право митця на самобутність на внутрішню незалежність.

З кінця 1929 — член президії нового літературного об'єднання «Пролітфронт».

Проте з початком 1930-их років у житті Миколи Куліша настають трагічні сторінки життя: більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної та естетичної критики. За допомогою пробільшовицьких літературних критиків та літератрознавців творість Миколи Куліша стає одним із негативних тенденцій у тогочасній українській літературі. Після прем'єри драми «Маклена Граса» її категорично не сприйняла публіка та вищі ешелони влади.

Після того, як Микола Куліш на недовгий час покидає Харків і мандрує Херсонщиною, бачачи голодомор 1933 року, він починає розчаровуватися у революційних ідеях. У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.

На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня — 1 вересня 1934 року, Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. 19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури схарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії, та як художника, «більшість п'єс якого є відверто націоналістичними і ворожими нам» і зазначив, що "на них базувалася робота театру «Березіль», коли ним керував Лесь Курбас.

У грудні 1934 року, після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» у березні 1935 Куліша засуджено до 10 років Соловецьких таборів.

На Соловках утримувався в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох Медвежогорського району, Карелія, у складі т. зв. «Соловецького етапу» у кількості 1111 осіб, разом із Валер'яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком.

До 1997 року дослідники робили припущення, що Соловецький етап був скинутий з баржі у Біле море. Проте ця версія спростована карельським «Меморіалом», який знайшов справжнє місце убивства українських класиків, зокрема й Миколи Куліша.

Реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.

Структура

Важливе композиційно-змістове значення у більшості драм Миколи Куліша мають екстремально загострені сцени, які розкривають усю психологічну глибину характерів героїв, по-своєму розставляють акценти їхньої поведінки. У центрі уваги драматурга завжди стоїть особистість у різних своїх проявах, тому його драматургію називають часто «характерологічною». У героях Куліша узагальнено представлено «больові точки» його часу, тому характери персонажів великою мірою історичні.

Персонажі Куліша діють у конкретних умовах, деталізованому інтер'єрі, чітко описаній життєвій ситуації. Зіткнення відбуваються як у стосунках з іншими героями, так і в свідомості самих персонажів. На специфіку характеру завжди впливає особливість території та історичного моменту, коли відбувається дія. Час історичний немов персоніфіковано в характерах, оскільки в драмі стикаються сучасне і минуле, творячи динаміку дії.

Структура драматичного образу, який витворює Куліш, характеризується багатоплановістю зображення. Його герої живуть насиченим духовним життям, полемізують, мислять, борються за свої переконання.

Загальна тенденція збагачення художньої форми, яка була властива драматургії М. Куліша, формувалася такими чинниками, як прагнення різнобічної динамізації дії, характерів, ритму п'єси; ускладнення структури драматичного твору шляхом використанні! багатої палітри композиційних нюансів, деталей. Усе це створювало композиційно-структурну своєрідність і непересічність художнього твору. Одним із засобів динамізації композиції твору став для Куліша діалог, що часто переростає у полілог. Це одна з визначальних ознак його драматургії.

Наприклад, коли у розмову Мини Мазайла з дочкою та дружиною про зміну прізвища вривається репліка Мокія, це звучить неначе вибух: «Дочка. — Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанові Ну? Мазайло. Ну, гаразд. На тиждень... Все одно скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй!... Мокій. Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщаньке: Аренський, Ленський, Юрій Милославький... Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні... Рубенівські — от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман — вода-чоловік. Вольф — вовк.».

Також визначальне місце у Кулішевій драматургічній системі посідає художня мова. Письменник утверджує себе як живописець слова, вербального вираження буття. Зі словом він пов'язував можливість суто філологічної словесної гри, від слова починалася побудова індивідуального характеру персонажа, у слові часто втілювалося напруження конфлікту. Ось, наприклад, гострий виступ дядька Тараса з питань мови: «Нехай ми шовіністи. Нехай... Проте ми расєищини в нашій мові ніколи не заводили, а що ви робите, га? Що ви робите, га? Є слово «універсал». А ви «маніфеста» заводите, а слово УНР, а ви УСЕРЕСЕР пишете? Га? Га?.. Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована...»

Тьотя Мотя виявляє свою необізнаність у питаннях мови, коли заявляє: «Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по-руському. Донські. Кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад... Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Сто... Сто ж просто безобразіє!»

Мовою дійових осіб митець засвідчив безмежний потенціал поетики народного мовлення. Драма «Мина Мазайло» стала одним з прикладів гранично вивершеної художньої мови.

Таким чином, ми можемо зазначити, що у своїй драматургічній творчості, зокрема в драмі «Мина Мазайло», Микола Куліш втілив найкращі здобутки українського та європейського театру, використавши можливості оригінальної композиції твору, неперевершені емоційні виражальні засоби української мови, філологічну гру слів, чим і досяг такого впливу на читача та глядача.

Засоби творення комічного у п'єсі М. Куліша "Мина Мазайло"

Сам сюжет п'єси М. Куліша «Мина Мазайло» має анекдотичний характер. Головний персонаж комедії, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походження. Причину власних життєвих невдач він вбачає у власному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Мина вирішує змінити грубе прізвище на милозвучніше. Він із донькою та дружиною «приміряє» кілька варіантів можливих благородних прізвищ: Тюльпанов, Розов, Алмазов. Врешті зупиняються на Мазєнін, бо воно схоже на Єсенін.

Ще працюючи над своїм «Миною», Куліш якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п'єсу.

Змальовуючи дійових осіб у сатиричному плані, автор надає «слово» кожному персонажу, й воно влучно характеризує його:

Мина Мазайло: «Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло!»

Дружина Мини Мазайла Килина Трохимівна: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»

Баранова-Козино, вчителька «правильних проізношеній»: «Квартира Зама... Майза... Ах, Боже мій, чудне таке прізвище... Скажіть — змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався... Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?»

Тьотя Мотя з Курська: «Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Так он вони хто, ваші українці! Тепер я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?»

Дядько Тарас із Києва: «Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєш по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке то тобі штокає, какає — приступу немає...»

Дотепно і в'їдливо описав автор одну з найколоритніших фігур комедії — Мотрону Розторгуєву. Тьотю Мотю Мазайли викликали з Курська телеграмою «страшного змісту»: «Мрія воскресла. Мина змінює прізвище. Мокій збожеволів з укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно». Мотрона одразу кидає свій базар і прибуває в Харків. Викликають гомеричний сміх сентеції тьоті Моті: «Це ви серйозно, чи по-вкраїнському?», «Да єтого не может бить, потому, что єтого не может бить нікада». Ніхто в комедії, навіть Мокій, не сприймається серйозно, він, як і інші персонажі, часто смішний, бо захоплений формою, а не змістом проблеми.

Комічним і жалюгідним постає Мина Мазайло, коли у найщасливіший момент свого життя (збулася його заповітна мрія) довідується, що його звільнено з посади «за систематичний і зловмисний опір українізації».

Значення п'єси Миколи Куліша "Мина Мазайло" вчора і сьогодні

У цьому творі найвидатніший український драматург двадцятого століття Микола Куліш яскраво зобразив процес українізації, який відбувався у двадцяті роки. І саме завдяки цьому п'єса не втратила своєї гостроти і в наш час.

Чому? Тому, що дійсність того часу і наше буття схожі: в Україні відбувається процес відродження національної культури та мови, національної самосвідомості та української нації взагалі.

Українізація, як і будь-що, має і своїх прихильників, і своїх супротивників. Одні допомагають їй, інші стають на перешкоді.

Представників обох таборів можна зустріти навіть в одній родині. Такою є родина Мазайлів.

Сам Мина, його дружина та дочка Рина — це противники українізації. Всі родичі, окрім сина Мини Мокія, дуже бажають змінити своє "плебейське" прізвище Мазайло, яке здається їм "недоброзвучним", на Тюльпанова, Розова, Сіренєва або Алмазова, чи вже на крайній випадок — на Мазеніна.

Для зміни прізвища у них є кілька - "дуже вагомих" підстав. По-перше, голові родини ніколи не щастило через це прізвище: у школі його на регіт брали, жодна гімназистка не хотіла з ним гуляти, за репетитора не брали, на службу не приймали, од кохання відмовлялися — Мазайло! Жінку свою він вже обдурив: сказав, що прізвище його Мазалов, а не Мазайло.

По-друге, Мина прагне будь-що пробитися до "вдасть імущих". А щоб досягти цього, переконаний він, треба зректися своєї предківщини, змінити українське прізвище, тобто зректися власного "я".

А по-третє, в той час дуже багато хто змінював своє прізвище. Це була, так би мовити, мода. Тож Мина не хотів відставати. Крім цього, можна було б похвалятися новим прізвищем перед сусідами.

На думку Мини після зміни прізвища для нього почалося б нове життя. Він вважає, що перед ним одразу одчиняться всі двері, думає, що зі зміною прізвища він змінить також і ставлення оточуючих до себе: його будуть шанувати, всі будуть вважати за честь бути з ним знайомими, а особливо — приймати у своєму домі.

Нарешті його мрія збулась: він став Миною Мазєніним.

Але Мазайлу-Мазєніну не вдалося здійснити все, чого він так прагнув: за систематичний і зловмисний опір українізації його звільнено з посади. Отже головне в людині — це її вчинки, її душа, а не зовнішність, прізвище чи багатство.

Палкий прихильник українізації в родині Мазайлів — це Мокій. Він не лише не бажає змінювати своє малоросійське прізвище на Мазєніна, а навпаки, намагається додати до власного прізвища ще й Квач, щоб було виключно українське прізвище.

Мока — українець в душі, а не лише на словах. Він дуже чітко і дохідливо висловлює свої думки про українізацію, дивовижно ніжно відчуває всі відтінки, всі нюанси українських слів. Наприклад, слово "бринить" він не переклав просто "звучить", а розкриває його повний зміст на прикладі багатьох словосполучень, щоб Уля зрозуміла всю красу і дивовижність української мови: орел бринить, сніжок бринить, думка бринить, спів бринить.

Мокій так впевнено доводить свої думки, що навіть зміг переконати Улю, яка згодом приєдналася до нього.

Але ж у цій п'єсі ми бачимо, що й українці можуть бути різними. Такими, наприклад, як Мокій та дядько Тарас. Вони обидва українці, але українізацію сприймають по-різному.

Мока робить все, щоб полегшити та прискорити цей процес, а дядькові Тарасові це не подобається. Він каже: „їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було..."

Різниця між Мокієм та дядьком Тарасом в тому, що старий, хоча і за все українське, але за таке, яке було раніше, за старі звичаї, обряди, традиції; він не хоче нічого нового.

Я гадаю, що така думка неправильна: не можна весь час залишатися на одному місці, завжди треба щось оновлювати, йти вперед, бо без нового історія залишалась би на місці.

Кожен час несе з собою властиві йому ознаки, які по-новому відтінюють старі традиції, звичаї та обряди, а не змінюють чи відкидають їх зовсім. Ніколи не можна забувати про минуле, бо це життя наших предків, наша власна історія.

Як висновок зі всього написаного можна сказати лише одне: ми — українці, живемо в Україні, тут жили наші предки і будуть жити наші діти, а тому ми повинні шанувати та любити і свою країну, і свій народ, і свою мову та культуру, бо все це — наше. Як кажуть американці: "Можливо, в цій країні погана економіка, тяжке життя, багато безробітних і ще дуже багато чого поганого, але це — моя країна!" Нам треба це взяти за приклад.

Значення цього твору і сьогодні дуже велике. Він допомагає нам зрозуміти, як треба поводити себе в наш складний і такий суперечливий час.

 

Чи актуальні сьогодні проблеми, які порушує М. Куліш у творі "Мина Мазайло"?

П'єса М. Куліша "Мина Мазайло"... Вона йшла до свого глядача майже півстоліття, бо, поставлена Лесем Курбасом 1929 року на сцені харківського театру "Березіль", була заборонена, а її творці - репресовані. І лише за часів незалежної України ми дістали змогу читати п'єсу і дивитись виставу. І знову з великим успіхом іде п'єса на сценах театрів, а це значить, що твір не втратив своєї актуальності, свого виховного значення. "Мина Мазайло" примушує нас сміятися з комічних ситуацій, у які потрапляють герої, і разом із тим думати, як відродити нашу мову у всіх сферах життя.

Я вважаю, що проблеми національної самосвідомості, почуття власної гідності, повага до своєї мови і інших мов - це ті проблеми, які і сьогодні є актуальними. На жаль, ще й сьогодні серед нас можна часто-густо зустріти і "мин", і "тьоть моть", яким байдужа будь-яка мова, бо у них - своя. Дарма, що пересипана словами-паразитами та з неправильними наголосами - їм це байдуже. Аби одяг був супермодним чи машина дорога. Для певної частини людей, на жаль, це є основним, а національна самосвідомість, майбутнє своєї держави та її мови - в кращому разі, на другому плані.

Ми живемо в третьому тисячолітті, розбудовуємо свою країну після довгих років утисків, відроджуємо українську мову у всіх сферах нашого життя. І хоча не завжди розмовляємо чистою українською мовою, але вчимось, усвідомлюємо себе нацією. Українська мова вперше за час свого існування проголошена державною. Дедалі більше стає у країні навчальних закладів із українською мовою викладання, все частіше розмовляють українською у великих містах.

Нашій молодій державі лише 19 років, і я сподіваюсь, що ми постанемо з національних руїн, бо маємо велику історію і великих пращурів, які спонукають нас думати над тим, хто ми є і для чого живемо на світі. Я сподіваюсь, що наше міщанське минуле відійде у небуття, що не буде згодом серед нас "мазайлів", а п'єсу М. Куліша ми з цікавістю дивитимемось і сміятимемось з такого минулого, щоб не повторити його в майбутньому.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53445. Інтелектуальна педагогічна гра «Що? Де? Коли?» 121.5 KB
  Гра проводиться між педагогічними працівниками, де гравці пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в нових ситуаціях, розвивають свою увагу, вивчають свої сильні та слабкі сторони при взаємодії з іншими педагогами, проводять аналіз допущених помилок. В складі команд можуть бути члени методичних комісій або викладачі і майстри виробничого навчання.
53446. Операции над бинарными деревьями 22.87 KB
  Бинарное (Двоичное дерево поиска (англ. binary search tree, BST)) дерево - это конечное множество элементов, которое либо пусто, либо содержит один элемент, называемый корнем дерева, а остальные элементы множества делятся на два непересекающихся подмножества
53447. Формування інформативної компетентності старшокласників засобами Інтернету 50.5 KB
  Чому так відбувається Глобальна мережа Інтернет містить багато різноманітної інформації як корисної енциклопедії новини навчальні сайти тощо так і зовсім некорисної для старшокласників порносайти сайти про насилля. Тому вчителю інформатики дуже важливо навчити учнів орієнтуватися у морі інформації до якої дає доступ мережа Інтернет: обирати потрібну інформацію із заданого питання аналізувати її вірно інтерпретувати. [1] Діяльність вчителя [2] з питання формування інформатичної компетентності старшокласників зводиться до: підбору...
53448. Ukraine is my native country 34.5 KB
  The capital of Ukraine if Kyiv. It is one of the most beautiful cities in the world. It is situated on the banks of the Dnipro River. The streets of Kyiv are wide and nice. They are lined up with chestnut trees. Kyiv is known as the scientific, industrial and cultural centre of the country. The people of our state are proud of their capital and love it with all their hearts. A lot of tourists visit Kyiv and enjoy its beauty and majesty.
53449. Впровадження інтерактивного навчання на уроках німецької мови 8.72 MB
  Актуальність змісту Розширення пізнавальних можливостей учнів, зокрема, у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел, можливість перенесення отриманих умінь, навичок та способів діяльності на різні предмети та позашкільне життя учнів.
53451. Інтерактивна гра. «Права людини» 37 KB
  Проблеми Як їх вирішити Членам команд пропонується проблема яку потрібно вирішити. Проблема перша Одна жінка зпоміж членів групи любить співати але на жаль вона співає безперестанку. Чи ви: а нічого не робите і дозволяєте їй співати коли б вона цього незабажала б вимагаєте щоб вона переставала співати коли хтось іде поруч із нею Проблема друга Кілька людей яких поранило при посадці затримують ваш рух і ви побоюєтесь що в такому темпі ви не встигнете добратися до буйка поки не...
53452. Процедура Bubble_sort и ее особенности 18.77 KB
  Сортировка простыми обменами, сортиро́вка пузырько́м (англ. bubble sort) — простой алгоритм сортировки. Для понимания и реализации этот алгоритм — простейший, но эффективен он лишь для небольших массивов.
53453. Оптимизация процедуры Quick_sort, особенности 22.82 KB
  Быстрая сортировка (англ. quicksort), часто называемая qsort по имени реализации в стандартной библиотеке языка Си — широко известный алгоритм сортировки, разработанный английским информатиком Чарльзом Хоаром во время его работы в МГУ в 1960 году.