53918

Літературно-музична композиції “Душа-квітка”, присвячена життю і творчості К.Білокур

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Білокур Мета: познайомити учнів із самобутнім майстром пензля його картинамизалучати до світу прекрасного засобами словамузики та мистецтва виховувати почуття гордості за своїх пращурів та прагнення наслідувати їх. Білокур Виходить молода К. На слайдах портрети видатних особистостей культури мистецтва різних епох та країн і разом з ними портрет К Білокур Ведучий. Катерина Білокур – Художник.

Украинкский

2014-03-05

151.5 KB

0 чел.

Мiнiстерство освiти, науки, молоді та спорту Украiни

Первомайске мiське управлiння освiти

Первомайска багатопрофiльна гiмназiя

Розробка

літературно-музичної композиції

“Душа-квітка”,

присвячена життю і творчості К.Білокур

(9-11 класи)

Дідик Олена Олександрівна,

учитель української мови та літератури,

перша категорія,

Первомайськ

2012


Душа-квітка

Літературно-музична композиція,

присвячена життю і творчості К. Білокур

Мета: познайомити учнів із самобутнім майстром пензля, його картинами,залучати до світу прекрасного засобами слова,музики, та мистецтва, виховувати почуття гордості за своїх пращурів та прагнення наслідувати їх. Обладнання: хата в українському стилі, прикрашена рушниками; лави, прикриті саморобними килимами; мотовило, мольберт художниці, прикритий полотном; на стінах рушники, засушені трави, квіти, на столі масляна лампа, фарби, пензлі майстра. На дошці назва заходу «Душа-квітка» і квіти, зроблені саморуч дітьми.

Хід свята

Звучить сумна музика, на екрані вислів, «Доля випробовує тих, хто надумав дійти до якоїсь великої мети. І вона на їхньому життьовім шляху усілякі перешкоди-незгоди підсовує…» К.Білокур. Голос за сценою його промовляє.

На екрані показують портрет К. Білокур

Виходить молода К.Білокур, читає вірш «Доля» Л. Костенко або

В. Симоненка «Є тисячі доріг». Потім поволі зникає за кулісами, виходять два ведучих свята в українському вбранні.

1. Ведучий. Хто він, «герой нашого часу»? Невже той, хто кочує з бойовика в бойовик, з серіалу в серіал, із шоу в шоу, хто заповнює сьогодні наше кіно і телеекрани, завойовує наші розуми і душі, хто «за склом», у «вікнах», «гаремах»? Хто вони, сьогоднішні кіно-, теле - і шоу «зірки»? І хто вони, «ліпники» людських душ? Творці? Художники? Чи не занадто висока плата, наша плата, за їхні «витвори»?

2.Ведучий.Надто багато в нашому житті спотворено: почуття, ідеї, слова, вчинки… саме життя. Що істинно, а що помилково? Які цінності нам потрібні, а які ні? І чому в світі так явно домінують руйнівні, а не творчі тенденції? Запитання, запитання, запитання…Багато з них по суті риторичні. Чи не тому так мало сьогодні творчих людей і так складно і незатишно їм жити у добу такої «свободи» і такої «демократії».

На слайдах портрети видатних особистостей культури, мистецтва різних епох та країн і разом з ними портрет К Білокур

  1.  Ведучий. Проте митцю в усі часи жилося несолодко. І завжди його підстерігали спокуси. Художник повинен жити «у храмі». Він може продати чи обміняти ним створене на хліб і одяг, полотно і фарби. Щоб мати можливість жити і творити далі. Але не торгувати і не торгуватися. Інакше він уже не Художник.
  2.  Ведучий. Так, художник завжди потребував мецената. Інакше він може просто не вижити. А разом із ним загинути і створене ним, і те, що він ще не встиг створити. Так було завжди. І це розуміли і королі, і купці, точніше, ті з них, хто думав про майбутнє і про свою душу.

1. Ведучий. Так, художник працював і на замовлення. Але парадокс у тому,

що якщо він Художник, то й зроблене ним на замовлення ставало надбанням вічності. Ціна його відданості мистецтву настільки висока, що порівнюється хіба що з мірою цієї відданості. І таку ціну здатен платити тільки Художник. А спокуса настільки велика, що уникнути її може також тільки Художник.

На екрані фотографія художниці біля мольберту

  1.  Ведучий. Катерина Білокур – Художник. Це її суть, її єство. Просто вона народилася Художником. І залишилася ним усе життя. За це вона заплатила сповна. Я не стверджую, що її шлях – єдиний у мистецтві. І що пройти такий шлях повинен і може кожен Художник. Вона змогла і пройшла. Як часто не було у неї фарб і полотна, щоб творити; хліба, щоб їсти; дров, щоб зігріти хатину.

На екрані фотографія з видом села і домівки К. Білокур.

2.Ведучий. Катерина Білокур як художник могла б органічно існувати зі своїми картинами у будь-яку епоху. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В загубленому серед левад селі Богданівці ( нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю.

  1.  Ведучий. Час, в який жила ця людина, зовсім не був лагідним до неї. Роки її життя: 1900 - 1961, - але в своїх картинах вона ніби знаходить притулок від тих бурхливих подій, що вирували в Україні на початку та в середині ХХст.
  2.  Ведучий. Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії ( нині це Яготинський район Київської області)
  3.  Ведучий. Білокури були небідними селянами, тримали худобу, мали будинок, критий залізом, а головне - землю.
  4.  На екрані демонструється фотографія родини Білокурів.
  5.  Батько, Василь Йосипович, володів двома з половиною десятинами, дід, очевидно, був ще заможнішим. Крім Катерини, в родині були два сини – Григорій і Павло.

Ведучі уходять зі сцени

Інсценізація

Родина Білокурів зібралася на сімейну раду. Всі сидять за столом, Катря (їй 6 - 7 років) читає «Буквар», мати порається біля печі.

Батько: Вже й зима на носу, треба подумати, що з Катрею робити, віддавати її до школи чи ні?

Павло: Та чи є в цьому яка потреба, он дивіться, читати вона і так уміє, а ми зекономимо одяг та взуття.

Григорій: Так, краще за прядку її посадіть. Давно вже пора. І нехай там свого «Букваря» і читає скільки завгодно.( Катерині стало прикро за слова батька та братів, вона підхопилася і вибігла на двір).

Мати: Здається мені, що нічого путящого з нашої Катрі не вийде. Вже сусіди глузують з нас.

Батько: Нічого, ми з неї цю дур виб’ємо. Запряжемо замість коня в ярмо і нехай оре, тоді не буде ( не при хаті згадувати) чортів малювати. Сільський голова так і сказав мені: «Запряжи он дочку-художницю та й ори, нащо тобі коні». От проблему і вирішили…

Ведучі виходять на сцену

  1.  Ведучий. І така біль підкотила до самого серця Катерині, що вона й не знала, що малює.

Катерина: «Я намалювала якихось видуманих птиць. І тоді мені мої перші твори такі чудові здались. Мені так радісно було... І дивилась на той малюнок, і сміялась як божевільна!...

  1.  Ведучий. Коли вона почала малювати – сказати важко, мабуть, не в дитинстві, а вже в отроцтві. Малювала вугіллям на клаптях полотна. У 14 років Катерину застала мати за цим безглуздим, як усі вважали, заняттям.

Інсценізація

Катерина, ховаючись під столом, малює. Звучить голос ведучого

  1.  Ведучий. Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки

Полюбила малювання

Як знало серденько

Забігає мати до хати і знаходить Катерину, яка все-таки малює

Мати: «Що ж ти, скаженюка, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать в такому вчинку? То тебе ж ніякий біс і сватати не буде. От покарав нас Господь такою дочкою! У людей дочки в таких літах уже заміж повиходили, їхні матері зятів мають, а наша чортів малює!» ( хапає малюнок і кидає в піч).

2.Ведучий.Були вжиті невідкладні заходи: різки й сувора заборона малювати. Дівчинці доводилося творити потайки.

1. Ведучий. На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка ( декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина вперто сама вчила себе живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялася від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім’ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та незгодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

На екрані демонструються перші роботи К. Білокур

2. Ведучий. У дитинстві малювання для Катрі було самоціллю: і не було важливо, чи збережеться створене нею, чи побачить його хто-небудь. Про це вона не думала. Просто не писати вона не могла.

Катерина: «В мене чуть-не-чуть та й з’явиться бажання: ет, якби ще що - небіть намалювати! Аж серце наче заболить! Та в мене не було ні паперу, ні олівця. Так я украла у матері кусочок полотна та взяла вуглину… О, чудово! Я намалюю, надивлюся-намилуюся, а тоді виперу – і знову малюю… Але минає час, і душа стільки увібрала, і так захотілося поділитися, віддати накопичене…

Квіти

Які дивовижні ці квіти,

У кожній чарівність своя.

Всі різні, та й що говорити —

У квіти закохана я.

Дивитись годинами можна

На ніжні пелюстки в росі.

Дивує і радує кожна,

А щастя дарують усі.

2. Ведучий. У ставленні односельців до захоплення Катерини переважає точка зору батька: « Ну, малюй, будь ти розпроклята! Лайки і доброго слова ти не слухаєш. А бити - я вже втомився, з тобою б’ючись!» Якилина Павлівна була, очевидно, тієї ж думки.

1.Ведучий. Малювання стало альфою і омегою її життя. Аби його в собі упокорити спробувала у 20-х роках вступити до Миргородського художньо-керамічного училища. Вона вирушає до Миргорода, її багаж складався з двох малюнків; «копія з якоїсь картини і начерк дідівської хати з натури. Роботи виконані уже не на полотні, а на спеціально придбаному для цього випадку папері. Малюнки мали свідчити, що дівчина справді має талант, достатній для вступу до технікуму.

Інсценізація

Комісія: Ви чого?

Катерина: Та щоб я була художник

Комісія: А яку ви маєте освіту?

Катерина: Та ніякої

Комісія: Та невже у вашім селі не знайшлося нікого розумнішого, щоб з’ясувати вам про закон вступу до середніх шкіл?

Катерина: ( у розпачі) А ще у мене є малюнки…

2. Ведучий (за кулісами) Та ніхто на них так і не подивився. У Катерини була ще одна надія.

Катерина: « От перекину малюнки через огорожу, а може, там, між тими гуляючими є і вчителі? Вони побачать мої малюнки і приймуть до школи».

1.Ведучий. Катерина робить спробу і перекидає свої малюнки через паркан у сад технікуму. Вона довго озирається і не вірить, що її так і не покликали. Розчарування було болісним. Вражена, вона йде додому з Миргорода пішки.

Катерина (сильно плаче, здіймає вгору руки і просить у когось допомоги): Мені вчувалося, що хтось мені шепче: а ти не плач, Катерино, що нема в тебе вчителів. Їм ніколи. А ти дивись, як у матері природи, – так і малюй. І сама собі я сказала, що без школи я буду вчитися малювати, буду, буду…Давним-давно, як я була малою-молодою і були тоді левади та береги, де росло багато-багато і струнких, і високих, і кучерявих дерев — так, мов, гай, от як повіють вітри, то я біжу туди, у берег слухати ті зеленії шуми. І вчувається мені в тих шумах вітрів і шепіт, і гомін якихось давно минулих казкових людей і ріжні прекрасні, найбільше сумні пісні чарівні і всякі дивовижні моєму слуху ноти голосів». Буду і все.

2.Ведучий. Від біди її врятувала творчість, незважаючи ні на що малювати Катерина не покинула, а ще й почала відвідувати драмгурток, організований подружжям Іваном і Ніною Калитою, богданівськими вчителями. Батьки Катерини погодилися на участь дочки у виставах, але за однієї умови – драмгурток не має заважати роботі по господарству. Вивчення ролей доводилося поєднувати з роботою на городі.

1.Ведучий. У гуртку зібралася талановита, а головне – цікава молодь. Ставили «Наталку Полтавку» Котляревського, «Наймичку», «Безталанну». Катерина грала самовіддано. Щоправда свій вік (24-26 років) вона вважала непідходящим для ролей дівчат і переважно грала молодиць.

2. Ведучий. Серед гуртківців був і Олександр Кравченко,парубок із сусіднього села, якого дещо загадково називають “знехтуваним женихом” Катерини.

На репетиції вистави Олександр подарував Катерині квіти, художниця відкинула подарований їй букет зі словами: “Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?” Адже квіти – живі, їх не можна рвати...

Звучить пісня на слова Расула Гамзатова «Есть глаза у всех цветов»

1. Ведучий. Хлопець хотів свататися до Катрі.Та коли він мав ось-ось зайти до хати, її осяяла думка: «Поїду на могилу Тараса Шевченка, в нього попитаю ради-розради». І, похапцем зібравшись, поїхала в Канів. «На другий день, як уже зійшло сонце, встала, пішла умитись дніпровою водою, помолилась на схід сонця — та й пішла на могилу Шевченка». На таке зважитись могла лише вона, Катерина Білокур!( З її листа за червень-липень 1954 року до Стефана Таранушенка)

Інсценізація

Катерина на могилі Т. Шевченка

Катерина:«Був понеділок і був будень. На могилі не було нікого.

Катерина: І мені така вже воля була — скільки хотіла, скільки й плакала! Так, як живому, Шевченку розказувала, як я хочу стати художником, але на цих доріженьках як не терен, то колючки, то камінці гострі. Ой, якби ви, Тарасе Григоровичу, живі були-то, може б, ви і допомогли мені стати художником. А ті люди, серед яких я живу, не розуміють мене, і я між ними як чужа. Батько примушує працювати, так зі сльозами на очах уночі копаю. Та ще треба було мені садити, полоти, коноплі мочити, терти, няти… А потім, виготовивши пряжу, треба ж було її і ткати, і білити. І шити, бо полотно було потрібне для одягу сім’ї. Напряду, витчу, вибілю, а тоді натягаю на підрамок – і малюю. Малювання виходить грубе. А я від цього сердилась, хватала мою невдалу роботу, рвала, топтала, а потім: збирала, склеювала, плакала над нею – і знову ж заходжувалася працювати… А тут ще мати заміжжям дорікають, знають, що цим вони мене найгірш образять..»

На екрані слова Л. Костенко «Що доля нелегка, в цім користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє»

1. Ведучий. Отак і вік звікувала самотою. Її дітьми стали квіти.

Дівчата танцювального гуртка виконують танок квітів

2. Ведучий. Художниця усвідомлювала, що малює незвичайні картини. Але допомоги не діставала нізвідки. Мати кляла, що соромить її перед людьми, заміж не виходить. І, доведена до відчаю, в листопаді 1934 року, надумала втопитися в річечці Чугмак, що протікала в кінці городу.

Учень виразно читає вірш Ліни Костенко «Страшні слова»

1. Ведучий. А топитися зовсім не хотіла — жити хотіла й довести всім, що вона-таки художниця.

На екрані фрагмент з фільму «Сповідь»

2. Ведучий. На щастя, не втопилася, але та пригода коштувала їй надто дорого — застудила ноги і до кінця днів своїх ходила з ціпком, уже більше не бігала до Пирятина за 30, а до Яготина за 15 кілометрів за потрібною для картини квіткою.

«Я на матір-природу дивилась і в неї багатої на фарби, тонів й півтонів, училась. Там цвіте квіточка синя, а там жовта й червона, там кущик, травиця чи калина схилилась, а над нею хміль і переступень покрутились. Там фіалкові дзвіночки тихесенько вітром гойдаються, а там сині петрові батоги над пахущим чебрецем схиляються»… І все це було чудово, чудово!»

1. Ведучий. У 1928 році Катерина дізнається про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує ще раз спробувати сили. Чому саме театральний не зовсім зрозуміло. Може, зіграв свою роль драмгурток, а може, хотілось будь-що вирватися з дому й одержати професійну художню освіту. Вступивши до театрального технікуму, можна буде продовжувати малювати, а там її роботи, напевно, помітять і допоможуть перейти в якусь художню школу.

2.Ведучий. До поїздки в Київ Катерина готувалася ґрунтовно – взяла метрику й довідку про стан здоров’я. Але й там розмова почалася з питання про семирічку – й цим і закінчилася.

1.Ведучий. Настає, мабуть, найважчий період у житті Катерини Білокур. Особливо болісно переживає вона відсутність духовної підтримки. В цей же час вона вирушає у справжнє паломництво до Канева, на могилу Тараса Шевченка. Розпач часом обіймав так сильно, що глибоко віруюча жінка ладна була покінчити з життям. Її хворі ноги – пам’ять про спробу втопитися пізньої осені 1934 р. в крижаній воді Чугмака. Але в тому ж 1934 р. вона приймає найважливіше й безповоротне рішення: “Я буду художником”. Якщо навчитися цього ніде не вдається, вона вирішує вчитися самостійно.

2.Ведучий. Катерина Білокур починає опановувати ремесло художника сама. Власне ремесло, тобто технічний бік мистецтва. Малюнки вугіллям на клаптях залишилися в минулому. В минулому й картини, створені фарбами власного виготовлення на картоні й фанері. Аквареллю та олівцем вона завжди працювала мало й неохоче. Художницю найбільше приваблюють олійні фарби. Вони здаються їй сліпучими, навіть їхні назви звучать казково: кіновар - світло- і темно-червона, кобальт-темно-синій, ультрамарин, кадмій-червоний, краплак-темно-рожевий... Це її улюблені кольори. Пензлі вона робить сама – вибирає з котячого хвоста волоски однакової довжини: дев’ять, дванадцять або тридцять шість міліметрів. Для кожної фарби – свій пензлик.

1. Ведучий. Наставники в олійному живописі в Катерини Білокур, очевидно, таки були. Хтось навчив її ґрунтувати полотно: спершу вона намагалася писати безпосередньо на ньому, але картини швидко темніли й мерхнули. Можливо, їй знову допоміг учитель Іван Калита, теж художник-аматор, а, можливо, – іконописець зі Смотриків, єдиний художник, якого поважав її батько. Але вже в тому ж поворотному 1934 р. Катерина Білокур створює “Берізку” – одну із трьох картин, що принесли їй всесвітню популярність. Свою драматичну долю вона символічно зобразила в цій картині «Берізка»: стоїть красива, але безпомічна — з обрубаним гіллям...

Через рік народжуються “Квіти над тином” – інший уславлений шедевр.

На екрані картини «Берізка», «Квіти над тином»

2. Ведучий. Настає 1939 р. Катерині Білокур 39 років. За сільськими уявленнями, вона вже стара, до того ж дивачка, “одержима”, що все квіточки малює. Але, здається, саме в 1939 р. часи випробувань для неї минають. Втрутився випадок. Або доля. Чи Бог.

1. Ведучий. Художниця відвідала двоюрідну сестру, Любов Тонконіг, що жила через річку – і там, гостюючи, почула по радіо пісню “Чи я в лузі не калина була?” у виконанні прославленої Оксани Петрусенко.

Звучить пісня у виконанні дівчат 7 класу

«Чи я в лузі не калина була»

2.Ведучий. Чи то пісня, чи то голос, а може, й те, й інше так вразили Катерину,

що вона всю ніч просиділа над листом – і вранці відправила його за досить незвичною адресою: “Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко”.

1. Ведучий. Проте слава співачки була настільки широкою, що лист не загубився й дійшов до адресата. Вкладений у конверт разом із листом малюнок на шматочку полотна – калина, вразив співачку. Вона радиться з друзями – Касіяном, Тичиною, іде в Центр народної творчості, викладає суть справи. У Полтаву надходить розпорядження – з’їздити в Богданівку, знайти Катерину Білокур, поцікавитися її роботами.

2. Ведучий. І от – у Богданівку приїжджає Володимир Хитько, який очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Він приголомшений, кілька картин забирає із собою в Полтаву, показує колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Рішення однозначне: негайно влаштувати виставку. І в 1940 р. в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка Катерини Білокур. Виставка складалася лише з одинадцяти картин.

На екрані слайди з її картинами

1.Ведучий. Успіх величезний. Художницю преміюють поїздкою до Москви. Її супроводжує Володимир Хитько. Вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна. Головне враження – “малі” голландці, художники-передвижники і французькі імпресіоністи. Втім, відомі картини Катерину Білокур одночасно й захопили, і приголомшили. Якийсь час вона навіть не могла працювати.

Катерина: “Куди мені бути художницею? Я – ніщо! Моя мазанина нікудишня! Я там таке бачила! Усе таке чудове, недосяжне для мене! Куди мені, дурній сільській дівці, і думати про якусь умілість! І хіба я можу щось путнє робити?!”. Але, заспокоївшись, вона знову і знову пише квіти, яких не може не писати, бо кращого за них немає нічого у світі.

Звучить вірш Г.Чубач «Діти Катерини Білокур»

у виконанні учениці

Богданівка – не Богом дане,

Не чортом прокляте село,

А та земля, де на світанні

Найбільше квітів розцвіло.

І гомонять вони, як люди,

І мова їхня – голосна.

Таких квіток ніде не буде,

Хіба що вицвітуть у снах.

Такі – не хиляться, не в’януть,

Таких морози не приб’ють.

І навіть росами тумани

Перед світанком не заллють.

На них немає ні пилинки.

Це їх не можна не любить

Це їх самотня добра жінка

Колись навчила говорить.

Усі вони у світ широкий

Зітхають крильцями бджоли.

Лиш чорнобривчик кароокий

Ще не говорить, бо малий.

Але і він - уже сміється,

І тулить личко до листа,

І сам собі таким здається,

Як хтіли пензель і рука.

Його сестра, струнка жоржинка,

Усім розказує про те,

Що мама їхня – Катерина,

Що серце в неї – золоте.

В родинній злагоді – довірі,

Чи тепле літо, чи зима

Гуляють квіти на подвір’ї,

А хтось казав – «дітей нема»

А то збираються, ідуть,

Щоб дивувать красою світ.

А їх очікують сусіди

Та бур’янець коло воріт.

Вони вертаються, бо знають:

Яким не був би інший світ,

А квітка мальви спочиває,

Коли схиляється на пліт.

2.Ведучий. У 1941 р. Катерина Білокур створює “Польові квіти”.

На екрані картина «Польові квіти»

1.Ведучий. Потім – війна. А 1944 р. в Богданівку приїжджає директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай – запропонувати виставку й закупити картини. До речі, саме його стараннями Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Катерини Білокур.

2.Ведучий. Одна за одною художниця пише свої прославлені картини – “Декоративні квіти” (1945), “Привіт врожаю” (1946), “Колгоспне поле” (1948–1949), “Цар Колос” (1949), “Сніданок” (“Снідання”) (1950), “Квіти і берізка ввечері” (1950), “Кавун, морква, квіти” (1951), “Квіти і виноград” (1953–1958), “У Богданівці на Загреблі” (1955), “Хата в Богданівці” (1955), “Жоржини” (1957), “Півонії” (1958), “Натюрморт із колосками і глечиком” (1958–1959), “Букет квітів” (1959)... Квіти писала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні й осінні – така картина і створювалася, природно, з весни до осені.

На екрані демонструються картини

Звучить вірш Олесі Тоцької «Квіти України» у виконанні учня

Соняхи, жоржина,

Айстри і шипшина,

Васильки, ромашки,

Лілії, волошки,

Мальви, чорнобривці,

Звіробій, чорниці,

М’ята і калина,

Маки, горобина,

Півники, брусниця,

Грицики, суниця,

Нагідки, космеї,

Рожі, калатеї,

Примули, малина,

Рута та ожина –

Це усе рослини

Й квіти України.

1.Ведучий. Працювала самозабутньо, але неспішно. Шість жоржин на картині “Колгоспне поле” писала три тижні, проте залишилася ними задоволена. Любила, малювала, оспівувала передусім квіти, але не тільки.

2.Ведучий. Катерина Білокур – автор пейзажів і портретів. Довго й дуже сильно хотіла вона намалювати “картину-казку” – лелеки принесли дитинку. Кілька разів зверталася до цього сюжету, але подив і нерозуміння ближніх, які чекали від неї тільки нових “квіткових композицій”, були такі сильні, що художниця віднесла “картину-казку” до своєї кімнати-майстерні, де працювала й куди нікого не пускала, – і ніколи її більше звідти не виносила.

Звучить вірш Ганни Черінь «Українські квіти»

у виконанні учениці

Вийшли зрання на гуляння

Українські діти,

Їх стрічали і вітали

Українські квіти.

Ось волошки, сонні трошки,

Синім шовком шиті,

Ясноокі, чисто вмиті,

Розбрелись по житі.

Ось рожева конюшина,

А на ній і комашина,

Що, не дивлячись на ранок,

Їсть солодке на сніданок.

На горбочку мак,

В шапці, як козак.

Він яскравий, мов вогонь!

А бундючний – Бог боронь!

Вміє задаватись так,

Як будяк!

Там росте холодна м’ята

(Добре пахне, як пом’ята),

Там шовковая трава

Щось шепоче, мов жива.

А з травички – ніжні личка:

То вже Братик і Сестричка

У тих самих кольорах,

Що на наших прапорах.

Розбрелись по полю діти –

Більші, менші і малі –

Молоді яскраві квіти

Української землі.

1.Ведучий. Отак лише на сороковому році життя про Білокур заговорили як про самобутню мистецьку особистість. По війні прийшли до неї офіційні нагороди і почесне звання народної художниці Української РСР.

2.Ведучий.“Офіційна” повоєнна біографія богданівської художниці бачиться цілком благополучною. 1949 р. вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 р. – нагороджена орденом “Знак пошани”, одержала звання заслуженого діяча мистецтв України, 1956 р. – народного художника України. Її творчість вивчають, про неї пишуть. Твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках – у Полтаві, Києві, Москві, інших містах.

1.Ведучий.Три картини Білокур – “Цар-Колос”, “Берізка” й “Колгоспне поле” – були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі в 1954 р. Там їх побачив Пабло Пікассо.

Слова на слайді з портретом Пабло Пікассо

Весь світ облетіли його слова: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!” “Громадянку села Богданівка” він порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивовижно, тим більше, про сучасне мистецтво Пікассо зазвичай відгукувався абсолютно конкретно й зовсім інакше: “Я тону в лайні”. А Катерину Білокур назвав “геніальною”.

2.Ведучий. Тепер вона, коли дозволяє здоров’я і менше нагадують про себе хворі ноги, вирушає до Полтави й Києва. У неї з’являються численні друзі, передусім художники й мистецтвознавці, в колі яких геніальна самоучка знаходить розуміння й повагу. Крім зустрічей, вона веде з ними тривале листування з Богданівки. Численні листи Катерини Білокур свідчать про те, що її літературний талант не поступався художньому. Серед її кореспондентів – П.Тичина і його дружина Лідія Петрівна, мистецтвознавець С.Таранущенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва В.Нагай, уславлена художниця О.Кульчицька, полтавський художник М.Донцов та його дружина Юлія Іванівна, художниця Е.Гурович і багато інших. Художниця розповідає їм про свої задуми й роботу, ділиться спогадами, думками, враженнями. В самій Богданівці в художниці з’являються учениці – Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Ганна Самарська.

1.Ведучий. Бажання переїхати до Києва з’являлося в Катерини Білокур не раз, але так і залишилося мрією. Можливість регулярного спілкування з друзями, музеї, концерти – все це було так прекрасно! Та й сільський побут завжди здавався художниці прокляттям. Проте, за винятком візитів до Києва й Полтави у справах виставок і двомісячного відпочинку в Будинку творчості художників на хуторі Шевченківському в 1955 р., Катерина не покидає Богданівки.

2.Ведучий. Крім того, в сім’ї Білокурів починаються серйозні “внутрішні проблеми”.

1.Ведучий. З листа Катерини дідусю: «Ой, холодно! Ой, як ви там живете, любий дідусю? Бодай він згас, нечестивий мороз цей! Воно ж, як правду сказати, то за що ж його лаяти, хоч він і мороз? Хіба він винен, що в мене нема чим топити мою хатинку? А зима — звичайне явище, це ж не торік воно таке стало! А раз зима — то і морози. То як у теплій хаті працювати та вийдеш на свіже повітря, то так радісно, що сніг під ногами скрипить, а на дереві іній блищить. І хоч трохи і забаришся надворі, то знаєш що ізнов у теплу хату убіжиш та обігрієшся — то воно й зима не страшна. А як замерзає вода в хаті! Ото вже тоді справа погана, як стукаєш чобіт об чобіт, хукаєш на руки, а на ногах приморожую, а літом тоді вже нігті злазять. Лютий, біс би його вхопив, 1954».

2.Ведучий. Страшно уявити навіть ці її зими, а вона жила так не рік, не два – все життя. І не студена хатина, ні відморожені пальці не затуляли від неї світ, те прекрасне, що є на землі.

1.Ведучий.Витончена уява художниці із зимово-драматичними мотивами. Вівальдівська гармонія в’яне під натиском Бетховенського драматизму, провідного motto усього її життя. Від сімейних чвар вона ховалася у своїй майстерні і писала картини.

Катерина:«А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квітки зацвітуть!.. Ой Боже ж мій, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще чудовіша! Та начебто аж схиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш? То я все на світі забуду та й знов малюю квіти. Квітка, як і людина, - має душу! Квіти така ж жива істота. Зірвана квітка – вже не квітка. Це зламана жіноча доля. Не рвіть їх, хай цвітуть на радість людям і сонцю».

2.Ведучий. До війни Білокури не входили до колгоспу й вели власне господарство. Василь Йосипович володів теслярським ремеслом і підробляв у будівельній бригаді. Григорій Васильович, брат художниці, теж був майстром на всі руки – столярував, теслював, лагодив музичні інструменти. Але після війни Білокури стають колгоспниками. Василь Йосипович уже старий і слабкий, у 1948 р. він помирає. Якийсь час Катерина живе з хворою матір’ю. 1951 р., за рішенням Якилини Павлівни, до них переїжджає Григорій Васильович зі своєю дружиною, Христею Яківною, і п’ятьма дітьми.

1.Ведучий. Якилина Павлівна все життя недолюблювала свою невістку, котра була з бідної багатодітної сім’ї. Христя Яківна, “баба з перцем”, зі свого боку, добре пам’ятала, як прийшла колись до Білокурів із первістком на руках – відстоювати свої права – і зрештою здобула перемогу, стала дружиною Григорія. Тепер свекруха й невістка опинились віч-на-віч. Почалися огидні, моторошні сцени. Перепадало і “блаженній” зовиці – Христя Яківна, що працювала в колгоспі й тягла на собі весь дім, не могла пробачити їй незрозумілого «малювання».

2.Ведучий.А бетховенський рефрен далі усе дужче звучить у долі Катерини. Цитую лист, датований груднем 1960 року, за півроку до смерті.

Монолог Катерини.

«А тільки хіба я січас художник? Я — попелюшка, поки виберу, поки витоплю піч, біля старої хворої матері похожу, козу поки їх упораю (бодай вона їм здохла, мучителька). Ну та дрів нашукаю в березі, нарублю... А день тепер який? Ото і все. А весна прийде — хоч і дні великі, так тоді і діла більше... І так проходять тижні, місяці. А мені про мою дорогу роботу і думати ніколи. Часто до серця так зло і жаль підходить, що хочеться повіситись — і все...»

1.Ведучий.Катерина Білокур знову опинилася в замкненому колі. Лишити стару хвору матір саму в Богданівці, відверто кажучи, побоювалася. Забрати її з собою, розуміла, не зможе – ніде, крім рідного села, Якилина Павлівна не прижилася б. Та і їхати було, власне кажучи, нікуди. Отож ховалася у свою “келію-майстерню” й писала черговий “Натюрморт” (1960). Як виявилося – останній.

На екрані демонструється натюрморт.

Звучить вірш «Квіти мають душу» у виконанні учениці

Відверто сказати мушу

Я впевнився в цьому не раз:

Всі квіточки мають душу,

За рідних вважають нас.

Кохати вони уміють

Сильніше за нас, брати.

Повірте, вони не посміють

До хати ганьбу внести.

Вони захищають садибу

Від недругів, зла, негод.

Хто любить це Боже диво,

Той любить життя й народ.

Дарують ласкаво й щиро

Від недугів ліки вони.

Життя наше роблять щасливим

Ці діточки сонця й весни.

Всі квіти - буття окраса,

Посланці далеких світил.

Вони із прадавнього часу

Нам зводять до них

2.Ведучий. Весна 1961 р., з усіма її квітами, не принесла звичайного полегшення. До болю в ногах додався сильний біль у шлунку. Домашні засоби, якими звичайно рятувалася Катерина, не допомагали. В останньому своєму листі Ю.Бєляковій, директору Центрального будинку народної творчості, художниця пише: “Дорога Юліє Олександрівно, звертаюся до вас із проханням – допоможіть – пришліть мені пачечок три-чотири бесалола. Ой, то чудодійні ліки!” Потім вона бадьоро й навіть не без гумору пояснює, що в богданівській аптеці цих ліків немає, а є тільки тансал, що нічим не відрізняється від коров’ячого кізяка, а наприкінці раптом якось несміливо, зворушливо додає: “Ну, а якщо будете посилать бесалол, то положіть і дві лимонки”. Це було написано в середині травня.

1.Ведучий. На початку червня 1961 р. померла 94-літня Якилина Павлівна. Катерину Білокур, геть змучену болем, відвезли в Яготинську районну лікарню. 10 червня їй було зроблено операцію, чи то невдалу, чи то вже зайву. У той же день художниці не стало.

Звучить романс Кирила Цвєткова на вірші Н. Гумильова, на слайдах світлини з життя К. Білокур.

2.Ведучий. Хата Білокурів у Богданівці – давно вже Музей-садиба Катерини Білокур. Тут і вона сама, з трояндами – скульптура роботи Івана Білокура, племінника художниці, сина її брата Григорія Васильовича.

На екрані демонструється фотографії із зображенням садиби і скульптури

К. Білокур.

Перед цією скульптурою через чверть століття після того, як велика “одержима” упокоїлася навіки, у Христі Яківни вирвалося: “Нарешті, Катерино, ти навічно у своєму домі!” І, можливо, вона мала на увазі не лише хату в Богданівці.

1.Ведучий.Так, Катерина Білокур була незвичайна, не од світу цього жінка.

2.Ведучий.Вона зором, слухом, думками обіймала-осягала не лише рідне село, його мешканців, а й Україну, всесвіт. Душа розцвітала, мов квітка.

Звучить аудіозапис пісні «Квітка-Душа» у виконанні Ніни Матвієнко, на екрані демонструється картина

1.Ведучий. Як і свята великомучениця Катерина, вона постійно невимовно страждала. Часто плакала від завданих образ. Однак у часи натхнення, осяяння під час праці за мольбертом чи вночі при газовій лампі за компонуванням листів до друзів і знайомих, душею підносилася так запаморочливо високо – ген аж туди, де владарюють лише обранцям доступні Гармонія і Краса.

2.Ведучий. Ми всі надто втомилися від зла і бруду, крові і руйнування, самотності й непорозуміння. Нам так не вистачає тиші, добра, співчуття, гармонії. Нам їх так не вистачає. А вона несе їх нам. У своїх картинах і листах – своїх посланнях.

На екрані уривок з документального фільму «Катерина Білокур. Послання» (5хв. З5сек)

Звучить лист-реквієм Катерині Білокур К. Приліпко

у виконанні учня

Якби можна було написати,

У минуле листа надіслати...

Як дізналась я вперше про Вас,

Здивуванню не було межі:

Чи ж то можна отак без освіти

Досягнуть без висот висоти?

Не навчались Ви в школах приватних

І не мали дипломів крутих,

Самі фарби і пензлі складали

І картину-красу починали.

А за місяць цвіло полотно,

Устелялось барвисто й розквітло.

Перед Вами зізнатись я мушу —

Бо взяла Ваша творчість за душу.

Кожна квітка і кожен листок —

Наче в Бога надії ковток.

І схилялись, мабуть, небеса,

Заглядали в нехитрий мольберт,

Бо з’являлась на світ і цвіла

Справді Божа і райська краса.

Це не дар, це талант, що від Бога,

Нагорода й спокута за все.

Все, що зносила ти і терпіла,

А в душі — сокровенніша Віра.

Віру в Бога, в красу і безсмертя,

Ти у квітах своїх зберегла.

Я схиляюсь і плачу відверто,

Я щаслива, що в життя ти в моє увійшла.

1.Ведучий. Хіба все це недостатня плата за право бути Художником? І все ж, не багатства, не слави, навіть не кохання та розуміння просила вона у Бога, а сил і мудрості, щоб творити.

2.Ведучий. І Бог дав їй дар, що дістається небагатьом, і сили зберегти його. А це вдається не кожному. Їй вдалось. Їй вдалося не загинути під тягарем буденного життя, не вступити у нездоланний конфлікт зі світом та з власною особистістю. Звичайна людина і геніальний художник поєдналися в ній.

1.Ведучий. Напевне, це і є гармонія, про яку так багато кажуть, про яку стільки пишуть, якої прагнуть, але яка так рідко зустрічається в реальності

2.Ведучий. Це поєднання природної простоти, справжньої щирості з душевною тонкістю, генетичною інтелігентністю та неймовірним талантом властиве тільки чистим, нетутешнім душам, які народжуються раз на століття.

Звучить вірш Ліни Костенко «Ті, що народжуються раз на століття»

у виконанні учня

Ті, що народжуються раз на століття,

умерти можуть кожен день.

Кулі примхливі, як дівчата, -

вибирають найкращих.

Підлість послідовна, як геометрія, -

вибирає найчесніших.

В'язні гостинні, як могили, -

вибирають неприборканих.

Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.

Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.

І тільки подвиг людського духу

доточить їх до безсмертя.


Список літератури і фільмографії

1. Білокур,К.В. Альбом репродукції/ К.В.Білокур; ст. та. впорядкував. В.Нагая. –К., Мистецтво, 1975.-23с.,70 с. іл..- Рез.рос, англ.

2. Білокур,К.В. «А ти дивись, як у матері-природи»:[листи К.Білокур]; публ. підгот. М. Кагарлицький//Вітчизна.-1986.-№1.-С.194-199.

3. Білокур, К.В. «Буду художником»:[автобіографія]/ К.В.Білокур; публ. підгот. К.Рибалко, О.Рибалко//Україна.-1986.-№40-С.22-23.

4. Білокур,К.В. Я буду художником!: докум. оповідь у листах художниці, розвідках М.Кагарлицького/ К.В.Білокур; упорядкував.,ред. М.Кагарницький. -К.: «Спалах» ЛДТ, 1995.-368с:портр., іл., 8 арк.іл.

5. Кагарлицький, М.Ф.Квіти мої, діти:( у таємниці життя й творчості К.Білокур проникаючи)//Кагарлицький М.Ф. Наодинці з совістю.-К.,1988.-С.272-378.

6. Білокур К.В.:Альбом репродукцій/Ст. та впоряд. В.Нагая.-К.:Мистецтво, 1975.-23с.,70 с. іл. -Рез. рос.,англ.

7.Білокур К.В. Листи/Передм. М.Кагарлицького//Вітчизна-1982.-№3.-С.18-47.Білокур К.В. «Чим небіть допомогти людині»:(З недрук. листів К.Білокур)/Післямова М.Кагарлицького//Вітчизна.-1984.-№12.-С.19-56.

8. Білокур К.В. «А ти дивись, як у матері-природи»:[Листи К. Білокур]/Публ. підгот.М. Кагарлицький// Вітчизна.-1986.-№1.-С194-199.

9. Білокур К.В. «Буду художником»:[автобіографія]/Публ.підгот. К.Рибалко, О.Рибалко//Україна.-1986.-№40-С.22-23.

10. Білокур К.В. Я буду художником!:Докум.оповідь у листах художниці, розвідках М.Кагарлицького/Упоряд.,ред. М. Кагарлицький.-К.: «Спалах» ЛТД, 1995.-368с.:портр.,іл..,8 арк.іл.

11. Білокур Катерина Василівна//Мистецтво України:Енциклопедія.-Т.1.-К.,1995.-С.206.

12. Білокур Катерина Василівна(25.ХІІ) 1900, с.Богданівка, тепер Яготинського р-ну Київ.обл.-10.VI1961,там же)// Митці України:Енцикл. Довід.-К.,1992.С.70.

11. Ганжа.П. Катерина Білокур: Я буду художником//Образотвор.мистецтво.-1996.-№2.-С.50.

12. Чарівний світ Катерини Білокур:Картини К.Білокур з колекції Держ.музею укр..нар.декор.мистецтва УРСР:[Телевіз.докум.фільм]/Листи 11. К.Білокур читала Л.Яремчук. -[К]: Укртелефільм, [1986].-12хв.: кол.

Кравець О.В. Натюрморт-фантазія Катерини Білокур//Нар.творчість та етнографія.-1989.-№1.-С.50-54.

12. Чубач Г.Діти Катерини Білокур:Вірші//Дивослово.-1997.-№10.-С.54.

М.Коцюбинський. Етюд на тему листів К.Білокур. - Дивослово. 2001р.с 14-17№3.

13. Стрижевський О. Сторінки життя. Невідомі листи К.Б.Тижневик «Україно» 1970р.№7.с12-13.

14. Кагарлицький М. Сяйво дружби:Листи К. Білокур.К:1990р.

Бажан М. Листи про могуття творчості//Бажан М. П. Твори в4-х т.-К., 1985р.-Т.З.-С.404-411.

15. Богдан С. Листи її наче сплески світла…Дивослово 1999р. №12 с18-21.

16. Відео канал «Обличчя української історії» http://1TV.com.ua/uk/video/epis

17. Відео @mail.ru. Картини К.Білокур. Пісня «Сік землі», « Квітка-душа» Н.Матвієнко.

18. You Tybe.com Романс на вірш Н. Гумельова. Кирил Цвєтков

19. You Tybe.com Уривок з фільму «Катерина Білокур. Послання» Режисер

О. Самолевська., К. 2003р.

20. You Tybe.com Уривок з фільму «Катерина Білокур.Сповідь», канал «Глас», 2006р.

21. Вірш К.Білокур.Лист-реквієм. К.Прилипко 10кл. Козелецька гімназія №1.

22. www,dyvensvit.org/osobystist/169-osobystist-statti/604-poslannia-Kateryny-bilokur Світлана Черняк.Особистість.Статті// «День» №180 2002р.

PAGE   \* MERGEFORMAT 26


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

49703. Полносборное общественное здание из крупноэлементных конструкций 227 KB
  Характеристика здания; Генеральный план; Санитарно техническое оборудование здания; Противопожарные требования. Конструктивные решения здания. По заданию; По генеральному плану участка здания.
49708. Расчёт и конструирование стальных балочных конструкций рабочей площадки производственного здания и центрально сжатых колонн 3.02 MB
  Размещены на листе формата А1: Монтажная схема балочной клетки в плане и в 2х разрезах масштаб 1:200; Отправочная марка главной балки её разрез масштаб 1:20; Колонна её сечение сечение базы колонны масштаб 1:20; Монтажные узлы присоединения вспомогательной балки к главной и главной балки к колонне масштаб 1:25; Примечания касающиеся условий изготовления конструкций. Расчёт прокатных балок: Расчёт балочной клетки по 1 варианту; Расчёт усложнённой балочной клетки 2 вариант; Расчёт вспомогательной...
49709. Расчет построения сотовой сети в стандарте GSM-1800 1.22 MB
  Связь телефона со станцией может идти по аналоговому протоколу MPS NMPS NMT450 или по цифровому DMPS CDM GSM UMTS Целью данного курсового проекта является расчет построения сотовой сети в стандарте GSM1800. Данный цифровой стандарт с диапазоном частот 1710 1880 МГц является модификацией стандарта GSM900. Его особенности: максимальная излучаемая мощность мобильных телефонов стандарта GSM1800 1Вт для сравнения у GSM900 2Вт. Возможность использования телефонных аппаратов работающих в стандартах GSM900 или GSM1800.
49710. Разработка программы о доставке сырья на предприятие 623.5 KB
  Московский приборостроительный техникум государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования Российский государственный торгово-экономический университет Курсовой проект По дисциплине Математические методы Специальность 230105 Программное обеспечение вычислительной техники и автоматизированных систем Тема: Разработка программы о доставке сырья на предприятие МПТ РГТЭУ. Схемы пользовательского интерфейса...