54286

Найдорожча у світі матуся

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета: Відроджувати давні українські звичаї і традиції, пробуджувати в студентів прекрасні і благородні почуття – святе і ніжне ставлення до матерів, до материнства взагалі; виховувати почуття обов’язку у студентів – віддати шану матерям, відплатити любов'ю, турботою і допомогою в майбутньому.

Украинкский

2014-03-11

116.5 KB

5 чел.

ВП НУБіП УКРАЇНИ «БОБРОВИЦЬКИЙ КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ

ТА МЕНЕДЖМЕНТУ ІМ. О. МАЙНОВОЇ »

Найдорожча у світі матуся

(СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОЇ ГОДИНИ)

ПІДГОТУВАЛА КУРАТОР ГРУПИ  Т-31 Філатова В.Л.

2012


Мета:
Відроджувати давні українські звичаї і традиції, пробуджувати в студентів прекрасні і благородні почуття – святе і ніжне ставлення до матерів, до материнства взагалі; виховувати почуття обов’язку у студентів – віддати шану матерям, відплатити любов'ю, турботою і допомогою в майбутньому.

Шануй батька твого і матір твою,

                                                                                щоб добре тобі було та щоб

                                                                               довголітнім був ти на землі.                                             

                                                                                                               (Біблія)

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

а буде син і буде мати,

і будуть люди на землі.

                   (Т.Г. Шевченко)            

Мамо, хай завше в світлиці твоїй,

Серцем читає дитя.

Ці Шевченкові  очі

І золоте вишиття.

                            ( В.Стельмах)

Куратор.  Мама!  В цьому слові, в цьому призначенні  жінки природа втілила найвищий свій ідеал.  Любов матері вся з тривог, сподівань і безоглядної самопожертви. Осяяне цією чистою і щирою любов'ю, крилатиться наше дитинство.  До матері на пораду йдемо малими та дорослими.  Мати ніколи не злукавить. Мати ніколи не скривдить і завжди захистить. Осиротів би людський світ без матерів. Бережіть їх, ніколи не легковажте їхньою любов'ю.

 Студентка

Є в мене найкраща в світі матуся.

За неї до тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у тебе щирими словами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні її минали без смутку і болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ та й люди,

Щоб нами раділа, пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До тебе, Царице, на сонячнім троні.

Куратор. Мати... Матуся... Ненька... З цим іменем у нас асоціюється все добре, щире, людське. Це той дужий  птах, який розкрив нам крила, дав дорогу в життя. Це людина, перед якою ми будемо завжди в боргу, будемо завше цілувати їй руки, які пестили нас у дитинстві, чиї кроки і душа завжди ідуть з нами по життю, підтримують нас  у годину печалі й радості. Мати — це Берегиня домашнього вогнища, яка зігріває душі дітей теплом, ласкою, щирою любов'ю.

Студентка Я низько вклонюсь Вам тому, що Ви - жінки!Це ваші муки створюють на світ нові життя. Це ваші безсонні ночі вирощують з безпорадних крикунів старанних  хлопчаків та дівчаток. Ваші руки і Ваше серце роблять з безпорадних   малюків   чудових  дівчат  та  благородних   юнаків. І це Ваші турботи і Ваш труд, Ваша любов благословляє їх на подвиги в ім ’я життя на Землі. Сплетіння часу, зв’язане з сердець бабусь, мам та доньок, і немає у  світі меча, здатного розрубати цю нескінченну пряжу  людства… 

Студент Мати! Скільки в цьому короткому і великому слові  радості, щедрості, самопожертви, печалі, страждання тривоги. Це зрозуміло кожній жінці-матері на всій  планеті, якої б вона не була нації, кольору шкіри, якою б мовою  вона не розмовляла. У матерів надто багато спільного. І той перший крик дитини, який звучить як наказ про надання їй найвищого звання – Матір. І та тривога, яка навіки оселяється в її серці, - тривога за своїх дітей.

(Студентки виконують пісню «Матері» сл. М. Луків, муз. О. Яковчук)

Куратор. Мамо! Яке то слово! Найрідніше, найлагідніше, найперше…

                       Із ним веселіше нам жити,

Бо матір’ю в ріднім краю

Назвали дорослі й діти

Вітчизну єдину свою.

Як добре нам жити і знати,

І вірити, друзі, весь час,

Що кращого слова як «мати»,

Немає у світі у нас.

Студент

Кожна моя дорога – зморшка нова у нені

Кожна моя тривога – пасемце сиве у неї.

Яснота нездоланна! О, мамо рідненька!

Пресвяті твої сльози, піт і труд, спів і сміх.

Жали вони і косили, прали і тісто місили.

Скільки з них випито сили! Руки красиві цілую

Скільки з них випито сили! Руки красиві цілую..

                        Здолали усе і заспівала дзвінко                                   

                        Молюся устами, молюся серденьком 

                     Лиш ти, рідна мамо,                                                

До тебе, небесна Ісусова ненько. 

Вкраїнська жінко!

Студентка

Вертаючись з віддалених країв,

Після тривожних мандрів і розлуки,

Цілуйте руки ваших матерів,

Натружені, ласкаві й ніжні руки.

Ніщо не вічне – вічні матері!

Уже й тоді, як нікому стрічати,

Допоки сонце сяє нам вгорі

У кожного живе у серці мати.

Ансамбль виконує пісню «Пісня про рушник» (муз. П. Майбороди, сл. А. Малишко)

Студентка

Допоки батько живий,

Допоки мати жива,

Поспішайте сказати

Найніжніші слова:

- Рідна мамо – живи!

- Рідний тату – живи!

Найдорожчі у світі це ви!

 Куратор Мамою звуть мене діти. І це найкраще з моїх імен. Звісно, я ще І дружина, і дочка, але справжнє моє  ім'я — Мама! Я вся у дитячих цілунках, яку зірках. Я вся в обіймах своїх дітей, як в теплих літніх вітрах. Мій дім для мене — щоразу інший, інакше освітлений, таємна країна несподіваних радощів і чудес. Всі речі в ньому роззолочені дитячим сміхом, озвучено посуд, окрилено портьєри, а у буфеті живе гном. Дітям подарувала я це життя, весь цей добрий і жорстокий світ. Діти ж подарували мені безсмертя. Два міліарди дітей у мене. Доки на світі є діти, доки вони здорові й щасливі, доки вони сміються — Земля наша.

 Диво! Міста в ній роззолочені дитячим сміхом. Озвучено ріки і дощі, окрилено хмари і дерева. «Люди! — кажу я. — Поставте мене велетенською дзвіницею над Землею. Хай буде на мені стільки дзвонів, скільки б'ється на землі материнських сердець. День і ніч дзвонитиму я на сполох, день і ніч не даватиму вам спати, день і ніч голоситиму про вісімдесят тисяч дітей, які щодня вмирають з голоду. І про ті обвуглені - трупики, на яких вставала нова Хіросіма. І про тих, які щоденно страждають од підлості, жорстокості, розтлінності та байдужості дорослих. Бо немає нічого на світі страшнішого за нелюдяних людей. Бо немає на світі нічого нещаднішого, ніж діти без дитинства. Бо немає на світі нічого трагічнішого, ніж людство без майбутнього...»

Студентка Пройдуть роки. Ми виростемо і розлетимося із рідного гнізда. Та де б ми не були, завжди пам'ятатимемо про те місце, де народилися і виросли, про найдорожчу людину, яка чекає нас вдень і вночі — рідну матір свою.

       Мама… Чи є у світі слово більш прекрасне і ніжне, ніж це? Мама!

       Чи є у світі серце більш чутливе і вірне, ніж материнське? У ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не буває байдужим. І скільки б тобі не було років, тобі завжди потрібна мама, її погляд — то ніжний, то суворий, її очі — то сумні, то радісні.

Куратор. Послухайте давню українську легенду про материнське серце.

(Виходять син і мати).

Син  Мамо, розкажіть мені якусь казку чи бувальщину. Я так люблю Вас слухати.

Мати  Добре, синку, слухай та розуму набирайся, бо кожна казка чомусь вчить, у ній зібрана мудрість людська.

Був у матері єдиний син. Душі в ньому не чаяла мати. По краплинці росу збирала для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний.   Одружився   з   дівчиною   небаченої   краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Щоб не потрапляти невістці на очі, переселилася мати у хлів. Але й це не допомогло їй. Наказала невістка синові вбити рідну матір і серце вийняти з грудей. Зачарований красою дружини, син сказав: «Наказала дружина вбити Вас, мамо... А не послухаю — піде від мене». Заплакала мати й каже: «Ну що ж, синку, роби так, як велить серце».

Пішов син з матір'ю до лісу, розпалив вогнище, убив матір, вийняв серце й поклав у вогонь. Тріснув сучок,  полетіла жаринка і боляче обпекла обличчя  сина. і Скрикнув той, закрив долонею болюче місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло у вогні, і прошепотіло:   «Синочку мій  рідненький,   тобі  боляче? Зірви листок подорожника, приклади до обпеченого місця. А  до  листка   приклади   серце   материнське, І   потім у вогонь покладеш!»

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди   облив гіркими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як мати.  Й ожило серце матері, загоїлася рана, бо всесильним було її бажання бачити сина радісним і безтурботним. Підвелася мати і пригорнула до себе рідну кровинку. І осоружною стала йому дружина-красуня. Не повернулися вони додому, а пішли удвох степами широкими та й стали високими могилами. Пам'ятай, сину, що найсвятіша любов — материнська.

Син

Бережіть материнське серце,

Бо воно, як воскова свічка.

То на гноті маленьке сонце,

Ніжне й тепле, але не вічне.

Затуліть теє серце ніжне

Од вітрів забуття і тривоги.

Каяття принесіть їй, хоч пізнє,

І утріть гіркі сльози знемоги.

   Бережіть материнське серце!

Студентка Образ матері - це окраса найвизначніших творів літератури, живопису. Важко знайти такого  поета чи композитора, чия творчість не торкнулася би теми материнства. Це вона вишивала рушник «червоними і чорними нитками», проводжала своїх дітей у далеку дорогу і чекала… Як тут не згадати просту українську жінку Єнестимію Степанову, яка виростила і провела на фронт 9 синів. І жоден не повернувся. Матерям Великої Вітчизняної війни присвячуємо.

(Інсценізація уривка з оповідання О.Довженка «Мати»).

Мати Діточки йдуть!

Німці Що за люди?

Мати  Сини мої.

Німці  Брешеш!

Мати Не брешу! Сини! Клянуся!

Німці Обшукати хату!

Мати  Не трогайте, вони хворі! Поламані. Боже!

Німці  Гальт! Ваша мати?

Солдати  Наша мати.

Німці  Брешеш, комісаре!

Мати Не дам, бийте мене. Не дам, людоїди. Голубчики, не трогайте їх, не вовчиця ж вас народила, а людина ж, мати.

Німці Нащо ти їх ховала?

Мати  Боялася. Ви такі страшні! Нема ж нічого на світі страшнішого од вас!

Німці Ха-ха-ха! Правда! Ти маєш рацію, старушка. Страшнішого нема і не повинно бути! Ваше прізвище? (До солдат).

Мати   Ой!

Німці  Партизани! Розстріляти!

Солдати  Прощайте, мамо! Спасибі! З вами і вмирати не страшно!

Німець А її повісити!

Мати Не вішайте, не сраміть мене! Як же мені висітоньки? Я ж таки жінка стара. Дайте мені кулю, одну кулиночку. Прошу вас благаю… Не трогайте мене, недолюдки, не приторкайтесь до моєї шиї. Я сама… Прощайте діти…. (Виходить у супроводі німця).

Куратор: «Три біди є в людини: смерть, старість і "погані діти», — говорить народна мудрість. Старість неминуча, смерть невблаганна — перед нею не можна зачинити двері, а від поганих дітей не можна уберегтися, як і від вогню, бо це залежить не батьків, а й від самих дітей.

Послухайте  сатиричні вірші про «хороших» сина й доньку.

     Студент                 

ТЕЛЕГРАМА

У селі жили щасливо

 Всім на радість, всім на диво -

Тітка Варка й дядько Гнат,

Усьому давали лад.

Мали хату і телицю,

Їли сало й паляницю

І пили солодкий взвар

Не ходили на базар.

Вся біда для тата й мами

Почалася з телеграми:

Оженився щастя мить

На весілля гроші шліть!»

Телеграма, ніби свято,

Радий тато, рада мати.

Оженився — буде внук,

Не спускаймо його з рук.

Раптом інша телеграма,

Просьба така ж сама:

«Продавайте ви теля —

гарнітур надибав я».

А вже третя телеграма

Доконала тата й маму:

«Продавайте ви хатину —

Я куплю автомашину.

А за себе не журіться —

Їдьте в місто, не баріться.

Будем жить, як я живу:

Їсти булку і халву».

Так були батьки хороші,

Поки витратили гроші.

Потім син з-за столу встав,

Батьку й матері сказав:

«Ви це ви, а я це я,

В мене є своя сім 'я.


Що було — то загуло,

Їдьте геть собі в село!»

Йшли до сина їсти булку,

А зостались без притулку.

Студентка

                                   КУРСИСТКА

Якось літом донечка залишила хату

І поїхала кудись на курси вступати.

Чи вступила, а чи ні (буває й помилка),

На четвертий день прийшла додому посилка

Мати глянула, а там прозорий мішечок:

В нім картопля молода й цибулі пучечок,

І записка лежить тривожного змісту:

«Неможливо, мамо, жить без тебе в місті,

В мене вже не вистача ні часу, ні коштів,

Тож звари картоплю  і неси на пошту.

Висилай же заказним, все точно, по списку.

Не забудь прислати ще вареників миску.

Ну, бувай! І ще одне: за тиждень приблизно

Надішлю тобі попрать пакунок білизни.

Не забудь пришить гаплик, бо лихо зі мною,

Щоб не спала кофта з пліч, тримаю рукою».

Прочитала мама лист і втратила спокій:

Має ненька радість, бач, на старості років

Куратор:. Тож «шануй батька і матір свою, вчить нас п'ята заповідь Біблії, — і добре тобі буде довголітнім ти будеш на землі, яку Господь твій  дав тобі».

Хай ваші стосунки з матір'ю будуть такими ж щирими і чуйними, як у цьому діалозі матері й сина.

      Син

Розкажіть мені, мамо, про вишні.

Їх було так багато в саду.

Мати

Були, сину, морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

      Син

Розкажіть мені, мамо, про зорі,

Чи такими були і колись?

 Мати

А той, сину, хто виріс у горі

Не часто на зорі дививсь.

      Син

Розкажіть мені, мамо, про долю,

Чи людині підвладна вона?


Мати

Наша доля, мій сину, як море —

Той пливе лиш, хто має човна..

     Син

Розкажіть мені, мамо, про роки

Чи спливають помітно вони?

    Мати

Роки, сину, помітні, допоки

Матерів пам 'ятають сини.

Студентки виконують пісню   «Очі материнські» (Сл. Ганни Литовець, муз. Миколи Ведмедеві)

Куратор Завжди від  жінок   віє   таємничістю,   принадою.    Згадаємо    про    це легенду.

Студентка Після того як Бог створив чоловіка, той заявив йому про свою нудьгу. Бог замислився, з чого зробити жінку, адже весь матеріал витратив на чоловіка. Після коротких роздумів став змішувати кілька яскравих променів сонця, вci  чарівні   фарби   зорі,   задумливий смуток місяця, красу лебедя, грайливість  кошеняти, граціозність газелі, ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту. А потім додав туди ще  холодного мерехтіння зірок, в'їдливості мухи, впертості осла, зажерливості акули, ревнивості тигриці, мстивості пантери, кровожерливості п'явки, отруйності змії, дурману олію, безпощадності стихії. Ось  такою Бог передав жінку чоловіку. При цьому промовив: «Бери її такою і не намагайся переробити,   зазнавай щастя та терпи муки до самої смерті».

Це, звичайно, легенда-жарт, але в ній є доля істини, бо жінка - це одвічний біль і одвічна втіха.  Вона може перетворити життя на рай і пекло. Від  її любові чи нелюбові залежить, яким буде наше життя. Та найвеличніша вона в материнстві. Тому  і кличуть чорнобривці нас до рідних хат, кличуть  не забувати своїх неньок.

Студенти виконують  пісню  «Чорнобривці» 

   Студентка

Голубіють очі батьківської хати,    

І стежина в'ється двором до воріт.

Ти по тій стежині вивела нас, мати.

На щасливу долю, у широкий світ.

Спасибі вам, мамо, за твоєї душі багатство,

За любов материнську святу.

Спасибі, мамо, за твою найніжнішу ласку

І найдобрішу твою доброту.

Ти для нас хотіла прихилити небо,

Щоб не знати дітям смутку і невдач.

Не завжди слухняні ми були у тебе.

Дорога матусю, ти за все пробач.

Куратор.  Материнська любов найсвятіша. Та, на жаль, не всі і не завжди ми вміємо її оцінити. Подивімося в мамині очі. Чи не наша неуважність та байдужість сіють у них смуток? Як рідко ми задумуємося над тим, що необачно зронене слово залишає рубець у душі найріднішої людини,  вибілює їй коси,  розсипає зморшки на чолі. Пам'ятаймо завжди про це.

Студентка

                 Бережіть материнське серце,

                                бо воно, як воскова свічка,

То на ґноті маленьке сонце,

ніжне й тепле, але невічне.

Коли спокій і радість у хаті,

то горить воно рівно й тихо,

Як прикутая пташка крилата,

стрепенеться, віщуючи лихо,

Затуліть теє серце ніжне

од вітрів забуття і тривоги,

Каяття принесіть, хоч і пізнє,

і утріть гіркі сльози знемоги.

Розсипа серце мами проміння

на пелюстки долонь дівочих,

Тихо скапує нам на сумління,

зазирає, мов совість, у очі.

Куратор. За ваш скарб, дорогі мами, за дітей, за рідну пісню колискову, за рідну мову, за світлий серпанок дитинства -  за все ми низько вклоняємось і кажемо щире разом «Спасибі!»

Студентка

Цілуймо руки наших матерів

О руки ті, вони вночі не сплять, 
Оберігаючи рожевий сон дитяти,

З віків у вічність проплива земля.

Нас на руках тримаючи, як мати.

З чужих країв, вертаючи домів,

Після далеких мандрів і розлуки

Цілуймо руки наших матерів,

Натруджені, ласкаві, рідні руки.

Вони нас від колиски повели

1сорочки нам шили, вишивали,
І підкидали в небо нас малих,
Щоб і в житті ми високо літали.
Мов ластів'ят, готуючи в політ,
В любистковому літеплі купали,
І прикипали руки до воріт.
Коли у даль між люди виряджали.
Ніщо невічне, вічні матері.

Уже й тоді, як нікому стрічати.

Допоки сонце світить на землі.

Вона жива, многостраждальна мати.

З чужих країв, вертаючи домів.

Після далеких мандрів і розлуки,

Цілуймо руки наших матерів.

Натруджені, ласкаві, ніжні руки.

Студент

Легенда про матір

Колись дуже давно, на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які закінчувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив сам цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

— Хоч як люди хваляться своєю силою, а мене бояться. Ніхто не пускає стріл в мій бік.

Та одного разу вийшли до вогнища три юнаки і пустили в бік Нептуна три стріли,        

— Я вас поховаю у морській безодні, —заревів Нептун. 

Матері, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морів і справді може це зробити. Думали вони, думали і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки стали такими дужими, що могли вистояти навіть під ударом величезної  хвилі. А матері, що віддали свої сили дітям, стали слабкими. :.

Ти бачив коли-небудь слабких, немічних жінок? Якщо зустрінеш їх, не посміхайся. То вони віддали свої сили своїм дітям.

Розлючений Нептун вигукнув;

— Хай вони вистояли проти мене  на березі, але в морі я порву їм руки. 

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві.

— Жінки, віддайте нам свою красу, ми врятуємо ваших синів, 3 морської трави сплетемо для них жили, і руки у них будуть такі ж сильні, як у нашого батька.

Жінки погодились

Якщо ти побачиш десь некрасиву жінку, не смійся, не відвертайся. Знай: вона пожертвувала своєю красою заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався про вчинок своїх доньок, він страшенно розгнівався і перетворив їх у чайок.

Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх, А моряки на чайок дивляться — не надивляться. Тому що вони носять красу їхніх матерів. 

От, нарешті, юнаки, ставши сильними, вийшли в море. Вийшли та й не повернулися. Голосно зареготав Нептун:

— Не діждатися вам своїх синів. Вони заблукали. Забули, бо у морі немає доріг.

Тоді матері вигукнули:

— Хай у наших очах буде менше світла, але, хай над
землею яскравіше світяться зорі, щоб сини наші  знайщ
ли дорогу до рідних берегів.

Тільки-но матері сказали це, як у небі яскраво-яскраво засіяли зірки…

        Ось яка сила материнської любові! Пам'ятайте цю легенду!

  В ній сказано так багато!      

Студентка

Вітер торкає віти,

І листя шумить, шумить...

Мама живе на світі,

Легше від того жить.

Студент

 Погляд матусі - літо,

 Усмішка - день весни...

Вмиєшся їхнім світлом

І відчуття вини –

Тягар твоїх бід і помилок

Їй до кінця нести.

Встигнуть в життя б, не в споминах,

Припасти до рук: «Прости...»

 Студентка

Вічна моя любове,

Не вберегла від бід,

Ще найніжніше слово

Не встигла сказать тобі.

А дні все хутчій до вирію,

 Не змога їх зупинить...

Мамо, що ж в серці визріло?       

Що тобі, рідна, болить?

Ось мої плечі, руки –

Легше удвох іти.

 Мамо, за дні розлуки,

За думи гіркі прости!

Студент
Вітер торкає віти,
І листя шумить, шумить...
Мама живе на світі,

 Легше від того жить.

                            

Звучить пісня у виконанні студентки.

                     Пісня про матір

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу.

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу,

Куди це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.

Куди ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

   Та я недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

   -Та як же без вас ми?.. Та ви що намислили, мамо?

А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото в колосках.

Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

 Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,

-Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою - злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», -

і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

                                              Б. Олійник


Список літератури

  1.  Герасименко В.В. Найсвятіше в світі слово – мати // Позакласний час, 2008. № 4, с. 11-15.
  2.  Доки батько живий, доки мати жива, щедро сонце сіяє, зеленіє трава  // Позакласний час, 2007. № 4, с. 79-83.
  3.  Хайбалюк Я. Ми матір називаємо святою  // Позакласний час, 2007. № 4, с. 17-19.
  4.  Шевченко О.А. Ти усіх святіша, ненько!  // Позакласний час, 2010. № 4, с. 19-24.

PAGE  4