54326

Особливості використання кейс-методу при викладанні інженерної графік

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Наявність головної умови використання кейс-методу при викладанні будь–якої дисципліни – наявність протиріч, на основі яких формуються і формулюються проблемні ситуації, задачі, практичні завдання для обговорення та знаходження оптимального розвязання учнями або студентами.

Украинкский

2014-03-12

704.5 KB

1 чел.

«Особливості використання кейс-методу при викладанні інженерної графіки»

Наявність головної умови використання кейс-методу при викладанні будь–якої дисципліни – наявність протиріч, на основі яких формуються і формулюються проблемні ситуації, задачі, практичні завдання для обговорення та знаходження оптимального розв'язання учнями або студентами.

Протиріччя, які використовують для розробки ситуацій та завдань, можуть бути між:

  •  відомими та новими для студентів чи учнів фактами;
  •  знаннями, які вже є у студентів чи учнів та тими, які необхідні для розв'язання проблеми;
  •  обсягом знань і необхідністю обрати з цього обсягу лише те, що може забезпечити правильне розв'язання завдання;
  •  необхідністю видозмінювати способи розв'язання у нових практичних умовах;
  •  схематичним зображенням і необхідністю прочитати в них «динамічні процеси»;
  •  знаннями учнів або студентів та тими вимогами, які висуваються до них при розв'язанні проблемного завдання (студент переконується, що його знань починає не вистачати або вони елементарні, в нього виникає потреба в отриманні нових теоретичних знань і практичних вмінь);
  •  новими умовами використання своїх знань, тобто пошук шляхів застосування знань на практиці.

Конкретний спосіб створення проблемної ситуації і організації самостійної роботи залежить від низки факторів: ступеня складності навчального матеріалу, бюджету навчального часу, особливостей конкретної дисципліни чи контингенту студентів або учнів і т.і.

Методика викладання за кейс-методом

Засобом для досягнення поставлених цілей викладання будь – якої дисципліни є кейс, як пакет документів для роботи студентів.

Структура та зміст кейсу:

  •  розділ програми та тема заняття, проблеми, питання, завдання;
  •  подібне описування практичних ситуацій;
  •  супутні факти, положення, варіанти, альтернативи;
  •  навчально-методичне забезпечення;
  •  наочний, роздавальний чи інший ілюстративний матеріал;
  •  режим роботи з кейсом;
  •  критерії оцінювання роботи за етапами;
  •  література основна та додаткова.

Порядок (алгоритм) роботи за кейс-методом

№ з/п

Найменування етапу

Час етапу

заняття

1

Підготовка до заняття викладачем та студентами

Домашня робота

2

Організаційна частина. Видача кейсу

3

3

Індивідуальна самостійна робота студентів з кейсом. Отримання додаткової інформації

15

4

Перевірка засвоєння теоретичного матеріалу за темою (підготовка питань до дискусії)

10

5

Робота студентів в мікрогрупах

25

6

Дискусія (колективна робота студентів)

10

7

Оформлення студентами підсумків роботи, виправлення помилок

5

8

Підведення підсумків викладачем

2

  1.  Підготовка до заняття викладачем та студентами.

На цьому етапі викладач проводить логічній відбір навчального матеріалу та формулює проблеми.

При відборі матеріалу необхідно враховувати, що:

  •  навчальний матеріал великого обсягу запам'ятовується гірше;
  •  навчальний матеріал, який компактно розташований у визначеній послідовності, полегшує його сприйняття;
  •  відокремлення в навчальному матеріалі смислових опорних пунктів      підвищує ефективність його запам'ятовування.

2.Організаційна частина традиційна.

3. Індивідуальна самостійна робота студентів з кейсом.

Студенти на даному етапі заняття працюють з навчально-методичним забезпеченням, додатковою літературою, аналізують запропоновані ситуації.

На цьому етапі кожен студент повинен знати, що робити і як робити з практичними ситуаціями. Самостійна діяльність студента повинна мати єдину основу – індивідуальне пізнання.

Воно базується на трьох видах діяльності студентів:

  •  діяльність із засвоєння понять, закономірностей чи застосуванню готової інформації в знайомих ситуаціях;
  •  діяльність, метою якої є визначення можливих модифікацій засвоєних закономірностей в змінених умовах ситуації;
  •  самостійне розв'язання творчих завдань.

4. Перевірка засвоєння вивченого матеріалу.

Методи перевірки можуть бути як традиційними (усне фронтальне опитування, робота за картками і т.д.), так і інноваційними (тестування, різноманітні інтерактивні вправи, ігрові методики).

5. Робота в мікрогрупах.

Займає центральне місце в кейс-методі, так як це самий дієвий метод вивчення та обміну досвідом. Після того, як студенти поділені на мікрогрупи, вони починають самостійну роботу.

Принципи організації роботи:

  •  принцип співробітництва;
  •  принцип колективізму (участь кожного);
  •  принцип рольової участі (добровільність при виборі ролей, задоволення від роботи);
  •  принцип відповідальності (студент відповідає студенту, відкритий контроль, самооцінка і т.д.).

Студенти слухають один одного, говорять самі, записують, аналізують результат, проектують рішення, дії, готовлять матеріал для дискусії.

Загальні правила роботи в мікрогрупах:

  •  єдність проблеми для усіх;
  •  єдині вимоги;
  •  3 – 5 студентів у групі;
  •  гласність роботи у всіх групах;
  •  доступність завдань за рівнем складності.

6. Дискусія в мікрогрупах.

На цьому етапі здійснюється представлення варіантів рішень, заслуховуються відповіді та погляди на розв’язання проблеми.

Результатом дискусії є прийняття єдиного оптимального рішення.

7. Оформлення студентами підсумків роботи (з урахуванням зауважень викладача).

8. Підведення підсумків викладачем.

Цей етап можна об'єднати з дискусією.

Функції викладача та поради при роботі за кейс-методом:

  •  викладач розробляє реальні ситуації, визначає проблему, питання, завдання, тему кейсу, складає письмові інструкції, підбирає навчальні та методичні матеріали;
  •  викладач розробляє критерії оцінювання, визначає режим роботи, відповідає на запитання;
  •  викладач керує роботою студентів;
  •  а найголовніше – викладач повинен сам володіти методичними прийомами та вміннями роботи з кейсом (вміти порівнювати, узагальнювати, робити висновки, вміти керувати роботою мікрогрупами і т.і.).

Приклад кейсу за темою «Прості розрізи»

Зміст кейсу

  1.  Розділ програми
  2.  Тема заняття
  3.  Мета заняття
  4.  Практичне завдання
  5.  Алгоритм визначення необхідних параметрів
  6.  Режим роботи
  7.  Теоретичний матеріал за темою
  8.  Наочний матеріал
  9.  Питання для перевірки засвоєння вивченого матеріалу
  10.   Еталон завдання
  11.   Алгоритм виконання практичної частини завдання
  12.   Критерії оцінки за етапами завдання
  13.   Список літератури

  1.  Розділ програми: Основи технічного та будівельного креслень

  1.  Тема заняття: Прості розрізи

  1.  Мета заняття:

Дидактична: досягти засвоєння знань з побудови креслень, що містять прості розрізи; формувати вміння диференціювати (розчленовувати, розрізнювати) ті частини предмета, які знаходяться перед (уявною) січною площиною і за нею; навчити порівнювати, аналізувати, робити логічні висновки, формувати вміння планувати свою роботу, перевірити ступінь засвоєння знань, умінь і навичок по темі, залучити до самостійної роботи.

Розвиваюча: розвивати вміння грамотно виконувати креслення, що містять прості розрізи та складати питання з урахуванням аналізу та порівняння; сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, розвивати вміння самостійної роботи з навчальною літературою.

Виховна: виховувати у студентів наполегливість та ініціативність; виховувати трудову дисципліну, вміння працювати самостійно та колективно.

Методична: втілення нових педагогічних технологій у навчальний процес.

  1.  Практичне завдання

4.1 Уважно вивчити запропоновані для викреслювання завдання.

4.2 Проаналізувати  їх форму.

4.3 Побудувати три вигляди деталі.

4.4 Виконати доцільний розріз.

4.5 Нанести необхідні розміри (зразок на рисунку 1).

4.6 Підготувати питання для дискусії з урахуванням аналізу, сумнівів чи порівнянь. 

                                                                Рисунок 1  

    

  1.  Алгоритм визначення необхідних параметрів

5.1 За заданими виглядами предмета встановити зовнішню й внутрішню будову деталі.

5.2  Намітити положення січної площини.

5.3 Розглянути деталь, умовно перерізану площиною, і з’ясувати фігуру зображення.

5.4  Частину деталі,  яка знаходиться перед спостерігачем, умовно відкинути, а ту, що залишилась, - спроекціювати на відповідну площину проекцій.

5.5 Виконати зображення на відповідному вигляді. Лінії, які зображували невидимий контур, навести суцільними основними.

5.6  Виконати штриховку стінок деталі, які лежать у січній площині.

5.7  Проставити розміри.

5.8  Перевірити правильність побудови третього вигляду, простого розрізу та дотримання вимог до оформлення креслення.

  1.    Підготувати питання для дискусії.

  1.  Режим роботи

з/п

Етап роботи

Час на етап

(в хв.)

1

Організаційна частина

3

2

Індивідуальна самостійна робота студентів з кейсом «Прості розрізи»

15

3

Підготовка питань до дискусії за темою «Прості розрізи»

10

4

Робота  студентів в мікрогрупах

25

5

Дискусії (колективна робота в групах)

10

6

Оформлення підсумків роботи, виправлення помилок

5

7

Підведення підсумків  заняття

2

  1.  Теоретичний матеріал за темою: «Прості розрізи»

Розріз – це зображення предмета, уявно розсіченого однією або кількома площинами, при цьому уявне розсічення предмета відноситься тільки до даного розрізу і не змінює інших зображень того самого предмета. Розрізи використовуються для виявлення внутрішньої форми предмета. Використання розрізів дозволяє спростити процес виконання та читання креслення.

Слід пам’ятати, що розріз є умовним зображенням, бо при виконанні розрізів тільки уявно проводять січну площину і уявно відкидають частину предмета, розміщену між спостерігачем і січною площиною. Умовне розсічення предмета стосується тільки зображуваного розрізу і не змінює інших зображень того самого предмета.

Побудова фронтальних розрізів

На рисунку 2 дано головний вигляд і вигляд зверху предмета, зовнішня поверхня якого циліндрична. Отвір предмета у верхній частині має форму циліндра, а знизу - призми. Побудову розрізу можна виконувати в такій послідовності:

1. За заданими виглядами предмета встановлюємо зовнішню й внутрішню будову предмета. Внутрішня будова предмета (отвори), які потрібно вияснити на виглядах зображені, як невидимий контур штриховими лініями. Уявлений предмет зображено на рисунку 2.

2. Намічаємо положення січної площини. Для фронтального розрізу січна площина паралельна до фронтальної площини проекцій і проходить через вісь предмета (циліндра).

Площина перерізала предмет на дві частини. Передню частину предмета умовно відкидаємо, а та що залишилась - проекціюємо на фронтальну площину проекцій.

Зображення, яке відповідає фронтальному розрізу, виконуємо на головному вигляді. Лінії, які зображували невидимий контур отвору, наводимо суцільними основними.

3. Виконуємо штриховку стінок предмета, які лежать у січній площині. Штриховка в розрізах виконується паралельними суцільними тонкими лініями, проведеними під кутом 45° до лінії контуру зображення, або до його осі, або до лінії рамки креслення (рисунок 3).

           Рисунок 2                                                     Рисунок 3               

Побудова горизонтальних розрізів

Рисунок 4

Для побудови горизонтального розрізу використовують січну площину, паралельну до горизонтальної площини проекцій. Побудова горизонтального розрізу показана на рисунку 4. Верхню частину предмета, ближчу до спостерігача, уявно відкидаємо. Частину предмета, яка залишилась і на якій видно ребра міцності та циліндричний отвір, проекціюємо на горизонтальну площину проекцій. Одержимо зображення, яке називають горизонтальним  розрізом. За січною площиною будемо бачити чотири отвори, які знаходяться в циліндричній основі. Горизонтальний розріз виконується на вигляді зверху (та конфігурація деталі, яка зображена штриховими лініями - стає видимою).

 

Побудова профільного розрізу

Розріз називається профільним, якщо січна площина паралельна профільній площині проекцій.

На рисунку 5 дано головний вигляд і вигляд зліва призми із призматичним та циліндричним отворами. Слід січної площини позначимо на кресленні

розімкненою лінією і проведемо її через вісь циліндричного отвору. Напрям погляду показано стрілками. Букви наносять біля стрілок із боку зовнішнього кута. Розріз супроводжується написом  А-А.

Рисунок 5

Побудова похилого розрізу

Похилі розрізи застосовують у випадках, коли предмет має похило розташовані частини поверхні, будову яких потрібно вияснити.

Похилий розріз утворюється січною площиною, яка утворює із горизонтальною площиною кут, відмінний від прямого.

Похилий розріз проекціюють на додаткову площину проекцій, паралельну січній площині, після чого додаткову площину суміщають із площиною рисунка.

Побудову похилого розрізу можна виконувати у такій послідовності:

1. За даними проекціями деталі встановлюємо її форму. Визначаємо внутрішню й зовнішню будову елементу, який розташований з нахилом до площини проекцій

2. Намічаємо слід січної площини і зображуємо його на даному вигляді.

3. Розглядаємо деталь умовно перерізану площиною і з’ясовуємо фігуру зображення.

4. Вибираємо місце зображення розрізу.

5. Будуємо зображення, яке відповідає проекції частини деталі на додаткову площину. Побудова таких зображень була розглянута вище.

6. Виконуємо штриховку.

Приклад побудови похилого розрізу дано на рисунку 6.

Побудова місцевого розрізу

Місцеві розрізи служать для виявлення внутрішньої будови предмета лише в окремому обмеженому місці. Місцевий розріз відокремлюється на вигляді суцільною хвилястою лінією, або суцільною тонкою лінією із зламом. Ці лінії не повинні збігатися з іншими лініями (контурною чи осьовою лініями зображення) на вигляді або бути їх продовженням. Проводять суцільну хвилясту лінію від руки.

Місцевий розріз виконують на тому вигляді предмета, де найбільш повно можна вияснити внутрішню будову даного елемента деталі (рисунок 7).

Місцеві розрізи, як правило, не позначають і не підписують.

                   Рисунок 6                                                      Рисунок 7

Поєднання частини вигляду й частини відповідного розрізу

Частину вигляду і частину відповідного розрізу можна поєднувати, розділивши їх суцільною хвилястою, або суцільною тонкою із зламами лінією (рисунок 8). Коли при цьому поєднується половина вигляду і половина розрізу, кожен із яких являє собою симетричну фігуру, то лінією, яка їх розділяє, є вісь симетрії (рисунок 9).

                       Рисунок 8                                                        Рисунок 9

Якщо на кресленні при поєднанні половини вигляду й половини відповідного розрізу симетричної деталі на вісь симетрії проекціюється лінія видимого чи невидимого контуру, то цю лінію слід показати. У цьому випадку частину вигляду і частину розрізу розділяє суцільна хвиляста лінія або суцільна тонка лінія зі зламами (рисунок 10). Дозволяється поєднувати чверть вигляду і чверть розрізу за умови симетричності зображення.

  Рисунок 10   

                                 

8. Наочний матеріал

Рисунок 11  – Утворення простого розрізу

Рисунок 12  – Положення січної площини (Р):

вертикальне, горизонтальне, нахилене

                              

                                  Рисунок 13 – Утворення фронтального розрізу

 

                            Рисунок 14 – Утворення профільного розрізу  

                           

                        Рисунок 15 – Утворення горизонтального розрізу  

                                 Рисунок 16 – Позначення січної площини  

                           Рисунок 17 – Розташування та позначення розрізів  

9.  Питання для перевірки засвоєння вивченого матеріалу

  1.   Що називається розрізом?
    1.   Як поділяють прості розрізи, залежно від положення січної площини відносно горизонтальної площини проекцій?
    2.   В якій послідовності виконують розріз предмета?
    3.   Як поділяють прості розрізи, залежно від положення січної площини відносно горизонтальної площини проекцій?
    4.   В якій послідовності виконують розріз предмета?

10.  Еталон завдання 

  1.   Алгоритм виконання практичної частини  

11.1 Уважно вивчити запропоновані для викреслювання завдання.

11.2  Проаналізувати  їх форму.

11.3 За заданими виглядами предмета встановити зовнішню й внутрішню будову деталі.

11.4 За завданням накреслити два вигляди деталі та побудувати третій.

11.5 Виконати доцільний розріз.

11.5.1 Намітити положення січної площини.

11.5.2 Розглянути деталь, умовно перерізану площиною, і з’ясувати фігуру зображення.

11.5.3 Частину деталі,  яка знаходиться перед спостерігачем, умовно відкинути, а ту, що залишилась, - спроекціювати на відповідну площину проекцій.

11.5.4 Виконати зображення на відповідному вигляді. Лінії, які зображували невидимий контур, навести суцільними основними.

11.5.5 Виконати штриховку стінок деталі, які лежать у січній площині.

11.6 Проставити розміри.

11.7 Перевірити правильність побудови третього вигляду, простого розрізу та дотримання вимог до оформлення креслення.

12. Критерії оцінки за етапами завдання

№ з/п

Найменування критерію

Кількість балів

1

Професійне, технічно грамотне виконання роботи

10

2

Новизна питань, підготовлених для дискусії

10

3

Лаконічність та  чіткість висловлювань про наявність помилок  на кресленні

5

4

Якість графічної частини

10

5

Етика ведення дискусії

5

6

Активність роботи мікрогрупи

5

7

Швидкість виконання завдання

5

8

Штрафні бали

-5

Всього:

-5…50

• 41 – 50 балів - відповідає оцінки "5";

• 31 – 40 балів - відповідає оцінки 4";

• 21 – 30 балів - відповідає оцінки "3";

• менш ніж 20 балів - відповідає оцінки "2".


13. Список літератури

Основна:

1.1 Михайленко В.Є., Ванін В.В. Інженерна графіка. – Львів: Піча Ю.В.; К.: “Каравела”; Львів: “Новий Світ-2000”, 2002. – 528с.

1.2 Антонович Є.А., Василишин Я.В., Шпільчак В.А. Креслення: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2006. – 512с.

1.3 Миронова Р.С., Миронов Б.Г. Инженерная графика. - М.: Высшая школа, 2001. – 314с.

1.4 Миронова Р.С., Миронов Б.Г. Сборник заданий по инженерной графике. - М.: Высшая школа, 2000. - 286с.

    Додаткова:

2.1 ЕСКД. Общие правила выполнения чертежей. – М.: Стандарты, 1988. – 275 с.

2.2 Боголюбов С.К. Индивидуальные задания по курсу черчения: Учебное пособие. – М.: ООО ИД  "Альянс", 2007. – 368с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

80722. Синтаксис. Теория словосочетания 38.17 KB
  Теория словосочетания Отечественные лингвисты 18 19 начала 20 веков понимают словосочетание широко. словосочетания понимаются как сочетания слов. Теория словосочетания в зарубежной лингвистике возникла позже с появлением книги Л. В соответствии с его теорией словосочетания в любом языке делятся на два типа: эндоцентрические и экзоцентрические.
80723. Синтаксические отношение и способы их выражения в английском языке 39.54 KB
  В английском языке имеются иные средства выявления статуса подчиняющего и подчиненного элементов через синтаксическую функцию. Подчиненный элемент это синтаксический элемент раскрывающий свою синтаксическую функцию на уровне анализируемого словосочетания. to prk crefully crefully подчиненный элемент выполняющий функцию обстоятельства; обстоятельственный тип связи; to prk подчиняющий элемент не выявляющий свою синтаксическую функцию. Useful informtion Useful подчиненный элемент выполняющий функцию определения; атрибутивный тип...
80724. Семантический аспект 31.45 KB
  Семантическая роль - семантическая единица, получившая выражение в языке на основании «глубинных падежей» Ч.Филмора. Филмор выделил 6 функциональных отношений, которые могут быть между предикатом и аргументом, указывающих на 6 глубинных (семантических) падежей.
80726. Предмет, цели, задачи курса теоретической грамматики 34.33 KB
  Отличие теоретической грамматики от практической. Практическая грамматика предписывает определенные правила употребления, учит как надо говорить или писать, а теоретическая грамматика, анализируя факты языка, излагает их, не давая никаких предписаний. В отличие от практической грамматики, теоретическая грамматика не во всех случаях дает готовое решение. В языке существует ряд явлений, интерпретируемых по-разному разными лингвистами.
80727. Теория классификации частей речи. Проблема частей речи в зарубежной и отечественной лингвистике 38.55 KB
  Теория классификации частей речи. Проблема частей речи в зарубежной и отечественной лингвистике Весь словарный состав английского языка как и всех индоевропейских языков подразделяется на определенные лексико-грамматические классы называемые частями речи. Самые первые перечни частей речи приводившиеся в ранних трудах по философии и логике и являвшиеся первыми классификациями частей речи едва ли основывались на каких либо четких критериях. Многие другие разряды слов приобретшие впоследствии статус частей речи были выделены из сферы имени...
80728. Проблема частей речи в отечественной лингвистике. Классификации отечественных лингвистов 31.25 KB
  Проблема частей речи в отечественной лингвистике. Классификации отечественных лингвистов Отечественные лингвисты в отличие от зарубежных авторов считают триединый принцип классификации частей речи ведущим но допускают возможность привлечения двух признаков: семантического и синтаксического так как английский язык аналитический и в ряде случаев отсутствует признак формы. Впервые эта мысль была высказана Щербой в статье О частях речи в английском языке. Наиболее четкое определение частей речи которого придерживаются и исследователи...
80729. Имя существительное. Проблемы падежа, числа, рода. Лексико-грамматические разряды существительных 35.14 KB
  Существительное это знаменательная часть речи обладающая семантическим значением предметности характеризующаяся наличием определенных грамматических категорий и зависимых грамматических значений. Грамматическое значение это обобщенное абстрагированное значение объединяющее крупные разряды слов и выраженное через свойственные ему формальные показатели. Зависимое грамматическое значение лексико-грамматическое значение это значение соединяющее лексический состав и грамматическую форму. Итак существительное обладает значением...
80730. Проблема артикля 33.85 KB
  Проблема места артикля представлена двумя теориями: Одна из них рассматривает сочетание Артикль Существительное как аналитическую форму. Вторая теория относит артикль к служебным частям речи а сочетание Артикль Существительное трактуется как сочетание особого типа. В соответствии с первой теорией если данное сочетание рассматривать как аналитическое то артикль приравнивается к вспомогательной части аналитической формы. В пользу этого можно привести следующие доводы: Артикль является морфологическим показателем существительного.