5435

Радянська Україна в 20х 30 х рр. Західноукраїнські землі у 20х 30 х рр.

Реферат

История и СИД

Радянська Україна в 20х 30 х рр. Західноукраїнські землі у 20х 30 х рр. Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі (самостійне вивчення). Національно-державне будівництво. Соціально-економічне та політичне становище. Політика...

Украинкский

2012-12-10

48.5 KB

6 чел.

Радянська Україна в 20х 30 х рр. Західноукраїнські землі у 20х 30 х рр.

План

1. Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі (самостійне вивчення).

2.Національно-державне будівництво.

3. Соціально-економічне та політичне становище.

4. Політика українізації: суть та наслідки (самостійне вивчення).

5. Голодомор 1932—1933 рр.

6. Сталінські репресії в Україні.

7. Західна Україна у міжвоєнну добу (самостійне вивчення).

  1.  Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі (самостійне вивчення).

Версальсько-Вашингтонська система — система міжнародних угод, визначена та ініційована державами-переможницями у Першій світовій війні і укладена протягом 1919 — 1922 рр. на Паризькій та Вашингтонській мирних конференціях. Безпосередньо України стосувалися договори, тексти яких вироблялись на Паризькій мирній конференції, що відкрилась 16 січня 1919 р. і тривала з перервами рівно рік. У дебатах брали участь 32 офіційно запрошені країни. Головував на конференції Жорж Клемансо. Так зване “Російське питання” стало одним з головних на конференції. Директорія, яка в цей час ще була при владі, і керівники ЗУНР сподівалися на підтримку з боку Антанти ідеї незалежності України. Проте рішення конференції виявилися згубними не лише для українського національно-визвольного руху, а й для розбудови української державності взагалі. Паризька мирна конференція санкціонувала загарбання Румунією Північної Буковини і Бессарабії, Чехословаччиною - Закарпатської України, Польщею — Східної Галичини і Західної Волині, поклала кінець ЗУНР. Після входження УСРР до складу Союзу РСР Україна втратила свою міжнародну правосуб'єктність.


4. Політика українізації: суть та наслідки (самостійне вивчення).


Уроки національно-визвольної боротьби в національних районах у 1917—1921 рр. підказали сталінському керівництву, що
без задоволення мінімальних національних потреб народів доля радянської влади у республіках завжди буде під загрозою. Саме цю обставину було покладено в основу політики “коренізації”, яка після XII з'їзду РКП(б) — 1923 р. почала впроваджуватися в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми “українізації”.

    Початком українізації можна вважати вихід Декрету РНК УСРР від 27 липня 1923 р. “Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ” та декрет від 1 серпня 1923 р. “Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови”.
Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнювати свої лави за рахунок місцевих кадрів, користуватися мовою місцевого населення в державних установах і закладах, сприяти розвитку національної культури. Проте політику “українізації” по-різному розуміли керівна верхівка і виконавці. Для політичних верхів українізація покликана була продемонструвати українцям у західних землях, що умови для задоволення національних прагнень створено лише в Радянській Україні. Для української інтелігенції після поразки національне свідомих сил у відкритій збройній сутичці з більшовиками боротьба за збереження і розвиток культури стала боротьбою за національну державність, за незалежність.
У 1923 р. головою РНК УСРР став Влас Чубар. У 1925 р. посаду першого секретаря ЦК КП(б)У посів Лазар Каганович, слухняний сталінець, який однаково був готовий втілювати в життя чи українізацію чи русифікацію. Олександр Шумський очолив наркомат освіти, Микола Скорик — наркомат юстиції. Після цього українізація пожвавилася. Під час проведення українізації доводилося долати опір, який чинили проросійськи налаштовані викладачі і студенти. Крім того катастрофічне не вистачало вчителів української мови, підручників і навчальних посібників.
З еміграції почала повертатися національне свідома інтелігенція. М.Грушевський, С.Рудницький, повернувшись, одразу ж активно включилися у процес національного відродження. Щиро повіривши у незворотність намірів радянського керівництва, сотні галичан прибували у Східну Україну вчителювати.
З 1925 р. розпочалася українізація партійного та державного апарату. Державні службовці змушені були складати іспити з української мови. Зросла частка українців у КП(б)У у 1933 р.— до 60%. Центром українізації став наркомат освіти, який з 1927 р. очолив Микола Скрипник. Саме йому має завдячувати розвиток тогочасної української освіти. У 1929 р. українською мовою навчалися понад 80% учнів загальноосвітніх шкіл і 30% студентів.
Значно збільшилася кількість української преси
— у 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці. У 1928 р. радіомовлення українською мовою велося в 11 великих містах України. У 1927—1929 рр. у Києві збудували найбільшу тоді у Європі кіностудію.
Цей час був періодом розквіту різних літературних угрупувань, до яких входили відомі літератори Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Микола Куліш, Юрій Яновський.
У процесі українізації
велика увага приділялась також створенню умов для розвитку національних меншин. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено Молдавську Автономну Республіку, столицею якої в листопаді стало українське місто Балта. Національним меншинам у місцях їх компактного проживання також було гарантовано право на освіту рідною мовою.
Однак, як вже зазначалося, метою українізації не було зростання національної свідомості українців. Мова йшла про перебудову культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму і українізація допускалася лише в тих рамках, в яких не суперечила інтересам та ідеологічним орієнтирам державного і партійного керівництва.
Українізація, звичайно, не проходила безпроблемно.
Партійне керівництво не довіряло українській інтелігенції. Найбільш гостро боротьба йшла всередині партії. У 1926—1928 рр. КП(б)У стала джерелом т. зв. партійних ухилів — “шумкизму”, “хвильовизму” та “волобуєвщини”. Олександр Шумський стверджував, що в умовах національного відродження центральні посади в партії та у державному апараті повинні займати українці. За це його звинуватили у “національному ухильництві”. 

    Микола Хвильовий та інші молоді письменники, що об'єднались навколо Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), започаткували літературну дискусію про майбутній розвиток української культури. М.Хвильовии вважав, що українська культура — частина європейської і критикував провінціалізм у літературі. Гасло Хвильового: “Геть від Москви!” дуже стурбувало російських більшовиків. Врешті він змушений був покаятися. У 1928 р. молодий економіст Михайло Волобуєв опублікував у центральному теоретичному орган, КП(б)У “Більшовик України” статтю, в якій доводив, що УСРР залишається по суті російською колонією.
Таким чином можна погодитися з американським істориком Джеймсом Мейсом, який стверджував, що Українська СРР, залишаючись частиною цілого, була свідома своєї осібності, ревниво оберігала власні прерогативи і найменше хотіла наслідувати московське керівництво при вирішенні своїх внутрішніх справ.


7. Західна Україна у міжвоєнну добу (самостійне вивчення).


    
Західно-українські землі в період з 1919 по 1939 рр. поділили між собою три держави — Польща, Румунія і Чехословаччина, пізніше частина земель підпала і під владу Угорщини. Соціально-економічне та політичне становище цих українських земель відбивав загальний рівень розвитку цих країн. Проте соціальні відмінності накладалися на національні: український селянин жив гірше за польського, мадярського чи румунського. Західні українці намагалися створити власну противагу іноземному економічному впливу. Сформувалася розгалужена система кооперативів, проте польська влада стримувала їх розвиток. Поляки намагалися обмежити діяльність українців другорядними господарськими сферами. Не кращими були справи і в Закарпатті та Буковині.
У таких умовах посилили свою діяльність українські політичні та громадські організації. 1928 р. стає вододілом у розвитку українського політичного життя. Участь головних українських партій у виборах викликала гостру боротьбу між прихильниками еволюційної й революційної, легальної та нелегальної політичної участі. За таких обставин Євген Коновалець та його найближче оточення вирішили створити масову організацію, яка б могла вести як легальну, так і нелегальну роботу. І така організація була створена в кінці січня 1929 р. у Відні. Вона отримала назву Організація українських націоналістів (ОУН). Лідером її став Є. Коновалець, ідеологами Д.Донцов та В.Липинський.
Д.Донцов, автор відомих праць “Підстави нашої політики” (1921 р.) та “Націоналізм” (1926 р.), раціоналізму попередніх ідеологів українського національного руху — Драгоманову, Франку, Грушевському протиставив ірраціоналізм і волюнтаризм, лібералізму — інтерес нації понад усе, демократії — принцип ініціативної меншості і творчого насильства. Його ідеологія за своїми засадами була близькою до фашистської, проте не можна стверджувати, що він сліпо наслідував фашистські ідеї. Цікаво, що старе націоналістичне гасло Махновського “Україна для українців” Д.Донцов пропонував замінити новим — “Українці для України”.
Праці Д.Донцова фактично сформували світогляд цілого покоління галицьких українців, в основному студентів, які складали основу ОУН.
В.Липинський був одним із перших європейських політичних теоретиків, хто побачив спорідненість більшовизму і фашизму. Відтак він послідовно критикував як комуністів і українських соціал-демократів, так і послідовників Д.Донцова.

ОУН швидко набирала популярності і збільшувала число своїх прихильників. Від легальних методів боротьби оунівці скоро перейшли до терористичних акцій проти  одіозних польських урядовців. Протистояння  між поляками і українцями загострилося після проведення польським урядом Акцій «Пацифікації» проти українського населення. Пацифікація розпочалася  16 вересня 1930 року і тривала до 30 листопада 1930 року. Терор  охопив 450 населених пунктів у 16 районах Галичини польські жандарми і військові, за підтримки польських поселенців (осадників) руйнували власність та громадські установи українських організацій та приватних осіб. Було зруйновано й частково спалено близько 800 сіл, закатовано сотні людей, 1700 заарештовано. У 1931 році спеціальна комісія Ліги Націй засудила польський уряд за проведення пацифікації. Незважаючи на це, репресивна політика не припинялась і в наступні роки.

Література
1. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1955 рр. У 2-х кн.К.,1994.
2. Голод 1932-1933 років в Україні: очима історика, мовою документів,— К.,1990.
3. Кондратюк В., Зайцев О. Україна в 20-30-х роках Суспільно-політичне життяXX ст.— Львів, 1993.

4. Кульчицький С. Ціна “великого перелому”.— К.,1991.

5. Шаповал Ю. Людина і система. (Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні).— К.,1994.

6. Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної сторії.— К.,1993


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

13870. Энгельс Ф. Положение рабочего класса в Англии 36 KB
  Энгельс Ф. Положение рабочего класса в Англии До начала промышленного переворота рабочие были людьми почтенными и хорошими отцами семейств вели нравственную жизнь. Дети целый день проводили дома с родителями и воспитывались в повиновении к ним и в страхе божием. Патр
13871. Языковая реальность как архепроявление бытия в «Чжуан-цзы», как форма жизни в философии Людвига Витгенштейна 79.76 KB
  Эссе на тему: Языковая реальность как архепроявление бытия в Чжуанцзы как форма жизни в философии Людвига Витгенштейна Часть 1. Языковая реальность как архепроявление бытия в Чжуанцзы В шестом веке до н. э. два направления китайской философии развились ...
13873. Ролан Барт. Система моды. Империя знака 57.5 KB
  Тема : Ролан Барт. Система моды. Империя знака. Ролан Барт наряду с Клодом ЛевиСтроссом Жаком Лаканом Мишелем Фуко считается одним из крупнейших представителей современного французского структурализма и такая репутация справедлива если только понимать стру
13874. То, что раньше для рыцаря был укрепленный замок, сегодня для рядового гражданина является социальное страхование 26.5 KB
  То что раньше для рыцаря был укрепленный замок сегодня для рядового гражданина является социальное страхование. В наше время социальное страхование – лучшая защита от непредвиденных ситуаций. Страхование – это финансовое обеспечение от возможного ущерба. Экономи
13875. Социология. Соц. статус. « Карьеры, пробитые собственно головой, всегда прочнее и шире карьер, проложенных низкими поклонами или заступничеством важного дядюшки» 25.5 KB
  Социология. Соц. статус. Карьеры пробитые собственно головой всегда прочнее и шире карьер проложенных низкими поклонами или заступничеством важного дядюшки. Человек всегда стоит перед выбором: какой социальный лифт использовать для достижения социального статуса....
13876. Все мы находимся за чертой бедности, только по разные ее стороны 26.5 KB
  Социология. Все мы находимся за чертой бедности только по разные ее стороны. М.Генин. Социальное неравенство – естественное состояние любого цивилизованного общества. Социальное неравенство – условия при которых люди не имеют равного доступа к социальным благам. С...
13877. Соглашения предотвращают конфликты 25.5 KB
  Социология. Соглашения предотвращают конфликты. Для предотвращения конфликтов людям приходится находить способы их решения. Конфликт – спор столкновение сторон изза того что одинаково ценится обеими сторонами. Участники конфликта называются субъектами конфликт...
13878. Сказать, что человек состоит из силы и слабости, из разумения и ослепления, из ничтожества и величия, — это значит не осудить его, а определить его сущность 17.8 KB
  Сказать что человек состоит из силы и слабости из разумения и ослепления из ничтожества и величия это значит не осудить его а определить его сущность. Дидро Д. Человек биопсихосоциальное существо. Философские теории о том кто есть человек на самом деле извес...