5435

Радянська Україна в 20х 30 х рр. Західноукраїнські землі у 20х 30 х рр.

Реферат

История и СИД

Радянська Україна в 20х 30 х рр. Західноукраїнські землі у 20х 30 х рр. Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі (самостійне вивчення). Національно-державне будівництво. Соціально-економічне та політичне становище. Політика...

Украинкский

2012-12-10

48.5 KB

6 чел.

Радянська Україна в 20х 30 х рр. Західноукраїнські землі у 20х 30 х рр.

План

1. Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі (самостійне вивчення).

2.Національно-державне будівництво.

3. Соціально-економічне та політичне становище.

4. Політика українізації: суть та наслідки (самостійне вивчення).

5. Голодомор 1932—1933 рр.

6. Сталінські репресії в Україні.

7. Західна Україна у міжвоєнну добу (самостійне вивчення).

  1.  Місце України у Версальсько-Вашингтонській системі (самостійне вивчення).

Версальсько-Вашингтонська система — система міжнародних угод, визначена та ініційована державами-переможницями у Першій світовій війні і укладена протягом 1919 — 1922 рр. на Паризькій та Вашингтонській мирних конференціях. Безпосередньо України стосувалися договори, тексти яких вироблялись на Паризькій мирній конференції, що відкрилась 16 січня 1919 р. і тривала з перервами рівно рік. У дебатах брали участь 32 офіційно запрошені країни. Головував на конференції Жорж Клемансо. Так зване “Російське питання” стало одним з головних на конференції. Директорія, яка в цей час ще була при владі, і керівники ЗУНР сподівалися на підтримку з боку Антанти ідеї незалежності України. Проте рішення конференції виявилися згубними не лише для українського національно-визвольного руху, а й для розбудови української державності взагалі. Паризька мирна конференція санкціонувала загарбання Румунією Північної Буковини і Бессарабії, Чехословаччиною - Закарпатської України, Польщею — Східної Галичини і Західної Волині, поклала кінець ЗУНР. Після входження УСРР до складу Союзу РСР Україна втратила свою міжнародну правосуб'єктність.


4. Політика українізації: суть та наслідки (самостійне вивчення).


Уроки національно-визвольної боротьби в національних районах у 1917—1921 рр. підказали сталінському керівництву, що
без задоволення мінімальних національних потреб народів доля радянської влади у республіках завжди буде під загрозою. Саме цю обставину було покладено в основу політики “коренізації”, яка після XII з'їзду РКП(б) — 1923 р. почала впроваджуватися в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми “українізації”.

    Початком українізації можна вважати вихід Декрету РНК УСРР від 27 липня 1923 р. “Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ” та декрет від 1 серпня 1923 р. “Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови”.
Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнювати свої лави за рахунок місцевих кадрів, користуватися мовою місцевого населення в державних установах і закладах, сприяти розвитку національної культури. Проте політику “українізації” по-різному розуміли керівна верхівка і виконавці. Для політичних верхів українізація покликана була продемонструвати українцям у західних землях, що умови для задоволення національних прагнень створено лише в Радянській Україні. Для української інтелігенції після поразки національне свідомих сил у відкритій збройній сутичці з більшовиками боротьба за збереження і розвиток культури стала боротьбою за національну державність, за незалежність.
У 1923 р. головою РНК УСРР став Влас Чубар. У 1925 р. посаду першого секретаря ЦК КП(б)У посів Лазар Каганович, слухняний сталінець, який однаково був готовий втілювати в життя чи українізацію чи русифікацію. Олександр Шумський очолив наркомат освіти, Микола Скорик — наркомат юстиції. Після цього українізація пожвавилася. Під час проведення українізації доводилося долати опір, який чинили проросійськи налаштовані викладачі і студенти. Крім того катастрофічне не вистачало вчителів української мови, підручників і навчальних посібників.
З еміграції почала повертатися національне свідома інтелігенція. М.Грушевський, С.Рудницький, повернувшись, одразу ж активно включилися у процес національного відродження. Щиро повіривши у незворотність намірів радянського керівництва, сотні галичан прибували у Східну Україну вчителювати.
З 1925 р. розпочалася українізація партійного та державного апарату. Державні службовці змушені були складати іспити з української мови. Зросла частка українців у КП(б)У у 1933 р.— до 60%. Центром українізації став наркомат освіти, який з 1927 р. очолив Микола Скрипник. Саме йому має завдячувати розвиток тогочасної української освіти. У 1929 р. українською мовою навчалися понад 80% учнів загальноосвітніх шкіл і 30% студентів.
Значно збільшилася кількість української преси
— у 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці. У 1928 р. радіомовлення українською мовою велося в 11 великих містах України. У 1927—1929 рр. у Києві збудували найбільшу тоді у Європі кіностудію.
Цей час був періодом розквіту різних літературних угрупувань, до яких входили відомі літератори Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Микола Куліш, Юрій Яновський.
У процесі українізації
велика увага приділялась також створенню умов для розвитку національних меншин. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено Молдавську Автономну Республіку, столицею якої в листопаді стало українське місто Балта. Національним меншинам у місцях їх компактного проживання також було гарантовано право на освіту рідною мовою.
Однак, як вже зазначалося, метою українізації не було зростання національної свідомості українців. Мова йшла про перебудову культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму і українізація допускалася лише в тих рамках, в яких не суперечила інтересам та ідеологічним орієнтирам державного і партійного керівництва.
Українізація, звичайно, не проходила безпроблемно.
Партійне керівництво не довіряло українській інтелігенції. Найбільш гостро боротьба йшла всередині партії. У 1926—1928 рр. КП(б)У стала джерелом т. зв. партійних ухилів — “шумкизму”, “хвильовизму” та “волобуєвщини”. Олександр Шумський стверджував, що в умовах національного відродження центральні посади в партії та у державному апараті повинні займати українці. За це його звинуватили у “національному ухильництві”. 

    Микола Хвильовий та інші молоді письменники, що об'єднались навколо Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), започаткували літературну дискусію про майбутній розвиток української культури. М.Хвильовии вважав, що українська культура — частина європейської і критикував провінціалізм у літературі. Гасло Хвильового: “Геть від Москви!” дуже стурбувало російських більшовиків. Врешті він змушений був покаятися. У 1928 р. молодий економіст Михайло Волобуєв опублікував у центральному теоретичному орган, КП(б)У “Більшовик України” статтю, в якій доводив, що УСРР залишається по суті російською колонією.
Таким чином можна погодитися з американським істориком Джеймсом Мейсом, який стверджував, що Українська СРР, залишаючись частиною цілого, була свідома своєї осібності, ревниво оберігала власні прерогативи і найменше хотіла наслідувати московське керівництво при вирішенні своїх внутрішніх справ.


7. Західна Україна у міжвоєнну добу (самостійне вивчення).


    
Західно-українські землі в період з 1919 по 1939 рр. поділили між собою три держави — Польща, Румунія і Чехословаччина, пізніше частина земель підпала і під владу Угорщини. Соціально-економічне та політичне становище цих українських земель відбивав загальний рівень розвитку цих країн. Проте соціальні відмінності накладалися на національні: український селянин жив гірше за польського, мадярського чи румунського. Західні українці намагалися створити власну противагу іноземному економічному впливу. Сформувалася розгалужена система кооперативів, проте польська влада стримувала їх розвиток. Поляки намагалися обмежити діяльність українців другорядними господарськими сферами. Не кращими були справи і в Закарпатті та Буковині.
У таких умовах посилили свою діяльність українські політичні та громадські організації. 1928 р. стає вододілом у розвитку українського політичного життя. Участь головних українських партій у виборах викликала гостру боротьбу між прихильниками еволюційної й революційної, легальної та нелегальної політичної участі. За таких обставин Євген Коновалець та його найближче оточення вирішили створити масову організацію, яка б могла вести як легальну, так і нелегальну роботу. І така організація була створена в кінці січня 1929 р. у Відні. Вона отримала назву Організація українських націоналістів (ОУН). Лідером її став Є. Коновалець, ідеологами Д.Донцов та В.Липинський.
Д.Донцов, автор відомих праць “Підстави нашої політики” (1921 р.) та “Націоналізм” (1926 р.), раціоналізму попередніх ідеологів українського національного руху — Драгоманову, Франку, Грушевському протиставив ірраціоналізм і волюнтаризм, лібералізму — інтерес нації понад усе, демократії — принцип ініціативної меншості і творчого насильства. Його ідеологія за своїми засадами була близькою до фашистської, проте не можна стверджувати, що він сліпо наслідував фашистські ідеї. Цікаво, що старе націоналістичне гасло Махновського “Україна для українців” Д.Донцов пропонував замінити новим — “Українці для України”.
Праці Д.Донцова фактично сформували світогляд цілого покоління галицьких українців, в основному студентів, які складали основу ОУН.
В.Липинський був одним із перших європейських політичних теоретиків, хто побачив спорідненість більшовизму і фашизму. Відтак він послідовно критикував як комуністів і українських соціал-демократів, так і послідовників Д.Донцова.

ОУН швидко набирала популярності і збільшувала число своїх прихильників. Від легальних методів боротьби оунівці скоро перейшли до терористичних акцій проти  одіозних польських урядовців. Протистояння  між поляками і українцями загострилося після проведення польським урядом Акцій «Пацифікації» проти українського населення. Пацифікація розпочалася  16 вересня 1930 року і тривала до 30 листопада 1930 року. Терор  охопив 450 населених пунктів у 16 районах Галичини польські жандарми і військові, за підтримки польських поселенців (осадників) руйнували власність та громадські установи українських організацій та приватних осіб. Було зруйновано й частково спалено близько 800 сіл, закатовано сотні людей, 1700 заарештовано. У 1931 році спеціальна комісія Ліги Націй засудила польський уряд за проведення пацифікації. Незважаючи на це, репресивна політика не припинялась і в наступні роки.

Література
1. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1955 рр. У 2-х кн.К.,1994.
2. Голод 1932-1933 років в Україні: очима історика, мовою документів,— К.,1990.
3. Кондратюк В., Зайцев О. Україна в 20-30-х роках Суспільно-політичне життяXX ст.— Львів, 1993.

4. Кульчицький С. Ціна “великого перелому”.— К.,1991.

5. Шаповал Ю. Людина і система. (Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні).— К.,1994.

6. Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної сторії.— К.,1993


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5813. Изучение природы родного района в процессе воспитания детей в условиях детского дома 833.5 KB
  Личность ребенка формируется, прежде всего, в семье, в системе детско-родительских отношений. В этом пространстве развиваются его гражданские качества, его будущее, семейное благополучие. Герой одного из фильмов о проблемах подростков 70-х...
5814. Теория и классификация сигналов 60 KB
  Теория сигналов. Классификация сигналов. Электрическим сигналом S(t) называют изменение электрического заряда, или тока, или напряжения во времени. Различают следующие виды сигналов: сигналы, произвольные по величине и непрерывные во врем...
5815. Авторское право Российской Федерации 190.5 KB
  Введение Авторское право в России появилось лишь в начале XIX веке (1828г.), где право автора на созданное им произведение трактовалось как право собственности, которым можно торговать. Сто семьдесят два года, прошедших с того дня, это сравнительно ...
5816. Андрей Дмитриевич Сахаров и его научная деятельность 92 KB
  Андрея Дмитриевича Сахарова знают как крупнейшего ученый современности, как автора выдающихся работ по физике элементарных частиц и космологии. Ему принадлежит основная идея осуществления термоядерного синтеза. Его мысль о нестабильн...
5817. Эффективное обучение персонала в процессе управления организацией 179.5 KB
  Развитие персонала является важнейшим условием успешного функционирования любой организации. Это особенно справедливо в современных условиях, когда ускорение научно-технического прогресса значительно убыстряет процесс устаревания...
5818. Роль банковской системы в государственной деятельности 82 KB
  В настоящее время изучение банковской системы является одним из актуальных вопросов российской экономики. Очень многие современные бизнесмены посвятили себя теме изучения и анализа функционирования банков в России и создания наилучших услов...
5819. Бизнес-план инновационного предприятия 439.5 KB
  Описание продукции Товар Электроудочка - это такое устройство, при помощи которого можно ловить рыбу в больших количествах, и очень быстро. Идея электроудочки основана на том, что при протекании в воде постоянного тока, возникает так называем...
5820. Политическая система 71.5 KB
  Политическая система План: Понятие политической системы История проблемы. Структура политических систем Типы политических систем. 5) Функции политических систем. Понятие политической системы Под политической систе...
5821. Бюджет и бюджетная система Российской Федерации 549 KB
  Объектом дипломной работы является бюджетная система и проблемы исполнения бюджетов разных уровней в РФ. Актуальность выбранной для исследования темы заключается в первостепенной важности бюджета для функционирования национальной экономики,...