5439

Україна в умовах проголошення та утвердження державної незалежності

Реферат

История и СИД

Україна в умовах проголошення та утвердження державної незалежності. Серпневі події 1991р. у Москві, їх спрямованість і наслідки. Акт проголошення Незалежності України. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності. Прийняття Кон...

Украинкский

2014-11-23

66 KB

18 чел.

Україна в умовах проголошення та утвердження державної незалежності.

1. Серпневі події 1991р. у Москві, їх спрямованість і наслідки.

2. Акт проголошення Незалежності України.

3. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності.

4. Прийняття Конституції України 1996 року.

5. Формування багатопартійної системи в Україні.

6. Релігія та Церква у сучасній Україні.

7. Україна і світ.

1. Серпневі події 1991 р. у Москві, їх спрямованість і наслідки.


19—21 серпня 1991 р. військово-партійна бюрократія СРСР зробила останню спробу врятувати Радянську імперію і свою владу в ній шляхом державного перевороту. Його було здійснено під час відпустки лідера КПРС і держави М.Горбачова.
Документами, прийнятими Державним Комітетом з надзвичайного становища  (рос. ГКЧП), передбачалося під приводом збереження цілісності Радянського Союзу запровадити режим надзвичайного стану в окремих регіонах (зокрема і в Західній Україні, і у Києві), встановлювалося безумовне верховенство Конституції СРСР і законів Союзу. До складу ДКНС увійшли О.Бакланов, В.Крючков, В.Павлов, Б.Пуго, В.Стародубцев, О.Тізяков, Д.Язов, Г.Янаєв. Постанова №1 ДКНС вимагала від органів влади і управління республік додержання режиму надзвичайного стану. Заборонялася діяльність усіх політичних партій, громадських організацій і масових рухів, проведення мітингів, демонстрацій і страйків, у необхідних випадках передбачалося запроваджувати комендантську годину, були закриті газети “Комсомольская правда”, “Московский комсомолец” в Москву були введені війська. Демократичне майбутнє всіх народів Радянського Союзу опинилося під загрозою. Першою на захист законно обраного Президента СРСР  виступила Росія та її президент Б.Єльцин. У спеціальному указі так званий комітет проголошувався антиконституційним, а його дії — державним злочином. Прихильники демократії згуртувалися біля «Білого дому».  21 серпня, коли відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради Росії, стало зрозуміло, що путч провалився. З делегацією парламенту М.Горбачов повернувся в Москву. 22 серпня він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС з постів, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано.
В Україні події розвивалися дещо повільніше. 19 серпня по українському телебаченню виступив Голова Верховної Ради —Л.Кравчук. Він підтвердив, що на всій території республіки працюють законно обрані і сформовані органи державної влади і управління. Того ж дня у Київ з'їхалися голови і представники всіх демократичних партій та рухів. Партія Демократичного відродження. Демократична партія, Рух, Меморіал та інші об'єдналися у спілку “Демократична Україна” під керівництвом президії Народної Ради. Демократи, визнавши переворот антиконституційним, закликали народ до громадянської непокори. Ради народних депутатів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей прийняли рішення про нечинність указів ДКНС на їхніх територіях.
У ці ж дні навколо Києва були дислоковані дві десантно-штурмові бригади (біля 1200 чол.), на Одеському напрямі — 72 дивізія. У межах Києва перебувало 3 тис. військ. 20 серпня увечері після дводобового засідання була прийнята заява Президії Верховної Ради України, в якій дії постанов ДКНС на території України не визнавалися і ухвалено рішення про скликання 24 серпня позачергової сесії Верховної Ради.


2. Акт проголошення незалежності України.


24 серпня почала роботу позачергова сесія парламенту республіки. На основі аналізу подій доповідачі Л.Кравчук, І.Юхновський, О.Мороз дійшли висновку про необхідність прийняття радикальних заходів щодо захисту суверенітету України.
Після бурхливого обговорення позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ — Акт проголошення незалежності України. В Акті говорилося: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.; продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України”. Була припинена діяльність політичних партій в усіх органах державної влади і управління.
З метою всенародного підтвердження Акта сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум. Одностайність підтримки Акта проголошення незалежності України свідчила не стільки про перехід парламентської більшості на самостійницькі позиції, хоч без урахування історичної реальності і волі народу тут не обійшлось, скільки про деморалізацію прокомуністичних елементів за умов поразки перевороту, про спробу ціною паперової незалежності врятувати компартію. Водночас частина комуністичної номенклатури дійшла висновку, що в нових умовах її груповим інтересам більше відповідає незалежна Україна, і зробила свідомий вибір на користь незалежності. Таким чином, 24 серпня на політичній карті світу з'явилася самостійна Українська держава — Україна. Відповідно до даного Акта Верховна Рада прийняла Постанову “Про військові формування в Україні”, якою підпорядкувала собі усі війська, дислоковані на території республіки. Постанова передбачала утворення Міністерства оборони України. Уряд України мав розпочати створення Збройних Сил України, Народної гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Національного банку. Через деякий час Верховна Рада призначила Міністра оборони України, яким став генерал В.Морозов, було проголошено про створення замість республіканського КДБ, підпорядкованого Москві, Служби безпеки України (СБУ). Передбачалося введення власної національної валюти, усі підприємства союзного підпорядкування, розташовані в Україні, проголошувалися власністю республіки.
Проголошення державної незалежності Україною та іншими республіками викликало неоднозначну реакцію в Росії. 26 серпня прес-секретар Президента РРФСР від імені Б.Єльцина заявив, що Російська Федерація не ставить під сумнів конституційне право кожного народу на самовизначення, але у випадку припинення союзних відносин залишає за собою право поставити питання про перегляд кордонів. На прес-конференції 27 серпня у Києві Л.Кравчук нагадав, що згідно з договором між Україною і Росією від 19 листопада 1990 р. сторони визнали неприпустимість перегляду кордонів і Україна має намір твердо дотримуватися цієї угоди. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон “Про громадянство”, який базувався на так званому нульовому варіанті — право стати громадянином України мав кожен, хто проживав на її території на момент прийняття закону. Самостійна Україна посіла гідне місце серед найбільших держав Європи. 2 грудня 1991 р. її визнали Польща і Канада, 4 грудня — Литва і Латвія, 5 грудня — Росія і Болгарія, 19 грудня — Швеція, 24 грудня — Норвегія, 25 грудня — США. У Перший рік незалежності Україну визнали 140 держав.

3. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності


Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України, закріплене підсумками всенародного референдуму 1 грудня 1991 р., поставило перед молодою державою ряд завдань.

Насамперед необхідно було визначити стратегію внутрішньої і зовнішньої політики. Це було зроблено 5 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла звернення “До парламентарів і народів світу”, в якому наголошувалося, що договір 1922 р. про утворення СРСР Україна вважає щодо себе недійсним і нечинним. Було проголошено, що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р. щодо гарантування усім народам і громадянам республіки рівних політичних, громадянських, економічних, соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавалася рівноправність усіх форм власності.
Висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності, суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Україна оголосила власну територію неподільною і недоторканною, водночас не маючи територіальних претензій до будь-якої держави. Задекларовано було також без'ядерний статус республіки, оборонний характер її військової доктрини, формування Збройних Сил на засадах мінімальної достатності.
Першочерговим серед зазначених завдань виступало державотворення. Отримавши реальний статус незалежної держави, Україна приступила до створення ефективної законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавча влада в Україні представлена Верховною Радою, що обирається на 4 роки кількістю 450 народних депутатів і складається з однієї палати. Тільки парламент має повноваження
приймати закони, які є актами вищої юридичної сили і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів. Обов'язки глави держави було покладено на Президента України. Першим Президентом незалежної України став Леонід Кравчук. На його подання Верховна Рада затверджує склад Кабінету Міністрів та Прем'єр-міністра. Кабінет Міністрів займається розробкою та вирішенням практичних питань управління діяльністю народного господарства, соціальної сфери держави. Новим елементом виконавчої влади стали введені весною 1992 р. в усіх областях, містах Києві та Севастополі і районах міста Києва посади представників Президента України. Представник Президента наділявся функціями вищої посадової особи державної виконавчої влади. Це була спроба реформувати радянську систему, створити струнку виконавську вертикаль, підпорядковану Президентові. Проте незабаром діяльність представників Президента вступила у суперечність з головами відповідних рад, що втратили більшість своїх владних повноважень. У цих умовах під тиском місцевих рад зазначений інститут було ліквідовано. Натомість відповідно до нового законодавства функції законодавчої влади в областях, містах, районах переходили до виконкомів рад. Керівництво виконкомами та радами відповідних рівнів здійснювали їх голови, що обиралися всенародним прямим голосуванням.
Судова влада в Україні концентрується в особі Верховного суду республіки, загальних, арбітражних та військових судів. Контроль за дотриманням законодавства покладено на Генеральну прокуратуру.


4. Прийняття Конституції України 1996 року.

За умов незалежності України стала абсолютно очевидною необхідність розробки і прийняття нової Конституції України. Конституційний процес розпочався ще в 1990 р., коли у жовтні Верховною Радою УРСР було утворено Конституційну комісію, яка підготувала концепцію нової Конституції України, схвалену Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р. Перший офіційний проект Основного Закону постановою Верховної Ради України від 1 липня 1992 р. було винесено на всенародне обговорення, під час якого надійшло понад 47 тисяч зауважень і пропозицій. Після їх врахування було розроблено новий текст проекту в редакції від 26 жовтня 1993 р. В листопаді 1994 р. новообрана Верховна Рада створила нову Конституційну комісію, до складу якої входили представники від Верховної Ради України, від Президента України, від Конституційного Суду України, від Верховного Суду України, від Вищого арбітражного Суду, від Генеральної прокуратури та від Автономної Республіки Крим.

За робочу модель для роботи нової комісії було взято проект у редакції від 26 жовтня 1993 р., але через протистояння різних політичних сил у вищих ешелонах влади дійти згоди щодо ряду принципових конституційних положень довго не вдавалося. Тим часом з метою виходу з конституційної кризи тодішній Президент України Л.Кучма ініціював укладення 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України. Це надало новий імпульс конституційному процесу. 20 березня 1996 р. проект Конституції України був винесений на спеціальне засідання Верховної Ради. Після неодноразового розгляду та обговорення проекту на пленарних засіданнях 4 червня 1996 р. він був прийнятий у першому читанні. Через два тижні розпочався розгляд проекту у другому читанні. Тогочасні умови вимагали якнайшвидшого прийняття Конституції, тому було прийнято безпрецедентне рішення працювати у режимі одного засідання аж до остаточного прийняття Конституції України. Після безсонної для депутатів “конституційної ночі” 28 червня 1996 р. о 9 годині 30 хвилин Основний Закон України було прийнято.

5. Формування багатопартійної системи в Україні.

Створення багатопартійної системи - обов'язкова умова функціонування демократичного суспільства. Як правило, велика кількість партій є більш прогресивним явищем порівняно з однопартійністю. Відбиваючи погляди різних класів і соціальних груп, багатопартійність є не тільки рушієм усієї системи влади, а й соціальним амортизатором, що дає змогу вирішувати суспільні суперечності у рамках конституційне регламентованих політичних процесів
Водночас багатопартійність може по-різному впливати на політичне і соціально-економічне життя суспільства. Особливості формування багатопартійної системи в Україні зумовлені тим, що досвід діяльності партій, що сформувалися на початку XX ст., був втрачений, а ідейно-теоретичні доробки, програмні документи, архіви цих партій вилучені з обігу. Довгий час політична надбудова суспільства не зазнавала суттєвих змін. Єдина на той час Комуністична партія і підпорядковані їй громадські організації, у тому числі профспілки, комсомол, фактично втратили здатність до реформування. Питання про виникнення нових партій, структур, опозиційних КПРС, дуже гостро постало вже під час дискусії навколо ідеї створення Руху. Коли українські письменники і літературознавці тільки виступили з цією ініціативою, керівництво республіки одразу ж почало закидати їм, що йдеться про створення структур, альтернативних існуючій владі. Ці заяви спростовували ініціатори Руху. В проект програми Руху, надрукований 16 лютого 1989 р. в газеті “Літературна Україна”, увійшло положення про визнання керівної ролі партії. Це був тактичний крок, певна спроба порозумітися з партійним керівництвом республіки. Оскільки Рух виступав за економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, це дало змогу на першому етапі об'єднатися в ньому представникам різних поглядів: від комуністів-реформаторів до членів Української Гельсінської групи (УГГ).

    Етапи становлення багатопартійної системи в Україні можна окреслити таким чином. Перший етап охоплює 1988 рік. Ще не стоїть на порядку денному питання про заснування партій. Головне завдання демократичних сил — створити широке демократичне об'єднання на зразок народного фронту. Розгортає активну роботу Українська Гельсінська група.  Другий етап припадає на 1989 — березень 1990 р. В цей час відбувається становлення Руху, а разом з цим фактична легалізація політичного плюралізму. Асоціація “Зелений світ” оголошує намір створити партію. Українська народно-демократична ліга хоч і не проголошує себе партією, проте є об'єднанням передпартійного типу. У Львові виникає невелика надрадикальна Українська національна партія. Третій етап охоплює березень — квітень 1990 р. Створено опозицію у парламенті — “Народну Раду”. Відбувається певна диференціація і кристалізація різних напрямів у самому Русі. На цей період припадає створення Української республіканської партії, відбувається республіканська конференція прихильників “Демократичної платформи в КПРС”, друкує звернення і проект статуту Українська селянсько-демократична партія.
Четвертий етап починається з квітня 1990 р. і триває до сьогодні. Це саме створення реальної багатопартійності.

6. Релігія та церква у сучасній Україні


26 квітня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про свободу совісті та релігійні переконання”, за яким релігійні організації отримали статус юридичної особи, було врегульовано терміни реєстрації релігійних громад, їх право на власність. Конституція України передбачає право на свободу світогляду і віросповідання.
Ще у січні 1990 р. за ухвалою архієрейського собору Російської православної церкви (РПЦ) Український екзархат Московського патріарха був перейменований в Українську православну церкву (УПЦ) на чолі якої стає Київський митрополит Філарет (в миру — Денисенко). 9 серпня 1989 р. настоятель храму Петра і Павла у Львові В.Ярема оголосив про свій розрив з РПЦ і перехід до Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Провід УАПЦ очолив колишній єпископ Житомирський і Овруцький РПЦ І.Бондарчук. У червні 1990 р. у Києві відбувся собор відновленої УАПЦ, який проголосив Патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава (у миру — Скрипник), який в Україну повернувся із США.

    У лютому 1991 р. Папа Римський Іоанн-Павло II на 7-му екстериторіальному синоді ухвалив рішення про повернення до Львова на первопрестольну кафедру св.Юра глави Української греко-католицької церкви (УГКЦ), верховного архієпископа і митрополита Мирослава Івана кардинала Любачівського. 30 березня 1991 р. собор св. Юра був повернений греко-католикам. УГКЦ вийшла з підпілля. Таким чином УГКЦ і УАПЦ отримали офіційний статус.
    У листопаді 1991 р. Філарет звернувся до Московського патріарха Алексія II з проханням надати автономію УПЦ. У березні 1992 р. архієрейський собор Російської православної церкви в Москві влаштував над Філаретом суд і змусив його дати згоду покинути Київську кафедру. Повернувшись до Києва, Філарет публічно відмовився від цієї обіцянки. У відповідь Москва позбавила Філарета сану і замість нього митрополитом було обрано митрополита Ростовського Володимира (Сабодана). Прихильники Філарета об'єдналися з УАПЦ і утворили Українську православну церкву Київського патріархату (УПК-КП). Мстислава обрано патріархом, а Філарета — заступником. Після смерті Мстислава у 1993 р. патріархом обрано Володимира Ярему — УАПЦ, а УПЦ-КП — Василя Романюка. Сьогодні офіційним керівником УПЦ-КП є Філарет.

7. Україна і світ.


З прийняттям Декларації про державний суверенітет України і проголошенням Акта про незалежність відкрилися нові обрії для участі республіки у розвитку світової цивілізації. Відома у світі, як одна із фундаторів ООН, Україна представлена у її 15 організаціях. Важливе значення в сучасних міжнародних відносинах має прискорення західноєвропейської інтеграції. Процес, розпочатий ще у 1957 р. створенням Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), триває й досі. У лютому 1992 р. в голландському місті Маастрихт 12 країн-учасниць ЄЕС підписали Договір про створення Європейського Союзу, який передбачає постійне поглиблення європейської інтеграції: створення єдиної валюти — “євро”, розвиток трансєвропейської інфраструктури в галузі транспорту, телекомунікацій та енергетики. Маастрихтські домовленості передбачають і воєнну інтеграцію.
9 листопада 1995 р. Україна вступила до Ради Європи, підписавши Статут Ради Європи і Європейську конвенцію з прав людини. Вступивши до РЄ, Україна зобов'язалась реформувати правову систему, систему місцевої влади, і, нарешті, відмінити смертну кару. Європа сьогодні — це безперервний і дедалі зростаючий потік політичних подій. Україна має всі можливості відігравати роль регіонального центру тяжіння, перетворившись на стрижень інтеграції в Європі, перш за все завдяки своєму геополітичному розташуванню. Проте головною перешкодою для цього є наші економічні проблеми, які підривають довіру до Києва та роблять його залежним як від зовнішньої допомоги, так і від внутрішніх інтересів. Здійснення радикальної економічної реформи в Україні, її інтеграція у світове господарство на грунті міжнародного поділу праці вимагає налагодження взаємовигідного співробітництва із світовими торговельно-економічними й фінансовими структурами, зокрема з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку тощо. Україна визнана невід'ємною частиною Європи. Проте, те що за рівнем індексу людського розвитку Україна за останні роки перемістилася на декілька десятків пунктів униз, “відштовхує” країну до групи тих країн, що розвиваються. Тобто, при всьому тяжінні до європейської цивілізації, ми мусимо проходити деякі етапи того шляху, який пройшли або проходять Індія, Алжир, країни африканського континенту. Залишається сподіватись, що Україна обере правильний шлях і стане “жителем” Європейського дому у XXI столітті.



PAGE  8


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22650. Випромінення електромагнітних хвиль. Електричне дипольне випромінення 156 KB
  З останньої формули випливає що найбільша енергія випромінюється в площині перпендикулярній до напрямку коливань диполя . У напрямку коливань диполя електричні хвилі не випромін. Інтенсивність випромінювання пропорційна частоті коливань диполя в четвертому степені і квадрату амплітуди коливань.
22651. Розсіяння електромагнітних хвиль. Формула Томсона 102 KB
  поле хвилі в частинці створює коливання зарядів частота яких збігається з частотою коливань ел. хвилі які поширюються в усі сторони. При наявності на шляху променя деякого тіла зявляються хвилі напрям поширення яких не збігається з напрямом поширення променя це явище називається розсіянням . Позначимо: і для падаючої хвилі і для розсіяної.
22652. Рівняння Максвела в чотиривимірній формі 144.5 KB
  Рівняння електродинаміки повинні бути однаковими в усіх інерціальних системах відліку і тому їх можна записати через 4вектори. Запишемо рівняння Максвела: ; ; ; . Скористаємося також рівнянням неперервності: ; де чотири вектор координати; 4вектор густини струму. Рівняння Максвела перетворюються на рівняння для потенціалів за умови калібровки Лоренца: .
22653. Фотони, квантування електромагнітного поля. Фотони 114.5 KB
  Якщо розглядати поля в обмеженому об`ємі то можна розкласти в ряд Фур`є накладаючи умови періодичності на біжучі плоскі хвилі з урахуванням того що дійсне : і хвильове рівняння перетвориться на рівняння для гармонічного осцилятора: Повна енергія електромагнітного поля в об`ємі : Якщо перейти від комплексних до дійсних т.; То вираз для енергії набуває вигляду Оскільки а отже то можна розкласти ці вектори на два компоненти в площині перпендикулярній: це система гармонічних осциляторів нормальні координати....
22654. Поширення світла в діелектричних середовищах. Дисперсія і поглинання 121.5 KB
  Поширення світла в діелектричних середовищах. Дисперсією світла називається залежність абсолютного показника заломлення від частоти падаючого на дану речовину світла Елм хвилі З означення швидкості світла слідує що також залежить від частоти Дисперсія світла виникає в результаті вимушених коливань заряджених частинок електронів і іонів під дією змінного поля елм хвилі. В класичній теорії дисперсії оптичний електрон розглядається як затухаючий гармонічний осцилятор: где частота власних коливань радіус вектор электрона...
22655. Когерентність хвиль. Явище інтерференції. Інтереферометри 2.34 MB
  Інтереферометри Якщо при складанні двох коливань різніця фаз коливань хаотично змінюється за час спостереження то коливання називаються некогерентними. Тоді середня енергія результуючого коливання дорівнює сумі середніх енергій початкових коливань. амплітуди початкових коливань. Якщо при складанні двох коливань різніця фаз коливань зберігається за час спостереження то коливання називаються когерентними.
22656. Явище дифракції світла. Дифракція Фраунгофера. Дифракція Френеля 1.35 MB
  Дифракція Фраунгофера. Дифракція Френеля. Дифракція світла явище огинання світлом контурів тіл і відповідно проникнення світла в область геометричної тіні. Дифракція є проявом хвильових властивостей світла.
22657. Роздільна здатність оптичних приладів 70 KB
  Характеризує здатність давати зображення двох близько розташованих одна від одної точок обєкта рознесених в просторі. Найменша лінійна кутова відстань між двома точками починаючи з якої їх зображення зливаються і не розрізняються наз. Релей ввів критерій згідно до якого: зображення двох точок можна розрізнити якщо дифр. Предмет знаходиться на а зображення утворюється в фокальній площині об`єктива телескопа з фокусною відстанню f .
22658. Принципы объединения сетей на основе протоколов сетевого уровня 138.5 KB
  Протоколы сетевого уровня реализуется, как правило, в виде программных модулей и выполняются на конечных узлах-компьютерах, называемых хостами, а также на промежуточных узлах-маршрутизаторах, называемых шлюзами. Функции маршрутизаторов могут выполнять как специализированные устройства, так и универсальные компьютеры с соответствующим программным обеспечением.