загрузка...

5440

Фізична культура як суспільне явище

Лекция

Физкультура и спорт

Фізична культура як суспільне явище Метою лекції єознайомлення студентів з основними завданнями дисципліни Вступ до спеціальності фізичне виховання,визначення місця фізичної культури в загальній культурі суспільства та оволодіння основ...

Украинкский

2012-12-10

131.5 KB

85 чел.

Фізична культура як суспільне явище

Метою лекції є ознайомлення студентів з основними завданнями дисципліни «Вступ до спеціальності» фізичне виховання, визначення місця фізичної культури в загальній культурі суспільства та оволодіння основними термінологічними поняттями галузі.

 Завдання лекції:

  1.  Дати уявлення студентам про місце фізичної культури в загальній  

культурі суспільства.

  1.  Вивчення основних завдань, форм і засобів фізичної культури.
  2.  Оволодіння знаннями основних спортивних термінів і

термінологічних понять галузі фізична культура.

План

  1.  «Вступ до спеціальності» фізичне виховання як навчальна дисципліна.
  2.  Місце фізичної культури в загальній культурі людства.
  3.  Основні завдання, форми і засоби фізичної культури.
  4.  Спортивна термінологія. Основні термінологічні поняття галузі.

Ключові слова: «вступ до спеціальності», фізична культура, спортивна термінологія.

Основні поняття лекції: фізична культура, галузь фізичної культури, засоби фізичної культури, фізичні вправи, фізичне виховання, фізичний розвиток, спорт.

  1.  «Вступ до спеціальності» фізичне виховання як

навчальна дисципліна

Сучасне реформування системи вищої школи в Україні, численні переміни, що відбуваються в галузі фізичного виховання та спорту виразно окреслюють проблему підготовки професійних кадрів.

Курс "Вступ до спеціальності" є обов'язковим у програмі навчання студентів спеціальності "Фізичне виховання" за рівнем "бакалавр", "спеціаліст".

Мета вивчення дисципліни: дати уявлення про вищу школу України, характеристику особливостей роботи керівника фізичного виховання та спорту, вчителя фізичного виховання та тренера з виду спорту, уявлення про права та обов'язки студентів, зміст та організацію професійно-педагогічної освіти на факультеті, розглянути особливості освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця з фізичної культури та спорту, ознайомити з навчальним планом спеціальності "Фізичне виховання", вивчити основи самостійної роботи студентів.

Лекційний курс розкриває питання розробки і реалізації уявлень про особливості праці керівника фізичної культури, тренера з виду спорту, формування основних функцій керівника фізичної культури, тренера з виду спорту, розробки психолого-педагогічних основ оптимізації навчально-виховного процесу на факультеті управління фізичною культурою, спортом і туризмом.

Практичні заняття спрямовані на закріплення теоретичного матеріалу, викладеного під час лекцій. Для перевірки якості засвоєного матеріалу знань програмою передбачено проведення ділової гри "Чому я обрав спеціальність "Фізичне виховання".

За підсумками вивчення дисципліни студент повинен знати:

•   історію створення та становлення вищої школи в Україні;

• особливості роботи керівника фізичного виховання та спорту, викладача фізичного виховання, тренера з виду спорту;

•   зміст навчального плану спеціальності "Фізичне виховання";

• форми організації навчального процесу на факультеті управління фізичною культурою, спортом і туризмом;

•   структуру вищого закладу;

•   права та обов'язки студентів;

вміти:

володіти основами інтерв'ювання працівників галузі фізичної культури та спорту;

• проаналізувати хронометраж уроку фізичної культури, визначити загальну та моторну щільність уроку;

• проаналізувати фізіологічну криву уроку фізичної культури за даними пульсометрі!;

•   оформити бібліографічні картки.

  1.  Місце фізичної культури в загальній культурі людства

Фізична культура сьогодні є одним із визначальних чинників суспільного життя світової спільноти, важливим елементом освіти, виховання, охорони здоров'я, військової справи, професійно-прикладної підготовки, соціальної сфери, політики, економіки, мистецтва й т. ін.

Словосполука «фізична культура» характеризує означене поняття як частину (різновид) культури взагалі.

Початковий зміст поняття «культура» (з латинської мови означало «обробіток») нині значно розширився. У загальновживаному значенні воно включає в себе певні особисті риси, форми, стиль поведінки й діяльності окремої особи або спільноти, тобто різноманітні форми суспільного життя з одного боку, і результати діяльності (твори, структури, базу) з іншого.

Отже до поняття «культура» в широкому розумінні слова входять такі складові як мистецтво, наука, ідеологія, фізична культура, а також результати діяльності людини у цих сферах. Культуру умовно поділяють на матеріальну і духовну.

У сфері культури людина проявляється в трьох аспектах:

- пізнає попередній історичний досвід (вивчає літературу, мистецтво, техніку);

- виступає як носій культурних цінностей;

- сама створює, формує культурні цінності, які стають базою подальшого розвитку культури.

Фізична культура, як культура в цілому, не дана людям від природи, а є наслідком суспільної та індивідуальної творчості.

Найчастіше терміном «Фізична культура» називають процес, спрямований на підготовку людей до життя та праці шляхом виконання фізичних вправ, використання цілющих сил природи, особистої і громадської гігієни та певного раціонального побуту і праці.

До поняття «галузь фізичної культури» відноситься не лише система вправ, теоретичних знань, але й матеріальна база фізичної культури та її організаційна система.

З розвитком цивілізації, внаслідок зменшення в житті людей ролі важкої фізичної праці, значення і місце фізичної культури в житті людей постійно зростають. По суті, фізична культура є основним (якщо не єдиним) засобом, який гарантує порятунок людства від фізичної деградації і виродження. Бо ж збіднення рухового арсеналу людини спричиняється до погіршення її здоров'я, занепаду творчої активності тощо.

Тільки достатня рухова активність і певний режим праці та побуту в поєднанні з іншими засобами, запобігають зниженню продуктивності праці. За дещо застарілими і можливо викривленими даними радянської статистики, продуктивність праці на виробництві робітників, які займалися фізичними вправами, була на 6—12 % вищою. Недаремно чимала увага до фізичної культури приділяється у багатьох високорентабельних фірмах Західної Європи, США, Японії. Для працівників тут створюються прекрасні умови для занять фізичною культурою і спортом. А робітники, які не хворіють, не палять цигарок, провадять здоровий спосіб життя і займаються спортом, користуються істотними пільгами: додаткові відпустки, персональні доплати, гарантія праці в пенсійному віці тощо.

Формуючись у процесі розвитку людського суспільства, фізична культура чітко позначила залежність між підготовкою до праці та її результатами. Ускладнення змісту людської діяльності щоразу підвищує вимоги до рівня фізичної та психічної підготовленості, як це має місце при підготовці космонавтів, пілотів, моряків-підводників та представників інших сучасних професій. Функції фізичної культури проявляються також у постійному нагромадженні й передачі досвіду, в створенні нових методів і засобів впливу на психофізичний стан людей. Цей досвід складає основу теорії фізичного виховання і спорту, яка оформилася в самостійний науковий напрям. Якщо фізична культура є засобом підвищення продуктивності праці та досягнення високого рівня суспільного виробництва, то останнє в свою чергу, забезпечує відповідні умови (матеріальні та духовні) для розвитку фізичного виховання і спорту.

Фізична культура і спорт, які донедавна були лише споживачами високих технологій, нині самі стали постачальниками таких для багатьох галузей (медицина, психологія, матеріалознавство, будівництво й архітектура тощо).

  1.  Основні завдання, форми і засоби фізичної культури

Основними завданнями фізичної культури є:

  •  забезпечення рухової активності людей;
  •  сприяння гармонійному розвитку особи;
  •  формування позитивних рис характеру;
  •  підтримання рівня здоров'я та працездатності;
  •  нагромадження і використання знань про здоров'я та здоровий спосіб життя;
  •  соціальна адаптація громадян.

Фізична культура є специфічним багатофункціональним явищем у сфері якого вирішується широке коло завдань — від особистих до державних і загальнолюдських.

До поняття «галузь фізичної культури» відноситься також матеріальна основа фізичної культури, структура спортивних організацій, та науково-методична база.

У сфері суспільних інтересів фізична культура виконує такі функції:

  •  відтворення робочої сили і підготовки громадян до виробничої і творчої діяльності;
  •  фізичне, розумове і естетичне виховання громадян;
  •  удосконалення природних (генетичних) і набутих якостей особи;
  •  формування у громадян активної творчої життєвої позиції;
  •  державного будівництва та міжнародного представництва (особливо у сфері спортивної діяльності).

Фізична культура і спорт об'єктивно сприяють політичному, економічному, соціальному і науково-технічному прогресу людства.

Основними засобами фізичної культури є фізичні вправи у всій їхній різноманітності. Проте не варто ігнорувати і такі засоби, як використання оздоровчих сил природи, різноманітні гігієнічні процедури, раціональні режими побуту, праці, відпочинку і харчування.

У поєднанні різноманітності засобів — головна запорука успіху при виконанні завдань, що стоять перед фізкультурно-спортивним рухом.

Форма проведення занять суттєво впливає на характер, кількість і ефективність використання відповідних засобів та визначається побутовими і службовими обставинами. Форма занять має обов'язково відповідати поставленій меті.

Найпоширенішими є такі форми занять фізичними вправами:

  •  уроки та заняття в середніх навчальних закладах всіх типів;
  •  самостійні заняття;
  •  заняття в групах професійної та військово-прикладної фізичної підготовки;
  •  спортивні тренування;
  •  реабілітаційно-оздоровчі заняття.

Сферами впровадження фізичної культури і спорту є:

  •  навчально-виховна;
  •  виробнича;
  •  соціально-побутова.

Основними показниками стану розвитку фізичної культури в державі, регіоні чи організації є:

  •  стан здоров'я та рівень фізичного розвитку;
  •  рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами;
  •  наявність відповідних організаційних структур;
  •  кількість фізкультурників і спортсменів;
  •  наявна матеріальна база;
  •  рівень науково-методичного та інформаційного забезпечення;
  •  рівень спортивних досягнень окремих осіб, команд, клубів.

В Україні розроблено і затверджено Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України для визначення рівня фізичної підготовленості різних вікових категорій населення.

  1.  Спортивна термінологія

Сучасна термінологія спорту почала бурхливо розвиватися в період активного формування спорту як соціального явища, тобто з кінця XIX століття. Саме тоді в Європі відбувалося організаційне оформлення окремих видів спорту: засновувалися спортивні федерації, формували єдині правила змагань, зароджувалася теорія спортивного тренування як наука.

Не дивно, що чимало спортивних термінів мають саме західноєвропейське походження. В основі багатьох спортивних термінів лежать переважно англійські, французькі та німецькі корені (спорт, бокс, рекорд, крос, матч, гол, нокаут, футбол, волан, естафета, медаль, тир, рапіра, шпагат тощо). А звичні для нас терміни грецького чи латинського походження (стадіон, гімнастика, акробатика, атлет, олімпієць, диск, біатлон, ритміка, реабілітація, кваліфікація, капітан та ін.) набули інтернаціонального, міжнародного характеру й зрозумілі усім без будь-якого перекладу.

Звичайно, змістове наповнення таких слів значно змінювалося та розширювалося, а позначувані ними поняття іноді віддалилися від свого первинного значення. Досить скористатися французським корнем слова «спорт», яке в дослівному значенні перекладалося як «розвага», «вільне проведення часу», «гра». Нині це термін, яким позначається поширене соціальне явище, що стало невід'ємною рисою сучасної цивілізації.

Водночас із поширенням спорту з країн Західної Європи в Україну прийшла і переважна більшість тоді вживаних спортивних термінів (волейбол, пінг-понг, баскетбол, старт, голкіпер). Це був, умовно кажучи, перший етап мовних запозичень в галузі спорту.

Друга хвиля прийшла із мов держав, у складі яких в першій половині XX століття перебували українські землі. Українська галузева термінологія поповнювалася словами й словосполуками з російської, німецької, польської, угорської мов {фізкультура, хокей, гонщик, фізрук, рекордсмен, гірськолижник, кошиківка (баскетбол), брамкар (воротар), копаний мяч (футбол), карний мет (штрафний удар), штафета (естафета), лижі й т. ін.).

Своєрідним був період 20—30-х років XX століття, коли в Україні спостерігалося активне піднесення в ділянці спортивного термінотворення. В час «золотого десятиліття» наукові та методичні вимоги до термінів викристалізувалися у процесі практичної роботи вчених наддніпрянської України та Галичини. При цьому основними напрямками такої праці було прагнення подолати розрив між науковою термінологією і термінологією практики спорту, збільшити частку національних термінів, виробити єдині підходи до словотворення. З'являються такі виразні терміни та словосполуки як, наприклад: «плигун», «пішоходець», «м'ясень», «серцевожильна система», «корегувальна гімнастика», «ковзанева спілка», «лижвяні станції», «перебіг» (забіг), «веслування двопарне зі стерначем», «гонові судна», «травяний гокей», «скраклі» (городки), «зарахувальні змагання», «безбол» тощо. Поява такої великої кількості термінів свідчила про активні процеси українізації галузі та адаптацію в українськомовне середовище слів і понять зі сфери спорту.

Саме тоді бурхливо розвивається галузева періодика, створюються перші україномовні підручники, укладаються спеціалізовані словники, друкуються правила змагань.

Зважаючи на політичні обставини така праця краще розгорталася у західній частині України. Впродовж кількох десятків років тут виходило друком понад ЗО найменувань спеціалізованих періодичних видань, які були активними пропагандистами спортивної термінології. Чималий внесок у розвиток вітчизняної терміносистеми спорту внесли видатні галицькі діячі — проф. Ярослав Рудницький, проф. Зенон Кузеля, проф. Іван Боберський, Тарас та Петро Франки, Степан Гайдучок та інші. Саме І. Боберським, якого ще за життя називали батьком українського тіловиховання, було введено в обіг такі терміни як «відбиванка» (волейбол), «гаківка» (гокей), «ситківка» (теніс), «столівка» (настільний теніс), «наколесництво» (велоспорт), «ле-щетарство» (лижний спорт), «санкарство» (санний спорт), «бій навкулачки», «навкулачництво» (бокс), «біжня» (бігова доріжка), «скічня» (трамплін), «вихідна постава» (вихідне положення) та багато інших.

З моменту включення західних областей України до складу СРСР в 1939 році, українські спортивні організації були розпущені, спортивні діячі у переважній більшості репресовані, розвиток національного спорту в Україні в цілому загальмовано. Природно, що припинився і процес творення і засвоєння української спортивної термінології, на заміну якій дуже швидко прийшли відповідні запозичення з російської мови. Розвиток питомої національної термінології продовжувався хіба що в середовищі української діаспори, де створилася доволі розгалужена мережа українських спортових організацій.

Саме з практики спорту в середовищі зарубіжного українства ми черпали прагнення зупинити навалу чужомовності, яка нехтуючи особливостями української мови, наповнювала українське спортивне середовище.

Із відновленням Україною державної незалежності, термінологічні проблеми в галузі фізичної культури не зникли. Навпаки, гострота їх, як і мовних проблем взагалі, зросла. Сьогодні немає компетентної інституції, яка б фахово займалася вирішенням проблем української спортивної термінології.

У Львові заходами Української спортивної асоціації (УСА) у 1991 році було проведено представницьку міжнародну конференцію «Українська спортивна і військово-похідна термінологія», яка викликала неабияку зацікавленість серед фахівців. Згодом, у вересні 1994 року, в рамках проведення III-ї міжнародної конференції «Українська науково-технічна термінологія», вперше працювала секція «Український спортивний і військово-похідний стиль». На цьому велелюдному науковому форумі було, зокрема, прийнято звернення до Олімпійської Академії України про створення мовно-термінологічної комісії та ухвалено рішення про створення подібної комісії при Комітеті стандартизації й метрології. Подібні конференції проводилися ще в Києві, Одесі та інших містах, проте мовні проблеми спорту радше були окреслені, а не вирішені.

А тим часом спорт, який динамічно розвивається, створює все нові термінологічні проблеми. Зароджуються і здобувають широке визнання чимало нових видів спорту. Навіть їх механічний перелік представляє для українця певні труднощі. Складно навіть вимовити назви нових, але популярних видів спорту: армрестлінг, снобордінґ, сьорфінґ, кьорлінґ, віндсерфінг, фрістайл, боулінґ, таеквондо, картінґ, стретчінґ, шортрек, бодібілдінґ тощо. Знаходження їх відповідників в українській мові, або хоча б відповідна їх «натуралізація» згідно правил українського словотворення і правопису, є нагальною необхідністю.

Попри те, фізична культура, як і будь-яка специфічна галузь діяльності має свою нині усталену систему термінів, якими позначаються ті чи інші поняття і явища. Без чіткого окреслення основних термінологічних понять можуть виникати труднощі при сприйманні теоретичного матеріалу та в практичній діяльності. Тому до фундаментального їх засвоєння на лекціях зі спеціальних предметів (теорія і методика фізичного виховання, теорія і методика підготовки спортсменів, теорія і методика обраного виду спорту тощо) потрібно провести попереднє ознайомлення з ними. Таке визначення деяких з основних термінологічних понять сприятиме однозначності їх трактування. Тож познайомимося з найуживанішими у спортивній теорії та практиці термінами й поняттями, а також коротко охарактеризуємо позна-чувані ними явища.

Фізична культура — складова частина загальної культури суспільства, спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між особами та спільнотами.

У широкому розумінні фізична культура як галузь діяльності включає в себе всю сукупність теоретичних знань, практичних навичок, матеріальну і виробничу сфери, організаційну структуру, кадровий потенціал тощо.

Основними показниками стану фізичної культури є рівень здоров'я і фізичного розвитку різних верств населення, ступінь використання фізичної культури у різних сферах діяльності, рівень розвитку системи фізичного виховання і самодіяльного спорту, досягнення спортсменів України в окремих видах спорту, рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами, спортивними спорудами тощо.

Основним засобом фізичної культури є виконання фізичних вправ.

Фізичні вправи — спеціальні рухи і складні види рухової діяльності, які застосовуються як засоби фізичного виховання і спортивної підготовки.

Фізичні вправи умовно поділяються на загальнорозвиваючі і спеціальні.

Загальнорозвиваючі вправи використовуються з метою загального гармонійного фізичного розвитку особи, вдосконалення її рухових і функціональних можливостей, підвищення працездатності, розвитку основних фізичних якостей.

Загальнорозвиваючі вправи використовуються фізкультурниками і спортсменами різних рівнів підготовки. У процесі багаторічної підготовки спортсменів зростає і роль спеціальних вправ.

Спеціальні вправи застосовуються переважно для розвитку фізичних якостей, потрібних у обраному виді спорту, а також з метою засвоєння технічних і тактичних прийомів. Спеціальними вправами розвивають не лише силу окремих, визначальних у даному виді змагань, груп м'язів, але й такі недостатньо піддатливі для розвитку якості, як швидкість рухових реакцій і швидкість рухів.

Спеціальні вправи представляють собою здебільшого елемент або зв'язку кількох рухів властивих даному виду спорту.

До спеціальних вправ відносяться дуже поширені в тренувальному процесі імітаційні вправи. Для дієвості імітацій необхідним є поєднання зовнішньої подібності рухів і дій спортсмена з рухово-просторово-емоційною уявою спортсмена про виконувані ним елементи вправ (наприклад, момент ковзання в лижника) або змагальний епізод («бій з тінню» у боксерів).

Вплив спеціальних вправ на спортсмена цілком залежить від умов їх виконання (тотожність змагальним потребам, інтенсивність, тривалість, емоційне тло).

Фізичне виховання — спеціально організований процес всебічного розвитку фізичних і морально вольових здібностей, формування і розвитку життєво важливих рухових навичок і умінь людини.

Фізичне виховання здійснюється насамперед у навчально-виховній сфері: дошкільних виховних закладах, середніх загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних та вищих навчальних закладах.

Характерною ознакою фізичного виховання є здійснення його за затвердженими програмами і забезпеченість відповідним фінансуванням, матеріальними засобами, спеціально підготованими фахівцями.

Фізична підготовка — процес спрямований на розвиток генетичних і набутих фізичних та морально-вольових якостей, вид фізичного виховання, що має безпосередньо прикладну спрямованість (солдат, пожежник, космонавт) і передбачає досягнення рівня фізичного розвитку, який забезпечує передумови для спеціалізації в певному виді діяльності.

Фізична підготовленість — результат фізичної підготовки, виражений в певному рівні розвитку фізичних якостей, придбаних рухових навичок та умінь, необхідних для здійснення певної діяльності.

Фізичний розвиток — процес морфологічного і функціонального розвитку організму людини, її фізичних якостей і здібностей, обумовлений внутрішніми фактами і умовами життя.

Фізичні якості — якості, що характеризують фізичний розвиток людини, її здатність до рухової діяльності.

Вирізняються такі основні фізичні якості: сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість, координація.

Спорт — багатогранне суспільне явище, складовий елемент культури суспільства, один із засобів і методів всебічного розвитку людини, зміцнення його здоров'я і підготовки до трудової і творчої діяльності, основою якого є фізичні вправи і деякі інші види діяльності, що мають характер змагань. За визначенням ст. 2 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.

Соціальна значимість спорту визначається його стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення. Основною формою функціонування та вияву спорту (системно-утворюючим фактором) є спортивні змагання як вид регламентованого неантагоністичного суперництва, що відбувається за відповідними правилами з метою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей в різних видах спорту.

Умовно спорт розділіть на три рівні: масовий (спорт для всіх), спорт вищих досягнень, професійний, інвалідний, дитячий тощо.

Самодіяльний масовий спорт, що є складовою частиною фізичної культури і включає змагальну діяльність та підготовку до неї з врахуванням віку, стану здоров'я та рівня фізичного розвитку особи. Його організаційну основу становлять різноманітні фізкультурно-спортивні секції, оздоровчо-спортивні клуби, школи здоров'я, індивідуальні та групові форми занять.

До спорту вищих досягнень відноситься спортивна діяльність, пов'язана з певним видом спорту, яка має на меті шляхом поглибленої спеціалізації навчально-тренувального процесу досягти максимальних спортивних результатів.

Досягнення найвищих спортивних результатів в міжнародних змаганнях не лише вдосконалює і возвеличують особу спортсмена, але й сприяють підвищенню міжнародного авторитету України. Саме тому законом України «Про фізичну культуру і спорт» передбачено, що для спортсменів вищих категорій створюються умови для тренувань. Зокрема передбачені звільнення від роботи або навчання на час підготовки та участі в змаганнях. Передбачені також гарантії продовження строку навчання. Особи, що здобули звання чемпіона або призера Олімпійських ігор, чемпіони світу і Європи, заслужені майстри спорту користуються суспільно-побутовими пільгами.

Професійний спорт є комерціалізованою різновидністю спорту, яка основним своїм завданням ставить отримання матеріальної вигоди від демонстрації високих спортивних досягнень. В Україні професійний спорт перебуває на початковій стадії розвитку.

Спортивне тренування — планований процес, який складається з навчання та вдосконалення спортивної техніки і тактики, розвитку фізичних, психічних і морально-вольових якостей.

Тренування може бути спрямоване як на досягнення спортивних успіхів, так і на оздоровчі, освітньо-пізнавальні та інші цілі. В усіх випадках правильно побудоване тренування приводить до зміцнення здоров'я, всебічного гармонійного розвитку, розширення арсеналу рухових навичок і життєво важливих фізичних якостей, набуття теоретичних знань в галузях теорії спорту, анатомо-біологічних знань, громадської та особистої гігієни.

Тренованість — стан організму, що характеризується певними морфологічними і функціональними змінами, що сталися в результаті тренувальної діяльності.

Тренованість залежить від стану здоров'я, фізичного розвитку, функціональних властивостей організму. Проте визначальним фактором є застосована тренувальна система (зміст тренувальних програм, їх тривалість, спрямованість, методична досконалість).

Рівень тренованості піддається прогнозуванню, педагогічному та лікарському контролю. Основним критерієм тренованості є пристосованість організму спортсмена до тренувальних і змагальних навантажень, коли функціональні можливості організму розкриваються найповніше. Вищою фазою тренованості спортсмена є його перебування в так званій «спортивній формі».

Спортивна форма — стан найвищого рівня тренованості спортсмена і його готовності досягти максимального для себе рівня спортивного результату.

Для спортсмена в стані «спортивної форми» характерним є високий рівень розвитку фізіологічних функцій і узгоджена діяльність всіх основних систем організму, яка відповідає підвищеним вимогам, змагальної діяльності.

Належні самопочуття, сон, апетит, невисока, але стабільна вага, бажання тренуватися і змагатися є суб'єктивними ознаками «спортивної форми». В стані «спортивної форми» організм добре переносить фізичні навантаження, швидко відновлюється після них, що легко визначити шляхом застосування відповідних функціональних проб.

Пік «спортивної форми» є станом доволі нетривким. Його вдається утримувати від кількох тижнів (навіть днів) до декількох місяців. В останньому випадку неминучими є деякі заплановані (контрольовані) спади. Тому уміння досягти в певний час і утримувати до вирішальних стартів «спортивну форму» є основним показником методичної майстерності тренера і його учня, мірилом досконалості тренувального процесу.

Основним важелем управління «спортивною формою» є обсяг та інтенсивність тренувальних і змагальних навантажень і досконала система відновлення.

Втома — стан організму, що виникає внаслідок функціональної активності і проявляється в тимчасовому зниженні працездатності. При втомі знижується м'язова сила, погіршуються точність і координація рухів, може погіршуватися загальне самопочуття. Втома є невід'ємним елементом фізичної культури і спорту. Саме завдяки мобілізації сили організму на відновлення притаманних організмові функцій і властивостей, які тимчасово погіршуються внаслідок дії тренувальних навантажень, досягається тренувальний ефект, який приводить системи організму до фази надкомпенсації і поступового росту тренованості. Відновлення працездатності при втомі залежить від ступеня втоми і наступає переважно протягом декількох годин (рідко діб). Ефективними засобами пониження рівня втоми і прискорення відновлювальних процесів є правильне чергування тренувань і відпочинку, різноманітність тренувальних засобів, методів і форм занять.

Перенапруга — нестійкі, переважно разові, порушення в організмі, викликані невідповідністю між фізичним навантаженням і рівнем підготовки організму. На відміну від втоми перенапруга веде до нетривалого зниження працездатності спортсмена.

Перевтома — природне короткочасне зниження працездатності, викликане значними тренувальними або змагальними навантаженнями. При цьому стані не виникає непередбачуваних змін в організмі спортсмена і не виникає загрози його здоров'ю і спортивній перспективі. Деяке зниження та зміна характеру тренувальних навантажень, раціональний режим харчування і відпочинку, фізіотерапевтичні засоби сприяють швидкому поліпшенню стану спортсмена.

Належним чином налагоджені контроль та самоконтроль за станом і самопочуттям спортсмена повинні (особливо на важливих етапах спортивної підготовки) виключити явища перевтоми.

Відсутність же такого контролю за процесом спортивного тренування може спричинитися до поглиблення негативних тенденцій і довести спортсмена до хворобливого стану перетренованості.

Перетренованість — стійке погіршення спортивної працездатності, нервово-психічного і фізичного стану спортсмена в результаті суттєвих недоліків в режимі і методиці тренувань. В стані перетренованості можуть опинитися високотреновані спортсмени на стадії підготовленості, близької до піку спортивної форми.

Для стану перетренованості характерними є порушення режиму сну (безсоння), відсутність апетиту і моральна депресія, супроводжувані порушенням функцій окремих органів і систем організму спортсмена.

При перетренованості спостерігаються суттєві зміни зі сторони нервової, серцево-судинної та інших систем організму, особливо в стадії глибокої перетренованості.

Варто врахувати, що розвиток перетренованості, як і вихід із цього стану є тривалим. Навіть при вжитті правильних заходів, вихід із стану перетренованості займає, проміжок часу «ід декількох тижнів до декількох місяців.

Дуже глибока стадія перетренованості розвивається зрідка, але наступивши вона здатна взагалі перекреслити спортивну кар'єру спортсмена і нанести неабияку шкоду його здоров'ю. Це покладає неабияку відповідальність на тренерів і спортивних лікарів, які мусять знати, що спорт є особливим засобом фізичного розвитку організму людини.

Проте і надмірна перестраховка у визначенні стану спортсмена є недоречною. Дуже часто не лише самі спортсмени, але й спортивні лікарі, без належних для цього підстав, сприймають перенапругу за перетренованість. А неправильний діагноз завжди призводить до невластивого лікування.

Фізична реабілітація — система фізичних вправ, спрямована на відновлення втрачених функцій організму чи окремих органів та на відновлення фізичних якостей.

Рекреація — відновлення і зміцнення здоров'я з використанням фізичних вправ та оздоровчих сил природи (цілющі води, гірське повітря, сонячне проміння тощо).

ВИСНОВОК

Таким чином, вивчення даної теми сприяє:

  •  розширенню уявлень студентів про фізичну культуру, як суспільного явища;
  •  визначенню місця фізичної культури в загальній культурі людства;
  •  розкриттю сутності основних галузевих термінів.

Контрольні питання

  1.  Які основні завдання стоять перед навчальною дисципліною «Вступ до спеціальностей галузі фізичної культури і спорту»?
  2.  Яке місце посідає фізична культура в загальній культурі людства?                                                   
  3.  Які основні завдання в суспільстві вирішує фізична культура?
  4.  Які основні чинники впливають на формування та розвиток галузевої терміносистеми?
  5.  Назвіть особливості формування та розвитку української спортивної термінології?

ЛІТЕРАТУРА:

до питань 1-3

  1.  Актуальні проблеми теорії і методики фізичного виховання: Колективна монографія /Упоряд. О.М. Вацеба, Ю.В. Петришин, Є.Н. Приступа, І.Р. Боднар. - Л., Українські технології, 2005. - 296 с.
  2.  Ведмеденко Б.Ф., Жукотинський К.К. Вибрані лекції з фізичного виховання. - Чернівці: Прут, 2002. - 221 с.
  3.  Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України / За ред. М.Д. Зубалія. - 2-е вид., перероб. і доп. - К., 1997.- 36 с.
  4.  Закон України «Про фізичну культуру і спорт». - К., 1994. - 22 с.
  5.  Короткий  спортивний   словник-довідник / Укл.   М.Д. Зубалій, В.В. Сіркізюк. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2003. - 216 с.
  6.  Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту. - К, 2004. - 16 с.
  7.   Олійник М.О., Скрипник А.П. Правові основи організації та управління фізичною культурою, спортом і туризмом в України / Вид. 3-є, переробл. і доповн. - Харків: ХаДІФК, 2000. - 292 с.
  8.  Сутула В.А. Основи физкультурологии. - Харьков, 2002. - 56 с.
  9.  Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. - Частина 1. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 272 с.
  10.  Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. - Частина 2. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2002. - 248 с.
  11.  Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т.Ю. Кру-цевич. - В 2-х томах. - К.: Олимпийская литература, 2003. - 814 с
  12.  Лубышева Л.И. Социология физической культури и спорта: Учеб. по-собие. - 2-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 240 с.
  13.  Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. Введение в предмет: Учебник для высших специальных физкультурных учебных заведений. 3-є изд. — СПб.: Лань, 2003. — 160 с.

до питання 4

  1.  Актуальні проблеми теорії і методики фізичного виховання: Колективна монографія / Упоряд. О.М. Вацеба, Ю.В. Петришин, Є.Н. Приступа, І.Р. Боднар. - Л., Українські технології, 2005. - 296 с.
  2.  Боровська О. В. Короткий тлумачний словник термінології галузі фізичної культури та спорту. - Л., 2003. - 54 с.
  3.  Боровська О.В. Співвідношення національних та інтернаціональних термінів в українській термінології галузі фізичної культури і спорту: Ав-тореф. дис... к. філол. наук.: 10.02.01 / Інститут української мови НАН України. - К., 2004. - 17 с.
  4.  Вацеба О.М. Українські спортові часописи Галичини та проблеми сучасної спортивної термінології // Старт. - 1993. - № 7-8. - С. 8-9.
  5.  Короткий російсько-український словник з фізичної культури і спорту / Уклад. Д.М. Диновський та інші. - К.: Просвіта, 1993. - 20 с.
  6.  Короткий спортивний словник-довідник / Укл. М.Д. Зубалій, В.В. Сір-кізюк. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2003. - 216 с.
  7.  Осінчук В.Г., Попеску І.К.  Визначення основних спортивних термінів фізичної культури і спорту. - К.: ІСДО, 1995. - 200 с.
  8.  Основні поняття і терміни оздоровчої фізичної культури та реабілітації / О.Д. Дубогай, А.М. Ткачук, С.Д. Костікова, А.О. Єфімов. - Луцьк: Надстир'я, 1998. - 100 с.
  9.  Основные понятия (категории) теории физической культуры и спорта / Сост. В.Н. Платонов. - К., 1989. - 24 с.
  10.  Паночко М.Н. Украинская спортивная лексика: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 / Киевский государственный пединститут им. А.М. Горького. - К., 1978. - 23 с.
  11.  Російсько-український словник з фізичної культури і спорту / За ред. В.Г. Осінчука, І.К. Попеску, Е.М. Рябенката ін.-Львів: Світ, 1993.-312 с.
  12.  Російсько-український словник з фізичної культури і спорту / Укладачі Л.І. Чичиленко, Г.І. Довгаль, Ф.А. Непийвода та ін. - К., 1997. - 160 с.
  13.  Російсько-український словник спортивних термінів / Укладач О.П. Криштальський, редакція М.М. Паночка. - Львів: УСА, 1991. - 85 с.
  14.  Русско-украинский спортивний словарь / Фирсель Н.И., Калюжная В.Н. - К.: Здоровье, 1973. - 170 с.
  15.  Янків І.Т. Українська спортивна термінологія (історико-методологічний аналіз): Автореф. дис... к. фіз. вих.: 24.00.02 / Волинський держ. уні-вер. ім. Л.Українки. - Луцьк, 2000. - 19 с.


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

Подобные работы

972. Фізична й економічна географія України 72.5 KB
  Для степової зони характерні трави і стрічкові лісонасадження. Більшість українського населення міст, особливо сходу й півдня, розмовляє російською мовою. Відповідно до західних оцінок, національний дохід України на душу населення в 1970-х роках був вищий, ніж в Італії.
18222. Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку 106.5 KB
  Змістовий модуль 5 Тема 10. Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку. План. Соціальнопедагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку. 1.1. Мета завдання спрямованість фізичного виховання школярів. 1.2. Вікові особливості розвитк...
47963. Оздоровча фізична культура 602 KB
  Стан та перспективи розвитку фізкультурнооздоровчої діяльності в Україні Здоров'я населення його фізична підготовленість є предметом уваги Верховної Ради та уряду України. Головними недоліками її функціонування є: недостатній обсяг рухової активності низька якість навчального процесу в навчальновиховній сфері; руйнація управління фізкультурнооздоровчою роботою з населенням яке раніше здійснювалося через систему взаємодії органів житловокомунального господарства та органів управління фізичною культурою в соціальнопобутовій сфері;...
52755. Інтегрований урок. Українська література + фізична культура. 5 клас 195.5 KB
  Завдання: прочитати речення з певними інтонаціями: Спочатку із захопленням потім з осудом Ну і богатир Із захватом із розчаруванням Оце так козак Зачудовано із зневагою Яка красуня Домашнє завдання 3хв. Перевірка домашнього завдання Що ви знаєте про речення Як ви розумієте епіграф до нашого уроку Мотивація навчання школярів 45хв. Завдання: створити словесний образ слова здоров’я або 2. Завдання: Скласти 5 речень з ключовими словами: Діти Небезпека Правила Здоров’я Оголошення теми і мети уроку 1хв.
57999. Фізична та соціальна складова здоров’я. Інноваційний інтегрований урок з основ здоров’я та фізичної культури 973 KB
  Мета: Формувати позитивну мотивацію щодо здорового способу життя культури здоров’я; поліпшувати репродуктивне здоров’я дітей та підлітків; своєчасне попередження вживання шкідливих звичок серед молоді; підвищення особистісного і творчого потенціалу учнів їх прагнення до самореалізації життєвого успіху...
65649. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ТА ЮНАЦЬКОГО ВІКУ ХВОРИХ НА ГЕМОФІЛІЮ З КОМБІНОВАНИМИ КОНТРАКТУРАМИ КОЛІННОГО СУГЛОБА 152 KB
  За відсутності їх вчасного та адекватного лікування майже у 9095 хворих на гемофілію розвиваються комбіновані ураження опорно-рухового апарату ОРА що супроводжується тяжкою інвалідизацією та погіршенням якості життя збільшує економічні витрати суспільства на лікувальні реабілітаційні та соціальні заходи Суховій М.
65694. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ З РОЗСІЯНИМ СКЛЕРОЗОМ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ В УМОВАХ СТАЦІОНАРУ 287.5 KB
  У роботах попередніх років переважали рекомендації щодо обмеження працездатності хворих і встановлення інвалідності при перших проявах захворювання. У роботах останніх років звучать рекомендації щодо підтримки максимальної психо-емоційної...
69002. Шуми електронних приладів. Фізична природа шумів 186.5 KB
  Шуми або флюктуації є випадковими процесами. Виникають з подачею напруги живлення на електроди елементу. Їх можна прослуховувати через динамік на вході радіоприймача і підсилювача або побачити на екрані осцилог-рафа. Шуми накладаються на корисні сигнали та рівні постійних напруг і струмів живлення...