55204

Українська мова за професійним спрямуванням. Плани та завдання до практичних занять

Книга

Педагогика и дидактика

Основи мовної політики і фактори прискорення процесів упровадження державної мови. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста. Це і зумовило 28 жовтня 1989 р. прийняття Закону про мови в Українській РСР коли під тиском національно-демократичних сил тодішня влада пішла на законодавче закріплення статусу державної за українською мовою й оголосила українську мову державною і мовою національного спілкування у межах України.

Украинкский

2014-03-23

558 KB

61 чел.

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ ТА МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

КАФЕДРА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ, РЕДАГУВАННЯ ТА ФІЛОЛОГІЇ

ПЛАНИ ТА ЗАВДАННЯ ДО ПРАКТИЧНИХ

ЗАНЯТЬ

З ДИСЦИПЛІНИ

„Українська мова за професійним спрямуванням”

Спеціальності: 7.060101 – „Правознавство”

(денна форма навчання)

Запоріжжя

2010


Практичне заняття №1

Тема: Мова і держава

План

1. Основи мовної політики і фактори прискорення процесів упровадження державної мови.

2. Мова як чинник історії суспільства.

3. Державна мова та її функції.

4. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.

 

Література

  1.  Глущик С.В., Дияк О.В. Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К., 2000.
  2.  Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк, 2004.
  3.  Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – 4-те вид., доповн. – Х., 2003.
  4.  Іванишин В.П., Радевич-Вінницький Я.К. Мова і нація – Дрогобич, 1994.
  5.  Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000.
  6.  Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: підручник. – К., 2003.

1.У нашій країні мовною регламентацією тією чи іншою мірою охоплено чимало сфер суспільної діяльності. Це і зумовило 28 жовтня 1989 р. прийняття Закону про мови в Українській РСР, коли під тиском національно-демократичних сил тодішня влада пішла на законодавче закріплення статусу державної за українською мовою й оголосила українську мову державною і мовою національного спілкування у межах України. Цей документ тривалий час серйозно обговорювався всіма зацікавленими сторонами і був введений у дію з 1 січня 1990 р. Закон затверджує соціальне призначення української мови як державної (ч. 3  преамбули). Він став ще одним підтвердженням толерантного, виваженого ставлення в Україні до національних меншин та їх культурних потреб.

За цим Законом усі національні меншини в Україні одержали право на створення шкіл з навчанням рідною мовою (досі таке право мали лише росіяни), на утворення національно-культурних товариств, земляцтв, а також інші форми національного життя. Крім цього, у місцях компактного проживання національних меншин їхні мови визнано як офіційні у місцевих органах самоврядування, виконавчих і виробничих структурах.

Національне питання і мовне зокрема були вирішені у нашій державі з дотриманням усіх вимог міжнародного права. Лише після проголошення незалежності почалися реальні зрушення на шляху повернення української мови до закладів освіти, науки, у діловодство, справочинство, побут людей.

Держава, з одного боку, зобов'язується забезпечити «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах державного життя», а з іншого - створити необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей у республіці». У приватне, особисте життя громадян держава не втручається. «Вибір мови міжособового спілкування є невід'ємним правом самих громадян».

Громадяни мають право звертатися до державних органів, установ та  організацій державною або іншою мовою, прийнятною для сторін (ст. 5).

Варто зазначити, що саме Закон про мови став одним із перших реальних кроків на шляху становлення державного суверенітету України. Проголошення України незалежною державою зумовило повернення національної мови у структуру офіційного та неофіційного спілкування. За цим Законом (ст. 3) Україна створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей при офіційному статусі української мови.

Сьогодні Закон про мови неспроможний забезпечити обов'язкове використання української мови на всій території України, а його окремі постулати входять у суперечність з Основним Законом. Отже, повноцінно діяти він не може, хоча, власне, не діяв і раніше - його просто проігнорувала тодішня владна партноменклатура.

Сам Закон має ряд серйозних прорахунків: від регулювання використання офіційної мови у діяльності державних органів до мови науки, освіти, реклами тощо. Ці прорахунки можна усунути шляхом прийняття нового закону, в якому було б враховано досвід європейських держав щодо розв'язання аналогічних мовних проблем.

Так, згідно із Законом про мови службові особи державних органів, установ та організацій повинні володіти українською мовою. Щодо ст. З Закону про мови в роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватись нарівні з українською і їхні національні мови. У разі, коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою або коли у межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, у роботі названих органів і організацій може використовуватись українська мова або мова, прийнятна для всього населення. Офіційне тлумачення зазначених положень Закону про мови дається у ст. З Декларації прав національностей України. У ній зазначається: «У регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнята для всього населення даної місцевості».

Проте, слід зазначити, що досить непослідовно у ст. 6 Закону про мови закріплено обов'язок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій. Згідно з ч. 1 цієї статті службові особи повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Але вже у ч. 2 цієї статті вказується, що «незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому в прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа повинна володіти мовою роботи органу чи організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків».

Однак законодавство не встановило терміну вивчення мови після прийняття службової особи на роботу. Тому в ч. 2 ст. 6 Закону фактично зводиться нанівець вимога, викладена у ч. 1 цієї статті. До того ж у законодавстві не встановлено «обсяг знання мови, необхідний для виконання службових обов'язків» і хто його має визначити, а також випадки, коли виникає необхідність «оволодіння іншою національною мовою».

Зокрема, проблему ускладнює зміст ст. 18 Закону про мови, відповідно до якої судочинство в Україні може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а в разі, передбаченому ч. З ст. З, мовою, прийнятою для населення даної місцевості.

Якщо зіслатись до статей Кримінально-процесуального чи Цивільного процесуального кодексів України, керуючись Законом про мови, то слід зазначити, що ускладнює проблему і зміст ч. 1 ст. 19 Кримінально-процесуального кодексу України, яка передбачає, що судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати у суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Виходячи зі ст. 9 Цивільного процесуального кодексу України, судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Звичайно, цей Кодекс має ті самі вимоги, що й попередній, і судові документи, відповідно до встановленого Законом порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, у перекладі їх рідною мовою чи іншою, якою вони володіють.

У Законі України «Про державну службу», зокрема, у ст. 10, присвяченій основним обов'язкам державних службовців, про обов'язок службової особи володіти мовою роботи органу взагалі не згадується.

Відповідно до ст. 4 Закону про мови, мовами міжнародного спілкування визнані українська, російська та інші мови.

Вважаємо, що під іншими можна розуміти будь-які поширені у світі іноземні мови. Серед них можна вирізнити офіційні мови ООН (англійську, французьку, іспанську, китайську, арабську, російську) та робочі мови ООН (англійську, французьку та російську). Оскільки Україна є членом не лише такої міжнародної організації, як ООН, а й інших всесвітніх та регіональних організацій, то держава має сприяти вивченню громадянами України й інших мов міжнародного спілкування.

Статтею 8 Закону про мови передбачено, що публічне приниження або неповага, умисне викривлення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перепон чи обмежень у користуванні ними, проповідування ворожнечі на мовному грунті спричиняють відповідальність, встановлену законом. Проте прямо ні в КПК України, ні в КУпАП, ні в інших законах України відповідальність за зазначені діяння не встановлена, та з плином часу процес розв'язання мовного питання загальмувався, перейшовши здебільшого у площину політичного протистояння. У багатьох регіонах України панівне місце займає не українська мова і Закон не передбачає жодних реальних засобів зміни такої ситуації.

Стаття 25 та ч. 3 ст. 27 Закону про мови фактично зумовлюють низький рівень знання української мови, тоді як знання державної мови є не тільки повагою до держави, в якій живеш, а й однією з характеристик культурної, освіченої людини.

Зважаючи на напружений стан з виконання Закону про мови, виходячи з принципово нової суспільно-політичної ситуації, що склалася в Україні після проголошення її державної незалежності, з метою забезпечення повноти національно-освітніх запитів як українського, так і всіх народів нашої багатонаціональної держави та створення гарантованих умов для того, щоб статті Закону, які стосуються освіти, були повністю виконані у передбачені законом терміни, з вересня 1992 р. здійснено заходи щодо забезпечення викладання українознавчих предметів тими спеціалістами, які мають базову освіту з цих предметів.

2. Історія формування української наукової мови — це постійне переборювання політичних перешкод і заборон. Свої потенційні можливості вона розкриває при найменших послабленнях екстралінгвальних факторів, які тримали її в лабетах бездержавності впродовж століть.

Заборона української мови як засобу літературного спілкування затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування термінологічного фонду. Розвиток української мови (а відповідно й термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмували недержавний статус рідної мови та її територіальна роз'єднаність. У формуванні української наукової термінології умовно можна виділити кілька періодів.

Перший період (друга половина кінець XIX ст.) пов'язаний із журналом «Основа» та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) в Галичині, іменами І.Верхратського, М.Драгоманова, В.Левицького, М.Грушевського, І.Пулюя, П.Куліша . У цей час українська мова збагачувалася «новими термінами та висловами, відповідними до прогресу сучасної цивілізації».

Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початку XX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у міжнародній практиці.

Другий період (початок XX ст. до 20-х років) ознаменувався утворенням Наукових товариств у Східній Україні: «Просвіта» (у Києві), ім. Квітки-Основ'яненка (у Харкові) та інших термінологічних комісій, завданням яких був збір та впорядкування народної термінології з різних галузей знань. У цей час медична секція Київського товариства розпочинає роботу над укладанням медичного словника. Для розбудови української ботанічної, сільськогосподарської та науково-технічної термінології чимало зробив гурток натуралістів при Київському політехнічному інституті, на думку членів якого, «не знаючи термінології, не можна ні науку вперед посувати, ні передавати її здобутки народові»

Третій етап у формуванні української наукової мови припадає на 20-ті - початок 30-х років XX ст. — час відновлення української державності, розширення суспільних функцій української мови. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й політичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої термінологічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної праці когорти діячів науки, техніки, лінгвістів, письменників у попередні десятиліття. У 1921 році утворився Інститут української наукової мови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовувати процес розвитку української наукової мови. Для цього необхідно було виробити наукові засади творення як окремих термінологічних одиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогалини, що закономірно в них з'явилися: виробити принципи й методи побудови нової лексики на позначення понять науки, політики, державності тощо, ще не названих українською мовою. Така ситуація, на думку Ю.Шевельова, типова для всіх мов у період, коли вони поширюють сферу вживання та мають задовольнити найрізноманітніші вимоги суспільства . Теоретичні засади термінотворення було чітко сформульовано в «Інструкції до укладання словників».

Терміни виникали шляхом переосмислення загальновживаних слів, творення нових, запозичення готових лексем з інших мов. Різним був підхід до термінотворення, нерідко вдавалися навіть до крайніх заходів (від пуристичних до максимальної орієнтації на запозичення). О. Курило зазначала: «Саме життя покаже, який принцип у термінології та науковій мові може перемогти, а певніше, що вони обидва матимуть однакову рацію виживання» . Творчу працю вчених перервано звинуваченням

українських філологів у народництві та націоналізмі. Впродовж 1933-1935 рр. було випущено 5 бюлетнів під гаслом «Проти націоналізму в термінології», які вилучили значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузей знань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинилася.

Четвертий етап (50—80-ті рр. XX ст.) ознаменувався пожвавленням термінологічної праці у зв'язку зі створенням у 1957 році Президією Академії наук України Словникової комісії, основним завданням якої було вироблення принципів укладання термінологічних словників. Зусиллям великого загону українських учених різних галузей знань упродовж наступних років було видано серію як перекладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників.

Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділялася лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (політекономічної - Т. І. Панько, біологічної - Л.О.Симоненко, ботанічної - М.М.Фещенко, А.И.Капська, юридичної - О. Сербенська, математичної - А. Крейтор та ін.). У кінці 70-х — на початку 80-х рр. теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвіду практичної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сформованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією.

П'ятий етап (кінець ХХ—поч. XXI ст.) є найпродуктивнішим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології. Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальною характеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу державної й у зв'язку з цим розширення поля її суспільного функціонування .

Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набирає державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині століття, коли основна увага дослідників зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники ІУНМ намагалися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні.

Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвістичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціонують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданням сучасного термінознавства є практичний аспект систематизація, упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шляхом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих забутих або несправедливо «репресованих» термінів, створення галузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників, військових статутів, Кодексів, державних стандартів на терміни та визначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою.

Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одного боку, особливостями мовної ситуації в Україні, з другого — станом і тенденціями розвитку літературної мови, складовою частиною якої вона є. Розхитування мовностилістичних та правописних норм на лексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мові виявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія замість магніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних —рота, відділення, батальйон, капітан.

Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різних шкіл і регіонів вбачають по-різному. Одні намагаються повністю відновити термінологію 20-х років, інші — надто захоплюються запозиченнями з європейських мов. У одному й другому постулаті є як позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація, нав'язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ведуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одного боку, а з другого — надмірне захоплення іншомовними термінами призведе до втрати національної мовної самобутності.

3. Українською мовою розмовляє близько 40 мільйонів осіб і звучить вона майже однаково в усій Україні, а також за її межами, де є українці. За кількістю тих, хто користується українською мовою, вона стоїть приблизно на 15 - 20 місці у світі.

При поліетнічності населення країни, і, відповідно, наявності у ній дво- чи багатомовності завжди виникає проблема співіснування мов різних етносів не тільки, і власне, не стільки на побутовому, скільки на офіційно-державному рівні.

Виходячи з історичних та мовно-культурних особливостей формування етнічного складу населення України, де кількісну перевагу на всій території, крім Криму, мають українці, роль державної і тим самим офіційної мови в Україні має виконувати одна мова - українська. Крім того, це є виправданим, оскільки статус державної забезпечує українській мові можливість поступово розширити сфери функціонування.

Сучасна українська літературна мова має закріплений у Законі про мови і в Конституції України правовий статус державної. Вона є високорозвиненою, кодифікованою і стилістично диференційованою літературною мовою, конкурентоспроможною в європейському мовному просторі.

У ст. 10 Конституції України зазначається, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Водночас у ній наголошується, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин. Це зобов'язання, яке бере на себе Україна, є важливим і актуальним, особливо з огляду на всю нашу попередню історію.

Виходячи з вищесказаного та опираючись на тлумачення у словнику, державна мова - один із символів держави, обов'язкових чи факультативних, за допомогою яких людина ідентифікує себе як людина; це мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією, і функціонує в усіх сферах державної діяльності.

За Конституцією України, державна мова - це мова, за якою закріплено правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, яка виконує функції не лише у внутрішній організації держави, а й у міжнародних стосунках. Іноді замість терміна державна мова вживають термін мова офіційна.

Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом. Державна мова як спільна для всіх громадян виконує у суспільстві ряд надзвичайно важливих функцій, зокрема:

а)   інтеграційну - об'єднує людей, створює в них відчуття групової ідентичності і, отже, сприяє перетворенню населення у суспільство;

б)   організаційну - виступає засобом мобілізації зусиль, адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

в)   інформаційну - забезпечує здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків, якими крізь час і простір поширюються інтелектуальні и моральні імпульси, що пронизують усе суспільство;

г)    регулятивну - регулює стосунки між людьми у державі;

д)   суспільно-виховну - через мову утверджуються певні моральні цінності у суспільстві;

ж) завдяки вирівнювальній функції мовні знання стають набутком широкого кола людей тощо.

Держава забезпечує можливості для вивчення державної мови у дошкільних установах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих закладах освіти. Закон передбачає право громадян на вільний вибір мови навчання і спілкування. В Україні вживаються заходи для розвитку української мови та мов інших національностей, які проживають на території країни.

Отже, вважаємо, що сучасна мовна ситуація у нашій державі починає відновлюватись, незважаючи на те, що XX ст. для неї було надзвичайно важким. Війни, репресії, насильне переселення людей, - усе це підірвало соціальну основу літературної української мови. Порушились взаємозв'язок і здібність взаємовпливу розмовної народної і літературної мови.

У нинішній складній ситуації державна мовна політика має поєднувати цілеспрямованість і рішучість із розсудливістю, тактовністю і навіть обережністю у засобах. Цей підхід полягає у поступовому створенні об'єктивних обставин, які робитимуть українську мову потрібною і престижною для всіх, а українську культуру - привабливою і конкурентоспроможною на всіх рівнях. Зробити це непросто, з огляду на глибину зрусифікованості українського суспільства та могутню дію стихії дальшої русифікації.

Отже, спільна для всього суспільства мова дає змогу сконцентрувати весь його інтелектуальний потенціал і таким чином у процесі історичного розвитку врешті-решт переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу. Якщо українська мова функціонуватиме як мова повноправного державного народу, задовольнятиме всі потреби суспільного життя - зникнуть непорозуміння, напруження, її поважатимуть як у державі, так і за її межами. 

4. Юрист, зазначено у Міжнародній поліцейській енциклопедії, - це особа, яка володіє юридичними знаннями законодавства, умінням і навичками застосування їх у практичній діяльності, має справу з людьми, з їх поведінкою, з різними соціальними явищами, обставинами, які оцінює, керуючись законом, нормами права. Успішне виконання професіональних обов'язків передбачає постійний контакт з людьми, тобто комунікативну діяльність. Тому юрист має бути освіченою, інтелігентною, інтелектуальною, високоморальною людиною, добре володіти мовою.

Говорячи про місце мови в комунікативній деонтиці юриста, варто згадати відомий з найдавніших часів афоризм: «Заговори, щоб я тебе побачив», який не втратив своєї актуальності і до сьогодні. У ньому досить точно відображене уявлення мудрої і досвідченої людини про рівень зв'язку мислення людини з її мовленням. Немає жодної галузі професійної реалізації людини, де б вона не користувалася мовленням, де б уміння добре говорити відігравало незначну роль.

Комунікативна деонтика - (з гр. обов'язок, належне) - це сукупність нормативних приписів, які визначають поведінку людини при користуванні словом для досягнення будь-якої мети. Основи комунікативної деонтики були закладені ще Сократом, Платоном та Арістотелем. «Говорити - одна з дій, - навчав Сократ. - Цю діяльність створює думка і розум, а тому вона прекрасна».

Втілюючи у звуках і словах назви речей, ми вчимося самі і навчаємо один одного: коли людина розмовляє, їй необхідно також і міркувати про те, що вона говорить. Сила мовлення полягає у впливі на душу. Слово можна повернути і так, і навпаки, можна заставити означати щось зовсім протилежне - слово може мати подвійну природу. Словом можна виразити добру волю, дати пораду, проте можна й обманути.

Мовлення, зазначає Л.Чулінда, - це особлива інтелектуальна діяльність, підпорядкована певним правилам. Деякі з цих правил стосуються мови - вимови звуків і написання слів, добору граматичних форм і їх поєднання у речення, побудова текстів, інші - пов'язані із соціально-психологічними закономірностями, з тим, як відображаються у мовленні наші взаємини. Відповідно до цього, вирізняють дві частини комунікативної деонтики:

1.   - норми мови (правила мови - системи фонетичних, лексичних і граматичних засобів);

2.   - норми використання мови у соціальному контексті (правила мовного вживання, орієнтовані на відносини між людьми у процесі їх спільної діяльності, (зокрема, професійної).

Правила першої групи дають можливість розуміти один одного - ми говоримо і пишемо не будь-як, а відповідно до певних загальноприйнятих норм, стандартів національної мови. Такому стандарту - мовній нормі - з необхідністю підпорядковується навіть досить індивідуалізоване мовлення, інакше ми втратимо здатність до спілкування, перетворимося в неорганізований і нерозумний натовп.

Правила другої групи спрямовані на те, щоб навчитися свідомо жити у вільному суспільстві - спілкуватися один з одним, проявляти повагу до гідності особистості, бути щирими, доброзичливими, прагнути до взаєморозуміння, відповідати за свої слова і вчинки.

У професійному спілкуванні юристів вирізняють такі мовні ситуації:

1. Безпосереднє персональне спілкування - мовлення безпосередньо спрямоване на одного конкретного співрозмовника (адвокат і громадянин, який звернувся за юридичною допомогою).

2. Безпосереднє спілкування з групою - мовлення адресується певній соціальній групі осіб (виступ юрисконсульта із роз'ясненням чинного законодавства).

3.  Масове спілкування - мовлення адресується невизначеній кількості осіб (правотворчість).

4.  Інтраперсональне спілкування - діалог із самим собою у процесі прийняття рішення, обдумування формулювань юридичного документа (правозастосування).

Отже, поняття комунікативної деонтики передбачає врахування залежності мовлення від немовних факторів, які позначають терміном «мовленнєва ситуація». У свою чергу, мовленнєва ситуація - це комплекс фізичних, соціально-психологічних і культурних умов, за яких відбувається акт мовленнєвого спілкування.

Виконуючи професійні обов'язки, юрист постійно вступає у безпосередні чи непрямі мовленнєві контакти з людьми, причому завжди - у ролі авторитетного співрозмовника, слова якого сприймаються як владний припис або кваліфіковане роз'яснення ситуації, що визначає весь подальший розвиток подій. Професійна мовленнєва діяльність юриста значною мірою впливає на формування правової культури, без якої неможливим є цивілізоване суспільство. Усе це означає наявність підвищених вимог до моральних та інтелектуальних якостей особистості юриста, зокрема й до його мовної поведінки у професійному спілкуванні.

Головна вимога комунікативної деонтики - під час спілкування проявляти неупередженість і повагу до особистості співрозмовника. Це означає:

1)   бути ввічливим, коректним, стримувати емоції навіть за умови значних психологічних перевантажень, які супроводжують професійну юридичну діяльність;

2)    говорити рівним голосом, без іронії - при формулюванні питання, при роз'ясненні прав, у будь-якій ситуації.

Порушення працівником міліції мовних норм може викликати негативну реакцію з боку співрозмовників. Якщо у громадянина після розмови з працівником міліції складається не найкраще враження про правоохоронні органи взагалі, то це означає, що конкретний працівник показав недосконале володіння літературною мовою, невміння точно, ясно, правильно і логічно виражати думки, у цілому низький рівень загальної мовної культури.

Отже, мова і мовлення для юриста - це інструмент і засіб правозастосовчої діяльності. Саме тому юрист має бути готовий до спілкування в усіх його можливих виявах, уміти орієнтуватися у будь-якій ситуації, правильно вибирати оптимальні напрями спілкування.

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

       1. Подані слова згрупуйте в синонімічні ряди; визначте, які синоніми одного ряду можна використати в процесі ділової наради.

    Підсумок, передмова, зв’язок, відомості, спад, результат, звіт, контакт, вісті, інформація, наслідок, рапорт, попереднє слово, висновок, спілкування, повідомлення, вступ, донесення,  взаємозв’язок, чутки, аргумент, обґрунтування, занепад, доказ, депресія, застій.

       2. Підберіть синоніми до слів.

    Нарада, проблема, керівник, обговорення, рішення, підсумок, завідувати, засновник, заступник.

         3. Поставити правильний наголос у словах.

   Помилка, помилитися, помилюся, помилишся, помилиться, помиляться, помилковий, помилковість.

       4. Перепишіть речення. Виправте помилки, поясніть їх.

   1. Протокол засідання зборів трудового колективу був написаний згідно з повісткою денною.

   2. По слідуючому питанню виступить голова комісії.

   3. Необхідно додержуватись регламенту.

   4. На протязі дня було проведено значну кількість міроприємств.

І І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ АУДИТОРНИХ ЗАВДАНЬ

1. Прочитайте текст. Сформулюйте і запишіть у два стовпчики ознаки природної мови і мови штучної. Охарактеризуйте відмінності між цими мовами, спираючись на думки героїні роману П. А. Загребельного "З погляду вічності".

Ми конструюємо штучні мови для спілкування людини з машиною, намагаємося досягти взаєморозуміння між машиною і людиною, хоч це звучить досить незвично. Що мова для нас. кібернетиків? Це насамперед комунікативний код, і наше завдання — вивчити мову з погляду формалізованої теорії, визначити нормативність, досягнути найвищого стандартизування на всі випадки значень. Тоді ми вдоволені, ми досягли свого ідеалу, ми щасливі. А що таке мова насправді? Чи вся вона в правильностях і нормативності синтаксичних побудов, а чи в суцільних порушеннях і відступах від норми? У живій мові іноді навіть мовчання може бути сповнене найвищого значення. Людей об'єднує, робить людьми мова природна, пристрасна, сповнена уяви. Стандарт збіднює, роз'єднує, відштовхує. Чи можна уявити собі людей, які б удома розмовляли між собою з допомогою газетних фраз або трибунної фразеології?.. А життя іноді, навіть зовні цілком щасливе, починає нагадувати спілкування з допомогою машинних мов або стандартних газетних фраз... Ясна річ, коли вчасно це помітиш, то борешся, але життя, як мова, привабливе саме своїми неправильностями, відхиленнями від норм, іноді, може, навіть від здорового глузду.

2. Виберіть для понять «мова» і «мовлення» відповідні характеристики.

а)   індивідуальність; змінність; залежність від умов реалізації; спорадичність, спонтанність;

б)   надіндивідуальність; соціальність; стабільність; панхронічність; закономірність.

3. Прочитайте, добираючи з дужок потрібні за змістом слова і ставлячи їх у потрібному відмінку. Розкажіть, як Ви розумієте залежність формування у дітей навичок і вмінь мовлення від середовища, в якому вони живуть і виховуються.

1. Діти засвоюють (а) мова, б) мовлення), вслухаючись у (в) мова, г) мовлення) батьків, родичів, знайомих. 2. На другому році життя мовлення дитини ще бідне, бо (а) мовних, б) мовленнєвих) засобів засвоєно ще небагато. 3. Але у 5-6-річні діти використовують у (а) мова, б) мовлення) близько 3 тис. слів. 4. (а) Мова, б) мовлення) розвиває мислення дитини, сприяє формуванню її світогляду. 5. Якщо дитина виростає поза людським суспільством, вона не оволодіває (а) мова, б) мовлення) і своєю поведінкою, розумовим розвитком нагадує тварин. 6. Отже, особистість не може розвиватися без (а) мова, б) мовлення) і людського суспільства, яке користується (в) мова, г) мовлення) як засобом спілкування.

4. Визначте будову сполучників, поясніть їх написання.

1.   Наша мова — найважливіша частина не лише поведінки, спілкування й діяльності, а й особистості, її душі, розуму, здатності не піддаватися впливам середовища.

2.    Необов'язково бути великим знавцем, щоб відчути глибину маминої пісні.

3.    Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

5. Прочитайте, виберіть зі слів, поданих у дужках, те, яке, на вашу думку, є найдоцільнішим.

1. В умовах (а) будування, б) спорудження, в) розбудови) України, (г) розвивання, д) закріплення, є) піднесення) української мови як державної, (є) усталення, ж) встановлення, з) утвердження) Української держави на міжнародній арені (и) виникла, і) настала, й) постала) настійна вимога (к) задоволення, л) забезпечення) мові повноцінного функціонування в усіх (м) сферах, н) галузях, о) областях) громадського і державного життя. 2. У зв'язку з цим на сучасному (а) періоді, б) етапі) велика увага має приділятися вживанню української мови у діловому {в) контактуванні, г) спілкуванні), оскільки мова офіційно-ділових документів має бути (д) зразком, є) взірцем, є) прикладом) мовних норм.


Практичне заняття №2

ТЕМА: Мова і мовне спілкування

1. Літературна мова як найвища форма вияву загальнонародної мови.

2. Форми сучасної української літературної мови.

3. Мовна норма.

4. Види норм.

5. Культура мовлення і її проблеми.

6. Шляхи підвищення особистої культури мовлення.

7. Мовленнєвий етикет – невід’ємний етикет професійної культури юриста

 

Література

  1.  Антисуржик: вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: посібник/ За заг. ред. О.А. Сербенської. – Львів, 1994.
  2.  Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.
  3.  Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції сучасності. – К., 1998.
  4.  Ботвина Н. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. – К., 2000.
  5.  Гловащук С.І. Складні випадки наголошення: словник-довідник. – К., 1995.
  6.  Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К., 1998.
  7.  Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк, 2004.
  8.  Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2003.
  9.  Карнегі Дейл. Як здобувати друзів і впливати на людей. – К., 1990.
  10.  Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.
  11.  Корніяка О. Мистецтво ґречності: чи вміємо ми себе поводити? – К., 1995.
  12.  Орфоепічний словник/ Уклад. М.І. Погрібний. – К., 1984.
  13.  Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001.
  14.  Сагач Г.М., Мартиненко В.Ф. Мистецтво ділового спілкування. – К., 1991.
  15.  Сліпушко О. Українська мова й етапи кар’єри ділової людини. – К, 1999.
  16.  Томан Іржі. Мистецтво говорити/ Пер. з чеськ. – К., 1989.

1. Свідоме ставлення до мовних явищ передбачає розуміння змісту багатьох лінгвістичних понять, зокрема таких, як національна мова, українська літературна мова, сучасна українська мова, міжнародна мова, ділова мова, мовна норма, культура мови тощо.                                                                                                                                                         

Поняття національна мова охоплює загальнонародну мову - як літературну, так і діалекти, професійні слова і соціальний жаргон, а також суто розмовну лексику, тобто все, що належить до мовного спілкування народу.

Національна мова - це сукупність усіх слів, граматичних форм та особливостей вимови людей, які говорять українською мовою. Українська мова в її сучасному стані містить літературну мову, територіальні та професійні діалекти, просторіччя, соціальні жаргони та суржик.

Вищою (зразковою) формою існування української національної мови є літературна мова. О.Горький писав: «Поділ мови на літературну і народну означає лише те, що ми маємо, так би мовити, «сиру» мову і оброблену майстрами».

Оскільки літературна мова - це оброблена майстрами, відшліфована форма загальнонародної мови, яка характеризується унормованістю, багатофункціональністю, стандартністю, уніфікованістю, розвиненою сіткою стилів, вона має багатий і різноманітний словниковий склад, розвинену систему форми слів, типів словосполучень та речень, усталеність у наголошуванні слів, способах їх творення.

Функціональне призначення літературної мови у житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства. Вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкуванні людей у матеріально-виробничій, культурній сферах, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців, використовується у правотворчій, правозастосовчій та правоохоронній діяльності.

Основними тенденціями розвитку української літературної мови є:

-   розширення суспільних функцій літературної мови, входження її, зокрема, у нові галузі знань, у нові види літературної і публіцистичної творчості, у дипломатію тощо;

- нівелювання територіальних діалектів під впливом літературної мови, яка, з одного боку, витісняє вузькодіалектні риси, з іншого - вбирає у себе такі діалектні слова, форми і конструкції, які мають виразні семантико-стилістичні чи емоційно-експресивні переваги над стандартизованими одиницями літературної мови;

-   розширення контактів української мови з мовами інших народів в Україні та за її межами, що позначається на всіх рівнях як самої української мови, так і мов, з якими вона контактує.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Одним із різновидів літературної мови є ділова мова, якою здійснюється діяльність державних установ і громадських організацій, пишуться закони та інші акти державної влади, провадиться діловодство.

2. На всій території нашої держави українська літературна мова функціонує в усній та писемній формах. Обидві форми свідчать про їх єдність, що зумовлено характером мовного матеріалу, адже будь-яке слово можна реалізувати усно, вимовити, а можна і записати.

Обидві форми підпорядковані загальномовним нормам, однак реалізація цих норм має свою специфіку, що пояснюється особливостями функціонування літературної мови у кожній з форм.

Усна форма літературної мови обслуговує переважно поточні потреби спілкування людей, які безпосередньо контактують між собою.

Писемна форма літературної мови використовується переважно у галузі державної, політичної, наукової, господарської та культурної діяльності. Тому в ній використовуються, як правило, повні речення, різного типу складні конструкції, що зумовлено необхідністю точно формулювати думки різної складності.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

3. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної мови характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв.

Основною ознакою літературної мови є наявність норм, тобто історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язкових для всіх носіїв літературної мови незалежно від їх соціальної, професійної та територіальної належності.

Нормативні правила, які стали обов'язковими для носіїв літературної мови, випрацьовувалися протягом віків. Для них обов'язкові правильність, точність, чистота, ясність, доступність та доцільність висловлювання.

Норма - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації й ними користуються мовці в усному і писемному мовленні; це закріплений практикою мовний варіант, рекомендований до вживання як обов'язковий для всіх носіїв мовного колективу. Саме унормованість відрізняє літературну мову від інших різновидів національної мови (діалектів, жаргонів, просторіччя, суржику).

Норми охоплюють усі рівні мови. Вони змінюються з часом. До нової редакції «Українського правопису» внесено ряд змін, зумовлених безперервним розвитком і вдосконаленням мови. Зокрема, вживання великої літери, уточнення правил написання складних слів, закінчення іменників II відміни чоловічого роду однини у родовому відмінку, слів іншомовного походження, правила правопису складних прикметників, правила переносу слів тощо. З наявної орфографічної норми усунуто все застаріле, нечітко сформульоване, суперечливе.

За ступенем стійкості літератури норми неоднакові на різних рівнях мовної структури. Прикладом зміни норми є утвердження конструкції в Україні на місці колишньої на Україні. Така зміна пояснюється зміною сутності поняття «Україна» (назва самостійної держави). Конструкція з прийменником в (у) формує додаткові нюанси значення: у самостійній (суверенній) Україні.

Зміни літературної норми визначаються зовнішніми соціальними факторами та внутрішніми тенденціями розвитку лексичних, граматичних, стилістичних систем. Коливання норми є результатом взаємодії стилів, літературної мови з діалектами, побутовою лексикою тощо.

4. Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі мовленнєвої діяльності людей. Вони єдині й обов'язкові. Проте нині відхилення від норм у нашому мовленні спостерігається на всіх мовних рівнях.

Орфографічні норми час від часу зазнають змін відповідно до потреб суспільства у кодифікації написання з огляду на нові підходи. Наприклад, за 4-м виданням «Українського правопису» змінам підлягають написання слів іншомовного походження з метою наближення їх до української вимови. Отже, орфографічні норми регулюють грамотність написання слів.

Лексичні норми визначають можливості використання слів відповідно до властивого їм значення та його відтінків, доцільність слововживання.

Помилки на лексичному рівні зумовлені недоречними запозиченнями з російської мови, наприклад: любий (будь-який), время {час), откритка (листівка), письмо (лист), карандаш (олівець), конфети (цукерки), минута {хвилина), справка (довідка), сутки (доба) тощо.

Орфоепічні норми регулюють правильність наголошування слів і вимови голосних та приголосних звуків, визначають правила написання слів.

Граматичні норми (морфологічні та синтаксичні) встановлюють літературні форми слів і правила побудови синтаксичних конструкцій -словосполучень і речень.

Часто у мовленні у родовому відмінку вживається: гривнів, гривен (гривень), посуда {посуд), саме краще {найкраще), найбільш цікавий (найцікавіший), шестидесяти {шістдесяти), не дотримуємося правильності вимови слів у кличному відмінку: Іване Миколайовичу, Катерино Сергіївно.

Проте у синтаксичній нормі переважають помилки, що засвідчують слабкі знання дієслівного керування та прийменникових конструкцій в українській мові: дякую вас - дякую вам, відповідно плану - відповідно до плану, заступник директора по навчальній роботі - заступник начальника з навчальної роботи, прийшов по справі - прийшов у справі, учити мові - учити мови тощо.

Стилістичні норми визначають доцільність вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення {іспит складають, а не здають; участь брати, а не приймати тощо).

Пунктуаційні норми фіксують правила вживання розділових знаків у тексті.

Мовні норми мають безпосереднє значення для діяльності працівника ОВС, адже він щоденно є учасником різних комунікативних ролей: здійснює ділове листування, складає протоколи допиту чи огляду місця події, різні постанови, обвинувальні висновки, позовні заяви тощо. До того ж, під час ведення кримінальної справи, при вирішенні спорів громадян і організацій між собою працівник ОВС буває конфіденційним співрозмовником. І тут він не повинен припускати мовленнєвих помилок.

Норми є необхідною умовою існування літературної мови, її повноцінного функціонування у суспільстві. Вони забезпечують стабільність, уніфікованість, наступність у розвитку мови та її зрозумілість для різних поколінь українців. Без обов'язковості норм неможливе здійснення ефективної комунікації.

Порушенням норм літературної мови у діловому мовленні може вважатися лише таке використання, яке суперечить вимогам логічності і лаконічності мови службових документів.

Отже, дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб усного та писемного спілкування, оберігання її від засмічення, суржику є обов'язком кожного мовця; це основний критерій правильного мовлення, мовленнєвої культури людини.

5. Новий тлумачний словник української мови пояснює:                                                                                                                                                                                

«Мова - це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок».

Мова - це своєрідна візитна картка кожної людини, саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію, начитаність тощо.

Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно й наочно, як її мова. Ще давньогрецький філософ Сократ говорив: «Заговори, щоб я тебе побачив», вказуючи тим самим на велике значення усного мовлення у характеристиці людини. Цікаву думку з цього приводу висловив відомий педагог Василь Сухомлинський:

«Мовна культура - це живодайний корінь культури розумової, усього розумового виховання, високої справжньої інтелектуальності».

З культурою мови передусім пов'язують уміння правильно, з додержанням літературних норм говорити і писати, добирати мовні засоби відповідно до мети, сфери й обставин спілкування, грамотно, точно і виразно передавати засобами мови свої думки.

Отже, однією з найважливіших умов вільного володіння мовою є не лише знання її мовних одиниць і правил поєднання у словосполучення, а й уміння користуватися цими одиницями і правилами у процесі спілкування.

Сьогодні рівень мовної культури людини залежить від її обізнаності з національним мистецтвом, з історією культури народу, історією його мови, історичними взаємозв'язками з іншими народами та їх культурою. Культура мовлення формує запас знань, любов до рідної мови, прагнення до самовдосконалення, бажання вбирати у себе те, що віками виробило людство, геній рідного народу.

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність до тих вимог, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови. Вона розробляє правила вимови, наголошування, побудови речень і вимагає від мовців їх дотримання.

Культура мови - одна з найдавніших рис і особливостей кожної людини. Ця наука вивчає всю повноту сучасного мовного життя, все мовне існування у всій багатогранності його проявів в усній і писемній, суспільній та індивідуальній мовній практиці. Поняття мовної культури охоплює насамперед системи навичок, що дають змогу точно, логічно, правильно висловлювати думки, почуття та бажання людини.

Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова у суспільному середовищі, а також у контексті інших мов. Культура мови безпосередньо пов'язана із соціологією та психологією не тільки при виробленні моделей зразків мовної поведінки, а й при формуванні мовної свідомості.

Культура мови - це досконале володіння літературними нормами на всіх рівнях мовної системи в її усному та писемному мовленні, вміння користуватися мовними засобами, ясно, чітко, логічно і переконливо висловлювати свою думку.

Культура мови - це проблема нашого суспільства, що є предметом обговорення мовознавців, журналістів, акторів, науковців, учителів, викладачів, усіх, хто небайдужий до престижу своєї мови. їхнє слово має бути взірцем для громадян України. Носіями української мови повинні стати державні діячі, адже вони постійно спілкуються з людьми, виступають перед аудиторією як безпосередньо, так і через засоби масової інформації.

Мова акумулює наше життя, тому є засобом інтелектуального й естетичного освоєння світу. Через мову пізнається людина, виявляється її моральне обличчя, суспільні та естетичні ідеали.

Насамперед, мова дістає відображення у мовленні - без нього вона не може існувати, здійснювати комунікативну функцію. Проте мовлення, а відтак і мовленнєва комунікативна діяльність неможливі без мови, її словникового складу.

Отже, мовлення - це спілкування людей між собою за допомогою мови; це процес практичного користування мовою у різних ситуаціях, це діяльність за допомогою мови, що використовується всім народом і кожною окремою особою.

Мовлення завжди індивідуальне. Хоча люди і користуються загальнонародною мовою, їхнє мовлення, залежно від віку, освіти, професії, середовища, в якому вони живуть, здебільшого різниться особливим добором слів, манерою розповіді, бесіди тощо. Мовлення може бути голосним або тихим, тривалим або коротким, швидким або повільним. Воно реалізується в інтонації, супроводжується жестами і мімікою.

Мовленню властиві паузи. Вони є супровідною важливою ознакою членування речення, адже від умілого використання паузи залежить чіткість та ясність фрази.

Мовлення (мовленнєва діяльність) - це сукупність психофізичних дій організму людини, що спрямована на сприймання і розуміння мовлення, а також на реалізацію його в усній та писемній формах.

Мовлення - це втілення мови у діяльності людини. Воно функціонує у двох формах: усній і писемній. Мовлення відрізняє нас один від одного, адже у всіх воно різне. За своєю специфікою мовлення здійснюється у сім'ї, у колі друзів, у професійних ситуаціях.

В усному повсякденному мовленні часто вживаються неповні речення, обірвані, синтаксично нечленовані конструкції; тут ширше використовуються діалоги. Взаєморозумінню під час усного мовлення сприяють інтонація, жести, міміка, а також ситуація, в якій відбувається розмова.

Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків і являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення - первинна форма існування мови. Його вимогами є: ясність, логічність, смислова точність, відповідність між змістом мовлення та мовними засобами, стильова однорідність тексту, нешаблонність слів в оцінках, порівняннях, ефективність мовлення, красномовство з урахуванням його доречності, милозвучність, виразність дискусії, відповідність між темпом мовлення, силою голосу і ситуацією мовлення.

Усне мовлення передається як діалог, монолог чи полілог: у роботі правоохоронних органів - це нарада, промова, виступ, розмова, спілкування з громадянами, з представниками масової інформації (радіо, телебачення) тощо.

Писемне мовлення - це мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою існування мови, але спирається на усне мовлення, як на своє джерело, і розраховане на зорове сприйняття.

Писемне мовлення - монологічне, може бути як рукописне, так і друковане. Для працівника правоохоронних органів воно є важливим при складанні службових документів.

У свою чергу, культура мовлення - це система вимог, регламентацій щодо вживання мови у мовленнєвій діяльності (усній та писемній).

Належна культура мовлення - це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення - це стереотипи мислення. Лише через високу культуру мовлення проявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій.

Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовного спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства у цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Культура мовлення - це вміння правильно говорити, писати, добирати мовновиражальні засоби відповідно до мети, обставин; це вміння з величезного запасу мовних засобів вибрати у конкретній мовленнєвій ситуації найбільш вдалі, доречні, прийняті форми слів та фонем.

Основним критерієм культури мовлення вважається нормативність, під якою розуміється точність, ясність і чистота мовлення.

Культура мовлення - не мета, а засіб в утвердженні правди життя.

Плекання культури мовлення - обов'язок кожного. Для багатьох категорій мовців воно входить у професійні обов'язки. Це освітяни, працівники культури, державного апарату, засобів масової інформації, духовенство. Особлива відповідальність покладається на працівників радіо і телебачення, мовлення яких часто не відповідає стандартам української мови, зокрема - нормам орфоепії.

6. Загальні комунікативні риси культури мовлення юриста відомі ще з часів Арістотеля та Сократа (ритори Стародавньої Греції (IV - V ст. до н.е.).

Сьогодні мовленнєва культура особистості здебільшого залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Проте, щоб мовлення було зразковим, щоб мовці розуміли один одного, потрібно дотримуватись основних ознак, якими є:

-     правильність, тобто дотримання літературних норм, що діють у мовній системі. Мовна норма - це правила вимови, наголосу, вживання слів, правопису, словотворення. Порушення будь-яких норм заважає повно й адекватно сприймати і розуміти матеріал з першого його подання, озвучення;

-     змістовність, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної      думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією на дану тему; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

-     послідовність, тобто логічність та лаконічність думок. Логічність      досягається точним вираженням думки, наявністю чітких формулювань, відсутністю зайвих слів і недоречних міркувань;

- багатство, яке передбачає використання різноманітних засобів і      вираження думок у рамках відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів однотипних конструкцій речень;

-   точність великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

- виразність - це добір слів і побудова речень таким чином, щоб     виразити своє ставлення до предмета мовлення;

 - доречність, доладність, доцільність насамперед залежать від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. При цьому треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет.

8. Спілкування - явище складне, синкретичне. У ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники. Тому вивчення комунікативного акту без комплексного підходу неможливе. Важливу роль у людському спілкуванні відіграє мова, а точніше мовлення (мовленнєва діяльність, що включає і мовленнєву поведінку), яке є найуніверсальнішим засобом комунікації. Саме мовні характеристики акту комунікації вивчені мало.

Етикет - це зведені норми поведінки, порядок дій і правила чемності, - зазначено у Словнику іншомовних слів.

Етикет - це встановлені норми поведінки і правила ввічливості у будь-якому товаристві, - пояснює Новий тлумачний словник української мови.

Мовний (мовленнєвий) етикет, необхідний для досягнення комунікації, реалізується спеціальними мовними засобами, скерованими на з'ясування, підтримання, припинення комунікації.

Отже, установлення і припинення контакту обов'язково передбачає додержання певних норм мовної поведінки (мовного етикету) співрозмовниками - уваги до партнера, врахування його потреб, доброзичливого ставлення.

Різні мови світу виробили спеціальні лексичні, морфологічні, синтаксичні засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовні формули, які становлять мовний етикет.

Мовний етикет - це усталені мовні формули: звертань і вітань, при підтриманні контакту - формули вибачення, прохання, подяки тощо, при припиненні контакту - формули прощання, побажання.

Мовний етикет є складовою частиною загального етикету і являє собою правила мовної поведінки, що встановлені серед носіїв мови у національному колективі, а також у невеликих соціальних групах залежно від соціального стану, віку, ситуації спілкування тощо. Він відрізняється від інших складників загального етикету своїми властивостями, сутність яких полягає, насамперед, у невідворотності, обов'язковості виконання норм.

Мовний етикет завжди має національний характер, його структури існують для налагодження контакту і демонстрації свого ставлення до співрозмовника.

Мовний етикет - явище індивідуалізоване, на вибір якого впливає і тональність спілкування. Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему.

Культура усного мовлення офіцера - неодмінний складник загальної культури, суттєва ознака його моральних, ділових якостей і характеру. Звання офіцера - це, насамперед, обов'язок сповідуватии високі моральні принципи, мати багатий внутрішній зміст, формувати глибоку духовність і дотримуватися норм етикету.

У сучасному світі з'являються нові типи комунікації, тип демократичного мислення і спілкування. Проте, американський прагматизм аж ніяк не може завадити розвиткові нашої давньої багатогранної культури. На етапі творення нового суспільства стоїть завдання - сформувати мовну особистість.

У поняття мовної особистості входять:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

1)  оволодіння мовними знаннями;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              2)  багатий інформаційний запас і бажання його розширювати;

3)  володіння основами національно-мовного етикету відповідно до комунікативного задуму;

4)  мовленнєва культура.

Основними вимогами мовного етикету є ввічливість, уважність, чемність, порядність та тактовність.

У нас найчастіше проблеми виникають від того, що ми розмову ведемо, не чуючи один одного, наводячи лише свої аргументи та не сприймаючи чужих. Саме тому обов'язковим атрибутом кожної бесіди має бути неперебільшена ввічливість.

«Ніщо не коштує нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість», - писав Сервантес. Отже, перше правило у спілкуванні - це доброзичливість, уміння досягти поміркованості навіть у суперечностях, побачити себе на місці опонента у розмові, зайняти його позицію, стати на його точку зору.

Інколи мовчання під час спілкування (особливо у вирішенні дискусійних питань) сприяє досягненню більшого комунікативного ефекту, ніж десятки аргументів, доказів тощо.

Ввічливість - це зовнішня ознака внутрішнього ставлення однієї людини до іншої. Мало знати правила ввічливості, потрібно намагатися зробити добро для інших і зробити це красиво. Ввічливість вимагає супроводити прохання словом «будь ласка», яке ніби прокладає місток між людьми, пом'якшує їх стосунки.

Тактовність - необхідна умова успішного спілкування між людьми. Людина тактовна в усьому діє так, щоб принести більше задоволення й радості іншим людям. Тактовна людина намагається поводитись у суспільстві так, щоб ні словом, ні справою нікому не зіпсувати настрій.

У різних народів по-різному складалися поняття, що пристойно, а що ні.

Правила порядності умовні, і невиконання їх не спричиняє відповідальності, але при цьому можна не розраховувати на прихильність до себе тих, хто тебе оточує.

Безперечно, кожна розмова, з огляду на ситуацію спілкування, повинна закінчуватися подякою і вибаченням, схваленням чи підтримкою, при цьому не варто підкреслювати свою особу «я».

Хід думок має бути послідовним, логічно завершеним. Тональність розмови теж повинна бути єдиною від початку і до кінця. На жаль, інколи «п'ятихвилинне» знайомство в кінці розмови зводиться до панібратства і цілком різні за віком або соціальним статусом люди хочуть поводитися як давні й добрі приятелі зі старшою за віком людиною. Варто пам'ятати, що лише з близькими людьми (вдома, з друзями) можна послуговуватися фамільярною тональністю, з усіма іншими у будь-якій іншій ситуації це може бути лише нейтральна і звичайна тональність, формули мовленнєвого етикету якої варто добре засвоїти та розрізняти.

За умовами і змістом мовної ситуації вирізняють різновиди мовного етикету: звертання, привернення уваги, вітання, знайомство, запрошення, прохання, порада, погодження, згода, незгода, вибачення, скарга, втішання, докір, комплімент, несхвалення, побажання, вдячність, прощання.

Відбір засобів для кожного різновиду мовного етикету диктується умовами спілкування, а також особистими якостями комунікантів.

Етикетні вирази являють собою лексично обмежене коло слів, це, як правило, мовні кліше, стандарти, яких треба дотримуватися при спілкуванні. Порушення мовленнєвого етикету можуть пояснюватися двома причинами:

1)    незнання або недостатні знання етикетних норм;

2)    небажання їх додержуватися.

Відбором етикетних мовних формул на кожному етапі створюється тональність спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів, як показник культури, інтелігентності співрозмовника.

В європейському культурному ареалі вирізняють п'ять тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну і вульгарну.

Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми, брифінги тощо).

Нейтральна тональність функціонує у сфері офіційних установ.

Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.

Фамільярна тональність забезпечує спілкування у колі сім'ї, у дружньому товаристві.

Вульгарна тональність спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях.

У спілкуванні важливу роль відіграють, крім словесних (вербальних) засобів, невербальні (жести, міміка, інтонація), загальна манера поводитися. Не варто надто розмахувати руками та жестикулювати, ховати очі, «блукати» ними десь попід стелею чи відводити погляд.

Крім уміння спілкуватися, дуже важливо вміти слухати. Власне, слуханню треба віддавати перевагу в порівнянні з іншими видами діяльності. Навіть, якщо людина говорить абищо, треба вміти вислухати її, адже цього вимагають правила хорошого тону. Якщо ситуація аж ніяк не дає вам цього зробити, варто попросити вибачення і перенести бесіду на інший час. Не вислухати навіть молодшого за віком чи нижчого за посадою - значить порушити один із приписів культури поведінки. Не вислухати старшого за віком чи посадою - означає виявити елементарну грубість. Тим більше, перебивати у розмові будь-кого - це також ознака невихованості.

Велике значення у міжособистісному спілкуванні мають жести. Вітаючись, треба дивитися в очі тому, до кого звертаєтесь.

Процес спілкування багато у чому залежить і від культури мовлення. Кожне слово має свою історію. При ввічливому звертанні часто використовують займенник «Ви».

Щоб правильно і красиво говорити, треба постійно збагачувати свій словниковий запас слів мови, правильно вимовляти слова, використовуючи крилаті вислови; боротися із суржиком, уникати слів жаргонної лексики; висловлювати думки коротко, краще мовчати, якщо добре не знаєш предмета розмови; говорити правду. Велике значення має не тільки що сказано, але і як сказано.

Приємним співрозмовником вважають того, хто:        

-  не виставляє власну персону;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       -  не починає розмову поки говорять інші;                                                                                                                                                                                                                                                                                              -  уникає розмов про власні успіхи й невдачі;       

-  не торкається фізичних недоліків людей;

-  не зачіпає національну гордість;                                                                                                                                                                                                                                        - не тішиться над іншими;

- утримується від брутальних висловів, пліток;

-  покидаючи компанію, залишає всіх у приємному настрої.

У мовленнєвій поведінці проявляється особистість. Вона є свідченням рівня культури, вихованості, інтелігентності.

Мовний етикет включає ще й соціальномовні символи етикетного рівня (наприклад, етикетні формули поклону, подання руки тощо).

Отже, мовні форми спілкування - це безцінний скарб, який вимагає постійного збагачення. Треба не лише дотримуватися культури спілкування, треба бути культурною людиною.

Знання національного мовного етикету і його вміле використання є ознакою мовної і загальної культури людини, адже без знання національного мовного етикету, і, зокрема, професійного, не можливо налагодити нормальних ділових стосунків і зарекомендувати себе добрим працівником.

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

       1. Підберіть синоніми до слів.

  Комунікація, статус, співрозмовник, інтерпретація, дефіцит, джерело, риса, стереотип, зразок, ідентифікація.

      2. Виберіть для понять „мова” і „мовлення” відповідні характеристики.

  а) індивідуальність; змінність; залежність від умов реалізації;спорадичність, спонтанність;

  б) над індивідуальність; соціальність; стабільність; панхронічність; закономірність.

       3. Визначте і наведіть приклади ситуацій спілкування, у яких можливе використання даних звертань. Хто й до кого може так звертатися?

  Вельмишановний Володимире Святославовичу! Люба Надійко! Добродійко Ірино!  Громадянко Івашкевич!

        4. Доберіть до поданих слів антоніми.

  Заперечувати, доводити, промовчати, виправляти, розширювати, зменшувати, здалека, вкінці.

ІІ. ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ АУДИТОРНИХ ЗАВДАНЬ

1. На основі поданого тексту поясніть, у чому полягає особливість культури мовлення та культури спілкування.

Перша ознака культурної людини — високий рівень культури її мовлення, який у неї запас слів, наскільки правильно вона їх добирає і використовує, чи відповідає сучасним нормам наголос, граматична форма, чи доречно використані фразеологізми й крилаті слова? Все це береться до уваги.

У спадок від сотень поколінь дано нам чудовий дар — прекрасну, багату, милозвучну мову. Користуймося нею, зберігаймо і розвиваймо її, щоб із чистим сумлінням передати нашу могутню й ніжну мову прийдешнім поколінням.

2. Який із поданих нижче синонімів використовується у спілку вальному етикеті?

Тактовний — людина, яка володіє почуттям міри, такту: бути тактовним; тактовна людина, допомога; тактовне зауваження.

Тактичний — що стосується тактики як сукупності прийомів і способів, використовуваних для досягнення мети або здійснення певної бойової операції: тактичний план, удар, успіх; тактичні заходи, міркування, принципи.

3. Виберіть зі слів, поданих у дужках, найдоцільніше.

1. Низький {а) обсяг, б) рівень) культури поведінки {в) ділова, г) діловита) людини, (ґ) викликаний, д) спричинений, є) зумовлений) багатьма (є) факторами, ж) чинниками) як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

2. Уміння {а) користування, б) послуговування) правилами поведінки відповідно до ситуації (в) спілкування, г) комунікація) є обов'язковою умовою для (ґ) перемога, д) досягнення) високих (є) етапи, є) сходинки, ж) щаблі) у службовій кар'єрі.

4. Визначте і наведіть приклади ситуації спілкування, у яких можливе використання даних звертань. Хто й до кого може так звертатися?

Вельмишановний Володимире Святославовичу! Люба Надійко! Добродійко Ірино! Пане Григоренку! Пані Семенко! Брате Михайле! Сестро Іванно! Дорога бабусенько! Тітко Олено! Дядю Степане! Громадянко Івашкевич!                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             ;

5. Попрацюйте зі словником іншомовних слів і визначте, які з поданих слів характеризують поведінку людини.

Тактовний, коректний, галантний, імпозантний, рафінований.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Спілкування-це (можливі варіанти):

а)   взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження й об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату;

б)   сприймання та розуміння один одного, тобто пізнання себе та інших;

в)   обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною іншій;

г)   усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв'язати конкретні проблеми.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

2.  Сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації, - це:

а)   літературна мова;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

б)   мовна норма;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             в)   ділове мовлення;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

г)   писемне мовлення.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

3.  Найстабільнішими нормами є:                                                                                                                                                                                                               а)   орфоепічні;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

б)   орфографічні;

в)   лексичні;                                                                                                                                                          

г)    граматичні.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

4. Основними ознаками культури мовлення є:

а)   нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність;

б)   простота, доладність, доречність, доцільність, поліфункціональність, образність;

в)   змістовність, правильність, послідовність, багатство, точність, доречність, виразність;

г)   емоційність, експресивність, індивідуалізованість, виразність, простота, доступність.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

5.  Мовленнєвий етикет - це:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

а)    оволодіння мовними знаннями, їх мовленнєва культура;

б)    усталені мовні формули звертань і вітань, які прийнято вживати під час спілкування з людьми, та правила їх поведінки;

в)    багатий інформаційний запас слів і бажання його розширювати;

г)    володіння основами національної мови відповідно до комунікативного задуму.


Практичне заняття №3

ТЕМА: Правопис та відмінювання українських прізвищ, імен, імен по батькові.

1. Особливості правопису власних імен людей.

2. Прізвища іменникові.

3. Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ.

4. Прізвища прикметникові.

5. Особливості правопису імен.

6. Творення чоловічих та жіночих імен по батькові

 

Література

  1.  Антисуржик: вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: посібник/ За заг. ред. О.А. Сербенської. – Львів, 1994.
  2.  Антонечко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1991.
  3.  Ділова українська мова/ За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 1996.
  4.  Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.
  5.  Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К., 1982.
  6.  Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура ділового мовлення. – К., 1995.
  7.  Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000.
  8.  Український правопис/ НАН України, І-т мовознавства ім. О.О. Потебні. – К., 1998.
  9.  Чак. Є.Д. Складні випадки вживання слів. – К., 1984.
  10.  Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: підручник. – К., 2003.

1. У службовій діяльності працівникам праводілової сфери досить часто доводиться створювати різного роду документи, відтворюючи прізвища, імена та по батькові людей, з якими мають справу.

Як теоретична, так і практична підготовка працівників праводілової сфери вимагає постійного вміння і знання правил правопису прізвищ як українських, так і російських, а також імен по батькові щодо їх граматичної будови.

Тобто прізвище - це оформлена офіційними документами родова назва людини, що приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або одруження, і, як правило, передає своїм нащадкам.

Незалежно від того, як виникло прізвище, від якого слова і яким способом утворене, всі вони рівні перед законом стилістично та юридично.

Нині у ділових документах трапляються випадки написання прізвищ, в яких допущені помилки. Наприклад: Якимчук (Якімчук), Кирієнко (Кірієнко), Гринчук (Грінчук), Северин (Северін), Касьяненко (Касяненко), Васильєв (Васільєв), Линенко (Ліненко), Заєць (Заяць, Заїць), Чорновол (Чорновіл), Загородній (Загородний) та ін. Щоб правильно їх записувати, слід опиратися на ряд правил щодо їх написання.

Українські прізвища відзначаються великим розмаїттям як до джерел виникнення, так і до їх граматичної будови. Вони належать до розряду іменників, але за походженням та будовою поділяються на дві групи: а) прізвища іменникового типу; б) прізвища прикметникового типу.

2. Серед прізвищ іменникового типу відомі:

1. Прізвища, утворені від імен та загальних назв без зміни їх форми: Мельник, Швець, Коваль, Шмат, Чиж, Череп, Пожар, Вітер, Стогін, Лис, Кучер, Столяр, Кобзар, Пиріг, Кваша, Гриб, Коляда, Зуб, Лось, Богдан, Лазар, Северин, Дорош, Ґринь, Лель та ін.

2. Прізвища, утворені за допомогою суфіксів: Щербак, Зубань, До-вгань, Лисак, Лисюк, Свистун, Дзюбак, Новак, Романюк, Гринчук, Данилко, Данилюк, Вітренко, Вітрук, Коваленко, Ковальчук та ін.

3. Прізвища, утворені складанням двох основ різних частин мови: Святоум, Вовкотруб, Богомолець, Довгошия, Шовкопляс, Голобородько, Рябошапка, Лихолоб, Су ходу б, Короїд, Вовкодав, Куйбіда, Непийвода, Давшора, Хилобокий, Палисвіт, Крутиголова, Білоніжко, Крутивус та ін.

Окрему групу становлять прізвища «спільного роду», які мають закінчення -а, -я: Лобода, Сирота, Воєвода, Писанка, Булка, Зоря, Ворона, Лагода, Діброва, Коляда, Чайка, Паляниця, Перепелиця, Крашениця тощо.

В українських прізвищах, як і в загальних назвах, вживається апостроф: Дем'яненко, Дерев'янко, Дуб'як, Стеф'юк, П'явка, Кир'ян, Мар'яненко, Лук'янець, Лук'янчук, Лук'яненко.

М'який знак у прізвищах вживається за загальними правилами:

а)  у кінці слова на м'який приголосний: Кисіль, Лось, Рудь, Білокінь, Шуть, Швець, Заєць, Рябець;

б)  у прізвищах, де м'який знак вживається у суфіксах як у кінці слова, так і в кінці складу: Юхимець, Заєць, Коломієць, Богомолець, Братель, Полтавець, Білоцерківець, Біленький, Глухенький, Висоцький, Камінський, Старицький;

в)  у середині слова після -л- перед м'яким приголосним: Загорулько, Синельник, Гаврильченко, Гальченко, Васильченко, Омельяненко та ін.

Подвоєння приголосних у прізвищах відбувається за загальними правилами правопису - при збігу однакових приголосних:

а)  префікса і кореня: Піддубний, Беззубенко, Піддячий, Роззявенко;

б)  кореня або основи на -н і суфікса -н (ий), -ник: Долинний, Письменний, Тютюнник, Линник, Заклунний, Закринний.

Прізвища на Ґ: Ґедзь, Ґудзь, Ґалаґан, Ґонґадзе;

Завжди незмінними є жіночі прізвища:

-    із твердим чи м'яким кінцевим приголосним (Бондар, Кравчук, Біланчук, Сокур, Волик, Гончар, Мороз, Смаль, Луць, Коломієць, Рудь, Гончарук);

-      із кінцевим -й (Салій, Повалій, Маковій, Купрій, Бабій, Гай, Соловей);

-     із кінцевим -о (Коваленко, Микитенко, Савенко, Міняйло, Нечитайло, Покотило, Вітренко, Писаренко, Франко, Шевченко), тоді як усі ці самі прізвища чоловічого роду відмінюються за всіма відмінками української мови.

Іноді допускаються помилки при відмінюванні прізвищ на -о, які можуть мати паралельні форми на -а (Ломако і Ломака, Бандурко і Бандурка, Шкуліпо і Шкуліпа). Слід пам'ятати, що такі прізвища на -о відмінюються, як і всі інші, а на -а - за першою відміною іменників:   

Н.          Іван Ломака                    Василь Ломако

 Р.           Івана Ломаки                       Василя Ломака

Д.          Іванові Ломаці                Василю (-еві) Ломаку (-ові)    

3.           Івана Ломаку                  Василя Ломака

 О.          Іваном Ломакою             Василем Ломаком

 М.          при Іванові (у) Ломаці   при Василю (еві) Ломаку (ові)

Незмінюваними в українській мові є іншомовні прізвища з нетиповим закінченням для української мови {Вільде, Трублаїні, Ле, Куїнджі).

3. Іменникові прізвища:

а)  у родовому відмінку однини прізвища другої відміни завжди мають закінчення -а (-я), хоча співвідносні з ними загальні іменники можуть мати закінчення -у (-ю): Мороз - Мороза, Горох - Гороха, Буревій — Буревія (порівняйте: морозу, гороху, буревію);

б) голосний і в закритому складі, як правило, чергується з о, є у відкритому складі ( Чорновіл - Чорновола, Сивокінь - Сивоконя, Корінь - Кореня), проте таке чергування може і не бути ( Чміль - Чміля, Хміль - Хміля);

в)  голосні о, є чергуються з нулем звука (Буренок - Буренка, Руде-нок - Руденка), проте у прізвищах на -оль, -ель о, є зберігаються, не випадають (Гегель - Гегеля);

г)  прізвища з кінцевим відмінюються, як і відповідні загальні іменники, за трьома групами: твердою, м'якою та мішаною (Тур - Тура -Туром, Вітер - Вітра ~ Вітром, Бондар - Бондаря - Бондарем). Але в окремих випадках відбувається відхилення у відмінюванні прізвищ від усталених норм. Це стосується прізвища Гончар (Гончар - Гончара - Гон-чаром; порівняйте: гончар - гончаря - гончарем);

д) у прізвищах типу Швець, Жнець відсутня перестановка звуків, характерна для загальних іменників (Швець — Швеця - Шевцем; порівняйте: Швець - Шевця - Шевцем).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

4. До прикметникових прізвищ належать:

1) прізвища у формі повних прикметників і дієприкметників, що мають у називному відмінку -ий, -ій у чоловічому роді: Моторний, Чорний, Крижний, Бідний, Рудий, Погорілий, Нижній, Крайній, Дорожній та -а, -я у жіночому: Моторна, Чорна, Погоріла, Крижна, Бідна, Руда, Городня, Нижня, Крайня, Дорожня.

Досить поширений різновид прізвищ цієї групи має суфікси -ськ, -цьк, -зьк: Яворівський, Хмельницький, Кальницький, Ковальський, Явлінський, Білощицький, Водолазький, Репецький, Маєвський, Корчинський та ін.;

2)  прізвища, що походять від нечленних форм дієприкметників: Продай, Рубан, Куц, Бажан та ін. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються.

3)  прізвища, що мають форму присвійних прикметників, виникли як назви сина (дочки) від імені чи прізвиська матері або батька й утворилися за допомогою суфіксів: Семенів, Лесів, Андріїв. Сюди ж належать прізвища, утворені від назви матері: Іванишин (син Іванихи), Дячишин (син Дячихи), Панчишин (син Панчихи) та ін. Такі прізвища, як чоловічі, так і жіночі, відмінюються за всіма відмінками. Наприклад:         

Чоловічі

Н.   Яремчишин, Лесев

Р.    Яремчишина, Лесева

Д.   Яремчишину (-ові), Лесеву

3.    Яремчишина, Лесева

О.   Яремчишиним, Лесевим

М.   При Яремчишину, Лесеву

Жіночі                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        Н. Яремчишина, Лесева

Р. Яремчишиної, Лесевої

Д. Яремчишиній, Лесевій

З. Яремчишину Лесеву

О. Яремчишиною, Лесевою

М. при Яремчишиній, Лесевій

За орфографічними нормами української мови у відмінкових формах прізвищ на -ів і закритого складу або чергується з о, є у відкритому складі, або може зберігатися без змін.

Проте у практиці написання відмінкових форм прізвищ на -ів переважають форми із незмінним голосним і. Це явище є цілком логічним, тому що заміна голосного і на о, є призводить до плутанини прізвищ на -ів із співвідносними з ними утвореннями на -ев, -ов (Косова, Косову, Косови, при Косову - невідомо: прізвище в називному відмінку Косов чи Косів).

5. Ім'я - це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого здійснюється індивідуалізація людини. Ім'я супроводжує людину протягом усього її життя і залишається після смерті.

Зі змінами в «Українському правописі» з'явилися і зміни в іменах людей, а саме: ім'я В'ячеслав - пишеться з апострофом (за загальними правилами вживання), Геннадій - має подвоєну -нн- тощо.

Особові назви - імена, пізніше імена і прізвища вирізняють одну людину від іншої. Найдавніші українські імена здебільшого містили у собі побажання новонародженій дитині. Наприклад, Володимир - хай володіє світом, Святослав - хай славить свято, Всеволод - хай володіє всим, Доброслав - хай буде добрим тощо.

Політичні, релігійні та культурні зміни принесли із собою іншомовні імена. З найдавніших можна згадати княжі германські назви: Аскольд, Рудольф, Артур, Ігор, Олег, Ольга. З християнством дійшли до нас назви єврейського походження: Яків, Лазар, Марія; грецького - Афанасій, Стефан, Ірина, Пилип; латинські - Фелікс, Віктор (ія), Наталія та інші. Але українська система особових імен з часом замінила іншомовні імена певними відповідниками: Стефан - Степан, Афанасій - Опанас, Евксенія - Оксана, ївга - Євгенія, Юліана -Уляна.

Спорідненими до українських імен є російські, хоч і між ними є деякі особливості. Зокрема, у російських іменах, як чоловічих, так і жіночих, приголосна подвоюється, в українських - ні. Наприклад:

Иннокентий - Інокентій, Ипполит - Іполит, Кирилл - Кирило, Сав-ва - Сава, Инесса - Інеса, Виолетта - Віолета, Камилла - Каміна.

Деякі чоловічі та жіночі імена іншомовного походження зберігають подвоєння як у російській, так і в українській мовах: Алла, Жанна, Інна, Елла, Маріанна, Ізабелла, Стелла, Нонна, Аполлон, Геннадій, Ганна, Палладій, Аполлінарій та ін.

Як чоловічі, так і жіночі імена мають:

-   початкову форму: Марія, Ольга, Надія, Віра, Тетяна, Олена, Василь, Юрій, Петро, Іван, Сергій;

-   пестливо-зменшену: Надя - Надійка, Галя - Галинка, Маруся - Марійка, Коля - Миколка, Вася - Василько, Петя - Петрик, Юрик - Юрасик;

-  повне ім'я по батькові: Микола Іванович, Юрій Петрович, Віктор Валерійович, Надія Анатоліївна, Ольга Юріївна, Ніна Валеріївна;

-   кличну форму: Оксано Василівно, Катерино Віталіївно, Романе Станіславовичу, Ігоре Вадимовичу Олеже Костянтиновичу, Вікторе Валерійовичу, Володимире Максимовичу, Андрію Григоровичу.

6. В українській мові ім'я по батькові утворюються таким чином:

-    до основи власних імен чоловічого роду додається суфікс -ович (для осіб чоловічого роду): Анатолій + ович, Василь + ович, Андрій + ович, Валентин + ович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфіксів -ич, -іч: Лука - Лукич, Кузьма - Кузьмич, Хома - Хомич, Сава - Савич, Ілля - Ілліч.

При утворенні жіночих імен по батькові до основи власних імен чоловічого роду додаються суфікси -івна, -ївна: Сергіївна, Юріївна, Петрівна, Іллівна, Віталіївна, Вікторівна, Максимівна, Євгенівна (-іївна), Василівна, Миколаївна, Геннадіївна.

З відхиленням від загального правила творятися лише такі імена по батькові, як: Григорій - Григорівна, Яків - Яківна.

У діловому мовленні імена по батькові прийнято вживати у формі звертання.

Звертання - це слово чи словосполучення у реченні, до кого звернена мова. У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імен по батькові), обидва слова мають закінчення кличної форми: Олено Віталіївно, Тетяно Олександрівно, Ігоре Івановичу, В'ячеславе Костянтиновичу, Максиме Геннадійовичу, Світлано Сергіївно, Валентине Богдановичу.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва: пане Андрійчук, пані Остапенко. Прізвище виступає у формі називного відмінка.

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

1. Провідміняйте своє прізвище, ім'я та ім’я по батькові (враховуючи паралельні закінчення прізвища, імені та кличний відмінок).

     2. Слова, виділені курсивом, поставте у кличній формі (відмінку). Поясніть

особливості вибору закінчень.

Ольга Іванівна, Юрій Петрович, Аркадій, Поліна, Іван, Юлія, бригадир, учень, пан полковник, товариш  Кривун.

            3. Від поданих імен утворіть чоловічі та жіночі імена по батькові.

  Анатоль, Анатолій, Євген, Євгеній, Лев, Ярема, Георгій, Григорій, Олекса, Олексій.

          4. Провідміняйте подані прізвища у формах : жіночого роду і чоловічого роду.

  Осьмачка, Плужник, Шмель, Кочубей, Мінь.

ІІ.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ АУДИТОРНИХ ЗАВДАНЬ

1. Утворіть форму знахідного відмінка однини належних чоловікам прізвищ. Указівку на виконавця управлінської дії введіть до складу основних формулювань, уживаних у наказі щодо особового складу: "Призначити..."; "Перевести..."; "Відрядити..." тощо.

Кутній, Лимар, Перебийніс, Слабуха, Товстоп'ятко, Назарок, Івасишин, Курилів, Калинець, Добрій, Вовканич, Закусило, Часник, Танцюра, Пилипей, Олексіїв, Леньо, Каленик, Лебідь, Яхно, Чухрай, Шуль, Чекайло, Миронів, Горобець, Мазурок, Гандзій, Ми-лусь, Сало, Дорошенко, Гриців, Гребінець, Коєів, Корніяшек, Корнило, Мильо,/Півторадні, Поштар, Поперека.

2. Запишіть у формі давального відмінка однини сполуки, утворені прізвищем, іменем, іменем по батькові довіреної особи.

Косонога Ілля Миколайович, Косинка Ольга Петрівна, Косенко Дмитро Павлович, Михасів Юрій Лукич, Корнега Марія Сергіївна, Нетудихата Ганна Яківна, Недайборщ Марк Степанович, Тимофіїв Григорій Олексійович, Яхимович Павло Вікторович, Щербань Олег Ярославович, Шуя Антоніна Олегівна, Чубаха Стефанія Валеріївна, Залузька Світлана Олександрівна, Завірюха Григорій Іванович, Грім Ігор Юхимович, Гриньків Леонтій Станіславович.

3. Запишіть у формі родового відмінка однини сполуки, утворені прізвищем, іменем, іменем по батькові.

Бєлих Сергій Іванович, Шевчук Ігор Антонович, Бідюк Андрій Георгійович, Ничипоренко Кирило Васильович, Гнатів Роман Романович, Гнатьо Максим Леонідович, Дармохід Євген Дмитрович.

Костиха Світлана Миколаївна, Чернега Людмила Артемівна, Акіншина Тетяна Петрівна, Гречило Ірина Гнатівна, Добридень Оксана В'ячеславівна.

4. Утворіть, де це можливо, форми знахідного й орудного відмінків.

Василина Покотило, Ганна Трьомсин, Надія Коляда, Василь Біленко, Олексій Білий, Валерія Гуцало, Юлія Голуб, Тамара Шишацька, Олег Семернін, Віра Москаленко, Варвара Кравчук, Марія Рець, Євгенія Кришталь, Любов Димченко.

5. Від поданих імен та по батькові утворіть форми кличного відмінка.

Євген Ярославович, Едуард Петрович, Ольга Геннадіївна, Анастас Миколайович, Лариса Віталіївна, Михайло Олексійович, Вадим Леонідович, Валентин Павлович, Іван Миколайович, Наталія Борисівна, Олена Григорівна, Марія Володимирівна.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1.  Виберіть правильний варіант написання жіночих імен по батькові, утворених від слів Трохим, Денис, Костянтин, Лук'яіг.

а)   Трофімовна, Денісовна, Константіновна, Лукьяновна;

б)  Трохимівна, Денисівна, Константинівна, Лук'янівна;

в) Трохимівна, Денисівна, Костянтинівна, Лук'янівна.

2. Виберіть правильний варіант уживання давального відмінка (кому? чому?) для власної назви Черпега Марина Олександрівна:

а)  Чернегі Марині Олександрівні;

б) Чернеги Марини Олександрівни;                                                                                                                                                                                                                                                                                           

в)  Чернезі Марині Олександрівні.

3. Виберіть правильний варіант написання імен та по батькові, поставлених у кличному відмінку:

а)  Микола Іванович, Любов Костянтинівна;

б)  Миколе Івановичу, Любов Констянтиновно;

в)  Миколо Івановичу, Любове Костянтинівно.

4.  Виберіть правильний варіант вживання звертань:

а)  шановний пан Тепленко Микола Федорович;

б)  шановний пане Миколо;

в)  шановний пане Тепленко Миколо.

5.   Виберіть правильний варіант написання словосполучень:

а)  з секретарем Петро Найда, фонд імені Василя Симоненко;

б)  з секретарем Петром Найдой, фонд імені Василя Симоненка;

в)  з секретарем Петром Найдою, фонд імені Василя Симоненка.


Практичне заняття №4

Тема: Переклад російських прізвищ українською мовою.

1. Передача українською мовою російських прізвищ (літери е, ё, и, ы).

2. Апостроф та м’який знак у російських прізвищах українською мовою.

 

Література

  1.  Антисуржик: вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: посібник/ За заг. ред. О.А. Сербенської. – Львів, 1994.
  2.  Антонечко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1991.
  3.  Ділова українська мова/ За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 1996.
  4.  Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.
  5.  Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К., 1982.
  6.  Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура ділового мовлення. – К., 1995.
  7.  Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000.
  8.  Український правопис/ НАН України, І-т мовознавства ім. О.О. Потебні. – К., 1998.
  9.  Чак. Є.Д. Складні випадки вживання слів. – К., 1984.
  10.  Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: підручник. – К., 2003.

1. Прізвища, що прийшли зі слав'янських мов, в українській мові не перекладаються, їхня вимова передається за українським правописом, що має свої особливості.

При написанні прізвищ українською мовою слід пам'ятати такі правила:

1)  російська літера є після приголосних передається в українській мові літерою є: Леонов, Мельников, Кузенков, Федотов, Нестеров, Кузне-цов, Лисенков, Мещеряков, Шестаков, Шепелєв, Гречко та ін.;

2)  російська літера є передається українською є :

а)  на початку слова: Євдокимов, Єрмаков, Єросов, Єршов, Єльчанінов;

б) у середині після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Достоєвський, Аркадьєв, Кондратьєв, Сисоєнко, Корнієнко;

в)  після приголосних у суфіксах -єв, -єєв (крім шиплячих і ц): Медведев, Лаптєв, Валуев, Зайцев, Хомичев, Варичев, Поповичев, Шиловцев, Андрєєв, Фадеєв, Малєєв;

г) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним -і-: Несвєтов (бо світ), Подопрєлов (бо прілий), Бєляев (бо білий), Лєсков (бо ліс), Столєтов (бо літо);

3)  російська літера є передається сполученням:

—    йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних: Иолкін, Иотов, Майоров, Бугайов, Воробйов;

—      ьо після м'яких приголосних: Бочкарьов, Корольов, Альонкін,   Синьов;

—      буквою о під наголосом після шиплячих та ц: Сичов, Чижов, Гра-чов, Кудряшов, Пугачов, Лобачов, Горбачов.

Примітка: російські прізвища Артемов, Семенов, Федоров, утворені від імен, передаються в українській мові як українські імена.

2. Російські прізвища, незалежно від їх походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Русанівський, Васильківський, Жванецький, Вербицький, Хмельницький, Забузький.

На відміну від російського правопису, м'який знак в українській мові не пишеться у прізвищах на -ир, -ар типу: Бондар, Кобзар, Золотар, Бобир, Козир.

М'який знак у російських прізвищах пишеться після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Ульянов, Мересьєв, Ільїн, Лаврентьєв, Кондратьєв, Савельєв, Силантьєв;

б) перед приголосними: Вольнов, Гуськов, Коньков, Кузьмін, Мацьков.

Апостроф у російських прізвищах українською мовою пишеться після б, п, в, м, ф, задньоязикового к та після р перед я, ю, є, ї при вимові й: Аляб'єв, Водоп'янов, Ареф'єв, Пир'єв, Зав'ялов, Лук'янов, Прокоф'єв, Юр'єв.

У прізвищах, утворених від імен та інших коренів, спільних для української та російської мов, завжди пишеться літера и: Миронов, Сидоров, Винокуров, Кисіль, Данилов, Тимофієв, Васильєв.

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

    1. Наведені прізвища запишіть українською мовою.

  Андреев, Исаев, Леонов, Фирсов, Белкин, Летов, Калинкин, Лебедев, Зимин, Беляев.   

     2. Із прізвищем (підкреслено) складіть речення з формами жіночого та чоловічого родів у родовому й орудному відмінках.

Малиновский, Семёнов, Крепцов, Синёв, Плюшев, Юрьев, Никитин, Лесной, Александр, Илья, Елизавета, Ирина.

     3. Запишіть наведені форми особових імен та імен по батькові українською мовою.

  Николай Петрович, Валентина Юрьевна, Елена Геннадиевна, Олег Ефимович.

     4. Із прізвищем (підкреслено) складіть речення з формами жіночого та чоловічого родів у родовому й орудному відмінках.

Чижевский, Бабичев, Тимофеев, Тренёв, Белых, Виноградов, Шишаров, Ильин, Кристина, Жанна, Алексей, Вячеслав.

ІІ.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ АУДИТОРНИХ ЗАВДАНЬ

1. Запишіть прізвища українською мовою. Поясніть їх правопис.

Калинкин, Луговской, Малиновский, Дрибинский, Дубровский, Чижевский, Войнович, Васильєв, Семенов, Бабичев, Крепцов, Синев, Лебедев, Тимофеев, Федоров, Сидельников, Лаптев, Полевой, Путевой, Полянский, Зимин, Луговин.

2. Наведені прізвища запишіть українською мовою. Умотивуйте використання голосних є, о та є.

Синев, Дехтярев, Пушкарев, Лавренев, Тренев, Солнцев, Кривенцев, Лещев, Плюшев, Демидов,

Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Луспекаев, Летов, Беляев, Седина, Пешковский, Исаев, Микитин, Николаев, Фирсов, Лесной, Щиглов, Щипачов.

3. Наведені прізвища запишіть українською мовою. Умотивуйте використання голосних є та є у суфіксах.

Андреев, Федосеев, Евсеев, Патрикеев, Веденеев, Матвеев, Лаптев, Медведев, Пахарев, Каменев, Гундарев, Жухарев, Малишев, Барышев, Зайцев, Мальцев, Хомичев, Мариничев, Онищев, Костищев.

4. Наведені прізвища запишіть українською мовою. Умотивуйте використання голосних и, і та ї.

Ильин, Цвелмх, Белых, Марьин, Белкин, Ивков, Исаев, Фирсов, Чижів, Черныш, Цыганков, Григорьев, Виноградов, Деникин, Николаенко, Никольский, Шишкин, Шишарова.

5. Запишіть наведені форми особових імен та імен по батькові українською мовою. Зіставте їх правопис в українській та російській мовах.

Николай Петрович, Игорь Михайлович, Владимир Викторович, Афанасий Петрович, Татьяна Валерьевна, Валентина Юрьевна, Ольга Леонидовна, Наталья Александрова, Тамара Войцеховна, Владимир Андреевич, Надежда Ивановна, Валерий Михайлович, Элла Александровна, Николай Алексеевич, Елена Геннадиевна, Олег Ефимович, Евгений Степанович, Клавдия Васильевна, Екатерина Станиславовна, Любовь Викторовна, Людмила Федоровна, Алла Владимировна, Лариса Николаевна.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

  1. Виберіть правильний варіант передачі українською мовою прізвищ Кастырин, Григорьев, Ратников, Губин.

а)   Кастирин, Григор'єв, Ратніков, Губин;

б)   Кастирін, Грігорьєв, Ратников, Губін;

в)   Кастирін, Григор'єв, Ратников, Губін.

2.  Виберіть правильний варіант передачі українською мовою прізвищ Васильев. Шалимов, Приходченко, Чижикова:

а)  Васільєв, Шалимов, Пріходченко,Чіжікова;

б)  Васильєв, Шалімов, Приходченко,Чижикова;

в)  Васил'єв, Шалимов, Приходченко, Чижикова.

3.  Виберіть правильний варіант передачі українською мовою російських прізвищ Лазебник, Семенов, Резников, Бельский:

а) Лазебник, Семенов, Рєзников, Бєльський;

б)  Лазєбнік, Сємьонов, Резніков, Бельский;

в)  Лазебнік, Сємьонов, Рєзников, Бєльський.                                                                                                                                                                                                                                                   

4.  Виберіть правильний варіант передачі українською мовою прізвищ Песков, Шмелёв, Яковлев, Лазарев:

а)  Песков, Шмелев, Яковлев, Лазарів;       

б)   Пєсков, Шмєльов, Яковлєв, Лазарев;

в)   ІІісков, Шмелів, Яковлів, Лазарев.

5.  Виберіть правильний варіант передачі українською мовою прізвищ Мясоедов, Лепёхин, Астафьев:

а)   М'ясоїдів, Лєпєхін, Астафьєв;

б)   Мясоєдов, Лєпьохін, Астаф'єв;

в)    М'ясоєдов, Лепехин, Астафьєв.                                                                                                                                                                


Практичне заняття 5.

Тема. Лексика ділового мовлення

План.

  1.  Лексичні норми.
  2.  Точність мовлення. Точність слововживання.
  3.  Синоніми. Різновиди синонімів.
  4.  Синоніми у правничій сфері.
  5.  Причини порушення смислової точності мовлення.
  6.  Пароніми.

Література

1.Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. - К.,2005.

2.Грозовська Н.А. Конспект лекцій з курсу “Українська мова професійного спілкування”. – Запоріжжя, 2005.

3.Ділова українська мова. Навчальний посібник / За ред. О.Д.Горбула. – К., 2000.

4.Зарицька І.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення.- Донецьк, 2001.

5.Зубков М.Г. Мова ділових паперів. – Харків, 2004.

6.Фурдуй М.І. Українська мова. Практикум з правопису. – К.,2003.

7.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.,2004.

1. Лексичні норми охоплюють точність, чистоту мовлення, правильність слововживання. Мовне багатство людини залежить передусім від уміння користуватися лексичним складом мови: синонімами, паронімами, омонімами, запозиченими словами.

Розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності становлять основу мовленнєвої досконалості. Знебарвлюють фахове мовлення плеоназми, тавтологія, кальки, суржикові й просторічні елементи, мовні штампи, жаргон, арго тощо.

Лексичні норми регламентовані лінгвістичними словниками — тлумачними, іншомовних слів, словниками слововживання, синонімів та антонімів (див. розділ "Словники як джерело фіксації мовної норми") — і тісно пов'язані з точністю та чистотою мовлення.

 

2. Важливою комунікативною особливістю мови є її точність, тобто правильний вибір слова і доречне його вживання у відомому для всіх значенні й у відомих для всіх словосполученнях, а також точне відтворення фразеологізмів.

Точність слововживання — важлива, одна з визначальних ознак мовної культури та мовної майстерності. Вона е передумовою повного взаєморозуміння між тим, хто говорить або пише, і тим, хто слухає або читає, а це, в свою чергу, і становить суть мовного спілкування. Точність слововживання передбачає чіткість і зрозумілість висловлювання, оскільки неправильний вибір слова породжує неточність, а то й двозначність висловлювання, затемнює думку.

Багато помилок, які трапляються в усному та писемному мовленні, породжені невмінням користуватися багатозначними словами, синонімами і термінами.

Відомо, що в мові слів набагато менше, ніж існує у свідомості понять, котрими оперує людина. Якби кожне поняття відображалося в окремому слові, то словниковий склад мови став би настільки громіздким, що спілкування за допомогою мови стало б неможливим. Однак цього не відбувається тому, що в мові одне слово здатне позначати кілька понять, тобто мати кілька значень, отже, бути багатозначним або полісетічним.

Усі значення багатозначного слова становлять його семантичну структуру. Семантична структура слова постійно змінюється, оскільки окремі слова змінюють семантичний обсяг: вони звужують або розширюють свої значення.

Процес розширення значень слова відбувається в мові значно активніше, ніж зворотний процес — їх звуження. Кількість значень слів буває різною. Наприклад, до слова іти одинадцятитомний "Словник української мови" подає 30 основних синонімів, до слова брати — 22, дати — 13, дивитися — 11 та ін.

Однак багатозначним слово є лише у словнику. Той, хто слухає, або читає текст, сприймає слово саме в тому значенні, яке має той, хто говорить або пише. Тобто контекст завжди конкретизує значення слова. Інколи для того, щоб багатозначне слово стало однозначним, достатньо мінімального контексту — варто лише додати до цієї лексеми одне слово. Для іменника — це найчастіше прикметник, для дієслова — залежне слово.

3. Слова, що мають близьке або тотожне значення, називаються синонімами.

Синоніми урізноманітнюють наше мовлення, роблять його багатим, неодноманітним, надають йому виразності, чіткості, емоційності, образності. Прийнято вважати, що синоніми характерні лише для художнього мовлення, публіцистики чи розмовної сфери. Однак це не зовсім правильно, бо з синонімами маємо справу і в наукових текстах, і в офіційному мовленні. Щоправда, там синоніми позбавлені деякої експресії, образності.

У виборі синонімів виникають певні труднощі. Скажімо, якому слову надати перевагу: базар, ринок чи ярмарок? Адже від точності слововживання нерідко залежить доля людини. Так, на позначення місця роздрібної торгівлі продуктами сільського господарства або іншими товарами уживаються і слово базар, і слово ринок, однак в офіційно-діловому стилі перевага надається лише слову ринок; як політекономічний термін уживається також лише слово ринок. Тільки базар уживаємо на позначення передсвяткової або сезонної торгівлі та в переносному значенні на позначення шуму, гаму, голосних безладних розмов. Слово ярмарок означає торг, який влаштовується регулярно, в певну пору року і в певному місці для продажу та купівлі товарів (місце скупчення кого або чого-небудь, де багато шуму, галасу, велике пожвавлення)

Стилістичні синоніми — це близькі за значенням слова, які різняться або сферою вживання (процент — відсоток; доказ — аргумент), або відтінками значень (вештатися, чвалати, кульгати, шкандибати). Наприклад: вештатися — ходити туди-сюди, в різних напрямках, блукати, бродити де-небудь; плентатися — йти, їхати, пересуватися повільно, через силу, плестися, волоктися; чвалати — іти повільно, важко ступаючи, утворюючи шум, шарудіння, брести, тарабанитися, плутатися; кульгати — шкандибати, маючи укорочену або хвору ногу, чи ледве йти, шкандибати, шкутильгати, кривуляти; шкандибати — кульгати, шкутильгати, дибати, кривуляти.

Бувають контексти, в яких можна один синонім замінити іншим. Однак подібну операцію потрібно робити завжди обережно, щоб уникнути можливих помилок і неточностей. Адже здебільшого синоніми — це не тотожні вислови, а лише близькозначні слова. І якими б близькими вони не були, у їх значенні завжди є різниця. Цю відмінність між синонімами слід відчувати, щоб уживати слово доречно.

Розглянемо слова доказ і аргумент. Як засвідчують словники, слово доказ має такі значення: 1) незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження, аргумент; 2) предмет або обставина, що підтверджують чиюсь провину; слово аргумент означає: 1) підставу, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь; 2) мат. незалежна змінна величина. Отже, збіг значень цих слів лише частковий. Оскільки кожне слово багатозначне, то семантична структура кожного з них накладається не повністю. Звичайно, з математичним значенням це слово не матиме синоніма у слові доказ.

4. У правничій сфері зафіксована синонімія між такими словами: адвокат — захисник, оборонець (оборонник), речник; аварія — катастрофа; авдитор — прокурор; аномалія — ненормальність, відхилення, викривлення, неправильність, патологія, анормальність; анонімний — безіменний; апеляція — оскарження; бандит — гангстер, нальотчик, грабіжник, розбійник; бешкет — дебош, хуліганство; безчинство — розбій, насильство, насилля, сила; божевільний — безумний, психічно хворий, душевнохворий, ненормальний, причинний, навіжений, шалений, біснуватий, помішаний; вартовий — вартівник, чатовий, караульний, страж, конвойник, конвойний, конвоїр; ватажок — провідник, отаман, ватаг, вожак, батько; винний — винуватий, провинний; випитувати — допитувати, допитуватися, видобувати, витягати; відомості — дані; відплата — помста, розплата, порахунок; відступництво — зрада, зречення, відречення; вірогідний — імовірний (ймовірний), правдивий, достовірний; власний — особистий, свій, приватний; власник — господар, хазяїн, володар; властивий — характерний, притаманний; в'язниця — тюрма, острог, темниця, арештантська, каталажка; в'язень — ув'язнений, арештант, арештований, невільник, кримінальник, невольник; грабіж — грабунок, пограбування; грабіжник — драпіжник, злодій, розбійник; грабувати — розбійничати, гарбати, розграбовувати; грішник — грішний, нечестивець, нечестивий; громадський — публічний; громадянин — обиватель, підданий; громадянство — підданство; дисциплінований — організований, підтягнутий, підтягнений, зібраний; довідка — посвідчення, посвідка; доводити — доказувати, обґрунтовувати, мотивувати, аргументувати, посвідчувати; догана — нотація, прочуханка, накачка; слідкувати — стежити, пантрувати, наглядати, припильновувати, приглядати.

Більшість синонімів допустима, зазвичай, у розмовному, неофіційному мовленні. В документації слід добре зважити, якому із синонімів надати перевагу (і чи надавати перевагу синоніму взагалі). Адже кожне слово-відповідник накладається лише одним значенням або кількома на значення вихідного слова. Крім того, чимало із названих слів є термінами, а оскільки це так, то відповідником до кожного з них в офіційному стилі може бути лише таке слово, семантична структура якого повністю збігається із семантичною структурою основного слова-терміна. Зауважимо також, що кожне зі значень багатозначного слова може мати свої синонімічні ряди.

Проаналізуємо слово бешкет. Воно багатозначне: 1) порушення порядку, пристойності, супроводжуване галасом, сваркою, бійкою; 2) грубе порушення загальноприйнятих норм моралі й поведінки із застосуванням утисків і насильства. До першого значення правомірними будуть синоніми дебош, хуліганство, а до другого — безчинство, розбій, насильство, насилля, сила. Багатозначним є і слово бити: 1) стукаючи, робити удари по чому-небудь, об що-небудь (синоніми: гамселити, гатити, гепати, дубасити, кресати, молотити, мостити, садити, ударяти, бацати); 2) завдавати ударів, побоїв кому-небудь (синоніми: побивати, гамселити, гатити, дубасити, лупити, лушпарити, мотлошити, товкти, трощити, чухрати, шкварити, шматувати та ін.); 3) з особливою силою діяти на органи чуття людини; про звук та ін. (синоніми: ударяти, шибати).

Відомо, що письменники наполегливо працюють над добором слова у кожному конкретному випадку. Наприклад, у М. Коцюбинського перша редакція "Фата моргана" була така: "Надаремне переляканий на смерть циган прохав пустити його", друга редакція "Надаремне переляканий на смерть циган благав пустити його". У першому випадку слово позначає "увічливо звертатися до кого-небудь з метою домогтися чогось", у другому — "наполегливо, невідступне, ласкаво просити, молити, вимолювати, заклинати Богом, падати в ноги, падати на коліна". Отже, другим словом автор досяг більшої правдивості й емоційності.

А ось які синоніми до слова бити добирав Михайло Стельмах:

1. І хоч як його били, фанатично вірив, що середини не од били, що скоро він одужає. 2. Та як уперіщить по правому плечу, та як сіконе по лівому. 3. Але Кульчицький, не оглядаючись, розгойдується темним клубком і шмагає з усієї сили коня. 4. Незчувся Степан, як пригнувся, підлетів до воріт, як з розмаху ляснув по плечу Марійку... 5. Тимофій бридливо подивився на Мирона, поморщився, ткнув його кулаком у спину. 6. Йому вже давно остогидло служити в немилосердного Січкаря, який навіть свою жінку молотив, мов сніп. 7. З лютою ненавистю вчитель гамселить управляючого кулаками т обличчя і груди. 8. А колись у тюрмах за тютюновий дух до смерті дубасили. 9. Січові братчики присудили провчити його дубцями і відпустити на покаяння.

5. Причинами порушення смислової точності мовлення можуть бути:

1. Вживання слів у невластивому їм значенні. Це найпоширеніша вада усного мовлення. Часто помилково уживаються слова білет, відкривати, виключати, являтися, крайній, рахувати тощо. У повсякденному мовленні нерідко чути фрази:

"Я купив два білети на футбольний матч"; "Відкрийте вікно"; "Виключіть світло"; "Він являється головним у цій справі"; "Хто крайній?"; "Я рахую, що ти неправий".

З яким же значенням виступають у літературній мові виділені слова? Слово білет у літературній мові позначає цінні папери: лотерейний білет, банківський білет. Це слово вживається також у значенні "картка з питаннями для тих, хто складає іспити або заліки" — екзаменаційний білет. А на позначення "посвідчення про сплату грошей за право проїзду у транспорті, за право відвідання музею, кінотеатру, театру" або "документа, особового посвідчення про належність до організації, товариства, установи" вживається слово квиток.

Дієслово відкривати виступає у значеннях 1) "піднімаючи або знімаючи те, чим закрите щось, робити вільним доступ усередину чого-небудь": відкривати яму, відкривати вхід до чогось, відкривати обличчя, рот; 2) "відкорковувати, розпаковувати що-небудь": відкривати банку, пляшку; 3) "крутячи кран, відводячи клапан, що служить перепоною для чого-небудь, вводити, пускати в дію": відкривати воду, відкривати газ; 4) "виявляти, помічати щось, раніше не помічене": відкривати нові землі, відкривати планети; 5) "започатковувати діяльність якої-небудь установи, закладу, починати що-небудь": відкривати новий магазин, інститут, фронт, засідання, збори, рахунок тощо. Слово відкривати вживається також у таких стійких висловах: відкривати Америку; вікривати душу; вікривати карти; відкривати очі комусь на щось; відкривати обійми тощо. Зі значенням "відводити, відхиляти вбік стулки дверей, вікон, роблячи вільним вхід, доступ до чогось або вихід назовні" вживається слово відчиняти: відчиняти вікна, двері, відчиняти магазин, відчиняти буфет, відчиняти корпус.

Дієслово виключити вживається у значенні: 1) "усувати із складу чого-небудь, позбавляти чогось": виключити із раціону жири, виключити із свого лексикону жаргонні слова; 2) "виводити із складу якоїсь організації, позбавляти права вчитися в навчальному закладі": виключити з парти, виключити з інституту, виключати зі списків. У значенні "припинити дію чого-небудь, перериваючи зв'язок із загальною системою; припиняти дію якого-небудь приладу, механізму" вживається слово вимкнути: вимкнути струм, вимикати світло, вимикати мотор. Слово виключення не можна вживати у значенні виняток. Наприклад: "Усі без винятку проголосували "за".

Дієслово являтися вживається в тому ж значенні, що й слово з'являтися — "приходити, прибувати куди-небудь, показуватися де-небудь, ставати доступним зорові, появлятися; ставати наявним": Доки він порався біля човна, явилося ще троє несподіваних пасажирів (О. Гончар). Кривавий місяць вирина за гаєм. На хвильку поза срібну хмарку щез. І знов явився (І. Франка). Чого являєшся мені у сні? (/. Франка).

У ролі зв'язки в іменному складеному присудку вживається дієслово бути. Тому фраза "Він являється головним винуватцем цієї події" неправильна. Треба: "Він є..." або "Він — головний винуватець цієї події".

Крім дієслова бути, у ролі зв'язки може виступати сполука являти собою — у значенні "бути ким-чим, яким-небудь". Такі присудки характерні для наукового стилю. Наприклад: "Аміакати являють собою розчини аміачної або кальцієвої селітри в рідкому аміаку" (М. Білоус та О. Сербенська пропонують замінювати цей вислів на становити собою).

Прикметник крайній уживається в значенні "який знаходиться на краю чого-небудь, віддалений від середини": крайнє крісло в ряду, крайня хата, крайнє вікно будинку, крайній під'їзд. Останній — це той, хто замикає ряд, хто стоїть у самому кінці. Протилежне до нього "перший": останній син, остання сторінка. Тому для назви того, хто замикає чергу, зживається слово "останній": "Хто останній?" Вислів "Хто крайній?" вважається ненормативним.

6. Точність слововживання порушується нерідко через незнання значень слів-паронімів — близьких за звучанням, .те відмінних за написанням і значенням лексем. Наприклад: дружний (згуртований, одностайний) і дружній (доброзичливий, прихильний); виклад (письмова чи усна розповідь) і викладання питання лекцій, ведення уроків); досвідчений (що має знання, великий життєвий досвід) — освічений (що має освіту, здобув великі знання); формувати (надавати чому-небудь певної форми, організовувати, створювати щось з певної кількості людей; виробляти в когось певні якості, риси характеру) і формулювати (коротко і точно висловлювати, виражати думку); недоторканість (депутатська) — замість недоторканність. Є й недоторканий — якого не чіпай, образливий; неторканий — якого ніхто не торкався (рос. нетронутый); недоторканний — який охороняється, якого не можна псувати, нищити (рос. неприкосновенный); недоторканна — скажімо, про дівчину (рос. недотрога); ще — недоторкливий, недоторклива, розм. недотика, недоторка.

Звукові оболонки паронімів можуть розрізнятися:

—    окремими звуками: афект (емоційний стан) — ефект (наслідок якихось дій, сильне враження);

—  кількома звуками одночасно: місто (великий населений пункт) — місце (чимось зайнятий простір);

—    суфіксами: корисливий (користолюбний) — корисний (який дає користь);

—    префіксами: кислий (смакове відчуття) — розкислий (м'який, млявий);

—    кількома компонентами одночасно: методика (сукупність прийомів проведення якоїсь роботи) — методологія (вчення про науковий метод пізнання або про різні методи в окремих науках).

Паронімами можуть бути синонімічні слова: лицар — рицар; антонімічні: кепський (поганий, недобрий) — лепський (хороший, гарний); слова однієї тематичної групи: калина (кущоподібна рослина) — малина (кущоподібна рослина).

В усному мовленні нерідко плутають слова: адрес — адреса, військовий — воєнний, громадський — громадянський, особистий — особовий. Розглянемо їх.

Слово адрес означає "писане привітання, звернення до когось з нагоди якоїсь події, переважно ювілею". Наприклад: "Вручити вітальний адрес". Слово адреса має значення "напис на поштовому відправленні, зазначення місця мешкання особи або перебування установи": домашня адреса, зворотня адреса, помилитися адресою, на мою адресу.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        Слово військовий має значення: 1) "який стосується війська; узвичаєний, установлений у війську, в армії": військовий командир, військовий аташе, військовий трибунал, військовий комісаріат, військовий підрозділ (частина), військовий заклад, військова академія (школа), військове звання, військова присяга, військова дисципліна тощо; 2) "людина, що служить у війську, військовослужбовець": стати військовим, спорядження військового. А слово воєнний позначає все, що стосується війни: воєнний блок, воєнне угрупування, воєнний стан, воєнний табір, воєнний період, воєнні роки, воєнна поезія тощо.

Громадський — прикметник до "громада" — означає: 1) "який стосується групи людей, об'єднаних спільністю становища, інтересів"; 2) який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства, зв'язаний з ним; 3) належний усій громаді, всьому суспільству, колективний". Наприклад: громадські справи, громадські збори, громадські інтереси, громадський порядок, громадська думка, громадські організації, громадські доручення тощо. Громадянський — прикметник від іменника громадянин — означає "такий, що має стосунок до людини як до громадянина — свідомого члена суспільства, підданого якоїсь держави": громадянська гідність = гідність громадянина, громадянська мужність = мужність громадянина. А також: громадянська війна, громадянська панахида, громадянська страта, громадянський шлюб.

Прикметник особистий має значення: 1) "який належить певній особі"; призначений для індивідуального користування чи обслуговування: особиста власність, особисте господарство, особисте майно, особиста зброя, особисті папери, особистий підпис, особиста охорона та ін.; 2) "який безпосередньо стосується якоїсь особи, виражає її індивідуальність": особиста думка, особисте життя, особисте щастя, особисте зацікавлення і под.; 3) "який здійснюється окремою особою безпосередньо, а не через інших": особистий нагляд, особиста участь, особиста присутність, особисте спостереження, особисте втручання тощо. Прикметник особовий має значення: 1) "який стосується окремої людини, індивіда"; вживається у таких сполученнях: особова назва, особове посвідчення, особовий склад, особовий рахунок; 2) "який виражає категорію особи": (у граматиці) особове закінчення, особове дієслово, особове речення.

Слід постійно пам'ятати про різницю між словами: генеральний/ генеральський; виборний/ виборчий/ вибірний; важливий / важний і под.

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

1. Запишіть 5 професіоналізмів, характерних для вашого фаху, складіть з ними речення.

2. Підберіть синоніми до поданих слів.

Авторитет, вимагати, витрата, відвертий, ворожнеча, експеримент, енергійний, ланцюг, основний, охороняти, пам’ять, повідомити, правильний, пріоритет, заспокоювати, збиток, зв’язати, здобути, ідентичний, інцидент, компенсація, реальний, рішучий, розбіжність, розрахунок, сварити, симптом, стимул, схвильований, традиції, усунути.

3. З’ясуйте різницю між поняттями: абонемент-абонент, авантюристичний-авантюристський, автобіографія-біографія, адрес-адреса, адресат-адресант, аркуш-лист, баліста-балістика, батьківщина-вітчизна, будинок-будова-дім, важливий-важний, вичитувати-відчитувати, відділ-відділення - відділок, відносини-стосунки, військовий-воєнний, віра-вира, воля-свобода, враження-ураження, генеральний-генеральський, германці-німці, герц-герць, годівниця-годувальниця, головний-основний, грамотний-освічений, групування-угрупування, далекоглядний-далекозоркий, декваліфікація-дискваліфікація, депресивний-депресійний, дискусія-диспут, ділянка-дільниця, довід-доказ, дослід-досвід, етика-етикет, завдання-задача, загрожувати-погрожувати, збірка-збірник, збройний-озброєний, зв’язківець-зв’язковий, земельний-земний, іноземний-іншомовний, книжка-книга, кримінальний-карний, літера-буква, малювати-рисувати, об’єм-обсяг, особистий-особовий, пам’ятник-пам’ятка, рятівник-рятувальник, смертельний-смертний, спадковість-спадщина, суспільний-громадський, тактичний-тактовний, таємний-секретний, ящик-скринька-шухляда.

4. До поданих паронімів доберіть слова у дужках і складіть словосполучення. Вибір обґрунтуйте.

Норматив/норма (прогресивний, фінансовий, типовий, денна, змінна, добова, квартальна, прийнята, галузева, підвищена, встановлена, знижена, моральна, етична, правова, мовна; видобутку, виконання, перегляд, підвищена, відхилення, порушення, згідно з, керуватися, галузевий, передбачати, визначити, розробити, виконувати).

5. Проаналізуйте окремі статті Конституції України з огляду на використання багатозначних слів.

Ст. 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Ст. 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Ст. 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ІІ.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ЗАВДАНЬ НА ПРАКТИЧНОМУ ЗАНЯТТІ

1. Перекладіть словосполучення українською мовою.

Арест обвиняемого, бремя доказывания, введение в заблуждение, взрывчатое вещество, взятие  под стражу, внесение представления, возобновление дела, возобновление срока, вскрытие трупа, вызов в суд, городская черта,  государственный заем, гражданский иск, денежный перевод, доведение до самоубийства, долевая ответственность, досрочное освобождение, завещательный отказ, замена наказания, изъятие земли, имущество супругов, исковое заявление, исполнительные работы, кормящая мать, кровная месть.

2. Перекладіть текст українською мовою, поясніть орфограми.

1. Административная юрисдикция - установленная законодательными актами деятельность органов государственного управления и должностных лиц по разрешению индивидуальных административных дел и применению соответствующих юридических санкций в административном порядке (без обращения в суд).

2. Борьба с преступностью - сумма институтов и мер, которые служат предупреждению преступлений, их раскрытию, обеспечению неотвратимости наказания лиц, виновных в совершении преступлений, их исправлению и перевоспитанию и т.д. Это также устранение причин и условий преступности. На борьбу с преступностью направлена вся деятельность правоохранительных органов.

3. Гражданский ответчик - в уголовном процессе лицо, несущее материальную ответственность за вред, причиненный преступлением. В качестве гражданского ответчика могут быть привлечены родители, опекуны, попечители или другие лица, а также учреждения, предприятия и организации, которые в силу закона несут материальную ответственность за ущерб, причиненный преступными действиями обвиняемого.

3. Замініть неправильно вжиті словосполучення правильними.

Одержувати перемогу, заключити договір, терпіти поразку, дякуючи допомозі, вчинити злочин, здавати екзамен, діюче законодавство, забезпечувати безпеку, на повістку дня.

4. У наведеному тексті знайдіть синоніми чи замінні слова. Поясніть їх функцію в авторському тексті.

Гучна забава була у розпалі: в одному з барів міста компанія друзів святкувала двадцятиріччя Руслана К. Серед гостей веселилась і танцювала Мирослава, навіть не гадаючи, що в її помешканні якраз порядкують злодії. Адже саме для цього уродинник і запросив дівчину на день народження й ні на крок не відступав від неї. Аби тільки не надумала зарано піти додому...

Подавши знак Русланові, три молодики непомітно вийшли, з бару й поспішили на вулицю Лесі Українки, де Мирослава мешкала разом з батьками. Хлопці добре знали, що старі поїхали на заробітки в Росію, отже, у квартирі мають бути гроші і цінні речі. Поки дівча розважалося на уродинах, злодійчуки через квартирку залізли в помешкання на першому поверсі й забрали імпортний телевізор, відеомагнітофон, іншу техніку та золоті прикраси. Ці речі вони передали через відчинене вікно своїм спільникам, які під'їхали до будинку на машині. Швидко завантаживши в авто чуже добро, молодики відвезли крадене до себе додому. А потім, спокійнісінько повернувшись у бар, далі їли-пили за одним столом зі своєю жертвою... (Оксана Пахолко).

5. Знайдіть недоречні слова. Замініть їх одним із запропонованих у дужках слів. Поясніть свій вибір.

1. Вилучений ніж являється доказом вини Петрука І. С. у скоєному злочині. 2. Виконання операції затримання вимагачів було доручено заміснику начальника райвідділу. 3. У приведеному документі містяться докази злочинної діяльності спільного підприємства ще з 1990 року. 4. Дані рахуються обґрунтованими, якщо одержана інформація в результаті перевірки підтверджена окремими фактами. 5.               Головна задача слідчого: встановити осіб, задіяних у процесі купівлі-продажу металу. 6. Митний контроль проходить люба фізична особа. 7. У цьому зв'язку виникає питання, чи можна рахувати досконалим план оперативно-розшукових заходів, якщо слідство затяглося на рік.

(Слова для довідок: вважати, бути переконаним, є, підтверджує, кожний, наведений, будь-який, заступник, тимчасовий виконувач обов'язків, завдання).

6. Виправте текст, поясніть помилки.

1. При порівнянні цих даних стає ясно, чому злочинець змінив свої показання. 2. У приведеному документі містяться незаперечні докази злочинної діяльності. 3. У процесі вивчення справи в повному об'ємі охоплено весь круг обставин, які є предметами доказування. 4. При збудженні зі сторони він легко відзивається, вірно відповідає на питання. 5. Вони отримали право користуватися цим жилим приміщенням. 6. Слід доказати свою непричетність до скоєного злочину. 7. Підсудний постійно жаліється на слідчого. 8. Він поводився нагло. 9. Сусід неодноразово, як свідчить громадянка Петрук С.П., загрожував їй побиванням. 10. До суду поступив позов громадянина Сая К. С. 11. П'яний Кокшаков почав висловлювати в його адрес погрози.

7. Прокоментуйте виділені помилки і виправте їх.

1. Відповідно до статті Кримінального кодексу України йому нічого не грозить. 2. Приведу деякі факти. 3. Таку довідку може видати любий лікар. 4. Громадянин К. одночасно являється директором кафе-бару на вул. Городоцькій. 5.  Слідчий у той день так і не попав на прийом до прокурора. 6.                   Почастішали випадки підробки грошей. 7. Вимагательство на сьогодні найпоширеніший вид промислу цього угрупування. 8. В результаті удару в живіт стався крововилив в порожнечу малого таза. 9. Перед нами стоїть задача покращання криміногенної ситуації. 10. Профілактичні заходи у сфері злочинності серед підлітків спрямовані на викриття їх природніх обдарувань. 11. Між К. і В. ще у 1920 році встановилися дружні відношення. 12. На допиті директор часто путав імена своїх спільників. 13. У відділі кадрів він знайшов свій особистий листок.


Практичне заняття №6

Тема: Чистота мовлення.

  1.  Просторічні слова.
  2.  Діалектизми. Соціальні та територіальні діалектизми.
  3.  Суржик у професійному мовленні.

Список рекомендованої літератури

Анти суржик / За ред. О. Сербенської. — Л., 1994.                                                                                                                                                                                   

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К., 1991.

Волощак М. Неправильно-правильно: Довід, укр. слововживання. — К., 2000.

Головащук С. Українське літературне слововживання: Слов.-довід. — К., 1995.

Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О. Терлак 3. Словник-довідник з культури української мови. — Л., 2006.

Гринчишин Д., Сербенська О. Словник паронімів української мови. — К., 1986.

Єрмоленко С. Вивчення жаргонізмів // Укр. мова та л-ра в шк. — 2004. — № 38 (390).

Зорівчак Р. Боліти болем слова нашого. — Тернопіль, 2008.

Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне "Я". — К., 2001.

Караванський С. Секрет української мови. — К., 1994.

Лесюк М. Словник русизмів у сучасній українській мові (неунормована лексика). — Івано-Франківськ, 1993.

Масленко Л. Суржик як соціолінгвістичний феномен // Дивослово. — 2002. — № 3.

Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. — Тернопіль, 2000.

Сербенська О., Білоус М. Екологія українського слова: Практ. слов.-довід. — Л., 2003.

Ставицька Л. Арго, жаргон, сленг. — К., 2005.

Токарська А. Довідник із фахового мовлення для працівників правоохоронних органів. — Л., 2005.

Федорченко В. Лайливість — це хвороба // Укр. мова та л-ра в шк. — 2004. — № 38 (390).

Чак Є. Складні випадки вживання слів. — К., 1984.

1. Чистота мовлення тісно пов'язана з правильністю і нормативністю: якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних та орфоепічних норм, воно є чистим. На лексичному рівні чистим мовленням вважається таке, в якому немає позалітературних елементів. Так, у мовленні молоді нерідко спостерігаються жаргонізми; людина, яка багато працює на адміністративній посаді, може неправомірно використовувати канцеляризми й поза діловою сферою; науковці часом зловживають іншомовними термінами. Людина нестримана, невихована може вдаватися до брутальних слів і висловів; у творах деяких письменників простежуємо "глибинні" діалектизми, псевдо-неологізми, трапляється невиправдане вживання просторічних (а іноді й лайливих) слів.

Просторічні слова мають знижений (згрубілий, іронічний, емоційно забарвлений) колорит, тому вони властиві розмовно-оповідним різновидам мовлення, перебувають на межі літературного/нелітературного мовлення, вирізняються невимушеністю, "вільністю" вживання. До просторічних слів належать такі, як брехня, гавкати (у значенні говорити), скиглити, рачкувати, халамидник, охламон, змахувати, блазень, шкура, чмо.

Якщо в розмовному (зниженому) мовленні ці слова можуть вживатися, то в науковому, діловому стилях вони недопустимі, а в художньому і публіцистичному вживаються зрідка, зазвичай з певною стилістичною метою. Пригадаємо українську класичну літературу: "Ага, Охріменко дурний пішов прохать у повітовий, що обдурив його нас писар волосний" (Є. Гребінка). "Оце тобі, вражий сину, од нас дякування, що терпіли ми од тебе всякі глузування" (М. Костомаров). "Аж потіють, аж товпляться, щоб то ближче стати коло самих: може, вдарять або дулю дати благоволять: хоч маленьку, хоч півдулі, аби тілько під самую пику" (Т. Шевченко).

 

2. Діалектизми

Соціальні діалектизми

Фукціонально близькі до просторічних слів соціальні діалектизми (жаргонізми, арготизми, сленг) — слова і вислови, пов'язані з певною соціальною групою людей, із соціальним середовищем. Жаргон — соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, використовує слова цієї мови з іншим значенням: замочити (вбити), капати (доносити), хвіст (стеження), загнати (продати); арго — мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, не зовсім зрозуміла для сторонніх, бо використовує "свої слова": лягавий, стибрити, лох, мудак, лоханутися, западло, мент; сленг (з англ.) — те саме, що й жаргон — жаргонні слова або вирази, характерні для людей певних професій (наприклад, моряків) або соціальних прошарків: змитися (втекти), хімічка (вчителька хімії), барахлити (виходити з ладу). Це також сукупність жаргонізмів, що відбивають грубувато-фамільярне, іноді гумористичне ставлення до предмета мовлення.

Серед сучасного злодійського жаргону зафіксовані такі слова та вислови: дерев'яний макінтош (труна); дербализнути (напитися); акваріум (камера попереднього ув'язнення, що проглядається); аристократ (кишеньковий злодій високої кваліфікації); гнати порожняк (вести несерйозну розмову, брехати); жувати жуйку (брехати на допиті, голодувати); жиган (злодійський герой).

Вживання таких слів і висловів у літературній мові може бути виправдане особливими стилістичними завданнями: стилізацією чи індивідуалізацією мови дійових осіб літературного твору. Наприклад:

"Обсіли Микиту хлопчаки в рові за городами. Він уже по-го-родському балакати навчився, то й розказував:

—    Адєса, брат, — єто город. Шпана там усякая, сявкі, лягаві, фраєра. Там, брат, можна пошамати на бальшой!

Максимко не чув слова "шамати", але догадувався, що то — їсти, бо хто ж тепер про щось інше може говорити! Слухав Микиту, затамувавши подих, і йому дуже хотілося "пошамати на бальшой".

А той розказував:

—   Злазиш з поїзда, — на базар не йди, коли ти ще салака-тюлька деревенська, бо там піймають і лупки дадуть — і пользи тобі од того нікакой... Топай на Дерибасівську, це така в нас главна вулиця, по ній вся Одеса ходить. І вікна на Дерибасівській великі — хоч возом заїжджай. За вікнами — столи, а за столами фраєра водку п'ють, жратви перед ними — гори. Шамай, чого душа желаєть!... Дивишся крізь ті великі вікна... і слина в тебе котиться, як у скаженого пса, бо перед ними, брат, каклєти, ковбаси і всякеє, понімаєш... Но нашому братові, вуркаганові, головне — хліб. Каклєти нехай фраєра жруть. Ти стаєш у дверях і смотриш, де хароший шмат хліба можна стибрити. Висмотриш собі стіл — і кидайся на кусень, як шуліка на курча. Хапай, тікай і на бігу їж. Коли вже вкусив — не однімуть. Ніякий фраєр після вуркагана не їстиме — гидують вони, паскуди, нашим братом. Фраєра б'ють не боляче, а можуть і зовсім не бити, вони народ ледачий... А коли за тобою женеться лягавий — це діло гірше. Тут не тушуйся і тримай фасон — всігда кажи, що ти круглий сирота. Коли ж розкис, здрейфив, признався, тоді вони дресок, і діло твоє швах — повезе тебе лягавий под конвоєм додому, а дома на тата, маму — штраф. А коли ти витримав як круглий сирота, тоді тебе в дєтприйомнік, а там — жратва. Там тебе пострижуть, помиють, видадуть бобку, шкари, кальоса, і все чисте, як у фраєра. Там прикидайся харошінькім, слухняненькім — на таких менше вніманія обращають. Тоді вибери собі нічку, сам одягнися, слязьмі кілька шмутків — і на базар. Збудь, що маєш, — і ти знову вуркаган з башлями в кишені... Жізнь, ріблята... Одеса, брат, мама, вона любить круглих сиріт...

Максимко дивився на Микиту як на Бога. Не знав, що таке лягавий, колектор, бобка, шкари, кальоса, башлі, але думав, що він ще не зовсім достоїн знати тих слів... І мріялось малому вчепитися до поїзда, проїхати далеку дорогу. Але він був малий і не такий верткий, як Микита. Та й жаль було покидати село, безногого батька... (А. М'ястківський)

Територіальні діалектизми

Територіальні діалектизми, тобто слова певної території, певної говірки, також небажане явище у науковому чи офіційно-діловому стилі. Сфера їх використання — розмовне і художнє мовлення. Наприклад:

"Євгеній прибув до суду пів до дев'ятої і застав коридор повний селян, міщан, жидів, жінок і мужчин. Деякі сиділи на сходах, інші стояли на коридорі, держачи капелюхи в руках... Всіх очі від часу до часу позирали на двері зали розправ, відки мав появитися пан секретар, щоб викликати справи, які сьогодні на деннім порядку.

Євгеніїв клієнт, громадський радник із одного з поблизьких сіл, гарний чорновусий мужчина яких 35 літ, побачивши свого адвоката, протовпився до нього, привітався з ним і, відводячи його трохи набік, шепнув:

—    Усе добре, прошу пана адуката.

—    Що добре?

—    Та з моєю справою.

—    А що, відступив жид від оскарження"!

—    Е, ні!                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

—    Свідків маєте!

—    Свідків? Яких свідків? Жид має свідків.

—    Але ж і ви мали мати своїх.

—     Нащо?

—     Ну, щоб посвідчили вашу невинність.

—     Мою невинність? Але ж я не потребую її посвідчувати. Я таки набив жида.

—      І признаєтесь?

—      А певно.

—      Ну, то що ж доброго вам трафилося?

—      Най лише пан адукат питають жидівських свідків, за що я його побив.

—      Ну, розуміється, що буду питати. Сам суддя буде питати.

—      Ні, прошу пана, судія не буде питати.

—      Відки ви знаєте, що не буде?

—      Побачать пан.

В тій хвилі двері від зали створилися, в них появився возний, прочищуючи дорогу, а за ним молодий панич, протоколянт пана судді Страхоцького, з аркушем паперу в руках. Увесь народ лавою повалив до нього..." (Іван Франка)

Близько до просторічних слів і соціальних та територіальних діалектизмів стоять лайливі та вульгарні слова. Вони недопустимі ні мовними, ні літературними, ні етикетними нормами, а їх уживання в багатьох державах навіть карається законом, як образа, приниження людської гідності. В Україні також існує такий закон. Ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення звучить так: "Нецензурна лайка у громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і громадський спокій, розцінюється як дрібне хуліганство і карається накладанням штрафу від 3 до 7 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від 1 до 2 місяців".

Щоправда, деякі з так званих лайливих слів уже втратили частково свій вульгарний зміст і виступають у вигуках, передаючи певну мовну експресію: "Чорт візьми!"; "Холера"; "Паскудний". Проте вживання їх вульгаризує мовлення, погано характеризує мовця, створює конфліктні ситуації. Для української мови такі слова, зазвичай, не були характерними. Вони потрапили до нас через посередництво російської мови і з самої російської мови.

Я. Радевич-Винницький стверджує, що у 1657 р. в Україну приїхав турецький мандрівник Елія Челебі. Всюди, де бував, він записував лайливі слова, щоб потім радити султанові, яких турецьких слів не можна вживати у тій чи іншій країні, бо вони за звучанням можуть випадково збігтися з якимись місцевими брутальними словами. Раптом вони звучатимуть як прокльони! Так от. Челебі записав усього чотири слова: свиня, собака, чорт і дідько.

Учений згадує, що коли він їздив до Угорщини, то отримав цілий список російських слів, які не можна вживати, бо за звучанням вони подібні до заборонених угорських слів. Скажімо, слово "пунцовий" подібне до якогось брудного угорського матюка.

Виявляється, все нецензурне "багатство" запозичене українською мовою в інших народів, переважно у росіян і поляків. Так, вислів "Шляк би вас трафив!" означає: "Нехай з вами станеться апоплексичний удар (інфаркт або інсульт)". До речі, таке саме значення має і вислів "Хай тобі грець!".

Цікава також природа антиетикету. У росіян, наприклад, усе ґрунтується на статево-родинних взаєминах. Лайливими словами у Росії колись боролися з нечистою силою: виганяли її з хворого, лікували хворобу... Люди постійно відчували присутність нечистої сили, тому лайка з часом ставала дуже поширеною і безадресною. У німців і греків лайка "тримається" на бруді, нечистотах, в іспанців та італійців — на богохульстві.

Одна з найчистіших мов — японська. Найбрудніші вислови, відомі звичайному японцеві, це "кривий зад" і "з'їж свої екскременти!" А ідиш майже не знає брудної лайки. У цій мові існують складні, трохи жартівливі прокльони: "Щоб у тебе були цілі кораблі золота і ти все витратив на лікарів!" або "Щоб я тебе бачив на одній нозі, а ти мене — одним оком!".

3. Слово «суржик» давно відоме в Україні. Вживалося воно у млинарстві. Суржиком називають мішанку зерна жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно з такого зерна, тобто непершосортне зерно і низького ґатунку борошно. У мовознавстві цим словом позначають "суміш українського з російським при більш-менш довільному вживанні складників того чи іншого шару". Я. Радевич-Винницький під суржиком розуміє макаронічне мовлення, що поєднує в собі в хаотичний спосіб елементи російської та української мов. Вперше на позначення мовного покручу це слово вжив Б. Антоненко-Давидович. А з виходом у 90-х роках "Антисуржика" (за редакцією професора О. Сербенської) набуло особливого поширення.

Мовний суржик — одна із форм українського просторіччя, породжена практикою тривалої двомовності (білінгвізму) в умовах колишнього СРСР.

Майстерно відтворено особливості суржикового мовлення у повісті М. Медникової "Ой!": "Тут ошибочка вийшла. Ти хоч ціла, а мені по зубах виписали....", "А розписку я писала в нєвменяємом состпоянїї, в припадкє бєзумія..."

Хіба приємно чути: "Не зря мені приснився той сон". "Я не вспіваю". Чимало таких хиб у мові працівників правоохоронних органів.

В українському мовленні, переважно усному, часто трапляються російські слова чи кальки, вжиті без потреби: столова замість їдальня; любий замість будь-який, кожний; признак замість ознака; обідити замість скривдити; надоїдати замість набридати, докучати; повістка дня замість порядок

Як зазначають дослідники, суржик формується на основі двох джерел:

—  недостатнього чи повного невміння висловлюватися або писати як своєю рідною мовою, так і мовою, що паралельно функціонує в мовній практиці;

—  хибного уявлення, в основі якого також міститься низький рівень культури, ніби суржик краще передає атмосферу "офіційності", більш "начальственно" впливає на підлеглих або слухачів.

Засмічують мову і недоречно вжиті іншомовні слова. І не лише з мов віддаленої спорідненості (латинської, французької, англійської, німецької), а й зі споріднених мов (російської, польської).

Невиправдане вживання запозичених слів, які мають українські відповідники, коли замість подвійне зловживаємо словом бінарне, замість головний чуємо домінантний, замість спадковий — дискретний.

Крім того, перенасичення тексту малозрозумілими іншомовними словами теж не сприяє його розумінню. Наприклад: "Сертифікат дозволив митникам констатувати, що даний товар слід класифікувати згідно з преференційним тарифом". У цьому реченні п'ять іншомовних слів, що утруднює сприйняття, а отже, і чіткість думки, тому хоча б кілька слів варто замінити. Наприклад: констатувати — дійти висновку, класифікувати — визначити недоречно вжите слово даний.

Якщо не можна уникнути невідомого іншомовного слова, то його слід пояснити у тексті: "Це вотум (рішення, прийняте голосуванням) повного недовір'я".

Втрата контролю над власним мовленням може призвести до появи слів-паразитів на зразок: так сказать, так би мовити, значить, ну, як це, розумієш, знаєш і под. Ці слова не лише нічого не виражають, а навпаки, спотворюють текст, його смисл: "Він, так би мовити, хороша людина. Хай, значить, скаже".

Чистота мовлення — це його естетичність, а краса ніколи не втомлює, не набридає.

 

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

1. Доберіть правильні відповідники до поданих слів.

Бумажник, бурний, бутилка, вдох, вдребезгі, верхушка, взаїмний, взятка, взривчатка, виговор, видний чоловік.

2. Поясніть помилки та способи їх усунення.

1. На вид вона була дуже уставшою. 2. Суб'єктом даного злочину являється фізична осудна особа. 3. На двох місцях надворі вирвана трава, що дає підстави предполагати, що мотоцикл заводили з буксира. 4. При огляді примінявся фотоапарат "Зеніт—11". 5. Зайшовши в хату, громадянка Марчук М. І. помітила, що в неї викрали два килими, жіночий плащ і хрустальний посуд. 6. На полках серванта наявні відбитки пальців. 7. Біля лівого кута будинка, де стояв мотоцикл "Восход—М", трава крепко вим'ята, валяються окурки від сігарет "Пріма". 8. По словам Бистрової І., вона всіляко старається сохранити сім'ю. 9. Під час огляду від учасників огляду місця події заяв по поводу порядку проведення огляду, змісту протоколу, плану не поступало.

3. Вкажіть на порушення чистоти мовлення у таких словосполученнях:

Зробити вскритіє, дати взятку, розискна версія, написати оправку про хід справи, давати указанія, ядовита речовина, преступне діяння, обща довіреність, необосроване затримання, заплатити налічними, взяти взайми, отпечатки пальців, охрана об'єкта, очередной допит.

ІІ.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ЗАВДАНЬ НА ПРАКТИЧНОМУ ЗАНЯТТІ

1. У наведених реченнях виправте допущені помилки.

1. Першою на місце пригоди прибула пожарка команда. 2. На участку Нагорного Л. А. було скоєно сім крадіжок приватного майна. 3. З моїх слів записано вірно. 4. Решта цінностей досталася сім'ї у спадок. 5. За бухгалтерськими документами розстрочку оформили у 1994 році. 6. Розбійний напад здійснили випивші підлітки. 7. Громадянинові К. довелося скриватися від вимагачів майже місяць. 8. Група одержала орієнтировку близько 3 години. 9. На перший погляд, банківські документи внушали довіру. 10. Дальше перебування на свободі було невиправдане. 11. Автомобіль затримано на контрольно-пропускному пункті заводу. 12. Група задержання приступила до операції в 14.35 год. 13. Розроблений план передбачав також захоплення заложників, які працювали як обслужуючий персонал. 14. При обшуку вилучено ювелірних виробів на суму 173 тис. гривень: 17 (сімнадцять) золотих кілець обручальних; 31 (тридцять одну) цепочку; 3 (три) пари сережок.

2. Знайдіть помилки у реченнях. Назвіть довідкові джерела, на підставі яких можна виправити неточності.

1. В дальнійшому нам доведеться звернутися до свідків у цій справі. 2. Досвід в цьому напрямі наробляється. 3. Слідчі дії були неоправданими з точки зору адвоката. 4. Якщо слідчий не буде слідувати цим вимогам, він відповідатиме по закону. 5. В Криму задержано групу, яка зберігала зброю і вибухові пристрої. 6. Матеріально-технічне забезпечення міліції далеке від ідеального обеспечення. 7. У затриманого виявлено крадені речі: куртка шкіряна, шапка норкова, кульчики золоті і наплічник шкільний. 8. З порушенням вимог доставляються спецчемодани. 9. Із того, що планувалося, нічого не получилося. 10. Учбовий план прийняв і затвердив начальник відділу. 11. Нам ще не доложила про справи бельєва група. 12. У нас є нове предпісаніє, яким мусимо керуватися. 13. Речова служба вже знає, скільки треба заказать рубашок для загону "Беркут". 14. Група усілєнно занімаеться фізпідготовкою. 15. Нам вночі приходиться по два рази піднімать лічний состав. 16. Як требуе міністр, так і будемо робить. 17. Судимі особи, які вже не раз притягувалися до кримінальної відповідальності, скоїли ще два протиправні проступки. 18. Там, де колись була розгрузочна, стало мало місця для застройки.

3. Запропонуйте нормативні варіанти до поданих словосполучень.

Виписка з протоколу; міроприємства райвідділу; заступати в караул; таможений збір; звертання пайщика; зафіксоване вимагательство; під час стажировки майора; змінена фамілія; відкрита нова столова; нести дежурство; заболів грипом; виявив участковий; поступив у санчасть; бойова задача; виявлена взривчатка; контрольний вистріл у висок; сльозоточивий газ; взяти заложника; вибіг із засади.

4. Знайдіть хиби у наведених реченнях, виправте їх.

1. Чоловік громадянки К. застукав її в хаті з невідомим і, за його словами, замочив його на місці. 2. За ноу-хау, що широко використовувалася в ліцензійних угодах, договорах про технічне співробітництво, лізингу, встановлювалися демпінгові ціни. 3. Імідж цього закладу добре відомий усім. 4. Консенсуси сім'ям не вдалося досягти. 5. Ще в минулому році злочинне угруповання пропонувало фірмі бути під їхнім дахом.


Практичне заняття №7

Тема: Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль, його особливості.

1. Сучасна українська ділова мова: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку.

2. Функціональна диференціація сучасної української літературної мови.

3. Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української літературної мови. Особливості офіційно-ділового стилю. Кліше.

4. Поняття про документ, його властивості та вимоги. Заява, рапорт, пояснювальна записка.

5. Мовностильові особливості тексту документа.

 

Література

  1.  Глущик С.В., Дияк О.В. Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К., 2000.
  2.  Головач А.С. Зразки оформлення документів: для підприємців і громадян – Донецьк, 1997.
  3.  Ділова українська мова/ За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 1996.
  4.  Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк, 2004.
  5.  Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – 4-те вид., доповн. – Х., 2003.
  6.  Марахова А.Ф. Мова сучасних ділових документів. – К., 1981.
  7.  Методичні вказівки до курсу „Українська ділова мова” для неспеціальних факультетів/ Уклад. Д. Добрусинець. – Львів, 2001.
  8.  Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ. – К., 1992.
  9.  Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000.
  10.  Сліпушко О. Українська мова й етапи кар’єри ділової людини. – К., 1999.
  11.  Універсальний довідник-практикум з ділових паперів/ Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. – К., 1997.
  12.  Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: підручник. – К., 2003.

 1. Сучасна українська ділова мова - це мова усного та писемного ділового спілкування; це мова, що використовується мовцями у сфері діяльності державних та громадських установ в умовах офіційно-ділового спілкування, тобто для письмового закріплення адміністративного врегулювання державних та ділових стосунків.

Ділове мовлення - це мовний вияв політичного і правового мислення; це виразно індивідуалізоване мовлення, яке розвиває сутність особистості, його інтелект, культуру, освіченість.

Ділове мовлення передається через простір і час, забезпечує господарські і ділові стосунки між членами суспільства, інформує про певну життєву ситуацію, відображає характер суспільних відносин, стосунків між людьми в державі. Його завдання - закріпити і встановити діловий контакт.

Ділове українське мовлення допомагає відчути багатство форм, засобів як усного, так і писемного спілкування.

Поняття «ділова мова» насамперед співвідноситься із розвитком офіційно-ділового стилю. Сучасна українська ділова мова - це мова ділового (усного та писемного) спілкування XX ст., історія якого починається з 20-х років на тлі суспільно-політичних зрушень в Україні.

Н.Ботвина вирізняє три періоди в історії функціонування ділової мови:

1) 20 - 30-і роки, 2) 40 - 80-і роки, 3) 90-і роки.

Перший період пов'язаний з політикою українізації - впровадженням української мови в усі сфери суспільного життя. У 20-х роках виходять словники, і, зокрема, «Словник ділової мови» за редакцією М.Станіславського та В.Сташкевича.

У 40 - 70-і роки ділова українська мова обслуговувала лише деяку політичну та ідеологічну літературу, законодавчі акти, тобто реалізовувалася як писемна форма офіційно-ділового стилю.

Тривалий час ділова мовна практика перебувала під тиском російської мови, тому й не було на порядку денному питання про видання словників та довідників, що давали б відповіді на питання слово- та тер-міновживання.

Офіційно-діловий стиль як окремий функціональний різновид української літературної мови вирізняють у 50 - 60-х роках XX ст. Наприкінці 50-х років було очевидним те, що під впливом російської мови відбулися певні зміни у діловій лексиці порівняно з періодом 20 - 30-х років: усунення питомих та запозичених раніше з польської або німецької мов лексем типу мешкати - проживати, шпитальний листок -лікарняний листок, прохач - заявник тощо.

Офіційно-діловий стиль цього періоду формується декими канцелярсько-діловими словами: діловод, громадська приймальня, народний суддя, класний керівник, керуючий трестом та ін.

У культуромовній практиці другого періоду звертають увагу на поширення в офіційно-діловій мові книжних штампів: робота, питання, домагатися, викорінювати, вирішальний, вищезазначений, інформувати тощо.

Уже в 60-і роки пропонується вважати ненормативними деякі архаїчні форми {об'ява), розрізняти слововживання заступник і замісник, категорично негативно оцінюються русизми: міроприємство (захід), слідуючий (наступний), любий (будь-який), співпадати (збігатися), заключити угоду (укласти угоду) тощо.

У 70 - 80-і роки науковці обстежують цей стиль, вирізняють його конструктивні ознаки, вивчають засади культури української ділової мови.

Після проголошення незалежності України починається третій етап бурхливого розвитку стилю, шліфування його норм. Виходять друком словники, довідники, посібники.

Нині в усіх вищих та середніх навчальних закладах України читається курс «Ділова українська мова», провадяться різноманітні курси ділової мови, ведуться відповідні програми на телебаченні та радіо. Українська мова переважає як робоча в публічних заходах, на вищих рівнях державного спілкування.

І все ж розширення соціальних функцій української мови відбувається досить повільно, суперечливо. Найбільші успіхи у розширенні діапазону функціонування української мови виявилися у сферах загальнодержавного управління, політичної діяльності, освіти та виховання, теле- і радіомовлення тощо.

Українською мовою сьогодні оприлюднюються документи найвищих органів законодавчої та виконавчої влади, вона є мовою міжнародних угод, контрактів, дипломатичного листування.

Публічні виступи більшості керівництва країни (за участю ЗМІ) ведуться переважно державною мовою. Показовий факт - перехід на українську мову спілкування у зв'язку із зайняттям високих посад осіб, для яких вона не була рідною. Проте на нижчих рівнях державного управління, у регіонах публічне використання української мови поки ще не стало поширеним явищем.

Отже, ділова українська мова кінця XX ст. перебуває в центрі уваги не лише дослідників, а й практиків адміністративно-управлінської, правничо-юридичної, офіційно-ділової та навчальної сфери спілкування.

2. Будь-яка розвинена національна мова є системою систем, через які виявляється самобутність мовних ознак, характеристик. Кожна мова, крім того, складається з фонетичної, морфологічної, лексико-фразеологічної, синтаксичної та стилістичної систем.

Стилістичну систему мови, її функціональні стилі вивчає стилістика.

Термін стиль - (від лат. - загострена паличка для письма) - основне поняття стилістики. Воно входить до термінології багатьох наук, проте у кожній науці має своє значення.

Стилістика мовлення є продуктом історичного розвитку національної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства. За часів Київської Русі було три стилі: писемно-діловий, слов'янський літературний і літературно-художній - на руській основі. До другої половини XVI ст. мова змінилась, утворивши різні стилі, що їх класифікував у своїй теорії М.Ломоносов. На кінець XX ст. розвинулося функціональне розмаїття української мови. Зрештою, ставши державною мовою суверенної України, вона має добре розвинену стильову диференціацію і являє собою єдність функціональних мовних різновидів.

Деякі науковці, зазначає І.Мамчур, розглядають стиль як конкретну форму практичної діяльності мови, але ж стиль - це не розгалуження мови на її функціональні різновиди. Використання стилю у певній галузі людської діяльності може бути причиною для умовного вирізнення стилю, але не є важливою ознакою внутрішньої стильової характеристики.

Якщо мова - це засіб спілкування людей у всіх їх сферах діяльності, то стиль - це засіб спілкування у певній сфері суспільної діяльності: політиці, праві, справочинстві, науці, освіті тощо.

Словник лінгвістичних термінів дає визначення стилів мови як сукупності мовних прийомів і засобів, що їх мовець обирає залежно від мовної ситуації. Основною ознакою стилю є його функція, якою зумовлюється вживання, вибір і поєднання мовних засобів.

Тобто стиль мовлення - це різновид літературної мови, що характеризується системним об'єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами та умовами спілкування.

Стиль мовлення - це доцільна організація мови з умілим вибором мовних засобів, з конкретною метою, за конкретних умов і обставин, що зумовлені функціями даного стилю. В основі класифікації стилів мовлення має бути поділ мови на її функціональні різновиди та виявлення характерних для них мовних засобів і способів їх використання.

Функціональне розшарування української мови виявляється у тому, що в певних комунікативних ситуаціях активізуються різні мовні засоби. Для кожної комунікативної сфери характерна сукупність мовних засобів, які вирізняються один від одного. Це стилістичні відмінності. Вони зумовлені не тим, що саме говориться і в якій ситуації, про що йдеться. При єдності теми повідомлення мовлення тих, хто говорить, в усіх випадках буде вирізнятися стилістично. Наприклад, про обставини одного й того самого злочину можуть розповідати:

-  злочинець (вживатиме жаргонізми, арготизми, його синтаксис більш вільний, ніж у тому разі, коли йому необхідно відповідати на запитання слідчого, у розмові з яким він змушений підбирати інші слова);

— слідчий, обговорюючи уже розкритий злочин зі своїми колегами;

- очевидець злочину, який повідомляє родині чи друзям про факт злочину

                 Характеризуючи функціональне розшарування мови, важливо врахувати екстралінгвістичні основи кожного стилю, ті позамовні явища, які визначають умови комунікації та вибір мовних засобів. До екстралінгвістичних основ стилів належать: форма суспільної свідомості (наприклад, наука, політика чи право), тип мислення (логічне чи образне), призначення форми суспільної свідомості і завдання спілкування тощо.

Отже, вибір мовного засобу (слова, словосполучення, конструкції) визначається метою висловлювання (книжне, високе мовлення; офіційно-ділове, нейтральне, фамільярне, вульгарне тощо) та ситуацією спілкування. Комбінації цих засобів і утворюють функціональні стилі.

Функціональний стиль - це сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів, що використовуються для реалізації функцій мови (спілкування, повідомлення і впливу) у певній сфері та формі взаємин мовців.

Функціональні стилі не є замкнутими різновидами мови, тому що вони широко взаємодіють, впливають один на одного. Ознаки, характерні окремому стилю, що виражаються завдяки граматичним засобам, лексиці тощо, повторюються в інших стилях, причому переважна більшість мовних засобів є вільною для всіх стилів мови.

У сучасному мовознавстві є традиційна класифікація стилів, згідно з якою вирізняють п'ять різновидів мовлення: розмовний, науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий, кожний з яких ділиться на підвиди залежно від мовленнєвої ситуації. Крім того, також прийнято вирізняти епістолярний (стиль приватного листування) та конфесійний (діє у сфері релігії та церкви, обслуговує релігійні потреби окремої людини чи суспільства) стилі.

Кожний зі стилів має свої характерні особливості, сферу поширення, призначення, систему мовних засобів і стилістичні норми. Будь-який функціональний стиль реалізується у мовних жанрах - конкретних видах текстів. Жанри - види вживаних у певній галузі людського життя текстів, що характеризуються певними структурними та мовними особливостями. Вони мають специфічні риси, що відрізняють один від одного жанри функціонального стилю. Стилі мови у зв'язку з жанровою диференціацією функціонально-стильових єдностей розчленовуються на підстилі.

Варто звернути увагу на найважливіші стилі для ділової сфери: розмовний, науковий та офіційно-діловий, вирізнити їх підстилі, жанри та особливості.

Розмовний стиль, зазначають дослідники, у мові виник найпершим, основна його функція - спілкування, обмін думками. Цей стиль обслуговує невимушене спілкування у побуті, сім'ї, на виробицтві, в особистому та громадському житті. Для нього характерні непідготовленість, невимушеність, спонтанність, безпосередня участь мовців; емоційність, експресивність, конкретне мислення, оцінний характер повідомлення; міміка, жести.

Існує два різновиди розмовного стилю: літературне (офіційне) і побутове мовлення. Перше додержується норм сучасної літературної мови, друге має діалектні особливості, позамовні елементи, жаргонну лексику. Основною формою є усна, хоч можлива і писемна (особисте листування, щоденники).

У розмовному стилі слід вирізняти неформальне і формальне спілкування. Перше (неформальне) - не регламентоване, його мета і характер значною мірою визначається особистими стосунками мовців. Друге (формальне) - зумовлене соціальними функціями мовців, отже, воно регламентоване за формою і змістом.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має здебільшого довільний інформативний характер.

Ділова розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Розмовний стиль, як один із найдавніших стилів, відіграє надзвичайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок. Мовлення людини, особливо побутове, часто зазнає шкідливих впливів жаргонного, діалектного мовлення або іншої мови. Тому культура мовлення багато в чому залежатиме від опанування особливостями розмовного стилю та розуміння його функції у мові.

Отже, розмовний стиль - це окремий функціональний різновид мови, що має характерні функції, мовні засоби та підстилі, відіграє важливу роль у житті кожної людини.

Науковий стиль займає вагоме місце як у писемному, так і в усному мовленні. Дослідження мовознавців дали змогу зробити висновок, що основна функція цього стилю – пізнавально-інформативна: добути знання, з'ясувати і пізнати, повідомити про них, передати й аргументувати їх. Науковий стиль представлений у підручниках, статтях, монографіях, фахових журналах.

Метою наукових праць цього стилю є точний, логічний, однозначний виклад думок автора. Необхідність аналізу для отримання синтезу пояснює характерні риси цього стилю: логічність і точність викладу, абстрактність та узагальнення.

Основна форма мислення у науковій галузі - поняття і терміни. Залежно від мети й адресата мовлення вчені вирізняють підстилі наукового стилю:

- власне науковий - інформує про досягнення автора вузьке коло людей певної галузі науки чи техніки (автореферат, монографія, стаття тощо);                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

-   науково-популярний - повідомляє, впливає, зацікавлює широке коло осіб досягненнями науки;

-  науково-навчальний - дає систему знань на певному етапі розвитку особистості.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Норми наукової мови зумовлюють вибір мовних засобів.    

Для наукового стилю характерні:

-   терміни і поняття (юриспруденція, юридичний документ, юридична відповідальність, юридична сила); сталі словосполучення, що становлять одне поняття (аварійна обстановка, злісна непокора, дрібна крадіжка, адміністративний арешт, громадська думка, громадський порядок, громадська безпека, відділ боротьби з нелегалами тощо); слова у прямому значенні;

- слова суфіксального і префіксального способу творення, складні та складноскорочені слова (під+закон+н+ий, закон+н+ість, і     КУпАП, КПК, ЗК, СК, Інтерпол, юрфак, нормативно-правовий     акт, документознавство, діловодство, законотворчий тощо);

- іменний характер текстів, широке вживання прикметників;     (національний, юридичний, діловий, правовий, офіційний, кримінальний, справедливий); дієслова здебільшого недоконаного виду:     (нагадати, запросити, відвідати, перевірити, виявити, вжити заходів, надати допомогу, оголосити подяку) і мають позачасове значення; однина означає загальне поняття;

— частіше використовуються складні речення; односкладні прості речення, ускладнені різноманітними зворотами, речення розповідні, характерний складений присудок, наявні однорідні члени, речення мають прямий порядок слів.

Отже, науковий стиль - це чітко виражений функціональний різновид мови, який має своєрідну структуру на всіх рівнях, починаючи з фонемного і закінчуючи текстом. Кожний різновид цього стилю має особливий характер, але всі вони виконують основну функцію - пізнавально-інформаційну.

3.  Офіційно-діловий стиль - це стиль, що задовольняє потреби суспільства у документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Він використовується в офіційних документах (указах, законах) і ділових паперах (заявах, рапортах, довідках, протоколах, розписках, дорученнях), які й дали йому назву.

Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій. Офіційно-діловий стиль настановлює й інформує громадян і суспільство - у цьому і полягає його основна комунікативна функція, яка виражається у тому, що надає висловлюванню характер документа і відображення у цьому документі різним сторонам людських стосунків офіційно-ділового забарвлення.

Офіційно-діловий стиль реалізує дві мети: інформативну (повідомлення) та волюнтативну (наказ).

Специфіка ділового спілкування полягає у тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа і кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація. Специфіка ОДС полягає й у певних стильових рисах, що притаманні лише йому:

-   нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні, проте він може бути і підкреслено офіційним, і вимогливим, й урочисто піднесеним;

- точність та ясність мають поєднуватись з лаконічністю та послідовністю викладу фактів;

 - документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, які мають свою черговість, що дозволяє тривалий час зберігати традиційні стабільні форми;

-    наявність усталених одноманітних мовних зворотів, які скорочують процес укладання текстів (кліше); висока стандартизація    вислову;

-    використання суспільно-політичної, дипломатичної, юридичної, військової, міліцейської, адміністративно-канцелярської термінології;

-   широке використання запозиченої лексики, віддієслівних іменників (затримання, відображення, призупинення, відкликання, анулювання, позбавлення, вилучення, здійснення, поновлення, схвалення, дорозслідування, доопрацювання, винесення тощо);

- сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.       

Ці риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання у текстах ділових документів.

У межах офіційно-ділового стилю вирізняють такі підстилі:

-      законодавчий, що використовується у законотворчій сфері (конституція, закон, указ, постанова, статут, кодекс тощо), регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Він є взірцем для відомчого листування й управлінської документації, впливає на їх форму і зміст, має офіційний характер, адже використовується при виданні офіційних державних

документів;

- дипломатичний підстиль використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), нотах (зверненнях), комюніке (повідомленнях), заявах, ультиматумах тощо;

-     юридичний підстиль, зазначає М.Г. Зубков, використовується в     юриспруденції, судочинстві, дізнанні, розслідуванні, обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах тощо;

адміністративно-канцелярський підстиль використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує і регламентує:

- службові стосунки між підприємствами одного і різного підпорядкування;

-  службові стосунки між структурними підрозділами одного підпорядкування;

- службові стосунки між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

- приватні стосунки між окремими громадянами. Реалізується у наказах, рапортах, службових листах, довідках, характеристиках, актах, протоколах, заявах тощо. Кожен діловий папір має свої особливості.

Характерною рисою ділового листування є тематична обмеженість кола завдань, які вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій.

Отже, офіційно-діловий стиль за своєю структурою, яка виявляється у всіх системах мови, є окремим і повноправним серед інших стилів українського літературного мовлення, сприяє формуванню високого інтелекту ділової людини.

Особливості офіційно-ділового стилю. Кліше

Офіційно-діловий стиль існує у двох формах: усній і писемній, які суттєво різняться між собою. Особливості писемної форми у порівнянні з усною такі:

-     відсутність співрозмовника у момент висловлюваної думки, відсутність мовної ситуації;

-    не завжди відома кількість співрозмовників, якісний склад аудиторії;

-    письмова форма є вторинною щодо усної і спирається на усну як на своє джерело;

-    наявність закріплення текстів за формами існування (не всі письмові тексти можуть озвучуватись (наприклад, паспорт, диплом про освіту, свідоцтво про народження тощо);

-    монологічний характер письмових текстів, потенційно обмежена кількість копій;

-    широке використання професійної термінології; наявність системи графічних знаків, властивих тільки писемній формі, складноскорочених і складних слів, зокрема скорочених назв установ та організацій: РАЦС, МАУП, МВС, ДАІ, ОДС, КНУВС, МОЗ,  МОН, гр-н, гр-ка, грн. , р-н, д-ва, сусп-во, обл., див., напр., укр., в/ч, о/с, рр. тощо;

-     спілкування не пряме, а опосередковане, що, у свою чергу, зумовлює ретельну роботу над добором засобів, їх уточнення, поліпшення, а звідси й сувора регламентація засобів та структури тексту, традиційність і консерватизм у структуруванні, доборі засобів.

Офіційно-діловому стилю притаманне використання слів лише у тих значеннях, які визначає норма загальнолітературного слововживання, а також значення, традиційні для ділових документів, які не порушують їх стилістичної єдності й відповідають загальній тенденції стандартизації ділової мови.

Кліше

Офіційно-діловий стиль визначає наявність усталених мовних зворотів, певну стандартизацію початків і закінчень документів. Вибрані, таким чином, мовні прийоми витісняють деякі форми висловлювання думки і набувають характеру універсальних засобів. Це так звані кліше - усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією і сприймаються як звичайний, обов'язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує, скорочує процес укладання текстів, приводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях.

Кліше - це мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання. Наприклад: встановити контроль, слідством встановлено, згідно з оригіналом, відповідно до, мати на увазі, взяти участь, надати перевагу, до заяви додаю, з метою перевірки тощо.

Вирізняють такі види кліше:

а) прості, що складаються з двох слів: до наказу, до відома, вжити заходів, оголосити подяку, накласти стягнення, згідно з, відповідно до, надсилаємо вам, просимо надіслати, прошу Вас ... тощо;

б)     ускладнені, що мають більше двох слів: ознайомити керівний склад, взяти на контроль, брати участь у заходах, вжити суворих заходів, накласти дисциплінарне стягнення, мати на увазі, визнати за можливе, завірено у двох примірниках тощо;

в)    складні, що мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків, контроль за виконанням наказу залишаю за собою, складено і завірено у двох примірниках тощо.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документацій-них тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту. Зазначені особливості офіційно-ділового стилю є об'єктивним фактом мови; їх застосування у текстах службових документів цілком закономірне і закріплене традиціями вживання.

4. Документ - основний вид писемної ділової мови, який широко використовується у повсякденній діяльності як джерело та носій інформації.

Документ - матеріальна форма відображення, поширення, використання і зберігання інформації, яка надає їй юридичної сили. Документ може фіксуватися не лише на папері, а й на магнітних чи інших носіях. Характерною особливістю документа є те, що він матеріалізується лише у писемній формі мовлення.

Поняття «документ», «документація» у своєму розвитку зазнали істотних змін. Слово «doсеге» у мові давніх римлян уживалося у значенні  «повідомляти». Пізніше, з розвитком письма як додатково до усної мови засобу закріплення фактів та різних явищ і писаного права, що регулювало майнові та інші відносини суспільного життя, виникла необхідна форма - dokumentum.

Поява цього слова в українській мові пов'язана з діяльністю російського царя Петра І у кінці XVII - на початку XVIII ст., який надавав перевагу всьому запозиченому. Спочатку слово «документ» позначало папери, які підтверджували будь-чиї права, законність володіння будь-чим, мали юридичну силу.

Документ - це закріплена будь-яким способом на спеціальному матеріалі інформація про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Документ, як правило, створюється за певним формуляром-зразком. Складові документа називаються реквізитами. Саме реквізити надають документові юридичної сили.

Юридична сила - це властивість офіційного документа, що надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, який його видав, та встановленим порядком оформлення. Юридична сила забезпечується встановленням для кожного виду документів комплексом реквізитів - обов'язкових елементів укладання документів.

Документ має такі властивості:

1)   є носієм і сам служить джерелом потрібної інформації, саме в документах інформація фіксується вперше;

2)   має правову вагу, господарське значення, оскільки сам може служити письмовим доказом, засобом засвідчення чого-небудь;

3)   уможливлює вилучення інформації з архівів і обробку в поточній діяльності. Під час укладання ділових документів мовці обмежені у виборі слів, їх поєднання, розташування; творчість як така -відсутня. Укладач змушений користуватися встановленими правилами, тобто дотримуватися певного регламенту, що, у свою чергу, приводить до стандартизації мови і схеми документів.

До всіх документів, де б і ким вони не укладалися, ставляться правові, логічні, технічні та лінгвістичні вимоги.

Правові вимоги

Діловий документ видає повноважний орган або особа відповідно до її компетенції. Документ не повинен суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам керівних органів.

Документ має бути об'єктивним, тобто містити достовірні та правильно зафіксовані відомості про дії, події, стан і відповідати завданням конкретного керівництва - тобто базуватися на фактах і містити конкретні та реальні пропозиції або вказівки.

Документ необхідно складати за встановленою формою. Він повинен бути бездоганно відредагованим та оформленим. У ньому недопустимі юридичні і граматичні помилки. Належне оформлення, обґрунтованість, законна видача, справжність юридичних документів - це неодмінна умова законності та правопорядку в суспільстві, стабільності й захисту інтересів громадян.

Логічні вимоги                                                                                                                                                                                                                                                                                     

У текстах ділових документів використовується лише офіційно-діловий стиль. Насамперед, він характеризується такими рисами, як логічність, точність, ясність, чіткість, стислість, доступність і простота викладу тексту документа.

Текст документа має бути інформаційно повним, аргументованим та переконливим. Аргументація та висновки покликані спонукати до будь-яких дій.

Мові документа властива послідовність і логічність викладу. Побудова тексту документа характеризується чіткою логічною єдністю та послідовністю.

Будь-який текст може називатися текстом документа, якщо він взаємопов'язаний та узгоджений. Важливо, щоб окремі розділи, пункти, глави документа перебували у суворій логічній послідовності, щоб кожне положення документа було тісно пов'язане з іншими та не суперечило їм. І тому здійснення правотворчості та правозастосування неможливе без дотримання законів логіки.

  Технічні вимоги

Для укладання будь-якого документа існує відповідний формат паперу. Загальновизнаний формат А4, текст якого друкується через півтора міжрядкових інтервали, формату А5 - через один інтервал. У діловодстві розроблені та діють певні вимоги і правила щодо оформлення сторінки та її нумерації.

Номер сторінки, починаючи з другої, має бути проставлений посередині верхнього берега аркуша арабськими числами. Крапки і тире перед числами і після них не ставляться. Номер сторінки друкують в інтервалі 10 мм від верхнього берега. Ділові документи набираються 14 кеглем у текстовому редакторі Word (шрифт Тіmes New Roman), верхній і нижній береги - 2 см, лівий - 3 см, правий - 1 см..

Якщо документ оформляють також і на звороті аркуша (термін зберігання такого документа має становити не більше трьох років), то лівий і правий береги на звороті відповідно міняються місцями.

Назва виду документа має друкуватися великими літерами 16 кеглем, жирним шрифтом і розміщуватись по центру бланка.

Якщо документ пишеться власноручно, назву пишуть більшими літерами, ніж звичайний текст (ЗАЯВА, РАПОРТ, АВТОБІОГРАФІЯ).

Дата у документі записується арабськими числами в один рядок за послідовністю: число, місяць, рік (12.02.2008). Якщо порядковий номер місяця або числа складається з однозначного числа, тоді перед ним проставляється 0 (02.02.2008).

У нормативно-правових актах та фінансових документах застосовується словесно-цифровий спосіб оформлення дати — 15 лютого 2008 року.

Заголовок до тексту документа відділяється від попереднього реквізиту трьома міжрядковими інтервалами, друкується 12 кеглем, звичайним шрифтом з великої літери, до якого ставиться питання «про що?» Він має бути коротким, але точно передавати зміст тексту: Про підсумки роботи, Про заохочення курсантів тощо.

Лінгвістичні вимоги

Текст ділового документа становить його основу і має бути грамотний. Писемна форма мовлення вимагає чітких синтаксичних конструкцій, суворого дотримання стилістичних норм і правил граматики. Зокрема, мовна грамотність - це дотримання норм орфографії, пунктуації та граматики. Усі терміни, спеціальні поняття, конструкції, що сформувалися під впливом особливостей професійного мислення, повинні відповідати сучасному рівню правових знань, вживатися лише тоді, коли вони дійсно є необхідними.

Текст документа має бути зрозумілим. Мова офіційних документів абстрагується від індивідуальних мовних особливостей людей, що вимагає певної формалізації мови, застосування стандартних термінів, усталених мовних конструкцій із встановленими правилами їх тлумачення. (Вибір слів і термінів, стійких зворотів (на підставі викладеного вище, відповідно до вимог постанови, керуючись статтею... КК України, пред'явлене обвинувачення тощо), побудова речень, форма викладу тексту документа {наказую, пропоную, зобов'язую, слухали, виступили, ухвалили, просимо надіслати, надсилаємо на розгляд тощо).   

Отже, дотримання правових, технічних, логічних та лінгвістичних вимог допоможе працівникові праводілової сфери успішно складати будь-які документи, а це - запорука успіху.

Рапорт, заява, пояснювальна записка                                                                                                                                                                                                                                                  

Оскільки будь-які дії, події, факти вимагають прохання, пояснення чи з'ясування їх з керівником структури, органу, досить важливо правильно скласти будь-який документ, зокрема, рапорт (заяву) чи пояснювальну записку, зразки яких наведені нижче.

Рапорт - це письмове звернення працівника (курсанта) до вищої посадової особи з проханням чи поясненням особистого характеру.

Реквізити рапорту: адресат, назва документа (рапорт), текст, виконавець, дата (див. зразок).

Пояснювальна записка - це службовий документ, в якому пояснюється ситуація, що склалась, факт, дія або вчинок працівника на вимогу керівника (див. зразок).

Заява - це документ, що містить прохання чи пропозицію особи, адресовану посадовій особі установи, закладу, органу.

Заява найчастіше пишеться від руки на чистому аркуші паперу формату А4. Проте організація може мати заздалегідь розроблену і тиражовану трафаретну форму, яку заповнює особа, що оформляється на роботу.

Адресат, відомості про заявника зазначаються на початку робочої площі у правому верхньому куті аркуша (від середини); кожна частина заяви пишеться з окремого рядка. У заяві не прийнято вживати прийменника від.

У заяві мають бути такі реквізити:

- адресат;

-  відомості про заявника (прізвище, ім'я, по батькові, зазначені повністю у родовому відмінку, домашня адреса, номер телефону);

-  назва виду документа (заява);

-   текст;

-  перелік додатків (копій документів);

-   дата (ліворуч), (проставляють переважно цифровим способом);

-   підпис заявника (праворуч).

Заяву про прийняття на роботу адресують начальникові установи. Після розгляду її разом з іншими необхідними документами мають як підставу для видання наказу про зарахування особи на посаду. У разі відмови заявникові його повідомляють про це усно чи письмово (за вказаною в заяві адресою чи телефоном).

Зразок заяви:

                                                                               Ректорові (назва закладу)

                                                                                   академіку АПН,

                                                                                                           професорові Пилипенку К.О.

 Коваленко Ірини Миколаївни,

                                                                                    яка проживає за адресою:...                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  тел.........

ЗАЯВА

Прошу допустити мене до складання вступних екзаменів на заочну та дистанційну форму навчання за контрактом. У 2007 році закінчила загальноосвітню середню школу № 175 м. Києва.

До заяви додаю:

1.     Атестат про середню освіту (оригінал).

2.    Довідку з ЖКК про місце проживання.

3.    Медичну довідку (ф. 086-у).                                                                                                                                                                                                                                            4.    Шість фотокарток розміром 3 х 4 см.

12.05.2008                                                                                                               (підпис)

Якщо заява адресується до тієї установи, де працює особа, тоді не зазначається адреса, достатньо зазначити лише посаду (структурний підрозділ).

                                                                                                                                                    Ректорові(назва закладу)

                                                                                                         генерал-лейтенанту міліції

                                                                                                         Сокальському В.Ю.

                                                                                                         редактора Видавничого відділу

                                                                                                         Пилипчук Ірини Сергіївни

ЗАЯВА

Прошу надати мені навчальну відпустку на період з 20.09.2008 по 05.10.2008 для складання екзаменаційної сесії у Національному державному університеті ім. Тараса Шевченка.

До заяви додаю довідку-виклик за №____.

20.09.2008                                                                                                       (підпис)

                                                                                            Ректорові ___________національного

                                                                                                                                          університету (повна назва закладу)                                                                                                                                                                                                                                                              генерал-лейтенанту міліції

                                                                                                                                           Назарову Є.М.

 

РАПОРТ

Прошу Вас надати мені короткострокову відпустку з 15-00 23.09.2008 до 20-00 24.09.2008 у зв'язку з прийняттям Присяги.

Відпустку буду проводити за адресою: вул. Салютна, 12, кв. 21, м.Київ, тел. 212-00-12.

З правилами поведінки за межами університету ознайомлений і зобов'язуюсь їх дотримуватись.

Курсант 101-ї навчальної групи        

 Науково-навчального інституту

підготовки кадрів кримінального міліції

 рядовий міліції                                                                                                        О.А.Ільченко

22.09.2008                                                                                                                  (підпис)

                                                 

                                                                                             Ректорові________

                                                                                                       національного університету

                                                                                                       (повна назва закладу)

                                                                                                       генерал-лейтенанту міліції

                                                                                                       Назарову Є.М.

РАПОРТ

Прошу Вас надати мені короткострокову відпустку з 15-00 23.09.2008 до 20-00 25.09.2008 з виїздом за межі Київського гарнізону.

Під час відпустки зобов'язуюсь: неухильно дотримуватися вимог Присяги, Кодексу честі, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ; не вживати спиртних напоїв; дотримуватися вимог МВС України про заборону керування транспортними засобами; уникати сумнівних стосунків з особами, схильними до антигромадської поведінки; дотримуватися норм поведінки у громадських місцях і побуті, правил проїзду в громадському транспорті.

Про заходи суворого дисциплінарного реагування, у разі недотримання зазначених вимог, попереджена(ий).

Під час відпустки перебуватиму за адресою: вул. Гарматна, 12, кв. 21, м.Київ, тел. 212-00-12.

Курсант 101-ї навчальної групи                                                                                                                                                                

Науково-навчального інституту                                                                                                                                                                      підготовки кадрів кримінального міліції 

рядовий міліції                                                                                                    О.А. Івасюк

20.09.2008                                                                                                                       (підпис)

                                                                                                                      Начальникові першого курсу

                                                                                                                      ННІПККМ Київського

                                                                                                                      національного університету

                                                                                                                      внутрішніх справ

                                                                                                                      майору міліції

                                                                                                                      Сидоренку П.І.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

12.09.2008 я спізнився на вечірнє шикування на 10 хвилин у зв'язку з тим, що неправильно спланував свій час. У майбутньому обіцяю бути більш зібраним, вчасно і ретельно виконувати обов'язки курсанта.

Курсант 105-ї навчальної групи

рядовий міліції                                                                                         В.О.Марченко

12.09.2009                                                                                                                    (підпис)

5.  Спілкуючись усно чи писемно, особа виступає творцем будь-якої форми тексту. Проте не будь-яке висловлювання є текстом, а лише те, що відповідає його загальновизнаним ознакам.

Текст - це основна комунікативна одиниця писемного ділового мовлення, що має змістові та формальні характеристики; це висловлювання, що складається із кількох речень, має певну змістову і структурну завершеність.

Текст має чітко і переконливо відображати причину і мету написаного, розкривати сутність конкретної справи, містити докази та висновки.

Як правило, у тексті висвітлюється одна тема. Текст складається із вступу, основної частини та висновків. Речення пов'язані за змістом, розташовані у потрібній послідовності, організовані в єдину цілісність за допомогою мовних засобів (лексичні синоніми, займенники, прислівники із зазначенням місця і часу, сполучники, граматичні форми повнозначних слів тощо). Кількість абзаців залежить від певної кількості питань, що висвітлюються у тексті.

Мовними особливостями тексту ділового документа є мовні засоби:

1) складні речення: складнопідрядні та безсполучникові;

2)  використання простих речень - розповідних, повних, поширених, односкладних;

3)  позбавлення емоційно-експресивних відтінків: розробити план захвату, передбачити дії, вести справу, виступати в суді, висловити співчуття;

4)   стійкі словосполучення (кліше): згідно з..., відповідно до..., прошу надіслати..., інформуємо, що..., у зв'язку з..., вжити заходів..., розробити план... тощо;

5)  дієслова наказового способу: наказую, вимагаю, пропоную, зобов'язую, надішліть, повідомте, забезпечте, виконайте тощо;

6)  дієслова інфінітиву (неозначена форма дієслова): забезпечити безпеку громадян, виявляти та розкривати злочини, приймати рішення, здійснювати провадження у справах, припиняти адмінправопорушення, проводити профілактичну роботу тощо;

7)    вживання дієприслівникових зворотів на початку речення: Забезпечуючи громадський порядок, особисту безпеку громадян..., оглядаючи місце вчинення злочину..., керуючись нормативно-правовими актами... , аналізуючи дані факти..., перебуваючи у відпустці..., складаючи протокол адмінправопорушення... тощо;

8)    використання графічних скорочень та абревіатур: обл., м., с, смт., кг, гри., МВС, ДАІ, УМВС України у Вінницькій області, ОВС, ППС, КНУВС, ННІПККМ;

9)   прямий та зворотній порядок слів;

10)   віддієслівні іменники: зловживання, катування, схвалення, призупинення, позбавлення, доопрацювання, донесення, клопотання, розкрадання.

Отже, завданням кожного сьогодні майбутнього, завтра - практичного працівника-юриста є дотримання норм літературної мови, вимог та особливостей офіційно-ділового стилю, завдяки яким можна грамотно складати ділові документи.  

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

    1. Виписати 5 висловлювань про мову видатних митців слова.

    2. Підберіть зразки різновидів стилів мови.

 

    3. Письмово розкрийте значення таких понять : культура мови, виховання культури мови, мовна політика.

    4. Напишіть, які підходи відомі вам щодо трактування двомовності.

ІІ.ВИКОНАННЯ БЛОКУ АУДИТОРНИХ ПИСЬМОВИХ ЗАВДАНЬ

1. Знайдіть у поданому фрагменті риси наукового стилю (абстрактність, логічність, доказовість, використання термінів, складних синтаксичних конструкцій).

Аргументація розглядається нами як нежорсткий засіб (пор. фізичний вплив, наказ, команда, погроза) впливу одного суб'єкта на погляди та поведінку іншого. В основі цього впливу лежить логічне обґрунтування тези шляхом доказу, переконання та переконання в протилежному.

Аргументація, як ми уявляємо, є явищем філософсько-комунікативним, яке містить два аспекти — гносеологічний (пізнання предмета, поглиблене його розуміння, пошук істини, поширення істинних думок та їх захист) та етичний (аргументатор визнає себе та реципієнта людьми, які мають рівне право вільного пізнання істини).

Звернімося до розгляду класифікації аргументів, побудованих нами, виходячи з реальної практики.

(Г. Сагач)

2. Знайдіть у наведеному фрагменті риси художнього стилю (образність, емоційність, поетичність, експресивність).

<...> Отут минулого літа він бачив незвичайного птаха. Серпо-крильця-альбіноса. Він був білий, як грудка першого снігу, і такий же ніжний, і надзвичайно веселий та прудкий. Він літав, як біла блискавиця, і чомусь було дуже гарно дивитися на нього. Правда, не раз доводилося бачити, як інші птахи нападали на альбіноса, біленький стриж ніколи не вступав у бійку, він якось легко зміняв напрям польоту й знову мчав з веселим джеркотом понад річковим плесом. Дмитро Іванович пам'ятав, що йому була вдивовижу веселість птаха. Адже хіба не відав, що не такий, як інші, що позначений білістю навіки, що ця білість може принести йому немало біди і в своїй зграї, і од інших птахів!

                                                                                                                                         (Ю. Мушкетик)

3. Знайдіть у поданому фрагменті риси офіційно-ділового стилю (офіційність, точність, документальність, стислість, стандартизованість вислову, використання нейтральних мовних засобів, канцелярської лексики).

Я, нижчепідписаний Альфред Бернард Нобель, розваживши й ухваливши, цим оголошую мій заповіт щодо майна, нажитого мною до моменту смерті.

Усе майно, яке залишилося після мене і яке можна реалізувати, розподілити так: капітал виконавці моєї духівниці повинні вжити на придбання цінних паперів, створивши фонд, відсотки з якого видаватимуться як премія тим, хто протягом попереднього року найбільше прислужився людству. Зазначені відсотки слід поділити на п'ять частин, які призначаються: перша частина — тому, хто зробив найважливіше відкриття або винахід у галузі фізики; друга — тому, хто зробив велике відкриття або вдосконалення в галузі хімії; третя — тому, хто досяг видатних успіхів у ділянці фізіології або медицини; четверта — творцеві найбільш значного літературного твору, що відбиває людські ідеали; п'ята — тому, хто зробив вагомий внесок у єднання народів, ліквідацію рабства, зниження кількості наявних армій і сприяння мирній домовленості. Премії в галузі фізики та хімії має присуджувати Королівська шведська академія наук, премії з фізіології та медицини — Королівський Каролінський інститут у Стокгольмі, з літератури — Шведська академія у Стокгольмі, премію миру — комітет із п'яти осіб, обраних норвезьким стортингом. Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премій не впливала національність кандидата, щоб премію здобували найдостойніші, незалежно від того, скандинави вони чи ні.

Цей заповіт є останнім, він має законну силу і скасовує всі мої попередні заповіти, якщо такі виявлять після моєї смерті. Насамкінець, остання моя обов'язкова вимога полягає в тому, щоб після мого відходу у вічність компетентний лікар констатував факт смерті, і лише потім моє тіло слід віддавати для спалення.

4. Визначте стильову належність тексту. Обгрунтуйте свою думку.

Передбачаючи посмішку скептика, мушу сказати, що не треба розуміти молитву як абстрактне поняття. Бо молитва — місток єднання людини з вищим світом, провід для Вищої Благодаті. Молитві властиві якості потужного магніту, випромінювання небайдужого серця мають вогненні якості, спроможні насичувати та очищувати простір.

Антипод молитви — лихослів'я, як і всі інші негативні прояви, навпаки, створює своєрідний "темний магніт", який збурює і забруднює простір. До речі, кощунство й лихослів'я за своїми наслідками набагато шкідливіші, аніж викиди отруйних газів техногенних виробництв, бо породжують жахливу духовну руйнацію, не кажучи вже про хвороби, пов'язані з порушенням атмосфери. Але страшнішим од всіляких хвороб стане руйнування тонких навколопланетних шарів. Скільки ж молитов і добрих думок потрібно, щоб заповнити ці виразки простору! Отож маємо зрозуміти, що наша енергія дає неабиякі наслідки, і потенціал думки, довірений кожному, може бути використаний мудро й ощадливо — на благо світові, чи безглуздо й ганебно — на шкоду всьому сущому.

                                                                                                                                              (Л. Сирота)

5. Порівняйте зразки різних стилів, об'єднані спільною темою. Визначте, які мовні засоби формують стилістичні риси кожного тексту.

І.  В нашій мові — думки і мрії наших предків про волю і щастя, боротьба і звитяга, їхнє одвічне трудолюбство і мрійлива душа. Просте, рахманне слово несе людям Добро, Правду, Істину. Його не можна не любити, без нього не можна жити. Мова — це барвиста крайка, яка прослалася з глибини віків у майбуття, тримаючись за неї, ми долаємо перелоги і круті гори. Рідна мова слугує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі один одному й іншим народам, словами ніжними відкриваємо серце коханій, словом гострим і міцним, як криця, даємо відсіч ворогові.

Нас чарує музика слів:

На Чорному морі, на білому камені...,

бо:

Без милого й сонце світить, як ворог сміється.

Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі.

Слова можуть об'єднувати і роз'єднувати, але злютовуюча, об'єднуюча сила їхня стократ дужча. В народу немає скарбу більшого, як його мова. І коли є загроза дещицю втратити з того скарбу, нас проймає тривога. Як матір за рідну дитину, як дбайливого господаря за чистий лан. Така тривога сьогодні має під собою підстави. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

                                                                                    (Ю. Мушкетик. Виступ на святі рідної мови в Полтаві)

II.  Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, уживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики. Термін з'явився у часи виникнення національних Держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах конституцією (законодавством) статус державної, як правило, закріплюється за мовою більшості населення. У деяких країнах відповідно до їхнього територіально-етнічного складу статус державних надано двом і більше мовам (напр., у Канаді — англійській і французькій). У демократичних країнах із статусом однієї мови як державної забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.

                                                                                                                         (Українська мова. Енциклопедія)

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

.  1. Документи, які закріплюють функції, обов'язки і права організації, закладу або установи протягом тривалого терміну, називаються:

а)            розпорядчими;

б)            організаційними;      

в)             особовими.                                                                                                                                                                                         

2. Документи, які містять інформацію про стан справ в організаціях, мають допоміжний характер і не обов'язкові для виконання, називаються:

а)           інформаційно-довідковими;

б)           розпорядчими;

в)           документами з кадрово-контрактових питань.       

3.Документи, що містять інформацію про особовий склад організації, закладу чи установи, називаються:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

а)      організаційними;

б)     інформаційно-довідковими;                                                                                                                                                                                                                                                                                        

в)     документами з кадрово-контрактових питань.    

4. До групи документів з кадрово-контрактових питань належать:

а)       заяви про прийняття на роботу, звільнення чи переведення, накази про особовий склад, автобіографії, характеристики, контракти, трудові угоди;

б)        доручення, довідки, звіти, характеристики, автобіографії, протоколи;

в)         контракти, характеристики, трудові угоди, листи.

5.Документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність і оперативне керівництво в організаціях, закладах і установах, називаються:

а)        особовими;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         б)      документами з кадрово-контрактових питань;         

в)       розпорядчими.


Практичне заняття №8

Тема: Фразеологія у правничій сфері.

  1.  Джерела фразеологізмів.
  2.  Порушення точності фразеологізмів.

Список рекомендованої літератури

Виргон І. О., Пилинська М. М. Російсько-український словник сталих виразів. — X., 2000.

Головащук С. І. Російсько-український словник сталих словосполучень. — К., 2001.

Зорівчак Р. Боліти болем слова нашого. — Тернопіль, 2008. Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. — К., 1975.

Лимак Д. Д. Мудрість прадавніх про право, закон, владу, правосуддя. — К., 2000.

Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський, російсько-український фразеологічний словник. — К., 1971.

Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. — К., 1973.

Ужченко В. Д., Авксентьєв Л. Г. Українська фразеологія. — X., 1990.

Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. — К., 1988.

Фразеологічний словник української мови: У 2 т. / Уклад. В. Білоноженко та ін. — К., 1998.

      1. Фразеологізми — це стійкі мовні вислови, які відтворюються в готовому вигляді, містять сконденсовану колоритно-стилістичну семантику, наприклад: накивати п'ятами (утекти), тримати язика за зубами (мовчати), прикусити язика (не сказати зайвого). Отже, фразеологізм можна визначати як нерозкладне словосполучення, що складається з двох або більше компонентів, постійних за складом і значенням, що становить собою граматичне ціле. Наприклад, вислів "наговорити сім мішків гречаної вовни" означає говорити якусь нісенітницю. Він не розкладається на окремі слова, бо сума значень слів цього словосполучення не дорівнює значенню цілого виразу. У реченні такий вислів виконує одну синтаксичну функцію — функцію присудка. Наприклад: "Він не пропустить виборів, щоб не наговорити сім мішків гречаної вовни" (Панас Мирний). А вислів "Комар носа не підточить", тобто дуже ретельно, акуратно щось зробити, у реченні "Документи різні підготуйте, щоб і комар носа не підточив" (М. Стельмах) — виконує роль обставини.

Правнича сфера також багата на влучні вислови, наприклад: "Винний страхається, а невинний не переймається"; "Закон не вогонь — водою не заллєш"; "Правда і з дна моря виринає, а неправда потопає".

Джерела фразеологізмів

Джерелами фразеологізмів є:

—   прислів'я і приказки: "Друзі пізнаються в біді"; "Не спитавши броду, не лізь у воду"; "Не кажи "гоп" поки не перескочиш";

—     вислови професійного походження: "Сім разів відміряй, а один раз відріж" (із мови шевців). "На точці замерзання" (із мови фізиків);

—     біблійні вислови: "Содом і Гоморра"; "До третього пришестя";

—     античні вислови: "Ахіллесова п'ята"; "Гордіїв вузол"; "Яблуко розбрату";

—    крилаті вислови, тобто вислови із художніх творів: "Мертві душі" (Гоголь); "Світ ловив мене та не впіймав" (Сковорода);

—    іншомовні нетранслітеровані вислови: "Уепі, Vіаі, иісі" (лат.) — "Прийшов, побачив, переміг"; "Се ля ві" (франц.) — "Таке життя".                                                                                                                                                                                                           

В українській мові також існує чимало фразеологізмів із правничої сфери: "За праве діло стій сміло"; "Не страшний суддя, а страшна стаття"; "Не шукай в інших правди, якщо у тебе її немає"; "Суд правду знайде" та інші.

Послуговуються правники і висловами з інших мов:

—    російськими: "Не спіши карати — спіши милувати"; "До в'язниці широка дорога, а з в'язниці — вузька"; "Закон не паркан, через нього не перелізеш";

—     французькими: "Мудрий суддя судити не квапиться";

—  латинськими: "Замовчуючи ганебні вчинки, загострюєш провину"; "Знищувати закони — позбавляти себе першої допомоги";

—  німецькими: "Закон — прехитра сіть, сплести — то треба вміть: мале попадається, велике проривається";

—     єврейськими: "Кайдани залишаються кайданами, навіть якщо вони позолочені";

—     скандинавськими: "Закон без кари — дзвін без язика";

—     китайськими: "Закон не дивиться на поклін".

У правничій сфері існують і так звані крилаті фрази — висловлювання видатних людей: учених, письменників, громадських діячів на теми права, порівняймо: "Несправедливий закон не створює права"; "Найбільше заохочення злочину — беззаконність" (Ціцерон); "Своєю силою закони зобов'язані правам" (Гельвецій); "Законодавча влада — серце держави, влада виконавча — її мозок" (Ж. Ж. Руссо) та ін.

Українські письменники і громадські діячі залишили скарбницю образних висловів: "Правдивим будь, а за правду й Божий закон не відмовляйся навіть голову покласти..." (Лука Жидята); "Спасайтеся законом отецьким" (Іван Вишенський); "Не додавайте гріха до гріха, але добром добро спомагайте" (Мелетій Смотрицький).

У професійному мовленні правників часто вживаються синонімічні чи близькі за значенням вислови на зразок: мати значення — відігравати роль, здійснювати вплив — тати вплив.

    2. Найпоширеніші типи порушення фразеологічної точності такі:

— дослівний переклад іншомовних висловів або фраз, які в українській мові мають свої відповідники. Особливо поширені кальки з російської мови на зразок: "Зійти з розуму" (порівняйте "Сойти с ума") — замість збожеволіти, з’їхати з глузду; "В будь-який час" ("В любое время") — замість коли завгодно, "Не в своїй тарілці" ("Не в своей тарелке") — замість ні в сих ні в тих; "Вбити собі в голову" ("Вбить себе в голову") — замість узяти собі до голови; "Приймати міри" ("Принимать меры") — замість ужити заходів;

—     незнання точного значення фразеологізму, його експресивно-стилістичних особливостей, сфери вживання: "Це була лебедина пісня злочинної групи". У цьому реченні використано емоційно забарвлений вислів у нейтральному контексті. Або: "Маючи на меті переплюнути всіх, він вляпався в авантюру". В такому контексті розмовні фразеологічні одиниці перенесені в офіційно-ділове мовлення;

—      трансформація складу фразеологізму:

розширення: важка сізіфова праця, складний гордіїв вузол;

спотворення складу ФО через підміну слів: "Приймати участь" (треба: "Брати участь"); "Це зовсім друга справа" (треба: "Це інша справа"); "їх уже могила виправить" (порівняймо: "Горбатого могила виправить").

Через звичні асоціації компоненти одного словосполучення часто з'єднують з іншим. Виникає стилістична неточність. Наприклад, контамінації виразів мати значення і грати роль дали ненормативні варіанти: мати роль і відігравати значення, або приділяти увагу і надавати значення — надає увагу.

І.  ВИКОНАННЯ БЛОКУ ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

1. Знайдіть фразеологізми і прокоментуйте їх.

1. Слідчі органи палець об палець не вдарили, аби з'ясувати, хто саме з правоохоронців розпивав спиртне того вечора зі злочинцями. 2. Півмісяця знадобилося йому, аби зрозуміти, що закон писаний для всіх. 3. На той момент один з нападників вже накивав п'ятами. 4. Громом серед ясного неба стало рішення Верховного суду перенести слухання справи в іншу область. 5. Ні сіло ні впало з'явився новий свідок у справі громадянина Волкова.

2. Розтлумачте значення таких висловів:

I. 1. У біду потрапляють як у прірву, зненацька, але у злочин сходять по сходах (Вестужев). 2. Судді мусять запам'ятати, що їхня справа — витлумачити закон, а не дарувати його (Бекон). 3. Осудження невинного — осудження самих суддів (Сенека). 4. У громадянському суспільстві панує або закон, або насильство (Бекон). 5. Закон — це зрівноважений розум (Арістотель). 6. Право — це все те, що є істинне і справедливе (В. Гюго). 7. Тільки закони можуть встановлювати покарання за злочини (Бекаріа). 8.                      Правосуддя є основа всіх суспільних чеснот (Гольбах). 9.  Де закінчуються закони, там починається тиранія (Пітт). 10.  Перш ніж карати за зловживання, потрібно зважити, чи можливо усунути причини (Вовенарг).

II.  1. Не страшний суддя, а страшна стаття. 2. Закони святі, а виконавці — супостати. 3. Де панує сила, там немає місця правді. 4. Статей закону — як зірок на небі. 5. Суд і суддю судить. 6. Хто спричинив шкоду, той і має її відшкодовувати. 7. Найсвятіша справа — пам'ятати, кому ти зобов'язаний.

3. Назвіть недоліки у використанні фразеологізмів. Запропонуйте нормативний варіант.

1. Питання про долю цих гідроспоруд, як і всього комплексу, скидається, встало вже притчею во язицях. 2. На місце аварії з великим запізненням прибула оперативна група районних електромереж, не порахували потрібним бути тут для керівництва начальник і головний інженер. 3. Поки грім не грянув, за справу не взялися. 4. Лише б відходи від їдальні були б значною підмогою в харчуванні учнів. 5. Але при нинішній віртуозній майстерності спеціалістів з обходження законів — його може постигнути доля інших важливих державних актів. 6. Кидається у вічі залишена напризволяще дитина. 7. Між тим, домінуючий вислід додав втікачам вітра в плечі. 8. За ними видно буде конкретних винуватців, які і триматимуть відповідь за це. 9. Від пияцтва до хуліганства — один стрибок. 10. Все одно розмови не вийшло: Олександр спілкувався переважно нецензурщиною, — підбив риску Глива. 11. Не підіймається рука щось скреслити, хоч і зрозуміло, що план не збалансовано з сьогоднішніми можливостями. 12. Психологи, приймаючи участь у співбесідах з кандидатами, оцінюючи психологічну готовність людей до роботи в міліції, подали б велику допомогу працівникам кадрових апаратів. 13. Четвертого червня втікачів знайшли і відвели до дитячого будинку, але вже ввечері вони знову подалися в біги (Із газет).

ІІ.ВИКОНАННЯ БЛОКУ АУДИТОРНИХ ПИСЬМОВИХ ЗАВДАНЬ

1. Знайдіть фразеологізми. Прокоментуйте доцільність їх уживання.

1. Навіть сльозу пустили хлопці, мовляв, все зрозуміли, станемо на чесний шлях. 2. Ми всі повинні не закривати очі на ці недоліки, а робити все можливе, щоб їх позбутися. 3. У день нашого приїзду о сьомій ранку прийшла перезмінка, і знову закипіла робота. 4. Та зразу ж після сходу громадяни гайнули на хутір до Віри Кравець і декілька днів пили, як кажуть, по-чорному. 5. Головне, одразу беріть бика за роги. 6. Гордіїв клубок із термосами не можуть розв'язати вже впродовж трьох місяців. 7. Директор господарства розводить руками: мовляв, не надали цьому уваги і якось випустили з виду.

2. У котрому з речень фразеологізми вжито без порушень норми?

І. 1. Він на власні очі побачив картину злочину.

2.  Ситуація склалася непередбачена — доля піднесла сюрприз.

3.  Слова не розходилися з ділом.

II. 1. Гірка правда очі коле.

2.  Життя її нічого не навчило.

3.  Багато з них встигло п'ятами накивати.

III.  1. Цей факт відіграє неабияке значення.

2.  Дружина відразу прикусили язика.

3.  Не так сталося, як гадалося.

IV.  1. Нещодавно він покинув місця не так віддалені.

2.   Не було потреби піднімати всіх на ноги.

3.   Вони відразу зчинили галас.

V. 1. Максимчук С. не погоджувався співати під чужу дудку.

2.   Доведеться в розмові зачіпати за живе.

3.   Клименко має роль ватажка угрупування.

VI. 1. Слідчий не хотів палець об палець вдарити.

2.  У такому випадку міг Богові душу віддати.

3.  Хоменко обіцяв йому ребра порахувати.

3. Назвіть ненормативні фразеологічні сполучення.

І. 1. Закон вступає в силу.

2.  Закон набуває чинності.

3. Закон набуває сили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

II. 1. Робити поблажку.

2. Робити попуст.      

3. Не потурати.

III.  1. Явка із зізнанням.

2.   З'явитися з повинною.

3.   Прибуття із зізнанням.

IV. 1. Ставити за провину.

2. Ставити в вину.

3. Вмінити в вину.:

V. 1. Дати наганяй.

2. Дати прочухана.

3. Дати взбучку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24665. Аналіз структури джерел коштів підприємства 30.5 KB
  Аналіз структури джерел коштів підприємства. Як ми уже говорили раніше внутрішній аналіз структури джерел коштів підприємства пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства.До числа основних показників які характеризують структуру джерел коштів належить коефіцієнт фінансової незалежності автономії КАВТ як відношення загальної суми джерел власних коштів до підсумку балансу. Цей коефіцієнт є важливим і для інвесторів і для кредиторів тому що характеризує частку коштів вкладених власником у загальну...
24666. Аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості 37 KB
  Аналіз дебіторськокредиторської заборгованості. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу. Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті Дебіторська заборгованість за товари роботи послуги яка має найбільшу питому вагу...
24667. Бюджетування є інструментом поточного планування підприємства 28.5 KB
  14 Бюджетування є інструментом поточного планування підприємства. Бюджетування – процес планування майбутньої діяльності підприємства і оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Забезпечення координації і кооперації підрозділів підприємства. Обґрунтування витрат підрозділів і підприємства в цілому.
24668. Виробнича собівартість 33.5 KB
  Напівпостійні залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.Собівартість продукції з погляду економічної теорії – це сума всіх витрат пов’язаних з виробництвом та збутом продукції. Повна собівартість реалізованої продукції може бути розрахована за Звітом про фінансові результати. Виробничі підприємства складають калькуляцію виробничої собівартості продукції додаток до методичних рекомендацій №47 галузеві методичні вказівки.
24669. Основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції 39 KB
  Позамовний метод калькулювання широко використовується в зарубіжній практиці. Принципові особливості позамовного позамовного методу калькулювання полягають у наступному: в індивідуалізації обліку витрат і розрахунку собівартості на конкретне замовлення усі прямі витрати групуються в аналітичному обліку в суворій відповідності з відкритими замовленнями; калькуляція отриманої продукції складається після повного завершення робіт із замовлення незалежно від тривалості його виконання. Можна назвати принаймні два напрями модифікації позамовного...
24670. Робочий час менеджера 27 KB
  Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства так і поточних проблем що виникають у процесі господарської діяльності. Довгострокові або стратегічні рішення пов'язані з майбутніми можливостями які прогнозуються і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Поряд зі стратегічними рішеннями менеджери приймають рішення пов'язані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називають короткостроковими або ; операційними.
24671. Організація обліку витрат за економічними елементами 24.5 KB
  На основі переліку калькуляційних статей які встановлюються підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва складаються форми калькуляційних розрахунків кошторисів та внутрішньої звітності.
24672. Калькуляція та її рівні 27 KB
  Статичний бюджет – це бюджетні обсяги бюджетні ціни бюджетні витрати. Гнучкий бюджет – це фактичні обсяги бюджетні ціни бюджетні витрати.
24673. Використання програмового забезпечення на підприємства «Титан-Ойл» 4.75 MB
  Щодо самого процесу практики, він ставить на меті освоєння програм, котрі необхідні для подальшого вивчення фахових предметів, наприклад, пакет програм Microsoft Office, котрий є основою для створення текстових документів та електронних таблиць.