55350

Край, у якому ти живеш. Старожитня Кам’янка

Практическая работа

Педагогика и дидактика

Мета: збагачувати знання учнів про рідний край, а також активний словниковий запас учнів; пробудити інтерес до вивчення історії Кам’янки; розширити знання про історичне минуле рідного краю;...

Украинкский

2014-03-24

5.42 MB

2 чел.

 Комунальний заклад освіти

«Середня загальноосвітня школа №114»

Дніпропетровської міської ради

             

                 

МИ – АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВЦІ.
КАМ
ЯНКА У НАС ЗРОСЛА
ТАМ, ДЕ ВАРТА ЗАПОРОЗЬКА
ПЕРЕПРАВУ СТЕРЕГЛА. 

 Керівник проекту:

вчитель вищої категорії

Савченко Л.С.

 

 Тема:  Край, у якому ти живеш.

              Старожитня Камянка.

 Мета:  збагачувати знання учнів про рідний край, а також активний словниковий запас учнів; пробудити інтерес до вивчення історії Камянки; розширити знання про історичне минуле рідного краю; сприяти  формуванню національної свідомості, осмисленню себе як частини великого українського народу; розвивати пізнавальний інтерес; спонукати до творчої та пошукової  діяльності; виховувати почуття патріотизму та гордості за славетних земляків.

 Тип проекту:  груповий, інтегрований.

Предмети, що інтегруються: українське читання, громадянська освіта, образотворче мистецтво, інформатика.

Вид проекту: інформаційно-дослідницький.

Провідна проблема: дослідження рідного краю, його багатств, історії українського козацтва, збереження історичного минулого   рідного краю.

Спосіб розв`язання проблеми: пошук літературного та історичного матеріалу; цікаві енциклопедичні дані; освоєння групами різних практичних технологій.

Тривалість проекту:  4 тижня.

Кінцевий продукт:  відкритий виховний захід, презентація, книжка «Мій край», фотоальбом « Старожитня Камянка»

Керівник проекту: вчитель.

Учасники проекту:  учні 4 класу, батьки.

І.Організація проекту

Формування основної проблеми і дидактичної мети.

ІІ. Планування проектної діяльності:

  1.  Обирання учнями запропонованих учителем групових проектів.
  2.  Обміркування шляхів розв’язання проблеми.
  3.  Пошук матеріалів: бібліотека, мережа Інтернет, відвідування музею.
  4.   Проведення відкритого виховного заходу, пов`язаного із темою проекту.
  5.  Створення презентації

ІІІ. Робота на уроках

∙ Громадянська освіта

1. Знайти матеріали про  Старожитню Камянку: поселення козаків, перша козацька церква, козацька школа,  млин.

2. Знайти легенди, таємниці, рідного краю.

3. Зустрітися з старожилами Камянки.

∙ Читання. Українська мова

  1.  Дібрати художню літературу: вірші, оповідання про Камянку.
  2.  Скласти розповіді: «Мої предки – українці», « Історія мого rраю».

∙ Читання. Українська мова

  1.  Намалювати малюнки на тему: «Україна – моя батьківщина»,   «Моє місто», «Моя вулиця».

               Найбільшим поселенням запорозьких козаків на території Дніпропетровська була Камянка Лівобережна. У своїх «Споминах» Микита Корж називає її Старожитньою Кам’янкою.

 У ХІХ –ХХ сторіччях вона більш відома як Гола Кам’янка, Конюшнівка. Але для нашого сучасника більш відомі назви її висілків – Березанівка та Ломівка, ніж Кам’янка.

                                                                          

 За свідченнями Феодосія Макаревського, у 1596 році на лівому березі Дніпра, при перевозі, розпорядженням Коша Запорозького, було розміщено команду перевізників. Як і правобережний перевіз Новий Кодак, Камянка довго лишалась лише поселенням перевізників і сторожі. Як і Новий Кодак, її неодноразово руйнували і відновлювали, що не завадило їй на початку ХVІІІ сторіччя бути вже досить жвавою торговою слободою.

  На річці Дніпро в нашому районі багато островів. Один із них називають Свинячим. Розповідають, що колись на літо переганяли туди свиней. Козаки проклали на острів гатку із гранітних булижників. І зараз те місце біля річки називають гаткою. А  ліворуч ви бачите Дівочий острів. Між цими островами і проходила козацька переправа.

Перевозили людей дубами (великими лодками) по 5-7 гребців з обох сторін. Керували дубами лоцмани-перевізники. Одним із самих досвідчених був Баранець Ілько.

Під час російсько-турецької війни 1735-39 років біля Кам’янки, на шляху російських армій, за розпорядженням Мініха, спорудили охоронний редут, який пізніше використовувала козацька сторожа. Дуже колоритно описав це укріплення Микита Корж: «Скрізь понад Дніпром, коло води, споруджували свого роду заїжджі двори, що називалися редутами, - один від одного за 10, 20 і 30 верст, аби проглядалися між собою. Будівля кожного редуту була простою, схожою на казарму чи січовий курінь, без комірчин і перегородок, із сіньми і однією через сіни коміркою для вантажу. Вкриті звичайно шалівкою, а іноді і очеретом, обведені редути просторим подвірям і деревяним парканом, всередині з  конюшнями для прибулих коней. Один з редутів і фігура були за Дніпром, саме навпроти Нових Кодаків…» 

Залишки згаданого Коржем редуту можна побачити і зараз. За давніх часів, коли розлилося Дніпро, редути затопило і на їх місці утворилося озеро яке  місцеві  жителі назвали  Радута. 

Після розпуску Запорізької Січі, почали козаки шукати тихі спокійні  місця вздовж річки Дніпро.  Облюбували край, де багато озер, плавні вздовж Дніпра… за спогадами які переказувались із покоління в покоління, місцеві жителі розповідають, що перша хатка до цього часу збереглась і знаходиться поряд зі школою №114: імені господаря хати ніхто не пам’ятає, а другий її господар – козак Мерефа. В цій хатині і зараз живуть його нащадки.

А ще старожили розповідають, що поряд з хатою була козацька могила. Побудували хатиночки там люди, але й досі називають це місце «могила».  Коли кілька років тому назад  на місці старої прадідової хати правнук почав зводити новий будинок, було знайдено останки похованих козаків. 

На фотографії центр  колишньої старожитньої Камянки, де  височіє  новий золотоверхий Спасо-Преображенський собор. Саме в стінах цього храму і знаходиться плита - памятка підтвердження історичного значення цього місця. 

Освоювалися козаки на новому місці та несли свою культуру і віру.  А там, де появлялись поселення, звичайно будували і церкви. На березі невеликого мальовничого озер, яке з’єднувалось невеличкою річечкою із затокою Дніпра, вирішили козаки побудувати на пагорбі церкву.

 В 1750 році в слободі Камянка була побудована Спасо-Преображенська церква «церковь гарная, хорошая, красивая, как «снесарско гарно отделана, так и малярско иконами багато украшена». Вона стояла на пагорбку.  В ній  було чотири приходських священика – Іоан Стефанов Безклубій, Григорій Тихонов, Григорій Іванов та  Михайло Гординський.  І потяглися до церкви поселенці цього краю. А на свято Водохрещення святили воду в озері, яке потім і назвали Церковним.

Вже давно  немає церкви. Але  озеро так і до цього часу називають Церковним.

9 липня1768 року Преображенська церква під час набігу була  спалена. У тривожну і важку годину  татарської навали  не можна було і думати про будівництво нової церкви. А тому по вказівці Коша поставлена в Камянці тимчасова похідна Кальміуська церква. 

 На початку 1772 року мешканці слободи Камянки почали клопотати про будівництво у себе нової церкви. А вже в 1773 році було освячене місце для будівництва церкви, яку збудували в 1777 році. Вона була особлива, повністю деревяна і без жодного цвяха.  Автором Спасо-Преображенського собору був Яким Погрібняк, за проектом якого збудований Троїцький собор у Новомосковську, що зберігся до цього часу.

Церкву у  Камянці розписували живописці – Сімеон  Коржевський та Павло Берзаковський. 

  В 1852 році церква перенесена від озера на інше місце ( де зараз збудований  новий храм).  Історичний пам’ятник був зруйнований в 1931 році. Та про стару церкву і її прихожан, священників, старосту Лисаченка  згадують і сьогодні.

 В 1898 році церковний староста М. Лисаченко викопав історичний колодязь. В ньому вода найкраща по всій слободі. А для старих, калік, сліпих, які сиділи біля церкви і просили милостиню, за власні кошти він збудував біля свого будинку притулок. І слобожани доглядали немічних людей, варили їм їсти, носили одяг,  прали.             

Один із куточків Амур-Нижньодніпровського району і понині в народі називають Березанівка. Колись давно поселився тут сотник козацького війська Березан. Йому було дозволено вибрати собі місце для поселення вздовж лівого берега Дніпра, на незайманих землях. Він долав прибережні кучугури, обминав  невеличкі придніпровські ліски, не зустрічаючи жодної оселі. Свою землянку він збудував на березі широченького озера. Березана поважали всі приозерні жителі за добру вдачу, за майстерність у господарчих справах. Місце,  де жив Березан із сімєю, люди називали хутором, а коли поряд почали селитися люди, то назвали поселення в його честь Березанівкою. І понині нащадки Березана  живуть на цій землі біля Карпенового озера.                                                                          А чому ж його так назвали?

 Існує легенда. Одного разу татарська орда вдало обійшла козацькі застави, заглибилась далеко в українські землі, взяла багатий ясир, а найбільше – молодих дівчат і, вважаючи себе непереможною, просувалась відкрито вздовж лівого берега Самари на південь – до Криму. Славний отаман Іван Сірко зробив засідку недалеко від гирла річки, напав зненацька на ворогів і розбив їх, визволивши полонених. Місце свого розгрому татари назвали «Огрінь», що означає «прокляте місце». Зараз на тому місці є селище «Стара Ігрень». Під час кривавої

Січі з татарами один мурза з невеликим загоном, уже передбачаючи поразку, переплив через Самару і швидко попрямував на північний захід, у ліси, що тоді підходили до самого Дніпра. Татари на змилених конях тікали швидко і довго,боячись розплати за свої злочини. Зупинились на березі невідомого озера, де в садах виднілось декілька білих хаток. Голод примусив їх підійти до ближньої хати, в якій доживав віку старий козак. Той побачив татар і схопив шаблю. Він бився з трьома ворогами на подвірї. Двох йому вдалося зарубати, а третій підкрався ззаду і вдарив старого по голові. Впав козак мертвим на землю, широко розкинувши руки, наче обіймав її. Татар було мало, і тому сусіди – старі козаки та їхні онуки, - взявши шаблі й вила, заходилися виганяти чужинців.

         Коли мурза побачив, що на них йде чималий гурт озброєних людей, щось крикнув своїм помічникам, і всі на конях кинулися в озеро, щоб врятуватися від козаків у чагарниках на протилежному березі. Там вони і знайшли свою смерть.

Через два дні на берег озера виїхав загін січовиків. А ще за два дні до них приїхав отаман Іван Сірко зі своїми побратимами. Старі козаки розказали про сутичку з ворогами, про славну загибель мужнього запорожця. Всі схилили голови над могилою героя.

А що це за озеро? Як воно називається? – спитав отаман.

Ніхто цього не знав. 

То, може, назвемо його імям героя?

Небіжчика звали Карпом. З того часу озеро називають Карпенковим.

Відомо, що сама Камянка ділилась на кутки: Ковбасівка, Конюшнівка, Сулимівка, Базар, Куточок, Гончарівка, Квартал, Млинки. Кожен куточок це своя історична назва. Так там де зараз вулиці Мохова і Рабкорівська й досі називають «Конюшнівка». Кажуть, що там були колись конюшні багатих поселенців Катеринослава. А ще один куточок називається «Гончарівка», де поселенці займались гончарством, виготовляли глиняний посуд, який красувався на яр марці.

Ось як згадує Петро Павлович Овчаренко про чудовий, козацький, мальовничий край, який серед населення, яке там мешкало, називали Млинками.

«Для багатьох дніпропетровців, навіть тих хто живе сьогодні у млинках, ота чудернацька назва мало про що говорить. Бо не шануємо, на жаль, своєї минувшини, не бережемо її. А тоді, в роки мого дитинства, і для мене, і для всіх, хто тут жив, було все абсолютно зрозуміло.

Млинки, і це  знав кожен, - поселення, розташоване в південно-західній частині  озера Карпенкового, що на околиці нинішнього Дніпропетровська. Воно розділяло озеро Карпенкове і Шпакове навпіл майже на дві рівні частини.

Про те, чому люди назвали наш край саме так і звідки походить ця назва, ще в дитинстві нам, хлопчакам, розповідав відомий у нашому поселенні дід Тарас Гаврило.  Минули роки й роки, а я й зараз бачу його перед собою.

Це був дуже красивий дід. Як намальований! Кремезний, з сивою бородою! Він і повідав нам уперше, що колись на краю озера Шпакове стояли вітряні млини, де люди звично мололи для себе борошно. Вітру, слава Богу, тут вистачало. Як і людського вміння народжувати із звичного зерна чудодійне біле-біле борошно.

Служили  ті млини людям довгі-довгі роки. Й коли когось із нашого поселення запитували: «Звідки ти?» - він відповідав: «Звідти, де млини крутяться. Знаєте?». – «А чого ж не знати? З Млинків, значить! Так би й казав відразу».

 Центром був Базар. Зараз ви побачите на фотографії базарну площу.

Її названо так тому, що тут збиралися великі базарі щодня, крім неділі. Тричі на рік проводилися ярмарки:

                                               25   березня – Благовіщенська;

14вересня – Хрестовоздвиженська;

21 листопада – Введенська.

На ярмарки з’їжджалися з усієї волості і Катеринославської губернії. Були гості й з інших губерній. Приїжджали навіть із самої Полтави. Ярмарка кипіла на майдані, де зараз збудована 20 міська лікарня. Вози стояли аж до вулиці Мохової  (колишня Дніпрова)

 Далеко йшла слава про майстрів слободи: мірошників, чоботарів, музикантів, гончарів, а роботи вправних вишивальниць і понині милують око сучасників. Сьогодні на власні очі бачите роботи і колишніх, і сучасних майстринь.

                                  Коли запорожці збиралися воювати, то приїжджали в Кам’янку за піками. Не злазячи з коней вигукували: «Є піки?» «Є піки!» - чулося  у відповідь. Так з’явилося вуличне прізвисько: Єпіки. Пізніше Єпіки  перетворилися в Епіки.

 Козаки дбали про грамотність своїх нащадків. В 1768 році в слободі Кам’янка була відкрита перша церковно-приходська  школа. В ній було всього  2 класи. Знаходилась вона недалеко біля церкви. А в 1903 році було побудовано  камяне приміщення нової школи, в районі, де зараз знаходиться зупинка. Школа була 4 - річна. Перестінки були зроблені з дерева. Їх  дуже легко було прибирати і утворювалась велика кімната, де проходили свята та збори. 1911 році школі було передано приміщення колишнього банку і вже тоді школа стала семирічкою. Це була перша семирічна школа на всю округу від Клинчика до нашої місцевості.

      Багато хатин побудували собі козаки і розрослося поселення. Спочатку його називали Єлізавєтовка, а пізніше, коли зявилися перші камяні споруди: банк, волосне управління, аптека, лікарня – то село назвали Єлізавєта-Камянка.

Тут в Базарі було волосне управління. Розміщалося воно в нинішньому центральному корпусі школи. В 1905 році був відкритий банк (корпус 2). Навіть була пошта. Клуб був відкритий після революції у маєтку пана Бердичівського. В ньому були гуртки художньої самодіяльності, часто ставили вистави. Пізніше, під час війни, його розібрали для переправи. А після перемоги клуб відкрили в приміщенні пошти. До цього часу працює клуб. Називається він «Надія». А діти продовжують традиції своїх батьків і дідів.

Напроти клубу в 1910 році був збудований великий млин. Побудував його  лісопромисловець Бердичівський. Млин був деревяний, двоповерховий. Слава  про нього йшла на всю губернію. Бо муку мололи тут вищого ґатунку. І називалась вона валова. Приїжджали сюди з Полтави, Харкова, Кіровограду та інших міст.

Млин працював завдяки англійському двигуну «Рустан проктор», двом вальцевим станкам, одному розсіву, одному зерновому поставу, сепаратору, обічній машині та іншим пристроям. Виробництво було не дуже високе – 15-20 тонн за добу. Працював млин і вдень, і вночі. У 1943 році німці намагалися його спалити. Про  це сповістив П’ятниця  Петро Стефанович. Народ зібрав продукти і відкупив його у німців. На повну потужність млин працював до 1955 року, а потім його частково закрили, бо збудували  мукомельний комбінат «Дніпромлин». В 1970 році млин згорів, підпалили підлітки. Бердичівський, приїхавши  в Дніпропетровськ, стояв і плакав дивлячись на згарище.

   Багато видатних українців є вихідцями саме з Старожитньої Кам’янки.

Нащадки славних козаків,

Березанів та Епіків

Живуть на цій землі 100 літ

І нині вам від них привіт!

   Дійсно мальовничий наш край. І хоча зараз не називають його Камянкською слободою, але історія живе у спогадах, серцях людей, які народилися і виросли в цьому краї.

Моя земля – це села і міста,

І трударів славетнії дороги!

Моя земля – історія свята,

Це – героїзм, надії, перемоги!

У граніті, у бронзі, у серцях житиме великий подвиг воїнів-визволителів.    В нашій школі навчалися Герої Радянського Союзу.

НЕВГОДОВСЬКИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ.

Народився 24 грудня 1923 року в селищі, яке в той час мало назву Фрунзенське. У 1937 році закінчив 7 класів нашої школи. Після звільнення лівої частини Дніпропетровщини, у 1943 році, Миколу Григоровича призвали в армію і направили в 125 стрілковий полк.

 

З архівної довідки.

«В октябре 1943 года участвовал в боях по расширению плацдарма в районе  с. Аулы Криничанского района. Бои велись упорные, с большими потерями. Противник контратаковал. При отражении одной из контратак Невгодовский был тяжело ранен, около трех месяцев находился в госпитале. В январе 1944года снова в строю. Его пулемет был всегда в боевой готовности, и бойцы только по им известным приметам пулеметной дроби узнавали: «Это наш Невгодовский ведет огонь».

Его полк приближался к Южному Бугу. Стоял промозглый март. Невгодовскому в числе первых предстояло форсирование. С товарищами на рыбацкой лодке переправился через Южный Буг. Завязался бой за расширение и удержание плацдарма.

Далее предстояло форсирование Днестра. Невгодовского как воина, участвовавшего в форсировании четырех рек, определили его в передовой отряд захвата плацдарма.

В наградном листе так описывали его подвиг: «В ночь с 12 на 13 апреля 1944 года в районе с. Бычок  Тираспольского района Молдавской ССР  его 429 стрелковый полк получил задачу форсировать реку Днестр. По первой спущенной на воду лодке, в которой был и рядовой Невгодовский немцы открыли  сильный огонь из станкового пулемета.

По личной инициативе рядовой Невгодовский вызвался уничтожить этот пулемет. Получив разрешение командира роты, он из подручного материала сделал плотик, лег на него и оттолкнулся от берега.

Несмотря на сильное течение, беспрерывный огонь немецкого пулемета, Невгодовский все-таки доплыл до берега, выбравшись на него, он с гранатами в руках пополз в обход с тыла к месту где постоянно стрелял немецкий пулемет.

Подойдя к нему почти вплотную, он бросил две гранаты, уничтожив пулемет  и его расчет, состоящий из четырех солдат. Первая группа, убедившись в том, что Невгодовский уничтожил огневую точку, быстро погрузилась в лодки и переправилась на правый берег реки Днестр. Но две другие огневые точки противника продолжали вести бой. Они находились у самого берега. Рядовой Невгодовский взял трех бойцов из первой группы  и подойдя к огневым точкам он скомандовал: «Гранаты!», и четыре гранаты угодили прямо в окоп гитлеровцев. Вместе с уничтоженным пулеметом в окопе было убито пять фрицев.

За успешное форсирование реки Днестр, за самоотверженность и героизм, проявленные при уничтожении трех пулеметных точек противника, девяти немецких солдат которые мешали переправе, рядовой Невгодовский Н.Г. 13 сентября 1944 года был удостоен звания Герой Советского Союза.

Далее активно участвовал в боях в Ясско-Кишеневской операции. С боями прошел Румынию, Болгарию, шел по Югославии. После войны продолжал служить в Вооруженных Силах… »

 ПЕНЯ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 05.01.1909 року теж в селищі  Фрунзенське. У 1925 році закінчив нашу рідну 114 школу. За тиждень до окупації Дніпропетровська його призвали в армію.

З архівної довідки. 

«В августе 1941 года находясь на юго-западном фронте, впервые с винтовкой в руках идет в атаку. Стрелять и бежать с длинной винтовкой Пене было тяжело, но другого оружия не было. Оно появилось в войсках позже. С каждым боем Пеня набирался опыта. Активно принимал участие в обороне Москвы. Противник не прошел, но,к сожалению, Пеня был ранен.

Госпиталь, учеба на артиллериста и снова фронт в качестве командира взвода управления.  В 1943 году Пеня принимал участие в жестоких боях. Дивизия,  после Сталинградской битвы, стала 57-гвардейской.  Она успешно форсировала Днепр, активно участвовала в расширении плацдарма.

Далее 8 гвардейскую армию в 1944 году перенацелили на Белорусский фронт – на Берлинское направление.

В августе она  вышла на территорию Польши и подошла к  Висле Старший лейтенант Пеня со своим взводом  одним из первых в полку вышел к реке и установил наблюдение за противником.  Приказывал личному составу провоцировать немцев, чтобы вскрыть огневую точку. И это им удалось.

Вечером и ночью готовил Пеня взвод к форсированию Вислы и на рассвете 1 августа 1944 года вместе с разведчиками, численностью до 20 человек, переправились на западный берег Вислы и заняли плацдарм.

     Противник обнаружил десант, но было поздно. Пеня со своим взводом окопались на удачно выбранной территории и отражали контратаки.

По радиостанции Пеня сообщил координаты цели, и командир его полка приказал уничтожить их. В наградном листе к присвоению звания Героя Советского Союза говорилось: «Противник пытался взять в плен радиста с рацией, но Пеня из автомата уничтожил 16 немцев, а гранатой убил офицера и унтер- офицера.»

           Разведывать огневые точки и уничтожить их – была основная задача взвода Пени.

Пеня установил огневую позицию немецкой 75 мм пушки и через некоторое время уничтожил расчет и пушку.

В наградном листе отмечалось, что благодаря мужеству и отваге, проявленным гвардии старшим лейтенантом Пеней было уничтожено:

« одну батарею 75 мм пушек, одну минометную батарею, рассеяно и частично уничтожено до батальона пехоты противника, чем способствовал успеху при овладении плацдармом на западном берегу реки Висла».

26 октября 1944 года гвардии капитану Пене было присвоено звание Герой Советского Союза.

Боевой путь Пени пролегал дальше. Армия готовилась к наступлению на Берлин. Дивизия вела наступательные бои на территории Германии. Второго мая 1945 года гвардии старший лейтенант Пеня закончил войну в Берлине.»

Ми пишаємось нашими героїчними земляками, які своїми подвигами дарують нам великий, мужній і святий приклад любові до Батьківщини, рідної землі.

Особливий приклад беремо з випускника нашої школи, патріота, державника Петра Павловича Овчаренка.

Завітайте до нашого мальовничого краю, пройдіться січеславськими стежками і доторкніться до славетного козацького минулого.

«Козачки» (хлопчики)            

Знайти історичні дані про Кам’янку, видатних українців, які є вихідцями саме з Старожитньої Кам’янки.

«Калинки» (дівчатка)             

Підібрати фотографії для створення проекту.

ІV. Презентація проекту

ЛЕГЕНДИ    І БУВАЛЬЩИНИ РІДНОГО  КРАЮ

(звучать позивні, пісня « Україно!» . В кінці пісні на сцену виходять ведучі в українських костюмах)

Ведучий..1 Ми вітаємо вас радо,

Свято, юність поєднай.

Здрастуйте, шановні гості, 

Ми розкажем про наш край.

Ведучий..2 Чуєте пісні завзяті

Над Дніпром лунають –

Це учні школи 114,

Радо вас вітають.

(Звучить пісня і виконується танець  ).

Ведучий 1. У ріднім краю  зелен гай шумить,

Я знати рад, про що він мріє, снить.

Я слухав, чув, як кожна деревина

Живе єдиним словом Україна.

Ведучий 2. О, Боже, дай повік любити край,

Де квітка, пташка і зелений гай.

Де кожна вірна тій землі дитина

Живе єдиним словом – Україна!

(Звучить пісня «Україночка» )

Ведучий 1. Ми Амур-Нижнєдніпровці,

Камянка у нас зросла.

Там де варта запоріжська

Переправу стерегла.

Ведучий 2. Камянко! Лагідна і мила!

Водночас велична і проста.

Ти мене з дитинства полонила,

Закохала в сонячні жита.

Ведучий 1. Нащадки славних козаків

Березанів та Єпіків

Живуть вже тут багато літ

І нині вам від них привіт.

Ведучий2. Не один раз нас палили

Татарва і німчура

Та завжди ми брали сили

У могутнього Дніпра.

(Звучить пісня на мотив української народної пісні «Ой там, на тічку, на базарі».)

Ой там на горі, та й біля озерця

Жив козак Березан первопоселенцем.

Він і сіяв, і орав,

І врожай весь там збирав, ой збирав.

А на нього задивилась Катерина,

І вродлива і кмітливая дівчина.

Та й побігла умовлять

Щоб козаку жінкой стать, жінкой стать.

Козак: (мотив російської народної пісні «Не смотри на меня…»)

Не дивись ти на мене

Ой не треба, не треба,

Й сивини ти моєї не руш.

Краще хлопця знайди

Молодого для себе

І живи з ним, живи скільки хоч.

Ведучий. Тяжко на серці стало Катерині,

Побігла вона до озера топитись.

Ведучий. А там ловив рибу молодий

Та гарний козак Карпо.

(Звучить пісня на мотив української народної пісні «Ой під вишнею» )

Ой на березі, та під івою

Зустрів Карпо Катерину та вродливую. (2 р.)

І просив він її, і молив він її:

«Вийди заміж ти за мене,  Катерино милая.»(2 р.)

Я збудую хатку, куплю сіножатку,

Подарую цей садок, заведем візок діток.(2 р.)

Ведучий. Катерина згодилась

І зажили вони щасливо.

Ведучий. З того часу озеро почали

Називати Карпенковим.

Ведучий. А село в якому жив Березан – Березанівкою.

Ведучий. І в нашу школу ходять нащадки тих козаків.

Ведучий. Ми потомки тих козаків,

Що ішли у грім атак.

Ведучий. Рідний край свій захищати

І фашистський брать рейхстаг,

Ведучий. Могутня, ніжна, горда і велична,

Тебе ніхто не зміг завоювати!

Вкарбований в історію навічно

Ваш героїзм війни священної, солдати!

(На фоні  ліричної музики )

Ведучий. НЕВГОДОВСЬКИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ.

Народився 24 грудня 1923 року в поселенні Фрунзенський. У 1937 році закінчив 7 класів 114 школи. Після звільнення лівої частини Дніпропетровщини, у 1943 році, Миколу призвали в армію і направили в 125 стрілковий полк. У вересні 1943 року два рази під шквальним вогнем в числі перших він форсував Дніпро. В цих боях, в десяти кілометрах від дому, Невгодовський пізнав смак бою, ризикував і плакав від радості. А потім був Південний Буг, Дністер.  

Ведучий.

У нагородному листі записано: За успішне форсування річки Дністер, за мужність і героїзм, проявлені при знищенні трьох вогневих точок ворога, дев'яти німецьких солдат, які не давали розпочати переправу через Дністер, указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.09.44 року рядовому Невгодовському М.Г. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Ведучий. : ПЕНЯ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 05.01.1909 року в селищі Фрунзенський. У 1925 році закінчив нашу рідну 114 школу. За тиждень до окупації Дніпропетровська його призвали в армію. 23 серпня 1941 року вперше з гвинтівкою він іде в атаку. З кожним днем він набирався все більше військового досвіду. А потім госпіталь і знову фронт, знову запеклі бої: під Москвою, Сталінградська битва, форсування Дніпра, звільнення Одеси. 2 травня 1945 року гвардії старший лейтенант Пеня закінчив війну в Берліні. 

Ведучий.

У нагородному листі є такі строки: За мужність і відвагу, проявлені у знищенні батареї 75ти гармат, батальона піхоти ворога при форсуванні Вісли, Указом Президента Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1944 року гвардії капітану Пені І.М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 

Ведучий.

Десь там, в історії, гудуть фронти,

Клекоче пеклом знавісніла битва…

Я хочу щастя милій Україні,

Я хочу миру на моїй землі!

Ведучий.   Мирне небо над нами світає,

Новий крок набуває життя,

Але кожен із нас пам’ятає,

Вашу славу несе в майбуття.

(Звучить пісня у виконанні Амурчанина Олександра Книги «Дніпропетровщина моя», слова  Олександра Тараненка, музика Петра Клименка)

Ведучий. Дійсно мальовничий наш край. І хоча зараз не називають його Камянкською слободою, але історія живе у спогадах, серцях людей, які народилися і виросли в цьому краї.

Ведучий.Моя земля – це села і міста,

І трударів славетнії дороги!

Моя земля – історія свята,

Це – героїзм, надії, перемоги!

Ведучий.  Наш  ріднийкрай шанує, відчуває сердцем його з дитинства наш земляк, випускник нашої школи, почесний гість Овчаренко Петро Павлович. Шановний Петре Павловичу, запрошуємо вас до слова.  

Ведучий.Сьогодні на нашому святі присутній письменник, заслужений журналіст України, старожил Камянки Безуглий Леонід Микитович. Запрошуємо вас до слова.

( виступ заслуженого журналіста України Безуглого Леоніда Микитовича  )

( український танок «Одна калина»  )

Ведучий.

У нас в гостях  випускник  нашої школи, лауреат міжнародних конкурсів, викладач Дніпропетровської  консерваторії  Пархоменко Андрій Юрійович. Послухайте у його виконанні п’єсу «Зоре моя вечірняя»

(виступ   А.Ю.Пархоменко)

Ведучий. Переборемо всі скрутні

І засяєм в небесах. 

Ведучий. Ми збудуємо майбутнє,

І щасливий рідний край.

Ведучий. А може хто з вас не був у Березанівці чи у Кам’янці?

Ведучий. Шкода! То ж ви не бачили наймальовничішого куточку

Нашого району.

Разом: Ласкаво просимо!

(Звучить пісня «Ласкаво просимо»)

Ласкаво просимо!(2 р.)

Вам наша школа рідна промовля.

Ласкаво просимо! (2 р.)

Братерством нашим повниться земля.

Ведучий. А за цим словом

Бувайте здорові.

Ведучий. Хай ваша хата буде багата

Хлібом і сіллю,й великим добром.

Ведучий. І дітьми хорошими й добрими

Здоров’ям. І піснею, і злагодою,

Й сімейним теплом.

Ведучий. А ще вам бажаєм, щоб ви не старіли,

Щоб серцем й душею були молоді,

Ведучий. До рідного краю Любов’ю горіли

І користь приносили рідній землі.

(під пісню «Пісня про Україну» танцюють діти  під пісню на екрані кліп, в кінці пісні всі учасники  зустрічі виходять на сцену)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22431. СУЩНОСТЬ И ОБЪЕКТИВНЫЕ ПРЕДПОСЫЛКИ РАЗВИТИЯ АГРОПРОМЫШЛЕННОЙ ИНТЕГРАЦИИ 154.5 KB
  Агропромышленные предприятия 2. Агропромышленные предприятия Агропромышленные предприятия – это производственнохозяйственные единицы осуществляющие силами своего коллектива производство сельскохозяйственной продукции ее переработку а в ряде случаев и реализацию. В составе агропромышленного предприятия как сельскохозяйственное так и промышленное производство теряют юридическую самостоятельность и становятся новым производственным подразделением нового комбинированного предприятия имеют общий уставной фонд единый...
22432. СОЗДАНИЕ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ СПК В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ 86 KB
  Сельскохозяйственный кооператив является юридическим лицом и имеет следующие правомочия: создавать представительства и филиалы; осуществлять виды деятельности предусмотренные законом; иметь в собственности покупать или иным образом приобретать продавать закладывать и осуществлять иные вещные права на имущество и земельные участки в том числе переданные ему в виде паевого взноса в паевой фонд кооператива; создавать резервный и другие неделимые фонды кооператива и вкладывать средства резервного фонда в банки и другие кредитные учреждения...
22433. ОСНОВЫ СОЗДАНИЯ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ КООПЕРАТИВОВ ЗА РУБЕЖОМ 277.5 KB
  В США кооперативам принадлежит 15 всего экспорта значительная доля рынка принадлежит потребительским кооперативам в Дании 33 в Норвегии 25. В мировой практике сложились два типа сельскохозяйственных кооперативов: кооперативы производителей называемые также обслуживающими или вертикальными кооперативами и производственные кооперативы называемые также артелями или горизонтальными кооперативами. Второй тип кооперативов производственных предполагает объединение крестьян для совместного производства продукции растениеводства...
22434. МЕЖОТРАСЛЕВЫЕ ИНТЕГРАЦИОННЫЕ СВЯЗИ В ПРОДУКТОВЫХ ПОДКОМПЛЕКСАХ 243.5 KB
  К продовольственному комплексу относятся отрасли или подотрасли а также виды деятельности материального производства при наличии следующих условий: прямого влияния производства на достижение основных целей комплекса; межотраслевых связей по поставкам и использованию продукции; обратных связей между отрасльюпотребителем и отрасльюпоставщиком. объединения отраслей подотраслей видов деятельности взаимоувязанных в экономическом технологическом отношении в процессе производства конечных продуктов. Формирование продуктовых подкомплексов...
22435. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ КООПЕРАЦИИ 117 KB
  ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ КООПЕРАЦИИ 1. Сущность кооперации. Формы и виды кооперации. Понятие межхозяйственной кооперации и направления ее развития.
22436. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ АГРОПРОМЫШЛЕННОЙ ИНТЕГРАЦИИ 86 KB
  ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ АГРОПРОМЫШЛЕННОЙ ИНТЕГРАЦИИ 1. Теоретические основы агропромышленной интеграции. Типы и виды агропромышленной интеграции. Факторы агропромышленной интеграции.
22437. ИСТОРИЯ УЧЕНИЙ О КООПЕРАЦИИ 1.88 MB
  ИСТОРИЯ УЧЕНИЙ О КООПЕРАЦИИ 1. Развитие кооперации во второй половине XIX века 3. Чаянова о кооперации 7. Колыбелью и родиной кооперации является Западная Европа.
22438. АПК как объект межотраслевых связей 107.5 KB
  АПК как объект межотраслевых связей Сущность АПК его место и роль в народном хозяйстве Республики Беларусь 2. Предпосылки и объективная необходимость формирования АПК сущность его взаимосвязей 3. Современное состояние и перспективы развития АПК 1. Сущность АПК его место и роль в народном хозяйстве Республики Беларусь В ходе исторического развития сельское хозяйство все больше теряет свою былую изолированность и неуклонно интегрируется со многими отраслями экономики.
22439. ОРГАНИЗАЦИЯ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ РАБОЧЕЙ СИЛЫ 66 KB
  Содержание принципы задачи и основные направления организации труда в сельском хозяйстве. Основные формы организации труда. Внутрибригадная организация труда. Содержание принципы задачи и основные направления организации труда в сельском хозяйстве Одним из важнейших условий обеспечивающих высокие темпы развития сельского хозяйства является широкое применение прогрессивных форм организации труда сокращение потерь рабочего времени всемерная активизация человеческого фактора.