5545

Журналістика Великобританії

Реферат

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

Журналістика Великобританії Журналістика Великобританії XVІІІ століття Британська преса ХІХ століття Англійська журналістика ХХ століття Радіо- і телевізійне мовлення в Англії Розвиток цифрового телебачення Великобританії...

Русский

2012-12-13

121 KB

31 чел.

Журналістика Великобританії

План

1. Журналістика Великобританії XVІІІ століття

2. Британська преса ХІХ століття

3. Англійська журналістика ХХ століття

4. Радіо- і телевізійне мовлення в Англії

5. Розвиток цифрового телебачення Великобританії

Література

1. Журналістика Великобританії XVІІІ століття

Британська журналістика XVІІІ століття остаточно виробила і закріпила такий гострий публіцистичний жанр, як політичний памфлет, сповнений викривально-сатиричного пафосу, сміливо використала його як надійну потужну зброю боротьби з феодально-клерикальною реакцією. Сатирично-повчальні журнали заклали міцний фундамент для подальшого розвитку масової аудиторії, вироблення системи жанрів і засобів журналістської майстерності.

На умонастрої прогресивних сил країни справили сильний вплив ідеї Великої французької революції (1789 – 1799). Незважаючи на те, що британські офіційні кола стали оплотом європейської реакції та знаряддям контрреволюції, заворушення охопили досить широкі верстви соціальних низів. Яскравим явищем у громадському житті Англії були публікації та поширення творів, що стверджували ідеали свободи, рівності, братерства. Деякі видання розповідали читачам про бідування "трудящої частини людства" в інших країнах світу.

Коли у Франції почалася революція, то багато ліберально налаштованих редакторів англійських газет попервах почали всіляко підтримувати сам факт повалення французької абсолютистської монархії та утвердження рівних прав буржуазного та дворянського класів. Тоді найбільш реакційні представники британського дворянства, які сильно впливали на політичне становище в країні, почали в парламенті та в пресі звинувачувати "вільнодумців", нібито надруковані кореспонденції "написані в комісаріатах нового уряду в Парижі". Архіви того часу переповнені такими документами. Вони переконують у неминучій фінансовій залежності преси від того чи іншого джерела.

Відвертим противником Франції виступала заснована в 1789 році газета "Обсервер". На межі ХVІІІ – ХІХ століть між Францією та Англією велася справжня інформаційна війна, кожна сторона намагалася всілякими шляхами створити політичний і психологічний плацдарм в англійській та французькій громадській думці.

Наприкінці XVІІІ століття в Англії з’являються газети, які протягом багатьох десятиліть і навіть кількох століть визначатимуть обличчя преси в країні. Так, у 1785 році потреби в рекламі зумовили винекнення газети "Таймс", що поступово стала символом англійського стилю життя.

2. Британська преса ХІХ століття

Здобувши світову першість у промисловому розвитку, Англія до середини ХІХ століття стала країною "зразкового капіталізму". У 50-60-ті роки посилилася її колоніальна політика. Англійці воювали в Китаї, Ірані, Індії, Південній Африці, у Новій Зеландії, на Ямайці, в Ефіопії, в Криму. Посилилося колоніальне уярмлення в Ірландії, що викликало нове піднесення боротьби ірландського народу за незалежність. Незважаючи на те, що чартистський рух вичерпав свої внутрішні резерви, англійські робітники знову виступили за загальне виборче право у 1865 – 1867 роках, заручившись підтримкою тред-юніонів – профспілок, що набирали силу.

На зміну "золотому" сторіччю європейської культури йшло "срібне". І хоча реалізм не вичерпав ще своїх великих ресурсів, усе відчутніше заявляло про себе декадентство. Наприкінці ХІХ століття почалося формування того явища, яке в ХХ дістає назву "масова культура".

Причетна до її формування масова преса, доступна широкому колу читачів, широким верствам населення, зароджується в Англії в останні десятиліття ХІХ століття. Бурхливий розвиток економіки разом з науково-технічним прогресом зумовили появу нових соціальних функцій преси, яка мала обслуговувати найширші верстви населення.

Після скасування "податків на знання" в англійській журналістиці почалося формування такої системи періодичних засобів інформації, яка майже в незмінному вигляді збереглася до кінця ХХ століття, до появи та розвитку нових електронних засобів спілкування.

Прийняття закону про загальну початкову освіту для дітей, збільшення субсидій на освіту взагалі об’єктивно сприяло виникненню нової – і, головне, широкої соціальної аудиторії. Саме для неї й призначався ряд масових газет, котрі вирізнялися низькою роздрібною ціною, великим накладом і величезним обсягом реклами: "Ньюз оф зе уорлд" (1843), "Дейлі мейл" (1896), "Дейлі експрес" (1900). Вони були розраховані на смаки малоосвіченої, але великої читацької аудиторії.

Таким чином, запровадження в Англії та інших європейських країнах у широких масштабах початкової освіти й технологічні нововведення у видавничому процесі стимулювали диференціацію преси на якісну та масову. Збагатилася типологія видань.

Фактично виникла "нова" журналістика, що мала як достоїнства, так і недоліки. Тепер газети і журнали писали не лише про міжнародну й внутрішню політику, фінанси та спорт. Збільшення вільного часу після скорочення робочого дня, організація різноманітного дозвілля спричинили розширення кола тем і проблем, про які почали розповідати журналісти англійських редакцій. Негативний бік "нової" журналістики викликав потік сенсацій, висмоктаних з пальця, часом просто вигаданих, відбувалося порушення прав людини (зокрема, на особисте життя), за які боролися ті ж журналісти протягом минулих століть.

У нових умовах якісні видання ("Таймс", "Файненшл Таймс", "Дейлі Телеграф", "Манчестер Гардіан") у своїй змістовій моделі не змогли уникнути негативних проблемно-тематичних ліній, що стали популярними на шпальтах масової преси, але постаралися звести до мінімуму сенсаційний потік, зробивши ставку на рекламодавців. Інакше ці видання просто не вистояли б у конкурентній боротьбі з мільйонними накладами масових газет.

Хоча, звичайно, і якісна періодика використовувала у своїй практиці маніпулювання громадською думкою. Так, провідна якісна газета "Таймс" саме в подачі інформації про зовнішню політику виявила свою ідеологічну "ангажованість". Незважаючи на те, що Наполеон ІІІ був союзником Англії, "Таймс" відгукувалася про нього стримано. Газета зайняла проурядову позицію під час висвітлення ірландського питання, подій на Балканах; вона була найактивнішим учасником "газетної війни", що розгорнулася у зв’язку з конфліктом Англії та Німеччини у Східній Африці. Водночас у газеті з’явилося чимало критичних антиурядових публікацій з приводу прорахунків у веденні Східної війни (Кримської кампанії 1854 — 1856 рр.).

Поява в Англії інформаційного агентства Рейтер та скасування гербового збору в 1855 році призвели до втрати монопольного становища "Tаймс" у світі новин, а видання-конкуренти ("Дейлі Телеграф", "Гардіан") збільшили наклади й потіснили "Tаймс" на читацькому ринку.

Прикметною рисою ХІХ століття стала поява інформаційних агентств, які спеціалізувалися на швидкій (порівняно із зарубіж-ними власкорами видань) передачі новин. Британське агентство Джуліуса Пола Рейтера склало гідну конкуренцію фран-цузьким, німецьким, американським та іншим колегам-конкурентам, перетворившись в ХХ столітті на світове агентство новин. Віддавши поширення власної інформації всередині Англії агентству Прес Ассоціейшн, Рейтер зосередило свою увагу на міжнародній інформації, розширивши кореспондентську мережу не лише на Європу, а й на Америку, Азію, Африку, Австралію, Нову Зеландію та Океанію. З ме-тою цивілізованого поділу світового інфор-маційного ринку Рейтер тісно співробіт-ничало із французьким інформа-ційним агентством Гавас і німецьким Вольф.

На відміну від Франції, де суспільний розвиток протягом 19 ст. становив ланцюг революцій та переворотів, ситуація у Великобританії відрізнялась відносною стабільністю.

Своєрідність соціокультурної ситуації в Англії 19 ст. знайшла своє відображення у феномені вікторіанства. Вікторіанською епохою прийнято називати сімдесятирічний період англійської історії та культури, значна частина якої припадає на правління королеви Вікторії, яка перебувала на британському престолі з 1837 до 1901 року. На цей період припадає зміцнення економічної та військової сили Великобританії. Владна та сильна королева зміцнила авторитет монархії.

Пресі того часу притаманний націоналістичний характер, для неї на першому плані перебували велич,  міць і добробут Великобританії. Мабуть, у жодній країні преса не користувалась такою повагою, як у Великобританії. Вона здійснювала великий вплив на життя нації, до неї дослуховувалась Європа, тим більше, що англійські газети вирізнялись прагненням до об’єктивної подачі фактів і чудовою поінформованістю. Лорд Росбері стосовно ролі англійської преси зауважив, що «англійська преса керує державними діячами, доносить до них ідеї  та очікування всієї нації. Якщо преса не виконує цих двох найважливіших завдань, вона не заслуговує тієї поваги, яку вона отримує».

Журналістика у Великобританії була досить престижним видом діяльності. З найбільшими лондонськими газетами співпрацювали талановиті англійські письменники та журналісти. В. Скот дописував в журнал «Единбурзьке ревю», засноване в 1802 р. його другом адвокатом Френсісом Джеффрі. Для цього журналу також писали й інші представники тогочасної британської еліти, як-от: історик Томас Маколей, математик Вільям  Гамільтон, хімік Чарльз Макінтош, письменник Томас Карлейль. Основним конкурентом цього журналу став «Куотерлівський огляд», заснований в 1809 р. В. Скотом, який розійшовся зі своїм другом у поглядах. Ця назва походить від англійського зневажливого слова «cockney», тобто низького походження. Так критики журналу назвали талановитих англійських письменників-романтиків, які дотримувались ліберальних поглядів, - Дж. Кітса, П. Б. Шеллі, У. Хезліта, Ч. Лема. У журналі «Блеквудський магазин» працювали поети-романтики Джон Вільсон, Томас де Квінті, Джеймс Хогг.

У деяких друкованих ЗМІ працювали просто унікальні за своїми здібностями журналісти. Наприклад, головний редактор газети «Морнінг кронікл» («Ранкова хроніка») Вільям Вудфолл. Ця людина мала дивовижну пам’ять. Газета спеціалізувалась на публікації найбільш повних і правдивих звітів про парламентські дебати, до яких англійська читацька аудиторія виявляла великий інтерес. Щоб отримати репортаж з парламенту, як правило, газети посилали одного стенографа, який просто фізично не міг зробити повну стенограму засідання. Вудфолл, який за свою чудову пам’ять отримав прізвисько «регістратор», особисто був присутнім на всіх парламентських слуханнях.

Щодо подальшої долі газети, після смерті Вудфолла її очолив Джеймс Перрі. Шотландець за походженням, він після закінчення школи два роки працював на мануфактурі в Манчестері, а потім перебрався до Лондона, де й розпочалась його журналістська кар’єра. Спочатку Перрі співпрацював з однією з лондонських газет, писав до неї невеликі есе і статті. Перрі був блискучим співрозмовником, дивовижним оповідачем, рідкісним колекціонером, людиною, невтомну на вигадки. Ще до того, як він став головним редактором «Ранкової хроніки», Перрі реалізував свою ідею посилати до парламенту не одного, а кількох стенографів. У результаті монополію «Ранкової хроніки» на найбільш повні та оперативні звіти з парламенту було підірвано. Ставши згодом власником і головним редактором газети, Перрі увів ще одну новизну: він почав винаймати стенографів не на час парламентських слухань, а на весь рік, що забезпечило йому довіру та вірність з-поміж найнятих на роботу людей. «Ранкової хроніки» під керівництвом Перрі стала найавторитетнішим парламентським вісником, на який посилались інші лондонські газети, коли хотіли процитувати кого-небудь з парламентарів. Крім того, Перрі хотів бачити свою газету зорієнтованою перш за все на інтелігентного й досить освіченого читача, тому він прагнув забезпечити газеті монополію на літературні новинки, які друкував на  першій сторінці. Він залучив до співпраці з газетою відомих письменників: Ч. Діккенса, С.Т. Кольріджа та ін.

Особливе місце в британській пресі 19 ст. посіли ілюстровані видання, що з’явились на поч. 30-х років. Найбільш популярним був журнал-тижневик «Панч», заснований в 1841 р. Слово «Панч» – це скорочення слова «панчинелло», яке у свою чергу є англійським варіантом італійського слова  «пульчинелло»: так звали одну з масок в італійському театрі. Журнал друкував численні політичні карикатури та шаржі.

Подією в історії британської журналістики стала публікація лондонського журналу «Ілюстрейтед Лондон ньюс» («Ілюстровані лондонські новини»), що почав виходити з 1842 року. В ньому вперше зображальна хроніка, художній репортаж зайняли перше місце. По суті, це був детальний ілюстрований літопис основних, як правило, найбільш драматичних подій лондонського життя (сутичка робітників з поліцією, пожежі, злочини і т. ін.). Видання мало колосальний успіх. Тираж журналу сягнув 1 млн. екземплярів, а до 1856 року він був 5,5 млн. екземплярів.

Окремо потрібно сказати про використання реклами на сторінках друкованих ЗМІ Великобританії.  Англійська журналістика швидко усвідомила значення оголошень як засобу реклами. Оголошення були короткими, зазвичай не більше 12 рядків дрібним шрифтом. Вони сортувались за тематикою, що дозволяло, по-перше, знизити вартість оголошень, по-друге, збільшити їх кількість в номері, по-третє широко орієнтуватися в рекламних полосах газети.

У ХІХ столітті виникають перші медіа-імперії, відбуваються процеси монополізації та концентрації преси. Найвідоміші англійські медіа-магнати того часу брати А. і Г. Хармсворти, А. Пірсон.

Наприкінці ХІХ століття розпочалася соціальна диференціація видань, пов’язана з популярністю у суспільстві комуністичних і соціалістичних ідей. Саме в Англії створюється Союз комуністів, І Інтернаціо-нал, Демократична та Соціал-демократична федерації, Соціалістична ліга.

Найбільш помітним явищем у журналістиці можна вважати початок ери "нового журналізму", пов’язаного з виникненням газети "Дейлі Мейл", заснованої у 1896 році Альфредом Хармсвортом, а також традиції "малих журналів", що вийшли з пізньовікто-ріанського естетизму, "Йєлоу Бук" ("Yellow Book" — "Жовта книга") чи "Савой" ("The Savoy") з ілюстраціями Обрі Вінсента Бердслі.

3. Англійська журналістика ХХ століття

Британія – країна класичної вертикальної моделі преси. Не дивлячись на велику кількість регіональних газет, жителі цієї країни звикли мати до сніданку свіжу лондонську газету.

Інша особливість – високий рівень концентрації загальнонаціональної преси в руках небагатьох видавців. Монополістичні тенденції виявилися напередодні Першої світової війни переважно в сімейній формі володіння газетно-журнальних груп.

Англійська преса у першій половині ХХ століття продовжувала займати провідне місце у системі ЗМІ Великобританії та й в усьому світі: "Споживання газет на душу населення в Англії майже вдвічі вище, ніж у США, втричі вище, ніж у Франції. В усіх країнах Південно-Східної Азії щодня розповсюджується менше примірників газет, ніж щоденний тираж однієї газети в Лондоні. За даними ООН, у середньому на 1000 осіб населення земної кулі в 1956 р. розповсюджувалося щодня тільки 88 примірників газет. У той же час в Англії на 1000 осіб припадало 611 примірників".

У 1945 – до влади прийшов лейбористський уряд. У ряді прийнятих ним заходів з обмеження монополії преси було рішення про створення спеціальної Королівської комісії  в 1947 році. У перебігу двох років комісія провела детальне дослідження стану преси і підбила підсумок:  не виявила ніяких підстав для особливої тривоги з приводу монополізації преси. А також заявила, що британській пресі немає рівної в світі і що вона вільна від корупції, а також від закулісних фінансових діянь. По рекомендації комісії створили суспільний орган з 27 осіб, який повинен був стежити за свободою друку у Великобританії і за станом преси взагалі.

Королівські комісії скликалися  згодом ще двічі – в1961 і 1974, проте помітного впливу на пресу не зробили.

У другій половині ХХ століття преса Англії, як і преса багатьох інших країн світу, зіткнулася зі складними проблемами, які не обминули й такі авторитетні газети, як "Таймс", "Дейлі Телеграф", "Дейлі Міррор", "Дейлі Експрес" та ін. Передусім у цей період інформаційна індустрія Англії зазнала нового різкого стрибка концентрації капіталу.

У жодній країні світу не припадає на мешканця стільки газет, як в Англії, яка в цьому відношенні залишила далеко позаду навіть такі високорозвинені держави світу, як США і Франція. Газетно-журнальна промисловість Англії нині стала однією з провідних галузей національної економіки з високою концентрацією капіталу. За своїми активами газетно-журнальна індустрія Англії випередила навіть такі традиційні галузі національної економіки, як транспорт і суднобудування. Щодня в Англії видається й розповсюджується серед найширших верств населення до 30 млн. прим. газет.

Як засвідчує дослідник англійської преси Ю. М. Власов, наприкінці 70-х років п’ять гігантських корпорацій контролювали (точніше: тримали в своїх руках!) 80 % загальнонаціональних щоденних газет і майже 90 % недільних газет і журналів. Ці газетні корпорації володіли великою частиною провінційних (місцевих) видань. По-друге, науково-технічний прогрес, зокрема розвиток електронно-обчислювальної техніки, стрімко увірвався в технологічні проце-си газетної індустрії, яка стала перед неми-нучою необхідністю впровадження нових технологій в редакційно-видавничу справу: запровадження фотокомпозиційного набору із застосуванням комп’ютерної техніки [8].

Але все це викликало численні скорочення висококваліфікованих полігра-фістів. У цих умовах уже існуюче в Англії безробіття спричинило гострі соціальні конфлікти, бо завдало великої шкоди робітникам поліграфічної промисловості. Проте власників газет ці ситуації мало турбували. Вони вживали всіх заходів, щоб використати новітні технології. А це здешевлювало виробництво газет.

У 80-90-х роках майже всі газетні видавництва перемістилися в ті місця, де більше простору й дешевше земля під друкарські корпуси, насичені новітньою технікою. Нині переважна частина центральних ("національних") газет Британії випускається в так званій "Країні доків" – районі морських причалів у гирлі Темзи, які відслужили свою службу. "Імперія" освоїла нову територію. Процес змін відбувався у "країні традицій" дуже болісно і забрав чимало часу. Якщо вести відлік від початку 60-х років, то в графу "втрат" слід занести три щоденні та чотири недільні газети. Їхні місця серед центральних газет посіли чотири нові щотижневі газети: "Сан" (1964), "Тудей" (1986), "Дейлі стар" (1978), "Індепендент" (1986), а також недільні: "Санді міррор" (1963), "Санді Телеграф" (1961), "Індепендент он санді" (1990). У 80-х роках у "національній" лізі спробували закріпитися ще три нових видання. Одне недільне та два щоденних. Проте, не зумівши викроїти для себе достатній для виживання шматочок із загального рекламного пирога, кожне з них змушено було вже за півроку – рік вийти з гри.

У Британії чітке розділення на якісні і масові газети. Але чим ближче до 90 років, тим помітніше стирання цих відмінностей. Офіційний довідник – щорічник «Британія», в 1994 вперше вніс корективи до класифікації національних газет. У розряді якісних значилися «Таймс», «Дейлі телеграф», «Файненшал таймс», «Гардієн», «Індепендент»,  а також недільні «Санді таймс», «Обсервер», «Санді телеграф», «Індепендент він санді». У розряді масових твердо тримали своє місце газети «Сан», «Дейлі міррор», і недільні «Санді міррор», «Ньюз оф уорд», «Піпл», були зараховані щоденні «Дейлі мейл»,  «Дейлі експрес», «Тудей».

Друга половина ХХ сторіччя — час встановлення нової структури медіа-ринку, неухильного скорочення тиражів щоденних і недільних газет і припинення виходу ілюстрованих журналів загального типу (на кшталт щотижневиків "Пікчер пост", "Джон Булль" та ін.). Їх місце зайняли жіноча періодика, а також журнальні вкладки-додатки до недільних газет. Одна з причин — наступ телебачення і перебудова рекламного бізнесу. Рекламні кампанії з прицілом на масового споживача посіли помітне місце і на телевізійних каналах. Газети ж (як і видання журнального формату) могли розраховувати на отримання істотних прибутків від публікації оголошень лише в тому випадку, якщо вони забезпечували аудиторію цільової реклами — за родом занять та соціальним станом читачів, їхніми запитами матеріального та культурного характеру. Реклами яскравої, що сприяла закріпленню позитивного іміджу тієї чи іншої фірми.

Негативна динаміка розповсюдження газет простежується на таких цифрах. Якщо на середину 50-х років – пік післявоєнного буму газетної індустрії – загальний разовий наклад щоденних центральних і провінційних газет сягав 27 млн. прим., то на початок 90-х років скоротився до 18 млн. Ще більш серйозних втрат зазнали недільні газети: падіння сукупного разового тиражу майже вдвічі – з 28 до 14,5 – 15 млн. прим.

Закордонні автори вважають, що в середині 80-х років ХХ століття англійська преса набула другого дихання. Впровадження нових технологій відкрило нові, величезні можливості. Відкриття своїх сайтів у глобальній мережі Інтернет з її інтерактивними властивостями передачі, обробки та поширення інформації, використання високошвидкісних телекому-нікативних каналів дозволило редакціям набагато збільшити свою аудиторію за рахунок віртуальних користувачів.

Наприклад, за два роки бюджет редакції "Санді Таймс" зріс на 33 %, газета відкрила свої бюро у Москві та Гонконгу, за допо-могою супутникового зв’язку тиражується не лише в Британії, а й у Шотландії. "Нова ера" викликала і серйозні проблеми: група "Ньюз Інтернешнл" скоротила 5,5 тис робо-чих місць, "Експрес Ньюзпейпер" і "Міррор Груп" – по 4 тис 600, "Ассошіейтед Ньюз-пейпер" — 700. За два роки із 30 тис поліг-рафістів було звільнено 15 тис 400 осіб.

Наступне десятиріччя підтвердило, що використання нових технологій не тільки не відмінило, а й підштовхнуло ринкові меха-нізми, що регулюють діяльність британсь-ких мас-медіа. Наявний у Великобританії союз конкуренції та монополізації виявив себе з новою силою у процесі глобалізації інформаційного простору, тим більше, що країна широко представляє ті ЗМІ, які пере-стрибнули кордони Британських островів. Інтернаціо-нальний характер продовжує зберігатися та поглиблюватися і в сфері власності на засоби масової інформації.

За відносно короткі відрізок часу, з 1979-1990 років, на англійському ринку з’явилося відразу близько десятка нових загальнонаціональних видань. Список новачків відкрила в 1978 році щоденна газета «Дейлі стар». У 1982 році господарі «Експрес групп» вирішили за необхідне супроводжувати її недільним виданням. Так з’явилась «Мейл він санді». 1986 рік приніс відразу два нові видання «Тудей» і «Індепендент». У 1986 році місце в рядах загальнонаціональних газет спробували зайняти щоденна «Дейлі спорт» і недільна газета «Санді спорт», але їх недовго зараховували до масових газет загального типу, оскільки в них було не стільки спорту, скільки еротики на межі поронографії. У 1990 р. з’явилося недільне видання «Індепендент» «Індепендент він санді». У тому ж році група журналістів зробила спробу зайняти для себе нішу у виданнях для молодих і нових британців і приступила до випусків  недільною «Кореспондент він санді». Але вона не змогла утриматися на газетному ринку. Адже в 1990 році почався найсерйозніший для післявоєнних років спад в британській економіці і продовжував негативно впливати на головну матеріальну підпору газетного бізнесу – прибутки від публікацій оголошень. У 1992 році не витримав боротьби за існування тижневик «Ліснер». Керівництво Бі-бі-сі визнало безглуздим продовження фінансування видання, тираж якого сильно впав. Все більше відчувається хистке становище політичних тижневиків. Тираж журналу «Нью стейтсмен», виразника настроїв лівої інтелегенції, скоротився за останні роки на половину.

Сьогодні у Великобританії виходить близько 130 щоденних і недільних, 1400 тижневих і понад 6500 інших періодичних видань. Майже 90% британців читають регіональну або місцеву пресу. Загальний наклад національних газет у будні в серед-ньому становить 13 млн прим., а в неділю — 14,5 млн прим., хоча загальна кількість читачів є значно більшою. Читання газет більше до вподоби чоловікам, аніж жінкам.

У Великобританії, як і в інших країнах, останні десятиліття йде процес концентрації преси в руках нечисленної групи газетних концернів, а також транснаціональних об’єднань. Газетний ринок з Рупертом Мердоком ділять найбільші газетно- видавничі монополії.

Так, групі лорда Ротерміра — «Ассошиетед ньюспейперс» — що суміщає газетну справу з ресторанним і нафтовим бізнесом, належать газети «Дейлі мейл» і «Мейл він санди», акції чотирьох комерційних радіостанцій. У концерн входять ряд провінційних газетний-видавничих компаній, а також газетні компанії «Норткліф ньюспейперз груп» і «Івнінг стандарт», що видають лондонську вечірню газету «Стандард» (The Standard – «Прапор»). Група отримує великі доходи від здобичі нафти в Північному морі, має внески в ресторанний бізнес, є крупним землевласником.

«Міррор груп консорціум» – газетний концерн, один з найбільших в Європі. Належить видавничому об’єднанню «Бритиш принтинг энд комьюникейшн корпорейшнл», видавничій компанії «Пергамон прес». Її президент Роберт Максвелл загинув в 1991 при невияснених обставинах: його тіло виявили в океанських хвилях недалеко від власної яхти. Справу продовжили його сини. Концерн видає дві щоденні загальнонаціональні газети «Міррор» і «Спортінг лайф» («Спортивне життя»), недільні «Санді пипл» і «Санді миррор». «Томсон ридженл ньюспейперз» входить до групи Томсона, канадського газетного магната. Контролює 14 щоденних, в основному провінційних газет, включаючи шотландські видання «Дейлі рекорд» (Daily Record – «Щоденні події»), «Санді мейл» і «Ськотсмен» (The ScOtsman – «Шотландець»), одну недільну і 40 щотижневих.

Газетний трест «Ньюс интернэшнл» належить австралійському магнатові Руперту Мердоку, що прийняв в 1885 громадянство США. Об’єднує компанії; «Таймс ньюспейперд» (видає загальнонаціональні газети «Таймс» і «Санді таймс») і «Ньюс груп ньюспейперз (видає газети — загальнонаціональну «Сан» і недільну «Ньюс оф уорлд», найвищі, що мають, понад чотири мільйони кожна, тиражі).

«Юнайтед ньюспейперз» – газетний-видавничий концерн належить фінансистові Девіду Стівенсу. Видає загальнонаціональні газети «Дейлі старий», «Дейлі експрес», «Санді експрес»; випускає сотні провінційних газет, з яких найбільшими є «Йоркшир пост», журнали «Панч», «Кантрімен» і ряд інших.

Британські магнати

Рой Томпсон.

Перші кроки в бізнесі зробив в кінці 20-х років. Але економічна криза 1929-1933 років не дала йому можливості поставити справу на широку ногу. В цей час в поле його зору потрапляє новинка для того часу – радіоприймачі. Він створює одну з перших північноамериканських комерційних систем радіомовлення. У той же час він уважно стежить за станом справ в британській пресі. В середині 50 років він дізнається про труднощі шотландської газети «Скотмен», скоро ця газета й вечірня единбурзька газета «Івнінг Діспетч» стають його власністю. У 1959 році він стає власником  не тільки найбільшого ланцюга провінційних газет Британії, в його руках опинилася так само найбільша недільна газета «Санді Таймс». Новий господар концерну почав діяти в звичному для себе стилі. З одного боку – гранично жорстка економія в усьому, що стосується штатів і необгрунтованих витрат, з іншої – мобілізція засобів на створення власної друкарні. А головне, пошук нових способів залучити рекламодавців. Він зробив ставку на журнальні додатки. Вже з першого моменту вкладиші в «Санді Таймс» вийшли в 1962 році, сприяли збільшенню тиражу газети.

Закінчується 1963 Томпсон вирішив привести в порядок організаційну структуру  свого багатогалузевого бізнесу, що переступив межі багатьох держав. У Британії він створює компанії «Томпсон ньюспейперс» газети в Англії, Шотландії, Уельсі і «Томпсон телевіжн», «Томпсон принтерс» поліграфічні підприємства. У 1966 році було оголошено, що відома газета «Таймс» зіллється з «Санді Таймс»  в одну компанію, але кожна газета матиме свого редактора з правом вести самостійну редакційну політику.

Сесіль Кінг.

У 1951 році  Кінгу був довірений пост голови концерну «Міррор-пікторіал» і головного редактора обох видань. При Кінгу тираж «Дейлі Міррор» піднявся до рекордної висоти 5 млн. экз. Саме завдяки його заповзятливості газетний концер перетворився на видавничий комбінат, що захопив в свої руки майже всі журнальні видання  розраховані на масову аудиторію. Пізніше в 1959 році суперконцерн Кінга був перетворений в «Інтернешнл паблішинг корпорэйшн», його контроль поширився на цілий ряд видань в Африці і країнах Карибського басейну, став власником 300 періодичних видань, не кажучи вже про масові щоденні газети «Дейлі міррор», «Дейлі геральд», і недільних «Санді миррор», «Піпл» та ін. У професійно творчому сенсі Кінг вичерпав свої ресурси до середини 60 років. 1968 року він отримав звістку про своє звільнення.

Роберт Максвел (Кептан Боб).

На межі 70 років  Максвел почав придивлятися до успіхів Томпсона і до того, що «погано лежить» на газетному ринку. Невдала спроба оволодіти газетним бізнесом сімейства Каррів, втрата видавництва «Пергамон» (вона виявилася тимчасовою) не зупинили Максвела в його планах.

І ось в 1984 році Максвел вступає в коло головних вершителів газетного бізнесу. Він стає власником багатотиражної «Дейлі міррор» і ще шотландського варіанту «Дейлі рекорд», а також недільних газет «Санді Міррор» і «Піпл». У 1988 році Максвел робить сенсаційний хід: стає власником найавторитетнішого в світі видавничого комплексу з випуску енциклопедичної і наукової літератури «Макміллан-макгроу Хілл». Так створилася заокеанська група  капітана Боба «Максвел комьюнікейшен корпорейшен». У 1991 році Максвел засновує  щотижневу газету «Юропієн» з прицілом на Європу. А потім набуває збиткової газети «Дейлі ньюз». Потому він здійснює вимушений, але ефективний хід: відкриває капітал «Міррор груп ньюспейперс» для операції на фондових ринках і викидає  45-49 % акцій «Дейлі миррор», що дозволило Максвелу підняти ціну на ці акції значно вище за їх вартість.

4. Радіо- і телевізійне мовлення в Англії

Традиційно основним принципом теле- і радіомовлення Великобританії є його визнання як підзвітної народу громадської служби. У наш час до цього суттєво важливого елементу додалися також принципи конкуренції та вибору. Радіо- і телевізійне мовлення Великобританії перебуває у віданні Бі-Бі-Сі (яка має громадсько-корпоративний статус) та Організації незалежного радіомовлення Ай-Бі-Ей. Телемовлення здійснюється Бі-Бі-Сі і 16 приватними телекомпаніями, що контролюються Ай-Бі-Ей. Перший канал Бі-Бі-Сі транслює передачі для 99 % населення Великобританії, другий канал – для 94 %.

До 1954 року, коли влада дозволила у Великобританії комерційне ТБ, що фінан-сувалося приватними компаніями, Бі-Бі-Сі була монополістом і в сфері телебачення, яке набирало обертів. Прагнення забезпечити високий рейтинг комерційного мовлення змушувало і досі змушує телекомпанії відмовлятись від якісних, але низькорейтингових передач на користь програм, що гарантовано збирають біля телеекранів масову аудиторію, – вікторин і конкурсів, шоу, "мильних опер" та інших популярних серіалів, кінофільмів, розрахованих на глядача з невибагливим смаком. У результаті "диктату рейтингу" реальний вибір телеаудиторії істотно звужується. Багаторічний перегляд розважальних, примітивних за змістом передач формує тип інтелектуально пасивного глядача з нівельованими усередненими смаками та перевагами.

Прагнення забезпечити високий рейтинг спонукає мовників використовувати в передачах ефект персоніфікації, запрошуючи до участі в них "анкерів" (від англійського "the anchor", що означає "гачок", "якір") — популярних телекомента-торів і ведучих, "зірок" телебачення, котрі залучають масову аудиторію. У програмах новин прагнення до високого рейтингу перетворюється на тенденцію драматизу-вати відображувані події. Для телепоказу відбираються найбільш видовищні та драматичні кадри, що пояснює часте звернення ТБ до демонстрації сцен насильства та жорстокості, катастроф, воєн та громадських заворушень. Перевага надається сенсаційним телесюжетам, тоді як "невидовищні" соціально значущі події ігноруються або відтісняються у програмах новин на другий план.

У Великобританії чітку збалансованість між передачами розважально-рекламного та культурно-освітнього характеру неухильно підтримує ВВС, яка регулярно виробляє власні високофахові освітні та просвітні програми. Загалом громадське телебачення ВВС практикує повну відмову від рекламних прибутків як головного джерела фінансування.

Британська мовна корпорація зобов’язана звітувати перед парламентом і громадянами про результати своєї діяльності. Скажімо, британський парламент проводить регу-лярні слухання за результатами діяльності ВВС. Ця корпорація щорічно публікує детальний звіт про свою діяльність у пресі та в мережі Інтернет для ознайомлення та формування висновків, у структурі ВВС діє відділ для розгляду скарг і звернень телеглядачів з приводу мовної діяльності корпорації.

Розвиток супутникового ТБ привернув до нього увагу великих корпорацій, які зробили ставку на комерційне використання його можливостей. В Англії саме комерційні структури першими почали реалізовувати масштабні проекти космічного телебачення. У 1993 році 15 % британських телеглядачів уже мали доступ до програм супутникового ТБ – або через кабельні мережі, або через власний приймальний пристрій. А через п’ять років до "небесного" телебачення були залучені близько 30 % британських родин.

Найпопулярнішою у телеглядачів Англії є створена в 1989 році найбільша платна британська супутникова служба – Бі-Скай-Бі, основним власником якої стала корпорація Р. Мердока "Ньюз корпорейшн". Бі-Скай-Бі, яка залучила в 1994 році 4 млн британських абонентів, стала другою за кількістю передплатників в Європі. До кінця 1995 року Бі-Скай-Бі пропонувала передплатникам 28 різноманітних супутни-кових каналів, переважно – розважальних. З-поміж популярних у Великобританії супутникових каналів слід назвати Eurosport, MTV Europa, CNN, Children’s Channel та ін.

З початку 90-х років можливості супутникового мовлення почала активно освоювати Британська мовна корпорація. Постійний дефіцит коштів на розвиток мовної діяльності змусив цю громадську корпорацію шукати комерційних партнерів для розвитку своїх супутникових служб, адресованих зарубіжній телеаудиторії. У 1991 році була створена філія, яка самофінансувалась, — Всесвітня служба телебачення ВВС, покликана забезпечити телемовлення в глобальному масштабі. Залежно від специфіки регіону, на який здійснювалось мовлення, формувалася формула мовлення та набір трансльованих програм. До 1993 року служба забезпечу-вала мовлення на три континенти — Європу, Азію та Африку.

У листопаді 1992 року ВВС Enterprises (комерційна філія ВВС, що здійснює продаж програм корпорації у всьому світі та інвестування отриманих коштів у виробництво програм і технічний розвиток) у співробітництві з британською комерцій-ною телекомпанією Thames Television створили супутниковий канал безпосе-реднього мовлення — UK Gold, який спеціалізується на передачі через супутник "Айстра" розважальних, драматичних, комедійних, дитячих програм і серіалів, що зберігаються у величезних "архівах" цих двох телекомпаній.

До кінця 90-х років Британська мовна корпорація мала у своєму розпорядженні набір супутникових служб телемовлення, адресованих закордонній аудиторії, у тому числі підрозділ, що здійснює мовлення на Азію (у співробітництві з комерційною компанією Star-TV Р. Мердока), ВВС America (мовлення на США, яке здійсню-ється у співробітництві з компанією "Диска-вері ком’юнікейшн"), два канали докумен-тальних і науково-популярних програм для Латинської Америки, а також пан’європей-ський новинний супутниковий канал ВВС World. На відміну від CNN, супутникові служби ВВС враховують специфіку аудито-рії в різних регіонах світу. Внаслідок цього в Азії ВВС має більше глядачів, ніж створена Т. Тернером супутникова служба теленовин.

У 1990 році у Великобританії було прийнято новий закон про радіотелемовлення, який вніс серйозні зміни до системи комерційного телебачення. Закон передбачає видачу ліцензій на право мовлення (претендент повинен пройти жорсткий відбір і, в разі отримання ліцензії, неухильно виконувати зафіксовані в ній умови). Прийняття нового закону фактично поширює на Великобританію спільні для країн Об’єднаної Європи правила регулю-вання діяльності радіо- і телемовлення.

Початок 90-х років для Великобританії був пов’язаний з активізацією супутникового телебачення. У цей час у кризовій ситуації опинилося кабельне ТБ, у якого нараховувалося лише 300 тис. передплат-ників. Утім, це не завадило до 2000 року кабельному телебаченню увійти в 90% домівок британців.

Цей період у житті британського телеба-чення характеризується сталими тенденціями конкуренції та монополізації. Із Бі-Бі-Сі конкурують комерційне супутникове, кабельне та ефірне ТБ (щоправда, лише 12 % британських родин придбали обладнання супутникового телебачення). Злилися кілька телевізійних компаній. Найбільшого гро-мадського розголосу набуло об’єднання "Скай Телевіжн" (власник — Руперт Мер-док) і "Бритіш Сателліт Бродкастінг". Ос-кільки обидві служби були нерентабельни-ми, антимонопольне законодавство у цьому випадку не застосовувалось. Внаслідок злиття їхнє фінансове становище зміцнило-ся, і утворилася нова організація супутнико-вого ТБ, яка набула характеру небританської служби, — Бі-Скай-Бі. Було проведено її "міні-приватизацію", для чого її власники застосували флотацію, частину акцій продали. Приклад Бі-Скай-Бі наслідували її конкуренти. Бі-Скай-Бі запропонувала сенсаційний рекламний проект: запустити на геостаціонарну орбіту спеціальний супутник "Скай" з рекламою, що світиться.

5. Розвиток цифрового телебачення Великобританії

Серед європейців найбільші любителі телебачення – саме британці. Вони проводять перед телевізором у середньому 216 хвилин на день.

Порівняно з аналоговою системою телебачення, що існує зараз у Великобританії, цифрова система дає можливість збільшити принаймні в 10 разів кількість каналів, які проходять через кожну точку ефірного простору.

Це призводить до різкого підвищення кількості телеглядачів і радіослухачів, оскільки дає змогу вибирати улюблені канали та передачі.

У Великобританії це розглядається як революція у ЗМІ. Англійці не без гордості кажуть, що колись їхня країна “пасла задніх” порівняно з розвитком телебачення та радіо США, а тепер стала першою в світі країною, що офіційно оголосила про прийом заявок від комерційних компаній на ліцензії цифрового телебачення.

Процес переходу до цифрового телебачення контролюється та розробляється у Великобританії парламентом. У 1996 році парламент прийняв акт про перехід до цифрової системи мовлення, за якої з’явилася б можливість програмувати 6 мультиплексів (пучків каналів) по 9 каналів у кожному.

Реальна ж ситуація складається так: існує 4 мультикомплекси по 35 каналів у кожному. Отже, кількість спланованих до запуску каналів виростає з 54 до 140.

ВВС сподівається мати найближчим часом не менше 12 цифрових ефірних каналів, з яких 6 будуть відкритими для всіх абонентів, а решта, створені за участю комерційних компаній, будуть передплатними. Корпорація планує виділити на перехід до цифрового телебачення до 1 млрд фунтів стерлінгів. Щоправда, зроблено це буде за рахунок скорочення видатків на програми до 30%.

До початку двадцять першого століття ВВС планує мати близько 200 каналів цифрового телебачення.

Цікаво що, крім звичайних телеканалів тут будуть канали двостороннього зв’язку: так звані телемагазини, довідкові служби та канали, за допомогою яких можна буде здійснювати банківські операції.

Окремі канали спеціалізуватимуться на сучасній продукції. Приміром, канал “Кетч ап” планує пропонувати передплатникам нову продукцію телебачення ВВС, інші ж, навпаки, показуватимуть архівні матеріали та кінофільми з багатющих фондів ВВС.

Для довідки: ВВС володіє одним з найбільших у світі набором ексклюзивних прав на показ популярних кінофільмів та спортивних змагань.

Визнаний хіт ВВС – комедія “Тільки дурні та коні” – збирає рекордну аудиторію: в 24,35 млн. телеглядачів.

Успіхом ВВС у 1997 році була трансляція похорону принцеси Діани, що зібрала значно більшу порівняно з іншими каналами Великобританії аудиторію, – 19,5 млн глядачів. ВВС вела репортажі про похорон принцеси в більш ніж 180 країнах. Оскільки 45 світових телевізійних компаній купили в неї право на показ цього репортажу.

Щодо комерційного телебачення Великобританії, то державна контролююча комісія ITC видала в 1997 році перші три ліцензії на цифрове мовлення терміном на 24 роки. Кожна ліцензія видаавалася на пучок каналів.

Сьогодні вже створено нову споживацьку систему “пей-пер-вю” (плата за перегляд), за якої телеглядачі мають можливість замовляти телефільми чи спортивні програми із наданих списків для показу в зручний для них час.

Компанія BDB володіє ексклюзивними правами на велику кількість популярних фільмів та спортивних телепрограм, а тому має доволі сильні позиції при переході до цифрового мовлення. В подальшому вона твердо наміряється довести кількість цифрових супутникових телеканалів до 200.

У 1997 році акції компаній, що готувались до переходу на цифрове телерадіомовлення впали. Проте цифрове телебачення вже сьогодні приносить значні прибутки компаніям, які не тільки випускають власну продукцію для ефіру, а й продають декодери за допомогою яких можна переглядати програми цифрового телебачення із звичайних телевізорів.

Від самого початку цифрове телерадіомовлення стало предметом конкурентної боротьби серед монстрів технологічної індустрії за майбутні прибутки.

Комерціалізація англійських телекомпаній чудово прослідковується на прикладі ВВС.

Комерційна ланка ВВС - “ВВС Worldwide” підписала контракт з компанією “Флекстек”, де 36% акцій належить американській “Телеком’юнікейшенз інтернешнл”, про створення трьох супутникових каналів: “Ю-Кей арена” (програми широкого інтересу), “Ю-Кей стайл” (кулінарія, туризм), “Ю-Кей хоризонс” (Документальні фільми про природу та подорожі, дитячі програми).

Три нових канали транслюються лише кабельним телебаченням. “Флекстек” вклала 200 млн фунтів стерлінгів і отримала ексклюзивні права на показ усіх минулих та майбутніх програм ВВС та доступ до її управлінських талантів.

“Флекстек” відповідає також за розміщення реклами на нових каналах та маркетинг. Ще одним комерційним рішенням виявилась угода між ВВС та “Діскавері ком’юнікейшнз”, що спеціалізується на показі якісних документальних програм. “Діскавері” теж належить на 49% компанії “Телеком’юнікейшенз інтернешнл”. Згідно з цією угодою ВВС запустила в 1997 році два супутниково-кабельних канали в Латинській Америці та з 1998 року – в США.

До цього спроби ВВС поборотися за насичений американський ринок були намарними. Ще два міжнародні супутникові телеканали ВВС запустила спільно з англійською компанією “Пірсон телевіжн”.

Їхнє фінансування відбувається за рахунок “Пірсон”, а програми постачає ВВС. Перехід на нову систему збору абонентської плати має принести компанії ще 150 млн фунтів стерлінгів. Тепер абонентська плата здійснюватиметься шляхом продажу спеціальних марок погашення, що їх випускає поштова служба. Більшість коштів піде на розвиток цифрового мовлення, на яке в 1997 році було витрачено 250 млн фунтів стерлінгів.

Надалі, відштовхуючись од вищезгаданих угод та використовуючи свої багаті архівні запаси чи блискучі ексклюзивні права, ВВС розраховує потіснити на світових ринках американського монстра СNN, продукцію якого, за даними на 1997 рік, дивилися в 200 країнах світу.

За дослідженнями, проведеними в 1997 році кабельно-телефонною компанією “Кейбл енд уайерлес” , більшість британців хотіли б мати не стільки велику кількість каналів, скільки поліпшення якості програм. Дослідження аудиторії, проведені в тому ж році, виявили й інші не менш цікаві факти:

1. Насиченість країни телебаченням досить висока: приблизно 60% британських сімей мають по два телевізори, а 40% сімей - по три й більше.

2. Водночас загальна кількість годин перегляду телепрограм падає. Ще десять років тому показники часу перегляду телевізора були помітно вищі від сьогоднішніх – 28,6 годин на тиждень. 24 години на тиждень – показник 1997 року і 22,3 години – 1999. Дослідники пояснюють такі зміни надмірною бюрократизацією на ВВС та реформами Джона Бірта зі скороченням асигнувань на всі програми, окрім програм новин, а з іншого боку надмірною ставкою Асоціації комерційного телебачення на розваги за рахунок якості в гонитві за прибутками.

Отож, дослідники вважають цифрове мовлення лише блискучою технічною можливістю при сумнівній соціальній потребі в ній.

Проте пересічний глядач надає перевагу “старому доброму ефірному телебаченню”. Такий глядач ще не придбав ні супутникової антени, ні обладнання для кабельного телебачення.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65956. Потребности и производство 39 KB
  Почему люди трудятся для чего создают производство Потому что к этому их побуждают разнообразные потребности. Многообразные потребности могут быть классифицированы и объединены в отдельные группы по разным основаниям.
65957. Совершенствование кадровой политики ОАО «Ивановский хлебозавод № 4» 414.5 KB
  Кадровая политика предприятия является одним из эффективных способов преодоления дефицита кадров. Так, представители бизнеса и образования всё больше говорят о необходимости внедрения института наставничества, когда предприятия берут шефство над ВУЗами,
65959. Рынок земли. Спрос на землю, ее предложение, их динамика. Цена земли: факторы, влияющие на нее 32.5 KB
  Особенностью земли как экономического ресурса является ее ограниченность. В отличие от капитала земля неподвижна. Возможности расширения сельскохозяйственных площадей весьма незначительны. В большинстве стран наблюдается тенденция к сокращению...
65960. Основные этапы развития экономической теории 39.5 KB
  Люди постепенно накапливали опыт и знания о процессах и явлениях экономической жизни познавали и объясняли их причины. Взгляды Ксенофонта Платона Аристотеля являются теоретическими исходными моментами современной экономической науки.
65961. Прибыль фирмы. Бухгалтерская и экономическая прибыль. Нормы прибыли и факторы, влияющие на ее величину 32 KB
  Результаты деятельности фирм анализируются с помощью категорий выручки и прибыли. Минимизация издержек создает условия для появления и увеличения прибыли фирмы. Прибыль обычно трактуется как разница между выручкой и издержками. Получение максимальной прибыли является главной целью фирм и ее хозяев.
65963. Цели и формы приватизации 37.52 KB
  Хотя процессы приватизации особенно активизировались в последние десятилетия 20 в. Исторически первоначальной формой приватизации была передача земли находившейся в собственности монарха отождествлявшегося с государством феодалам в пожизненное или вечное пользование...