55692

ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ ЯК ІННОВАЦІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ У ФОРМУВАННІ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ

Научная статья

Педагогика и дидактика

Формування компетентностей учнів зумовлене не тільки реалізацією відповідного оновленого змісту освіти але й адекватних технологій і методів навчання. Враховуючи що продуктом школи є людина особистість відзначимо основні задачі які підлягають реалізації...

Украинкский

2014-03-27

133 KB

28 чел.

ДОНЕЦЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №89

ДОНЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                       

  

ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ ЯК ІННОВАЦІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ У ФОРМУВАННІ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ

ОПИС ДОСВІДУ

       УЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

       ТА ЛІТЕРАТУРИ

                                                                                           КОСЯК   НАТАЛІ   МИКОЛАЇВНИ

ДОНЕЦЬК -  2013

 АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

                              Освіта, яка не вчить жити в                                                           

                                                             сучасному   світі, не має  ніякої

                                                             цінності. Кожен із нас приходить                                                                                                                                                                                                       у життя з природженою

                                                             здатністю жити щасливо й  

                              успішно. А ми повинні збагатити

               цю здатність  

                                   знаннями і навичками, які допомогли

                                                       б нам   реалізувати  її якомога ефективніше.

   Р. Т. Кіосакі

 На початку ХХІ століття в сучасному   постіндустріальному суспільстві відбуваються неоднозначні трансформаційні процеси, тому сьогодення означене складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, яке здатне було б зазирнути в майбутнє. Сучасна освіта покликана осмислити свої уроки, здобутки, освоїти нові цінності.

На порозі ХХІ століття закономірно постає питання про нову школу, яка створила б умови для повноцінного фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку дитини і плекала людину, здатну будувати демократичну державу. Сучасна школа повинна допомогти учням відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти адаптуватися до соціальних змін і криз  у суспільстві, бути психологічно стійким, розвивати здатність до самоорганізації. Це вимагає пошуку нових форм організації навчально-виховного процесу, які б дозволили:

  •  Забезпечити високий інструментальний рівень  знань випускників, уміння самостійно набувати і застосовувати їх на практиці;
  •  Розвивати кожного учня як творчу особистість, здатну до практичної роботи;
  •  Залучати кожного учня до активної пізнавальної діяльності;
  •  Формувати навички пізнавальної та дослідницької діяльності;
  •  Розвивати критичне мислення;
  •  Формувати вміння спілкуватися з однолітками тощо

На жаль, навчально-виховний процес у сучасній школі спрямований здебільшого на формування інтелекту як такого, що становить невизначену суму знань. Це не сприяє саморозвиткові особистості, особистому становленню індивіда, навчально-виховний процес здійснюється без конкретного адресата, не враховуються зміни,  що відбуваються в суспільстві й у розвитку самого школяра. Сьогодні всім відомий факт: учень нашої країни є більш освіченим,  у порівнянні з його американським однолітком, але практично не готовий до життя в мінливому світі.

Уже більше століття суспільство закріплює за школою дві основні функції:

  •  Розвивальну ( становлення особистості);
  •  Соціальну або адаптивну  ( введення дитини за допомогою навчання в розгалужену систему соціальних ролей).

Наша школа забезпечує достатній рівень освіти, а адаптивна функція вирішується недостатньо добре. Цьому є й об’єктивні причини: зараз система освіти разом з суспільством переживає зміну системи цінностей і зміни стилю життя всіх соціальних груп.  Головне протиріччя сучасної освіти – це протиріччя між великою швидкістю накопичення знань людством і порівняно низькою швидкістю накопичення знань конкретною людиною. Обсяг сукупних знань людства зростає в геометричній прогресії, а технології навчання окремої людини залишаються практично без  суттєвих змін і не забезпечують відповідного зростання засвоєння знань. Сучасна педагогіка знає низку прийомів інтенсифікації, але в цілому вони проблеми не вирішують. Уже сьогодні перед освітою постає питання про методи навчання й виховання, адже суспільство вимагає від школи підготувати до життя нову людину , інноваційну  (компетентну, гнучко мислячу, грамотну, новий рівень моральної установки).   

 

НАУКОВО – ТЕОРЕТИЧНА БАЗА

                                            

Реформування системи освіти в Україні набуло нині глобального  характеру. Нині ми є свідками і учасниками процесів, котрі безпосередньо  пов’язані з реформуванням змісту освіти. У наше життя і освіту повільно, але впевнено увійшли поняття « компетенція», « компетентність». Тлумачний словник подає вельми схожі тлумачення цих понять:

Компетенція – добра обізнаність із чим-небудь .

Компетентність - властивість від компетентний.

Компетентний –  який має достатні знання у якій-небудь галузі, який ґрунтується на знанні, кваліфікований.

                Ця схожість  не є випадковою, адже походять вони з одного джерела:

з латини  competentia – узгодженість, відповідність, а com-peto  - відповідати, бути годящим, здатним.

І щоб не виникали труднощі, слід розрізняти  ці поняття, враховуючи вітчизняні мовні стереотипи.

Компетенція – це сукупність взаємопов’язаних  якостей особистості           ( знань, умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими для відповідного  кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії по відношенню до них.

Компетентність – це володіння відповідною компетенцією, що містить її особисте ставлення до предмета діяльності.

        КОМПЕТЕНТНІСТЬ = МОБІЛЬНІСТЬ ЗНАНЬ + ГНУЧКІСТЬ МЕТОДУ +   КРИТИЧНІСТЬ МИСЛЕННЯ.

Формування компетентностей учнів зумовлене не тільки реалізацією відповідного оновленого  змісту освіти, але й адекватних технологій і методів навчання. Перелік цих методів є досить широким , їх можливості – різноплановими, тому доцільно окреслити  повідні стратегічні напрями.

Продуктивне навчання забезпечує засвоєння знань та умінь, володіючи  якими випускник школи  знаходить підґрунтя для подальшого життя. Продуктивні – означає необхідні, дієві, міцні, постійно актуальні, сформовані на належному рівні знання та уміння. Враховуючи, що продуктом школи є людина, особистість відзначимо основні задачі? які підлягають реалізації:

  •  Створення умов для розвитку та самореалізації учнів,
  •  Задоволення запитів та потреб школяра,
  •  Засвоєння продуктивних знань та умінь,
  •  Розвиток потреби поповнювати знання протягом усього життя,
  •  Виховання для життя в цивілізованому громадянському суспільстві.

На думку інших колег найрезультативнішим є метод проектів, дебати, створення портфоліо та технологію « Розвиток критичного мислення через читання та письмо».

Метод проектів орієнтований на самостійну діяльність учнів                  ( індивідуальну, парну, групову). Це комплекс дій, організований учителем, самостійно виконується дітьми та завершується створенням продукту, що складається з об’єкта діяльності та його усної чи письмової презентації.

 Технологія « Розвиток критичного мислення через читання та письмо» - це система стратегій, методичних прийомів, призначених для використання  на різних рівнях освіти, у різних предметних галузях,видах і формах роботи, тобто це технологія універсальна, надпредметна, міждисциплінарна, яка дозволяє отримати такі освітні результати як уміння працювати в різних галузях знань з інформаційним потоком, який постійно змінюється, уміння висловлювати власні думки, уміння формувати власну точку зору, уміння розв’язувати проблеми, здатність самостійно займатися власною освітою, уміння співпрацювати, здатність будувати конструктивні відносини з іншими людьми.

Отже, як бачимо, щоб розв’язувати задачі, які ставить перед освітою сучасна ситуація, необхідне впровадження інноваційних технологій навчання, зокрема інтерактивного навчання як інноваційного педагогічного явища.

СУТЬ ПРОБЛЕМИ

Основною формою навчальної діяльності практично в усіх країнах світу сьогодні є класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом кількох століть поспіль, сьогодні вона  перестала задовольняти потреби суспільства в освіті і потребує вдосконалення. Причиною стало як закономірно і неминуче зростання обсягу загальноосвітніх знань, що підлягають обов’язковому засвоєнню, так і  зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов’язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю зацікавлення навчанням, зниженням якості знань, перевантаженням дітей домашніми завданнями й уроками.

Процес реформування освіти в Україні, який мав би усунути вади шкільної практики, насправді часто зводиться до спроб введення нового змісту в рамки старої системи. Адже проблеми радянської системи освіти, що була значною мірою орієнтована на інформативні  цілі, автоматично переносяться на сучасний розвиток школи. Вносяться зміни в сучасні плани та програми, збільшується число років навчання, проте ці заходи істотно не впливають на якість навчання. Як і раніше в центрі залишається  питання       « що вивчати?»Такий підхід уже вичерпаний самою практикою розвитку освіти, адже обсяг знань не може зростати до безкінечності. Усе гострішою стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання, знаходження відповіді на питання «як навчати?», як створити умови для розвитку та самореалізації особистості. Тому все частіше говорять про різні технології в навчанні.

Педагогічна технологія – це сукупність способів ( методів, прийомів, операцій )  педагогічної взаємодії, послідовна реалізація яких створює умови для розвитку учасників педагогічного процесу і передбачає його певний результат.

Розмаїття педагогічних технологій викликає необхідність їхньої класифікації. Найбільш доцільною нам здається їх класифікація  за ступенем прояву учнями суб’єктності,  активності, самостійності, у створенні умов для власного розвитку. Відповідно до цього  можна виділити дві основні групи педагогічних технологій: репродуктивні ( особистісно відчужені ) та продуктивні( особистісно зорієнтовані) Порівняємо ці групи за провідними характеристиками.

              ДВІ ОСНОВНІ ГРУПИ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Характеристика технології

    Репродуктивні

      Продуктивні

МЕТА

Повідомлення учням готової системи знань,формування на їх основі умінь, навичок

Створення комплексу оптимальних умов для розвитку особистості учня

ХАРАКТЕР ВІДНОСИН УЧИТЕЛЯ І УЧНІВ

Суб’єкт-об’єктні (учитель завжди суб’єкт діяльності, учні – об’єкт впливу учителя)

Міжсубєктні рівноправні відносисни

ПРОВІДНА ФУНКЦІЯ УЧНІВ

Сприйняття і запам’ятовування інформації викладача, діяльність за разком

Самостійне надбання знань, створення умов для розвитку у взаємодії з учителем

ПРОВІДНА ФУНКЦІЯ ВЧИТЕЛЯ

Організація впливу на учнів, трансляція у свідомість учнів інформації у вигляді сформульованих положень, доказів, відібраних фактів, де зафіксований погляд учителя, автора підручника

Організація взаємодії з учнями. Створення умов для розвитку їхньої суб’єктності, самостійності в діяльності.

ГОЛОВНІ ПРІОРИТЕТИ

Виконання обов’язкової навчальної програми

Діяльність, спілкування, діалог, можливості самовираження, самореалізації учителя і учнів, процесуальність, розвиток, рефлексія, учнями власного досвіду творчої діяльності.

ДОМІНУЮЧІ МЕТОДИ

Пояснювально-ілюстративні

Проблемно-пошукові, інтерактивні

ОБЄКТ ГОЛОВНОЇ УВАГИ ПЕДАГОГА

Організація власної діяльності

Організація діяльності учнів, педагогічної взаємодії

Усе вищевикладене дозволяє нам  зупинитися докладніше саме на продуктивних (інноваційних) технологіях навчання.

Інновація –  у перекладі «нове, оновлене, запозичене», новий погляд на давно відоме. Педагогічні інновації – це введення нового в зміст, методи, цілі, форми навчання і виховання, організацію спільної діяльності педагогів і учнів( зміни в стилі педагогічного мислення). Термін « інновації» з’явився  в педагогіці найпізніше( 1979р. вперше прозвучало « інноваційне навчання), коли почали задумуватись над тим, що традиційного навчання недостатньо. Мета введення такого навчання: підготувати до життя інноваційну людину (компетентну, гнучко мислячу, грамотну, новий рівень моральної установки). В Україні на державному рівні вперше була підтримана ідея впровадження інноваційних технологій у 2000р. ( « Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності» МОНУ 17 листопада 2000р.)

Класифікація педагогічних інновацій:

  •  ПІ в змісті освіти ( змістовне оновлення: нові курси, програми за вибором, нові питання в темах тощо);
  •  ПІ в технологіях ( нові методи, прийоми, засоби навчання);
  •  ПІ в організації ( нестандартні уроки)
  •  ПІ в управлінні,
  •  ПІ в екології освіти ( нові заклади, уроки людяності, акції милосердя -  екологія людських стосунків).

Нас, як практичних педагогів , звичайно зацікавлять ПІ в технологіях і в організації, оскільки ми зацікавлені в тому, щоб зробити свій урок цікавішим, кориснішим для учнів, щоб він ніс не тільки інформативне навантаження, а й емоційне задоволення.

       Звідси постає питання: що ж таке «інноваційний урок»?

        Інноваційний урок – це нестандартне заняття з гнучкою варіативною структурою, де шляхом використання нової форми стимулюється інтерес до навчання. Інноваційні уроки можуть носити різний характер:

  •  Локальний( одиничний) – один нестандартний урок;
  •  Комплексний ( авторська програми тощо);
  •  Системний ( діяльність інноваційної школи – ліцей, гімназія, коледж);
  •  Комбінаторний ( відомі методи в нестандартному поєднанні).

Чому ж саме інноваційні технології?

  •   При застосуванні ІНТ учень отримує не тільки знання, а й досвід поводження в певній ситуації. Навчальним є не тільки матеріал, який опрацьовується, а й саме середовище( групи, пари,)
  •   учень проявляє емоції- рефлексує, тому що він не пасивний спостерігач, а активний діяч. А якщо  й додати ситуацію успіху, це подвоїть результат
  •  застосування кожної нової інтерактивної вправи – це новий досвід  
  •  «Мікрофон» - вміння стисло і конкретно висловлювати думки,
  •  «Ажурна пилка» – швидко і якісно виділяти в тексті головне і доступно викладати його членам групи,
  •  «Сніжинка» – вміння вишукувати нові пропозиції, генерувати нові ідеї, навіть найнеймовірніші,
  •    при роботі в групі виробляються вміння вести дискусію, сприймати і оцінювати висловлювання , а не людину, бути толерарантним по відношенню до інших

При організації роботи в групі

  •   формується не просто група, а колектив людей, який об’єднує спільна думка, спільна мета і єдине прагнення- досягти найкращих результатів – цінний досвід для подальшого дорослого життя і роботи в колективі.
  •   Застосування певних видів інтерактивних вправ дозволяє змінювати соціальні ролі учнів ( карусель: зараз один ставить питання, а через хвилину він вже має відповідати на питання іншого. Або при підготовці проектів учні можуть виконувати різні види діяльності) І це виробляє досвід того, що в житті дитині можуть випадати різні ролі, і вона  має бути готовою  їх виконувати
  •   Застосовуючи, наприклад метод дебатів чи дискусії учитель або ж самі  учні виробляють правила ведення дискусії, і всі мають виконувати ці правила, щоб бути почутими. Погодьтеся, також важливий досвід для подальшого життя: прийняття моральних норм і правил групи.
  •   більшість інтерактивних вправи скеровані на формування навичок аналізу( будь то підготовка проектів, при роботі над яким треба вишукувати багато інформації і критично її обробляти, синтезувати, чи то дискусія, яка вимагає аналізу промови опонента, її оцінка, пошук слабких місць чи недоліків, і  рольові ігри, де учні можуть виступати в ролі прокурорів, адвокатів, науковців. А процес рефлексії дозволяє провести самоаналіз власної діяльності.

Всі ми різні, зі своїми характерами, звичками, принципами, а дітей з їх юнацьким максималізмом це стосується найбільше. Працюючи в групі, парі, вони вчаться розв’язувати конфлікти, уникати конфліктів заради вищої мети.

ШЛЯХИ ВТІЛЕННЯ

             Однією з інноваційних технологій , яка за своїми базовими характеристиками належить до продуктивних,  є  технологія інтерактивного навчання. У понятті «інтерація» можна виділити дві складові: « інтер» - між, «акція»- посилена діяльність. Таким чином, інтерактивні методи  можемо трактувати як способи цілеспрямованої міжсуб’єктної  взаємодії учителя і учнів зі створення оптимальних умов для свого розвитку( це спів навчання, взаємонавчання.( колективне, групове, навчання в праці..), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють та здійснюють. Організація  інтерактивного  навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання  проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.   Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, ухвалювати продумані рішення. Існує безліч  методів , інтерактивних вправ. Наведемо лише декілька.

  •  Навчання за допомогою вікторин. Учні, поділившись на мікрогрупи, отримують завдання ( на основі мінімальних вимог з предмета- використання підручника та інших навчальних посібників)- скласти вікторину за навчальним курсом або окремою його частиною. Вікторина має містити поняття, факти, біографічні відомості, провідні ідеї, зміст події, дати. Водночас учні готують еталонні відповіді на складні запитання або короткі варіанти відповідей, із яких слід обрати правильний. Безпосередньо на уроках проводиться турнір між мікрогрупами. Така форма роботи не тільки стимулює роботу з підручником та іншими джерелами інформації, а й сприяє згуртуванню учнів у межах мікрогрупи, вчить правильно ставити запитання, виділяти в тексті більш значуще, головне.
  •  Навчання за допомогою складання кросвордів( як варіант наведеного вище). Кілька учнів на підставі вивчених тем(и) заповнюють кросвордну решітку, при цьому може бути закладене одне слово або ціле речення. Завдання полягає в тому, щоб на підставі заповненого кросворда, користуючись підручником або іншими джерелами інформації знайшли пояснення названих проблем , розтлумачили дати , назвали дати та імена учасників подій. Можна використати і класичний спосіб, коли предметний кросворд не заповнений і треба за допомогою підручника чи довідника або без них ( в залежності від мети застосування) заповнити чисті клітинки.
  •  Опитування у формі діалогічної пари. Учитель пропонує низку продуктивних чи проблемних запитань з вивченого матеріалу, заздалегідь поставивши бал складності чи оцінку, яку можуть заробити учні при виконанні кожного завдання. Учні, розбиті по парах, починають спільно готуватися до відповіді, обговорюють проблеми, які виникли. Потім кожен учень готує запитання для свого товариша, на які слід дати відповідь. Вони спільно обговорюють оцінки, які заслужив кожен,І виставляють їх на аркуш аналізу спільної діяльності педагога.
  •  Учитель - учень. Учень виходить до дошки і ставить вчителю 10 запитань за вивченою темою, на які б він хотів отримати відповіді. Те саме робить і учитель, Про проведення турніру повідомляється заздалегідь. Запитання мають бути стислими, відповіді  також чіткими і лаконічними. Рефері може зняти запитання, якщо воно здається йому некоректним. Учні аплодисментами, підняттям руки або виставляючи оцінки на аркуші , оцінюють запитання і відповіді учителя і учня. Результати доводяться до відома всього класу. Мабуть, не кожен учитель зважиться а такий експеримент, але якщо зважиться та ще й перевершить досягнення учня, тоді учнівська любов йому буде забезпечена надовго.
  •  Використання помилкових ідей, інформації, висновків.

Приклад 1.  Нечуй-Левицький, П.Мирний, Л.Українка прожили 54 роки. У чому феномен?

Приклад 2. Писалося Т. Шевченкові легко. Було ляже на ліжко – і вже розділ « Гайдамаків» готовий вранці.

Містифікація в навчанні дуже ефективна. Діти, які опинилися на місці  сумлінних сищиків, здатні гори звернути.

  •  Уроки заміни. Коли відсутній основний учитель, можна проводити уроки заміни у вигляді вільних  предметних уроків. Сенс дійства полягає в тому, що кожен учень може взяти участь у вільному аукціоні знань, коли через 10 хвилин після початку уроку всі бажаючі можуть вийти до дошки , щоб розповідати різноманітні відомості з предмета, виконувати завдання. Після відповіді промовця кожен учень записує на папірці прізвище промовця і виставляє йому оцінку. Наприкінці уроку всі учні здають папірці комісії з підрахунку, яка і визначає, хто ввійшов до трійки призерів отримує 12 балів. Наступні троє учнів – 11 балів тощо.
  •  Тренуємо найслабшого. Клас поділяється на команди. Кожна команда тренує одного учасника з предмету, що вивчається. До виступу готують найслабшого члена команди. У другій половині уроку він або розповідає матеріал біля дошки, або виконує відповідні новому матеріалу завдання. Потім троє учнів, які швидше за інших підготувалися до уроку, по черзі виходять до дошки і показують  свої знання та вміння. Залежно від того, хто як виступив учитель ставить оцінку тим, хто виступав і двом його тренерам.
  •   Секундомір. Учням пропонується 25 запитань з теми. Потім вмикається секундомір, і учні повинні самостійно відповісти на якомога  більшу кількість запитань: користуючись будь – якими джерелами, для отримання оцінки «6»  відповісти не менше ніж на 15 запитань, для отримання оцінки «9», користуючись лише зошитом, відповісти не менш ніж на 20 запитань, для отримання оцінки «12», не користуючись жодними підказками , відповісти не менш ніж на 22 питання. У кінці уроку учні здають листочки, учитель або асистенти учителя підбивають підсумки.  
  •   На початку уроку учні протягом 15 хвилин опрацьовують підручник, складають за вибором змістовний план, тези, план – конспект. Ця робота записується таким чином, щоб залишалися досить великі поля( третина сторінки) . Після цього учитель протягом 15-20 хвилин пояснює новий матеріал, а учні записують на полях ті думки та міркування , які виникли в них під час лекції. На третьому етапі учні, які готувалися вдома, доповнюють розповідь учителі, клас також записує свої міркування.
  •   Епіграф. Гарно було б, якщо б до кожного уроку був поданий епіграф, який би стосувався теми або являв собою влучну фразу, яка б  відображала певні моральні норми. Взагалі епіграфи та імена уроків – це зовсім нерозроблене поле. На ньому ростуть приховані сенси – урок набуває цікавості своїм після смаком, як притча, як проблема, як рефлексивна задача, при чому  ці приховані сенси працюють як на навчання , так і на виховання.
  •   Карта готовності. Учень перед уроком здає учителю картку , на якій записане його прізвище, імя та оцінка його готовності до уроку. Наприкінці уроку учень здає таку саму картку з оцінкою задоволеності уроком.  Припустимо, що учень на початку уроку мав благодушний настрій, він добре виконав домашнє завдання, він повен райдужних сподівань, але вчитель не звернув на нього уваги, урок пройшов рутинно, нецікаво, то й результат буде поганий. І навпаки, учень прийшов на урок зі середнім рівнем готовності, але на уроці було цікаво, він усе зрозумів, брав участь в обговоренні, отже в кінці уроку матимемо зміни на краще. Цей прийом буде корисний для самого вчителя, адже справа  в адекватному сприйнятті того самого дорослим і дитиною.
  •   Потребую допомоги. Учня викликають до дошки, пропонують йому тему, проблему,завдання, вправу, потім він вибирає з класу того, чиєї допомоги він потребує, вони беруть усе необхідне: зошити, підручники, довідковий матеріал - і  протягом 15 хвилин триває підготовка, після чого учень у присутності свого( своїх) тренера(ів) здає вчителю заданий матеріал. Якщо учень впорався з завданням, він отримує якісну оцінку і словесне заохочення, оцінюється також праця тренерів. Якщо спроба не вдалася, незадовільна оцінка не ставиться, а вчитель міркує над іншими способами та завданнями, за допомогою яких учень може досягти успіху. При такому підході  навчання зі знеособленого та авторитарно – відчуженого стає особистісно – зорієнтованим, таким, що сприяє успішності.

     Можна довго наводити приклади інтерактивних методів і вправ, але детальніше ми зупинимося на  такій формі роботи як  комунікативно – ситуативні вправи, і розглянемо їх як засіб формування ключових компетентностей учнів.

Оскільки продуктом школи є людина, особистість, то учитель під час навчання треба ставити перед собою такі завдання:

  •  Створення умов для розвитку і самореалізації учнів;
  •  Задоволення запитів і потреб школяра;
  •  Засвоєння продуктивних знань і умінь;
  •  Розвиток поповнювати знання протягом усього життя;
  •  Виховання для життя в цивілізованому суспільстві.

Одним зі шляхів розв’язання цих задач є впровадження на уроці комунікативно – ситуативних вправ , які формують ключові компетентності учнів:

  •  Вміння спілкуватися, як усно, там і письмово;
  •  Вміння обговорювати проблему;
  •  Вміння формувати власну точку зору і аргументовано доводити свою позицію;
  •  Адекватне ставлення до критики;
  •  Вміння адаптуватися в мовному середовищі;
  •  Здійснення роботи в команді;
  •  Усвідомлення власного внеску в спільну роботу;
  •  Аналіз та критичне ставлення до інформації.

Усе перераховане є результатом сформованості ключових компетентностей учнів: полікультурної, комунікативної, соціальної, інформаційної.

Комунікативно – ситуативні вправи дозволяють учням:

- оволодіти певними діями на рівні умінь,

- оволодіти певними способами діяльності.

Комунікативно – ситуативні вправи можна розрізняти за рівнем складності. Найпростіші з них:

  •  « сніговий ком» ( продовжити текст, думку кожний по одному реченню);
  •  « сніжинка» ( висловити свою точку зору одним реченням);
  •  « альтернатива» ( висловити ? точок зору)
  •  « збережи останнє слово за собою» ( учень, який почав обговорення, у кінці уроку, вислухавши всіх,  зберігає за собою право погодитися і змінити свою точку зору чи залишитися при своєму) тощо.
  •   « мікрофон» (  ця технологія надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідати на питання не висловлюючи власної точки зору);
  •  «акваріум» ( ця технологія застосовується для накопичення різних думок, фактів);
  •  « карусель» ( цей варіант ефективний для включення в гру з різними партнерами);
  •   « робота в парах» (ця технологія може використовуватися для досягнення будь – якої дидактичної мети: закріплення, засвоєння, перевірка знань. На уроках літератури при роботі в парах учні можуть отримувати такі завдання: читати в парі « ланцюжком» із виправленням помилок, підготуватися до читання в особах чи інсценізації, запитати один в одного про значення виділених чи невідомих слів, перевірити вірш напамять, поставити один одному запитання за змістом прочитаного. На уроках мови учні можуть отримувати такі завдання: скласти діалог за темою, вчитися читати діалог, ознайомлення з правилом та обговорення його змісту тощо)

          Діалог є початковим етапом у підготовці учнів до впровадження більш складних форм роботи: дискусії, диспуту. Головна  відмінність діалогу від простого обміну інформацією полягає втому,що  в діалозі проявляється активна позиція тих, хто спілкується. Головне  їх завдання полягає в тому, щоб зрозуміти один одного в певному контексті, адже вміння бачити за буквою тексту реальний  зміст контексту – один із важливих показників інтелекту.

           Більш складними формами є диспут, дискусія. За словником В.Даля « диспут» визначається як публічний захист своєї думки, поглядів. У «Словнику іншомовних слів»  «диспут - усний науковий спір,обговорення якогось питання при публічному захисті дисертації.» Диспут як метод колективного пошуку вирішення конкретної проблеми є одним із засобів виховання культури спілкування. У тому, що результатом проведення диспуту є розв’язання  проблеми, полягає його відмінність від дискусії, що має на меті лише обговорення різних шляхів, підходів, точок зору, хоча не виключає можливості пошуків шляхів розв’язання проблеми. Серед обставин, що  зумовлюють актуальність диспуту, одним із важливих є  діалогічність його природи; можливість вільно висловлювати думки і як наслідок – підвищення конструктивності у розв’язанні проблеми, що лежить в основі диспуту. Своє бажання брати участь у диспутах молодь мотивує такими чинниками:

  •  Бажання утвердитися у своїх поглядах і відстояти свою позицію ;
  •  Бажання краще усвідомити для себе суть проблеми;
  •  Бажання вислухати точки зору інших;
  •  Інтерес до суперечки як такої;
  •  «ілюзії» видовища;
  •  Можливість продемонструвати свої інтелектуальні та інші здібності.

     Методика підготовки і проведення диспуту розглядає декілька його етапів:

  •  Підготовка до диспуту( попередня робота організатора диспуту та його учасників. На цьому етапі основним має бути визначення цілей, засобів, способів організації диспуту, постановка і вибір теми, що визначає міру конкретизації цілей диспуту. Тема має бути актуальною і виходити із загальних завдань виховання даного колективу . Краще, коли в темі буде закладене приховане або пряме запитання: наприклад, тема « Молодь у сучасному суспільстві» не містить у собі проблеми, яку слід вирішити, тому вона швидше може бути предметом дискусії, оскільки в її межах можна розглядати  різноманітні підходи, точки зору тощо. Перефразувавши цю тему( наприклад, « Які проблеми звилюють сучасну молодь?»,ми у процесі диспуту дійдемо конкретних висновків. Формулювання запитань, які виносяться на диспу, надзвичайно важлива проблема, вони мають відповідати кільком вимогам, зокрема бути конкретними, містити у собі проблемність,. Кількість запитань має бути обмеженою( 5-7), вони мають розташовуватись у певній послідовності, яка передбачає, що перше питання визначає суб’єкт суперечки, усвідомлення змісту основних понять,, наступні 2-3 мають привернути учасників до різних аспектів вирішення проблем, заключне запитання визначає шляхи вирішення проблеми в цілому.
  •  Проведення диспуту. Дослідники визначають, що найбільш вдалим початком диспуту є звернення до результатів анкетувань. Можна використати такий прийом, як оприлюднення якогось факту, який несе в собі певну соціальну проблему.
  •  Практична робота за підсумками диспуту. На цьому етапі варто звернути увагу на аналіз і висновки успіху чи невдачі диспуту.

Ведучий диспуту повинен організувати подальшу роботу відповідно до його результатів ( проведення нового диспуту з питань, що виникли в процесі обговорення, проведення нових досліджень).

         Дискусію ( розгляд, дослідження) визначають як публічне обговорення якого – небудь суперечливого питання на зборах, у пресі, у бесіді, у суперечці. Дискусія означає дослідження, колективне обговорення якогось суперечливого питання. Виникає дискусія зазвичай з питань, у яких істина ще не встановлена і її пошуком займаються багато дослідників. Проведення дискусії має на меті:

  •  Окреслити різницю у розумінні проблеми і в спорі знайти шляхи встановлення істини;
  •  Формувати наукове мислення, науковий світогляд, вдосконалювати якості полеміста.

Дискусія – це найбільш сприятливий у методичному сенсі спосіб, щоб дозволяє тренувати учнів у мисленнєвих діях. Головний інструмент пербігу дискусії – уміння педагога поставити питання. Дискусію викликає не будь-яке питання а передусім те, на яке в учнів виникає кілька можливих варіантів відповіді, коли спроба одних розкрити суть проблеми наштовхується на бажання інших відповісти інакше. Важливо пам’ятати, що дискусія не самоціль, запитання ставляться не зумисне для дискусії, а для зясування рівня розуміння проблеми через зіткнення думок. Дискусія – це особливий вид діяльності, що будується на продуктивному спілкуванні. Педагогічний досвід дозволяє сформулювати деякі попередні умови успіху дискусії: усі учасники мають бути готові до неї, кожен учасник повинен мати чіткі тези своєї позиції,може практикуватися розминка з метою залучення всіх учнів до дискусії, яка має бути спрямована на з’ясування проблеми, а не  на  змагання учасників, протилежні точки зору не повинні нівелюватися, бо вони і просувають дискусію, зауваження мають бути зрозумілими, при активній дискусії керівнику слід утримуватись від коментування думок.

Існує декілька видів дискусії:

  •  Оцінювальна;
  •   Дискусія у вигляді ток-шоу;
  •  Літературна дискусія тощо.  

А також декілька підвидів( допоміжних вправ), які є підготовчим етапом для проведення дискусії:

  •  «безперервна шкала думок» ( учні вчаться приймати особисте рішення у межах запропонованих варіантів та аргументувати свій вибір);
  •  « займи позицію» ( учні обирають альтернативний шлях «за» чи « проти» та аргументують свій вибір);
  •  « зміни позицію» (вміння відчути себе на місці іншої людини, розвиває навички аргументації);
  •  Метод ПРЕС ( навчає виробляти і формулювати думки конкретної форми: я вважаю, тому що, наприклад, отже… таким чином).

Диспут і дискусія можуть носити спонтанний і запланований характер.

           Спонтанний – у випадку, коли учні розв’язують проблему, оперуючи тими знаннями, які мають.

           Запланований ( підготовлений) – коли учні заздалегідь отримують тему і протягом визначеного часу опрацьовують  різні джерела інформації, добирають аргументи.

Корисними і продуктивними є обидві форми, оскільки перша навчає швидко орієнтуватися в мовному середовищі, вправно користуватися набутими знаннями, а друга – опрацьовувати різні джерела інформації, критично оцінювати одержану інформацію, вибирати необхідну.

Проаналізовані освітні технології спрямовані на досягнення таких результатів:

  •  Уміння використовувати різні способу здобуття і інтегрування інформації ( інформаційна компетентність);
  •  Уміння ставити запитання, самостійно формулювати гіпотезу (комунікативна компетентність);
  •  Уміння критично осмислювати  одержану інформацію                             ( інформаційна компетентність) ;
  •  Уміння аргументувати власну точку зору та презентувати її ( комунікативна, самоосвітня, особистісна  компетентність);
  •  Уміння толерантно ставитися до думок інших людей (полікультурна компетентність);
  •  Уміння працювати в команді (полікультурна, соціальна компетентність);
  •  Здатність брати на себе відповідальність( соціальна компетентність).
  •    Досягнення цілей, на які спрямовані диспут і дискусія, сприяють формуванню соціальної зрілості учнів.

Здавалося б ідеальна технологія, яка розв’язує всі проблеми освіти. Проте й  вона має певні  вади

негативне

-дисципліна ( неконтрольовані спалахи емоцій, погіршення поведінки можуть сформувати  хибну ілюзію, що інтерактивна вправа – це спосіб відволіктися, розважитися)

-час  ( інновації , як правило вимагають більше часу порівняно з економнішими методиками)

- неспрогнозовані результати ( часто ці методики акцентують досвід, який не є головним)

Важко оцінити ( учителю важко оцінити роботу в групах. Одна людина не в змозі контролювати висловлювання всіх учнів в межах групи )

Важко підготувати ( застосування інноваційних технологій вимагає гарної методичної підготовки, для якої треба витратити енергію і час)

У деяких методах обмежена кількість учасників, тож їх неможливо впроваджувати для фронтального навчання.

Але і це можна подолати, якщо перед і під час проведення інтерактивної вправи  дотримуватися певного алгоритму:

  •  Ознайомити учнів з цілями, щоб під час рефлексії наприкінці уроку повернутися та обговорити. Це сприяє зняттю напруги з аудиторії, дозволяє учням побачити віддалені перспективи.
  •  Ознайомити учнів з завданнями даної технології. Це необхідно для того,  щоб в учнів не виникало відчуття, що ними маніпулюють.
  •  Розповісти учням, чому для вивчення цієї теми чи розділу була обрана саме ця технологія. Важливо, щоб учні розуміли, що ця технологія  не для розваги, а допоможе їм краще розібратися в матеріалі.
  •  Акцентувати увагу на особливостях тієї чи іншої технології.
  •  Розкрити алгоритм і розповісти по послідовність дій.
  •  Відповісти на питання учнів. Це дозволяє уникнути непорозумінь.
  •  По закінченні уроку  провести рефлексію, акцентувавши обговорення на таких питаннях: ( чи сподобалося, чим не сподобалося, чи були досягнуті поставлені цілі, як учні почувалися, як засвоєний матеріал, чи бажають вони і надалі впроваджувати цю технологію.

Цей нехитрий алгоритм значно спростить впровадження нової для учнів і для учителя технології і сприятиме досягненню кращих результатів.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи усе вище зазначене можна з упевненістю сказати, що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації й оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учителям:

  •  Зробити навчання більш доступним і цікавим;
  •  Моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати соціальний досвід учнів через включення в різні навчальні та життєві ситуації;
  •  Створити умови в дітей для розвитку здатності будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів,шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв’язання проблеми;
  •  Навчити учнів формулювати власну точку зору, правильно її виражати, слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
  •  Ефективно розвивати в них навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.
  •  Інтерактивне навчання дозволяє реалізувати ідею співробітництва ти, хто навчає, з тими, хто навчається, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, конструктивній взаємодії, створенню доброзичливої атмосфери.

        Як відомо, ті самі діти по – різному поводяться за різних обставин, з різними людьми, у різних учителів. Деякі вчителі прагнуть працювати, виходячи зі своїх власних природних даних ( як найцікавіше, зручніше і вигідніше мені). Проте існує й інша позиція: переді мною різні люди зі своїм сприйняттям світу, моє завдання – допомогти учневі пізнати світ його очима.

        Але в який спосіб здійснити це, якщо і самого себе збагнути нелегко? А вивчити індивідуальні особливості кількох десятків дітей? Чи реально це?

Виявляється -  реально, якщо запропонувати школярам різноманітні шляхи виконання завдань, дати можливість вибору. Тоді учень сам знайде себе.

               Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.                                                                                             В.О. Сухомлинський  

          


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

10076. Понятие коммерческой деятельности 46 KB
  Понятие коммерческой деятельности. Коммерция означает торговля это часть управленческой деятельности непосредственно направленная на получение прибыли. Все организации делятся на: коммерческие и некоммерческие. Коммерческие отношения включают...
10077. Общее понятие исполнителя и алгоритма. Смысл понятия правильный алгоритм. Примеры 116.5 KB
  Общее понятие исполнителя и алгоритма. Смысл понятия правильный алгоритм. Примеры. Алгоритм Алгоритм последовательность определенных действий или шагов для решения поставленной задачи. Программа запись алгоритма на языке исполнителя Свва алгорит...
10078. Является ли история наукой. Развитие человеческого общества 167.5 KB
  Вопросы: Нужно ли знать историю Является ли история наукой Как развивается общество Периодизация истории России Является ли история наукой По мнению А.В.Островского история не является наукой: Историк в отличие от естествоиспытателя пише...
10080. Кризис феодально-крепостнической системы и буржуазная революция 60-х годов 19 века 32 KB
  Кризис феодальнокрепостнической системы и буржуазная революция 60х годов 19 века 17621796г при Екатерине 2 Российская империя достигла вершины своего развития Начавшееся в 16в переселение на окраины с середины 17в начинает тормозить государство. 1649г – крестьяне окончате
10081. Рождение Российской империи и реформы Петра I 28.21 KB
  Рождение Российской империи и реформы Петра I внешние и внутренние предпосылки Петровский реформ реформы Петра 1 итоги и заключения реформ Изменение неополитического окружения 1617 вв. север: Швеция. финляндия корелия ЮЖ. побережья Балтийского моря
10083. Англо-Американская модель корпоративного управления 310.95 KB
  Англо-Американская модель корпоративного управления Современный американский менеджмент своей главной обязанностью считает заинтересовать работников в труде чтобы их работа была эффективнее. Поэтому американские менеджеры постоянно совершенствуют и улучшают пр
10084. Интересы участников корпоративных отношений 9.37 KB
  Интересы участников корпоративных отношений: менеджеры индивидуальные цели например максимизация оплаты труда рост активов компании как показатель их профессиональной квалификации рост штата сотрудников и пр. работники в качестве индивидуальной цели ...