55696

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ В ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВНЗ

Научная статья

Педагогика и дидактика

Студенти учасники ансамблю краще проводять заняття педагогічної практики у дитячому садку та школі бо їхнє тонке чуття музичних творів передається дітям а хвилювання яке притаманне студентам-практикантам під час проходження...

Украинкский

2014-03-27

389 KB

1 чел.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ В ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВНЗ

(З досвіду роботи Міхова Василя Прокоповича, викладача основного та додаткового музичного інструменту (баян, акордеон)  ВНКЗ «Білгород-Дністровське педагогічне училище» Одеської  області)

Василь Міхов

викладач ВНКЗ «Білгород-Дністровське педагогічне училище»

(м. Білгород-Дністровський) 

  Сучасна соціокультурна освіта характеризується складними і суперечливими тенденціями. У Законі про освіту вказується, що освіта та її зміст є одним із чинників економічного і соціального прогресу суспільства. Забезпечуючи самовизначення особистості, створення умов для її творчості й самореалізації, освіта повинна забезпечувати адекватний світовому рівень загальної та професійної культури суспільства, інтеграцію особистості в систему світової й національної культур, відтворення й розвиток кадрового потенціалу суспільства.

Це вимагає переосмислення змісту професійної підготовки студентів відділення «Музичне мистецтво», які, поряд з художньо-творчою, повинні здійснювати організаторську, художньо-освітню й навчально-виховну діяльність.

Метою роботи  викладачів основного та додаткового музичного інструменту (баян, акордеон)  ВНКЗ «Білгород-Дністровське педагогічне училище» є формування професійної культури майбутніх учителів музики та розвиток творчої індивідуальності студента. Дослідження С. Рубінштейна,           Б. Теплова, Б. Ананьєва показали, що спеціальні здібності одержують творчі властивості лише завдяки тому, що в їх структурі виявляється й підсилюється дія загальних здібностей. ,,Всередині тих чи інших спеціальних здібностей виявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності” [1; 18–19]. В сучасній теорії і практиці професійної мистецької освіти часто звужуються поняття та уявлення про творчий процес, тому з поля зору випадає необхідність розвитку загальних здібностей особистості.

Аналіз навчальних планів показав, що вони перенасичені обов’язковими загальноосвітніми дисциплінами, що призводить до значного перевантаження студентів. Існує розрив між теоретичною і практичною підготовкою. В результаті ми одержуємо фахівців вузького профілю, які в перші роки своєї професійної діяльності не можуть самостійно вирішувати професійні художньо-педагогічні завдання, змушені тривалий час доучуватися на місці роботи, щоб стати компетентним професіоналом і педагогом.

Проектуючи зміст педагогічної підготовки студентів відділення «Музичне мистецтво», ми повинні виходити зі специфіки спеціалізації, творчої самобутності викладачів, інтересів і потреб студентів у побудові свого індивідуального освітнього маршруту і орієнтуватися на дослідницький характер педагогічної діяльності, професійну самореалізацію в різних видах творчості.

Формування професійної культури майбутнього вчителя музики здійснюється під час навчальних занять та в позанавчальній діяльності. Тому з 2003 року на базі музичного відділення ВНКЗ «Білгород-Дністровське педагогічне училище» був створений  ансамбль акордеоністів під керівництвом Міхова В.П., головною метою якого  є формування гармонійно розвинутої особистості.

           Педагогічна спрямованість роботи з ансамблем акордеоністів передбачає вивчення інструментального музичного репертуару, який сприяє розвитку музично-технічних здібностей, удосконаленню метроритму, розвитку гармонійного слуху виконавців. 

           За свій сорокарічний педагогічний досвід викладача акордеона та баяна, десятирічний досвід керівника ансамблю акордеоністів, В. П. Міхов  прийшов до висновку, що ті студенти, які грають в ансамблі, набагато випереджають своїх однокурсників у музичному розвитку. Вони тонше сприймають не тільки мелодію та гармонію музики, але й її внутрішню глибину. Це є логічним завдяки тому, що вони слухають не тільки себе, а й решту музикантів, адже  в ансамблі акордеоністів усі партії незалежні, мають свою мелодію, а разом - створюється музичний образ. Крім того, участь в концертах створює сценічний образ, котрий виражає той або інший музичний характер даного твору. Студенти,  учасники ансамблю, краще проводять заняття педагогічної практики у дитячому садку та  школі, бо їхнє тонке чуття музичних творів передається дітям, а хвилювання, яке притаманне                      студентам-практикантам під час проходження педагогічної практики, в учасників ансамблю майже відсутнє.

           Мистецтво ансамблевого виконання базується на вмінні виконавця співставляти свою художню індивідуальність, свій виконавський стиль з індивідуальністю виконання партнера. Ансамбль - це колективна форма гри, в процесі якої кілька музикантів виконавськими засобами спільно розкривають художній зміст твору. Виконання в ансамблі передбачає не тільки уміння грати разом, тут важливо інше - відчувати і творити разом. Робота в колективі безсумнівно пов'язана з певними труднощами: не так легко навчитися відчувати себе частиною цілого. У той же час гра в ансамблі виховує у виконавця ряд цінних професійних якостей: вона дисциплінує відносно ритму, дає відчуття потрібного темпу, сприяє розвитку мелодійного, поліфонічного, гармонійного слуху, виробляє впевненість, допомагає домогтися стабільності у виконанні. Так відомо, коли в сольній грі студент виступає невпевнено, запинаючись, то, погравши в ансамблі,  він починає набувати впевненості. Більш слабкі студенти починають підтягуватися до рівня більш сильних. Від тривалого спілкування один з одним кожен стає кращим і як людина, і як особистість, оскільки виховуються такі якості, як взаєморозуміння, взаємоповага, почуття колективізму. Зі сказаного можна зробити висновок, що інструменталіст, який  ніколи не грав в ансамблі, багато чого позбавляє себе, адже  користь від цього роду занять очевидна.

         Однією з найважливіших умов успішної роботи ансамблю є здатність критично ставитися до себе і до своїх товаришів. Відомо, що слово «самокритика» легше вимовити, ніж реалізувати. Але треба не тільки критикувати, але й не скупитися на похвалу, вміти підбадьорювати, надихати. Давно вже помічено, що похвала, навіть не цілком заслужена, стимулює активність більшості людей. Студентам необхідна віра в себе. Основне правило ансамблю «Один за всіх і  всі за одного», «Успіх чи невдача одного - є успіх або невдача всіх».

         Серед компонентів, які об'єднують студентів в єдиний ансамбль,                  метроритму належить чи не найголовніше місце. Метроритм допомагає ансамблістам (а їх може бути два і більше) грати разом, щоб складалося враження, ніби грає одна людина. Він, по суті, виконує функції диригента в ансамблі. Відчуття кожним учасником сильних долей часткою є тим «прихованим диригентом», «жестом», який сприяє об'єднанню ансамблістів та їх дій в одне ціле. Відчуття сильних і слабких долей такту з одного боку і ритмічна визначеність «всередині такту» з іншого, ось той фундамент, на якому грунтується мистецтво ансамблевої гри. Єдність, синхронність його звучання є першим серед інших важливих умов. Якщо при неточності виконання решти компонентів знижується тільки загальний художній результат, то при порушенні метроритму валиться ансамбль. Але не тільки в цьому значення метроритма. Він здатний впливати і на технічну сторону виконання. Ритмічна визначеність робить гру більш впевненою, більш надійною в технічному відношенні. До того ж виконавець, який грає неритмічно, більше схильний до всякого роду випадковостей, а від випадковості, як відомо, пряма дорога до втрати психологічної рівноваги, до зародження хвилювання. Як же домогтися того, щоб кожен з учасників, виконуючи свою партію, зміцнював ритмічну основу всього ансамблю? Необхідно систематично і наполегливо працювати в цьому напрямку. В ансамблі, зрозуміло, можуть бути виконавці, у яких по-різному розвинене почуття ритму. Починати потрібно з виховання почуття абсолютного точного та «метрономного» ритму: він і стане об'єднуючим початком у загальному колективному ритмі. Необхідно, щоб у ансамблі обовязково були ритмічно стійкі виконавці. Тоді й інші почнуть тягнутися до більш сильних в ритмічному відношенні.

        Граючи в ансамблі, необхідно бути економним у витрачанні динамічних засобів, розпоряджатися ними розумно. Треба виходити з того, що яким би ансамбль не був  багатим, яскравими за тембром інструментів, одним із головних його резервів, що додають звучанню гнучкість і витонченість, є динаміка. Різні елементи музичної фактури повинні звучати на різних динамічних рівнях. Як в живопису, так і в музиці нічого не вийде, якщо все буде мати рівну силу. У музиці, як і в живопису, є передній і задній плани. Виховавши таке відчуття динаміки, ансамбліст безпомилково визначить силу звучання своєї партії щодо інших. У тому випадку, коли виконавець, в партії якого звучить головний голос, зіграв трохи голосніше або трохи тихіше, його партнер негайно зреагує і виконає свою партію також трохи голосніше чи тихіше. Важливо, щоб міра цих «трохи» була  точною.
        Як практично працювати над динамікою в ансамблі? Спочатку необхідно навчитися грати в межах того чи іншого динамічного відтінку абсолютно рівно. Наприклад, можна запропонувати зіграти всім учасникам одну ноту або гаму на рівному P (піано), потім на рівному mf, і так слід пройти всі динамічні відтінки. Безумовно, сила звуку - поняття не настільки абсолютне, оскільки висота звуку mf на гітарі не співвідносна з  mf на фортепіано, а f на балалайці – з f на баяні. Виконавець повинен виховувати у себе розвинений слух (мікрослух), доповнивши динаміку поняттям мікродинаміки, що означає здатність реєструвати найменші відхилення в бік збільшення або зменшення сили звуку.

        Величезне значення під час  гри в ансамблі акордеоністів має правильне використання регістрів акордеону, що сприяє  більш яскравому відтворенню  образу музичного твору. Різні регістри акордеону мають можливість відтворити гру різних музичних інструментів. Тому керівник ансамблю має чітко продумати та донести до учасників ансамблю точні вказівки щодо переключення регістрів.

          Визначення темпу твору - важливий момент у виконавському мистецтві. Вірно обраний темп сприяє правильній передачі характеру музики, невірний темп в тій чи іншій мірі спотворює цей характер. Хоча й існують авторські вказівки темпу аж до визначення швидкості за метрономом, темп «закладений» у самій музиці. Ще Римський-Корсаков стверджував, що «музиканту метроном не потрібен, він по музиці чує темп». Не випадково Й.С. Бах, як правило, у своїх творах зовсім не вказував темп. У межах одного твору темп може варіюватися. «Немає такого повільного темпу, в якому б не зустрічалися місця, що потребують прискорення ... і навпаки. «Для визначення цього в музиці немає відповідних термінів, позначення, тому що це  повинно бути закладено в душі»,- писав В. Тольба.

         Під синхронністю ансамблевого звучання слід розуміти точність збігу в часі сильних і слабких долей кожного такту, граничну точність при виконанні найдрібніших тривалостей всіма учасниками ансамблю. При розгляді проблеми синхронного виконання потрібно виділити три моменти: як почати п'єсу разом, як грати разом і як закінчити твір разом. В ансамблі повинен бути виконавець, який виконує функції диригента, він зобов'язаний іноді показувати вступ, зняття, уповільнення. Сигнал до вступу - невеликий кивок голови, що складається з двох моментів: ледь помітного руху вгору (ауфтакт) і потім - чіткого, досить різкого (раз) руху вниз. Останнє служить сигналом до вступу. Кивок не завжди робиться однаково, оскільки  все залежить від характеру і темпу виконуваного твору. На репетиції можна прораховувати порожній такт, можуть бути слова: «Увага, приготуватися, почали», після слова «почали» повинна бути природна пауза (як би вдих). У досягненні синхронності ансамблевого звучання багато залежить від характеру музики. Помічено, що в п'єсах активного, вольового плану ця якість досягається швидше, ніж у п'єсах спокійного споглядального характеру. Те ж саме можна сказати і щодо «старту».

              Навряд чи є необхідність підкреслювати, наскільки важливо закінчити твір разом  одночасно: а) останній акорд - має певну тривалість, - кожен з ансамблістів відраховує «про себе» метричні частки і знімає акорд своєчасно; б) тривалість акорду, над яким стоїть фермата,  необхідно обумовити заздалегіть.

        Якщо синхронність виконавців - якість, необхідна в будь-якому ансамблі, то в ще більшій мірі  вона необхідна в такому його різновиді як унісон. Адже в унісоні партії не доповнюють одна одну, а дублюють, правда, іноді в різних октавах, що не змінює суті справи.
Тому недоліки ансамблю в ньому ще більш помітні. Виконання в унісон вимагає абсолютної єдності - метроритму, динаміки, штрихів, фразування. З цієї точки зору унісон є найскладнішою формою ансамблю. Доказом абсолютної єдності при виконанні в унісон є відчуття, що під час гри разом з іншими виконавцями ваша партія не прослуховується як самостійна. На жаль, цій формі ансамблевої гри приділяється мало уваги у навчальній практиці. Тим часом в унісоні формуються міцні навички ансамблю, до того ж унісон цікавий візуально і в сценічному відношенні.
        Коли студент вперше отримає задоволення від спільно виконаної роботи, відчує радість загального пориву, взаємної підтримки, можна вважати, що заняття  дали принципово важливий результат. І нехай виконання ще далеке від досконалості, це не повинно бентежити педагога,  тому що все можна виправити подальшою роботою. Важливе інше – подолано рубіж, що розділяє соліста та ансамбліста, студент відчув своєрідність і інтерес спільного виконавства, у нього з’явилися  почуття колективізму, взаємоповаги, єдності, дружби, котрі при вмілому керівництві педагога, керівника ансамблю, з кожним заняттям будуть зміцнюватися.

           Той чи інший ансамбль може виступати самостійно, може акомпанувати солістам-виконавцям, може супроводжувати виступи танцювальних колективів, брати участь у масових заходах тощо. Репертуар нашого ансамблю акордеоністів дуже різноманітний та цікавий. Його учасники мають можливість виконувати твори  вітчизняних, зарубіжних композиторів. Особливу увагу ми приділяємо виконанню та популяризації народних творів.   Учасники ансамблю мешкають в  різних куточках Бессарабського краю. Це українці, болгари, молдавани, росіяни, цигани, гагаузи, євреї. Тому своїм колективом ми намагаємося виконувати музичні твори різних народів нашого краю. Студенти завжди раді виконувати народний репертуар, тому що завжди можуть його використовувати як у буденному житті, так і на родинних, сільських, крайових  святах.

           Працюючи вже 10 років з ансамблем, я зіткнувся з проблемою відсутності потрібних аранжувань та обробок  музичних творів для ансамблів акордеоністів. Дуже цікаві, високохудожні музичні твори колектив не міг виконувати за відсутності потрібного аранжування. Тому, спираючись на безцінний досвід корифеїв баянного мистецтва, видатних педагогів-практиків, керівників ансамблів баяністів та акордеоністів, підготував збірку аранжувань та обробок музичних творів «Улюблені мелодії» різного рівня складності для ансамблю акордеоністів. Ця збірка допомагає не тільки нашому колективу, а й дружнім колективам інших міст та селищ України.                  

         Сподіваюсь, що наш ансамбль акордеоністів, який, на жаль, є єдиним такого роду ансамблем Бессарабського краю, допоможе його учасникам, майбутнім педагогам музики, створити такі колективи у багатьох куточках рідної України, донести силу краси музичної єдності багатьом людям.

Література

  1.  Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – 2-е изд. – СПб.: Издательский дом ,,Питер”, 2001. – 263с.
  2.  Готлиб А. Д. Первые уроки фортепианного ансамбля / А. Д. Готлиб // Вопросы фортепианной педагогики : сб. ст. / под общ. ред. В. Натансона. – Вып. 3. –  М. : Музыка, 1971.
  3.  Ризоль. Н. Очерки о работе в ансамбле. – 1986. – Москва.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51595. Ми — Всесвіт 48.5 KB
  Навчати учнів представляти свою країну та висловлювати власні думки. Навчати учнів писати мінітвори. Тренувати учнів у читанні.
51597. Дидактические принципы применения ПС в процессе обучения 40.5 KB
  Цель: разъяснить дидактические принципы применения программных средств в процессе обучения. 2004 Журнал ИНФО Организационный момент приветствие учащихся проверка посещаемости Постановка целей занятия Сегодня на занятии мы рассмотрим дидактические принципы применения программных средств в процессе обучения. Изучение материала Принцип научности и посильной трудности Принцип сознательности и творческой активности учащихся при руководящей роли учителя Принцип наглядности обучения и развития теоретического мышления Принцип системности и...
51598. Энергетический обмен в клетке 64.5 KB
  Цель урока: раскрыть сущность энергетического обмена подвести учащихся к выводу о значении АТФ как универсального аккумулятора энергии в клетке. Учитель: Вспомните вещество связанное со всеми выписанными словами определите его роль в клетке Ученики: вспоминают АТФ и ее роль в клетке. Учитель: – Итак источником энергии для подавляющего большинства процессов в живых организмах является следующая реакция: АТФ Н2О = АДФ Н3РО4 Q 40 кДж – Известно что в среднем содержание АТФ в клетках составляет от 005 до 05 ее массы. Но...