55762

ВІДЧУВАТИ В СОБІ ВІЛЬНУ ЛЮДИНУ

Научная статья

Педагогика и дидактика

€œНавчання -– це лише одна з пелюсток тієї квітки що називається вихованням у широкому розумінні цього поняття. Отже виховання не просто складова освіти а її внутрішня сутність що й виражене в завданні освіти €œсформувати людину.

Украинкский

2014-03-28

49 KB

0 чел.

Роздуми про виховання

ВІДЧУВАТИ В СОБІ ВІЛЬНУ ЛЮДИНУ

У стрімкий час змін і поступу ми так захопилися кардинальним перекроюванням, переорюванням золотоносної ниви освіти, що забули, власне, для кого і для чого стараємось. Чого ми хочемо: перейняти все, що є в світі, й цією “кашею” засіяти нашу багатостраждальну освітню ниву? “Каша” – не проросте! Чи ми хочемо мати свою, національну, освіту – не “клоновану”, а народжену природним шляхом на багатій педагогічними традиціями, надбаннями, з високим духовним потенціалом українській землі?

Не заперечую: прогресивне треба переймати, але не сліпо, а вибираючи лише те, що підсилить національні пріоритети, а не знівелює їх. При цьому маємо пам’ятати основне завдання освіти – сформувати людину, яка розбудовуватиме світ, людину-творця, а не руйнівника. Просте насадження знань – це не освіта. Саме виховна спрямованість освіти має стати визначальною.

Про первинність-вторинність виховання завжди ведуться суперечки в педагогіці. Якщо Макаренко вважав виховання структурною одиницею освіти, то Сухомлинський наголошував на первинності виховання: “Навчання – це лише одна з пелюсток тієї квітки, що називається вихованням у широкому розумінні цього поняття. У вихованні немає головного і другорядного… У вихованні все головне – і урок, і розвиток різнобічних інтересів дітей поза уроком, і взаємовідносини вихованців у колективі.”

Отже, виховання – не просто складова освіти, а її внутрішня сутність, що й  виражене в завданні освіти – “сформувати людину”.

Але виховання тільки тоді стане вихованням, коли ми навчимося спілкуватися з внутрішньою людиною, прихованою в кожній дитині”, – так цілком справедливо вважав Симон Соловейчик. Кожен педагог має зрозуміти, що особистісно орієнтована освіта чи навчання, чи виховання – це не просто лозунг, черговий лозунг, який висуває “мода”. Орієнтуватися на “внутрішню людину” в учневі педагог повинен завжди, незалежно від часу, моди та лозунгів.

Справа тільки в тому, що не кожний дорослий, котрий працює з дітьми, здатен побачити, відчути і зрозуміти “внутрішню людину” в дитині. Тож маємо серйозну кадрову проблему, яка виражається не в кількості, а в якості. Це не значить, що наша національна школа (в загальному значенні цього слова) не має “справжніх педагогів” або має їх мало. Справа в іншому: ми з вами сформували таку освітню систему, в якій індивідуальність Учителя губиться і, як наслідок, не дотримується  орієнтованість на особистість Учня, хоч і працюємо ніби під таким гаслом. Більшість педагогів змушена пристосовуватись до системи, до умов. І лише одиниці залишаються самими собою, яких, як правило, люблять учні, та не “жалує” начальство, які рідко з’являються у списках кращих і тим більше у списках нагороджених. Авторитарність, з якою ми так боремося (на словах), не хоче уступати свого місця демократії та гуманності. Педагог працює сьогодні в тісних рамках, обмежений багатьма правилами, інструкціями, затиснутий лещатами бюрократичної машини. Якщо він сам не має внутрішньої свободи, то як він може дати її учням?

Навіть урок – святе право учителя – він не може провести так, як бачить його сам. “Залізна” структура уроку не допускає виключень, лету творчої думки, яка може не втриматися в рамках того чи іншого етапу. А інший хід уроку, що може з’явитися внаслідок, скажімо, виниклої дискусії, буде вважатися недоліком навіть у випадку, коли мети буде досягнуто в більшій мірі, ніж передбачалося. Що стосується триєдиної мети, то вона в основному тільки на папері. Навчальна – в першу чергу, розвивальна – як вийде, а   виховна – нема коли над цим задумуватись. Виходить, виховна мета – на останньому місці, а то й взагалі без місця. А як же тоді бути із соціалізацією учня, його підприємливістю, формуванням життєвих навичок, що дозволить йому згодом якнайповніше самореалізуватися?

Виховання починається з самого порогу навчального закладу. Все, що є всередині, все, що тут відбувається виховує учнів. І вихователем є не тільки той, хто за посадою – вихователь, а кожен педагог і кожен працівник навчального закладу. Але виховання – це не повчальні розмови, це спосіб або стиль життя усього різноликого колективу навчального закладу, визначений і прийнятий усіма, перейнятий гуманізмом, духовністю та достоїнством. Іншими словами, в навчальному закладі повинна сформуватися єдина виховна система, що вміщувала б не тільки позанавчальну діяльність, а всю життєдіяльність дорослих і дітей, об’єднаних на засадах партнерства, співпраці. Адже всі роблять одну справу. Тут не має бути боротьби міжусобної, а тільки боротьба кожного з самим собою і спільна боротьба за Людину (світ справді вступив у століття людини, як і передбачав В. Сухомлинський). Обов’язок створення такої системи лягає, безперечно, на плечі директора навчального закладу і його заступника з виховної роботи, які мають об’єднати колектив загальною ідеєю, одними принципами, єдиними вимогами. Моделі такої системи можуть бути різними, але вони обов’язково мають будуватися за демократичним принципом, об’єднувати дорослих і дітей та молодь в один колектив, що працює задля однієї мети. Велике значення в такій системі має організація самоуправління: як педагогів, так і учнів. При цьому учнівське самоврядування повинно мати великий ступінь довіри. Функція педагогів при цьому полягає не в контролі, педагог – це партнер і радник. Крім того, педагогічний колектив зобов’язаний забезпечити у цій системі найсприятливіші умови для повної  самореалізації кожного учня.

А ще система має бути такою, в якій належно оцінюються зусилля кожного в реалізації спільної мети. Скажімо, існуюча система оцінювання навчальних досягнень учнів аж ніяк не оцінює саме зусилля учня, докладені до отримання того чи іншого результату, –  вона оцінює лише результат. І якщо добре встигаючий учень може мати, наприклад, 9 балів без жодних зусиль, то слабкий учень для такого ж результату докладе неймовірних зусиль. Вчитель оцінить об’єктивно цей результат, а от зусилля залишаться не оціненими. Як же нам формувати успішного учня, як виховувати в ньому прагнення до успіху? Тут має спрацювати система, в якій мусить діяти підсистема щоденного рейтингового оцінювання зусиль і вкладу кожного учня у своє становлення, в досягнення певної групи, колективу, навчального закладу в цілому. Така система стимулює прагнення до успішності, формує почуття відповідальності, навчає ефективно планувати й організовувати свою діяльність, приймати самостійні рішення, досягати цілей.

Але щоб така система діяла, потрібна підтримка всього колективу. Колектив має об’єднувати однодумців. Інакше й через одну відірвану ланку ланцюга система не спрацює, не дасть очікуваного ефекту, а то й взагалі зруйнується. Тепер можна тільки уявити, які неймовірні творчі та організаційні здібності повинна мати людина, яка сформує, а потім “триматиме в руках” цю систему. Крім того, ця людина повинна мати абсолютну довіру колективу, який піде за нею.

Такий колектив має прийти також до усвідомлення необхідності надання учням реальних можливостей самостійно організувати свою життєдіяльність. Мова йде про учнівське самоврядування.

До цього в навчальному закладі треба підходити особливо серйозно. І тут має бути вироблена добре продумана, чітка підсистема в загальній виховній системі, яка не повинна упустити жодного учня. Якщо учнівська самоврядна структура навчального закладу об’єднує окремих лідерів, здібних організаторів, які вже яскраво проявилися в тому чи іншому напрямку, то в самоврядуванні групи може самореалізуватися кожен учень. Треба тільки виявити справу, напрямок роботи, в яких той чи інший учень може проявити себе, нести відповідальність. Адже кожен здібний у чомусь, сильніший за іншого у чомусь. Те “щось” педагог зобов’язаний виявити й підтримати в учневі. Однак це не значить, що учень постійно має працювати тільки в одному напрямі, розвивати тільки якісь одні якості. Через ці перші кроки (через те, що виходить найкраще) учень перейде до виконання інших ролей, до формування в собі інших життєво важливих якостей.

При цьому педагог виступає не в якості контролера, наставника, а діє разом з ним (оскільки в них спільний інтерес), не переступаючи при цьому межу, за якою він не тільки партнер, а й порадник. Адже, як розмірковує Симон Соловейчик, “…найкраща влада – непомітна влада. Найкраща влада та, якої ніби й нема. Якщо вмієш організувати життя дітей у сім’ї чи в класі, то дітей тоді легко й радісно любити, і тоді нема проблеми влади і нема проблеми авторитарності й неавторитарності…”. Він же намагається довести педагогові-вихователю: “Вчитель – не посередник між світом і дітьми, ні, він на боці дітей, він разом з ними і на чолі їх. Його мета – не діти, як усі вважають, а світ, який він покращує разом з дітьми. Мета виховання – не у вихованні, не в “цілеспрямованому впливі”, а в загальному разом з дітьми поліпшенні спільного життя. Не “включати” дітей у роботу, не “давати” їм самоуправління, більш чи менш повне, відсторонюючись від дітей, а діяти разом з ними. Я “виховую” – я над дітьми, я покращую життя – я разом з дітьми”.

А ще маємо пам’ятати, що ми виховуємо не дитину чи учня, а людину. Для кожної людини, незалежно від віку, важливо, щоб її мали за людину, рахувалися з нею як з людиною. Що більше потрібно для виховання?

Пригадаймо тут  і слова Ф. Достоєвського: “Зовсім небагато треба, аби знищити людину: варто лише переконати її, що справа, якою вона займається, нікому не потрібна”. Це важливо для всіх нас, а для дитини, учня – особливо важливо. Якщо в юному віці підрізати людині крила, то їй дуже важко буде коли-небудь злетіти.

Як на мене, то гарну можливість для самовираження кожного дає також колективна творча справа, в якій нема важливої і неважливої роботи, більшої чи меншої відповідальності. Тільки завдяки бездоганному виконанню кожного вибраного ним і дорученого йому колективом завдання та злагодженій роботі всіх робочих груп на всіх етапах колективної творчої справи досягається найкращий результат, від якого отримують задоволення всі.

При цьому визначальною залишається “внутрішня свобода”, якої нам так бракує. Ми завжди чогось боїмося, чогось остерігаємося, до чогось пристосовуємося, когось безвідмовно слухаємося, не сміємо комусь заперечити, відстояти свою думку. У такому ж становищі перебувають і діти, але для них тим “хтось” є ми. Часто вважають, що внутрішня свобода призведе до анархії. Але це не так. Внутрішня свобода дасть внутрішню дисципліну, котра якраз і є рушійною силою самонавчання, самовиховання, самовдосконалення, самореалізації і, безперечно, творчості.

Щоб досягти такого рівня внутрішньої свободи, потрібні зміни в системі освіти взагалі, хоч при бажанні й окремий навчальний заклад може стати “острівцем свободи”, якщо сформує виховну систему, орієнтовану на внутрішню свободу кожного учня та педагога.

Сьогодні можна часто почути про автономію школи. Якщо вважати автономію за повну самостійність, то цим ми наближаємось до справді внутрішньої свободи. Якщо, скажімо, у Фінляндії автономія школи вже дає позитивний результат, то нашу автономію треба забезпечити ще певними об’єктивними умовами: безкоштовність навчання (у тому числі харчування, транспорту для учнів); рівні можливості освіти для всіх громадян; вільний перехід на вищий ступінь освіти; скасування освітнього інспекторства (довіра  навчальному закладу); справедлива система незалежного оцінювання.

Що стосується внутрішнього оцінювання, то це, повторюсь,  має бути не тільки оцінювання навчальних досягнень учнів, а своєрідне вимірювання, визначення щоденних змін кожного, аналіз усього позитивного й негативного, що сприятиме або заважатиме успішній життєдіяльності в майбутньому. В такому оцінюванні закладений і певний виховний потенціал.

Повертаючись до автономії і до згаданої вище фінської школи, наведу висновки Ірини Козіної (стаття “Фінський феномен в освіті” –  “Директор школи”, №7, 2006) про “автономію по-фінськи”: “Автономія пронизує школу по вертикалі та горизонталі. Вертикаль: чим більш вільний директор, тим більш вільний учитель, більш вільні учні, але ж і тим відповідальніші за свої дії перед собою, суспільством, державою. Свобода – творчий ресурс школи, спрямований на покращення якості освіти. Горизонталь: розвиток самоосвіти, самооцінювання, спрямований на удосконалення школи (освіти), моніторинг індивідуального прогресу кожного учня з акцентом на мотивації навчання та індивідуальних програм для кожного”.

Така автономія сприяє формуванню в людини якостей, необхідних для життя в суспільстві, вільному від умовностей. Але внутрішньо вільну людину виховати важко там, де постійний диктат і контроль, обмеження і заборони, де виховання не є системою, а чимось на зразок окремої дисципліни чи набору певних заходів виховання, розчленованого на вказані згори (ми це називаємо “рекомендовані”) напрями (хоч кожен розуміє, що та ж колективна творча справа виконує свою виховну місію не в одному напрямі, а в кількох одночасно).

Тож чи виправданим є те, що роботу педагога-вихователя ми оцінюємо саме за кількістю проведених заходів? Сьогодні існують різні методики оцінювання роботи класного керівника чи вихователя, але всі вони спрямовані на якусь одну ділянку роботи. А треба оцінювати наявність та ефективність системи в роботі. Навіть якщо в навчальному закладі не сформована виховна система, педагог-вихователь має виробити свою, в якій буде задіяний і зможе реалізуватися кожен учень. А результат, звісно, прийде значно пізніше, коли учень знайде своє місце в житті, коли зможе самовиразитись у суспільстві.

Симон Соловейчик вивів так званий «закон заслуженого співрозмовника»: «В кожній  людині є щось гірше і щось краще. І якщо ти заслужив, якщо сам ти людина, то кожен повертається до тебе кращою стороною. Чи не в цьому глибинна таємниця виховання? Якщо вчитель заслужив доброго учня, якщо він бачить в учневі хороше, то учень повертається до нього своєю кращою стороною, і так, поступово, набуває досвіду бути хорошим. З часом цей безцінний досвід стає сутністю дитини. І так люди стають кращими». Це під силу тільки педагогу з відчуттям внутрішньої свободи, котрий має владу не над дитиною, а над справою. Тоді розум, душа і тіло учня залишаються вільними навіть при найнапруженішій роботі.

Отже, якщо в навчальному закладі створені умови для самореалізації педагога, то в такому колективі легко самовиразитися й учневі. Для цього треба не багато і не мало – відчуття людської гідності в кожному. Коли наша школа зуміє дати педагогам та учням таке відчуття, тоді вона стане справжньою школою виховання, за якою – майбутнє.

        Тетяна Боднарук,

     методист, завідувач інформаційно-видавничого відділу, редактор-консультант газети «25 плюс» (органу учнівського самоврядування)

ВПУ №25 м. Хмельницького


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23013. Синхронічний та діахронічний аспекти вивчення мовних одиниць 33 KB
  syn разом і chronos час тобто одночасність 1 стан мови в певний момент її розвитку в певну епоху; 2 вивчення мови в цьому стані в абстракції від часового чинника. dia через і chronos час тобто різночасність 1 історичний розвиток мови; 2 дослідження мови в часі в її історичному розвитку. Поступові кількісні зміни у мові протягом століть зумовили Якісні зміни причому такі що сучасному мовцеві важко зрозуміти давні тексти. Відповідно в мовознавстві розрізняють стан мови та розвиток мови.
23014. Проблема походження мови, основні теорії походження мови 43.5 KB
  Проблема походження мови основні теорії походження мови. Проблема походження мови є дуже складною. проблему походження мови порушувалася в межах філософських дискусій про сутність мови. Представники школи Платона вважали що назви предметам даються не довільно а відповідно до їх Природи що свідчить про природний характер мови і відповідно закономірну біологічну зумовленість її виникнення.
23015. Синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження мовних одиниць 28 KB
  Синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження мовних одиниць. Синтагматика – один із двох системних аспектів у вивченні мови який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті тобто сполучуваність мовних одиниць. Парадигматична методика охоплює опозиційний прийом на основі зіставлення і протиставлення мовних одиниць встановлюються їх диференційні ознаки а на основі спільності й відмінності одиниці об'єднуються в різні парадигматичні...
23016. Фактори розвитку мов. Поняття національна мова, літературна мова 29 KB
  Поняття національна мова літературна мова. Літературна мова – унормована мова суспільного спілкування загальноприйнята в писемній та усній практиці. Літературна мова одна із форм національної мови що існує поряд з іншими її формами – діалекти просторіччя мова фольклору.мови нормованість кодифікованість полі функціональність загально значущість наявність не тільки писемного а й усного різновиду.
23017. Семіотика як наука про знакові системи 35 KB
  Вивчення мови на рівних правах і тотожними методами мислиться в складі семіології єдиної науки про знаки. За першою класифікацією всі знаки поділяють на знакиіндекси знакикопії знакисигнали і знакисимволи. Знакиіндекси знакиприкмети і знакисимптоми знаки пов'язані з позначуваними предметами як дії зі своїми причинами. Знакикопії відтворення репродукції подібні на позначувані предмети.
23018. Мова як особлива знакова система 34 KB
  Мова як особлива знакова система. Знак матеріальний чуттєво сприйманий предмет який є представником іншого предмета і використовується для отримання зберігання і передачі інформації У світі існують різноманітні системи знаків які служать для передачі інформації. Серед них наприклад дорожні знаки морська сигналізація прапорцями та інші знаки. Основними ознаками знака є матеріальність його можна бачити чути тобто сприймати органами чуттів використання його для позначення чогось що перебуває поза ним інформативність.
23019. Основні властивості знаків, мовних знаків 34.5 KB
  Основні властивості знаків мовних знаків. Про довільність мовних знаків свідчить той факт що одні й ті ж поняття в різних мовах передаються різними словами укр. До вмотивованих мовних знаків передусім належать звуконаслідувальні слова типу бух ляп хлоп хіхікати. Саме завдяки цьому асиметричному дуалізмові структури знаків лінгвальна система може еволюціонувати.
23020. Мова і мовлення 32 KB
  Мова і мовлення Мова система одиниць спілкування і правил їх функціонування. Іншими словами мова це інвентар словник і граматика які існують у потенції в можливості Мовлення конкретно застосована мова засоби спілкування в їх реалізації. Усе те що пересічні мовці розуміють під словом мова насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мови і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лінгвістом Ф.
23021. Мова, мислення, свідомість 35 KB
  Мова мислення свідомість Мислення узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях судженнях й умовиводах. Щодо мови і мислення в науці існували два протилежні й неправильні погляди ототожнення мови й мислення Д. Гаман і відривання мови від мислення Ф. Представники першої точки зору вважали що мова це всього лише форма мислення.