55765

Механізми формування психологічних проблем і психосоматичних розладів

Научная статья

Педагогика и дидактика

Найбільш загальним підходом до опису тілеснопсихологічних проблем що слугують точкою прилягання тілесної психокорекції служить уявлення про порушення психологічної адаптації як механізм їх формування.

Украинкский

2014-03-28

57 KB

0 чел.

Механізми формування психологічних проблем і психосоматичних розладів.

Найбільш загальним підходом до опису тілесно-психологічних проблем, що слугують точкою прилягання тілесної психокорекції, служить уявлення про порушення психологічної адаптації як механізм їх формування. По суті, психологічна адаптація є синонімом душевного (і, значною мірою, тілесного) здоров'я. У цьому плані показовим, на мій погляд, є визначення Х.Хартмана (2002): «Ми називаємо людину добре адаптованою, якщо продуктивність її діяльності, її здатність насолоджуватися життям і її психічна рівновага залишаються непорушеними».

На значущість проблеми адаптації в психотерапевтичному контексті, мабуть, вперше звернув увагу основоположник гештальт-терапії Ф. Перлз. Для опису базових механізмів психокорекції він використовував модель «організм - навколишнє середовище», в якому адаптація розглядається як результуюча взаємодії двох самостійних процесів - дії навколишнього середовища і пов'язаних з ним у відповідь реакцій організму.

Мабуть, для опису закономірностей психічної адаптації ця модель є оптимальною з погляду її практичних застосувань. При цьому з боку навколишнього середовища розглядаються різні варіанти психотравм, насамперед залежно від їх інтенсивності і тривалості дії.

  1.  шокові (раптові, надсильні) психотравми;
  2.  короткочасні психотравматичні ситуації;
  3.  затяжні, хронічні психотравматичні ситуації;
  4.  емоціональна депривація (дефіцит уваги і турботи).

Остання найбільш значуща в ранньому віці і може лежати в основі походження особистісних дисгармоній, порушуючи нормальне протікання вікового розвитку психіки. Конкретні ж причини психотравм можна звести до відомої класифікації фруструючих факторів по С. Розенцвейгу. Це такі універсальні психотравмуючі фактори:

  •  позбавлення (і зовнішні — матеріальні, соціальні, і внутрішні, зв'язані з психологічними самообмеженнями, комплексом неповноцінності);
  •    втрати (зовнішніх об'єктів або внутрішніх ресурсів);
  •    конфлікти (які також можуть бути зовнішніми і внутрішніми).

Реакціями у відповідь зі сторони організму на фізіологічному рівні є відповідні вегетативні зсуви, на психоемоціональному рівні - афективні і когнітивні зсуви, пов'язані з суб'єктивним переживанням стресу (фрустрацією), на рівні поведінки - пристосована поведінка і пошукова активність. Ці реакції відповідають трьом основним видам психологічної адаптації, котрі включають:

  1.  психофізіологічну адаптацію або здібність організму людини цілісно перебудовувати функціональний стан в відповідності з вимогами середовища. Сюди відносяться в першу чергу фізіологічні прояви стресу;
  2.  власне психологічну або психічну адаптацію, порушення якої проявляються в першу чергу на емоційному і когнітивному рівнях;

3) психосоціальну адаптацію або пристосування особистості до взаємодії з суспільством.

З цієї точки зору наявність у людини невирішених психологічних проблем не тільки не спричиняє за собою фатальну життєву неуспішність, але і містить в собі позитивні моменти. Це не що інше, як прояв «кризи розвитку», в якому закладений могутній потенціал оновлення, резерв для зміни життя, руху на кращий, переходу на інший рівень організації власного існування, особистого зростання. Подібні уявлення лежать в основі парадигми гуманістичної психотерапії, згідно якої психологічні проблеми є блокованим прагненням людини до самоактуалізації, особового зростання.

Подібні проблеми за теорією С.Грофа, розглядаються як «хвороби зростання», подолання яких необхідне для зростання особи. На думку М.Еріксона, з цією ж точкою зору зв'язано переконання, яке поділяється більшістю практичних психологів, психологічна проблема завжди має внутрішнє рішення, що існує на підсвідомому рівні, але до певного часу не усвідомлюване самим носієм цієї проблеми. Можна згадати в зв'язку з цим про погляди А. Адлера, згідно з яким кожній людині спочатку властивий комплекс неповноцінності, подолання якого, за законом гіперкомпенсації, може приводити до посилення особистості. Аналогічна думка висловлювалася Л.С. Виготським: наявність у людини деякої початкової неповноцінності якої-небудь вищої психічної функції стимулює розвиток, оскільки компенсація цього дефекту досягається за рахунок більшого розвитку інших психічних функцій.

Відповідно описаному поділу різних видів психологічної адаптації, в умовах патології традиційно розглядаються наступні види реакцій на психотравмуючу ситуацію:

  1.  реакції з переважанням власне психоемоційних порушень -
    психогенні розлади;

на   рівні   порушень   поведінки   -   розлади   психосоціальні (порушення соціальної адаптації);

3) реакції з переважанням фізіологічних, соматичних порушень -психосоматичні розлади.

У разі затяжного протікання психотравмуючої ситуації згадані реакції формуються поетапно. Як зазначив Ю.А. Александровський, це відбувається в порядку наростання ступеня вираження стресових порушень, коли долається один бар'єр психологічної адаптації услід за іншим.

  1.  Спочатку порушується власне психічна адаптація, що призводить до
    зниження адекватності функціонування психічної сфери і ефективності
    інтелектуальної діяльності. На думку Грімака Л.П., відбувається це унаслідок
    того, що при дезадаптації функціональні ланки, що забезпечують переробку
    інформації - її пошук, сприйняття, аналіз і синтез, зберігання і використання,
    - можуть руйнуватися, функціонувати викривлено або на пониженому рівні.
    Психічна напруженість виявляється в зниженні стійкості психічних функцій,
    що призводить до зниження ефективності діяльності, її дезинтеграції,
    протікає   в   наступних   формах:   гальмівною   (уповільнення   виконання
    інтелектуальних операцій), імпульсною (помилкові дії, метушливість) і
    генералізованою    (зрив    діяльності,    що    супроводжується    відчуттям
    байдужості, приреченості і депресією).
  2.  На другому етапі додається погіршення міжособової взаємодії, тобто
    порушення   соціально-психологічної   адаптації:   порушення   комунікації,
    відчуття відчуженості від інших людей, неприязнь до всякої ініціативи, а
    також  відхід  від  відповідальності,  невпевненість у  власній  здатності
    справлятися з життєвими труднощами і криза ідентичності.

3. Подальше погіршення стану психічної адаптації приводить до
формування  більш  менш  виразних  фізіологічних зрушень - розладів
психофізіологічної адаптації. У виражених випадках подібні порушення
виявляються як клінічно окреслені розлади психічного (а у зв'язку із змінами
психофізіологічних співвідношень і соматичного) здоров'я, характер яких в
істотному ступені визначається переважним погіршенням того або іншого
 аспекту психічної адаптації. Саме можливість виявлення зон нестійкої адаптації дозволяє своєчасно здійснювати діагностику адаптаційних порушень і проводити психокорекційні заходи. На фізіологічному рівні різні фази розвитку стресових порушень, що закономірно змінюють один одного у міру накопичення негативних емоцій, погіршення стану нервової системи (і організму в цілому) внаслідок затяжного характеру стресогенної ситуації і відсутності виходу з неї описані Г.І. Косицьким (1985):

  1.  Фаза  УМА  — увага,  мобілізація,   активність.  Це  природні
    адаптивні зрушення, направлені на вирішення проблеми, що стоїть перед
    людиною.
  2.  Фаза СНЕ стенічні негативні емоції (гнів, агресія).  Це
    відчайдушна спроба наднапруги, мобілізації всіх ресурсів, не задіяних
    раніше, яка виникає при неуспішності попереднього етапу.
  3.  Фаза астенічних негативних емоцій (туга, відчай, депресія,
    пов'язані з неможливістю виходу з психотравмуючої ситуації). Відомо, що
    негативні емоції тривало утримуються в центральній нервовій системі і
    переходять в «застійний» стан або стаціонарну форму за
    рахунок фізіологічних механізмів.
  4.  Фаза зриву адаптації (невроз). У цій фазі хронічна психічна
    напруженість, «застійні» негативні емоції приводять до формування нового
    стійкого стану мозку, при якому відбувається перебудова взаємин кори і
    підкіркових утворень, що виявляється, зокрема, в порушенні вегетативної
    регуляції діяльності внутрішніх органів (психосоматична патологія) і що
    розглядається як динамічний церебровісцеральний синдром емоційного
    стресу. Порушення адаптації виявляються також у формі емоційно-
    вольових розладів, розвитку неврозоподібних станів, неадекватної поведінки.

Т.А. Немчин (1984) виділяє чотири ступені нервово-психічної напруги, що розглядаються також як послідовні стадії його формування:

/ ступінь — слабка нервово-психічна напруга. Воно виявляється переважно на емоційному і когнітивному рівні.

// ступінь - помірна нервово-психічна напруга. При цьому система адаптації цілісного організму функціонує оптимально, відбувається активація психічної і психомоторної діяльності з підвищенням її продуктивності за рахунок посилення регуляторної ролі провідної півкулі. Одночасно зростають показники напруженості функціонування серцево-судинної системи.

/// ступінь — надмірна нервово-психічна напруга. Це стан, перехідний від нормального до патологічного, що супроводжується зменшенням адаптованості, зокрема, дезорганізацією психомоторної діяльності із зниженням ролі домінантної півкулі, а також погіршенням гемодинамічних показників.

  1.  ступінь - патологічна нервово-психічна напруга. Ця стадія є вже
    патологічним станом, що супроводжується розвитком психосоматичних
    захворювань і неадаптивними формами психологічного реагування, які
    впливають не тільки на поведінку, але і безпосередньо на різні фізіологічні
    функції організму, викликаючи їх значні зміни.
  2.  клінічній психіатрії вже давно існує думка про те, що різними
    неврозами є не самостійні захворювання, а тільки клінічні варіанти єдиного
    психогенного розладу, зв'язані  між собою численними  перехідними  і
    змішаними формами.

Такі прояви, як тривога, депресія, невротизація, психопатизація є найбільш загальними проявами психологічних проблем, універсальні клініко-психопатологічні механізми їх формування, в основі яких лежать базові фізіологічні механізми стресу. У цьому світлі головним завданням психокорекції представляється підвищення стресостійкостісті, а на психологічному рівні - фрустраційної толерантності.

Механізми порушення психологічної адаптації містять Внутрішні причини:

- духовний   рівень:   відсутність   зовнішньої   символічної   опори (конструктивних життєвих цілей, сенсу життя);

мотиваційний рівень: перфекціонізм ( функція супер-Его);

когнітивнийрівень: дезадаптивне переконання, помилки мислення;

- емоційний  рівень:   негативний   емоційний   «багаж»   (наслідки психотравм і конфліктів, перенесення відносин)

Зовнішній пусковий чинник {«поштовх»):

- стрес, особливо життєва невдача, конфлікт, втрата близьких, різка зміна життєвих обставин, невизначеність майбутнього;

- фрустрація (неадекватне переживання невдачі або невідповідності бажаного і дійсного, зокрема реального і ідеального образу "Я");

- занижена   самооцінка   і   підвищена   самокритичність,   комплекс неповноцінності, відчуття безпорадності;

- невпевненість в собі, що виявляється на когнітивному (зниження продуктивності мислення, труднощі ухвалення рішень, нав'язливі думки), емоційному (дискомфорт), мотиваційно-вольовому (апатія або нав'язливі ваблення)   і   поведінковому  (порушення  пошукової  і   пристосованої активності, нав'язливі дії) рівнях;

- соціально-психологічна дезадаптація (стресовий розлад, невротичний
розвиток і розлад особи).

Звідси виникають і всі ті дизфункціональні прояви психологічних проблем, які супроводжуються негативними емоціями туги і печалі (депресивно-самокритичні спогади про минулому і депресивно-песимістичний прогноз на майбутнє), страху і тривоги (нереалістичних, не пов'язаних з дійсною загрозою), гніву (пригнічувані або дизадаптивні прояви агресії — як фізичною, так і словесною, — і самоагресії).

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78134. Оценка поврежденности адгезионного контакта упругих тел 136 KB
  В основу рассуждений кладутся энергетические представления – величина площади контакта соответствует минимуму потенциальной энергии системы контактирующих тел. Причинами являются загрязнение поверхности контакта и неполнота контакта слоев и связанные с физической природой...
78135. СНИЖЕНИЕ ПОТЕРЬ ЭНЕРГИИ ПУТЕМ ОПТИМИЗАЦИИ ПРОТИВОБОКСОВОЧНЫХ УСТРОЙСТВ В СИСТЕМЕ «КОЛЕСО-РЕЛЬС» 152 KB
  Рассмотрена задача снижения потерь энергии вследствие скольжения колеса по рельсу. Появилась новая проблема: фрикционные автоколебания возникающие при боксовании могут вызывать повреждения механизмов передачи тяги от ТЭД к колесам.
78136. Перекрытия. Требования, предъявляемые к перекрытиям 1.3 MB
  Требования предъявляемые к перекрытиям. Перекрытия являются одновременно несущими и ограждающими элементами зданий. Перекрытия вместе тем являются горизонтальными диафрагмами связывающими между собой вертикальные несущие конструкции и обеспечивающие устойчивость здания в целом. Кроме того перекрытия подвергаются также воздействиям связанным с эксплуатацией здания эксплутационная влага ударный и воздушный звук и т.
78137. Полы. Требования предъявляемые к полам 456.5 KB
  Полы устраиваются на грунте или по междуэтажным перекрытиям. Покрытия полов разделяют по способу устройства на полы из листовых материалов штучные и сплошные. Полы из листовых материалов К ним относятся полы из тапифлекса линолеля релина полихлоридных плиток древесностружечных и древесноволокнистых плит. Полы упруги эластичны водостойки и гигиеничны.
78138. Крыши. Требования, предъявляемые к крышам 1.29 MB
  В зависимости от величины уклона крыши подразделяются на: Скатные с уклоном более 10; Пологоскатные 410; Плоские 04. Крыши могут быть односкатными двухскатными четырехскатными вальмовыми полувальмовыми и многоскатными а также пирамидальными коническими купольными и сводчатыми рис. Скаты наклонные плоскости крыши.
78139. Кровли. Кровли из волнистых асбестоцементных листов 2.3 MB
  Недостатки: большой собственный вес и необходимость устройства крупного уклона в результате чего увеличивается площадь крыши и следовательно стоимость. Совмещенные крыши устраиваются вентилируемые и невентилируемые. Совмещенные невентилируемые крыши возводятся только в летнее время в районах с сухим климатом и соблюдением необходимых мер по предохранению покрытий от увлажнения. Мансардные крыши применяются при использовании чердака для жилья или хозяйственных помещений.
78140. Перегородки жилых и общественных зданий 1019 KB
  Перегородки представляют собой ненесущие стены, предназначенные для деления в пределах этажа больших, ограниченных капитальными стенами, объемов на отдельные помещения.
78141. Окна и двери 357 KB
  Как ограждающие элементы, окна должны удовлетворять теплотехническим и акустическим требованиям. Они также должны быть увязаны с архитектурно - художественным решением фасадов и интерьеров. Они состоят из створок и фрамуг. Створки и фрамуги бывают открывающиеся и глухие. Открываются, как правило, вовнутрь.
78142. Лестницы 967.5 KB
  Классификация лестниц и требования к ним: Лестницы служат для сообщения между этажами или разными уровнями. По назначению лестницы делятся на: Основные служащие для постоянного пользования и эвакуации; Вспомогательные для служебного сообщения между этажами; Аварийные наружные эвакуационные лестницы; Пожарные устраиваются открыто вне здания. Конструкция лестницы состоит из чередующихся площадок и маршей. В зависимости от числа маршей в пределах высоты одного этажа лестницы бывают одномаршевые двумаршевые трехмаршевые.