55787

ПОЛІТИКА ВЛАДИ У ЦАРИНІ КУЛЬТУРИ В 1921-1928 рр. УКРАЇНІЗАЦІЯ (КОРЕНІЗАЦІЯ)

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета: методична – удосконалення методики проведення лекціїдіалогу та активізації пізнавальної діяльності студентів шляхом використання групових форм роботи...

Украинкский

2014-03-28

311 KB

23 чел.

Міністерство освіти і науки України

Слов‘янський коледж транспортної інфраструктури

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

відкритого заняття

«ПОЛІТИКА ВЛАДИ У ЦАРИНІ КУЛЬТУРИ В 1921-1928 рр. УКРАЇНІЗАЦІЯ (КОРЕНІЗАЦІЯ).»

з дисципліни «Історія України»

спеціальність 5.07010502 « Технічне обслуговування і ремонт вагонів»

2013

Методична розробка відкритого заняття з дисципліни Історія України. Підготував Горгула О. М. – викладач Слов‘янського коледжу транспортної інфраструктури  - 2013.

Викладено методику проведення діалогічної лекції з лабораторно-практичною роботою, спрямовану на активізацію пізнавальної активності студентів шляхом використання групових форм роботи за темою «Політика влади у царині культури в 1921-1928 рр. Українізація (коренізація)».

Для викладачів гуманітарних та соціально-економічних дисциплін вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

Рецензент:

Алєксєєнко О. Г. – голова циклової комісії, викладач вищої категорії Слов‘янського коледжу транспортної інфраструктури

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Протокол №______від «__» __________ 2013 р.

Голова комісії ____________ О. Г. Алєксєєнко

Зміст

Передмова.....................................................................................................3

План заняття.................................................................................................4

Хід заняття....................................................................................................7

         І. Організаційний момент...................................................................7

         ІІ. Повідомлення теми, мети і задач заняття....................................7

         ІІІ. Актуалізація опорних знань студентів.......................................7

         IV. Мотивація навчальної діяльності студентів ….........................15

         V. Викладання нового матеріалу ….................................................15

         VI. Закріплення нового матеріалу...................................................26

         VII. Повідомлення підсумків, видача домашнього завдання.......27

Додаток 1.....................................................................................................28

Додаток 2.....................................................................................................34


Передмова

Вивчення історії України є складовою гуманітарної підготовки студента і передбачає:

набуття певної систем знань про події минулого України, походження українського народу, етапи становлення і розвитку його державності, процеси побудови суверенної демократичної держави, діяльність політичних партій та історичних осіб;

формування історичного мислення, наукового світогляду;

набуття навичок науково-історичного аналізу;

виявлення логіки та об‘єктивних закономірностей історичного процесу;

виховання високого рівня культури, громадянської відповідальності, національної гідності, патріотизму.

Важливою складовою навчальної діяльності студента, яка спрямована на досягнення вказанних завдань, виступає його самостійна робота, в тому числі самостійний аналіз студентами історичних першоджерел за допомогою системи диференційованих пізнавальних завдань. Одним зі шляхів цього є лабораторно-практична робота, яка є засобом здобуття нових занань, джерелам фактів, на основі яких розкриваються найважливіші закономірності. Істотними ознаками лабораторно-практичних робіт з історії України є висока міра самостійності у процесі виконання; менший, ніж звичайно, контроль з боку викладача, який тільки корегує готові висновки під час усної відповіді і при потребі надає студентам загальні консультації.

Під час виконання роботи формуюються нові практичні дії, міцно пов‘язані з мислительними операціями, забезпечуються однакові форми організації навчання (індивідуальні, групові). В групі студенти можуть об'єктивно зіставити свої знання, виявити в них пробіли і забажати їх виправити. При перевірці результатів виконання групового завдання створюється мотивація самоосвітньої діяльності.

Період, який розглядається на лекції отримав назву українського, а згодом і розстріляного відродження. Відродженням звичайно називають процес відновлення різних сфер буття певного народу після їх занепаду. Воно пов‘язане із значним зростанням уваги до проблем і процесів, які гальмувалися, або замовчувалися в попередні часи, з активізацією діяльності національно свідомих суспільних сил, а також із підтримкою її державними органами. Відродження спирається на традиції минулих поколінь, але його кінцевою метою є не просто відновлення того, що належить минулому, а відбір із нього лише позитивного і корисного для сьогодення.

Характерними рисами культури і духовного життя 20-х років стали, з одного боку, новаторство і творчі пошуки, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і розвитку культури, а з другого — форсоване наростання уніфікації, централізації, тотальної ідеологізації, загального зниження рівня культури, формування моделі нової людини — людина-гвинтика.

План заняття.

Тема заняття. Політика влади у царині культури в 1921-1928 рр. Українізація (коренізація).

Мета:

методична – удосконалення методики проведення лекції-діалогу  та активізації пізнавальної діяльності студентів шляхом використання групових форм роботи;

навчальна –  розглянути і проаналізувати політику більшовиків в галузі культури; виявити і показати, що політика українізації сприяла підйому національної культури; охарактеризувати її здобутки й проблеми, процес оновлення української інтелегенції; формувати вміння працювати з історичними джерелами та самостйно добувати історичну інформацію за темою;.

розвиваюча - розвивати логічне та історичне мислення, вміння розрізняти тенденційно подану історичну інформацію і аргументовано, на основі історичних фактів, відстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему;

виховна – виховувати національний патріотизм, любов до України, пошану до досягнень української культури.

Вид заняття: лекція.

Тип заняття: лекція-діалог з лабораторно-практичною роботою.

Міжпредметні зв‘язки

забезпечуючі: всесвітня історія, українська література; 

забезпечувані: українська та зарубіжна культура, культурологія;

Методичне забезпечення: карта «Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921-1928)», телевізор з DVD-плейєром, індивідуальні картки з тестовими завданнями.

Література

Обов‘язкова:

1. Кульчицький С. В. та ін. Історія Ураїни (10 клас). – К., 2005 – с. 240-254.

2. Турченко Ф. Г., Панченко П. П., Тимченко С. М. Новітня історія України. Частина перша (1914-1939 рр.). К., 2004 – с. 193-201.

Додаткова:

1. Бойко О. Д. Історія України. – К., 2001 – с. 379-390.

2. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – 1996 – с. 516-519.

3. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993 – с. 488-507.   

4. Даниленко В. М. и др. История Украины (10 кл.). – Запорожье 2007 – с. 146-154.

Хід зняття.

І. Організація навчальної діяльності

Привітання, перевірка присутності студентів.

ІІ. Повідомлення теми і задач заняття   

       На лекції ми розглянемо особливості політики більшовиків у галузі   культури в роки НЕПу; проаналізуемо форми та методи здійснення українізації; окреслимо сутність українського культурного відродження; відпрацюємо вміння самостійно добувати інформацію за темою, узагальнувати і критично оцінювати діяльність історичних осіб.                                                                                         

III. Актуалізація опорних знань студентів та перевірка засвоення        попереднього матеріалу

3.1 Виконайте завдання

Завдання 1. Поясніть, чи змогли б більшовики і далі залишатись при владі, не змінивши свою внутрішню політику («воєнний  комунізм»).

Завдання 2. Окресліть, в чому полягала сутність непу, які заходи вживались щодо практичного здійснення її в сільському господарстві й в промисловості.

 Завдання 3. Проаналізуйте причини та наслідки голоду 1921-1923 рр., як і з чиєю допомогою його було подолано?

Завдання 4.  Охарактеризуйте процес створення СРСР, як відбулося його конституційне оформлення?

Завдання 5. Дайте визначення поняттю «український національний комунізм»; розкрийте погляди М. Скрипника, О. Шумського та                     М. Волобуева на національне питання в СРСР.

3.2 Тестові завдання (додаток 1)

IV. Мотивація навчальної діяльності студентів

Відродженням називають процес відновлення різних сфер буття певного народу після їх занепад. Воно пов‘язане із значним зростанням уваги до проблем і процесів, які гальмувалися, або замовчувалися в попередні часи, з активізацією діяльності національно свідомих суспфльних сил, а також із підтримкою її державними органами. Відродження спирається на традиції минулих поколінь, але його кінцевою метою є не просто відновлення того, що належить минулому, а відбір із нього лише позитивного і корисного для сьогодення.

На початку 1920-х – 30-х рр. Українська культура набувала розвитку. Українська мова поширювалась не тільки в селі, але й в місті. Вона використовувалась в державному апараті, у галузі освіти, художній і науково-технічній літературі, періодиці, театральному мистецтві, тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Згодом цей період отримає назву українського відродження з страшним епітетом «розстріляне».

Сучасна Україна теж переживає національне відродження, яке має суперечливий характер і вимагає правдивого, а не спотвореного висвітлення нашої історії. Бажано, щоб «розстріляне відродження» стало для нас  повчальним уроком в подоланні тяжких наслідком русифікції, денаціоналізації, стереотипи культурної меншовартості, провінційності.

V. Викладання нового матеріалу.

  1.  Політика влади у царині культури.

2. Форми та методи здійснення українізації. Опір «українізації». (Розкривається шляхом виконання лабораторно-практичної роботи по групах або бесіди). (Додаток 2)

3. Компанія з ліквідації  неписьменності. Розвиток освіти та науки.

4. Ставлення радянської влади до української інтелігенції.

5. Українське культурне відродження. Утворення (УАПЦ).

VI. Закріплення нового матеріалу

1.   Поясніть, які завдання мала розв‘язувати Україна в галузі культури.

2. Охарактеризуйте сутність українізації та її вплив на розвиток                                                                         національної культури.

3. Чому на перший план висувалися питання ліквідації неписьменності, розвитку народної освіти? Зробіть висновки.

4. В чому ви вбачаєте складність процесу формування української пожовтневої інтелігенції, розвитку науки у 20-х рр.?

 5. Чим можна пояснити виникнення  багатьох письменницьких і мистецьких організацй в Україні, яке це мало значення для розвитку літератури і мистецтва?

     Характерними рисами культури і духовного життя 20-х років стали, з одного боку, новаторство і творчі пошуки, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і розвитку культури, а з другого — форсоване наростання уніфікації, централізації, тотальної ідеологізації, загального зниження рівня культури, формування моделі нової людини — людина-гвинтика.

VII. Підведення підсумків, видача домашнього завдання

       Домашнє завдання: відпрацювати конспект і текст підручника [Л-1]

с. 240-254, [Л-2] с. 193-201. Студенти, які встигають на високому та достатньому рівнях, треба порівняти цілі які ставила перед діячами культури держава та цілі які ставили перед своєю творчістю П. Тичина, М. Зеров,

М. Куліш, М. Хвильовий та ін. Як склалися їх долі? (Оформити як доповіді).


Хід зняття.

І. Організація навчальної діяльності

Привітання, перевірка присутності студентів.

ІІ. Повідомлення теми і задач заняття   

       На лекції ми розглянемо особливості політики більшовиків у галузі   культури в роки НЕПу; проаналізуемо форми та методи здійснення українізації; окреслимо сутність українського культурного відродження; відпрацюємо вміння самостійно добувати інформацію за темою, узагальнувати і критично оцінювати діяльність історичних осіб.                                                                                         

III. Актуалізація опорних знань студентів та перевірка засвоення        попереднього матеріалу

3.1 Виконайте завдання

    Завдання 1. Поясніть, чи змогли б більшовики і далі залишатись при владі, не змінивши свою внутрішню політику («воєнний  комунізм»).

Відповідь. Воєнні дії, що точилися майже безперервно протягом семи років, і безоглядна політика насадження комунізму завдали величезної шкоди народному господарству України. Воно являло собою жахливу картину спустошення — затоплені шахти, висаджені в повітря домни, зруйновані мости, понівечені верстати. Було підірвано грошовий обіг, порушено виробничі зв'язки між районами.

Найбільше постраждала велика машинна індустрія. У Донбасі працювали переважно дрібні шахти з примітивною технікою. Залізорудна промисловість взагалі не діяла. У металургії працювала одна невеличка доменна піч на Петровському заводі в Єнакієвому. Чисельність промислових робітників зменшилася наполовину. Збитки, завдані народному господарству республіки, оцінювалися в 10 млрд крб. золотом.

Ще ніколи робітничий клас не зазнавав голодування в таких масштабах. До всього, епідемії висипного тифу та інших хвороб — постійні супутники недоїдання — косили людей десятками тисяч. Рятуючись від голоду, робітники кидали свої робочі місця і рушали на село.

      Тільки-но припинилися воєнні дії, невдоволення селян реквізиціями різко зросло. Поширилися протести проти вилучення продовольства і заборони торгівлі Продрозкладка виконувалася з величезним напружен ням. На весну 1921 р. розкладку з урожаю попереднього року в Україні було виконано менше ніж на 40 %. Державний хлібний фонд у запланованих розмірах утворити не вдалося.

Враховуючи тяжке продовольче становище, яке склалось у Москві, Петрограді та інших пролетарських центрах, ЦК РКП(б) 8 травня 1921 р. прийняв рішення, яким ЦК КП(б)У та наркомпрод УСРР зобов'язувалися під персональну відповідальність X. Г. Раковського і наркома продовольства    М. К. Владимирова відправити в розпорядження наркомпроду Росії протягом травня не менше 40 залізничних ешелонів, переважно з хлібом. Вимоги центру ще більше загострили ситуацію. ЦК КП(б)У не знайшов нічого кращого, як запропонувати військовому командуванню «надавати всілякого сприяння при здійсненні продрозкладки». Залучення армії до стягнення селянського хліба свідчило про крайній ступінь загострення політичної ситуації.

Не менш тяжке становище склалося в пролетарських центрах України.  Продовольчі утруднення   (пайок було скорочено до чверті фунта хліба, тобто до 100 г, та й то видачі здійснювалися не щодня)   призводили до страйків, найчастіше у формі «італійських», коли працівники були присутні па  робочих місцях, але різко уповільнювали темп  праці.  Ці  виступи  нещадно придушувалися. Зокрема, на початку червня зазнали репресій робітники Катеринославських залізничних майстерень. Було оголошено про закриття майстерень і перереєстрацію всіх робітників  та   службовців.   Працівники,  які  не   пройшли перереєстрацію, виключалися з профспілки з позбавленням усіх прав і продовольчих карток. Органи держбезпеки  організували «вилучення контрреволюційних елементів», тобто   організаторів  страйку.   Коли   ж  страйк усе-таки  перекинувся  на   інші   підприємства,  губвиконком   наказав  зайняти  їх  військовими   загонами.   Керівництво  Харківського  військового  округу опротестувало цю директиву перед ЦК КП(б)У, вважаючи використання збройних сил для придушення страйків «у корені неправильним».

Стягнення продрозкладки за допомогою робітничих і червоноармійських загонів наштовхувалося на збройний опір селянства. Повстанський рух поширився майже на всю територію України. Найбільша його активність спостерігалась у Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській і Донецькій губерніях. Усі верстви села, за винятком наймитсько-бідняцьких, знайшли спільну мову,  протестуючи  проти   продрозкладки.  Та  в офіційній пропаганді причиною всіх труднощів називали куркульський саботаж продовольчої політики радянської влади. Селянський повстанський рух розглядався як політичний бандитизм.

Боротьба з так званим політичним бандитизмом відбувалася під безпосереднім керівництвом голови Раднаркому X. Г. Раковського і його заступника, командуючого збройними силами України і Криму М. В. Фрунзе. Червоноармійськими частинами, які брали в ній участь, командували В. К. Блюхер, П. Ю. Дибенко, І. Н. Дубовий, Г. І. Котовський, О. Я. Пархоменко. Допомогу регулярній армії надавали самодіяльні частини особливого призначення (ЧОП), які складалися з робітників і селян-незаможників.

Отже, катастрофічне становище в економіці викликало різьке невдоволення радянською владою почалися військові заколоти, робітничі страйки та селянскі повстання, за всіма ознаками громадянська війна починалася знову. Використання регулярної армії у боротьбі з селянськими масами становило смертельну небезпеку для партії більшовиків і ставило під загрозу всі її попередні досягнення. В цих умовах РКП(б) визнала провал «воєнного  комунізму» і пішла на поступки.

Завдання 2. Окресліть, в чому полягала сутність непу, які заходи вживались щодо практичного здійснення її в сільському господарстві й в промисловості.

Відповідь. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив курс на проведення нової економічної політики.

Мета непу:

Ліквідація загрози нової громадянської війни.

Рятування більшовицького режиму.

Покращення економічного становища в країні, що перебувала в міжнародній ізоляції.

ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Суть непу в сільському господарстві  полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі надлишки, а заздалегідь установлений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати надлишки продукції на сільских та містечкових базарах. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств.

Швидко відроджувалась кооперація. Вона охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав результати. 1927 р. в Україні земель оброблялось на 10 % більше, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні земельні угіддя перебували в руках поміщиків і куркулів, то за роки непу українське село стало значною мірою середняцьким, виділились і заможні господарі, серед яких було чимало колишніх червоноармійців, червоних партизанів, активних учасників боротьби за радянську владу.

Існувала в Україні й система колективних господарств — колгоспів і комун. Створювали їх переважно біднота, сільські комуністи й комсомольці. Однак колгоспи об'єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % земельних площ.

Навесні 1925 р. посівні площі в Україні складали 95 % від рівня 1913 р., валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років.

У промисловості колишнім власникам повертались відібрані після 1917 р. невеликі виробництва, заохочувались іноземні капіталовкладення. В Україні з'явилось чимало приватних підприємств. Дозволялось засновувати власні фабрики й заводи, брати в оренду націоналізовані раніше підприємства.

У селянських господарствах України зросла продуктивність праці, розширились площі оброблюваних земель, покращувалось виробництво предметів споживання.

У роки непу посилилась роль товарно-грошових відносин. Державні підприємства переводились на господарський розрахунок. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, яка стала залежати від кількості та якості виробленої продукції.

Велику роль у піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922р.). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям — «червінцям». Спочатку нова грошова одиниця використовувалась для розрахунку між державними підприємствами, а з 1924 р. з'явилась можливість перейти на «червінець» у повному обсязі.

Вождь більшовиків В. Ленін переконував, що неп виведе країну з кризи, а радянська влада лише зміцніє, бо всі командні висоти в економіці залишаються в руках держави. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля не змінювали форм власності.

Відбудова промисловості почалась із переведення діючих заводів і фабрик на господарський розрахунок. Для оперативного вирішення господарських питань підприємства об'єднались за галузевим та територіально-галузевим принципами — у трести. Перші трести з'явилися восени 1921 р. як у важкій промисловості(«Донвугілля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій промисловості («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувалось уже 24 трести, які об'єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Для здійснення торговельних операцій, закупки сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати. Неп означав не тільки зміни в управлінні виробництвом, відбувся перехід на оплату, залежну від кількості та якості праці. Зарплата стала враховувати економію палива, сировини, раціоналізацію виробництва.

Комуністична партія намагалась використати для відбудови народного господарства трудовий ентузіазм робітників і селян. Ширились суботники і недільники, дні ударної праці тощо.

Особливостями непу в Україні були:

«зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;

здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося придушенням національно-демократичних сил;

   — реалізація непу почалась значно пізніше, ніж в інших республіках.

        Завдання 3. Проаналізуйте причини та наслідки голоду 1921-1923 рр., як і з чиєю допомогою його було подолано?

   Відповідь. Господарське становище республіки погіршилося в зв'язку з катастрофічною посухою 1921 р. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти такому великомасштабному стихійному лихові. У Поволжі, на Північному Кавказі та на півдні України, тобто в основних хлібовиробничих зонах, почався голод. Сотні тисяч селян повмирали від голоду і супутніх епідемій. Сотні тисяч кидали рідні села, сподіваючись прохарчуватися на стороні.

Якщо в південних губерніях України селяни після жнив подекуди не змогли навіть повернути посіяне, то в більшості місцевостей Лівобережжя і особливо Правобережжя урожай видався непоганим (інша річ, що посіяно було менше, ніж звичайно). Перерозподіл лишків на користь південних губерній міг попередити голод в Україні. Проте керівництво РКП(б) вимагало від українських комуністів не припиняти постачання промислових центрів Росії. «Братська допомога» хлібом  формально незалежної України сусідній державі  виглядала  б дивно, якби всі знали,  що українські  селяни   також  голодують.   Тому тривалий   час   голод   у   південноукраїнських   губерніях огортали завісою мовчання.

У липні 1921 р. при ВУЦВК було створено Центральну комісію допомоги голодуючим (ЦК Допгол). При Радах всіх ступенів, аж до сільських, також утво рилися відповідні комісії. Вони організували збирання добровільних пожертвувань голодуючим Поволжя серед селян, робітників, службовців, червоноармійців. Певну допомогу ЦК Допгол надавав і селянству  українських губерній, але без розголосу в пресі. Комісії допомоги опікувалися біженцями з Росії: у 1921 — 1922 рр. в Україні знайшли притулок і порятунок майже 439 тис. біженців, поміж них 263,5 тис.— з Поволжя і 175,2 тис.— з Казахстану й Уралу.

Зимою 1921 —1922 рр. становище на півдні України стало трагічним. Про це свідчили майже цілковитий занепад продуктивних сил сільського господарства й численні випадки людоїдства. Щоб забезпечити у 1922 р. весняну посівну кампанію, уряд УСРР поставив питання про термінову фінансову допомогу з боку центру для придбання насіння. Уряд РСФРР виділив Україні 100 млрд крб. радзнаками та 4 млн крб. золотом для придбання насіння. Золото призначалося для оплати імпорту. В місцеві осередки партії було спрямовано циркуляр про збирання серед членів партії золота й інших коштовностей у фонд допомоги голодуючим, а також щодо розгортання кампанії в пресі та серед трудящих за добровільне здавання речей із золота. Одночасно було дано директиву про вилучення золота і срібла з усіх місцевих та центральних установ, музеїв, палаців, особняків, закритих монастирів.

У січні 1922 р. Раднарком УСРР порушив питання про можливість вилучення у фонд допомоги голодуючим золота і срібла з діючих релігійних установ. Було розпочато перепис усіх церковних предметів із золота, срібла та коштовних каменів і передачу у фонд допомоги. Ленін наполіг на тому, щоб влада скористалася голодом для цілковитого вилучення нагромаджуваних століттями церковних багатств і нещадного придушення можливого опору діячів церкви.

Допомога голодуючим надходила й від зарубіжних трудящих. У серпні 1921 р. в Берліні за участю Комінтерну було створено Міжнародний комітет допомоги голодуючим радянської Росії, який пізніше перетворився на постійно діючу організацію — Міжнародну робітничу допомогу (Міжробдоп). Очолила цю організацію член виконкому Комінтерну Клара Цеткін. Допомогу голодуючим селянам надали А. Барбюс, Т. Драйзер, А. Ейнштейн, А. Франс, Б. Шоу та інші відомі діячі науки і культури. Велику роботу по збиранню коштів та закупівлі продовольства розгорнув відомий норвезький учений і громадський діяч Ф. Нанеси.

Коли з факту голоду на півдні України було знято інформаційну блокаду, Раковський негайно уклав угоду з Американською адміністрацією допомоги (АРА) — неурядовою організацією, утвореною в США для надання допомоги потерпілим від світової війни європейським країнам.

Голодування в південноукраїнських губерніях з другої половини 1922 р. вже не супроводжувалося масовими смертями, тому що допомога АРА та інших організацій поступово поширювалася иа більшу територію. В Україні Міжробдоп, починаючи з листопада 1922 р., надав голодуючим 383 тис, а фонд Ф. Нансена — 12,2 млн пайків. Найбільшою за масштабами була допомога АРА. Ця організація розгорнула свої дії в Україні з березня 1922 р. і провадила їх до червня 1923 р., коли голод припинився. За 1922 р. АРА розподілила 135,9 млн, а за 1923 р.— 45 млн пайків. За весь час допомоги американці надали голодуючим України медикаментів на 4 млн  крб. золотом.

Восени 1922 р. було зроблено перші спроби експорту хліба. 13,5 млн   пуд. українського зерна нового врожаю було продано за рубежем. Одночасно з серпня 1922 р. по січень 1923 р. у сусідні республіки з України вивезли 9 млн пудів зерна. Цих невеликих кількостей у більш благополучні роки навіть не помітили б. Але якраз в цей час, як свідчила статистика, у південних губерніях голодувало близько 2 млн дітей, з яких допомогу одержувало менше половини (943,5 тис). Гинули діти, а не ті, хто приймав такі рішення.

Лише після врожаю 1923 р. ситуація почала змінюватись. Збільшення зернових ресурсів дало змогу покращити харчування населення, розпочався процес відновлення поголів‘я худоби.

Завдання 4.  Охарактеризуйте процес створення СРСР, як відбулося його конституційне оформлення?

Відповідь. Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік - Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки - Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром - ЦК РКП(б). Залежність республік від московського центру прикривалася системою двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву "договірної федерації".

Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Й. Сталіним, (У квітні 1922 р. Сталін зайняв посаду генерального секретаря ЦК РКП(б)). Комісія розробила так званий "план автономізації", який передбачав включення республік на правах автономій до складу Російської федерації. В Україні з критикою цього плану активно виступили голова уряду Х. Раковський та нарком внутрішніх справ М. Скрипник. На відміну від них, перший секретар ЦК КП(б)У                       Д. Мануїльський підтримав Сталіна. В.Ленін відкинув сталінський план, на-

звавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки, включаючи Російську федерацію, на рівних правах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чином, утворювалася нова федеративна держава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади.

На основі ленінського плану І зїзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

Конституція СРСР позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень шодо розвитку транспорту, зв'язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.

IX Всеукраїнський з‘їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.

Формально СРСР був федерацією, але фактично - унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Україна втратила рештки державного суверенітету і незабаром, як і інші союзні республіки, перетворилася на адміністративну одиницю Радянського Союзу.

Проте певні ознаки державності - територіальна цілісність, власний адміністративний і державний апарат збереглися, однак це не змінювало її статусу як частини єдиної держави.

Утворення СРСР було обумовлене дією як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів:

— територіальні межі республік, які увійшли до Радянського Союзу, були об'єднані в межах колишньої Російської Імперії. Між: ними існували історично усталені тісні економічні зв 'язки, і як наслідок, певна спеціалізація економічних районів та розподіл праці;

— у роки громадянської війни 1917-1920 рр. між радянськими республіками склався воєнно-політичний союз, а пізніше, у 1921-1922 рр., воєнно-господарський та дипломатичний союзи. Виникла так звана "договірна федерація"радянських держав, де функції загальнофедеративних органів влади виконували органи влади Радянської Росії;

— головною ж причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх республіках єдиної, жорстко централізованої більшовицької партії, керівництво якої взяло курс на негайне об'єднання республік в єдину державу і здійснило це об 'єднання за власним сценарієм.

Завдання 5. Дайте визначення поняттю «український національний комунізм»; розкрийте погляди М. Скрипника, О. Шумського та                     М. Волобуева на національне питання в СРСР.

   Відповідь. Український національний комунізм — це назва політичної течії в Україні та за її межами, яка  об‘єднувала ідеї комуністичної перебудови суспільства і створення суверенної української держави. Серед її видатних представників М. Скрипник, О. Шумський, М. Волобуєв та М. Хвильовий

    В своєму виступі на XII з‘їзді РКП(б), який відбувався в 1923 р., нарком юстицій та генеральний прокурор УСРР М. Скрипник казав: «Чому ж ми практично в національному питанні стоїм на місці? Насправді з великодержавним шовенізмом  у нас ніяка боротьба не велася. Цьому повинен прийти кінець». Його обурення викликала протидія російських шовеністів перейменувати РКП(б) на ВКП(б).

    Вже в 20-ті роки в Україні проявилося невдоволення централізаторською політикою ВКП(б), нерівноправним положенням України в складі СРСР. В умовах повної монополії більшовиків на політичну діяльність це невдоволення могло проявитися в більш-менш відкритому виді лише в середовищі КП(б)У і стосуватися питань "удосконалення" національної політики з метою забезпечення росту впливу комуністичних ідей в Україні.

    В 1926 р. нарком освіти УСРР О. Шумский критикував   політику більшовиків в Україні, спрямовану на насадження на вищих державних і партійних посадах республіки неукраїнців, яким байдужні прагнення мас до національного відродження. У листі Й.Сталіну О.Шумский попереджав, що в результаті такої політики українці, що і раніше не дуже прихильно відносилися до радянської влади, можуть відвернутися від неї, як від іноземного режиму. Нарком звинуватив Л.Кагановича, тодішнього секретаря ЦК КП(б)У, у помилковій кадровій політиці. Шумский рекомендував відкликати Кагановича з роботи в Україні.

   На початку  1928 р. із критикою економічної політики ВКП(б) в Україні, на сторінках офіційного теоретичного журналу КП(б)У "Більшовик України" виступив молодий комуніст М. Волобуєв. Аргументовано, спираючись на конкретні факти, він доводив, що за радянської влади,  як  і  в умовах  царату, Україна залишається економічною колонією Росії, а промислове будівництво на її території ведеться в інтересах російського центру і не враховує потреби республіки. Молодий вчений стверджував, що українська економіка може вижити за рахунок власних ресурсів і спроможна навіть стати частиною світової економіки без посередництва  центра.

     Виступи  О.Шумского   та М.Волобуєва були проявом національної  самосвідомості, патріотизму, що набирає силу в 20-ті роки, носії якої намагались примирити комуністичні ідеї з задачами національного розвитку України. Ці погляди не одержали підтримки керівництва  комуністичної партії. Виступи Шумскою і Волобуєва були засуджені. Централізаторський, антиукраїнський курс ВКП(б) залишався незмінним.

     Входження Української СРР до складу Радянського Союзу - єдиної багатонаціональної держави із сильною центральною владою й орієнтацією на інтереси Росії — на багато десятиліть поставило долю українського народу в залежність від політики союзного керівництва.

    Тестові завдання. Для перевірки засвоення попереднього матеріалу студентам запропоновані індивідуальні картки з тестовими завданнями які мають диференційований характер за ступенями складності: у завданнях 1—5 треба вказати одну правильну відповідь, за яку студент отримує один бал; у завданні 6 треба вказати три правильні відповіді, а у завданні 7 встановити хронологічну послідовність, за ці вірно виконані завдання студент отримує по два бали; завдання 8 передбачає встановлення відповідності між двома групами елементів і оцінюється у три бали. (Додаток 1)

Підсумовуючи відповіді, викладач переходить до викладення мотивації та нового матеріалу.

IV. Мотивація навчальної діяльності студентів.

Відродженням називають процес відновлення різних сфер буття певного народу після їх занепаду. Воно пов‘язане із значним зростанням уваги до проблем і процесів, які гальмувалися, або замовчувалися в попередні часи, з активізацією діяльності національно свідомих суспільних сил, а також із підтримкою її державними органами. Відродження спирається на традиції минулих поколінь, але його кінцевою метою є не просто відновлення того, що належить минулому, а відбір із нього лише позитивного і корисного для сьогодення.

На початку 1920-х – 30-х рр. Українська культура набувала розвитку. Українська мова поширювалась не тільки в селі, але й в місті. Вона використовувалась в державному апараті, у галузі освіти, художній і науково-технічній літературі, періодиці, театральному мистецтві, тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Згодом цей період отримає назву українського відродження з страшним епітетом «розстріляне».

Сучасна Україна теж переживає національне відродження, яке має суперечливий характер і вимагає правдивого, а не спотвореного висвітлення нашої історії. Бажано, щоб «розстріляне відродження» стало для нас  повчальним уроком в подоланні тяжких наслідком русифікції, денаціоналізації, стереотипи культурної меншовартості, провінційності.

V. Викладання нового матеріалу. 

  1.  Політика більшовиків в галузі культури.

Питання. Чому більшовики приділяли таку велику увагу розвитку    

національної культури?

Відповідь.Національно-визвольний рух українського народу після повалення царизму був спрямований на побудову своєї суверенної держави. Спроби її утворення супроводжувалися впертою боротьбою представників різних соціальних верств, партій і суспільно-політичних угруповань. У кінцевому підсумку з допомогою збройних формувань Москви перемогу здобули ті сили, які й утворили Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Попри все, 1920-ті роки були роками небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта і її підтримка з боку держави мали велике значеня для розвитку національної культури. Однак, головним поштовхом до відродження була революція, яка, відзначає О. Субтельний, «сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежінь».В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один з напрямків соціалістичного будівництва — поряд із індустріалізацією і колективізацією сільського господарства.

     Питання. Який вплив на культуру мала ідеологія? Поясніть, чому.

       Відповідь. Радянська влада почала приділялати серйозну увагу розвиткові національних культур, поєднуючи її з партійною ідеологією. В період непу КП(б)У продовжувала вести активну боротьбу за ідеологічний вплив на маси. Політизація культурного процесу не приховувалася. Партія вимагала, щоб культура була національною за змістом, але не суперечила комуністичній теорії.

Метою "культурної революції" було формування в свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади.

      Питання. Які діячі культури того періоду вам відомі, хто з них належав до націонал-комуністів?

Відповідь. Основними ідеологами українського національного комунізму були письмнник М. Хвильовий та наркоми освіти УСРР різних років О. Шумський та М. Скрипник. Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, самобутність, не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського. Його гаслом стало – «Геть від Москви». Шумський та Скрипник на своїх посадах робили все можливе і неможливе для розвитку української освіти та культури. Близьким до них був економіст М. Волобуєв який переконував, що економіка України повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися у світову економіку без посередництва Росії.

Слово викладача. Погляди націонал-комуністів та ортодоксальних більшовиків ми порівняемо при розгляді наступного питання лекції.

2. Форми та методи здійснення українізації. Опір «українізації».

Слово викладача. Програма з історії України для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації передбачає формування вміння студентів порівнювати, аналізувати, узагальнювати, критично оцінювати факти та самостійно добувати історичну інформацію за темою, проте передбачає лише аудиторні заняття. Особливості навчального матеріалу (великий обсяг, складність, різнобічність) і необхідність оптимізувати навчальний процес, вимагають зверненя до навичок самоосвіти студентів і тому звернемося до такої нестандартної форми навчального заняття, як лабораторно-практична робота. (Додаток 2)

Викладення матеріалу шляхом бесіди.

   Питання. Визначте причини запровадження політики українізації.

    Відповідь. Політика українізації була запланована більшовицьким керівництвом з метою створення національного підгрунтя для проведення своєї політики, а також позитивного образу радянської влади як усередині країни, так і за її межами. Вона була пошуком спільної мови з селянством і водночас засобом привернути симпатію та залучити на свій бік національну інтелегенцію, давала змогу в перспективі зняти протиріччя між народними масами і партійно-державним апаратом.

    Питання. Розкрийте методи та складові політики коренізації.

    Відповідь. Політика коренізації була започаткована рішеннями XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923р.), на якому були сформульовані її основні положення:

— підготовка, виховання та висування керівних  кадрів корінної  

       національності;

— урахування національних факторів при формуванні партійного та         державного апарату;

організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей;

вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і культури.

В Україні політика коренізації проходила у формі українізації. Важливим її аспектом були заходи, спрямовані на розвиток національних меншин в Україні.

Першими реальними кроками на шляху реалізації цісі політики стали декрети ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 р., у яких проголошувалася рівність мов і вказувалося на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови.

Питання.  Доведіть розширення сфери вживання української мови.

Відповідь. Українізація поширилася на всі сфера життя, її результати у 1920-х рр. були вагомими. На українську мову навчання перейшли понад чверть інститутів і більше половини технікумів, працювало українське радіомовлення, кількість українців серед службовців державного апарату зросла до 54 %. Але якщо серед членів і кандидатів у члени КП(б)У збільшилася кількість українців до 52 %, то у ЦК КП(б)У їх було більше чверті, а генеральними секретарями ЦК КП(б)У українці не обиралися. У 1927—1928 рр. українці становили майже половину всіх студентів республіки. У другій половині 1920-х рр. удалося перевести діловодство на українську мову 75 % державних установ і організацій.

Політика українізації викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об'єднань, появу молодого покоління українських митців. У 1920-х рр. українські література та мистецтво переживали бурхливе піднесення. Пройнята національною духовністю, усупереч ідеологічним обмеженням, українська культура досягла світового рівня.

Питання. Поясніть, як коренізація вплинула на становище національних меншин.

   Відповідь.Активно здійснювалась політика коренізації в районах України, населених національними меншинами. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено автономну Молдавську республіку, протягом 1924—1925 рр. — сім німецьких, чотири болгарські, один польський, один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяло 566 шкіл із німецькою мовою навчання, 342 — єврейською, 31 — татарською.

 Питання. Окресліть у чому полягав опір українізації.

 Відповідь. Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. почалося згортання політики українізації і загалом коренізації.

Оскільки українізація сприяла розвитку культури, піднесенню національної самосвідомості корінного населення, у майбутньому вона могла стати загрозою для існування федерації. Поки Й. Сталін вів боротьбу за владу в партії, партійно-радянське керівництво центру мирилося з наслідками коренізаціі в національних республіках.

Зміцнивши владу, Й. Сталін і Л. Каганович починають боротьбу з так званим «націонал-ухильництвом» окремих відповідальних партійних працівників, які з точки зору центру приділяли подвійну увагу національному питанню. Така доля спіткала наркома освіти О. Шумського, що був одним із  провідників українізації. 1933 р. його було заарештовано й ув'язнено на 10 років.

Наступник Шумського на посаді наркома освіти М. Скрипник продовжив лінію свого попередника на розвиток українізації. Як відданий комуніст, він прагнув якомога більше прислужитися своєму народу. Проте його діяльність на цій посаді припала на період, коли сталінське керівництво вже прийняло рішення про згортання українізації. Його дії зустріли жорстку критику. Не витримавши тиску, у 1933 р. він наклав на себе руки. Смерть М. Скрипника стала символом завершення українізації, її згортання.

Також був засуджений молодий економіст М. Волобуев, який стверджував, що економіка СРСР становить не єдине ціле, а комплекс економічних компонентів, одним із яких є Україна. Ці компоненти можуть функціонувати самостійно, без посередництва російської економіки. Такі думки могли набути поширення, що підірвало б владу РКП(б) в Україні. Тому погляди                     М. Волобуєва, так звана «волобуївщина», теж було засуджено як «націоналістичний ухил».

На початку 1930-х рр. українізація стала помітно гальмуватися, 11 здобутки ліквідувалися. У 1930 р. закрито державні курси української мови і Центральні державні курси українознавства; 1932 р. — українські школи всіх типів та газети й журнали за межами республіки; в Україні ліквідовано національні райони, а згодом (1938 р.) усі школи національних меншин переведено на російську мову навчання; поступово скорочувалося викладання української мовою в середніх спеціальних і вищих школах, припинено вивчення української мови у всіх вищих навчальних закладах, крім філологічних факультетів; згорталося україномовне діловодство, українська мова витіснялася з наукової сфери.

Особливо активно відбувалася ліквідація досягнень українізації з другої половини 1940-х рр., зокрема в галузі освіти, коли стали масово переводити (насамперед у містах) школи з української мовою навчання на російську мову з необов'язковим для учнів вивченням української.

      Питання. Охарактеризуйте історичне значення процесу українізації

  Відповідь. За час запровадження політики коренізації в Україні було здобуто набагато більше політичних успіхів, ніж в інших союзних республіках.

Оцінюючи історичне значення процесу українізації, слід визнати, що незважаючи на всю непослідовність її здійснення, розпочата у 1920-х рр., але не доведена до логічного завершення, вона мала досить помітний вплив на зміну суспільної ролі й функцій української мови, яка завдяки цьому, хоч і ненадовго, уперше в новітній історії стала мовою державних установ, зросла її культура й помітно розширилася сфера вживання.

3. Компанія з ліквідації  неписьменності. Розвиток освіти та науки.

    Питання. Як ви розумієте термін «лікнеп»? Чому потрібна боротьба з неписьменністю?

    Відповідь.  Лікнеп — це ліквідація неписьменності. Активна кампанія по ліквідації неписьменності була почата в 1921 р. Вона була проголошена першочерговою справою державного значення. Передбачалося не тільки навчити неписьменних, писати і рахувати, але і підвищити їхній загальний культурний рівень. А головне — зробити громадян активними учасниками будівництва нового соціалістичного суспільства.

    Все населення республіки у віці від 8 до 50 років, що не вміло читати і писати, було зобов'язано учитися. Для цього створювалися лікнепи — школи ліквідації неписьменності.Навчання грамоті держава здійснювала безплатно. Для того, щоб зацікавити населення до навчання, учням лікнепів надавалися різні пільги. Робітникам під час навчання робочий день скорочувався на дві години із збереженням нением заробітної плати. Селянам надавалося право позачергового обслуговування державними млинами, страхування майна на пільгових умовах. В республіці цю роботу очолювала Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з неписьменністю, створена у 1921 р. Вагомий внесок у цю справу зробили комсомол і профспілки, культурно-освітні установи і військові частини Червоної армії, які активно включилися в «похід за грамотою», товариство «Геть неписьменність!», що почало свою діяльність у 1923 р. Внаслідок їхніх зусиль до 1927 р. в Україні навчилися читати і писати 2 млн. чоловік.

      До участі в ліквідації неграмотності в порядку трудової повинності залучалися всі грамотні громадяни за визначену платню.

      Питання. Назвіть труднощі в боротьбі з неписьменністю, зробіть висновки.

      Відповідь. Спочатку відношення широких шарів населення до ліквідації неграмотності було суперечливим. Багато селян, особливо  літнього віку звиклись зі своїм безписьменним положенням і не бажали щось змінювати.

Проте з розвитком непу і вільної торгівлі оволодіння основами грамоти стало виробничою необхідністю. Тому відношення населення до лікнепів швидко перемінилося на позитивне.

     Із середини 20-х рр., у зв'язку з поширенням політики коренізації, велика увага приділялася навчанню грамоті  рідною мовою представників національних меншостей. Однак у національних школах не вистачало підготовлених вчителів і відповідних підручників, тому часто викладання проходило російською мовою.

  Одночасно з ліквідацією неписьменності радянські органи   цілеспрямовано

прищеплювали населенню відданість комуністичній ідеології. Нові букварі були пронизані політичним змістом. Навчальних посібників не вистачало, і для навчання тривалий час використовувались спеціальні періодичні видання, у яких основна увага приділялась агітації.

В містах кампанія по ліквідації неписьменності просувалася швидше, чим на селі. Це було обумовлено тим, що в місті легше було знайти необхідні людські і матеріальні ресурси.

   Боротьба з безграмотністю дала визначені результати. Вже на 1926 р. в Україні опанувало основами грамоти подавляюча більшість міського насічення. Правда, на селі ця частина була значно меншою. Цілком подолати неписьменність в Україні не вдалося і до кінця 1920-х рр.

   Питання. Проаналізуйте розвиток освіти у період непу.

   Відповідь. Культурний рівень населення визначається передусім станом розвитку народної освіти, зокрема шкільної справи. Для її розвитку через брак фахівців у освітянські органи направлялися висуванці з числа комуністів і комсомольців, робітників і членів комнезамів. Та ці зусилля не могли суттєво вплинути на піднесення рівня навчання й виховання, бо на посади вчителів незрідка призначалися люди, які самі не мали належної професійної освіти і відповідного виховання.

За умов повоєнної розрухи школа особливо відчувала нестачу матеріальних ресурсів. Тому разом із державними органами її матеріально підтримували трудящі, особливо на селі. Батьки учнів брали участь у ремонті шкільних будинків і виготовленні інвентаря тощо. Матеріальна допомога школам України в ті роки подавалася й урядом РСФРР, який надсилав підручники та навчальні посібники, видані, щоправда, російською мовою. Усе це врятувало школу від подальшого занепаду, однак було вочевидь недостатнім для піднесення народної освіти в республіці, гальмувало українізацію шкільного навчання.

Для того, щоб привести систему народної освіти у відповідність із вимогами реконструкції народного господарства, прискорити ліквідацію культурно-технічної відсталості, в республіці, як і в країні в цілому, розпочався всенародний похід за всеобуч. У 1928/29 навчальному році чисельність учнів у школах зросла до 2,6 млн. чоловік, хоча ще майже третина дітей шкільного віку залишалася поза школою. Того ж року в Україні діяли 351 польська школа, 592 німецьких, 480 єврейських. Це було одним із виявів державного забезпечення інтересів національних меншин у республіці.

Однією з найвищих проблем у розвитку народної освіти в республіці було створення умов для навчання й виховання дітей, які залишилися сиротами після світової й громадянської воєн. Значний внесок у теоретичну розробку і практичну організацію виховних закладів для безпритульних дітей зробив відомий педагог і письменник А. С. Макаренко.

Щодо принципів виховної роботи, то вона не могла не увібрати в себе певною мірою те, що було в сталінізмі, який зароджувався,— нівелювання особи, беззаперечне підкорення її колективній волі, колективному диктату. Це особливо виявилося наприкінці 20-х рр. і визначило зміст виховної роботи з молоддю на багато десятиріч уперед.

   Питання. Розкрийте, як відбувався розвиток наукової думки у 20-х роках.

        Відповідь. Наукові  сили, передусім гуманітарного профілю, зосереджувалися навколо Всеукраїнської академії наук.  Було засновано ряд  технічних   наукових   інститутів,   що   безпосередньо обслуговували   завдання   індустрії.   Посилилося   узгодження   наукової   роботи із   завданнями   господарського будівництва.  У республіці   розгортали дослідницьку діяльність відомі наукові колективи, такі,  наприклад, як математична школа Д. О. Граве, виникли нові наукові напрями. Зокрема,  праці М. М.  Крилова та його учня М. М. Боголюбова заклали основу нелінійної механіки, чим започаткували нову галузь математики.

Плідну роботу з теоретичної фізики провадили в Українському фізико-технічному інституті (Харків). Багато інженерних рішень, які подарував людству Ю. В. Кондратюк—людина енциклопедичних знань, талановитим винахідник— на десятки років випередили світовий рівень ряду галузей науки і техніки. Уже в 20-х рр. його розробки з теорії ракетно-космічної техніки використовувалися фахівцями вітчизняною ракетного двигунобу-дування поряд із працями К. Е. Ціолковського. А пізніше на її основі велася підготовка космічних польотів у США.

Великий внесок у боротьбу з епідеміями зробили М. Ф. Гамалея, Д. К. Заболотний — вчені зі світовим ім'ям. Зміцнювали зв'язки з практикою охорони здоров'я клініцист-терапевт Ф. Г. Яновський, засновник радянської терапевтичної школи М. Д. Стражеско, відомий фізіолог В. Я. Данилевський. Значних успіхів досягли учні й послідовники І. П. Павлова—вчені України О. О. Богомолець, О. В. Палладін, В. II. Протопопов, Д. С. Воронцов та ін.

Питання. Охарактерізуйте стоновище суспільних наук.

Відповідь. Розширювалися масштаби роботи у галузі суспільних наук. Активно працювали тоді історики Д. І. Багалій, Д. І. Яворницький, М П. Василенко, М. І. Яворський, М. Є. Слабченко, літературознавці С. О. Єфремов, О. І. Білецький, економіст К. Г. Воблий, статистик М. В. Птуха, демограф О. В. Корчак-Чепурківський. У 1924 р. з еміграції до Києва повернувся визначний український історик, людина величезної ерудиції М. С. Грушевський, праці якого з давньої історії України та української літератури були відомими в усьому світі, видавалися й перевидавалися іноземними мовами в різних країнах. Тоді ж його було обрано академіком АН УСРР, а згодом — у 1929 р.— академіком АН СРСР. Це створювало можливості для максимального використання його багатого професійного досвіду як ученого. М. С. Грушевський розпочав нові наукові дослідження, виховав цілу плеяду вчених-істориків. Очоливши історичні установи, він розбудував їх у серйозну наукову інституцію з численними творчими зв'язками, із значною і цінною науковою продукцією. То була велика серйозна наукова школа європейського рівня. М. С. Грушевський розглядав історію України як складову частину єдиного світового історичного процесу, його голос авторитетно лунав за возз'єднання всіх українців у складі УРСР.

Питання. Окресліть стан науки на прикінці 20-х: досягнення та труднощі.

Відповідь. Науковий потенціал республіки дедалі нарощувався. У 1928 р. в науково-дослідних установах вже працювало 3,7 тис. науковців. їхня діяльність свідчила не тільки про успіхи в дослідницькій роботі, а й про утвердження національної свідомості українського народу. А проте уже в 20-х рр. починалися погром у науці, переслідування вчених, особливо дореволюційної генерації. Закривалися навчальні заклади гуманітарного напряму, де, як вважало освітянське керівництво, працювало надто багато буржуазних професорів. Увесь творчий процес у науці ставився під партійний і державний контроль.

4. Ставлення радянської влади до української інтелігенції.

Питання. Поясніть, що собою являла тогочасна інтелігенція.

Відповідь. Для різних сфер соціально-економічного й духовного життя суспільства вкрай необхідна була велика кількість фахівців, людей обізнаних, професійно компетентних. Одначе в республіці таких кадрів було надзвичайно мало. Насамперед, це представники дожовтневої інтелігенції, які принесли з собою такі притаманні їй риси, як подвижництво, самовідданість, почуття громадянського обов'язку.

Поміж них були такі, хто сповідував більшовицькі ідеї, й такі, що не змогли швидко звільнитися від буржуазного світогляду, усталених звичок, життєвих стандартів, хоча багато з них сумлінно і чесно виконували спої професійні обов'язки. На жаль, над ними тяжіло негативне, а подеколи й відверто вороже ставлення до них з боку окремих робітників, господарників, партійних, профспілкових та інших організацій, які  уособлювали  їх з  поваленими  панівними  класами.

Тому головним шляхом створення кадрів нової інтелігенції стала підготовка фахівців через вищу й середню професійну школу. З ЦІЄЮ метою відрову після встановлення радянської влади були створені умови, які полегшували робітникам і селянам оволодіння освітою. Уже в 1921 р. було відкрито 10 робітничих факультетів. У 1927 р. в Україні налічувалося 17 робіт-факів, на яких навчалося близько 3,7 тис. чоловік. Проте масові чистки студентів і викладачів за соціальною ознакою, які відбувалися в першій половині 20-х рр., збіднювали   інтелектуальний   потенціал   нації.

Питання. Доведіть наростання неприязні до людей розумової праці.

     Відповідь. Уже в травні 1921 р. в Києві було заарештовано й засуджено за політичні переконання ряд інтелігентів — колишніх членів партії українських есерів. Наступного року з Одеси, Харкова, Києва, Катеринослава за межі України — у віддалені північні місцевості Росії та за кордон — було вислано кілька десятків учених, насамперед вузівських професорів, точка зору яких на розвиток вищої школи не збігалася з офіційною лінією. З республіки були вигнані кращі уми, люди незалежного мислення. Цим вітчизняній науці й культурі було завдано ще одного відчутного удару.

Таким чином, імміграція поповнювалася й після встановлення влади рад, зокрема інтелігенцією. Значна частина вигнанців оселилася в Польщі й Чехо-Словач-чині, а також у Німеччині. Поміж них були й такі політичні діячі, як С. Петлюра, Є. Коновалець, Д. Дорошенко, Є. Петрушевич та ін.

     Питання. Як почався перехід від неприязні до репресій проти представників інтелегенції?

     Відповідь. В 1924 р. в Києві було сфальсифіковано черговий судовий процес над представниками інтелігенції. У 1928 р. було сфабриковано «шахтинську справу», за якою група інженерно-тсхнічних працівників Донбасу безпідставно звинувачувалася в тому, що вона була агентурою міжнародного капіталу й готувала повалення радянської влади. 50 чоловік було почасти розстріляно, почасти засуджено до ув'язнення. Невдовзі після процесу заарештовано ще близько 2 тис. спеціалістів, яких звинуватили в тих самих гріхах. Ці репресії потрібні були для того, щоб на старих спеціалістів звернути всі прорахунки й упущення керівництва в економічній політиці взагалі, індустріалізації зокрема. Того ж року було «виявлено» новий ухил, так звану волобуєвщину.

     5. Українське культурне відродження. Утворення (УАПЦ).

    Питання. Проаналізуйте розвиток і особливості літературного процесу.

    Відповідь. Національне    відродження    у    мистецькому    житті. В українській літературі 20-х рр. поєднувалися демократичні традиції дожовтневої доби і новий досвід сил, пробуджених до творчого життя революцією. Створювалися різні гуртки, студії, письменники вели пошуки свого місця в літературному процесі, зростали громадянська зрілість, художні здобутки багатьох і багатьох талановитих митців.

В  Україні   сформувалася   яскрава    революційно-романтична течія: —  П. Тичина, В. Еллан-Блакитний  (Елланський), В. Чумак, В. Сосюра,             М. Бажан. Активно виступали  представники  інших  напрямів  і  творчих  течій у літературі — М.  Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара. Плідно працювали митці старшого віку, дореволюційного  творчого  формування:   А.   Кримський, X. Алчевська, П. Капельгородський, В. Вороний   та  ін. Значною подією в літературному житі і  республіки ставали памфлети         М.  Хвильового,  сонети  М.  Зерова,  новели  й оповідання  Г.  Косинки, сатира і гумор Остапа  Вишні, драматургія і проза М. Куліша,                          І. Дніпровського, М. Ірчана, І. Микитенка, А. Головка. З'явилося чимало високохудожніх творів письменників, які були безпосередніми  учасниками   революційних   перетворень:    Івана    Ле (Мойсі), О. Донченка, І. Сенченка, Г. Епіка, П. Панча, Ю.   Яновського  та   ін.   Продовжували   працювати   й   ті письменники, хто емігрував за кордон.  Серед них був і В. Винниченко, літературна слава якого знайшла визнання в усьому світі.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні у 20-ті рр. було виникнення н розпад багатьох літературних організацій («Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Авангард», «Нова генерація», «Урбіно», Ланка (згодом МАРС»), ВУСПП та ін.), перехід письменників з однієї творчої групи до іншої. Це засвідчувало справжнє відродження української літератури, як і культури взагалі.

У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів, зокрема П. Тичину, В. Сосюру, Ю. Смолича, М. Бажана, Ю. Яновського, П. Панча, О. Довженка, Леся Курбаса та ін. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М. Хвильовий, а першим її президентом — відомий у той час прозаїк, поет і драматург Я. Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письмен-ників-однодумців, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури н творчі справи, що вже тоді давалося взнаки.

Поети, прозаїки, драматурги, критики — вихідці Із західноукраїнських земель, які з різних причин опинилися на території радянської України, в 1925 р. об'єднались у Спілку революційних письменників «Західна Україна». Творчість спілчан представляли М. Ірчан, І. Ткачук, Д. Загул, Ю. Мережаний та багато інших. То був період бурхливого розквіту української літератури, час її злету.

Питання. Поясніть який вплив на літературу мала ідеологізація з її оріентирами на класові цінності

Відповідь. Одначе на літературний процес негативно впливала бездумна, вульгарна підміна загальнолюдських цінностей класовими, що спричинялося до підміни естетичних понять політикою, до надмірної ідеологізації всього мистецтва, а в кінцевому підсумку вело до безпідставних звинувачень багатьох майстрів слова (насамперед з боку їхніх колег) у «націоналізмі», інших «ізмах» та ухилах.

У центрі різних думок і боротьби літературних угруповань опинився М. Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов) —учасник громадянської війни, талановитий поет і прозаїк, критик і публіцист. Росіянин за національністю, він був одним із основоположників і яскравих представників української пожовтневої літератури. М. Хвильовий чи не першим побачив, що в сфері культурного життя починають утверджуватися казенно-бюрократичний підхід до творчості, наказовий стиль, підміна художнього аналізу ідеологічними формулюваннями. Він інтуїтивно відчував, що в суспільстві назрівають тривожні, загрозливі зміни. У своїх творах («Я — романтика», «Повість про санаторійну зону», «Про сатану в бочці», «Дві сили», «Вальдшнепи» та ін.) М. Хвильовий з великою майстерністю відтворив історичну правду про драматичні для народу України роки. В 1927 р. він був виключений із ВАПЛІТЕ, і звинувачений у націаналізмі.

Раніше чи пізніше націоналістичний ярлик начепили їі іншим майстрам слова, які збагачували скарбницю нової, пожовтневої культури, зокрема       М. Рильському, а також М. Драй-Хмарі, який художніми засобами вітав революцію, талановитим прозаїкам і поетам, публіцистам і критикам           М. Семенку, Є. Плужнику, М. Зерову, Г. Косинці, В. Підмогильному,                 Т. Осьмачці та багатьом іншим.

    Питання. Охарактеризуйте розвиток художньої творчості.

 Відповідь. У 20-х  рр.  в  Україні  прискорився   розвиток художньої творчості. У багатьох місцях формувалися самодіяльні  й   професійні   музичні   колективи,    відкривалися концертні установи. Саме тоді розпочалося творче життя   хорового   колективу   «Думка»,   створеного   на   базі хору   Київської   консерваторії.   Першим    (і   впродовж 17 років беззмінним) її керівником був надзвичайно обдарований музично                  Н. Городовенко, який перед тим очолював   університетський   хор.   Музиканти-ентузіасти   на чолі з В. М. Яблонським утворюють у 1926 р. перший в Україні   Київський  симфонічний   ансамбль.   Плідно працювали композитори Г. Верьовка, II. Козицький, Л. Ревуцький.   Інтенсивно   відбувалося   становлення   українського радянського театру, яке пов'язане з творчістю таких майстрів сцени, як Лесь Курбас, Г. Юра, О. Сердюк,                А. Бучма та ін. В Україні розвивалися всі види образотворчого мистецтва, представленого як художниками старшого покоління — М. Бойчуком,             І. Іжакевнчем, К. Трохименком та ін., так і молодими митцями —                       Л. Петрицьким, В. Касіяном, скульптором М. Лисенком та ін. Перші й відразу помітні кроки робило українське кіномистецтво. У 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, устаткованої найновішим обладнанням. її небезпідставно називали «українським Голлівудом». У другій половині 20-х рр. поринув у кінематографічне життя, з жадобою оволодіваючи його секретами, О. Довженко. І вже в 1928 р. з'явився його перший серйозний фільм «Звенигора».

     Питання. Поясніть, як відбулося утворення УАПЦ і як склалися її відносини з  радянською владою?

     Відповідь. Юридичне оформлення утворення УАПЦ відбулося 14-30 жовтня 1921 р. на Першому Всеукраїнському православному церковному соборі, на якому обрано ієрархію, затверджено канони та устрій. Нова церква піднялася дуже швидко. До  1924 р. у ній нараховувалося 30 єпископів, близько 1500 священиків, понад 1100 парафій, що поєднувала мільйони парафіян   (всього в Україні було 9 тис. парафій). До неї приєдналося багато  українських церковних громад США, Канади і Європи.

     На відміну від традиційного православ'я, яке пишалось   своєю ортодоксальністю, українська автокефалія пішла на різноманітні нововведення —таке, наприклад, як відправа службы українською мовою замість церковнослов'янської. Вона  відмовилася від таких  неодмінних  зовнішніх  атрибутів православного священника, як ряса, довге волосся і борода. Рішучим розривом з устояної століттями практикою став дозвіл для вищого духівництва одружуватися.   Цілком у дусі часу українська церква прийняла більш демократичні принципи самоврядування. Вона відмовилася від авторитарної системи патріаршества, поклавши вищу владу в церковних справах на виборну раду єпископів, священиків і представників мирян. Принцип виборності був розповсюджений також на єпископат і парафіяльних священиків. В основі всіх цих реформ лежало прагнення нової церкви максимально зблизитися з віруючими, залучити їх до своєї діяльності. Можливо,саме цим можна пояснити перші вражаючі успіхи УАПЦ. Згодом ріст УАПЦ сповільнився. При цьому вона все-таки  залишалася головним суперником Російської православної церкви (яку підтримувало російське духівництво, особливо ченці, російська меншість і консервативні елементи українського населення).

      Великі труднощі доставляла УАПЦ політика держави. Стурбована швидкими успіхами автокефалії, радянська влада негайно обрала її метою для реалізації свого улюбленого принципу "розділяй і пануй". Вона всіляко підтримувала діяльність різного роду дисидентських церковних угруповань в Україні, що наносили шкоду як Російської православної церкви, так і її українському опоненту.

      Ці хитрування не допомогли режиму ні розвалити, ні підкорити собі УАПЦ. Навпаки, вона продовжувала рости і міцніти. Тому в 1926 р. влада розгорнули фронтальний пресинг проти УАПЦ, обклавши непосильними податками її парафін і всіляко обмежуючи діяльність священиків. Незабаром  після цього вони обвинуватили митрополита Липківського і багатьох його колег у націоналізмі, заарештували їх. 28-29 січня 1930 року на Надзвичайному соборі УАПЦ проголошено про її саморозпуск. Майже всі її єпископи, більшість священників і тисячі вірних були знищенні.

   VI. Закріплення нового матеріалу.

Слово викладача. Отже, у розвитку культури в Україні відбувалися процеси творення нового, покликаного до життя сподіваннями на удосконалення суспільства. Та одночасно втрачалося чимало з того, що було створено попередніми поколіннями. Лежали у згарищах чи руйнувалися від людської байдужості численні будівлі — як у багатьох містах, так і в колишніх панських маєтках, з лиця землі було стерто багато таких творінь архітектури, як храми та інші релігійні споруди, гинули художні цінності. Поняття цивілізованості було надто далеким від сприйняття його малоосвіченою частиною народу, зокрема багатьма його керівниками.

Для закріплення нового матеріалу давайте відповімо на питання:

1.   Поясніть, які завдання мала розв‘язувати Україна в галузі культури.

     2. Охарактеризуйте сутність українізації та її вплив на розвиток                                                                         національної культури.

     3. Чому на перший план висувалися питання ліквідації неписьменності, розвитку народної освіти? Зробіть висновки.

     4. В чому ви вбачаєте складність процесу формування української пожовтневої інтелігенції, розвитку науки у 20-х рр.?

     5. Чим можна пояснити виникнення  багатьох письменницьких і мистецьких організацй в Україні, яке це мало значення для розвитку літератури і мистецтва?

     Характерними рисами культури і духовного життя 20-х років стали, з одного боку, новаторство і творчі пошуки, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і розвитку культури, а з другого — форсоване наростання уніфікації, централізації, тотальної ідеологізації, загального зниження рівня культури, формування моделі нової людини — людина-гвинтика.

     VII. Підведення підсумків, видача домашнього завдання.

      Сьогодні на лекції ми повинні були зрозуміти сутність політики більшовиків у галузі культури та засвоїти  одне з основних понять курсу історії  — «українізація».

      Ще в 1919 році вище партійно-радянське керівництво прийшло до висновку, що до місцевого населення необхідно звертатися на зрозумілій,  мові. Ця політика в 20-ті роки одержала назву українізації. Державний апарат, шовіністичні кола в КП(б)У саботували політику українізації. Але оскільки ця політика на якийсь час стала офіційним державним і навіть партійним курсом, відкрито виступати проти неї не насмілювалися. Національно-комуністичні елементи стали активними провідниками українізації, викриваючи її  супротивників.

      Українська національна інтелігенція сприйняла українізацію з підйомом, прагнучи своєю працею сприяти національному   відродженню.Хоча вона і не могла вийти за ідеологічні рамки, в які була поставлена більшовицькою партією, її діяльність сприяла росту національної свідомості широких мас сільського і міського населення. Результати цієї діяльності проявилися не тільки в культурно-мовній сфері. Деякі історики вважають, що українізація створила своєрідну соціально-політичну ситуацію, яка стимулювала сплеск національно-комуністичних настроїв в Україні. При сприятливих умовах вони могли втілитися в національну форму суверенної радянської державності в Україні. Але наприкінці  20-х — початку 30-х років ці тенденції були насильно перервані.

       Домашнє завдання: відпрацювати конспект і текст підручника; порівняти цілі які ставила перед діячами культури держава та цілі які ставили перед своєю творчістю П. Тичина, М. Зеров, М. Куліш, М. Хвильовий та ін. Як склалися їх долі? (Оформити як доповіді).


Додаток 1.

Варіант 1.

1. Нова економічна політика була проголошена більшовиками на:

а) ІХ з'їзді РКП(б);

б) X з'їзді РКП(б);

в) XII з'їзді РКП(б).

2. Відбудова сільського господарства в Україні була завершена:

а) 1923 р.;

б) 1925 р.;

в) 1927 р.;

г)   1928 р.;

3.  Назвіть найвищий орган державної влади, згідно з Конституцією
Радянської України в 1920—1930-х роках:

а)  ЦК КП(б)У;

б)  РНК УСРР;

в) Всеукраїнський з'їзд Рад, у перервах між з'їздами — ВУЦВК (пізніше      

   Верховна Рада УРСР);

г) Реввійськрада.

4.  Визначте місто, яке було столицею Радянської України до 1934 р.:

а) Київ;

б) Харків;

в) Катеринослав;

г) Одеса.

5. Голод 1921—1923 рр. в Україні охопив:

а) Західну Україну;

б) Буковину та Закарпаття;

в) Південні губернії УСРР;

г) Північні губернії УСРР.

6. Зазначте прізвища керівників КП(б)У:

а) О. Шумський;

б) В. Чубар;

в) Е. Квірінг;

г) М. Хвильовий;

д) С. Косіор;

е) Л. Каганович.

7. Розташуйте події у хронологічній послідовності:

а) початок повоєнного голоду на Україні;

б) випуск золотих червонців;

в) завершення грошової реформи в СРСР;

г) початок І п'ятирічки;

д) проголошення на XIV з'їзді ВКП(б) курсу на індустріалізацію;

е) створення при ВУЦВК Центральної комісії з допомоги голодуючим на чолі з Г. Петровським.

8. Встановіть відповідність між датами і подіями:

а) 28 грудня 1920 року;

б) 4—29 листопада 1921 року;       

в) 27 липня 1923 року;

г) 25 травня 1926 року;

1) укладення між урядами УСРР і РСФРР договору про військовий

   і господарський союзи;

2) вбивство С. Петлюри радянським агентом у Парижі;

3)декрет РНК УСРР про українізацію шкіл, виховних і культурно-   

  освітніх установ;

4)«зимовий (льодовий) похід» армії УНР на чолі з Ю. Тютюнником.

Відповіді:  1 б; 2 б; 3 в; 4 б; 5 в; 6 (в,д,е); 7 (а,е,б,в,д,г);  8 (а-1,г-2,в-3,б-4).

   


Варіант 2.

1. Юридичне оформлення СРСР відбулося:

а) 30 грудня 1922 р.;

б) 28 грудня 1920 р.;

в) 31 січня 1924 р.

2. Назвіть найвищий орган державної влади, згідно з Конституцією
Радянської України в 1920—1930-х роках:

а) ЦК КП(б)У;

б) РНК УСРР;

в) Всеукраїнський з'їзд Рад, у перервах між з'їздами — ВУЦВК (пізні-
ше Верховна Рада УРСР);

г) Реввійськрада.

  3.   Голод 1921—1923 рр. в Україні охопив:

а) Західну Україну;

б) Буковину та Закарпаття;

в) Південні губернії УСРР;

г) Північні губернії УСРР.

  4. Вкажіть голову уряду Радянської України у 1919—1923 рр.:

а) X. Раковський;

б) Д. Мануїльський;

в) Е. Квірінг;

г) В. Чубар.

  5. Відбудова сільського господарства в Україні була завершена:

а) 1925 р.;

б) 1923 р.;

в) 1927 р.;

г) 1928 р.

 6. Вкажіть причини запровадження непу:

а) криза перевиробництва;

б) голод в радянській державі;

в) відмова більшовиків від ідеї побудови комуністичного суспільства;

г) криза політики «воєнного комунізму»;

д) поради західних економістів;

е) невдоволення селян продрозкладкою, народні повстання.

7. Розташуйте події у хронологічній послідовності:

а) прийняття першої Конституції СРСР;

б) відмова радянського уряду від політики «воєнного комунізму»;

в) обрання Л. Кагановича Генеральним секретарем ЦК КП(б)У;

г) згортання непу;

д) закінчення боротьби з повоєнним голодом на Україні;

е) «зимовий (льодовий) похід» армії УНР на чолі з Ю. Тютюнником.

  8. Встановіть відповідність між датами і подіями:

а) 15 березня 1921 року;

б) 2 січня 1922 року;

в) 12 жовтня 1924 року;

       г) 7 лютого 1927 року;

     

1) Постанова РНК СРСР про будівництво Дніпровської ГЕС;

2) підписання договору між УСРР і Турецькою республікою про дружбу

           і братерство;

      3) утворення Молдавської АСРР у складі УРСР;

      4) прийняття X з'їздом РКП(б) постанови «Про заміну розкладки        

          натуральним податком».

Відповіді: 1 а; 2 в; 3 в; 4 а; 5 б; 6 (б,г,е); 7 (б,е,д,а,в.г); 8 (г-1,б-2,в-3,а-4).

    


Варіант 3.    

1. Визначіть статус КП(б)У на початку 20-х років:

а) незалежна, самостійна політична партія;

б) обласна організація РКП(б);

в) автономна одиниця у складі РКП(б).

2.  Визначте місто, яке було столицею Радянської України до 1934 р.:

а) Київ;

б) Харків;

в) Катеринослав;

г) Одеса.

3.   Вкажіть, на якому з'їзді було прийнято рішення про початок непу
 в 1921 р.:

а) VII з'їзд РСДРП(б);

б) X з'їзд РКП(б);

в) XV з'їзд ВКП(б);

г) XX з'їзд КПРС.

4.   Відбудова промисловості України на засадах непу була завершена у:

а) 1919—1920 рр.;

б) 1921—1923 рр.;

в) 1925—1926 рр.;

г) 1927—1928 рр.

5. Юридичне оформлення СРСР відбулося:

а) 30 грудня 1922 р.;

б) 28 грудня 1920 р.;

в) 31 січня 1924 р.;

г) 22 січня 1919 р.

6.  Зазначте прізвища керівників КП(б)У:

а) О. Шумський;

б) В. Чубар;

в) Е. Квірінг;

г) М. Хвильовий;

д) С. Косіор;

е) Л. Каганович.

7.  Розташуйте події у хронологічній послідовності:

а)  смерть В. Леніна;

б) утворення СРСР;

в)  вбивство С. Петлюри у Парижі;

г)  проголошення на XII з'їзді РКП(б) курсу на коренізацію;

д) початок будівництва Дніпрогесу;

е) укладення між урядами УСРР і РСФРР договору про військовий і   

   господарський союзи.

8. Встановіть відповідність між датами і подіями:

а) 18 березня 1921 року; 

б)19 травня 1923 року; 

в) 31 січня 1924 року; 

г) 1 жовтня 1928 року; 

1) початок І п'ятирічки;

2) затвердження II з'їздом Рад СРСР першої Конституції СРСР;

3) декрет про запровадження єдиного податку для селян у грошовій   

    формі;

       4) укладення Ризького мирного договору між УСРР і РСФРР, з одного  

           боку, та Польщею — з іншого.

Відповіді:  1 в; 2 б; 3 б; 4 в; 5 а; 6 (в,д,е); 7 (е,б,г,а,в,д); 8 (г-1,в-2,б-3,а-4).


Додаток 2

Лабораторно-практична робота

Тема. «Досягнення та складнощі українізації».

Навчальна мета. Виявити основні напрями політики українізації, її здобутки й проблеми; розвивати в студентів уміння, спираючись на аналіз різноманітних джерел, давати характеристику суспільним процесам.

Виховна мета.   Виховувати навички самостійної діяльності, аналітичне мислення і почуття патріотизму.

Хід роботи.

  1.  Уважно ознайомтеся з усіма запропонованими джерелами.
  2.  Визначіть основну думку  і сформулюйте її у вигляді тези або гасла.
  3.  Зіставте провідні положення цих джерел і зробіть висновки.
  4.  Висновки обґрунтуйте та узагальніть.

Джерела (публікації книги Ю. Шаповала «Сталінізм і Україна»/ Москальов Б. та ін. Історія України. Навчальний посібник.- Харків, 2007).

    З виступу Олександра Шумського на Травневому (1927р.) Пленумі ЦК КП(б)У:«Російський комуніст править в партії з підозрою і недружелюбністю. Він править при підтримці нікчемних малоросів, які в усі епохи за своєю суттю були лицемірними, по-рабському нечесними і зрадливими. Тепер він співає про свій фальшивий інтернаціоналізм, віддає з байдужим виглядом все українське і завжди готовий наплювати на нього (часом по-українськи), якщо це дасть йому можливість зайняти кращу посаду».

«Що мене цікавило в національному питанні за радянської влади і що я вважав найважливішим у цій справі?...Найважливішим, першорядним я вважав переведення на українську мову життя партії як сили керівної, рушійної й ідейно запліднюючої суспільно-культурне будівництво українського народу. Мова є засіб спілкування людей, засіб виховання, душа народу, інструмент його культурного прогресу. Без оволодіння цим інструментом і оволодіння ним досконало кадрами КП(б)У, від членів ЦК і до секретарів осередків, неможлива культурна революція українського народу і його просування по шляху до комунізму».

З памфлету Миколи Хвильового «Апологети писаризму» (1926р.):

«Ми, під впливом своєї економіки, прикладаємо до нашої літератури не «слов'янофільську теорію самобутності», а теорію комуністичної самостійності. Правда, ця теорія наших москвофілів-«європенків» може налякати, але нас, комунарів, вона зовсім не лякає і навіть навпаки. Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійні.

Отже, оскільки наша література стає, нарешті, на свій власний шлях розвитку, остільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс. У всякому разі не на російську. Це рішуче і без всяких заперечень. Не треба плутати нашого політичного союзу з літературою. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування. Отже, вигодовувати на ній наше молоде мистецтво – це значить затримати його розвиток. Ідеї пролетаріату нам і без московського мистецтва відомі, навпаки, ці ідеї ми, як представники молодої нації, скоріш відчуємо, скоріш виллємо у відповідні образи. Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми».

З памфлету Миколи Хвильового «Україна чи Малоросія?» (1926 р.):

«В ім'я російської молоді, в ім'я російського мистецтва, що буде творитись на території Московії, – і в ім'я його ми б'ємо на сполох. Велика російська література не здібна виховати сильну й здорову, цільну й залізну людину, що буде мати крицеві нерви і не полізе рачки від тих ідеалів, які спалахнули в останній революції. Велика російська література не здібна підтримувати огонь надзвичайної віри в правду горожанських баталій, в неминучість приходу «далекої загірньої комуни».

З листа Иосифа Сталіна до Лазаря Кагановича та інших членів Політбюро ЦК КП(б)У (1926р.):

«Мав бесіду з Шумським... 1.Він вважає, що українізація йде туго, на українізацію дивляться як на повинність, яку виконують неохоче, виконують з великим відтягненням. Він вважає, що зростання української культури і української інтелігенції йде швидкими темпами, якщо ми не візьмемо у свої руки цей рух, він може пройти мимо. Він вважає, що на чолі цього руху повинні стати такі люди, які вірять у справу української культури, які знають і хочуть знати цю культуру, які підтримують і можуть підтримувати наростаючий рух за українську культуру...

2. Він вважає, що для виправлення цих хиб потрібно передусім змінити склад партійної і радянської верхівки під кутом зору українізації, що тільки за цих умов можна створити перелом у кадрах наших робітників на Україні в бік українізації... Мої думки з цього приводу:

Шумський не бачить, що при слабкості корінних комуністичних кадрів на Україні цей рух, очолюваний часто-густо некомуністичною інтелігенцією, може набрати подекуди характеру боротьби...проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури та її найвищого досягнення - ленінізму. Я не буду доводити, що така небезпека стає все більш і більш реальною на Україні. Я хотів би тільки сказати, що від таких вад не вільні навіть деякі українські комуністи. Я маю на увазі такий всім відомий факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в українській пресі... Шумський не розуміє, що оволодіти новим рухом на Україні за українську культуру можна, лише борючись з крайнощами Хвильового в рядах комуністів».

З резолюції Пленуму ЦК КПб)У «Про підсумки українізації» (2-6 червня  1926р.):

       «Соціальне коріння російського шовінізму на Україні залягає в товщі російського міського міщанства (буржуазії) та в інтелігентсько-спецівському прошарку. При цьому треба підкреслити, що російський шовінізм на Україні має міцну підтримку в масах російського міщанства поза Україною. За його спиною старі, далеко не вижиті забобони щодо «українського діалекту», щодо переваги російської культури і т. ін. (розмови про переваги російської культури і висування положення про неминучість перемоги більш високої російської культури над культурою більш відсталих народів – українського, азербайджанського, киргизького та ін. – є не що інше, як справа закріпити панування великоросійської національності») – говорить постанова XII з'їзду РКП(б).

Партія мусить вести рішучу боротьбу і у власних рядах, і в пролетарських масах проти забобонів російської та русифікованої частини пролетаріату, проти перекручень інтернаціоналізму, проти псевдоінтернаціоналізму, русотяпства, шовінізму....Рішуче борючись проти пережитків російського шовінізму, що є головною перешкодою до розв'язання національного питання, партія мусить водночас боротися і проти українського шовінізму»

Статистичні дані про перебіг українізації в 1922—1927рр.

Основні показники

1922р. (%)

1927р. (%)

Українців серед службовців

35

54

Українців серед урядовців

23

52

Українців у ЦК

немає даних

25

Ведення діловодства укр. мов.

20

70

Шкіл з укр. мов. викладання

-

80

Вузів з укр. мов. викладання

-

30

Книжок укр. мовою

27

50

Періодики укр. мовою

3

85

Завдання А. Проаналізуйте джерела відповідно до мети роботи. Згадайте зміст вивченого на попередніх заняттях матеріалу й спробуйте визначити причини політики українізації. Чи можна цю політику назвати новою в національному питанні?

Завдання Б. Проаналізуйте джерела за таким планом: 1. Основні напрями українізації. 2. Успіхи українізації. 3. Складнощі й помилки на шляху українізації (з погляду О.Шумського). 4. Застереження проти українізації з боку московської партійної верхівки (з погляду Й.Сталіна). 5.Як ви гадаєте, чи політика опори на місцеві кадри, що почалася в 1923 році, була пов'язана з виступами Х.Раковського на XII з'їзді РКП(б) і статтею В.Леніна «До питання про національності, або про «автономізацію»? Обґрунтуйте свою думку.

Завдання В. Ознайомтеся з джерелами й дайте відповіді на питання: 1. Що означає слово «українізація», у чому вона виявлялася? 2. Які основні досягнення українізації ви можете назвати? 3. З чим у цій політиці не були згодні О.Шумський і М.Хвильовий? Чи згодні ви з їхньою позицією? 4. Як ви гадаєте, яку мету мала українізація? 5. Охарактеризуйте позицію Й.Сталіна.

          Методичні поради. Це дослідження можна проводити і як аудиторне, і як домашнє, як у групах, так і цілою навчальною групою. Слід пам'ятати, що узагальнення тут має виходити зі змісту роботи. Тому викладачеві слід активізувати використання студентами знань, здобутих на попередніх заняттях. Можна поставити завдання з прогнозування подальшої долі українізації, виходячи зі складнощів у її проведенні та ставлення до неї Москви. Доречні будуть і питання стосовно долі послідовних прихильників українізації. Наприклад: у 1933 році пострілом у скроню обірвав своє життя Микола Хвильовий; відбувши заслання, у вересні 1946 року кінчив життя самогубством О.Шумський. Відомий на Заході політолог Абдурахман Авторханов, спираючись на рядки з передсмертного листа М.Скрипника, який також заподіяв собі смерть, вважає, що самогубство було останнім аргументом в осудженні сталінської політики". А як вважаєте ви?

         Критерій оцінювання. Високий рівень (10-12). Студент опанував і використовує у роботі аналіз, порівняння, на основі порівнянь робить висновки, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, узагальнення емпіричні і теоретичні.

Достатній рівень (7-9). Студент опанував прийоми розумової діяльності, вміє узагальнувати, систематизувати інформацію під керівництвом викладача, виправляє помилки і добирає аргументи  за аналогією чи зразком.

Середній рівень (4-6). Студент опанував прийоми розумової діяльності так: аналіз (частина об'єкту перелічується у певному порядку, але без визначення співпідпорядкованості, неповно), порівняння (визначається тільки частина подібних і відмінних ознак), встановлення причин наслідкових зв'язків (називається причина, обґрунтована у тексті підручника), узагальнення (вузьке, безсистемне, побудоване на конкретному прикладі, але проводиться логічно, у визначенній послідовності).

Низький рівень (1-3). Студент не використовує правильно прийоми розумової діяльності, виявляє здатність викласти думку на елементарному рівні.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1190. IP-адресация 78.5 KB
  Поиск и выбор IP-адреса. Центр управления сетями и общим доступом. Беспроводное сетевое соединение. Управление сетевыми подключениями.
1191. Фармакология периферической нервной системы 51 KB
  Структурно-функциональные особенности автономной (вегетативной) и соматической иннервации. Механизм передачи нервного импульса в синапсах автономной нервной системы. Эффекты возбуждения симпатических и парасимпатических нервов. Принципы фармакологической регуляции нейромедиаторных процессов. Классификация веществ, действующих на автономную нервную систему.
1192. Исследование ассортимента и качества конфет в розничной торговой сети «Рассвет» 346.34 KB
  Характеристика магазина «Рассвет» и основных показателей хозяйственной деятельности. Производители – источники поступления конфетных изделий в магазин «Рассвет». Приемка конфетных изделий по качеству и количеству в магазине «Рассвет». Анализ ассортимента конфетных изделий в магазине по видам. Результаты исследований ассортимента конфет в магазине по показателям: широта, полнота, устойчивость, новизна...
1193. Технико-экономические показатели автоматизации комплекса очистных сооружений 139.5 KB
  расчёт прогнозируемого объёма переработки загрязнённых вод на комплексе очистных сооружений. Расчет потребности капитальных вложений в основные фонды. Расчёт заработной платы. Расчёт затрат на потребление теплоэнергии (пара). Основные технико-экономические показатели автоматизации комплекса.
1194. Привод подвесного конвейера 1.04 MB
  Определение расчетной мощности электродвигателя. Выбор двигателя по каталогу. Определение передаточных чисел мощностей, частот вращения и крутящих моментов на валах привода. Расчет открытой прямозубой цилиндрической зубчатой передачи. Определение допускаемых напряжений для шестерни и колеса, при расчете на выносливость при изгибе.
1195. Организационно-экономическая часть создания системы автоматизированного проектирования 185.5 KB
  Технико-экономическое обоснование целесообразости проекта. Использование программно-аппаратных средств. Расчёт договорной цены разработки ячейки. Дополнительная заработная плата научного персонала. Календарный график работ по разработке блока.
1196. Газотурбинные установки. Машины и оборудование. Охрана труда. Строительные конструкции. 368.5 KB
  Устройство камер сгорания и теплообменных аппаратов ГТУ. Назначение, устройство и виды фильтров, используемых в гту. назначение и устройство глушителей, применяемых в компрессорах. Запорная арматура: назначение, устройство, принцип действия, примущества, недостатки, ремонтнопригодность. Устройство и принцип действия центробежного нагнетателя. Требования к проведению инструктажей по охране труда, их виды и сроки проведения.
1197. Приспособление для проведения механических испытаний 74.5 KB
  Схема сборки приспособления для проведения вибрационных испытаний. Универсальная оснастка плита для проведения вибрационных испытаний. Эта оснастка используется для проведения испытаний множества приборов.
1198. Производственный анализ СПК Октябрьский Волотовского района 63.5 KB
  Уставный капитал колхоза составляет 29531 тыс. руб. Учредителями хозяйства являются члены кооператива, которые объединили свои имущественные и земельные доли. Основным видом деятельности является сельское хозяйство, доля выручки от продажи сельскохозяйственной продукции на 2010 год составила 98 %.