55851

Методичний супровід формування та розвитку компетентності педагога шляхом самоосвіти

Научная статья

Педагогика и дидактика

Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності педагога вбачаємо у самоосвітній діяльності. Самоосвіта педагога - свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця...

Украинкский

2014-03-30

657 KB

7 чел.

Методичний супровід формування та розвитку компетентності педагога шляхом самоосвіти

Формальна освіта допоможе Вам вижити. Самоосвіта приведе Вас до успіху.

Джим Рон

Самоосвіта… Потрібно чи не потрібно?.. Повинен чи не повинен?... Сучасний педагог навіть не задумується над відповіддю на ці запитання.

«Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру».

Закон України « Про освіту»

Модель педагогічного працівника передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний педагогічній практиці. Дуже важливо, щоб педагог зміг розгледіти, а іноді – відчути здатність до творчості, вчасно дати поштовх, яких викликає бажання ступити вперед. І якщо досвідчений методист зуміє розпізнати цей паросток, докладе певних зусиль для його розвитку, результат перейде очікування.

Початок роботи потребує чіткого визначення: на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний педагог у даний час; наскільки він здатен до зростання; чи здатний до самоосвітньої діяльності; якої саме методичної допомоги він потребує тощо. Професійна некомпетентність є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій і нарікань.

Труднощі у педпрацівника найчастіше викликають зовнішні чинники (рис. 1). Вони залежать від рівня його компетентності, а значить і від його освітньої та моральної підготовленості до педагогічної роботи, його ставлення до обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності. Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності педагога вбачаємо у самоосвітній діяльності.

Самоосвіта педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуального неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості. А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково– поступовий.

Тут буде доречно розглянути «Принцип восьми само», запропонований Н.В. Бухловою (рис.2).

На підготовчому етапі волику роль відіграє готовність до постійного зросту, до творчості. Головним етапом підготовки педагога до самоосвітньої діяльності вважається діагностичний. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести, програми), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки педагога, педагогічної майстерності. Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована (можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи спеціальних сайтів Інтернету і залишатися на низькому рівні). Саме тому виключного значення надається програмам самоосвітньої діяльності педпрацівника. Правильно розроблені програми, плани дадуть змогу педагогові відчути свої можливості. За словами Сухомлинського «...немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі».

Оскільки творчість – «це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне», то кожного керівника закладу чи методиста турбує питання: як сформувати здібність до творчої роботи, і як підтримувати світоч творчості, щоб він якомога довше не загасав, і давав плоди.

Навчання педагога не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися. К. Ушинський зазначав «Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель». Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина (Бодальов О.О.).

Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої підготовки ґрунтується перш за все на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема, її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції.

Структура процесу самовдосконалення складається із 4-ох етапів: самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення; планування та вироблення програми самовдосконалення; безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою; самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи поза його межами. Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу. Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у ВУЗі, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі. Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості має поступальний рух.

На сьогодні виникла необхідність у більш глибокому вивченні діяльності педагога з метою визначення рівня його професійної підготовки, компетентності, об’єктивної оцінки його праці. Діяльність з самоосвіти починається з діагностики власних утруднень, проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної, методичної, психологічної підготовки педагога та спонукання до самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів професійної діяльності – основна умова ефективної самоосвіти.

Сьогодні педагоги повинні розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Праця педагога відрізняється високою мобільністю, надзвичайною складністю, вимагає від нього глибоких та різнобічних наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності педагога - запорука успішного реформування системи освіти в цілому.

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

- вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

- виокремити з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень педагога;

- відібрати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;

- систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;

- впровадити досягнення психолого-педагогічної науки та педагогічної практики у власний досвід роботи з учнями.

Педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності.

Метою роботи над темами самоосвіти є систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня.

Основні завдання самоосвіти: вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності педагога, вихователя; оволодівання новими формами, методами, прийомами навчання і виховання учнів; вивчення та впровадження в практику передового педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій; розвиток у ПТНЗ інноваційних процесів.

Тема самоосвіти визначається, виходячи з методичної теми навчального закладу, утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних інтересів.

Чинники, що впливають на вибір теми самоосвітньої діяльності представлено на рис.3.

Отже, алгоритм роботи педагога з самоосвіти є таким:

- підготовчий етап;

- творчий етап;

- аналітико-узагальнюючий етап.

Форми самоосвіти:

- індивідуальна;

- колективна.

Ініціатором є сам педагог, хоча на її організацію часто впливають інші: керівники методичних об`єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють та стимулюють діяльність педагога. Групові форми у вигляді діяльності методичного об`єднання, семінарів, практикумів тощо організуються адміністрацією.

На результати самоосвіти позитивно впливає науково обґрунтоване планування. Якими джерелами користується педагог? У сучасному світі існує багато різноманітних можливостей отримати знання:

Результат самоосвіти може мати різні форми подання.

ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ:

  •  доповідь;
  •  виступ на семінарі;
  •  виступ на педагогічні раді;
  •  виступ на засіданні методичного об`єднання;
  •  дидактичний матеріал;
  •  розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;
  •  комплект дидактичного матеріалу з предмета;
  •  збірники практичних, контрольних робіт;
  •  розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;
  •  розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;
  •  розробка пакету олімпіадного матеріалу для підготовки учнів;
  •  база даних питань і задач з предмета.

ІНОВАЦІЙНІ ФОРМИ:

  •  проект;
  •  розробка електронних уроків, посібників тощо;
  •  розробка пакету тестового матеріалу в електронних оболонках;
  •  створення особистої методичної  чи предметної web -сторінки;
  •  створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм;
  •  тощо.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ФОРМИ:

  •  методичний посібник;
  •  навчальний посібник;
  •  стаття до фахового видання;
  •  науково-методична розробка;
  •  методичний чи діагностичний кейс;
  •  створення термінологічного словника;
  •  творчий звіт.

В системі внутрішньоучилищного контролю за самоосвітньою діяльністю передбачається три основні види контролю адміністрації:

- попередній контроль. Він здійснюється на початку навчального року, коли педагоги готуються до нового навчального року й складають плани самоосвіти. Своєчасні поради та рекомендації адміністрації допоможуть педагогу реально відібрати питання для самостійного опрацювання, зосередити увагу на головних напрямках свого самовдосконалення. Провідний метод контролю – співбесіди з окремими медпрацівниками;

- поточний контроль. Протягом навчального року аналізуються відвідані уроки, проведені виховні заходи, контрольні роботи тощо. Вивчається творча лабораторія педагога. Адміністрація допомагає осмислити та обґрунтувати вдалі моменти в роботі, а разом з тим – виявити недоліки в роботі, певні труднощі, проаналізувати причини їх появи. В.О.Сухомлинський писав: «На уроці я бачу перш за все, чим живе вчитель, що він читає, яке місце в його духовному житті займає книга, як він слідкує за досягненням культури». Отже, кваліфікована допомога, надана на підставі аналізу роботи педагога, надихає його на цілеспрямовану творчу самоосвітню діяльність;

- підсумковий контроль. Здійснюється наприкінці семестру чи навчального року. Частіше за все відбуваються у формі бесіди з педагогами, творчих звітів або узагальнення власного педагогічного досвіду.

Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.

Отже, самоосвіта педагога здійснюється при наявності таких ознак:

- самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань і засвоєння уже відомої наукової інформації, а має на меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок;

- самоосвіта повинна бути безупинною, поповнення нових знань може здійснюватися на основі попередньої підготовки педагогів;

- самоосвіта повинна сприяти оволодінню педагогом застосування професійних знань у його практичній діяльності.

Самоосвіта педагога буде продуктивною за наступних умов:

- в процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному розвитку;

- педагог уміє визначити свої сильні та слабкі сторони, володіє способами самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;

- володіє розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності особистості, що спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків);

- програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості дослідницької, пошукової, творчої діяльності;

- педагог є готовим до творчості;

- існує зв'язок особистісного та професійного розвитку і саморозвитку.

І наостанок. Чи готові Ви до самоосвіти? Чи потрібно це Вам? Чи не занадто Ви впевнені у своїй майстерності? Поставте розділовий знак (.,!,?) у виразі «Моя професійна компетентність досконала___». Покажіть цю відповідь методисту свого навчального закладу чи практичному психологу і дізнайтесь думку фахівця про стан вашої внутрішньої готовності до самовдосконалення.


Рис.
2. Принцип восьми «само»

Рис. 4. Формула успіху

Рис.1. Чинники самоосвіти

Рис.3 Чинники вибору теми самоосвітньої діяльності