55952

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВ В УКРАЇНІ

Практическая работа

Педагогика и дидактика

Відродження України неможливе без духовного відродження нації, а духовний прогрес народу неможливий без глибокого пізнання та освоєння народної моралі, культури мовлення. Лінгвісти стверджують, що ми не лише говоримо якоюсь мовою...

Украинкский

2014-03-31

102 KB

13 чел.

PAGE  1

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВ В       УКРАЇНІ

Семінарсько-практичне заняття №3

План

  1.  Закон про мови в Українській РСР - нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні.
  2.  Конституція України про функціонування та розвиток мов в

Україні.

  1.  Державна мова та її функції.
  2.  Функції мови у суспільстві.

Рекомендована література:

1.     Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 1996. (Статті 10, 11, 12, 24, 34, 53, 103, 127, 148).

2.     Закон про мови в Українській РСР - від 28 жовтня 1989 р.

3.    Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 pp. / Затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1546 від 2 жовтня 2003 р.

4.     Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. // Про застосування української мови. - № 10-рп/99.

5.     Міжнародна поліцейська енциклопедія. Т. 1. - К., 2003. - С 157.

6.     Гуць М.В., Олійник І. Г., Ющук І. П. Українська мова у професійному спілкуванні. - К., 2004.

Відродження України неможливе без духовного відродження нації, а духовний прогрес народу неможливий без глибокого пізнання та освоєння народної моралі, культури мовлення. Лінгвісти стверджують, що ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля. Через мову, її вивчення людина пізнає нові й нові явища дійсності.

Людям мова потрібна для того, щоб обмінюватись інформацією, передавати досвід поколінь, фіксувати правові норми, вести діловодство, розвивати культуру. Отже, мова охоплює усі сфери суспільного життя: право, освіту, науку, мистецтво тощо. Збагачення мови є однією зі сталих ознак її розвитку, саме тому мова більше набуває, ніж втрачає.

Українська мова має багату історію, містить багато трагічних сторінок, їй довелося пережити страшні тортури. Але ні Люблінська унія, ні Андрусівська угода, ні укази Петра і Катерини, ні Валуєвський циркуляр, ні Емський указ не змогли її знищити.

У світі українську мову знають і шанують, захоплюються її мелодійністю, фонетичною розкішшю, лексичним і фразеологічним багатством, величезними словотворчими можливостями.

На конкурсі мов, який проходив у Парижі в 1934 p., вона посіла третє місце після французької та перської мов. Згодом проводилися й інші конкурси, де українська мова посіла друге місце після італійської.

Нині, коли знищені кайдани тоталітарного режиму та ідеологічного терору, відродився інтерес до історії України, до походження і розвитку сучасної української мови.

Історична доля українського народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, зокрема й незалежної України.

Яким чином, що спонукало до цього, які правові акти послужили підставою, про все це детальніше можна довідатись при розгляді питань лекції, тема якої «Правові засади функціонування мов в Україні».

1. Закон про мови в Українській РСР - нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні

У нашій країні мовною регламентацією тією чи іншою мірою охоплено чимало сфер суспільної діяльності. Це і зумовило 28 жовтня 1989 р. прийняття Закону про мови в Українській РСР, коли під тиском національно-демократичних сил тодішня влада пішла на законодавче закріплення статусу державної за українською мовою й оголосила українську мову державною і мовою національного спілкування у межах України. Цей документ тривалий час серйозно обговорювався всіма зацікавленими сторонами і був введений у дію з 1 січня 1990 р. Закон затверджує соціальне призначення української мови як державної (ч. З преамбули). Він став ще одним підтвердженням толерантного, виваженого ставлення в Україні до національних меншин та їх культурних потреб.

За цим Законом усі національні меншини в Україні одержали право на створення шкіл з навчанням рідною мовою (досі таке право мали лише росіяни), на утворення національно-культурних товариств, земляцтв, а також інші форми національного життя. Крім цього, у місцях компактного проживання національних меншин їхні мови визнано як офіційні у місцевих органах самоврядування, виконавчих і виробничих структурах.

Національне питання і мовне зокрема були вирішені у нашій державі з дотриманням усіх вимог міжнародного права. Лише після проголошення незалежності почалися реальні зрушення на шляху повернення української мови до закладів освіти, науки, у діловодство, справочинство, побут людей.

Держава, з одного боку, зобов'язується забезпечити «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах державного життя», а з іншого - створити необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей у республіці». У приватне, особисте життя громадян держава не втручається. «Вибір мови міжособового спілкування є невід'ємним правом самих громадян».

Громадяни мають право звертатися до державних органів, установ та організацій державною або іншою мовою, прийнятною для сторін (ст. 5).

Варто зазначити, що саме Закон про мови став одним із перших реальних кроків на шляху становлення державного суверенітету України. Проголошення України незалежною державою зумовило повернення національної мови у структуру офіційного та неофіційного спілкування. За цим Законом (ст. 3) Україна створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей при офіційному статусі української мови.

Сьогодні Закон про мови неспроможний забезпечити обов'язкове використання української мови на всій території України, а його окремі постулати входять у суперечність з Основним Законом. Отже, повноцінно діяти він не може, хоча, власне, не діяв і раніше - його просто проігнорувала тодішня владна партноменклатура.

Сам Закон має ряд серйозних прорахунків: від регулювання використання офіційної мови у діяльності державних органів до мови науки, освіти, реклами тощо. Ці прорахунки можна усунути шляхом прийняття нового закону, в якому було б враховано досвід європейських держав щодо розв'язання аналогічних мовних проблем.

Так, згідно із Законом про мови службові особи державних органів, установ та організацій повинні володіти українською мовою. Щодо ст. З Закону про мови в роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватись нарівні з українською і їхні національні мови. У разі, коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою або коли у межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, у роботі названих органів і організацій може використовуватись українська мова або мова, прийнятна для всього населення. Офіційне тлумачення зазначених положень Закону про мови дається у ст. З Декларації прав національностей України. У ній зазначається: «У регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнята для всього населення даної місцевості».

Проте, слід зазначити, що досить непослідовно у ст. 6 Закону про мови закріплено обов'язок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій. Згідно з ч. 1 цієї статті службові особи повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Але вже у ч. 2 цієї статті вказується, що «незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому в прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа повинна володіти мовою роботи органу чи організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків».

Однак законодавство не встановило терміну вивчення мови після прийняття службової особи на роботу. Тому в ч. 2 ст. 6 Закону фактично зводиться нанівець вимога, викладена у ч. 1 цієї статті. До того ж у законодавстві не встановлено «обсяг знання мови, необхідний для виконання службових обов'язків» і хто його має визначити, а також випадки, коли виникає необхідність «оволодіння іншою національною мовою».

Зокрема, проблему ускладнює зміст ст. 18 Закону про мови, відповідно до якої судочинство в Україні може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а в разі, передбаченому ч. З ст. З, мовою, прийнятою для населення даної місцевості.

Якщо зіслатись до статей Кримінально-процесуального чи Цивільного процесуального кодексів України, керуючись Законом про мови, то слід зазначити, що ускладнює проблему і зміст ч. 1 ст. 19 Кримінально-процесуального кодексу України, яка передбачає, що судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати у суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Виходячи зі ст. 9 Цивільного процесуального кодексу України, судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Звичайно, цей Кодекс має ті самі вимоги, що й попередній, і судові документи, відповідно до встановленого Законом порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, у перекладі їх рідною мовою чи іншою, якою вони володіють.

У Законі України «Про державну службу», зокрема, у ст. 10, присвяченій основним обов'язкам державних службовців, про обов'язок службової особи володіти мовою роботи органу взагалі не згадується.

Відповідно до ст. 4 Закону про мови, мовами міжнародного спілкування визнані українська, російська та інші мови.

Вважаємо, що під іншими можна розуміти будь-які поширені у світі іноземні мови. Серед них можна вирізнити офіційні мови ООН (англійську, французьку, іспанську, китайську, арабську, російську) та робочі мови ООН (англійську, французьку та російську). Оскільки Україна є членом не лише такої міжнародної організації, як ООН, а й інших всесвітніх та регіональних організацій, то держава має сприяти вивченню громадянами України й інших мов міжнародного спілкування.

Статтею 8 Закону про мови передбачено, що публічне приниження або неповага, умисне викривлення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перепон чи обмежень у користуванні ними, проповідування ворожнечі на мовному грунті спричиняють відповідальність, встановлену законом. Проте прямо ні в КПК України, ні в КУпАП, ні в інших законах України відповідальність за зазначені діяння не встановлена, та з плином часу процес розв'язання мовного питання загальмувався, перейшовши здебільшого у площину політичного протистояння. У багатьох регіонах України панівне місце займає не Українська мова професійного спрямування українська мова і Закон не передбачає жодних реальних засобів зміни такої ситуації.

Стаття 25 та ч. З ст. 27 Закону про мови фактично зумовлюють низький рівень знання української мови, тоді як знання державної мови є не тільки повагою до держави, в якій живеш, а й однією з характеристик культурної, освіченої людини.

Зважаючи на напружений стан з виконання Закону про мови, виходячи з принципово нової суспільно-політичної ситуації, що склалася в Україні після проголошення її державної незалежності, з метою забезпечення повноти національно-освітніх запитів як українського, так і всіх народів нашої багатонаціональної держави та створення гарантованих умов для того, щоб статті Закону, які стосуються освіти, були повністю виконані у передбачені законом терміни, з вересня 1992 р. здійснено заходи щодо забезпечення викладання українознавчих предметів тими спеціалістами, які мають базову освіту з цих предметів.

2. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні

28 червня 1996 р. на V сесії Верховної Ради України було прийнято Основний Закон - Конституцію України, за яким статус державної мови надано українській мові.

Положення про українську мову як державну міститься у розділі 1 «Загальні засади» Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою ширшого за змістом та обсягом конституційного поняття «конституційний лад». Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові. Однак, за ситуації, яка склалася в Україні, проголосити українську мову державною виявилось недостатнім. Гострою є проблема визначення поняття «державна мова», законодавче регулювання її використання. Будучи проголошеною державною, українська мова не стала у багатьох випадках мовою офіційного користування. Історично склалося так, що кожна нація має офіційною мовою (мовою державних установ, освіти, культури тощо) свою національну мову. Це цілком природне явище. Тоді піклування про захист і розвиток офіційної мови лягає на плечі держави.

Важливим кроком на шляху утвердження української мови як державної стала ст. 10 Конституції України. Важливість цієї статті полягає У тому що вона дає чітку орієнтацію суспільству (організаціям, установам, громадським товариствам тощо) у розв'язанні мовних проблем та напряму мовного будівництва. Частина 2 цієї статті розкриває зміст терміна «державна мова», всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя і на всій території України забезпечується державою. Забезпечення функціонування української мови мало б здійснюватися законодавчими (закони України, нормативні акти), економічними (обов'язкове державне фінансування), державно-ідеологічними та іншими засобами.

Частина 3 ст. 10 унормовує використання в Україні російської мови та мов національних меншин і визначає співвідношення у зобов'язаннях держави щодо забезпечення функціонування української мови як державної та російської і мов інших національних меншин, визначаючи, що Україна гарантує, тобто створює відповідні умови для реалізації мовних потреб росіян та інших національних меншин. Ця сама частина виділяє російську мову як мову найчисленнішої національної меншини.

Створюючи відповідні умови, забезпечуючи виконання заходів, держава повинна дотримуватись міжнародних вимог щодо забезпечення прав національних меншин. Водночас особи, які належать до національних меншин, зобов'язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою та охорона і розвиток національних мов або мов меншин не повинні перешкоджати офіційним мовам і необхідності вивчати їх.

Частина 4 статті регулює сприяння держави у вивченні мов міжнародного спілкування - найпоширеніших у світі і закріплених у міжнародному праві офіційних і робочих груп ООН.

Отже, аналіз ст. 10 Конституції України дає підстави стверджувати, що вона гарантує забезпечення рівноправних відносин та тісної взаємодії різних етносів, які проживають в Україні, підтримання атмосфери толерантності, довіри і поваги у взаєминах між ними.

Держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції України). Отже, положення української Конституції, що стосуються основоположних засад правового статусу національних меншин, виходять із демократичної концепції національно-культурного (або етнічного) плюралізму. Причому, Україна не просто визнає право на існування національних меншин і не перешкоджає їх вільному розвиткові, а й бере на себе відповідні зобов'язання сприяти реалізації їх національно-культурній автономії, окремо наголосивши на гарантіях вільного розвитку мов національних меншин.

Не менш важлива і стаття 12 Конституції, в якій зазначено:

«Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави».

Стаття набуває особливого значення, якщо враховувати, що близько 38 млн. українців проживають в Україні, становлять у ній титульний етнос. Проте багато наших співвітчизників у різний час і з різних причин оселилися поза межами України в її сучасних кордонах. Ця частина українців тепер становить українську діаспору.

Частина 5 ст. 53 Конституції України містить положення, згідно з яким громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Фактично це означає, що в одних випадках може здійснюватися навчання мовою національної меншини, а в інших - мова національної меншини може вивчатися як окрема дисципліна. Причому, і навчання, і вивчення мови може здійснюватися у будь-яких державних або комунальних закладах. Проте, якщо такі заклади відсутні, то ні держава, ні органи місцевого самоврядування взагалі не зобов'язані їх створювати. Визнання права навчатися мовою національної меншини чи вивчати цю мову в такій правовій конструкції означає лише те, що держава зобов'язується не перешкоджати навчанню чи вивченню будь-яких мов і не дозволяє створювати такі перешкоди іншим суб'єктам правових відносин.

Посилаючись на викладене вище і беручи за основу ч. 1 ст. 10 Конституції України, треба розуміти, що українська мова, як державна, є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Отже, положення Конституції України, які стосуються основоположних засад правового статусу національних меншин, виходять з демократичної концепції національно-культурного (або етнічного) плюралізму.

У Законі про мови, який до цього часу називається «Про мови в Українській РСР», держава, з одного боку, бере на себе зобов'язання забезпечити всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, а з іншого - створити необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей у республіці. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до ст. 53 Конституції України, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Порядок застосування мов згідно з п. 4 частини першої ст. 92 Конституції України визначається виключно законами України.

Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для того, щоб обіймати відповідні посади (статті 103, 127, 148 Конституції України).

На зазначеній вище конституційно-правовій основі вирішується проблема щодо застосування мов національних меншин України. Гарантування національним меншинам України права на вільний розвиток, використання і захист їх мов відповідає змістові міжнародних договорів України.

Аналіз процесу утвердження української мови як державної в Україні свідчить, що цей процес багато в чому гальмується через відсутність дійових механізмів забезпечення реалізації відповідного законодавства. Щодо забезпечення мовних прав своїх громадян Україна належить до найдемократичніших держав світу. Конституція України заклала підвалини мовної політики нашої держави. Проте положення статей 10 і 11 Основного Закону залишаються декларацією, бо належним чином не підкріплені механізмом реалізації.

Характеризуючи у цілому законодавство України у мовній сфері, варто визначити головними такі його риси:

1. Відсутність адекватного до сучасних реалій комплексного Закону про мови. Як наслідок, зберігається простір для різночитання, суттєво звужується простір для формування державної політики.

2.  Відсутність конкретних механізмів забезпечення положень законодавства.

Певні риси характеризують мовне законодавство, а відтак і всю мовну політику як нечітку та несистемну.

Сьогодні у правовому полі існує тенденція керуватися положеннями Конституції України, Державною програмою розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 pp., Офіційним тлумаченням ст. 10 Конституції України, зробленим Конституційним Судом 14 грудня 1999 р. Саме так, адже основні завдання, накреслені у ст. 10 Конституції України, спрямовані, насамперед, на забезпечення функціонування української мови як державної в Україні.

Отже, розв'язання проблеми функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя - справа державна. Багато чого треба зробити в державі, щоб українська мова посіла належне їй місце і сповна виконувала свої функції. 72

Для того, щоб зріс авторитет і зміцніли позиції української мови як державної в Україні, її носіями має стати якомога більша кількість освічених людей, а сприяти цьому якнайактивніше має держава. Вона має дбати про те, щоб її члени користувалися мовою як особливим знаряддям саморозвитку.

Аналізуючи сучасний стан впровадження державної мови у навчальному процесі, треба зазначити, що особлива увага приділяється тим факторам, які можуть сприяти прискоренню процесів упровадження державної мови при підготовці висококваліфікованих фахівців праводілової сфери. Серед них:

1)    створення державомовного середовища;

2)    активізація роботи для забезпечення слухачів сучасною державо-мовною, спеціальною та довідковою літературою;

3)    регулярне проведення постійно діючих конференцій, семінарів, симпозіумів з питань удосконалення підходів та підвищення ефективності процесів упровадження державної мови у навчальному процесі.

Сьогодні існує нагальна потреба у прийнятті нового Закону про мови, який би забезпечив вільний розвиток і захист мов усіх корінних народів національних меншин України, пом'якшити історичні образи, виправити нагромаджені деформації та перекоси, узгодити протилежні інтереси та подолати мовчазне мовне протистояння. У новому Законі слід чітко встановити поняття державної мови, визначити порядок одночасного функціонування двох мов, виходячи з принципу толерантності, взаємоповаги та взаєморозуміння. Необхідно чіткіше визначити обов'язки посадових осіб, а також усунути суперечності як між різними частинами Закону про мови, так і між різними нормативними актами.

3. Державна мова та її функції

Українською мовою розмовляє близько 40 мільйонів осіб і звучить вона майже однаково в усій Україні, а також за ЇЇ межами, де є українці. За кількістю тих, хто користується українською мовою, вона стоїть приблизно на 15 - 20 місці у світі.

При поліетнічності населення країни, і, відповідно, наявності у ній дво- чи багатомовності завжди виникає проблема співіснування мов різних етносів не тільки, і власне, не стільки на побутовому, скільки на офіційно-державному рівні.

Виходячи з історичних та мовно-культурних особливостей формування етнічного складу населення України, де кількісну перевагу на всій території, крім Криму, мають українці, роль державної і тим самим офіційної мови в Україні має виконувати одна мова - українська. Крім того, це є виправданим, оскільки статус державної забезпечує українській мові можливість поступово розширити сфери функціонування.

Сучасна українська літературна мова має закріплений у Законі про мови і в Конституції України правовий статус державної. Вона є високо-розвиненою, кодифікованою і стилістично диференційованою літературною мовою, конкурентоспроможною в європейському мовному просторі.

У ст. 10 Конституції України зазначається, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Водночас у ній наголошується, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин. Це зобов'язання, яке бере на себе Україна, є важливим і актуальним, особливо з огляду на всю нашу попередню історію.

Виходячи з вищесказаного та опираючись на тлумачення у словнику, державна мова - один із символів держави, обов'язкових чи факультативних, за допомогою яких людина ідентифікує себе як людина; це мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією, і функціонує в усіх сферах державної діяльності.

За Конституцією України, державна мова - це мова, за якою закріплено правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, яка виконує функції не лише у внутрішній організації держави, а й у міжнародних стосунках. Іноді замість терміна державна мова вживають термін мова офіційна.

Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Державна мова як спільна для всіх громадян виконує у суспільстві ряд надзвичайно важливих функцій, зокрема:

а) інтеграційну - об'єднує людей, створює в них відчуття групової ідентичності і, отже, сприяє перетворенню населення у суспільство;

б) організаційну - виступає засобом мобілізації зусиль, адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

в) інформаційну забезпечує здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків, якими крізь час і простір поширюються інтелектуальні и моральні імпульси, що пронизують усе суспільство;

г) регулятивну - регулює стосунки між людьми у державі;

д)  суспільно-виховну через мову утверджуються певні моральні цінності у суспільстві;

ж) завдяки вирівнювальній функції мовні знання стають набутком широкого кола людей тощо.

Держава забезпечує можливості для вивчення державної мови у дошкільних установах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих закладах освіти. Закон передбачає право громадян на вільний вибір мови навчання і спілкування. В Україні вживаються заходи для розвитку української мови та мов інших національностей, які проживають на території країни.

Отже, вважаємо, що сучасна мовна ситуація у нашій державі починає відновлюватись, незважаючи на те, що XX ст. для неї було надзвичайно важким. Війни, репресії, насильне переселення людей, - усе це підірвало соціальну основу літературної української мови. Порушились взаємозв'язок і здібність взаємовпливу розмовної народної і літературної мови.

У нинішній складній ситуації державна мовна політика має поєднувати цілеспрямованість і рішучість із розсудливістю, тактовністю і навіть обережністю у засобах. Цей підхід полягає у поступовому створенні об'єктивних обставин, які робитимуть українську мову потрібною і престижною для всіх, а українську культуру - привабливою і конкурентоспроможною на всіх рівнях. Зробити це непросто, з огляду на глибину зрусифікованості українського суспільства та могутню дію стихії дальшої русифікації.

Отже, спільна для всього суспільства мова дає змогу сконцентрувати весь його інтелектуальний потенціал і таким чином у процесі історичного розвитку врешті-решт переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу. Якщо українська мова функціонуватиме як мова повноправного державного народу, задовольнятиме всі потреби суспільного життя - зникнуть непорозуміння, напруження, її поважатимуть як у державі, так і за її межами.

4. Функції мови у суспільстві

Жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебувало, не може існувати без мови. Це стосується всіх народів, усіх шарів і прошарків суспільства і кожної окремої людини. Обслуговуючи потреби суспільства, мова, як явище суспільне, виконує ряд функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп і кожної людини, серед яких варто назвати такі:

1.  Комунікативна - функція спілкування. Сутність її полягає у тому, що мова використовується для інформаційного зв'язку між членами суспільства. Ця функція є життєво необхідною як для суспільства, так і для самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає.

Спілкування - це процес задоволення однієї з  найважливіших суспільних потреб, а саме потреби однієї людини в іншій. Це не просто міжособистісний, а соціальний процес. Спілкування - найважливіша функція мови. їй так чи інакше підпорядковані всі інші функції. Для повноцінного функціонування мови і її розвитку вона використовується в усіх сферах комунікації. Отже, перша і головна функція мови -  комунікативна.

2. Номінативна або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, явища, якості, властивості, процеси, закономірності та поняття про них) одержують назву і так під цією назвою існують у житті і в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет з безлічі інших. Мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані. Ця система специфічна.

Завдяки цій функції мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчування. Мовці намагаються в усіх сферах спілкування творити назви своєю мовою. Якщо ж своїх мов не творять, то змушені запозичувати їх з інших мов і перекладати, калькувати або просто в незміненому вигляді засвоювати чужі назви. Немає у світі мов, які б не запозичували назви з інших мов. Але якщо запозичень занадто багато і процес цей інтенсивний, виникає загроза втратити самобутність своєї мови. Тому варто максимально користуватись існуючими назвами або творити нові з матеріалу власної мови, а до запозичень вдаватися лише у разі потреби.

3. Експресивна або виражальна функція полягає у тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу. Вона дає можливість перетворити внутрішнє, суб'єктивне у зовнішнє, об'єктивне, доступне для сприйняття. «Говори - і я тебе побачу», - стверджували мудреці античності. Кожна людина - це неповторний світ, сформований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.

4. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом спілкування лише для тих, хто її знає. Для тих, хто її не знає, вона є засобом роз'єднання, відокремлення своїх від чужих. Спілкуватися за допомогою будь-якої мови можуть лише носії цієї мови. Тільки для них вона є засобом ідентифікації, ототожнення у межах певної спільноти. Ця ідентифікація виявляється і в часовому, і в просторовому вимірах.

Цю функцію можна назвати об'єднуючою. Належність до певного народу, його культури зумовлюється етнічно, тобто походженням. Але це не завжди так. Є багато людей не українського походження, які стали українцями по духу, бо сприйняли з українською мовою українську культуру, весь світ українства, і наша земля була і є їм рідною.

5. Гносеологічна функція або пізнавальна. Мова є засобом пізнання світу. Людина, на відміну від тварини, користується не тільки індивідуальним досвідом, а й усім тим, чого досягли її попередники та сучасники, тобто суспільним досвідом. Вона має два види пам'яті: емоційну і логічну.

Перша формується на початкових стадіях розвитку індивіда, формування другої завершується на сьомому році життя - тоді, коли завершується мовне формування людини, що свідчить про їх тісний взаємозв'язок. Людині ніколи не треба починати пізнання світу «з нуля». Досвід суспільства закодовано і зафіксовано у мові, в її словнику, у текстах. Пізнаючи мову, людина пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти. Гносеологічна функція мови полягає не тільки у накопиченні досвіду суспільства. Мова є засобом мислення, формою існування думки.

6.  Мислетворча або когнітивна функція полягає у тому, що мова є засобом формування думки - людина мислить у мовних формах. Є мислення конкретне і абстрактне. Суто людське мислення понятійне, - це оперування поняттями, які позначені словами і які не могли б без слів існувати. Крім того, у процесі мислення ці поняття зіставляються, заперечуються, протиставляються тощо, для чого у мові існують спеціальні засоби. Тому мислити - означає оперувати поняттями у мовній формі, у мовному вираженні.

7. Естетична функція. Мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Вона - першоелемент культури. Фольклор, художня література, театр, пісня - усе це дає підстави стверджувати, що мова - становий хребет культури, її храм. У живому мовленні мова виконує, в основному, функцію спілкування, комунікації. У художньому творі головне призначення мови - образотворення. Адже за допомогою мовних образів художнього твору відбувається акт «спілкування» митця з читачем, слухачем. Ключем до образної структури твору, його ідейно-естетичного потенціалу є мова тексту. Що краще знаємо мову, то повніше розкриваються перед нами глибини твору.

Справжнє оволодіння мовою йде від літературної мови до мови художньої літератури. Крім того, мові властиві закони милозвучності, дотримання норм літературної мови. Це, а також досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування може бути джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку, що найвиразніше проявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного мовлення.

8. Культуроносна функція. Мова - носій культури. Культура кожного народу зафіксована в його мові. Пізнання народу, його культури, його ментальності іншими народами може бути поверховим і глибинним, всебічним. Для глибинного пізнання народу необхідне знання його мови. У цьому випадку мова виконує функцію каналу зв'язку між народами. Пропагуючи свою мову у світі, ми пропагуємо власну культуру, її надбання, збагачуючи світову культуру.

Культуроносна функція постійно і виразно проявляється передусім у суспільстві носіїв цієї мови: через мову відбувається засвоєння кожною людиною культури свого народу й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повніше, повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший цей духовний зв'язок поколінь, тим багатша духовність кожного наступного з них. І навпаки: будь-які мовні утиски руйнують цей зв'язок, збіднюють культуру народу, а тому боротьба за повноправність своєї мови - це водночас боротьба за рідну культуру.

Культуроносна функція мови реалізується й на особистісному рівні. Людина, пізнаючи мову свого народу, прилучається до джерел неповторної духовної нації, з часом стає її носієм і навіть творцем. Це право й обов'язок кожного і водночас усіх - надійний показник реального, а не лише декларованого патріотизму. Не може вважатися патріотом той, хто зі страху, для вигоди чи внаслідок невігластва ігнорує мову і культуру своєї нації або навіть свідомо зрікається її сам і відриває від неї своїх дітей.

9.  Самовиражальна функція. Справжньої духовної культури не може бути без цієї функції. Мова служить для того, щоб думати. (Співаємо для душі, а не для спілкування).

Отже, вирізнено найголовніші функції мови, усвідомлення яких суттєво впливає на ставлення до мови, глибину і повноту її вивчення та використання.

Висновки

В Україні державною мовою може бути і є такою тільки одна мова -українська. Адже та чи інша нація виборює державність насамперед для того, щоб створити умови, необхідні для збереження й вільного розвитку власних традицій, власної етнічної, культурної і духовної самобутності, а отже, якомога повніше розкрити й реалізувати свої творчі можливості заради власної і вселюдської користі. А все це можливе лише за умови повнокровного функціонування національної мови.

Українською мовою в Україні вільно володіють близько 80 відсотків громадян, розуміють її практично всі. В Україні є велика оригінальна і перекладна література українською мовою (тільки ж або не видана, або тиражі її мізерні), укладено різноманітні словники української мови, досконало опрацьована її граматика, достатньо розвинені засоби масової інформації українською мовою, в основному сформована наукова термінологія, випрацювані засоби ділового мовлення, українською мовою ведеться навчання, є інтелектуальні сили, здатні повністю забезпечити потреби суспільства у навчальній, науковій і технічній літературі українською мовою.

Отже, мова - це дзеркало національної ментальності, важливий чинник консолідації держави, об'єднання громадян у державі для забезпечення їх економічного, політичного, правового та культурного життя.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1714. Електронні та іонні прилади 1.54 MB
  Утворення дефектів у процесі росту плівки і покриття (дислокації). Нанокристалігчні та амфорні плівкові матеріали. Загальна характеристика процесу розсіювання високоенергетичних електронів у твердому тілі. Поняття про область взаємодії електронів з твердим тілом. Будова растрового електронного мікроскопу.
1715. Понятие алгоритма. Свойства алгоритмов и формы их представления 82.29 KB
  Алгоритм – это последовательность действий, необходимых для решения поставленной задачи. Линейные вычислительные алгоритмы.
1716. Реализация линейных алгоритмов на языке Visual Basic for Aplications (VBA) 64.26 KB
  Отличие VBA oт других языков программирования состоит в том, что программа на VBA сохраняется в одном файле с документами соответствующих приложений, а не в отдельном текстовом файле.
1717. Алгоритмизация и программирование разветвляющихся алгоритмов 190.76 KB
  Логические выражения. Условный оператор If. Вывод тестов в ячейки рабочего листа. Логические операции. Выполнение оператора.
1718. Алгоритмизация и программирование циклических алгоритмов 112.5 KB
  Оператор цикла с предусловием While Wend. Повторяющаяся последовательность действий (в программе операторов). Оператор цикла For Next. Форматирование значений данных. Табулирование функций.
1719. Основы работы в табличном процессоре Microsoft Excel 178.39 KB
  Рабочие книги и рабочие листы. Создание таблиц, Ввод данных. Использование ссылок в формулах. Автоматическое заполнение ячеек. Команды отмены и повторения. Редактирование данных в ячейке. Изменение размеров строки или столбца.
1720. ГЛОБАЛИЗАЦИЯ КУЛЬТУРЫ И СПЕЦИФИКА ЕЕ ПРОЯВЛЕНИЯ В РОССИИ 1010.13 KB
  Теоретико-методологические основы анализа глобализации культуры. Специфика глобализационных процессов в Российской культуре. Метаобразование как новый качественный этап глобализации образования. Глобализация образования как феномен инновационной культуры.
1721. Согласование экспертных оценок при построении интегральных индикаторов 1006.32 KB
  Построение интегральных индикаторов, кластеризация объектов при построении индикаторов, нахождение алгоритма соглафования, предварительный анализ и кластеризация.
1722. Проектування фільтра на ПАХ 192.01 KB
  Ознайомлення з будовою, принципом дії і основними розрахунковими співвідношеннями для фільтрів на ПАХ, а також набути навичок їх проектування.