55956

ДОДЕРЖАННЯ НОРМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ - УМОВА УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мовну підготовку слід розглядати як обовязковий елемент професійної підготовки правознавця - практичного працівника. Тому нашим завданням і є звернутися до грамотності, й, насамперед, до норм орфографії, граматики, морфології тощо.

Украинкский

2014-03-31

114.5 KB

6 чел.

PAGE  14

ДОДЕРЖАННЯ НОРМ СУЧАСНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ -

УМОВА УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ

Семінарсько-практичні заняття №6 – 7

План

  1.  Орфографічні норми: вживання апострофа, правопис префіксів, вживання великої літери.
  2.  Правила переносу слів. Засоби милозвучності української мови.
  3.  Особливості правопису власних імен людей. Прізвища іменникові. Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ.
  4.  Прізвища прикметникові. Особливості правопису імен. Творення чоловічих та жіночих імен по батькові.
  5.  Правопис російських прізвищ.
  6.  Правопис слів іншомовного походження.
  7.  Закономірності наголосу.

Мова - це найважливіший засіб людського спілкування, зброя і знаряддя впливу на маси. Кожна особа має вимогливо ставитися до своєї мови під час прилюдного виступу, дбати про глибокий зміст і досконалу форму викладу, адже лише це може забезпечити справжню мовну майстерність.

Мовну підготовку слід розглядати як обов'язковий елемент професійної підготовки правознавця - практичного працівника. Тому нашим завданням і є звернутися до грамотності, й, насамперед, до норм орфографії, граматики, морфології тощо.

Орфографія - розділ мовознавства, в якому розглядаються правила передачі звукової мови на письмі;

це система правил про способи передачі на письмі звукового складу слів, написання їх разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви, правильне перенесення частини слова з рядка в рядок тощо.

Єдина, обов'язкова для всіх орфографія відіграє важливу роль у спілкуванні людей, сприяє піднесенню рівня мовної культури. Тому нашим завданням є досконале володіння цими нормами.

Українська орфографія базується на трьох принципах правопису: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному.

Фонетичний принцип полягає у тому, що слова пишуться так, як вимовляються, тобто за вимогами графіки: закон, держава, правопорядок, мова, документ, принцип, правопис.

Морфологічний принцип полягає у тому, що морфеми в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їх неоднакову вимову

у різних формах того самого слова. Наприклад: у словах навчаєшся, цікавишся пишеться ш, але вимовляється [сс:а ], у слові пишається пишеться -ться, але вимовляється [ц ц: а] тощо.

Історичний, або традиційний принцип полягає у тому, що написання зберігається традиційно, не зважаючи ні на вимову, ні на морфологічну будову слова. Наприклад: дослідження, забезпечення, транспортний засіб тощо.

В основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи.

 Вживання апострофа

Апостроф служить для позначення роздільної вимови твердого приголосного перед наступними звукосполученнями, що позначаються буквами я, ю, є, ї. Апостроф пишеться у таких випадках:

-   після б, п, в, м, ф - в'язниця, б'ю, п'ю, в'язень, пом'якшити;

-   після р у кінці складу: довір'я, подвір'я;

-   у власних назвах після к та інших твердих приголосних у кінці складу: Лук'яненко, Ареф'єв, Водоп'янов, Зав'ялов;

-   після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний: з'юрмилися, пів'їдальні, Мін'юст, об'єднання, від'їзд, дит'ясла.

 Правопис префіксів

При написанні префіксів слід пам'ятати, що:

1)    префікс з- переходить у с- лише перед глухими приголосними: к, п, т, ф, х: списати, схопити, сфотографувати, стати, сказати.

2)    префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням: превеликий, препогано, пречудовий;

3)    префікс при- вживається переважно у дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії: прибігти, приблизити-ся, прибудувати, примкнути, приморозити, приборкати, призупинити, приєднати, призначити.

Крім того, префікс при- вживається у прикметниках, утворених від іменників з прийменником при: при дорозі - придорожній, при Дніпрі -придніпровський, при вокзалі - привокзальний.

Префікс прі- вживається лише у словах: прізвище, прізвисько, прірва.

 Вживання великої літери

Вживання великої літери належить до традиційних написань. З великої літери пишуться:

1 - прізвища, імена по батькові: Марченко Микола Миколайович;

2 - прізвиська, псевдоніми: Олена Пчілка, Янка Купала;

3 - назви божеств: Син Божий, Святий Дух, Христос, Бог, Господь;

4 - назви історичних подій, епох, дат, свят, релігійних понять: Хмельниччина, День злуки, епоха Відродження, Полтавська битва,

Новий рік, 9 Травня, Великий піст, Різдво, Євангеліє, Біблія;

5 - назви сторін у документах: Л втор, Замовник, Наймодавець, Продавець, Покупець;

6 - назви організацій місцевого, державного та міжнародного рівня, міністерств, установ, партій, спілок, громадських об'єднань, товариств: Київський національний університет внутрішніх справ, Збройні Сили України, Національний банк України, Конституційний Суд України, Народний рух України, Гельсінська спілка, Державна дума, Верховна Рада України, Конгрес української інтелігенції тощо;

7 - назви держав та автономних одиниць: Республіка Болгарія, Королівська Бельгія, Князівство Монако;

8 — назви сторін світу, якщо під ними розуміються країни чи народи: курорти Півдня, народи Півночі, Західна Україна, Далекий Схід, Південне Полісся;

9 - географічні та топографічні назви: Україна, Івано-Франківська область, Надвірнянський район, село Поліське, вулиця Стуса, площа Перемоги;

10 - астрономічні назви: Сонце, Земля, Козеріг, Великий Віз, сузір'я Великого Пса, Чумацький Шлях;

11 - назви найвищих державних посад: Президент України, Прем'єр-міністр, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН;

12 - назви підприємств, закладів, театрів, портів, шахт, округів, договорів, угод: Харківський тракторний завод, Третій міжнародний з'їзд україністів, Книжкова палата, Клуб письменників, Будинок учителя, Версальський мир, Бібліотека ім. Вернадського;

13 - назви пам'яток архітектури, замків, храмів, фортець: Золоті ворота, Стара фортеця, Андріївська церква;

14 - назви відзнак, нагород: орден Богдана Хмельницького, орден «За заслуги», орден Пошани, орден «Мати-героїня», орден Незалежності, орден Княгині Ольги;

15 - складноскорочені назви одиничних установ: Мінфін, Укрпрофрада, Івано-Франківськміськбуд, Мін'юст, Держтелерадіо, Інтерпол;

16- абревіатури, утворені з початкових літер власних і загальних назв: МВС, ППС, ДАІ, КНУВС, МОН, СБУ, ЧАЕС, НКЦ ОНЮА,  США, НАТО, ООН;

17 - назви документів, якщо їм передує родове слово, що стоїть поза назвою: Декларація прав людини і громадянина, Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом..., Суверенітет про незалежність України;

18 - назви правових актів: Конституція України, Закон України «Про міліцію», Закон України «Про вибори», Закон України «Про мови» тощо.

 2. Правила переносу слів

Правила переносу слів поділяються на дві групи: орфографічні та технічні.

Орфографічні правила:

1. Слова переносяться з рядка в рядок за складами: за-кон, пра-во, дер-жа-ва, кон-вен-ція, про-по-зи-ція, уні-вер-си-тет, ака-де-мія.

2. Не можна розривати буквосполучення дж, дз, що позначають один звук. Слід переносити за-твер-дже-ння, пого-дже-ння, на-род-жен-ня. Якщо вони не становлять одного звука, то можна розривати: над-звичайний, від-значити.

3. Одна літера не переноситься і не залишається у попередньому рядку: а-кадемі-я, у-ніверситет, мрі-я, ши- я, а-гент, а-лібі тощо.

4. М'який знак і апостроф не відокремлюються при переносі (тобто залишаються у попередньому рядку): пам'-ять, ув'-яз-не-ний, віль-ний тощо.

5. У складних словах не слід залишати у попередньому рядку частину другої основи, якщо вона не становить складу. Слід переносити: вище-сказаний, біло-сніжний, загально-вживаний, далекоглядний,   високо-оплачуваний,   законо-проект,   право-творчий, документо -знавство тощо.

6.Не  розриваються  абревіатури,  утворені  з  початкових  букв: КНУВС, ОНЮА, ЧАЕС, УМВС, СБУ,  УБОЗ, УМВС, Мінфін, Мін'юст, юрфак тощо.

Технічні правила:

1. Не можна переносити прізвище, залишаючи у попередньому рядку ініціали.

2.  Не можна переносити скорочення від цифр, яких вони стосуються: року, статті, століть, кілограмових чи метричних мір. Слід писати в одному рядку: 2009 р.; cm. 10; 20 кг; XXI ст.; 2009 - 2010 рр.

3.Не можна розривати умовні графічні скорочення, наприклад: р-н, х-ка, сусп-во, д-ва, в-во, гр-н, гр-ка.

 Засоби милозвучності української мови

Звуки у мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними властивостями даної мови правилами та законами. Звуки у словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна із найважливіших умов милозвучності мови.

Українська мова уникає збігу голосних та приголосних звуків. Найуживанішими засобами милозвучності є чергування у - в, і - й, які виступають як сполучник, прийменник або як перша літера слова.

 У  вживається:

1.     Між приголосними: Законодавець зробив перший крок у цьому напрямі, але потрібний ще один крок для визнання права інтелектуальної власності на будь-який об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору. Іспит у вигляді диктанту.

2.     Після голосної перед приголосною для виразнішої вимови: УМВС України у Київській (Рівненській, Полтавській, Закарпатській, Кіровоградській, Львівській) області (але в Одеській області).

3.     Перед приголосними в, ф, хв, лв: Студент завжди має бути у формі.

 

4.     Після паузи перед приголосними: Не випадково у процесі мовлення ...; Робота у правоохоронних органах...; Ці слова закріпилися у мові...

5.     На початку речення: У системі службової підготовки...; У стадії досудового розслідування..., Уся сукупність прав та гарантій..., У цьому разі..., У судовому розгляді... У вступній частині зазначається коло завдань...У другій частині викладаються висновки. У спілкуванні з громадянами ввічливий. Усі 12 глав Книги четвертої ЦК України називаються... У посібнику викладені основні правила української орфографії.

В пишеться:

1. На початку речення перед голосною: В інших випадках..., В офіційній обстановці...; В органах внутрішніх справ... тощо.

2. Між двома голосними звуками: Марина навчається в академії. Але в усіх випадках право інтелектуальної власності на об'єкт має належати

творцеві.

3.  Після голосного перед приголосним: Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова...(П.Мирний).

4. Перед літерою на позначення голосного звука: 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада України прийняла Закон про мови в Українській РСР.

І з й чергуються у тих самих випадках, що й у з в.

При уникненні важкого для вимови збігу приголосних: ввечері - увечері, вчений учений, вже - уже, вранці - уранці, вдвох - удвох, всі - усі, впродовж - упродовж тощо.

Прийменники із, зі, з, із-за вживаються для уникнення зіткнення звука з з іншими приголосними, зокрема із шиплячими та свистячими: зі становищем, зі мною, згідно із законом, зі стажем, з досвідом роботи, із-за необачності, з необережності, із Києва, зі Львова, з Одеси тощо.

3.  Особливості правопису власних імен людей

У службовій діяльності працівникам праводілової сфери досить часто доводиться створювати різного роду документи, відтворюючи прізвища, імена та по батькові людей, з якими мають справу.

Як теоретична, так і практична підготовка працівників праводілової сфери вимагає постійного вміння і знання правил правопису прізвищ як українських, так і російських, а також імен по батькові щодо їх граматичної будови.

Тобто прізвище - це оформлена офіційними документами родова назва людини, що приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або одруження, і, як правило, передає своїм нащадкам.

Незалежно від того, як виникло прізвище, від якого слова і яким способом утворене, всі вони рівні перед законом стилістично та юридично. Нині у ділових документах трапляються випадки написання прізвищ, в яких допущені помилки. Наприклад: Якимчук (Якімчук), Кирієнко (Кірієнко), Гринчук (Грінчук), Северин (Северін), Касьяненко (Касяненко), Васильєв (Васільєв), Линенко (Ліненко), Заєць (Заяць, Заїць), Чорновол (Чорновіл), Загородній (Загородний) та ін. Щоб правильно їх записувати, слід опиратися на ряд правил щодо їх написання. Українські прізвища відзначаються великим розмаїттям як до джерел виникнення, так і до їх граматичної будови.

Вони належать до розряду іменників, але за походженням та будовою поділяються на дві групи:

а) прізвища іменникового типу;

б) прізвища прикметникового типу.

 Прізвища іменникові

Серед прізвищ іменникового типу відомі:

1. Прізвища, утворені від імен та загальних назв без зміни їх форми: Мельник, Швець, Коваль, Шмат, Чиж, Череп, Пожар, Вітер, Стогін, Лис, Кучер, Столяр, Кобзар, Пиріг, Кваша, Гриб, Коляда, Зуб, Лось, Богдан, Лазар, Северин, Дорош, Гринь, Лель та ін.

2.  Прізвища, утворені за допомогою суфіксів: Щербак, Зубань, Довгань, Лисак, Лисюк, Свистун, Дзюбак, Новак, Романюк, Гринчук, Данилко, Данилюк, Вітренко, Вітрук, Коваленко, Ковальчук та ін.

3. Прізвища, утворені складанням двох основ різних частин мови: Святоум, Вовкотруб, Богомолець, Довгошия, Шовкопляс, Голобородько, Рябошапка, Лихолоб, Короїд, Вовкодав, Куйбіда, Непийвода, Хилобокий, Палисвіт, Крутиголова, Білоніжко, Крутивус та ін.

Окрему групу становлять прізвища «спільного роду», які мають закінчення -а, -я: Лобода, Сирота, Воєвода, Писанка, Булка, Зоря, Ворона, Лагода, Діброва, Коляда, Чайка, Паляниця, Перепелиця, Крашениця тощо. Вони відмінюються за зразком:

Н. Шульга Олег                  Шульга Олена

Р. Шульги Олега                 Шульги Олени

Д. Шульзі Олегу (-ові)        Шульзі Олені

3. Шульгу Олега                 Шульгу Олену

О. Шульгою Олегом           Шульгою Оленою

М. при Шульзі Олегу (-ові) Шульзі Олені

В українських прізвищах, як і в загальних назвах, вживається апостроф: Дем'яненко, Дерев'янко, Стеф'юк, П'явка, Кир'ян, Мар'яненко, Лук'янець, Лук'янчук, Лук'яненко.

М'який знак у прізвищах вживається за загальними правилами:

а) у кінці слова на м'який приголосний: Кисіль, Лось, Рудь, Білокінь, Шуть, Швець, Заєць, Рябець;

б) у прізвищах, де м'який знак вживається у суфіксах як у кінці слова, так і в кінці складу: Юхимець, Заєць, Коломієць, Богомолець, Братель, Полтавець, Білоцерківець, Біленький, Глухенький, Висоцький, Старицький;

в) у середині слова після -л- перед м'яким приголосним: Загорулько, Синельник, Гаврильченко, Гальченко, Васильченко, Омельяненко та ін.

Подвоєння приголосних у прізвищах відбувається за загальними правилами правопису - при збігу однакових приголосних:

а) префікса і кореня: Піддубний, Беззубенко, Піддячий, Роззявенко;

б) кореня або основи на -н і суфікса -н (ий), -ник: Долинний, Письменний, Тютюнник, Линник, Заклунний, Закринний.

Прізвища на Ґ: Ґедзь, Ґудзь, Ґалаґан, Ґонґадзе.

 Завжди незмінними є жіночі прізвища:

-   із твердим чи м'яким кінцевим приголосним (Бондар, Кравчук, Біланчук, Сокур, Волик, Гончар, Мороз, Смаль, Луць, Коломієць, Рудь, Гончарук);

-   із кінцевим -й (Салій, Повалій, Маковій, Купрій, Бабій, Гай, Соловей);

-   із кінцевим -о (Коваленко, Микитенко, Савенко, Міняйло, Покотило, Вітренко, Писаренко, Франко, Шевченко), тоді як усі ці самі прізвища чоловічого роду відмінюються за всіма відмінками української мови.

Іноді допускаються помилки при відмінюванні прізвищ на -о, які можуть мати паралельні форми на -а (Ломако і Ломака, Бандурко і Бандурка, Шкуліпо і Шкуліпа). Слід пам'ятати, що такі прізвища на -о відмінюються, як і всі інші, а на -а - за першою відміною іменників: Н. Іван Ломака                   Василь Ломако

Р. Івана Ломаки                  Василя Ломака

Д. Іванові Ломаці                Василю (-еві) Ломаку (-ові)

3. Івана Ломаку                  Василя Ломака

О. Іваном Ломакою             Василем Ломаком

М. при Іванові (у) Ломаці при Василю (еві) Ломаку (ові)

Незмінюваними в українській мові є іншомовні прізвища з нетиповим закінченням для української мови (Вільде, Трублаїні, Ле, Куїнджі).

Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ

Іменникові прізвища:

а) у родовому відмінку однини прізвища другої відміни завжди мають закінчення -а (-я), хоча співвідносні з ними загальні іменники можуть мати закінчення -у (-ю): Мороз - Мороза, Горох - Гороха, Буревій -Буревія (порівняйте: морозу, гороху, буревію);

б) голосний і в закритому складі, як правило, чергується з о, є у відкритому складі (Чорновіл - Чорновола, Сивокінь - Сивоконя, Корінь - Кореня), проте таке чергування може і не бути (Чміль - Чміля, Хміль - Хміля);

в) голосні о, е чергуються з нулем звука (Буренок - Буренка, Руденок - Руденка), проте у прізвищах на -оль, -ель о, є зберігаються, не випадають (Гегель - Гегеля);

г)  прізвища з кінцевим відмінюються, як і відповідні загальні іменники, за трьома групами: твердою, м'якою та мішаною (Тур - Тура -Туром, Вітер - Вітра - Вітром, Бондар - Бондаря - Бондарем). Але в окремих випадках відбувається відхилення у відмінюванні прізвищ від усталених норм. Це стосується прізвища Гончар (Гончар - Гончара - Гончаром; порівняйте: гончар - гончаря - гончарем);

д) у прізвищах типу Швець, Жнець відсутня перестановка звуків, характерна для загальних іменників (Швець - Швеця - Швецем; порівняйте: швець - шевця - шевцем).

4. Прізвища прикметникові

До прикметникових прізвищ належать:

1) прізвища у формі повних прикметників і дієприкметників, що мають у називному відмінку -ий, -ій у чоловічому роді: Моторний, Чорний, Крижний, Бідний, Рудий, Погорілий, Нижній, Крайній, Дорожній та -а, -я у жіночому: Моторна, Чорна, Погоріла, Крижна, Бідна, Руда, Городня, Нижня, Крайня, Дорожня.

Досить поширений різновид прізвищ цієї групи має суфікси -ськ, -цьк, -зьк: Яворівський, Хмельницький, Кальницький, Ковальський, Явлінський, Білощицький, Водолазький, Репецький, Маєвський, Корчинський та ін.;

2) прізвища, що походять від нечленних форм дієприкметників: Продан, Рубан, Куц, Бажан та ін. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються.

3) прізвища, що мають форму присвійних прикметників, виникли як назви сина (дочки) від імені чи прізвиська матері або батька й утворилися за допомогою суфіксів: Семенів, Лесів, Андріїв. Сюди ж належать прізвища, утворені від назви матері: Іванишин (син Іванихи), Дячишин (син Дячихи), Панчишин (син Панчихи) та ін. Такі прізвища, як чоловічі, так і жіночі, відмінюються за всіма відмінками. Наприклад:

Чоловічі                                        Жіночі

Н. Яремчишин, Лесев                     Яремчишина, Лесева

Р. Яремчишина, Лесева                   Яремчишиної, Лесевої

Д. Яремчишину (-ові), Лесеву         Яремчишиній, Лесевій

3. Яремчишина, Лесева                   Яремчишину, Лесеву

О. Яремчишиним, Лесевим             Яремчишиною, Лесевою

М. При Яремчишину, Лесеву          при Яремчишиній, Лесевій

 Особливості правопису імен

Ім'я - це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого здійснюється індивідуалізація людини. Ім'я супроводжує людину протягом усього її життя і залишається після смерті.

Зі змінами в «Українському правописі» з'явилися і зміни в іменах людей, а саме: ім'я В'ячеслав - пишеться з апострофом (за загальними правилами вживання), Геннадій - має подвоєну -нн- тощо.

Особові назви - імена, пізніше імена і прізвища вирізняють одну людину від іншої. Найдавніші українські імена здебільшого містили у собі побажання новонародженій дитині. Наприклад, Володимир хай володіє світом, Святослав - хай славить свято, Всеволод хай володіє всім, Доброслав хай буде добрим тощо.

Політичні, релігійні та культурні зміни принесли із собою іншомовні імена. З найдавніших можна згадати княжі германські назви: Аскольд, Рудольф, Артур, Ігор, Олег, Ольга.

 З християнством дійшли до нас назви єврейського походження: Яків, Лазар, Марія; грецького - Афанасій, Стефан, Ірина, Пилип;

 латинські - Фелікс, Віктор (ія), Наталія та інші.

Але українська система особових імен з часом замінила іншомовні імена певними відповідниками: Стефан - Степан, Афанасій - Опанас, Евксенія - Оксана, Юліана -Уляна.

Спорідненими до українських імен є російські, хоч і між ними є деякі особливості.

Зокрема, у російських іменах, як чоловічих, так і жіночих, приголосний подвоюється, в українських - ні. Наприклад:

Иннокентий - Інокентій, Ипполит - Іполит, Кирилл - Кирило, Савва - Сава, Инесса - Інеса, Виолетта - Віолета, Камилла - Каміла.

Деякі чоловічі та жіночі імена іншомовного походження зберігають подвоєння як у російській, так і в українській мовах: Алла, Жанна, Інна,

Елла, Маріанна, Ізабелла, Стелла, Нонна, Аполлон, Геннадій, Ганна, Палладій, Аполлінарій та ін.

Як чоловічі, так і жіночі імена мають:

-   початкову форму: Марія, Ольга, Надія, Віра, Тетяна, Олена, Василь, Юрій, Петро, Іван, Сергій;

-   пестливо-зменшену: Надя - Надійка, Галя - Галинка, Маруся -Марійка, Коля - Миколка, Вася - Василько, Петя - Петрик, Юрик - Юрасик;

-   повне ім'я по батькові: Микола Іванович, Юрій Петрович, Віктор Валерійович, Надія Анатоліївна, Ольга Юріївна, Ніна Валеріївна;

-   кличну форму: Оксано Василівно, Катерино Віталіївно, Романе Станіславовичу, Ігоре Вадимовичу, Олеже Костянтиновичу, Вікторе Валерійовичу, Володимире Максимовичу, Андрію Григоровичу.

 Творення чоловічих та жіночих імен по батькові

В українській мові ім'я по батькові утворюються таким чином:

- до основи власних імен чоловічого роду додається суфікс -ович (для осіб чоловічого роду): Анатолій + ович, Василь + ович, Андрій + ович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфіксів -ич, -іч: Лука - Лукич, Кузьма - Кузьмич, Хома - Хомич, Сава - Савич, Ілля - Ілліч.

При утворенні жіночих імен по батькові до основи власних імен чоловічого роду додаються суфікси -івна, -ївна: Сергіївна, Юріївна, Петрівна, Іллівна, Віталіївна, Вікторівна, Максимівна, Євгенівна (-іївна), Василівна, Миколаївна, Геннадіївна.

З відхиленням від загального правила творятися лише такі імена по батькові, як: Григорій - Григорівна, Яків - Яківна.

У діловому мовленні імена по батькові прийнято вживати у формі звертання.

Звертання - це слово чи словосполучення у реченні, до кого звернена мова. У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імен по батькові), обидва слова мають закінчення кличної форми: Олено Віталіївно, Тетяно Олександрівно, Ігоре Івановичу, В'ячеславе Костянтиновичу, Максиме Геннадійовичу, Світлано Сергіївно, Валентине Богдановичу.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва: пане Андрійчук, пані Остапенко. Прізвище виступає у формі називного відмінка.

5.  Правопис російських прізвищ

Прізвища, що прийшли зі слав'янських мов, в українській мові не перекладаються, їхня вимова передається за українським правописом, що має свої особливості.

При написанні прізвищ українською мовою слід пам'ятати такі правила:

1) російська літера є після приголосних передається в українській мові літерою є: Леонов, Мельников, Кузенков, Федотов, Нестеров, Кузнецов, Лисенков, Мещеряков, Шестаков, Шепелев, Гречко та ін.;

2) російська літера є передається українською є:

а) на початку слова: Євдокимов, Єрмаков, Єросов, Єршов, Єльчанінов;

б) у середині після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Достоевський, Аркадьев, Кондратьев, Сисоєнко, Корніенко;

в) після приголосних у суфіксах -ев, -єєв (крім шиплячих і ц): Медведев, Лаптев, Валуев, Зайцев, Хомичев, Варичев, Поповичев, Шиловцев, Андреев, Фадеев, Малеев;

г) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним -і-: Несветов (бо світ), Беляев (бо білий), Лесков (бо ліс), Столетов (бо літо);

3) російська літера є передається сполученням:

-   йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних: Йолкін, Йотов, Майоров, Бугайов, Воробйов;

-   ьо після м'яких приголосних: Бочкарьов, Корольов, Альонкін, Синьов;

-   буквою о під наголосом після шиплячих та ц: Сичов, Чижов, Грачов, Кудряшов, Лобачов, Горбачов.

Примітка: російські прізвища Артемов, Семенов, Федоров, утворені від імен, передаються в українській мові як українські імена.

Російські прізвища, незалежно від їх походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Русанівський, Васильківський, Жванецький, Вербицький, Хмельницький, Забузький.

На відміну від російського правопису, м'який знак в українській мові не пишеться у прізвищах на -up, -ар типу: Бондар, Кобзар, Золотар, Бобир, Козир.

М'який знак у російських прізвищах пишеться після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьев, Ананьїн, Ульянов, Мересьєв, Ільїн, Лаврентьев, Кондратьев, Савельев, Силантьев;

б) перед приголосними: Вольное, Гуськов, Коньков, Мацьков.

Апостроф у російських прізвищах українською мовою пишеться після б, п, в, м, ф, задньоязикового к та після р перед я, ю, є, ї при вимові й: Аляб'єв, Водоп'янов, Ареф'єв, Пир'єв, Зав'ялов, Лук'янов, Прокоф'єв, Юр'єв.

У прізвищах, утворених від імен та інших коренів, спільних для української та російської мов, завжди пишеться літера и: Миронов, Сидоров, Винокуров, Кисіль, Данилов, Тимофієв, Васильєв.

6.  Правопис слів іншомовного походження

Слова іншомовного походження пишуться за правилами української мови, однак деякі з них мають свої властивості.

1.  У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються: сума, протокол, колектив, група, колега, комерсант, клас, комісія, кореспондент, атестат, місія, корупція, конгрес.

2. В окремих назвах подвоєння зберігається: брутто, ванна, манна, панна, мадонна, Голландія, Марокко, Жанна, Інна.

3. У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться літера у: брошура, журі, парашут, Жуль Берн.

4.  Значних змін зазнало правило «дев'ятки»( д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р). Після цих приголосних у власних назвах пишеться -и-: Крит, Мадрид, Флорида, Корсика, Мексика, Скандинавія, Бразилія, Сирия, Жиронда, Лідице, Чилі, Лейпциг, Шри-Ланка, Чикаго тощо.

5. Іменник пальто відмінюється за всіма відмінками української мови: пальто, пальта, пальті, пальтом, у пальті.

6. Велика кількість слів іншомовного походження не відмінюється: алібі, де-факто, де-юре, есе, досьє, фіаско, апріорі, аташе, вето, табу, месьє, портьє, папарацці, імпресаріо, маестро тощо.

Проте їх значення доцільно знати. Наприклад:

Алібі - доказ невинності особи у злочині, оскільки вона (особа) у момент його вчинення перебувала в іншому місці.

Есе - короткі наукові нариси, що відзначаються вишуканістю форми.

Досьє - сукупність документів, що стосуються певного питання, справи, особи, а також тека, в якій містяться ці матеріали.

Де- юре - згідно із законом, формально.

Де-факто - у міжнародному праві - одна із форм фактичного визнання однією державою будь-якої іншої держави чи уряду, що не зумовлює встановлення дипломатичних відносин.

Є багато можливостей, щоб зробити мову образною і яскравою. Проте ми постійно стикаємось із засміченням надмірною кількістю чужих слів, де українська мова у процесі свого історичного розвитку постійно засвоює слова з інших мов. Але не завжди і не всі ці слова є потрібні. Зокрема, багато залежить від характеру іншомовного слова, як часто його вживають. В одних випадках іншомовні слова збагачують мову, в інших -засмічують, тому й використовувати їх слід розсудливо, вміло.

Вживаючи іншомовні слова, насамперед треба дбати про те, щоб вони не послаблювали багатства мови, її зрозумілості і дохідливості. А щоб досягти цього, не слід вживати іншомовні слова без потреби, бо це утруднює вплив на слухача.

7.  Закономірності наголосу

Однією з ознак культури мовлення є правильність наголошування. Адже той, хто помиляється у наголошуванні слів, демонструє свою мовленнєву некомпетентність, неграмотність. Закономірності наголосу регулюють орфоепічні норми. Варто знати, що український наголос вільний, тобто не закріплений за певним складом слова. Крім того, наголос в українській мові рухомий, тобто може змінювати місце у різних формах того самого слова: брати - беремо, говорити - говоримо, паливо - пальне тощо.

Вражає те, що інколи неправильно наголошуються навіть такі слова, як Україна, українець, український. Часто спостерігаються відступи від норми таких слів як випадок, порядковий, петля, предмет, вісімдесят, одинадцять чотирнадцять, феномен, квартал, терези, ім'я, завдання, читання тощо.

Слід звернути увагу на такі закономірності наголосу:

1.     Віддієслівні іменники середнього роду, що мають суфікс - анн-, наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві (-анн-). Наприклад: покарання, дізнання, зловживання, катування, мордування, виконання, розкрадання, клопотання. Але у двоскладових словах цього типу наголошується останній склад: звання, знання, прання тощо.

2.     В іменниках чоловічого роду з префіксом наголос переважно падає на префікс: наклеп, запит, розмір, розлад, безліч, відлік, розтин, відтиск, безсмак.

3.     У деяких словах іншомовного походження наголос падає на останній склад: каталог, монолог, діалог, некролог, квартал;

- наголошується іменник -метр, який є другою частиною складного слова: міліметр, дециметр, сантиметр, кілометр.

Слід звернути увагу й на вимову слів, які записуються мовою оригіналу: де-юре, де-факто, есе, ноу-хау, інкасо, феномен тощо.

В усному мовленні чималі труднощі становить наголошування різних прізвищ. Так, значна частина прізвищ у відмінкових формах однини вживається з наголошеним суфіксом: Галаган, Білан, Борисян. Одні з них у непрямих відмінках зберігають суфіксальний наголос, інші мають наголошене закінчення: Галагана, Білана, Борисяна.

За допомогою наголосу розрізняються однакові за своїм графемним вираженням:

а) імена і прізвища: Богдан і Богдан, Юра і Юра, Павлик і Павлик;

б) чоловічі імена по батькові і прізвища: Іванович і Іванович, Павлович і Павлович.

Користуючись такими прізвищами, слід бути досить обережним особливо в усному мовленні, адже неправильно поставлений наголос призведе до порушення культури усного мовлення.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81764. М.Е. Салтыков-Щедрин «Господа Головлевы» (1880) 31.48 KB
  Нет любви в доме госпожи Головлевой. В ее доме все подчинено процессу припасания. Все в доме Головлевых дышит ненавистью. Из бесконтрольной обладательницы головлевских имений Арина Петровна сделалась скромной приживалкой в доме младшего сына.
81765. Своеобразие композиции романа А.С.Пушкина «Евгений Онегин» 33.37 KB
  Чтение наизусть отрывка из романа Евгений Онегин . В годы создания романа Пушкину пришлось пережить ссылку потерять многих друзей испытать горечь от гибели лучших людей России того времени. Ее духовный и нравственный облик представлен в героях романа Евгении Онегине и Ленском.
81766. Социальная и философская проблематика пьесы М. Горького «На дне» 32.62 KB
  изображением дна являющегося изнанкой современного буржуазного строя Горький утверждал мысль о необходимости решительного обновления этого строя во имя освобождения человека. Горький поновому показал босяка дав строго реалистический анализ бродяжного люда ни разу не отрываясь от трезвого взгляда на босячество как на явление в основе своей антисоциальное. Горький усилил и художественно обобщил одну черту босяка его презрение к мещанским предрассудкам к мещанской морали к мещанскому фетишизму вещей и понятий. Горький использовал эту...
81767. Роль пейзажа в произведениях отечественной литературы 31.46 KB
  В рассказе Хорь и Калиныч Калиныча более трогали природа горы водопад. чутко воспринял тему человек и природа В рассказе того же цикла Бежин луг описание природы начинает повествование. Это рассказ о том что природа сильнее человека и поэтому надо с уважением к ней относиться. Главный герой романа Евгений Базаров так выражает свои отношения с природой: Природа пустяки Природа не храм а мастерская и человек в ней – работник Но далее читаем: Солнце жгло изза тонкой завесы сплошных беловатых облаков.
81768. Татьяны «милый идеал» в романе А.С.Пушкина «Евгений Онегин». Роль сна Татьяны в развитии сюжета 37.82 KB
  Точными деталями Пушкин напоминает о характере жизни крепостной деревни крестьянства. На этом широком фоне воссоздана в Евгении Онегине драматическая судьба лучших людей пушкинского времени передовой дворянской интеллигенции эпохи декабристов. Образ Евгения Онегина обобщает собой все что Пушкин стремился воплотить в образах кавказского пленника и Алеко. Пушкинский герой порождение этого общества но вместе с тем он и чужд ему.
81769. Герои и проблематика одного из произведений А. Платонова 47.7 KB
  Платонова. Платонов Наше узнавание Платонова было длительным: с 20х годов до сегодняшнего дня. Почему многие произведения Андрея Платонова совсем не были опубликованы при его жизни а те что были напечатаны вызывали резко критическое отношение Почему Сталин прочитав бедняцкую хронику Впрок не пожалел самых ругательных выражений а Горький высоко оценив Чевенгур считал что роман этот опубликован не будет Попробуем ответить на эти вопросы. Все это в той или иной степени отразилось в творчестве Платонова от первого сборника стихов ...
81770. Мотивы преступления и возмездия в произведениях отечественной литературы 45.61 KB
  В художественном арсенале Достоевского можно обнаружить множество средств к которым он прибегает при обрисовке Раскольникова. Портрет Раскольникова набросан лаконично: Кстати он был замечательно хорош собою с прекрасными темными глазами темнорус роста выше среднего тонок строен. Особенно обстоятельно Достоевский рассматривает мотивы преступления Раскольникова. В раскрытии безмерности издевательств над людьми и поругания всего живого большое значение приобретает символический сон Раскольникова из V главы где предстаёт зверское...
81771. Образ Маши Мироновой и смысл названия романа 32.62 KB
  И к Екатерине Маша обращается с прошением о помиловании о милости а не о просьбе соблюсти закон. Маша обращается к Екатерине как к матери Отечества мотив материнства и отцовства очень важен для Пушкина. Маша Миронова и Петр Гринев заслужили свое счастье т. Маша и Гринев преодолевая трудности все испытания которые выпали на их долю спасаются любовью.
81772. Тема героя и толпы в произведениях отечественной литературы 31.76 KB
  Горький Старуха Изергиль Герои притч старухи Изергиль – Ларра и Данко – являются по сути вариациями на одну и ту же тему: оба они герои байронического типа сильные личности противопоставленные толпе посредственностей. И толпа губит и положительного Данко и отрицательного Ларру. Геройромантик либо гибнет как Данко либо замыкается в своем страдании и одиночестве отвергнутый обществом против условностей которого протестовал как Ларра. Свобода Данко напротив это свобода взять на себя ответственность за коллектив свобода...