55958

КУЛЬТУРА УСНОГО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Інтерв’ю Візитна картка та її використання Орфоепія і культура усного мовлення Участь у дебатах Мистецтво публічного виступу Без спілкування люди не могли б жити в суспільстві працювати й передавати свій досвід і знання іншим.

Украинкский

2014-03-31

186 KB

15 чел.

PAGE  25

КУЛЬТУРА УСНОГО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Семінарсько-практичні заняття №12-14

План

  1.  Вимоги до усного ділового спілкування
  2.  Приймання відвідувачів
  3.  Бесіда
  4.  Телефонна розмова. Етичні питання використання мобільних телефонів. Культура перемовин.
  5.  Інтерв’ю
  6.  Візитна картка та її використання
  7.  Орфоепія і культура усного мовлення
  8.  Участь у дебатах
  9.  Мистецтво публічного виступу

Без спілкування люди не могли б жити в суспільстві, працювати й передавати свій досвід і знання іншим. Усе, що ми робимо, вимагає обміну інформацією. Отже, основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування — це один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування1.

Спілкування відбувається за певними визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно оволодіти його «технікою» та застосовувати її у щоденній практиці.

Під технікою спілкування розуміємо сукупність стандартів культурної поведінки, етичних і естетичних норм у послуговуванні вербальними (словесними) і невербальними (погляд, жести, міміка) засобами комунікативної взаємодії. Поєднання цих елементів під час комунікації і становить мистецтво спілкування.

Через спілкування виявляється стан мовної культури суспільства, рівень володіння усним мовленням та характер взаємин між людьми.

 Щоб оволодіти мистецтвом спілкування, потрібно дотримуватися основних його правил:

1.   Бути у спілкуванні ввічливим, привітним і доброзичливим, з повагою ставитися до співрозмовника.

2. Уміти відчувати співрозмовника, враховувати його настрій.

3.  Стежити за реакцією співрозмовника на мовлення, апелювати до нього:

Зверніть увагу, будь ласка, на... Як Ви переконалися, що... Вам уже відомо, що...

4.  Змінити тему розмови, якщо вона не подобається

співрозмовникові.

5.  Брати до уваги статусні ознаки співрозмовника (вік, стать, професію, посаду, рівень освіченості).

6. Уміти слухати й не перебивати співрозмовника. Увага до мовлення засвідчується фразами, що спонукають до спілкування:

Говоріть, будь ласка, я Вас слухаю!

Я Вас уважно слухаю!

Продовжуйте, будь ласка!

Мені приємно це чути.

Це дуже цікаво, розповідайте далі.

7.  Бути максимально делікатним, не ставити запитань, які виявилися б недоречними.

8.  Своєчасно реагувати на запитання співрозмовника. Якщо відразу не можете відповісти, то скористайтеся такими фразами:

Я не готовий зараз дати відповідь. Дозвольте подумати. Дозвольте поміркувати.

На жаль (на превеликий жаль), не володію достатньою інформацією, щоб відповісти одразу.

9.  Вдало обирати тему, логічно будувати текст, дотримуючись норм у використанні мовного матеріалу.

10.   Уникати багатослівності, надуживання термінами, професіоналізмами, цитуванням.

11. Належно обґрунтовувати свої думки.

12.  Добирати мовні засоби, не виходячи за межі стилю, який відповідає типові комунікативної ситуації.

13.  Брати до уваги присутність третьої особи. Якщо під час спілкування присутня третя особа, то слід приділяти увагу і їй, тобто адресувати певні звернення:

А Ви що з цього приводу скажете ?

А Ви, добродію Кравченко (пане Петре), не хотіли б висловитися (щось додати до наших міркувань) ?

Гадаю, що й пан Петро такої ж думки.

Цікаво було би почути думку пана Петра.

14. Послуговуватись у спілкуванні формами ввічливості, словами, що підкреслюють шанобливе ставлення до людей:

Даруйте!

Вибачте!

Будь ласка, не ображайтеся!

Перепрошую, чи не могли б Ви...

На жаль, так вийшло...

Щиро дякую за...

Дозвольте подякувати Вам за...

Щоби стати цікавим співрозмовником, необхідно:

•  мати всебічні знання та інтереси, які постійно слід розвивати і поглиблювати;

•  говорити про те, що цікавить слухачів;

•  запам'ятовувати й записувати все цікаве, що чуєте або читаєте;

•  обдумувати початок розмови, щоби він привернув увагу слухачів;

•  розмову будувати за принципом логічної послідовності; коли наступне випливає з попереднього, коли тези    підкріплюються    аргументами,    а    висновки закономірні й умотивовані;

•  наводити цікаві факти;

•  залучати слухачів до дискусії.

Говорити багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивість мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою безумця (Ф. Ларошфуко).

Найбільша цінність оратора не тільки сказати те, що потрібно, а й не казати того, чого не треба (Цицерон).

Усе, про що маєш намір сказати, розглянь перше в умі своєму, бо у багатьох язик випереджує саму думку (Сократ).

Отже, до усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

точність у формулюванні думки, недвозначність;

логічність, послідовність;

стислість;

відповідність між змістом і мовними засобами;

—   відповідність між мовними засобами та ситуацією спілкування;

відповідність між мовними засобами і стилем викладу;

різноманітність мовних засобів;

—  нешаблонність у побудові висловлювання;

доречність;

виразність дикції;

—  відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Усі ці вимоги мають ґрунтуватися на знанні літературних норм і чутті мови.

Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях.

Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити рішення.

 Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання.

Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.

Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.

Підсумуйте результати бесіди.

Важливі рішення бажано зафіксувати на папері.

4. Телефонна розмова

У наш час телефон не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються перемовини, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, що виникають у процесі управлінської діяльності, надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями, висловлюють подяки, вибачення.

Телефонна розмова один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:

•  співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо  (відсутність  візуального  контакту  між  співрозмовниками);

•  обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

•  наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, кепська чутність).

Отже, якщо ви людина ділова й цілеспрямована, передбачлива, якщо ви турбуєтеся про власний авторитет, а також престиж своєї фірми і звикли враховувати все до найменших дрібниць, то вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні є просто необхідним і незамінним.

Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови:

Якщо телефонуєте ви:

•  насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові.   Зазвичай   перші   слова   телефонної  розмови сприймаються нечітко, а тому називайте своє прізвище та ім'я останнім принаймні це буде почуто;

•  якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

•  якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;

•  попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;

•  завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи   розмову,   неодмінно   попрощайтеся,   пам'ятаючи, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;

•  у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

•  спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку ви представляєте;

•  у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

•  розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

•  не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;

•  якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;

•  завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, що їх ви досягли.

Незалежно від того, хто телефонує:

•  будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте7 свого невдоволення чимось;                                        /

•  ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;

•  намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас;

•  симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по батькові;

•  особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь;

•  пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення рівним, тон спокійним, витриманим;

•  намагайтесь якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте за логікою викладу своїх думок, послідовністю;

•  розмовляйте середнім за силою голосом.

Службова розмова складається з таких етапів:

1) момент налагодження контакту;

2) викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації);

3) закінчення розмови.

Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням ввічливості: Добрий день (ранок, вечір)! Доброго (ранку, вечора)!

 Якщо телефонуєте у справі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім'я та по батькові, а й посаду, що її ви обіймаєте.

Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право запитати: Вибачте, з ким я розмовляю? У відповідь ви не повинні обурюватися чи одразу класти слухавку згідно з правилами етикету вам слід відрекомендуватися; на анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу покласти слухавку.

Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину: Добрий день! Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону Івана Петровича (пана Петренка); Дуже прошу, попросіть до телефону Ольгу Власівну (пані Ольгу, пані Романчук); Будь ласка, покличте до телефону...

 Зазвичай відповідають так: Добрий день! Зачекайте, будь ласка, хвилиночку, я зараз передам їй слухавку; ...Прошу зачекати; ...Будь ласка, зачекайте. ...На жаль (шкода, вибачте) Іван Петрович вийшов, повернеться о 14-й годині. Можливо, ви хотіли б йому щось передати. Є його заступник, можливо, я зміг би допомогти вам.

 Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатись і назвати себе.

Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефона. Буде люб'язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з'ясувати причину невдачі. Своєю чергою, якщо ви зателефонували  не   за  потрібним  вам   номером,  маєте обов'язково перепросити за завдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже ваша тактовність це насамперед повага до самого себе. Ввічливість має стати духовною потребою кожної людини.

Після встановлення зв'язку намагайтеся викладати інформацію чітко, стисло та по суті. Саме така розмова характеризуватиме вас як досвідчену, ділову людину, що не зловживає чужим часом і увагою, як людину, котра досконало володіє етикетом телефонної бесіди.

Ще однією надзвичайно важливою умовою ведення розмови є логічність і послідовність висловлення думок. Неприпустимо, щоб ваша розмова була хаотичною, адже так мета вашого дзвінка може залишитися незрозумілою для співрозмовника. Не забувайте про дотримання пауз у такий спосіб ви надасте співрозмовникові можливість висловити своє ставлення до проблеми. У розмові уникайте категоричності, докладайте зусиль, аби тон вашої розмови був якомога доброзичливішим. Якщо ви поважаєте себе і свого співрозмовника, намагайтеся уникати категорично-наказових висловлювань.

Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто телефонував. Іноді викликаний до телефону може ввічливо сказати, що з тієї чи іншої причини поспішає, хоче закінчити розмову. Завершуючи розмову, обов'язково треба попрощатися.

Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їх виконати (розв'язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в особистих справах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи.

І насамкінець, не зловживайте займенником я, адже ваша розмова діалог, а не монолог.

Етичні питання використання мобільних телефонів

Мобільний телефон нині є неодмінним атрибутом кожної ділової людини. Послуговуючись ним, треба дотримуватися певних етичних норм, щоб не створювати незручностей для інших. Звичайно, традиційні правила спілкування по телефону, які названо вище, залишаються, але треба враховувати специфіку мобільного зв'язку, оскільки телефон завжди у його власника.

Отже, не можна:

•  користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю, кінофільму, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під час навчальних занять.  Краще переадресовувати вхідні дзвінки на поштову скриньку або ввімкнути вібродзвінок замість звукового сигналу;

•  класти телефон на стіл під час ділової зустрічі, в кав'ярні та аудиторії, щоб не засвідчити неповаги до співрозмовника чи викладача. Якщо все ж вхідний дзвінок перервав бесіду, треба розмову по телефону закінчити якнайшвидше і на час розмови відійти або вийти взагалі;

•  голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;

•  гратися телефоном під  час занять, демонструвати його функціональні можливості;

•  розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, бо це відволікає вашу увагу.

Насамкінець треба зазначити, що загальне правило користування мобільним телефоном не створювати незручностей, не виказувати неповаги до людей, які перебувають поруч.

Культура перемовин

Перемовини обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди.

Уміння вести перемовини це наука, якою потрібно оволодівати кожному якомога раніше.

Перемовини мають три стадії:

•  аналіз ситуації (підготовка до перемовин), що передбачає    з'ясування    проблеми,    оцінку    ситуації, формування загального підходу, визначення позицій під час перемовин і можливих варіантів вирішення проблеми, їх аргументація;

•  перебіг перемовин;

•  підсумовування перемовин і виконання досягнутих домовленостей.

Фахівці з проблем усного ділового спілкування вирізняють такі принципи ведення перемовин:

1. Розмежування суті проблеми і стосунків учасників перемовин

Тільки повага, взаємність, розуміння та врахування індивідуальних особливостей опонентів запорука успіху перемовин. Якщо виникають непорозуміння, треба уважно, спокійно вислухати партнера, а потім можна уточнити чи спростувати його аргументи. При цьому варто пожартувати, змінити інтонацію, використати певні жести і навіть вибачитися.

2. Визначення інтересів сторін

Надзвичайно важливо чітко визначити свої інтереси, переконливо аргументувати й відстоювати їх. Водночас треба враховувати й поважати інтереси іншої сторони, з розумінням ставитися до пропозицій опонентів. Це легко зробити, коли є глибока обопільна зацікавленість. Визначивши спільні інтереси, впевнено шукайте взаємовигідних варіантів розв'язання проблеми.

3. Розгляд взаємовигідних варіантів

Під час обговорення проблеми доцільно розглядати декілька варіантів вирішення її. Для їх пошуку можна використати метод «розумової атаки», щоби вирізнити більше часу   —   основній   частині.   У   вступі   краще   висвітлювати одну тему.

4. Постійно дбати про слухачів, утримуючи їхню увагу.

 

  1.  Інтерв'ю

Інтерв'ю призначена для опублікування в пресі, передання по радіо, телебаченню розмова журналіста з політичним, громадським або іншим діячем.

«Усе, що ви скажете, може бути використано проти вас», ця знаменита фраза повинна бути для вас певним попередженням під час інтерв'ю. Передумовою для нормального, приємного для обох сторін інтерв'ю є заздалегідь обумовлені правила гри, яких дотримуються упродовж усієї розмови.

Особа, в якої беруть інтерв'ю, повинна усвідомлювати, що розмовляє з журналістом-професіоналом, який може зробити надбанням гласності все, що почує.

Перед тим як відповідати на запитання, вирішіть для себе, чи хотіли б ви бачити свою відповідь надрукованою в газеті чи журналі або озвученою на радіо, телебаченні."

Звичайно ж, прес-контакти це не ваша повсякденна робота, тому журналіст майже завжди має певну перевагу в цій грі. Він зазвичай має значно більший досвід у проведенні інтерв'ю і може значно сильніше впливати на розмову за допомогою своїх запитань і зауважень. Але ви не повинні розглядати інтерв'ю як заздалегідь програшну ситуацію: хоч там як, а ви значно краще володієте темою обговорення і тому можете вдягнути маску «самовпевненості». Окрім того, ви маєте змогу ґрунтовно підготуватися до інтерв'ю і створити умови, що допоможуть вам досягти позитивного результату.

Підготування до інтерв'ю

Коли ви даєте інтерв'ю на радіо, телебаченні чи у друкованих засобах масової інформації, завжди є взаємний інтерес як для вас, так і для журналіста: для журналіста він полягає у висвітленні цікавих новин, для вас у переданні свого повідомлення громадськості.

Одним із найважливіших чинників інтерв'ю і запорукою  вашою  успіху  є  чіткість  і зрозумілість.  

 Ваше завдання  побудувати  інтерв'ю так,   щоб,  порушуючи певне питання, передати якомога більше цікавої ґрунтовної інформації. Аби досягти цього, треба ретельно готуватися до інтерв'ю, перечитуючи статті, що містять потрібну   вам   інформацію,   запам'ятовувати   важливий фактичний матеріал. Ви можете підготувати пакет матеріалів для журналіста: це може бути загальна інформація про установу, організацію, наприклад, річний звіт, брошури, вирізки опублікованих статей, або ж інформація, яку ви хочете висвітлити під час інтерв'ю, наприклад, статистичні дані або певна хронологія подій. Передання такої інформації у письмовій формі зменшить ризик того, що фактичні відомості можуть бути відтворені неправильно, а також додасть вам упевненості в тім, що журналіст отримав необхідну інформацію, незалежно від того, як розвиватиметься ваша розмова.

Домовленість щодо інтерв'ю для друкованих ЗМІ Якщо інтерв'ю призначається для газети або журналу, завжди є можливість скласти варіанти відповіді, ґрунтовніше пояснити журналістові всі незрозумілі питання. Після такого інтерв'ю Ви можете попросити переглянути текст, перш ніж його буде опубліковано, і виправити помилки та неточності.

Слід пам'ятати, що право попереднього перегляду матеріалу інтерв'ю не передбачає можливості доповнювати чи суттєво змінювати текст у разі, якщо ви шкодуєте про сказане чи зроблене. Ви можете внести незначні, суто технічні корективи.

ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ІНТЕРВ'Ю ДРУКОВАНИМ ЗМІ

Визначте на основі домовленості:

тематику інтерв'ю;

тривалість його;

місце публікації;

—  заплановану дату публікацій;

місце, де відбуватиметься інтерв'ю.

 Підготування:

складіть детальний перелік висвітлюваних питань;

—  визначте запитання, яких можна очікувати;

визначте можливі «неприємні» запитання;

доберіть інформацію та фото для теки з матеріалами;

—  підготуйте переконливі матеріали для розмови про «гарячі» проблеми;

—  якщо інтерв'ю відбувається у вашому офісі, приберіть зі столу зайві папери;

підготуйте одне речення, що підсумує інтерв'ю.

 Інтерв'ю:

—  якщо під час інтерв'ю присутня ще одна особа, представте її та вмотивуйте її присутність;

—   запропонуйте теку з матеріалами, що стосуються теми інтерв'ю;

чекайте доти, доки журналіст сам не розпочне бесіди;

—  викладайте думки якомога доступніше, простіше, послуговуючись прикладами із щоденного життя;

—  наполягайте на наданні часу, щоби подумати над відповіддю на запитання;

вимагайте пояснення незрозумілих запитань;

на неприємні для вас запитання відповідайте так: «Що ви маєте на увазі?»;

—  можна не відповідати на деякі, не пов'язані з темою інтерв'ю запитання, але при цьому треба наголосити, що «ми  відхиляємося  від  головної теми».  Намагайтесь  перешкоджати подальшим відхиленням;

не відповідайте на провокаційні запитання;

—  уникайте однослівних відповідей, наприклад: Так! Ні!

коли час, відведений для інтерв'ю, закінчується, дайте це зрозуміти;

—  коли журналіст закінчує інтерв'ю, підсумуйте повідомлення одним реченням;

—  з'ясуйте, коли текст статті буде написано і його можна буде переглянути; узгодьте останній термін, коли ви можете внести якісь доповнення;

—  не забудьте записати робочий і домашній номери телефону журналіста;

подякуйте журналістові.

 Перед публікацією:

—  зателефонуйте журналістові негайно, якщо проект статті Вам не було надано у визначені терміни;

одразу ж опрацюйте надану вам статтю;

—  зробіть дві копії проекту;

—  спершу прочитайте статтю, не редагуючи текст. Під час другого прочитання перевірте, чи факти, цифри й ваші висловлювання відтворено точно;

—  коментарі журналіста, а також подані ним пояснення не можна змінювати без його згоди. Ви можете лише зазначити, що він зробив неправильний висновок;

—  будьте об'єктивними і ввічливими, не погоджуючись із тим, як передано Ваші висловлювання: «Я не казав цього» є менш дієвим, аніж «Певно, я незрозуміло висловився, насправді я хотів сказати...»;

—  проаналізуйте можливі відгуки на публікацію і підготуйте власні відповіді на них;

якщо виникають певні непорозуміння щодо відтворення ваших висловлювань, які журналіст відмовляється змінити, зателефонуйте до головного редактора. Якщо ви не зможете порозумітися, можна відмовитися від публікації.

У конфліктах із засобами масової інформації завжди пам'ятайте: нинішня перемога може бути запорукою майбутньої поразки — завтра вони можуть вам знову знадобитися.

Радіоінтерв'ю

Радіоінтерв'ю зазвичай не триває довше 3-4 хвилин, а тому намагайтеся відповідати якомога стисліше й за сутністю.

Кілька практичних порад:

—  намагайтеся уникати фонового шуму: сядьте рівно і покладіть ваші записи так, щоб під час інтерв'ю їх не доводилося перегортати;

—  не забувайте, що говорити потрібно на певній відстані від мікрофона, під час бесіди не можна повертати голови в інший від мікрофона бік;

—   під час дискусії за участі кількох осіб не говоріть одночасно з іншими, а подайте репортерові знак, якщо хочете щось сказати. Якщо хочете відреагувати миттєво, вважаючи, що хтось говорить дурниці, виберіть слушний момент; якщо вас перебив хтось інший, а ви не хочете йому поступатися трохи підвищіть голос і продовжуйте говорити. Можна також запитати: « Чи можна мені закінчити свою думку?».

Участь у телепередачі

Якщо Вас запрошують взяти участь у телевізійній програмі, передусім з'ясуйте, що це за програма: новини, ток-шоу, теледебати тощо. Вам треба також знати, чи відбуватиметься програма у прямому ефірі або транслюватиметься в запису.

Будьте обережні, коли Вам пропонують взяти участь у програмі, в якій різні люди даватимуть інтерв'ю окремо. Оскільки програма монтуватиметься з різнорідних уривків, ваші слова можуть бути вилучені з контексту. Якщо ви вирішили відмовитися, обов'язково обґрунтуйте свою відмову. Відмовлятися від інтерв'ю без жодних на те підстав не найкраща ідея.

Головні питання, які треба з'ясувати заздалегідь

Яка тема і які питання порушуватимуться?

—  Хто ставитиме запитання і яку програму він представляє?

—  Яка інформація необхідна в цій ситуації опис певних подій, новини чи власна думка?

Ви будете єдиним гостем студії чи упродовж інтерв'ю вам доведеться працювати з іншими учасниками?

—  Ви виступатимете в прямому ефірі чи це попередній запис?

Кілька практичних порад:

ретельно підготуйтеся до телеінтерв'ю: сформулюйте все, що маєте сказати;

—  обговоріть із продюсером можливість використання наочного матеріалу, щоб ґрунтовніше розкрити тему;

—  прийдіть до студії заздалегідь: вам потрібен час, щоб зосередитися, підготуватися до запису чи ефіру;

—  не соромтеся запитати у продюсера, за яких умов відбуватиметься передача: ви сидітимете в кріслі, за столом чи стоятимете;

—  якщо ця передача відбувається регулярно, перегляньте один із попередніх її випусків, щоб мати уявлення про атмосферу, в якій зазвичай відбувається програма;

—   спробуйте заспокоїтися: пам'ятайте, що ви добре обізнані з темою;

—  під час інтерв'ю дивіться на журналіста, а не в камеру;

—  залишайтеся доброзичливим, навіть якщо запитання вам не подобаються: будьте врівноваженими, у жодному разі не кричіть, але реагуйте на зауваження рішуче;

намагайтеся якомога менше жестикулювати: камера переважно фіксуватиме вас «від грудей», тому при такій проекції ваші руки потраплятимуть у кадр, відволікаючи глядачів;

не виказуйте свого хвилювання.

ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ІНТЕРВ'Ю НА РАДІО ЧИ ТЕЛЕБАЧЕННІ

1. Ґрунтовна попередня підготовка головна умова для

проведення інтерв'ю:

—точно визначте найголовніші моменти вашого повідомлення;

—  розгляньте ймовірні запитання і підготуйте відповіді на них;

—   дізнайтеся якомога більше про репортера і стиль його роботи:

•  чи налаштований репортер на співпрацю з вами, чи навпаки намагається увиразнити негативні аспекти?

•  скільки часу у вашому розпорядженні?

Ґрунтовна підготовка є суттєвою, але не єдиною умовою для досягнення позитивних результатів під час інтерв'ю.

2. Важливий чинник успіху інтерв'ю ваша зовнішність:

деякі характеристики змінити не можна: вік, стать;

—  на деякі можна вплинути: зовнішність (зачіска, одяг, макіяж), голос. Надто низький голос звучить монотонно й нудно, надто високий викликає агресію. Треба обрати середній стиль.

3.Запорукою успіху є також ваша комунікабельність і вміння переконувати: ви повинні довіряти журналістові.

Спілкуванню можна навчитися:

—  речення мають бути короткими і простими, уникайте складних граматичних конструкцій;

—  думки логічні й послідовні;

уникайте використання жаргону.

 Якщо журналіст виявляє вороже ставлення до вас:

не забувайте про власне повідомлення;

використовуйте влучні порівняння;

уникайте висловлення негативних думок, намагайтеся спрямувати їх у позитивному напрямку;

—  будьте послідовними у своїх заявах.

Якщо ви не хочете, щоби ваша певна думка, ідея прозвучала на радіо чи телебаченні, просто не висловлюйте її вголос.

Інтерв'ю є дискусією, а не допитом. Хоча журналіст визначає напрям і тон розмови, ви не повинні повністю підкорятися йому: якщо якісь питання, що їх ви хотіли би порушити, ігноруються репортером, ви можете зробити це самостійно.

  1.  Візитна картка та її використання

Візитна картка це картка для вручення під час знайомства чи візиту.

Візитна картка друкується на не дуже цупкому картоні розміром 5x9 см, при цьому жінки (як дружини, а не як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4x8 см. Вищі посадові особи інколи мають візитні картки розміром 5 х 10 см.

Візитна картка здебільшого містить такі реквізити:

1. Назва установи, організації.

2.  Ім'я та прізвище (у нашій практиці прізвище, ім'я, по батькові) власника картки.

3. Посада.

4. Адреса установи, організації.

5. Номери телефонів, факсу.

На візитній картці офіційної особи, дипломатичного працівника друкуються лише ім'я, прізвище та посада її власника.

Світова практика має досвід використання різних видів візитних карток, що різняться функціональним призначенням. Найбільш поширені такі з них:

1. Візитна картка фірми, установи чи організації. Містить повну назву організації, адресу, телефон, факс. Використовується із представницькою метою і для привітання від імені фірми.

_______________________Зразок_______________________

ДЕРЖАВНА ТЕЛЕРАДЮМОВНА КОМПАНІЯ

вул. Хрещатик, 26, Київ, 01010 тел./факс (044) 228-33-33

2. Стандартна картка. Зазвичай використовується під час знайомства, шо передбачає подальші стосунки. Вона містить назву установи, прізвище, ім'я, по батькові (друкуються великими літерами), посаду, службову адресу, телефон (інколи й домашній).

  1.  Орфоепія і культура усного мовлення

Орфоепія це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови. Предметом вивчення орфоепії є:

•  звукові особливості мовлення  (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

•  правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

•  правильна вимова звукосполучень;

•  правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрян-ським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:

вимова \с\ замість \з\ везти вести казка каска вимова \т\ замість \д\ родовий ротовий гадка гатка привід привіт

Такі помилки спотворюють зміст слова.

Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| - фонему |ф|: Правильно                            Неправильно

факт

фахівець

феномен                                                                              хвеномен

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад. вимова [л'] замість [л]

лекція лекція

директор директор

тираж тіраж

симпозіум — сімпозіум

Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно:

постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

 1. Голосні [а], [і], [у] в усіх позиціях вимовляються виразно:

знати] знати

пунктуал'н'іс'т'] пунктуальність.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним [у]вимовляється з наближенням до [у]: [тоуму] тому ,[гоулубка] голубка.

3. Звуки [с], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] з наближенням до [и]

[и] з наближенням до [е] [виедаток] видаток; [обвиенувачеян':а] обвинувачення; [сиестеиматйчний] систематичний.

 Пам'ятайте!

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]:

[мажоритарна] —- мажоритарна.

Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить:

[диеректар] директор, [харавий] хоровий.

 Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[народ]— народ

[наказ] наказ

[чиемдуж] чимдуж

[надто] надто

 [дов'ідка] довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]:

[лёхко] — легко [н'іхт'і] нігті [к'іхт'і] кігті.

2.  Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:

[проз'ба] орфографічно просьба; [ воґзал] вокзал; [бород'ба] боротьба.

3.  Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними:

[с тобойу] орфографічно з тобою [сказати] сказати.

4.  Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [роспйска] —розписка

[беизпомиелк6вий] і [бе"спомиелкбвий] безпомилковий.

5.  Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'і'м] сім;  [велиеч] велич; [пйшеиш] пишеш; [с'м'іх] сміх.

Лише  перед   [і]   ці  приголосні  вимовляються  як  напівм'які:

[в'італ'нйй] вітальний

[б'іограф'ійа] біографія

[ш'іс'т/] шість

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які:

[роздор'іж':а] роздоріжжя

[р'іч':у] річчю.

6.  В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також в українізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ\ подано в «Українському орфографічному словнику», яким варто послуговуватися, оскільки звук [ґ] вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. найбільш уживані слова:

ґазда                                      ґаздувати

ґанок                                     ґрати

ґатунок                                 ґречний

ґніт                                        ґречно

ґречність                               ґрунтовий

ґрунт                                      ґрунтозахисний

ґрунтово-кліматичний         ґрунтообробний

ґрунтознавство                     ґудзик

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [док]:

[дзвониек] орфографічно дзвоник [присуджувати] присуджувати [нагороджеин':а] нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]— [з], [д] [ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ідзиевати] орфографічно відзивати

8.  Передньоязикові [д], [от], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[майбут'н'е] орфографічне майбутнє

 [п'і'с'н'а] пісня

 

Вимога звукосполучень

■1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

1) -ться вимовляється як [ц':а]:

[лиестуйец'а] орфографічно листується

[учац':а] учаться

[гн'івайуц':а] гніваються

[обуриец'а] обуриться;

2) -шся вимовляється як [с':а]: [зв'ітуйес':а] звішуєшся [в'ітайес':а] вітаєшся [розпйсуйес':а] розписуєшся;

3) -жся вимовляється як [з'с'а]: [зваз'с'а] зважся [неивр'із'с'а] не вріжся;

4) -чся вимовляється як [ц':а]: [неимороц':а] не морочся;

5) -жці вимовляється як [з'ц'і]: [криевор'ізц'і] криворіжці [запор'ізц'і] запоріжці.

2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н(ий) - [пройізнйй] проїзний

контраст + н(ий)  - [контрасний] контрастний

баласт + н(ий)  - [баласний] баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові:

[ш'існад'ц'ат'] шістнадцять

[ш'іс.от] шістсот

[ш'іздеис'ат] шістдесят

[преизиеден'с'кий] президентський

Увага!

У словах [пеистлйвий], [хвастливий], [виепускнйй] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі.

Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр],[стр]:

[здружйтиес'а] здружитися

[здравниец'а] здравниця

[сприеймати] сприймати

[спрац'уватиес'а] спрацюватися

[страйкувати] страйкувати

[страховий] страховий.

Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1.  Голосні [і] та [и]слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, чипси, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно                            Неправильно

[ідеиалуно] ідеально           идеально

[ідейа] ідея                          идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в  [у]  (навіть перед складом з постійно наголошеним \у]): корупція, документ, популяризація.

3.  Ненаголошені [и], [є] після приголосного вимовляються з наближенням до [є], [и].

[теинден'ц'ійа]  -  тенденція

[ пеир'іодиезац'ійа] періодизація

[ сеиртиеф'ікат] сертифікат.

Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того самого слова: збитки збитковий, приймальня прийми, будувати будую, багаж багажем.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного мовлення.

Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.

8. Участь у дебатах

Дебати це обговорення якого-небудь питання, полеміка. Найголовніше у дебатах передавати ваше повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента, себто під час дебатів ваше завдання переконати опонентів і слухачів у правильності ваших поглядів.

Усі промовці намагатимуться залучити на свій бік якомога більшу кількість людей, тому дебати завжди мають характер змагання. Оскільки у змаганнях є певні правила, повинен бути і той, хто забезпечуватиме дотримання цих правил: у дебатах це голова засідання, який стежить за тим, щоб поведінка всіх учасників дебатів не порушувала певних регламентованих норм.

Голова під час дебатів повинен простежити, щоби кожен промовець ефективно використав відведений йому час, а також захистити доповідача від неправомірних атак опонентів.

Тому дуже важливо, щоб учасники дебатів узгодили правила й форму дебатів із головою до їх початку.

Зазвичай дебати складаються з таких трьох етапів:

1.  Кожен промовець висловлює, обґрунтовує свій погляд на обговорюване питання.

2.  Промовці обмінюються репліками. На цьому етапі присутні мають можливість ставити запитання.

3. Останнє слово промовців.

Перший етап: формулювання та обґрунтування власного бачення проблеми

На цьому етапі дуже важливо справити сильне враження, адже перший удар половина виграної битви. Викласти власний погляд чітко і зрозуміло упродовж обмеженого часу є справжнім мистецтвом, головними для якого є чотири чинники: увага аудиторії, актуальність питання, аргументація та сприйняття присутніми.

Увага аудиторії. Привернути й утримувати увагу девіз першого етапу. Для цього треба вільно володіти усним мовленням: слід розповідати, а не читати з написаного. Речення мають бути простими і стосуватися суті проблеми. Говорити необхідно здебільшого в теперішньому часі, намагаючись уникати дієслів у формі пасивного стану. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має здоровий контакт дивіться безпосередньо в очі слухачам, використовуючи при цьому такі запитання і ствердження: Ви розумієте? Ви також помітили, що... Разом ми повинні зробити вибір.

Актуальність питання. Порушуючи актуальні питання, підтверджуєте, що ви — сучасний політик, який розмовляє мовою аудиторії. Якщо вам заздалегідь повідомили тему дебатів, насамперед необхідно переглянути останні підшивки періодики, зосередивши увагу на статтях, що стосуються теми. Окрім газет і часописів, корисно також переглянути протоколи попередніх засідань, звіти і стенограми, які можуть знадобитися під час дебатів. І, звичайно ж, бажано (та й, власне, необхідно) поспілкуватися з людьми, добре обізнаними з темою дебатів.

Аргументація. Аргументи повинні бути переконливими, стосуватися суті й передбачати активну дію, а також демонструвати причинно-наслідковий зв'язок.

Наприклад: Наша партія виступає за посилення заходів, спрямованих на поліпшення громадського порядку. Свідченням цього можуть бути хоча б наші пропозиції до бюджету, де передбачено фінансування на створення муніципальної міліції, проектів підвищення рівня безпеки та протистояння вандалізмові.

Недоцільно відразу перераховувати всі аргументи. Якщо опонент атакуватиме вас, ви матимете можливість скористатися ще не виголошеними аргументами.

Доречними будуть такі запитання, поставлені опонентові: Ви й досі не відповіли на моє запитання...; Я так розумію, що Ви й досі не визнали факту, що...; Чи не були б Ви так люб'язні відповісти...

Саме в такий спосіб ви зможете перемогти у дебатах.

Сприйняття присутніми. Під час дебатів потрібно уважно стежити за тим, як присутні сприйматимуть вас і вашого опонента. Підтримуйте здоровий контакт з аудиторією, але й час від часу треба поглядати на опонента: як звучить його голос, наскільки він є переконливим.

Щоби вас сприйняли слухачі, треба:

•  бути доброзичливим і відвертим;

•  не применшувати своїх можливостей, але й не перебільшувати їх;

•  залишатися діловитим, не ображаючи при цьому інших;

•  не дозволяти собі ставитись зверхньо як до присутніх, так і до опонентів. Подібна поведінка викликає антипатію;

•  демонструвати інтерес до свого опонента, поважати його думки, навіть якщо вони різко протилежні вашим.

Другий етап: обмін аргументами й запитання із залу

Це етап, на якому доповідачам дозволяється перебивати один одного, а також передбачено запитання із залу.

Як правильно перебивати опонента. Якщо ви помітили, що опонент у чомусь помилився, негайно реагуйте на це. Перебивати опонента треба коректно, тобто якщо ви точно визначили слабкі місця в аргументації опонента, помітили неточності і можете повідомити нові факти у потрібний момент. Уміння правильно перебивати опонента досить грізна зброя і тому є важливим чинником у дебатах.

Метою перебивання може бути намагання:

примусити опонента втратити орієнтацію, особливо коли він виступає занадто добре;

•  створити незручності для опонента, ставлячи каверзні питання, згадуючи попередні твердження, яким він зараз суперечить, цитуючи поважних осіб чи його товаришів.

Не варто перебивати часто, найкраще обмежитися лише тими випадками, котрі матимуть великий вплив. Якщо голова не дозволяє вам перебивати опонента, ви можете апелювати безпосередньо до нього:

Пане голово, пан Петренко щойно висловив цікаві міркування стосовно цього питання, але, як він переконався щойно, практичне втілення своїх постулатів залежить...

Пане голово, пан Петренко знову каже, що... але чи усвідомлює він...

Іноді перебивати можна прямо:

Поясніть, будь ласка,...

Наведіть, будь ласка, конкретні приклади.

Невже це так?

Як діяти, коли вас перебивають. Є два основні підходи до цієї ситуації.

•  Ви    знаєте,   що    відповідати.    У   цьому    випадку залишайтеся спокійними і детально дайте вичерпну, ґрунтовну відповідь. Можна скористатися властивим вам почуттям гумору.

•  Ви не знаєте відповіді. Тоді спробуйте запитати: здивовано: Невже я недостатньо зрозуміло пояснюю?

з обуренням: Отже, Ви хочете сказати, що Вам нічого невідомо про... ?

затримувальна тактика: Можливо, Ви дасте мені закінчити думку? Я ще повернуся до Вашого запитання.

наступальний маневр: Ви могли б точніше сформулювати своє запитання і сказати, що саме Вам не зрозуміло? Пане голово, я хотів би, щоб пан Головко вислухав мене до кінця, але, можливо, він має сказати щось важливе саме зараз, тоді я зупинюсь.

Тільки ґрунтовно підготувавшися до дебатів, ви зможете уникати незручних ситуацій. І ще одна порада: ніколи не вживайте слів або тверджень, значення яких ви не зможете пояснити чи обґрунтувати.

Зустрічні методи

Дебати це стратегічна тактична гра, одержати перемогу в якій означає переконати присутніх.

На другому етапі дебатів дуже важливо вміти використовувати зустрічні методи:

- заспокійливий протест: Ви, певно, кепсько поінформовані? Ви зовсім не маєте рації;

- умовне схвалення: Певна річ, Ви маєте рацію і донедавна це справді так було, але я можу навести такі зміни...;

- тактика ігнорування. Ви нехтуєте реакцією опонента і поверхово розглядаєте його заперечення, водночас наводите переконливі аргументи «за»;

- відкладна тактика. Ви визнаєте, що є певний сенс у його аргументах, але зараз вони недоречні, можливо, вони стануть у пригоді пізніше (розуміючи, що «пізніше» ніколи не настане);

- повторення. Щоб переконати присутніх, ви повторюєте свої аргументи, послуговуючись різними мовними засобами; аудиторія цього не помічає;

- підміна понять. Заперечуючи опонентові, ви змінюєте його аргументи на: Так, це дуже цікаве запитання. Це, певна річ, цікаве запитання.

Третій етап: останнє слово опонентів

Третій етап дебатів є найкоротшим: кожному з опонентів надається ще одна можливість висловитися. Все, що ви маєте сказати, занотуйте на папері. Дуже ризиковано імпровізувати на цьому етапі дебатів.

Щоб ця промова була дієвою, необхідно ще раз наголосити на суті свого виступу.

Способи дебатування

Окрім техніки перебивання опонента і зустрічних методів, про які йшлося вище, існує багато й інших засобів, що допоможуть провести дебати успішно. Важливо визначити, що опонент послуговується тими ж засобами, що й ви, тому готуйтеся так, ніби ви знаєте, як саме їм можна протистояти.

Отже, за допомогою найрізноманітніших засобів ви повинні вміти:

1)   стверджувати, що  аргументи опонента є непереконливими (навіть недоречними);

2) наводити якомога більше доказів;

3)  нагадувати опонентові його попередні слова, використовуючи їх проти нього ж;

4) звинувачувати опонента у недоречних зауваженнях;

5) спростовувати наведені опонентом приклади;

6)  протистояти опонентові зауваженнями його ж колег, що вони, можливо, робили раніше;

7) протистояти узагальненням, звертатися до опонента з вимогою пояснити своє бачення проблеми на конкретних прикладах;

8) визначити хибну аргументацію опонента.

Помилки під час дебатів

Щоб досягти успіху та вдосконалити вміння дебатувати, треба уникати таких помилок.

1. Неуважне слухання опонента:

•  розмови з сусідом;

•  читання документів засідання;

•  розмірковування над власним виступом.

2. Невиразне мовлення:

•  нечіткість;

•  занадто швидкий чи повільний темп мовлення;

•  намагання вразити присутніх довгими складними реченнями;

•  спроба перебивати опонента (за винятком другого етапу).

3. Порушення регламенту:

•  відхилення від пунктів порядку денного;

•  невиконання прохань голови;

•  виступ не по суті справи, невміння відрізнити головне від другорядного.

4. Занадто широкі узагальнення.

5. Надто емоційна поведінка.

Перебуваючи у стані емоційного збудження, особа часто не може себе контролювати і дозволяє собі різкі висловлювання. Внаслідок цього її твердження можуть стати:

•  менш переконливими;

•  незграбними і навіть образливими для інших;

•  ганебними для самого доповідача.

6. Негнучкість:

•  дотримання своїх звичок;

•  невміння думати й діяти по-іншому.

7. Дріб'язковість:

•  спекуляція на дрібницях;

•  прагнення за будь-яких умов здобути перемогу;

•  постійне враховування незначних помилок опонента.

8. Незнання норм літературної мови:

•  неправильна вимова звуків і звукосполучень;

•  порушення усталеного наголосу;

•  вживання скалькованих слів;

•  неправильна побудова речень.

9. Мистецтво публічного виступу. Доповідь

Доповідь одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, які ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю (приміром, повідомлення свого погляду на проблему, наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

1. Представлення доповідача

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: його прізвище, ім'я та посада. Не потрібно викладати зміст його повідомлення, адже це його власне завдання, але голова зібрання може пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже від моменту представлення доповідач прагне справити враження, він має дати якомога більше інформації про себе тому, хто його представлятиме.

2. Попередня інформація для доповідача

Доповідач повинен знати заздалегідь:

1)  тему засідання, конференції, «круглого столу», зустрічі тощо;

2) склад аудиторії;

3) хто ще виступатиме на зібранні;

4)  де й коли відбудеться засідання, конференція, «круглий стіл», зустріч тощо.

3. Доповідь

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки. Перший крок у цім накреслити мету й завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформулювати предмет і тему останнього (можливо, все це вже було визначено організаторами зібрання). Другий крок добір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана з двох джерел:

1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники;

2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми.

Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях і наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо й телебаченні як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори).

Добираючи інформацію, необхідно пам'ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити і сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог:

теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок написання плану доповіді на папері, що містить:

•  вступ;

•  основний текст (серцевина доповіді);

•  висновки.

Вступ

Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відображати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі привернути й утримати увагу аудиторії. Аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно, речення мають бути короткими і стосуватися тільки сутності питання, варто інтонаційно вирізняти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Практичні поради доповідачеві:

1)  подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові);

2)  чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, що їй

присвячена остання;

3) стисло поясніть, у який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу.

Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстративні матеріали).

Основний текст

В основній частині викладається сутність проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді).

Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст не сприймається. Приміром, у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Останній дає можливість дещо розрядити напруженість, а слухачам перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов'язково мають бути короткими і, певна річ, ілюструвати повідомлення. Одного анекдоту цілком достатньо; розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.

Висновки.

 Підсумуйте все сказане. Висновки певним чином мають узгоджуватися зі вступом і не випадати з загального стилю викладу.

Якщо, готуючись до виступу, доповідач вирішить записати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто говорити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше (для порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними й стилістичними засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення повинно бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Варто записати промову на касету й прослухати, оцінюючи її критично. Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найважливіші речення, щоби під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення завершальної частини доповіді.

Страх перед аудиторією

Страх перед аудиторією явище досить поширене серед промовців. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх, і доповідач зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів, і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом призводить до завчасного завершення виступу.

Страх перед аудиторією відрізняється від емоційної напруженості, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним ненатягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.

Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж можна дати кілька порад.

По-перше, треба гарно підготуватися; найкраще записати всю доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати вголос. Із часом текст виступу можна прочитати ще раз перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки? Ви звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а не для того, щоб марнувати час.

По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши в записи. Нотатки варто зручно розмістити, щоб ними одразу можна було скористатися.

По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні.

Зв'язок з аудиторією

Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі. Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів і співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу: «Ви розумієте...», «Ви також помітили, що...», «Як Ви знаєте...». Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

Жести

Дієвими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.

Практичні поради

1. Жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому.

2.   Жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї доповіді.

3.  Керуйте жестами жест не повинен відставати від слова.

4.   Урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності.

5. Жести мають відповідати своєму призначенню.

Використання голосу

Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів повинні свідчити про істинність думки  й  почуття  промовця.  Темп мовлення  також має практичне значення.

Практичні поради

1.  Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього читання вголос; контролюйте правильність вимови.

2.  Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.

3.  Не говоріть надто голосно, бо це справляє враження агресивності.

4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка недостатньо володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.

5.  Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.

6. Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, оскільки дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42708. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, курс лекцій 1.35 MB
  Придбання прав інтелектуальної власності є засобом стратегії розвитку субєкта господарювання, спрямованої на оптимальне економічне використання такого обєкту не тільки в інтересах сторін договору, але й в інтересах широкої громадськості.
42709. ИССЛЕДОВАНИЕ ДИОДНЫХ ОГРАНИЧИТЕЛЕЙ И ДИОДНЫХ ФОРМИРОВАТЕЛЕЙ 155.5 KB
  Краткие теоретические сведения Основная функция положительных диодных ограничителей заключается в том чтобы повторять амплитуду входного напряжения если она не превышает заданный порог а при превышении – поддерживать амплитуду выходного напряжения на пороговом уровне. Отрицательные диодные ограничители работают аналогично: амплитуда напряжения на выходе повторяет входную если она выше порогового уровня. В схемах диодных формирователей амплитуда выходного напряжения равна сумме амплитуды входного напряжения и некоторой постоянной...
42710. ЯЗЫКИ ПРОГРАММИРОВАНИЯ. ПРОЦЕДУРЫ И ФУНКЦИИ 145.5 KB
  функция печати массива чисел диапазона от n до 2n не возвращает значения принимает указатель на массив чисел и размер массива void ProstNumunsigned long int; функция инициализации массива простыми числами не возвращает значения принимает указатель на массив чисел и размер массива unsigned EnterNumvoid; функция ввода натурального числа возвращает натуральное число значений не принимает void Find_Twinsunsigned long...
42711. АЛГОРИТМИЗАЦИЯ ЗАДАЧ ОБРАБОТКИ ДИНАМИЧЕСКИХ МАССИВОВ 92.5 KB
  Введите натуральное целое число: ; cin n; cout n ; генерация случайных чисел flot p = new flot [n21]; создание динамического массива вещественных чисел на i элементов srnd timeNULL ; forint k=0; k n21; k { p[k] = flotrnd RND_MXrnd100 rnd50; заполнение массива случайными числами printf = 3. Начало cout введите натурасльное целое число: ; cin n; нет да forint k=0; k n21;...
42712. Электронные таблицы MS Excel. Основные понятия. Элементы форматирования. Вычисления по формулам 155 KB
  Пересечение строки и столбца образует Ячейку. Ссылка на ячейку адрес ячейки состоит из номера столбца обычно латинские буквы и номера строки. При этом произойдет заполнение диапазона ячеек: Если в активной ячейке было значение входящее в пользовательский список то при копировании будет выведено следующее значение из списка; Если в ячейку была введена формула то произойдет пересчет значений. В ячейку D3 введем формулу.
42713. Электронные таблицы. Вычисления по формулам с использованием абсолютных ссылок 57.5 KB
  В некоторых ситуациях в формулах требуется использовать содержимое конкретной ячейки и не изменять ее адрес при копировании формул. Чтобы отменить автоматическое изменение адреса ячейки, ей следует назначить «абсолютный адрес». Для этого перед номером столбца и номером строки в адресе ставят знаки доллара $ (или нажать клавишу F4). В Excel предусмотрен и другой, очень удобный способ ссылки на ячейку с помощью присвоения ей имени. Чтобы присвоить имя ячейке, выделите её и выберите команду Вставка – Имя – Присвоить. В появившемся диалоговом окне введите имя ячейки. В дальнейшем это имя можно использовать вместо адреса.
42714. Электронные таблицы. Анализ и управление данными 119 KB
  Выделите весь диапазон ячеек с данными и объявите его списком Данные – Список – Создать список. Отметьте пункт Список с заголовками; 3. Отсортируем список сразу по трем ключам: по отделам внутри отдела по должностям для одинаковых должностей сортировка продолжится по фамилиям. Самостоятельно отсортируйте список по отделам по возрастанию далее по величине зарплат по убыванию.
42715. Электронные таблицы. Использование функций 140.5 KB
  Для облегчения поиска нужной функции все функции разделены на категории: математические статистические и т. После выбора функции в окне мастера имеется ссылка на справку по применению конкретной функции с примерами. При выполнении лабораторной работы читайте справочные сведения по каждой применяемой функции.
42716. Электронные таблицы. Использование функции Если 101.5 KB
  Использование функции ЕСЛИ И В приведенном ниже списке задана информация о сдаче сессии студентами. Учтите что в этом случае условие будет сложным с использованием функции И.