ID: 55968

Название работы: Шана Великому Кобзарю

Категория: Конспект урока

Предметная область: Педагогика и дидактика

Описание: Життя Тарасику дала Кріпачкамати вбита горем. Читання напамять вірша Якби ви знали паничіâ€ Інсценізація На сцену виходить Тарас і Оксана. Оксана Оце на хвильку забігла до тебе Тарасику. Не сумуй Тарасику.

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2014-03-31

Размер файла: 73.5 KB

Работу скачали: 0 чел.

„Шана Великому Кобзарю”     С.М. ДЕНЧИК

                                                                                                                                                            1 ведучий

За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними був колись край веселий, розкішний і багатий, але заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя – панська, друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити заказано, ходили німі...

2 ведучий

Україна... В одному вже тільки слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців ціла музика смутку і жалю. Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки... Україна – це марні, обшарпані голодні люди, це царське та панське свавілля.

1 ведучий

Але жило Добро на цій красивій землі, яке при допомозі Бога зростило Людину-велета, титана духу, який збудив німих і сонних, указав їм шлях до майбутнього.

Учень

Ти слухав Кобзаря?

Ти чув його печаль,

Що піснею лилась

З-під струн?

Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар,

Висока пісня кобзаревих дум.

Дзвенить вона і досі у серцях,

Відлунюється в співі журавлів –

Великим Кобзарем оспівана в віках

Чарівна мова рідної землі.

Звучить пісня „Реве та стогне Дніпр широкий...”

Учитель

•  Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять Великого Кобзаря. Багато років минуло з того часу, коли народився він на „українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими людству і що знаходять безсмертя.”

1 ведучий

Мужицький син, кріпак, школяр Марійського дяка, самоук, професор графіки Петербурзької Академії мистецтв, геніальний поет, мислитель, патріот-інтернаціоналіст, інтелігент із душею вселюдського милосердя... І все це він – Т.Г. Шевченко.

2 ведучий

Ні, не мужикуватий селюк і не наївний неотесаний простак, як дехто з потомствених панських родин намагався „подавати” Шевченка. Це був велет духу і душі народної, що вивів себе самого на вершину всесвітньої культури щоденною каторжною працею, назавжди зрікшись світських благ, що манили поета в свої „обивательські” тенета.

Звучить тиха мелодія

На сцену виходить дід в убогій одежі. Підходить до зеленого дерева (Дерево життя), сідає на камені, плаче. Біля дерева стоїть дощечка з написом: „Хто мені, 120-річному, уклониться до пояса, той матиме літа мої”. Із другого боку сцени виходить Смерть. Підходить до сухого дерева (Дерево смерті), стає із золотою косою в руках. Біля дерева напис: „Хто мені, всемогутній Смерті, уклониться до землі сто разів, то одержить від мене торбинку золота”.

На сцену виходять люди. Всі наближаються до Смерті, беруть золото, виходять. Із торбою за плечима з’являється на сцені юнак.

Смерть

•  До мене, до мене, юначе, йди. Не пожалкуєш.                                                  Хлопець прямує до діда. Кланяється йому. Скидає стару свиту.

Дід

•  Велике у тебе серце, сину мій! Люди, які кланяються золоту, ніколи не кланяються серцю людини. За те, що ти, юначе, поклонився людині, а не золоту, матимеш не літа мої, а вічність.

Юнак ще раз кланяється діду, витягує з торбини окраєць хліба, воду, дає йому...

Учень

Пішов юнак, пішов у вічність, щоб

... Сонцем, сонцем жити,

Яке й не сходило тоді,

А тільки велетню видніло

З-за чорних мурів вікових,

І думи, думи освітило...

Як не гордитись нам за них.

1 ведучий

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

2 ведучий

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіти,

Не розгинать своєї спини.

1 ведучий

Бідна старенька біля хати з солом’яною покрівлею і чорним димарем, з яблунею, гіллястою вербою і старою клунею.

Читання напам’ять вірша „Якби ви знали паничі”

Інсценізація

На сцену виходить Тарас і Оксана.

Оксана

•  Оце на хвильку забігла до тебе, Тарасику. Чом же ти плачеш? Ох, дурненький. Давай я сльози тобі витру. Не сумуй, Тарасику. Кажуть, найкраще від усіх ти малюєш. От виростеш і будеш малярем. А тебе малюнки є? Покажи.

Тарас

•  Та є, але дяк паперу не дає. Нема на чому малювати. Ти, Оксано, у вінку найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками і золотими дзвіночками.

Оксана

•  За що ж ти справиш?

Тарас

•  Ось одіб’ємось із злиднів, тоді й усе буде. По дзвіночках угадаю, що то ти йдеш.

Оксана

•  А я без тебе нікуди не піду.

Тарас

•  А як до пана покличуть?

Оксана

•  Не піду, хоч убий, не піду.

Учень

Ми  вкупочці колись росли.

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись одружимо їх.

Не вгадали...

Інтер’єр селянської хати. Сидить батько, мати, Катря.

Мати

•  Уже й вечір, ніч от-от настане, а нашого Тараса, ще й досі немає. Катре, іди-но пошукай його.

Заходить сусід.

•  Вечір добрий вам, сусіди.

Мати

•  Доброго вечора й вам!

Сусід

•  Зайшов погомоніти перед сном. А ви ще, мабуть, і не вечеряли?

Мати

•  Та нам оце такий клопіт, що вечеря не  в вечерю. Хлопець наш десь дівся. Зранку як пішов, то ще й досі немає; вже й обшукали всюди – як у воду впав.

Сусід

•  Нічого знайдеться. Може, заснув десь у бур’янах. Такий лобатий не пропаде. Ходімо пошукаємо!

Виходить на сцену Оксана

Оксана

•  Пішли... Смеркає... Пізній час...

Та де ж це справді той Тарас?...

Іще хвилинку почекаю,

А потім... спать?...Сама не знаю.

(Угледівши Тараса ще за ворітьми, придушеним голосом)

•  Тарасе, гей! Іди сюди!

Та швидше ж, швидше-но іди!

(Тарас перескакує через пліт і біжить до неї).

Тарас

•  Оксано, ти? Мене чекаєш?

Оксанка

•  Ну, й наробив же ти біди!

Кажи хутенько, де блукаєш?

Тарас

•  Біди? Якої?

(Сідає на перелазі біля Оксанки).

Оксанка

•  Де ти був?

Гармидеру було багато:

Тут мати лаялась, а тато

Пішли тебе шукати... Чув?

І Катря теж...

Тарас (сміється)

•  А я приїхав

Оце що тільки...

Оксанка

•  Звідкіля? Ти дуриш? Га?

Тарас (хреститься)

•  Бодай так дихав, коли дурю!... (махає рукою на захід)

Ген звідтіля!... Ходив побачити край світа.

Оксанка

•  А ти дійшов?

Тарас (зам’явшись)

•  Ні... ні... через гай вже перейшов був і щосили шляхом був далі припустив, та пострічався з чумаками... Такі смагляві з батогами.. Передній з них мене спитав: „Куди ти мандруєш супроти ночі? Ти ж малий. Ще в полі, каже, заночуєш і вовк із’їсть тебе страшний”.

Оксанка (із жахом)

•  Ой, лелечко, як лячно!

Тарас (сміється)

•  Що? Лячно? Тільки не мені!

Оксанка

•  Чумак пустив тебе, чи ні?

Тарас

•  Ходить так пізно необачно, - він каже. - Хлопче, ти звідкіль?
•  З Кирилівки, – кажу.

Оксанка

•  Який ти сміливий! І вовка тобі не страшно?

Тарасик (байдуже ніби)

•  Звісно, ні.

Оксанка

•  А мандрувать - то штука ловка!

Хотілося б хоч раз мені піти з тобою...

Тарас

•  То ходімо...

Лиш треба встати на зорі

До ранку будем на горі

Аж за селом...

Виходять.

Вбігає Катря

•  Мамо, тату, дивіться, ось і наш волоцюга! З чумаками прийшов.

Сусід

•  А й справді він - Тарас!

Батько

•  Де це ти був?

Тарас

•  У полі був та й заблудив.

Мати

•  Ех ти, приблудо. Увесь день у мандрах, ще й не їв, мабуть, нічого. Ходи-но в хату вечеряти.

Сусід

•  Ох, дав Бог неділеньку святу – то хоч трохи одпочинемо.

Батько

•  Еге ж... А від завтра знову на панський лан спину гнути до пізньої ночі. Хіба тут одпочинеш? Ті пани все б нові укази видумували, аби людей у більше ярмо запрягти.

Мати

•  Ви тільки послухайте, що наш малий вигадує. І старий не додумає того збрехати: каже, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч.

Сусід

•  Усі на нашому кутку, кажуть, що з вашого Тараса щось добряче вийде.

Учень

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

1 ведучий

Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

2 ведучий

10 літ він томився під російською солдатською муштрою, а для волі України зробив більше, ніж десять переможних армій.

Учень

Де, скажи мені, Тарасе,

Взяв ти силу виняткову

Повернути першомову

Тим заляканим, убогим.

І, не знаючи дороги, їх вести.

На сцену виходять Шевченко, гурт селян.

Дід

•  Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе.

Селянин

•  Пани-кати... латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих.

Дівчина

•  А он розпинають вдову за подушне, а сина кують... Єдиного сина, єдину дитину, єдину надію в військо оддають!

Жінка

•  А онде під тином опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне...

Дід

•  Чи бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?

Жінка

•  Чи довго ще на сім світі катам панувати?

Шевченко

•  Пани, пани, схаменіться!

Будьте люди, бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром заковані люде,

Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори!

І потече сторіками кров у синє море

Дітей ваших...

Селянин

•  Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші!

Входять жандарми. Селяни хитають головами і розходяться. Жандарми заковують Тараса. Входить слідчий. Сідає за стіл.

Слідчий

•  Ви своєю просторічною мовою зневажаєте государиню імператрицю. Ви у своїх віршах виливаєте весь бруд на неї. Ви гудите його імператорську величність.

Тарас

•  Так, я цього не заперечую.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

Слідчий

•  Припинити! (Стукає по столу. Читає документ). Государ імператор височайше звелів: призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус, з правом вислуги під найсуворішим наглядом із забороною писати і малювати.

Жандарми виводять Тараса.

Звучить пісня „Думи мої”

За столом сидить Тарас. Пише.

Тарас

•  Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді  для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних страждань. І до всього мені ще заборонено малювати... Трибунал під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку.

Лічу в неволі дні і ночі

І лік забуваю:

О Господи, як-то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть між нами,

Пливуть собі стиха

Забирають, не вертають

Ніколи, нічого!

Учень

24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини, 13 літ каторжної праці з постійною загрозою арешту – ось головні етапи його трагічної долі. Онук гайдамаки, син кріпака, він став основоположником нової української літератури й літературної мови.

У 1845 році побував Кобзар у с. В’юнище на Переяславщині. Мріяв оселитися над Дніпром широким. Наприкінці грудня тяжко захворів і зліг. Усе тіло горіло, але поривався встати, піти до земляків. Із кожною годиною ставало дедалі гірше. Наляканий господар закутав поета в кожух і повіз до лікаря. Коні швидко бігли наїждженим шляхом. Ось вони піднялися на найвище місце, звідки все видно, як на долоні – і Дніпро, і кручі.

— Підведіть мене, Степане! – попросив Шевченко. Звівся сам, жагучими очима глянув у далину.

— Як умру, то поховайте... На оцій могилі.

Лікар Козачковський допоміг хворому. Поету полегшало.

Як розповідають, уночі з 24 на 25 грудня 1845 року Шевченко підвівся з ліжка і засвітив свічку. Невже це кінець? Йому лише 31 рік. Ще ж так мало написано і зроблено... І на папір лягли слова: „Як умру то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій”. Шевченко не дав назви цій поезії.

„Заповітом” назвав її народ.

1 ведучий

Свого часу письменник С.Васильченко писав про Т. Шевченка: „Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда”.

2 ведучий

Шевченкова муза – то доля самої України. Упродовж всього життя – з малих літ і доостанку – гріла і спопеляла поета віддана, гаряча любов до знедоленого рідного краю. Нею пройняті кожне слово, кожен рядок його безсмертних творів.

Звучить пісня „Учітеся, брати мої”

Виходять 4 учні

1 учень Гей, у нашім краї, Де степи і гори, Серце Кобзареве Із людьми говорить. Пісня соколина Горда лине в маси, В рідній Україні Славимо Тараса. 	2 учень На Дніпрі й Карпатах Чути величаву Думу ту крилату, Що Тараса славить. Чуєш нас, Тарасе, Ми – твої онуки, За твоїм наказом Волю взяли в руки. 
3 учень Гей на Україні Сонечко ласкаве. Ми під небом синім Всі поета славим. Працею вшануєм, Піснею прикрасим. Рідний дім будуєм З іменем Тараса.	4 учень Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття. І голос твій нам душі окриля. Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе, звільнена земля. У росяні вінки заплетені суцвіття До ніг тобі, титане, кладемо. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, Тебе своїм сучасником звемо.



PAGE  4

       