55985

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Важко,через сніги і морози, пробивається цього року весна. Але знаменна вона тим, в березневі дні народився геніальний співець і пророк нації Т. Шевченко. Він не просто поет, він – Пророк і Учитель.

Украинкский

2014-03-31

504 KB

0 чел.

Літературно-музична композиція, присвячена                              Т. Г. Шевченкові

«Наша дума, наша пісня не вмре,               не загине…»

Проводили:

вчителі української мови і літератури

Кузюк Г.М., Купчак Г.Д.

Літературно-музична композиція, присвячена                              Т. Г. Шевченкові

 Хід заходу

Святково прибраний зал. Посередині сцени спроектовано портрет Т.Шевченка, нижче – слова:

І мене в сім'ї великій,

В сім'Ї  вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Учитель I. Важко,через сніги і морози, пробивається цього року весна. Але знаменна вона тим, в березневі дні народився геніальний співець і пророк нації Т. Шевченко. Він не просто поет, він – Пророк і Учитель. Бо губляться рукописи, тліють книги, вода і вітер стирають написи на камені, а слово Шевченка живе.

Учитель II. Кожне покоління українців намагається по-новому пізнати і прочитати  Кобзаря. Різні ідеології, ведучи  так звану «боротьбу за Шевченка»,  прилаштовували   його творчість до власних переконань і планів. Та не дивлячись ні на що, його поезія залишається такою ж  правдивою, вільнолюбивою і  сучасною.

Ну, щоб, здавалося, слова…                                                                        Слова та голос  -- більш нічого,                                                                            А серце б'ється – ожива,                                                                                       Як їх почує!

І сьогодні наші серця оживають, пробуджуються, і ми починаємо замислюватись, почувши пророчі Шевченкові слова.

Звучить мелодія пісні «По діброві вітер віє…»

Ведуча.

Гей, далеко на Вкраїні,

Де Дніпрові води сині,

У маленькій драній хаті

Жили люді небагаті.

Ведучий.

Кріпаками вони були,

На панщині спину гнули.

Аж прийшла така година --

Уродився їм хлопчина.

Ведуча.

До великого знать діла

Доля  його призначила.

Бо та нічка зорянлива

                                         Повна була чуда-дива.

Ведучий.

І картина по картині

Малювали шлях дитині.

Вік сирітський і побої,

Панська служба у неволі.

На сцені під тополею сидять два хлопчики-пастушки.

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха не навидить, щовечора битий…

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний…

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями… А тоді, тоді кожен вечір був святом!

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як  баба-повитуха пророчила матері про долю малої.

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що вже народився такий, що волю в панів одніме… Казала, що, може, це якраз  ти…

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу!                                                                                                   Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє…                                          Тарас: Не пожену. Заночую отут, під зорями в полі. Може, хоч мама присниться, або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.                                             Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

 З глибини сцени виходить старезний запорожець.  У руках у нього дві великі книги.

Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги? Козак: Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би  узяти Біблію і «Кобзар». «Кобзар» -- це Євангеліє від Тараса.

Тарас: Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангеліє від Тараса.

Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти!

Тарас: Я? Але ж я не апостол! Я – кріпак. Я – сирота, козаче, і у мене нема нікого, хто б вивів мене в люди…

Козак: Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля – твоїм  хрестом. Ти будеш розіп’ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї…(Виходять).

Ведуча:  Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівував у своїй творчості жінку – матір усієї землі, берегиню, продовжувачку роду.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Виходять мати і малий Тарас

Мати: Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами вмитій.

            О любі діточки малі,                                                                                                              

          Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві!

Тарасик: Там матір добрую  мою

                Ще  молодую у могилу

                 Нужда та праця положила.

                  Там батько, плачучи з дітьми,

                 (А ми малі були і голі)

                   Не витерпів лихої долі,

                      Умер на панщині.

                    А ми розлізлися межи людьми,

Мов мишенята…

Ведучий: Жінка. Це незвичайна особистість.

                   Жінка – мати, сестра, кохана…   

                    Жінка – друг. Жінка – спокусниця.

Які різні іпостасі… І всі вони справді стосуються жінки.

Ведуча. Першим коханням Шевченка, яке він пам’ятав усе життя, була  Оксана Коваленко. Коваленки і Шевченки жили поруч. Малий Тарас ріс у дружбі з Оксаною.

На сцену виходять маленька Оксанка Коваленко і Тарасик.

Оксанка. Тарасику!

Тарас. Ой Оксанко, ти у вінку найкраща. За всіх панянок найкраща.  Я тобі  ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксанка. Із срібними.

Тарас. І золотими підківками на закаблуках.

Оксанка. Ще ні в кого таких не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксанка. А за що справимо?

Тарас. Одіб’ємось од злиднів, тоді усе буде. І по дзвіночках угадаю: ти йдеш.

Оксанка. Тарасику, я без тебе нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксанка. Не піду! Хоч убий не піду!

Тарас. І я тебе нікому не віддам.

Оксанка. Ой, побіжу, бо ще є робота на городі.

Тарас. Ми вкупочці собі росли,

Маленькими собі любились.

               А матері на нас дивились,

                    Та говорили, що колись

                  Одружимо їх. Не вгадали.

                   Старі зарані повмирали,
                       А ми малими розійшлись,

                   Та вже не сходились ніколи.

На сцені з’являється учень у ролі молодого Тараса.

Молодий Тарас: Тяжко-важко в світі жити …

                                  Сироті без роду:

                                 Нема куди прихилитись,--

                                    Хоч з гори та в воду!..

В того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає… (Звучить мелодія пісні «По діброві вітер віє…».Тарас, замислившись, слухає, а далі продовжує:

Єсть на світі доля…

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі –

Сріблом-злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають,--

Ні долі, ні волі!

Возьміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози –

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними    сльозами,

Затопчу неволю,

Босими нога!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти!

 Ведуча: Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові. Не було в поета навіть хатинки – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садок біля власної хати над  Дніпром, та не судилося…

Ведучий: За своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню

Ведуча: Оксану Коваленко розлучили з Тарасиком-кріпаком обставини. Вирвавшись на волю, Тарас не скоро повернувся в рідне село, а коли приїхав, Оксана вже була одруженою жінкою. Побратися з Феодосією Кошицівною не дозволив батько дівчини. Варвара Рєпніна кохала Тараса, та він мав княжну лише за друга.

Ведучий: На засланні зустрілася Шевченкові вродлива Забаржада, дитя іншої нації, інших законів, і знову про шлюб не  могло бути й мови.

Ведуча: Обдарована Катерина Піунова була ще надто молода, щоб оцінити велич того, хто до неї сватався. А Ликера Полусмак за убогістю свого духа не збагнула кого втрачає.

Ведучий: Були ще й інші освічені, розумні жінки-дворянки. Та  так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.

Дівчина, в ролі дорослої Оксани Коваленко, читає поезію                       І. Драча

Я тебе чекала роки й роки,

Райдугу снувала з рукава

На твої задумані мороки,

На твої огрознені слова.

Я тебе в Закревській поманила,

Я душею билась в Репнєній,

А в засланні крила розкрилила

В Забаржаді, смілій і тонкій.

Ні мотиль актриса Піунова,

Ні Ликери голуба мана

Цвітом не зронилася в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала мак,

Та мені зв’язали руки люди.

«Хай страждає, -- кажуть, -- треба так».

Хай у ньому сльози доспівають

В ненависть, в покару, у вогні

І мене, знеславлену пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я – Оксана, вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях,

Я твоя надія і омана,

Іскра не роздмухана твоя.

 Тихо лине пісня на слова Т.Шевченка. На сцену виходять ведучі і читці.

Ведуча: Шевченкова творчість багатогранна. Звучать у ній мотиви соціальної нерівності, жіночої долі, дівочого кохання, краси української природи, визначається роль поета у суспільстві.

Ведучий: Та значне місце у творчості поета займає історична тема: славні та гіркі,  сумні та звитяжні сторінки нашого минулого.

1 читець. Було колись в Україні

Ревіли гармати;

Було колись -- запорожці

Вміли  панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили на полі.

2 читець. Панувала і я колись

                                                       На широкім світі,

Панувала… Ой, Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну…

3 читець Гетьмане, гетьмане, якби-то ви встали

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

Інсценізація поезії Т. Шевченка «Розрита могила». На сцену виходить мати і малий Тарас.

Ведуча 1 «Він був сином мужика—і ставав володарем в царстві духа. Він був кріпаком—і  став володарем в царстві людської культури. Він був самоуком—і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і  книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі  Росії зробив більше ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.  Доля не шкодувала йому страждань. Але й не  пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.                                                

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті—невмирущу силу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.»

Іван Франко

Ведуча 2. Ні, не вмер наш Тарас, бо живуть в народі його вірші, бо щиро промовляють до  людей його полотна, бо невмирущий дух України витає над ним. І нести Шевченкове слово всім вікам, всім поколінням.                                                                                            Будеш, Батьку, панувати, поки живуть люди,

Поки сонце сяє в небі – тебе не забудуть.

Ведуча 3.Чернечу гору зеленить трава,

                  І оживає Канівська могила…

                  Безсила смерть, коли живуть слова,

І вічно житиме його поезій сила.

Ведучий 4. Він був поетом волі в час неволі,

              Поетом доброти в засиллі зла.

              Була у нього незвичайна доля,

             Та доля Україною була.

 Ведуча 5. Ми є нащадки славного Тараса,

                Його терни торкнулись й наших тіл.

               Народ возвести  в націю—не в расу

             Огненним словом велетень хотів.

Ведучий 6. Його надії нашими хай стануть,

Його поезії ввіллються в нашу кров

І злоба й ненависть, неначе лід, розтануть,

І ручаями задзвенить любов!


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42086. Измерение коэффициента нелинейных искажений 160 KB
  Ознакомиться с техническими описаниями и инструкциями по эксплуатации применяемых в работе приборов: измерителя нелинейных искажений ИНИ осциллографа. Собрать схему исследования нелинейных искажений для чего подать напряжение на вход четырёхполюсника от генератора сигналов встроенного в ИНИ выход четырёхполюсника соединить со входом ИНИ и осциллографа. Измерители нелинейных искажений измеряют непосредственно коэффициент .
42087. Створення Delphi-проекта з використанням компонентів-кнопок 79.82 KB
  Форма проекту повинна відтворювати зовнішній вигляд калькулятора за допомогою компонентів кнопок класу TBitBtn. Тоді до властивості Cption кнопок можна звернутися таким чином: Sender s TBitBtn.ТЗ Код програми...