55986

Свіча Шевченкова горить…

Практическая работа

Педагогика и дидактика

Мета заходу: викликати у студентів інтерес до постаті Великого Кобзаря; виховувати почуття патріотизму, національної гордості за свій народ і його видатних людей Звучить мелодія кобзи. Звук стихає, під тихий звук кобзи ведучі, одягнені в українські вишиванки – хлопець і дівчина студенти.

Украинкский

2014-03-31

13.39 MB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 4

Свіча Шевченкова горить…

Літературний колаж, присвячений памяті Великого Кобзаря

У центрі сцени-портрет Т. Г. Шевченка,прикрашений рушниками і соняшниками

Під портретом для дати -1814-1861

Збоку екран для демонстрації слайдів через мультимедійний проектор.

Далі імітація світлиці:

стіл, застелений української скатертиною, на ньому свіча горить.

Біля світлиці-тин із глеками і квітами імітація.

Мета заходу: викликати у студентів інтерес до постаті  Великого Кобзаря;

виховувати почуття патріотизму, національної гордості за свій народ і його видатних людей

Звучить мелодія кобзи. Звук стихає, під тихий звук кобзи ведучі, одягнені в українські вишиванки – хлопець і дівчина студенти.

(Фото Т. Г. Шевченка)

Ведучий: Шевченківські дні пам’яті – це подія, яку важко переоцінити.

Ведучий: Бо для нас і для всього світу Шевченко – це Україна, а Україна – це передусім Шевченко.

Ведучий: Коли щось добре хочуть сказати про народ, то згадують, яких великих людей дала ця земля світу.

Ведучий: Нас просто не існує без Шевченка.

Ведучий: У ньому – вся історія наша, все буття і всі наші мрії.

Ведучий: Його біографія вкладається у кільканадцять речень, завчених на уроках літератури ще в  школі.

Ведучий: Шевченко для України – все.

Ведучий: Він став національним кодом, національний пароль держави.

Ведучий: Він був унікальним феноменом формули: як жив, про те й писав, що писав, тим і жив.

Ведучий: Найменшого лукавства за всі сорок сім літ.

(Студентка виконує композиція на скрипці)

  1.  (демонстрація інтер’єру селянської хати)

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить біля портрета Т. Шевченка, або просто на столі. До неї підходить хлопчик.

(мультимедійне зоряне небо)

Хлопчик: А правда, мамо, що коли людина народжується, на небі з’являється зірочка?

Мати:  Так, мій синочку, правда! (жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона

              співає «Колискову»)

           Ой, люлі – люлі, гулі – люлі,

Годі, годі, засинай!

Спи, засни, моя дитино,

Зіронько моя!

Хай тобі насняться зорі,

І щасливим будеш ти,

Засинай скоріш, мій сину,

Засинай, моє дитя!

Виростай скоріш, мій сину,

І зрадію цьому я!

Спи, засни, моя дитино,

Зіронько моя!...

Хлопчик: (піднімаючись)Мамо а чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює. І горить та свічка, поки людина не помре. А як   

          помре, свічка гасне, зіронька падає. Бачив?!

Хлопчик: Бачив, матусю,бачив…  Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?!

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. Коли добра, любить людей, робить їм

            добро, то свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику! (гладить його по голові, мати виходить із хлопчиком)

(Демонстрація хати Т. Шевченка, звучить кобза)

2 ведучих:

Хлопчик ведучий: 1814 року 9 березня темної ночі в селі Моринцях на Звенигородщині (нині Черкаська

область) в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блимнув у віконці єдиний на все село

 вогник.

Дівчина ведуча: Народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець, пророк – Тарас

Шевченко.

(Демонстрація дівчини із вінком на голові пряля)

Чарівниця: Я – Чарівниця, володарка Пера Чарівного. Те перо з’являється раз на сто років. Знаходить людину

із серцем відкритим, думками чистими. Потрапляє до рук того, хто не знав змалку щастя – долі. Живе в душі того, хто працьовитий і щирий. Іде до того, хто не про себе – про інших дбає. До кого потрапить те перо, той найщасливішим стає. Я довго мандрувала. Чорну хмару перехитрувала, бо вона туди поспішає, де можна прикрість утворити, біду вчинити. З тим товаришує, хто злий і жорстокий. А найбільше радіє, коли Перу Чарівному справи добрі плюндрує.

Мандрувала я з Пером Чарівним. Придивилась в один бік: уже зима геть збирається, оживає світ навколишній, заяріли цятки талої води на подвір’ї, а он і травинки проклюнулися.

Придивилася в другий бік: тут живуть, мабуть, зовсім бідні люди. Двір маленький, тин старий і низенький. А хатинка й зовсім невеличка, на два віконця. Розміром усього п’ять на сім ступнів. Солом’яна покрівля почорніла та протрухла. Залишу ось тут Перо Чарівне.

Ох і важко тобі буде, хлопче! Тарас. Народився ти в день архієпископа Тарасія. А раз так, то буде тобі ім’я Тарас. Грецьке ім’я, перекладається як бунтар, непокірний, відчайдушний! Чудове ім’я. Тарас… Тарас Шевченко… Тобі Перо Чарівне залишаю!

Ведучі:

(Мультимедійний проектор слайд дитячі роки Т. Шевченка)

Ведучий: Коли Тарасу виповнилося два роки, батько його переїхав у власну хату в село Кирилівку, нині

Шевченкове.

(Мультимедійний проектор слайд батьківська хата)

Ведучий: У цій батьківській хаті й проминуло дитинство, сповнене горя і злиднів.

Маленький Тарас виходить і бере перо зі столу, залишене чарівницею.

(Мультимедійний проектор слайд інтер’єр хати)

Хлопчик: Ой, що це?! (розглядає)

Голос із – за куліс: Це – Чарівне Перо. Запам’ятай, хлопче, батьків своїх. Запам’ятай хату рідну.

Хлопчик: А навіщо?

Голос із мікрофона: Бо це – найкращі у світі люди. Вони дали тобі життя. Хата ця і земля навкруги

батьківщина твоя! Одна вона в нас – Україна!

(Мультимедійний проектор слайд хата)

Хлопчик: Я завжди буду пам’ятати своє дитинство. Село своє рідне. «І ось стоїть переді мною наша убога стара

біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причіпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблунь квітник – улюблениць моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної неньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів’ям, а за вербою – клуня, оточена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!: «Густий, темний, тихий, одне слово, іншого такого саду не має на цілому світі.» Володіли цими землями польські пани. Потім став хазяйнувати російський багатій – генерал Василь Енгельгард. Належало йому чимало земель і сіл навкруги, його власністю були  й десятки тисяч кріпаків – українців. Аж ось помер він. І спадщина перейшла його сину.»

(Мультимедійний проектор слайд)

Виходять читці по черзі, на фоні тихого звучання кобзи, читають. Грає скрипка

Дмитро Шелест: 

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї,

Над чистим ставом край села,

Мене там мати повивала

І, повиваючи співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину… В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло… Там неволя

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила…

(Пісня «Мама моя»)

 

Лавка, тин із глечиками, збоку на пеньку сидить дід, входить мати, Катря.

Мати: Уже й вечір, ніч от – от настала, а нашого Тараса ще й досі немає. (До Катрі) Катрю, іди – но пошукай

його!

(Заходить Сусід).

Сусід: Вечір добрий вам, сусіди.

Мати: Доброго вечора й вам!

Сусід (Вмощується на лаві біля матері): Зайшов погомоніти перед сном. А ви ще, мабуть, і не вечеряли?

Мати: Та нам оце такий клопіт, що вечеря не у вечерю; хлопець наш десь дівся. Зранку як пішов, то ще й досі

немає, вже й обшукали всюди – як у воду впав.

Сусід: Нічого, знайдеться. Може заснув десь у бур’янах… Такий лобатий не пропаде.

Катря(вбігає): Мамо, дивіться! Ось наш волоцюга! З чумаками прийшов!

Сусід(встає): А й справді він, Тарас.

(заходить Тарас)

Мати: Де ж це ти був? (встаючи)

Тарас: У полі був та й заблудив…

Мати: Ех ти, приблудо. Увесь день у мандрах, ще й не їв, мабуть, нічого. Ходи – но в хату вечеряти

(Мати, Катря, Тарас виходять)

Сусід(до діда): Ох, дав Бог неділеньку святу – то хоч трохи одпочинемо.

Дід: Еге «А від завтра знову на панський лан спину гнути до пізньої ночі. Ті пани все бо нові укази видумували,

аби людей у більше ярмо затягти.»

Мати(виходить): Ви тільки – но послухайте, що наш малий вигадує! І старий не додумує того збрехати: каже,

бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Ой, що з нього буде?!

Сусід: Усі на нашому кутку кажуть, що з вашого Тараса щось добре й вийде!

(«Сину мій» пісня)

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила молодого

Тараса.

Ведучий: Там батько, плачучі, з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі

Умер на панщині! А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи

Носити воду школярам.

Ведучий: Почалося не життя, а мука Тарасові дуже хотілося вчитися грамоті, малювати. Але куди б він не

наймався – до вчителя – п’яниці дяка, до маляра – скрізь терпів знущання, був завжди голодний, обшарпаний, босий і простоволосий зимою і літом.

Сцена пан учитель і Тарасик

Тарас: Пане вчителю! Я – сирота. Дозвольте мені в школі жити.

Учитель: А чому б ні? За дарма не буду тебе вчити. Будиш у мене попихачем – хатнім робітником.

Тарас: А яку роботу мені роботи?

Учитель: Воду носи та підлогу мий. Дрова рубай та піч топи. Сміття винось та все, що скажу, виконуй. Про

навчання не забувай. Зрозумів?

Тарас: Авжеж (зітхання).

Учитель: Іди до дому та принеси свій одяг.

Тарас: та ось моя одежа. На мені (показує Тарасик).

Учитель: Невдовзі землю сніг укриє. А на тобі штанці та сорочка латані. Ще й свитина дірява. А де ж чоботи?

Тарас: Так у мене їх ніколи й не було.

Учитель: А шапка де? Бо зимно ж.

Тарас:  Та навіщо шапка? У мене волосся.

Учитель: (похитав головою…) Ну як так, то заходь уже. Голос у тебе гарний. Умієш молитви читати та співати.

Слова виразно вимовляти. Будеш мені помічником!

Тарас: А як це - помічником?

Учитель: Коли хтось помирає, то мене кличуть. Читаю я по душах померлих молитви. Тож час од часу будеш

замість мене ходити.

Тарас: Та ні, пане вчителю, я не зможу. Це ж скільки молитов треба знати.

Учитель: Чому не зможеш? Вивчиш напам’ять. Повторюй постійно. А я платити тобі буду. Як мені десять

копійок дають, то твоя – копійка.

Тарас: Ну раз так, то спробую, пане вчителю(погоджується).

Ведучий: З’явилися невдовзі у хлопця перші копійки. Коли хліба собі купить. А коли паперу аркуш.

Ведучий: Прибирає якось Тарас у кімнаті дяка. На папери глянув, а там – книга. Запалилися очі Тарасикові.

Тарасик за розгорнутою книгою.

  •  Оце так дива! Нічого кращого в житті не бачив(перегортає сторінки) От би таку книгу чудову мати. А я спробую зробити. Буде і в мене власна книжечка(лізе в карман, бере п’ятак)
  •  
  •  На папір вистачить. Розріжу акуратненько – сторінки вийдуть. Малюнки сам намалюю і вірші спробую написати.

Читці: «Мені 13тий минало»:

Звучить кобза. Звук наростає і стихає.

Зелений дуб, бід ним босий в убогій одежині дід і плаче, над ним табличка «Хто мені, 120 – ти річному, поклониться до пояса, той матиме літа мої.»

Поряд сухий дуб на золотому троні хлопець в одежі Смерть, біля ніг торбинка з золотом, напис: «Хто мені всемогутній Смерті, уклониться до землі сто разів, той одержить торбинку золота.»

Виходить юнак у брилі, у вишиванці, з торбою за плечима, зупиняється роздивляється.

Смерть: До мене, до мене, юначе, йди. Не пошкодуєш. Поклонися мені й отримаєш мішок золота.

Хлопець рішуче повертається спиною й підходить до зеленого дерева. Кланяється низенько дідові. Потім скидає з себе торбу.

Юнак: Станьте на неї, дідусю. Зігрійте свої ноги.

Дід: Велике в тебе серце, мій сину! Люди, які кланяються золоту, ніколи не кланяються людському серцю. За

те, що ти, юначе поклонився людині, а не золоту, матимеш не літа мої, а вічність.

Юнак ще раз низенько кланяється. Виймає окраєць хліба й дає дідові.

Дід: А як же тебе звати, хлопче?

Юнак: Тарасієм.

Дід: Ой сину, бурхливе, неспокійне життя матимеш, проте вічною буде слава твоя. Не сумуй, хлопче. Тобі

судилась удача. Твій розум ще прислужиться Україні. Твоє слово залунає далеко – далеко. Розквітне талант малярський. Ти, юначе, попри всі негаразди, життю радій. Вір, що тобі буде вдача.

Юнак кланяється і йде дорогою.

Ведучий: Пішов юнак, пішов у вічність,

Щоб сонцем, сонцем жити

Яке й не сходило тоді,

А тільки велетню видніло

З – за чорних мурів вікових,

І думи, думи освітило

Як не гордитись нам за них!

Ведучий: Виповнилося Тарасові 17 – цять. І пішов молодий Шевченко в світ, щоб відкрити нам стовпи, на яких

тримається людський світ. Пішов, щоб оспівати любов і красу, Добро і Правду.

Ведучий: Два шляхи стелились перед ним.

Ведучий: Дві дороги виділились – дві Долі (Дві дівчини - дві Долі танцюють у крузі за руки)

Ведучий: Перша Доля з поглядом палким шепотіла лагідно.

Перша Доля:  Доволі,

Друга Доля накинула хустку і бере кобзу.

Ведучий: Друга Доля мовчки підійшла, хусткою запнута, сизоока

Друга доля: На тобі, мій сину, кобзу.

Юнак Шевченко з кобзою:

Воскресни нині! Ради їх,

Людей закованих моїх

Убогих, нищих, возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Доля І: Гарно твоя кобза, грає,  

Любий мій земляче!

Вона голосно співає,

Голосно і плаче.

І сопілкою голосить,

Бурею лютує,

І чогось у Бога просить,

І чогось сумує.

Ні, не люди тебе вчили –

Мабуть, сама доля.

Шевченко: Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою,

Сироті стала…

А слова – заповідь  моя

Сідає за стіл, ставить кобзу і пише!

Ведучий: Ти знов виводиш, доле,

Скажи, куди тепер іти.

Нехай почують слово люди,

Бо вже послухались  -   таки.

Шевченко встає із – за столу:

На самоті й поміж людей

Щомиті чую рідну землю,

Не все ще грішне і святе

Довірив я перу і пензлю

(Танець під пісню «Думи мої, думи мої»)

Ведучий: Все йому цікаво в Санкт – Петербурзі. На всі боки роздивляється.

Ведучий: Яке місто чудове! Канали в граніт убрані. А над ними які люсти нависають. І сувора та велична Нева –

річка. А поруч палаци розкішні.

Ведучий: Тарас з олівцем зайшов у Літній сад. Придививсь і малює щось на паперових шматочках. І другого

дня і третього. Вірші складає.

Тарас пише. До нього підходить молодий хлопець (Сошенко)

Сошенко: А що ти малюєш?

(Тарас показує)

Сошенко: Дуже добре виходить. І часто ти сюди ходиш?

Тарас: Як близько до роботи, то часто, а як ні – так під неділю.

Сошенко: Ти вчишся малювати?

Тарас: Еге, у майстра Ширяєва.

Сошенко: А звідки ти сам будеш?

Тарас: З Вільної, все, мабуть, і не чули такої?

(Сошенко радісно обнімає Тараса)

Сошенко: Так ти ж мій земляк! Я ж з тих країв!

Тарас: Правда? Ви правда з України?

Сошенко: Я – художник Іван Сошенко. Ти обов’язково приходь до мене. У цю неділю приходь дай клаптик

паперу, я напишу тобі свою адресу.

Тарас: Обов’язково прийду.

Ведучий: Багато разів бачилися з того часу Шевченко з художником Сошенко.

Ведучий: Сошенко відчув одразу якийсь зв'язок з цим малярським учнем, якусь відповідальність перед його

щирим, глибоким поглядом.

Ведучий: Таку ж відповідальність за талант відчули передові люди того часу, з якими познайомив Сошенко

Тараса.

Ведучий: Український письменник Євген Гребінка, професор Академії мистецтв Василь Григорович, професор

Академії  Венеціанов, російський поет Василь Жуковський, професор Академії мистецтв Карл Брюлов.

Ведучий: Вони зробили все, щоб настав радісний день – 22 квітня 1838 року, коли Тарасові було вручено «вільну» - документ про свободу.

(Пісня «Дивлюсь – оте світає»

Шевченко: Моя порадонька свята!

Моя ти доля молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Уж неможними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву до краю.

(підходить до свічі)

Боже, спали, суди мене

Ти по своїй волі.

Молюсь: Господи, внуши їм

Уст моїх глаголом,

Помолюся Господові

Серцям одиноким,

Не злим моїм оком.

Шевченко 

(бере зі стола свічку і звертається до глядачів):

Я свічку засвітив колись.

До дна відтоді келих горя випито.

Ще трохи і молись чи не молись,

Із рук тремтячих недогарок випаде.

Я ніс вогонь крізь чорноту обмов,

Крізь морок тюрем, через грати відчаю,

Він погасав, але я знов і знов

Од  свого серця цю свічу засвічував.

Всі учасники виходять і стають по обидва боки від Шевченка. Кожен по черзі запалює свою свічу. У залі глядачі 2 перші ряди теж запалюють свічки, світло вимикають.

Шевченко: (під звуки кобзи)

Холоне серце. Свічка дорога

Ламає руки доля не повінчана.

На Україні ніч. Нема добра,

І я од серця знов свічу засвічую

І закликаю: ще хоч мить світи!

Кинь світла свого в сутінки,

Хай звідусюд злітаються сюди

Безсонних дум приречені

Кобзи звук сильніша.

Викладач: Ми запалим свої крихітні свічечки від символічної Шевченківської свічки. Вогник свічі – то дух

поета, його помисли й заповіти. Чим свічка горітиме ясніше, тим темряви довкола буде менше. Тож не даймо їй погаснути!

Ведучі по черзі:

1. Не зламати той народ, який пам'ять про Поета береже.

2. Не загине той народ, який кохається в ріднім слові.

1. Сорок сім літ прожив Тарас Григорович.

2. Багато це чи мало?

1. Але ж Олександру Пушкіну судилось прожити 37.

2. Михайлу Лєрмантову доля відрахувала лише 28 років.

1. Стільки  ж – Василю Симоненку.

2. Шевченко піднявся до рівня державного мислителя.

1. Він слава, велич і наша національна гордість.

2. Він оспівав і прославив свій народ.

1. Він вірив, що народ стає вільним.

2. Він – пророк наш, світоч велич.

 

Література

  •  Інтернет-ресурси
  •  Білоус Д. Тарасове перо. – К., 2008
  •  Галуга-Гринчак С. Свіча запалена від серця//Методичні діалоги. – 2008 - №3 – с.10-13


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7551. Основные характеристики современных СМИ 93 KB
  Основные характеристики современных СМИ Системные характеристики СМИ Средства массовой информации как сложно организованный объект должны отвечать требованиям системного подхода: сохранять целостный характер, несмотря на существование разнообразных,...
7552. ПР технологии работы со СМИ 44.5 KB
  ПР технологии работы со СМИ Организация пресс-туров Пресс-тур - это мероприятие, подготовленное службой по связям с общественностью организации специально для журналистов, рассчитанное на достаточно продолжительное время с целью получить ...
7553. Спонсорство и фандрайзинг-технологии 44 KB
  Спонсорство и фандрайзинг-технологии Спонсорство или спонсоринг Очень важная технология Public Relations - организация и проведение филантропических мероприятий. Наряду с этикой ставятся и практически значимые причины такого...
7554. Контент-анализ и работа с текстами в ПР 48.5 KB
  Контент-анализ и работа с текстами в ПР Учебные цели: ознакомиться с основными методами анализа текстов в Паблик Рилейшенз, научиться проводить контент анализ СМИ, качественный анализ текста, освоить процедуру оценки читабельности текста. На аналити...
7555. Формирование имиджа организации 59.5 KB
  Формирование имиджа организации. Учебные цели: ознакомиться с понятием корпоративного имиджа, целями его создания и способами коррекции научиться выделять основные цели создания и коррекции имиджа изучить алгоритм действий по созданию корпор...
7556. Антикризисные связи с общественностью 46 KB
  Антикризисные связи с общественностью Основные виды и типы кризисных ситуаций Антикризисный Public Relations - одно из самых востребованных направлений деятельности пиарагенств в западных странах. Многие российские компании...
7557. Политический ПР. Имидж современного политика 51.5 KB
  Политический ПР. Имидж современного политика. Учебные цели: изучить основные характеристики политического Public Relations, научиться определять его специфику познакомиться с избирательной кампанией и ее основными этапами изучить алгор...
7558. Избирательная кампания 40 KB
  Избирательная кампания Этапы избирательной компании Первый этап избирательной кампании - анализ ситуации в избирательном округе. Осуществляется этап информационно-аналитического обеспечения избирательной кампании. ...
7559. Программа ПР-кампании и основы ее реализации 108.5 KB
  Программа ПР-кампании и основы ее реализации Учебные цели: ознакомиться с основными этапами Public Relations-кампании изучить алгоритм разработки кампании систематизировать методы исследований целевых аудиторий в Public Relations определить специ...