55986

Свіча Шевченкова горить…

Практическая работа

Педагогика и дидактика

Мета заходу: викликати у студентів інтерес до постаті Великого Кобзаря; виховувати почуття патріотизму, національної гордості за свій народ і його видатних людей Звучить мелодія кобзи. Звук стихає, під тихий звук кобзи ведучі, одягнені в українські вишиванки – хлопець і дівчина студенти.

Украинкский

2014-03-31

13.39 MB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 4

Свіча Шевченкова горить…

Літературний колаж, присвячений памяті Великого Кобзаря

У центрі сцени-портрет Т. Г. Шевченка,прикрашений рушниками і соняшниками

Під портретом для дати -1814-1861

Збоку екран для демонстрації слайдів через мультимедійний проектор.

Далі імітація світлиці:

стіл, застелений української скатертиною, на ньому свіча горить.

Біля світлиці-тин із глеками і квітами імітація.

Мета заходу: викликати у студентів інтерес до постаті  Великого Кобзаря;

виховувати почуття патріотизму, національної гордості за свій народ і його видатних людей

Звучить мелодія кобзи. Звук стихає, під тихий звук кобзи ведучі, одягнені в українські вишиванки – хлопець і дівчина студенти.

(Фото Т. Г. Шевченка)

Ведучий: Шевченківські дні пам’яті – це подія, яку важко переоцінити.

Ведучий: Бо для нас і для всього світу Шевченко – це Україна, а Україна – це передусім Шевченко.

Ведучий: Коли щось добре хочуть сказати про народ, то згадують, яких великих людей дала ця земля світу.

Ведучий: Нас просто не існує без Шевченка.

Ведучий: У ньому – вся історія наша, все буття і всі наші мрії.

Ведучий: Його біографія вкладається у кільканадцять речень, завчених на уроках літератури ще в  школі.

Ведучий: Шевченко для України – все.

Ведучий: Він став національним кодом, національний пароль держави.

Ведучий: Він був унікальним феноменом формули: як жив, про те й писав, що писав, тим і жив.

Ведучий: Найменшого лукавства за всі сорок сім літ.

(Студентка виконує композиція на скрипці)

  1.  (демонстрація інтер’єру селянської хати)

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить біля портрета Т. Шевченка, або просто на столі. До неї підходить хлопчик.

(мультимедійне зоряне небо)

Хлопчик: А правда, мамо, що коли людина народжується, на небі з’являється зірочка?

Мати:  Так, мій синочку, правда! (жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона

              співає «Колискову»)

           Ой, люлі – люлі, гулі – люлі,

Годі, годі, засинай!

Спи, засни, моя дитино,

Зіронько моя!

Хай тобі насняться зорі,

І щасливим будеш ти,

Засинай скоріш, мій сину,

Засинай, моє дитя!

Виростай скоріш, мій сину,

І зрадію цьому я!

Спи, засни, моя дитино,

Зіронько моя!...

Хлопчик: (піднімаючись)Мамо а чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює. І горить та свічка, поки людина не помре. А як   

          помре, свічка гасне, зіронька падає. Бачив?!

Хлопчик: Бачив, матусю,бачив…  Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?!

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. Коли добра, любить людей, робить їм

            добро, то свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику! (гладить його по голові, мати виходить із хлопчиком)

(Демонстрація хати Т. Шевченка, звучить кобза)

2 ведучих:

Хлопчик ведучий: 1814 року 9 березня темної ночі в селі Моринцях на Звенигородщині (нині Черкаська

область) в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блимнув у віконці єдиний на все село

 вогник.

Дівчина ведуча: Народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець, пророк – Тарас

Шевченко.

(Демонстрація дівчини із вінком на голові пряля)

Чарівниця: Я – Чарівниця, володарка Пера Чарівного. Те перо з’являється раз на сто років. Знаходить людину

із серцем відкритим, думками чистими. Потрапляє до рук того, хто не знав змалку щастя – долі. Живе в душі того, хто працьовитий і щирий. Іде до того, хто не про себе – про інших дбає. До кого потрапить те перо, той найщасливішим стає. Я довго мандрувала. Чорну хмару перехитрувала, бо вона туди поспішає, де можна прикрість утворити, біду вчинити. З тим товаришує, хто злий і жорстокий. А найбільше радіє, коли Перу Чарівному справи добрі плюндрує.

Мандрувала я з Пером Чарівним. Придивилась в один бік: уже зима геть збирається, оживає світ навколишній, заяріли цятки талої води на подвір’ї, а он і травинки проклюнулися.

Придивилася в другий бік: тут живуть, мабуть, зовсім бідні люди. Двір маленький, тин старий і низенький. А хатинка й зовсім невеличка, на два віконця. Розміром усього п’ять на сім ступнів. Солом’яна покрівля почорніла та протрухла. Залишу ось тут Перо Чарівне.

Ох і важко тобі буде, хлопче! Тарас. Народився ти в день архієпископа Тарасія. А раз так, то буде тобі ім’я Тарас. Грецьке ім’я, перекладається як бунтар, непокірний, відчайдушний! Чудове ім’я. Тарас… Тарас Шевченко… Тобі Перо Чарівне залишаю!

Ведучі:

(Мультимедійний проектор слайд дитячі роки Т. Шевченка)

Ведучий: Коли Тарасу виповнилося два роки, батько його переїхав у власну хату в село Кирилівку, нині

Шевченкове.

(Мультимедійний проектор слайд батьківська хата)

Ведучий: У цій батьківській хаті й проминуло дитинство, сповнене горя і злиднів.

Маленький Тарас виходить і бере перо зі столу, залишене чарівницею.

(Мультимедійний проектор слайд інтер’єр хати)

Хлопчик: Ой, що це?! (розглядає)

Голос із – за куліс: Це – Чарівне Перо. Запам’ятай, хлопче, батьків своїх. Запам’ятай хату рідну.

Хлопчик: А навіщо?

Голос із мікрофона: Бо це – найкращі у світі люди. Вони дали тобі життя. Хата ця і земля навкруги

батьківщина твоя! Одна вона в нас – Україна!

(Мультимедійний проектор слайд хата)

Хлопчик: Я завжди буду пам’ятати своє дитинство. Село своє рідне. «І ось стоїть переді мною наша убога стара

біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причіпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблунь квітник – улюблениць моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної неньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів’ям, а за вербою – клуня, оточена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!: «Густий, темний, тихий, одне слово, іншого такого саду не має на цілому світі.» Володіли цими землями польські пани. Потім став хазяйнувати російський багатій – генерал Василь Енгельгард. Належало йому чимало земель і сіл навкруги, його власністю були  й десятки тисяч кріпаків – українців. Аж ось помер він. І спадщина перейшла його сину.»

(Мультимедійний проектор слайд)

Виходять читці по черзі, на фоні тихого звучання кобзи, читають. Грає скрипка

Дмитро Шелест: 

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї,

Над чистим ставом край села,

Мене там мати повивала

І, повиваючи співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину… В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло… Там неволя

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила…

(Пісня «Мама моя»)

 

Лавка, тин із глечиками, збоку на пеньку сидить дід, входить мати, Катря.

Мати: Уже й вечір, ніч от – от настала, а нашого Тараса ще й досі немає. (До Катрі) Катрю, іди – но пошукай

його!

(Заходить Сусід).

Сусід: Вечір добрий вам, сусіди.

Мати: Доброго вечора й вам!

Сусід (Вмощується на лаві біля матері): Зайшов погомоніти перед сном. А ви ще, мабуть, і не вечеряли?

Мати: Та нам оце такий клопіт, що вечеря не у вечерю; хлопець наш десь дівся. Зранку як пішов, то ще й досі

немає, вже й обшукали всюди – як у воду впав.

Сусід: Нічого, знайдеться. Може заснув десь у бур’янах… Такий лобатий не пропаде.

Катря(вбігає): Мамо, дивіться! Ось наш волоцюга! З чумаками прийшов!

Сусід(встає): А й справді він, Тарас.

(заходить Тарас)

Мати: Де ж це ти був? (встаючи)

Тарас: У полі був та й заблудив…

Мати: Ех ти, приблудо. Увесь день у мандрах, ще й не їв, мабуть, нічого. Ходи – но в хату вечеряти

(Мати, Катря, Тарас виходять)

Сусід(до діда): Ох, дав Бог неділеньку святу – то хоч трохи одпочинемо.

Дід: Еге «А від завтра знову на панський лан спину гнути до пізньої ночі. Ті пани все бо нові укази видумували,

аби людей у більше ярмо затягти.»

Мати(виходить): Ви тільки – но послухайте, що наш малий вигадує! І старий не додумує того збрехати: каже,

бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Ой, що з нього буде?!

Сусід: Усі на нашому кутку кажуть, що з вашого Тараса щось добре й вийде!

(«Сину мій» пісня)

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила молодого

Тараса.

Ведучий: Там батько, плачучі, з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі

Умер на панщині! А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи

Носити воду школярам.

Ведучий: Почалося не життя, а мука Тарасові дуже хотілося вчитися грамоті, малювати. Але куди б він не

наймався – до вчителя – п’яниці дяка, до маляра – скрізь терпів знущання, був завжди голодний, обшарпаний, босий і простоволосий зимою і літом.

Сцена пан учитель і Тарасик

Тарас: Пане вчителю! Я – сирота. Дозвольте мені в школі жити.

Учитель: А чому б ні? За дарма не буду тебе вчити. Будиш у мене попихачем – хатнім робітником.

Тарас: А яку роботу мені роботи?

Учитель: Воду носи та підлогу мий. Дрова рубай та піч топи. Сміття винось та все, що скажу, виконуй. Про

навчання не забувай. Зрозумів?

Тарас: Авжеж (зітхання).

Учитель: Іди до дому та принеси свій одяг.

Тарас: та ось моя одежа. На мені (показує Тарасик).

Учитель: Невдовзі землю сніг укриє. А на тобі штанці та сорочка латані. Ще й свитина дірява. А де ж чоботи?

Тарас: Так у мене їх ніколи й не було.

Учитель: А шапка де? Бо зимно ж.

Тарас:  Та навіщо шапка? У мене волосся.

Учитель: (похитав головою…) Ну як так, то заходь уже. Голос у тебе гарний. Умієш молитви читати та співати.

Слова виразно вимовляти. Будеш мені помічником!

Тарас: А як це - помічником?

Учитель: Коли хтось помирає, то мене кличуть. Читаю я по душах померлих молитви. Тож час од часу будеш

замість мене ходити.

Тарас: Та ні, пане вчителю, я не зможу. Це ж скільки молитов треба знати.

Учитель: Чому не зможеш? Вивчиш напам’ять. Повторюй постійно. А я платити тобі буду. Як мені десять

копійок дають, то твоя – копійка.

Тарас: Ну раз так, то спробую, пане вчителю(погоджується).

Ведучий: З’явилися невдовзі у хлопця перші копійки. Коли хліба собі купить. А коли паперу аркуш.

Ведучий: Прибирає якось Тарас у кімнаті дяка. На папери глянув, а там – книга. Запалилися очі Тарасикові.

Тарасик за розгорнутою книгою.

  •  Оце так дива! Нічого кращого в житті не бачив(перегортає сторінки) От би таку книгу чудову мати. А я спробую зробити. Буде і в мене власна книжечка(лізе в карман, бере п’ятак)
  •  
  •  На папір вистачить. Розріжу акуратненько – сторінки вийдуть. Малюнки сам намалюю і вірші спробую написати.

Читці: «Мені 13тий минало»:

Звучить кобза. Звук наростає і стихає.

Зелений дуб, бід ним босий в убогій одежині дід і плаче, над ним табличка «Хто мені, 120 – ти річному, поклониться до пояса, той матиме літа мої.»

Поряд сухий дуб на золотому троні хлопець в одежі Смерть, біля ніг торбинка з золотом, напис: «Хто мені всемогутній Смерті, уклониться до землі сто разів, той одержить торбинку золота.»

Виходить юнак у брилі, у вишиванці, з торбою за плечима, зупиняється роздивляється.

Смерть: До мене, до мене, юначе, йди. Не пошкодуєш. Поклонися мені й отримаєш мішок золота.

Хлопець рішуче повертається спиною й підходить до зеленого дерева. Кланяється низенько дідові. Потім скидає з себе торбу.

Юнак: Станьте на неї, дідусю. Зігрійте свої ноги.

Дід: Велике в тебе серце, мій сину! Люди, які кланяються золоту, ніколи не кланяються людському серцю. За

те, що ти, юначе поклонився людині, а не золоту, матимеш не літа мої, а вічність.

Юнак ще раз низенько кланяється. Виймає окраєць хліба й дає дідові.

Дід: А як же тебе звати, хлопче?

Юнак: Тарасієм.

Дід: Ой сину, бурхливе, неспокійне життя матимеш, проте вічною буде слава твоя. Не сумуй, хлопче. Тобі

судилась удача. Твій розум ще прислужиться Україні. Твоє слово залунає далеко – далеко. Розквітне талант малярський. Ти, юначе, попри всі негаразди, життю радій. Вір, що тобі буде вдача.

Юнак кланяється і йде дорогою.

Ведучий: Пішов юнак, пішов у вічність,

Щоб сонцем, сонцем жити

Яке й не сходило тоді,

А тільки велетню видніло

З – за чорних мурів вікових,

І думи, думи освітило

Як не гордитись нам за них!

Ведучий: Виповнилося Тарасові 17 – цять. І пішов молодий Шевченко в світ, щоб відкрити нам стовпи, на яких

тримається людський світ. Пішов, щоб оспівати любов і красу, Добро і Правду.

Ведучий: Два шляхи стелились перед ним.

Ведучий: Дві дороги виділились – дві Долі (Дві дівчини - дві Долі танцюють у крузі за руки)

Ведучий: Перша Доля з поглядом палким шепотіла лагідно.

Перша Доля:  Доволі,

Друга Доля накинула хустку і бере кобзу.

Ведучий: Друга Доля мовчки підійшла, хусткою запнута, сизоока

Друга доля: На тобі, мій сину, кобзу.

Юнак Шевченко з кобзою:

Воскресни нині! Ради їх,

Людей закованих моїх

Убогих, нищих, возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Доля І: Гарно твоя кобза, грає,  

Любий мій земляче!

Вона голосно співає,

Голосно і плаче.

І сопілкою голосить,

Бурею лютує,

І чогось у Бога просить,

І чогось сумує.

Ні, не люди тебе вчили –

Мабуть, сама доля.

Шевченко: Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою,

Сироті стала…

А слова – заповідь  моя

Сідає за стіл, ставить кобзу і пише!

Ведучий: Ти знов виводиш, доле,

Скажи, куди тепер іти.

Нехай почують слово люди,

Бо вже послухались  -   таки.

Шевченко встає із – за столу:

На самоті й поміж людей

Щомиті чую рідну землю,

Не все ще грішне і святе

Довірив я перу і пензлю

(Танець під пісню «Думи мої, думи мої»)

Ведучий: Все йому цікаво в Санкт – Петербурзі. На всі боки роздивляється.

Ведучий: Яке місто чудове! Канали в граніт убрані. А над ними які люсти нависають. І сувора та велична Нева –

річка. А поруч палаци розкішні.

Ведучий: Тарас з олівцем зайшов у Літній сад. Придививсь і малює щось на паперових шматочках. І другого

дня і третього. Вірші складає.

Тарас пише. До нього підходить молодий хлопець (Сошенко)

Сошенко: А що ти малюєш?

(Тарас показує)

Сошенко: Дуже добре виходить. І часто ти сюди ходиш?

Тарас: Як близько до роботи, то часто, а як ні – так під неділю.

Сошенко: Ти вчишся малювати?

Тарас: Еге, у майстра Ширяєва.

Сошенко: А звідки ти сам будеш?

Тарас: З Вільної, все, мабуть, і не чули такої?

(Сошенко радісно обнімає Тараса)

Сошенко: Так ти ж мій земляк! Я ж з тих країв!

Тарас: Правда? Ви правда з України?

Сошенко: Я – художник Іван Сошенко. Ти обов’язково приходь до мене. У цю неділю приходь дай клаптик

паперу, я напишу тобі свою адресу.

Тарас: Обов’язково прийду.

Ведучий: Багато разів бачилися з того часу Шевченко з художником Сошенко.

Ведучий: Сошенко відчув одразу якийсь зв'язок з цим малярським учнем, якусь відповідальність перед його

щирим, глибоким поглядом.

Ведучий: Таку ж відповідальність за талант відчули передові люди того часу, з якими познайомив Сошенко

Тараса.

Ведучий: Український письменник Євген Гребінка, професор Академії мистецтв Василь Григорович, професор

Академії  Венеціанов, російський поет Василь Жуковський, професор Академії мистецтв Карл Брюлов.

Ведучий: Вони зробили все, щоб настав радісний день – 22 квітня 1838 року, коли Тарасові було вручено «вільну» - документ про свободу.

(Пісня «Дивлюсь – оте світає»

Шевченко: Моя порадонька свята!

Моя ти доля молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Уж неможними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву до краю.

(підходить до свічі)

Боже, спали, суди мене

Ти по своїй волі.

Молюсь: Господи, внуши їм

Уст моїх глаголом,

Помолюся Господові

Серцям одиноким,

Не злим моїм оком.

Шевченко 

(бере зі стола свічку і звертається до глядачів):

Я свічку засвітив колись.

До дна відтоді келих горя випито.

Ще трохи і молись чи не молись,

Із рук тремтячих недогарок випаде.

Я ніс вогонь крізь чорноту обмов,

Крізь морок тюрем, через грати відчаю,

Він погасав, але я знов і знов

Од  свого серця цю свічу засвічував.

Всі учасники виходять і стають по обидва боки від Шевченка. Кожен по черзі запалює свою свічу. У залі глядачі 2 перші ряди теж запалюють свічки, світло вимикають.

Шевченко: (під звуки кобзи)

Холоне серце. Свічка дорога

Ламає руки доля не повінчана.

На Україні ніч. Нема добра,

І я од серця знов свічу засвічую

І закликаю: ще хоч мить світи!

Кинь світла свого в сутінки,

Хай звідусюд злітаються сюди

Безсонних дум приречені

Кобзи звук сильніша.

Викладач: Ми запалим свої крихітні свічечки від символічної Шевченківської свічки. Вогник свічі – то дух

поета, його помисли й заповіти. Чим свічка горітиме ясніше, тим темряви довкола буде менше. Тож не даймо їй погаснути!

Ведучі по черзі:

1. Не зламати той народ, який пам'ять про Поета береже.

2. Не загине той народ, який кохається в ріднім слові.

1. Сорок сім літ прожив Тарас Григорович.

2. Багато це чи мало?

1. Але ж Олександру Пушкіну судилось прожити 37.

2. Михайлу Лєрмантову доля відрахувала лише 28 років.

1. Стільки  ж – Василю Симоненку.

2. Шевченко піднявся до рівня державного мислителя.

1. Він слава, велич і наша національна гордість.

2. Він оспівав і прославив свій народ.

1. Він вірив, що народ стає вільним.

2. Він – пророк наш, світоч велич.

 

Література

  •  Інтернет-ресурси
  •  Білоус Д. Тарасове перо. – К., 2008
  •  Галуга-Гринчак С. Свіча запалена від серця//Методичні діалоги. – 2008 - №3 – с.10-13


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78227. Синтез пуриновых нуклеотидов 145.5 KB
  Пурины выводятся в разном виде у беспозвоночных в виде аммиака у рыб и моллюсков мочевины реже аллантоиновой кислоты у человека приматов ящериц и зме в виде мочевой кислоты. Человек выводит в сутки около 15 граммов мочевой кислоты в день причем не более 60 эндогенных пуринов остальное пурины пищи. При гиперурикемии и нарушениях почечной экскреции уратов усиленное кишечное выведение и бактериальное превращение мочевой кислоты и мочевины имеют отношение к возникновению язвенных поражений ЖКТ при уремии. Продукция мочевой кислоты в...
78228. Начало монашества в Церкви. Святой Иоанн Златоуст и блжаженный Августин 47.5 KB
  Монашество в Церкви. Причины появления (Обмирщение в церковной жизни). Формы монашества. Родина монашества – Египет. Отшельничество. Св. Антоний Великий (251–356 гг.) Общежительство.Св. Пахомий Великий (286–346 гг.) Скитская жизнь.Св. Макарий Великий (300–391 гг.) Значение монашества.
78229. ПАРАМЕТАБОЛИЗМ 130 KB
  Ферментативное взаимодействие белков с углеводами наблюдается в норме в результате чего образуются сложные белки гликопротеины. Интенсивно гликируются как правило альбумины и глобулины эти белки плазмы крови содержат много фруктозоамина а также белки находящиеся в инсулиннезависимых тканях. Это коллаген кристаллины белки хрусталика глаза некоторые другие белки. Долгоживущие белки также подвергаются карбомоилированию с последствиями характерными для сахарного диабета например катаракта.
78230. ОСОБЕННОСТИ ХИМИЧЕСКОГО СТРОЕНИЯ СОЕДИНИТЕЛЬНОЙ ТКАНИ 71.5 KB
  В соединительной ткани различают: МЕЖКЛЕТОЧНОЕ (ОСНОВНОЕ) ВЕЩЕСТВО, КЛЕТОЧНЫЕ ЭЛЕМЕНТЫ, ВОЛОКНИСТЫЕ СТРУКТУРЫ (коллагеновые волокна). Особенность: межклеточного вещества гораздо больше, чем клеточных элементов.
78235. Византийский стиль в архитектуре 64 KB
  Византийский стиль в архитектуре. Центрально-купольная базилика Св. Софии в Константинополе – модель Космоса. Эстетика парения – основа архитектуры крестово-купольного византийского храма. Порядок размещения декора – свидетельство единства Церкви земной и небесной.