56019

Подорож сторінками життя і творчості Василя Симоненка

Конспект урока

Педагогика и дидактика

На лебединих крилах материнства він плив по життю, вірив, що яким би важким воно не було, його треба прожити чесно, в праці. І боровся за це. Він і нині живе серед людей своїм правдивим і щирим словом. Лягають квіти до пам`ятника Василя Симоненка.

Украинкский

2014-04-01

173 KB

12 чел.

Коваленко Лариса Леонідівна,

учитель української мови та літератури

Малосмілянської загальноосвітньої  школи І-ІІ ступенів

Смілянської районної ради Черкаської області

Конспект виховного заходу

            

Подорож  сторінками життя і творчості

Василя Симоненка

Не шукаю до тебе

Ні стежки,  ні броду –

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій

В. Симоненко

1 ведучий. Із спалахом блискавиці можна порівняти життя Василя Симоненка, бо доля відвела йому недовгий вік топтати ряст на стежках, які простелилися перед ним. 28 років прожив він на білому світі. Та слід залишив значимий.

 2 ведучий. На лебединих крилах материнства він плив по життю, вірив, що яким би важким воно не було, його треба прожити чесно, в праці. І боровся за це. Він і нині живе серед людей своїм правдивим і щирим словом. Лягають квіти до пам`ятника   Василя Симоненка. Бо саме в ці дні, восьмого січня виповниться 77 років від Дня народження полум`яного поета.  Недовгим було життя В. Симоненка. Воно, як блискавка, яскраво спалахнуло і швидко згасло. Але вічно житиме його поетичне слово, яскраво освітлюючи наші душі.

Учень читає поезію О. Пухного «І заплаче мати…»

Замело, засипало, Василю,

Шмат землі, де упокоївсь ти.

За багатослівною кадриллю

Друзям ніяк й снігу відмести.

Все вони у спогадах. Роями

Згадують як жив ти, в чім кохавсь.

Дехто з тих, хто пхав тебе до ями,

Нині до президії пропхавсь.

То кому ж сніги ті відкидати?

То кому ж спитати, як там ти?

Прийде мати, так, ще прийде мати,

Доки зможе сніг цей перейти.

Прийде, увіткне пучок калини,

Доторкне гранітного тебе.

І заплаче мати й Україна,

І у горлі «дятлам» зашкребе.

Стане неня, тиха й посивіла,

І змахне з граніту білий сніг.

І згадає держиморду з Сміли,

Як Василька б`є той навідліг.

1 ведучий. За останні роки багато зроблено для вшанування пам`яті поета, насамперед, його ім`ям названо три школи: одна сільська у рідних Біївцях, а дві міські – у Тернополі та в Черкасах, де жила поетова мати. А в центрі міста Києва красується чудова дитяча бібліотека ім. В.Симоненка.

2 ведучий. Народився Василь Андрійович Симоненко на другий день Різдвяних свят 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району  на Полтавщині в сім`ї колгоспників.

        Дитинство поета, за словами О. Гончара, опалила війна своїми чорними ураганами, звідти він з'явивсь, де гули жорна окупаційні, ті ненависні жорна біди, що їх «із кам'яного віку на танках варвари з Європи привезли». Дитинство його чуло ридання матерів, що безуміли від горя над фронтовими похоронками, воно брело за ними скореняти повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами та снарядами бавилось його дитинство, коли від запізнілих вибухів  десь біля вогнища степового інвалідами й діти ставали,  ці  найменші  безневинні жертви війни.

1 ведучий. Біллю Василя був батько, який покинув його з матір`ю дуже рано.

Учень читає уривок з новели «Кривда»  

У Івася немає тата.

Не питайте тільки чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній, гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,

Є завітне в Івася одно —

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два,—

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова...

2 ведучий. «В мене була лиш мати. Та був ще сивий дід. – Нікому не мовив «тату». І вірив, що так і слід »,  – згадував поет дитинство. А так хотілося, щоб був батько.

1 ведучий. Кажуть, коли Симоненко уже став відомим поетом, батько приїздив у Черкаси. Василь зустрів його приязно, але стримано і на прощання нібито сказав: «А тепер, батьку, будьте здорові. Ви пізно прийшли до мене.»

Учень читає поезію «З дитинства»  

В мене була лиш мати,

Та був іще сивий дід,—

Нікому не мовив «тату»

І вірив, що так і слід.

Був певен, що батько лишній,

Крикливий, немов сусід,

Коли заставав на вишні,

На мене кричав, аж блід.

Та боляче б'ється, думав,

Не пустить гулять на став,

Тому не знав я суму,

Щасливим собі зростав.

І лиш як минули роки

І я непомітно зріс,

Мені часто кидалось в око,

Як сину сусід той ніс

То нові штанці святкові,

Сорочку, що так до лиця,

Або чобітки з підковою

Приносив йому од шевця.

Але мене й це не вабило,

Бо заздрити, знав, не слід,

І звавсь за обновки «бабою»

У мене малий сусід.

Я вірив, що краще всього

Пісні, які знав дідусь.

     Вмощусь на коліна до нього

І в очі йому дивлюсь.

А він вимовляє, виспівує

Гарячі прості слова —

І все давниною сивою

В очах моїх ожива.

Мелькають червоні жупани,

Вирує, кипить Дніпро,

І Байда стріляє в султана,

Підвішений за ребро.

І грізні полки Богдана

Шляхетську орду женуть,

А з півночі десь за бураном

На поміч стрільці ідуть.

Несуться зі свистом-гуком

Бігунці в усі кінці…

І я затискую руку,

Мов шабля у тій руці.

І плачу, було, й сміюся,

Як слухаю ті пісні…

Спасибі ж тобі, дідусю,

За те, що ти дав мені…

1 ведучий. Порадником хлопчика був рідний дід Федір Трохимович. Дідусь  не ходив до школи, але самостійно навчився читати, любив книжки, часто розповідав онукові про історичне минуле нашого народу. Але невдовзі діда не стало.

Учень читає уривок з вірша «Дід умер».

От і все.

Поховали старезного діда,

закопали навіки у землю святу.

Він тепер вже не встане

і ранком не піде

із косою під гору круту.

І не стане мантачкою тишу будити,

задивлятися в небо, як гаснуть зірки.

Лиш росою по нім буде плакати жито

і пливтимуть над ним непомітно віки.

От і все…

Хай шалені гудуть

Над планетою весни,

Хай трава пнеться вгору

крізь листя старе…

Я не вірю,

Що дід із могили воскресне,

але вірю,

що ні –

він увесь не умре.

Його думи нехитрі

додумають внуки,

і з очей ще віки пломенітимуть в них

Його пристрасть і гнів,

його радощі й муки,

що, вмираючи,

він передав для живих.

2 ведучий. Але найріднішою на землі людиною для Василя Симоненка була мати Ганна Федорівна. Проста жінка зі строгим урочистим і водночас спокійним обличчям, яка своє життя і всю любов віддала синові Василю.

Учениця читає поезію «Матері»

В хаті сонячний промінь косо

На долівку ляга з вікна…

Твої чорні шовкові коси

Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили –

Це життя трудового плід.

Але в кожному русі –

                                     сила,

В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу,

Образ в серці такий несу –

Материнську любов гарячу

І твоєї душі красу.

Я хотів би,

                  як ти, прожити,

Щоб не тліти,

                  а завжди горіть,

Щоб уміти, як ти, любити,

Ненавидіть, як ти, уміть.

1 ведучий. Мати довго оберігала пам`ять Василя, поки була жива. Лагідно припрошувала в домівку гостей, зустрічаючи на порозі тоді, коли сина Василя не стало. Бліда,    сувора,     велична навіть у своєму незносимому   горі,    залишившись   одна на білому світі, вона тихо    до кожного промовляла: «Заходьте,  люди  добрі,  до нашої хати, Василь любив гостей...  Заходьте, пом'яніть мого сина...» І Василько умів достойно любити і страждати, вмів бути вдячним, відданим. Безмежно любив свою мудру, вірну і прекрасну матір, вона завжди часом незрима була присутня в його творчості.

Учениця читає  поезію «Скільки б не судилося страждати»

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми! –

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

2 ведучий. Навідуючи місце його останнього  пристанку, мати  прибирала могилу квітами, приносила пучечки калини, колоски, лагідно розмовляла з сином. Кам'яний Василь посміхався матері і  вона одна те бачила вицвілими  від горя і мук очима, і довго стояла отак, сповнена благородства, гідності, мати автора безсмертних «Лебедів материнства».

1 ведучий. Тож у своєму селі Біївцях закінчив Василь початкову школу і мусив ходити у семирічну в сусіднє село Єнківці. Весною чи восени по дорозі любив забігати до чудодійної, як казали біївчани, криниці. Стояла вона за селом, на місчині, де в давнину збирався ярмарок.

2 ведучий. Василь знав, що та криничка незвичайна. Про неї в одному з своїх оповідань писав Михайло Коцюбинський. І то було для його односельців великою честю. Писав про неї й історик козацької України Д. Яворницький.  Та головне – була легенда: коли нап`єшся  з тієї кринички, то дівчата любитимуть тебе.  Отож, йдучи в школу, він інколи забігав до  кринички… І справді, дівчата любили його.  А нині Василя любить і шанує   весь наш народ.

1 ведучий. Отака була криничка! Недавно полтавські архітектори встановили на її місці нову, з бетонними  кільцями, а  поруч на стелі написали, що з неї пили  цілющу воду Коцюбинський і Яворницький, а про Симоненка забули...

2 ведучий. Далі дорога веде нас в село Тарандинці. Дев'ять кілометрів від рідного села, ходив   Василь у десятирічку. І ходив щодня, незважаючи на сніг, дощ, негоду.  Йому вчителі дивувалися.   А закінчив, до речі, школу з золотою медаллю. Тож "гриз  науку" по-справжньому.

1 ведучий. По   закінченні  школи дорога вивела В. А. Симоненка на Лубни, Полтаву, і Київ. У 1952 році вступив до Київського державного університету на факультет журналістики. І тут науки долав легко і з задоволенням, бо ще з юності прагнув докопатися – «чого його народу так не везе і хто в  тому винен».

Йому поталанило на однодумців. Шістдесяті роки, названі  періодом хрущовської відлиги, позначені були молодими талантами Бориса Олійника, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Івана Світличного, Миколи Сингаївського, Миколи Сома, Ліни Костенко, Юрія Щербака, Тамари Коломієць, Василя  Діденка.

2 ведучий. Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особистості, творчі суперечки, на мрії про майбутнє. З грошима було досить сутужно. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетярського досвіду, практики журналістської роботи, Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці.

 1 ведучий. У роки навчання В. Симоненко продовжує писати,, але з друком своїх творів не поспішає. На перших курсах університету мало хто з однокурсників чув його поезії. Потім він почав активно працювати у вузівській літературній студії, де його обрали старостою.

 По закінченні університету Василь працює в газеті «Черкаська правда», потім – у  «Молоді Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети». Як журналіст він  сміливо  вторгався у різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

2 ведучий. Не втратили своєї цінності й на сьогодні його статті та відгуки на літературні твори, кінофільми, театральні спектаклі. Цікаві думки поета про народну художницю Катерину Білокур. Друкує В. Симоненко й вірші, в яких порушувалися гострі проблеми тогочасності, висловлювалася найглибші думки.

1 ведучий. Зі спогадів людей, які особисто знали Василя Андрійовича, вимальовується постать поета: високе чоло, гладенько зачесане назад чорняве волосся, смуглявий, худорлявий: середнього зросту; говорив повільно, неголосно; від природи наділений добрим українським гумором.

2 ведучий. Складати вірші В. Симоненко почав ще в шкільні роки і вміщував їх у стінгазеті. Перша збірка поезій «Тиша і грім» вийшла у світ в 1962 році. Книга відразу стала бестселером: її неможливо було купити і знайти. Невеличка за обсягом книжечка   прозвучала справді як грім істинної поезії серед сірої   тиші  казенних  підспівувачів,   які  римували   до  кожної  офіційної події чи дати.

1 ведучий. Уже в першій збірці виразно окреслились і змістові напрями поезії В. Симоненка, й версифікаційні її особливості, й така характерна «риса громадянської мужності, уміння думати й говорити про головне, не обминаючи насущних проблем часу, всього того, чим живе і боліє наше суспільство», як точно сказав С. Крижанівський у післямові.

2 ведучий. Цікавий цикл, який і дав назву всій книзі,— «Тиша і грім». Вірші цього циклу — то міцний сплав інтимних почуттів, пейзажної лірики, філософського осмислення буття — природи, людини та суспільства.

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!

Здрастуй, свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.

Хай заляжеться тиша навколо,

Й знову стану, як ви, німим,

Але в серці моїм ніколи

Не замовкне весняний грім.

(«Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!»)

1 ведучий. У цих восьми рядках сконцентрована, власне, ціла життєва програма — людини, патріота, поета, сповненого творчого неспокою, упевненості у собі, у вічності і красі всього сущного.

2 ведучий. Василь Симоненко гучно заявив про себе. Схвальні слова і підтримку висловили йому визнані Олесь Гончар, Максим Рильський, Михайло Стельмах. Пізніше вийшли ще дві книги, які теж мали символічні назви, - «Земне тяжіння» і «Лебеді материнства». Побачили світ і казки, книга оповідань. І люди зустріли їх з любов`ю і розумінням. Тема любові до Батьківщини, до рідної землі, до простих трудівників, що вирощують хліб, звучала у віршах поета на повен голос.

1 ведучий. Своєрідним заповітом В. Симоненка стали його знамениті «Лебеді материнства» як гімн синівської любові, патріотизму. Частина цього твору (починаючи зі слів «Виростеш ти, сину..,») покладена на музику і стала піснею. Зберігся рукопис вірша, який свідчить про велику роботу поета над текстом.

Учень читає поезію «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА».

( Звучить мелодія пісні «Сину»)

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи,  біжи,  досадо,  не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 2 ведучий. Василь Симоненко любив рідний край, а найбільше Батьківщину. Його любов до України – це любов молодого патріота, це щире чуття поета, який широко дивиться на світ. Україна для поета – найдорожча в світі. Він називає її «дивом», своєю «молитвою».

 Учениця читає поезію «Задивляюсь у твої зіниці »

Задивляюсь у твої зіниці                                                   

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...   

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Задивляюсь у твої зіниці                                                   

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...   

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє червоне знамено.

1 ведучий. В його поезіях звучить щира любов не тільки до України, а й до рідної мови.

Учень читає поезію «Моя мова»

Все в тобі з`єдналося, злилося –

Як і поміститися в одній! –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в`януть зроду,

Квітувать в поемах і в віршах,

Бо в тобі – великого народу

Ніжна і замріяна душа.

 2 ведучий. В. Симоненко був люблячим батьком. Син Олесь згадував, як батько грався з дітьми, розповідав їм казки, читав вірші, причому робив це дуже майстерно. Він навіть казку «Цар Плаксій та Лоскотон» написав за одну ніч, а наступного дня читав її вже Олесеві як своєму першому «критикові». А потім чинив так: ті рядки, що син запам'ятав — друкував, а інші — доробляв. Може і тому казку В. Симоненка так полюбляють діти.

1 ведучий. Багато він міг ще створити, але не судилося. Тяжко хворий, поет тримав у руках верстку наступної збірки поезій «Земне тяжіння». Помер В. Симоненко від невиліковної хвороби. В газетах було опубліковано деякі матеріали, які в певній мірі проливають світло на причини смерті двадцятивосьмирічного поета, лицаря української поезії. Його доля   оповита ядучим туманом загадок, легенд, міщанських пліток. А суть ретельно охоронюваного секрету полягає в тому, що Василя Симоненка по-звірячому «обробили», а точніше — прибили охоронці громадського порядку в міліцейських мундирах.

2 ведучий. Сталося це влітку 1962 року. На залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред'явив редакційне    посвідчення.

1 ведучий. Якби на місці Симоненка опинився будь-хто із черкащан, конфлікт на цьому, напевно б і вичерпався. Але охоронці порядку, побачивши перед собою відомого поета, раптом ніби показилися,…

      « вони безцеремонно скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції».  

2 ведучий. А далі була камера затриманих лінійного відділення міліції у містечку Сміла, що за  тридцять    кілометрів   від   обласного  центру, де  опинився  тієї ночі  (невідомо як)  В. Симоненко.

1 ведучий. Почувши наступного ранку про пригоду Василя, в Смілу поїхали його колеги-журналісти. По дорозі додому В. Симоненко розповів їм про те, як міліціонери погрожували йому, знущалися, били. Всі руки його були в синцях, «і зараз відчуваю, ніби щось обірвалося усередині», — сказав Василь товаришам. Скорбний репортаж про ту поїздку опублікувала 27 лютого 1992 року газета «Літературна Україна». Ось уривок із нього: «Коли Василь  сів на переднє сидіння поруч із шофером, і повернувся до нас   і   закотив   рукава  сорочки:

—  Ось    подивіться...

     Ми жахнулися: всі руки були    в    синцях.

— А на тілі, здається, жодних слідів. Хоч били. Чим били, не знаю. Якісь товсті   палиці, шкіряні і з піском чи що. Обробили професійно. І цілили не по  м'якому місцю, а    по   спині,   попереку.

—   За що? — вихопилося в нас.

—  Я, бачте, їм не сподобався. Коли везли туди, погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш. Я ж їх поліцаями   обізвав   і   ще...    Вони затятими виявилися. Як же: потрапила до рук така птиця. Та, мабуть, і звикли ставитись до людей, як до бидла… – Василь вилаявся і потім додав:  –  У тому казематі мене зачинили. Я почав грюкати в двері. Довго не відчиняли. Я ще дужче. З`явився один здоровило, як лещатами, скрутив за спиною руки, на зап`ястя наче зашморг накинув, штовхнув донизу на дерев`яний лежак і прив`язав до нього поясами, що там були. Тепер я вже не міг і ворухнутися. Руки пекло, як у вогні. Кажу: Що ж ти робиш, гад? Отоді він і почав мене лупцювати. І зараз відчуваю, ніби щось обірвалось усередині…»  

2 ведучий. Його не вбили, але здоров'я підірвали остаточно. Відтоді Василь Симоненко вже не жив, а мучився, бо ні на хвилину не вщухали нестерпні болі в попереку, які неможливо було вгамувати ніякими медикаментами.

1 ведучий. Друзям Василя Симоненка вдалося, хоч і зі значними труднощами, опублікувати його книжки: «Земне тяжіння»(1964), збірку з новел «Вино з троянд»(1965), «Поезії»(1966), «Избранная лирика», «Лебеді материнства»(1981), том вибраних поезій та дві книжечки для дітей.

Відійшов Василь Симоненко за межу життя 14 грудня 1963 року. Похований у Черкасах. На надгробку поета викарбувані слова з вірша «Лебеді материнства»:

                                                      «Можна все на світі вибирати, сину,

                                                        Вибрати не можна тільки

                                                        Батьківщину».

2 ведучий. Василь Симоненко – від  Бога і Народу, поет-філософ і борець, який ніколи не боявся казати і писати правду, боровся за справедливість. Його творчість живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала поета своєю любов`ю.  

1 ведучий. Ще і ще раз вслухаємось в тривожне його звертання запитанням-закликом « Ти знаєш, що ти – людина…»

Учень читає поезію  «Ти знаєш, що ти – людина…»

Ти знаєш, що ти – людина.   

Ти знаєш про це  чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди  —

Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

2 ведучий. І як-то було б добре, коли б всі почули голос Поета, його болісний заклик будьте людьми на землі                       

. 

  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35980. Личность в системе межличностных отношений 40 KB
  Процесс обучения его сущность функции виды 2. Процесс обучения его сущность функции виды Дидактика – это наука об обучении и образовании их целям содержании методах средствах и организационных формах. Дидактика это область педагогики исследующая закономерности процесса обучения. Предмет дидактики – закономерности и принципы обучения его цели научные основы содержания образования методы формы средства.
35981. Мотивационная сфера личности. Содержание образования как фундамент культуры личности 40 KB
  Содержание образования как фундамент культуры личности Образова́ние целенаправленный процесс воспитания и обучения в интересах человека общества государства сопровождающийся достижения гражданином обучающимся установленных государством образовательных уровней Культура – это предпосылка и результат образованности человека. Под содержанием образования следует понимать: 1 систему научных знаний практических умений и навыков; 2 систему мировоззренческих и нравственноэстетических идей которые необходимо приобрести учащимся в процессе...
35982. Принципы научной лексикографии и фразеологии. Словари РЯ 45 KB
  Словари РЯ. Лингвистические словари бывают одноязычными двуязычными и многоязычными. К числу одноязычных лингвистических словарей относятся: словари синонимов омонимов антонимов паронимов исторические этимологические диалектологические фразеологические словари иностранных слов нормативные и др. Различаются словари академического типа и словарисправочники.
35984. Этапы развития PR в США 44.5 KB
  Общепринято выделять два основных этапа развития PR в США – до конца 19 века и 20 век. Начало 17 века – 10е годы 19 века. 10е годы 19 века – конец 19 века. Начало 20 века – середина 40х годов 20 века.
35985. Абстрактный экспрессионизм 44.38 KB
  Портрет и мечта Portrit nd Drem 1953 Пасха и тотем Ester nd the Totem 1953 Серость океана Ocen Greyness 1953 Глубина The Deep Марк Ротко Эмиграция в США Глава семейства Ротковичей опасаясь того что детей заберут на службу в царскую армию решил эмигрировать в США следуя примеру многочисленных еврейских семей бежавших от погромов. В Америку уже уехали двое братьев Якова Ротковича которые обосновались в Портленде штат Орегон и занялись производством одежды. Раннее творчество...
35987. Гидросфера: строение, физические свойства и химический состав. Мировой океан. Пресные воды 44 KB
  Пресные воды Гидросфера – прерывистая водная оболочка Земли располагающаяся между атмосферой и твердой земной корой и представляющая собой совокупность вод Мирового океана и поверхностных вод суши. В общем виде принято деление гидросферы на Мировой океан континентальные воды и подземные воды. Большая часть воды сосредоточена в океане значительно меньше в континентальной речной сети и подземных водах. Также большие запасы воды имеются в атмосфере в виде облаков и водяного пара.