56200

Компетентність і компетенція у результатах початкової освіти

Доклад

Педагогика и дидактика

Аналіз визначень поняття компетенція дозволяє тлумачити її в різних контекстах зокрема як: сукупність взаємоповязаних якостей особистості знань умінь навичок способів діяльності які є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними...

Украинкский

2014-04-02

134.5 KB

5 чел.

Вступ

Європейський вибір України визначає її прагнення подолати бар'єри у вітчизняній і європейській освітніх системах, наблизитись до продуктивних надбань у цій галузі. Зокрема, в сучасних західноєвро- пейських країнах розроблена нова концепція підготовки вчителя, за якої вона стає більше школоцентрованою, за їхньою термінологією, "навчанням, повернутим до шкільної крейди". Основна ідея - більше часу в школі, більше знань про реальні потреби шкільної освіти в швидко змінюваних умовах. Спрямування підготовки майбутнього педагога — компетентний вчитель задля компетентного учня.

Можна погодитися з фахівцями в галузі компетентнісної освіти, що з відносно локальної педагогічної теорії вона перетворюється в суспільно значуще явище, яке стає основним у формуванні освітньої політики в державі, у формуванні змісту освіти, вивченні її результатів.

Із запровадженням компетентностей підведено своєрідну риску під знаннєвою моделлю освіти. Серед причин, які викликали кризу традиційної системи, називають передусім надлишковість знань, їх розірваність, слабкий зв'язок із дійсністю, потребами практики. Так усталилося, що предметний зміст виводиться з логіки конкретної науки. Зі свого боку, акцент на когнітивному компоненті об'єктивно спрямовує пошуки в напрямку додавання знань, збільшення їх вшир.

Такий стан справ породжує дискусії щодо складу і актуальності змісту освіти.

Компетентнісний підхід дозволяє подолати розрив між засобами і результатами і, так би мовити, технологічно переозброїти вчителя.

Орієнтація на компетентність як мету освіти зачаровує перспективою зв'язати воєдино освітні рівні, логічно вибудувати зміст освіти у співвіднесенні з вимогами до результатів у системі їх ускладнення.

Важливо, що компетентнісний підхід дозволяє у результатах задіяти суб'єктність, досвід учня, що охоплює ті складові якості освіти, які лише декларувались, а насправді не виступали об'єктом контролю, у тому числі й державного.

Тобто, компетентнісно орієнтована освіта, з одного боку, логічно випливає з попереднього етапу освоєння особистісно орієнтованого, діяльнісного базису. Водночас посилює результативний компонент, наповнює мету, зміст, процес, мотивацію, результати реалістичним смислом, орієнтованим на необхідну компетентність учня як інтегрований вияв рівня його освіченості.

Перехід до компетентнісного підходу потребує також опрацювання нового теоретичного базису, ідентифікації понятійного фонду європейської педагогічної термінології, узгодження з вітчизняною наукою, врахування необхідності запропонувати практиці ієрархію вимог до освітніх результатів, які б слугували об'єктивною оцінкою і були зрозумілими всім учасникам навчального процесу.

Наголосимо, що, незважаючи на велику кількість наукових досліджень, у тому числі дисертаційних, присвячених компетентнісно орієнтованій освіті, усе ще відзначаємо різноголосся, суперечливість у поглядах на компетентність, її сутнісні характеристики, особливості презентації в змісті освіти.

 1. Понятійний апарат категорії «компетенція»

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови термін «компетенція» подається у двох значеннях: 1) добра обізнаність із чим- небудь; 2) коло повноважень якої-небудь організації, установи та особи [2, с.445].

Аналіз визначень поняття «компетенція» дозволяє тлумачити її в різних контекстах, зокрема як: сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії по відношенню до них, тобто компетенцію розуміють як задану вимогу, норму освітньої підготовки учня (А.В. Хуторський) [16]; соціально закріплений освітній результат, оскільки компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлень з певної галузі знань, якостей особистості, яка діє в соціумі (Н.М. Бібік) [1], сферу додаткових знань, умінь і навичок людини (З.В. Залібовська-Ільницька) [5, с.45], коло питань, за якими характеризують певну особистісну якість (Н. Гаврик) [6, с.89].

О.С. Заблоцька [3], розкриваючи сутність поелементного аналізу, вказує на те, що компетенції - це інтегрована особистісно-діяльнісна категорія, яка формується під час навчання в результаті поєднання початкового особистого досвіду, знань, способів діяльності, вмінь, навичок, особистісних цінностей та здатності їх застосування в процесі продуктивної діяльності стосовно кола предметів та процесів певної галузі людської діяльності.

Доцільним, на думку В.В. Краєвського, А.В. Хуторського [7], є введення в обіг поняття «освітні компетенції». Зазначений термін має значення складних узагальнених способів діяльності, якими опановує учень під час навчання. Набуття освітньої компетенції свідчить про засвоєння учнем не розрізнених знань, умінь і навичок, а оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного виділеного напряму наявна відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-. діяльнісний характер.

Освітні компетенції є інтегральними характеристиками якості підготовки учнів, що пов'язані з їхньою здатністю до цільового осмислення застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності стосовно визначеного міждисциплінарного кола питань (А.В. Хуторський) [17]; засвідчують про рівень розвитку особистості учня, що позначається на якісному опануванні змісту освіти (А.М.Дахін) [10] та є заданою соціальною нормою освіченості учня, що є необхідною для ного подальшого ефективного функціонування в певній сфері людської діяльності. А оскільки набуття цих компетенції відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня на кожному з цих етапів буде різним, що, в свою чергу, свідчить про рівневий характер компетентнісного підходу в навчанні, про доцільність визначення певних послідовних рівнів у формуванні компетентності учня (С.Е. Трубачсва) [15].

Конкретизуючи останнє, І.В. Родигіна [12] зазначає, що освітня компетенція як ідеальна нормативна категорія моделює властивості учня й у певному смислі обслуговує термін «освітня компетентність», більш конкретно описуючи його смислове наповнення. У порівнянні з іншими результатами освіти компетенція — це інтегрований освітній результат, який проявляється ситуативно, існує як потенціал, який наповнюється конкретним змістом та проявляється в певній ситуації.

Відповідно суб'єкти процесу навчання мають чітко уявляти структуру освітньої компетенції або основні її інформаційні елементи, які необхідні учневі для набуття певного рівня компетентності. Структурні складові освітньої компетенції представлені С.Е. Трубачевою в такому контексті: мінімальний досвід діяльності або попередній етап сформованості компетентності; соціальна, особистісна мотивація необхідності подальшого формування компетентності; знання, уміння, навички, необхідні для подальшого формування компетентності; способи діяльності на певному етапі формування компетентності; рефлексія ефективності отриманого результату [15, с.54].

З огляду па поелементний аналіз категорії «компетенція», здійснений у філософських та психолого-педагогічних джерелах, можна виокремити такі її складові: початковий особистий досвід, знання, вміння, навички, способи діяльності (дії), особистісні цінності та здатність.

Аналізуючи освітні компетенції, варто наголосити на тому, що вони мають вияв лише у тих видах діяльності, які стосуються основних освітніх сфер й навчальних предметів, оскільки відповідають предметно- діяльнісному компоненту загальної освіти й забезпечують комплексне ціледосягпення.

Компетенція, на відміну від компетентності як особистісного утворення, є відчуженою від суб'єкта, наперед заданою соціальною нормою освітньої підготовки учня, вчителя, іншого спеціаліста, яка необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері. Результатом набуття компетенцій є компетентність, яка передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмета діяльності. Компетенції виводяться як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлення до певної галузі, якостей особистості, яка діє в певному соціумі. Вони втілені в Державних стандартах освіти, в програмах, критеріях навчальних досягнень тощо. Ознакою компетенцій є їх специфічний предметний або загальнопредметний характер, що дає змогу визначити пріоритетні сфери формування (освітні галузі, навчальні предмети, змістові лінії).

Узагальнений підхід до трактування понять «компетенція», «освітня компетенція», висвітлення поелементного складу та розкриття сутніспого змісту поняття здійснено у змісті опорних таблиць (див. таблиці 1, 2, 3, 4).

Таблиця 1

Основні тлумачення (Компетенція це -... )

Загальний зміст тлумачення

добра

обізнаність; коло

повноважень

1) добра обізнаність із чим-небудь; 2) коло повноважень якої-пебудь організації, установи та особи (Великий тлумачний словник сучасної української мови)

задана сукупність взаємопов'язаних якостей особистості; задана вимога, норма освітньої підготовки

сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії по відношенню до них; компетенцію розуміють як задану вимогу, норму освітньої підготовки учия (А.В. Хуторський)

соціально закріплений освітній результат, реальні вимоги

до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлень з певної галузі знань, якостей особистості, яка діє в соціумі (Н.М. Бібік)

інтегрований результат освіти

який проявляється ситуативно, існує як потенціал, який наповнюється конкретним змістом та проявляється в певній ситуації; у певному смислі обслуговує термін «освітня компетентність», більш конкретно описуючи його смислове паповпепня (І.В. Родигіна)

інтегрована

особистісно-діяльнісна категорія

яка формується під час навчання в результаті поєднання початкового особистого досвіду, знань, способів діяльності, вмінь, навичок, особистісних цінностей і здатності їх застосування в процесі продуктивної діяльності стосовно кола предметів та процесів певної галузі людської діяльності (О.С. Заблоцька)

сфера

додаткових знань, умінь і павичок людини (З.В. Залібовська-Ільпицька)

коло питань

за якими характеризують певні особистісиі якості людини (Н. Гаврик)

Основні тлумачення (Освітня компетенція це -...)

Загальний зміст тлумачення

задана

соціальна

норма

освіченості

учня

необхідна для його подальшого ефективного функціонування в певній сфері людської діяльності, а оскільки набуття цих компетенцій відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня па різних етапах навчання буде різним, що, в свою чергу, свідчить про рівневий характер компетентнісного підходу в навчанні, про доцільність визначення певних послідовних рівнів у формуванні компетентності учня (С.Е. Трубачева)

Інтегральні

характеристикиякості підготовки учнів

що пов'язані з їхньою здатністю до цільового осмислення застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності стосовно визначеного міждисциплінарного кола питань (В.В. Краєвський, Л.В. Хуторський)

рівень розвитку

особистості учня, пов'язаний з якісним опануванням змісту освіти (А.М. Дахіп)

Система знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня

структурованих навколо певної низки об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення ним подальшої продуктивної освітньої діяльності (А.В. Хуторський)

складні узагальнені способи діяльності

якими опановує учень під час навчання; набуття освітньої компетенції свідчить про засвоєння учнем не розрізнених знань, умінь і павичок, а оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного виділеного напряму наявна відповідна сукупність освітніх компонентів особистісно-діяльнісного характеру (В.В. Краєвський, А.В. Хуторський)

Тлумачення складових поняття «освітня компетенція»

Назва складових поняття

Загальний зміст тлумачення складових поняття

1

2

початковий

особистий

досвід

є результатом попереднього навчання (до формування відповідної компетенції) і включає: досвід пізнавальної діяльності; досвід здійснення відомих способів діяльності; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісних відносин (С. Шишов)

знання

теоретичні є когнітивною основою всіх компетенцій; у процесі навчання проходять етапи: трансформуються з початкових знань, що існують у свідомості особистості у вигляді понять та суджень, в обґрунтовуючі знання (закони, теорії, правила тощо), а від них за допомогою логічних прийомів - в умовивідні знання (0. Алєксєєва, І. Зимня, А. Киязєва, Т. Кривченко, М. Лаптєва, Н. Морозова). Включають знання та розуміння (теоретичні знання та здатність їх розуміти); знання, як діяти (застосування знань на практиці у вигляді умінь, навичок, способів діяльності); знання, як бути (особистісні цінності) (згідно з концепцією проекту ТШ^О)

вміння

навички

Оволодіння прийомами застосування засвоєних знань та способів діяльності на практиці. Основою умінь є знання; розрізняють розумові і практичні, часткові, загальні й узагальнені. ( О. Я.Савченко).

Уміння розв’язувати ті чи інші задачі, доведені до автоматизму; усталений спосіб виконання дій, сформований у результаті багаторазових повторів;(О. Я. Савченко).

способи

діяльності

(ДІЇ)

певні самостійні, розгорнуті, усвідомлені дії, що виникають у результаті поєднання у свідомості людини знань та досвіду; поділяються па специфічні (забезпечують практичне засвоєння знань при вирішенні конкретних (предметних) задач - робота за правилом, зразком, інструкцією із застосуванням алгоритму тощо) та загальнологічні (аналіз, співставлення, узагальнення, пояснення та ін.); сприяють орієнтації суб'єктів освітньої діяльності в будь-якому за змістом навчальному матеріалі (І. Якиманська); дія - структурний елемент діяльності (О.Я. Савченко)

Особистісі цінності

що базуються на загальнолюдських, християнських та культурпо-прагматичних цінностях (доброта, милосердя, самопожертва, любов, дружба, благородство, честь, каяття та ін.; розумний егоїзм, самоактуалізація, етична технологія успіху, духовний бізнес, духовно-матеріальний розвиток та ін.) (А.П. Вірковський)

загальна здатність

що грунтується на знаннях і досвіді (С.Є.Шишов)

Сутнісний зміст поняття «освітня компетенція»

Назва аналізоваих складових

Загальний зміст тлумачення

структура

освітньої

компетенії

мінімальний досвід діяльності або попередній етап сформованості компетентності; соціальна, особистісна мотивація необхідності подальшого формування компетентності; знання, уміння, навички, необхідні для подальшого формування компетентності; способи діяльності на певному етапі формування компетентності; рефлексія ефективності отриманого результату (С.Е. Трубачева)

зовнішня ознака

специфічний предметний, загальнопредметний або соціальний характер, який впливатиме на обсяг знань, умінь і навичок учня та на глибину досвіду його діяльності, необхідних для формування певного рівня компетентностей (А.В. Хуторський)

класифікація за зовніш-ньою ознакою

визначення пріоритетних сфер формування компетенції (освітні галузі, навчальні предмети, змістові лінії) (А.В. Хуторський)

Особливості трактування поняття «компетентність» (у зарубіжному і вітчизняному досвіді)

Щодо дифініції «компетентність», то, перш за все, слід вказати на варіативність підходів до її трактування.

Зокрема, у Великому тлумачному словнику сучасної української мови поняття «компетентність» подається як властивість за значенням компетентний, останнє розглядається у двох контекстах: 1) який має достатні знання в якій-небудь галузі, який з чим-небудь добре обізнаний, тямущий; 2) який має певні повноваження, повноправний, повновладний. Поняття «компетентність» пов'язують з обізнаністю, авторитетністю, кваліфікованістю [2, с.445].

У «Словаре русского язьїка» С.І. Ожегова [5] «компетентний» визначається як «осведемленньїй, авторитетний в какой-либо области». Аналогічно цей термін тлумачиться в «Кратком толковом словаре украинского язьїка» Д.Г. Гринчишина: «обізнаний в певній галузі; знаючий; який за своїми знаннями або повноваженнями має робити, вирішувати що-небудь». Тобто вживання поняття «компетентність» слід пов'язувати з певним видом діяльності.

У Соціально-педагогічному словнику компетентність характеризується як психо-соціальна якість, котра означає силу й упевненість, джерелом яких є відчуття власної успішності та корисності. Компетентність сприяє усвідомленню особистістю власної здатності ефективно взаємодіяти з оточенням [14, с.88].

У англомовних словниках сутність досліджуваної дефініції трактується таким чином, що першість надається «здатності до дії». Тобто цс уміння використовувати знання у практичній діяльності; певні стратегії для реалізації творчого потенціалу особистості. Поняття компетентності інтегрує когнітивний, мотиваційний, етичний, соціальний і поведіпковий компоненти. Бути компетентним - значить уміти мобілізувати в тій чи іншій ситуації набуті знання і досвід.

За визначенням Міжнародної комісії Ради Європи [9], компетентності окреслюються як загальні (ключові) вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, кроспавчальні вміння або навички, ключові уявлення, опори або опорні знання. На думку експертів Ради Європи, сформовапістю крмпетентностей (як комплексу ставлень, цінностей, знань і навичок) забезпечується спроможність особистості сприймати та задовольняти індивідуальні й соціальні потреби. Слід також додати, що експерт Ради Європи Вало Хутмахер у доповіді «Ключові компетентності для Європи» зазначив, що поняття «компетентність» за своєю суттю ближче до «знаю як», ніж до «знаю що».

Протягом двох років зміст поняття «компетентність» відпрацьовувався експертами країн Європейського Союзу. Починаючи з 2004 року, його сутність розкривається таким чином: здатність застосовувати знання та вміння ефективно й творчо в міжособистісних відносинах - ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях. Компетентність - це поняття, що логічно походить від ставлень до цінностей та від умінь до знань.

Згідно з означенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти (ІВSТРІ), термін «компетентність» розглядається як набір знань, навичок і ставлень, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати відповідні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності, та визначається як спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу. Оцінювання сформоваиосгі компетентностей здійснюється за індикаторами, до яких віднесено набуті знання, вміння, павички та навчальні досягнення.

Експерти програми «Визначення та відбір компетентностей: теоретичні іі концептуальні засади» (DеSеСо) визначають дефініцію «компетентність» як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.

Р. Стсрнберг, аналізуючи природу компетентності, підкреслює, що психологи досліджують і визначають сутність цього явища з двох позицій. У межах першої вона окреслюється як наслідок розвитку певних розумових процесів, а саме: планування, відстежуванпя, оцінки рішення проблеми, прийняття рішення, отримання та обробка інформації тощо. Згідно з другою позицією, компетентність - це наслідок накопичення людиною бази знань й досвіду різних способів її організації та реорганізації [11, с.88].

В узагальненому контексті компетентності є результатом набуття компетенцій і тлумачитьсяться як поєднання відповідних знань і здібностей, що дозволяють обгрунтовано судити про певну сферу й ефективно діяти в ній (В.В. Раєвський, А.В. Хуторський) [7]; постає як семантично первинна категорія по відношенню до компетенції, що являє собою інтеріорізовану (привласнену в особистий досвід) систему знань людини, в той час як компетенція в цілому позначає сферу додаткових знань, умінь і навичок (З.В. Залібовська-Ільницька) [5, с.45].

Сутність поняття «компетентність» можна представити такими тезами: компетентність - це ціннісна категорія, що характеризує людину як суб'єкта професійної діяльності, стосується її здатності успішно виконувати свої повноваження (Н.М. Бібік) [1];

Про варіативність підходів до визначення поняття «компетентність» можуть свідчити такі трактування: компетентність - це особистісна, складна характеристика людини, що засвідчує достатню її обізнаність, умілість, вправність у певному колі питань (Н. Гаврик) [6]; реально сформовані в учня особистісиі якості та мінімальний досвід діяльності (А.В. Хуторський) [16]; можливість установлення зв'язку між знаннями та ситуацією, як здатність знайти процедуру (знання та дії), що відповідає проблемі (С. Шишов) [17]; можливість установлення зв'язку між знаннями й ситуацією, як здатність знайти, виявити знання й дію (процедуру), які можна застосовувати до розв'язання проблеми (соціальної ситуації) (Д. Равен) [10].

На структурованість компетентпостей звертають увагу Л.В. Резніченко (компетентність, на її думку, це спеціальним чином структуровані знання, уміння, павички і ставлення, які набуваються особистістю в процесі навчання) [11, с.90]

На діяльнісний компонент компетентпостей вказують С. Шишов та В. Кальней, оскільки тлумачать їх з огляду на здатність (уміння) діяти па основі здобутих знань та наявність досвіду самостійної діяльності на основі універсальних знань [18].

Головним аспектом, що поєднує варіативність точок зору авторів, є те, що знання особистості виступають тим потенціалом, який вона має, проте застосовує па практиці за умови наявності додаткових факторів. Отже, компетентність - це не лише наявність знань і досвіду, але й уміння їх цілеспрямовано використовувати.

Узагальнюючи міркування більшості авторів, Л.В. Резніченко робить висновок про те, що під компетентністю розуміють загальну здатність і готовність особистості до діяльності, що грунтується на знаннях та досвіді, набутих у процесі навчання й виховання, зорієнтованих на становлення й розвиток особистості як суб'єкта життя, активну інтеграцію в суспільство, освоєння різноманітної рольової поведінки в процесі власної життєдіяльності [11].

Компетентність розглядається як інтегральна характеристика особистості, що одночасно поєднує мобілізацію знань, умінь, поведінкових відносин; включає не тільки когнітивну складову, а й мотиваційну, етичну, поведіпкову, соціальну систему ціннісних орієнтацій.

На основі аналізу змісту роботи О.І. Локшиної [8], слід звернути увагу на неоднозначність у визначенні ключових компетентностей, зокрема, конкретизації якісного та кількісного наповнення сукупності компетентностей.

З огляду на варіативність підходів значущим можна визначити міжнародне дослідження Організації європейського співробітництва та розвитку (ОЕСР) «Визначення та відбір компетентностей», що здійснювалося упродовж семи років (1997 - 2003 рр.) експертами країн Європи (Австрії, Бельгії, Данії, Німеччини, Нідерландів, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швеції, Швейцарії, при координуванні останньої), Сполучених Штатів та Нової Зеландії з метою аналізу існуючих досліджень з проблеми компетентностей, подальшого розвитку концепту компетентностей для розробки спільних підходів, визначення переліку ключових компетентностей, що є загальновизнаними у всіх країн незалежно від національних особливостей.

Результат проведеного дослідження представлено категоріальною схемою ключових компетентностей класифікованих за трьома категоріями: компетентності використання засобів для ефективної взаємодії - мови, символів, текстів, знань, інформації, технологій; компетентності взаємодії в неоднорідних (гетерогенних) групах - налагоджування стосунків з іншими, співпраця в команді, розв'язування конфліктів; компетентності діяти незалежно (автономно), відповідаючи за власне життя та інтегруючись у широкий соціальний контекст, - діяти у великому вимірі з урахуванням норм суспільства, розуміння наслідків; складання та реалізація життєвих планів і персональних проектів; захист своїх прав, інтересів та потреб.

Слід акцентувати увагу на тому, що у Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти (Україна) визначено такі компетентності: соціальні (уміння повноцінно жити в суспільстві - брати на себе відповідальність, приймати рішення, здійснювати вибір; безконфліктно виходити з життєвих ситуацій; сприймати діяльність демократичних інститутів суспільства); полікультурні (оволодіння досягненнями культури; розуміння й повага до людей інших національностей, релігій, культур, мов, рас, політичних уподобань та соціального становища); комунікативні (вміння спілкуватися усно та писемно рідною й іноземними мовами); інформаційні (вміння знаходити, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел); саморозвитку й самоосвіти (матії потребу й готовність постійно навчатися протягом усього життя); продуктивної творчої діяльності.

До переліку ключових компетентностей українські педагоги відносять такі компетентності, як: вміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, компетентність з 1КТ, здоров'язберігаюча [4, с.91].

Аналізуючи висвітлення заначеної проблеми в різних країнах, О. Крисан [9] вказує на наявність спільних тенденцій, насамперед, у визначенні системи компетентностей на різних рівнях змісту. До такої системи віднесено компетентності: надпредметні (міжпредметпі, ключові, базові), загальнопредметні, спеціально-предметні.

 Компетентнісний підхід: сутність, ознаки, умови реалізації в процесі навчання

Поняття «компетентнісний підхід» трактується в розрізі спрямованості освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу має бути формування загальної компетентності, яка є сукупністю ключових компетентностей та інтегрованою характеристикою особистості, що формується в процесі навчання й містить знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості (О. Чсрнишов, Л. Чернігова).

Компетентнісний підхід до навчання грунтується на уявленнях про компетентність як загальну здатність особистості, надпредметне утворення, як інтегрований результат навчання, пов'язаний з умінням використовувати знання та власний досвід у конкретних життєвих ситуаціях. Н.М. Бібік розглядає його як засіб оновлення змісту освіти, який викликає однаковою мірою як зацікавленість, так і спротив серед учительства, науковців, управлінців різних рівнів [1, с.47].

О. Савченко [13] зазначає, що компетентнісний підхід залишається й досі об'єктом наукових дискусій у різних країнах. Зокрема, обговорюються критерії виділення результатів шкільної освіти, що можуть бути визначеними на компетентнісному рівні, якою має бути ієрархія й система компетентностей для різних освітніх галузей, а також для випускника кожного рівня шкільної освіти, наскільки педагогічна наука і практика готові до вимірювання й оцінювання цих досягнень тощо.

На основі об'єктивного аналізу зарубіжного досвіду щодо організації сучасної освіти можна говорити про однозначність підходів в площині цілепокладання, оскільки реалізація компетентнісного підходу здійснюється з метою забезпечення індивідуального розвитку особистості, розкриття її потенціалу; задоволення потреб економіки країни в кваліфікованій робочій силі; здійснення соціальної інтеграції, формування активного члена громадянського суспільства; закладання основ для навчання впродовж життя.

Натомість реалізація компетентнісного підходу в залежності від ступеня надання пріоритетності його складовим визначає відмінності у функціонуванні освітньої системи тієї чи іншої країни. Для прикладу, за узагальненими даними О.І. Локшиною [8]:

  •  Швеція основний наголос робить на розвиток знань та навичок індивідуума, що визначаються як необхідні для його економічного процвітання в суспільстві;
  •  Швейцарія розглядає освітні цілі в рамках особистісного розвитку, інтеграції молоді в суспільство на місцевому, європейському, глобальному рівнях та отримання ними професійної кваліфікації;
  •  Велика Британія освітні цілі спрямовує, насамперед, на допомогу молодим людям у виборі подальшого навчання з метою професійного становлення та кар'єрного зростання;
  •  Франція приділяє першочергову увагу сформованості здатності до коикурентноспроможності молоді на ринку праці.

Узагальнюючи, зазначимо, що в цілому компетентнісно сформована особистість розглядається як результат, на який спрямована європейська освіта в умовах глобалізаційпих процесів, науково-технічного розвитку та інформатизації всіх сфер життєдіяльності людства.

Освітні реформи в Україні є невід'ємною складовою глобальних освітніх змін, що являють собою безперервний процес, на який все більший вплив здійснює як освітня політика міжнародних організацій, так і окремих країн, котрі є провідною глобалізуючою силою сучасності.

Реалізація компстентнісного підходу в освітньому процесі України має здійснюватися з урахуванням особливостей використання реформаційного зарубіжного досвіду в нашій державі.

Таким чином, вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду сучасної практики організації освіти для підростаючого покоління має на меті не просте калькування освітньої системи в цілому або окремих її складових, а створення умов для продукування своєї освітньої траєкторії реалізації компетентнісного підходу, ґрунтовне осмислення власних досягнень і проблем, визначення освітніх перспектив, а у разі необхідності, й внесення доцільних корекційних змін, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування всіх потенційних можливостей вітчизняної системи освіти в контексті реалізації компетентнісного підходу.

Узагальнення теоретичних джерел і практики поширення компетентнісного підходу дає підстави для висновків про необхідність перегляду і узгодження змісту освіти, її складових на всіх рівнях, оволодіння оцінювальною компетентністю всіма суб'єктами цього процесу, перегляду поглядів на технології навчання, які мають сприяти виявленню набору унікальних здатностей кожного учня для успіху в певній сфері пізнання.


Відділ освіти Уманської міської ради

Методичний кабінет

Загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів №5

ім. В. І. Чуйкова

Доповідь

 на тему:

«Компетентність і компетенція у результатах початкової освіти»

Підготувала: Бень Н. В.,

                                                   вчитель початкових класів

                                              І кв. категорії ЗОШ №5

Умань 2011 р.


Список використаної літератури

1.Бібік Н.М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування // Компетентнісний підхід в освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. - К.: «К.І.С.», 2004. - С.47-52.

2.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. Т. Бусел. - К. - Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. 1440 с.

3.Заблоцька О.С. Компетентнісний підхід як освітня інновація: порівняльний аналіз // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2008. - Випуск 40. - С. 63-67. *

4.Забродська Л.М., Онопрієнко О.В., ХоружаЛ.Л., Цимбалару А.Д. Інформаційно-методичне забезпечення проектно-технологічної діяльності вчителя: Науково-методичний посібник / За ред. А.Д. Цимбалару, О.В. Онопрієнко. - X.: Вид. група «Основа», 2007.- 208с.

5.Залібовська-Ільніцька З.В. Категоріальний аналіз базових понять дослідження проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2004. Випуск 14.-С. 45-47.

6.Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук-метод. посібник / Наук. ред. О.Л. Кононко. - К.: Ред.. журн. «Дошкільне виховання», 2003. - 243с.

7.Краевський В.В., Хуторський А.В. Прсдметное и общепредметное в образовательньїх стандартах // Педагогика. - 2003.- №3. - С.3-10.

8.Локшина О.І. Моніторинг рівнів досягнень компстснтностей: інноваційні підходи // Компетентнісний підхід в освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. - К.: «К.І.С.», 2004. - С.26- 33.

9.Овчарук О.В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти // Компетентнісний підхід в освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. К.: «К.І.С.», 2004. - С.6-15.

10.Равен Д. Компетснтность в современном обществе: вьіявление, развитие и реализация. - М.: Когито-Центр, 2002. - 257с.

11.Резніченко Л.В. Формування компетентності майбутніх учителів до використання інновацій у професійній діяльності // Наукові записки. - Випуск 77. Частина II. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - С. 86-90.

12.Родигіна І.В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. -X.: Вид.група «Основа», 2005. - 96с.

13.Савченко О.Я. Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти // Компетентнісний підхід в освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. - К.: «К.І.С.», 2004. - С.34- 46.

14.Соціально-педагогічний словник / За ред. В.В. Радула. - К.: «Ексоб», 2004. -304с.

15.Трубачева С.Е. Умови реалізації компетентнісного підходу в навчальному процесі // Компетентнісний підхід в освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. - К.: «К.І.С.», 2004. - С.53- 59.

16.Хуторський А.В. Ключевьіе компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмьі образования // Народное образование. - 2003. - №2. - С.58-64.

17.Шишов С. Е. Понятие компетенции в контексте качества образования / С. Е. Шишов // Дайджест педагогічних ідей та технологій. Школа-парк. - 2002,- №3. - С.20-21.

18.Шишов С.Е., Кальней В.А. Мониторинг качества образования в школе. - М., 1999. - с.85.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19587. Цилиндрические зубчатые передачи 609.5 KB
  Передача непрерывного прошения от одного вала к другому с заданным передаточным отношением чаще всего осуществляется с помощью зубчатых механизмов. Зубчатые механизмы получили очень широкое применение как в машиностроении...
19588. Технологічний процес. Деталь. Фанера 64 KB
  Тема: Технологічний процес. Деталь. Фанера Мета: освітня: формування поняття деталь та технологічний процес; ознайомлення учнів з деякими способами отримання деталей та способами з’єднання з фанери; формування в учнів знань про фанеру як конструкційний матеріал;
19589. Християнство як світова релігія. Новітні релігійні течії 90 KB
  Християнство виникло у 2-й половині 1 століття н.е. у східних провінціях Римської імперії в умовах розпаду рабовласницького ладу. Віросповідними джерелами християнства є «святе письмо» (Біблія) і «священний переказ» - постанови Вселенських соборів, деякі напрямки християнства визнають і інші джерела своєї догматики
19590. Индикаторные приборы 321.67 KB
  При высоковольтной катодолюминесценции электроны ускоряются большими напряжениями (кВ — десятки кВ) и при бомбардировке люминофора проникают почти на всю его глубину. При этом выбиваются вторичные электроны, которые летят к ближайшим положительно заряженным электродам
19591. Методи проектування (фантазування, елементи біоніки). Вибір об’єкту проектування на основі зібраної інформації. Складання ескізу майбутнього виробу 48.5 KB
  Тема уроку: Методи проектування фантазування елементи біоніки. Вибір об’єкту проектування на основі зібраної інформації. Складання ескізу майбутнього виробу. Мета: сформувати уявлення про художньоконструкторську діяльність процес проектування та його основні
19592. ПЛАСТИЧНІ МАСИ 45 KB
  Пластичні маси (пластмаси) — матеріали на основі природних або синтетичних полімерів, здатні під впливом нагрівання і тиску формуватися у вироби складної конфігурації. Обовязковим компонентом усіх пластмас, крім полімерів {органічних сполук
19593. Перспективи вдосконалення технологій міжнародного маркетингу на ринку шоу-бізнесу 199.68 KB
  Ринок послуг є різновидом товарного ринку і разом з цим, має ряд специфічних рис, що зумовлює особливий підхід до підприємницької та маркетингової діяльності, покликаної забезпечити задоволення попиту на послуги.
19594. Методи проектування. Художнє конструювання виробів 51.5 KB
  Тема 1.2: Методи проектування. Художнє конструювання виробів. Мета: Навчальна: сформувати знання з даної теми. Виховна: виховувати в учнів культуру праці. Розвиваюча: розвивати у школярів спеціальні здібності сприяти розвитку технічного мислення. Об’...
19595. Вивчення універсального осцилографу С1-73 2.29 MB
  Універсальний осцилограф, призначений для вивчення форм електронних сигналів в діапазоні частот 0 – 5 МГц шляхом візуального спостереження и вимірювання їх амплітуд у діапазоні 0,02 – 120 В, часових інтервалів від 0,4 10-6 до 0,5 с.