56268

Лінійка «Сумщина - мій рідний край»

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Мета. Поглибити знання про природно-заповідні території та архітектуру Сумщини; ознайомити з видами рослин, тварин, які підлягають охороні; виховувати любов до рідного краю та її збереження

Украинкский

2014-04-03

456 KB

16 чел.

«Країна Барвінкова»

Лінійка «Сумщина - мій рідний край»

(Заповідні куточки, архітектура, видатні люди Сумщини, рослинний і тваринний світ )

Мета. Поглибити знання про природно-заповідні території та архітектуру Сумщини; ознайомити з видами рослин, тварин, які підлягають охороні; виховувати любов до рідного краю та її збереження.

Обладнання. Портрети видатних людей, плакат, фото, ілюстрації пам’ятників.                  

Хід лінійки

  1.  Організаційна частина

 Командирам загонів приготуватися до здачі рапортів.

  1.  Педагог-організатор:

Командирам загонів здати рапорти!

(Командири по черзі здають рапорти. Загони:

«Чомучки»(1 клас),

«Дзвіночки» (2 клас),

«Пізнайки»(3 клас),

«Мандрівники»(4 клас)).

2. Педагог-організатор:

Загони шикуйсь! Струнко!

Лінійка присвячена Сумщині..

Оголошується відкритою!

  1.  Повідомлення теми і мети лінійки.

Сьогодні, ми, з вами зробимо цікаву  подорож-мандрівку по заповідним містечкам нашого краю - Сумщини, познайомимося з архітектурними пам’ятниками нашого краю, рослинним та тваринним світом Сумщини.

  1.  Основна частина

1.Розповідь педагога-організатора

Ми живемо з вами в Сумській області, яка займає 23, 8 тис. кв. км. північного сходу України. Колись на цій території протягом сотень мільйонів років існувало море. Воно накопичило багато корисних копалин (пісок, глина, крейда). Болота, на які багатий наш край, накопичили енергію сонця, так утворився торф. Нині ці корисні копалини вкривають нашу землю. І вона сповнена корисних копалин.

Сумщину ще називають Поліссям. Красива і багата природа Сумщини. Широки простори чорноземних полів та заплавних луків, укритих різнотрав’ям, яскравими квітами. Ця чарівна природа давала натхнення великим письменникам, музикантам, спортсменам минулого і сьогодення. З Сумщиною пов’язані імена Марка Вовчка, Лесі Українки, І.П.Котляревського, Г.С.Сковороди, П. Грабовського.

Т.Шевченко бував у багатьох містах Сумщини. В Кролевці йому подарували славнозвісні кролевецькі рушники. І хто знає, може, природа нашого краю надихнула Кобзаря на чудові вірші:

«Дивлюсь, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає».

  1.  Виконання завдання.

Щоб більше пізнати нашу рідну Сумщину, ви одержали різні завдання за напрямками: архітектура, видатні особистості, рослинний та тваринний світ, заповідні куточки Сумщини.

Загін «Мандрівники» - збирав інформацію про архітектуру Сумщини;

загін «Пізнайки» - дізнавався про заповідні куточки Сумщини;

загін «Дзвіночки» - розширив знання про видатних людей;

загін «Чомучки» - зібрав інформацію про тваринний та рослинний світ.

3. Критерії оцінювання.

Кожен учень за цікаву розповідь, доступну отримає прапорець. А загін за активну участь нагороджується грамотою.

  1.  Підведення підсумка лінійки.

Нагородження.

Завдання на наступну лінійку.

Додаток

Архітектура Сумщини

        Київська брама Глухівської фортеці

З часу заснування Глухівська фортеця декілька раз горіла і перебудовувалась. У 1749 р. інженер Юхим Наумов спорудив нові дерев’яні брами з мостами через рів – Київську, Московську і Путивльську. А протягом 1766-1769рр за проектом архітектора Андрія Квасова споруджено дві нові муровані брами –

Київську і Московську, що мали ідентичне архітектурне вирішення. З часом Глухівська фортеця втратила стратегічне значення. У 1808 р. Московську браму було знесено. Київська брама збереглась до наших часів, вона є пам’яткою архітектури національного значення.

           Миколаївська церква    

   

Миколаївська  церква є найстарішою будівлею Глухова. Це унікальний зразок тридільного храму, один з найяскравіших архітектурних творів стилю українського  відродження кінця 17 ст. До того ж це – єдиний з численних храмів, збудованих видатним зодчим Матвієм Єфимовим, що зберігся до наших днів. Миколаївська церква є пам’яткою архітектури національного значення.

Гуманітарно – Просвітницький комплекс.

Комплекс складається з трьох історичних будівель - учительського інституту, чоловічої гімназії та пансіону чоловічої гімназії. Нині тут міститься Глухівський державний університет.

Глухівський учительський інститут було відкрито за ініціативою промисловця і мецената М.А. Терещенка. Відкриття інституту відбулось 25 жовтня 1874 р.- це був перший навчальний заклад такого профілю в Україні. Будинок для інституту збудовано за проектом київського архітектора        П.І. Шлейфера. Глухівський учительський інститут є пам’яткою архітектури національного значення.

Трьох-Анастасіївська церква

Церква збудована у 1893 році коштом глухівських промисловців братів Миколи і Федора Терещенків. Микола Артемович подарував під храм велику ділянку власної землі, а Федір Артемович у 1889 р. пожертвував 60 тисяч рублів золотом. Автором проекту церкви був відомий академік архітектури з Санкт-Петербурга Андрій Леонтійович Гун.

Крипта під теплою церквою є місцем поховання членів родини Терещенків. За радянської влади поховальний склеп був пограбований, а могильні плити – розбиті. Нині поховання упорядковані й заново освячені.

Трьох-Анастасіївська церква є пам'яткою архітектури національного значення.

                   Садиба Неплюєвих

З цим будинком пов'язані життя і діяльність видатного релігійного мислителя, педагога і громадського діяча Миколи Миколайовича Неплюєва, який у с. Воздвиженському нинішнього Ямпільського району створив Воздвиженську чоловічу і Преображенську жіночу сільськогосподарськіі школи на базі яких організувалося Хрестовоздвиженське трудове братство.

М.Неплюєв був також відомим колекціонером і меценатом. У його глухівському будинку зберігалася велика колекція старовинного живопису, меблів, порцеляни, інших творів декоративно-ужиткового мистецтва.

Садибний будинок Неплюєвих має значну історико-меморіальну цінність. З 1988 року є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Глухівський район

с. Соснівка. Глинська пустинь

(Свято – Різдва Богородиці Глинська Пустинь, чоловічий монастир.)

Глинська пустинь виникла у першій половині 16 ст. неподалік від Глухова на місці явлення чудотворної ікони Різдва Пресвятої Богородиці. Цей монастир строго дотримувався уставу за зразком Афонського і став, як знаменита Оптина пустинь, центром старчества, започаткованого на Русі Паїсієм Величковським. Назву свою отримав від князів Глинських. До       1764 року всі споруди пустині були дерев’яними. Муроване будівництво тут розпочалося після пожежі 1769 р. У 1770 р. закладено храм Різдва Богородиці, храм в честь Іверської ікони Божої Матері збудовано у 1826-1831 рр. У 1922 р. монастир був закритий. У 1998 монастир було відновлено, а до 2000 - ліття Різдва Христового збудовано надбрамну церкву, яка за архітектурним типом нагадує церкву Іверської ікони Божої Матері.

Путивль  місто районного підпорядкування, центр району.

Відстань до обласного центру: автошляхом – 100 км.

За даними археологічних досліджень місто Путивль виникло у X столітті. Перша письмова згадка про Путивль міститься в Іпатіївському літописі під 1146 роком.

Давньоруський Путивль оспіваний у видатній пам'ятці світової літератури – “Слові о полку Ігоревім. У XVI-XVII століттях місто було найважливішим оборонним форпостом на південних рубежах Росії.           У XVII столітті Путивль – одне з найбільших міст Росії. За розмірами території і чисельністю населення він перевершував такі великі міста того часу, як Псков, Смоленськ, Чернігів.

З 1784 р. Путивль, згідно указу Катерини II, перебудовується на європейський “зразок”, як і Петербург. Вулиці перетиналися під прямими кутами. Це планування міста зберігається і понині.

У XIX - на початку XX століть Путивль – невелике повітове місто Курської губернії. Промислового розвитку він не одержав. Зате процвітали кустарні ремесла і торгівля. Зберігав Путивль і своє духовне значення. На початку XX століття в місті діяло 9 храмів і 1 монастир. А всього на території повіту було 49 парафіяльних храмів і 3 монастирі (Мовчанський, Софроніївський та Глинський).

У роки Великої Вітчизняної війни Путивльщина стала колискою партизанського руху на Україні. Під керівництвом легендарних С.А.Ковпака і С.В. Руднєва партизани Сумщини пройшли з боями від Путивля до Карпат.

Історична спадщина Путивля і Путивльщини зафіксована у численних пам'ятках історії і культури. На території міста і району 108 пам'яток археології, 95 історії, 40 архітектури, 9 пам'ятників монументального мистецтва та одна пам`ятка садово-паркового мистецтва. Основна галузь економіки путивльщини - сільське господарство. Найбільше промислове підприємство ВАТ „Сейм” належить до електронної галузі.

Мовчанський монастир

(Свято-Різдва Богородиці Мовчанський жіночий монастир)

Монастир засновано у 16 ст. Головним об’єктом ансамблю Мовчанського монастиря є собор Різдва Богородиці, побудований у 1575-1585рр. Це найдавніша за віком архітектурна пам’ятка Путивля. Поруч із собором розташовані й інші будівлі: дзвіниця ( 16-18 ст.), церква Іоанна Хрестителя( 1866-1869рр.), настоятельський корпус, трапезна (18 ст.), Татарська вежа (16 ст.), келії( 19 ст.) та інші споруди. Мовчанський монастир відроджується, стає справжнім духовним центром регіону. Святинею монастиря є Мовчанська ікона Божої Матері, один із списків якої зберігається в обителі.

                  Путивльський район

                       с. Нова Слобода  

                Софронієвський монастир

(Софронієво – Мовчанська Різдва Пресвятої Богородиці Печерська Пустинь, чоловічий монастир)

Архітектурний комплекс Софроніївського монастиря міститься за кілька кілометрів на південь від с. Нова Слобода. Монастир заснований у        13 ст. Протягом тривалого часу він вважався одним з найважливіших духовних центрів України і Росії. У XVIII ст. Софроніївська пустинь була настільки відома й популярна, що російська імператриця Єлизавета Петрівна, подорожуючи у 1744 р. до Києва, навмисно відхилилася від маршруту, аби відвідати цей монастир. Тут вона взяла участь в освяченні новозбудованих споруд.

У 20 ст. більшу частину монастирських споруд було зруйновано. З       1999 року монастир почав відроджуватись. Реставровано храм Іллі Пророка, Покровську надбрамну церкву і трапезну. Розпочато відбудову собору Різдва Пресвятої Богородиці та Успенської церкви.

Збереглося кілька печерних комплексів монастиря. Частина цих печер розчищена, інші ще практично не досліджені. Найстаріші печери фахівці датують XIII-XIV ст.

                        м. Суми

Обласний центр області.

Відстань до столиці України м. Києва: автошляхом-359 км.

Виникнення Сум пов’язане з подіями Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Заснували місто у 1655 році переселенці з містечка Ставище, що на Київщині, яких привів сюди  отаман Герасим Кондратьєв. У 1659р. місто стало центром Сумського слобідського козацького полку, а осадчий отаман Герасим Кондратьєв – його першим полковником.

Упродовж XVII-XVIII ст. Суми - одне з найбільших і найбагатших міст Слобідської України. Серед збережених пам'яток архітектури – унікальні Воскресенська церква, Троїцький та Спасо-Преображенський собори, історичні місця, пов'язані з перебуванням письменників Олександра Олеся, В.Короленка, А.Чехова, О.Купріна, художників В.Маковського, Н.Онацького та багатьох інших видатних людей.

З містом пов'язані життя і діяльність ''королів'' цукрової промисловості кінця XIX – початку XX ст. – династії Харитоненків. Їхній завод на околиці Сум був найбільшим у Європі і ще до 1990 р. давав 20% всього цукру-рафінаду, що вироблявся в СРСР.

Сьогодні Суми – сучасне українське місто із значним промисловим, економічним, науковим і культурним потенціалом. Провідними галузями є машинобудування, хімічна та харчова промисловість.

Суми мають розвинену інфраструктуру спортивних споруд європейського рівня – стадіон „Ювілейний”, критий легкоатлетичний манеж, стадіон для біатлону та інші.

                   Воскресенська церква

Це є перша мурована будівля Сум. Церква збудована у 1702 році коштом полковника Сумського слобідського полку Герасима Кондратьєва. Церква збудована у стильових формах українського Відродження з формами та деталями московської архітектури кін. 17 ст. У 2000 р. церкву передано релігійній громаді православної церкви Київського патріархату.

Воскресенська церква належить до найвизначніших витворів Слобожанської архітектурної школи доби Гетьманщини, є пам’яткою архітектури національного значення.

             Спасо - Преображенський собор

Собор перебудовано протягом 1882-1892 рр коштом сумського купця, комерційного радника Дмитра Івановича Суханова за проектом архітектора Михайла Івановича Ловцова. Архітектура собору витримана  в класичному стилі з неороманськими і необароковими деталями. Біля основи підбанника, встановлено чавунні статуї апостолів Петра, Павла і св. Князя Володимира. На дзвіниці встановлено годинник англійського виробництва 1884р. та статуї євангелістів Луки Матфея, Марка, Іоанна.

Спасо – Преораженський собор є пам’яткою архітектури національного значення. Головною святинею Спасо- Преображенського собору є чудотворна Корсунська ікона Божої Матері, що називається прозрінною, вона написана на листовому білому залізі, - список з ікони Богоматері, що приніс Князь Володимир в Київ після хрещення Корсуні.

Троїцька церква

Будівництво церкви велось з 1900 по 1914 рр на кошти сумського промисловця і мецената П.І. Харитоненка. Автор проекту – сумський архітектор К.Г. Шольц. У проектуванні інтер’єру брав участь відомий московський архітектор О.В. Щусєв, а в художньому оформленні його- художники М.В. Нестеров та Г.Г. Невинський. Архітектура церкви витримана у характерному для поч. 20 ст. стилі неокласицизму. Троїцька церква є пам’яткою архітектури національного значення.

смт Недригайлів - місто районного підпорядкування, центр району.

Відстань до обласного центру: автошляхом -70 км.

Перші поселенці на території краю з`явились ще в найдавнішому періоді кам`яного віку - палеоліті. Знахідки решток доісторичних тварин у Кулішівці у 1839р., доповнені грубими знаряддями праці, дають змогу говорити про існування якогось мисливського племені, яке близько 10-15 тис. років тому, за часів льодовикового періоду, проживало в цих краях.

На території району знаходиться знаюча кількість поселень пов’язаних з племенами скіфів. Ними було збудоване городище в с. Костянтинів та численні кургани та курганні могильники.

Під час Великого переселення народів на території району проживали племена, які залишили по собі пам’ятки черняхівської культури.           У 5 – 7 ст. н. е. (с. Хоружівка) середня течія Сули та її притоки були заселені слов’янськими племенами. Неподалік Недригайлова, поблизу с. Засулля, на правому березі р. Сула розташоване городище часів Київської Русі, вважають, що саме тут знаходилось місто Попаш, яке входило до Переяславського князівства і згадується у літописі XII ст. У центрі            с. Городище розташовано залишки давньоруської фортеці, яка згадується у літописі під назвою В’яхань під 1147р. та 1149р.

Точних даних, коли було засновано Недригайлів, історія не зберегла. Відомо, що вперше Недригайлів був зафіксований на географічних картах      І. Данкерта складених у 1632-1636рр.

Найстарішим населеним пунктом району є фактично село Коровинці, оскільки воно згадується ще в Іпатіївському літописі в кінці ХІ століття.

Серед пам’яток архітектури району викликає інтерес садибний комплекс, який належав князю Б. Щербатому, Хоружівське колишнє сільське двокласне училище (1913р), нині середня школа, у якій навчався Президент України В.А. Ющенко, початкове народне училище у Тернах, храм Андрія Первозванного у с. Хоружівка.

Серед видатних людей краю можна згадати багато славних імен: уродженець с. Курмани, фізик, один із засновників сучасної акустики, академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці Микола Миколайович Андрєєв; поет, прозаїк, сатирик і публіцист з с. Городище Пилип Йосипович Капельгородський; поет Іван Іванович Чумаченко, поет, перекладач, літературний критик Дмитро Григорович Білоус, доктор філософських наук Михайло Григорович Осадчий - уродженці с. Курмани, митці з Хоружівки - поет, прозаїк, заслужений діяч мистецтв України Олекса Якович Ющенко та художник, член Спілки народних майстрів України Нестор Митрофанович Кізенко; народний артист СРСР Анатолій Юрійович Мокренко з с.Терни; письменник Іван Микитович Власенко з Недригайлова; поет і письменник з с.Тимченки Микола Семенович Грищенко; доктори історичних наук Анатолій Петрович та Віктор Петрович Коцури с.Сакуниха; головний редактор газети "Україна молода" Михайло Іванович Дорошенко з Хоружівки, і, звичайно, найвідоміші наші земляки - Президент України Віктор Андрійович Ющенко та народний депутат України Петро Андрійович Ющенко.

                    Роменський район

                      с. Пустовійтівка

За переказами назва села походить від прізвища козака Пустовійта, який заснував тут перше поселення. За іншою легендою населення села від самого початку складалося переважно з козаків на чолі з сільським отаманом. Тут мешкало лише кілька родин селян, які навіть не мали свого старшого війта і були приписані до сусіднього поселення, де переважали селяни. Тому село і отримало свою назву від того, що посада війта була пуста, або відсутня, звідси – Пустовійтівка. Недалеко від Пустовійтівки, на хуторі Гетьманка народився Петро Іванович Калнишевський – останній отаман Запорізької Січі - людина, що відзначилася своєю військовою доблестю, була мудрим дипломатом і політиком.

Ромни - місто обласного підпорядкування, центр району

Відстань до обласного центру: автошляхом – 100 км.

Вперше Ромни згадуються у „Повчанні” Володимира Мономаха, записаному під 1096 р.  у Лаврентіївському літописі.

У 1239 р. місто було повністю зруйноване монголо- татарами. Відродилось з руїн до 16 ст. Важливе стратегічне значення міста, мужність його мешканців знайшли своє відображення в старовинному гербі міста – хрест на зеленому фоні, що означало стояти проти ворога до самої смерті. Впродовж 18-19 ст. важливу роль у розвитку міста відігравали ярмарки, особливо Іллінський. Це був найбільший ярмарок на Лівобережній Україні На Іллінському ярмарку побували відомий актор М.С. Щепкін, майбутній декабрист С.Г. Волконський. Двічі на Роменщині побував Т.Г. Шевченко.

З містом пов’язані імена видатних діячів культури: С.Й. Шкурата, І.П. Кавалерідзе, Г.П. Затеркевич- Карпинської. Великий вклад в українську і світову науку внесли уродженці міста академіки А.Ф. Йоффе, С.П. Тимошенко, О.О. Борисяк та ін.

Ромни – один з провідних центрів Сумщини. Паперорізальні машини, нафтогазове устаткування, гардинно – тюлеве полотно та інша продукція роменських підприємств широко відома на Україні.

Про історію міста свідчать численні архітектурні ансамблі – Святодухівський собор, Вознесенська церква, будівлі колишнього реального та духовного училищ, жіночої гімназії, богодільні, земської лікарні.

                     Вознесенська церква

Церкву збудовано у 1797 році. Церква кругла в плані, тридільна, трибанна, з коловою галереєю. Витримана у стилістиці високого класицизму. Церква належить до унікальних споруд української архітектури 18-19 ст., є пам’яткою архітектури національного значення.

               Комплекс повітового шпиталю

Комплекс повітового шпиталю, який тодішньою офіційною мовою називався „ Богоугодним заведением” збудовано протягом 1822-1826рр за проектом полтавського архітектора М.А. Амвросімова. Лікарня з притулком, розрахована на 120 чол., була присвячена пам’яті покійного російського імператора Олександра і називалась Олександрівською лікарнею. Всі споруди вирішені у стилістиці класицизму.


ВИДАТНІ ОСОБИСТОСІ СУМЩИНИ

ВАЩЕНКО ОПАНАС ТРОХИМОВИЧ

(1908-1984) – відомий український учений: економіко-географ і картограф, почесний член Українського географічного товариства, доктор географічних наук (з 1970 р.), професор.

ГЕОРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ВИСОЦЬКИЙ

видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць.

ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ КОВАЛЬОВ

23 (10) січня 1912 р., м. Суми – 18 квітня 1996 р., м. Харків. Видатний український географ, палеогеограф, гляціолог, альпініст, доктор географічних наук (з 1966 р.), професор (з 1966 р.), заслужений діяч вищої школи України (з 1980 р.), почесний член Географічного товариства СРСР (з 1985 р.), а потім України і Росії.

ІВАН ПАНАСОВИЧ СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ

Генерал-лейтенант генерального штабу, генерал від інфантерії (з 1899 р.), один з найвидатніших, але майже забутих картографів ХІХ століття, народився 18(30).6.1828 р. в с. Голенка Полтавської губернії, нині Роменський район Сумської області. Помер там же 15(28).7.1900 р. Його наукові роботи звернули на себе загальну увагу. Російське географічне товариство удостоїло його найвищої нагороди – Костянтинівської медалі, а Російське технічне товариство – золотої медалі ім. А.П. Бородіна.

ОЛЕКСАНДР КСАВЕРІЙОВИЧ БУЛАТОВИЧ

Дослідник Африки (26.9(8.10).1870 р., Орел – 6.12.1919 р., с. Луциківка, Сумської області). У 1897-1899 роках здійснив експедиції у невідомі європейцям регіони східної Африки. Прослідкував течію р. Омо до її впадіння в озеро Рудольф, вододіли річкових систем Омо і Нілу, першим з європейців перетнув гірську область Каффу (зараз одна з провінцій Ефіопії. Зібрав цінні відомості з етнографії деяких народів Ефіопії (сидамо, галла). За свої подорожні наукові записки був удостоєний малої срібної медалі Географічного товариства.

ФЕДІР ОСТАПОВИЧ ЛИСЕНКО

Професор Ф.О. Лисенко (1887-1937) - у 1931-1936 роках керівник геологорозвідувальних робіт на г. Золотуха, першовідкривач нафти у Дніпровсько-Донецькій западині

.

ІВАН ПЕТРОВИЧ ЧЕРНЕЦЬКИЙ

І.П. Чернецький (1893-1957) - кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент (у 1952-1953 рр. - проректор) Сумського державного педагогічного інституту ім. А.С. Макаренка, член обласної планової комісії зі складання 5-річних планів розвитку місцевої промисловості. Співавтор фундаментальної, як на той час, праці "Геологический очерк Сумской области" (Суми, 1947), що не втратила свого наукового значення і тепер.

МИКОЛА ІЗМАЇЛОВИЧ ДМИРТІЄВ

(1886-1957) – видатний український географ, геоморфолог, палеогеограф, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор (з 1922 р.).


Природные чудеса Сумщины

Андрияшевско-Гудимовский гидрологический заказник

   Андрияшевско-Гудимовский гидрологический заказник общегосударственного значения расположен в заводи реки Сулы Сумской области. Площадь охранных земель 1509,6 гектаров. Это обводненный болотный массив, значительную часть которого занимают густые заросли камыша и рогоза узколистого высотой до 3 метров.

Среди зеленой волны высокой травы красуется приветливый "лесной остров" с лиственным лесом. К дубам здесь примешиваются клен остролистый и вяз, встречается липа. Особенно красив лес в июне во время цветения липы.

Достаточно богатый животный мир заказника. Здесь обнаружено 141 вида позвоночных животных. Основу фауны составляют водно-болотные и лесные виды. В заказнике обнаружено 3 вида животных, занесенных в Европейский красный список, - минога украинская, дергач и выдра. Красной книгой Украины охраняются минога украинская, горностай и выдра. Среди краснокнижных птиц встречается один вид - журавль серый. В центральной части заказника на площади около 3 га находится колония цапли. В составе этой колонии гнездится около 40-50 пар серой цапли, около 15 пар рыжей цапли и 10 пар большой белой цапли. В заказнике строит свои гнезда веретенник большой - редкий на Сумщине вид куликов. Из регионально редких видов обитают лебедь-шипун, серая гусыня, крачка черна, коршун черный, плиска желтоголовая, бобер. Значительную роль играет заказник в охране мест нереста многих видов рыбы.

Бакировский гидрологический заказник

  Бакировский гидрологический заказник общегосударственного значения занимает земли трех районов Сумской области – Тростянецкого, Охтырского и Великописаревского. Площадь заказника 2606 га. Это огромный обводнений пойменный комплекс реки Ворскла.

Поверхность водоемов укрывают зарослями ряски. Встречаются водяная сосенка - оригинальное растение, которое действительно напоминает небольшую сосну. В прибрежной полосе попадаются густые заросли аира. Это ценное лекарственное растение с приятным ароматом. Над рекой и по берегам стариц растут густые заросли камыша. В центральной части заводи тянется полоса рогоза широколистого. Встречается осока, хвощ речной. В полосе у берега есть заболоченные луга.

Бакировский заказник является местом обитания многих водно-болотных птиц. Основными видами являются пастушка, утка, бугай, бугайчик, крачка, кулики, камышовка, овсянка. Здесь гнездится серый журавль. Бакировский заказник играет очень важную роль в сезонной миграции птицы - служит местом отдыха стай гусей, утки и куликов. На его территории также можно встретить коршуна черного – птицу, которая в последнее время стала редкой в Украине.

Банный яр

   Банный яр – один из самых больших в лесостепной зоне Украины массивов широколиственного леса. Расположен в Могрицком лесничестве Сумского района на площади 236 га. Банный яр - один из наиболее важных объектов охраны восточноевропейских липово-кленово-дубовых лесов.

В заказнике произрастает много редких, реликтовых для Левобережья Украины видов. В древесном ярусе преобладают дуб, ясень, клен остролистый, липа сердцелистная, иногда в верхней части склонов значительной встречается береза. В травостое лесов заказника много типичных видов широколиственных лесов - осоки волосистой, подмаренника душистого, встречаются редкие для Сумщины реликтовые виды - костра высокая, страусовое перо, а также виды, занесенные в Красную книгу Украины, - лунария оживающая и медвежий лук.

Фауна заказника представлена лесостепными животными, обитателями широколиственных лесов. Здесь есть дикая свинья, косули европейские и лоси. Из хищников на территории заказника встречается много лис.

Беловодский гидрологический заказник

   Беловодский гидрологический заказник общегосударственного значения расположен в Роменском районе Сумской области. Земли заказника занимают площадь 1515, 7 га поймы реки Сула.

Растительный и животный мир заказника богат своим разнообразием. Вдоль берегов заливов и стариц растут густые заросли камыша и рогоза узколистого. На повышениях раскинулись луга из осоки, встречаются цветы чистеца болотного. Здесь можно встретить и орхидею – пальчатокоренника майского, который охраняется Красной книгой Украины. На засоленных лугах заказника встречается ряд видов галофитов - обитателей засоленных мест.

Заказник является излюбленным местом гнездования птиц: пастушков, крачки, утки, цапли, куликов, камышевки, овсянки, плески, и проч. Из редких видов в заказнике встречается серый журавль, аист черный и коростель. В густых прибрежно-водных зарослях попадаются серая, рыжая и большая белая цапля, бугай, бугайчик. В заказнике обитает болотная черепаха.

«Большой бор»

   Лесной заказник общегосударственного значения «Большой бор» - это своеобразный музей сосны. Этот участок искусственно создан – основал его в 1897 году известный профессор В.Огиевский. Площадь заказника 1231 гектара. Трудно найти на Сумщине второй такой рукотворный участок, который бы так поражал своим необычным величием и красотой.

В течение 1912-1916 гг. здесь было высажено свыше 200 географических вариантов сосны обычной. Заготовка семян ее велась от Польши на западе до Акмали на востоке и Вологды на севере. Здесь произрастают сосна тамбовская и волынская, черниговская и орловская. Есть сосна из Прибалтики - курляндская и другие. В заказнике произрастает сосна-великан, названная в честь профессора Огиевского.

В течение длительного времени здесь формировался лесной комплекс с набором растительной группировки и видов растений, присущих сосновым лесам Полесья. Встречаются черника, брусника, костяника, есть несколько видов папоротника.

Гора Золотуха

   Гора Золотуха расположена в Сумской области в районе города Ромны. Эта гора целый склад полезных ископаемых. Но главное - здесь нашли первую украинскую нефть.

Гора Золотуха известна еще и тем, что в 15 сентября 1918 года на учебном стрельбище в предместье Кириллова, на 2-й версте по старой горицкой дороге большевистским карательным отрядом были расстреляны епископ Варсонофий – настоятель Кирилло-Белозерского монастыря, игуменья Ферапонтова монастыря Серафима и четверо мирян.

В годы советской власти гора Золотуха была превращена в свалку костей забитого скота, там же был построен свинарник, затем устроен карьер.

Летом 2000 г. на Золотухе начались поиски останков мучеников с привлечением специалистов из отдела криминалистики Генеральной Прокуратуры. В следующем году работы продолжила экспедиция, возглавляемая иг. Дамаскиным (Орловским). Останки так и не были найдены. Все расстрелянные причислены к лику святых Новомучеников Кирилловских.

В 1998 году на горе Золотухе установлен Поклонный Крест, а в настоящее время закончено строительство часовни во имя Новомучеников Кирилловских.

Деснянско-Старогутский национальный природный парк

  Деснянско-Старогутский национальный природный парк находится в крайней северо-восточной части Украины, Серединобудском районе Сумской области и занимает площадь 16215 га. Создан парк был в 1999 году с целью сохранения, воссоздания и рационального использования ландшафтов Левобережного Полесья, с типичными и уникальными природными комплексами. По характеру ландшафтов его территория разделена на две части: Придеснянскую и Старогутскую.

Придеснянская часть парка представляет собой пойменную и боровую террасу р. Десны и ее притоков. Заводь Десны, в 2-4 км ширину, хорошо выраженная на всей протяжности и чрезвычайно живописная. Здесь много озер, стариц, заболоченных участков. Заводь Десны в пределах национального парка - один из наиболее сохранившихся природных комплексов заводи этой большой реки в Украине. Растительный покров здесь представлен комплексом пойменной (луговой, водно-болотной) растительности и лесов боровой террасы. Здесь произрастают многие редкие реликтовые виды, занесенные в Красную книгу Украины, а также растения, которые занесены в Зеленую книгу. В лесах боровой террасы преобладают сосняки. В понижениях произрастают дубравы, местами сохранились флористически богатые естественные дубово-сосновые леса.

Леса Старогутской части национального парка являются крайней южной частью массива известных Брянских лесов. Здесь преобладают сосновые массивы. Болота парка, хотя и невелики по площади, но весьма разнообразны – от верховых сфагновых до низинных.

Флора национального парка насчитывает 801 вид высших сосудистых растений. Хотя фауна парка изучена недостаточно, в ней много редких исчезающих видов, занесенных в Красную книгу Украины (20 видов) и в списки уязвимых видов Европы. Уникальность фауны естественного парка обусловлена наличием около трех десятков видов животных северного комплекса, большинство из которых находятся на южном пределе своего ареала и нигде больше на Левобережье Украины не обнаружены. Такие виды, как медведь бурый, рысь, сыч, ореховка встречаются только здесь и в Карпатах. А для зайца белого, свища и овсянки регион национального парка является вообще единственным местом обитания на территории всей Украины. В то же время, в парке присутствуют и типичные южные и даже степные обитатели.

Развитие туризма и рекреационной деятельности – одно из перспективных направлений работы парка. Для посетителей разработаны эколого-познавательные тропы, многосуточные туристические маршруты. Национальный природный парк "Деснянско-Старогутский" привлекает любителей природы еще и тем, который расположен он в экологически чистом регионе Украины, а также отдаленностью от больших промышленных городов. Здесь имеются все возможности для организации отдыха: устройства палаточных городков, сбора редких грибов и ягод, спортивной рыбалки, охоты. Приграничное положение парка создает перспективы для преобразования его в билатеральный заповедный объект с прилегающими объектами в России.

Гидрологический заказник Хухрянский

   Одним из самых больших заказников Сумщины является гидрологический заказник Хухрянский. Это заказник общегосударственного значения, который находится в Ахтырском районе Сумской области вблизи сел Журавное и Хухра. Его площадь 4591,6 гектаров. В заказнике сохранился типичный для региона пойменный комплекс с преобладанием настоящих и заболоченных лугов, болот и водоемов. Это один из немногих заказников, где сохранилась такая большая площадь лугов.

Фауна заказника интересна, на его территории встречаются такие регионально редкие виды, как большая белая цапля, рыжая цапля, серая цапля, черный коршун. Здесь охраняется куница лесная, которая встречается в лесах и болотах заказника.

Климентьевский заказник

   Климентьевский заказник находится около города Ахтырка Сумской области в заводи реки Ворсклы. Создан он был в 1979 году как гидрологический заказник местного значения. В 1998 году, взвесив исключительную научную и экологическую ценность этой территории, статус заказника был повышен до гидрологического заказника общегосударственного значения.

Площадь охранных земель составляет тысячу гектаров. Территория заказника исполняет роль регулятора грунтовых вод и водного режима реки Ворсклы. Земли Климентьевского заказника сильно расчленены старицами и болотами, здесь никогда не проводились гидромелиоративные и культуртехнические работы. Благодаря этому здесь сохранилась богатая водная, прибрежно-водная, болотная и лучная растительность. Почти на всей территории заказника можно встретить группировки редкой кувшинки белой, радуют глаз на водном плесе цветы кувшинки желтой, названной так за форму плодов. Местность очень красивая.

Михайловская целина

   Михайловская целина - целинный участок разнотравно-злаково-лучной степи в лесостепной зоне. Это единственный подобный заповедник в Украине. Многие называют его «брендом» Сумской области. Сумчанам добираться до не тронутых цивилизацией земель не долго – степь находится всего в 100 км от Сум, возле хутора Октябрьский Лебединского района.

Заповедником местного значения Михайловская целина была провозглашена в 1928 г., а в 1947 г.стала государственным заповедником республиканского значения. С 1961 г. и по сегодняшний день Михайловская целина входит в состав Украинского государственного степного заповедника. Территория заповедника насчитывает 202,4 га.

Растительный покров целины схожий с растительностью южных степей. В его составе господствующее место занимают разнотравно-тырсовые и разнотравно-типчаково-тырсовые группировки, которые главным образом растут в юго-восточной и восточной частях заповедника. Но в Михайловской степи также есть растительность, характерная для северных степей. Например, только здесь растут колокольчики и разные влаголюбивые растения. Здесь мало ковыля перистого, зато много широколистых злаков - стоколоса безостого, пырея, куничника и других растений, не присущих степям юга.

Всего здесь зарегистрировано 493 видов растений; растительность характерна для южных степей (злаки — типчак, полевица, осока). На Михайловской целине вы можете увидеть такие редкие растения: дельфиний клиновидный, астрагал пушистоцветный, гвоздику Евгении, касатик боровой, брандушку, ковыль и другие. Есть в степи и привычные нам ромашки, васильки, лен. На территории Михайловской степи есть озерца, болота, которые во время ливней заполняются водой.

Благодаря заповедному режиму за полстолетия создались условия и для обогащения фауны. Встречаются лоси, кабаны и даже волки. В последнее время все более чаще появляются косули. Постоянными жителями являются зайцы и лисицы. Очень много мелких грызунов и птиц.

Экспертный совет Сумской области определил семь чудес природы Сумщины и одним из них стала «Михайловская целина».

Озеро Шелеховское

  Озеро Шелеховское - гидрологическая достопримечательность природы общегосударственного значения. Расположено вблизи села Межирич Лебединского района Сумской области, в 15 км от райцентра.

Озеро имеет древнейшую историю. По мнению ученых, оно образовалось еще во времена ледникового периода. Громадные сдвиги горы заградили дорогу талым водам и создали ледяную водную чащу площадью в 7 гектаров. До сегодняшнего дня озеро не потеряло тот холод, что получило от ледника в наследство.

Северная сторона озера зовется Гузир. Там много чистоводной рыбы: есть окуни, щуки, лини. С южной стороны на дне озера много мула. Здесь преобладает красный карась, вьюн. Самый многочисленный в озере - речной рак. Берега озера окружены природным лесом. Там произрастает много яснотки, ежевики, и хмеля.

Среднесеймский ландшафтный заказник

   В общей долине реки Сейм и Вир расположен Среднесеймский ландшафтный заказник общегосударственного значения. Его земли приходятся на Путивльский, Белопольский и Буринский районы Сумской области. Площадь заказника 2020,8 гектаров.

Это один из наиболее ценных объектов в природно-заповедном фонде Сумщины. Сегодня пойменные лиственные леса сохранились лишь в прирусловой части заказника, большую же часть занимают луга и водная, а также и прибрежно-водная растительность стариц.

Заказнику свойственные живописные ландшафты, богатый растительный и животный мир. Лиственный лес в основном средневозрастной (50-60 лет), встречаются здесь дубы высотой до 18 м с разлогой густой кроной, которые образуют первый ярус. Есть высокие ясени, иногда можно встретить осину, вязь, липу сердцелистную и полевой клен. В подлеске произрастают кусты лещины обычной – верного спутника дуба.

Неподалеку от русла реки Сейм произрастает реликтовый вид – страусово перо и коручка широколистая – вид, занесенный в Красную книгу Украины. Отдельные экземпляры страусового пера в заказнике достигают полутора метра в высоту.

В заказнике проводится работа по охране выхухоля – зверька, который сегодня считается редким и занесен в Международную Красную книгу. В Среднесеймском заказнике также обитают бобры, из представителей птичьего царства встречается лебедь-шипун и гусыня серая.

Территория заказника и прилегающих к ему лесов, лугов и болот является перспективной для создания естественно заповедного объектов высшей категории - национального природного парка.

Урочище Боромля

   Урочище Боромля - зоологическая достопримечательность природы общегосударственного значения. Расположена она в Сумской области. По площади это урочище небольшое – всего 55 га, но имеет большую ценность. Это остров в заводи Сейма, покрытый природным дубовым древостаном и лугами. Основная лесная порода - дубовые насаждения возрастом 200 лет. Здесь проживает колония серой цапли.

Шалыгинский ландшафтный заказник

   Шалыгинский ландшафтный заказник общегосударственного значения. Расположен в Глуховском районе возле сел Стариково и Шалыгино Сумской области и занимает земли площадью 2868,1 га. Это северо-восточная часть области, которая находится на границе с Россией.

Территория заказника в основном покрыта лесами. Эта живописная местность включает широкую заводь реки Клевени и Обести и их террасы. Здесь расположены три больших лесных массива - Монастырское, Бор, Березка. Растительность заказника представлена широколиственными лесами, в которых встречается дуб, клен остролистый, часто с примесью липы. В подлеске произрастает лещина. Есть в заказнике и участки дубово-сосновых, ольховых и березовых лесов, типичных для лесной зоны Украины. В некоторых местах заказника сохранилась сосна, которой больше 200 лет. Здесь также обнаружено пять видов растений, которые занесены в Красную книгу Украины, целый ряд лекарственных растений, много регионально редких растений, которые подлежат охране в области.

Яблоня-колония

   Уникальная яблоня-куст возрастом свыше 220 лет. Представляет собой колонию из 15 связанных между собой родственных деревьев площадью 1 тыс. кв. м. Колония развилась из существовавшего когда-то единого материнского ствола. Её главная особенность – в уникальном способе размножения. Ветви яблони с возрастом клонятся к земле и укореняются, в результате чего прорастают новые деревья (таким способом размножаются крыжовник и смородина). Яблоня находится на территории бывшей усадьбы князей Мещерских. Под ней установлена найденная неподалёку могильная плита с надписью: «Князь Петр Сергеев, сын Мещерский. Родился 1780 августа 24, умер 1848 февраля 18 от роду 68 лет». По легенде, дерево «тоскует» по умершему хозяину.

  Цветет яблоня в период цветения обычного сада. Цветы розовые обычного размера. Поскольку яблоня-колония – это целый сад, то плодоносит каждый год только половина дерева, а вторая половина отдыхает. Яблоки среднего размера, кисло-сладкие с терпковатым привкусом.

  Эта ботаническая достопримечательность природы занесена в реестр биологических объектов общегосударственного значения.

  г. Кролевец, ул. Андреевская, 51


Тваринний світ

Ліси, болота, луки Поліського природного заповідника дають притулок величезній кількості тварин, птахів, комах. Блукаючи хащами резервату можна зустріти представників тайгових, широколистяних лісів, лісостепової зони та, навіть, степу.

Серед хребетних найбільше представництво мають птахи - їх тут 246 видів. Слід відмітити що в заповіднику є звичайними видами сіра чапля, сіра гуска, велика білобока гуска, сірий журавель, глухар, тетерук, рябчик, лунь болотний, сорокопуд-жулан, дрімлюга звичайна, бородата сова та інші. Деркач, що занесений до Європейського Червоного Списку, є звичайним на прилеглих до заповідника луках. Відносно велике представництво у заповіднику птахів занесених до Червоної Книги України.

Наприкінці весни та на початку літа пернаті відзначаються особливою активністю. Хор синиць та жайворонків, дроздів та славок, сойок та зябликів, дзвінкий стукіт дятлів порушують в цей період лісову тишу. Численні хижі птахи шукають собі здобич в лісових хащах та на галявинах.

_______________________

Одним з найцікавіших лісових птахів заповідника є глухар. Цей представник орнітофауни входить до числа найбільших в Україні (самець може важити до 6 кілограмів). Глухар - типовий представник тайги, в Поліссі він тримається лісів, у яких переважають хвойні породи. Споживає цей птах переважно рослинну їжу: хвою, бруньки, молоді пагони і ягоди, хоча інколи не гребує комахами та іншими безхребетними. Дуже цікавою є поведінка глухарів в період току. Самці в цей час навіть вчиняють бійки за самок. Самка відкладає у вистелене сухою травою заглиблення в грунті 7-9 яєць, з яких через 22-25 днів вилуплюються пташенята. Глухар занесений до Червоної книги України і потребує особливих заходів охорони, хоча в резерваті він є звичайним видом.

У Поліському заповіднику мешкає 49 видів ссавців, серед яких відносно багато "червонокнижних". Це борсук, горностай, рись європейська, видра річкова, заєць біляк. Соня ліщинова та вовк у заповіднику є звичайними видами і не потребують особливих заходів охорони, хоча у Західній Європі вони на межі зникнення і занесені до Європейського Червоного Списку.

На території заповідника досить часто можна зустріти таких екзотичних представників тваринного світу, як лось, козуля, олень благородний, кабан дикий, лисиця, куниця лісова, бобер річковий, білка звичайна, заєць русак, тхір лісовий, ласка, їжак звичайний та інші.

   Дуже важливою складовою у харчовому ланцюзі є козуля. Існування великої популяції козулі в Поліському заповіднику сприяє присутності тут великих хижих ссавців вовка та, особливо, рисі (в раціоні останньої козуля становить значну частку). Первісним ареалом козулі була лісостепова зона, але люди своєю сільськогосподарською діяльністю та мисливством витіснили цю граціозну тварину до лісової зони, на північ. Розрив ареалу спричинив утворення двох підвидів козулі - західно-європейської (саме вона мешкає у Поліссі) та східно-сибірсько-кавказької. Маса тіла західно-європейської козулі 20-37 кг, роги у довжину сягають 25-30 см. Харчуються ці тварини рослинною їжею. Основну частину їхнього раціону становить трава, а також молоді бруньки, листя чагарників та дерев.

Восени та зимою козулі живуть групами, які об'єднують до 10-12 особин різної статі та віку. Навесні групи розпадаються. В кінці травня - на початку червня у самок народжується по 2-3 козенят. Козенята майже не мають запаху, тому є малопомітними для хижаків. Козулі годують малих молоком до 2,5-3 місячного віку. Ростуть козенята швидко і вже до осені набирають масу 15-18 кг (половину маси дорослої тварини).

 Дуже часто у заповіднику можна бачити сліди лося. Ця гігантська тварина (довжина 3 м, висота 2,3 м, вага до 570 кг) досить комфортно почуває себе в лісових хащах. Особливою активністю лосі відрізняються у вересні, коли у них настає період гону. В цей час вони можуть бути агресивними і становити небезпеку для людини.

Дикий кабан також досить численний на території резервату. За межами заповідника ця тварина часто гине від рук мисливців та браконьєрів, але тут йому нічого не загрожує. Місцеві жителі відмічають зменшення кількості диких кабанів в останні роки. Для них це чи не найзвичайніша тварина, яку можна дуже часто бачити в лісі.

Дикий кабан, або вепр, належить до родини свиней, має довжину до 2 м та вагу до 300 кг (останнім часом зустрічі з такими гігантами рідкісні, частіше маса дорослих самців не перевищує 180 кг, а самок 140 кг). Влітку основу його харчування складають соковиті трав'янисті рослини, цибульки багаторічників, личинки комах, що дістаються з грунту, дощові черв'яки, яйця мурашок, молюски, падло, жаби, мишоподібні гризуни та інше. Дуже люблять кабани плоди дуба - жолуді, тому найчастіше їхні сліди зустрічаються у дубняках. Добуваючи харчі, ці тварини перевертають величезну масу лісової підстилки і верхні шари грунту, чим сильно впливають на розвиток рослинності. Влітку кабани люблять влаштовувати ліжка в невеликих болотах, роблять вони це з метою позбавитись від кровососів. Гон у них відбувається в листопаді-грудні, а поросята народжуються в березні-квітні. Самка приводить 3-10 малят, для яких споруджує гайно із гілок ліщини, клена або інших рослин. Поросята ростуть відносно швидко і вже до осені важать 20-25 кг. Матері вони тримаються до появи наступного виводку. Головний природний ворог кабанів - вовк.

Поряд із ссавцями в заповіднику багато земноводних тварин (тритони звичайний та гребінчастий, ропухи зелена та сіра, жаби та ін.) та плазунів (черепаха болотна, ящірки прудка та живородяча, вуж звичайний, гадюка звичайна, мідянка, веретінниця). У водоймах заповідника мешкає цікава, дуже схожа на рибу, безщелепна нижча хребетна тварина із класу круглоротих - мінога українська. Цей рідкісний вид занесено до Червоної книги України.

Ріки та озера заповідника не вирізняються значним різноманіттям видів риб. Найбільш поширеними є щука, плітка, карась, в'юн та окунь.

Різноманітним і цікавим є світ безхребетних тварин резервату, але досліджений він порівняно слабо.

Серед комах Поліського заповідника на особливу увагу заслуговують мурахи. Сотні величезних куполів збудовано в лісах цими невтомними працівниками та безжалісними мисливцями. Найпоширенішим видом мурашок у мішаних лісах заповідника є Форміка, зокрема, Форміка Руфа, або

руда лісова мурашка.

Форміка Руфа - це відносно велика, руда або червоно-бура лісова мураха, звичайна в Україні, але занесена до Європейського Червоного Списку, яка завдяки своїм кормодобувним якостям є особливо цінною для деревних насаджень. Мешкає вона по всій північній і середній Європі у листяних та мішаних лісах. Її гніздо - мурашник - найбільш часто є сім'єю з однією-єдиною плодючою самкою. Самка-засновниця залишає гніздо, в якому вивелась, робить шлюбний політ, скидає крила і, знайшовши гніздо мурах іншого виду - фуска, проникає в нього, вбиває самку фуска і займає її місце. Робочі мурахи фуска починають годувати молоду самку руфа, виховують її розплід. Так виникає новий мурашник Форміка руфа. Живе він, як правило, не довше ніж його засновниця - 20-25 років. Якщо самка гине раніше, то вимирає уся сім'я.

В сім'ї Форміка особливу роль відіграють фуражири - мурахи, які збирають харчі для усієї сім'ї. З весни до осені тягнуть вони у гніздо мертвих жучків, мушок, метеликів, гусениць різних видів. У середнє за силою гніздо щохвилинно зноситься два-три десятки комах, за годину їх надходить вже тисячі півтори, за день - близько двадцяти тисяч (деякі науковці приводять значно більші цифри). В теплу пору й на рівному місці навантажені здобиччю мурахи рухаються із середньою швидкістю один метр за хвилину. Площа активного полювання навколо середнього за розміром мурашника перевищує двісті тисяч квадратних метрів. При п'ятиметровій висоті підйому мурах на дерева їх пасовищний простір складає мільйон кубометрів. І на цьому мільйоні кубометрів мурахи вбивають мільйони шкідливих для лісу комах. Вага мешканців мурашника близько 2,4 кг, а вага їхньої щоденної кормової пайки - 120 г (12 кг шкідників за 100 днів). У Поліському заповіднику довгий час проводилося штучне розселення мурах родини Форміка. Комахи розселялись відводками (з одного відводку приблизно за п'ять років утворюється середній за розміром мурашник). Куполи мурашиних гнізд навіть обгороджували парканчиками, щоб уберегти їх від випадкових руйнувань тваринами та людьми (туристами, грибниками тощо) проводилась роз'яснювальна робота серед населення, але після розпаду СРСР ця велика справа почала занепадати.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

73554. Символічний метод розрахунку лінійних електричних кіл (ЛЕК) однофазного синусоїдного змінного струму 856.5 KB
  Розрахункові дії з комплексними параметрами ЛЕК однофазного СЗС. Закони Ома і Кірхгофа в комплексній формі. Символічний метод розрахунку однофазних кіл СЗС з одним джерелом ЕРС.
73555. Українська історіографія в епоху Гетьманщини 177 KB
  Події від середини ХVІІ і до кінця ХVІІІ ст. – це період Національної революції, Гетьманщини і ліквідації автономного ладу України в складі Російської імперії. Національна революція, що почалася 1848 року, привела до утворення Української гетьманської держави. На червень 1652 року Україна фактично виборола незалежність
73556. Введение в высокотемпературную теплотехнологию и энергетику теплотехнологии 32.17 MB
  Возобновляемые источники энергии – энергия солнца ветра тепла земли естественного движения водных потоков а также энергия существующих в природе градиентов температур. Возобновляемые ТЭР основаны на использовании возобновляемых источников энергии: солнечного излучения энергии морей рек и океанов внутреннего тепла Земли воды и воздуха энергии естественного движения водных потоков и существующих...
73557. Методи розрахунку однофазних лінійних електричних кіл синусоїдного змінного струму при наявності двох і більше джерел живлення 668.5 KB
  Застосування символічного методу при розрахунку Іф кіл СЗС при наявності двох і більше джерел живлення. Методи вузлових і контурних рівнянь та контурних струмів. Методи вузлових потенціалів (двох вузлів) та суперпозиції. Метод еквівалентного генератора.
73558. Українська історіографія на початку національного відродження (кінець XVIII — перша половина XIX ст.) 97 KB
  Україна переживала з кінця XVIII століття складний етап своєї історії. Після поділу Польщі українські землі опинилися у складі двох імперій: Російської (80% території) і Австрійської. Суспільне життя краю характеризувалося кризою кріпосницького ладу, розгортанням російського визвольногопольського національно-визвольного та процесом українського національного відродження.
73559. Источники энергии высокотемпературных теплотехнологических установок 261 KB
  Классификация реакторов высокотемпературной теплотехнологической установки; Структурная схема теплотехнологического реактора; Схемы размещения источников энергии и движения дымовых газов в камерах (зонах) реакторов высокотемпературных технологических установок; Схема тепломассообмена в рабочем пространстве высокотемпературных теплотехнических установках;
73560. Розрахунок лінійних електричних кіл синусоїдного змінного струму методом провідностей 404.5 KB
  Визначення співвідношень опорів для перетворення схеми з послідовним зєднанням опорів в схему з їх паралельним зєднанням. Визначення співвідношень провідностей для перетворення схеми з паралельним зєднанням опорів в схему з їх послідовним зєднанням...
73561. Українська iсторiографiя другої половини ХIХ – початку ХХ століть 201 KB
  Народницький напрям в українськiй iсторiографiї сформувався в 40-вi роки ХIХ столiття. Вiн став домiнуючим у другiй половинi ХIХ ст. i поширився на першi десятилiття ХХ столiття. Його засновниками були Михайло Олександрович Максимович i Микола Iванович Костомаров, а, за висловом М.С.Грушевського, він сам був «останнiм могiканом» української народницької iсторiографii.
73562. Резонансні режими в лінійних електричних колах СЗС 757.5 KB
  Резонансом напруг Іф. ЛЕК СЗС називається такий режим роботи нерозгалуженого кола, що містить послідовно з’єднані активний, індуктивний і ємнісні опори, при якому повний опір кола набуває активного характеру, спади напруг на індуктивних і ємнісних опорах компенсують один одного, а повна напруга співпадає за фазою зі струмом.