56323

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЛОГІЧНИХ ДОВОДІВ (АРГУМЕНТАЦІЙ)

Лекция

Логика и философия

Наукове знання, як уже відомо, це результат наукового дослідження, перевірений суспільно-історичною практикою і не суперечить логіці. Значить, в будь-якому дослідженні, крім чуттєвого пізнання, використовується абстрактне мислення чи логічне пізнання.

Русский

2014-04-16

20.3 KB

0 чел.

4

ЛЕКЦІЯ 8

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЛОГІЧНИХ ДОВОДІВ (АРГУМЕНТАЦІЙ).

План лекції:

Логічний метод як обов'язковий у кожному науковому дослідженні.

Логічні закони та правила (вимоги) формальної логіки.

Доказ і спростування, і їх структурні елементи.

Загальна характеристика аргументації та її класифікація.

Рекомендована література: 1, 2, 3, 4.

Основні теоретичні положення.

1. Логічний метод як обов'язковий у кожному науковому дослідженні. Наукове знання, як уже відомо, це результат наукового дослідження, перевірений суспільно-історичною практикою і не суперечить логіці. Значить, в будь-якому дослідженні, крім чуттєвого пізнання, використовується абстрактне мислення чи логічне пізнання. Отже, предметом науки логіки є людське мислення, тобто закони, форми, прийоми, правила мислення, за допомогою якого людина пізнає навколишній світ або конкретно визначений об'єкт. Текст наукової роботи на відміну від всякого іншого тексту повинен відрізнятися, насамперед, своєю логічністю. Тому, які б помилки, з точки зору логіки, не робили дослідники при описі своїх досліджень, вони завжди зводяться до порушення того чи іншого логічного закону або правила (вимоги).

Ви вже вивчали логіку і знаєте основні її закони (закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави), їх трактування і застосування в наукових дослідженнях. Крім цих законів, як Вам відомо, існують правила (вимоги). У даному випадку має сенс зупинитися на найважливіших з них, бо в бібліотекознавстві, бібліографознавство та книгознавстві дуже важливо слідувати цим вимогам. Найважливішим серед них є: єдність підстави поділу, згідно з яким в одному класифікованому ряду види можуть виділятися тільки по одному точно сформульованим ознакою. Наприклад, при класифікації бібліографічних посібників по ознаці утримання об'єктів бібліографування вони можуть бути:

універсальними, багатогалузевими, галузевими, тематичними;

не перетинання поділів, тобто члени видової класифікації повинні взаємно виключати один одного, жоден з них не повинен входити в обсяг іншого (наприклад, в універсальні посібники не можна включати галузеві або навпаки);

співмірність розподілу, тобто виділені за цією ознакою види бібліографічних посібників повинні охоплювати всі бібліографічні явища, що входять в обсяг поняття «бібліографічні посібники»;

безперервність поділу, що означає неприпустимість перескакування через найближчий підклас в більш віддалений.

Наприклад, при класифікації бібліографічних посібників за змістом відбиваних документів не можна від універсальних бібліографічних посібників відразу переходити до тематичних, минаючи багатогалузеві і галузеві посібники.

2. Логічні закони та правила (вимоги) формальної логіки. Крім цього, в логіці є два основних способи диференціації (класифікації) об'єкта вивчення: поділ його на частини (елементи) і розподіл на види. Основна принципова відмінність між цими двома способами диференціації полягає в тому, що в першому випадку цілісність об'єкта вивчення як би розчленовується (реально або ідеально в свідомості дослідника) на складові елементи (частини), кожний з яких взятий сам по собі цілим не є.

У другому випадку, навпаки, в кожному діленні ціле зберігається, тобто виділяються види цілісних об'єктів. Наприклад, при класифікації бібліотек і виділення їх видів за ознакою соціальне призначення існують наступні види бібліотек: загальні, спеціальні, особисті.

Доказ – це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Доказові міркування включає три взаємозалежних елементи: теза, аргументи (доводи або підстави) і демонстрація.

Доказ. Під доказом в логіці розуміється процедура встановлення істинності деякого твердження шляхом приведення інших тверджень, істинність яких вже відома і з яких з необхідністю випливає перше. У доказі розрізняють тезу - твердження, яке потрібно довести, підстава (аргументи) – ті положення, за допомогою яких потрібно довести тезу, і логічний зв'язок між аргументами і тезою, яку іноді називають демонстрація.

3. Доказ і спростування, і їх структурні елементи. Доказ – один з багатьох способів переконання. В науці це один з багатьох методів. Науковий метод переконання є перш за все методом строгих і точних доказів. Ніякі штучні прийоми, ніяке красномовство не здатне допомогти, якщо немає добре обґрунтованих ідей і переконливих доказів. Завдання доказів – вичерпно затвердити обґрунтованість тез, що наводяться. Раз в доказі мова йде про повне підтвердження, зв'язок між аргументами і тезою повинний носити логічно необхідний характер. За своєю формою доказ – логічно необхідний умовивід або ланцюжок таких умовиводів, які прямують від істинних положень до положень, що доводяться. Положення – це те, на підставі чого робиться висновок або умовивід. Положенням можуть служити факти або судження про факти, принципи, аксіоми, постулати і т.д., взагалі будь-які події або висловлювання – вихідні дані, з яких можна витягти якусь нову для нас інформацію.

Нерідко в поняття доказу вкладається більш широкий зміст. Це особливо характерно для гуманітарних наук. При цьому під доказом розуміється будь-яка процедура обґрунтування істинності тези, що включає як логічний висновок, так і правдоподібні міркування, посилання на зв'язок доказуваного положення з фактами, спостереженнями і т.д. Як правило, широко застосовується доказ і в звичайному житті. Багато наших тверджень не є ні істинними, ні хибними. Оцінка, правила, поради, вимоги, застереження не описують розглянуту нами ситуацію. У стандартному визначенні доказу використовується поняття істини. Довести деяку тезу – значить логічно вивести її з інших істинних положень.

4. Загальна характеристика аргументації та її класифікація. Спростування. Тепер розглянемо поняття «спростування». Спростування в логіці визначається так: це міркування, спрямоване проти висунутого положення (тези) і має своєю метою встановлення його хибності чи недоведеність. Найпоширеніший прийом спростування – виведення з спростовуваного затвердження наслідків, що суперечать істині. Відомо, що, якщо навіть одне – єдине логічне положення деякого положення невірно, помилковим буде і саме це положення.

В процесі обговорення теоретичних і практичних питань у галузі науки, культури, виробництва нерідко стикаються різні думки з одного і того ж питання, пропонуються різні варіанти рішень. Обговорення в цьому випадку набуває характеру дискусії між учасниками. Дискусія щодо спірних, ще не вирішених питань, що припускає поряд з обґрунтуванням висунутих тез критично взаємний аналіз пропозицій, називають полемікою. Вести полеміку – значить брати участь в критичному обговоренні спірного питання або проблеми.

Мистецтво полеміки передбачає оволодіння не тільки логікою доказування, але також і раціональними прийомами спростування. Оскільки операція спростування спрямована на руйнування раніше складених доказів, то в залежності від цілей критичного виступу (письмового чи усного), вона може бути виконана наступними трьома способами:

критикою тези;

критикою аргументів;

критикою демонстрації.

Спростування тези – вельми ефективна по критичної силі операція, мета якої – показати неспроможність (логічність або помилковість) висунутої автором тези. Спростування такої тези може бути прямим і непрямим. Пряме спростування будується у формі міркування, що отримало назву «зведення до абсурду». Аргументація в цьому випадку протікає в наступному вигляді: спочатку умовно допускають істинність висунутого положення і виводять з нього наслідок, що логічно випливає. Якщо при зіставленні наслідків з фактами виявиться, що вони суперечать об'єктивним даним, то тим самим їх визнають неспроможними. На цій основі укладають висновок про неспроможність і самої тези, міркуючи за принципом: хибні наслідки завжди свідчать про хибність їх підстави (тези).

Другий спосіб руйнування доказів називається «критика аргументів». Критика аргументів може виражатися в тому, що опонент вказує на неточне викладення фактів, двозначність процедури узагальнення статистичних даних і т.д. Обґрунтовані сумніви в правильності доводів (аргументів) з необхідністю переносяться на тезу, яка випливає з таких доводів (аргументів) і тому вона теж розцінюється як сумнівна і потребує нового самостійного підтвердження.

Третій спосіб спростування – критика демонстрацій. У цьому випадку показують, що в міркуваннях автора немає логічного зв'язку між аргументами і тезою. Коли теза не випливає з аргументів, то вона як би зависає в повітрі і вважається необґрунтованою. Початковий і кінцевий пункти міркування виявляються поза логічної зв'язкою один з одним. Успішне використання такого способу критики, як спростування демонстрації, припускає чітке уявлення про правила і помилки відповідних умовиводів – дедукції, індукції, аналогії, у формі яких протікає обґрунтування тези. Дедуктивна аргументація призводить до достовірного обґрунтування тези при дотриманні специфічних правил цієї форми висновків. Індуктивний спосіб аргументації застосовується, як правило, в тих випадках, коли в якості доказів використовуються фактичні дані.

Аргументація у формі аналогії застосовується у разі уподібнення одиничних подій і явищ. При зверненні до аналогії треба дотримуватися таких правил цього виду умовиводу. По-перше, аналогія актуальна лише тоді, коли два явища подібні між собою не в будь-яких, а лише в істотних ознаках. По-друге, при уподібненні двох явищ або подій слід враховувати відмінності між ними.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34805. Учение о субстанции спинозы и Лейбница. Рационализм и проблема свободы 26 KB
  Субстанция одна она есть причина самой себя. Эта единая субстанция не нуждается ни в чем другом для того чтобы существовать. Природа творящая есть Бог единая субстанция. Субстанция обладает двумя главными атрибутами свойствами: 1 мышлением; 2 протяжением распространенностью Посредством этих свойств человеческий ум воспринимает субстанцию в ее конкретности.
34806. Эмпиризм: гоббс и локк. Скептицизм Юма. Субъективный идеализм Беркли 35 KB
  Юм выводит все идеи из чувственных впечатлений. Юм пытается доказать что субстанция и причинность не объективно существующие сущности не априорные идеи но что они по своему эмпирическому содержанию представляют собой исключительно ассоциации которые образуются благодаря привычным сочетаниям впечатлений. Среди постепенно появляющихся идей о вещах мы начинаем замечать определенное сходство которое позволяет дать этим понятиям одно и то же название оставляя в стороне возможные качественные и количественные различия и приобретаем...
34807. Философские идеи эпохи просвещения. Правовой идеал просвещения. Коллизия частного интереса и общей справедливости. Просветительная трактовка человека 37 KB
  Просветительная трактовка человека Выдающимися мыслителями философии Просвещения были Вольтер и Руссо Вольтер по праву считается основателем французского Просвещения. Огромное влияние на общественную жизнь Европы оказал другой представитель Просвещения Руссо. Руссо призывает к свободе. Отсюда такой интерес Руссо к принципу частной собственности с возникновением которой он связывает исчезновение первоначального равенства и чистоты общественных нравов.
34808. Кант: от субстанции у субъекту, от бытия к деятельности. Рассудок и проблема объективности познания. Явление «вещь в себе». Природа и свобода 29.5 KB
  Канта Философия Канта вершина всей истории философии до XX в. Все творчество Канта делится на два периода докритический и критический. В первый период основное внимание Кант уделял вопросам естествознания и философии природы. В нем излагается знаменитая гипотеза возникновения Вселенной из туманности что означает отказ от идеи первотолчка хотя Кант и признавал Бога в качестве создателя мира.
34809. Абсолютный идеализм и диалектический метод Гегеля. Противоречие системы и метода 41 KB
  Диалектическая философия Гегеля Романтики иенской школы Фихте Шеллинг Гегель подвергали пересмотру кантовское понятие трансцендентального субъекта. Согласно романтикам главным недостатком кантовского субъекта является его неисторический характер во многом обязанный тому что Кант противопоставил истинное знание доставляемое точными науками тем формам знания которые нам дают миф искусство язык. В качестве такого субъекта предстала особенно у Гегеля история человечества в целом. Теперь формы трансцендентальной субъективности...
34810. Антропологический материализхм Фейербаха 31 KB
  Фейербаха Фейербах последний великий представитель классической немецкой философии. В отличие от других немецких философов этого периода которые были идеалистами Фейербах материалист. Самая известная книга Сущность христианства Если Гегель отрывал разум мышление от человека от его чувственной деятельности то Фейербах реальным субъектом разума считает только человека.
34811. Принцип делай добро (модель Парацельса) 30.5 KB
  Модель Парацельса это форма врачебной этики в рамках которой нравственное отношение с пациентом понимается как составляющая стратегии терапевтического поведения врача. В границах модели Парацельса в полной мере развивается патернализм как тип взаимосвязи врача и пациента. Смысл слова отец в патернализме фиксирует что образцом связей между врачом и пациентом являются не только кровнородственные отношения для которых характерны положительные психоэмоциональные привязанности и социальноморальная ответственность но и целебность ...
34812. Принцип соблюдения долга (деонтологическая модель) 32 KB
  Петров использовал этот термин чтобы обозначить реально существующую область медицинской практики врачебную этику которая в России была отменена после переворота 1917 года за ее связь с религиозной культурой. Деонтологическая модель врачебной этики это совокупность должных правил соответствующих той или иной конкретной области медицинской практики. Еще одним примером деонтологической модели являются правила относительно интимных связей между врачом и пациентом разработанные Комитетом по этическим и правовым вопросам при Американской...
34813. Принцип уважения прав и достоинства человека (биоэтика) 32.5 KB
  Эти процессы высвечивают почему в 6070х годах XX века формулируется такая форма медицинской этики как биоэтика которая начинает рассматривать медицину в контексте прав человека. Основным моральным принципом биоэтики становится принцип уважения прав и достоинства человека. Под влиянием этого принципа меняется решение основного вопроса медицинской этики вопроса об отношении врача и пациента.