56411

ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Дипломная

Экономическая теория и математическое моделирование

Метою магістерської роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій з управління стратегічним потенціалом підприємства, а також пошук інструментальних засобів експертної діагностики потенціалу торговельних підприємств.

Украинкский

2014-05-10

1.93 MB

3 чел.

ЗМІСТ

стор.

Вступ…………………………………………………………………………..          

Розділ 1.  ЕКОНОМІЧНИЙ  ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЗАСОБИ ЙОГО ДІАГНОСТИКИ …………………………………………..

1.1. Сутність та еволюція формування поняття економічний потенціал....

1.2. Структура економічного потенціалу підприємства та підходи до управління……………………………………………………………………..

1.3. Методичні підходи до оцінки потенціалу торговельних підприємств та удосконалення механізму його формування……………………………..

Розділ 2. СИСТЕМНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА …………………...

2.1. Фактори впливу зовнішнього середовища на формування економічного потенціалу торгівельного підприємства…………….………

2.2. Характеристика методів дослідження економічного потенціалу торгівельного підприємства …………………………………………………

2.3.  Моделювання оптимальної структури економічного потенціалу торгового підприємства………………………………………………………

Розділ 3.  ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………………….

3.1. Інформаційні  засоби діагностики потенціалу підприємства…………

3.2. Інформаційне забезпечення діагностики потенціалу  підприємства ...

3.3. Технологічний процес автоматизації   діагностики  економічного потенціалу торгівельного підприємства…………………………………….

Розділ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ……………………….

Висновки………………………………………………………………………

Список використаних джерел ……………………………………………….

Додатки………………………………………………………………………..

5

10

10

19

28

43

43

58

75

84

84

96

106

118

132

135

137

ВСТУП

Ефективність використання потенціалу торговельних підприємств зумовлюється як джерелами його формування, так і низкою інших чинників, що мають прояв у діяльності суб’єктів господарювання. Нині важливим аспектом діяльності торговельних підприємств варто вважати здійснення оцінки елементів потенціалу у зв’язку із загостренням конкуренції у сфері торгівлі, активною експансією на роздрібний ринок України іноземних торговельних підприємств.

Актуальність теми. Торговельні підприємства, з метою зміцнення власного потенціалу, вдаються до різних організаційно-економічних заходів, спрямованих на збільшення обсягів збуту товарів, оновлення  структури товарного асортименту, оптимізації витрат обігу, підвищення ефективності використання техніко-технологічної бази та забезпечення високого рівня  сервісу, запровадження прогресивних технологій у торгівлі.

Дослідженню загальних теоретичних аспектів та проблем формування і ефективного використання потенціалу підприємств, його окремих елементів приділяється значна увага як українськими, так і зарубіжними дослідниками. Разом з тим, теоретичні та методичні аспекти формування та забезпечення ефективного господарського  використання потенціалу саме торговельних підприємств в умовах зміни ринкової кон’юнктури та посилення конкурентної боротьби залишаються донині малодослідженими. У наявних наукових розвідках недостатньо, як переконані автори монографії,  висвітлені питання оцінки окремих елементів потенціалу торговельних підприємств, відсутні методики щодо  комплексного підходу до оцінювання накопиченого потенціалу суб’єктів господарювання торговельної сфери, не знайшли переконливої аргументації підходи до подальшого його розвитку та забезпечення ефективного використання з урахуванням зміни кон’юнктури ринку та ділової активності торговельних підприємств.

Інформація з даної проблематики найчастіше носить суперечливий характер. Аналіз наукових праць як  вітчизняних, так і зарубіжних авторів свідчить про наявність неоднозначності у розумінні сутності стратегічного потенціалу, що значною мірою ускладнює розробку конкретних практичних рекомендацій щодо його формування та ефективного управління і, таким чином,  негативно відбивається на результатах маркетингової діяльності. Тобто додаткового обґрунтування вимагає визначення сутності, структури і механізму формування та управління стратегічним потенціалом підприємства з урахуванням економічної ситуації, яка спостерігається в Україні.

Актуальність і особливе значення управління стратегічним потенціалом підприємства, відсутність концептуальних і системних розробок із його формування для підприємств та відсутність інструментальних засобів експертної діагностики потенціалу  визначили вибір теми магістерської роботи, її мету і завдання.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської  роботи є розробка теоретичних  положень і практичних рекомендацій з управління стратегічним потенціалом підприємства, а також пошук інструментальних засобів експертної діагностики потенціалу торговельних підприємств.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішено такі завдання:

  •  уточнення економічної сутності потенціалу підприємства, виявлення його специфічних особливостей й еволюції становлення і розвитку та формулювання визначення поняття «потенціал підприємства», «стратегічний потенціал підприємства»;
  •  розробка  загальної класифікації видів потенціалів за різними ознаками;  
  •  аналіз сучасних тенденцій формування стратегічного потенціалу підприємств;
  •  розробка механізму стратегічного управління, побудованого на основі оцінки стратегічного потенціалу підприємства;
  •  розробка алгоритму оцінки потенціалу підприємства;
  •  пошук та вибір  інструментальних засобів експертної діагностики потенціалу торговельних підприємств.

Об'єктом дослідження є процес управління стратегічним потенціалом підприємства.

Предметом дослідження  є основні принципи, методи й організаційно-економічні підходи до управління стратегічним потенціалом підприємства, а також інструментальні засоби проведення експертної діагностики на підприємствах.

Методи дослідження. Теоретичною і методичною основою магістерської роботи стали класичні положення економічної теорії та стратегічного управління, праці вчених-економістів зарубіжних країн, СНД і України з питань формування стратегічного потенціалу та проведення експертної діагностики  діяльності суб'єктів господарювання.

У роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Зокрема, при уточненні сутності, виявленні специфічних особливостей потенціалу підприємства використовувалися методи логіки, діалектики, порівняння і сутнісно-етимологічного аналізу; при проведенні аналізу сучасних тенденцій формування потенціалу підприємств – методи порівняльного аналізу і синтезу, економічного аналізу; при визначенні ознак загальної класифікації видів потенціалів – методи системного аналізу і синтезу; при проведенні оцінки конкурентоспроможності потенціалу – методи експертних оцінок, угруповань і порівняння, економічного аналізу; при обґрунтуванні прогнозних значень для кожної стратегічної альтернативи розвитку підприємства, розробці алгоритму процесу стратегічного планування – методи статистичного і маркетингового аналізу, експертного прогнозування і принципи системного підходу.

Інформаційною базою дослідження послужили закони і нормативні акти України, що регламентують функціонування підприємств, вітчизняні й зарубіжні публікації, які відбивають теоретичні та методичні розробки, результати наукових досліджень, проведених провідними інститутами України, а також безпосередньо автором.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці нових підходів до управління стратегічним потенціалом підприємства, що  базуються на використанні маркетингового інструментарію, урахуванні вітчизняного і зарубіжного досвіду й особливостей економіки України.

Теоретичне значення роботи наступне:

  •  розроблено модель оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами, яка представлена за такими напрямками: ефективність використання інформаційних ресурсів, економічний простір, час, технології, рівень доходів;
  •  удосконалено визначення «потенціалу підприємства» як  інтегрального відображення (оцінки) поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою властивих її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага, максимально задовольняючи таким чином корпоративні та суспільні інтереси;
  •  проведено загальну класифікацію видів потенціалів за такими ознаками: за формою існування; за ступенем відповідності поставленим цілям; за направленістю формування; за ступенем і можливостями застосування як використовуваного потенціалу, потенціалу, що не використовується підприємством, та бажаного потенціалу,  так і працездатного та непрацездатного потенціалу, що дозволяє  на практиці відокремити реальні можливості суб’єкта господарювання від перспективних;
  •  дістали подальшого розвитку механізм  стратегічного планування на основі оцінки рівня використання стратегічного потенціалу підприємства шляхом ідентифікації і створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації і побудови певних організаційних форм для стабільного розвитку й ефективного відтворення; а також методичний підхід до формування системи експертної діагностики стратегічної позиції, який базується на поєднанні оцінки маркетингового та управлінського блоків, основою якого є  системне і регулярне дослідження маркетингового середовища з метою оцінки ефективності управління стратегічним потенціалом для виявлення проблем і можливостей, а також розробки рекомендацій щодо плану дій з удосконалення системи управління стратегічним потенціалом;

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена в магістерській роботі концепція управління стратегічним потенціалом підприємства є теоретичною і методичною основою удосконалення діяльності торговельно-виробничих підприємств на базі розроблених заходів, реалізація яких сприяє адаптації підприємств до коливань кон’юнктури ринку, підвищенню конкурентоспроможності їх потенціалу, забезпечує урахування зовнішніх і внутрішніх факторів економіки України і створює передумови для стабілізації їх господарської діяльності. Практичне значення мають такі розробки, як: класифікація видів потенціалів, що дозволяє  на практиці відокремити реальні можливості суб’єкта господарювання від перспективних;  методика проведення діагностики стратегічної позиції суб'єктів на ринку. У роботі розроблено алгоритм процесу стратегічного управління, побудованого на основі оцінки стратегічного потенціалу підприємства. Використання цих механізмів  дозволить суттєво підвищити ефективність управління стратегічним потенціалом підприємств торгівлі. Також в роботі  здійснено огляд інструментальних засобів, представлених на ринку ПЗ та розроблена автоматизована технологія експертної діагностики потенціалу підприємства.

Структура роботи: робота складається з чотирьох розділів, вступу, висновків, списку використаних джерел та додатків. Текстова частина становить 136 сторінок. У роботі використано 17 таблиць, 14 рисунків та     2 додатки.


РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНИЙ  ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЗАСОБИ

ЙОГО ДІАГНОСТИКИ

1.1. Сутність та еволюція формування поняття економічний потенціал

Успішне функціонування економіки країни та динамізм її розвитку залежать від обґрунтованого формування та ефективного використання потенціалу будь-якого підприємства.

Стан торговельної сфери України характеризується збільшенням обсягів гуртового та роздрібного товарообороту; зростанням кількості торговельних мереж різного формату (супермаркетів, гіпермаркетів, дискаунтерів); інтенсивним розвитком регіональної структури торговельних підприємств; збільшенням обсягів будівництва комерційної нерухомості для функціонування торговельних підприємств; розвитком господарської інфраструктури; створенням логістичних центрів тощо. Але на формування потенціалу торговельних підприємств та ефективного його використання активно вплинула фінансова криза світового масштабу, яка охопила усі без винятку галузі національної економіки. На сучасному етапі до основних проблем торговельних підприємств України нами віднесено: скорочення темпів реалізації інвестиційних проектів щодо розширення регіональних збутових мереж, зростання обсягів кредиторської заборгованості перед виробниками та постачальниками за надані товари, складність забезпечення кредитування господарських операцій, зростання плинності кадрів серед  торгівельного персоналу, стрімке зростання  вартості орендної плати, транспортно-експедиційних послуг тощо. Крім того, платоспроможний попит споживачів має тенденцію до зниження, що спонукає суб’єктів торговельної сфери вдаватися до організаційно-економічних заходів, які потребують додаткових витрат на здійснення маркетингової діяльності, а інфляційні процеси, що відбуваються у національній економіці країни, зумовлюють зростання цін у роздрібній торговельній мережі.

Виходячи з необхідності дослідження сутності діагностики потенціалу підприємства через пізнання філософських категорій “можливе” і “дійсне”, зазначимо, що можливості, хоча і є абстрактною категорією, проте мають чітко окреслені сфери прояву, інакше сама їхня ідентифікація стає неможливою. Тому бачення потенціалу має набути конкретизації за рахунок введення вектора розвитку підприємства, на який спрямовані його можливості, тобто цільові функції. Плюралізм таких цільових функцій у науковій літературі пов’язаний з різними поглядами на підприємство та його соціально-економічну роль у суспільстві, тому використання будь-якої конкретної функції (розширення обсягів виробництва, продажів, мінімізація трансакційних витрат, максимізація прибутку, нарощування темпів зростання тощо) входить у протиріччя із завданням розкриття сутності поняття, яке повинне абстрагуватися від часткового та надавати загальне уявлення про об’єкт, що визначається.

Таким загальним пріоритетом розвитку будь-якого підприємства може бути створювана ним цінність, яка в загальному розумінні є синтетичною характеристикою того, що очікують отримати певні контактні групи від взаємодії з підприємством. У такому розумінні створення цінності як цільова функція підприємства, по-перше, не виключає орієнтації на наведені вище часткові функції і, по-друге, враховує інтереси всіх учасників контрактних відносин, оскільки для кожної зацікавленої сторони цінність підприємства визначається досягненням різних вигід. Так, цінність для власників здебільшого буде визначатися зростанням вартості інвестованого капіталу, цінність для менеджерів – у розширені обсягу продажів, зростання прибутку, цінність для споживачів – в комплексі вигід, які вони отримують у результаті придбання продукції даного підприємства (задоволеність асортиментною пропозицією, якістю, ціною, наявністю сервісної підтримки тощо), цінність для постачальників – відповідно, в комплексі вигід, які вони отримують від співпраці з підприємством (надійність розрахунків, безперебійність замовлень, вигідні цінові умови та умови транспортування тощо) і т. ін. Таким чином, поняття цінності, що було центральним елементом наукових дискусій ще за часів розвитку австрійської школи маржиналізму є настільки об’ємним і багатогранним, що саме в ньому можуть концентровано відбиватися можливості будь-якого підприємства.

Таким чином, відповідно до логіки розвитку теорій підприємства і поступового їх збагачення новітніми рисами, що виникають внаслідок змін у суспільних відносинах і зумовлені унікальністю, особливим ресурсним статусом підприємства, певною структурою соціальних відносин, основою сучасного синтезованого бачення потенціалу підприємства є позиціонування його в системі координат “ресурси – здатності - компетенції”, де ресурсна площина розкриває феномен перетворення можливостей в здатності, а здатності через їх розкриття, закріплення і оновлення за допомогою навчання трансформуються у компетенції (базові та ключові). Реалізація комплексу таких можливостей відбувається за умов здійснення бізнес-процесів (як дій, що спрямовані на кінцевий результат) і процесів самоорганізації (внаслідок яких частково формується колективне знання та організаційна культура) і сприяє створенню цінності для зацікавлених сторін.

У зв’язку з тим, що у більшості зарубіжних публікацій об’єктом досліджень виступає не підприємство, а організація або фірма, доцільним є більш ґрунтовно зупинитися на правомірності розгляду введених сутнісних ознак “здатності” та “компетенції” саме на рівні підприємства. Аргументами на користь коректності їх застосування є наступні положення:

1) Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство “самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності”. В свою чергу, згідно ст. 55 того ж Кодексу, суб’єктами господарювання визнаються “учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством”. В числі таких субєктів виділяються господарські організації, до числа яких і відносяться підприємства;

2) Оскільки підприємство є господарською організацією і здійснює господарську діяльність, то для її здійснення воно повинно мати певні здатності, тобто “властивості виконувати, робити що-небудь”, а саме – операції, пов’язані з виробництвом чи реалізацією продукції. Якщо ці здатності реалізуються протягом певного часу та трансформуються в набуті знання та досвід, то підприємство характеризується “доброю обізнаністю” в певній сфері, тобто компетенціями. Таким чином, підприємство, як і будь-яка інша організація, може характеризуватися здатностями та компетенціями, які виявляються, передусім, в його функціональній сфері.

Порівнюючи введені характеристики сутності потенціалу підприємства із існуючими його дефініціями, слід зазначити, що більшість авторів серед його ключових атрибутивних ознак виділяють лише ресурси або можливості, повязані з їх наявністю, а до сутнісних властивостей відносять спрямованість на досягнення максимальних обсягів випуску продукції.

Крім того, некоректним є розкриття сутності даного поняття через більш вузькі поняття інтегрального показника, сукупності ресурсів або їх збірної характеристики через відсутність прямого зв’язку із філософською категорією “можливості”. Тому, враховуючи категоріальну сутність потенціалу, його різноманітну сутність, триаду (ресурси – здатності – компетенції) розглянемо саме у зв’язку з можливостями.

Таким чином, розгляд сутності поняття потенціал підприємства дозволяє виділити такі його відмітні особливості:

1) воно нерозривно повязано з категорією можливість і поза такий звязок не має сенсу;

2) охоплює не лише елементний склад ресурсів підприємства, але і його здатності та компетенції, які окреслюють перспективність можливостей і сприяють прискоренню їх перетворення на дійсність за рахунок використання сформованої системи ресурсів;

3) ресурси, здатності та компетенції як елементи ідентифікації потенціалу мають розглядатися не ізольовано, а у взаємодії , тобто складати систему. Така властивість є наслідком системно орієнтованого погляду на підприємство як носія можливостей, коли виконання ним своїх функцій залежить від стійкості зв’язків між його елементами;

4) реальність перетворення можливостей у дійсність відбивається в створюваній підприємством цінності, яка є найбільш універсальною характеристикою цільової функції підприємства, поза якою не може відбуватися реалізація його потенціалу;

5) цінність, що створюється під час реалізації можливостей, конкретизується у вигодах, які конкретизуються на рівні різних зацікавлених сторін.

Отже, спираючись на сучасні наукові погляди щодо природи виникнення та існування підприємств, зростаюче значення організаційного розвитку як пріоритетного чинника у досягненні успіху і забезпеченні життєздатності в ринковому середовищі, потенціал підприємства розглянемо як можливості системи його ресурсів, здатностей і компетенцій створювати цінність для зацікавлених сторін.

Таке визначення відповідає завданню комплексного дослідження потенціалу підприємства, сформованому науково-теоретичному простору мікроекономічних теорій і вимогам однозначності, сумірності та чіткості формулювання базових понять.

Сформована сучасна парадигма теорії потенціалу підприємства дозволяє перейти до дефініції поняття “потенціал торгівельного підприємства”. Для з’ясування його сутнісних характеристик доцільно звернутися до відмітних особливостей торгівельного підприємства порівняно із підприємствами будь-якої іншої галузі. Якщо визначена вище тріада (ресурси – здатності – компетенції) на рівні торгівельного підприємства потребує уточнення лише елементного складу, то вектор створення цінності та склад зацікавлених в отриманні вигід від взаємодії з торговельним підприємством сторін вимагають конкретизації.

Зважаючи на зміст основних функцій торгівельного підприємства, можна визначити, що створення ним цінності відбувається не завдяки фізичному перетворення ресурсів у готову продукцію, а за рахунок багатократного переміщення товарів у просторі і часі.

Не зменшуючи важливість інших функцій, які виконують торговельні підприємства в ринковій економіці, зазначимо, що їх характер зумовлюється не специфікою торгівлі як сфери підприємницької діяльності, а різною змістовною спрямованістю дій, які зумовлюють виконання тієї чи іншої функції.

Враховуючи характер створюваної цінності та суттєвий внесок послуг у формування її величини, основними зацікавленими сторонами під час взаємодії з торговельними підприємствами є наступні:

1) споживачі (клієнти), які отримують вигоди у вигляді обсягу придбаних товарів у зручному місці та за задовільною ціною;

2) постачальники, вигоди яких полягають у збільшенні обсягів закупівель з боку торгівельного підприємства та своєчасності розрахунків за них;

3) Власники, цінність для яких створюється за рахунок зростання ринкової вартості підприємства;

4) персонал, який, беручи участь у всіх бізнес-процесах торгівельного підприємства, отримує, в першу чергу, мотиваційні та соціальні вигоди від взаємодії з ним.

Звичайно, такий склад основних зацікавлених сторін не охоплює всього їх розмаїття. Проте, зважаючи на базові положення теорії зацікавлених сторін, сторона вважається зацікавленою лише в тому випадку, коли основою трансакційних відносин виступає взаємозв’язок між досягненням цілей підприємства та досягненням цілей самої сторони. Оскільки державні інституції не завжди забезпечують такий зв’язок, створюючи несприятливі умови для ведення бізнесу у сфері торговельної діяльності, навряд чи доцільно розглядати їх як ключову зацікавлену сторону в торгівлі.

Таким чином, на основі визначеного вище змісту більш загального поняття “потенціал підприємства” та враховуючи його сутнісні характеристики на рівні торгівельного підприємства поняття “потенціал торгівельного підприємства” розглядається як можливості системи його ресурсів, здатностей і компетенцій створювати цінність для споживачів, постачальників, власників і персоналу під час просування товарів від виробників до споживачів шляхом операції купівлі-продажу та надання послуг.

Введення в число сутнісних ознак потенціалу торгівельного підприємства системності зумовлює правомірність акцентування уваги на його системних властивостях, які надають цілісне уявлення про об’єкт дослідження. У числі таких властивостей традиційно прийнято виділяти: цілісність, синергічність, складність, збалансованість, не стаціонарність, відкритість, адаптивність, гнучкість, ієрархічність, множинність опису, здатність до розвитку, альтернативність форм існування та розвитку.

Зазначимо, що прояв таких властивостей взаємообумовлений і ґрунтується на логічних залежностях дедуктивного типу: “цілісність – збалансованість – синергічність”, “складність – ієрархічність – альтернативність форм існування та розвитку – множинність опису”, “відкритість – не стаціонарність – здатність до розвитку”, тощо. Вивчення таких комбінаційних властивостей визначає сприйняття потенціалу як обєкта досліджень. Наприклад, цілісність погляду на коло можливостей торгівельного підприємства забезпечується гармонійністю зв’язків між елементами потенціалу, яка створює передумови для прояву синергічних ефектів, коли з меншими кількісними характеристиками потенціалу на вході гіпотетично може бути створена цінність. Сприймаючи сигнали зовнішнього середовища, потенціал торгівельного підприємства (в силу відкритості його елементів) цілеспрямовано змінює свої кількісні та якісні характеристики , тобто розвивається.

Підсумовуючи викладене, виявлено, що в економічній літературі з питань наукового визначення поняття “потенціал” виявлено наступні розбіжності:

  1.  відсутня одностайність щодо визначення категорії “потенціал” як узагальнюючого поняття;
  2.  не розмежовуються поняття “потенціал” і “ресурси”;
  3.  спостерігається підміна поняття “потенціал” його окремими видами, де аналіз переходить з загальнотеоретичної сфери у сферу прикладних досліджень;
  4.  не розмежовуються рівні потенціалу.

Так, у більшості публікацій зроблено наголос на трактуванні категорії “потенціал” з матеріально-речовинної та ресурсної позицій, але, за нашим переконанням, таке розуміння не повною мірою  характеризує взаємозв’язки між усіма елементами механізмів їх використання у процесі господарювання. На наш погляд, категорія потенціал  має  враховувати  спроможності  (здатність до здійснення) і можливості (здійсненність за певних умов чи обставин) з урахуванням специфіки господарської діяльності.

Пропонується трактувати потенціал підприємства як інтегральне поняття, що характеризує спроможність суб’єкта господарювання до функціонування на ринку та відображає наявність відповідних можливостей для забезпечення її ефективності.

Для здійснення господарської діяльності торговельним підприємствам необхідні різні види ресурсів (приміщення, торговельне обладнання, персонал, нематеріальні ресурси, результати досліджень платоспроможного попиту покупців, інфраструктура, технології продажів тощо), які трансформуються у різні види потенціалу, що мають відповідне місце у загальній його структурі, а у господарській діяльності формуються їх певні співвідношення та забезпечують економічну ефективність.

Виходячи з викладеного, потенціал торгівельного підприємства може бути визначений як спроможність суб’єкта ринку сформувати певні види економічних ресурсів, володіти ними, за необхідності  залучати ззовні та ефективно використовувати у господарській діяльності з метою задоволення потреб споживачів та отримання власних економічних вигод.

Запропоноване визначення потенціалу торгівельного підприємства враховує економічні аспекти  господарювання в умовах конкурентного середовища.

З огляду на зміст запропонованого визначення, нами представлена схема потенціалу торгівельного підприємства (рис 1.1).

Як свідчать дані рисунку 1.1, спроможність сформувати ресурси зумовлюють внутрішні можливості торгівельного підприємства, а вони, у свою чергу, забезпечують досягнення конкурентних переваг у ринковому середовищі.

1.2. Структура економічного потенціалу підприємства та підходи до управління

Розвиток економічної думки щодо поняття потенціал призвів до виокремлення його специфічного підвиду – економічного потенціалу. Економічний потенціал торгівельного підприємства – це складна, динамічна, ієрархічна полі структурна система взаємопов’язаних компонентів, які беруть безпосередню участь в операційній діяльності торгівельного підприємства та створюють умови для реалізації різних бізнес-процесів, націлених на отримання фінансово-економічних результатів торговельної діяльності підприємства та задоволення індивідуального попиту споживачів.

Виходячи з досліджень підходів до формування економічного потенціалу, доцільно конкретизувати його структуру з метою ідентифікації основних структурних елементів.

Виділимо основні з них, що є актуальними на сьогоднішній день для економічного потенціалу торгівельного підприємства:

  •  управлінський потенціал, що, в свою чергу, базується на організаційній структурі системи управління та управлінських здібностях керівництва;
  •  трудовий потенціал, до якого слід віднести: кадрові, професійні та кваліфікаційні компоненти;
  •  маркетинговий потенціал, що складається зі збутової, комунікаційної, товарної та цінової політики;
  •  інформаційний потенціал, до складу якого входять: економічна інформація, комп’ютерні інформаційні системи і засоби комунікації та зв’язку;
  •  фінансовий потенціал, що утворюється за рахунок фінансових активів та інвестиційних ресурсів;
  •  інноваційний потенціал, який містить три складові: наукову, дослідну та інтелектуальну;
  •  виробничий потенціал: товарне забезпечення товарообороту, матеріальні та нематеріальні активи.

Аналізуючи структуру економічного потенціалу щодо моделі економічного потенціалу торгівельного підприємства, зазначимо, що основними її елементами повинні бути:

  •  обсяг та якість наявних у нього ресурсів (чисельність зайнятих працівників, основні засоби, товарні запаси, фінансові і нематеріальні ресурси);
  •  можливості керівників та інших категорій персоналу з допомогою освітніх, кваліфікаційних здібностей та мотиваційного механізму створювати певні види інновацій у сфері торгівлі для вдосконалення діяльності торгівельного підприємства;
  •  можливості менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси підприємства (генерувати і трансформувати інформаційні ресурси для використання їх у виробничій, комерційній та управлінській діяльності);
  •  інноваційні можливості підприємства щодо оновлення техніко-технологічної бази економічного потенціалу торгівельного підприємства, оновлення торговельної діяльності та адаптація до науково-технічного прогресу, використання сучасних форм і методів організації та управління господарськими процесами тощо.

Таким чином, зважаючи на наявність цих елементів у структурі економічного потенціалу торгівельного підприємства, зазначимо, що її модель дає можливість:

  •  оцінити рівень розвитку кожного локального потенціалу та направити ресурси у найбільш правильному напрямку;
  •  відповідно до окреслених завдань обрати пріоритети для того, щоб використати повний набір стратегічних можливостей;
  •  відобразити послідовність стратегічного планування та управління як в цілому на підприємстві, так і окремо за структурними підрозділами з метою ефективного функціонування на ринку.

Узагальнюючи ресурсні компоненти економічного потенціалу, зазначимо, що вони зводяться до таких основних трьох складових, незалежно від виду діяльності підприємства: засоби праці, предмети праці і сама праця.

Однак у зв’язку з постійним розвитком умов конкуренції концепція ресурсного підходу щодо формування структури економічного потенціалу торгівельного підприємства потребує суттєвої зміни та адаптації до нинішніх умов господарювання.

Не відкидаючи ресурсної концепції щодо формування структури економічного потенціалу торгівельного підприємства, наголосимо на тому, що в ринкових умовах господарювання важко недооцінити вплив чинника споживача, що своїми грошовими витратами на товари регулює величину прибутку торговельних підприємств.

Саме цей чинник на сьогоднішній день відіграє визначальну роль при формуванні структури економічного потенціалу торгівельного підприємства та відрізняє його від економічного потенціалу виробничого підприємства. Взаємозвязок даного чинника з економічним потенціалом торгівельного та виробничого підприємства відображено на цьому рис.1.2:

Рис. 1.2. Модель взаємозвязку економічного потенціалу торгівельного та виробничого підприємств за участю чинника споживчого попиту

Як випливає з рисунка, чинник споживчого попиту є неодмінною складовою економічного потенціалу як торгівельного, так і виробничого підприємств, що пов’язує діяльність цих підприємств не лише задля отримання прибутку, але і для основної мети їх функціонування – задоволення та формування споживчого попиту. При цьому взаємозв’язок споживчого попиту з економічним потенціалом виробничого підприємства є не прямим, а опосередкованим, що здійснюється за допомогою економічного потенціалу торгівельного підприємства.

Отже, передумовою формування економічного потенціалу торгівельного підприємства є чинник споживчого попиту. Саме тому цей фактор має визначальний вплив на формування структури економічного потенціалу торгівельного підприємства та відіграє значно більшу роль, ніж на виробничому підприємстві.

У сучасних умовах господарювання функціонування торгівельного підприємства полягає не лише у доведенні товарів до кінцевого споживача, а і у наданні йому якісних торговельних послуг за індивідуальним підходом, з урахуванням особистих смаків та уподобань.

Слід відзначити, що з розширенням функцій торгівельного підприємства поняття споживача трансформується у термін “клієнт”, який має дещо ширше змістове навантаження. Клієнт – це постійний відвідувач, покупець, замовник, вкладник тощо. Оскільки клієнт бере безпосередню участь у формуванні напрямів діяльності торгівельного підприємства та впливає на структуру його економічного потенціалу, то потрібно ввести ще один елемент економічного потенціалу торгівельного підприємства – “клієнтська складова”.

Відтак клієнтська складова у структурі економічного потенціалу торгівельного підприємства повинна виконувати наступні функції:

  •  оцінювати величину потенційного споживчого попиту на відповідні товари, що пропонує торговельне підприємство;
  •  визначати оптимальні партії та терміни поставки товарів на торговельне підприємство від постачальників;
  •  регулювати попит та формувати пропозицію на товари, які пропонує торговельне підприємство;
  •  визначати найбільш об’єктивне співвідношення між якісними та ціновими характеристиками товару з метою формування асортиментної політики;
  •  забезпечувати беззбиткову діяльність торгівельного підприємства шляхом постійної адаптації економічного потенціалу до ринкових умов господарювання в умовах високої конкуренції.

Для виконання цих функцій клієнтська складова, окрім функцій маркетингу, дозволяє надати підприємству інформацію щодо іміджу підприємства на ринку та серед потенційних клієнтів, відображає співвідношення клієнтів до продавців, рівень задоволеності клієнтів придбаним товаром та торговельними послугами, час обслуговування одного клієнта, частку постійних та нових клієнтів тощо.

Таким чином, клієнтська складова – це специфічний елемент економічного потенціалу торгівельного підприємства, який забезпечує підприємство необхідною інформацією щодо ринкових можливостей підприємства, цінової, асортиментної та товарної політики, якості торгівельного обслуговування, забезпечує регулювання пропозиції, стимулює попит на товари торгівельного підприємства та в сукупності з іншими складовими економічного потенціалу визначає його конкурентоспроможність.

При цьому клієнтська складова може бути як внутрішньою, так і зовнішньою відносно економічного потенціалу підприємства. Однак ресурсна концепція формування структури економічного потенціалу торгівельного підприємства відрізняється незначним недоліком – часто одні й ті ж самі ресурси можуть бути частиною як одного, так і іншого локального потенціалів, що є загальноприйнятими у економічній літературі. З метою спрощення та більш об’єктивної оцінки важливості елементів економічного потенціалу згрупуємо наведені вище локальні потенціали і віднесемо до чотирьох складових економічного потенціалу торгівельного підприємства:

  1.  трудової, що включатиме, окрім безпосередньо трудового локального потенціалу, інноваційний та частково управлінський;
  2.  фінансової, яка аналогічно включатиме фінансовий локальний потенціал;
  3.  виробничої, яка у розрізі економічного потенціалу торгівельного підприємства набуває іншого значення, ніж у виробничому підприємстві та виконує ряд інших функцій, що зумовлені особливістю діяльності торгівельного підприємства;
  4.  клієнтської складової, суть якої викладена вище.

Для того, щоб сформувати уявлення про значення кожної складової економічного потенціалу торгівельного підприємства, зобразимо його структуру на рисунку 1.3.

Запропонована структурна модель економічного потенціалу торгівельного підприємства відображає основні функціональні особливості кожної із складових та дозволяє зробити висновок про те, що модель економічного потенціалу торгівельного підприємства визначається не лише обсягом та якістю ресурсних компонентів, але і можливостями персоналу щодо створення виробничої потужності торгівельного підприємства за допомогою клієнтської складової. У зв’язку з цим постає необхідність визначення ролі та місця клієнтської складової та взаємодії цих складових між собою в процесі здійснення господарської діяльності.

Клієнтська складова дозволяє регулювати потік грошових коштів на підприємстві, їх величину, тобто здійснює прямий вплив на фінансову складову. Існує, однак,  і обернений зв’язок, який полягає в тому, що без необхідної кількості фінансових ресурсів підприємство не зможе діяти настільки ефективно, аби забезпечувати оптимальну величину клієнтської складової. З іншого боку, фінансова складова дозволяє задовольняти виробничі потреби у межах торговельної складової та виконує функцію матеріального заохочення працівників, взаємодіючи таким чином із трудовою складовою економічного потенціалу торгівельного підприємства.

Рис. 1.3.Структурна модель економічного потенціалу торгівельного підприємства

На трудову складову потенціалу клієнтська складова впливає у вигляді розміру комісійної винагороди як результату продуктивності праці торгівельного підприємства. Тобто від якості торгівельного обслуговування залежить і кількість клієнтів та їх постійний та якісний склад, що, в свою чергу, відображається на валовому доході торгівельного підприємства та участі працівників у ньому у вигляді доплат, премій, надбавок, комісійних тощо.

Крім того, саме клієнтська складова є регулятором та передумовою виникнення виробничої складової економічного потенціалу, який забезпечує функціонування торгівельного підприємства та, відповідно, здійснює товарне забезпечення фінансових потоків і залучає кадрові ресурси трудової складової. Разом з тим, виробничій складовій економічного потенціалу торгівельного підприємства не слід приділяти меншу роль, ніж трудовій чи фінансовій, оскільки максимальна кількість споживачів обмежується матеріально-технічною базою торгівельного підприємства, тобто його торговельною площею, кількістю касових апаратів та каналів обслуговування.

Як свідчить світовий досвід, для успішного функціонування підприємства важливими є не лише величина економічного потенціалу, але й оптимальне управління ним. Особливим є управління економічним потенціалом торгівельного підприємства, що суттєво відрізняється від управління економічним потенціалом виробничого підприємства.

Відтак, зазначимо, що саме економічний потенціал є базовою передумовою формування конкурентоспроможності торгівельного підприємства. У зв’язку з введеним вище поняттям клієнтської складової економічного потенціалу зазначимо, що рівень конкурентоспроможності економічного потенціалу торгівельного підприємства безпосередньо залежить від оптимальної взаємодії його компонентів. Рівень конкурентоспроможності економічного потенціалу торгівельного підприємства можна розрахувати на основі комплексної оцінки системи показників ефективності, а саме:

  •  фінансово-економічних;
  •  трудових, маркетингових;
  •  організаційно-управлінських;
  •  показників організації процесу закупівлі;
  •  продажу та обслуговування покупців тощо.

Модель конкурентоспроможності економічного потенціалу торгівельного підприємства, із врахуванням клієнтської складової, засвідчує, що підприємство може бути оцінено не лише завдяки фінансовим показникам діяльності, але і з врахуванням оцінки споживачів.

При оцінюванні конкурентоспроможності економічного потенціалу торгівельного підприємства існує пряма залежність між фінансовими показниками і показниками оцінки споживачів, яку можна представити рівнянням прямої :

 y = ax + b,                                                       (1.1)

де y – величина економічного потенціалу,

a – фактори впливу на споживачів,

x – інтегрована оцінка економічного потенціалу підприємства з боку споживачів,

b – інтегрований показник фінансово-економічних показників ефективності.

Отже, на конкурентоспроможність торгівельного підприємства впливає перш за все рівень розвитку економічного потенціалу, який, з одного боку, забезпечується ефективним використанням ресурсів, а з іншого, - стратегічною спрямованістю на задоволення попиту споживача, що представлений клієнтською складовою.

Поряд з цим, необхідно зазначити, що економічний потенціал підприємства торгівлі не є статичною величиною. Він суттєво залежить від умов зовнішнього середовища, в якому відбувається діяльність підприємства. Отже, для економічного потенціалу торгівельного підприємства важливими є інтеграція і координація його складових, як між собою, так і з засобами господарювання (технологією, ринковою інфраструктурою, державними нормативними актами).

Тому, доцільно визначити економічний потенціал торгівельного підприємства як систему взаємопов’язаних поточних та перспективних, внутрішніх та зовнішніх можливостей, інтелектуальних та творчих властивостей трудового колективу торгівельного підприємства, а також усіх наявних ресурсів, що в поєднанні із клієнтською складовою реалізують економічні та соціальні цілі функціонування торгівельного підприємства та визначають його діяльність у довготерміновій перспективі.

Тому при визначенні категорії економічного потенціалу торгівельного підприємства важливим є врахування не лише ресурсної частини локальних потенціалів торгівельного підприємства, але і клієнтської складової, яка визначає структуру економічного потенціалу, величину та ефективність діяльності торгівельного підприємства в цілому.

1.3. Методичні підходи до оцінки потенціалу торговельних підприємств та удосконалення механізму його формування

У сучасних економічних умовах торговельні підприємства все більше акцентують увагу на діагностиці власного потенціалу, що зумовлено оптимізацією бізнес-процесів, підвищенням ефективності його використання або капіталізацією.

Оцінка можливої віддачі від вкладеного капіталу відбувається виходячи з певного рівня використання потенціалу придбаних або наявних ресурсів. Але не завжди можливо з достатньою вірогідністю визначити найвищу віддачу при складній сукупності взаємодіючих елементів, тому що у даному випадку мова йде про облік їх взаємовпливу,  взаємного доповнення та інших подібних якостей. Помилкова оцінка потенціалу підприємства призводить до формування хибних цілей, дезорганізації торговельної діяльності, а при певних умовах і до банкрутства підприємства, тому власник повинен мати інструментарій реальної оцінки потенціалу. Тому, необхідно розглянути існуючи підходи оцінки різних видів потенціалу торгівельного підприємства для того, щоб використати найбільш прийнятні і забезпечити досягнення стратегічних цілей суб’єкта господарювання.

Процес формування потенціалу торгівельного підприємства є одним з напрямів забезпечення його конкурентоспроможності на ринку та механізмом реалізації його економічної стратегії і передбачає створення й організацію системи чинників господарської діяльності таким чином, щоб результат їхньої взаємодії досягав економічного ефекту та успіху у стратегічних, тактичних і оперативних цілях діяльності. При цьому використовуються різні методичні підходи .

Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу торгівельного підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу системи – товари чи послуги: які необхідні товарні ресурси, що відповідають ринковому попиту та платоспроможності споживачів; показники якості; витрати обігу; терміни постачання і форми розрахунків; цінова пропозиція тощо. Потім визначаються параметри входу – необхідні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів. Потреба у ресурсах та інформації прогнозується після вивчення вимог до потенціалу торгівельного підприємства (обсягу закупівель, формування товарного асортименту, рівня націнки, сервісу, організації торгівлі, праці й управління процесом продажу) та параметрів зовнішнього середовища.

Зворотний комунікаційний зв’язок між постачальниками, покупцями, зовнішнім оточенням і ресурсним потенціалом торгівельного підприємства необхідний для адаптації потенціалу як системи до змін параметрів ринку, появи товарів-замінників або нових товарів, конкурентів, запровадження стратегій, новацій у сфері продажу та обслуговуванні тощо.

Для забезпечення високої якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) необхідно спочатку забезпечити високу якість ресурсів та інформації на вході, а потім високу якість реалізації процесу та взаємодії з зовнішнім середовищем .

Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача. Це означає, що формування будь-якого елемента потенціалу торгівельного підприємства повинне ґрунтуватися на аналізі та прогнозуванні ринкових потреб, аналізі та прогнозуванні конкурентоспроможності та конкурентних переваг. При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв формування потенціалу торгівельного підприємства є: підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу відповідно до зростаючих потреб споживачів; економія ресурсів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції та сервісу.

Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, ефективних управлінських рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб. Потреба у цьому випадку розглядається як сукупність функцій, які необхідно виконати для її задоволення. Після цього визначається декілька альтернативних варіантів формування потенціалу торгівельного підприємства для їхнього використання та вибирається той з них, що забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат. Застосування цього підходу дозволяє найбільш повно задовольняти потреби, з одного боку, і забезпечувати стійку конкурентну перевагу, з іншого.

Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності торговельних підприємств, засобами якої повинні бути запровадження сучасних інформаційних технологій щодо збуту продукції, удосконалення процесу продажу та залучення інвестицій.

Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу торгівельного підприємства нормативів ефективності його використання. Встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обґрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

Комплексний підхід передбачає необхідність урахування організаційних, економічних, фінансових, соціальних, психологічних та інших аспектів діяльності торгівельного підприємства. Якщо хоча б один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.

Інтеграційний підхід у процесі формування потенціалу торгівельного підприємства спрямований на дослідження посилення взаємозв’язків об’єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.

Динамічний підхід пов’язаний з необхідністю розгляду потенціалу у діалектичному розвитку, у встановленні причинно-наслідкових зв’язків і підпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому часовому відрізку.

Оптимізаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.

Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов’язків, нормативів якості, витрат, пов’язаних з реалізацією елементів потенціалу торгівельного підприємства, у нормативних актах за допомогою методів примушування.

Поведінковий підхід ґрунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу торгівельного підприємства за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.

Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації у процесі формування потенціалу торгівельного підприємства.

Структурний підхід у процесі формування потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значущості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

Крім того, існують три підходи до оцінки потенціалу підприємства: витратний, порівняльний та дохідний. Витратний підхід передбачає визначення вартості потенціалу підприємства як різницю між вартістю усіх його активів і сумою залученого капіталу. Порівняльний підхід визначає вартість потенціалу підприємства за результатами порівняння його характеристик із характеристиками аналогічних об’єктів. Дохідний підхід визначає потенціал підприємства поточною (капіталізованою) вартістю очікуваних потоків доходів за період функціонування підприємства .

Враховуючи різні підходи до методики оцінки потенціалу торгівельного підприємства, ми вважаємо, що найбільш уніфікованим та універсальним вимірювачем елементів потенціалу торгівельного підприємства є дохідний підхід. Зіставлення показників потенціалу у грошовій оцінці у часі і просторі дозволяє виявити динаміку і структуру потенціалу торгівельного підприємства, різницю та тенденції їх диференціації за певними показниками, а також за рівнем ефективності використання потенціалу. Визначення величини потенціалу торгівельного підприємства пов’язано з оцінкою вартості його складових елементів, що можна представити у вигляді формули:

                      ,                         (1.2)

де П – величина потенціалу торгівельного підприємства;

– вартість основних засобів торгівлі;

– вартість товарних запасів;

– вартість торгово-операційного персоналу;

– вартість фінансових ресурсів;

– вартість нематеріальних активів та інформації;

– вартість техніко-технологічного потенціалу.

Рівень ефективності використання потенціалу торгівельного підприємства у цілому може характеризувати кінцевий результат його функціонування. Тому інтегральний показник віддачі потенціалу буде визначається відношенням:

                            ,                       (1.3)

де В – кінцевий результат функціонування потенціалу.

Вартісну оцінку ресурсів торгівельного підприємства можна представити також через відповідний коефіцієнт використання елементів потенціалу, що виражається наступною формулою:

,           (1.4)

де ОЗ – фондовий потенціал;

Т – трудовий потенціал;

ТЗ – потенціал товарних запасів;

ІР – інформаційний потенціал;

,,, – відповідно коефіцієнти використання фондового, трудового, товарного та інформаційного потенціалів торгівельного підприємства.

З розвитком господарських відносин вищезазначений показник використання потенціалу торгівельного підприємства трансформується у дохід на капітал:

                                 ,                                           (1.5)

де Д – дохід;

ТП – потенціал торгівельного підприємства.

Враховуючи ресурсний підхід (де потенціал підприємства розглядається як сукупність ресурсів та зв’язків між ними) до оцінки потенціалу торгівельного підприємства, необхідно чітко сформулювати цілі, задачі і принципи оцінки. Необхідність виокремлення цього етапу пояснюється тим, що користувачі методики можуть слабко орієнтуватися у конкретному застосуванні відповідних оцінок. Поняття цілей є визначальним при виборі певних критеріїв економічної оцінки потенціалу торгівельного підприємства. Результати оцінки потенціалу торгівельного підприємства можуть використовуватися у ході аналітичних досліджень; при формуванні інвестиційної політики підприємства; при створенні механізмів  стимулювання персоналу та  для вирішення низки інших завдань. Однак, варто зауважити, що головною метою методики є визначення взаємозв’язку потенціалу і результатів діяльності торгівельного підприємства. До основних задач методики оцінки потенціалу торгівельного підприємства нами віднесено:

  •  опрацювання алгоритму та вибір методів розрахунку кожного виду потенціалу;
  •  розробка моделі залежності результатів діяльності торгівельного підприємства від розміру потенціалу.

При використанні подібної методики основою для постановки цілей і задач є теоретичне визначення потенціалу як економічної категорії та характеристика його основних видів.

Далі виокремлюють найбільш прийнятний для цілей оцінки склад вихідних даних та  параметрів щодо  потенціалу.

Важливим етапом у ході оцінки потенціалу є формування відповідних принципів. У монографії ми дотримувалися наступних принципів оцінки потенціалу торгівельного підприємства:

  1.  простота та точність методики оцінки, спрощення окремих складових оцінки, які суттєво не впливають на кінцевий результат;
  2.  концептуальна та інформативна єдність (єдина доступна термінологія, статистична та оперативна звітність тощо);
  3.  багаторівнева характеристика наявного потенціалу;
  4.  автономність оцінки – у будь-яких напрямах оцінки потенціалу має забезпечуватися раціональна автономність його складових;
  5.  адресність потенціалу – визначення конкретних користувачів;
  6.  взаємозалежність чинників оцінки – дає змогу при вивченні тенденцій розвитку потенціалу забезпечити орієнтацію на мету і виконання поставлених завдань;
  7.  комплексність – означає використання для оцінки потенціалу низки моделей та врахування дії чинників зовнішнього та внутрішнього середовища;
  8.  гнучкість та альтернативності – враховують ринкову кон’юнктуру, різноспрямовані взаємозв’язки та структурні співвідношення у сукупності потенціалу.

На наступному етапі визначають чинники, що впливають на потенціал торгівельного підприємства, та критерії, що його характеризують.

Чинники – це економічні, організаційні, соціальні, інформаційні та інші аспекти, що здійснюють кількісний вплив на підсумковий показник щодо оцінки потенціалу. У монографії серед чинників впливу ми розглядаємо умови, обставини, рушійні сили господарських (торговельних) процесів, що змінюють господарську діяльність і визначають її результат. Чинник, який  враховується при оцінці, має кількісний вираз; між чинником і підсумковим показником має відслідковуватися причинно-наслідковий зв’язок. Об’єкт оцінок являє собою різноманітні елементи, що взаємопов’язані і мають бути врахованими у процесі оцінки. Тому при визначенні впливу чинників на потенціал та його окремі елементи необхідно звернути увагу на багатоаспектність оцінок і їх тлумачення.

При оцінці потенціалу торгівельного підприємства розрізняють  макро- і макрорівні оцінки. Макрооцінки потенціалу торгівельного підприємства відповідають функціональному підходу дослідження, про який йшлося у монографії вище, а мікрооцінки – структурному. При мікрооцінці враховують такі чинники: обсяг роздрібного товарообороту, якість торговельної площі та складських приміщень, наявність та кількість одиниць торгівельного обладнання, чисельність і склад торгівельного та обслуговуючого персоналу, вартість нематеріальних активів, параметри організаційної структури, територіальний аспект розташування торгівельного підприємства; при макрооцінці варто враховувати наступні чинники: рівень розвитку економіки регіону; форми і канали товарного забезпечення регіонального ринку .

Ми наголошуємо на тому, що урахування усіх чинників, що впливають на формування  і подальше використання  потенціалу торгівельного підприємства, сприяє обґрунтуванню стратегії господарського розвитку.

Ми вважаємо, що при оцінці потенціалу торгівельного підприємства варто  досліджувати структуру товарного асортименту за товарними групами; номенклатуру; платоспроможний попит споживачів; рівень попиту на продукцію; кон’юнктуру цін; тенденції розвитку інфраструктури.

Наступним етапом формування методики оцінки потенціалу торгівельного підприємства є визначення критеріїв та обмежень на їх вибір, при цьому варто орієнтуватися на специфічні особливості окремих складових потенціалу. Критерії економічної оцінки утворюють певну ієрархічну систему у відповідності з рівнем тих цілей, конкретизацією яких вони виступають. Критерій стосовно потенціалу розглядається нами у монографії як ознака, що дозволяє визначити нормативи стосовно оптимального обсягу окремих складових потенціалу.

Перший рівень критеріїв оцінки потенціалу є виразом міри економічної доцільності торговельної діяльності. На цьому рівні критерій оцінки має відображати можливості щодо досягнення цілей торгівлі.

Другий рівень поєднує множину критеріїв, які є виразом міри економічної доцільності окремих видів чи сфер діяльності, господарських альтернатив, напрямків оптимізації процесу торгівлі тощо. Цей рівень критеріїв оцінки потенціалу торгівельного підприємства можна поділити на наступні групи:

  •  критерії економічної діагностики господарської діяльності;
  •  критерії вибору напрямків оптимізації господарських процесів;
  •  критерії оцінки альтернатив подальшого розвитку.

Третій рівень критеріїв оцінки дозволяє визначити рівень ефективності окремих елементів у сукупності потенціалу торгівельного підприємства. Ми пропонуємо використовувати наступні критерії:

  1.  відповідність зовнішньому середовищу – дозволяє оцінити, наскільки потенціал відповідає прогнозованим змінам макроекономічного розвитку країни;
    1.  оптимальність співвідношення окремих складових елементів потенціалу у загальній його структурі – дозволяє оцінити  співвідношення між складовими у сукупності потенціалу та взаємозв’язок між ними;
    2.  можливість використання (реалізації) потенціалу – розглядаються потенційні можливості щодо використання у господарському обігу окремих складових у сукупності потенціалу;
    3.  прийнятність ризику, пов’язаного з реалізацією потенціалу – розглядаються рівні ризиків та їх можливі наслідки;
    4.  результативність – оцінка результатів використання потенціалу, яка базується на визначенні економічної ефективності господарської діяльності.

Під ефективністю господарської діяльності, зумовленої використанням потенціалу торгівельного підприємства, варто розуміти зміни кількісного і якісного характеру, що відбулися у процесі торговельної діяльності, а саме: зростання обсягів реалізації товарів; збільшення прибутку як у цілому, так і у розрахунку на 1 кв.м. торгової площі; тенденції зміни продуктивності праці персоналу; зниження трудомісткості господарських операцій; формування ефективного мотиваційного механізму; прискорення оборотності оборотних засобів; розширення та удосконалення сервісу.

Такі ефекти можна класифікувати за ознакою можливості їх вимірювання: можна виміряти, складно виміряти; неможливо виміряти. Крім того, ознакою класифікації ефектів може слугувати вид одиниць вимірювання – у вартісному, натуральному і відносному виразі.

Використання системи показників оцінки потенціалу торгівельного підприємства та його окремих складових можна здійснити за різним характером оцінки, а саме: емпіричні, синтетичні та експертні.

Емпіричні оцінки потенціалу торгівельного підприємства орієнтуються на використання економічних залежностей, що обумовлені вихідними  даними. Тому важливе місце має приділятися методам та джерелам отримання вихідних даних, їх подальшої обробки, що сприятиме обґрунтованості результатів оцінки потенціалу торгівельного підприємства.

Синтетичні оцінки не завжди призводять до обґрунтованих результатів. Тому необхідна обмежена кількість критеріїв, за допомогою яких буде проводитися оцінка сукупності потенціалу торгівельного підприємства та його окремих складових.

Широке практичне використання у світовій господарській практиці мають експертні оцінки. Саме тут реалізуються широкі можливості щодо врахування економічних, політичних, соціальних та інших чинників, що і забезпечує певні переваги порівняно з іншими методами оцінки потенціалу. За використання  методу експертних оцінок наріжне значення приділяється висновкам експерта, які були покладені в основу викладеної ним думки. У цьому контексті вбачається найбільш повне виявлення чинників, у тому числі і тих, що не піддаються кількісній оцінці. Основним недоліком експертного  методу є складність проведення експертизи. Крім того, не завжди вдається оперативно знайти потрібного експерта, що гальмує проведення оцінки.

У світовій практиці, при проведенні розрахунків оцінки потенціалу торгівельного підприємства, найбільшого розповсюдження набули наступні методи оцінки:

  •  метод питомих показників – застосовується для визначення і аналізу потенціалів, що характеризуються наявністю одного основного параметру, розмір якого у значній мірі визначає загальний рівень потенціалу;
  •  метод регресійного аналізу – дозволяє відстежити регресивну залежність між величинами за статистичними даними. У господарській практиці торговельних підприємств такий аналіз використовується для визначення залежностей змін у потенціалі від певних параметрів та показників діяльності торгівельного підприємства;
  •  агрегатний метод – побудований на врахуванні вартості окремих складових потенціалу.

Важливою частиною дослідження потенціалу, за нашим переконанням, є прогнозування діяльності торгівельного підприємства, що має за мету оптимізацію торгово-технологічних  процесів у стратегічній перспективі, що може бути забезпеченим лише шляхом підвищенні ефективності використання окремих складових елементів потенціалу торгівельного підприємства.

Проблема забезпечення обґрунтованості прогнозування може бути вирішена лише на основі системного, комплексного аналізу усієї сукупності політичних, організаційних, соціальних, наукових  та інших чинників, які визначають перспективи розвитку національної торгівлі.

На нашу думку, обґрунтоване прогнозування діяльності  торгівельного підприємства характеризують наступні риси. Передусім, прогнозування призначене для передбачення можливості забезпечення конкурентоспроможності торговельної діяльності, з акцентуванням уваги на тому, що споживач є основою будь-яких господарських відносин. Прогнозування  визначає можливі варіанти господарського розвитку у майбутньому, але не вирішує проблему вибору найоптимальнішого з них. Крім того, прогнозування дозволяє передбачити основні тенденції майбутнього інноваційного процесу, що відбувається у торгівлі, а за отриманими результатами розраховують параметри оптимальних моделей функціонування торгівельного підприємства. На основі накопиченого досвіду щодо минулих і майбутніх тенденцій розвитку суб’єктів торгівлі, економічний прогноз має зумовлювати сукупність альтернатив майбутньої еволюції, серед яких за критерієм оптимальності обирається варіант, який, на думку власника чи менеджера, забезпечить формування конкурентних переваг.

Враховуючи викладене, нами сформована структурно-логічна схема методики дослідження потенціалу торгівельного підприємства (рис. 1.1).

Згідно такої схем (рис. 1.3), для оцінки одиничних та узагальнюючих показників, що характеризують потенціал за його окремими видами, пропонується використовувати показники ресурсовіддачі елементів потенціалу торгівельного підприємства та загальної потенціаловіддачі, прибутковості.

При прогнозуванні обсягів діяльності торгівельного підприємства та розвитку сервісу доцільним є використання  економіко-статистичних методів та економічного моделювання. Методичний інструментарій прогнозування базується на дослідженні елементів потенціалу торгівельного підприємства у динаміці, їх коригуванні під впливом зміни кон’юнктури ринку, розвитку макроекономічних процесів у державі, що зумовлює зміни реальної вартості складових елементів потенціалу торгівельного підприємства.

Досліджуючи процеси формування та господарського використання потенціалу торгівельного підприємства, важливо  забезпечити діагностику структурних зрушень у сфері торгівлі, умов функціонування суб’єктів господарювання. За результатами дослідження потенціалу торгівельного підприємства обґрунтовується стратегія його подальшого господарського використання.

Зауважимо, що пропонована методика оцінки потенціалу торгівельного підприємства призначена для будь-якого суб’єкта господарювання торговельної сфери і не залежить від товарної групи продукції, яка реалізується, масштабів діяльності, розвитку мережі роздрібної торгівлі тощо. Крім того, методика може бути використана і для структурних підрозділів суб’єктів торговельної сфери (філій, представництв, відділень тощо). Використання запропонованої методики спрямоване на оцінку як окремих складових елементів, так і загальної сукупності потенціалу.

Рис. 1.4. Формалізована структурно-логічна схема методики дослідження потенціалу торгівельного підприємства

Особливістю даної методики є можливість визначення реальної вартості потенціалу торгівельного підприємства, що слугує підґрунтям для формування стратегії подальшого розвитку. Крім того, відкриваються можливості для  коригування у майбутньому складу потенціалу та структурного співвідношення його елементів шляхом визначення рівня ефективності їх використання. Зазначений аспект є актуальним з позицій необхідності оптимізації витрат, спрямованих на управління потенціалом суб’єкта господарювання торговельної сфери.

При оцінці потенціалу торгівельного підприємства варто враховувати певні умови – обставини, особливості господарської діяльності, за яких відбувається формування і використання потенціалу, структурні зрушення у його складі. Враховуючи те, що потенціал торгівельного підприємства є сукупністю низки елементів, які виконують різні функції у процесі їх господарського використання, варто пам’ятати, що вони мають притаманні риси та  властивості .

Процедура оцінки потенціалу торгівельного підприємства складається із декількох етапів, які ґрунтуються на теорії системного підходу, що зумовлює необхідність враховувати наступне:

  1.  Потенціал являє собою сукупність окремих елементів.
  2.  Між окремими складовими елементами потенціалу існують певні зв’язки, що відбувається у ході господарської діяльності.
  3.  При дослідженні потенціалу як системи опис його елементів та проводитися з урахуванням місця кожного з них у загальній сукупності.
  4.  Властивості сукупного потенціалу визначають властивості його складових елементів і навпаки.
  5.  Властивості потенціалу проявляються через взаємодією його окремих елементів.
  6.  Потенціал варто розглядати у неподільній єдності з ринковим середовищем.

У зв’язку з цим, дослідження потенціалу торгівельного підприємства варто розглядати невід’ємно від вивчення умов існування та зовнішнього оточення суб’єктів господарювання. Потенціал торгівельного підприємства має щільний зв’язок із потенціалами підприємств інших галузей і сфер національної економіки, а у територіальному аспекті його варто розглядати як вагому складову потенціалу регіонів. Властивості потенціалу та його окремих складових елементів безпосередньо пов’язані з системою господарських відносин і віддзеркалюють результати суспільної діяльності, обміну, розподілу і реалізації продукції. Звідси випливає важливий висновок про те, що розвиток потенціалу не обмежується оптимізацією його окремих складових елементів, появою та господарським використанням нових технологій, а охоплює зміни у характері і стані продуктивних сил суспільства.

Отже, виходячи із викладеного, визначення співвідношення між окремими елементами потенціалу торгівельного підприємства спирається на його оцінку з урахуванням ефекту синергії, що проявляється у результатах господарського використання потенціалу суб’єкта господарювання.

При здійсненні оцінки потенціалу торгівельного підприємства варто  знайти таку комбінацію елементів, за якої синергетичний ефект був би забезпечений, що варто враховувати при формуванні як сукупності потенціалу, так і його окремих складових елементів.

Під формуванням потенціалу торгівельного підприємства ми розуміємо накопичення його окремих складових елементів, забезпечення їх оптимальної структури, збереження та ефективне господарське використання з урахуванням умов і особливостей сучасної економіки.

Ефективне використання потенціалу торгівельного підприємства зумовлюється досконалістю механізмів управління цим процесом і визначає рівень досягнення мети функціонування суб’єкту господарювання.

З позицій економічної теорії кожне торговельне підприємство мало б побудувати відповідну модель, яка являє собою опис складових елементів сукупності потенціалу, дозволяє оперувати ними, вимірювати вплив низки параметрів на згадані елементи.

РОЗДІЛ 2

СИСТЕМНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Фактори впливу зовнішнього середовища на формування економічного  потенціалу торгівельного підприємства

Перехід економічної системи України до ринкових законів обумовлює зміну ролі сектору торгівлі в економіці країни. Так, якщо раніше в країні переважав ринок продавця, то в нинішніх умовах ситуація змінилась на протилежну, об’єктивно обумовивши виникнення поняття конкурентоспроможності торгівельного підприємства.

Постійне загострення конкурентної боротьби за покупця змушує управлінсько-адміністративний склад працівників торгівлі знаходити нові можливості до розширення діяльності торговельних підприємств. Як було зазначено в першому розділі нашої роботи, основні можливості торгівельного підприємства акумульовані в понятті економічного потенціалу. Зазначимо також, що поняття економічного потенціалу придатне не лише для характеристики конкретного підприємства, але і галузі чи економіки країни загалом. Відмінність при цьому складає лише набір інструментарію для оцінки даної категорії. Тобто економічний потенціал характеризується поняттям «структури». В науковій літературі існує таке тлумачення структури потенціалу, згідно з яким розрізняють два типи структур: макро- і мікро. Кожен із наведених типів структур володіє такою характеристикою, як стійкість зв’язку, однак на макрорівні існують стійкі зв’язки системи, а на мікрорівні – змінні. Тобто сукупність цих систем представляє не лише якісну характеристику економічного потенціалу, а і його зміст.

Виходячи з даного твердження, погодимося, що дослідження основних особливостей, закономірностей розвитку та впровадження стратегії управління на мікрорівні, рівні підприємства є неможливим без урахування факторів економічного потенціалу на макрорівні.

Так, якщо йдеться про макрорівень, то неможливо врахувати окремі тенденції щодо зміни факторів впливу на економічний потенціал конкретного торгівельного підприємства, однак існує можливість вивести ряд зовнішніх аспектів впливу на формування економічного потенціалу торговельних підприємств. Для оцінки економічного потенціалу торговельних підприємств використаємо методи, що були розглянуті у попередньому розділі: зокрема, при оцінюванні трудової, виробничої та фінансової складових використаємо ресурсний підхід, а при оцінюванні клієнтської складової економічного потенціалу – порівняльний підхід, оскільки цей елемент економічного потенціалу не має ресурсного підґрунтя та більшою мірою відображає конкурентноздатність торгівельного підприємства на ринку.

Зауважимо, що в різних регіонах України торговельна галузь розвинена по-різному, що визначається структурою економічної діяльності регіону. Дослідження економічних видів діяльності на рівні України засвідчило, що у відсотковому відношенні до всього економічно активного населення України значна частка працівників зайнята в торгівлі саме у Волинській області, що зумовлено як економічними, так і історичними, географічними та соціальними особливостями розвитку даного регіону. Крім того, саме у Волинській області розвиток торгівлі відображає загальнонаціональні тенденції розвитку даної сфери, що відображено у таблиці 2.1.

З таблиці 2.1 видно, що торгівля в Україні та Волинській області з 1992 року розвивалася значними темпами, про що свідчать темпи зростання обсягів роздрібного товарообороту у порівняних цінах. Зазначимо, що до 2001 року в Україні та у Волинській області, зокрема, існували негативні тенденції щодо темпів зміни роздрібного товарообороту. Таку тенденцію можна пояснити кризовим станом національної економіки в даний період та наслідками введення у 1998 році нової національної грошової одиниці, а також нестабільністю споживчого попиту.

Таблиця 2.1

Ланцюгові темпи зміни обсягів роздрібного товарообороту підприємств України та Волинської області за 1992 -2010 рр.

(у порівняних цінах, %)

Рік

Україна

Волинська область

1

2

3

1992

111,5

111,3

1993

90,3

88,1

1994

82

72,7

1995

65

55,6

1996

86,4

93,4

1997

86,1

97,3

1998

94,9

86,7

1999

100,2

113,1

2000

93,4

98,9

2001

92,9

95,6

2002

108,1

113,3

2003

113,7

109,6

2004

115

118,3

2005

120,5

118,1

2006

121,9

114,3

2007

123,4

120

2008

126,4

114,2

2009

129,5

129,6

2010

117,3

112,7

Однак вже після здійснення відповідних реформ у вітчизняній економіці можна помітити стрімке зростання темпів товарообороту як на національному рівні, так і на рівні Волинської області. Найвищих темпів росту товарооборот досягнув у 2009 році, що, відповідно, зумовлено тривалим економічним зростанням як економіки в цілому, так і споживчого попиту населення. Порівнюючи темпи зростання товарообороту України та Волинської області, зауважимо, що незважаючи на загальні подібні тенденції змін даного показника, все ж темпи зміни товарообороту Волинської області були нижчими, ніж загалом в Україні. Зокрема, найнижче значення цього показника зафіксоване у 1995 році – як в Україні – 65 %, так і у Волинській області – 55,6 %. Далі, у 1996–2002 роках, темпи зміни товарообороту Волинської області перевищували загальні темпи зростання товарообороту в Україні від 2,7 до 12,9 %. Винятком став 1998 рік, коли темпи товарообороту Волинської області на 8,2 % відставали від загальноукраїнських. В подальшому спостерігаємо загальну тенденцію зниження рівня товарообороту торговельних підприємств Волинської області. Однак у 2009 році темпи зростання товарообороту в Україні та Волинської області були майже однаковими, причому на Волині даний показник перевищував загальноукраїнський на 0,1 %.

Водночас темпи зміни товарообороту не дають змогу стверджувати про позитивну динаміку щодо розвитку економічного потенціалу торговельних підприємств у Волинській області. Відтак, для того, щоб більш об’єктивно оцінити показник виробничої складової економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області, необхідним буде аналіз динаміки товарообороту в роздрібних цінах в середньому на одне торговельне підприємство (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Зміна виробничої потужності економічного потенціалу торговельних підприємств у Волинської області впродовж 1997 - 2010 рр.

Рік

Товарооборот у порівняних цінах, млн. грн.

Кількість підприємств торгівлі, од.

Товарооборот на        1 підприємство торгівлі, млн. грн.

1997

217,47

8085

0,03

1998

577,84

8484

0,07

1999

885,65

8894

0,10

2000

885,58

8523

0,10

2001

1096,64

7748

0,14

2002

1456,32

7254

0,20

2003

1938,40

6895

0,28

2004

2481,41

6591

0,38

2005

2852,03

6127

0,47

2006

3570,61

5434

0,66

2007

5014,05

5180

0,97

2008

6167,47

4958

1,24

2009

8123,93

4794

1,69

2010

10488,31

4515

2,32

Як бачимо з аналітичної таблиці 2.2, до 1999 року кількість торговельних підприємств лінійно збільшувалась – із 8085 одиниць до 8894, що відповідним чином вплинуло і на обсяг товарообороту в порівняних цінах, який за цей період зріс у 4,07 рази. Однак, починаючи з 2000 року, кількість підприємств торгівлі різко зменшилась – із 8523 до 4515 одиниць у 2008 році, тобто майже у два рази. Незважаючи на це, товарооборот надалі зростав не лише в абсолютних показниках по регіону, але і на одне торговельне підприємство – з 0,03 млн. грн. у 1997 році до 2,32 млн. грн. у 2010 році, що свідчить про інтенсивний та швидкий розвиток торговельної галузі Волинської області упродовж періоду, що аналізується.

Темпи зростання товарообороту як основного показника діяльності торгівельного підприємства не можуть свідчити про рівень економічного потенціалу торгівлі, оскільки як на рівні підприємства, так і на макрорівні країни чи регіону дана категорія відображається рядом інших об’ємних показників, що характеризують ефективність використання трудового, матеріального та фінансового потенціалів торгівлі.

Тому у дослідженні економічного потенціалу торгівельного підприємства звернемося до оцінки та аналізу трудового потенціалу на регіональному рівні, який можна охарактеризувати як кількісними, так і якісними величинами: чисельністю працівників торгівлі, середньомісячною заробітною платою одного працівника торгівлі, що відображає ефективність мотиваційної складової персоналу торговельних підприємств порівняно з іншими галузями, що, в свою чергу, впливає на продуктивність праці, тобто товарооборот на одного працівника. Дані показники та їх динаміка наведені у таблиці 2.3 та на рисунку 2.1.

Таблиця 2.3

Показники трудової складової економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області за 1997 - 2010 рр.

Період

Чисельність найманих працівників, тис. осіб

Середньомісячна заробітна плата на 1 працівника торгівлі, грн.

Продуктивність роботи, тис. грн. на 1 прац.

1

2

3

4

1997

39,6

52,84

5,49

1998

40,1

74

14,41

1999

46,7

82

18,96

2000

41,4

104

21,39

2001

42,2

134

25,98

2002

43

188,87

33,86

Продовження таблиці 2.3

1

2

3

4

2003

40,9

234,96

47,39

2004

41,1

286,66

60,37

2005

40,4

344,8

70,59

2006

42,2

435,56

84,61

2007

44,1

636,27

113,7

2008

47,2

842,68

130,67

2009

53,7

1026,5

151,28

2010

74,6

1231,6

140,59

Як випливає із даних, наведених у таблиці 2.3, трудова складова економічного  потенціалу торговельних підприємств Волинської області постійно зростала, про що свідчить такий кількісний показник, як чисельність найманих працівників у галузі, який із 1997 року до 2010 року зріс у 1,88 рази, тобто на 35 тис. зайнятих в торгівлі, що, в свою чергу, позитивно вплинуло як на зростання товарообороту, так і на продуктивність праці. Зазначимо, що продуктивність праці теж відзначалась виразною тенденцією до зростання впродовж 1997 - 2010 рр., лише у 2010 році можна помітити зниження даного показника на 7 %, що, очевидно, було зумовлене, окрім такого суб’єктивного показника, як зростання кількості працівників на 20,9 тис. осіб у 2010 році, ще й іншими макроекономічними змінами, які відбулись як у національній, так і світовій економіці, а саме: нестійкими тенденціями щодо курсу іноземної валюти в Україні, стрімким зростанням індексу цін тощо. Для того, щоб краще зрозуміти тенденції зміни трудової складової економічного потенціалу торгівлі Волинської області, відобразимо зазначені вище дані на рисунку 2.1.

Аналізуючи тенденції, відображені на рисунку 2.1, можна помітити, що прямолінійну тенденцію до зростання упродовж 1997–2010 рр. мала лише середньомісячна заробітна плата на одного працівника торгівельного підприємства Волинської області, яка зросла з 1997 року до 2010 у 23,3 рази, що, зважаючи на темпи зростання індексу споживчих цін, які щороку зростали від 0,8 % у 2004 році до 80 % у 1998 році, можна вважати незначним зростанням матеріального стимулювання персоналу торгівлі Волинської області.

Рис. 2.1. Тенденції зміни основних індикаторів трудової складової економічного потенціалу торговельних підприємств у Волинській області впродовж 1997 – 2010 рр.

Разом з тим, тенденція до зростання інтенсивного показника щодо трудового потенціалу торгівлі, тобто продуктивності праці, до 2009 року включно була позитивною. Це, поряд із постійним зростанням зайнятості в даній галузі, дає нам можливість стверджувати про ефективне використання даного елементу економічного потенціалу торгівлі Волинської області.

Визначальним фактором щодо формування економічного потенціалу торгівельного підприємства та регіону є споживчий попит населення, який серед складових економічного потенціалу займає значне місце та виступає в ролі клієнтської складової.

Клієнтський потенціал торгівельного підприємства на макрорівні, на нашу думку, насамперед характеризують кількість домогосподарств та їх купівельна спроможність. Проаналізуємо ці показники клієнтської складової економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області, а саме: витрати домогосподарств та їхні сукупні доходи, впродовж   1997 - 2010 рр.

Таблиця 2.4

Основні показники витрат та доходів у середньому на одне домогосподарство у Волинській області у 1997 - 2010 рр.

(грн.)

Рік

Сукупні витрати

Сукупні доходи

Переважання доходів над витратами

1

2

3

4

1997

330,93

349,5

18,57

1998

426,16

428,7

2,54

1999

429,93

403,7

-26,23

2000

496,84

365,41

-131,43

2001

543,77

383,92

-159,85

2002

606,12

492,67

-113,45

2003

664,5

566,52

-97,98

2004

769,11

684,49

-84,62

2005

826,4

790,55

-35,85

2006

989,8

954,71

-35,09

2007

1325,8

1400,43

74,63

2008

1591,2

1776,6

185,4

2009

1829,3

2115,2

285,9

2010

2590,4

2892,8

302,4

Наведені у таблиці 2.4 дані свідчать про те, що, починаючи з 1999 року та завершуючи 2006 роком, в економіці домогосподарств Волинської області відслідковувалася тенденція переважання витрат над доходами. Найбільш кризове становище можна помітити особливо у 2001 році, коли витрати одного домогосподарства переважали доходи на 159,85 грн., при сукупних доходах – 383,92 грн., тобто майже на 40 % більше отриманих у цьому році одним домогосподарством доходів. Така тенденція пояснюється існуванням «неявних» доходів домогосподарств, грошовими переказами та великою кількістю кредитних зобов’язань громадян. Разом з тим, зазначимо, що абсолютний показник витрат на одне домогосподарство був нижчим за середньодушовий прожитковий мінімум у зазначеному періоді. Крім того, ще одним з пояснень тенденції переважання сукупних витрат домогосподарств над ресурсами є велика відмінність між тими домогосподарствами, що отримують найвищі доходи, та тими, які отримують найнижчі, та співвідношенням їх сукупних витрат, що теж відповідним чином впливає на показник перевищення витрат над ресурсами домогосподарств. Вплив вищезазначеної негативної тенденції у клієнтській складовій економічного потенціалу торговельних підприємств регіону не міг не позначитися на структурі торговельної галузі. Очевидно, що за умов дефіциту ресурсів у домогосподарств найбільшою була потреба у товарах першої необхідності. Це, відповідно, позначилось і на розвитку цього сегмента торгівлі, знизивши темпи розвитку інших сегментів та звузивши торговельний асортимент підприємств Волинської області.

Однак позитивним є те, що впродовж останніх чотирьох років, починаючи з 2007 року, сукупні доходи домогосподарств переважали витрати з розривом у 74,63 грн. у 2007 році та 302,4 грн. у 2010 році. Це відповідним чином також вплинуло на торговельну галузь Волинської області, в результаті чого можна прослідкувати тенденцію щодо зростання товарообороту на одне торговельне підприємство та темпів зростання роздрібного товарообороту у порівняних цінах, що видно з таблиць 2.2 і 2.3.

Для того, щоб прослідкувати вплив споживачів на зміну якісної структури торгівлі Волинської області, дослідимо динаміку зміни структури витрат населення за період 2001 - 2010 рр., що відображено на рисунку 2.2.

                 2001      2002        2003       2004        2005       2006       2007       2008       2009       2010

Рис. 2.2. Структура витрат домогосподарств Волинської області впродовж

2001 - 2010 рр.

Як бачимо, рисунок 2.2 підтверджує припущення щодо зміни структури асортименту торговельних підприємств під впливом зміни витрат домогосподарств. Так, коли ресурси домогосподарств були недостатніми, значна їх частина витрачалася на товари першої необхідності та продукти харчування, які у структурі витрат до 2007 року становили в межах 60 % всіх сукупних валових витрат одного домогосподарства. У цей період неспоживчі витрати домогосподарств складали від 3,1 % у 2001 році до 6,7 % у 2007 році. Отже, у структурі торгівлі Волинської області переважали товари продуктової групи та товари першої необхідності, що не давало можливості розвиватися цій сфері діяльності у даний період за рахунок якісного збільшення складу асортименту. Однак після 2007 року, коли сукупні ресурси домогосподарств вперше за аналізований період перевищували витрати, можна помітити і зміну у структурі витрат населення. Так, починаючи з 2007 року, зменшилася частка споживчих сукупних витрат з 4,75 % у 2006 році до 9% упродовж 2008 - 2010 рр. та відповідно зменшилася питома вага споживчих витрат із 95 % у 2006 році до 91 % упродовж 2008 - 2010 рр. Окрім загальних тенденцій щодо зміни часток споживчих та неспоживчих витрат, відбулись зміни і у структурі споживчих витрат: стрімкими темпами зросла частка витрат на товари непродовольчої групи, а саме: з 32,1 % у 2006 до 35,1 % у 2008 році, що за методологією МОП свідчить про загальну тенденцію до покращення рівня життя населення. У розрізі торговельної галузі регіону такі зміни відображають існування резервів розвитку мережі торговельних підприємств, що реалізують товари непродовольчої групи, та посилення конкуренції, що відповідним чином вплине на якість обслуговування споживачів.

Таким чином, можна помітити, що вплив клієнтської складової значно впливає на формування економічного потенціалу торгівельного підприємства не лише на мікрорівні, але і на рівні регіону, оскільки за рахунок товарообороту зростає бюджет області, що призводить до покращення загального добробуту громадян та розвитку торговельної галузі. З іншого боку, зростання роздрібного товарообороту дає змогу розвивати економічний потенціал окремого торгівельного підприємства, створювати додаткові місця, що свідчить не лише про економічні наслідки, але й про соціальні результати діяльності торговельних підприємств. Збільшення робочих місць у торговельній сфері Волинської області відображають дані таблиці 2.4 зокрема про зростання чисельності зайнятих на торговельних підприємствах з 44,1 тис. осіб у 2007 році до 74,6 тис. осіб у 2010 році. Для оцінки впливу всіх вищенаведених складових економічного потенціалу торговельних підприємств на ефективність діяльності торгівлі Волинської області, слід проаналізувати фінансову складову економічного потенціалу, яка найбільш повно відображається через показник фінансового результату від звичайної діяльності підприємств торгівлі, динаміка якого відображена на рисунку 2.3.

2001                 2002             2003               2004              2005              2006               2007               2008             2009               2010

Рис. 2.3. Прибуток від операційної діяльності підприємств торгівлі

Волинської області, отриманий за період 2001 - 2010 рр.

Як бачимо, показник прибутку торговельних підприємств Волинської області є достатньо динамічною змінною та не відзначається постійною тенденцією щодо зростання чи зниження. Проаналізуємо даний показник і його залежність від досліджених нами вище елементів економічного потенціалу торгівлі Волинської області. З даних рисунку 2.3 випливає,  що з 2003 по 2005 рік фінансовий результат від торговельної діяльності різко зростав з 9,6 млн. грн. до 282,3 млн. грн. У цей же час товарооборот торгівлі мав тенденцію до зростання на 913,63 млн. грн. (у порівняних цінах), а чисельність найманих працівників до зменшення на 0,5 тис. осіб, отже, витрати на заробітну плату зменшились, а продуктивність праці зросла. У той же час можна помітити і зростання сукупних витрат домогосподарств, що свідчить про тенденцію споживачів до купівлі товарів народного споживання. У 2006 році помітно скоротився фінансовий результат торгівлі: на 212,9 млн. грн. порівняно з попереднім роком. Аналіз темпів зростання товарообороту (табл. 2.2) свідчить, що в даному періоді помітне незначне зменшення темпів росту товарообороту порівняно з попередніми: у 2005 – 1,18, а у 2006 – 1,14. Однак вже у 2007 році фінансовий результат від торговельної діяльності значно зріс – на 164,7 млн. грн., чому, на нашу думку, сприяли і зростання товарообороту – на 1520,7 млн. грн., і рівень витрат домогосподарств, в структурі яких відбулися позитивні зміни в бік збільшення частки непродовольчих товарів та послуг, а також зростання продуктивності праці працівників торгівлі зріс на 32 % порівняно з попереднім роком. У 2008 році спостерігалося зниження показника прибутку торговельних підприємств, що було обумовлене дещо нижчими темпами зростання товарообороту – на 6 %, ніж у попередньому році, та, очевидно, іншими зовнішніми факторами, такими, як зростання індексу споживчих цін, недостатньою врегульованістю імпортних операцій тощо. Проте вже у 2008 -2010 роках можемо помітити позитивну тенденцію до поступового підвищення основного фінансового показника діяльності торгівельного підприємства. На підвищення даного показника, на нашу думку, впливали всі вищеперераховані нами фактори, які теж мали тенденцію до підвищення.

Таким чином, проаналізувавши тенденції зміни економічного потенціалу торгівлі Волинської області, можемо прийти до висновку, що кожна з названих складових: трудова, виробнича, фінансова та клієнтська – має значний вплив на ефективність діяльності торговельних підприємств на макрорівні. Крім того, всі вищеназвані елементи перебувають у тісному взаємозв’язку між собою та відповідним чином здійснюють вплив один на одного.

Щодо аналізу кожного з елементів економічного потенціалу торгівлі Волинської області, то зазначимо, що основні показники, які репрезентують суть кожного з них, загалом мають позитивні тенденції. Так, товарооборот підприємств торгівлі у порівняних цінах має виразну тенденцію до підвищення, а темпи його зростання є наближеними до загальноукраїнських. Товарооборот у середньому на одне торговельне підприємство, починаючи з 1997 року, зріс у 7,7 раз, тобто на 2 млн. грн. у порівняних цінах. Разом з тим, зазначимо, що підвищилися показники в межах трудової складової економічного потенціалу торгівлі Волинської області, а саме: продуктивність праці та кількість працівників, зайнятих у торгівлі Волинської області – відповідно на 135,1 тис. грн. та 35 тис. осіб. Такі дані свідчать про значний соціальний результат діяльності торговельних підприємств у регіоні. У свою чергу, ці позитивні тенденції відобразилися на фінансовому результаті підприємств торгівлі Волинської області, який, незважаючи на те, що є достатньо непостійною величиною та характеризується нерівномірністю щодо динамічних змін, із 1,3 млн. грн. у 1997 році зріс до 170,71 млн. грн. у 2010 році.

Як було зазначено вище, прямий вплив на формування економічного потенціалу торгівельного підприємства чинить клієнтська складова, що, на нашу думку, на рівні регіону визначається такими показниками, як витрати домогосподарств на купівлю товарів та їхні сукупні ресурси. Як свідчать дані таблиці 2.4, в абсолютному значенні витрати домогосподарств упродовж 1997 - 2010 років постійно зростали, забезпечуючи дохід торговельним підприємствам, у співвідношенні із доходами за період 1999 - 2006 рр. перевищували сукупні ресурси домогосподарств та характеризувалися стійкою тенденцією до зростання частки товарів першої необхідності та продуктової групи у структурі витрат населення. Однак вже у 2007 році намітилася тенденція до переважання доходів над витратами домогосподарств, що, в свою чергу, відобразилося на структурі витрат та збільшенні частки витрат на непродовольчі товари, що, з одного боку, свідчить про зниження грошових надходжень від споживачів у торговельні підприємства, а з іншого, – про зростання купівельної спроможності споживачів та створення суспільного фонду нагромадження серед домогосподарств.

Отже, як бачимо, економічний потенціал торговельних підприємств на макрорівні залежить від багатьох чинників, що його формують. Одним із таких макроекономічних факторів є клієнтська складова, що на макрорівні характеризується споживчим попитом, величиною інвестованих ресурсів у діяльність торговельних підприємств, тобто споживчими витратами домогосподарств, рівень яких залежить від величини отримуваних доходів. Крім того, як виявив аналіз динаміки основних показників економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області, структура торгівлі та попит на окремі товари народного споживання напряму залежать від розміру доходів домогосподарств. Так, при кризовому стані економіки, коли спостерігаються тенденції переважання витрат домогосподарств над доходами, у структурі попиту значну вагу мають товари першої необхідності та продукти харчування. Коли ж доходи споживачів зростають, змінюється структура товарообороту: зростає частка непродовольчих товарів у товарообороті підприємств Волинській області, що позитивно впливає на розвиток торговельної галузі та фінансовий результат діяльності торговельних підприємств зокрема. Зважаючи на те, що в торговельній галузі Волинській області відслідковується тенденція до зростання трудового потенціалу як у кількісному вимірі, так і в якісному, то можна стверджувати, що розвиток споживчого ринку регіону вплинув не лише на економічний результат торгівлі, але і на соціальний. Отже, конкуренція на ринку праці в даній галузі призвела до покращення якості надання торговельних послуг та до зростання зайнятості, а це свідчить про значний соціальний ефект, що впливатиме на збільшення економічного потенціалу торгівлі Волинської області.

Порівнюючи торговельну галузь Волинської області з національними тенденціями розвитку, зазначимо, що в загальноукраїнському масштабі намітилися позитивні тенденції щодо економічного та соціального розвитку торговельної галузі. Важливим є, на нашу думку, приділення більшої уваги концепції розвитку внутрішньої торгівлі та її структурної перебудови та впровадження нових торговельних систем, застосування концептуального підходу щодо управління економічним потенціалом торгівельного підприємства на макрорівні. Для вирішення цих та інших завдань стратегічного управління економічним потенціалом торгівлі на рівні регіону насамперед, необхідно визначити наступні етапи управління:

  •  встановлення та розмежування короткотермінових та стратегічних цілей розвитку економічного потенціалу;
  •  розроблення альтернатив розвитку галузі на рівні регіону та запровадження національної системи розвитку торгівлі;
  •  обґрунтування управлінських рішень та визначення нормативів і термінів щодо досягнення поставлених цілей;
  •  розробка системи контролю за впровадженням та виконанням наміченої стратегії формування, розвитку та використання економічного потенціалу торгівлі на рівні окремого регіону.

Отже, сучасний стан економічного потенціалу роздрібної торгівлі на національному рівні та Волинської області характеризується певним рядом особливостей та відмінностями від потенціалу виробництва та інших видів економічної діяльності за рахунок його тісного взаємозв’язку з потенційними споживачами, що формує в системі економічного потенціалу торгівельного підприємства новий елемент – клієнтський потенціал. Цей елемент економічного потенціалу відіграє значну роль не лише на рівні окремого підприємства, але й на рівні регіону чи країни.

Значний вплив на формування економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області мають також і загальнонаціональні економічні зміни, що прямо впливають на ефективність функціонування торгівельного підприємства зокрема та формування клієнтського потенціалу на рівні регіону загалом. Тому необхідно здійснювати значні структурні зрушення на макрорівні з метою активізації та ефективного управління економічного потенціалу окремого торгівельного підприємства.

2.2. Характеристика методів дослідження економічного потенціалу торгівельного підприємства

Методологія дослідження в загальному розумінні являє собою сукупність елементів, які містять обґрунтування теоретико-пізнавальної моделі дослідження та розкривають науково обґрунтовані пропозиції щодо його результатів. Формулювання ж науково обґрунтованих результатів дослідження вимагає розробки спеціального методологічного забезпечення, основний зміст якого визначають процеси аналізу та оцінювання потенціалу.

Вирішуючи проблеми формування методології дослідження будь-яких явищ, процесів, об’єктів, науковці схиляються до виділення її структурних елементів, у числі яких основними вважаються проблема, підхід, концепція та механізм. У свою чергу, постановка проблеми має чітко визначити об’єкт і цілі дослідження, підхід конкретизується в принципах, концепція виражається в системі понять і відмітних особливостей об’єкта, механізм визначає сукупність засобів і методів вирішення проблеми. Послідовне визначення названих компонентів дозволяє упорядкувати процес дослідження та забезпечити підвищення пояснювальних можливостей його результатів.

Приймаючи за основу названі аспекти, можна погодитись з тим, що методологія дослідження потенціалу також має спиратися на визначені компоненти.

Для того, щоб забезпечити узгодженість нарізних рівнях формування методології, звернемось до побудови логічних ланцюжків зв’язку її структурних елементів (рис. 2.4).

У такому разі, очевидною стає необхідність попереднього визначення проблеми, яка має бути вирішена під час дослідження, тобто чіткого формулювання цілей та ідентифікації об’єкта дослідження. Стосовно компонента “ концепція дослідження ”, то логічним уявляється його опис у системі критеріїв і показників, які фіксують відмітні особливості об’єкта дослідження. Зважаючи на проведені паралелі між компонентами загальнонаукової методології та її структурними елементами в контексті дослідження потенціалу, наступні положення та пропозиції мають розкрити зміст кожного з них у перебігу предметної сфери даного розділу.

Рис. 2.4. Зв’язок компонентів загальнонаукової методології із структурними елементами методології дослідження потенціалу підприємства

Перш за все, потребує обґрунтування цільова спрямованість дослідження потенціалу, яке застосовується для вирішення різноманітних завдань. Ідентифікація можливостей функціонування і розвитку підприємства полягає у виявленні та дослідженні тих елементів потенціалу, які ще знаходяться в латентному стані та не задіяні в створенні поточної цінності або є очевидними, але не використаними за існуючих умов господарської діяльності. Функціональне навантаження даного процесу полягає в систематичному дослідженні потенціалу через його аналіз і оцінювання. Якщо перший має за мету вивчення закономірностей, тенденцій розвитку об’єкта дослідження, то зміст оцінювання або процесу оцінки полягає у визначенні цінності отриманих результатів. Як справедливо зазначають автори сучасної концепції стратегічного управління на основі збалансованої системи показників, управляти можна лише тим, що “ піддається оцінюванню, а оцінити можна те, що можна описати ”, що свідчить про надзвичайну важливість аналізу та оцінювання як процесів дослідження потенціалу підприємства. Проведення останніх у перебігу формування потенціалу має дихотомічний характер, пов'язаний із вивченням:

  •  по-перше, наявності та збалансованості структури потенціалу;
  •  по-друге, його достатності для реалізації певних цілей.

Наступна дихотомія полягає в характері самого процесу виявлення можливостей, який може мати реактивну або активну спрямованість. У разі реагування на зміни у зовнішньому середовищі або зміни цільових пріоритетів діяльності відбувається реактивний пошук, який має за мету виявлення потенціалу адаптації торгівельного підприємства до нової ситуації. У разі випереджальних дій метою пошуку є виявлення таких унікальних комбінацій ресурси – здатності – компетенції , цінність яких ще не визначена ринком.

За результатами дослідження потенціалу під час його формування (розвитку) можуть бути ідентифіковані три ситуації:

  1.  потенціал підприємства визнано як достатній для реалізації цілей;
  2.  потенціал підприємства недостатній для реалізації бажаних цілей;
  3.  потенціал відсутній.

Наведені вище ситуації дозволяють сформулювати мету та завдання дослідження потенціалу торгівельного підприємства під час його формування. Так, цільовою спрямованістю дослідження за визначних умов буде встановлення величини сформованого (наявного) потенціалу, його достатності для досягнення цілей розвитку, а також виявлення його системних властивостей і характеру розвитку. Відповідно, основні завдання полягатимуть в ідентифікації елементів потенціалу, кількісному вимірюванні його величини та визначенні структурної збалансованості його елементів з точки зору цілей розвитку підприємства. Існуючий розрив у величині сформованого потенціалу та цільового дозволить отримати інформацію щодо перспективних напрямів формування потенціалу.

Забезпечення зворотного зв’язку між процесами формування та реалізації потенціалу вимагає, в свою чергу, дослідження відповідності величини реалізованого та сформованого потенціалу, а також порівняння отриманих результатів із величиною наявного потенціалу. Перш ніж виділити цілі такого дослідження, потрібно зробити деякі термінологічні пояснення. Так, на понятійному рівні реалізація потенціалу являє собою процес перетворення потенціалу в конкретні та вимірювані результати. Виходячи із характеристик потенціалу підприємства (ресурси, здатності, компетенції), термін “ використання ” не охоплює всієї розмаїтості його елементів. Так, якщо ресурси дійсно використовують на підприємствах, то здатності, а тим більше компетенції лише реалізують. Враховуючи названі аспекти, термін “ використання ” коректно вживати лише у зв’язку з ресурсним потенціалом, на загальному рівні більш ємним є термін “ реалізація потенціалу ”. Зміст реалізації потенціалу торгівельного підприємства становить систематична діяльність зі створення цінності шляхом операцій купівлі-продажу за рахунок наявних ресурсів, здатностей і компетенцій. Причому, ітеративний характер створення цінності та його тривалість у часі дозволяють акцентувати увагу саме на систематичності, яка забезпечує постійне відновлення циклу такої діяльності. Дослідження реалізації потенціалу підприємства, виходячи із сформульованих вище положень, полягатиме у визначенні цінності отриманих результатів щодо вимог повноти, ефективності реалізації потенціалу та їх відповідності визначеним цільовим пріоритетам функціонування та розвитку підприємства.

Виходячи із сформульованих цілей, об’єктом дослідження має бути або сформований потенціал торгівельного підприємства, або реалізований потенціал, відображений як у вартісних показниках, так і в конкретних і вимірюваних результатах щодо створеної цінності (табл. 2.5).

Невідємним компонентом методології є принципи, щодо яких в сфері дослідження потенціалу не сформовано досить чіткої наукової позиції. Численні праці, присвячені оцінці ефективності використання потенціалу різного рівня, містять лише методичні прийоми оцінки, критерії та системи оціночних показників і залишають поза межами дослідження методологічні принципи.

Таблиця 2.5

Цілі дослідження потенціалу торгівельного підприємства

Напрям дослідження потенціалу

Цілі дослідження потенціалу

Обєкт дослідження

Формування потенціалу

  1.  визначення величини сформованого торговельним підприємством потенціалу;
  2.  вивчення характеру процесів розвитку потенціалу торгівельного підприємства.

Сформований (наявний) потенціал

Реалізація потенціалу

  1.  визначення рівня відповідності сформованого та реалізованого потенціалу торгівельного підприємства;
  2.  встановлення рівня відповідності реалізованого потенціалу визначеним цільовим пріоритетам функціонування та розвитку торгівельного підприємства;
  3.  визначення ефективності реалізації потенціалу з точки зору отримання підприємством необхідних результатів.

Реалізований потенціал

Визнаючи доцільні врахування загальнонаукових принципів (системності, адекватності (відповідності), комплексності) під час оцінювання потенціалу торгівельного підприємства, досить дискусійними щодо означеної сфери є принципи варіантності, оптимальності та ефективності.

На користь такої точки зору, свідчить той факт, що доцільність розробки декількох варіантів поєднань структурних елементів потенціалу виникає під час обґрунтування напрямів розвитку підприємства, для яких максимальна величина потенціалу вважається критерієм обрання для реалізації того чи іншого варіанта відповідно до принципу оптимальності. Між тим, коли мова йде про безпосереднє перетворення визначених можливостей на результат, то існування різних варіантів оцінок не забезпечує конкретності та однозначності, що є вкрай необхідним для здійснення керуючих впливів. Відхилення принципу варіантності автоматично порушує логіку застосування під час оцінки потенціалу принципу оптимальності, відповідно до якого пріоритетним вважається той варіант рішення, що максимізує сукупні можливості підприємства.

Характер зауважень стосовно принципу ефективності пов'язаний із його змістом, відповідно до якого витрати на процес оцінки мають бути меншими за ефект від використання отриманих відомостей . За такої логіки мова йде про не про формування методологічного підґрунтя оцінки, а про вимоги до її організації, в числі яких, безперечно, ефективність в її витратному розмінні повинна посідати гідне місце. Щодо узгодженості результатів, то мова має йти скоріше про їх відповідність цілям та структурі потенціалу, а не про їх підпорядкованість один одному.

За відсутності інших вагомих наукових розробок з означеної проблеми певний інтерес представляє вивчення принципів наукового пізнання, в числі яких особливої уваги потребують принципи детермінізму, відповідності, додатковості, раціональності. Детермінізм виступає, передусім, у формі причинності як сукупності обставин, що передують у часі будь-якій події та викликають її. Тобто має місце зв'язок явищ і процесів, коли одне явище, процес за певних обставин за необхідності породжує інше явище процес (наслідок). Розглядаючи принципи детермінізму в перебігу даної частини дослідження, доцільно висунути такі припущення:

  •  по-перше, наслідком процесу оцінювання є визначені величина, ступінь або ефективність реалізації потенціалу, які було забезпечено за певних обставин і умов;
  •  по-друге, причинами (умовами) забезпечення певних величини, ступеня та ефективності реалізації потенціалу є наявні структурні елементи потенціалу, синергічні ефекти від їх взаємодії в процесі реалізації потенціалу, а також впливи зовнішнього середовища на хід даного процесу.

Оскільки зроблені припущення не порушують логіку процесу дослідження потенціалу, викладене вище, а також узгоджуються із гносеологічним розумінням детермінізму, то даний принцип можна вважати методологічною основою дослідження. Причому його застосування дозволить забезпечити зворотній зв'язок між отриманими результатами та причинами, що їх зумовили, а також сприятиме встановленню відповідності між ними. Якщо вимога зворотного зв’язку є підґрунтям для прийняття ґрунтовних управлінських рішень і відноситься до спектра ключових принципів управляння, то відповідальність є загальновизнаним принципом аналізу та оцінювання.

Зміст принципу відповідності стосовно дослідження потенціалу полягає в забезпеченні його адекватності теорії потенціалу, критеріїв – цілям дослідження, показників – обраним критеріям, отриманих результатів – об’єктивній дійсності тощо.

Додатковість є своєрідним відбиттям комплексності, оскільки також має призначенням опис цілого. Але комплексність дослідження має забезпечити врахування всіх необхідних елементів потенціалу, а додатковість – забезпечити їх різнорідність, встановити їх взаємний вплив.

Принцип раціональності, відповідно до його філософського розуміння, означає, що “ взаємовиключні або корінним чином протилежні критерії не можуть застосуватися в межах однієї моделі ”. Оскільки дане положення прямим чином стосується обґрунтування будь-яких систем дослідження на основі аналізу та оцінювання, то вибір критеріїв та показників дослідження потенціалу цілком закономірно має сприяти на принцип раціональності.

Звертаючись до сформульованих вище цілей дослідження реалізації потенціалу, ключовим аспектом процесів аналізу та оцінювання є визначення відповідності між отриманими та бажаними результатами, що вимагає обов’язкового врахування принципу порівняння. У даному випадку його зміст полягатиме у побудові такої системи дослідження, яка забезпечить порівняння в часі та в просторі досягнутого результату із наявним потенціалом на вході в систему його трансформації. Динамізм зовнішніх умов діяльності значно впливає на забезпечення якісного виконання функцій управління потенціалом торгівельного підприємства, що, в свою чергу, вимагає безперервності та гнучкості процесу дослідження. Якщо безперервність забезпечується процедурою моніторингу, то принцип гнучкості дозволить вносити коригування, перш за все в систему аналітичних показників по мірі втрати ними інформативності.

Таким чином, проведений логічний аналіз існуючих і можливих принципів дослідження потенціалу в розрізі його аналізу та оцінювання дозволяє сформувати їх систему, основна мета якої – підвищення достовірності та об’єктивності результатів дослідження (табл. 2.6.).

Таблиця 2.6

Принципи аналізу та оцінювання потенціалу торгівельного підприємства

Група принципів

Назва принципу

Зміст принципу

Методологічні

системності

Вимагає дослідження сформованого та реалізованого потенціалу як складної системи ресурсів, здатностей і компетенцій, які пов’язані різними формами зв’язку

відповідності

Полягає в забезпеченні адекватності аналізу та оцінювання потенціалу – теорії потенціалу, критерії – цілям дослідження потенціалу, показників – обраним критеріям, отриманих результатів – об’єктивній дійсності

комплексності

Означає врахування всіх елементів потенціалу, формування та реалізація яких забезпечують створенням підприємством цінності

детермінізму

Забезпечує зворотний зв'язок між результатами аналізу та оцінювання і причинами, що їх зумовили

додатковості

Забезпечує різнорідність елементів потенціалу та встановлює їх взаємний вплив

раціональності

Означає, що взаємовиключні або протилежні критерії та показники не можуть застосовуватись в межах однієї аналітично-оцінювальної системи

Організаційні

порівняння

Полягає у побудові такої системи дослідження, яка забезпечить порівняння в часі і в просторі величини сформованого потенціалу, досягнутого результату із наявним потенціалом на вході в систему його трансформації

безперервності та гнучкості

Означає періодичність дослідження та можливість внесення коригувань в систему аналітичних показників

Сучасний стан розробки методичного забезпечення дослідження потенціалу характеризується відсутністю широкого кола наукових позицій, що пов’язано, перш за все, зі складністю потенціалу як об’єкта дослідження та різнорідністю його елементів. Необхідність формування загально визначеного методичного простору зумовлює доцільність систематизації існуючих і можливих методів та методичних підходів, яка дозволить згрупувати окремі авторські розробки за певними ознаками, виділити їх змістовні аспекти та дискусійні положення.

Можна виділити такі класифікаційні ознаки систематизації методів і методичних підходів до дослідження формування та реалізації потенціалу (рис. 2.5.):

  •  характер оціночних показників;
  •  зв'язок з об’єктом оцінки; універсальність застосування;
  •  методика дослідження оціночних показників;
  •  спосіб узагальнення результатів оцінки.

Залежно від характеру показників методи дослідження потенціалу ґрунтуються на кількісних, якісних або змішаних оцінках. В основі методів кількісної оцінки лежить розрахунок окремих оціночних показників за даними бухгалтерської та управлінської звітності. Як правило, такі показники мають вартісний або відносний характер і визначаються на певний момент часу (індекси). Кількісні методи повною мірою відповідають завданню вартісної оцінки ресурсного потенціалу, ступеня та ефективності його реалізації, оскільки основною її вимогою є вимірюваність і порівнянність фактичного та цільового результату (цінності).

Якісні оцінки вимагають проведення експертного опитування або анкетування персоналу та споживачів, що, звичайно, характеризується певним суб’єктивізмом і залежить від досвідченості та обізнаності експертів або відвертості працівників і споживачів.

Рис. 2.5. Класифікація методів дослідження потенціалу підприємства

Визнаючи недоліки таких оцінок, тим не менш, в сфері дослідження сформованого потенціалу, то експертні методи будуть корисними для характеристики функціональних елементів потенціалу, зумовлених проявом різноманітних здатностей і компетенцій. Під час дослідження ступеня реалізації потенціалу такою необхідністю можна вважати неможливість встановлення прямого зв’язку між об’єктом дослідження та вимірюваним результатом реалізації потенціалу. Наприклад, реалізація управлінського потенціалу забезпечує формування певної організаційної культури, опис якої системою кількісних показників не відповідає вимогам повноти дослідження. Такі складові, як задоволеність персоналу умовами праці або рівнем її стимулювання, координованість дій управлінського персоналу завжди вимагають проведення опитувань. Так само і ступень реалізації ринкового потенціалу в частині взаємодії із споживачами визначається рівнем задоволеності останніх асортиментною, ціновою пропозицією або якістю обслуговування. Для того, щоб такі оцінки були більш інформативними, вони повинні входити до системи показників моніторингу реалізації потенціалу на рівних засадах із кількісними показниками.

Важливість залучення експертів виявляється також під час дослідження відповідності реалізації потенціалу ринковими умовами, оскільки формалізація даного критерію, хоча і враховує його основний зміст, проте не охоплює усіх можливих ситуацій, за яких реалізація потенціалу була доцільною саме в цей час.

Наведені міркування свідчать, що певні недоліки і обмеження мають методи як кількісної, так і якісної оцінки. Тому для нівелювання негативних наслідків у працях використовують змішані оцінки. Хоча такі методи здатні посилити об’єктивність дослідження, проте механізм їх застосування не розроблений і обмежується  або експертним опитуванням значущості кількісних показників, або взагалі не відрізняється прозорістю узагальнення результатів.

Залежно від зв’язку з об’єктом оцінки доцільно розглядати методи прямої та непрямої оцінки. Пряма оцінка вимагає вимірювання вартості сформованого потенціалу, ступеня, ефективності та відповідності реалізації його структурних елементів за визначеною системою показників. Основною вимогою до застосування методів прямої оцінки є чіткий зв'язок показників із об’єктом оцінки, а також повнота опису його стану за допомогою визначених критеріїв і показників.

Опосередкована (непряма) оцінка потенціалу надається через вивчення показників вартості підприємства або прибутку, як певних сигнальних індикаторів стану реалізації потенціалу. Доцільність застосування методів непрямої оцінки пояснюється або цілями дослідження, або обмеженістю доступу до інформації зовнішніх експертів-оцінювачів. Оскільки непряма оцінка не вимагає застосування системи показників для опису стану складного об’єкта, то її об’єктивність є досить дискусійною.

Залежно від універсальності застосування методичні підходи до дослідження потенціалу можна розділити на загальні та специфічні. Загальні методи використовуються для дослідження формування та реалізації більшості елементів потенціалу. У числі таких методів можна виділити наступні:

  •  метод декомпозиції, що дозволяє представити залежність сукупного потенціалу підприємства від окремих його компонент у вигляді елементарного функціонала:

Р = ƒ(хі),                                                        (2.1)

де хі – і-й компонент економічного потенціалу.

Причому складність структури потенціалу зумовлює доцільність декомпозиції не тільки в межах його базових елементів, але й опису кожного з них комплексом показників, які забезпечують повноту дослідження;

  •  індексний метод, зміст якого полягає у визначенні відносних показників динаміки змін у формуванні та стані реалізації потенціалу, а також у кількісній оцінці чинників, які впливають на ці зміни;
  •  коефіцієнтний метод, що активно залучається для здійснення дослідження результативності реалізації потенціалу та передбачає використання відносних коефіцієнтів, отриманих шляхом зіставлення абсолютних показників, які характеризують різні аспекти реалізації потенціалу підприємства;
  •  експертні оцінки та метод балів, які за змістом відносяться до методів якісної оцінки і передбачають формування експертних суджень про стан формування та реалізації потенціалу за допомогою лінгвістичних змінних або бальної шкали оцінювання.

Неоднорідність структурних елементів потенціалу зумовлює необхідність виділення специфічного методичного інструментарію, який потребує ретельного врахування особливостей дослідження формування та реалізації ресурсних і функціональних елементів потенціалу. Так, вартісна оцінка ресурсного потенціалу потребує застосування методів витратного підходу, які стосовно дослідження можливостей торгівельного підприємства потребують суттєвого розвитку. Необхідність врахування не лише витрат, пов’язаних із формуванням елементів ресурсного потенціалу, які є власністю торгівельного підприємства, але й елементів, які використовуються на правах оренди, надані у консигнацію тощо, вимагає розробки та застосування спеціального методичного інструментарію.

Реалізація інноваційного потенціалу, що формується завдяки дослідницькій діяльності, забезпечує створення цінності у вигляді нових технологій управління та обслуговування, нових торгових марок. Оскільки прямий результат від їх впровадження і витрат на їх розробку розподілені в часі, то основними методами оцінки вартості або ступеня реалізації інноваційного потенціалу будуть прийоми, що ґрунтуються на оцінці майбутніх вигід і їх порівнянні із сумою витрат на інноваційні дослідження. У числі таких прийомів особливої уваги потребує метод дисконтування грошових потоків, який дозволяє забезпечити порівнянність доходів і витрат, що виникають у різні проміжки часу. Аналогічна ситуація має місце і з оцінюванням інвестиційного потенціалу, коли створена цінність у вигляді доходів від інвестиційної діяльності може бути визначена лише за майбутніми очікуваннями.

У разі, коли реалізація просторового потенціалу торгівельного підприємства відбувається через надання в оренду торговельних або складських площ, її результат може бути визначений за допомогою доходного методу вартісної оцінки, а саме – методом капіталізації чистого операційного доходу від оренди. Застосування даного методу пояснюється відносною стабільністю орендних ставок і прогнозованістю темпів їх змін за умов відсутності різких коливань кон’юнктури на ринку нерухомості.

Залежно від методики дослідження оціночних показників у наукових працях набули розвитку наступні методичні підходи до аналізу та оцінювання потенціалу:

  •  метод детермінованого факторного аналізу, в основі застосування якого є уявлення про те, що результат реалізації потенціалу може бути представлений як добуток або алгебраїчна сума чинників, які впливають на даний процес. Коли результат реалізації потенціалу описується через добуток чинників, то загальна величина потенціалу визначається за мультиплікативною моделлю, що має загальний вигляд:

СРП = ,                                                       (2.2)

де СРП – сутність реалізації потенціалу підприємства;

фі – чинник, що впливає на реалізацію потенціалу;

n кількість чинників, за якими проводиться оцінка.

Якщо ж має місце алгебраїчна сума чинників, то розробляються адитивні моделі:

СРП = ,                                                                                    (2.3)

 Крім того, враховуючи складність окремих елементів потенціалу, можливий комбінований підхід до розробки багатофакторної моделі оцінки реалізації потенціалу, де основні чинники описуються мультиплікативними моделями, а кінцевий результат визначається за адитивною факторною моделлю;

  •  метод таксономічного аналізу заснований на визначенні таксономічного показника реалізації потенціалу за структурними елементами, загальний зміст якого полягає у встановленні міри відхилення досягнутого результату від гіпотетичного еталону:

Di = 1 – ,                                                        (2.4)

де Di показник рівня використання локального потенціалу;

– евклідова відстань підприємства до точки еталона;

С0 – відстань до еталонної точки з урахуванням стандартних відхилень.

Загальна послідовність його розрахунку складається з наступних процедур:

  •  визначення ключових ознак, за якими досліджується реалізація потенціалу в розрізі його структурних елементів;
  •  їх стандартизація та диференціація залежно від цільового напряму змін;
  •  побудова вектора показників-еталонів;
  •  визначення евклідових відстаней до точки-еталона та їх порівняння із відстанню до еталонної точки з урахуванням стандартних відхилень.

За величиною таксономічного показника робиться висновок щодо ступеня реалізації потенціалу відносно досягнення гіпотетичного еталонного стану;

  •  метод порівняння передбачає співставлення фактично досягнутих показників, які описують процеси формування та реалізації потенціалу, із їх цільовим, середньогруповим, середньогалузевим або еталонним рівнем;
  •  метод нечітких множин полягає в побудові гістограм показників реалізації потенціалу за елементами його структури, їх агрегуванні за принципом однорідності та розробці нечітких класифікаторів, що формалізують оцінку ступеня реалізації потенціалу в інтервалах “ високий ”, “ середній ” і “ низький ”.

Важливою ознакою класифікації методичного інструментарію дослідження потенціалу є спосіб узагальнення результатів, відповідно до якого можна виділити три принципових методичних підходи:

  1.  на базі одного оціночного показника;
  2.  моделювання узагальненого показника;
  3.  графоаналітичне моделювання.

У першому випадку для узагальнюючого висновку щодо величини потенціалу, ступеня або ефективності його реалізації має бути обґрунтований окремий показник, який комплексно відбиває весь спектр взаємозв’язків між елементами потенціалу та створену ними цінність. Такий показник, на жаль, існує тільки гіпотетично, оскільки навіть ринкова вартість, що, як правило, використовується як узагальнений результат сформованого або реалізованого потенціалу, є оціночною величиною і залежить від обраного методу та інформаційного забезпечення оцінки. Показник прибутку є скоріше короткостроковим орієнтиром діяльності та не дозволяє об’єктивно визначити, наприклад, ступінь реалізації репутаційного потенціалу, результат якої може бути віддалений у часі. Незважаючи на дискусійність формулювання узагальнюючого висновку на основі визначення одного показника, у працях пропонується надавати остаточну оцінку ефективності використання сукупного потенціалу підприємства за допомогою абсолютного або відносного показника. Враховуючи сформульовані вище зауваження, такі позиції не забезпечують  повноту дослідження проявів потенціалу, а лише вирішують його часткові завдання.

В основі проведення комплексної рейтингової оцінки лежить стандартизація вихідних часткових показників за максимальним значенням із наступним агрегуванням стандартизованих показників в один зведений рейтинг. Як правило рейтингові оцінки передбачають врахування вагомості часткових показників, визначеної експертним шляхом. Перевагою рейтингових оцінок є можливість визначення стану формування або реалізації потенціалу порівняно із аналогічними підприємствами галузі або порівняно із досягнутими результатами за попередні періоди. Обмеженням рейтингів на основі бенчмаркінгового підходу вступає складність формування якісної інформаційної бази, яка має містити повну та достовірну інформацію про показники діяльності аналогів. Якщо ж в основу рейтингу покладено принцип порівняння із цільовим еталонним рівнем, то важливим стає завдання об’єктивного та коректного його визначення, виходячи із реальних можливостей підприємства та планових заходів щодо їх нарощування.

Моделі еластичності передбачають визначення статечної функціональної залежності між зведеним результатом реалізації потенціалу та ступенем реалізації локальних потенціалів:

СРП = ,                                                (2.5)

де СРП – загальний ступінь реалізації потенціалу підприємства;

ступінь реалізації потенціалу за i-м структурним елементом;

Еiкоефіцієнт еластичності для i-го структурного елемента потенціалу;

n – кількість структурних елементів потенціалу, за якими проводиться оцінка

У таких моделях ступінь визначається коефіцієнтами еластичності впливу чинників на локальні показники реалізації потенціалу. Чим вище значення коефіцієнта еластичності, тим більший вплив чинить даний чинник на реалізацію певного елемента потенціалу. Отже, за змістом еластичність у моделі тотожна вагомості в комплексній рейтинговій оцінці, хоча визначається не експертним шляхом, а формалізованим.

Незважаючи на досить широку популярність, визначення зведених показників характеризується певними вадами. Таке моделювання надає лише поверхове уявлення про дійсний стан формування або реалізації потенціалу через відсутність прямого зв’язку із його структурою, елементами якої виступають різнорідні об’єкти. Крім того, між структурними елементами потенціалу існують внутрішні системні зв’язки, прояв яких сприяє створенню додаткової цінності, але його врахування в межах зведеного показника не піддається точній формалізації.

Таким чином, дослідження потенціалу підприємства може здійснюватись за допомогою досить широкого спектра методів, що зумовлює доцільність обґрунтування їх використання, а також розробки відповідного методичного інструментарію в розрізі напрямів і цілей аналізу та оцінювання потенціалу торгівельного підприємства.

2.3.  Моделювання оптимальної структури економічного потенціалу торгового підприємства

Найважливішим напрямком розвитку та ефективної діяльності кожного підприємства є його становлення та розвиток як економічної системи, основні складові якої направлені на отримання позитивних фінансових результатів. На нашу думку, найбільш оптимальною є така економічна система, що поєднує два основні елементи: економічний потенціал та управлінську підсистему. Найефективнішим результатом функціонування першої системи, за результатами дослідження, представленого у попередніх розділах магістерської роботи, є його інтегральна оцінка, що прямує до 1, а другої – формування та реалізація стратегії управління економічним потенціалом на довготермінову перспективу.

Зазначимо, що в теорії стратегічного управління не існує єдиної думки щодо послідовності дій та методології розробки і впровадження стратегії управління економічним потенціалом торгівельного підприємства. Тому, на наш погляд, дана проблема потребує вирішення та розробки нових методів оптимальної послідовності дій при стратегічному управлінні економічним потенціалом торгівельного підприємства. Разом з тим, відзначимо, що в даному випадку не можна послуговуватися загальновідомим інструментарієм набору конкурентних стратегій для підприємства як системи, оскільки управління економічним потенціалом передбачає ґрунтовний і послідовний аналіз кожного з елементів та розробку стратегії управління спочатку у межах окремого елемента даної системи, на основі чого в подальшому можна формувати загальну стратегію управління економічним потенціалом торгівельного підприємства. Зазначимо також те, що стратегічне управління не існує як відокремлене явище, а є сукупністю процесів, що узагальнюють аналіз, планування, управління та контроль. Саме тому при розробці стратегії важливо не лише намітити її стратегічні цілі, але і здійснити прогноз та встановити систему контролю за виконанням обраної стратегії.

При побудові системи управління економічним потенціалом необхідно базуватися на ряді принципів, а саме:

  •  орієнтація на зовнішнє середовище, споживачів та потреби ринку;
  •  достовірність інформаційного забезпечення діяльності торгівельного підприємства;
  •  системний підхід;
  •  безперервний моніторинг та контролінг;
  •  ефективне використання персоналу;
  •  залучення інтелектуальних ресурсів та нових технологій;
  •  постановка короткострокових завдань;
  •  врахування динамічності системних показників та обмеженість ресурсів;
  •  забезпечення оптимального функціонування кожного з локальних потенціалів, що входять до складу економічного потенціалу тощо.

Отже, при побудові ефективної системи управління економічним потенціалом необхідно врахувати те, що кожен із складових елементів економічного потенціалу має свій вектор дії та по-іншому впливає на кінцевий результат його діяльності. У зв’язку з цим виникає питання оптимізації економічного потенціалу. Під цим поняттям ми розуміємо такий рівень розвитку кожної з складових економічного потенціалу, при якому витрати на підтримку того чи іншого потенціалу не переважали б ефекту (прибутку) від його використання та утворювали позитивний синергетичний ефект.

Зважаючи на наведену у першому розділі методику діагностики економічного потенціалу торговельних підприємств та визначення інтегральної оцінки економічного потенціалу, проілюструємо на прикладі взаємозв’язок між їхніми складовими впродовж досліджуваних 5 років. Для цього побудуємо графіки залежності для кожного з них, що зображені на рисунках у додатках В1, В2,  В3.

Як видно з рисунків, розвиток кожного з потенціалів відбувається не завжди симетрично відносно один одного та послідовно. Також не можна робити висновок про пріоритет певного виду потенціалу над іншим. Однак зауважимо, що на більшості аналізованих підприємств клієнтський та трудовий потенціал переважає над фінансовим та виробничим. Так, основними підприємствами, у яких найяскравіше виражена ця особливість економічного потенціалу торгівельного підприємства, є: ТП 1, де клієнтська складова є найбільшою серед інших компонентів економічного потенціалу, так само, як і в підприємств: ТП 2, ТП 3.

Очевидно, що таке переважання одного з видів потенціалів над іншими зумовлене особливістю виду діяльності даних підприємств, оскільки в торгівлі визначальним фактором ефективності діяльності є рівень обслуговування споживачів, який впливає і на величину товарообороту, і на рівень доходів торгівельного підприємства. З огляду на особливості структури економічного потенціалу торгівельного підприємства зазначимо, що для досягнення якомога кращого рівня ефективності торговельної діяльності підприємству необхідно здійснити оптимізацію економічного потенціалу. А тому, виходячи з вищенаведеного твердження щодо оптимізації економічного потенціалу, зазначимо: для досягнутого вищезазначеного синергетичного ефекту необхідно здійснити розрахунок такої величини кожної з складових економічного потенціалу, при яких  кінцевий результат його діяльності був би позитивним та прямував до підвищення свого значення у довготерміновій перспективі.

Крім того, зазначимо, що в класичному розумінні під задачею оптимізації розуміють розрахунок екстремуму (максимуму чи мінімуму) дійсно значної функції в деякій області:

      

(2.6)

При цьому, як правило, область значень даної функції розглядається через множину нерівностей і задача оптимізації полягає у знаходженні найбільшого (найменшого) значення  за умов, коли , .

Основними відомими методами розв’язання задач оптимізації, що використовуються у господарській практиці багатьох вітчизняних та зарубіжних підприємств є, наприклад, симплекс-метод та використання теореми Куна-Таккера.

Однак аналіз цих методів довів недоцільність використання їх при здійсненні оптимізації структури економічного потенціалу торгівельного підприємства.

Так, при використанні симплекс-методу для оптимізації економічного потенціалу виникає необхідність побудови лінійних функцій  і . В даному випадку проблемою є те, що у запропонованій нами методиці оцінки кожного елемента економічного потенціалу задля уникнення суб’єктивності такої оцінки закладена велика кількість показників, що виключає існування між ними лінійної залежності та, відповідно, побудови задачі лінійного програмування. А, отже, використання даного методу оптимізації є недоцільним.

Іншим, не менш важливим, на нашу думку, методом оптимізації є використання теореми Куна-Таккера , за допомогою якої можна встановити з множини допустимих значень лише один глобальний екстремум зумовленого типу. Однак передумовою впровадження теореми Куна-Таккера щодо процесів оптимізації є те, що її умови виконуються лише для задач, що містять опуклі функції виду:

             

(2.7)

Однак, як і у попередньому випадку, сутність економічного потенціалу торгівельного підприємства складно описати за допомогою опуклої функції, оскільки остання припускає можливість виключення певних значень із множини критеріїв, що були обрані нами для всебічної оцінки кожного елемента економічного потенціалу.

Отже, вищенаведені методи не можуть бути застосованими при здійсненні оптимізації економічного потенціалу торгівельного підприємства, оскільки при використані методу Шеремета А. Д. нами було враховано як питому вагу показників, та і їхній ранг, що мали як різну направленість, так і різні величини та вимірники, що в підсумку були приведені до інтегрального вигляду. Тому при наявності такої кількості показників та даних економічної діяльності торгівельного підприємства ми не можемо впроваджувати певні межі для кожного з досліджуваних критеріїв оцінки складових економічного потенціалу.

Крім того, у практиці господарської діяльності вигляд цільових функцій та набору обмежень важко описати, оскільки нереально забезпечити не лише лінійності чи опуклості функцій, а навіть їхнього явного вигляду. У таких випадках неможливо застосувати відомі методики оптимізації, оскільки не вдається побудувати адекватну модель залежності між окремими елементами економічного потенціалу торгівельного підприємства. Тому для здійснення оптимізації економічного потенціалу введемо умову, що оптимальним вважатиметься таке співвідношення елементів економічного потенціалу, коли досягається найвищий рівень рентабельності діяльності підприємства. У цьому випадку необхідно мати явний вигляд функції прибутку та характер її залежності від параметрів економічного потенціалу торгівельного підприємства, хоча сам факт залежності при цьому очевидний. Слід також враховувати, що характер впливу тих чи інших показників на прибуток може бути специфічним для кожного підприємства та залежати від багатьох факторів. Все сказане стосується і взаємного впливу показників потенціалу. Явний, аналітичний вигляд такої залежності виявити складно і він має індивідуальний для кожного підприємства характер.

У таких ситуаціях часто вдаються до суттєвих спрощень моделі та введення низки додаткових припущень таким чином, щоб звести їх до вигляду відомих задач оптимізації. На нашу думку, така оптимізація має умовний характер і не має практичної цінності, оскільки побудова такої моделі не відповідає реальній ситуації, а самі спрощення знівельовують здійснений попередній аналіз та не дають змогу об’єктивно оцінити всі критерії і фактори впливу на економічний потенціал торгівельного підприємства.

Саме тому ми здійснюватимемо оптимізацію прибутку, що полягатиме у розробці рекомендацій щодо збільшення прибутку через зміну показників відповідних елементів економічного потенціалу торгівельного підприємства. Для цього необхідно дослідити вплив показників відповідних потенціалів на прибуток, виходячи з даних попередніх років, та виокремити найвпливовіші з них для кожного підприємства. Кінцевим етапом економічної оптимізації потенціалу торгівельного підприємства є розробка системи заходів, спрямованих на покращення прибутку через зміну відповідних складових економічного потенціалу. Основним інструментарієм при цьому є використання рангового коефіцієнта Спірмена, причому при розрахунку в якості вибірок оберемо дані прибутку та показників відповідних потенціалів за 5 років. Коефіцієнт Спірмена розраховуємо за наступним алгоритмом:

  1.  Для двох вибірок показників  і  знаходимо ранг кожного елемента: , якщо , (відповідно , якщо ).

Тут  () – вектор-матриця, що складається з впорядкованих елементів вектор-матриці  ():

(відповідно: ).

  1.  Якщо всі ранги різні (тобто  , а також  ), то коефіцієнт Спірмена розраховуємо за формулою:

.

(2.8)

  1.  Якщо існують однакові ранги, то коефіцієнт Спірмена розраховуємо за формулою:

,

(2.9)

де ,  – похибки на однакові ранги. Їх розраховуємо за формулами:

,

(2.10)

,

(2.11)

де  – об’єм -ої групи однакових рангів.

Коефіцієнт Спірмена дозволяє виявити монотонну залежність між показниками (чи зміна одного з показників (збільшення або зменшення) призводить до зміни іншого збільшення (або зменшення)). У нашому випадку за допомогою коефіцієнта Спірмена ми розраховуємо залежність між показниками певної складової економічного потенціалу: трудової, фінансової, виробничої чи клієнтської та щільність їх впливу на фінансовий результат (прибуток / збиток).

При розрахунку коефіцієнта Спірмена щодо економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області введемо значуще значення для коефіцієнта Спірмена. Оскільки об’єм вибірки , тобто 5 років дослідження, то значуще значення з 95 % довірчим рівнем дорівнює 0,878. Тобто абсолютне значення коефіцієнта Спірмена повинно бути щонайменше 0,878, щоб можна було зробити висновок про наявність кореляції між двома параметрами .

Визначимо значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена між фінансовим результатом та кожною з складових економічного потенціалу торговельних підприємств. Для розрахунків використовуємо вищенаведений алгоритм у програмному середовищі MS Excel. Результати обчислень представлені в табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Коефіцієнти рангової кореляції Спірмена між прибутком та

елементами економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області

Підприємство

Клієнтський потенціал

Фінансовий потенціал

Трудовий потенціал

Виробничий потенціал

ТП 1

0,225

0,1

-0,625

0,3

ТП 2

-0,3

-0,1

-0,5

-0,5

ТП 3

-0,625

0,3

-0,3

0,3

Як свідчать розраховані коефіцієнти Спірмена, представлені у таблиці 2.7., між деякими елементами економічного потенціалу існує як тісний зв’язок, так і майже незначний, про що свідчать показники, що знаходяться в межах       [-1; +1]. Про негативний вплив елементів економічного потенціалу свідчать від’ємні значення показника Спірмена для окремих підприємств.

Так, для ТП 1 між інтегральними показниками клієнтського, фінансового та виробничого потенціалу існує слабкий, але позитивний вплив на прибуток, тобто необхідно значно підвищити кожен із них, щоб прибуток підвищився на відносно невелику величину; а трудовий потенціал, навпаки, впливає на прибуток негативно, тобто загальна рекомендація щодо оптимального співвідношення елементів економічного потенціалу даного підприємства полягає в тому, що необхідно знизити величину трудового потенціалу, який, очевидно, використовується на даному підприємстві неефективно, та збільшити всі інші елементи економічного потенціалу, щоб врівноважити їхній вплив на кінцевий результат діяльності цього підприємства.

Негативний вплив усіх елементів економічного потенціалу на величину прибутку видно з показників щільності зв’язку Спірмена на підприємстві. В даному випадку можна зробити загальний висновок щодо загальної неефективності використовуваних компонентів економічного потенціалу в процесі здійснення господарської діяльності даних торговельних підприємств, а оптимізація потенціалу в даному випадку полягатиме у зниженні всіх складових економічного потенціалу. ТП 3 має однакову силу впливу на прибуток фінансового та виробничого потенціалів, яку необхідно збільшити, а клієнтський та трудовий – діють негативно, підсилюючи таким чином зниження рентабельності торговельної діяльності цього підприємства. У зв’язку з цим для оптимізації економічного потенціалу та покращення її впливу на прибуток необхідно зміцнити позицію клієнтської складової та підвищити фінансовий та виробничий потенціали, одночасно знизивши трудовий, що має негативний вплив на прибуток. У цілому з таблиці видно, що значень, які перевищують попередньо розраховане значущиме – 0,878, лише 4, що свідчить про невеликий вплив величин відповідних елементів економічного потенціалу на прибуток. Це може пояснюватися тим, що потенціали є показниками інтегральними і містять різні параметри, які впливають як позитивно, так і негативно, згладжуючи таким чином вплив інтегрального показника на прибуток.

Отже, для здійснення більш ґрунтовної оптимізації економічного потенціалу слід здійснити детальніший аналіз впливу окремих критеріїв потенціалів на фінансовий результат відповідних підприємств. Однак, при цьому ми змушені виключити клієнтський потенціал із складу економічного потенціалу, оскільки досліджені показники були отримані шляхом проведення експертного дослідження та не містять залежних від прибутку показників, а оцінюють вплив клієнтської складової на прибуток опосередковано через величину грошових надходжень від споживачів.


РОЗДІЛ 3

ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Інформаційні  засоби діагностики потенціалу підприємства

Існування організації в ринковому середовищі неможливе без розвинутої інформаційної інфраструктури. Жорсткі і швидкозмінні вимоги ринку виставляють високі вимоги до інформаційного забезпечення, які б служили основою прийняття обґрунтованих стратегічних рішень. При цьому важливу роль в їх дотриманні відводиться таким факторам, як інформація і комунікації.

Усвідомлення ролі інформації в управлінській діяльності тісно пов’язане з розвитком економічних процесів і суспільств в цілому. Мірою будь-яких змін в організаційно-виробничих системах, виступає інформація, її існування та інформаційна взаємодія роблять різні економічні явища якісно однорідними і спів ставними. Крім того, зовнішній вираз і кількісні співвідношення, що характерні економічним явищам, можуть бути виражені в семантичних і кількісних виразах.

Як сукупність потрібних відомостей і знань для проведення обліку, аналізу, контролю, прийняття і виконання рішень інформація виступає невід’ємним компонентом управління. З одного боку, вона відображає умови, властивості, закономірності і особливості функціонування організації і його системи управління, а з другого – опосередковує трудову діяльність працівників, певні форми відношень між ними, постійно використовується у виробництві, розподілі, обороті і застосуванні продукції.

З технологічних позицій управління представляє собою збір, передачу і видачу інформації для регулювання організаційних і виробничо-технічних процесів. З цих позицій інформація виступає необхідною передумовою їх здійснення. Як своєрідний продукт і предмет управлінської діяльності вона характеризується такими властивостями:

  •  виступаючи на певному етапі управління як предмет праці, в подальшому, вона стає продуктом праці;
  •  володіє властивостями тривалого і багаторазового застосування і не втрачає своїх властивостей;
  •  володіє здатністю накопичення;
  •  має властивість старіння і втрати своїх властивостей з появою нових відомостей і знань;
  •  використання інформації відбувається відповідно до тезаурусу користувача, і залежить від його уміння скористатись отриманими відомостями;
  •  володіє здатністю тиражування і одночасного використання в багатьох місцях незалежно від мети використання.

У практичній діяльності керівників основною проблемою нерідко виступає не стільки повнота інформації, як її надлишок. Вирішенню цієї проблеми сприяє класифікація інформації за її видами. Всі відомості, які відносяться до конкретної управлінської ситуації називаються релевантними. Керівник, як правило, звертає увагу при підготовці рішення на значно більший обсяг інформації, ніж може використати. Та частина, що має відношення до конкретного випадку, називається використаною інформацією. При прийнятті рішення потрібно сконцентрувати увагу на релевантній інформації і лише потім аналізувати всі доступні дані. Виникає питання: “Яку інформацію вважати релевантною ?”. Це визначається знаннями керівника про природу знань, які він повинен розв’язувати і знаннями методів та способів розв’язку. Чим більший обсяг знань у керівника, тим детальніше він відбирає потрібну інформацію.

На практиці питанню забезпечення інформаційних потреб керівників не завжди приділяють потрібну увагу. Це значною мірою пояснюється складністю проблеми формалізації процедур інформаційних процесів. Чим вищий рівень керівника, тим складніше завдання системно забезпечити його інформацією, оскільки розширюється коло напрямів, які повинні бути охоплені. Ускладнюється також завдання інтеграції різних напрямів діяльності організації, виникає необхідність у врахуванні індивідуальних особливостей керівника тощо.

Існує два основних канали інформаційного забезпечення:

  •  формалізований, за яким циркулює регламентована у формі, змісті і часі інформація з доступним ступенем достовірності;
  •  стихійний, за яким до керівників у довільній формі надходить значна кількість відомостей, які не завжди об’єктивно відображають реальний стан справ: телефонні повідомлення, усні повідомлення, в тому числі різноманітні чутки, службові подання, записки і доповідні, інформація численних нарад і т.п.

При правильно організованій інформаційній системі потреби в цільовій інформації значно зменшуються.

Характерною рисою сучасної організації є формування її інформаційного забезпечення з використанням комп’ютерної техніки. Виграють ті організації, які ефективніше здійснюють збір і обробку інформації і використовують її для реалізації виявлених можливостей.

  •  Основним джерелом інформації в загальному випадку виступають зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі.

Неможливо дати оцінку важливості інформації в управлінні без встановлення ролі комунікації, суть якої полягає в обміні інформацією між суб’єктами господарської, та й взагалі, будь-якої людської діяльності. Інформація і комунікація – поняття нерозривно пов’язані між собою, оскільки саме комунікація забезпечую отримання зацікавленими суб’єктами тієї чи іншої інформації. Основні мета комунікаційного процесу – забезпечити розуміння субєктом отриманої інформації, що є предметом обміну.

Комунікаційний процес включає в себе такі чотири елементи:

1) відправник, тобто особа, що генерує або збирає і посилає інформацію;

2) повідомлення, власне інформація, закодована з допомогою певних знаків;

3) канал передачі, тобто засіб передачі відповідним чином закодованих відомостей;

4) одержувач, тобто особа, якій призначені інформація і яка інтерпретує її у відповідності зі своїм тезаурусом.

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів, їх завдання – скласти повідомлення і використати канал для його передачі таким чином, щоб обидві сторони зрозуміли і розділили початкову ідею. До цих етапів відносяться зародження ідеї, кодування і вибір каналу передачі, передача інформації та декодування отриманої інформації.

Значна роль в ефективності роботи відводиться раціональній організації комунікацій між рівнями та підрозділами організації. Всередині інформація переміщається з рівня на рівень у рамках вертикальних комунікацій. Розрізняють комунікаційну спадну, коли з вищих рівнів на нижчі надходить командна інформація, повідомляється про суть та терміни виконання конкретних завдань, зміну пріоритетів, рекомендованих процедур і т.п. По висхідній комунікації з нижчих рівнів на вищі передаються відомості про хід виробничо-господарського процесу, становище підрозділів, поточні і назріваючі проблеми та ситуації і пропозиції про можливі варіанти виправлення становища.

В додаток до вертикальної комунікації організація потребує горизонтальної комунікації, яка полягає в обміні інформацією між підрозділами. Це є обов’язковою умовою координації спільної діяльності. Оскільки організація – це взаємопов’язана система структурних одиниць, то керівництво повинно домагатись, щоб вони працювали спільно і тим самим вирішували загальні завдання. Додаткові вигоди від комунікацій по горизонталі полягають у формуванні рівноправних відносин між підрозділами. Ці відносини виступають важливою складовою ефективної діяльності організації.

Найбільш очевидним компонентом комунікацій виступають відносини між керівником і підпорядкованими йому працівниками. Якоюсь мірою вони відповідають вертикальній комунікації. Однак цей вид комунікацій є важливим, оскільки складає основну частину комунікаційної діяльності керівника. Дослідження в цій сфері свідчать, що 2/3 часу діяльності керівника реалізується між ним і підпорядкованими йому працівниками. В основному цей вид обміну інформацією повязаний з поясненням завдань, залученням працівників до розвязання завдань, обговоренням проблем ефективності роботи, збором інформації про стан справ, обговорення пропозицій по вдосконаленню виробничо-господарських та технологічних процесів тощо. Від ефективності цього виду комунікацій значною мірою залежить ефективність діяльності в цілому.

Суттєвою складовою системи комунікацій будь-якої організації виступають неформальні комунікації. Канал неформальних комунікацій називають каналом розповсюдження чуток. За цим каналом інформація передається швидше, ніж каналами формального повідомлення. Чутки формуються в місцях, де люди збираються групами і дуже часто використовуються керівниками для запланованого витоку і поширення певної інформації чи відомостей типу тільки між нами. Побутує думка, що чутки містять неточну інформацію, але дослідження показують, що інформація, яка передається каналами неформальних комунікацій, тобто чутки, є точнішою. Важливим є те, що такі чутки здійснюють значний вплив на поведінку людей і можуть використовуватись як в позитивному, так і негативному напрямку.

Розуміння ролі і знання структури процесу комунікації сприяє зростанню ефективності управлінської діяльності. Для здійснення між особових контактів керівник повинен мати уявлення про перешкоди на шляху обміну інформацією і методах вдосконалення різних видів комунікацій.

Перешкодами в організаційних комунікаціях насамперед виступають: спотворення повідомлень, інформаційне перенавантаження, нераціональна організаційна структура організації.

Розглянуті перешкоди, що утруднюють обмін інформацією, потребують вдосконалення комунікаційної системи. Для цього потрібно насамперед постійно регулювати інформаційні потоки, а також визначити інформаційні потреби керівників та відповідних працівників на кожному робочому місці. Необхідно ліквідувати дублювання інформації, встановити систему документообороту, визначити канали обміну інформацією, вибрати системи класифікації і кодування інформації.

Існуюча тенденція безперервного ускладнення виробничо-господарської діяльності ставить питання про суттєве підвищення ролі інформації як одного з видів ресурсів, цінність якого повсякчас зростає. Як і будь-який інший вид ресурсів, інформація вимагає вдосконалення технології збору, передачі, обробки, зберігання і використання.

Високоефективне інформаційне забезпечення управління досягається шляхом створення управлінських інформаційних систем, що охоплюють всі рівні і об’єкти управління. Щоб справитись із складними комунікаційними потребами, сучасні західні фірми за рахунок впровадження передових інформаційних технологій підтримують невеликі розміри апарату управління і мінімальну кількість організаційних рівнів. В цьому випадку зникають передумови виникнення інформаційних перенавантажень нижчих рівнів управління.

Оскільки інформаційні системи відносяться до класу людино-машинних, то при їх проектуванні, поряд з реалізацією процедур функціонально-організаційного характеру, слід забезпечити максимальний сервіс і зручність роботи користувачів системи. Крім того, впровадження інформаційної системи в практику управлінської діяльності, змінює технологію управлінської діяльності в організації. Це досягається створенням організаційно-правової документації, що визначає дії управлінського апарату в умовах функціонування інформаційної системи.

Інформаційна технологія – це сукупність методів, програмно-технічних засобів та технологічних операцій, об’єднаних у технологічний процес збору, обробки, виведення, збереження і розповсюдження інформації для зниження трудомістких процесів використання інформаційного ресурсу.

В автоматизованих інформаційних технологіях (АІТ) всі економічні фактори і ресурси виступають у єдиній формі – у вигляді даних. Це дозволяє розглянути процес прийняття рішень як технологію отримання, усвідомлення і перетворення даних. АІТ надає можливість легко маніпулювати укрупненими даними, не вдаючись у деталі, щоб своєчасно втручатись в процес підготовки і реалізації стратегічних рішень. В той же час є можливість обробляти детальну первинну інформацію для вирішення оперативних і тактичних завдань та здійснювати передачу і аналіз інформації для оперативного синтезу результатів за рахунок використання відповідних економіко-математичних методів.

У сучасній інтерпретації термін “автоматизована або нова інформаційна технологія” означає не просто комп’ютеризацію виробничо-господарських процесів, а увесь комплекс науково-технічних явищ, пов’язаними з інноваціями у сфері збору, фіксації, обробки, збереження даних, включаючи комп’ютерну техніку, засоби зв’язку, телебачення і т.п. З цих позицій інформаційні технології виступають як поєднання науки з прикладними розробками. З допомогою перспективних інформаційних технологій досягається принципово новий рівень узагальнення, трансформації і сприйняття інформації, відбувається переворот у засобах інтелектуальної праці.

В сучасних умовах рівень інформаційної технології визначається складом доступних баз даних та інтенсивністю їх використання, а також можливістю доступу до них суб’єктів зовнішнього середовища.

Відомо, що ефективне управління у сучасних умовах вимагає проведення моніторингу виробничого і забезпечувального процесів на підприємстві, швидкого доступу до архівів документів, технічної документації, технологічних карт виробничих процесів, переміщення матеріальних і фінансових засобів, витрат ресурсів тощо після отримання відповідної інформації, постійного проведення інвентаризації, реєстрації зміни запасів, обліку готової продукції, незавершеного виробництва, витрат тощо.

Для розвязання цих завдань у рамках інформаційної системи слід мати ефективні методи і програмні засоби обробки даних, поданих у вигляді різноманітних пакетів прикладних програм.

Через інформаційну технологію відбувається активна взаємодія з навколишнім середовищем, що включає зворотній зв’язок. Тим самим змінюються і можливості організації стосовно підвищення гнучкості при реакції на зміну умов ділового середовища. Інформаційна технологія разом з керівниками починає відігравати роль генератора доданої вартості, коли в процесі інтерактивного діалогу початковий інформаційний матеріал перетворюється в інформаційний продукт, що містить в собі додану вартість.

У розвитку інформаційних технологій проявляються п’ять взаємопов’язаних і підсилюваних один одного тенденцій: ускладнення інформаційних продуктів, забезпечення сумісності, ліквідація проміжних ланок, глобалізація та конвергенція.

Перевага застосування нових інформаційних технологій полягає у наступному:

  •  можливість здійснення розподільчих персоніфікованих обчислень на кожному робочому місці, де зароджується інформація;
  •  створення розвинутих засобів комунікації, коли всі робочі місця поєднані між собою електронними зв’язками і в будь-який час дозволяють здійснити обмін інформацією через відповідні бази даних;
  •  перехід до гнучких глобальних комунікацій, коли будь-яка організація може включитись до системи Інтернет.

Зазначені переваги використання нових інформаційних технологій розкривають широкі можливості і розширяють поле діяльності.

Динаміка розвитку підприємницької діяльності виставляє вимоги до розвитку інформаційних систем. Продиктовані бізнесом потреби підвищення якості управління вимагають відповідності реальних бізнес-процесів і інформаційного поля, що їх відображає. Ключовим моментом розвитку інформаційних систем виступають завдання прискорення документообороту і підготовки прийняття управлінських рішень. Загальновизнано, що факторами успіху підприємницької діяльності виступають стратегія, трудові ресурси та інформаційні системи.

  •  Важливе місце у виробленні стратегії, розв’язанні завдань тактичного і оперативного управління, цілеспрямованої роботи з персоналом відводиться концепції розвитку інтегрованих автоматизованих систем, що орієнтовані на підтримку управління

Успіх розробки і впровадження інтегрованої автоматизованої системи значною мірою залежить від організаційних заходів, до реалізації яких повинно бути підготовлене керівництво, включаючи зусилля по формуванню місії і цілей, а також розподілу відповідальності і контролю.

Основними вимогами, що виставляються до інтегрованих автоматизованих систем виступають: відкритість, відповідність принципам господарсько-виробничої діяльності, забезпечення єдиного інформаційного простору, налаштованість на конкретні предметні області і користувачів та забезпечення керованості підприємницької діяльності.

Кожний процес на кожному етапі виробничого циклу і управління має свою специфіку. Вона відбиває його функціональний зміст і визначається предметною областю.

Змістовні компоненти – це база знань (БЗ), яка складається з концептуальної частини (моделі предметної області), актуальної частини – бази даних (БД) – і алгоритмічної (прикладного програмного забезпечення).

Основою розробки АІТ є модель системи управління, яка відображає склад об’єкта, характер взаємодії його елементів та їх особливості. Процес розробки моделі предметної області полягає в дослідженні і описуванні процесів функціонування об’єкта, який вивчається. Головним завданням розробки є формалізоване представлення процесів взаємодії елементів, які утворюють цей обєкт.

Введення вищесказаних процесів руху і переробки інформації як самостійних компонентів дозволяє забезпечити об’єктивний аналіз перебігу інформаційних процесів і створити умови для багатоваріантності побудови АІТ.

Фізична частина (БД) – це сукупність спеціальним чином структурованих одиниць інформації на машинних носіях, її метою є відображення предметної області.

Алгоритмічна частина або прикладне програмне забезпечення (ПЗ) – це сукупність математичних методів, моделей, алгоритмів і програм, які регламентують правила формалізованої переробки інформації. Склад прикладного ПЗ визначає функціонування АІТ і обумовлюється її функціями.

В даний час виділені і розвиваються наступні чотири різновиди підсистем:

  •  управління даними;
  •  обміну даними;
  •  переробки даних;
  •  адміністративного управління.

Таким чином, опорна технологія – це сукупність апаратних засобів автоматизації, системного і прикладного програмного забезпечення, на основі яких реалізуються вузли та підсистеми зберігання і переробки інформації. Сукупність вищевказаних засобів та підсистем дозволяє створити інваріантну основу автоматизації управління організаційно-функціонального призначення.

Сьогодні опорна АІТ протиставляється типовим системам автоматизації: типовим АСУ, ІАСУ тощо. Кожна конкретна організація має свої особливості, які часто неможливо врахувати в рамках типових проектних рішень. База знань конкретної організації значно індивідуальна. Шляхом Відображення бази знань на опору АІТ реалізується технологія переробки інформації, яка враховує особливості і потреби конкретного господарського механізму і яка складає основу автоматизованої системи управління.

В ідеалі опорна технологія повинна комплексно розповсюджуватися спеціалізованими проектними організаціями. В сучасних умовах вона може створюватися в процесі регіонально-галузевої взаємодії з наступним розширенням масштабів взаємодії до регіональних, галузевих, державних і міждержавних. Як показує досвід розвинених країн, може бути два види стимулів для розробки і розповсюдження опорної технології.

Структура інформаційної технології – це її внутрішня організація, специфічний спосіб взаємозв’язку, взаємодії компонент, які її утворюють. При розробці структури всі розмаїті компоненти АІТ об’єднуються в дві великі групи: базу знань та опорну технологію. Конкретна АІТ створюється шляхом відображення бази знань на опорну технологію. Засобом такого відображення є модель предметної області, створена на основі головних та технологічних описів. У головних описах формалізуються процеси обігу та переробки інформації. Результатом технологічних описів є сукупність інформаційно-технологічних процесів, які реалізуються в системі.

При проектуванні будь-якої конкретної технології вона розглядається як структура, що складається з трьох компонентів.

Технічні засоби – тверда частина технологічних систем (hardware). Наприклад, в ACOEIце ЕОМ і засоби оргтехніки.

Знання та професіональні навички здійснення відповідного процесу – мяка частина інформаційно-технічних систем (software). В АСОЕІ – це інформаційно-методичне забезпечення персоналу та програмно-алгоритмічне забезпечення ЕОМ.

Спеціально спроектоване організаційне забезпечення (orgware). В АСОЕІ – це організаційна структура управління.

Вказані компоненти системної структури АІТ тісно взаємоповязані та здійснюють взаємний вплив одна на одну. В сучасних умовах удосконалення кожної окремої компоненти без узгодженого удосконалення двох інших не отримується потрібний ефект.

Моделі розвитку інформаційної технології. Сучасний етап розвитку АІТ багато в чому пов’язується з поняттям персоніфікації обчислень у комплексі з потужними базами даних, інтелектуальними пристроями та інтерфейсами, формалізацією професійних знань тощо. Все це має за мету створення інформаційно-обчислювальних систем, орієнтованих на непрофесійного користувача. При цьому термін непрофесійність тут вживається в широкому значенні. В даному випадку непрофесійні користувачі – це не тільки оператори ЕОМ чи програмісти. Загалом це користувачі, які не є експертами в даній прикладній області.

Головне завдання сучасного розвитку АІТ вбачається в створенні інструментальних систем для автоматичної формалізації професійних знань, тоді як раніше головним завданням було програмування за вже традиційними алгоритмами ручної переробки даних, а згодом – робота з великими обсягами інформації. Ця зміна головного завдання повністю визначила етапи розвитку АІТ та зміну технологічних моделей переробки даних.

Таким чином, концепція АІТ відіграє важливу роль у сучасних прикладних областях, її загальний розгляд завершимо переліком головних вимог, яким вона повинна відповідати:

  •  забезпечувати реалізацію процесів руху і переробки інформації організаційного управління з наперед заданими критеріями ефективності, вартості та термінів;
  •  містити набір блоків переробки інформації та інформаційно-технологічних процесів, взаємопов’язаних між собою та з нормативами їх виконання;
  •  містити програмно-апаратні засоби підтримки інформаційно-технологічних процесів;
  •  визначити організаційну структуру, яка забезпечує планування й нормування процесів руху і переробки інформації;
  •  містити методи реалізації процесів руху і переробки інформації, їх документування та контролю;
  •  визначати форми програмних та технологічних документів;
  •  мати безсумнівні переваги перед існуючими технологіями для аналогічного класу систем управління.

3.2.  Інформаційне забезпечення діагностики потенціалу ТП

Проведення аналізу і прогнозування попиту неможливе без наявності необхідної маркетингової інформації про реалізацію товарів, асортимент та  споживачів продукції. Так, по способу одержання маркетингової інформації дослідження підрозділяється на два види: вторинні (desk research) і первинні (fіeld research). Вторинні дослідження як правило базуються на вже наявній інформації і тому звуться  кабінетними дослідженнями. Вторинні дослідження зі свого змісту - це вивчення вже наявних джерел інформації про досліджувану проблему в системі маркетингу. Розрізняють (стосовно   фірми) зовнішні і внутрішні джерела для вторинних досліджень. Як  внутрішні джерела інформації можуть бути - маркетингова статистика (характеристика товарообігу, обсяг збуту, обсяг розпродажів, імпорт, експорт, рекламації), дані про маркетингові витрати (по продукті, рекламі, просуванню, збуту, комунікаціям), інші дані (про продуктивність установок, устаткування, про завантаження виробничих потужностей, прайс-листи на сировину і матеріали, характеристика системи складування, карти споживачів і ін.).

Як  зовнішні джерела виступають:

  •  публікації національних і міжнародних офіційних організацій;
  •  публікації державних органів, міністерств, муніципальних комітетів і організацій;
  •  публікації торгово-промислових палат і об'єднань;
  •  щорічники статистичної інформації;
  •  звіти і видання галузевих фірм і спільних підприємств;
  •  книги, повідомлення в журналах і газетах;
  •  публікації навчальних, науково-дослідних, проектних інститутів і суспільно-наукових організацій, симпозіумів, конгресів, конференцій;
  •  прайс-листи, каталоги, проспекти й інші фірмові публікації;
  •  матеріали консалтингових організацій.

Значимість для вторинних досліджень внутрішньої чи зовнішньої інформації в кожному конкретному випадку визначається дослідником. Мефферт Х. запропонував для вибору джерел інформації при проведенні вторинних досліджень інформаційну матрицю, у якій показана частота використання джерел внутрішньої і зовнішньої інформації в залежності від об'єкта дослідження (канали збуту, формування ціни і т.д.).

Основними достоїнствами вторинних досліджень є:

  •  витрати на проведення кабінетних досліджень менше, ніж на проведення таких же досліджень за допомогою польових досліджень;
  •  здебільшого  цілком достатньо для рішення досліджень тільки вторинної інформації, тому первинні дослідження стають не потрібними;
  •  можливість використання результатів кабінетного дослідження, у випадку якщо поставлена мета маркетингового дослідження не досягнута, для визначення задач польового дослідження, його планування і використання вибіркового методу.  

Дослідження, виконані на основі вторинної інформації, як правило, є попередніми і носять описовий чи постановочний характер. За допомогою таких досліджень можна визначити, наприклад, загальноекономічні характеристики ринку, положення в окремих галузях, національні й інші особливості при виході на закордонні ринки (у випадку міжнародного маркетингу).  

Для більш глибокого дослідження необхідна оперативна інформація. Ця інформація, зібрана вперше для конкретної мети, одержала назву первинної інформації, а дослідження, виконані на базі її аналізу - польові (fіeld research).

Збір і аналіз первинної інформації доцільно проводити тільки в тих випадках, коли вивчення вторинної інформації не дає потрібного результату. При цьому потрібно сформулювати вимоги до вторинної інформації, що визначається предметом і об'єктом проведеного дослідження. Сполучення вторинної і первинної інформації в необхідних обсягах, змісті і якості може привести до досягнення цілей дослідження.

Таблиця 3.1

Матриця джерел інформації для кабінетних досліджень

маркетингових заходів

Інформація про  джерела інформації

Канали збуту

Форми збуту

Форму-вання продукту

Форму-вання ціни

Постав-ки та умови оплати

Рекла-ма, паблік-рилейшнз

Служ-би клієн-тів

1

2

3

4

5

6

7

8

ВНУТРІШНІ

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

1. Статис-тика това-рообороту

2. Статис-тика замовлень

Х

Х

Х

Х

Х

Х

3. Кальку-ляція затрат

Х

Х

Х

Х

4. Карти клієнтів

Х

Х

Х

Х

Х

5. Корес-понденція клієнтів

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

6. Карти посеред-ників по збуту

Х

Х

Х

Х

Х

7. Повідом-лення представ-ників фірми

Х/Х*)

Х/Х

Х/Х

Х/Х

Х/Х

Х/Х

Х/Х

8. Звіти служби клієнтів

Х/Х

Х

Х

9. Інформа-ція про покупки

Х/Х

-/Х

Х/Х

-/Х

-/Х

ЗОВНІШНІ Дані Госком-стату, оборот

-/Х

11. Дані Гос-комстату, ціна

-/Х

12. Прос-пекти, каталоги

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

13. Звіти фірм

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

Продовження таблиці 3.1

1

2

3

4

5

6

7

8

14. Еконо-мічні газети

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

15.Профе-сійні журнали

Х/Х

-/Х

-/Х

-/Х

16. Довід-ники

Х

Х

Х/Х

17. Довід-кові бюро

Х

Х

Х

18. Катало-ги виставок и ярмарок

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

-/Х

*) - У чисельнику - для власної фірми; у знаменнику - для фірми-конкурента

Основними методами одержання первинних даних є опитування, спостереження, експеримент . Найбільше поширення одержав метод опитування й інтерв'ю. Різновидом цього методу можна вважати панельне дослідження. Останнім часом, у зв'язку з інформатизацією маркетингової діяльності стали застосовуватися інтерактивні методи моделювання маркетингової інформації. Методи опитування, спостереження, експерименту, панелі і моделювання застосовуються для рішення дослідницьких задач різного рівня. У той же час кожний з методів може використовуватися в сполученні з іншими, польові дослідження майже завжди дорожче кабінетних. Тому вони застосовуються у випадках, коли:

  1.  у результаті вторинного дослідження не досягнуть необхідний результат і не можливий проведення відповідного маркетингового заходу;
  2.  високі витрати на польові дослідження можуть бути компенсовані значенням і необхідністю рішення відповідної задачі.

Польове дослідження може бути повним чи суцільним, якщо їм охоплена вся група цікавлячих дослідника респондентів і частковим чи вибірковим, якщо їм охоплений визначений відсоток респондентів.

Суцільні дослідження звичайно використовуються для вивчення щодо невеликого числа респондентів, наприклад, великі споживачі, великі фірми. Узагалі суцільні дослідження відрізняються своєю точністю, а з іншого боку, високими витратами ресурсів і часу.

Часткові чи вибіркові дослідження найбільше часто використовуються для одержання інформації при польових дослідженнях. На практиці застосовуються наступні методи часткового дослідження: випадкової вибірки, нормовані (по квоті) вибірки, концентрованої вибірки.

Таблиця 3.2

Методи польових досліджень

Метод

Характеристика

Опитування, інтерв’ю

Особиста бесіда  (стандартизована, не стандартизована, вільна)

По телефону

З використанням комп’ютера

В письмовому вигляді

По комплексним темам

Групове інтерв’ю

Фокус-група

Спостереження

З участю спостерігача

Без участі спостерігача

Методом моментних спостережень

(за допомогою спостерігача чи апарату)

Польові чи лабораторні

Інші форми

Експеримент

Панель

Торгова панель, панель домогосподарств

Тестування ринка

У порівнянні зі спостереженнями й експериментом опитування дозволяють досліджувати відносно широку область проблем, що відносяться до маркетингу. Головна проблема методу опитування полягає в тому, як обмежити цілі опитування, що визначають стратегію й інтерпретацію отриманої інформації . Тісно з метою опитування зв'язана проблема кола осіб, що беруть участь в опитуванні (експерт, торговець, споживач і ін.).

При організації опитування приділяють увагу тактиці опитування (особливо формулюванню питань), формам опитування і методам підбора опитуваних осіб.

Рекомендується наступний порядок проведення опитування:

  1.  Підготовчі заходи:
    •  визначення обсягу інформації;
    •  попереднє дослідження;
    •  розробка плану опитування.
  2.  Розробка проекту анкети:
  •  розвиток тест-питань;
  •  проведення тест-дослідження.
  1.  Обґрунтування методів вибору опитуваних:
  •  суцільне чи вибіркове опитування;
  •  визначення виду вибірки.

Ефективність обраного методу опитування цілком залежить від наявності і рівня інтенсивності зворотного зв'язку з опитуваним а також від репрезентативності вибірки, точності висловлень, розпорошеності елементів у сукупній вибірці і плану вибірки. Ці параметри визначають вартісні і тимчасові показники витрат вибіркового методу досліджень.

Опитування можуть бути одноразовими чи повторюваними. Повторювані опитування називають панеллю. Панельний метод дослідження запозичений із соціології. Цей термін відбувся від англійського слова panel, що в перекладі означає список. Як  панель може виступати група осіб, підприємства. Панель - це вид безупинної вибірки. Вона дозволяє зафіксувати зміни  величин, що спостерігаються, характеристик. Цей метод використовують при вивченні споживчих думок визначеної групи осіб за який-небудь період часу. На основі цього методу вивчається тенденція зміни думок споживачів, їхніх потреб, звичок, смаків і т.п.

Таким чином, панельне дослідження - це опитування визначеного, представницького кола осіб в плині тривалого  часу чи в плині визначеного проміжку часу по визначеній темі.

Останнім часом  широке поширення одержало проведення фокус-груп. Цей метод збору інформації теж можна вважати різновидом опитування. У фокус - групі бере участь від 7 до 12 чоловік, керує дискусією - модератор. Використання цього методу спрямовано на виявлення схованих мотивів споживачів, наприклад, перевага до торгової марки. Уперше фокус-групи почали застосовуватися на Заході в 50-х роках. Основним достоїнством методу варто вважати його наочність і здатність швидко одержати інформацію про приховані особливості споживачів.  

Спостереження являє собою форму маркетингових досліджень, за допомогою яких здійснюється систематичне, планомірне вивчення поводження того чи іншого  об'єкта чи суб'єкта.

Аналіз і узагальнення даних здійснюється методами ручної, комп'ютерної, коли використовується кишеньковий комп'ютер і електронної (з використанням персонального чи великого комп'ютера) обробки. Для обробки використовуються як описові, так і аналітичні методи. Серед аналітичних методів у маркетингу часто застосовуються: аналіз трендів, методи нелінійної регресії і корекції, дискримінантний аналіз, кластерний аналіз, факторний аналіз і інші.

Характерною рисою сучасного підприємства є його інформаційне забезпечення з використанням комп`ютерної техніки.

Основним джерелом інформації загалом виступають зміни в зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищах підприємства. А до надійних індикаторів змін у межах підприємства і ринку його діяльності на нашу думку належать:

  •  несподівані події (успіх чи невдача);
  •  невідповідність запланованого розвитку подій реальним подіям;
  •  поява негативних симптомів на ринку діяльності підприємства;
  •  зовнішній вплив на підприємство різноманітних факторів з боку навколишнього середовища.

Особливістю інформаційної діяльності є її достовірний характер щодо кінцевого результату її використання. Це особливо характерно при масовому інформаційному забезпеченні управлінської діяльності, коли інформація характеризується великим ступенем узагальнення, значною кількістю користувачів і суб'єктивними інформаційними потребами кожного з них.

Кінцевим результатом інформаційної діяльності можна вважати результативність використання даних в управлінській діяльності. Цінність і корисність, які відповідають запиту релевантної інформації, виявляються в процесі зворотного зв'язку користувача та інформаційної системи. Якщо потреба в інформації є початком інформаційної діяльності, то її закінченням є результати, що забезпечують цю потребу.

Основна мета інформаційної діяльності полягає в упереджувальному відображенні, забезпеченні потенційних інформаційних потреб керівництва в лаконічній і достовірній картині ходу виробничо-господарської діяльності підприємства. В кожному конкретному випадку предметом інформаційної діяльності виступає лише певна, необхідна множина інформаційних повідомлень. З появою нових відомостей інформаційна потреба змінюється і відповідно змінюється предмет інформаційної діяльності .

Формування управлінської інформації має пов'язуватися з документалізацією знань у конкретній предметній області управління, тобто з закріпленням цих знань певними документами. Документалізація виступає першим етапом інформаційних процесів в управлінській діяльності. Він полягає в аналітичній обробці, розкриті змісту первинних даних і суттєво впливає в подальшому на формування алгоритмів накопичення, пошуку, агрегування і представлення результативної інформації.

Документаційне забезпечення управлінської діяльності представляє собою суттєвий компонент, що супроводжує матеріалізацію управлінських рішень і забезпечує можливість їх контролю і збереження для потреб керівництва. Він включає в себе організацію формування документів, їх випуск, контроль виконання, використання та збереження. Впровадження нових інформаційних технологій в документальне забезпечення управлінської діяльності полягає у введені одноманітності в методи роботи з документами на всіх стадіях, раціоналізації шляхів внутрішнього документообігу, підвищенні оперативності документальних процесів, підвищення ефективності контролю, інтелектуалізації праці менеджерів та спеціалістів апарату управління і т.д.

Процес підготовки документів і їх передача відповідним спеціалістам здійснюється механізмом, який перетворює загальні знання про виробничо-господарські процеси в перелік практичних дій, тобто в технологію конкретних робіт. У цьому випадку інформація – це вже не просто знання як логічне відображення, а знання, що передається конкретному адресатові, який приймає його завдяки документалізації та комунікації. Це передавальне знання набуває форми виробничо-технологічної інформації.

Інформаційна діяльність включає в себе здійснення таких функцій, як перетворення знання у виробничу, технологічну і управлінську інформацію; передача і обробка даних або комунікативно-інтегративна функція; обслуговувальна функція, що полягає в своєчасному поданні відповідним керівникам повних, достовірних і своєчасних відомостей.

Автоматизація інформаційної діяльності управлінців в торгового підприємства пов'язана, в основному, з двома останніми функціями. Однак ефект досягається тоді, коли відбувається автоматизація перетворення і накопичення знань про об'єкт управління. Перш за все це залежить від розвитку засобів інтелектуального інтерфейсу кінцевого користувача з інформаційною системою і досягнень в області формування і ведення баз знань. Повний ефект можливий тоді, коли широке застосування отримують інтелектуальні комп'ютери, локальні, регіональні та глобальні комп'ютерні мережі. Тому загальний напрям робіт автоматизації інформаційної діяльності пов'язаний з проектуванням та впровадженням інтегрованих систем обробки даних, які б комплексно охоплювали всі процеси обробки даних .

Комплексне дослідження зовнішнього середовища передусім має на меті розкриття потенціалу підприємства. У зв’язку з цим основну увагу слід зосередити на вивченні ресурсного потенціалу, дослідженні прихованого потенціалу, клієнтського потенціалу, параметри яких є базою для планування стратегій підприємства. Клієнтський потенціал ми досліджували за допомогою анкетування покупців підприємства та ще двох споріднених підприємств. Анкета представлена у додатку В. Дослідження проводилося відповідно до принципової схеми маркетингових досліджень з урахуванням особливостей збирання даних, інформаційної бази, алгоритмів отримання результативних даних.

Для того, щоб здійснити вибір інструментальних засобів експертної діагностики потенціалу розглянемо найпоширеніші програмні засоби.

Основні аналітичні можливості спеціалізованих програм економічного аналізу, найбільш поширених і широко використовуваних на сьогоднішніх день, та можливості їх використання представимо у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Функціональні можливості спеціалізованих аналітичних програм

аналізу фінансово-господарської діяльності акціонерних товариств

3.3. Технологічний процес автоматизації   діагностики  економічного потенціалу торгівельного підприємства

В умовах конкурентного економічного середовища максимальні можливості підприємства визначаються не максимальними можливостями випуску продукції, а спроможностями підприємства передбачати потенціальні зміни в зовнішньому середовищі та його готовністю гнучко реагувати на ці зміни. З цією метою в літературі використовується термін стратегічний потенціал підприємства (СПП), під яким розуміють сукупність наявних ресурсів та можливостей (спроможностей) для розробки та реалізації стратегії підприємства. В даному випадку акцент робиться на ресурсах, що використовуються для розробки та реалізації стратегії підприємства. Проте, такий підхід не дозволяє успішно вирішувати проблему удосконалення структури стратегічного потенціалу в сучасних умовах.

Існують наступні етапи формування стратегічного потенціалу підприємства в умовах нестійкого зовнішнього середовища:

1. В умовах нестабільності макроекономічного середовища суттєвий вплив на діяльність підприємств чинять політичні фактори. Отже, необхідно зменшувати вплив цих факторів і вивчати діючі політичні сили.

2. Численні характеристики включають і ринкові фактори, що   безпосередньо   впливають   на ефективність роботи підприємства й аналіз яких дозволяє його керівництву уточнити стратегію та зміцнити позиції на ринку.

3. Особливо є постійний моніторинг технологічного середовища, з метою ідентифікації змін, що становлять загрозу існуванню підприємства.

4. Неабияке значення при формуванні стратегічного потенціалу підприємства має проведення аналізу факторів конкуренції, що припускає здійснення постійного контролю з боку підприємства за діями конкурентів.

5. Важливу роль при формуванні стратегічного потенціалу підприємства відіграють соціальні фактори зовнішнього середовища, що включають такі показники, як зміна суспільних цінностей, відносини, сподівання й інтереси.

6. Одним з найважливіших факторів зовнішнього середовища, що впливає на функціонування підприємства і формування його стратегічного потенціалу, є державний вплив. Держава встановлює систему нормативних актів, що регулює діяльність суб'єктів ринку.

Принципи та методи визначення інтегральної оцінки стратегічного потенціалу підприємства,  що характеризує співвідношення економічних процесів і виробничих операцій, безпосередньо порівнянних між собою, засновано на застосуванні агрегатного підходу до одержання результуючих значень показника, що розраховується. Відповідно до основних положень такого підходу, розрахунок інтегральної оцінки стратегічного потенціалу підприємства пропонується здійснювати на основі виразу:

Кспп=∑ pi xi                                                                             (3.1)

де: Кспп — інтегральний коефіцієнт стратегічного потенціалу;

xi інтегральне значення локального потенціалу;

pi — ступінь значимості кожного локального потенціалу.

Взагалі, дуже важливим є чітке відпрацювання схеми проведення робіт по забезпеченні необхідного рівня управлінського та виробничого потенціалів для реалізації загальної стратегії розвитку, так як саме вона пов’язує всі підприємницькі рішення, демонструє послідовність їх виконання, а також дає можливість уникнути їх дублювання. Це дозволяє своєчасно сформувати потенціал стратегічного розвитку підприємства та досягти стратегічних цілей.

Розрахуємо стратегічний потенціал підприємства. В якості інструментального засобу скористаємося можливостями Excel. 

За отриманими кількісними значеннями інтегральної оцінки стратегічного потенціалу досліджуваних підприємств можна визначити його градацію на підставі граничних значень (табл. 3.4). При визначенні граничного значення показника стратегічного потенціалу підприємства використовувався принцип розрахунку граничних рейтингів для кількісних і якісних показників.


Таблиця 3.4

Градація стратегічного потенціалу підприємства

Характеристика рівня

стратегічного потенціалу підприємства

Граничні значення показника стратегічного потенціалу

Незначний рівень

Низький рівень

Досягнутий рівень

Стабільний рівень 

Перспективний рівень

0-1

1-3

3-6

6-9

>9

                                    

При розробленні стратегій розвитку може бути використано такий метод оцінювання відповідності стратегічних напрямів досягнутому рівню стратегічного потенціалу підприємства. Для кожного стратегічного напряму розвитку складається матриця, що враховує всі структурні складові стратегічного потенціалу з метою оцінювання ступеня впливу кожної на реалізацію конкретного напряму. Для кожного стратегічного напряму розраховується загальне значення, що відображає ступінь його привабливості для підприємства порівняно з іншими (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Матриця відповідності стратегічного потенціалу підприємства

стратегічним напрямам розвитку

Складові

стратегічного

потенціалу

Важливість

Бали

Зважене значення

Виробничий

0,2

1

0, 2

Ресурсо-

сировинний

0,12

0,84

0,1

Фінансовий

0,1

0,90

0,09

Маркетинговий

0,09

0,36

0,03

Інноваційний

0,14

0,70

0,098

Інвестиційний

0,17

1,19

0,2

Трудовий

0,05

0,20

0,01

Організаційно-

управлінський

0,08

0,32

0,026

Інфраструктурний 

0,05

0,10

0,005

Загальне значення

1

6,21

Проведення цього оцінювання та їх подальше порівняння дасть можливість обрати найбільш привабливий стратегічний напрям та ефективний тип стратегії підприємства з урахуванням стану й тенденцій розвитку стратегічного потенціалу.

Отже, загальний показник стратегічного потенціалу становить 6,21 бали, що згідно шкали (табл. 3.5) свідчить про стабільний розвиток підприємства. Побудуємо матрицю СВОТ- аналізу для торгового підприємства.

Основним при формуванні стратегії управління економічним потенціалом торгівельного підприємства важливим є формування матриці SWOT-аналізу, яка дозволяє всебічно оцінити слабкі та сильні сторони, а також можливості та загрози відносно торгівельного підприємства. На нашу думку, основні питання, відповіді на які дозволяє сформулювати кожен із блоків такої матриці, відображено на рис. 3.2.

При отриманні відповідей на поставлені питання необхідно сформувати набір стратегій та провести портфельний аналіз усіх складових економічного потенціалу торгівельного підприємства.


Зовнішнє середовище

Можливості:

1. Чи є можливість виходу на нові ринки?

2. Який цільовий сегмент клієнтської аудиторії необхідно обрати ?

3. Яку асортиментну політику слід обрати?

4. Чи є можливість залучення цільової аудиторії до споживання товарів підприємства?

5.Чи є можливість встановлення власної націнки? та ін.

Загрози

1. Чи існує загроза монополістичної конкуренції на ринку?

2. Які існують загрози з боку постачальників?

3. Які загрози існують з боку споживачів?

4. На скільки новим є сегмент обраного ринку?

5. Кількість конкурентів в обраній ніші?та ін.

Внутрішнє середовище

Сильні сторони

1. Які ресурсні можливості економічного потенціалу підприємства?

2. Які переваги споживачам може надати підприємство при вході на ринок?

3. Як отримати синергетичний ефект при використанні економічного потенціалу?

4. Як оптимізувати структуру економічного потенціалу?

5. Які найсильніші елементи економічного потенціалу?

та ін.

Поле СіМ

Поле СіЗ

Слабкі сторони

1. Чи є можливість переорієнтувати асортиментну політику у випадку виходу з ніші?

2. Які найслабші елементи економічного потенціалу?

3. Які недоліки асортиментної структури товарообороту?

4. Які проблеми пристосування економічного потенціалу до ринкових умов відносно споживачів?

5. Які проблеми впровадження інновацій у торговельну діяльність?та ін.

Поле Сл.М

Поле Сл.З

Рис. 3.2. Матриця SWOT-аналізу економічного потенціалу торгівельного підприємства

Модель конкурентоспроможності економічного потенціалу торгівельного підприємства, із врахуванням клієнтської складової, засвідчує, що підприємство може бути оцінено не лише завдяки фінансовим показникам діяльності, але і з врахуванням оцінки споживачів (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Параметри оцінки конкурентоспроможності економічного

потенціалу торгівельного підприємства

Запропонована структурна модель економічного потенціалу торгівельного підприємства відображає основні функціональні особливості кожної із складових та дозволяє зробити висновок про те, що модель економічного потенціалу торгівельного підприємства визначається не лише обсягом та якістю ресурсних компонент, але і можливостями персоналу щодо створення виробничої потужності торгівельного підприємства за допомогою клієнтської складової. У зв’язку з цим постає необхідність визначення ролі та місця клієнтської складової та взаємодії цих складових між собою в процесі здійснення господарської діяльності. Місце кожної складової в економічному потенціалі торгівельного підприємства відображено на рисунку 3.4.

1 – витрати на задоволення вимог клієнтів;

2 – визначення величини відрядної розцінки та чисельності торгово-обслуговуючого персоналу;

3 – обсяг реалізації та якість торговельних послуг;

4 – оплата за товари та послуги.

Рис. 3.4. Модель взаємного впливу та взаємозв’язку складових економічного потенціалу торгівельного підприємства

Наступний етап - оцінка потенціалу підприємства графоаналітичним методом "Квадрат потенціалу".

Графоаналітичний метод – це комплексний метод оцінки потенціалу підприємства. Він враховує 4 структурних елементи потенціалу: виробництво, маркетинг, організаційну структуру й менеджмент та фінанси .

Етапи оцінки.

1.Будується матриця аіj

i-показники

j-підприємства

2. Показники групуються в 4 групи:

а) виробництво

б) маркетинг

в) організаційна структура і менеджмент

г) фінанси

3. Визначається вагомість показників. Сума ваг по кожній групі = 1

4. Визначення еталонних значень показників. Еталонні значення показників як правіло дорівнюють середньогалузевим показникам, можуть вибиратися по показникам найкращого підприємства, можуть бути бажані значення показників.

  1.  Розрахунок довжини вектора для к-ої групи

                                                 (3.1)

де к -1,4 кількість груп

Піпоказник по аналізуємому підприємству

Піезначення показника еталоного підприємства

qівагомість показника

n – кількість показників групи

  1.  Побудова графіку квадрат-потенціал
  2.  За формою квадрата робляться висновки:

а) за розмірами квадрату

- якщо довжина вектору >70 - підприємство має крупний потенціал

- якщо довжина вектору =30-70 - підприємство має середній потенціал

- якщо довжина вектору <30 - підприємство має малий потенціал

б) за типом квадрату потенціалу

  •  якщо довжина вектора В1234- підприємство має збалансований потенціал (форма графічної фігури близька до квадрату);
  •  якщо довжина векторів В1- В4 сильно різниться – підприємство має незбалансований потенціал (форма графічної фігури є неправильним чотирикутником);
  1.  Розробляються заходи щодо покращення слабкого з векторів В1 – В4.

В табл. 3.5 наведені результати розрахунку векторів В1 – В4 по вихідним даним та алгоритму формули (3.4), виконані в "електронних таблицях" Excel.

Таблиця 3.5

Розрахунок векторів потенціалу підприємства

На рис.3.5 наведене графічне зображення "квадрату потенціалу" підприємства та "квадрату потенціалу" еталона, у якого всі вектори дорівнюють 100%.

Рис.3.5. Графічне зображення "квадрату потенціалу" підприємства

Аналіз графічних фігур, наведених на рис.3.5 показує, що підприємство може бути охарактеризоване як:

а) вектор В1 (виробництво) = 71,3%, тобто в діапазоні ледве вище 70% - підприємство знаходиться на нижньому рівні високого (крупного) відносного рівня виробничого потенціалу;

б) вектор В2 (організація та менеджмент) = 95,5%, тобто в діапазоні вище 70% - підприємство має високий (крупний) відносний рівень організаційної структури та менеджменту;

в) вектор В3 (маркетинг) = 99,1%, тобто в діапазоні вище 70% - підприємство має високий (крупний) відносний рівень маркетингу;

б) вектор В4 (фінанси) = 103,7%, тобто в діапазоні вище 70% - підприємство має високий (крупний) відносний рівень забезпечення фінансами та фінансової стійкості;

Тип форму "квадрату потенціалу" підприємства має суттєве відхилення від класичного квадрату (еталон) в сегменті вектору В1, тобто потенціал підприємства – незбалансований, а самий слабкий вектор – виробництво.

Характеристика зв’язку типу форми "квадрату потенціалу" підприємства та стадії життєвого циклу підприємства

Спільний аналіз показників табл. 3.5 та форми "квадрату потенціалу" підприємства  (рис.3.5) свідчить:

а) підприємство має в достатності фінанси та має стійкі фінансові показники ліквідності та автономії;

б) підприємство має високий рівень оргструктури та менеджменту;

в) підприємство має високий рівень маркетингу своєї продукції.

На цьому фоні підприємство має недостатній рівень виробничого потенціалу. Відносно еталону у підприємства відмічається:

а) рівень фондовіддачі основних фондів становить 67% від еталонного по галузі, тобто основні фонди використовуються неефективно;

б) рівень витрат на одиницю продукції становить 83 % від еталонного по галузі, тобто використовується стабільна та випробувана технологія мінімізації витрат на випуск продукції;

в) підприємство має запас потужностей менший на 40%, ніж еталонна потужність підприємств галузі;

г) фактична загрузка потужностей становить 83% при еталонній загрузці потужностей 67%, тобто у підприємства мало резервів для нарощування обсягів випуску продукції.

д) при здійсненні випуску продукції на рівні 75% від еталону підприємство отримало всього 60% доходу відносно рівня еталону, тобто продукція підприємства є малодоходною.

Таким чином, по наявному переліку даних про потенціал підприємства – ймовірніше, що воно знаходиться на етапі життєвого циклу – перехід від стабільної роботи до періоду вибору – чи модернізація основних засобів та впровадження інноваційних технологій роботи, чи закриття підприємства. Для більш ймовірного аналізу необхідна динаміка змін потенціалу за останні 3 роки.

Оскільки у підприємства є значний фінансовий потенціал – тобто вектор В4 більше 100%, доцільним є залучення кредитних коштів для модернізації основних засобів:

  •  підняття потужності підприємства;
  •  впровадження нових основних засобів та технологій, що підвищить фондовіддачу та відповідно рівень доходності підприємства.

Одержані оцінки дають змогу визначити рівень відповідності СПП обраній підприємстві стратегії як в цілому, так і за окремими його складовими. Враховуючи ступінь впливу цих складових на досліджувану категорію, що визначається експертами у відповідних коефіцієнтах, можна розрахувати загальну цільову оцінку СПП. Одержані значення дозволяють визначити заходи, які треба здійснити на підприємстві для забезпечення виконання стратегії.

Запропонована методика оцінки СПП дозволяє більш повно врахувати конкурентні стратегічні можливості підприємства, оскільки охоплює усі сфери внутрішньої та зовнішньої діяльності підприємства, враховує його  видатні компетенції та дозволяє більш чітко регулювати вектор розвитку цих компетенцій в майбутньому. На підставі результатів дослідження структурних елементів СПП та механізму їх взаємодії встановлюються оптимальні пропорції


РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Вимоги до робочого місця програміста.

Науково-технічний прогрес вніс серйозні зміни в умови виробничої діяльності робітників розумової праці. Їх праця стала більш інтенсивним, напруженим, які вимагають значних витрат розумової, емоційної і фізичної енергії. Це зажадало комплексного рішення проблем ергономіки, гігієни і організації праці, регламентації режимів праці та відпочинку.

В даний час комп'ютерна техніка широко застосовується у всіх областях діяльності людини. При роботі з комп'ютером людина піддається дії ряду небезпечних і шкідливих виробничих факторів: електромагнітних полів (діапазон радіочастот: ВЧ, УВЧ і СВЧ), інфрачервоного і іонізуючого випромінювань, шуму і вібрації, статичної електрики тощо .

Робота з комп'ютером характеризується значною розумовою напругою і нервово-емоційним навантаженням операторів, високою напруженістю зорової роботи і достатньо великим навантаженням на м'язи рук при роботі з клавіатурою ЕОМ. Велике значення має раціональна конструкція і розташування елементів робочого місця, що важливо для підтримки оптимальної робочої пози людини-оператора.

У процесі роботи з комп'ютером необхідно дотримувати правильний режим праці та відпочинку (Додаток Б). В іншому випадку у персоналу наголошуються значна напруга зорового апарату з появою скарг на незадоволеність роботою, головні болі, дратівливість, порушення сну, втому і хворобливі відчуття в очах, в поясниці, в області шиї і руках .

Оптимальне розміщення предметів праці і документації в зонах досяжності:

ДИСПЛЕЙ розміщається в зоні а (у центрі);

СИСТЕМНИЙ БЛОК розміщається в передбаченій ніші столу;

КЛАВІАТУРА - у зоні г / д;

«МИША» - в зоні в справа;

СКАНЕР в зоні а / б (зліва);

ПРИНТЕР знаходиться в зоні а (праворуч);

ДОКУМЕНТАЦІЯ: необхідна при роботі - в зоні легкої досяжності долоні - в, а у висувних ящиках столу - література, яка не використовується постійно.

Для комфортної роботи стіл повинен задовольняти наступним умовам [3]:

  •  висота столу повинна бути вибрана з урахуванням можливості сидіти вільно, в зручній позі, при необхідності спираючись на підлокітники;
  •  нижня частина столу повинна бути сконструйована так, щоб програміст міг зручно сидіти, не був змушений підбирати ноги;
  •  поверхня столу повинна мати властивості, що виключають появу відблисків у поле зору програміста;
  •  конструкція столу повинна передбачати наявність висувних ящиків (не менше 3 для зберігання документації, канцелярських товарів).
  •  висота робочої поверхні рекомендується в межах 680-760мм. Висота поверхні, на яку встановлюється клавіатура, повинна бути близько 650мм.

Велике значення надається характеристикам робочого крісла. Так, рекомендована висота сидіння над рівнем підлоги перебуває в межах 420-550мм. Поверхня сидіння м'яка, передній край закруглений, а кут нахилу спинки - регульований.

Необхідно передбачати при проектуванні можливість різного розміщення документів: збоку від відеотерміналу, між монітором і клавіатурою і т.п. Крім того, у випадках, коли відеотермінал має низьку якість зображення, наприклад помітні мелькання, відстань від очей до екрану роблять більше (біля 700мм), ніж відстань від ока до документа (300-450мм). Взагалі при високій якості зображення на відеотерміналі відстань від очей користувача до екрану, документа і клавіатури може бути рівним.

Положення екрану визначається:

  •  відстанню зчитування (0,6 ... 0,7 м);
  •  кутом зчитування, напрямком погляду на 20 нижче горизонталі до центру екрану, причому екран перпендикулярний цьому напрямку.

Повинна також передбачатися можливість регулювання екрану:

  •  по висоті +3 см;
  •  по нахилу від -10 до +20 щодо вертикалі;
  •  в лівому і правому напрямках.

Велике значення також надається правильній робочій позі користувача. При незручній робочій позі можуть з'явитися болі в м'язах, суглобах і сухожиллях. Вимоги до робочої пози користувача відеотермінала наступні:

  •  голова не повинна бути нахилена більш ніж на 20 ,
  •  плечі повинні бути розслаблені,
  •  лікті - під кутом 80 ... 100 ,
  •  передпліччя і кисті рук - в горизонтальному положенні.

Причина неправильної пози користувачів обумовлена наступними чинниками: немає хорошої підставки для документів, клавіатура знаходиться дуже високо, а документи - низько, нікуди покласти руки і кисті, недостатній простір для ніг.

З метою подолання вказаних недоліків даються загальні рекомендації: краще пересувна клавіатура; повинні бути передбачені спеціальні пристосування для регулювання висоти столу, клавіатури і екрану, а також підставка для рук.

Істотне значення для продуктивної і якісної роботи на комп'ютері мають розміри знаків, густину їх розміщення, контраст і співвідношення яскравості символів і фону екрану. Якщо відстань від очей оператора до екрану дисплея складає 60 ... 80 см, то висота знака повинна бути не менше 3мм, оптимальне співвідношення ширини і висоти знака складає 3:4, а відстань між знаками - 15 ... 20% їх висоти. Співвідношення яскравості фону екрану і символів - від 1:2 до 1:15 .

Під час користування комп'ютером медики радять встановлювати монітор на відстані 50-70 см від очей. Фахівці також вважають, що верхня частина відеодисплея повинна бути на рівні очей або трохи нижче. Коли людина дивиться прямо перед собою, його очі відкриваються ширше, ніж коли він дивиться вниз. За рахунок цього площа огляду значно збільшується, викликаючи обезводнення очей. До того ж якщо екран встановлений високо, а очі широко відкриті, порушується функція моргання. Це значить, що очі не закриваються повністю, не омиваються слізною рідиною, не одержують достатнього зволоження, що приводить до їх швидкої стомлюваності.

Створення сприятливих умов праці і правильне естетичне оформлення робочих місць на виробництві має велике значення як для полегшення праці, так і для підвищення його привабливості, позитивно впливає на продуктивність праці .

Режим праці програміста.

Як вже було неодноразово відзначено, при роботі з персональним комп'ютером дуже важливу роль грає дотримання правильного режиму праці та відпочинку. В іншому випадку у персоналу наголошуються значна напруга зорового апарату з появою скарг на незадоволеність роботою, головні болі, дратівливість, порушення сну, втому і хворобливі відчуття в очах, в поясниці, в області шиї і руках [5].

У табл. 4.1 представлені відомості про регламентовані перерви, які необхідно робити при роботі на комп'ютері, залежно від тривалості робочої зміни, видів і категорій трудової діяльності з ВДТ (відеодисплейний термінал) і ПЕВМ (відповідно до СанПіН 2.2.2 542-96 «Гігієнічні вимоги до відеодисплейних терміналів, персональних електронно-обчислювальних машин і організації робіт»).

Відповідно до СанПіН 2.2.2 546-96 всі види трудової діяльності, пов'язані з використанням комп'ютера, розділяються на три групи:

група А: робота з зчитування інформації з екрана ВДТ або ПЕОМ з попереднім запитом;

група Б: робота по введенню інформації;

група В: творча робота в режимі діалогу з ЕОМ.

Таблиця 4.1

Час регламентованих перерв при роботі на комп'ютері

Категорія роботи

з ВДТ або ПЕОМ 

Рівень навантаження за робочу зміну при видах роботи з ВДТ

Сумарний час регламентованих перерв, мін

Група А, кількість знаків

Група Б, кількість знаків

Група В, годин

При 8-годинній зміні

При 12-годинній зміні

I

до 20000

до 15000

до 2,0

30

70

II

до 40000

до 30000

до 4,0

50

90

III

до 60000

до 40000

до 6,0

70

120

Примітка. Час перерв дано при дотриманні зазначених Санітарних правил і норм. У разі невідповідності фактичних умов праці вимогам Санітарних правил і норм час регламентованих перерв слід збільшити на 30%.

Ефективність перерв підвищується при поєднанні з виробничою гімнастикою або організації спеціального приміщення для відпочинку персоналу із зручними м'якими меблями, акваріумом, зеленою зоною і т.п.

Вимоги до приміщень на підприємстві.

Забарвлення приміщень і меблів повинні сприяти створенню сприятливих умов для зорового сприйняття, гарного настрою.

Джерела світла, такі як світильники і вікна, які дають віддзеркалення від поверхні екрану, значно погіршують точність знаків і тягнуть за собою перешкоди фізіологічного характеру, які можуть виразитися в значній напрузі, особливо при тривалій роботі. Віддзеркалення, включаючи віддзеркалення від вторинних джерел світла, повинне бути зведено до мінімуму. Для захисту від надмірної яскравості вікон можуть бути застосовані штори і екрани .

Залежно від орієнтації вікон рекомендується наступна фарбування стін і підлоги:

  •  вікна орієнтовані на південь: - стіни зеленувато-блакитного або світло-блакитного кольору; підлога - зелений;
  •  вікна орієнтовані на північ: - стіни світло-оранжевого або оранжево-жовтого кольору; підлога - червонувато-оранжевий;
  •  вікна орієнтовані на схід: - стіни жовто-зеленого кольору;
  •  підлога зелена або червонувато-оранжевий;
  •  вікна орієнтовані на захід: - стіни жовто-зеленого або голубувато-зеленого кольору; підлога зелена або червонувато-оранжевий.

У приміщеннях, де знаходиться комп'ютер, необхідно забезпечити наступні величини коефіцієнта віддзеркалення: для стелі: 60 ... 70%, для стін: 40 ... 50%, для підлоги: близько 30%. Для інших поверхонь і робочих меблів: 30 ... 40%.

Правильно спроектоване і виконане виробниче освітлення покращує умови зорової роботи, знижує стомлюваність, сприяє підвищенню продуктивності праці, благотворно впливає на виробниче середовище, надаючи позитивну психологічну дію на працюючого, підвищує безпеку праці і знижує травматизм.

Недостатність освітлення приводить до напруги зору, ослабляє увагу, приводить до настання передчасної стомленості. Надмірно яскраве освітлення викликає засліплення, роздратування і різь в очах. Неправильний напрямок світла на робочому місці може створювати різкі тіні, відблиски, дезорієнтувати працюючого. Всі ці причини можуть призвести до нещасного випадку або профзахворювань, тому такий важливий правильний розрахунок освітленості.

Існує три види освітлення - природне, штучне і поєднане (природне і штучне разом) .

Природне освітлення - освітлення приміщень денним світлом, що потрапляє через світлові прорізи в зовнішніх конструкціях огорожі приміщення. Природне освітлення характеризується тим, що змінюється в широких межах залежно від часу дня, пори року, характеру області і ряду інших чинників.

Штучне освітлення застосовується при роботі в темний час доби і вдень, коли не вдається забезпечити нормовані значення коефіцієнта природного освітлення (похмура погода, короткий світловий день). Освітлення, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним, називається змішаним освітленням.

Штучне освітлення підрозділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне. Робоче освітлення, у свою чергу, може бути загальним або комбінованим. Загальне - освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно, або, як розташоване устаткування. Комбіноване - освітлення, при якому до загального додається місцеве освітлення.

Згідно СНіП II-4-79 в приміщень обчислювальних центрів необхідно застосувати систему комбінованого освітлення.

При виконанні робіт категорії високої зорової точності (найменший розмір об'єкту розрізнення 0,3 ... 0,5 мм) величина коефіцієнта природного освітлення (КЕО) повинна бути не нижче 1,5%, а при зоровій роботі середньої точності (найменший розмір об'єкту розрізнення 0,5 ... 1,0 мм) КЕО повинен бути не нижче 1,0%. В якості джерел штучного освітлення звичайно використовуються люмінесцентні лампи типа ЛБ, або ДРЛ, які попарно об'єднуються в світильники, які повинні розташовуватися рівномірно над робочими поверхнями.

Вимоги до освітленості в приміщеннях, де встановлені комп'ютери, наступні: при виконанні зорових робіт високої точності загальна освітленість повинна складати 300лк, а комбінована - 750лк; аналогічні вимоги при виконанні робіт середньої точності - 200 і 300лк відповідно.

Крім того все поле зору повинне бути освітлено достатньо рівномірно - ця основна гігієнічна вимога. Іншими словами, ступінь освітлення приміщення і яскравість екрану комп'ютера повинні бути приблизно однаковими, оскільки яскраве світло в районі периферійного зору значно збільшує напруженість очей і, як наслідок, призводить до їх швидкої стомлюваності.

Параметри мікроклімату можуть мінятися в широких межах, у той час як необхідною умовою життєдіяльності людини є підтримка постійності температури тіла завдяки терморегуляції, тобто здатності організму регулювати віддачу тепла в навколишнє середовище. Принцип нормування мікроклімату - створення оптимальних умов для теплообміну тіла людини з навколишнім середовищем.

Обчислювальна техніка є джерелом істотних тепловиділень, що може привести до підвищення температури і зниження відносної вологості в приміщенні. У приміщеннях, де встановлені комп'ютери, повинні дотримуватися певні параметри мікроклімату. У санітарних нормах СН-245-71 встановлені величини параметрів мікроклімату, що створюють комфортні умови. Ці норми встановлюються в залежності від пори року, характеру трудового процесу і характеру виробничого приміщення (див. табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Параметри мікроклімату для приміщень, де встановлені комп'ютери

Період року

Параметр мікроклімату

Величина

Холодний

Температура повітря в приміщенні Відносна вологість

Швидкість руху повітря

22 ... 24 ° С

40 ... 60%

до 0,1 м / с

Теплий

Температура повітря в приміщенні Відносна вологість

Швидкість руху повітря

23 ... 25 ° С

40 ... 60%

0,1 ... 0,2 м / с

Об'єм приміщень, в яких розміщені працівники обчислювальних центрів, не повинен бути меншим 19,5 м 3 / людини з урахуванням максимального числа одночасно працюючих в зміну. Норми подачі свіжого повітря в приміщення, де розташовані комп'ютери, приведені в табл. 4.3.

Для забезпечення комфортних умов використовуються як організаційні методи (раціональна організація проведення робіт залежно від пори року і доби, чергування праці і відпочинку), так і технічні засоби (вентиляція, кондиціювання повітря, опалювальна система).

Шум погіршує умови праці надаючи шкідливу дію на організм людини. Працюючі в умовах тривалої шумової дії випробовують дратівливість, головні болі, запаморочення, зниження пам'яті, підвищену стомлюваність, зниження апетиту, біль у вухах і т.д. Такі порушення в роботі ряду органів і систем організму людини можуть викликати негативні зміни в емоційному стані людини аж до стресових. Під впливом шуму знижується концентрація уваги, порушуються фізіологічні функції, з'являється втома у зв'язку з підвищеними енергетичними витратами і нервово-психічним напруженням, погіршується мовна комутація. Все це знижує працездатність людини і її продуктивність, якість і безпеку праці. Тривала дія інтенсивного шуму (вище 80 дБ) на слух людини приводить до його часткової або повної втрати .

Таблиця 4.3

Норми подачі свіжого повітря в приміщення, де розташовані комп'ютери

Характеристика приміщення

Об'ємна витрата подається в приміщення свіжого повітря, м 3 / на одну людину в годину

Об'єм до 20м 3 на особу

20 ... 40м 3 на особу

Більш 40м 3 на особу

Не менше 30

Не менше 20

Природна вентиляція 

У табл. 4.4 вказано граничні рівні звуку залежно від категорії тяжкості і напруженості праці, що є безпечними відносно збереження здоров'я і працездатності.

Рівень шуму на робочому місці математиків-програмістів і операторів відеоматеріалів не повинен перевищувати 50дБА, а в залах обробки інформації на обчислювальних машинах - 65дБА. Для зниження рівня шуму стіни і стеля приміщень, де встановлені комп'ютери, можуть бути облицьовані звукопоглинальними матеріалами. Рівень вібрації в приміщеннях обчислювальних центрів може бути понижений шляхом встановлення устаткування на спеціальні віброізолятори.

Більшість вчених вважають, що як короткочасне, так і тривалий вплив усіх видів випромінювання від екрану монітора не небезпечно для здоров'я персоналу, що обслуговує комп'ютери. Проте вичерпних даних щодо небезпеки дії випромінювання від моніторів на працюючих з комп'ютерами не існує і дослідження в цьому напрямі продовжуються .

Таблиця 4.4

Граничні рівні звуку, дБ, на робочих місцях

Категорія напруженості праці

Категорія важкості праці

I. Легка

II. Середня

III. Важка

IV. Дуже важка

I. Мало напружений

80

80

75

75

II. Помірно напружений

70

70

65

65

III. Напружений

60

60

-

-

IV. Дуже напружений

50

50

-

-

Допустимі значення параметрів неіонізуючих електромагнітних випромінювань від монітора комп'ютера представлені в табл. 4.5.

Таблиця 4.5

Допустимі значення параметрів неіонізуючих електромагнітних випромінювань (відповідно до СанПіН 2.2.2.542-96)

Найменування параметра

Допустимі значення

Напруженість електричної складової електромагнітного поля на відстані 50см від поверхні відеомонітора

10В / м

Напруженість магнітної складової електромагнітного поля на відстані 50см від поверхні відеомонітора

0,3 А / м

Напруженість електростатичного поля не повинна перевищувати:

для дорослих користувачів,

для дітей дошкільних установ і що вчаться,

середніх спеціальних і вищих навчальних закладів.

20кВ / м

15кВ / м

Максимальний рівень рентгенівського випромінювання на робочому місці оператора комп'ютера звичайно не перевищує 10 мкбер/ч, а інтенсивність ультрафіолетового і інфрачервоного випромінювань від екрану монітора лежить в межах 10...100 МВт/м 2.

Для зниження дії цих видів випромінювання рекомендується застосовувати монітори із зниженим рівнем випромінювання (MPR-II, TCO-92, TCO-99), встановлювати захисні екрани, а також дотримуватися регламентовані режими праці та відпочинку.

Проектування робочих місць, забезпечених відеотерміналами, відноситься до числа важливих проблем ергономічного проектування в області обчислювальної техніки.

Робоче місце і взаємне розташування всіх його елементів повинне відповідати антропометричним, фізичним і психологічним вимогам. Велике значення має також характер роботи. Зокрема, при організації робочого місця програміста повинні бути дотримані наступні основні умови: оптимальне розміщення устаткування, що до складу робочого місця і достатній робочий простір, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи і переміщення.

Охорона праці та техніка безпеки на підприємстві

Закон України «Про охорону праці» прийнятий у 1992 році регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, встановлює високий рівень умов праці. Закон передбачає створення безпечних і нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях; обов’язки власника та працівника щодо виконання нормативних актів про охорону праці; відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я; контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці.

Весь виробничий та невиробничий персонал проходить інструктажі з ОП:

  •  ввідний – при прийманні на роботу;
  •  інструктаж по місцю роботи – первинний;
  •  періодичний;
  •  позаплановий;
  •  цільовий.

Люди які приймаються на роботу, що пов’язана з обслуговуванням складних апаратів, посудин, що працюють під тиском, електроустановок допускаються до роботи після спеціальної підготовки та здачі іспиту кваліфікованій комісії.

Періодичний інструктаж на робочому місці проводить майстер, бригадир або інструктор з метою роз’яснення мір безпеки при виконанні роботи. Якщо впродовж однієї зміни змінюється метеорологічні умови, характер або місце роботи, то цей інструктаж проводиться повторно. Якщо робота носить одноманітний характер на постійному робочому місці, то періодичний інструктаж проводиться один раз на місяць.

Позаплановий інструктаж проводиться на підставі нещасного випадку або при порушенні техніки безпеки, а також при впровадженні нового обладнання. Цей інструктаж проводять УТР, керівники робіт або інструктор у формі лекції.

Згідно закону України «Про охорону праці» фінансування заходів з охорони праці відбувається у кількості 0,5% від фонду оплати праці. Кошти фонду охорони праці хлібозавод використовує тільки на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Електробезпека.

Категорії приміщень з електробезпеки поділяються на 3 класи. Тісто- приготувальне відділення відноситься до класу підвищеної безпеки. Для запобігання ураження працюючих електричним струмом все обладнання має заземлення. Також є система аварійного відключення живлення при перевантаженні електричної мережі. Потужність електричної мережі розрахована з урахуванням потужності всіх електроприймачів цеху.

Використовуються електромеханічне блокування, яке забезпечує відключення електричного живлення струмоведучих частин при відкриванні доступу до них. Велика увага приділяється захисту складів безтарного зберігання борошна від статичної електрики. Для цього проводяться слідуючи заходи:

  •  металеві пневмоходи з’єднуються із заземленими пристроями;
  •  заземлюються силоси, просіювачі, дозатори борошна, шнеки, розподілювачі та інші пристрої;
  •  паралельно розташовані трубопроводи з’єднуються між собою для вирівнювання потенціалу статичної електрики струмопровідними перемикачами через кожні 25 см – це попереджує виникнення іскрових електричних розрядів;
  •  вся електроарматура виконується у вибухонебезпечному виконанні.

Взагалі, вся електроапаратура на заводі відповідає умовам навколишнього середовища в приміщеннях, де вона розташована. Так в пічному відділенні, де відбувається значне виділення тепла, вся електропроводка має ізоляцію, яка має високу температуру плавлення, а в зварочному – підвищену вологостійкість.

Розміщення і експлуатація технологічного обладнання.

Для безпечної експлуатації технологічного обладнання, воно розташоване на відстані не менше ніж 0,8 м від стін та колон.

Відстань між двома паралельними технічними лініями становить 2 м. Обладнання фарбується в світлий колір, а стіни та підлога облицьовується плиткою.

На устаткуванні розміщені інструкції з обслуговування та з техніки безпеки, що затверджені головним інженером та головою профспілки.

Для обслуговування обладнання, що знаходиться на висоті 1,5 м і більше влаштовуються площадки зі сходами. Ширина сходів не менше 0,6 м, а висота поручнів не менше 1 м. Ширина проходів між обладнанням не менше 1 м.

Управління обладнанням здійснюється з пультів управління, але на самому обладнанні встановлені вимикачі, для його негайного зупинення. Печі мають контрольно-вимірювальні прилади та обладнанні автоматичною системою керування.

Цех має систему сповіщення та сигналізації. На щиті управління є світлова та звукова сигналізація для контролю різних технологічних параметрів. Цех має систему припливно-витяжної вентиляції, такі як: відсмоктувачі теплових надлишків, система повітряного душування робочих місць біля печей та інше.

Для створення безпечних і сприятливих умов праці на підприємстві виконуються такі заходи:

  •  створена оптимальна освітленість робочих місць;
  •  забезпечується додержання нормальних кліматичних умов на робочих місцях;
  •  проводиться ізоляція тепловиділяючих поверхонь;
  •  все обладнання розташовано згідно норм, що забезпечує його безпечну експлуатацію, ремонт та спрощує евакуацію персоналу у разі виникнення аварійних ситуацій;
  •  всі деталі, що обертаються мають огорожу, яка має механізм блокування приводу;
  •  всі робітники періодично проходять інструктаж з техніки безпеки.

Пожежна безпека.

Відповідно до положення Закону України «Про пожежну безпеку» (статті 4–7). Правила пожежної безпеки в Україні є обов'язковими для виконання всіма підприємствами незалежно від форми власності. Забезпечуючи пожежну безпеку слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, правилами влаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами.

Пожежна безпека забезпечується шляхом проведення організаційних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових витрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого та успішного гасіння пожеж.

Для ліквідації можливих пожеж на кожному об'єкті повинні бути джерела протипожежного водозабезпечення і первинні засоби пожежогасіння.

Приміщення, технологічні установки забезпечуються первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами, тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії.


ВИСНОВКИ

У магістерській роботі проведено теоретичне узагальнення та представлено нове обґрунтування теоретико-методичних основ формування стратегії управління потенціалом торгівельного підприємства. Наведені у магістерській роботі наукові та практичні результати сприятимуть оптимізації структури економічного потенціалу торгівельного підприємства та розробленню ефективної стратегії управління ним. Проведені дослідження дозволяють зробити наступні висновки:

1. Дослідження сутності дефініції «економічний потенціал торгівельного підприємства» вимагає визначати його як складну, динамічну, ієрархічну структурну систему взаємопов’язаних локальних потенціалів, кожному з яких притаманні властивості взаємозамінності та взаємодоповнюваності окремих ресурсів, які беруть безпосередню участь в операційній діяльності підприємства та створюють умови для реалізації різних бізнес-процесів, спрямованих на отримання фінансових та соціально-економічних результатів діяльності торгівельного підприємства.

2. Узагальнено існуючу класифікацію методів стратегічного управління економічним потенціалом торгівельного підприємства, зокрема автором доповнено та інтегровано сучасні підходи до управління ним, що ґрунтуються на методах «вимірювання досягнень» та моделюванні очікуваної величини потенціалу, з метою ефективного використання його складових.

3. Обґрунтовано модель економічного потенціалу торгівельного підприємства, що дозволила структурувати елементи економічного потенціалу, згрупувавши їх у чотири основні складові, серед яких провідне місце  належить клієнтській складовій, яка опосередковано бере участь у формуванні структури економічного потенціалу та є основним чинником визначення стратегічних переваг торгівельного підприємства. Застосування запропонованої моделі економічного потенціалу дозволить торговельним підприємствам ефективно спрямовувати фінансові потоки та визначати оптимальні напрями діяльності.

4. Аналіз основних факторів впливу зовнішнього середовища на формування економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області дозволив констатувати, що основними завданнями покращення їх функціонування повинні стати: встановлення та розмежування короткотермінових та стратегічних цілей управління економічним потенціалом; розробка альтернатив розвитку галузі на рівні регіону та запровадження системи ефективного управління сферою торгівлі; обґрунтування управлінських рішень та визначення нормативів і термінів щодо досягнення поставлених цілей; розробка системи контролю за впровадженням та виконанням наміченої стратегії формування, розвитку та використання економічного потенціалу торговельних підприємств окремого регіону.

5. Комплексна діагностика складових економічного потенціалу торговельних підприємств Волинської області дозволила запропонувати алгоритм розрахунку інтегрального показника; визначити критерії кількісної та якісної оцінки клієнтської складової, встановити її роль у функціонуванні торгівельного підприємства, а також виявити та оцінити її вплив на формування як окремих складових, так і на ефективність використання економічного потенціалу торговельних підприємств у цілому.

6. Запропоновано алгоритм визначення синергетичного ефекту від управління економічним потенціалом торгівельного підприємства через розробку методики його комплексної оцінки, з урахуванням уточнення та напрямів удосконалення механізмів, принципів та методів отримання ефекту синергії, що забезпечується при єдності складових економічного потенціалу.

7. Для підвищення ефективності стратегічного управління економічним потенціалом розроблено методику його оптимізації, що базується на використанні коефіцієнта рангової кореляції Спірмена, який є характерним для відображення впливу кожної складової економічного потенціалу торгівельного підприємства на фінансовий результат. Запропоновано систематизацію чинників впливу на ресурсні складові економічного потенціалу торгівельного підприємства з метою оптимальної їх взаємодії.

8. Доведено, що підвищення конкурентоспроможності економічного потенціалу торгівельного підприємства досягається за рахунок формування стратегії управління економічним потенціалом торгівельного підприємства відповідно до рівня розвитку його клієнтської та ресурсних складових, на основі чого розроблено матрицю вибору стратегії управління економічним потенціалом торгівельного підприємства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Ачкасов І. А., Пушкар Т. А., Федорова В. Г. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Конспект лекцій/ І. А. Ачкасов, Т. А. Пушкар, В. Г. Федорова. - Х.: ХНАМГ, 2010. – 90с
  2.  Бабина О.Є. Потенціал як системна економічна категорія/ О.Є. Бабина// Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2011. - № 36 – С.23
  3.  Бублик М.І. Бенчмаркінг як спосіб одержання конкурентних переваг/ М.І. Бублик, М.М. Хім'як, М.В. Лібер// Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.5 – С.136-140
  4.  Бугай В.З. Теоретичні основи формування потенціалу підприємства/ В.З. Бугай, А.В. Горбунова, Ю.В. Клюєва//Вісник Запорізького національного університету. – 2011. - №1(9) - С.27-32
  5.  Васильєва Т.А. Концептуальні основи формування системи управління потенціалом інноваційного розвитку підприємства на засадах маркетингу/ Т.А.Васильєва, С.В.Лєонов, Я.М. Кривич// Маркетинг і менеджмент інновацій. - 2011. - № 4.Т. І – С.160
  6.  Гавра В. Н. Потенціал підприємства: формування та оцінювання / В. Н. Гавра, Е. А. Божко. – Київ : Центр навчальної літератури, 2004. – 224 с.
  7.  Добрикіна О.К. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник/ О.К. Добрикіна, В.С. Рижиков, С.В. Касьянюк, М.Є. Кокотько, Т.Д. Костенко, А.А. Герасимов. – К :Центр учбової літератури, 2007. – 208с.
  8.  Коверга С.В. Ефективність діагностики техніко-технологічного потенціалу машинобудівного підприємства/ С.В. Коверга, О.С. Передерєєва, С.П.Кузьменко// Маркетинг і менеджмент інновацій. - 2011. - № 4. Т. ІІ. – С.205
  9.  Литвиненко О.Г. Оцінка конкурентоспроможності підприємства: кваліметричний підхід/ О.Г. Литвиненко// Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. - 2011. - № 1 (4). – С.235
  10.  Мізюк Б.М.
  11.  Смирнов Є. М. Теоретичні та методичні основи оцінки конкурентоспроможності підприємства/ Є. М. Смирнов// Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. - № 4 T. 2 – С.130
  12.  Сивец С.А. Международные стандарты оценки - 2000. //Государственный информационный бюллетень о приватизации №3//. - К., 2001. – С.51-53.
  13.   Словарь экономических терминов. – http://www.bank24.ru/glossary.
  14.  Спирин В. С. Анализ экономического потенциала предприятия. – М.: Финансы и статистика. – 1994.
  15.   Спицнадель В.Н. Основы системного анализа: Учеб. пособие. – СПб.: Бизнес-пресс, 2000.
  16.  Технология оценки городской недвижимости // Экономика строительства.  – 1999. – № 11.  – С. 5-12.
  17.  Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации для анализа: Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2002.
  18.  Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебное пособие. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1997.
  19.  Федонін О. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник/ О. С. Федонін, І. М. Рєпіна, О. І. Олексюк. — К.: КНЕУ, 2003. — 316с
  20.  Хомяков В.І. Управління потенціалом підприємства/ В.І. Хомяков, І.В. Бакум. – К: Кондор, - 2007. – 400с
  21.  Шаркаді М. Рейтингова оцінка конкурентоспроможності підприємств деревообробної галузі на основі теорії нечітких множин/М.Шаркаді// Економічний аналіз. - 2011. - Випуск 8. Частина 2 - С.377
  22.  Юдін М. Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції/М. Юдін// Економіст. – 2010. - №6. - С.40
  23.  Черников Д.А. Эффективность использования производственного потенциала и конечные народно-хозяйственные результаты // Экономические науки, 1981. - № 10. – С. 24-29.

                                  Д О Д А Т К И

Додаток А

Рис.  А.1. Основні етапи управління потенціалом підприємства


Додаток Б

Рис. Б.1. Взаємозв’язок  між елементами економічного потенціалу ТП 1

Рис. Б.2. Взаємозв’язок  між елементами економічного потенціалу ТП 2


Рис. Б.3. Взаємозв’язок  між елементами економічного потенціалу ТП 3


Потенціал торгівельного підприємства

Рис. 1.1. Формалізована схема потенціалу торгівельного підприємства

Ринкові можливості

(характеризуються господарською активністю суб’єкта господарювання та ефективністю системи управління)

Компетенції

(здібності, практичні навички, досвід, господарські зв’язки)

Внутрішні ресурси

(основні засоби, персонал, грошові кошти, капіталовкладення, нематеріальні активи, інформаційне забезпечення)

Споживчий попит

Економічний потенціал виробничого підприємства

Економічний потенціал торгівельного

підприємства

Задоволення

попиту

Формування

пропозиції

Незадоволений

споживчий

попит

Товарні

потоки

Економічний

потенціал

торгівельного

підприємства

- кадрова компонентна;

- професійна;

- організаційна;

- кваліфікаційна;

- мотиваційний механізм;

- організаційна структура.

Трудова

складова

Клієнтська

складова

Виробнича

складова

- власний капітал;

- залучений капітал;

- інвестиційні ресурси.

Фінансова

складова

- маркетингова політика;

- інформація ринкового середовища;

- критерії якості обслуговування;

- забезпечення співвідношення ціна-якість;

- створення клієнтської бази.

- товарне забезпечення

товарообороту;

- матеріальні активи;

- нематеріальні активи;

- економічна інформація;

- логістичні процеси;

- інновації.

Складові методики дослідження потенціалу

1. Цілі та завдання методики

2. Принципи оцінки потенціалу

3. Чинники впливу на потенціал

4. Критерії, що характеризують потенціал

5. Показники, що характеризують потенціал за видами

6. Прогноз розвитку торгівельного підприємства

7. Структурні зрушення на підприємстві торгівлі

8. Прогноз структурних зрушень

9. Макроекономічні зміни національної економіки, їх вплив на торговельну діяльність

10. Зміни кон’юнктури ринку

11. Прогноз потреби у формуванні окремих видів потенціалу

12. Формування конкурентних переваг торгівельного підприємства

13. Моніторинг змін

ОЦІНКА  І  ПРОГНОЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

Загальнонауковий

рівень

Прикладний (конкретно-науковий) рівень

Методологія дослідження потенціалу

Методологія дослідження

Цілі та об’єкт

Проблема

Принципи

Підхід

Концепція

Критерії та показники

Механізм

Засоби, методи аналізу, оцінювання та інтерпретації результатів

Залежно від характеру показників

Методи дослідження потенціалу підприємства

Змішані

Кількісні

Якісні

Залежно від зв’язку з об’єктом оцінки

Опосередкованої оцінки

Прямої оцінки

Залежно від універсальності застосування

Специфічні (вартісні)

Загальні

методи витратного підходу

декомпозиції

дисконтова них грошових потоків

індексний

капіталізації

коефіцієнтний

експертних оцінок і метод балів

Залежно від методики дослідження показників

Детермінованого факторного аналізу

Нечітких множин

Таксономічного аналізу

Порівняння

Залежно від способу узагальнення результатів

На базі одного оціночного показника

адитивні моделі

Моделювання зведеного показника

мультиплікативні моделі

комплексної рейтингової оцінки

Графоаналітичне моделювання

моделі еластичності

Комплек-сний підхід до визначе-ння рівня конкуре-нтоспро-можності економі-чного потенціа-лу торго-вельного підпри-ємства

Визначення конкурентоспро- можності на основі системи показників ефективності

Визначення конкурентоспро-можності на основі оцінки споживачами

Фінансово-економічні показники ефективності

Показники ефективності використання трудових ресурсів та управління персоналом

Показники ефективності організації процесу продажу товарів і обслуговування покупців

Показники ефективності здійснення маркетингової та закупівельної діяльності

Оцінка якості обслуговування

Визначення репутації (іміджу) підприємства

Сприйняття цінової політики підприємства

Оцінка асортиментної політики підприємства

Сприйняття комунікаційної політики підприємства

Оцінка зручності розташування підприємства

Економічний потенціал

торгівельного підприємства


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32156. Модели стратегического менеджмента 27 KB
  Модели стратегического менеджмента Одно из классических образных представлений о стратегическом мышлении в отличие от других видов мышления сделано К. В соответствии с моделью укрупненными являются следующие три этапа или фазы стратегического цикла организации: 1 стратегический анализ; 2 разработка стратегии стратегический синтезразвитие; 3 реализация стратегии. Отметим что рассматриваемая модель характеризует стратегическое управление организации и как органичную систему. В рамках предлагаемой модели стратегический...
32157. Анализ внешней среды организации. SWOT-анализ и PEST 38 KB
  Анализ внешней среды организации. К особенностям целевого SWOТ анализа при исследовании внешней среды организации относятся следующие. Вовторых анализ сильных и слабых сторон организации на втором этапе желательно увязывать с соответствующими результатами которые были выявлены и зафиксированы на первом этапе. Но и ценность любого тщательно просчитанного оптимального решения если оно появляется слишком поздно становится равной нулю На основании последовательного рассмотрения этих факторов принимаются решения по корректировке целей и...
32158. Анализ внутренней среды организации. SNW-анализ 26.5 KB
  Анализ внутренней среды организации. SNWанализ Исследование внутренней среды организации как части стратегического анализа представляет отдельный блок. Анализ внутренней среды организации осуществляемый во имя ее стратегических целей так же как и стратегический анализ внешней среды должен быть системным и многофакторным. При стратегическом анализе вся внутренняя среда организации и ее отдельные подсистемы и компоненты рассматриваются как стратегический ресурс развития организации.
32159. Стратегические беседы. Первичный формат сценарного планирования 27 KB
  Стратегические беседы Особую роль в становлении высокой стратегической культуры организации может сыграть система так называемых стратегических бесед strtegic converstions. Один из результативных способов построения системы стратегических бесед это проведение в организации серии беседдиалогов между соответствующими менеджерами и специалистами в процессе освоения и или развития метода сценарного планирования. Сценарный метод был разработан для того чтобы в коммерческой организации сформировать некоторое общее понимание...
32160. Восемь шагов методики сценарного планирования по П. Шварцу 30.5 KB
  Первый критерий это важность каждого фактора для принятия стратегических решений уровня шага 1. Второй критерий степень неопределенности по факторам уровней шага 3 и шага 2 для решения стратегических вопросов уровня шага 1. 5Выявление логики каждого сценария Результатом данного шага должны стать так называемые логические стержни т. суть в том чтобы выйти на относительно небольшое число сценариев которые являются действительно существенно разными по критерию содержания решений принимаемых по стратегическим вопросам уровня шага 1.
32161. Министратегии организации 26.5 KB
  Министратегии организации Министратегия организации состоит из трех элементов: миссии целей и стратегических приоритетов. Миссия это главная цель организации которая может быть сформулирована в относительно общем виде но при этом обязана достаточно четко выражать основную причину существования именно данной организации. Цели должны полностью раскрывать целевой аспект всей деятельности организации. В результате своеобразного синтеза стратегических целей организации и системы приоритетов по ее ресурсам получается система стратегических...
32162. Определение миссии, цели, стр. приоритетов организации 28.5 KB
  приоритетов организации С помощью министратегии выстраивается простейший так называемый управленческий мост от стратегии организации к ее тактической деятельности. Миссия это главная цель организации которая может быть сформулирована в относительно общем виде но при этом обязана достаточно четко выражать основную причину существования именно данной организации. Миссия стратегического управления организации это ее наиболее общая цель. Конкретная формулировка миссии утверждается руководством организации.
32163. Понятие о продуктово-маркетинговой стратегии организации 25 KB
  Понятие о продуктовомаркетинговой стратегии организации Продуктовомаркетинговая стратегия это подсистема стратегии организации которая нацелена на анализ разработку и принятие стратегических решений по номенклатуре ассортименту качеству и объему производства продуктов а также реализации продуктов на соответствующих рынках. Продуктовомаркетинговая стратегия представляет собой ключевую стратегию выживания спокойного существования экономического роста крупного успеха организации. 2 Классификатора: Классификатор по продукту1 ...
32164. Продуктовый профиль. SWOT и SNW анализ по продукту 405 KB
  Важнейшая задача реального менеджмента и она же составляет ключевой элемент продуктовомаркетинговой стратегии программы это оптимизация продуктовой программы организации на текущий год и заданную стратегическую перспективу. Применяя при работе над продуктовым профилем конкретной организации предложенные трафареты рекомендуется использовать максимум конкретных данных а также иной формализованной и неформализованной информации по продукту которая должна готовиться заранее и представляться соответствующими службами организации. При...